Суд (суддя) як суб’єкт провадження у справах про адміністративні правопорушення в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

АКАДЕМІЯ ПРАЦІ І СОЦІАЛЬНИХ ВІДНОСИН

ФЕДЕРАЦІЇ ПРОФСПІЛОК УКРАЇНИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

СУД (СУДДЯ) ЯК СУБ'ЄКТ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ В УКРАЇНІ

12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

СУПРУН Галина Борисівна

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Київському міжнародному університеті, м. Київ

Науковий керівник - кандидат юридичних наук

МИСЬКІВ Леся Ігорівна, Київський міжнародний університет, доцент кафедри міжнародного права та порівняльного правознавства

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, доцент

СТЕЦЕНКО Валентина Юріївна,

Східноєвропейський університет економіки і менеджменту, професор кафедри цивільно-правових дисциплін (м. Черкаси)

кандидат юридичних наук

ЛИТВИН Наталія Анатоліївна,

Науково-дослідний центр з проблем оподаткування Національного університету державної податкової служби України, старший науковий співробітник (м. Ірпінь)

Захист відбудеться "07" червня 2011 року о 10-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.888.01 в Академії праці та соціальних відносин Федерації профспілок України (03680, м. Київ, вул. Велика Окружна дорога, 3)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Академії праці та соціальних відносин Федерації профспілок України (03680, м. Київ, вул. Велика Окружна дорога, 3)

Автореферат розісланий "04" травня 2011 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Е. Ф. Демський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

суддя адміністративний правопорушення перегляд

Актуальність теми. Стан правосуддя в Україні є одним із критеріїв оцінки рівня демократії та законності. Світовий досвід доводить, що правова держава може існувати лише тоді, якщо в країні є сильна, незалежна і авторитетна судова влада. Призначення судової влади полягає в тому, щоб укріплювати престиж права, всебічно сприяти затвердженню демократичних принципів державного ладу, його стабілізації, спонукати до утвердження високої правової культури. Постійні намагання української держави здійснити судово-правову реформу, удосконалити національне законодавство, зокрема, адміністративне (адміністративно-деліктне) вносять свої корективи у розвиток функції правосуддя. Про важливість проблеми стану правосуддя в Україні (в тому числі, й у справах про адміністративні правопорушення) свідчать і періодичні парламентські слухання на цю тему (27.06.2007 р., 18.03.2009 р.).

Аналіз судової практики показує, що сьогодні адміністративно-деліктна діяльність судді характеризується не тільки кількісним ростом справ про адміністративні правопорушення, що розглядаються суддею (у 2010 році на розгляді місцевих судів перебувало 1 млн. 732 тис. справ та матеріалів про адміністративні правопорушення, що на 2,2 % більше порівняно з 2009 р., із них з винесенням відповідних постанов - 1 млн. 654 тис. справ), але і ускладненням змісту адміністративно-деліктної практики, протиріччями системи такого правосуддя, появою помилок в роботі суддів. Визначення місця та значення суду в системі адміністративно-деліктних органів важливе не тільки в практичному аспекті, але і в плані окреслення цих повноважень у контексті здійснюваної судово-правової реформи. Розробка проблеми адміністративно-деліктної діяльності суду в умовах побудови правової держави має важливе і теоретичне значення вона сприяє значному поповненню знань та понять у галузі адміністративно-деліктного права, а також в теорії правосуддя.

Питання розгляду судами справ про адміністративні правопорушення не є новим для юридичної науки, оскільки вони пов'язані із науковими дискусіями щодо можливості віднесення такої діяльності до правосуддя і виділення, у зв'язку з цим, особливостей розгляду судами зазначених справ, та тією чи іншою мірою знайшли своє відображення в працях таких вітчизняних і зарубіжних вчених, як: Ю. Андріанова, Л. Анохіна, О. Бабаєва, О. Бандурки, О. Банчука, Д. Бахраха, С. Беньковського, В. Білоуса, І. Бородіна, І. Голосніченка, Е. Демського, Є. Додіна, В. Коваля, Т. Коломоєць, В. Колпакова, А. Комзюка, Г. Корчевного, О. Кузьменко, Є. Ламонова, Н. Литвин, Д. Лук'янця, О. Миколенка, О. Остапенка, Ю. Педька, О. Петрухіна, Н. Салищевої, Н. Тиндик, М. Тищенка, В. Шамрая, О. Шергіна та інші, праці яких і стали науковим підґрунтям дисертаційного дослідження.

Окремої уваги заслуговують дослідження адміністративно-юрисдикційної діяльності суду, здійснені В. Скавроніком; судового розгляду справ про адміністративні правопорушення - С. Короєдом, а також правового статусу судді - О. Собовим. Водночас, поряд з фрагментарним визначенням місця суду в системі органів адміністративної юрисдикції, детальним визначенням ознак судового розгляду справ про адміністративні проступки як здійснюваної в процесуальній формі адміністративно-деліктної діяльності судів, виокремленням адміністративно-процесуального статусу судді (із віднесенням останнього до органів, посадових осіб публічної влади), залишаються не достатньо дослідженими питання: ролі провадження у справах про адміністративні правопорушення у механізмі здійснення судової влади, приналежність суду до суб'єктів доказування, основних засад судового розгляду, діяльності суду при оскарженні постанови про адміністративне правопорушення, підстав і порядку прийняття судових рішень, характеристики останніх. Нормативно-правова неврегульованість судового порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення, невизначеність правового статусу суду при цьому, призводять до неоднозначної практики вирішення справ про адміністративні правопорушення.

Отже, можна констатувати відсутність у вітчизняній правовій науці комплексних наукових досліджень щодо визнання суду (судді) суб'єктом адміністративного-деліктного провадження, а також своєчасність і необхідність дослідження даної проблеми з метою удосконалення правозастосовчої практики.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідної роботи Київського міжнародного університету на 2008-1010 р.р., у межах Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 р.р., затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р. № 1767 та Концепції реформування кримінальної юстиції України, затвердженої Указом Президента України від 8 квітня 2008 р. № 311/2008.

Дослідження є частиною науково-дослідної теми Юридичного інституту Київського міжнародного університету „Захист прав людини: міжнародні та національні аспекти” (державний реєстраційний номер 0104U003159), де автор є одним із виконавців.

Мета і завдання дослідження. У дисертаційній роботі поставлено за мету на підставі вивчення, аналізу та узагальнення судової практики у справах про адміністративні правопорушення дослідити суд як суб'єкт адміністративно-деліктного провадження і окреслити проблеми у здійсненні його правозастосовної діяльності та шляхи їх вирішення.

Відповідно до поставленої мети визначені основні завдання дисертаційного дослідження:

проаналізувати генезис наукових досліджень та стан сучасної правової доктрини щодо вивчення таких правових категорій як: „юрисдикція”, „адміністративна юрисдикція”, „адміністративно-деліктна юрисдикція”, „адміністративна юстиція”, „правосуддя”;

визначити поняття „суб'єкти адміністративно-деліктної діяльності” та окреслити їх правовий статус в провадженні по справам про адміністративні правопорушення;

охарактеризувати правовий статус судді в адміністративно-деліктному провадженні, виявити його сутність і зміст, шляхи подальшого розвитку;

дослідити основні засади здійснення судового розгляду у справах про адміністративні правопорушення, їх нормативно-правове закріплення в національному законодавстві та адміністративно-деліктному законодавстві зарубіжних країн;

охарактеризувати порядок судового розгляду справ про адміністративні правопорушення і встановити його етапи та зміст діяльності судді на кожному з них;

встановити сутність діяльності судді при перегляді справ про адміністративні правопорушення в апеляційному порядку;

розкрити ознаки правозастосовної діяльності судді як суб'єкта провадження у справах про адміністративні правопорушення;

розглянути порядок прийняття судових рішень у справах про адміністративні правопорушення, визначити їх зміст, властивості та вимоги до оформлення;

дослідити вплив внутрішнього переконання судді на прийняття ним рішення у справі про адміністративне правопорушення;

сформулювати пропозиції щодо удосконалення адміністративно-деліктного закону в частині судового провадження та визначення суду (судді) суб'єктом його здійснення.

Об'єктом дослідження виступають суспільні відносини, що виникають під час вступу суду (судді) в адміністративно-деліктний процес.

Предметом дослідження є суд (суддя) як суб'єкт провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційної роботи склали положення діалектики як загальнонаукового методу пізнання явищ об'єктивної дійсності, інші загальнонаукові та спеціальні методи, а саме: історико-правовий, формально-логічний, порівняльний статистичні та соціологічні (анкетування, групування, зведення, узагальнення матеріалів практики). Їх застосування визначається системним підходом, що надає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту та юридичної форми, здійснювати аналіз діяльності суду (судді) у справах про адміністративні правопорушення. Так, діалектичний метод пізнання процесів, що відбуваються під час здійснення судового розгляду у справах про адміністративні правопорушення, дозволяє розглянути його у розвитку та взаємозв'язку, виявити усталені напрями і закономірності в цілому (розділи 1-3). Застосування історико-правового методу передбачає вивчення генезису наукових досліджень розвитку адміністративних юрисдикційних категорій, визначення суб'єктів адміністративно-деліктного процесу, правового статусу суду (судді) у ньому, виявлення зв'язку минулих і сьогоднішніх процесів судово-правової реформи в Україні (підрозділи 1.1, 1.2, 1.3). Формально-логічний метод застосовувався при аналізі поняття адміністративно-деліктної діяльності суду (судді), визначенні впливу внутрішнього переконання судді на прийняття рішення у справі (підрозділи 2.2, 2.3, 3.1, 3.3); порівняльний - у процесі аналітичного огляду основних засад судового розгляду справ про адміністративні правопорушення, нормативно-правового закріплення судових рішень в адміністративно-деліктному процесі України та деяких зарубіжних країн, що дозволило сформулювати ряд рекомендацій по удосконаленню правозастосовної діяльності судді (підрозділи 2.1, 3.2); статистичний і соціологічний - при опрацюванні даних судової статистики, матеріалів судової практики, анкетуванні та зведенні матеріалів опитування (підрозділи 2.2, 2.3, розділ 3).

Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертаційного дослідження склали наукові праці фахівців в галузі філософії, загальної теорії держави і права, адміністративного права та процесу, психології.

Правову базу дисертаційного дослідження становлять приписи: Конституції України, чинних законодавчих та інших нормативно-правових актів, міжнародно-правових актів, які регулюють суспільні відносини в адміністративно-деліктній сфері.

Інформаційною й емпіричною основою дослідження стали: судова практика розгляду справ про адміністративні правопорушення у 2008-2010 р.р. (за даними Верховного Суду України); узагальнення практичної діяльності судів по розгляду і вирішенню справ про адміністративні правопорушення (вивчено 380 матеріалів справ); результати опитування 245 суддів судів першої інстанції в Київській, Житомирській, Тернопільській областях. Також був використаний власний досвід роботи суддею місцевого загального суду.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що за характером розглянутих питань дисертація є новим за змістом комплексним теоретико-практичним дослідженням суду (судді) як суб'єкта провадження у справах про адміністративні правопорушення.

До положень, які мають певний ступінь новизни, відносяться:

вперше:

досліджено суд (суддю) в системі суб'єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення як таких, що здійснюють адміністративно-деліктну діяльність і доведено, що за чинним законодавством інститут судового провадження у справі про адміністративне правопорушення є однією із форм здійснення правосуддя, що забезпечує реалізацію судової влади в Україні; суд же виступає владним суб'єктом, уповноваженим від імені держави здійснювати адміністративно-деліктне провадження;

обґрунтовано, що поняття „провадження у справах про адміністративні правопорушення” тотожне з поняттям „адміністративно-деліктне провадження” і означає процесуальну діяльність на підставі визначених законодавцем правил щодо встановлення об'єктивної істини у справі про адміністративний проступок і прийняття рішення відповідно до чинного законодавства;

встановлено, що за ознаками владної природи і характером правовідносин, які виникають при судовому вирішенні суспільно-правового конфлікту, адміністративна юрисдикція суду поділяється на юстиційну та деліктну;

запропоновано перелік рішень судді на етапі підготовки справи до судового розгляду та визначено підстави їх прийняття;

удосконалено:

ознаки процесуальної компетенції суду, які обумовлюються синтезом процесуальних (адміністративно-деліктних) прав, обов'язків і суддівського розсуду;

поняття принципів в адміністративно-деліктному процесі, як основних засад, керівних положень здійснення провадження у справах про адміністративні проступки, які визначають його зміст, форму, спрямованість і структуру та мають нормативно-правовий характер;

перелік підстав для відводу судді;

класифікацію судових рішень та підстави їх прийняття;

набуло подальшого розвитку:

положення про здійснення суддею пізнавальної, правової, організаційної, профілактичної діяльності

поняття суб'єкта адміністративно-деліктної юрисдикції, співвідношення між його правовим статусом і правовим положенням;

нормативно-правове закріплення в адміністративному законодавстві принципів: презумпції невинуватості, змагальності, публічності і диспозитивності, розумності строків провадження;

класифікація питань, що вирішуються при підготовці справи до судового розгляду;

вимоги щодо постанови у справі про адміністративне правопорушення (внутрішні і зовнішні властивості);

положення про вплив внутрішнього переконання судді на прийняття рішення у справі.

Практичне значення одержаних результатів визначається можливістю їх використання:

- у науково-дослідній сфері - для розширення меж уявлень про зміст правосуддя, судової влади та визначення правового статусу суду (судді) в адміністративно-деліктному процесі (акт впровадження № 375/11-10 від 26 листопада 2010 року);

- у навчальному процесі - матеріали дисертації впроваджувалися у навчальному процесі юридичного інституту та інституту міжнародних відносин Київського міжнародного університету при викладанні курсів „Адміністративне право”, „Адміністративний процес”, „Адміністративна відповідальність” (акт впровадження № 007 від 16 лютого 2011 року);

у сфері правотворчості - деякі положення, сформульовані у дослідженні, прийняті до уваги Інститутом законодавства Верховної Ради України для урахування при підготовці експертно-аналітичних матеріалів для Комітетів Верховної Ради України (довідка № 22/65-1-4 від 14 лютого 2011 року).

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертаційної роботи неодноразово обговорювалися на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Київського міжнародного університету. Основні положення дисертації, теоретичні та практичні висновки і рекомендації оприлюднено в доповідях та повідомленнях на Міжнародних науково-практичних конференціях: „Сучасні проблеми правової системи України” (28 жовтня 2010 р., м. Київ); „ІV Наукові читання, присвячені пам'яті В.М. Корецького” (17 лютого 2011 р., м. Київ); „Національні та міжнародні стандарти сучасного державотворення: тенденції та перспективи” (24 лютого 2011 р., м. Київ); „Національні та міжнародні стандарти сучасного державотворення: тенденції та перспективи” (24 лютого 2011 р., м. Київ); ІІ Міжвузівській науково-теоретичній конференції „Правові реформи в Україні” (21 жовтня 2010 р., м. Київ); науково-практичному семінарі „Проблеми кодифікації виборчого законодавства України: стан, проблеми, перспективи” (6 грудня 2010 р., м. Київ).

Публікації. Основні положення і висновки проведеного дослідження відображені у 3 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України та 6 тезах доповідей, надрукованих за матеріалами науково-практичних конференцій.

Структура роботи зумовлена предметом дослідження, метою і завданнями. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які містять 9 підрозділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 225 сторінок, з яких 191 сторінка - основний текст, додатки (2) - на 6 сторінках, список використаних джерел (220 найменувань) - на 25 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, ступінь її наукової розробленості та науково-теоретична основа; зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначається об'єкт, предмет, мета, завдання та методи дослідження; його основні нормативно-правові джерела; висвітлюється наукова новизна, емпірична база, методологічна основа і практичне значення отриманих результатів, а також форми їх апробації.

Розділ I "Інститут провадження у справах про адміністративні правопорушення в Україні: стан та перспективи розвитку" складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 "Провадження у справах про адміністративні правопорушення у механізмі здійснення судової влади в Україні" досліджується місце інституту провадження у справах про адміністративні правопорушення в судовій владі.

Підкреслюється, що сучасна судова система України характеризується роз'єднаністю, різними принципами побудови загальних та спеціалізованих судів, неоднаковими процедурами оскарження рішень судів різних юрисдикцій. В результаті - розгляд справ істотно затягується, судові рішення неодноразово скасовуються з направленням справи на новий судовий розгляд, створюються перешкоди для ухвалення остаточного судового рішення у справі, що призводить до порушення одного з найважливіших прав людини - права на справедливий розгляд його справи протягом розумного строку (ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини).

Стверджується, що провадження у справах про адміністративні правопорушення слід визначати як сукупність нормативно визначених процесуальних дій уповноважених посадових осіб, направлених на виявлення факту адміністративного проступку, порушення за ним справи та вирішення її у відповідності з законом. Отже, поняття „провадження у справах про адміністративні правопорушення” і „адміністративно-деліктне провадження” є тотожними і означають процесуальну діяльність на підставі визначених законодавцем правил щодо встановлення об'єктивної істини у справі про адміністративний проступок та прийняття рішення відповідно до чинного законодавства.

Зроблено висновок, що адміністративна юстиція і адміністративна юрисдикція, маючи суміжні коріння, різняться за ознаками владної природи цих видів діяльності і характеру правовідносин, які виникають під час діяльності їх суб'єктів. Серед інших видів необхідно виділяти й адміністративну юрисдикцію, яку, у свою чергу, поділяти на деліктну і юстиційну, а судочинство - на кримінальне, цивільне, адміністративне, адміністративно-деліктне (у справах про адміністративні проступки). Такий підхід охоплює всі види юрисдикційної діяльності загальних судів.

Оскільки будь-яке вирішення судом юридичного конфлікту є правосуддям, провадження у справах про адміністративні правопорушення є формою забезпечення реалізації судової влади в Україні.

У підрозділі 1.2 "Суб'єкти адміністративно-деліктної юрисдикції" аналізується поняття і класифікація суб'єктів адміністративно-деліктної юрисдикції з метою визначення місця суду серед них.

Вказується на те, що в будь-якому юридичному процесі наявні суб'єкти пізнання, які є складною соціально-організованою системою, яка в якості своїх компонентів включає різних учасників процесу (органи, окремі особи), що виступають носіями інформації про проступок або здійснюють у передбаченому законом порядку її придбання і перетворення в достовірне знання (докази): в адміністративно-деліктному процесі - з метою вирішення завдань провадження у справі про адміністративний проступок.

Обґрунтовується положення про те, що суб'єктами адміністративно-деліктної юрисдикції (адміністративно-деліктної діяльності) є всі уповноважені органи (посадові особи), які в силу наданих їм владних повноважень здійснюють провадження у справі про адміністративний проступок (порушують справу про адміністративне правопорушення, здійснюють адміністративне розслідування, розглядають і вирішують справу по суті).

Автор зазначає, що у структурно-змістовному плані складовими компетенції органів адміністративно-деліктної юрисдикції є: функціональний, предметний, процесуальний, територіальний елементи, які надають можливість дослідження різних сторін компетенції суб'єктів адміністративно-деліктної юрисдикції - з позицій призначення, об'єкту, території, об'єму повноважень та ін. Проаналізувавши наукові погляди вітчизняних та зарубіжних вчених, нормативно-правову регламентацію суб'єктів адміністративно-деліктної юрисдикції в національному законодавстві та законодавстві окремих зарубіжних країн, стверджується, що до них слід відносити: владні органи, уповноважені посадові особи, які наділені обов'язком на розгляд та вирішення справ про адміністративні проступки; посадові та інші особи, що мають право складати протоколи про адміністративні проступки; застосовувати заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення; особи, уповноважені здійснювати нагляд за законністю здійснення провадження у справах про адміністративні правопорушення.

У підрозділі 1.3 "Місце суду в системі суб'єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення" висвітлено нормативно-правовий шлях до визнання суду (судді) суб'єктом адміністративно-деліктного провадження та розкрито його правовий статус.

Зауважується, що віднесення значної кількості складів про адміністративні правопорушення на розгляд судів (понад 230) обумовлено певними обставинами: визначені законом адміністративні делікти відрізняються підвищеним ступенем суспільної небезпеки, деякі з них за цим критерієм межують з кримінально караними діяннями (наприклад, дрібне хуліганство, злісна непокора працівнику міліції); розгляд таких справ вимагає високого рівня професійних правових знань, що дозволяють правильно кваліфікувати ті або інші дії як адміністративні правопорушення; санкції окремих статей надають можливість застосовувати найбільш жорстке адміністративне стягнення (арешт), яке призначається лише судом.

Адміністративно-деліктний статус судді у провадженні по справах про адміністративні правопорушення автор розуміє як законодавчо встановлену сукупність адміністративної правосуб'єктності, процесуальних прав і обов'язків судді по здійсненню адміністративно-деліктного провадження, гарантій їх реалізації, відповідальності. Підтримується пропозиція про необхідність розглядати правосуб'єктність судді як юридичну характеристику особистості носія судової влади, її якостей і здібностей з погляду відповідності законодавчо встановленим критеріям, що визначають успішність професійної діяльності. Автор вказує на те, що, виходячи із прийнятої в науці адміністративного права класифікації блоків, що входять до структури адміністративно-правового статусу державних суб'єктів права: цільовий, структурно-організаційний, компетенційний, можна розглядати адміністративно-деліктний статус судді і місце останнього серед суб'єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення. Спираючись на адміністративне, митне законодавство, законодавство про судоустрій, у підрозділі розкрито зміст зазначених елементів.

Доведено наявність у судді потрійного правового статусу в адміністративно-деліктному провадженні.

Підсумовано, що повноваження судді складаються із синтезу процесуальних (адміністративно-деліктних) прав, обов'язків і суддівського розсуду. Для забезпечення стабільності правового статусу судді в адміністративно-деліктному процесі необхідно чітке теоретичне визначення і детальне закріплення в національному адміністративно-деліктному законодавстві всіх структурних елементів, які становлять зміст цієї правової категорії, що сприятиме цілісному правовому забезпеченню статусу суддів України.

Розділ 2 "Судовий розгляд справ про адміністративні правопорушення" складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 "Основні засади судового розгляду справ про адміністративні правопорушення" висвітлено принципи здійснення адміністративно-деліктного провадження судом (суддею), їх нормативно-правове закріплення в національному, міжнародному законодавстві, законодавстві окремих зарубіжних країн.

Наголошується на тому, що особливо актуальним стало дослідження основних засад, принципів провадження у справах про адміністративні правопорушення в системі та в окремих стадіях, їх класифікації, проблем додержання в світлі інтеграції національного законодавства до законодавства Європейського Союзу, а також переосмислення підходів до теорії адміністративно-деліктного права. Відсутність окремої статті в КУпАП, що закріплює систему принципів провадження у справах про адміністративні правопорушення, обумовлює існування різних точок зору учених відносно їх кількості і змісту.

Проаналізувавши наукові погляди на цей правовий інститут (В. Авер'янова, О. Колпакова, О. Кузьменко, С. Беньковського, М. Ктіторова та ін.), піддаючи критиці окремі твердження дослідників (наприклад, М. Ктіторова щодо належності відносин публічно-правового характеру до адміністративно-деліктної сфери), автор приходить висновку, що принципами адміністративно-деліктного процесу є основні засади, керівні положення здійснення провадження у справах про адміністративні проступки, які визначають його зміст, форму, спрямованість і структуру та мають нормативно-правовий характер.

У підрозділі досліджено досвід окремих країн СНД, які мають оновлене адміністративне законодавство, щодо закріплення в ньому принципів провадження у справах про адміністративні правопорушення (Російської Федерації, Республіки Білорусь, Республіки Казахстан), а також деяких європейських країн (Франції, Бельгії, Німеччини, Греції та ін.) та підтверджено наявність в їх законодавстві таких основоположних принципів як презумпція невинуватості, змагальність, розумність строків провадження у справах про адміністративні правопорушення. Враховуючи позитивний зарубіжний досвід та особливості національного адміністративно-деліктного процесу, автором запропоновані відповідні зміни і доповнення до КУпАП щодо нормативно-правового врегулювання принципів провадження у справах про адміністративні правопорушення.

У підрозділі 2.2 "Порядок провадження у справах про адміністративні правопорушення в суді" визначено правила судового розгляду справи про адміністративне правопорушення, теоретичний поділ останнього на відповідні етапи.

Вказується на те, що судовий розгляд є самостійним дослідженням судом (суддею) всіх необхідних обставин справи про адміністративний проступок відповідно до визначених обставин предмета доказування, в дослідженні яких суд не зв'язаний висновками адміністративного розслідування і не обмежений в діях по встановленню дійсних обставин справи. Вивчення статистичних даних Державної судової адміністрації України за 2009-2010 р.р. свідчать про дієвість судового розгляду справ про адміністративні правопорушення (832,3 тис. справ - на 2,2 % більше, ніж в 2009 р.).

Вказано на обмеженість порядку судового розгляду справи про адміністративне правопорушення визначеними у ст. 245 КУпАП завданнями, а також на його етапність: підготовку справи до судового розгляду, розгляд по суті, прийняття і оголошення судового рішення (постанови).

Дослідження судової практики та опитування суддів (Додатки А, Б) дозволили сформулювати ряд пропозицій про внесення змін і доповнень до чинного КУпАП щодо удосконалення порядку здійснення судового розгляду справ про адміністративні правопорушення: доповнення ст. 278 окремим пунктами, зміни до ст. 280, введення: статті 278-1 „Результати підготовки до розгляду справи про адміністративне правопорушення”, статті 281-1 „Протокол судового засідання”, глави „Докази і доказування”; а також сформувати ряд положень рекомендаційного характеру щодо покращення судової діяльності у цьому напрямку.

Етап розгляду справи про адміністративний проступок по суті судом автор умовно поділяє на п'ять підетапів: відкриття судового засідання, перевірка явки учасників судового розгляду справи про адміністративне правопорушення і роз'яснення їм їх прав у зв'язку із розглядом справи по суті, вирішення клопотань і відводів, дослідження і оцінка доказів у справі, видалення суду для прийняття постанови у справі про адміністративне правопорушення.

У підрозділі 2.3 "Діяльність суду (судді) при оскарженні постанови по справі про адміністративне правопорушення" надано характеристику стадії оскарження і опротестування постанови по справі про адміністративне правопорушення та діяльності в ній суду (судді).

Стверджується, що в адміністративно-деліктному процесі діяльність судді як посадової особи суду, що здійснюється від імені держави, при оскарженні постанов (рішень) у справах про адміністративні проступки умовно є дворівневою: перший рівень - діяльність судді апеляційного суду у самостійній стадії адміністративно-деліктного процесу - апеляційному провадженні за правилами, передбаченими КУпАП (ця діяльність є адміністративно-деліктною); другий рівень - діяльність судді адміністративного суду в окремому самостійному виді провадження - адміністративному за правилами, передбаченими КАС України (така діяльність є адміністративно-юстиційною). При цьому, на адміністративно-деліктну діяльність суду (судді) при перегляді справи впливають такі загальні риси апеляційного провадження: факультативність даної стадії адміністративно-деліктного процесу; свобода (доступність) оскарження; недопустимість повернення до гіршого; варіативність рішень по скаргам на постанови у справах про адміністративні проступки; полісуб'єктність стадії перегляду.

Внесено відповідні пропозиції щодо переліку підстав скасування, зміни і постановлення нової постанови по справі про адміністративне правопорушення (ст. 294 КУпАП).

Розділ 3 "Постанова суду (судді) у справі про адміністративне правопорушення" складається із трьох підрозділів.

Підрозділ 3.1 "Прийняття постанови у справі про адміністративне правопорушення: зміст діяльності суду (судді)" присвячено питанню правозастосовної діяльності суду (судді) в адміністративно-деліктному процесі.

Виділено особливості судового правозастосування в адміністративно-деліктному процесі: правозастосування здійснює суд (одноосібний суддя), що володіє самостійністю і незалежністю; судове правозастосування має публічний, державно-владний характер; правозастосування здійснюється судом в особливій процесуальній формі, одному із диференційованих видів судочинства; метою судового правозастосування є вирішення правового конфлікту шляхом винесення правомірної, обґрунтованої і справедливої постанови у конкретній справі; судові рішення є обов'язковими для виконання.

До предмету правозастосовної діяльності судді у справі про адміністративне правопорушення автор відносить такі елементи: визначення взаємних прав і обов'язків суб'єктів адміністративно-деліктного правовідношення; встановлення події і складу адміністративного правопорушення та заходів адміністративної (фінансової, податкової, за порушення митного законодавства) відповідальності за його скоєння; встановлення певних юридичних фактів; санкціонування заходів обмеження ряду основних прав і свобод особи; контроль за законністю процесуальних дій в адміністративно-деліктному провадженні.

Підсумовано, що сутність етапу прийняття судового рішення у справі про адміністративне правопорушення полягає у сукупності дій, спрямованих на юридичне оцінювання факту (вчинення проступку), де предикатом виступає осягнуте право, використане для вирішення справи, і завдяки цьому даний етап має те головне джерело, з якого випливає судове рішення. З гносеологічної позиції метою судового правозастосування як пізнавально-оціночної діяльності є досягнення об'єктивної істини, тобто здобуття дійсного знання, яке адекватно відображає об'єктивну правову реальність. Будь-яке судове рішення має відображати істину, що є метою правосуддя у справах різної юрисдикції.

У підрозділі 3.2 "Загальна характеристика постанов у справах про адміністративні правопорушення" розглядаються проблемні питання, що виникають при прийнятті судових рішень в адміністративно-деліктному провадженні.

Зазначається, що постанова у справі про адміністративне правопорушення, будучи судовим актом і зовнішньою формою рішення, остаточно оцінює поведінку особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, встановлює її винність або, навпаки, невинуватість, визначає захід адміністративного впливу.

Аналізуючи нормативно-правові акти у сфері адміністративно-деліктного провадження окремих країн СНД щодо різновидів судових рішень за результатами розгляду справ про адміністративні правопорушення, автор дійшов висновку про необхідність виокремлення ухвали суду як різновиду судових рішень та пропонує підстави її винесення та прийняття постанови (ст. 282-1 КУпАП).

Наголошується на відмежуванні судових рішень., які приймаються і мають належне оформлення у вигляді постанов (ухвал) при судовому розгляді справи про адміністративне правопорушення по суті, і судових рішень, що можуть прийматись при підготовці такої справи до судового розгляду.

Розкривається зміст вимог законності, обґрунтованості, вмотивованості судових рішень і пропонуються відповідні доповнення до КУпАП (ст. 283-1).

У підрозділі 3.3 "Вплив суддівського переконання на прийняття постанови у справі про адміністративне правопорушення" розкриваються наукові підходи до поняття „суддівського розсуду, переконання” та його роль у прийнятті судового рішення.

Стверджується, що внутрішнє переконання є елементом розумової діяльності з дослідження та оцінки доказів і виражає фактичний склад адміністративно-деліктних правовідносин, встановлених у справі. Внутрішнє переконання судді пов'язується з доказами, зібраними (наданими і витребуваними) у справі про адміністративне правопорушення.

При цьому переконання судді буде слугувати підставою для його розсуду в межах, наданих йому адміністративно-деліктним законом прав із застосування матеріального і процесуального права задля найбільш ефективного захисту суб'єктивних прав учасників адміністративно-деліктного провадження.

Зазначається, що вимогами, які визначають параметри внутрішнього переконання, є свобода і обґрунтованість. Вказано на нетотожність, хоча і взаємопов'язаність понять „правосвідомість” і „внутрішнє переконання”.

Професійна правосвідомість судді у справах про адміністративні правопорушення визначається як цілісний, системний, практично спрямований, нормативно детермінований спосіб пізнання правової дійсності й активного впливу на неї під час здійснення судового розгляду і вирішення справи по суті, що забезпечує функціонування й розвиток правопорядку, суб'єктом якого виступають судді місцевих та апеляційних судів. У зв'язку з цим пропонується уточнити ст. 252 КУпАП словосполученням „професійною правосвідомістю”.

ВИСНОВКИ

У висновках за предметом дослідження, згідно з визначеними у вступі науковими завданнями, в дисертації із розглянутих проблем обґрунтовуються і висвітлені такі основні положення, висновки і рекомендації.

1. Дослідження різних наукових підходів до визначення такої правової категорії як „юрисдикція” дозволяє розглядати її як визначені законом повноваження державних органів (в тому числі, й судових) по вирішенню правових конфліктів (спорів та інших питань щодо встановлених об'єктів, структур і сфер). Предметом адміністративно-юрисдикційної діяльності виступає адміністративне правопорушення. Термін „адміністративно-деліктний процес” використовується як узагальнена категорія, яка об'єднує у системне утворення окремі провадження у справах про адміністративні проступки. Провадження у справах про адміністративні правопорушення тотожне з поняттям „адміністративно-деліктне провадження” і означає процесуальну діяльність на підставі визначених законодавцем правил щодо встановлення об'єктивної істини у справі про адміністративний проступок і прийняття рішення відповідно до чинного законодавства. Адміністративна юрисдикція суду поділяється на юстиційну та деліктну.

Встановлено, що інститут судового провадження у справі про адміністративне правопорушення являється однією із форм здійснення правосуддя, що забезпечує реалізацію судової влади в Україні.

2. Виходячи із нормативно-правового підходу до визначення суб'єктів адміністративно-деліктної юрисдикції в Україні, констатується, що до них відносяться: 1) владні органи, уповноважені посадові особи, які наділені обов'язком на розгляд та вирішення справ про адміністративні проступки; 2) посадові та інші особи, що мають право складати протоколи про адміністративні проступки; застосовувати заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення; 3) особи, уповноважені здійснювати нагляд за законністю здійснення провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Логічним є об'єднання повноважень по складанню протоколів про адміністративні проступки з повноваженнями по розгляду цих справ в межах одного органу, а також надання права застосовувати відповідні заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні проступки тим особам, що уповноважені складати протоколи про адміністративні проступки. Розгляд і вирішення справ про адміністративні проступки необхідно закріпити лише за судами загальної юрисдикції, оскільки здійснення правосуддя є виключною компетенцією судових органів. Складання ж протоколів про адміністративні правопорушення (порушення справи, адміністративне розслідування) необхідно залишити за посадовими особами відповідних органів (державних і місцевого самоврядування), що забезпечить чітку стадійність провадження у справах про адміністративні проступки, властиву будь-якому юридичному процесу.

3. Обґрунтовано, що правовий статус судді в адміністративно-деліктному провадженні - це встановлена нормами права сукупність його прав і обов'язків, порядку організації і принципів функціонування, спрямованих на реалізацію цілей і завдань правосуддя. Його сутність полягає в нормативно визначеній можливості поведінки судді, обмеженої інтересом виконуваної ним соціальної функції. Для забезпечення стабільності правового статусу судді в адміністративно-деліктному процесі необхідно чітке теоретичне визначення і детальне закріплення в національному адміністративно-деліктному законодавстві всіх структурних елементів, які становлять зміст цієї правової категорії, що сприятиме цілісному правовому забезпеченню статусу суддів України. Суддя, здійснюючи адміністративно-деліктне провадження, має потрійний статус: загальноправовий, спеціальний і особливий (виключний).

4. Основними засадами (принципами) судового розгляду справ про адміністративні правопорушення слід визнати основоположні, найбільш абстрактні правила, що виступають в якості незаперечних вимог, покладених в основу діяльності суду щодо справедливого вирішення підсудних йому справ про адміністративні правопорушення. У таких засадах втілюються концептуальні ідеї правосуддя у справах про адміністративні проступки.

Зарубіжний досвід окремих країн у сфері адміністративно-деліктного провадження, а також положення про те, що судове провадження у справі про адміністративний проступок є правосуддям і адміністративно-деліктний процес виступає самостійним видом юридичного процесу, для якого характерні відповідні процесуальні функції: адміністративного переслідування, захисту й вирішення справи по суті; наявність можливості настання негативних наслідків для особи у зв'язку з притягненням до адміністративної відповідальності, свідчать про потребу доповнення чинного КУпАП окремою статтею (246-1), яка б розкривала принцип презумпції невинуватості: „1. Особа, щодо якої здійснюється провадження у справі про адміністративний проступок, вважається невинуватою у його вчиненні доти, доки її вина не буде доведена в законному порядку, відповідно до вимог, установлених цим Кодексом. 2. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, не зобов'язана доводити свою невинуватість у вчиненні адміністративного проступку. 3. Усі сумніви щодо доведеності вини особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь”.

5. Обґрунтовано, що від публічності та диспозитивності як принципів адміністративно-деліктного права слід відрізняти імперативний та диспозитивний методи правового регулювання адміністративно-деліктних правовідносин. У зв'язку з цим, принцип публічності слід закріпити в КУпАП наступним чином: „ Стаття 246-2. Принцип публічності. Органи (посадові особи) адміністративно-деліктної юрисдикції, у межах своїх повноважень за наявності встановлених законом підстав та у порядку, передбаченому адміністративним законодавством, зобов'язані вчинити процесуальні дії, необхідні для виконання завдань провадження у справі про адміністративний проступок. Органи (посадові особи) адміністративно-деліктної юрисдикції, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, створюють необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи: роз'яснюють особам, які беруть участь у справі, їх права і обов'язки, попереджують про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяють здійсненню їх прав у випадках, передбачених цим Кодексом”.

6. Адміністративне законодавство потребує визначення правил відводу судді (як і іншої посадової особи, що розглядає справу про адміністративний проступок по суті): „Стаття 214-1. Відвід органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення.

Посадова особа, наділена адміністративно-деліктною юрисдикцією, не може розглядати справи про адміністративні правопорушення по суті: 1) якщо вона є потерпілим або близьким родичем (членом сім'ї) потерпілого, особи, яка склала протокол про адміністративне правопорушення чи близьким родичем (членом сім'ї) особи, що притягується до адміністративної відповідальності”; 2) якщо вона є у даній справі свідком, експертом; 3) якщо вона особисто чи її близькі родичі (члени сім'ї) заінтересовані в результатах справи; 4) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого Законом України „Про судоустрій та статус суддів”; 5) при наявності інших обставин, які викликають сумнів у її об'єктивності.

При наявності зазначених обставин посадова особа зобов'язана заявити самовідвід. На цих же підставах відвід посадові особі можуть заявити потерпілий, його представник, особа, що притягується до адміністративної відповідальності, її захисник”.

7. Порядок судового розгляду справи про адміністративний проступок може бути охарактеризований як: 1) правова діяльність, що здійснюється на підставі процесуальної форми уповноваженими законом особами (суддями); 2) пізнавальна діяльність, спрямована на встановлення обставин події адміністративного проступку (як правило, минулого) на підставі теорії судових доказів, законів логіки і положень психології; 3) організаційна діяльність, спрямована на забезпечення планомірного розгляду і вирішення окремих видів адміністративних проступків на підставі відповідних нормативних приписів, рекомендацій; 4) профілактична діяльність, спрямована на встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню адміністративних правопорушень.

Судовий розгляд, як система, є комплексом взаємопов'язаних елементів - етапів. Під етапом судового розгляду розуміється просторово-часовий відрізок, що об'єктивно фіксується в загальній системі судового розгляду справи про адміністративний проступок, яка характеризується настанням якісно певних змін, пов'язаних зі встановленням (не встановленням) обставин предмету доказування в результаті здійснення судових дій, об'єднаних єдністю завдань. Слід виділяти три етапи судового розгляду: надходження та підготовка справ до судового розгляду; розгляд по суті; прийняття і оголошення (вручення копії) рішення (постанови) у справі.

8. Доведено, що визначення перегляду справи про адміністративне правопорушення, як нового розгляду її по суті, є неправильним, оскільки такий розгляд може бути лише повторним, який відбувається з урахуванням результатів первинного розгляду справи. Предмет перегляду визначається законодавцем шляхом встановлення системи підстав скасування або зміни судових рішень. Право на апеляційне оскарження постанови суду є безумовним, оскільки його набуття не залежить від будь-яких особливих попередніх умов, наприклад, від спеціального дозволу суду (судді), думки будь-якої сторони, правової позиції, яку займав апелянт під час розгляду справи в суді першої інстанції, або від обов'язку своєчасного оскарження ним допущених у справі тих чи інших процесуальних порушень його прав та законних інтересів, а отже, носить абсолютний характер.

9. Зазначено, що в адміністративно-деліктному процесі судова правозастосовна діяльність як самостійний вид державної діяльності має ряд особливостей: а) правозастосування здійснює суд (одноосібний суддя), що володіє самостійністю і незалежністю; б) судове правозастосування має публічний, державно-владний характер; в) правозастосування здійснюється судом в особливій процесуальній формі, одному із диференційованих видів судочинства; г) метою судового правозастосування є вирішення правового конфлікту шляхом винесення правомірної, обґрунтованої і справедливої постанови у конкретній справі; д) судові рішення є обов'язковими для виконання. Судове правозастосування є правомірною активною діяльністю судів (суддів) як компетентних органів державної влади, покликаних самостійно і незалежно здійснювати правосуддя.

10. Враховуючи позитивний досвід окремих зарубіжних країн щодо винесення постанов (ухвал) у справах про адміністративні правопорушення, вважається за доцільне доповнити чинний КУпАП статтею 282-1 „Види судових рішень у справі про адміністративне правопорушення 1. Рішення суду (судді) у справі про адміністративне правопорушення може бути винесено у формі ухвали чи постанови суду (судді). 2. Ухвалами у справі про адміністративне правопорушення вирішуються питання, пов'язані з клопотаннями осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, про відвід у справі про адміністративне правопорушення, забезпечення доказів, виправлення описок і явних арифметичних помилок, усунення причин та умов, що сприяли вчиненню адміністративного проступку. 3. Розгляд справи про адміністративне правопорушення по суті завершується прийняттям постанови суду (судді)”.

11. Вказано, що внутрішні властивості постанови як судового рішення в адміністративно-деліктній справі щодо її законності, обґрунтованості (мотивованості), мають бути відображені у нормативно-правовому порядку: „Стаття 283-1 КУпАП Законність і обґрунтованість постанови (рішення) по справі про адміністративне правопорушення. 1. Постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна бути законною і обґрунтованою.

2. Законною є постанова, прийнята компетентним органом (посадовою особою) відповідно до норм адміністративного права при дотриманні норм адміністративно-деліктного права. 3. Обґрунтованою є постанова, прийнята компетентним органом (посадовою особою) на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі про адміністративне правопорушення, підтверджених дослідженими доказами”.

12. Внутрішнє переконання судді має місце при вільній оцінці доказів судом, коли така оцінка стає принципом здійснення правосуддя. Воно є елементом розумової діяльності з дослідження та оцінки доказів і виражає фактичний склад адміністративно-деліктних правовідносин, встановлених у справі. Внутрішнє переконання судді є правовою категорією, що забезпечує функціонування судді в межах наданих йому прав і обов'язків, які не перекручують самостійного сприйняття і розуміння суддею об'єктивної дійсності, що стала предметом дослідження в суді. Таке переконання має гносеологічний і психологічний аспекти. З точки зору гносеології, це знання як про окремі фактичні обставини, що становлять предмет доказування у справі, так і про висновки в справі, у тому числі ті, які стосуються юридичної оцінки, кваліфікації встановлених фактів, обставин, подій. У психологічному аспекті внутрішнє переконання можна розглядати у динаміці (як процес його формування) і статиці (як результат). У процесі його формування створюється власна думка, долаються й усуваються сумніви, невпевненість.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Супрун Г. Б. Інститут провадження у справах про адміністративні правопорушення в механізмі здійснення судової влади / Г. Б. Супрун // Наука і правоохорона. - № 3. - 2010. - С. 129 - 134.

Супрун Г. Б. Суд в системі суб'єктів адміністративно-деліктної юрисдикції в Україні / Г. Б. Супрун // Наука і правоохорона. - № 4. - 2010. - С. 192 - 198.

Супрун Г. Б. Діяльність суду (судді) у справі про адміністративне правопорушення в Україні / Г. Б. Супрун // Наше право. - № 10 (100). - 2010. - С. 95 - 105.

Супрун Г. Б. Теоретико-методологічні підходи до визначення адміністративно-деліктної юрисдикції / Г. Б. Супрун // Сучасні проблеми правової системи України : матеріали ІІ міжнародної науково - практичної конференції (Київ, 28 жовтня 2010 року). - Київський університет права НАН України, 2010. - С. 181- 182.

Супрун Г. Б. Нормативно-правове визначення суб'єктів адміністративно-деліктної юрисдикції в Україні / Г. Б. Супрун // Правові реформи в Україні : матеріали ІІ міжвузівської науково - теоретичної конференції (Київ, 21 жовтня 2010 року). - Національна академія внутрішніх справ, 2010. - С. 122- 123.

...