Воєнна організація держави в особливих умовах: державно-управлінський аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЬВІВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ

ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

УДК 351.86. + 355.02

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

ВОЄННА ОРГАНІЗАЦІЯ ДЕРЖАВИ В ОСОБЛИВИХ УМОВАХ: ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКИЙ АСПЕКТ

Спеціальність 25.00.01 - Теорія та історія державного управління

ЄФІМОВ ГЕННАДІЙ ВАСИЛЬОВИЧ

Львів - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі європейської інтеграції та права Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України.

Науковий керівник:

КАЛЯЄВ Анатолій Олександрович, кандидат історичних наук, доцент, Львівський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, завідувач сектору прийому, розподілу та зв'язків з випускниками.

Офіційні опоненти:

ШАРИЙ Володимир Іванович, доктор військових наук, професор, Національна академія оборони України, професор кафедри Сухопутних військ;

ЛЯШЕНКО Валерій Михайлович, кандидат наук з державного управління, Львівський інститут Сухопутних військ Національного університету "Львівська політехніка", старший викладач кафедри морально - психологічного забезпечення військ.

Захист дисертації відбудеться "18" вересня 2009 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.860.01 Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України за адресою: 79491, м. Львів, смт. Брюховичі, вул. Сухомлинського, 16, ауд. 220.

Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (79491, м. Львів, смт. Брюховичі, вул. Сухомлинського, 16).

Автореферат розісланий "17" серпня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Козак І.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проблеми реформування Воєнної організації держави (далі - ВОД), особливості її функціонування в умовах правового поля режимів надзвичайного та воєнного стану (особливого періоду) зумовлені, насамперед, геополітичними змінами, які призвели до змін воєнно-політичної ситуації у світі.

У зв'язку з цим завдання забезпечення національної безпеки перебуває в центрі уваги провідних країн світу, є основою їхньої внутрішньої та зовнішньої політики, на практичну реалізацію якої спрямовуються значні економічні та інтелектуальні ресурси нації.

У таких умовах українське суспільство переживає період затяжної трансформації, для якого притаманним є виникнення кризових ситуацій в усіх сферах суспільно-політичного життя, що обумовлює необхідність чіткого визначення порядку реагування органів державного управління на сучасні загрози національній безпеці держави. Історичний досвід свідчить, що без узгодження проблем цивільного та військового управління неможливо забезпечити обороноздатність держави, особливо в умовах, коли у політичного керівництва України досі немає чіткої стратегії національного розвитку в контексті визначення основних векторів міжнародної політики.

Саме тому, "Стратегія національної безпеки" України визначає необхідність розробки "Концепції розвитку Воєнної організації держави", яка б сприяла кардинальному оновленню змісту професійної підготовки управлінських кадрів для системи забезпечення національної безпеки.

У вітчизняній науковій літературі існують лише поодинокі дослідження, які тою чи іншою мірою стосуються проблем управління воєнною організацією в особливих умовах, а саме роботи В. Богдановича, В. Говорухі, О. Гриненка, С. Нечхаєва, А. Семенченка, В. Телелима, В. Шамрая, В. Шария, М. Шпури, Ю. Бабка, С. Белоконь, М. Борчева, А. Гриценка, Д. Клепікова, Г. Костенка, А. Кривенка, В. Ляшенка, В. Манілова, В. Терентьєва, В. Тіморіна, Г. Перепелиці, О. Попригіна та інших. Але ВОД, як суспільний феномен, не отримала належного наукового висвітлення. Поза увагою залишається розгляд самої теорії воєнної організації, концепція її розвитку, чинників які впливають на її зміст і структуру, а також проблеми управління її складовими при виконанні особливих завдань у період впровадження правових режимів надзвичайного та воєнного стану.

Недостатньо розробленими залишаються проблеми визначення ролі та місця органів державного управління та місцевого самоврядування щодо здійснення тісної взаємодії з військовим командуванням, керівництвом силових структур при організації територіальної оборони, запобіганні терористичній діяльності, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру та при виконанні спільних завдань в інших кризових ситуаціях.

Такі обставини зумовлюють необхідність проведення всебічного аналізу умов та чинників, що впливають на функціонування ВОД, визначення пріоритетних завдань її удосконалення в контексті створення моделі організації державного управління воєнною організацією з обов'язковим органічним поєднанням військових та цивільних його складових.

Актуальність теми дисертаційного дослідження полягає у відсутності комплексних досліджень теоретико-методологічних засад формування та функціонування ВОД в особливих умовах.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження є складовою плану науково-дослідницьких робіт Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, зокрема науково-дослідної роботи за темою "Органи державного управління та місцевого самоврядування в реалізації євроатлантичної інтеграції України" (державний реєстраційний номер 0207U006138) в контексті вирішення завдань, визначених "Стратегією національної безпеки України" щодо розвитку правових засад управління національною безпекою, зокрема розробки "Концепції розвитку Воєнної організації держави".

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у визначенні науково-теоретичних засад функціонування структурних елементів Воєнної організації держави у забезпеченні національної безпеки в особливих умовах, а також розробці практичних рекомендацій щодо удосконалення їх діяльності. Для досягнення мети роботи передбачено вирішити такі завдання:

- уточнити категоріально-понятійний апарат через визначення сутності та змісту категорій "Воєнна організація держави", "військові формування", "особливі умови", "кризові ситуації";

- довести необхідність розробки теорії ВОД як складової частини "Концепції розвитку Воєнної організації держави";

- охарактеризувати стан законодавчої та нормативно-правової бази яка регламентує функціонування ВОД в особливих умовах та визначити її вплив на формування воєнно-цивільних відносин в Україні;

- проаналізувати теоретико-методологічні підходи щодо функціонування Воєнної організації держави в провідних країнах світу;

- узагальнити основні потенційні загрози національній безпеці України, тенденції розвитку воєнних конфліктів сучасності, інші чинники, які впливають на формування структури та функції ВОД;

- визначити актуальні проблеми розвитку цивільно-військових відносин у державі та окреслити шляхи їх ефективного поєднання для забезпечення національної безпеки держави в особливий період, при організації системи територіальної оборони, під час попередження і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, у процесі організації протидії можливим терористичним актам і диверсіям, тощо;

- розробити теоретичні основи моделі організації державного управління ВОД в особливих умовах.

Об'єктом дослідження є процес формування та функціонування ВОД у контексті забезпечення національної безпеки України.

Предмет дослідження - теоретико-методологічні засади забезпечення функціонування ВОД в особливих умовах.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що для ефективного функціонування ВОД в особливих умовах, необхідно удосконалити систему державного управління з урахуванням проблем національної безпеки, на основі чіткої координації дій та організації взаємодії всіх відповідних структур, передусім, органів державної влади та місцевого самоврядування.

Методи дослідження. Методологічною основою роботи є системний підхід у сполученні з науковими принципами історизму та об'єктивності.

Для досягнення поставлених завдань застосовано загальнонаукові та спеціальні методи дослідження. За допомогою логіко-семантичного методу досліджується категорійно-понятійний апарат теорії державного управління ВОД. Метод порівняльних характеристик та проблемно-хронологічний метод застосовуються при аналізі правового забезпечення функціонування ВОД в особливих умовах. Історико-хронологічний метод дозволяє відобразити розвиток і становлення ВОД України. Метод системно-структурного аналізу використано для визначення місця і ролі складових ВОД у системі забезпечення національної безпеки та при дослідженні принципів, функцій, форм і методів державного управління її діяльністю. Компаративний та комплексно-аналітичний методи застосовані для розробки пропозицій щодо механізмів регулювання функціонування ВОД на різних рівнях державного управління під час ліквідації кризових ситуацій.

При проведенні дослідження застосовано синергетичну модель оцінки сучасності і прогнозування майбутнього, яка висвітлює загальні принципи процесів самоорганізації такої складної системи як ВОД.

Емпіричною базою дослідження є: Конституція України, Закони України, Укази і розпорядження Президента України, Постанови Кабінету Міністрів України, відомчі нормативні акти, наукові праці вітчизняних і зарубіжних авторів, а також особистий практичний досвід роботи в системі територіальної оборони, матеріали, зібрані під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, протидії тероризму та службових відряджень з метою обміну досвідом роботи (в США, Польщу, Білорусь).

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що дисертація є одним з перших комплексних наукових досліджень проблем теорії і практики функціонування ВОД в особливих умовах, які до цього часу не були об'єктом спеціального вивчення, містить науково-теоретичні обґрунтування, пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування як структурних елементів ВОД.

У дисертації вперше:

- запропоновано концепцію розвитку ВОД та особливості її функціонування в різних умовах, а саме в умовах мирного часу, загрозливого та особливого періоду, правових режимів надзвичайного та воєнного стану;

- розроблено загальну модель ВОД, яка враховує спрямованість відносин між цивільними і військовими суб'єктами та принципи, на яких вони ґрунтуються;

- визначено методологічні та концептуальні засади дослідження формування, функціонування та удосконалення ВОД у контексті завдань органів державної влади та місцевого самоврядування щодо забезпечення національної безпеки України;

удосконалено:

- методологічні підходи до класифікації потенційних воєнних конфліктів в контексті їх впливу на структуру та функції ВОД;

- понятійний апарат у сфері національної безпеки держави, шляхом встановлення взаємозв'язку між певними термінами, зокрема "Воєнна організація держави", "особливі умови", "криза", "кризові ситуації", "особливий період", "загрозливий період", "надзвичайний стан", "воєнний стан", "надзвичайні ситуації", "військові формування", "силові структури", "правоохоронні органи";

- існуючу структуру ВОД, через включення до неї органів державної влади і місцевого самоврядування регіонального та місцевого рівня;

- механізм взаємозв'язків органів військового та цивільного управління при виконанні спільних завдань територіальної оборони на обласному (районному) рівні;

- методи роботи управлінського апарату ВОД, через уточнення категорій "взаємодія", "координація", "керівництво", "керування", "управління" у сфері забезпечення обороноздатності держави;

набуло подальшого розвитку:

- аргументація залежності структури ВОД від існуючих зовнішніх і внутрішніх загроз, характеру сучасних воєнних конфліктів та стану цивільно-військових відносин в державі;

- методологічні підходи щодо оцінки рівня управління воєнним конфліктом різної інтенсивності в контексті визначених у ньому функцій органів державної влади та місцевого самоврядування;

- основні напрями державної політики у сфері національної безпеки України та пропозиції щодо удосконалення нормативно-правового забезпечення її реалізації;

- аналіз стану законодавчої бази, цивільно-військових відносин, які суттєво впливають на вирішення проблем національної безпеки держави, яка, своєю чергою, багато в чому залежить від ефективності системи територіальної оборони, в організації якої беруть участь не тільки органи військового керівництва, а й органи державної влади та місцевого самоврядування;

узагальнено:

- зарубіжний досвід щодо розвитку складових воєнних організацій провідних держав світу;

- досвід міжнародного співробітництва України у галузі організації територіальної оборони як одного з основних елементів забезпечення національної безпеки України.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що теоретичні обґрунтування, методичні підходи та практичні рекомендації можуть бути використані на різних рівнях державного управління для підвищення ефективності діяльності щодо забезпечення національної безпеки України:

- у науково-дослідній сфері - для подальшої розробки наукових проблем розвитку та вдосконалення теорії ВОД;

- у законотворчій діяльності - у контексті удосконалення нормативно-правової бази у сфері забезпечення національної безпеки держави, зокрема "Концепції розвитку Воєнної організації держави", "Положення про територіальну оборону України" (розробці проекту Закону "Про територіальну оборону України"); сформульовані категорії та поняття можуть бути використані для однозначного тлумачення процесів та явищ у сфері управління складовими ВОД;

- у навчальному процесі - у системі підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, для слухачів післядипломної перепідготовки оперативного складу Національної академії СБУ, Львівського інституту Сухопутних військ відповідно до навчального плану підготовки курсантів під час проведення занять (довідка про впровадження № 29/8/193 від 05.12.2008 р.) та з професійної підготовки офіцерів Західного територіального командування. Деякі положення використано у трьох посібниках, виданих Львівським інститутом Сухопутних військ.

Окремі результати дослідження, що запропоновані здобувачем як членом робочої групи із відпрацювання законодавчого акту, знайшли практичне втілення у "Положенні про територіальну оборону України" як одного з виду дій ВОД (довідка про впровадження № 300/4/33 від 24.05.2006р). та у авторських проектах Закону "Про територіальну оборону України" та "Положення про Ради оборони областей".

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею, в якій комплексно розкрито наукове завдання визначення науково-теоретичних засад функціонування структурних елементів ВОД в особливих умовах. Висновки, пропозиції та рекомендації в межах дослідження одержані автором особисто.

Апробація результатів дослідження. Основні обґрунтування й висновки дисертаційного дослідження обговорено на конференціях: ГШ ЗСУ України "Напрямки розвитку теорії та удосконалення практики запобігання тероризму. Умови залучення ЗС України до антитерористичної боротьби" (14-15 грудня 2004 р.); Західного територіального командування - "Характер сучасного збройного конфлікту. Шляхи вирішення проблем підготовки та ведення територіальної оборони в сучасних умовах " (28 квітня 2004 р.); Головного командування Сухопутних військ ЗС України - "Територіальна оборона України в сучасних умовах ведення збройної та інформаційної боротьби" (18 березня 2004 р.); "Розвиток концептуальних основ територіальної оборони України, як виду дій Воєнної організації держави" (21 червня 2005 р.); Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України - "Актуальні проблеми реформування державного управління в Україні" (20 січня 2006 р.); "Україна і Європейський Союз: шляхи та напрямки зближення і співпраці" (14-15 вересня 2006 р.); Львівського інституту Сухопутних військ - "Актуальні питання та шляхи переходу підрозділів Збройних сил України до євроатлантичних стандартів з урахуванням досвіду участі у міжнародних миротворчих операціях і навчаннях" (27 вересня 2006 р.); Командування Сухопутних військ ЗС України - "Аналіз основних сучасних тенденцій в організації та проведенні бойової підготовки у Сухопутних військах ЗС України " (31 липня 2008 р.).

Публікації. Основні результати дослідження викладено у 8 друкованих працях, з них 6 - у фахових виданнях з державного управління.

Структура й обсяг дисертації. Структура та обсяг дисертації відповідають темі і завданням дослідження та складаються зі списку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг дослідження становить 227 сторінок, з них основного змісту - 201 сторінка. Використано 265 літературних джерел, подано 33 додатки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено ступінь наукової розробки проблеми, її зв'язок із планами та тематикою науково-дослідних робіт, сформульовано мету й завдання дослідження, розкрито мету завдання, об'єкт, предмет, гіпотезу та методи дослідження, подано наукову новизну роботи та практичне значення одержаних результатів, особистий внесок автора, наведено дані про впровадження та апробацію результатів дослідження, публікації за темою, а також структуру роботи.

У першому розділі - "Теоретико-методологічні основи формування та функціонування Воєнної організації держави" проаналізовано стан наукової розробки теми та визначено джерельну базу дослідження, передумови виникнення категорії ВОД, розглянуто методологічні засади дослідження проблем її становлення у науковій літературі.

Дослідження свідчить про те що, як у радянській, так і у вітчизняній науковій літературі питання розвитку воєнної організації досліджені мало, а питання її функціонування в особливих умовах, наприклад, в умовах правових режимів надзвичайного та воєнного станів досліджуються лише фрагментарно і потребують подальшого глибокого наукового аналізу. Лише останнім часом, у зв'язку з прийняттям "Стратегії національної безпеки України", відповідно до якої одним з основних механізмів реалізації державної політики національної безпеки визнана необхідність удосконалення системи управління національною безпекою, зокрема поставлене завдання розробки "Концепції розвитку Воєнної організації держави", "Національної програми протидії тероризму і екстремізму", цьому питанню науковці розпочали приділяти певну увагу (це прослідковується у роботах В. Говорухи, А. Гриценка, С. Нечхаєва, В. Телелима, В. Шамрая, в яких розглядаються проблеми формування цивільно - військових відносин, теоретичні засади та механізми державного управління військовими формуваннями воєнної організації, визначається необхідність ретельного визначення таких категорій, як "воєнна організація та військові формування"). Відсутність належної уваги та системного підходу до вивчення цього важливого питання, призвело до недосконалості нормативно-правової бази, а також відсутності концептуальних документів у сфері державної політики з питань оборони та національної безпеки у контексті функціонування ВОД в особливих умовах.

На сьогодні в офіційних документах та науковій літературі суть категорії "Воєнна організація держави", на якій повинні базуватися основні засади воєнної безпеки держави, має різне трактування. Не існує єдиних поглядів на зміст, структуру та функції цього поняття. Це пов'язано з тим, що сучасна військова реформа в державі, ще не вийшла на рівень визначення необхідності здійснення сукупності кількісно-якісних перетворень структури та функцій ВОД відповідно до сучасних викликів.

Кардинальні зміни в міжнародних відносинах, в економічних, соціальних і геополітичних процесах, підвищують значення методологічних основ функціонування держави у складних умовах воєнно-політичної обстановки, різноманітних кризових та надзвичайних ситуаціях, значно зростає місце і роль воєнної науки у вирішенні значної кількості нових фундаментальних воєнно-теоретичних, воєнно-практичних і суспільних проблем, зокрема забезпечення безпеки світового співтовариства загалом.

Обґрунтовано, що на сучасному етапі розвитку державності, склалися умови та виникла нагальна потреба інституалізації теорії ВОД, як окремого компонента у структурі воєнної науки, що дозволить удосконалити, впорядкувати і інтегрувати воєнну науку в інші сфери суспільних наук, насамперед, науку державного управління, адаптувати її до сучасних умов і потреб практики забезпечення захисту національних інтересів.

Важливими аспектами зазначеної теорії є організаційне середовище, у якому існує ВОД, зокрема інституціональні, організаційні, ресурсні, мобілізаційні характеристики політичної, економічної, соціальної і духовної сфер суспільства.

Методологічною основою для теоретичного розгляду проблеми стали фундаментальні положення теорії державного управління, її складової частини - воєнного управління, що розроблені вітчизняними та зарубіжними авторами. В основу дослідження покладено філософські світоглядні та методологічні проблеми узагальнені і розроблені М. Мельником, В. Бакуменком, В. Князєвим, О. Виханским, Н. Карданскою, Ю. Бакаєвим, Є. Смирновим, Б. Мільнером, О. Бриксіним, С. Плутахіним та іншими дослідниками.

Дослідження базується також на західній соціальній філософії та теорії державного управління, які викладені в роботах Ф. Ніцше, К. Поппера, О. Шпенглера, Б. Тоффлера, Г. Спенсера. Проаналізовано державницькі погляди М. Грушевського, М. Драгоманова, В. Липинського, М. Бідняка. В основу досліджень, з позицій системного підходу, покладено теоретичні і прикладні розробки з теорії систем М. Лесечка, Ф. Перегудова, Ф. Тарасенка, В. Спіцкаделя, А. Чемериса, І. Чечмена, Р. Акоффа, Я. Арнофа та інших.

З'ясовано, що на межі XX - XXI ст., як у нашій країні, так і в розвинутих державах, воєнна теорія держави являє собою військово-наукову проблему, яка полягає в тому, що при наявності накопиченого людством військового досвіду, у сучасних наукових надбаннях практично відсутня теорія захисту держави, яка б характеризувалася логічною системою понять, що виражають істотні риси воєнної справи. Спроб вирішити цю проблему військовими теоретиками різних країн, зокрема Англії, США, ФРН робилося чимало, однак найрізноманітніші об'єктивні і суб'єктивні причини не дозволяли цього зробити.

Установлено, що класифікація воєнних конфліктів, їх можливий розвиток, а відповідно до цього структура і функціонування ВОД знаходиться в діалектичному поєднанні з основними реальними та потенційними зовнішніми та внутрішніми загрозами національній безпеці України. воєнна організація держава безпека

Державна політика у сфері національної безпеки України формується і реалізується за умов, коли в сучасному світі нівелюється відмінність між внутрішніми та зовнішніми аспектами безпеки, це потребує удосконалення законодавчої та нормативно-правової бази функціонування ВОД, яка забезпечить органічне поєднання цивільно-військових відносин у контексті забезпечення національної безпеки України за умов втілення в життя певних основоположних принципів.

Зазначено, що більшість воєнних конфліктів сучасності набувають нетрадиційних форм, на відміну від звичайних збройних зіткнень за участю силових структур протиборчих сторін, наприклад, таких, як інтервенції під приводом надання гуманітарної допомоги та різноманітні антитерористичні операції. Міжнародне право, Женевські конвенції, що визнають недоторканість територіальної цілісності держав і регламентують ведення війн, були розроблені до виникнення сучасних загроз міжнародній безпеці, коли принципи застосування і використання військової сили в конфліктах дедалі більше змінюються, а відсутність чітких і зрозумілих правил заважає стримуванню, обмеженню масштабів і жорстокості конфліктів.

Теоретичну основу ВОД становлять об'єктивні закони війни, збройної і незбройної боротьби, основи управління воєнними конфліктами та іншими кризовими ситуаціями. Історичний досвід свідчить, що ці закони неможливо розглядати відокремлено від воєнного конфлікту, як явища загалом, і зокрема різноманітних способів боротьби.

На основі системного аналізу літератури за темою дослідження, узагальнення закордонного та вітчизняного досвіду державного будівництва у військовій та правоохоронній сферах узгоджено категоріально-понятійний та термінологічний апарат. У роботі проаналізовано сутність таких категорій як: "Воєнна організація держави", "особливі умови", "криза", "кризові ситуації", "особливий період", "загрозливий період", "надзвичайний стан", "воєнний стан", "надзвичайні ситуації", "військові формування", "силові структури", "правоохоронні органи", зміст який вкладається в них науковцями та законодавством різних країн, визначено діалектичний зв'язок між ними.

Запропоновано авторське визначення та уточнення цих понять, які становлять основу предмету теорії ВОД, зокрема категорію "Воєнна організація держави" пропонується визначити як складну, багаторівневу функціональну частину держави, яка базується на системі загальнодержавних, воєнних та спеціальних заходів і призначена для забезпечення зовнішньої та внутрішньої безпеки країни, передусім у воєнній сфері; забезпечення збройного захисту національних інтересів держави від зовнішніх і внутрішніх воєнних загроз в умовах виникнення воєнних конфліктів різної інтенсивності; здійснення правоохоронної діяльності в особливих умовах функціонування держави відповідно до чинного законодавства; захисту населення у випадках надзвичайних ситуацій техногенного, природного характеру та можливих проявів терористичної та диверсійної діяльності. До ВОД належать ієрархічно визначені законодавством України: державні органи влади; війська, інші військові формування та органи управління; воєнізовані, іррегулярні, невоєнізовані і спеціальні формування міністерств та відомств та органи управління ними; правоохоронні органи; підприємства та установи незалежно від форм власності, що виконують завдання у сфері воєнної безпеки, організації та заклади наукового та економічного сектору, які становлять основу забезпечення воєнної безпеки та призначені для виконання завдань забезпечення оборони і національної безпеки держави і охоплені єдиним державним керівництвом. Конкретний склад і чисельність зазначених структур, визначається на районному, обласному, регіональному, державному рівнях. залежно від територіально-адміністративного поділу України і відображається у визначених планах міністерств, відомств, установ, організацій, закладів та узагальнюється у відповідних планах територіальної оборони на всіх рівнях. Основна їх діяльність у мирний час спрямована на вирішення завдань із забезпечення воєнної безпеки держави (запобігання військової загрози), а в особливих умовах - на забезпечення збройного захисту держави, її територіальної цілісності, за умов сприяння визначених законодавством суб'єктів демократичного цивільного контролю виконання покладених на ВОД завдань, у суворій відповідності до визначених повноважень та обмежень. Збройні сили України становлять ядро ВОД.

З одного боку, це визначення є виражено екстенсійне та несе в собі всі недоліки притаманні даному типу, насамперед їх громіздкість, з іншого - є необхідним для розуміння його сутності, запобіганню двоякості тлумачення. Скорочено як поняття синонім, може мати таке визначення: Воєнна організація держави - це складова частина держави, яка призначена для забезпечення її національної безпеки та оборони від внутрішніх та зовнішніх загроз, яка поєднана інтегрованою системою воєнно-цивільного управління.

Автором запропоновано ввести в науковій обіг поняття особливі умови - як умови, що склалися в мирний час у державі, окремому регіоні, області, районі в наслідок погіршення соціальної, релігійної, криміногенної, військово - політичної, природно - техногенної ситуації, а у загрозливий період - становлять безпосередню загрозу національній безпеці держави і вимагають здійснення ефективного управління складовими ВОД, прийняття виважених та правових рішень, узгоджених та скоординованих заходів щодо стабілізації ситуації та запровадження при необхідності правового режиму надзвичайного стану або воєнного стану для функціонування держави в умовах особливого періоду.

Одним із заходів забезпечення готовності держави до дій в особливих умовах доцільно вважати побудову стійкої системи державного та військового управління, їх органічного поєднання на основі створення сучасної нормативно-правової законодавчої бази.

Запропоновано визначити державне управління ВОД в особливих умовах, як діяльність всіх без винятку органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, яка полягає в організації ефективного виконання відповідних законів та інших нормативно-правових актів чинного законодавства щодо цілеспрямованого використання наявних ресурсів, з метою реалізації державної політики у сфері забезпечення національної безпеки.

Дослідження проблем ВОД свідчить про недостатню розвиненість загальнотеоретичних засад державного управління її складовими, понятійного апарату, методології дослідження та моделей ВОД, механізмів їх функціонування на загальнодержавному та територіальному рівнях. Запропоновано авторський варіант методології формування та удосконалення ВОД, який базується на методах та прийомах наукового пізнання, воєнно-політичних чинниках, що визначають геополітичну стратегію держави, об'єктивному співвідношенні Стратегій розвитку національної безпеки і соціально - економічного розвитку держави. Це потребує подальшої розробки основ вітчизняної теорії ВОД на підставі узагальнення вітчизняного і закордонного досвіду державного та військового будівництва.

У другому розділі - "Воєнна організація держави в особливих умовах: сучасний стан та проблеми " розглянуто геополітичні проекти та чинники що вплинули на стан глобальної і регіональної безпеки, і відповідно, на заходи щодо забезпечення національної та воєнної безпеки України. Охарактеризовано стан законодавчої та нормативно-правової бази, яка регламентує функціонування ВОД в особливих умовах та її вплив на формування воєнно-цивільних відносин в Україні, проаналізовано теоретично - методологічні підходи до функціонування ВОД у провідних країнах світу, узагальнено основні потенційні загрози національній безпеці України, тенденції розвитку воєнних конфліктів сучасності, інші чинники, які впливають на формування структури та функції ВОД.

З'ясовано, що в сучасних умовах, нові види збройних конфліктів з одного боку, та покращення відносин між державами - з іншого, сприяють новому баченню концепції безпеки, відповідно і структури ВОД. Саме тому діяльність у сфері національної безпеки провідних країн світу спрямована на активне формування воєнно-політичної ситуації на основі міцної ВОД, основою якої є могутні Збройні сили, які залучаються не лише для відбиття зовнішньої агресії, а й для ліквідації різноманітних кризових ситуацій як у світі, так і у своїй країні. Слабкі держави залишаються поза грою і змушені пристосовуватися до того або іншого геополітичного проекту могутнішого воєнно-політичного суб'єкта.

Зазначено, що в сучасних умовах основну загрозу національній безпеці України становлять, насамперед відсутність внутрішнього консенсусу в суспільстві та гілках влади з ключових стратегічних питань, некомпетентність частини правлячої еліти, всевладдя тіньового капіталу та напівкримінальних кланово-олігархічних структур, протиріччя релігійного та національного спрямування. Розглянуто можливі сценарії розвитку кризових ситуацій в контексті визначення загроз національній безпеці та визначено концептуальні засади забезпечення обороноздатності держави в цих умовах.

Досліджено місце, значимість і роль коаліційної складової в змісті стратегічних концепцій, характер впливу союзницьких відносин на міжнародні відносини, сутність категорій "колективна безпека " та "колективна оборона ", місце ВОД в них.

Встановлено вплив змін форм та способів збройної боротьби на структуру і функції ВОД, але цей чинник невраховано при визначенні принципів будівництва складових ВОД.

Визначено концептуальні засади функціонування ВОД в Україні через аналіз нормативно-правової бази. У дослідженні проаналізований процес створення законодавчої бази у сфері забезпечення обороноздатності держави, який свідчить про те, що в ній не повною мірою враховано процеси реформування сектору безпеки, у результаті чого виникають правові колізії. Аналіз 24 основних нормативно-правових актів, які пов'язані із завданнями та повноваженнями органів державної влади та місцевого самоврядування у сфері забезпечення національної безпеки і оборони, доводить про їх непослідовність, дублювання, неконкретність зазначених функцій, неврегульованість правового забезпечення координації їх дій з військовим командуванням. Виявлено певну недосконалість у системі забезпечення удосконалення нормативно - правових актів, на яких базується національна безпека держави.

З'ясовано, що урядовий контроль за структурою "Воєнної організації держави" з перших років незалежності здійснювався досить формально. Політична нестабільність та суперечності між гілками влади призвели до того, що структурні елементи ВОД свавільно розподілялися між різними силовими відомствами, їх реформування здійснювалося без врахування ролі і місця у структурі ВОД.

Запропоновано авторський варіант схеми логічної послідовності розробки та прийняття законодавчих актів, їх співвідношення та внесення відповідних змін у нормативно-правову базу з питань національної безпеки та оборонних питань. Ця нормативно-правова база систематизована за: структурою (ієрархією послідовності прийняття законодавчих актів); рівнями (ієрархією важливості законодавчих та нормативно-правових актів); змістом (основними законами та блоками нормативно-правових актів: із специфічних оборонних питань; функціонування, застосування за призначенням міністерств, державних комітетів, центральних органів виконавчої влади із статусом державних комітетів та зі спеціальним статусом; воєнно-економічного значення; воєнно-правового значення; з мобілізаційної підготовки та мобілізації; з організації територіальної оборони; з питань протидії тероризму; з надзвичайних ситуацій, цивільного захисту населення та територій, екологічної безпеки; з підготовки військово-навчених ресурсів; з воєнного співробітництва; з соціального захисту) та ступенем таємності.

Під час дослідження сучасного стану ВОД, детально проаналізовані виклики, які спричинені невдалим її реформуванням. Зазначено, що за роки незалежності Україна набула значного досвіду у проведенні різноманітних реформ. Їх аналіз свідчить, що вони відрізнялися між собою як за тривалістю проведення, напрямами, масштабами, так і за результативністю, особливо це стосується національних Збройних сил та правоохоронних органів. Процес реформування, який регламентований різнорідними нормативними актами, позбавлений єдиного керівництва та діалектичної єдності.

На сьогодні існує значна кількість різноманітних органів управління сектором національної безпеки держави. Вони досить недосконало поєднанні як вертикальними, так і горизонтальними зв'язками, які б забезпечували ефективне вирішення покладених спільних завдань, що належать до різних структурних підрозділів міністерств та відомств, які належать до ВОД.

У нормативно-правових документах наведено низку важливих категорій таких, як "суб'єкти забезпечення національної та воєнної безпеки", "суб'єкти оборони та територіальної оборони", "суб'єкти оборонного планування та цивільного контролю", між якими встановлено існування певних протиріч стосовно порядку залучення та взаємовиняткових рівнів відповідальності за забезпечення обороноздатності держави. Розглянуто основні повноваження та організаційна структура вищих органів влади у сфері національної безпеки і оборони, на які покладається виконання цих заходів, з'ясовано відсутність чіткої схеми державного управління в умовах як особливого періоду, так і мирного часу, коли вищезгадані суб'єкти лише у певних питаннях взаємодіють між собою.

Виявлено, що державне управління складовими ВОД в Україні не повною мірою відповідає основним критеріям забезпечення ефективності системи національної безпеки. Відтак, негативна оцінка є вмотивована порушенням таких основних принципів демократичного цивільного управління, як: розмежування повноважень між органами державної влади та місцевого самоврядування, між цивільними і військовими органами управління, відповідальності цивільних органів управління за рівень ефективності діяльності та забезпечення силових структур.

Аналіз кадрової політики у сфері державного управління, дає підстави стверджувати, що в Україні зі зміною політичного керівництва, водночас змінюються ключові посадові особи у різних сферах управління, що призводить до негативних коректив у діяльності апарату управління. Це, здебільшого стосується й сектору безпеки, складовими якого, насамперед є силові структури.

Зміна керівного складу сектору безпеки неодмінно спонукає до звільнень значної частини апарату, що породжує явище тимчасовості в роботі спеціалістів апарату, сприяє поширенню безвідповідальності серед працівників, зниженню рівня їх професіоналізму.

В зв'язку з цим досліджено досвід функціонування зарубіжних моделей організації ВОД, у контексті реалізації цивільно-військових відносин та можливості використання його в Україні. Більшість держав проводить реформування власних оборонних систем, аби адаптувати їх до нової міжнародної ситуації. Це передбачає, зокрема, схвалення нового оборонного законодавства, скорочення Збройних сил та реформування оборонних інституцій, реорганізацію міністерств і генеральних штабів. З'ясовано, що єдиної моделі, прийнятної для цих держав, зважаючи на специфіку кожної, не існує. Є чимало різних систем і підходів до керівництва оборонними структурами. Однак, їх об'єднує низка важливих принципів: цивільний контроль над збройними силами, іншими силовими структурами; необхідність чіткого визначення сфери відповідальності уряду, інших органів влади та особливо Ради національної безпеки і оборони, міністерства оборони і генерального штабу за стан обороноздатності держави, спроможності протистояти зовнішнім та внутрішнім загрозам та створити ефективну систему ВОД. За цього, застосування збройних сил, як і раніше, на погляд іноземних фахівців, розглядається як фундамент будь-якого протиборства. Одночасно спостерігається прогресуючий взаємозв'язок військових і цивільних державних компонентів у рамках здійснення єдиних задумів, в контексті забезпечення обороноздатності держави.

Досвід інших країн переконливо свідчить, що ефективність державного управління у сфері безпеки, забезпечується реформуванням цього сектору, підвищенням рівня професіоналізму та відповідальності посадовців у всіх його ланках, потребує відповідного інтелектуально-кадрового забезпечення, а одним із пріоритетних напрямів реалізації такої політики є реформування і розвиток систем освіти та підготовки кадрів для органів державної влади.

Визначаючи та обґрунтовуючи напрями удосконалення ВОД, доцільно брати до уваги загальні принципи, які покладено в основу розвитку складових воєнних організацій провідних держав світу - інтеграції, еволюційності, варіантності, всебічного врахування ресурсів, їх достатності та відтворення.

Аналіз зарубіжного досвіду дозволяє до певної міри полегшити аналогічний процес у нашій країні, водночас, під час реформування Воєнної організації України, потрібно шукати власні шляхи, що відповідають нашим національним інтересам, історичному досвіду, сучасним поглядам на застосування складових ВОД та менталітету. В зв'язку з цим немає потреби просто копіювати, але є сенс зважати на досвід країн, які долають труднощі цього процесу. Універсального вирішення немає, але є чимало корисних моделей, які можуть бути використані у процесі удосконалення власної ВОД. У зв'язку з чим визначено, що її структура повинна відповідати новій парадигмі національної безпеки й оборони. На цій основі необхідно формувати пакет документів, які забезпечать функціонування всієї структури ВОД, а не тільки окремих її елементів.

У третьому розділі - "Шляхи підвищення ефективності державного управління Воєнною організацією держави в особливих умовах" визначено актуальні проблеми сучасного стану цивільно-військових відносин у державі та виявлено основні тенденції та напрями їх ефективного поєднання і розвитку для забезпечення національної безпеки держави в особливий період, при організації системи територіальної оборони, під час попередження і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, у процесі організації протидії можливим терористичним актам і диверсіям, тощо.

Автором розглянуто особливі умови як сукупність специфічних сфер діяльності і передумова створення воєнної організації. У зв'язку з цим визначено, що ВОД повинна охоплювати питання воєнно-цивільного будівництва, воєнно-цивільного співробітництва, базуватися на принципі інтегрованого залучення всіх необхідних складових держави, а також опиратися на військову силу для захисту національних інтересів, ліквідації конфлікту із застосуванням усіх засобів боротьби, їхньому матеріально-технічному забезпеченні. На основі аналізу воєнної політики держав визначено основні принципи формування ВОД. Розроблено теоретичні основи створення моделі організації державного управління ВОД в особливих умовах (рис. 1). Для побудови цієї моделі використано системний підхід, що враховує можливість організації управління в різних умовах обстановки. Особливістю є необхідність одночасного створення в особливих умовах Державного комітету оборони і національної безпеки, Ставки Верховного головнокомандувача, регіональних об'єднаних територіальних командувань та Рад оборони областей з відповідними органами управління та повноваженнями.

Не менш важливим для визначення ролі і функцій різноманітних органів управління складових ВОД, доцільної їх структури, удосконалення методів роботи управлінського апарату, розроблення і впровадження у практику його роботи нових форм та технологій, стає розуміння сутності таких категорій як "взаємодія", "координація", "керівництво", "керування", "управління".

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розуміння цих понять посадовими особами державних управлінських структур настільки суперечливе, що різноманітність у термінології та змістовому її наповненні завдає значної шкоди виконанню завдань за призначенням.

У зв'язку з цим в роботі досліджено напрями удосконалення методів роботи управлінського апарату складових ВОД, серед яких наголошено на необхідності впровадження стратегічного планування в державне управління заходами національної безпеки, включення комплексу спеціальних процедур та режимів адаптації до специфічних умов функціонування структурних елементів ВОД, налагодження зворотних зв'язків та організації процесу моніторингу та аналізу для реалізації базового принципу процесу планування - гнучкості прийняття стратегічних рішень. Із цією метою удосконалено понятійний апарат для єдиного розуміння зазначених категорій у сфері забезпечення обороноздатності держави. Визначено, що у числі існуючих проблем у сфері функціонування ВОД, одною з головних є відсутність чіткого механізму координації діяльності та організації взаємодії складових її структур щодо забезпечення надійного захисту національних інтересів від сучасних загроз.

До тепер залишається недосконалим механізм ефективної реалізації відповідних положень Воєнної доктрини і Концепції національної безпеки України. Із метою його удосконалення розроблено авторські пропозиції щодо змін до "Положення про територіальну оборону України", визначено необхідність розробки Закону "Про територіальну оборону України" та запропоновано проект "Положення про Раду оборони області", сутність яких полягає у конкретизації повноважень та відповідальності складових ВОД за обороноздатність держави та визначено правові засади діяльності Ради оборони області, її основні завдання, склад, структура, компетенції та функції.

Сучасність вимагає застосування об'єднань і з'єднань різних видів збройних сил та інших військових, воєнізованих та невоєнізованих формувань держави у системі стратегічних дій збройних сил у формі спільних операцій в умовах воєнних конфліктів, при виконанні спільних дій при організації та веденні територіальної оборони, при ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій загальнодержавного рівня, ліквідації можливої терористичної та диверсійної діяльності. Участь в них значної кількості воєнних, воєнізованих та цивільних структур, роблять їх діяльність в таких умовах надзвичайно складною, створюючи нові, можливо і не відомі на цей час, способи та форми їх застосування і організації взаємодії, своєю чергою це вимагає залучення наукового потенціалу для дослідження цих процесів.

Зважаючи на важливість завдань, які покладаються на місцеві державні адміністрації з питань планування та ведення оборонної роботи як в мирний час так і в особливих умовах, вищезазначені питання потребують термінового вирішення на державному рівні для приведення їх структурних підрозділів у відповідність сучасним загрозам національній безпеці. З огляду на системний і довготривалий характер цих загроз є всі підстави стверджувати, що забезпечення національної безпеки має стати для українського суспільства національною метою, яка може об'єднати суспільство. Досягнення цієї мети зумовлює необхідність формування адекватної, ефективної та економічно обґрунтованої системи управління у сфері національної безпеки, зокрема ВОД, здатною забезпечити власну безпеку та територіальну цілісність і одночасний поступ держави до спільноти розвинутих демократичних країн.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі викладено теоретичне обґрунтовування і нове вирішення наукового завдання, яке полягає в узагальненні теоретико - методологічних основ функціонування ВОД в особливих умовах у контексті реалізації завдань органів державної влади щодо забезпечення національної безпеки держави. Після проведення дослідження отримано результати і практичні рекомендації, які свідчать про досягнення визначеної мети, виконанні поставлених завдань і підтверджують гіпотезу. На підставі проведеного дослідження сформульовано такі висновки:

1. Поєднання процесів воєнного і державного управління можливо тільки на основі аналізу особливостей сутності сучасних воєнних конфліктів, кризових ситуацій, врахуванні загроз національній безпеці, визначенні причин їх виникнення, притаманних рис і властивих їм особливостей, що є запорукою створення сучасної моделі ВОД, яка забезпечить ефективну безпеку країни, підніме ступінь довіри народу до воєнної політики, а отже, і до керівництва держави загалом.

2. Визначено, що сучасні загрози національним інтересам значно відрізняються від традиційних, що зумовлює необхідність розробки і реалізації "Концепції розвитку Воєнної організації держави". У зв'язку з цим перед Україною постає завдання побудови системи забезпечення національної безпеки, здатної постійно трансформуватися відповідно до вимог воєнно-політичної ситуації.

3. Доведено, що важливою теоретико - прикладною проблемою у розвитку воєнної організації, що обумовлена протиріччям між об'єктивною єдністю воєнної організації і фактично самостійним розвитком її компонентів, є необхідність створення теорії і практики планування будівництва воєнної організації як єдиної системи. Перехід до розвитку ВОД як єдиної цілісної функціональної (бойової) системи потребує, з теоретичного боку, вироблення системних критеріїв для оцінки здатності воєнної організації забезпечувати воєнну та національну безпеку держави із врахуванням різних факторів, зокрема стану економіки, науки, культури, освіти і морального духу населення; а з практичного боку, потребує розробки положення про програмно-цільове планування будівництва воєнної організації держави.

Концепція розвитку ВОД повинна розроблятись і реалізовуватися спільними зусиллями органів державного та військового управління. Основною метою створення Концепції є визначення стратегії розвитку Воєнної організації для забезпечення національної безпеки України. У ній мають бути сформульовані завдання, організаційна структура та основні напрями розвитку ВОД.

4. Визначено, що нормативно-правове забезпечення ВОД розбалансоване стосовно структури та змісту, спостерігається неузгодженість та значна диспропорція, яка характеризується нечіткою системою горизонтальних зв'язків та відносин як між органами воєнного керівництва і державним апаратом, так і між органами воєнного керівництва та керівництвом різними військовими формуваннями та правоохоронними органами, що є загрозою національній безпеці держави.

Відсутність єдиного концептуального документа, який узгоджував би відповідні дії та заходи центральних органів виконавчої влади сповільнює процес реформування структур, що повинні бути залучені до сектору безпеки, з огляду на існуючі потенційні загрози.