Постійні комісії місцевих рад: організаційно-правові питання діяльності

- надати характеристику і з'ясувати особливості форм і методів, діяльності, функцій постійних комісій представницьких органів;

У Вступі містяться положення, що обґрунтовують актуальність теми дослідження, визначаються об'єкт, предмет, методи, завдання дослідження, зв'язок з науковими планами та програмами, формулюється наукова новизна роботи, наведені дані щодо апробації результатів публікацій, структури й обсягу дисертації.

Розділ 1 «Загальна характеристика організації й діяльності постійних комісій місцевих рад» складається із чотирьох підрозділів, присвячених дослідженню теоретичних основ організації і діяльності постійних комісій місцевих рад в Україні, їх сутності, природи, особливих рис, еволюції, вивченню та аналізу зарубіжного досвіду функціонування робочих підрозділів представницьких органів місцевого самоврядування, характеристиці правової основи їх організації і діяльності.

У підрозділі 1.1. «Теоретичні основи організації діяльності постійних комісій» розглядаються концептуальні науково-теоретичні положення, спрямовані на встановлення соціального призначення та правової природи постійних комісій місцевих рад в Україні, аналізується їх система, принципи діяльності, окреслюється роль у структурно-інституційній організації місцевого самоврядування.

На підставі аналізу юридичної літератури розглянуто зміст поняття «постійні комісії місцевих рад», досліджені різні точки зору щодо його визначення, виявлено фактори, які обумовлюють розмаїття думок щодо природи й сутності постійних комісій. Піддаючи критичному аналізу основні погляди вітчизняних та зарубіжних науковців щодо природи й відповідних їй особливостей основних робочих підрозділів представницьких органів місцевого самоврядування, автор доходить висновку, що дефініція «постійні комісії місцевих рад» є комплексною науковою категорію, яка може розглядатися в правовому, соціальному, структурно-функціональному й організаційному аспектах. Зокрема, постійні комісії рад розглядаються в організаційному аспекті - як форма роботи депутатів, у системно-структурному аспекті - як робочий допоміжний орган ради, у функціональному аспекті - як підрозділи, що здійснюють управлінські, забезпечувально-обслуговуючі й інформаційні функції.

Дисертант пропонує своє визначення постійних комісій як обов'язково утворюваних радою з числа депутатів, відносно самостійних, постійно діючих, структурно відмежованих, спеціалізованих, робочих допоміжних органів місцевої ради, що функціонують на підставі законодавчих приписів й локальних норм, реалізують функції і компетенцію засобами правового і організаційного характеру з метою створення належних умов ефективного функціонування представницьких органів місцевого самоврядування.

Розкрито принципи діяльності, якими безпосередньо керуються постійні комісії: універсальні - законності, демократизму, виборності, гласності, колегіальності та спеціальні - постійності, повноти системи постійних комісій, підзвітності та відповідальності перед радами. Досліджуються питання порядку формування, складу, специфіки системи комісій у різних регіонах країни. Проаналізовано Регламенти рад та Положення про постійні комісії місцевих рад, визначені критерії формування системи комісій. З'ясовано, залежно від положення місцевої ради в системі органів місцевого самоврядування обумовлюється місце постійних комісій у системі постійних комісій різних ланок рад.

Постійні комісії обласних рад, районних, районних у місті (у разі їх створення), міських, селищних і сільських рад при подібності основних завдань мають певні особливості. Обґрунтовуються дотримання таких вимог у процесі запровадження системи постійних комісій: сувора відповідність кількості постійних комісій компетенції та обсягу роботи місцевої ради; створення комісій за галузевим, міжгалузевим і функціональним принципом; кількісний склад комісій має визначатися залежно від числа депутатів ради і обсягу роботи комісії. Окрім цього, представлена класифікація комісій з таких критеріїв: рівня представницького органу ради, предметної спрямованості, кількості галузей господарства у предметному віданні.

У підрозділі 1.2. «Історичні аспекти виникнення і розвитку системи постійних комісій» аналізуються основні етапи історичного розвитку постійних комісій (комітетів) місцевих рад на вітчизняних теренах в аспекті еволюціонування концепцій і поглядів на природу і сутність органів місцевого самоврядування.

Автор стверджує, що зміна правового статусу постійних комісій тісно пов'язана з розвитком і вдосконаленням інституту представницьких органів місцевого рівня територіальної організації влади, а також законодавчим упорядкуванням організації їх роботи на українських землях. Акцентовано увагу на тому, що перші спроби запровадження комісійної роботи утворюваних представницькими самоврядними органами підрозділів допоміжного характеру виникають під час земського і міського самоврядування етапу реформ 1864-1870 рр., однак, беручи до уваги порядок формування, підпорядкування й функціональну специфіку особливих комісій з гласних земських зборів, що були передбачені Положенням про губернії і повітові земські установи 1890 р., дисертант доводить, що саме ці органи є першими попередниками інституту постійних комісій у вітчизняній муніципальній практиці.

Одержавлення місцевих рад, їх партизація, включення до єдиної централізованої системи управління, функціонування в умовах класової боротьби за владу зумовили відхід від принципів місцевого самоврядування, притаманних дореволюційному періоду становлення самоврядних органів. Існування в умовах жорсткої пропагандистсько-бюрократичної системи, адміністративно-командних методів керування не дозволяло організовувати комісійну роботу рад на засадах самостійності, ініціативності й демократизму. Безсистемний підхід до правової регламентації організації і діяльності місцевих рад і постійних комісій, часті коригування їх статусу, недосконалість і суперечливість радянського законодавства призводили до істотних недоліків системно-структурної організації місцевого управління й формалізації роботи органів місцевої влади. Постійні комісії, хоч і стали важливими елементами внутрішньо організаційної будови місцевих рад і їх допоміжними підрозділами, однак ефективність їх роботи була доволі низькою. Це пояснювалося перманентним процесом збільшення в їх складі працівників партійного апарату, що призводило до невідповідності реальної практики функціонування комісій з розповсюдженими деклараціями щодо забезпечення постійними комісіями масової участі населення й громадського активу в державному й місцевому управлінні.

Сучасний період розвитку інституту постійних комісій місцевих рад розпочався з 90-х років (з прийняття Закону УРСР від 7 грудня 1990 р. «Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування») і триває досі. За цей час відбувався невпинний пошук оптимальної моделі територіальної організації влади, системно-структурної організації місцевого самоврядування, деталізація принципів функціонування робочих допоміжних структур місцевих рад. У XXI ст. Україна вступила в стадії суттєвого реформування всіх складових суспільного ладу. При цьому адміністративна й муніципальна реформи перетинаються в частині створення принципово нової моделі структурно-інституційної організації місцевої влади. Складовою частиною зазначених реформ має стати й оптимізація організаційно-правових аспектів функціонування постійних комісій місцевих рад.

На підставі проведеного дослідження здійснено періодизацію становлення та розвитку постійних комісій (комітетів) місцевих рад: 1) виникнення внутрішньоорганізаційних структур земських і міських самоврядних представницьких органів як депутатських підрозділів підготовчо-забезпечувального характеру (1864 - 1917 pp.); 2) становлення комісій та секцій сільських, міських, районних та обласних рад робітничих, селянських і солдатських (червоноармійських) депутатів як підрозділів органів диктатури пролетаріату, місцевих органів державної влади в межах загальної системи повновладдя рад (1917 -1936 pp.); 3) функціонування постійних комісій місцевих рад депутатів трудящих як робочих, допоміжних структур галузевого, міжгалузевого й функціонального спрямування місцевих представницьких органів державної (радянської) влади в рамках різних моделей їх організації (1936 - 1977 pp.); 4) функціонування постійних комісій місцевих рад народних депутатів як депутатських органів підготовчого, організаційного й контрольного характеру в межах конституційно-визначеного правового статусу (1977 - 1990 pp.); 5) 1990 - по нинішній час - виокремлення постійних комісій місцевих рад як робочих допоміжних структур представницьких органів місцевого самоврядування, деталізація їх правового статусу.

Підрозділ 1.3. «Правовий статус постійних комісій (комітетів) представницьких органів місцевого самоврядування в зарубіжних країнах» присвячений з'ясуванню особливостей правового регулювання й статусу постійних комісій за кордоном. При цьому робиться висновок, що безпосередніми детермінантами формування й розвитку комісій (комітетів) представницьких органів місцевого самоврядування виступають фактори історичного, політичного, економічного, територіального, культурного характеру. Державницька чи поліцентрична модель публічного управління, федеративна чи унітарна форма державного устрою, специфіка правової системи й політичного режиму, національні традиції й рівень фінансово-економічного забезпечення виступають передумовами побудови інституційно-структурного механізму влади на місцевому рівні.

На підставі проведеного аналізу встановлено різні моделі правової регламентації питань організації і діяльності зазначених інституцій: 1) на рівні Основних Законів (Азербайджан, Казахстан, Південно-Африканська Республіка, Китайська Народна Республіка); 2) спеціальних законів (Закон Азербайджанської Республіки «Про затвердження Положення «Про постійні та інші муніципальні комісії»»); 3) законів про місцеве самоврядування (Данія, Швеція, Норвегія, Киргизія, Латвія, Литва, Естонія, Молдова, Узбекистан), 3) законодавства суб'єктів федерації (Австрія, ФРН, Росія, Бельгія, Канада) 4) більш детальна регламентація відбувається на рівні локальних актів муніципальних органів (регламентів, статутів, положень).

Здійснено класифікацію постійних комісій (комітетів) зарубіжних муніципалітетів за такими критеріями: а) строком повноважень - постійні, тимчасові; б) ступенем обов'язковості утворення - обов'язкові, факультативні; в) характером підвідомчості - галузеві, функціональні, територіальні, г) предметною спрямованістю - комісії галузевого, міжгалузевого, функціонального характеру.

Акцентовано увагу на тому, що особливе місце в структурно-інституційній організації муніципального управління в зарубіжних країнах займають консультативні, експертні комісії, робочі групи, які не входять до організаційної структури представницьких самоврядних органів, завданнями яких є впровадження професійних знань у процес вироблення рішень. Формування ж обов'язкових комісій (комітетів), що мають аналогічний правовий статус з постійними комісіями місцевих рад в Україні, обумовлюється вимогами зарубіжного законодавства. Значна увага приділена аналізу способів формування таких комісій (виборам, кооптації), внутрішньоорганізаційній будові, функціям і компетенції, формам і методам діяльності. Встановлено компетенційну специфіку комісій (комітетів) зарубіжних муніципалітетів, зокрема показано виконавчо-розпорядчий характер повноважень комісій у державах англосаксонської системи (США, Великої Британії), делегований і переважно консультативний характер у країнах романо-германської правової системи. Проведено дослідження основних форм роботи муніципальних комісій, виявлено особливості підготовки і проведення різних видів їх засідань, порядку залучення до співпраці представників громадськості, спеціалістів, консультантів, специфіку підготовки висновків, рекомендацій, проектів рішень цих інституцій.

У підсумку зроблено висновок, що компаративний аналіз специфіки правового статусу робочих структур муніципалітетів дозволяє правильно оцінювати ступінь загального і специфічного в муніципально-правовій організації зарубіжних країн, виявляти тенденції розвитку процесів конституювання й інституціоналізації локальної демократії, продукувати нові концепції вдосконалення вітчизняної муніципальної моделі в напрямі гармонізації демократичних стандартів місцевого самоврядування.

У підрозділі 1.4. «Правова основа організації і діяльності постійних комісій місцевих рад в Україні» аналізуються проблеми правової регламентації інституту постійних комісій у вітчизняному законодавстві.

На думку автора, правова основа постійних комісій місцевих рад може розглядатися в кількох аспектах: за галузевою ознакою, за юридичною силою відповідних правових норм, за предметною підвідомчістю (сферами діяльності) місцевого самоврядування.

При цьому конституційно-правову основу постійних комісій місцевих рад становлять норми, що стосуються рад, як представницьких органів місцевого самоврядування. Зокрема, це норми, в яких закріплюються засади конституційного ладу, а також норми, в яких визначається загальний порядок формування й діяльності представницьких органів місцевого самоврядування, їх взаємодії з іншими суб'єктами. Важливе значення для формування правової основи місцевого самоврядування в Україні, у тому числі й правової основи постійних комісій місцевих рад, мають міжнародні договори України, насамперед Європейська хартія місцевого самоврядування, ратифікована Верховною Радою України. Поряд із нормами Конституції України та міжнародно-правовими актами правову основу організації та діяльності постійних комісій місцевих рад становлять норми законів України. Нижній «щабель» правової основи постійних комісій місцевих рад становлять рішення, прийняті самими радами або місцевими референдумами (статути територіальних громад, регламенти рад, положення про постійні комісії, рішення рад про систему та предмети відання постійних комісій тощо).

У цілому означена система правових актів і норм будується на принципах жорсткої ієрархії (за їх юридичною силою), що передбачає: 1) верховенство норм Конституції України - норми всіх інших актів не можуть суперечити конституційним нормам, вони мають бути спрямовані на деталізацію і конкретизацію положень конституційних норм; 2) вищу юридичну силу норм законів України, у першу чергу Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», щодо будь-яких підзаконних актів; 3) відповідність актів місцевого самоврядування (актів місцевих референдумів та актів органів місцевого самоврядування) положенням всіх нормативно-правових актів органів державної влади, що прийняті в межах їхньої компетенції.

Особливе значення для правового регулювання питань організації і діяльності постійних комісій мають регламенти місцевих рад та Положення про постійні комісії. Однак аналіз останніх приводить до висновку, що вони містять загальні вказівки про основні завдання, права, обов'язки, форми і методи роботи комісій для всіх ланок місцевих рад, не вказуючи на ті особливості, які насправді мають місце в їх роботі залежно від положення відповідної ради у системі місцевого самоврядування.

На думку дисертанта, незважаючи на регламентацію в Законі «Про місцеве самоврядування в Україні» окремих аспектів діяльності постійних комісій, є необхідність у прийнятті нового правового акта, у якому слід було б більш детально закріпити всі організаційно-правові аспекти діяльності зазначених структур. Необхідно детальніше окреслити коло питань, щодо яких постійні комісії мають право здійснювати контрольні функції, чіткіше закріпити гарантії їх діяльності, особливо щодо реалізації прийнятих ними рішень.

Розділ 2 «Механізми реалізації функцій та компетенції постійних комісій місцевих рад» містить 4 підрозділи, в яких досліджується компетенційна основа, форми і методи діяльності постійних комісій, а також особливості їх взаємодії з органами публічної влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями

У підрозділі 2.1. «Функції та компетенція постійних комісій» розглянуто теоретико-правові проблеми регламентації основних напрямків діяльності і повноважень комісій у конституційному законодавстві України. Стверджується, що функції постійних комісій є похідними від функцій місцевих рад, адже їх діяльність набуває сенсу та значення лише в межах функціонування останніх. Беручи спільно участь в обговоренні питань і прийнятті рішень, постійні комісії рад роблять свій внесок у здійснення функцій відповідних представницьких органів місцевого самоврядування, а тому мають спрямованість не на зовні, а в середину самої ради. При цьому пропонується авторське визначення функцій постійних комісій місцевих рад як основних напрямів їх діяльності, що уособлюють цільове, предметне та організаційне призначення постійних комісій у структурі представницьких органів місцевого самоврядування. Акцентується увага на підготовчо-дорадчій, контрольній, організаторській, номінаційній, експертно-аналітичній функціях постійних комісій.

Визначальним у встановленні сфери діяльності постійних комісій є компетенція відповідної місцевої ради, що являє собою сукупне юридичне вираження змісту діяльності ради в цілому і всіх її органів. Особливості компетенції різних рівнів місцевих рад обумовлюють відмінності в предметній і компетенційній специфіці постійних комісій, утворених радами того чи іншого рівня територіальної організації. Але, незважаючи на існуючі розходження, постійні комісії місцевих рад характеризуються спільністю головних завдань, що виконуються ними. При цьому суттєве значення має зорієнтованість місцевих рад на вирішення питань місцевого значення. Саме ці питання є осердям компетенції постійних комісій, зумовлюють їх предметну спрямованість, сенс повноважень. Виходячи зі сфер муніципального життя та практики діяльності місцевих рад, окреслені предмети відання постійних комісій, здійснена характеристика їх повноважень.

У підрозділі 2.2. «Форми діяльності постійних комісій» автор звертає увагу на проблему реалізації функцій і компетенції постійних комісій у правових, організаційних та матеріально-технічних формах. Зазначається, що правова форма діяльності пов'язана з формалізацією рішень комісій, результатом яких є виникнення певних юридичних наслідків. Реалізуючи свої функції та повноваження, постійні комісії приймають відповідні рішення у формі рекомендацій і висновків, правове вираження яких закріплено у Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні».

На думку автора, рекомендації постійних комісії слід визначити як письмові документи постійних комісій, що приймаються на підставі наданих їм повноважень у результаті проведення перевірок на об'єктах, що підпорядковані певній раді, і містять пропозиції щодо виконання конкретних дій, спрямованих на усунення виявлених недоліків. Висновки постійних комісій є їх актами щодо попереднього розгляду проектів рішень ради, кандидатур осіб, які пропонуються для обрання, затвердження, призначення або погодження відповідною радою та з інших питань, щодо яких законодавчими та локальними актами встановлена вимога оформлення даним видом документів. Виходячи з того, що в практиці роботи постійних комісій використовується ще один вид актів - рішення, дисертант пропонує їх розглядати як акти, що приймаються при формуванні структури комісій, розподілу функціональних обов'язків, надань доручень, здійснення контролю за їх виконанням, вирішенні інших організаційних питань.

У роботі міститься детальна характеристика основних і допоміжних організаційних форм діяльності постійних комісій. Встановлено, що основними видами організаційної діяльності постійних комісій, закріпленими в муніципальному законодавстві, є: засідання комісій, їх підкомісій і робочих груп, слухання, персональна робота керівництва та членів комісій. До допоміжних організаційних форм діяльності постійних комісій можуть бути віднесені організація та участь у роботі конференцій, семінарів, «круглих столів», участь представників постійних комісій у роботі колегій місцевих органів виконавчої влади у разі включення їх до складу цих органів або запрошення на засідання, звіти про свою діяльність на пленарних засіданнях місцевої ради, телефонні зв'язки з населенням, прес-конференції, інтерв'ю представників комісій, прийом громадян, розгляд їх звернень.

Зазначено, що за допомогою матеріально-технічної форми діяльності забезпечується стан діловодства комісії. Аналіз Положень про постійні комісії місцевих рад свідчить, що на практиці її здійснюють відповідні підрозділи апарату місцевих рад: виконавчі апарати, відділи, виконавчі комітети рад.

Підсумовуючи аналіз правових форм діяльності постійних комісій місцевих рад, автор констатує, що рівень їх правової регламентації є вкрай низьким як у частині матеріальних, так і в частині процесуальних норм. Деякі аспекти нормативного регулювання правових форм діяльності постійних комісій одержали відбиток у муніципальному законодавстві, однак якість і обсяг регулювання в даному випадку усе ще перебувають на початковому рівні.

Обґрунтовується необхідність розробки відповідних положень про порядок здійснення кожної з правових форм діяльності постійних комісій рад, які б детально регламентували всі види проваджень із виділенням окремих стадій, установленням чітких строків здійснення кожної дії і вказівкою на необхідні атрибути кінцевих актів. Це не лише упорядкувало б правові форми діяльності постійних комісій, але і значно підвищило їх ефективність, дозволило більш раціонально їх здійснювати, дало б можливість краще скоординувати дії постійних комісій з діями інших суб'єктів місцевого самоврядування і в цілому сприяло планомірності і передбачуваності у функціонуванні даного інституту, що вкрай необхідно в нинішніх умовах.

У підрозділі 2.3. «Методи діяльності постійних комісій» пропонується визначити методи діяльності постійних комісій як сукупність прийомів і способів безпосереднього функціонування й організації роботи цих структурних підрозділів рад. Розкрито розмаїття класифікацій методів діяльності владних інституцій в юридичній літературі радянського та сучасного періоду.

Стверджується, що серед організаційних методів діяльності постійних комісій місцевих рад особливе місце займає планування, що полягає в сукупності способів і прийомів визначення основних завдань, напрямів діяльності в майбутньому, заходів щодо досягнення намічених показників. Запропоновано форму плану роботи постійної комісії ради , перший розділ якого має містити коло питань, що будуть аналізуватися, розглядатися й готуватися комісією протягом року, виходячи з її галузевої чи функціональної специфіки; другий - передбачатиме форми, методи і строки контролю й перевірки виконання рішень ради і її виконавчих органів; наступний - має містити календарний план роботи комісії, строки її звітування.

На думку автора, методом інформаційного забезпечення визначаються два види засобів інформування постійних комісій - документальна та усна інформація, обов'язковою умовою відповідності вимогам вірогідності, повноти, оперативності, доречності яких є створення нормативно визначеної спеціальної інформаційної служби. Обстоюється думка щодо окреслення методу вироблення рішень постійних комісій як сукупності засобів і прийомів визначення можливих шляхів розв'язання проблеми, підготовки необхідної інформації, розробки варіантів рішення, аналізу наслідків його реалізації, вибору і ухвалення рішення.

Необхідною передумовою ефективного вирішення справ місцевого значення є метод контролю, що полягає у сукупності способів і прийомів перевірки виконання рішень, рекомендацій та визначення шляхів усунення недоліків. Організація контролю за розглядом рекомендацій постійних комісій, впровадженням їх у практику роботи підконтрольних об'єктів, на жаль, сьогодні є досить слабкою та безсистемною. Значна частина рекомендацій постійних комісій залишається без розгляду, інша - без необхідного реагування, повідомлення органів, підприємств, організацій про вивчення цих актів досить часто мають формальний характер. Для усунення цих фактів необхідне налагодження організаційної системи зовнішнього контролю. Покращенню стану контрольної роботи постійних комісій сприятиме також застосування заходів дисциплінарної відповідальності до посадових осіб за невиконання вимог Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» щодо обов'язковості та своєчасності розгляду рекомендацій постійних комісій. Крім того, на наш погляд, доцільно надати постійним комісіям право судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів, підприємств, організацій, установ, їх посадових осіб з питань, віднесених до їх відання.

Постійними комісіями місцевих рад також використовується сукупність засобів та прийомів роботи з кадрами, серед яких можна виділити роботу щодо обміну досвідом, стажування депутатів з питань місцевого самоврядування у постійних комітетах рад, мерій, муніципалітетів чи інших структур місцевого рівня у зарубіжних країнах; перепідготовку та підвищення кваліфікації; заходи щодо правового, морального, естетичного виховання, проведення семінарів, «круглих столів» з актуальних питань, що входять до компетенції постійних комісій, тощо.

Метод координації характерний для спільних засідань кількох постійних комісій, громадських слухань, організованих кількома комісіями, вивчення стану справ спільно з керівниками галузевих підрозділів держадміністрацій, виконавчих комітетів, управлінь, відділів сільських, селищних, міських рад, представниками правоохоронних органів, громадських організацій тощо.

Зазначається, що арсенал методів діяльності постійних комісій місцевих рад дедалі збагачується. Це пояснюється динамікою політико-правових та соціально-економічних процесів у сфері місцевого самоврядування, що вимагає застосування більш ефективної і раціональної системи методів діяльності її органів.

У підрозділі 2.4. «Організація взаємодії постійних комісій з органами публічної влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями» взаємодія постійних комісій з учасниками муніципальних відносин визначається: 1) як нормативно закріплений принцип організації їх роботи; 2) як організаційно-ідеологічна настанова; 3) як нормативно-правовий орієнтир, що породжує функції та повноваження комісій. Така взаємодія здійснюється у всіх підвідомчих комісіям сферах повним складом або через повноважних представників, повинна являти собою систему соціально-економічних та організаційно-технічних заходів щодо створення умов співробітництва, спрямованого на забезпечення інтересів територіальної громади шляхом ефективного використання локальних ресурсів. Взаємодія роботи постійних комісій з органами державної влади нині відбувається переважно на основі агентської моделі, поступово переходячи до моделі взаємозалежності і партнерства. Забезпечується участь членів комісій у засіданнях органів державної влади, здійснюється контроль за виконанням делегованих місцевим державним адміністраціям повноважень органів місцевого самоврядування. Взаємодія комісій з органами самоорганізації населення будується на принципах рівноправності і взаємного співробітництва, виражається в координації планів їх роботи, вивченні і узагальненні місцевих ініціатив, сприянні поширенню кращого досвіду. Взаємодія з виконавчими органами рад ґрунтується на засадах співробітництва і взаємної допомоги.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється в розробці комплексної характеристики конституційно-правових засад діяльності постійних комісій місцевих рад, з'ясуванні сутності, особливостей, їх правової природи, виявленні можливостей для більш ефективного їх функціонування в умовах демократизації суспільно-політичного життя. За результатами дослідження зроблено такі висновки: