Правове регулювання аграрних та земельних відносин в Україні

Обґрунтовується поняття регуляторного акту як нормативно-правового, що регулює економічні правовідносини, акту розробленого за відповідною процедурою з рядом обов'язкових етапів, серед яких значиться відслідковування за його ефективністю з подальшим коректуванням.

Запропоновано розроблення теоретико-методологічних засад формування переліку проектів нормативно-правових актів, що, підлягають першочерговій розробці, та розроблення концепцій проектів законодавчих актів. Основною відмінністю зазначених засад є те, що по-перше, відповідні етапи регуляторної діяльності розглядаються як складові єдиної системи нормативної технології розроблення законодавчих актів, а, по-друге, ці етапи орієнтовані на застосування наукового інструментарію і, перш за все, системного аналізу, методу експертних оцінок.

Розділ 4. «Методологічне забезпечення державної політики з удосконалення законодавства в аграрному секторі» містить три підрозділи, в яких розглядаються питання планування діяльності з підготовки правових актів та вироблення їх концепцій, аналізу регуляторного впливу, оприлюднення та погодження проектів правових актів, проведення експертизи і державної реєстрації.

Досліджуються основні етапи здійснення державної регуляторної діяльності, технології розроблення державних політичних рішень у сфері аграрних та земельних відносин, шляхи втілення в життя юридичного закону як загального правила поведінки, досягнення в регуляторній діяльності балансу інтересів громадян та держави.

У підрозділі 4.1 «Планування діяльності з підготовки нормативно-правових актів, аналіз їх регуляторного впливу та оприлюднення проектів правових актів» обґрунтовуються відмінності державних політичних рішень від інших регуляторних актів, їх формальні та змістовні ознаки, доцільність в зв'язку з цим розроблення єдиної системи планування нормотворчої діяльності в Україні. Значна увага приділяється підготовці концепцій правових актів як стадії державної політики у сфері аграрної економіки.

Обґрунтовується доцільність розмежування: а) планування законодавчої діяльності (плани законодавчих робіт); б) планування нормотворчої діяльності органів державної виконавчої влади (плани діяльності вищого, центральних та місцевих органів виконавчої влади з підготовки проектів правових рішень) у сфері аграрного сектору економіки.

Наголошується про доцільність розробки єдиної системи планування нормотворчої діяльності в Україні, в рамках якої передбачити, що нормотворча діяльність в Україні здійснюється на підставі державних програм розвитку законодавства України, перспективних та поточних планів законодавчих робіт, планів діяльності вищого, центральних та місцевих органів виконавчої влади з підготовки проектів нормативно-правових актів. Планування нормотворчої діяльності має бути спрямоване на створення науково обґрунтованої системи законодавства.

Проект державної програми розвитку законодавства України має формуватися на підставі систематизації пропозицій суб'єктів права законодавчої ініціативи (з урахуванням результатів їх обговорення фахівцями наукових установ і громадськістю) та пропозицій, сформульованих в юридичній літературі.

Пропонується введення порядку, за яким зауваження і пропозиції, одержані протягом визначеного терміну, мають обов'язково фіксуватися з позначенням виду реагування: прийнято або відхилено з зазначенням причин. У тексті Закону України від 11 вересня 2003 р. доцільно зазначити, що за відсутності реагувань розробника на зауваження і пропозиції проект не може подаватися на затвердження і повинен відхилятися.

Прийняття тих чи інших законодавчих актів передбачено Конституцією України, кодексами України. Необхідність розроблення певних нормативно-правових документів випливає з міжнародних конвенцій тощо.

Наголошується, що процес планування нормотворчих робіт у масштабі всієї держави, як свідчить їх аналіз, ще недостатньо регламентований і є однією із причин відсутності в Україні науково обґрунтованої системи законодавства, а також певної безсистемності відомчої нормотворчості, що призводить до неузгодженості відомчих нормативних актів із законодавством, прийняття економічно недоцільних нормативних актів та створення перешкод для розвитку діяльності у сфері аграрних та земельних відносин.

Підрозділ 4.2 «Погодження проектів нормативно-правових актів в аграрному секторі та експертний висновок щодо їх регуляторного впливу».

Етап погодження проектів нормативно-правових актів у сфері аграрного виробництва є важливою складовою нормативної технології розроблення регуляторних актів. Перевірку законних вимог щодо наявності аналізу регуляторного впливу проектів актів, що приймаються Верховною Радою, Кабінетом Міністрів України, її Президентом пропонується покласти на Раду національної безпеки і оборони України з метою забезпечення прозорості в прийнятті управлінських рішень та зміцнення довіри населення до владних інститутів.

Проаналізована сутність регламенту складання експертного висновку щодо регуляторного впливу проектів нормативних актів. Багато науковців наголошують на необхідності створення загальних правових засад підготовки правових актів з обов'язковістю експертного висновку та відповідністю ефективній міжнародній співпраці.

Досліджується правова (юридична) експертиза проектів нормативно-правових актів в процесі їх державної реєстрації. Щодо виконання правової експертизи обґрунтовується висновок, що на цьому етапі повинна перевірятися не доцільність прийняття правового акту, а його відповідність затвердженим планам нормотворчих робіт та концепції самого акту, а також несуперечливість діючому законодавству, вимогам законодавства ЄС.

Обґрунтована важливість забезпечення необхідної якості нормативних актів органів управління економікою таким етапом нормотворчої діяльності, як наукова експертиза проектів нормативних актів. У зв'язку з відсутністю у діючому законодавстві спеціальних норм щодо здійснення експертизи проектів правових актів, обґрунтовується доцільність розвинення наявної класифікації експертизи і введення її додаткових видів. Пропонується розрізняти наукову, правову, спеціальну експертизу, а також перевірку проекту на відповідність його вимогам моральності.

Підрозділ 4.3 «Затвердження і державна реєстрація нормативно-правових актів у сфері аграрного виробництва. Відстеження результативності, оцінка системності і узгодженості правових актів».

Обґрунтовується необхідність вдосконалення законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів в аграрній сфері виробництва обумовлюється тим, що суб'єкти нормотворення, знаючи безкарність своїх діянь щодо дотримання законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів, ухиляються від їх подання на державну реєстрацію та спрямовують до виконання незареєстровані нормативно-правові акти або ті, у державній реєстрації яких відмовлено, і встановлюють норми з порушенням законодавства про державну реєстрацію.

Доводиться доцільність встановлення адміністративної, а у певних випадках і кримінальної відповідальності за спрямування посадовими особами до виконання незареєстрованих нормативно-правових актів, у державній реєстрації яких за результатами правової експертизи відмовлено, сприятиме ефективному впливу на посадових осіб, винних у порушенні законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів, забезпечить захист правопорядку в державі і нейтралізує одну з можливих загроз національній безпеці країни.

Спрямованість політики України на інтеграцію з ЄС зумовлює доцільність введення у процесі здійснення державної реєстрації нормативно-правових актів четвертої функції - експертизи проектів цих актів на відповідність acquis communautaire правовій системі ЄС.

Вказується, що законодавче врегулювання питань нормотворчої діяльності, введення адміністративно-правової відповідальності за порушення цього законодавства, встановлення порядку здійснення експертизи проектів нормативно - правових актів на відповідність acquis communautaire сприятиме підвищенню якості державної регуляторної політики і вирішенню завдання щодо вступу України до ЄС.

Обґрунтовується відстеження результативності нормативно-правового акту та оприлюднення інформації як один з найважливіших етапів здійснення державної політики з удосконалення законодавства у сфері аграрних та земельних відносин, спрямований на оцінку стану впровадження регуляторного акту (правового акту) та досягнення ним цілей, задекларованих за його прийняття.

Обґрунтовується конституційне положення щодо права участі громадян в управлінні державними справами, яким закладено підвалини для участі громадськості в регуляторній політиці.

ВИСНОВКИ

Виходячи з викладених у дисертації теоретичних положень, аналізу національного законодавства України та європейського правового досвіду у зазначеній сфері, сформульовано низку висновків, спрямованих на вирішення окресленого завдання. До цих висновків можна віднести:

І. Основним комплексним кодифікованим актом, регулюючим суспільні аграрні відносини в Україні, має стати Аграрний кодекс України, предмет правового регулювання якого - це аграрні відносини як комплекс взаємопов'язаних між собою майнових, підприємницьких, земельних, трудових та управлінських суспільних відносин за участю аграрних товаровиробників всіх форм власності й форм господарювання, націлених на насичення продовольчого ринку продуктами харчування.

Аграрний кодекс має відображати уявлення про функції публічної влади в галузі створення, забезпечення функціонування і розвитку аграрного комплексу країни. Йдеться не тільки про наявність відповідних правових норм (позитивного регулювання), але й про наявність механізмів, забезпечуючих реалізацію цих норм. Розробка Аграрного кодексу України забезпечить ефективність цього документу, чітке його розмежування з Цивільним кодексом, унеможливить дублювання і розбіжності з Господарським кодексом.

ІІ. У межах дослідження акцентується увага на юридичних властивостях землі як базової категорії і системоутворюючого чинника земельної та аграрної реформ що, потребують особливо ретельної розробки і обумовлюють наступне:

а) розвиток суспільства в усі часи був пов'язаний із землею, яка і тепер залишається основним засобом для існування людства і джерелом суспільного багатства; б) винятковість значення землі в усіх сферах життєдіяльності України та її народу закріплена Конституцією України - «земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави»; в) земля завжди була й залишається об'єктом особливої уваги суспільства.

ІІІ. Земельний кодекс України закріплює пріоритет екологічних інтересів суспільства над економічними, що створює умови для екологізації використання земельного фонду країни.

Як законодавчий акт, Земельний кодекс України визначає основні напрямки розвитку земельних відносин в Україні на тривалу перспективу. Але не всі норми Кодексу є нормами прямої дії. Значна кількість нових його інститутів може бути застосована для регулювання відповідних відносин лише після прийняття правових актів, спрямованих на деталізацію норм Кодексу. Переважну частину таких актів слід прийняти у формі законів. Земельний кодекс передбачає розробку і прийняття законів про землеустрій, про державний земельний кадастр, про оцінку землі, про охорону земель, про розмежування земель права державної і комунальної власності, про державний земельний (іпотечний) банк, про ринок землі, про визначення правових засад вилучення земель приватної власності і т.п.. Значна кількість чинних законодавчих актів має бути істотно доповнена або прийнята у принципово новій редакції.

IV. Уперше в земельному законодавстві був визначений перелік особливо цінних продуктивних земель, а також земель, зайнятих природними та історико-культурними об'єктами, що особливо охоронялися, вилучення яких не допускалося, а норми земельного законодавства спрямовувалися на всебічну екологізацію землеволодіння і землекористування. Земельна реформа запровадила поняття приватної власності на землю, заклала основу для подальшого переходу до нових форм господарювання, які б ґрунтувалися на принципах зацікавленості потенційного товаровиробника в результатах своєї діяльності і в якості результатів своєї праці.

V. Вдосконалення правового регулювання в аграрному секторі економіки передбачає два основні напрями: змістовний (предметний) і методологічний. Перший, предметний, напрям вдосконалення правового регулювання діяльності в аграрному секторі пов'язаний з розробкою пропозицій, спрямованих на врегулювання конкретних правовідносин, прийняття нових або зміну (відміну) діючих правових актів в тих чи інших сферах економічної діяльності. Другий, методологічний, напрям полягає у відповіді на питання, як потрібно розробляти проекти правових актів, своєчасно змінювати діюче законодавство, щоб воно найкращим чином виконувало свої функції - підвищення рівня організованості економічних відносин в аграрному секторі, найбільш ефективного їх врегулювання.

Удосконалення правового регулювання діяльності в аграрному секторі може відбуватися двома шляхами: а) змістовним (предметним) та б) методологічним. Специфіка цих двох напрямів обумовлює їх ознаки: взаємопов'язаність, взаємообумовленість, багаторівневість.

VI. Основним спеціальним нормативним актом, регулюючим регуляторну діяльність та державну регуляторну політику, є Закон України від 11 вересня 2003 р. “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”, за яким зазначена політика як напрям державної політики спрямована на вдосконалення правового регулювання господарських (в аграрному секторі економіки) та адміністративних відносин між регуляторними або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних регуляторних актів.

Викладене вище зумовлює наступне: а) модель правопорядку в аграрній сфері - це мета і результат правового забезпечення державної регуляторної політики; б) правопорядок в аграрній сфері передбачає існування державних функцій (виходячи із принципу відповідальності держави перед людиною).

VII. У сучасних умовах загальносвітового науково-технічного прогресу правові аспекти забезпечення інноваційної та інвестиційної політики в аграрному секторі України набувають дедалі більшої актуальності, оскільки можуть обумовити забезпечення продовольчої безпеки як складової національної безпеки України.

Підводячи підсумки, зазначимо, що для інвестиційного та інноваційного забезпечення аграрного сектору економіки необхідна виважена державна підтримка; держава має виконувати функції гаранта стабільності інвестиційного та інноваційного клімату за рахунок проведення регламентованої та передбачуваної податкової, амортизаційної, митної, цінової та кредитної політики.

VIII. Обґрунтоване особливе значення державної регуляторної політики щодо потреб антикризового управління в умовах нинішньої ринкової трансформації економіки України, оскільки причинами кризового стану підприємств практично усіх галузей економіки України є не тільки вплив зовнішніх факторів, але і недосконале правове поле господарювання в агарній та земельній сферах.

Для збереження національної безпеки необхідно розробити державну політику, яка б забезпечувала оптимальне поєднання національних інтересів країни з вимогами та обмеженнями, що потребує економічна глобалізація.

У Законі від 11 вересня 2003 р. “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”, зокрема, в ст. 3 “Сфера дії Закону”, де перераховано групи правових актів, на які не поширюється дія цього Закону, не зазначені правові акти Президента України. Водночас Президент України, згідно зі ст. 1 цього Закону, належить до регуляторних органів.

Виходячи з викладеного, слід доповнити Закон України від 11 вересня 2003 р. “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” відповідною статтею, яка б регулювала здійснення державної регуляторної політики Президентом України.

IX. Неоднозначність позицій законодавця, викладених в Цивільному кодексі України та Земельному кодексі України щодо земельної правосуб'єктності юридичних осіб, не відповідає конституційним засадам «верховенства права», не сприяє зміцненню земельного правового порядку в Україні.

Обґрунтовується необхідність окреслення правового статусу юридичних осіб в контексті прав власності на землю відповідно до сучасного земельного законодавства України ( І десятиріччя ХХІ століття).

За наслідками проведеного дослідження випливає: а) в контексті досліджуваної проблематики юридичні особи можуть бути класифіковані відповідно до концепції Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України; б) визначальним в характеристиці земельної право-суб'єктності юридичної особи є комплекс правомочностей щодо права власності.

X. Складовими національної доктрини правового регулювання у сфері економіки, аграрних та земельних відносин, вдосконалення цього регулювання є: 1) ідеологія правотворення, правового регулювання в сфері економіки (аграрних та земельних відносин), яка має існувати у явному вигляді; 2) теоретико-методологічні концепції: а) правотворення в сфері економічної діяльності і б) вдосконалення правового регулювання такої діяльності. Щодо ідеології правотворення у сфері економічної діяльності, то пропонується базувати відповідне законодавство на філософії солідаризму, пріоритетом якої є загальнонародні інтереси, взаємна відповідальність у сфері економіки державної влади і бізнесу, врахування менталітету, національних звичаїв, в тому числі ділових, культурних традицій українського народу. Теоретико-методологічна концепція правотворення в сфері економіки передбачає використання наукового апарату загальної теорії систем, згідно з якою для створення бажаної системи законодавства потрібно визначити відповідні (бажані) властивості цієї системи та засоби їх забезпечення.

XI. Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11 вересня 2003 р. заклав основу законності і правопорядку в господарських правовідносинах, а тому і фундамент правопорядку в аграрному секторі, вперше законодавчо закріпив реальну можливість забезпечення прозорості, передбачуваності та ефективності правового регулювання господарських правовідносин (зокрема і в аграрному секторі) шляхом закріплення і нормативного забезпечення процесу підготовки нормативно-правових актів, а також відстеження їх результативності та перегляду. Сукупність зазначених властивостей правових актів (прозорість, передбачуваність, ефективність) можна позначити як їх якість, а етапи, що повинні здійснюватися в процесі розробки, є засобами забезпечення цієї якості. Визначення якості правових актів та етапів їх розробки становить організацію регуляторної діяльності - діяльності зу правового регулювання в аграрному секторі.

Функції, виконувані державою щодо регуляторної діяльності, утворюють самостійний напрям державної політики у сфері господарювання, зокрема, і аграрного сектору - регуляторну політику.

Підсумовуючи викладене, зазначимо: указаний напрям державної політики знаменує реформування всієї системи правового регулювання в галузі економіки (а відтак в аграрному і земельному секторах України ) -впровадження регуляторної реформи.

XII. Аналізується динаміка приватизації землі в Україні з історико-правового погляду з метою надання об'єктивної оцінки такому кардинальному державно-правовому явищу, кристалізує позитивні здобутки, мінімізує негативні наслідки.

З хронологічно-послідовного аналізу змін в земельному законодавстві України щодо приватизації в період двох десятиліть на зламі епох (з 1992 р. понині) випливає: політика Української держави щодо приватизації землі в Україні, попри загальновизначений вектор спрямованості, в зазначений історичний період зазнавала коливань і змін, які обумовлювались специфікою суб'єктного і об'єктного складу.

XIII. Стан суспільних відносин у сфері господарювання (в їх аграрно-земельному аспекті) визначає сучасне і майбутнє держави, її економіку, зовнішню і внутрішню політику, реальність суверенітету тощо.

Розроблення концепції управління наукою та освітою сприятиме суттєвому підвищенню рівня конкурентоспроможності економіки України, реалізації завдання переходу від економіки матеріального виробництва до економіки виробництва знань. Суть концепції полягає у переході до державного системного інноваційного управління економікою шляхом оптимізації діяльності двох ресурсних складових цього управління - науки і освіти, спрямованих на вирішення об'єктивно необхідних суспільно-корисних функцій.

Фундаментальні перетворення в економіці України природно потребують визначення “легітимної” зони правового регулювання в сфері аграрних та земельних відносин, вирішення проблеми дерегулювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів сфери економіки, а також усунення перешкод для розвитку відповідної діяльності, тобто досягнення цілей регуляторної політики держави.

XIV. Набувальна давність як правовий інститут запроваджена в правову систему України так званими «малими конституціями» - спочатку Земельним кодексом 2001р., дещо пізніше - Цивільним кодексом 2003р. Новизна і важливість цього правового інституту вимагають системного аналітичного підходу щодо його дослідження, а саме:

а) обґрунтовані характерні юридичні ознаки «безперервного володіння»;

б) доведений процесуальний порядок підтвердження виникнення права власності на підставі набувальної давності; в) визначено, що суб'єктами набуття права власності на землю за набувальною давністю можуть виступати тільки фізичні особи.

XV. Переваги приватної власності стають очевидними в межах правового поля, коли існує ефективно функціонуючий ринок землі як важливий правовий інститут цивілізованої правової держави і атрибут розвинутого громадянського суспільства.

Поняття ринку земель є не лише економічною категорією, а й юридичною.

Науково-практична проблема визначає орієнтири, притаманні правовій моделі формування ринку землі: а) забезпечення доступу широких верств населення, в першу чергу, селян, до землі з метою задоволення їх потреб у земельних ділянках для індивідуального житлового будівництва та ведення підсобного господарства; б) недопущення надмірної концентрації земель у власності громадян та юридичних осіб; в) недопущення надмірної, необґрунтованої парцеляції земельного фонду країни; г) формування сприятливого інвестиційного «клімату» як для вітчизняних, так і для зарубіжних суб'єктів підприємницької діяльності; д) сприяння у набутті сільськогосподарських земель у власність особами, які ведуть ефективне сільськогосподарське виробництво; е) недопустимість приватизації земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва іноземними фізичними та юридичними особами. Зазначені орієнтири доцільно закріпити в проекті закону «Про ринок землі» і залежно від змісту останнього ставити питання про прийняття спеціалізованого законодавчого акту - Закону про ринок земель сільськогосподарського призначення.

Значну увагу в законопроекті необхідно приділити питанням детінізації земельного ринку та запобігання надмірної концентрації земельної власності в однієї приватної особи.

XVІ. Обґрунтовується доцільність наступних принципів регуляторної політики, якими має керуватися Закон «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11 вересня 2003р.,: 1) проблемна спрямованість проекту правового акту; 2) наявність механізмів його реалізації; 3) ефективність правового акту, а точніше, правових норм, що входять до його складу. Критеріями оцінки відповідності правового акту принципам державної регуляторної політики могли б бути: 1) нейтралізація (ліквідація) проблем, на вирішення яких був спрямований правовий акт; 2) практична застосовність правового акту; і 3) відповідність фактичної ефективності правового акту його прогнозованій ефективності. Тоді б не було бюрократизації законотворчої діяльності, не відволікалися б величезні державні і міжнародні кошти, що спрямовуються в Україну і витрачаються марно на неефективну законотворчу діяльність.

Викладене вище зумовлює, що: а) державна аграрна політика має гарантувати продовольчу безпеку країни і вихід на агропродовольчі ринки світу; б) державна аграрна реформа передбачає глибинні зміни відносин власності; в) зазначені вище засади вимагають адекватних змін в правовому регулюванні аграрного сектору і повинні відповідати вимогам державної регуляторної політики.

XVIІ. Важливим атрибутом соціальної, правової держави є реальне втілення рівності, свободи громадян, що надає особливого значення правовим аспектам приватизації земельних ділянок громадянами України.

Земельно-правова література розрізняє приватизацію земельних ділянок у широкому і вузькому аспектах. Перший випадок такої приватизації передбачає будь-який перехід земельних ділянок з публічної власності (державної або комунальної) до приватної власності громадянина або приватної юридичної особи. Приватизація земель у вузькому розумінні полягає лише у переході права державної або комунальної власності на земельну ділянку до громадянина або приватної юридичної особи, якщо зазначена земельна ділянка знаходилася у користуванні цих суб'єктів.

З цієї проблематики випливає наступне: а) приватизація земельних ділянок - складне, багаторівневе юридичне, економічне та політичне явище; б) неоднозначність процедури приватизації об'єктивно зумовлює існування різних критеріїв класифікації; в) приватизація є правовідношенням публічного характеру.

XVIIІ. Інтеграційні процеси в світовій економічній системі, вихід на зовнішні ринки незалежної Української держави як активного і перспективного учасника вимагають створення і розширення правової бази для функціонування іноземних юридичних осіб в Україні.

Разом з тим, ЗК передбачає, що іноземні юридичні особи можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення з певними обмеженнями.

У разі зацікавленості потенційних інвесторів- нерезидентів у придбанні земельної ділянки, на якій немає ніякого об'єкта нерухомості, вони вимушені створювати українські юридичні особи, на які не поширюються наведені в ЗК обмеження, або, об'єднуючись з резидентами, створювати спільні підприємства.

Чинне законодавство отримало спрямоване на закріплення легалізації приватної власності на землю визнання землі як нерухомого майна, в якому об'єднуються риси природного об'єкта і товарно-матеріальної цінності.

ІХХ. Особливість інститутів права власності та права користування землею як основним національним багатством зумовлює наукову задачу - визначити методи правового регулювання відносин власності і користування землею.

Проведено наукове дослідження встановлює: а) для пізнання суті динамічних відносин права власності і користування землею важливим є використання сукупності методів правового регулювання; б) суб'єктний склад учасників відносин щодо власності і користування землею зумовлює специфіку методів, що використовуються за їх правового регулювання.

ХХ. Регуляторна політика як засіб вдосконалення законодавства в аграрній сфері економіки і поділяється на державну (офіційну, публічну) і недержавну. Якщо результати політичної діяльності (проекти правових актів, рішення) набувають статусу офіційних, то йдеться про державну політику. Вся інша діяльність (крім виробничої) належить до недержавної політики.

Таким чином, по-перше, на законодавчому рівні закріплюються вимоги до відповідних правових актів, а також фактично визнається, що якість державної політики (державного управління, правових актів) залежить від якості процесу її здійснення - технології управління правотворенням і правозастосуванням. По-друге, в основу цієї політики (управління правотворенням і правозастосуванням) закладено високонауковий системний підхід. Регуляторна політика - це не тільки Закон від 11 вересня 2003 р. Це цілий напрям у здійсненні державного управління, система методичного забезпечення реалізації правотворчої та правозастосовчої діяльності.

XXІ. Якість результату будь-якої діяльності забезпечується якістю організації її процесу, а Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11 вересня 2003 року, присвячений організації здійснення регуляторної діяльності (процесу прийняття правових актів та відстеження їх ефективності), акцентує увагу не на результатах цієї діяльності (правових актах), а на вимогах до регуляторних актів і засобах досягнення цих вимог.

Результатом регуляторної діяльності мають бути регуляторні акти, що відповідають певним вимогам. Закон від 11 вересня 2003 року встановлює вимоги до цих актів шляхом визначення принципів державної регуляторної політики (принципів вдосконалення правового регулювання господарських, адміністративних, земельних, аграрних відносин).

Вперше діяльність з удосконалення правового регулювання у сфері господарювання (у сфері аграрних та земельних відносин) стає функцією держави та державної політики. На законодавчому рівні фактично визнається, що якість правового регулювання у сфері економіки, її земельного та аграрного сектору залежить від якості процесу його здійснення - технології правотворення і правозастосування, акцентуючи при цьому увагу не на результаті здійснення регуляторної діяльності - правових актах, а на вимогах до цих актів і засобах досягнення цих вимог.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Сальман І.Ю. Методологічні засади вдосконалення правового регулювання аграрних та земельних відносин: монографія. /І.Ю.Сальман. -БНАУ, Біла Церква, 2010. - 298 с. (17,4 д.а.).

Сальман І.Ю. Методи правового регулювання відносин власності і користування землею//Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского, том 22 (61). №2. Юридические науки. - Симферополь, 2009. - С.231-235.

Сальман І.Ю. Якість державного регулювання в аграрному секторі та нові явища в загальній теорії держави і права. Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. - №4 (47). 2009. - С.227-229.

Сальман І.Ю. Сутність та характеристика державної регуляторної політики. Право і безпека. Науковий журнал. - Харків. - 2009. - №4 (31). -
С.6-9.

Сальман І.Ю. Правові аспекти приватизації земельних ділянок громадянами України. - Вісник Академії митної служби України. Серія: Право, №2 (3). - Дніпропетровськ, 2009. - С.127-130.

Сальман І.Ю. Правове регулювання та управління регуляторною діяльністю. Держава та регіони. Серія: Право, 2009, №4, Класичний приватний університет, Запоріжжя. - С.91-93.

Сальман І.Ю. Історико-правові аспекти приватизації землі в Україні // Форум права. - 2009. - №3. - С.560-563 (Електронний ресурс). Харків, ХНУВС.

Сальман І.Ю. Правові тенденції набуття земельних ділянок в Україні іноземними юридичними особами // І. Ю. Сальман // Форум права. - 2010. - №2 (Електронній ресурс). -Харків, ХНУВС.

Сальман І.Ю. Правові підстави розмежування державної регуляторної політики в аграрних та земельних відносинах від інших економіко-правових явищ. Східноукраїнський національний університет ім. Володимира Даля. Актуальні проблеми права: теорія і практика. Збірник наукових праць, №14. - С.17-21. - Луганськ, 2009.

Сальман І.Ю. Щодо поняття нормативної моделі регуляторної діяльності. Східноукраїнський національний університет ім. Володимира Даля. Актуальні проблеми права: теорія і практика, Збірник наукових праць, №15. - С.18-23. - Луганськ, 2010.

Сальман І.Ю. Напрями вдосконалення правового регулювання діяльності в аграрному секторі. Актуальні проблеми держави і права: Зб. наукових праць. - Випуск 52. - Одеська національна юридична академія, 2010. - С.219-221.

Сальман І.Ю. Правові аспекти державної аграрної політики в контексті регуляторної реформи. Східноукраїнський національний університет ім. Володимира Даля. Актуальні проблеми права: теорія і практика. Збірник наукових праць, №16. - С.27-30. - Луганськ, 2010.

Сальман І.Ю. Ґенеза законодавства України про регуляторну політику в аграрному секторі. Науковий вісник Національного університету Державної податкової служби України (економіка, право). - С.197-199. - № 4 (38), 2009. - Ірпінь.

Сальман І.Ю. Методологічні засади національної доктрини правового регулювання в сфері господарювання. Науковий вісник Національного університету Державної податкової служби України (економіка, право). - С.236-238. - Ірпінь, 2010.

Сальман І.Ю. Актуальні проблеми кодифікації аграрного законодавства України. Наше право, №2 ч.2, 2010. - Спеціалізоване видавництво ЮНЕСКО. - С.124-127.

Сальман І.Ю. Набувальна давність - інструмент реформування аграрних та земельних правовідносин. Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. - Науково-теоретичний журнал. - С.45-48. - 2 (69), 2010.

Сальман І.Ю. Правова модель формування ринку землі. Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. Науково-теоретичний журнал. - С.27-32. - 1 (68), 2010.

Сальман І.Ю. Місце земельної реформи в забезпеченні правового регулювання діяльності суб'єктів підприємництва в аграрному секторі економіки. Актуальні проблеми політики. Зб. наукових праць. - Випуск 39. Одеська національна юридична академія, 2010. - С.496-502.

Сальман І.Ю. Концептуальні особливості Земельного кодексу України. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право. Випуск 13. - С.209-211. - Ужгород, 2010.

Сальман І.Ю. Правові аспекти забезпечення інноваційної та інвестиційної політики в аграрному секторі. Науковий вісник Національного університету Державної податкової служби України (економіка, право). - С.141-143. - Ірпінь, 2010.

Сальман І.Ю. Земля як системоутворюючий чинник земельної та аграрної реформи: правові аспекти. - Актуальні проблеми політики. - Зб. наукових праць. - Одеська національна юридична академія, 2010. - С.111-117.

Сальман І.Ю. Проблеми правового статусу юридичних осіб в контексті прав власності на землю

Сальман І.Ю. Вопросы совершенствования правового регулирования арендных отношений в сельскохозяйственном производстве. Материалы Всесоюзной научно-практической конференции. - Москва, 1989.

Сальман І.Ю. Проблемы эффективности законодательства о подсобных производствах в сельском хозяйстве. Материалы Международной научно-практической конференции. - Москва, 1991.

Сальман І.Ю. Про вдосконалення правового захисту майнових та земельних прав суб'єктів агробізнесу. Тези доповідей науково-практичної конференції. - Біла Церква, 1994 (у співавторстві з Янчуком В.В.).

Сальман І.Ю. Про предмет майбутнього аграрного кодексу України (у співавторстві з Янчуком В.З.). Матеріали Міжнародного симпозіуму «Проблеми реформування і тенденції розвитку сільського господарства України та держав Центральної і Східної Європи». - Біла Церква, 1995.

Сальман І.Ю. Наукова доповідь: Правове забезпечення інвестиційної політики в аграрному секторі України // Правові проблеми залучення інвестицій у сільське господарство та соціальну сферу села; Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (Київ, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 24 травня 2007 р., С.32-36).

Сальман І.Ю., Юлдашев О.Х. Адаптація державного управління та законодавства України щодо конкурентної політики в галузі сільського господарства до вимог ЄС // Проблеми вдосконалення земельного та аграрного законодавства України в умовах ринкової економіки: Матеріали державної наукової конференції (Біла Церква, 29 квітня 2004 р.) - Біла Церква, 2004. - С.84-87.

Янчук В.З., Сальман І.Ю., Юлдашев О.Х. До питання про Аграрний кодекс України // Проблеми вдосконалення земельного та аграрного законодавства України в умовах ринкової економіки: Матеріали державної наукової конференції (Біла Церква, 29 квітня 2004 р.) - Біла Церква, 2004. - С.88-94.

Сальман І.Ю., Юлдашев О.Х. Питання регуляторної реформи в аграрному секторі України // Проблеми вдосконалення земельного та аграрного законодавства України: Перспективи в ХХІ ст.: Матеріали міжнародної наукової конференції (Біла Церква, 27-28 квітня 2006 р.) - Біла Церква, 2006 - С.28-32.

Сальман І.Ю., Юлдашев О.Х. Забезпечення якості державного регулювання сільського господарства // Проблеми вдосконалення земельного та аграрного законодавства України: Перспективи в ХХІ ст.: Матеріали міжнародної наукової конференції (Біла Церква, 27-28 квітня 2006 р.) - Біла Церква, 2006 - С.19-25.

Сальман І.Ю. Земельне законодавство в умовах реформування аграрного сектору України // Аграрна наука - виробництву: тези доповідей V державної науково-практичної конференції (Біла Церква, 23-25 листопада 2006 р.) - Біла Церква, 2006 - С.80.

Сальман І.Ю. Шляхи виходу аграрної сфери економіки із кризового стану: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 5-річчю заснування юридичного факультету Білоцерківського національного аграрного університету (Біла Церква, 17-18 квітня 2008 р.) - Біла Церква, 2008 - С.25.

Сальман І.Ю. Правові засади державної регуляторної політики // Матеріали державної науково-практичної конференції «Сучасні правові проблеми українського державотворення» (Біла Церква, 9-10 квітня 2009 р.) - Біла Церква, 2009.

Сальман І.Ю. Земельна реформа та її вплив на правове регулювання відносин в аграрному секторі економіки. Наукове повідомлення в Збірнику наукових праць НАУ, присвяченому ІІІ Міжнародній конференції Всесвітнього Консорціуму установ вищої аграрної освіти і досліджень GCHRA «Глобальні реформи вищої аграрної освіти і досліджень - відповідь на світові проблеми якості і безпеки сільськогосподарської і харчової продукції» (22-25 вересня 2003 р.), секція «Природні ресурси і аграрне право». Автори: Сальман І.Ю., Юлдашев О.Х.

Сальман І.Ю., Бурлака С.І. Моральні засади земельного та аграрного права. Тези доповідей Міжнародної науково-теоретичної конференції «Стан та перспективи розвитку аграрного права» (присвячена 80-річчю з дня народження доктора юридичних наук, професора, академіка УАПрН України В.З. Янчука). 26-27 травня 2005 року. Київ: Вид-во Національного аграрного університету, 2005.

Сальман І.Ю., Оніпко О.Ф., Юлдашев О.Х. Питання регуляторної реформи в аграрному секторі України. Матеріали Міжнародної наукової конференції «Проблеми вдосконалення земельного та аграрного законодавства України: перспективи в ХХІ ст.» (27-28 квітня 2006 року, Біла Церква). Наукове видання.

Сальман І.Ю. Економіка, організація і планування сільськогоспо-дарського виробництва. Допущено Міністерством сільського господарства УРСР як навчальний посібник для сільськогосподарських технікумів. Вид-во «Вища школа», Київ, - 1972 (у співавт.).- 367 с.

Сальман І.Ю. Практикум по курсу «Советское право»: Учебное пособие для студентов сельскохозяйственных вузов. «Высшая школа», Москва, 1991 (в соавторстве с Первушиным А.Г.).

Сальман І.Ю. Аграрне право України. Підручник (перший в Україні) для студентів вищих юридичних і сільськогосподарських навчальних закладів України. Рекомендовано Міністерством освіти України, Міністерством сільського господарства і продовольства України. - Київ: Юрінком, 1996 (у співавт.), 559 с.

Сальман І.Ю. Аграрне право України. Практикум: Навчальний посібник для студентів вищих юридичних та аграрних навчальних закладів України. - Київ: Юрінком Інтер, 2001 (у співавт.). - 254 с.

Даниленко А.С., Оніпко О.Ф., Сальман І.Ю., Юлдашев О.Х. Наукове повідомлення про видання науково-практичного посібника «Енциклопедична хрестоматія по земельному та екологічному праву». (Рукопис) Науково-практичний посібник. - Київ: Фенікс, 2004.

Сальман І.Ю., Янчук В.З. та інші. Порадник керівникові сільськогосподарського підприємства. Науково-практичне видання. Книга видана за підтримки Голови Верховної Ради України В.М. Литвина. За редакцією А.П. Гетьмана, В.З. Янчука. - Київ: Юрінком Інтер, 2005. (у співавт.). - 624 с.

Сальман І.Ю. Підручник «Правознавство» (за загальною редакцією професора Сальмана І.Ю та доцента Новака Я.В.) для аграрних вищих навчальних закладів України ІІІ-IV рівня акредитації, 2010 рік.

Сальман І.Ю. Енциклопедична хрестоматія по земельному та екологічному праву: Науково-практичний посібник. - Київ: Фенікс, рукопис (у співавт.), 800 с.

АНОТАЦІЯ

Сальман І.Ю. Правове регулювання аграрних та земельних відносин в Україні. - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.06 - земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право. - Класичний приватний університет, м. Запоріжжя, 2011.

У дисертаційній роботі розглядається поняття власності, що випливає з аналізу історії його розвитку в законодавстві різних країн світу.

Дається поділ способів набуття власності на первісні і похідні.

Звертається увага на юридичний інститут «давнина володіння» як спосіб набуття права власності, заснований на безперечному і безперервному володінні впродовж 10 років.

Акцентується також увага на способах припинення права власності.

З'ясовується сутність поняття загальної власності.

Аналізується поняття «сервітут» як речове право користування чужою річчю в інтересах визначеної особи.

Приділяється увага сутності та історії заставного права.

Констатуються проблеми правового регулювання аграрного права, вдосконалення аграрного законодавства з урахуванням аграрно-правових проблем вступу України до Європейського Співтовариства.

Визначаються перспективи розвитку земельного законодавства України.

Особлива увага приділяється питанням правового регулювання суспільних відносин у сфері екології.

Проаналізовані правові аспекти земельної реформи в Україні.

Пріоритетне значення серед всіх категорій земель відводиться землям сільськогосподарського призначення, що зумовлено природними властивостями таких земель.

Наголошується на екологічному факторі, притаманному землі і вимагаючому оптимального поєднання інтересів приватного власника на землю та суспільства в цілому.

Доводиться, що посилення ролі держави стимулює реформування в ринкових умовах.

Наголошується, що в умовах кризової економіки відновлення сільськогосподарської кооперації в Україні на принципах міжнародного кооперативного руху сприятиме ефективному веденню сільськогоспо-дарського виробництва.

Акцентується, що іноземні юридичні особи можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення.

Обґрунтовується необхідність у разі переходу до ринкової економіки проведення реструктуризації колективних сільськогосподарських підприємств, у результаті якої колективні ресурси переходять у приватну власність як основи побудови подальшої структури управління.

З'ясовується сутність приватизації землі як важливої складової формування засад ринкової економіки в Україні.

Констатуються принципово важливі зміни у сфері земельних правовідносин з прийняттям нового Земельного кодексу України в порівняно із Земельним законодавством колишнього Союзу РСР.

Закріплюється пріоритет екологічних інтересів суспільства над економічними.

Обґрунтовано напрями розвитку земельних відносин та формування ринку землі.

Підтримується думка про те, що кодифікація аграрного законодавства сприятиме упорядкуванню відповідного масиву правових актів.

Наголошується необхідність розробки науковою думкою адекватної сучасним умовам методології вдосконалення правового регулювання в аграрному секторі економіки.

Аргументовано, що якість законодавства, що регулює сферу аграрного виробництва, залежить від організації нормотворчої і правозастосовчої (регуляторної) діяльності, від ефективності державного управління нею - політики правового регулювання.

Розкривається сутність державної регуляторної політики як провідного напряму діяльності держави.

Розглядаються питання планування діяльності з підготовки правових актів, аналізу регуляторного впливу, оприлюднення та погодження проектів правових актів, проведення експертизи і державної реєстрації.

Досліджуються основні етапи здійснення державної регуляторної діяльності, технології розроблення державних політичних рішень у сфері аграрних та земельних відносин.

Ключові слова: Аграрний кодекс України; змістовний (предметний) шлях правового регулювання діяльності в аграрному секторі; методологічний шлях правового регулювання діяльності в аграрному секторі; модель правопорядку в аграрній сфері; відокремлення державної регуляторної політики від державного управління, господарського управління, правового регулювання господарської діяльності; функції держави; функції державної аграрної політики; безперервне володіння; правова модель формування ринку землі; продовольча безпека; національна доктрина правового регулювання в сфері аграрних та земельних відносин; єдина система планування нормотворчої діяльності.

АННОТАЦИЯ

Сальман И.Ю. Правовое регулирование аграрных и земельных отношений в Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора юридических наук по специальности 12.00.06 - земельное право; аграрное право; экологическое право; природоресурсное право. - Классический приватный университет, г. Запорожье, 2011.

В диссертационной работе рассматривается понятие собственности, вытекающее из анализа истории его развития в законодательстве разных стран мира.

Показано деление способов приобретения собственности на первичные и производные.

Обращается внимание на юридический институт «давности владения» как способ приобретения права собственности, основанный на непререкаемом и беспрерывном владении в течение 10 лет.

Акцентируется также внимание на способах прекращения права собственности.

Выясняется сущность понятия «сервитут» как вещное право пользования чужой вещью в интересах определенного лица.

Уделяется внимание сущности и истории залогового права.

Констатируются проблемы правового регулирования аграрного права совершенствования аграрного законодательства с учетом аграрно-правовых проблем вступления Украины в Европейское Содружество.

Определяются перспективы развития земельного законодательства Украины.

Особое внимание уделяется вопросам правового регулирования общественных отношений в сфере экологии.

Проанализированы правовые аспекты земельной реформы в Украине.

Приоритетное значение среди всех категорий земель отводится землям сельскохозяйственного назначения, что обусловлено природными свойствами таких земель.

Акцентируется внимание на экологическом факторе, присущем земле и требующем оптимального сочетания интересов частного собственника на землю и общества в целом.

Обосновывается, что усиление роли государства стимулирует реформирование в рыночных условиях.

Акцентируется, что в условиях кризисной экономики возрождение сельскохозяйственной кооперации в Украине на принципах международного кооперативного движения будет содействовать эффективному ведению сельскохозяйственного производства.

Также констатируется, что иностранные юридические лица могут приобретать право собственности на земельные участки несельскохозяйственного значения.

Обосновывается необходимость при переходе к рыночной экономике реструктуризации коллективных сельскохозяйственных предприятий, в результате которой коллективные ресурсы переходят в частную собственность как основы построения дальнейшей структуры управления.

Анализируется сущность приватизации земли как важной составляющей формирования основ рыночной экономики в Украине.

Констатируются принципиально важные изменения в сфере земельных правоотношений с принятием нового Земельного кодекса Украины в сравнении с земельным законодательством бывшего Союза ССР.

Закрепляется приоритет экологических интересов общества над эконо-мическими.

Обоснованы направления развития земельных отношений и формиро-вания рынка земли.

Поддерживается научное мнение, что кодификация аграрного законодательства будет содействовать упорядочению соответствующего массива правовых актов.

Делается акцент на необходимости разработки научной мыслью адекватной современным условиям методологии совершенствования правового регулирования в аграрном секторе экономики.

Аргументируется, что качество законодательства, регулирующего сферу аграрного производства, зависит от организации нормотворческой и правоприменительной (регуляторной) деятельности, от эффективности государственного управления такой деятельностью - политики правового регулирования.

Раскрывается сущность государственной регуляторной политики как ведущего направления деятельности государства.

Рассматриваются вопросы планирования деятельности по подготовке правовых актов, анализа регуляторного влияния, оглашения и согласования проектов правовых актов, проведения экспертизы и государственной регистрации.

Исследуются основные этапы осуществления государственной регуля-торной деятельности, технологии разработки государственных политических решений в сфере аграрных и земельных отношений.

Ключевые слова: Аграрный кодекс Украины; предметное направление правового регулирования деятельности в аграрном секторе; методологическое направление правового регулирования деятельности в аграрном секторе; модель правопорядка в аграрной сфере; отделение государственной регуляторной политики от государственного управления, хозяйственного управления, правового регулирования хозяйственной деятельности; функции государства; функции государственной аграрной политики; беспрерывное владение; правовая модель формирования рынка земли; продовольственная безопасность; национальная доктрина правового регулирования в сфере аграрных и земельных отношений; единая система планирования нормотворческой деятельности.

SUMMARY

Salman I.Y. The legal regulation of agrarian and land relationships in Ukraine. - Manuscript.

The thesis for academic degree Doctor of Law, speciality 12.00.06 - land law; agrarian law; ecological law; law of natural resources - Classical private University, 2011.

In the thesis, the notion of property is considered, that follows from the history analysis of its development in legislations of different countries.

The division of the methods of property acquisition into the primary and derivative ones is proved.

The attention is paid to legal institution “property prescription” as a method of right acquisition, based on the indisputable and perpetual possession during 10 years.

The attention is accentuated on the methods of property right termination.

The basic nature of the notion of common property is explored.

...