Юридико-психологічний зміст обмеженої осудності

Психопатія - це хворобливе домінування певних рис характеру (при збереженому інтелекті), за яких стає неможливою задовільна адаптація особи в оточуючому світі, різко порушуються взаємовідносини з оточуючими. При вираженій психопатії цілком ймовірне формування антисоціальної спрямованості, і психопат набуває ознак суспільної небезпечності. Психопатії впливають на свідомість та поведінку особи під час вчинення злочину і можуть спричиняти виникнення в неї стану обмеженої осудності (медичний критерій).

Розділ 4 “Використання спеціальних психологічних знань для встановлення обмеженої осудності” складається з чотирьох підрозділів, присвячених визначенню поняття, а також висвітленню видів та форм спеціальних знань, що використовуються для встановлення обмеженої осудності особи.

У підрозділі 4.1. “Види спеціальних знань, які можуть бути використані для встановлення обмеженої осудності” зазначено, що необхідність у використанні спеціальних знань виникає на різних стадіях кримінального процесу. Спеціальні психологічні знання дають змогу діагностувати властивості особистості, визначати характер індивідуального підходу до людини, обирати найбільш доцільні тактичні прийоми, і таким чином сприяють вирішенню завдань кримінального судочинства.

Підтверджено, що використання спеціальних знань дає змогу завчасно виявити психічний розлад, що може вплинути на здатність особи усвідомлювати свої дії та керувати ними. Так, за даними Українського НДІ соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, під час проведення 2009 р. обов'язкових попередніх профілактичних оглядів 1175,6 тис. водіїв транспортних засобів та 179,1 тис. громадян, які отримали зброю, виявлено психічні розлади у 6,4 тис. осіб, що становить 0,2 % від загальної кількості оглянутих. Очевидно, що психічні розлади можуть вплинути на здатність власників джерел суспільної небезпеки за певних обставин вчинити злочин, що потребує вжиття превентивних заходів.

Встановлення наявності в особи психічного розладу та ступінь його впливу на її можливість усвідомлювати свої дії й керувати ними під час вчинення злочину здійснюється за допомогою спеціальних знань у галузі психології, патопсихології, психопатології, клінічної психології, юридичної психології, психосоматики, дефектології, психіатрії, медицини та інших наук. Використання цих знань судом у кримінальній справі може бути підставою для визнання її обмежено осудною, що в подальшому враховується при призначенні покарання й застосуванні примусових заходів медичного характеру. У роботі розглянуто особливості використання спеціальних знань залежно від суб'єкта злочину (неповнолітній, жінка), виду злочину (статеві злочини, умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини, доведення до самогубства, злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту тощо), обставин вчинення злочину, виду психічного розладу чи аномалії.

У підрозділі 4.2. “Суб'єкти застосування спеціальних знань для встановлення обмеженої осудності” розглянуто форми залучення фахівців для встановлення обмеженої осудності як консультантів, спеціалістів, експертів.

Запропоновано підстави щодо призначення комплексної судової психолого-психіатричної експертизи для визначення обмеженої осудності обвинуваченого чи підсудного, зокрема такі: відставання фізичного та інтелектуального розвитку від вікового рівня; перенесені соматичні захворювання (хронічні, інфекційні, психічні); різні форми вродженого чи набутого психічного недорозвитку інтелекту, розумової відсталості; наявність психопатологічних станів; ознаки підвищеної емоційності, агресивності; надмірне загострення окремих рис характеру; поведінка та дії під час вчинення злочину, що свідчать про імпульсивність, неадекватність; розлади в емоційно-вольовій сфері.

Результати вивчення матеріалів Українського НДІ соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України за 2001-2009 рр. показали, що протягом 2002-2005 рр. середні показники кількості обмежено осудних осіб, встановлених за допомогою проведення амбулаторних і стаціонарних судово-психіатричних експертиз на досудовому слідстві та в суді, збільшилися: від 0,75 до 4,2 % (за амбулаторними експертизами), від 2,7 до 4,6 % (за стаціонарними). 2008 р. цей показник за стаціонарними експертизами зріс до 5,6 %. Отже, кількість осіб, визнаних обмежено осудними при стаціонарному обстеженні, майже втричі перевищує аналогічні результати амбулаторних експертиз, незважаючи на те, що амбулаторно обстежують у 4,5 разів більше осіб. Це свідчить про більшу ефективність саме стаціонарної експертизи стосовно даної категорії підекспертних. В 2009 р. за результатами амбулаторної судової експертизи середній відсоток обмежено осудних по Україні складав 1,3%; за результатами стаціонарної експертизи - 4,6%.

Аналіз ситуації в розрізі областей показав наступне. Амбулаторна експертиза: найбільший показник експертних висновків із визнанням підекспертних осіб обмежено осудними зафіксований у Івано-Франківській (3,9%), Луганській - 3,9%, Волинській (3,4%), Хмельницькій (3,4%) областях; найменша кількість осіб, які перебували під час вчинення злочину у стані обмеженої осудності, була у Кіровоградській (0,1%), Полтавській (0,1%) та Сумській (0,1%) областях. Стаціонарна експертиза: найбільший показник стосовно обмежено осудних осіб мав місце у Волинській (41,6%), Львівській (17,9%) і Одеській (11,6%) областях; найменший - в АР Крим (5%), Волинській (5%) та Сумській (2%) областях. Жоден із підекспертних не визнавався обмежено осудним у Тернопільській та Чернігівській областях.

Така питома вага та динаміка висновків про обмежену осудність осіб при вчиненні злочинів, скоріше за все, пов'язана з відсутністю чітких критеріїв визначення даного поняття. Окрім того, має значення, що слідчі та судді в складних випадках традиційно призначають судово-психіатричну, а не комплексну психолого-психіатричну експертизу, тому й фахівці-психологи в зазначених експертизах участі не брали, що, відповідно, впливає на глибину та якість експертного дослідження.

Це підтверджується результатами проведеного нами опитування: з числа респондентів-слідчих практичний досвід призначення КСППЕ мають 82,3%, серед суддів такий досвід мають 50,7%. З цього випливає, що більшість експертних досліджень призначаються органами досудового слідства. Якщо це питання на досудовому розслідуванні не виникає, то й суддя його в подальшому не з'ясовує. Така практика загалом не сприяє об'єктивному, всебічному та повному розслідуванню кримінальної справи та якісному розгляду її в суді.

Опитування виявило також серйозну проблему недостатньої підготовленості практичних працівників до використання спеціальних психологічних знань: мало інтуїтивно розуміти, що підозрюваний (обвинувачений, підсудний) має вади психіки, та призначити відповідну експертизу, експертний висновок слід розуміти, щоб адекватно трактувати встановлені спеціалістом факти. Між тим, лише 41,1% проанкетованих слідчих та 55,3% проанкетованих суддів повністю розуміють висновок експерта з питання встановлення у особи стану обмеженої осудності під час вчинення злочину, 50,9% слідчих та 24,6% суддів зазначили, що такого висновку вони не розуміють. За таких умов їх внутрішнє переконання не є науково обґрунтованим, і будь-яке прийняте ними рішення не може вважатися об'єктивним та справедливим.

Зазначене є достатньою аргументацією на користь більш якісної професійно-психологічної підготовки слідчих та суддів, що дозволить як оволодівати необхідним обсягом спеціальних знань, так і формувати вміння професійного спілкування для забезпечення належного рівня їх взаємодії зі спеціалістами різних напрямів.

Необхідність участі спеціаліста для встановлення стану обмеженої осудності в обвинуваченого у вчиненні злочину визначається: 1) включенням у процесуальну норму права спеціальних елементів у певній формі (наприклад, визначення індивідуальних ознак предмета в ході його огляду); 2) ступенем адаптованості наукових знань до практичних цілей (наприклад, голограма більш інформативна, ніж фотографія чи описування, але ще не розроблені відповідні методики, які дозволяють використовувати такий метод фіксації з процесуальною метою); 3) наявністю об'єктивного зв'язку між способом використання певних спеціальних знань і юридичною метою їх застосування (наприклад, для визначення спеціальної підстави призначення психологічної експертизи). У ході допиту неповнолітнього підсудного спеціаліст-психолог, зокрема, може допомогти суду встановити: наявність психічного розладу, який міг вплинути на його можливість усвідомлювати свої дії та керувати ними під час вчинення злочину; механізм такого впливу психічного розладу на свідомість неповнолітнього; рівень правосвідомості неповнолітнього; знання ним правової заборони, яку він порушив; ставлення його до цієї заборони; обстановку в сім'ї, хто займався вихованням дитини, вплив сім'ї на формування її характеру, ставлення до батьків; де і як навчався неповнолітній, психологічний мікроклімат у навчальному колективі; відносини, що складалися між ним і ровесниками; місце, яке він займав у соціальній структурі навчального (виробничого) колективу, в неформальній групі; як і де проводив вільний час, чим захоплювався, з ким товаришував, спілкувався; чи вживав спиртні напої та наркотики, палив та ін.

Залучення як консультанта професійного психолога надає можливість слідчому та судді компенсувати брак знань і компетентності в галузі психології, уможливить комплексний підхід до справи, забезпечить проведення всебічного й повного аналізу матеріалів справи з різних позицій і дасть змогу визначитися з питаннями психологічного характеру, за допомогою яких можна зробити висновки правового характеру, зокрема щодо встановлення в особи обмеженої осудності. Використання психолога як консультанта має непроцесуальний характер. Цю форму залучення фахівця суддя може використати для отримання інформації довідкового характеру. Звичайно, ці консультації не є джерелами доказів у процесуальному значенні, хоча й не виключається можливість допиту консультанта як свідка.

Очевидно, що консультативна форма використання спеціальних знань фахівця-психолога для визначення обмеженої осудності особи має перспективу законодавчого врегулювання. У проекті Кримінально-процесуального кодексу (КПК) України це можливо вирішити двома шляхами: як це зроблено щодо консультацій у цивільному (ст. 190 ЦПК України) й адміністративному (ст. 149 КАС України) процесах, у яких функції спеціаліста й консультанта об'єднано; законодавчо закріпити консультацію фахівця як окрему форму використання спеціальних знань.

У підрозділі 4.3. “Роль спеціальних психологічних знань при встановленні обмеженої осудності на досудовому слідстві” проаналізовано дані соціологічного дослідження стосовно використання спеціальних психологічних знань слідчими. Встановлено, зокрема, позитивне ставлення респондентів до ст. 20 КК України: 70,5% проанкетованих слідчих вважають, що це сприяє індивідуалізації кримінального покарання.

При цьому їх ставлення до обмеженої осудності не є однозначним. Більшість опитаних (70,5%) не згодні з тим, щоб особа несла більш суворе покарання за вчинення злочину в стані обмеженої осудності; приблизно половина (52,9%) - вважають, що в цих випадках судам потрібно пом'якшувати (зменшувати) покарання, майже стільки (59,8%) - що ця обставина не впливає на покарання особи. Разом із цим, значною є кількість тих, хто не оцінює обмежену осудність як пом'якшуючу обставину (25,4%), або ж зазначає, що таким особам слід призначати більш суворе покарання (14,7%). Крім того, 66,6% проанкетованих слідчих вважають, що законодавець повинен доповнити перелік обставин, які пом'якшують покарання, передбачених ст. 66 КК України, пунктом 7-1 - “вчинення злочину в стані обмеженої осудності”, або суд в передбаченому законом порядку повинен визнавати цю обставину пом'якшуючою покарання.

Отже, загалом серед працівників органів досудового слідства прослідковується тенденція до бачення пом'якшення чи зменшення судами покарання особам, які через психічний розлад не могли повною мірою керувати своїми діями та усвідомлювати їх. Це підкреслює роль спеціальних знань на досудовому слідстві у справах, де суб'єктом вчинення злочину є обмежено осудна особа, оскільки вони забезпечують всебічне, повне та об'єктивне розслідування кримінальних справ, захист прав та свобод громадян.

Встановлено також, що тільки 42,1% респондентів користувалися своїм правом допитати експерта (психіатра чи психолога) з метою роз'яснення його висновку, вважаючи, що це пізніше зробить суд. Вони пояснюють таку ситуацію своєю великою завантаженістю та необов'язковістю детально досліджувати на цій стадії всі встановлені обставини, оскільки не приймають остаточного рішення. При цьому більшість проанкетованих слідчих (81,3%) не оцінюють зміст ст. 20 КК України як цілком досконалий; вони вказують також на необхідність змін в кримінально-процесуальному законодавстві України щодо порядку розгляду кримінальних справ про злочини, вчинені особами в стані обмеженої осудності (86,2%).

У підрозділі 4.4. “Використання спеціальних психологічних знань суб'єктами судочинства для встановлення обмеженої осудності” надається аргументація щодо необхідності залучення спеціальних психологічних знань як умови дотримання одного з основних обов'язків судді - забезпечення належного рівня судового процесу (ст. 260 КПК України). Саме в цій вимозі кримінально-процесуального законодавства міститься правова передумова обов'язку судді широко застосовувати весь арсенал техніко-криміналістичних засобів і спеціальних знань під час розгляду кримінальних справ.

Між тим, на запитання “Чи сприяє ст. 20 КК України індивідуалізації кримінального покарання?” лише 72,3% проанкетованих нами суддів відповіли ствердно; при цьому менше половини з них (43%) мають досвід визнання особи, яка через наявний у неї психічний розлад при вчиненні злочину не могла повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними, обмежено осудною. 52,3% респондентів вважають, що ця обставина впливає на покарання особи, але 36,9% - що вона є стосовно покарання нейтральною.

Такі відповіді допомагають зрозуміти й достатньо невизначене ставлення суддів до обмеженої осудності: 53,8% проанкетованих вважають, що судам потрібно пом'якшувати (зменшувати) покарання особам, які вчинили злочин у стані обмеженої осудності, 35,3% - що цього робити не потрібно; 81,5% - не згодні з тим, щоб особа несла більш суворе покарання за вчинення злочину в стані обмеженої осудності; 10,7% - висловлюють протилежну думку. На інше запитання (“Чи повинен законодавець доповнити перелік обставин, які пом'якшують покарання, передбачених ст. 66 КК України, пунктом 7-1 “вчинення злочину в стані обмеженої осудності”, або суд в передбаченому законом порядку повинен визнавати цю обставину пом'якшуючою покарання особі”), 49,2% респондентів відповідають “так”, 40% - “ні”.

Оцінюючи одержані результати в більш широкому контексті, можна стверджувати, що сучасний суддівський корпус не є цілком компетентним стосовно проблеми обмеженої осудності, отже, не готовий у цій площині повною мірою до виконання вищезазначеного обов'язку - “забезпечення належного рівня судового процесу”. Але такий стан речей не особливо хвилює суддів: менше половини опитаних (41,5%) викликали експерта (психіатра чи психолога) для роз'яснення висновку про стан обмеженої осудності особи, яка вчинила злочин, 53,8% - цього ніколи не робили.

Тому в сучасних умовах, для прийняття остаточного рішення про обмежену осудність особи, яка вчинила злочин, суд повинен викликати експерта для роз'яснення його висновку обов'язково, оскільки це забезпечить більш якісний судовий розгляд кримінальної справи та визначення справедливого і достатнього для такої особи покарання. Це тим більше важливо, що 60% проанкетованих суддів не мають практичного досвіду призначення примусових заходів медичного характеру щодо обмежено осудних осіб; питання щодо необхідності застосування психотерапевтичних та психокорекційних заходів у них взагалі ніколи не виникало, хоча зрозуміло, що наявність у суб'єкта злочину вад психіки потребує не лише (і не стільки) застосування медикаментозних засобів, але й надання йому психологічної допомоги у напрямі реадаптації та ресоціалізації.

Доречно зазначити, що навчальні програми Академії суддів України в теперішній час не передбачають професійно-психологічної підготовки суддів. Зазначені вище спецкурси “Осудність, неосудність, обмежена осудність” та “Судова психологія” в Регіональному відділенні Академії суддів України викладалися нами ініціативно за сприяння його керівництва.

Як і слідчі, судді вважають, що законодавець повинен вдосконалити редакцію ст. 20 КК України (76,9%), та вказують на необхідність змін щодо порядку розгляду кримінальних справ про злочини, вчинені особами в стані обмеженої осудності, у кримінально-процесуальному законодавстві України (73,8 %).

Ресоціалізація обмежено осудних осіб із психічними розладами повинна здійснюватися з дотриманням наступних умов: 1) чітко відрізняти дану категорію засуджених від інших, особливо значно криміналізованих; 2) виділяти представників цієї категорії з загального контингенту на основі наявних психічних розладів, корекція яких є основною метою ресоціалізації; 3) організовувати психотерапевтичні заходи ресоціалізації, виходячи зі специфіки індивідуальних психологічних особливостей; 4) постійно контролювати поведінку засуджених шляхом спостереження за їх повсякденним життям, контактами та побутом, поряд із систематичною психокорекцією.

ВИСНОВКИ

У висновках містяться загальні підсумки дослідження, сформульовано положення, що становлять концептуальну основу проведеної роботи. Вивчення юридико-психологічного змісту обмеженої осудності як кримінально-правового інституту є досить актуальною й перспективою науковою проблемою. Досі не напрацьовано теоретичних підходів щодо визначення стану обмеженої осудності, що негативно позначається на правозастосовній практиці. Розробленню теми заважає безкінечна полеміка вчених у галузі кримінального права та кримінології стосовно визначення меж впливу психічних розладів на поведінку особи під час вчинення злочину - з одного боку, а з іншого - дискусії психологів і психіатрів щодо тлумачення медичного критерію обмеженої осудності. У цій роботі проведено комплексне дослідження феномена “обмежена осудність”. На його основі сформульовано наукові положення й рекомендації, зокрема:

1. Обмежена осудність - це психічний стан, що не виключає кримінальної відповідальності та покарання, за якого наявний розлад психічної діяльності у вигляді хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства, або іншого хворобливого стану психіки під час вчинення злочину обмежує здатність особи повною мірою усвідомлювати свої дії чи бездіяльність (фактичний бік і суспільну небезпеку діяння) чи керувати ними.

2. Головними ознаками обмеженої осудності є такі: це кримінально-правова категорія, що характеризує психічний стан осіб із психічними аномаліями, які вчинили злочини; це не проміжна категорія між осудністю і неосудністю, а складова осудності; не виключає кримінальної відповідальності осіб із психічними аномаліями, які вчинили злочин; може бути визнана обставиною, що пом'якшує кримінальну відповідальність, але не має окремої законодавчої регламентації і враховується в сукупності з іншими даними й обставинами, що характеризують злочин й особу підсудного; ні за жодних умов не може бути визначена як обставина, що обтяжує відповідальність; є підставою для визначення умов тримання засуджених в місцях позбавлення волі та призначення примусових заходів медичного характеру, що поєднуються з покаранням; має кримінально-правове значення для виявлення розподілу ролей співучасників у разі вчинення злочину групою; стосується лише часу вчинення злочину й жодним чином не стосується інших часових меж; її може констатувати лише суд у вироку чи постанові на підставі компетентного висновку комплексної судової психолого-психіатричної експертизи.

3. Інститут обмеженої осудності у кримінальному законодавстві багатьох країн світу має тривалу історію й національні особливості. По-різному він сформульований і представлений у нових кримінальних кодексах держав пострадянського простору. Досвід низки країн Європи та США щодо вивчення та осмислення інституту обмеженої осудності й відповідна судова психолого-психіатрична практика враховані вітчизняними юристами, психологами і психіатрами та втілені у кримінальне законодавство України.

4. Відмінність понять “осудність” і “неосудність” полягає у здатності особи під час вчинення злочину усвідомлювати свої дії та керувати ними. Обмежена осудність відрізняється від осудності та неосудності тим, що обмежено осудна особа під час вчинення злочину не повною мірою усвідомлює свої дії та керує ними, оскільки в неї наявний психічний розлад, який обмежує її інтелектуально-вольові можливості. Ця відмінність полягає також у правових наслідках, адже обмежена осудність породжує подвійні наслідки: покарання може поєднуватися з примусовими заходами медичного характеру або бути призначене без їх застосування. Водночас щодо осудної особи покарання призначається на загальних підставах, а неосудність виключає кримінальну відповідальність і є підставою для призначення примусових заходів медичного характеру. Обмежено осудній особі відповідно до ст. 94 КК України може бути призначено примусовий захід медичного характеру у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги.

5. Досудове розслідування та судовий розгляд у кримінальних справах про суспільно небезпечні діяння, вчинені осудними та обмежено осудними особами, на відміну від неосудних осіб, провадяться в повному обсязі. Амбулаторна психіатрична допомога у примусовому порядку може надаватись обмежено осудному засудженому як у спеціальному медичному закладі, так і в медичних частинах спеціальних установ Державного департаменту з питань виконання покарань України, якщо засуджений відбуває покарання, пов'язане з обмеженням чи позбавленням волі. У цих установах особи проходять також медико-соціальну реабілітацію, оскільки унаслідок психічних розладів вони потребують створення умов для адаптації до режиму виправних установ.

6. Психічні розлади - це результат взаємодії порушень діяльності різних систем організму людини з домінуючими ураженнями головного мозку. Психічні захворювання - непсихотичні (межові) і психотичні (психоз) розлади, які мають у своїй основі активні патологічні та функціональні зміни в головному мозку (психопатологічні процеси і психопатологічні реакції). Психічний стан - стійке психічне функціонування, яке зумовлює постійну патологічну неадекватність психічних проявів чи помітно обмежену можливість адаптації до навколишнього середовища. Їх можна розподілити на психотичні, невротичні, функціональні та органічні.

7. Встановлення обмеженої осудності має надзвичайно важливе значення для визначення винності суб'єкта злочину як на досудовому розслідуванні, так і на судових стадіях. Здатність особи хоча б частково усвідомлювати свої дії та приймати рішення під час їх вчинення є підставою для її визнання суб'єктом злочину, винним в умисному чи необережному суспільно небезпечному діянні. У цьому разі особа діє у стані обмеженої осудності, оскільки під час вчинення злочину не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними. Обмежена осудність як ознака, що характеризує суб'єкта злочину, поряд із винністю є умовою настання кримінальної відповідальності.

8. Необережні злочини, вчинені у стані обмеженої осудності, за формою є простою вольовою дією. Умисні злочини вчиняють у формі складної вольової дії. У психологічному механізмі вчинення злочину у стані обмеженої осудності відсутня чи вкрай обмежена боротьба мотивів, мотиви накладаються на цілі, домінує генералізоване емоційне збудження, між стадіями переважає односторонній зв'язок. Отже, психологічні механізми вчинення звичайного умисного злочину та злочину у стані обмеженої осудності відрізняються за психологічними актами підготовки до злочину і міжстадійним зв'язком.

9. Для встановлення наявного в особи психічного розладу, через який вона під час вчинення злочину не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії чи керувати ними, слід призначити комплексну судову психолого-психіатричну експертизу (КСППЕ). КСППЕ - окремий напрямок наукової й експертної діяльності що поєднує знання психіатрії, психології, судової експертології та ґрунтується на положеннях чинного законодавства. Предметом цієї експертизи є встановлення в особи психічного розладу й визначення його впливу на можливість особи усвідомлювати свої дії та керувати ними під час вчинення злочину. Об'єктами експертизи є підозрювані, обвинувачені та підсудні, стосовно яких в органів дізнання, слідства та суду виникають сумніви щодо їх осудності, матеріали кримінальної справи, медична документація, аудіовізуальні матеріали та інша інформація про психічний стан особи, стосовно якої проводиться експертиза. За необхідності до експертної комісії залучають фахівців з інших галузей науки, за допомогою яких досліджують наявність психічного розладу в особи. Висновок КСППЕ як окреме джерело доказів є підставою для визнання особи обмежено осудною. Від результатів цієї експертизи залежать характер і зміст відповідного рішення суду, призначення того чи іншого покарання, а також примусових заходів медичного характеру.

10. Відповідно до принципу презумпції невинуватості, закріпленого у ст. 62 Конституції України, ст. 2 КК України, ч. 2 ст. 15 КПК України, а також положення ст. 3 Закону України “Про психіатричну допомогу” від 22 лютого 2000 р., згідно з яким кожна людина вважається такою, що не має психічного розладу, доки наявність цього розладу не буде встановлено на підставах і в порядку, передбачених законом. Суддям слід мати на увазі, що до набрання законної сили судовим рішенням про обмежену осудність особи і застосування щодо неї примусових заходів медичного характеру, особу не можна обмежити в правах, якими вона наділена згідно з Конституцією і законами України.

11. Недостатню глибину спеціальних знань і компетентності судді, який відповідає за прийняття остаточного рішення у кримінальній справі про злочин обмежено осудної особи, компенсує залучення професійного психолога. Найбільш доцільно їх залучати у формі консультацій з питань, що потребують спеціальних психологічних знань; шляхом участі психолога у провадженні судової дії, а також призначення психологічної експертизи. Участь психолога сприяє правильному вибору тактичних прийомів, за допомогою яких судові дії проводяться найбільш успішно. Більш широке використання наукових досягнень психології в рамках судового розгляду кримінальних справ є додатковою гарантією якісного та ефективного правосуддя, а в кінцевому підсумку сприятиме зміцненню законності й правопорядку в державі.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії

Марчак В. Я. Використання спеціальних психологічних знань у досудовому слідстві : [монографія] / Марчак В. Я. - Чернівці : Рута, 2005. - 152 с.

Марчак В. Я. Обмежена осудність: психолого-правовий зміст : [монографія] / В. Я. Марчак. - Чернівці : Чернівецький нац. ун-т, 2010. - 400 с.

Рецензії

Мельник М. І. Психологічний та кримінально-правовий аналіз поняття «обмежена осудність» / М. І. Мельник // Право України. - 2011. - № 2. - С. 341-343.

Басай В. Д. Щодо питання про обмежену осудність / В. Д. Басай // Право України. - 2011. - № 3. - С. 339-341.

Психологія судового розгляду кримінальних справ : [монографія] / [Костицький М. В., Марчак В. Я., Черновський О. К. та ін.]. - Чернівці : Чернівецький нац. ун-т, 2010. - 400 с.

Навчальні посібники, брошури

Марчак В. Я. Спеціальні психологічні знання в кримінальному процесі: теоретичні засади та практичні проблеми : [навч. посіб.] /

В. Я. Марчак, В. В. Кощинець. - Чернівці : Рута, 2007. - 216 с.

Марчак В. Я. Проблемні питання, які виникають під час розгляду судами кримінальних справ, пов'язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів : [навч.-метод. посіб.] / В. Я. Марчак, В. І. Руляков. - Чернівці : “Колір-Друк”, 2007. - 110 с.

Марчак В. Я. Особливості розгляду кримінальних справ щодо неповнолітніх та застосування до них примусових заходів виховного характеру : [навч.-метод. посіб.] / В. Я. Марчак, В. І. Руляков. - Чернівці : Рута, 2007. - 130 с.

Статті в наукових фахових виданнях ВАК України

Марчак В. Я. Поняття та значення психологічних знань у кримінальному процесі / В. Я. Марчак // Науковий вісник Чернівецького університету : [зб. наук. праць]. - 2001. - Вип. 125. - С. 104-107.

Марчак В. Я. Доказове значення судово-психологічної експертизи у кримінальному процесі / В. Я. Марчак // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. - 2001. - № 3. - С. 273-280.

Марчак В. Я. Використання спеціальних психологічних знань при розслідуванні умисних убивств / В. Я. Марчак // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. - 2001. - № 5. - С. 198-202.

Марчак В. Я. Значення психологічного контакту при проведенні комунікативних слідчих дій / В. Я. Марчак // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. - 2002. - № 2. - С. 251-256.

Марчак В. Я. Проблеми визначення правового статусу експерта як суб'єкта кримінального процесу / В. Я. Марчак // Науковий вісник Чернівецького університету : [зб. наук. праць]. - 2002. - Вип. 161. - С. 102-106.

Марчак В. Я. Встановлення обмеженої осудності за допомогою експертизи / В. Я. Марчак // Вісник академії прокуратури України. - 2006. - № 4. - С. 86-91.

Марчак В. Я. Місце та значення обмеженої осудності в кримінальному праві / В. Я. Марчак // Право України. - 2006. - № 12. - С. 90-93.

Марчак В. Я. Деякі історичні аспекти розвитку інституту обмеженої осудності / В. Я. Марчак // Право України. - 2006. - № 3. - С. 119-124.

Марчак В. Я. Деякі особливості кримінальної відповідальності обмежено осудних осіб / В. Я. Марчак // Вісник Прикарпатського університету. - 2007. - № 18. - С. 186-192.

Марчак В. Я. Критерії обмеженої осудності / В. Я. Марчак // Право України. - 2007. - № 6. - С. 107-111.

Марчак В. Я. Методика та методологія дослідження обмеженої осудності / В. Я. Марчак // Право України. - 2007. - № 8. - С. 92-96.

Марчак В. Я. Особливості застосування примусових заходів медичного характеру до обмежено осудних осіб / В. Я. Марчак // Вісник академії прокуратури України. - 2007. - № 4. - С. 51-55.

Марчак В. Я. Значення комплексної судової психолого-психіатричної експертизи для визнання судом обмеженої осудності особи / В. Я. Марчак // Право України. - 2007. - № 11. - С. 81-84.

Марчак В. Я. Вплив психопатій на поведінку особи при вчиненні нею злочину як підстава для визнання її судом обмежено осудною / В. Я. Марчак // Науковий вісник Чернівецького університету : [зб. наук. праць]. - 2007. - Вип. 402. - С. 111-114.

Марчак В. Я. Можливості комплексної судової психолого-психіатричної експертизи для встановлення обмеженої осудності / В. Я. Марчак // Науковий вісник Чернівецького університету : [зб. наук. праць]. - 2007. - Вип. 385. - С. 100-103.

Марчак В. Я. Акцентуація характеру як підстава розвитку психопатії, що зумовлює обмежену осудність особи / В. Я. Марчак // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України : [зб. наук. статей]. - 2008. - Вип. ХІХ. - С. 195-201.

Марчак В. Я. Чи може бути вчинення злочину у стані фізіологічного афекту підставою визнання судом особи обмежено осудною? / В. Я. Марчак // Юридична психологія та педагогіка. - 2009. - Вип. 1 (5). - С. 72-77.

Марчак В. Я. Деякі дискусійні питання, які виникають при визнанні судом особи обмежено осудною / В. Я. Марчак // Право України. - 2008. - № 2. - С. 70-73.

Марчак В. Я. Обмежена осудність як ознака суб'єкта злочину /

В. Я. Марчак // Право України. - 2008. - № 6. - С. 115-118.

Марчак В. Я. Кримінально-правове та психологічне значення і проблеми розмежування неосудності від осудності та обмеженої осудності /

В. Я. Марчак // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). - 2009. - № 19. - С. 205-212.

Марчак В. Я. Кримінально-правова та психологічна характеристика обмеженої осудності / В. Я. Марчак // Науковий вісник Чернівецького університету : [зб. наук. праць]. - 2007. - Вип. 427. - С. 110-113.

Марчак В. Я. Проблеми співвідношення суб'єктивної сторони злочину та обмеженої осудності як самостійних психологічних явищ / В. Я. Марчак, А. І. Сілічева // Науковий вісник Чернівецького університету : [зб. наук. праць]. - 2008. - Вип. 435. - С. 107-111.

Марчак В. Я. Зарубіжний досвід вирішення проблеми обмеженої осудності / В.Я. Марчак // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). - 2009. - № 20. - С. 222-229.

Марчак В. Я. Актуальні питання практичного застосування поняття “обмежена осудність” / В. Я. Марчак // Науковий вісник Чернівецького університету : [зб. наук. праць]. - 2008. - Вип. 461. - С. 103-105.

Марчак В. Я. Психологічні дефекти в інтелектуальній сфері як підстава обмеженої осудності / В. Я. Марчак // Науковий вісник Чернівецького університету : [зб. наук. праць]. - 2008. - Вип. 478. - С. 116-122.

АНОТАЦІЯ

Марчак В.Я. Юридико-психологічний зміст обмеженої осудності. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 19.00.06 - юридична психологія. - Національна академія внутрішніх справ. - Київ, 2011.

У дисертації здійснено комплексне вивчення феномена обмеженої осудності. За допомогою аналізу наукових праць фахівців у галузі юридичної психології, кримінального права, кримінально-процесуального права та криміналістики, чинного законодавства, матеріалів слідчої, судової і власної практики узагальнено існуючі наукові підходи до проблеми обмеженої осудності, розкрито психологічний зміст обмеженої осудності як кримінально-правової категорії; запропоновано авторську редакцію поняття “обмежена осудність”, основні ознаки та межі його застосування. Запропоновано регламентацію психічних розладів, які впливають на здатність особи під час вчинення злочину усвідомлювати свої дії та керувати ними, та не виключають осудності. Визначено та обґрунтовано види спеціальних знань, які доцільно використовувати для встановлення обмеженої осудності осіб, зокрема щодо необхідності обов'язкового проведення комплексної судової психолого-психіатричної експертизи. На основі порівняльного аналізу вітчизняної та закордонної практики автором запропоновано зміни до чинного законодавства, зокрема щодо підстав визнання обмеженої осудності.

Ключові слова: обмежена осудність, психічні розлади, спеціальні психологічні знання, комплексна судова психолого-психіатрична експертиза, примусові заходи медичного характеру, психокорекція засуджених, ресоціалізація обмежено осудних осіб із психопатичними розладами.

АННОТАЦИЯ

Марчак В.Я. Юридико-психологическое содержание ограниченной вменяемости. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора юридических наук по специальности 19.00.06 - юридическая психология. - Национальная академия внутренних дел. - Киев, 2011.

В диссертации проведено комплексное исследование феномена ограниченной вменяемости. С помощью анализа научных трудов специалистов в области юридической психологии, уголовного права, уголовно-процессуального права и криминалистики, действующего законодательства, материалов следственной и судебной практики обобщены существующие подходы к проблеме ограниченной вменяемости, раскрыто психологическое содержание ограниченной вменяемости как уголовно-правовой категории; предложено авторскую редакцию понятия “ограниченная вменяемость”, основные качества и границы его применения, а также регламентацию психических расстройств, влияющих на способность лица во время совершения преступления осознавать свои действия и руководить ими, и не исключающих его вменяемости. Установлено содержание и выявлены отличия понятий “вменяемость”, “ограниченная вменяемость”, “невменяемость”. Определен и обоснован круг специальных знаний, которые целесообразно использовать для установления ограниченной вменяемости лиц, совершивших преступление. Подтверждена необходимость обязательного проведения комплексной судебной психолого-психиатрической экспертизы при наличии в поведении подозреваемых (обвиняемых) признаков психического расстройства с целью определения оснований для признания их ограниченно вменяемыми. Изучены методологические основы исследования ограниченной вменяемости, характеристики интеллектуальной, эмоциональной и волевой сфер личности, которая в момент совершения преступления находилась в состоянии ограниченной вменяемости, организационные и содержательные характеристики проведения комплексной психолого-психиатрической экспертизы лиц с психическими расстройствами при определении оснований для признания их ограниченно вменяемыми. Рассмотрены права и обязанности эксперта, следователя и судьи при назначении и проведении комплексной психолого-психиатрической экспертизы лиц с психическими расстройствами, особенности и формы применения принудительных мер медицинского характера. Приведена аргументация в пользу категории “ограниченная вменяемость” в украинском уголовном праве на основании анализа законодательства различных стран, в которых существует аналогичный уголовно-правовой институт, дано толкование основания признания ограниченной вменяемости у лиц, совершивших преступление под воздействием психического расстройства. Пересмотрены положения относительно использования специальных психологических знаний в уголовном судопроизводстве.

Установлено, что ограниченная вменяемость - это психическое состояние лица, которое не исключает уголовной ответственности и наказания, при котором имеющееся у лица расстройство психической деятельности в виде хронического психического заболевания, временного расстройства психической деятельности, слабоумия, или другого болезненного состояния психики, во время совершения лицом преступления ограничило его способность полностью осознавать свои действия или бездействие (осознавать фактическую сторону и общественную опасность деяния) или руководить ими.

Выделены основные признаки ограниченной вменяемости: уголовно-правовая категория, которая характеризирует психическое состояние лиц с психическими аномалиями; не промежуточная категория между вменяемостью и невменяемостью, а составная часть вменяемости; служит основанием для уголовной ответственности лиц с психическими аномалиями; может быть признана судом обстоятельством, смягчающим уголовную ответственность, но не имеющим самостоятельного значения и учитывается судом при назначении наказания в совокупности с прочими данными, характеризирующими преступление и личность подсудимого; никогда и ни при каких условиях не может быть истолкована как обстоятельство, которое отягчает ответственность; может служить обстоятельством для определения условий содержания осужденных к лишению свободы и назначения принудительных мер медицинского характера, которые сочетаются с наказанием; может иметь уголовно-правовое значение для выявления распределения ролей соучастников при групповых преступлениях; касается только времени совершения лицом преступления и самостоятельно никаких правовых или других последствий после отбытия наказания не влечет; ее может констатировать только суд в приговоре или постановлении на основании компетентного акта комплексной судебной психолого-психиатрической экспертизы.

Психические расстройства - это результат сложных и разнообразных нарушений деятельности различных систем организма человека с доминирующим поражением головного мозга. Под психическим расстройством следует понимать непсихотические (пограничные) и психотические (психоз) расстройства, которые имеют в своей основе активные патологические и функциональные изменения в головном мозге (психопатологические процессы и психопатологические реакции). Психическое состояние - это устойчивое психическое функционирование, вызывающее постоянную патологическую неадекватность психических проявлений или видимо ограниченную возможность адаптации к окружающей естественной и социальной среде. Психические расстройства в целом можно классифицировать на психотические, невротические, функциональные и органические.

Ключевые слова: ограниченная вменяемость, психические расстройства, специальные психологические знания, комплексная психолого-психиатрическая экспертиза, принудительные меры медицинского характера, психокоррекция осужденных, ресоциализация ограниченно вменяемых лиц с психопатическими расстройствами.

SUMMARY

Marchak V.Y. The juridical and psychological content of partial sanity. - Manuscript.

The thesis to obtain the scientific degree of Doctor of Law in specialty 19.00.06 - the juridical psychology. - The National Academy of Internal Affairs. - Kyiv, 2011.

The dissertation is devoted to investigation of criminal and juridical institution “partial sanity”. With a help of analysis of scientific works of juridical psychology experts, criminal law, criminal procedural law and criminalistics, existing legislation, materials of investigative, court and personal experience the author summarizes existing scientific accesses to the problem of partial sanity, opens psychological meaning of partial sanity as a criminal and legal category; suggests the author version of partial sanity, main signs and limits of usage of this notion, proposes the concrete standing orders of mental disorders that influence the ability of person to realize his/her actions and control them while committing the crime, and those ones that do not exclude the sanity; defines and grounds the range of special knowledge to use for determination of partial sanity of criminals; asserts the necessity of obligatory integrated court psychological and psychiatric examination. The author also explains the basis of partial sanity admission for person who committed a crime under the influence of mental disorder; regulations of forms to use special knowledge in criminal judicial proceedings etc.

Key words: partial sanity, mental disorder, special psychology knowledge, integrated court psychological and psychiatric examination, coercive actions of medical character, mental correction of convicted persons, resocialization of partial sanity personalities with psychopathic disturbances.

Размещено на Allbest.ru