Розвиток системи державного управління інвестиційно-будівельним комплексом України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Чорноморський державний університет імені Петра Могили

УДК 351.824 : 332.14

Розвиток системи державного управління інвестиційно-будівельним комплексом України

Спеціальність 25.00.02 - механізми державного управління

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління

Сімак Сергій Васильович

Миколаїв 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Академії муніципального управління Міністерства будівництва та житлово-комунального господарства України.

Науковий керівник: кандидат наук з державного управління КАЧНИЙ Олександр Сталіноленович, Київська обласна рада, Голова.

Офіційні опоненти:

доктор наук з державного управління, доцент ПІСЬМАЧЕНКО Людмила Миколаївна, Академія митної служби України, завідувач кафедри державної служби та митної справи;

кандидат наук з державного управління, доцент ДІТКОВСЬКА Марина Юріївна, Чернігівський державний технологічний університет, доцент кафедри менеджменту та державного управління.

Захист відбудеться 24 червня 2011 р. о 13 ⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 38.053.03 у Чорноморському державному університеті імені Петра Могили за адресою: 54003, м. Миколаїв, вул. 68 Десантників, 10, к.107.

Із дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Чорноморського державного університету імені Петра Могили (54003, м. Миколаїв, вул. 68 Десантників, 10).

Автореферат розісланий 19 травня 2011 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, д. держ. упр., доц. Л.В. Антонова

управління інвестиційний будівельний

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Розвиток ринкових відносин, нових форм власності, вимагають формування адекватних цим процесам систем управління у всіх ланках і галузях економіки, зокрема і в будівництві. Відмова від планової централізованої системи управління і її демонтаж в часі не поєднуються з адаптацією системи державного управління інвестиційно-будівельним комплексом у нових умовах. Навіть після двадцяти років незалежності України система, що склалася, виявилася неефективною в розв'язанні проблем розвитку економіки. Це зумовлено тим, що одним з важливих наслідків приватизації є порушення зв'язків між суб'єктами інвестиційної і будівельної діяльності, що ускладнило системність їх функціонування в умовах ринкових реформ.

Проблема вдосконалення системи державного управління інвестиційно-будівельним комплексом для вітчизняної і зарубіжної науки і практики - не нова. Цією проблемою займаються багато відомих учених і фахівці. Проте питання системного підходу до її вирішення, в якому враховувалися б особливості інвестиційної і будівельної діяльності, а також соціально-економічні умови їх сумісного і ефективного функціонування на сьогоднішній день розроблені недостатньо. У зв'язку з цим проблема розвитку інвестиційно-будівельної діяльності на рівні країни і її регіонів ставить завдання створення методології її системного управління, заснованої на принципах, методах і організаційних формах, що дозволяють перейти до цільової орієнтації всіх елементів системи на розв'язання стратегічних і тактичних задач стабілізації і подальшого підйому економіки у всіх галузях і сферах господарювання.

Характер розробленості завдання, поставленого в темі дисертаційного дослідження, може бути охарактеризований як неоднорідний. Серед фундаментальних наукових робіт, що відносяться до даної проблемної сфери, потрібно виділити праці таких авторів, як: А. Асаул, А. Белоус, В. Бузирев, Н. Варламов і багато інші. Цілком очевидно, що теорія управління інвестиційно-будівельним комплексом вимагає свого розвитку з урахуванням основних положень концепції інформаційного суспільства, обґрунтованої в роботах таких вчених, як: Д. Белл, Дж. Гелбрейт, В. Іноземцев, В. Макаров, Б. Мільман, Т. Сакайя, Р. Уотермен та інші. Розгляд предмета теорії державного управління об'єктивно вимагає доповнення вищезгаданих методологічних положень і теоретичних постулатів принципами когнітивної економічної теорії. Основоположною базою для цього є наукові публікації наступних авторів: Ф. Гуїяр, К. Камерон, Дж. Келлі, Р. Куїнн, Р. Мінцберг та інші.

Вагомий внесок у розв'язання загальних та галузевих проблем розвитку інвестиційно-будівельного комплексу здійснили вітчизняні науковці: О. Амоша, В. Авер'янов, Н. Александрова, В. Бакуменко, З. Варналій, В. Гейць, Б. Данилишин, М. Долішний, М. Дітковська, Я. Жаліло, Ю. Кальниш, О. Качний, М. Козоріз, М. Корецький, Ю. Макогон, Н. Мікула, Л. Пісьмаченко, В. Плакіда, Д. Плеханов, М. Цвік та інші.

Проте, незважаючи на значний науковий доробок, у вітчизняній економічній літературі, не повністю розв'язано всю сукупність проблем взаємозв'язку і взаємозалежності діяльності суб'єктів з урахуванням їх регулювання. Зокрема, потребують удосконалення інституційне забезпечення та методичні підходи до формування ефективної системи державного управління інвестиційно-будівельним комплексом на національному та регіональному рівнях. Актуальність зазначених питань зумовила вибір теми дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до наукової теми Академії муніципального управління “Удосконалення механізмів державного управління та місцевого самоврядування” (номер державної реєстрації 0108U008164). Роль автора полягає у розробці концептуальних підходів до вдосконалення системи державного управління інвестиційно-будівельним комплексом України.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка теоретико-методологічних засад та практичних рекомендацій щодо формування ефективної системи державного управління інвестиційно-будівельним комплексом України.

Досягнення поставленої мети зумовило необхідність вирішення в дисертаційній роботі таких завдань:

дослідити теоретико-методологічні основи формування системи державного управління інвестиційно-будівельним комплексом;

визначити методичні основи розвитку системи державного управління інвестиційно-будівельним комплексом;

проаналізувати тенденції розвитку та структурних зрушень у інвестиційно-будівельному комплексі на національному та регіональному рівнях;

визначити етапи формування й удосконалення системи державного управління інвестиційно-будівельним комплексом;

обґрунтувати концепцію розвитку інвестиційно-будівельного комплексу на основі сучасних методів державного управління;

розробити модель системи державного управління житловою сферою регіону;

обґрунтувати методичні підходи до розробки стратегій розвитку інвестиційно-будівельного комплексу.

Об'єктом дослідження є система державного управління інвестиційно-будівельним комплексом.

Предметом дослідження є розвиток системи державного управління інвестиційно-будівельним комплексом України.

Методи дослідження. Методологічну основу роботи становлять загальнонаукові прийоми досліджень і спеціальні методи, що ґрунтуються на сучасних наукових засадах управлінської, економічної і споріднених з ними наук. У роботі використано: історичний та логічний методи - для дослідження еволюції постановки проблеми й наступності її вирішення; абстрактно-логічний - для теоретичного узагальнення й формування висновків; економіко-статистичний - для аналізу сучасного стану державного управління інвестиційно-будівельним комплексом; аналізу і синтезу - для розробки системи управління інвестиційно-будівельним комплексом; розрахунково-конструктивний - з метою вдосконалення механізму реалізації концепцій, стратегій, програм, проектів розвитку інвестиційно-будівельного комплексу; експериментальний - для розробки концептуальних положень і заходів стратегії розвитку інвестиційно-будівельного комплексу; порівняльного аналізу - для зіставлення ефективних форм і механізмів підтримки розвитку інвестиційно-будівельного комплексу.

Інформаційною базою дисертаційної роботи є офіційні статистичні матеріали Держкомстату України, інформація Комітетів Верховної Ради України, міністерств та регіональних органів влади, монографії, дані річних звітів, інформаційних та аналітичних бюлетенів, огляди, науково-методичні публікації, Інтернет-ресурси, періодичні видання вітчизняних і міжнародних організацій, неурядових інституцій.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в обґрунтуванні теоретико-методологічних засад та науково-прикладних рекомендацій щодо впровадження державної політики розвитку інвестиційно-будівельного комплексу на національному та регіональному рівнях шляхом розробки концептуальних підходів, стратегій державного управління, уточнення понятійно-категорійного апарату дослідження, удосконалення механізмів розвитку будівельної та житлової сфери, їх інвестиційного забезпечення. Зокрема, у дисертації:

вперше:

- розроблено концептуальні засади моніторингу системи державного управління інвестиційно-будівельним комплексом, що базуються на оцінці її ефективності на основі матричної моделі, критерії якої сформовані за принципами адаптивності, комплексності, ефективності, балансу інтересів;

удосконалено:

- методологічні підходи до розробки стратегії державного управління інвестиційно-будівельним комплексом за наступними змістовними етапами: 1-й етап - аналіз (діагностика стану регіону, вивчення зовнішніх і внутрішніх факторів, що впливають на розвиток, SWOT-аналіз (у рамках етапу аналізу доцільно використовувати сценарний підхід)); 2-й етап - цілепокладання - визначення й затвердження головної мети, основних стратегічних напрямів, цілей за напрямами; 3-й етап - планування (формування підстратегій досягнення цілей за кожним напрямом й відбір заходів, розподіл відповідальності за реалізацію стратегії);

- механізм визначення оптимальної комбінації варіантів розвитку окремих елементів системи державного управління інвестиційно-будівельним комплексом із застосуванням математичного програмування, за якого склад, структура й закономірності функціонування описуються технологічною матрицею, що з позицій аналізу результатів корегує механізм оцінки управлінських впливів на формування альтернативних варіантів елементарних об'єктних, групових функціональних стратегій;

дістали подальшого розвитку:

- підходи щодо розвитку системи державного управління житловою сферою на основі алгоритму розрахунку вектора житлового будівництва, який представлений у вигляді структурної схеми, що відображає класифікацію соціального й комерційного житлового будівництва та експертну оцінку важливості (вагомості) задоволення потреби на житло тієї або іншої групи населення;

- інституційне забезпечення системи державного управління інвестиційно-будівельним комплексом, яке формується на чітко визначеній методологічній основі, має виважену обґрунтовану структуру та відповідає критеріям економічності і якості функціонування системи з погляду її стабільності, стійкості й гнучкості;

- поняття “державне управління інвестиційно-будівельним комплексом”, яке тлумачиться як цілеспрямований організаційний та регулюючий вплив держави на стан і розвиток окремої галузі матеріального виробництва, що забезпечує створення та реконструкцію об'єктів виробничого, комунально-побутового, соціально-культурного й житлового призначення з метою досягнення цілей та реалізації функцій держави.

Практичне значення одержаних результатів. Загальним результатом дослідження є розроблення концептуальних засад та механізмів розвитку системи державного управління інвестиційно-будівельним комплексом України. Проведені дослідження та висновки є основою для поглибленого наукового вивчення теорії державного управління розвитком інвестиційно-будівельного комплексу України, розробки рекомендацій з удосконалення системи управління інвестиційно-будівельним комплексом держави, концептуальних положень і заходів стратегії розвитку. Результати досліджень використані: Міністерством будівництва та житлово-комунального господарства України в процесі запровадження структурного механізму розвитку регіонального інвестиційно-будівельного комплексу (довідка № 16-09/183/0/7-11 від 04.03.2011 р.); Комітетом Верховної Ради України з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства та регіональної політики у процесі розробки окремих положень Закону України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" та пропозицій щодо поліпшення інвестиційного клімату та розвитку інфраструктури інвестиційно-будівельного комплексу регіону (довідка № 04-13 від 03.03.2011 р).

Запропоновані в дисертаційній роботі теоретичні положення використані в навчальному процесі Академії муніципального управління при підготовки фахівців з державного управління (довідка № 08-22 від 09.03. 2011 р.).

Особистий внесок здобувача. Теоретичні обґрунтування, практичні рекомендації, висновки та пропозиції, які отримані в ході досліджень, розроблено здобувачем самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні положення й результати дисертації доповідались і обговорювались на науково-практичних конференціях, конгресах і семінарах, зокрема: “Макроекономічне регулювання інвестиційних процесів та впровадження стратегії інновативно-інноваційного розвитку в Україні” (м. Київ, 2008 р.), “Фінансово-бюджетна політика в контексті соціально-економічного розвитку регіонів” (м. Дніпропетровськ, 2009 р.), “Інвестиційні пріоритети епохи глобалізації: вплив на національну економіку та окремий бізнес” (м. Дніпропетровськ, 2010 р.), „Ринкова трансформація економіки: стан, проблеми, перспективи” (м. Харків, 2010 р.), “Сучасні тенденції розвитку менеджменту” (м. Запоріжжя, 2010 р.).

Публікації. Результати проведених досліджень, теоретичні та методологічні положення викладені у 10 друкованих роботах загальним обсягом 2,9 друк. арк. які належить особисто автору, серед них 5 статей в наукових фахових виданнях з державного управління.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел, що налічує 198 найменувань. Робота викладена на 258 сторінках, з яких 231 сторінку займає основний текст, містить 15 таблиць, 26 рисунків, 7 додатків.

Основний зміст дисертації

У першому розділі -- “Теоретико-методологічні основи формування системи державного управління інвестиційно-будівельним комплексом” -- окреслено теоретичне підґрунтя управління інвестиційно-будівельним комплексом, досліджено методичні основи формування стратегії розвитку інвестиційно-будівельного комплексу та визначено фактори, що впливають на формування та розвиток системи державного управління інвестиційно-будівельним комплексом.

Зазначено, що інвестиційно-будівельний комплекс першочергово потребує конструктивних змін, оскільки є базовим та має суттєвий вплив на соціально-економічний розвиток країни. Акцентовано увагу, що саме забезпечення розвитку інвестиційно-будівельного комплексу регіону є стратегічним завданням з огляду на його участь у створенні основних фондів інших галузей економіки, а також забезпеченні населення одним з первинних суспільних благ - житлом.

Встановлено, що ринкові відносини визначають значне розширення кола учасників будівельної діяльності й ґрунтуються на розвитку конкуренції між ними за використання ресурсів. На першому місці - інвестиції як основний компонент і фінансове джерело будівельної діяльності. У цих умовах будівельний комплекс трансформується в інвестиційно-будівельний, що забезпечує взаємодію між суб'єктами, які задовольняють власні інтереси на основі участі в різних інвестиційних програмах і проектах.

Дослідження праць, в яких висвітлюються питання сутності, функціонування та управління інвестиційно-будівельним комплексом, свідчать про відсутність єдиного трактування його значення. Тривалі дискусії з приводу державного управління інвестиційно-будівельним комплексом зумовлені неоднозначним трактуванням таких економічних категорій, як “комплекс”, “будівельний комплекс”, “інвестиції”, “державне управління” тощо.

Шляхом з'ясування генезису наведених категорії запропоновано державне управління інвестиційно-будівельним комплексом розглядати в широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні державне управління інвестиційно-будівельним комплексом - це цілеспрямований організаційний та регулюючий вплив держави на стан і розвиток галузі матеріального виробництва, що забезпечує створення та реконструкцію об'єктів виробничого, комунально-побутового, соціально-культурного й житлового призначення з метою досягнення цілей та реалізації функцій у сфері проведення єдиної технічної політики в галузі, планування та розробки організаційно-правових засад проектування й будівництва, їх матеріально-технічне та фінансове забезпечення, нормування, кадрової політики, організації техніки безпеки й охорони праці, проведення заходів щодо підвищення якості архітектурних і будівельних робіт, здійснення контролю за додержанням будівельних правил, норм і стандартів тощо. У вузькому розумінні - це процес реалізації державної влади, її зовнішнє, матеріалізоване вираження в процесі регулювання взаємодії учасників інвестиційно-будівельного циклу з приводу освоєння ресурсів і створення матеріальних і інших благ.

З'ясувавши регіональну складову інвестиційно-будівельного комплексу, запропоновано під державним управлінням регіональним інвестиційно-будівельним комплексом розуміти вид діяльності держави, що полягає у здійсненні нею управлінського, тобто організуючого, впливу на сукупність галузей, виробництв й організацій, що характеризуються тісними стійкими економічними, організаційними, технічними й технологічними зв'язками в отриманні кінцевого результату - забезпеченні виробництва основних фондів народного господарства в регіональних межах.

У роботі зазначено, що склад регіонального інвестиційно-будівельного комплексу доцільно розглядати у вигляді п'яти блоків (ланок): інвестиційного, що забезпечує будівництво інвестиційними ресурсами; будівельного -- сукупності будівельних, монтажних, ремонтних організацій, що забезпечують кінцевий результат функціонування всього комплексу; промислового, що представляє сукупність галузей промисловості будівельних матеріалів, деталей і конструкцій і інших галузей промисловості, що поставляють для будівництва предмети й знаряддя праці, а також сукупність галузей виробничої інфраструктури (підприємства механізації й транспорту, зв'язку, матеріально-технічного постачання тощо); науково-проектного - сукупності проектних, наукових, дослідно-конструкторських, дослідницьких й інших організацій, що забезпечують нормальне функціонування комплексу; інституціонального, що включає галузеві органи управління й регулювання інвестиційно-будівельного комплексу, а також різні об'єднання самих учасників комплексу (союзи, консорціуми, асоціації тощо).

Зазначено, що метою будівництва є збільшення адаптаційних можливостей індивіда та суспільства в цілому у взаємодії із навколишнім середовищем, а під стратегією розвитку інвестиційно-будівельного комплексу у найширшому значенні розуміють стратегічну мету та низку часткових цілей, а також заходів реалізації будівельних робіт, орієнтованих на забезпечення формування й розвиток виробничого потенціалу матеріальної сфери та його інфраструктури.

Встановлено, що стратегія розвитку інвестиційно-будівельного комплексу має наступні специфічні особливості: її розроблення завершується визначенням загального напряму розвитку інвестиційно-будівельного комплексу; головне її завдання - концентрація зусиль на конкретних найважливіших завданнях і можливостях розвитку інвестиційно-будівельного комплексу; окреслення стратегії передбачає можливість її уточнення в перспективі: в ході реалізації можуть виникати непередбачені нові можливості розвитку інвестиційно-будівельного комплексу; реалізація стратегії може бути успішною лише за умови забезпечення зворотного зв'язку із користувачами; рівень її якості - це ступінь досягнення орієнтирів на конкретний часовий період з максимальним урахуванням факторів будівництва.

Запропоновано розробляти стратегії за наступними змістовними етапами: 1-й етап - аналіз (діагностика стану регіону , вивчення зовнішніх і внутрішніх факторів, що впливають на розвиток, SWOT-аналіз (у рамках етапу аналізу доцільно використовувати сценарний підхід)); 2-й етап - цілепокладання (визначення й затвердження головної мети, основних стратегічних напрямків, цілей); 3-й етап - планування (формування підстратегій досягнення цілей по кожному напрямку й відбір заходів, розподіл відповідальності за реалізацію стратегії ).

Формування стратегії розвитку інвестиційно-будівельного комплексу - складний процес, здійснення якого вимагає дотримання певних принципів, головними з яких пропонується вважати принципи цілеспрямованості, соціальності, комплексності, системності, адаптивності, ефективності, мінімізації ризику, балансу інтересів, легітимності, демократичності, професіоналізму, принципу "першого керівника".

У другому розділі -- “Аналіз організації державного управління інвестиційно-будівельним комплексом на національному та регіональному рівнях” -- здійснена оцінка сучасного стану інвестиційно-будівельного комплексу, визначено особливості державного управління інвестиційно-будівельним комплексом на національному та регіональному рівнях, запропоновано етапи формування й удосконалення системи державного управління інвестиційно-будівельним комплексом.

Встановлено, що інвестиційно-будівельний комплекс виступає одним із важелів економічного зростання, реалізуючи значну частину інвестицій в основний капітал усіх галузей виробничої сфери та інфраструктури. Тим не менше у 2010 р. будівельна галузь залишається єдиним видом економічної діяльності, який ще не подолав негативні наслідки впливу світової фінансово-економічної кризи та продовжує демонструвати скорочення обсягів виробництва. Вихід із кризи є надзвичайно складним завданням, однак глибока рецесія, яка і досі не завершилась у будівництві, може стимулювати підприємства до перегляду неефективної стратегії поведінки на ринку, яка мала місце у галузі у період економічного зростання, та, відповідно сприяти самореформуванню галузі з урахуванням сучасних потреб корпоративних та приватних споживачів, наявних фінансових ресурсів.

На негативну динаміку скорочення обсягів виконаних будівельних робіт впливало ряд чинників як з боку попиту, так і з боку пропозиції, а саме:

- подальше скорочення попиту з боку домогосподарств пов'язане, головним чином, із суттєвим зменшенням обсягів іпотечного кредитування. Так, протягом 2010р. загальний обсяг іпотечних кредитів, наданих домашнім господарствам, скоротився на 12,4%;

- досить низькі обсяги кредитування суб'єктів економічної діяльності, що значно обмежує обсяги їх оборотних коштів та можливості до інвестування. Через складний фінансовий стан позичальників та наявність значної частки проблемних кредитів банки продовжують надавати перевагу короткостроковому кредитуванню, а вимоги до позичальників залишаються досить жорсткими;

- значний рівень заборгованості будівельних компаній по запозиченням попередніх років. Суттєва девальвація національної валюти наприкінці 2008 року спричинила зростання кредитного навантаження на ті будівельні компанії, що використовували кредити в іноземній валюті;

- зростання цін на будівельно-монтажні роботи на фоні низького попиту на ринку нерухомості. Індекс цін на будівельно-монтажні роботи протягом 2010р. зріс на 14,8%, що переважно пов'язано із зростанням цін виробників металургійного виробництва, виробництва готових металевих виробів та іншої неметалевої та мінеральної продукції.

Встановлено, що вагомий вплив на діяльність будівельних підприємств здійснюють фактори макросередовища - неадекватність державної політики, невідповідність нормативно-правової бази вимогам ринку, високий рівень інфляції тощо. Спостерігаються негативні тенденції: посилення боротьби за владу та конкуренції між різними державними органами за право прийняття рішень у сфері регулювання ринку нерухомості; поширення “державного підприємництва” - лобіювання чиновниками інтересів тих чи інших підприємств, що монополізує ринок; недосконалість нормативно-правової бази дестабілізує ринок, стримує приплив іноземних інвестицій та призводить до збільшення рівня трансакційних витрат.

Визначено, що підвищення конкурентоспроможності інвестиційно-будівельного комплексу потребує переходу від консервативних підходів адаптації та мобілізації до стратегії модернізації та подальшого росту на основі інноваційного підходу, в рамках якого проходить селекція ефективних інститутів та інструментів соціально-економічного розвитку. Ефективна реалізація стратегічних рішень щодо посилення конкурентоспроможності інвестиційно-будівельного комплексу як на рівні підприємства, так і вищих органів ієрархії управління потребує обов'язкового врахування внутрішніх та зовнішніх факторів впливу, а також специфічних особливостей інвестиційно-будівельного комплексу чи окремих територій.

Зазначено, що сучасні умови господарювання підприємств інвестиційно-будівельного комплексу вимагають встановлення нових підходів до управління, контролю, організації мотивації в будівництві та удосконалення його інституційного забезпечення, яке повинно формуватися на чітко визначеній методологічній основі та мати виважену обґрунтовану структуру. Наявність ефективних інститутів сприяє зменшенню затрат учасників ринку на домовленості між собою та забезпечення їх виконання.

Визначено, що організація системи управління інвестиційно-будівельним комплексом включає два взаємозалежні процеси: поділ управлінської діяльності на ряд спеціалізованих видів робіт і кооперування цих самостійних частин у єдину систему праці. Для проведення комплексного вдосконалення системи управління інвестиційно-будівельним комплексом необхідно, насамперед, вирішити питання відносно організації, концентрації, централізації та спеціалізації. Це, в свою чергу, дозволить раціонально побудувати організаційну структуру, від якої залежать багато характеристик системи управління.

Запропоновано реалізацію процесу вдосконалення організації системи державного управління інвестиційно-будівельним комплексом здійснювати за наступними етапами. Етап 1. Аналіз, визначення цілей і завдань вдосконалення організації системи державного управління інвестиційно-будівельним комплексом. На цьому етапі державними посадовцями й фахівцями вищого рівня управління визначаються напрями вдосконалення, що пов'язані, наприклад, з доцільністю реорганізації існуючої структури відносно скорочення або створення нових підрозділів для досягнення певної мети або посилення концентрації функцій на рівнях управління тощо. Наголошено, що питання вдосконалення системи державного управління інвестиційно-будівельним комплексом повинні ставитися паралельно із проблемами вдосконалення управління підприємствами інвестиційно-будівельного комплексу. Результати SWOT-аналізу перспектив розвитку інвестиційно-будівельного комплексу переконливо показують, що сильні сторони поступаються слабким сторонам інвестиційно-будівельної сфери, натомість можливості значно переважають загрози. Ці обставини ще раз підтверджують необхідність вдосконалення відомих та пошуку нових, науково обґрунтованих методів, засобів, моделей управління розвитком інвестиційно-будівельного комплексу. Підсумковим документом цього етапу є перелік завдань і напрямів вдосконалення. Надалі, по ходу дослідження, перелік і формулювання проблем і вимог як до системи в цілому, так і до окремих її ланок уточнюються.

Етап 2. Проектування починається з визначення цілей і завдань, відповідно до яких повинна бути побудована структура системи. При цьому інвестиційно-будівельний комплекс розглядається як багатоцільова система, де, виходячи із цілей вищого рівня, формується багатоступінчаста система цілей і завдань, що визначає характер діяльності органів державного управління регіональним інвестиційно-будівельним комплексом. Кожний рівень системи цілей певною мірою може мати умовний характер порівняно з відповідним рівнем управління. Підсумковим документом даного етапу є функціонально-цільова модель системи управління, що дозволяє розподіляти сфери управлінської діяльності за напрямами і об'єктами. Ця модель є вихідним документом подальшого вдосконалення організації системи управління. Наступною стадією даного етапу є розробка загальної структури системи управління: встановлюється система взаємозв'язків, схема підпорядкованості, визначаються форми координації завдань і функцій, а також рівень їх централізації. Структура системи управління інвестиційно-будівельним комплексом розробляється на основі функціонально-цільової моделі розподілу цілей, завдань і функцій по рівнях і ланкам. Це здійснюється шляхом складання карт відповідальності, що характеризують якісну й кількісну сторони цілей, умов їх досягнення, перелік необхідних функцій, видів робіт, обсяг прав, використовуючи при цьому інформацію щодо закріплення відповідальних виконавців. Підсумковим документом цього етапу є загальне положення про діяльність управління (відділу), що юридично формує вдосконалену структуру управління. Воно визначає конкретну специфіку побудови й функціонування системи управління в існуючих умовах.

Етап 3. Через спільний вплив безлічі факторів на організацію системи управління не виключається можливість розробки декількох варіантів взаємозв'язків цілей, завдань, функцій і повноважень у системі їх розподілу по рівнях, ланках і окремим службовцям. Причому у кожному випадку закладається неоднаковий потенціал ефективності. У зв'язку із цим визначається необхідність оцінки варіантів з погляду їх ефективності й вибору варіанта, близького до оптимального. У той же час, кількісна оцінка й вибір оптимального варіанта на практиці ускладнена, насамперед, тим, що неможливо передбачити кінцеві результати від прийнятих організаційних рішень, неможливо також врахувати й усієї сукупності зовнішніх, внутрішніх факторів, що впливають на організацію системи управління, й провести експериментальну перевірку розробок. Тому на практиці розв'язання даної проблеми запропоновано здійснювати на основі оцінок варіантів вдосконалення організації системи управління із залученням критеріїв і показників, що відображують економічність і якість функціонування системи з погляду її стабільності, стійкості й гнучкості, а також ступеня відповідності організації системи управління і її окремих структурних характеристик заданому рівню - еталону (нормативу) за умов забезпечення досягнення цілей управління інвестиційно-будівельним комплексом.

Запропоновані етапи вдосконалення забезпечать стійке функціонування сучасного українського інвестиційно-будівельного комплексу в умовах ринкової реструктуризації, глобалізації та зростаючої конкуренції за умов реалізації його інвестиційно-фінансового потенціалу і створення ефективної інституційної структури будівництва.

У третьому розділі -- “Вдосконалення системи державного управління інвестиційно-будівельним комплексом” -- запропоновано концептуальні основи розробки інвестиційної стратегії будівельного комплексу на основі сучасних методів державного управління; розроблена модель системи державного управління житловою сферою регіону на короткострокову перспективу, а також запропоновані методологічні підходи до розробки стратегій розвитку інвестиційно-будівельного комплексу.

У роботі запропоновано концептуальні засади системи управління інвестиційно-будівельним комплексом, що зумовлені об'єктивною необхідністю своєчасного задоволення потреб ринку в сучасних будівельних матеріалах, деталях та конструкціях, підвищення ефективності їх виробництва, транспортування та використання, формування потужностей будівельної індустрії, достатніх для виконання робіт у запланованих обсягах та у відповідності зі встановленими термінами, які базувалися б на принципах адаптивності, комплексності,ефективності, балансу інтересів.

Критеріями ефективності концепції державного управління інвестиційно-будівельним комплексом запропоновані наступні значення:

- на етапі стабілізації повинне припинитися падіння обсягів інвестицій в основний капітал (І₂ = І₁); обсяги підрядних робіт стабілізуються на певному рівні (БМР₂ ? БМР₁), можливо, навіть нижчому, ніж на піку кризи, за рахунок збільшення частки вартості технологічного устаткування в загальній вартості капітальних вкладень; строки окупності капітальних вкладень або скоротяться, або будуть на рівні піку кризи (Т₂ < T₁);

- на етапі розвитку зростає інвестиційна активність, збільшуються обсяги інвестицій в основний капітал, зростають обсяги підрядних робіт (БМР₃ > БМР₂); строки окупності капітальних вкладень повинні скорочуватися (Т₃ < Т₂) і планується вихід на 2/3 від загальносвітового рівня (строків) ефективності інвестицій в основний капітал протягом 15-20 років з моменту настання періоду розвитку інвестиційно-будівельної сфери, а, отже, етапу розвитку української економіки.

Запропоновано для формування адекватної ринковим умовам концепції державного управління інвестиційно-будівельним комплексом створити систему моніторингу функціонування інвестиційно-будівельного комплексу, яка передбачає наступні блоки: організація спостереження, отримання достовірної й об'єктивної інформації про соціально-економічні процеси в інвестиційно-будівельному комплексі; оцінка й системний аналіз отриманої інформації, виявлення причин, що негативно впливають на функціонування інвестиційно-будівельного комплексу; забезпечення у встановленому порядку органів управління, підприємств, установ і організацій незалежно від їхньої підпорядкованості й форми власності, громадян інформацією про результати проведення галузевого моніторингу; розробка прогнозів розвитку соціально-економічної ситуації в галузі; підготовка рекомендацій, спрямованих на подолання негативних і підтримку позитивних тенденцій, доведення їх до відповідних органів управління й влади.

Моніторинг функціонування галузі в роботі представлено у вигляді ланцюжка: спостереження за процесами, що відбуваються в галузі, - аналіз - розробка (коректування) програми - досягнення наміченої мети розвитку.

Встановлено, що при формуванні механізму управління житловим будівництвом необхідно визначитися, в першу чергу, із цілями та завданнями створення такого механізму. Метою розвитку житлової сфери пропонуємо вважати досягнення деякого рівня розвитку соціально-економічних механізмів і структур у житлово-будівельному комплексі регіону. Система цілей визначає вимоги до майбутнього стану або напряму його зміни. Завдання вирішуються шляхом визначення оптимальних (а не максимальних) величин ефективності тих або інших проектів (стратегій) для досягнення тієї або іншої мети розвитку міста, здебільшого це поліпшення житлових умов населення.

Рис. 1 Запропонована схема побудови концепції управління інвестиційно-будівельним комплексом

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зазначено, що моделювання функціонування житлової сфери пов'язане не тільки із забезпеченням прогнозу екзогенних змінних і описом траєкторії розвитку структури й обсягів житлового будівництва, але й з вибором і обґрунтуванням економічної політики в сфері науково-технічного прогресу, інвестицій, цін тощо.

Запропоновано алгоритмічний підхід до розрахунку вектора житлового будівництва, який представлений на рис. 2 у вигляді структурної схеми, що відображає класифікацію соціального й комерційного житлового будівництва та експертну оцінку важливості (вагомості) задоволення потреби на житло тієї або іншої групи населення.

Рис. 2 Запропонована схема розрахунку оптимальної структури житлового будівництва

Запропоновано аналіз стратегій розвитку інвестиційно-будівельного комплексу здійснювати у наступній послідовності: індикація проблем державного управління інвестиційно-будівельним комплексом у вигляді впорядкованої сукупності індикатумів - найменувань конкретних показників й індикаторів розвитку, що безпосередньо пов'язані з аналізом кожної проблеми й концепції її рішення, що припускає формулювання проблеми, опис цілей і критеріїв якості рішень; виявлення пріоритетних для вирішення проблем, а також перспективних проблем, тобто назріваючих, які вже дають про себе знати, і очікуваних, які можуть виникнути за певних умов у процесі розвитку системи; формулювання цілей на всіх рівнях і їх коректування, що змінює процес вирішення проблем або їх зміст. Структуризація комплексу цілей доцільна за такими групами: група цілей, що орієнтована на задоволення потреб членів комплексу в цілому; група цілей, що представляє сукупність вимог, запропонованих окремим елементам комплексу для досягнення заданих кінцевих результатів функціонування, а також що забезпечують економічну ефективність реалізації стратегії розвитку кожного з елементів; група цілей, що відображує необхідність створення потенціалу для майбутнього розвитку: необхідної системи інформаційного забезпечення, кадрового потенціалу, ресурсного потенціалу тощо; група цілей, що містить вимоги комплексу до надсистеми для забезпечення умов виконання її своїх функцій.

Запропоновано процедуру вибору стратегії розділити на три етапи: визначити для кожного варіанта стратегії відповідну функцію, що відображує динаміку витрат на реалізацію; для кожного варіанта стратегії визначити ліміт різниці між нормативними показниками і фактичними показниками динаміки ефективності заходів реалізації стратегії; вибір оптимального варіанта спільної динаміки витрат і результатів.

Встановлено, що визначення оптимальної комбінації варіантів розвитку окремих елементів системи державного управління інвестиційно-будівельним комплексом із застосуванням математичного програмування ( при цьому склад, структура й закономірності функціонування описуються технологічною матрицею, де в сукупності досліджуються можливості зміни властивостей кожного окремого елемента) дозволить владним структурам використовувати зручний у реалізації й з позицій аналізу результатів механізм визначення управлінських впливів на формування альтернативних варіантів елементарних об'єктних, групових функціональних стратегій і оцінці витрат і результатів по кожній з них.

Висновки

У дисертаційній роботі на основі проведених наукових досліджень наведено нове вирішення важливого науково-прикладного завдання щодо формування ефективної системи державного управління інвестиційно-будівельним комплексом України.

Отримані у процесі дослідження результати дають можливість сформулювати висновки і внести пропозиції, що мають теоретичне й практичне значення.

1. У роботі зазначено, що інвестиційно - будівельний комплекс першочергово потребує конструктивних змін, оскільки є базовим та має суттєвий вплив на соціально-економічний розвиток країни з огляду на його участь у створенні основних фондів інших галузей економіки, а також забезпеченні населення одним з первинних суспільних благ - житлом. Дослідження праць, у яких висвітлюються питання сутності, функціонування та державного управління інвестиційно-будівельним комплексом, свідчать про відсутність єдиного трактування його значення. Тривалі дискусії з приводу економічної сутності інвестиційно-будівельного комплексу зумовлені неоднозначним трактуванням таких економічних категорій, як “комплекс”, “будівельний комплекс”, “інвестиції”. Шляхом з'ясування генезису наведених категорії уточнено понятійно-категорійний апарат теорії державного управління розвитком інвестиційно-будівельного комплексу, а саме: запропоновано державне управління інвестиційно-будівельним комплексом розглядати як цілеспрямований організаційний та регулюючий вплив держави на стан і розвиток галузі матеріального виробництва, що забезпечує створення та реконструкцію об'єктів виробничого, комунально-побутового, соціально-культурного й житлового призначення. У вузькому розумінні - це процес реалізації державної влади, її зовнішнє, матеріалізоване вираження в процесі регулювання взаємодії учасників інвестиційно-будівельного циклу з приводу освоєння ресурсів і створення матеріальних і інших благ.

2. Встановлено, що стратегія розвитку інвестиційно-будівельного комплексу має наступні специфічні особливості: її розроблення завершується визначенням загального напряму розвитку інвестиційно-будівельного комплексу; головне її завдання - концентрація зусиль на конкретних найважливіших завданнях і можливостях розвитку інвестиційно-будівельного комплексу; окреслення стратегії передбачає можливість її уточнення в перспективі: в ході реалізації можуть виникати непередбачені нові можливості розвитку інвестиційно-будівельного комплексу; реалізація стратегії може бути успішною лише за умови забезпечення зворотного зв'язку із користувачами; рівень її якості - це ступінь досягнення орієнтирів на конкретний часовий період з максимальним урахуванням факторів будівництва. Запропоновано розробляти стратегії за наступними змістовними етапами: 1-й етап - аналіз (діагностика стану регіону, вивчення зовнішніх і внутрішніх факторів, що впливають на розвиток, SWOT-аналіз (у рамках етапу аналізу доцільно використовувати сценарний підхід)); 2-й етап - цілепокладання (визначення й затвердження головної мети, основних стратегічних напрямів, цілей); 3-й етап - планування (формування підстратегій досягнення цілей по кожному напрямку й відбір заходів, розподіл відповідальності за реалізацію стратегії ).

3. Встановлено, що інвестиційно-будівельний комплекс виступає одним із важелів економічного зростання, реалізуючи значну частину інвестицій в основний капітал усіх галузей виробничої сфери та інфраструктури. Тим не менше у 2010 р. будівельна галузь залишається єдиним видом економічної діяльності, який ще не подолав негативні наслідки впливу світової фінансово-економічної кризи та продовжує демонструвати скорочення обсягів виробництва. Вихід із кризи є надзвичайно складним завданням, однак глибока рецесія, яка і досі не завершилась у будівництві, може стимулювати підприємства переглянути неефективну стратегію поведінки на ринку, яка мала місце у галузі у період економічного зростання, та відповідно сприяти самореформуванню галузі з урахуванням сучасних потреб корпоративних та приватних споживачів, а також наявних фінансових ресурсів. Відзначено, що на негативну динаміку скорочення обсягів виконаних будівельних робіт впливало ряд чинників як з боку попиту, так і з боку пропозиції, а саме: подальше скорочення попиту з боку домогосподарств пов'язане, головним чином, із суттєвим зменшенням обсягів іпотечного кредитування; досить низькі обсяги кредитування суб'єктів економічної діяльності, що значно обмежує обсяги їх оборотних коштів та можливості до інвестування; через складний фінансовий стан позичальників та наявність значної частки проблемних кредитів банки продовжують надавати перевагу короткостроковому кредитуванню, а вимоги до позичальників залишаються досить жорсткими; значний рівень заборгованості будівельних компаній по запозиченням попередніх років.

4. Запропоновано реалізацію процесу вдосконалення організації системи державного управління інвестиційно-будівельним комплексом здійснювати за наступними етапами: аналіз, визначення цілей і завдань вдосконалення організації системи державного управління інвестиційно-будівельним комплексом, де підсумковим документом є перелік завдань і напрямів удосконалення (надалі, перелік і формулювання проблем і вимог як до системи в цілому, так і до окремих її ланок уточнюються); другий етап починається з визначення цілей і завдань, відповідно до яких повинна бути побудована структура системи (підсумковим документом цього етапу є дерево цілей і завдань, яке відображає напрями діяльності за рівнями і ланками системи управління з деталізацією конкретних завдань структурних підрозділів і окремих працівників); на третьому етапі визначається ефективність й здійснюється вибір варіанта, близького до оптимального на основі критеріїв, і показників, що відображують економічність і якість функціонування системи з погляду її стабільності, стійкості й гнучкості, а також ступеня відповідності системи управління і її окремих структурних характеристик заданому рівню.

5. У роботі запропоновано концептуальні засади системи управління інвестиційно-будівельним комплексом, що зумовлені об'єктивною необхідністю своєчасного задоволення потреб ринку в сучасних будівельних матеріалах, деталях та конструкціях, підвищення ефективності їх виробництва, транспортування та використання, формування потужностей будівельної індустрії, достатніх для виконання робіт у запланованих обсягах та у відповідності зі встановленими термінами, які базувалися б на принципі адаптивності, комплексності, ефективності, балансу інтересів. Запропоновано здійснювати моніторинг функціонування галузі за наступними кроками: спостереження за процесами, що відбуваються в галузі, - аналіз - розробка (коректування) програми - досягнення наміченої мети розвитку.

6. Встановлено, що при формуванні механізму управління житловим будівництвом необхідно визначитися, у першу чергу, із цілями та завданнями створення такого механізму. Метою розвитку житлової сфери запропоновано вважати досягнення деякого рівня розвитку соціально-економічних механізмів і структур у житлово-будівельному комплексі. Система цілей визначає вимоги до майбутнього стану або напряму його зміни. Завдання вирішуються шляхом визначення оптимальних (а не максимальних) величин ефективності тих або інших проектів (стратегій) для досягнення тієї або іншої мети розвитку міста, здебільшого - це поліпшення житлових умов населення. Запропоновано алгоритм розрахунку вектора житлового будівництва, який представлений у вигляді структурної схеми, що відображає класифікацію соціального й комерційного житлового будівництва, експертну оцінку важливості (вагомості) задоволення потреби на житло тієї або іншої групи населення. Критерієм оптимальності є максимальне задоволення потреби населення у житлі при заданому рівні сукупних інвестиційних витрат на житлове будівництво.

7. Запропоновано методичні підходи до розробки стратегій розвитку інвестиційно-будівельного комплексу на основі індикації проблем державного управління інвестиційно-будівельним комплексом у вигляді впорядкованої сукупності індикатумів; виявлення пріоритетних для вирішення проблем, а також перспективних проблем, тобто назріваючих, які вже дають про себе знати, і очікуваних, які можуть виникнути за певних умов у процесі розвитку системи; формулювання цілей на всіх рівнях і їх коректування. Наведено механізм визначення оптимальної комбінації варіантів розвитку окремих елементів системи державного управління інвестиційно-будівельним комплексом із застосуванням математичного програмування (при цьому склад, структура й закономірності функціонування описуються технологічною матрицею, де в сукупності досліджуються можливості зміни властивостей кожного окремого елемента), що дозволить владним структурам використовувати зручний у реалізації з позицій аналізу результатів механізм визначення управлінських впливів на формування альтернативних варіантів елементарних об'єктних, групових функціональних стратегій, здійснювати оцінку витрат і результатів по кожній з них.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Статті в наукових фахових виданнях

1. Сімак С.В. Державно-приватне партнерство у сфері будівництва / С.В. Сімак // Інвестиції: практика та досвід. - 2009. - № 4. - С. 45 - 48.

2. Сімак С.В. Прямі та зворотні зв'язки інвестиційних процесів у державній політиці щодо будівництва та його підгалузей / С.В. Сімак // Науковий вісник Академії муніципального управління: Вип. 1/2011: Державне управління та місцеве самоврядування / [за заг. ред. В.К. Присяжнюка, В.Д. Бакуменка]. - К.: ВПЦ АМУ, 2011. - С. 340 - 351.

3. Сімак С.В. Вдосконалення аналізу стратегії розвитку інвестиційно-будівельного комплексу [Електронний ресурс] / С.В. Сімак // Державне управління: удосконалення та розвиток. - 2011. - № 2. - Режим доступу до журналу: http://www.dy.nayka.com.ua

4. Сімак С.В. Формування цілісної системи управління розвитком житлового будівництва / С.В. Сімак // Науковий вісник Академії муніципального управління: Вип. 3/2011: Державне управління та місцеве самоврядування / [за заг. ред. В.К. Присяжнюка, В.Д. Бакуменка]. - К.: ВПЦ АМУ, 2011. - С. 240 - 253.

5. Сімак С.В. Концептуальні засади державного управління інвестиційно- будівельним комплексом / С.В. Сімак // Інвестиції: практика та досвід. - 2011. - № 5. - С. 112 - 116.

Тези конференцій

6. Сімак С.В. Модель державного управління інвестиційно-будівельною діяльністю / С.В. Сімак // Макроекономічне регулювання інвестиційних процесів та впровадження стратегії інновативно-інноваційного розвитку в Україні: міжнар. наук.-практ. конф., 23-24 жовтня 2008 р.: [у 3 частинах]. - К.: РВПС України НАН України, 2008. - Ч.3. - С. 334 - 336.

7. Сімак С.В. Механізм залучення інвестицій у будівництво на державному та регіональному рівнях / С.В.Сімак // Фінансово-бюджетна політика в контексті соціального розвитку регіонів: міжнар. наук.-практ. конф., 10-20 березня 2009 р.: [у 2 т.].- Дніпропетровськ, ДДФА, 2009. - Т. 1. - С. 119 - 120.

8. Сімак С.В. Складова змістовної інтерпретації теоретичних основ стратегічного управління інвестуванням в сфері будівництва / С.В. Сімак // Інвестиційні пріоритети епохи глобалізації: влив на національну економіку та окремий бізнес: міжнар. наук.-практ. конф., 7-8 жовтня 2010 р.: [у 3 т.]. - Дніпропетровськ: Біла К.О., 2010. - Т. 2. - С. 81 - 83.

9. Сімак С.В. Прогнозування ймовірних наслідків розвитку ринкових перетворень у будівельному комплексі / С.В. Сімак // Сучасні тенденції розвитку менеджменту: міжрег. наук. конф., 9 грудня 2010 р. - Запоріжжя: ЗНУ, 2010. - С. 172 - 173.

10. Сімак С.В. Сучасні вимоги до механізму розподілу бюджетних коштів у капітальному будівництві / С.В. Сімак // Ринкова трансформація економіки: стан, проблеми, перспективи: всеукр. наук.-практ. інтернет-конференція, 10 листопада 2010 р.: [у 2 т.]. - Харків: ХНТУСГ, 2010. - Т. 2. - С. 171 - 174.

Анотації

Сімак С.В. Розвиток системи державного управління інвестиційно-будівельним комплексом України . - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 - механізми державного управління. - Чорноморський державний університет імені Петра Могили. - Миколаїв, 2011.

Дисертацію присвячено науковому обґрунтуванню теоретичних і методологічних засад, розробці практичних рекомендацій з удосконалення системи державного управління інвестиційно-будівельним комплексом України. Узагальнено теоретичні підходи щодо управління інвестиційно-будівельним комплексом. Визначена сутність державного управління інвестиційно-будівельним комплексом. Обґрунтовано методичні основи формування стратегії розвитку інвестиційно-будівельного комплексу. Досліджено чинники, що впливають на формування та розвиток системи державного управління інвестиційно-будівельним комплексом. Проаналізовано існуючу практику реалізації державного управління інвестиційно-будівельним комплексом України. Розроблено рекомендації щодо удосконалення системи державного управління інвестиційно-будівельним комплексом. Запропоновано методичні підходи до реалізації концепції державного управління інвестиційно-будівельним комплексом. Розроблено критерії ефективності системи державного управління житловою сферою в короткостроковій перспективі. Запропоновано методичні підходи до розробки стратегій розвитку інвестиційно-будівельного комплексу.