Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія внутрішніх справ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Кримінальна відповідальність за шахрайство: порівняльно-правове дослідження

12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право

Шуляк Юлія Леонідівна

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національній академії внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України

Науковий керівник доктор юридичних наук, професор Савченко Андрій Володимирович, Національна академія внутрішніх справ, начальник кафедри кримінального права правовий кримінальний шахрайство

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Богатирьов Іван Григорович, Поліцейська фінансово-правова академія, ректор

кандидат юридичних наук, доцент Азаров Денис Сергійович, Національний університет “Києво-Могилянська академія”, заступник декана факультету правничих наук

Захист відбудеться “___” квітня 2011 р. о 1400 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.03 у Національній академії внутрішніх справ за адресою: ДП-680, м. Київ, Солом'янська пл., 1

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національної академії внутрішніх справ за адресою: ДП-680, м. Київ, Солом'янська пл., 1

Автореферат розісланий “___” березня 2011 р.

В.о. вченого секретаря спеціалізованої вченої ради О.В. Кузьменко

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Із стародавніх часів й до сьогодні власність була та залишається ключовим економіко-правовим чинником, без якого неможливе існування будь-якого суспільства. Охорона власності є одним з основних пріоритетів кожної цивілізованої держави. Про це зазначає і Конституція України, наголошуючи, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, що усі суб'єкти права власності рівні перед законом (ст. 13), що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, що це право є непорушним (ст. 41). У свою чергу й Кримінальний кодекс (КК) України встановлює відповідальність за злочини проти власності, що сприяє зміцненню економічних підвалин суспільства та покращенню добробуту населення.

За сучасних умов злочинні посягання на власність дуже часто виявляються у ненасильницьких, структурованих і складних махінаціях та схемах, коли застосовується обман чи зловживання довірою, що передусім характерно для шахрайства (ст. 190 КК України). За даними Міністерства внутрішніх справ (МВС) України кількість зареєстрованих шахрайств постійно зростає (зокрема, це очевидно з огляду на останні п'ять років: у 2006 р. їх було 21303, у 2007 р. - 21487, у 2008 р. - 20353, у 2009 р. - 23219, а динаміка зростання цих злочинів у першому півріччі 2010 р. склала 31,6 %, порівняно з аналогічним періодом 2009 р.) Відомості Департаменту інформаційних технологій МВС України / Департамент інформаційних технологій МВС України. - К. : МВС України, 2010. - C. 3.. Серед корисливих злочинів проти власності, поєднаних з оберненням чужого майна на користь винного чи інших осіб, шахрайство це найбільш вчинюване посягання після крадіжки та грабежу. Поширені випадки, коли злочинці будують гігантські шахрайські “піраміди”, ошукуючи тисячі й тисячі українських громадян (зокрема, прикладами є кримінальні справи щодо діяльності компаній “Еліта-Центр” або “King's Capital”). Через постійне вдосконалення кримінальним світом шахрайських прийомів (як за рахунок використання передових технологій, так і методик психологічного впливу на людей), виникнення нових видів шахрайств, зміцнення міжнародних зв'язків шахраїв та створення ними транснаціональних злочинних угруповань, державі надзвичайно важко протидіяти численним проявам шахрайства. Особливу загрозу для суспільства становить шахрайство в умовах світової економічної кризи, коли суспільні відносини власності є найбільш уразливими та нестабільними (зокрема, зараз особливо поширені випадки шахрайства щодо незаконного відшкодування податку на додану вартість, у сфері страхування, розподілу земельних ресурсів, будівництва та капіталовкладення). Внаслідок цього Українській державі та її громадянам завдаються колосальні матеріальні збитки.

Незважаючи на встановлення кримінальної відповідальності за шахрайство, дію ст. 190 КК України не можна визнати ефективною (зокрема, це підтверджують 82,5 % опитаних працівників органів внутрішніх справ (ОВС). Вказана норма має окремі конструктивні недоліки, через що її застосування на практиці подекуди викликає труднощі (наприклад, коли шахрайство маскується під порушення звичайних цивільно-правових угод, коли обман чи зловживання довірою прикриваються ризиками підприємницької діяльності, коли наявні складні махінації та схеми, коли шахрайськими способами вчиняються інші злочини, зокрема, контрабанда або ухилення від сплати податків), а покарання не справляє необхідного попереджувального впливу (зокрема, через його м'якість, порівняно з покаранням за інші корисливі посягання на власність, а також через відсутність відповідних додаткових покарань за цей злочин). При цьому одним з ключових чинників такої негативної ситуації є невідповідне врахування українським законодавцем зарубіжного досвіду нормотворчості та правозастосування щодо кримінальної відповідальності за шахрайство, відсутність у вітчизняній кримінально-правовій науці комплексного порівняльно-правового дослідження з цього приводу.

І хоча ґрунтовні теоретичні розробки у галузі кримінального права щодо злочинів проти власності, зокрема й шахрайства та способів його вчинення (обману чи зловживання довірою), здійснювала ціла низка вчених-правників (наприклад, Д.С. Азаров, В.М. Антонов, Ю.В. Баулін, І.Г. Богатирьов, Г.М. Борзенков, В.І. Борисов, Д.В. Верещагін, П.А. Воробей, Л.Д. Гаухман, В.К. Грищук, Н.О. Гуторова, О.М. Джужа, О.О. Дудоров, В.П. Ємельянов, М.Д. Ковбенко, О.Г. Колб, Л.М. Кривоченко, П.М. Коваленко, М.Й. Коржанський, О.М. Костенко, Г.А. Кригер, О.В. Кришевич, В.М. Кудрявцев, В.Д. Ларичев, О.В. Лисодєд, В.М. Литовченко, С.Я. Лихова, Ю.І. Ляпунов, Ю.Ю. Малишева, П.С. Матишевський, М.І. Мельник, П.П. Михайленко, В.Р. Мойсик, А.А. Музика, В.О. Навроцький, Б.С. Нікіфоров, В.І. Осадчий, М.І. Панов, К.Л. Попов, В.В. Сташис, Є.Л. Стрельцов, В.Я. Тацій, В.О. Туляков, Є.В. Фесенко, П.Л. Фріс, С.С. Чернявський, В.І. Шакун та ін.), однак питання зарубіжного досвіду щодо кримінальної відповідальності за шахрайство в їх працях не розглядалися взагалі або розглядалися фрагментарно.

За останні роки кримінально-правова характеристика шахрайства та його способів була розкрита у межах кандидатських дисертацій О.В. Смаглюка “Шахрайство за кримінальним кодексом України 2001 року” (Київ, 2003 р.), Г.М. Анісімова “Зловживання довірою як спосіб вчинення злочину: поняття та кримінально-правове значення” (Харків, 2003 р.), Н.О. Антонюк “Кримінальна відповідальність за заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою” (Львів, 2006 р.), А.В. Микитчика “Кримінологічні засади запобігання шахрайству з нерухомістю” (Київ, 2008 р.) та інших вчених, проте порівняльно-правовий напрям у цих дослідженнях був викладений вузько. З позиції порівняльного кримінального права відповідальність за шахрайство в Україні та за кордоном безпосередньо розроблялася у кандидатській дисертації Мохаммеда А М Байдусі (досвід Єгипту та Йорданії, 2007 р.), а також в межах окремих положень докторських дисертацій М.І. Хавронюка (європейський досвід, 2007 р.) та А.В. Савченка (американський досвід, 2007 р.). Отже, очевидно, що ретельного розгляду питань кримінальної відповідальності за шахрайство в контексті їх комплексного порівняльно-правового пізнання, з урахуванням особливостей різних правових сімей, поки що здійснено не було. Саме перелічені вище обставини вплинули на актуальність вибору теми цього дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження ґрунтується га положеннях: Концепції Державної програми профілактики правопорушень на період до 2015 р., схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29.09.2010 р. № 1911-р; Основних напрямів наукових досліджень Київського національного університету внутрішніх справ (КНУВС) на 2008-2010 рр. (п. 3.3.4); Переліку пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010-2014 рр. (п. 136 додатку 6, п. 9 додатку 9). Тема затверджена Вченою радою КНУВС 29.12.2009 р. (протокол № 21) та схвалена Національною академією правових наук України (п. 995, 2010 р.).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексна порівняльно-правова розробка кримінальної відповідальності за шахрайство в Україні та іноземних державах, а також формулювання на цій основі відповідних пропозицій і рекомендацій, спрямованих на вдосконалення та реформування кримінально-правової охорони власності в Україні.

Завдання дослідження випливають з його мети та включають у себе:

- обґрунтування теоретико-методологічних передумов здійснення дослідження кримінальної відповідальності за шахрайство у порівняльно-правовому аспекті;

- з'ясування особливостей кримінального законодавства, теорії кримінального права та правозастосовної практики у державах різних правових сімей щодо відповідальності за шахрайство;

- встановлення специфіки генезису кримінальної відповідальності за цей злочини в Україні та іноземних державах;

- здійснення кримінально-правової характеристики об'єктивних і суб'єктивних ознак шахрайства в Україні та іноземних державах, а також кваліфікуючих та особливо кваліфікуючих ознак цього злочину;

- визначення видів і меж покарання за шахрайство в Україні та іноземних державах;

- проведення власних емпіричних досліджень і вивчення матеріалів судової практики, узагальнення та аналіз їх результатів;

- розроблення пропозицій щодо удосконалення національного кримінального законодавства про відповідальність за шахрайство з урахуванням позитивного зарубіжного досвіду.

Об'єкт дослідження - суспільні відносини з приводу кримінально-правової охорони власності.

Предмет дослідження - кримінальна відповідальність за шахрайство: порівняльно-правове дослідження.

Методи дослідження. З урахуванням специфіки теми, мети і завдань дослідження застосовувалися різні загальнонаукові та спеціально-наукові методи, зокрема: порівняльно-правовий - використовувався при виявленні схожого та відмінного, загального та особливого, позитивного та негативного у кримінальному законодавстві України та тридцяти іноземних держав, в їх правозастосовній практиці та положеннях доктрини щодо відповідальності за шахрайство (розділи 1-3); історико-правовий - дозволив розкрити генезис кримінальної відповідальності за шахрайство в Україні та іноземних державах (підрозділ 1.2.); діалектичний - забезпечив дослідження кримінально-правових положень про відповідальність за шахрайство в їх єдності та взаємозв'язку, посприяв формулюванню висновків і пропозицій за темою дослідження (розділ 1-3); логіко-граматичний - застосовувався при з'ясуванні змісту та сутності низки ключових кримінально-правових понять і термінів, а також їх тлумаченні (розділи 1-3); системно-структурний - дозволив зрозуміти особливості конструювання складу шахрайства та проаналізувати його конкретні елементи й ознаки, з'ясувавши їх роль і значення (підрозділ 1.1, розділи 2 і 3); соціологічний - забезпечив проведення анкетування працівників правоохоронних органів та аналіз його результатів, а також вивченню матеріалів судової та слідчої практики (розділи 1-3); статистичний - застосовувався при встановленні статистичних даних про кількість учинених шахрайств та інших злочинів проти власності, відповідних кількісних та якісних показників корисливої злочинності (підрозділ 1.1, розділи 2 і 3); моделювання - вплинув на формулювання проектів змін і доповнень до чинного КК України та пропозицій щодо удосконалення правозастосовної практики (висновки до розділів і загальні висновки).

Емпіричною базою дисертаційного дослідження є: а) статистичні та аналітичні дані МВС України, Верховного Суду України, Державної судової адміністрації України й інших органів щодо виявлення, розкриття та розгляду справ про шахрайства; б) дані вибіркового вивчення 220 кримінальних справ за ст. 190 КК України, розслідуваних органами досудового слідства та розглянутих судами України у період 2005-2010 рр.; в) 30 рішень Європейського суду з прав людини, 44 касаційні ухвали Судової колегії з кримінальних справ Верховного Суду РФ та 36 рішень Верховного Суду США та американських федеральних судів у кримінальних справах про шахрайство; г) результати анкетування 360 працівників ОВС з м. Києва та 18 областей України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що за характером і змістом розглянутих питань дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням, де здійснена комплексна та системна розробка кримінальної відповідальності за шахрайство з позиції порівняльно-правового пізнання. Конкретний внесок дисертанта в наукову розробку зазначених положень полягає в обґрунтуванні пропозицій та рекомендацій, що містять елементи наукової новизни та мають теоретичне й практичне значення для кримінально-правової охорони власності від шахрайських посягань, зокрема:

вперше:

- проведено всебічне порівняльно-правове дослідження кримінального законодавства України та іноземних держав про відповідальність за шахрайство, яке ґрунтується на теоретичних положеннях кримінального права та результатах вивчення правозастосовної практики, на підставі чого виявлено загальні та особливі риси відповідних кримінально-правових норм, а також враховано позитивний зарубіжний досвід у теоретичному та прикладному аспектах;

- встановлено, що у більшості іноземних держав шахрайство являє собою цілісний кримінально-правовий інститут, який охоплює не тільки майнове шахрайство, а й шахрайство фінансове, податкове, комп'ютерне, телемаркетингове (тобто з використанням телефону, телеграфу, радіо, телевізора), через це шахрайськими способами вчиняється чимало інших злочинів, що посягають на різні об'єкти кримінально-правової охорони (а не тільки на власність);

- обґрунтовано виділяти чотири послідовних періоди генезису кримінальної відповідальності за шахрайство в Україні (від ІХ ст. й дотепер) та ретельно досліджено їх зміст, поряд з цим з'ясовано, що таке діяння: заборонялося усіма світовими релігіями; завжди мало економічне підґрунтя; спочатку пов'язувалося як з майновим обманом, так і з неправдивим доносом, фальшивомонетництвом, підробкою, чаклунством, азартними іграми;

- наголошено, що хоча основним способом шахрайства у кримінальному законодавстві іноземних держав переважно є обман, однак, як свідчить досвід країн СНД, поки що немає вагомих підстав для відмови у КК України від традиційного альтернативного способу вчинення цього злочину - зловживання довірою, тим більше що такий крок диктуватиме серйозне корегування інших статей, де також зазначено про цю конструкцію (зокрема, ст.ст. 173 та 192);

- доведено, з огляду на вивчений зарубіжний досвід та матеріали правозастосовної практики, що особливо кваліфікуючими ознаками шахрайства у ч. 3 ст. 190 КК України слід визнати вчинення цього злочину “службовою особою з використанням свого службового становища” та “шляхом використання шкідливих програмних чи технічних засобів”;

- запропоновано в авторському варіанті редакцію ст. 190 “Шахрайство” КК України та окремих положень постанови Пленуму Верховного Суду України (ППВСУ) “Про судову практику у справах про злочини проти власності” від 06.11.2009 р. № 10;

удосконалено:

- наукові позиції щодо необхідності відмови від конструкції “завдання значної шкоди потерпілому” через заміну її конструкцією “у значних розмірах”, оскільки це відповідатиме конституційній рівності усіх форм власності, та передбачення її в якості особливо кваліфікуючої ознаки шахрайства в ч. 3 ст. 190 КК України;

- підходи щодо збалансування меж мінімальних і максимальних санкцій у виді позбавлення волі за шахрайство, встановлення більш суворого покарання за цей злочин в його основному складі та запровадження додаткових покарань у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років (для службових осіб) та конфіскації шкідливих програмних чи технічних засобів (якщо вони використовуються при вчиненні шахрайства);

дістали подальшого розвитку:

- теоретико-методологічні засади дослідження кримінальної відповідальності за шахрайство у порівняльно-правовому аспекті та наукова дискусія про типи правових сімей, що забезпечують системність компаративних наукових розробок;

- конкретизація родового та безпосереднього об'єктів шахрайства, а також аргументація того, що предметом шахрайства не може виступати право на майно, яке має охоплюватися матеріальною категорією “майно”;

- положення про суб'єктивні ознаки шахрайства, що належить до найбільш “інтелектуальних” злочинів проти власності, та вчиняється з прямим умислом, корисливим мотивом і метою заволодіти чужим майном.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в ньому висновки та пропозиції використовуються у: правотворчості - при вдосконаленні національного кримінального законодавства щодо відповідальності за злочини проти власності (довідка Інституту законодавства Верховної Ради України від 20.05.2010 р. № 22/236-1-4); правозастосовній діяльності - при застосуванні методик розслідування шахрайства та при здійсненні правильної кваліфікації цього злочину (акт Головного слідчого управління МВС України від 23.04.2010 р. № 19/2-1); навчальному процесі - при викладанні та вивченні навчальних дисциплін “Особлива частина кримінального права України”, “Теорія кваліфікації злочинів”, “Порівняльне кримінальне право”, “Кримінологія та профілактика злочинів”, “Методика кримінологічного аналізу злочинності” (акт КНУВС від 21.05.2010 р.).

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження були оприлюднені на: науково-теоретичній конференції “Проблеми кримінально-правових наук: історія, сучасність, міжнародний досвід (пам'яті професора П.П. Михайленка)” (Київ, 2009 р.); всеукраїнській науково-практичній конференції “Особливості розвитку правової держави в умовах активізації євроінтеграційних процесів: проблеми теорії і практики” (Київ, 2010 р.); круглому столі “Актуальні проблеми оперативно-службової діяльності органів внутрішніх справ” (Київ, 2010 р.); міжнародній науково-теоретичній конференції “Міжнародне співробітництво ОВС у боротьбі з транснаціональною злочинністю” (Київ, 2010 р.); ІІІ всеукраїнській науково-теоретичній конференції “Філософські, методологічні й психологічні проблеми права” (Київ, 2010 р.); міжнародній науково-практичній інтернет-конференції “Верховенство права у процесі державотворення” (Тернопіль, 2010 р.); міжнародній науково-практичній інтернет-конференції “Наукові дослідження та їх практичне застосування. Сучасний стан і шляхи розвитку `2010” (Одеса, 2010 р.).

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження опубліковано у десяти наукових працях, з них три статті у наукових фахових виданнях України, та сім - тези виступів на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків, семи додатків та списку використаних джерел (374 найменування). Повний обсяг дисертації становить 275 сторінок, з них загальний обсяг тексту - 202 сторінки.

Основний зміст

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертації; визначено зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; охарактеризовано мету, головні завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; наведено дані про їх апробацію та впровадження, а також щодо публікацій, структури й обсягу роботи.

Розділ 1 “Теоретико-методологічні передумови здійснення порівняльно-правового дослідження та історичний розвиток кримінальної відповідальності за шахрайство ” містить два підрозділи.

У підрозділі 1.1. “Теоретико-методологічні передумови здійснення порівняльно-правового дослідження кримінальної відповідальності за шахрайство” дисертантом обґрунтовано, що: у теоретичному плані такими передумовами мають виступати як наявність всебічного уявлення про стан і сутність наукових розробок про кримінальну відповідальність за шахрайство, так і визначення основних напрямків порівняльно-правового дослідження, які б дозволили послідовно, змістовно та гармонійно викласти основні результати наукових розробок; у методологічному плані такі передумови пов'язані з виваженим вибором відповідних методів наукового пізнання, провідним з яких є метод порівняльного правознавства. Проаналізовано основні наукові здобутки вітчизняних і зарубіжних фахівців у галузі кримінального права щодо питань про відповідальність за шахрайство та визначено методологічну базу дослідження, специфіка якої у роботі зумовлена її назвою та змістом.

Розвинуто наукову дискусію про типи правових сімей, на підставі якої, в контексті порівняльного кримінального права, запропоновано виокремити тільки основні, найбільш поширені та впливові правові сім'ї - романо-германську, англо-американську, мусульманську та далекосхідну. Уточнено специфіку відповідальності за шахрайство з огляду на кримінальне право різних країн світу. Визначено, що у більшості іноземних держав шахрайство - це цілісний кримінально-правовий інститут, який охоплює як майнове, так й інші види шахрайства - фінансове, податкове, комп'ютерне, телемаркетингове, через це шахрайськими способами вчиняється чимало інших злочинів, що посягають на різні об'єкти кримінально-правової охорони (а не тільки на власність).

У підрозділі 1.2. “Історичний розвиток кримінальної відповідальності за шахрайство” зазначено, що поняття “шахрайство” не завжди існувало як у національному, так і в іноземному кримінальному законодавстві, що було зумовлено розвитком самої мови, особливостями економічних відносин та специфікою тих нормативних конструкцій, якими законодавець у різні історичні часи наділяв аналізоване поняття. Обґрунтовано виділяти такі умовні періоди розвитку кримінальної відповідальності за шахрайство в Україні: 1) період формування кримінальної відповідальності за шахрайство та ототожнення його з “воровством”, “татьбою” й “крадіжкою” (ІХ - перша половина ХVI ст.); 2) період нормативного закріплення та удосконалення кримінальної відповідальності за шахрайство (друга половина ХVI ст. - 1922 р.); 3) радянський період ідеологізації кримінальної відповідальності за шахрайство (1922-2001 рр.); 4) сучасний період кримінальної відповідальності за шахрайство (2001 р. і дотепер). Ретельно досліджено зміст кожного з таких періодів. Встановлено, що вперше термін “шахрайство” згадується у ст. 58 Судебника Івана Грозного 1550 року. І якщо спочатку цей злочин традиційно вважався формою “воровства”, то надалі він стає самостійним різновидом розкрадань (майнових злочинів), що вчиняються через обман. У радянський період шахрайство каралося найбільш суворо, при цьому пріоритетність захисту була надана державній та колективній формі власності, а способом шахрайства, поряд з обманом, було визнано зловживання довірою.

У зарубіжних країнах про шахрайство (як обман) згадують багато стародавніх джерел права, проте для кожної з них характерний індивідуальний розвиток кримінальної відповідальності. Шахрайські дії не тільки заборонялися усіма світовими релігіями, а й завжди мали економічне підґрунтя, однак спочатку пов'язувалися як з майновим обманом, так і з неправдивим доносом, фальшивомонетництвом, підробкою, чаклунством, азартними іграми (Закони Хаммурапі, Закони Ману, Закони ХІІ таблиць). Вперше найбільш повне витлумачення поняття шахрайства, яке відповідало категорії “стеліонат”, було зроблено у римському праві, що стало наслідком розвитку іпотечних відносин. Надалі шахрайство визнавалося, зокрема: злочином, що зашкоджує “праву на істину” (Німеччина); місдимінором, що виник з крадіжки (Англія); виманюванням чи спробою виманювання чужого майна через обманні хитрощі (Франція). Основним способом вчинення шахрайства вважався обман, тоді як зловживання довірою або не було кримінально караним, або утворювало склад іншого злочину.

Розділ 2 “Загальні питання кримінальної відповідальності за шахрайство в Україні та іноземних державах” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Об'єкт шахрайства” обґрунтовано, що родовим об'єктом цього злочину є охоронювані кримінальним законом суспільні відносини власності, що складаються з приводу майна та юридично виражені у: праві володіти, користуватися і розпоряджатися цим майном (праві власності), яким наділений власник; обов'язку інших осіб (невласників) сприймати вказане право як належне, не перешкоджаючи його реалізації. Під безпосереднім об'єктом шахрайства автор пропонує розуміти охоронювані кримінальним законом суспільні відносини будь-якої форми власності, яким завдається шкода у конкретному випадку. Поряд з цим, з огляду на формулювання шахрайства у ч. 3 ст. 190 КК України, де йдеться про вчинення шахрайства шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки, автор пропонує виділяти додатковий факультативний безпосередній об'єкт цього злочину - охоронювані кримінальним законом суспільні відносини у сфері використання ЕОМ (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку. Обґрунтовано, виходячи із сутності вчення про предмет злочину (зокрема, наукових позицій Є.В. Лащука, Л.Д. Гаухмана, С.В. Максимова, Є.В. Сусліної) та досвіду кримінального права низки іноземних держав, що предметом шахрайства неможна визнавати право на майно (зокрема, про це свідчить досвід країн ЄС та окремих країн СНД, наприклад, Республіки Молдова), через це воно має охоплюватися категорією “майно”. Акцентовано увагу на дослідженні потерпілого від шахрайства (зокрема, встановлено, що психологічна шкода від вчинення цього злочину є більшою, ніж, приміром, від вчинення крадіжки). За даними дисертанта, 56,0 % усіх ошуканих є жінками, а 44,0 % - чоловіками.

З'ясовано, що у кримінальному законодавстві іноземних держав шахрайство передусім розглядається серед групи злочинів проти власності чи суміжних з ними груп (злочинів проти власності як підгрупи злочинів у сфері економіки - КК РФ; майнових злочинів і проступків - КК Франції; злочинних діянь проти чужого майна - КК Австрії; корисливих злочинів - КК Данії; злочинів проти майна - КК Польщі) або серед групи злочинів, де в назві фігурує вказівка на термін “шахрайство” (зокрема, гл. 47 “Шахрайство та удавані заяви”, гл. 63 “Шахрайство з використанням пошти” та гл. 113А “Телемаркетингове шахрайство” розд. 18 Зведення законів США; розд. 22 “Шахрайство та зловживання довірою” Особливої частини КК ФРН; гл. ХХХІХ “Злочини, пов'язані з шахрайством та вимаганням” Книги ІІ “Злочини” КК Республіки Корея).

Предметом шахрайства виступає передусім чуже майно, а подекуди й право на майно (КК РФ чи КК Республіки Білорусь), зокрема: грошові кошти, цінні папери, матеріальні цінності (КК Франції); майнова вигода, дані електронно-обчислювальної машини або невірні дані про вигоду вкладів (КК ФРН); вигода для обвинуваченого (КК Швеції), громадські та приватні цінності на значну суму (КК КНР). У кваліфікованих складах шахрайства йдеться про: майно чи грошову суму у відповідних розмірах (зокрема, конкретний розмір заподіяної шкоди у національній валюті - КК Австрії, великі чи особливо великі розміри - КК КНР); предмети першої необхідності, житло, соціально необхідне майно, акти, документацію, протоколи, публічні чи офіційні документи, предмети художньої, історичної, культурної або наукової цінності, рухома чи нерухома річ (КК Іспанії); банківський кредит або страхове покриття (КК Туреччини).

Потерпілий від шахрайства може виступати такою ознакою об'єкта шахрайства, за якої кримінальна відповідальність: взагалі не настає, якщо не буде вказівки на нього (зокрема, розумово незріла особа - КК Ірану); є більш суворою, оскільки йдеться про кваліфікуючі ознаки (зокрема, особа, яка має особливу уразливість через вік, хворобу, каліцтво, фізичні чи психічні вади, стан вагітності - КК Франції; велика кількість людей - КК ФРН; неповнолітній чи особа з ознаками недоумства - КК Японії або КК Республіки Корея; віктимізація десяти або більше осіб, віком понад 55 років у разі вчинення телемаркетингового шахрайства - Зведення законів США).

У підрозділі 2.2. “Об'єктивна сторона шахрайства” ґрунтовно розглянуто наукові та законодавчі позиції щодо зовнішнього прояву цього злочину в порівняльно-правовому аспекті. Згідно із диспозицією до ч. 1 ст. 190 КК України шахрайство полягає у заволодінні чужим майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. На погляд автора, з об'єктивної сторони обов'язковими ознаками шахрайства мають виступати: 1) суспільно небезпечне діяння - заволодінням чужим майном або придбанням права на чуже майно; 2) суспільно небезпечні наслідки - перехід майна із законного володіння чи розпорядження однієї особи до незаконного володіння чи розпорядження іншої особи; 3) причиновий зв'язок між суспільно небезпечними наслідками та суспільно небезпечним діянням; 4) способи вчинення злочину - обман чи зловживання довірою. У дисертації детально розкрито ці ознаки. При цьому автором, з огляду на положення про об'єкт шахрайства, критично оцінено конструкцію “придбання права на майно” та запропоновано відмовитися від неї через те, що придбати щось нематеріальне неможливо.

Наголошено, що більшість КК країн СНД асоціює шахрайство не із “заволодінням” чужого майна (як КК України), а з його “розкраданням” (наприклад, Модельний КК для держав - учасниць СНД, КК РФ або КК Республіки Білорусь). Проте у національному кримінальному праві шахрайство, враховуючи комплексність цього злочину, не можна віднести ані до “викрадення”, ані до “розкрадання” (до речі, ці категорії є родовими та не тотожними), тоді як в адміністративному праві воно все ж таки є викраденням (ст. 51 КУпАП). Висловлено думку щодо необхідності конкретизації та уніфікації статусу шахрайства у законодавчому та науковому плані, з'ясування того, до чого саме воно має належати, інакше різноманітне уявлення про це діяння негативно впливатиме на дотримання законності, вживання відповідних правових термінів і понять та правозастосування.

Встановлено, що у 58,2 % випадках суди чітко не розмежовують конкретний спосіб вчинення шахрайства, відтак автором запропоновано більш досконале визначення обману (свідоме повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певної інформації, повідомлення про яку, згідно з чинним законодавством, має бути обов'язковим, що вводить його в оману відносно юридично значущих фактів, обставин або подій, вчинене задля спонукання його за власною волею передати винному своє майно) та зловживання довірою (завідомо недобросовісне використання винним довіри з боку потерпілого, що склалася між ними на підставі попередніх особистих чи юридичних стосунків - родинних, дружніх, службових, трудових, цивільно-правових). Оскільки склад шахрайства є матеріальним, то важливе значення у його складі мають суспільно небезпечні наслідки, при цьому винна особа повинна мати реальну початкову можливість, залежно від споживчих властивостей того чи іншого чужого майна, користуватися або розпоряджатися ним на свій розсуд.

Встановлено, що у кримінальному законодавстві іноземних держав з об'єктивної сторони шахрайство характеризується: а) різними формами, зокрема: власне шахрайством, замахом на цей злочин, злочинними діяннями, які схожі на шахрайство, тобто зловмисним зловживанням станом невідомості чи “жульництвом” - КК Франції; шахрайством простим, особливо тяжким, комп'ютерним, у формі отримання субсидій шахрайським шляхом, при капіталовкладеннях, при створенні фінансових пірамід, кредитним - КК ФРН; шахрайством, шахрайською поведінкою, тяжким шахрайством - КК Швеції; шахрайством банківським, комп'ютерним, поштовим, податковим, телемаркетинговим, страховим, медичним - Зведення законів США; за КК Республіки Корея - шахрайство з використанням комп'ютера, кваліфіковане шахрайство, протиправне використання пільгових засобів, неправомірний прибуток, шахрайські діяння, що є звичними, замах на шахрайські діяння; б) різними способами, а не тільки через обман або зловживання довірою, як у КК України, зокрема: ствердженням хибних фактів або викривленням чи приховуванням справжніх фактів - КК ФРН; привласненням хибного імені або через майстерні хитрощі, або за допомогою “павутини неправди” - КК Голландії; маніпуляцією інформацією або використанням інших подібних хитрощів - КК Іспанії; незаконним здійсненням, підтвердженням або використанням помилки - КК Данії; повідомленням неправдивих даних або зловживанням службовим становищем - Закон Англії про шахрайство 2006 р.; застосуванням хитрощів і махлярства, примушуванням до вчинення дій, спрямованих на шкоду потерпілому - КК Туреччини; виманюванням майна в іншої особи або отриманням незаконної майнової вигоди - КК Японії тощо.

Наголошено, що за кордоном найпоширенішим способом вчинення шахрайства є обман, однак він також може бути взагалі єдиним способом вчинення цього злочину (зокрема, як у КК Республіки Молдова) або окремим, відмінним від шахрайства діянням (зокрема, як у КК Іспанії, КК Голландії або КК Республіки Сан-Марино). Щодо конструкції “зловживання довірою”, то на цей спосіб вчинення злочину іноземний законодавець зазвичай не вказує при конструюванні норм про шахрайство (більше того, подекуди шахрайство прямо відмежовується від зловживання довірою - зокрема, у КК Франції, КК ФРН, КК Австрії, КК Туреччини, КК Японії). Однак, більшість КК країн СНД асоціює шахрайство саме із “зловживанням довірою” (поряд з “обманом”), при цьому судова практика не має якихось труднощів щодо кваліфікації шахрайства у такий спосіб. Враховуючи це, а також традиційність конструкції “зловживання довірою” у національному кримінальному праві, обґрунтовується залишити її в межах ст. 190 КК України.

У підрозділі 2.3. “Суб'єкт шахрайства” встановлено, що за КК України суб'єктом цього злочину може бути лише фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку, тоді як в іноземному кримінальному законодавстві - як загальний, так і спеціальний суб'єкт, а також юридична особа (організація). Наведено аргументи про підвищену суспільну небезпеку вчинення шахрайства службовою особою, яка використовує своє службове становище, на підставі чого запропоновано законодавчо вказати на неї у ч. 3 ст. 190 КК України. Визнано перспективною ідею притягнення до відповідальності за шахрайство юридичних осіб, про що свідчить позитивний досвід КК Франції, КК Йорданії, ФККП США, Закону Англії про шахрайство 2006 р., КК КНР. Зроблено висновок, що шахрайство є найбільш “інтелектуальним” злочином проти власності. Також встановлено типовий кримінально-психологічний портрет особи злочинця-шахрая у бізнесовій структурі (зокрема, це чоловік, віком 36-55 років, без кримінального минулого, керівник чи менеджер середньої ланки, з досвідом роботи в компанії біля п'яти років, професіонал).

У підрозділі 2.4. “Суб'єктивна сторона шахрайства” визначено, що вчинення шахрайства (ст. 190 КК України) передбачає наявність у особи прямого умислу, корисливого мотиву та мети заволодіти чужим майном або придбати право на нього (цей висновок підтверджують 96,1 % з усіх респондентів). Встановлено перелік обставин, що можуть свідчити про наявність прямого умислу при шахрайстві, розкрито специфіку мотиву та мети цього злочину, сформульовано низку змін і доповнень до ППВСУ “Про судову практику у справах про злочини проти власності” від 06.11.2009 р. № 10.

Щодо суб'єктивної сторони складу шахрайства в зарубіжних країнах, то в процесі дослідження встановлено таке: замість поняття “суб'єктивна сторона” щодо складу шахрайства в кримінальному праві зарубіжних країн подекуди використовуються зовсім інші категорії, що пов'язані з внутрішніми складовими самого злочину (наприклад, у Франції - це “моральний елемент” злочину; в Англії та США - лат. “mens rea” - суб'єктивний елемент, а Австралії - “елементи вини”); шахрайство передусім характеризується умислом (наміром) на вчинення цього злочину, що підтверджується додатковими законодавчими конструкціями (зокрема, вказівкою на “завідомість” - КК ФРН або мету шахрайства - “отримання вигоди” у КК Швеції, “отримання незаконних доходів” - у КК Голландії, “наживи” - у КК Іспанії). Подекуди закон стверджує, що обман, а отже загалом і шахрайство, можуть бути вчинені з необережності (зокрема, про це йдеться у КК Австралії), однак, за переконанням дисертанта, такий іноземний досвід навряд чи несе у собі позитивний зміст.

Розділ 3 “Спеціальні питання кримінальної відповідальності за шахрайство в Україні та іноземних державах” містить два підрозділи.

У підрозділі 3.1. “Кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки шахрайства” вказано, що підвищену небезпеку шахрайства за КК України (ст. 190) становлять як його кваліфікуючі ознаки (ч. 2 - вчинення злочину повторно або за попередньою змовою групою осіб, або завдання значної шкоди потерпілому), так і особливо кваліфікуючі ознаки (ч. 3 - у великих розмірах, або шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки; ч. 4 - вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою). Здійснено детальну характеристику таких ознак, встановлено їх зміст та особливості.

Кваліфікуючими (особливо кваліфікуючими) ознаками шахрайства, крім тих, які властиві ст. 190 КК України та тих, про які вже зазначалося при характеристиці предмета і потерпілого в цьому злочині, можуть виступати випадки вчинення аналізованого злочину, зокрема: особою з використанням свого службового становища (КК РФ); у виді промислу (КК Австрії); з неправомірним присвоєнням статусу особи, що має публічну владу або виконує обов'язки на державній службі, щодо невизначеного кола осіб з метою надання гуманітарної чи соціальної допомоги або організованою бандою (КК Франції); з використанням підробленого документа (КК Швеції). Щодо шахрайства “шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки” (ч. 3 ст. 190 КК України), то ця конструкція видається дисертанту недосконалою, оскільки за таких умов злочинці скоріш за все застосовують переважно не такого роду техніку, а спеціальні шкідливі програми чи технічні засоби (зокрема, на це орієнтує досвід Зведення законів США, КК Голландії, КК Данії або КК ФРН). На думку автора, запровадження до ч. 3 ст. 190 КК України вказівки на конструкцію “шляхом використання шкідливих програмних чи технічних засобів” слугуватиме додатковим засобом боротьби з “кіберзлочинами”. Поряд з цим не можна погодитися з одночасною вказівкою в межах однієї частини статті на такі особливо кваліфікуючі ознаки шахрайства, як вчинення його організованою злочинною групою або злочинною організацією (зокрема, про це йдеться у ч. 3 ст. 190 “Шахрайство” КК Республіки Молдова), оскільки ступінь і характер суспільної небезпеки цих злочинних спільнот є різним (як і у випадку вчинення його групою осіб за попередньою змовою або організованою групою).

З огляду на вивчений зарубіжний досвід та матеріали правозастосовної практики обґрунтовано: визнати особливо кваліфікуючими ознаками шахрайства у ч. 3 ст. 190 КК України вчинення цього злочину “службовою особою з використанням свого службового становища”; відмовитися у ч. 3 ст. 190 КК України від конструкції “завдання значної шкоди потерпілому” через заміну її конструкцією “у значних розмірах”, що відповідатиме конституційній рівності усіх форм власності, та передбачити її в якості особливо кваліфікуючої ознаки шахрайства (відтак шахрайство, вчинене у великих розмірах, слід віднести до ч. 4 ст. 190 КК України, а чинну ч. 4 цієї статті вважати ч. 5).

У підрозділі 3.2. “Покарання за шахрайство” проаналізовано доктринальні положення, вітчизняне та зарубіжне кримінальне законодавство в частині видів і меж покарання за вчинення шахрайства. Визначено, що за ступенем суспільної небезпечності шахрайство (ст. 190 КК України) є злочином невеликої тяжкості (ч. 1), середньої тяжкості (ч. 2), тяжким (ч. 3) та особливо тяжким (ч. 4). В останніх двох випадках закон вимагає застосування найбільш суворого покарання, однак санкції у цих частинах мають досить широкий “розрив” між нижньою та верхньою межею покарання у виді позбавлення волі (зокрема, за ч. 3 - це становить п'ять років, а за ч. 4 - сім), відтак автор вважає, що такий стан не відповідає адекватній оцінці суспільної небезпеки скоєного та може призводити до зловживань при відправленні правосуддя.

З урахуванням позитивного іноземного досвіду запропоновано: скорегувати нижню та верхню межі покарання у виді позбавлення волі в бік зменшення широти амплітуди їх коливання у відповідних частинах норми про відповідальність за шахрайство; встановити більш суворе покарання за шахрайство в його основному складі; запровадити такі додаткові покарання: позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років (для службових осіб); конфіскацію відповідних шкідливих програмних чи технічних засобів, які є власністю винної особи, якщо вони використовуються при вчиненні шахрайства (зокрема, з цим погоджуються 66,1 % з усіх респондентів).

Поряд з цим, на підставі досвіду США та окремих європейських держав, обґрунтовано встановити у КК України норми про заходи виправлення та безпеки щодо осіб, які вчинили злочини, у тому числі й шахрайство (зокрема, афішування вироку, заборону перебування у відповідних місцях, позбавлення відповідних прав, кримінально-правову реституцію).

Висновки

У висновках дисертації наведене теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, яке полягало у комплексному дослідженні питань кримінальної відповідальності за шахрайство з позиції порівняльного пізнання та формулюванні теоретичних положень і рекомендацій, що відповідають вимогам наукової новизни, мають значення для науки та правозастосовної практики, зокрема:

1. Теоретико-методологічними передумовами здійснення порівняльно-правового дослідження кримінальної відповідальності за шахрайство мають виступати: наявність всебічного уявлення про стан і сутність наукових розробок про кримінальну відповідальність за шахрайство, а також визначення основних напрямків порівняльно-правового дослідження, які б дозволили послідовно, змістовно та гармонійно викласти основні результати наукових розробок; виважений вибір відповідних методів наукового пізнання, провідним з яких є метод порівняльного правознавства. У контексті специфіки дисертаційного дослідження запропоновано орієнтуватися на такі правові сім'ї - романо-германську (континентальну), загального права (англо-американську), мусульманську та далекосхідну. Встановлено, що у більшості іноземних держав шахрайство - це цілісний кримінально-правовий інститут, який охоплює як майнове, так й інші види шахрайства - фінансове, податкове, комп'ютерне, телемаркетингове, через це шахрайськими способами вчиняється чимало інших злочинів, що посягають на різні об'єкти кримінально-правової охорони (а не тільки на власність). При цьому 91,7 % з усіх респондентів уважають важливим за сучасних умов звертатися до позитивного іноземного досвіду щодо кримінальної відповідальності за шахрайство.

2. В історичному аспекті поняття “шахрайство” не завжди існувало як у національному, так і в іноземному кримінальному законодавстві, що було зумовлено: розвитком самої мови; особливостями економічних відносин; специфікою нормативних конструкцій, якими законодавець у різні історичні часи наділяв аналізоване поняття. Запропоновано виділити такі умовні періоди розвитку кримінальної відповідальності за шахрайство в Україні: 1) формування кримінальної відповідальності за шахрайство та ототожнення його з “воровством”, “татьбою” й “крадіжкою” (ІХ - перша половина ХVI ст.); 2) нормативне закріплення та удосконалення кримінальної відповідальності за шахрайство (друга половина ХVI ст. - 1922 р.); 3) ідеологізації кримінальної відповідальності за шахрайство у радянський період (1922-2001 рр.); 4) сучасний період кримінальної відповідальності за шахрайство (2001 р. і дотепер). У світових масштабах шахрайські дії: заборонялися усіма світовими релігіями; завжди мали економічне підґрунтя; спочатку пов'язувалися як з майновим обманом, так і з неправдивим доносом, фальшивомонетництвом, підробкою, чаклунством, азартними іграми. Вперше найбільш повне витлумачення поняття шахрайства, яке відповідало категорії “стеліонат”, було витлумачено римським правом. Основним способом вчинення шахрайства вважався обман, тоді як зловживання довірою або не було кримінально караним, або утворювало склад іншого злочину.

3. У межах розгляду загальних питань кримінальної відповідальності за шахрайство в Україні та зарубіжних здійснено ретельне дослідження об'єктивних і суб'єктивних ознак складу цього злочину. Враховуючи позитивний іноземний досвід та керуючись положеннями національного кримінального законодавства й доктрини: а) уточнено родовий і безпосередній об'єкт шахрайства (ст. 190 КК України); б) обґрунтовано, що предметом цього злочину неможна визнавати право на майно (зокрема, про це свідчить досвід країн ЄС та окремих країн СНД, наприклад, Республіки Молдова), відтак воно має охоплюватися категорією “майно”; в) критично оцінено конструкцію “придбання права на майно” та запропоновано відмовитися від неї через те, що придбати щось нематеріальне неможливо; г) встановлено, що про “зловживання довірою” як спосіб шахрайства іноземний законодавець зазвичай не згадує (подекуди шахрайство прямо відмежовується від зловживання довірою), однак, виходячи з досвіду країн СНД, обґрунтовано залишити цю конструкцію в межах ст. 190 КК України, інакше це зумовить серйозне корегування інших статей Кодексу, де також зазначено про цю конструкцію (зокрема, ст.ст. 173 та 192); ґ) запропоновано у ч. 3 ст. 190 КК України вказати на вчинення шахрайства “службовою особою з використанням свого службового становища”; д) визначено, що шахрайство - це найбільш “інтелектуальний” злочин серед усіх посягань на власність, який вчиняється з прямим умислом, корисливим мотивом і метою заволодіти чужим майном або придбати право на нього.

4. У межах розгляду спеціальних питань кримінальної відповідальності за шахрайство в Україні та зарубіжних країнах запропоновано, враховуючи позитивний іноземний досвід: переглянути зміст особливо кваліфікуючих ознак цього складу злочину, зокрема: у ч. 3 ст. 190 КК України слід вказати про вчинення шахрайства “службовою особою з використанням свого службового становища” та “шляхом використання шкідливих програмних чи технічних засобів”; конструкцію “завдання значної шкоди потерпілому” слід замінити конструкцією “у значних розмірах”, що відповідатиме конституційній рівності усіх форм власності, передбачивши її в якості особливо кваліфікуючої ознаки шахрайства в ч. 3 ст. 190 КК України; шахрайство, вчинене у великих розмірах, слід віднести до ч. 4 ст. 190 КК України, а чинну ч. 4 цієї статті вважати ч. 5; скорегувати нижню та верхню межі покарання у виді позбавлення волі в бік зменшення широти амплітуди їх коливання у частинах 3 і 4 ст. 190 КК України; встановити більш суворе покарання за шахрайство в його основному складі (зокрема, доведено, що за кордоном, порівняно з Україною, санкції за шахрайство набагато суворіші ніж за крадіжку); запровадити такі додаткові покарання: позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років - для службових осіб; конфіскацію відповідних шкідливих програмних чи технічних засобів, які є власністю винної особи - якщо вони використовуються при вчиненні шахрайства. Поряд з цим обґрунтовано встановити у КК України спеціальні кримінально-правові заходи виправлення та безпеки щодо осіб, які вчинили шахрайство, зокрема: афішування вироку, заборону перебування у відповідних місцях, позбавлення відповідних прав, кримінально-правову реституцію.

5. В якості конкретних змін і доповнень до КК України пропонується викласти ст. 190 в авторській редакції, а також внести інші зміни та доповнення до розділу VI Особливої частини, зокрема: а) п. 2 примітки до ст. 185 викласти у такій редакції: “У статтях 185, 186, 188-1, 189 та 190 цього Кодексу у значних розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину”; б) примітку до ст. 188-1 виключити; в) у ст.ст. 185, 186, 188-1, 189 та 190 вказівку на завдання значної шкоди потерпілому замінити вказівкою на вчинення відповідного злочину у значних розмірах. Поряд з цим запропоновано внести відповідні зміни та доповнення до п.п. 17, 18, 19 ППВСУ “Про судову практику у справах про злочини проти власності” від 06.11.2009 р. № 10 (зокрема, про необхідність таких змін зазначає 95,3 % з усіх опитаних респондентів).

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Шуляк Ю. Л. Нагальні питання кримінальної відповідальності за шахрайство / Ю. Л. Шуляк // Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених : додаток до журналу “Міліція України”. - 2009. - № 86. - С. 28-31.

2. Шуляк Ю. Л. Кримінальна відповідальність і покарання за шахрайство у порівняльно-правовому аспекті / Ю. Л. Шуляк // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. - 2010. - № 3 (70). - С. 37-44.

3. Шуляк Ю. Л. Поняття, ознаки та види шахрайства в кримінальному праві зарубіжних країн / Ю. Л. Шуляк // Держава та регіони. - Серія : Право. - 2010. - № 3. - С. 229-234.

4. Шуляк Ю. Л. Шахрайство як злочин та адміністративне правопорушення: співвідношення понять / Ю. Л. Шуляк // Проблеми кримінально-правових наук: історія, сучасність, міжнародний досвід (пам'яті професора П. П. Михайленка) : тези доп. наук.-теорет. конф. - К. : Київський нац. ун-т внутр. справ, 2009. - С. 97-100.

5. Шуляк Ю. Л. Кримінальна відповідальність за шахрайство у країнах континентальної Європи / Ю. Л. Шуляк // Особливості розвитку правової держави в умовах активізації євроінтеграційних процесів: проблеми теорії і практики : матер. Всеукр. наук.-практ. конф., НАУ, 18 лютого 2010 р. - К. : Університет “Україна”, 2010. - С. 212-215.

6. Шуляк Ю. Л. Особливості кваліфікації шахрайства у правозастосовній практиці органів внутрішніх справ / Ю. Л. Шуляк // Актуальні проблеми оперативно-службової діяльності органів внутрішніх справ : тези доп. круглого столу (Київ, 3 берез. 2010 р.) [Текст] / ред. кол. : В. Д. Сущенко, О. М. Джужа, М. А. Погорецький та ін. - К. : Київ. нац. ун-т внутр. справ, 2010. - С. 159-161.