Правове забезпечення безоплатної приватизації земель в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ІМЕНІ В.М. КОРЕЦЬКОГО

УДК 349.412.24

Правове забезпечення безоплатної приватизації земель в Україні

Спеціальність 12.00.06 - земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Когут Наталя Дмитрівна

Київ 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України.

Науковий керівник -кандидат юридичних наук, Кулинич Павло Федотович

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України,

старший науковий співробітник відділу проблем аграрного, земельного та екологічного права

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, Єрмоленко Володимир Михайлович

Національний університет біоресурсів та природокористування України, завідуючий кафедри аграрного, земельного та екологічного права імені академіка В.З. Янчука

кандидат юридичних наук, доцент,

Костяшкін Іван Олександрович

Хмельницький університет управління та права, завідуючий кафедри трудового, земельного та господарського права

Захист відбудеться 7 червня 2011 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.02 при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий «6» травня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат юридичних наук О.О. Кваша

безоплатний приватизація земля

АНОТАЦІЇ

Когут Н.Д. Правове забезпечення безоплатної приватизації земель в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.06 - земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право. - Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - Київ, 2011.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню правової сутності, форм, значення та порядку здійснення безоплатної приватизації земель в Україні. В роботі визначено поняття безоплатної приватизації земель, виділяються два її різновиди - гарантована та негарантована в залежності від об'єму прав та повноважень суб'єктів та органів приватизації. Розкриваються суб'єктивні права та законні інтереси громадян та юридичних осіб стосовно безоплатної приватизації земель, а також можливі різновиди її процедури по всіх видах цільового використання земель, щодо яких передбачена безоплатна приватизація земель. Автором досліджена вітчизняна та зарубіжна нормативно-правова база в сфері безоплатної приватизації земель, на основі чого сформований ряд науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення законодавства України в цій сфері.

Ключові слова: безоплатна приватизація земель, земельна реформа, передача земельних ділянок, земельна частка (пай), особисте селянське господарство, фермерське господарство, правова форма безоплатної приватизації земель.

Когут Н.Д. Правовое обеспечение бесплатной приватизации земель в Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.06 - земельное право; аграрное право; экологическое право; природоресурсное право. - Інститут государства и права им. В.М. Корецкого НАН Украины. - Киев, 2011.

Диссертация посвящена комплексному исследованию правовой сущности, форм, значения и порядка осуществления бесплатной приватизации земель в Украине. В работе сформулировано понятие бесплатной приватизации земель, выделяются два ее разновидности - гарантированная и негарантированная в зависимости от объема прав и полномочий субъектов и органов приватизации. Раскрываются субъективные права и законные интересы граждан и юридических лиц относительно бесплатной приватизации земель, а также возможные разновидности ее процедуры по всех видах целевого использования земель, относительно каких предусмотрена бесплатная приватизация земель. Автором исследована отечественная и зарубежная нормативно-правовая база в сфере бесплатной приватизации земель, на основании чего формулируется ряд научно обоснованных предложений по усовершенствованию законодательства Украины в этой сфере.

Ключевые слова: бесплатная приватизация земель, земельная реформа, передача земельных участков, земельная доля (пай), личное сельское хозяйство, фермерское хозяйство, правовая форма бесплатной приватизации земель.

Kogut N.D. Legal Supplement of Free of Payment Land Privatization in Ukraine. - Manuscript.

Dissertation for a Candidate's degree in law on specialty 12.00.06. - land law; agrarian law; environmental law; natural resources law. - State and Law Institute of NAS in Ukraine. - Kyiv, 2011.

Dissertation is devoted to the complex analysis of legal nature, forms, significance and procedure of free of payment land privatization in Ukraine. Legal peculiarities of different possible procedures of free of payment land privatization are disclosed. Also, the author proposes dividing free of payment land privatization into two varieties: guaranteed and non-guaranteed ones. This dividing is done according to coverage of rights and possibilities of land privatization subject and its power agencies.

Ukrainian legislation provides guaranteed rights of its citizens to privatize land one time for every goal of usage, such as land for personal rural economy, land for farming, croft parcel, orchard, garage and summer cottage land parcel.

Except for it, valid legislation in realms of non-guaranteed land privatization anticipates legal grounds for free of payment land privatization by judicial persons, such as building and orchard cooperatives. Such privatization includes land parcels under forest trees and lakes which have special valuation. The author criticizes non-guaranteed land privatization entirely because it allows authorial organs to enact any decision about free of payment land privatization since its subjects have no rights to privatize such land parcels but just a legal interest about it and there are no any anticipated competition terms for choosing whose interest to be satisfied and whom to be refused in it.

Speaking about guaranteed free of payment land privatization there also exist some gaps. Troubles in defending human's rights to land are in procedure of passing individual acts and state organs that have an authority in this sphere. Council sessions are to take decisions about land privatization for every person separately, but deputies have only political responsibility for their decisions and even court can't oblige them to anything.

So the author came to the conclusion that there should be a unified state organ specialized on land privatization which should consist of state officers who would carry criminal and administrative responsibility for illegal decisions. Besides Constitutional Court of Ukraine allowed councils to annul their own decisions, but there hadn't been taken into account that there are certain part of decisions which are individual acts and should be annulled only with help of court, because individual acts about land privatization give personal rights.

Also there should be settled legal grounds for refusal in free of payment land privatization and more regulated norms of area of land parcels for each goal of usage according to real reserve area of the country and amount of its citizens.

Non-guaranteed free of payment land privatization considers as a negative phenomenon since it opens a lot of possibilities to corruption because anticipates legal interests for free of payment land privatization of the most attractive land parcels without any legal grounds for making decision who is to privatize these land parcels.

Besides, thesis contains legislative and methodological basis of reformation of collective rural formations by means of land privatization in the bigger part of post-socialist countries (Russia, Belorussia, George, Croatia, Bulgaria, Check Republic, Poland, Latvia, Romania, Hungary etc). Also grouping of countries is done through extracting grounds of obtaining private ownership to land: restitution, land sharing, partial compensation etc.

The author came to the conclusion, that chosen in Ukraine method of free of payment privatization of agricultural lands by means of equal shearing it between rural population lead to excessive parceling of agricultural lands. Nevertheless, Ukrainian Land Code from October 25, 2001 introduces new grounds for land sharing. So, the author examined legal collisions and gaps of regulation of land shares privatization, that are pressing for today.

Ukrainian land reform that caused dividing agricultural lands between its citizens could bring positive effect in meaning of effective farming providing there hadn't been forbid for sell of land parcels. According to European experience only citizens of Ukraine should be buyers of agricultural lands.

The thesis also deals with the breaks of law in the sphere of free of payment land privatization that now took place in a massive scale. Thus, one of the main goals of the research was to make a profound analysis of valid legislative basis, administrative and judicial practice in the sphere of free of payment land privatization in order to form a whole file of propositions about legislative improvements which are made in the scientific conclusions to the work.

Key words: free of payment land privatization, land reform, land parcels transferring, land shear, land for personal rural economy, land for farming, legal form of free of payment land privatization.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В Україні продовжується земельна реформа, одним із важливих напрямків якої є перехід земель із державної власності у власність юридичних осіб і громадян України, в тому числі і безоплатно. Впродовж останніх десяти років безоплатна приватизація земель стала найпоширенішим способом набуття громадянами України права власності на земельні ділянки. Тому її правове забезпечення є важливою складовою українського земельного законодавства та відіграє важливу роль у розвитку земельних відносин в нашій країні.

Однак хід безоплатної приватизації землі свідчить, що на практиці часто виникають обставини, які унеможливлюють або істотно ускладнюють реалізацію права громадян України на безоплатне отримання земельних ділянок, визначених Земельним кодексом України (далі - ЗК України). Зокрема, через недосконалість законодавства про безоплатну приватизацію земель виникають труднощі у застосуванні правових приписів у цій сфері, їх неоднозначне тлумачення суб'єктами земельних приватизаційних відносин. Разом з тим, безоплатна приватизація земель є, на наш погляд, одним із основних засобів забезпечення конституційних прав громадян України на землю. Тому важливим кроком у формуванні сприятливих правових передумов реалізації цих прав має стати вдосконалення правового механізму їх здійснення. В свою чергу це потребує проведення пошуку нових науково-правових підходів до розуміння сутнісних характеристик безоплатної приватизації земель та ефективних шляхів її здійснення, що має стати основою для внесення науково-обгрунтованих змін і доповнень в законодавчі акти, спрямованих на більш чітке і комплексне врегулювання земельно-приватизаційних відносин, формування високої правосвідомості їх учасників, в тому числі, й посадових осіб органів влади, які приймають рішення щодо приватизації земель (районні, Київська чи Севастопольська міські державні адміністрації; сільські, селищні, міські ради (далі - органи приватизації).

За офіційними даними Держкомзему України станом на 1 січня 2009 року, в Україні тільки 33,5 % земельного фонду країни надано у власність або у користування приватних осіб, а загальна площа земель запасу становила 10,57 млн. га, та 3271,4 тисячі га земель резервного фонду. Безоплатна приватизація земель як підінститут земельного права України покликана забезпечити правову основу для прозорого та справедливого розподілу земель між тими громадянами України, що мають право на безоплатну приватизацію земель, що дозволить здійснити приватизацію земельного фонду країни як одне з ключових завдань земельної реформи, пом'якшити соціально-політичну напругу, яка супроводжує процес здійснення земельних перетворень, а також сприятиме формуванню в Україні земельного ладу, адекватного ринковій економіці.

Характеризуючи ступінь наукової розробки теми варто зазначити, що вона є малодослідженою. Окремі аспекти безоплатної приватизації земель розкривалися в працях В.І. Андрейцева, А.Г. Арнаута, С.В. Гринька, А.С. Євстігнєєва, О.І. Заєць, І.І. Каракаша, Т.О. Коваленко, І.О. Костяшкіна, П.Ф. Кулинича, А.М. Мірошниченка, В.В. Носіка, В.І. Семчика, М.В. Шульги та інших науковців.

Також науковим підґрунтям для дослідження безоплатної приватизації земель стали концептуальні підходи загальних питань земельних правовідносин таких вчених земельного та екологічного права як: Г.І. Балюк, Г.М. Беженар, Є.С. Берднікова, А.Г. Бобкової, О.Г. Бондаря, Д.В. Бусуйок, А.П. Гетьмана, В.К. Гуревського, В.М. Єрмоленка, Д.В. Ковальського, В.В. Костицького, Т.Г. Ковальчук, М.В. Краснової, Н.Р. Малишевої, В.Л. Мунтяна, К.О. Настечко, О.О. Погрібного, Д.В. Саннікова, А.М. Статівки, Н.І. Титової, В.Ю. Уркевича, В.І. Федоровича, Ю.С. Шемшученка, В.З. Янчука та інших. Слугували дослідженню правових проблем безоплатної приватизації земель також праці російських вчених - представників земельно-правової науки: Г.О. Аксєньонка, Н.Є. Амєліної, Г.Ю. Бистрова, Г.А. Волкова, Є.А. Галіновської, І.О. Іконицької, М.І. Краснова, О.І. Крассова, І.В. Кундухової, Е.І. Павлової та інших.

Крім того, в роботі використані праці представників вітчизняної та зарубіжної теорії держави і права та галузевих правових наук, авторами яких є В.Б. Авер'янов, Є.А. Агєєва, Ю.В. Алданов, С.С. Алєксєєв, П.П. Андрушко, К.І. Апанасенко, І.Л. Бачило, Ю.П. Битяк, О.В. Дзера, О.М. Пасенюк, В.Д. Перевалова, С.В. Пєтков, В.М. Корельський, А.І. Корольов, В.О. Котюк, В.І. Котюк, Н.С. Кузнєцова, О.Є. Кутафін, А.В. Малько, Є.Я. Мотовіловкер, Н.М. Онищенко, О.Ф. Скакун, О.С. Снідевич, В.А. Тархов, Р.О. Халфіна, Є.О. Харитонов, О.Є. Шеремет, Л.С. Явич та інші науковці.

Також проаналізовано праці представників економічної науки, що стосуються приватизації земель: М.С. Богіри, П.І. Гайдуцького, Й.М. Дороша, П.Г. Казьміра, А.Г. Мартина, Л.Я. Новаковського, Н.М. Ногінової, М.І. Пугачова, А.М. Третяка, А.М. Шворак та інших.

Безоплатна приватизація земель як особлива підстава набуття права власності на землю започаткована в Україні ще з прийняттям Земельного кодексу України в редакції 1992 року. Однак, не зважаючи на важливе місце безоплатної приватизації земель серед способів набуття прав на землю в чинному законодавстві України, до цього часу правові питання безоплатної приватизації земель не були об'єктом дисертаційного або іншого комплексного наукового дослідження в нашій країні, що обумовлює очевидну актуальність даного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана у рамках планової теми Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України “Проблеми розвитку аграрного та земельного права України” (номер державної реєстрації PK0108U009967).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у розробці теоретичних засад такого підінституту земельного права як безоплатна приватизація земель та обгрунтуванні рекомендацій і пропозицій по вдосконаленню чинного законодавства України у цій сфері, а також шляхів підвищення ефективності його застосування.

Відповідно до поставленої мети визначені такі завдання:

- провести всебічний аналіз науково-правової і спеціальної літератури у сфері приватизації земель та безоплатної приватизації земель, на основі якого охарактеризувати юридичну природу безоплатної приватизації земель та дати її науково-правове визначення;

- дослідити механізм здійснення права громадян України на безоплатну приватизацію земель згідно з чинним законодавством України, визначити стан його розвитку, виявити недоліки, прогалини та інші фактори, що заважають реалізації правових норм щодо безоплатної приватизації земель;

- на основі дослідження становлення законодавства про безоплатну приватизацію земель визначити особливості формування земельно-приватизаційних правовідносин на різних етапах здійснення земельної реформи в Україні;

- охарактеризувати особливості суб'єктно-об'єктного складу правовідносин щодо безоплатної приватизації земель та процесуального забезпечення її здійснення;

- здійснити порівняльно-правовий аналіз національного законодавства та законодавств окремих постсоціалістичних держав у сфері безоплатної приватизації земель для виявлення можливостей використання в цій сфері передового зарубіжного досвіду при вдосконаленні законодавства України;

- дослідити особливості правового забезпечення безоплатної приватизації земель сільськогосподарських підприємств;

- здійснити аналіз практики застосування норм чинного законодавства про безоплатну приватизацію земель з застосуванням сформульованих дисертантом теоретичних положень та запропонувати науково обґрунтовані рекомендації щодо вдосконалення законодавства шляхом внесення змін і доповнень до деяких нормативно-правових актів у сфері регулювання безоплатної приватизації земель в Україні.

Об'єкт дослідження складають суспільні відносини у сфері безоплатної приватизації земель в контексті завдань їх правового регулювання в Україні.

Предметом дослідження є законодавство у сфері безоплатної приватизації земель, матеріали судової та адміністративної практики в цій сфері, наукові праці, присвячені приватизаційним та іншим земельним і суміжним правовідносинам.

Методи дослідження. В роботі застосовуються: порівняльно-правовий, історичний, системно-структурний, формально-юридичний, статистичний, логіко-семантичний, метод сходження від абстрактного до конкретного, тлумачення правових норм та інші наукові методи пізнання.

Порівняльно-правовий метод дозволив проаналізувати наукову літературу, нормативно-правові акти України й деяких зарубіжних країн, що регулюють суспільні відносини у сфері безоплатної приватизації земель. Історичний метод застосовувався при дослідженні становлення й перспектив розвитку безоплатної приватизації земель. Системно-структурний метод дозволив дослідити норми, що стосуються безоплатної приватизації земель у взаємодії з іншими нормами земельного права, а також суміжних галузей права. За допомогою формально-юридичного методу проводиться аналіз чинного законодавства, що надає можливість виділити юридичні можливості фізичних та юридичних осіб України, в результаті чого синтезуються правові форми безоплатної приватизації земель. Статистичний метод дозволив проаналізувати реальний стан реалізації норм права (статистичні дані щодо приватизованих земельних ділянок відповідних видів використання). Логіко-семантичний та метод сходження від абстрактного до конкретного застосовувалися при поглибленому вивченні поняття і сутності юридичної природи безоплатної приватизації земель, а також для ідентифікації окремих видів правовідносин в цій сфері. Комплексний метод використано для формування окремих визначень та наукових положень, що виносяться на захист.

Наукова новизна одержаних результатів обумовлена тим, що дисертація є комплексним дослідженням юридичної природи, правових форм та порядку здійснення безоплатної приватизації земель в Україні з точки зору забезпечення права фізичних і юридичних осіб на землю та реалізації державної політики в сфері безоплатної приватизації земель. Таке дослідження здійснено на підставі аналізу національного та зарубіжного законодавства у цій сфері, практики його застосування, а також спеціальної земельно-правової літератури та інших літературних джерел.

Основні положення дисертаційної роботи, що визначають її наукову новизну полягають у наступному:

Уперше:

- сформульоване авторське визначення безоплатної приватизації земель в матеріально-правовому та процесуально-правовому значеннях. Безоплатну приватизацію земель в матеріально-правовому значенні пропонується розглядати як опосередковану приписами земельного законодавства передачу передбачених для роздержавлення земель державної та комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб без грошової чи іншої компенсації її вартості. Безоплатну приватизацію земель у процесуально-правовому значенні доцільно розглядати як врегульовані земельним законодавством відносини процедури передачі призначених для роздержавлення земель у власність громадян та юридичних осіб, що передбачають вчинення юридично значимих дій, в тому числі таких, які підлягають оплаті.

- запропонований поділ безоплатної приватизації земель з точки зору змісту її законодавчого регламентування на гарантовану та негарантовану. Гарантована безоплатна приватизація земель - сукупність правовідносин щодо безоплатної передачі земельних ділянок зобов'язаними органами у приватну власність уповноважених осіб (громадян України), що звернулися з заявою про ініціювання процедури приватизації належних їм на праві користування земельних ділянок або земельних ділянок із земель запасу, в рамках яких реалізуються принципи: пріоритету права уповноважених осіб на приватизацію земельних ділянок, визначеності максимальних розмірів земельних ділянок, що можуть приватизуватися та одноразовості передачі земель по кожному виду цільового призначення земель, що забезпечує реалізацію конституційного права на землю громадян України.

- негарантована безоплатна приватизація земель розглядається як сукупність правовідносин щодо безоплатної передачі земельних ділянок у власність фізичних та юридичних осіб, що звернулися з заявою (клопотанням) про ініціювання процедури приватизації земельних ділянок державної та комунальної власності, з метою реалізації їх законних інтересів. Вона здійснюється місцевими радами та державними адміністраціями на підставі рішень, що приймаються ними на засадах, визначених цими органами в кожному конкретному випадку, оскільки законом не в повній мірі визначені критерії, якими мають керуватися органи приватизації при прийнятті ними позитивних чи негативних рішень щодо відповідних заяв (клопотань) заінтересованих осіб.

- запропоноване визначення права на безоплатну приватизацію земельних ділянок, яке доцільно розглядати як суб'єктивне право громадян України, що має публічно-правову природу, на використання законодавчо передбаченої можливості безоплатного отримання у приватну власність земельних ділянок відповідних видів цільового призначення, що гарантується державою.

- обґрунтовано, що права органів приватизації в сфері гарантованої безоплатної приватизації земель одночасно є їх обов'язками, які виступають юридичною гарантією здійснення права громадян України на безоплатну приватизацію земель. В зв'язку з цим запропоновано внести доповнення до п. 1 ст. 121 ЗК України), зазначивши, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, а відповідні органи місцевого самоврядування та державні адміністрації, за наявності земель запасу відповідного цільового призначення, зобов'язані передати у власність громадян України земельні ділянки у розмірах, що визначені цією статтею, або, відповідно до заяви громадянина України, в інших розмірах, що не перевищують визначені в п. 1. ст. 121 ЗК України розміри земельних ділянок відповідного виду використання земель.

- обґрунтовано висновок про доцільність встановлення єдиного правового режиму для земель, наданих для: ведення товарного сільськогосподарського виробництва, селянського (фермерського) господарства (згодом - фермерського господарства) та для земельних ділянок, що виділяються в натурі (на місцевості) в рахунок земельних часток (паїв), а також про доцільність встановлення у законодавстві заборони щодо надання земельним ділянкам, які виділяються в рахунок земельної частки (паю), цільового призначення “для ведення особистого селянського господарства”.

- обґрунтоване положення про те, що право громадян на безоплатну приватизацію землі здійснюється ними у двох формах - загальної та спеціальної правосуб'єктності. Право на приватизацію земель, що здійснюється як реалізація їх загальної правосуб'єктності - це право громадян України, яке вони здійснюють на підставі їх статусу громадянина України. Наявність такого права посвідчена виключно паспортом громадянина України. А право на приватизацію землі громадянами України в рамках реалізації їх спеціальної правосуб'єктності являє собою право, що здійснюється за таких умов: 1) наявності членства в колективному сільськогосподарському підприємстві чи іншому господарському утворенні, якому землі були передані в користування до прийняття ЗК України 1992 року, або вихід на пенсію з цього сільськогосподарського утворення (для отримання права на земельну частку (пай); 2) висновок комісії по професійному відбору (для приватизації земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Отже лише наявність у громадян України спеціальної правосуб'єктності є умовою безоплатної приватизації ними земель товарного сільськогосподарського виробництва.

- обґрунтовано необхідність внесення змін і доповнень до ЗК України щодо: 1) закріплення положення про необхідність попереднього встановлення місця розташування земельної ділянки при подачі заяви на безоплатну приватизацію земель запасу, що має проводитися за участі землевпорядника органу приватизації, землевпорядної організації та зацікавлених осіб, за наслідками чого мають складатися координати земельної ділянки, після чого рішення органу приватизації про передачу конкретної земельної ділянки у власність буде одночасно дозволом на розробку проекту відведення цієї ділянки, і на виготовлення правопосвідчувальних документів на неї; 2) резервування земель державної та комунальної власності для потреб розвитку загальної та соціальної інфраструктури та встановлення заборони на приватизацію зарезервованих земель; 3) скасування негарантованої безоплатної приватизації як громадянами, так і юридичними особами, а приватизацію прибудинкових територій житлово-будівельними кооперативами та об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків трансформувати у гарантовану безоплатну приватизацію земель.

- сформульовано висновок про неможливість повного задоволення потреб громадян України у земельних ділянках шляхом їх безоплатної приватизації. В зв'язку з цим запропоновано надати переважне право на приватизацію земель окремим категоріям осіб - молодим спеціалістам, що працюють у сільській місцевості; військовослужбовцям та іншим категоріям осіб, що потребують соціальної захисту.

Удосконалено:

- положення про необхідність формування автоматизованої бази даних державного земельного кадастру з включенням окремим блоком відомостей про: приватизовані земельні ділянки на всій території України в розрізі областей та районів; якісний і кількісний стан та цільове призначення земель запасу. Такий захід дозволить забезпечити реалізацію принципу одноразовості здійснення права на безоплатну приватизацію земель по кожному виду цільового використання земель, а також уможливить доступ громадян та юридичних осіб до інформації про землі, що можуть бути ними приватизовані.

Дістало подальший розвиток:

- положення про правову природу безоплатної приватизації земель як політико-правове явище, що є зворотним за своєю соціально-економічною спрямованістю по відношенню до націоналізації земель та опосередковує зміну публічної (державної та комунальної) форми власності на приватну власність на землю.

- визначення юридичної природи паювання земель та отримання права на земельну частку (пай) із земель, що перебували в користуванні колгоспів та радгоспів, як складової частини особливої форми приватизації земель сільськогосподарського призначення, спрямованої на перехід таких земель із державної власності у колективну власність господарств, створених на базі цих колгоспів і радгоспів, з наступним наданням у власність членам колективних сільськогосподарських підприємств земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Практичне значення одержаних результатів. Здійснене дослідження вносить певний вклад в теорію земельного права як комплексне дослідження безоплатної приватизації земель в Україні. Викладені у дисертації висновки, пропозиції та рекомендації можуть бути використані при розробці й удосконаленні земельного законодавства. Певні результати роботи можуть застосовуватися у навчальному процесі при читанні лекційного курсу та проведенні практичних занять з навчальної дисципліни “Земельне право України”, а також спецкурсів, що викладаються при підготовці спеціалістів і магістрів спеціалізації “Земельне і екологічне право”.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації оприлюднені на: міжнародній науково-практичній конференції “Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку” (м. Луцьк, 23 березня 2007 року); міжнародній науково-практичній конференції “Права і свободи людини і громадянина: проблеми судового захисту” (м. Київ, 23 листопада 2007 року); Всеукраїнській науковій конференції ад'юнктів, аспірантів та здобувачів “Проблеми правової реформи та розбудови громадянського суспільства в Україні” (м. Львів, 28 вересня 2007 року); Міжнародній студентській науковій конференції “Права людини у філософському, політологічному та правовому вимірах” (м. Харків, 14 грудня 2007 року).

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження знайшли відображення у 10-ти наукових працях, з яких 6 статей опубліковані у фахових виданнях, затверджених ВАК України, та у тезах 4-х доповідей на наукових та науково-практичних конференціях.

Структура дисертації зумовлена предметом, метою і завданнями дослідження та складається із переліку умовних позначень, вступу, трьох розділів, дев'яти підрозділів, деякі з яких поділяються на пункти, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації складає 233 сторінки, список використаних джерел займає 36 сторінок і містить 334 найменування.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі дисертації обґрунтовується актуальність теми дослідження, розкриваються об'єкт, предмет і методи дослідження, визначаються його мета і завдання, висвітлюються методологічні та науково-теоретичні засади роботи, а також положення, що визначають наукову новизну проведеного дослідження, практичне та теоретичне значення одержаних результатів.

Розділ 1 “Загальна характеристика правового забезпечення безоплатної приватизації земель” складається з чотирьох підрозділів. В цьому розділі розкриваються ознаки і сутність безоплатної приватизації земель (далі - БПЗ), її об'єктно-суб'єктний склад, історія правового регулювання та зарубіжний досвід.

У підрозділі 1.1. “Поняття та юридична природа безоплатної приватизації земель” досліджуються зміст та сутнісні ознаки понять “приватизація”, “приватизація земель”, “безоплатна приватизація земель”, “безоплатна приватизація земельних ділянок”, “безоплатна приватизація житла”, “приватизація майна” як ключових понять правового механізму приватизації земель та їх співвідношення. Формулюється висновок про існування самостійного комплексного законодавства, що регулює приватизаційні відносини в Україні та досить чітко диференційованого в залежності від об'єкта приватизації (державне майно, житло, земельні ділянки). Приватизація являє собою особливу підставу набуття права власності і її процедура залежить від: 1) об'єкту приватизації; 2) суб'єктного складу; 3) економічно доступних для її суб'єктів способів приватизації. БПЗ в постсоціалістичних країнах є історично зумовленим зворотним явищем націоналізації земель.

В дисертації БПЗ розглядається в матеріально-правовому та процесуально-правовому значеннях, що зумовлено наявністю тривалої та багатоетапної процедури БПЗ, в межах якої передбачено вчинення багатьох юридично значимих дій, в тому числі і таких, які підлягають оплаті.

На основі аналізу правових норм, які регулюють БПЗ, зроблений висновок про наявність двох видів БПЗ - гарантованої та негарантованої. Гарантована БПЗ передбачена статями 121, 35, 32, 25 ЗК України. Зазначені статті закріплюють право громадян на безоплатну приватизацію відповідних земельних ділянок. Даному праву кореспондує обов'язок по його реалізації, суб'єктом виконання якого є органи місцевого самоврядування та місцеві державні адміністрації. Змістом цього обов'язку є передача відповідних земельних ділянок державної чи комунальної власності у власність громадян. Негарантована БПЗ здійснюється на підставі частини 8 ст. 25, ст.ст. 56, 59, 41, 42 ЗК України. Вищеперелічені норми передбачають лише можливість певних суб'єктів приватизувати безоплатно певні земельні ділянки, яку пропонується розглядати як їх законний інтерес, якому не кореспондує обов'язок органу влади щодо передачі землі у приватну власність. Недоліком законодавства про негарантовану БПЗ є відсутність критеріїв, якими мають керуватися органи влади при прийнятті ними рішень щодо БПЗ. Тому, робиться висновок про необхідність конкретизації норм, що передбачають негарантовану БПЗ з метою визначення підстав для задоволення або відмови в задоволенні законних інтересів щодо БПЗ, наприклад, встановлення конкурсних засад тощо.

У підрозділі 1.2. “Поняття, суб'єкти та об'єкти правовідносин щодо безоплатної приватизації земель” розкривається об'єктно-суб'єктний склад та зміст цих правовідносин.

До об'єктів правовідносин щодо БПЗ відносяться землі, які перебувають у державній та комунальній власності, включаючи й надані у користування фізичним і юридичним особам, та належать до категорій земель, що можуть бути безоплатно приватизовані за законодавством України, зокрема землі: сільськогосподарського (далі - с/г) призначення, житлової та громадської забудови, рекреаційного та лісогосподарського призначення, а також водного фонду.

До суб'єктів правовідносин щодо БПЗ входять: органи влади, уповноважені законодавством приймати рішення про передачу земельних ділянок у приватну власність (районні, Київська чи Севастопольська міські державні адміністрації; сільські, селищні, міські ради) та власне суб'єкти безоплатної приватизації земельних ділянок: громадяни України, що мають право на одноразове одержання земельних ділянок для цілей і в розмірах, визначених у ст. 121 ЗК України; садівницькі товариства щодо БПЗ загального користування (ст. 35 ЗК України); житлово-будівельні та гаражно-будівельні кооперативи (ст. 42 ЗК України); об'єднання співвласників багатоквартирних будинків (ст. 42 ЗК України); юридичні особи та громадяни України щодо безоплатного отримання замкнених земельних ділянок лісогосподарського призначення та водного фонду (ст. 56, 59 ЗК України); працівники і пенсіонери державних і комунальних с/г підприємств, установ і організацій (ст. 25 ЗК України); працівники соціальної сфери села (ч. 2-3 п. 8 Перехідних положень ЗК України).

У цьому підрозділі також аналізуються права та обов'язки суб'єктів та органів БПЗ, підстави виникнення, зміни та припинення правовідносин щодо БПЗ тощо.

У підрозділі 1.3. “Досвід постсоціалістичних країн у сфері правового регулювання безоплатної приватизації земель” досліджуються правова база та практика БПЗ в ряді постсоціалістичних країн з метою запозичення позитивного досвіду в сфері приватизації земель в Україні. в залежності від способів переходу від колективних форм господарювання у сільському господарстві до індивідуальних господарств, діяльність яких базується виключно або переважно на праві приватної власності на землю, в дисертації проведений поділ держав на окремі групи. Перша група включає західні країни СНД - Російську Федерацію, Республіку Білорусь, Молдову та Україну. Для цієї групи країн, крім Республіки Білорусь, спільним є основний спосіб приватизації земель колективних с/г підприємств шляхом їх поділу на земельні частки (паї), що безоплатно надавалися членам цих господарств та пенсіонерам з їх числа. Крім того, у цих державах їх громадянам надане право на БПЗ кількох видів земель с/г та несільськогосподарського призначення. Друга група країн включає закавказькі країни СНД - Вірменію, Азербайджан та Грузію. Особливістю законодавств цих країн у сфері приватизації земель колективних с/г формувань є те, що землі колгоспів були розподілені між їх членами та громадянами, що проживали в сільській місцевості, на окремі земельні ділянки, які безоплатно або за дуже незначну (символічну) ціну були передані їм у приватну власність. До третьої групи відносяться балканські країни - Албанія і Хорватія. В цих країнах були поєднані два докорінно різні способи БПЗ: розподіл земель між сільськими мешканцями “на душу населення” в залежності від кількості членів сім'ї та реституція прав на землю. Четверта група країн складається з постсоціалістичних держав, які приєдналися до ЄС: Болгарія, Чеська Республіка, Естонія, Угорщина, Литва, Польща, Румунія, Словаччина. У цих країнах, крім Польщі, здійснювалося поновлення права власності попередніх власників (або їх спадкоємців), які існували до тотального одержавлення с/г виробництва. Ці країни можна поділити на три підгрупи: 1) країни, що знову відновлювали право власності осіб на землі, які формально не були націоналізовані, однак у зменшеному розмірі (Словаччина, Чеська Республіка); 2) країни, що надавали грошову компенсацію попереднім власникам (Угорщина); 3) країни, що виключно поновлювали право власності попередніх володільців (Естонія, Литва, Латвія, Румунія, Болгарія). Крім того, законодавством таких країн, як Болгарія і Польща, було надане право на БПЗ “безземельним” або “малоземельним” громадянам.

Аналізуючи досвід зарубіжних країн в сфері БПЗ, дисертант приходить до висновку щодо доцільності його використання при вдосконаленні законодавства України про БПЗ, зокрема, досвід щодо уніфікації та спеціалізації органів приватизації земель з тим, щоб їх рішення не носили політичного характеру, а посадові особи цих органів несли юридичну відповідальність за порушення законодавства про БПЗ.

Підрозділ 1.4. “Розвиток законодавства України про безоплатну приватизацію земель та шляхи його вдосконалення” присвячений детальному дослідженню нормативно-правових актів (до прийняття чинного ЗК України), що стосуються БПЗ з метою виявлення закономірностей правового регулювання БПЗ, а також прогалин та недоліків у регулюванні цих відносин та обраних законодавцем моделей переходу від тотального одержавлення аграрної сфери до ринкових відносин.

На основі проведеного дослідження зроблений висновок про те, що земельна частка (пай) та земельна ділянка для ведення селянського (фермерського) господарства (згодом фермерського господарства) є тотожними за категорійною приналежністю та відповідно за цільовим призначенням, оскільки виділяються з земель товарного с/г виробництва. Тому практика виділення в натурі (на місцевості) земельних часток (паїв) та приєднання їх до земель особистих селянських господарств є порушенням законодавства про цільове призначення земель, наданих для ведення товарного с/г виробництва.

Розділ 2 “Правові форми безоплатної приватизації земель” складається з трьох підрозділів та присвячений правовим особливостям здійснення БПЗ різними суб'єктами щодо різних видів цільових використань земель та в залежності від цього відповідних правових процедур.

В підрозділі 2.1. “Поняття та види правових форм безоплатної приватизації земель” аналізуються особливості правових підходів законодавця до організації БПЗ, формулювання змісту прав суб'єктів БПЗ та компетенції органів влади, які розглядають заяви (клопотання) цих суб'єктів на безоплатну передачу їм у власність відповідних земельних ділянок, що перебувають у державній чи комунальній власності. На підставі цього аналізу дисертант приходить до висновку про те, що в одних випадках БПЗ законодавство містить правові приписи, на підставі яких особа, яка звернулася до компетентного органу влади з заявою, що містить волевиявлення отримати безоплатно у власність певну земельну ділянку, гарантовано повинна отримати її, а в інших випадках компетентний орган влади, діючи правомірно, може прийняти рішення про передачу цій особі безоплатно відповідну земельну ділянку або відмовити в такій передачі. В зв'язку з цим в дисертації обґрунтовується доцільність виділення двох правових форм БПЗ: правової форми гарантованої БПЗ та правової форми негарантованої БПЗ. Під правовою формою гарантованої БПЗ пропонується розуміти сукупність правових приписів, спільною метою дії яких є забезпечення безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам України у власність на підставі волевиявлення останніх. Відповідно правова форма негарантованої БПЗ визначається як сукупність правових приписів, завданням яких є створення правових передумов для безоплатного отримання певними суб'єктами у приватну власність земельних ділянок державної та комунальної власності при наявності волевиявлення таких суб'єктів та згоди на таку передачу відповідного органу влади.

Підрозділі 2.2. “Правове регулювання гарантованої безоплатної приватизації земель” присвячений правовим питанням гарантованої БПЗ. В залежності від процедури реалізації норм, що передбачають гарантовану БПЗ, дисертант виділяє БПЗ земельних ділянок державної або комунальної власності: 1) із земель запасу; 2) раніше наданих громадянам у користування; 3) для ведення фермерського господарства. Законодавство передбачає права всіх громадян на одноразову приватизацію земельних ділянок по кожному виду цільового використання, що передбачені ст. 121 ЗК України. Право на БПЗ розглядається як суб'єктивне право публічного характеру, тобто як певна можливість особи у публічно-правовій сфері, якій кореспондує обов'язок суб'єкта владних повноважень забезпечити цю можливість. Тому, в дисертації відмічається, що права органів приватизації в сфері гарантованої БПЗ одночасно є їх обов'язками, які виступають юридичною гарантією здійснення права громадян України на БПЗ. В дисертації також відзначається, що законодавством не передбачені повноваження органів приватизації щодо збільшення або зменшення законодавчо установлених максимальних розмірів земельних ділянок, що можуть бути приватизовані в межах певної адміністративно-територіальної одиниці. Рішення органів БПЗ не містять інформації про конкретне місце розташування та конфігурацію земельної ділянки, в зв'язку з чим формулюється висновок про те, що варто закріпити положення про необхідність попереднього встановлення місця розташування земельної ділянки при подачі заяви на БПЗ запасу, що має проводитися за участі землевпорядника органу приватизації, землевпорядної організації та зацікавлених осіб, за наслідками чого мають складатися координати земельної ділянки, після чого рішення органу приватизації про передачу конкретної земельної ділянки у власність буде одночасно дозволом на розробку проекту відведення цієї ділянки, і на виготовлення правопосвідчувальних документів на неї. Зазначене положення гарантуватиме приватизацію відведеної земельної ділянки, проект відведення якої здійснюється за рахунок заявника, а також вирішить проблему накладки земельних ділянок при розробці землевпорядної документації різними організаціями.

Землі запасу с/г призначення, житлової та громадської забудови, а також рекреаційного призначення є об'єктами гарантованої БПЗ. Однак, для забезпечення інтересів як суб'єктів права на приватизацію земель, так і громади в цілому, слід здійснювати планування території, що підлягає приватизації, та проводити резервування земель для потреб загальної інфраструктури (транспорт, зв'язок, енергетика і т. ін.) та для розміщення соціальної структури (лікарні, школи, дитячі садки тощо). Крім того, зважаючи на обмеженість земельного фонду країни, варто встановити переважне право на приватизацію земель окремими категоріями осіб, що потребують особливого соціального захисту, це, зокрема, молоді спеціалісти, що працюють у сільській місцевості, молоді та багатодітні сім'ї, військовослужбовці, інваліди та інші.

Також, на думку дисертанта необхідно на законодавчому рівні детально розмежувати правовий режим земель садівничих та дачних товариств. За Земельним кодексом УРСР 1970 року садовим товариствам передавались по суті землі рекреаційного призначення (малоцінні лісові насадження в межах зелених і приміських зон міст та інших населених пунктів), що на практиці використовувались для дачного будівництва, а за нині чинним ЗК України садівничим товариствам передаються землі с/г призначення, що передбачає їх використання, в першу чергу, для закладання плодових багаторічних насаджень.

У підрозділі 2.3. “Правове забезпечення негарантованої безоплатної приватизації земель” досліджуються правові питання здійснення негарантованої БПЗ громадянами України і юридичними особами України та шляхи її вдосконалення. Зазначається, що на відміну від законодавства про гарантовану БПЗ, законодавство про негарантовану БПЗ не містить обмежень щодо кількості земельних ділянок, які можуть бути передані у приватну власність. В зв'язку з цим в дисертації обґрунтований висновок про доцільність встановлення спеціальних видів використання (цільового призначення) земельних ділянок лісогосподарського призначення та водного фонду, які можуть бути безоплатно приватизовані (наприклад, для залісення, для рекреаційних потреб, для створення об'єкта природно-заповідного фонду тощо) з метою застосування до негарантованої БПЗ законодавчо передбаченого принципу одноразовості приватизації земель по кожному виду використання.

В дисертації формулюються також пропозиції щодо вдосконалення правового забезпечення безоплатної приватизації замкнених земельних ділянок лісогосподарського призначення площею до 5 га, які перебувають у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств, зокрема, пропонується виключити із числа суб'єктів їх приватизації особисті селянські господарства, оскільки законодавство обмежує розміри земельних ділянок, які можуть використовуватися для ведення таких господарств, двома гектарами, що значно менше граничного розміру замкненої ділянки лісогосподарського призначення, яка може приватизуватися у складі с/г земель.

Автор пропонує трансформувати приватизацію прибудинкових територій житлово-будівельними кооперативами та об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків у гарантовану БПЗ, а також передбачити БПЗ громадянами тільки тих земель лісогосподарського призначення, що не вкриті лісовою рослинністю для залісення, а БПЗ водного фонду та лісогосподарського призначення для рекреаційних та природно-заповідних потреб у власність спеціалізованих установ, предметом діяльності яких є навчально-виховні або лікувально-оздоровчі функції.

Розділ 3 “Особливості правового регулювання безоплатної приватизації земель сільськогосподарських підприємств” складається з двох підрозділів та розкриває особливості БПЗ товарного с/г угідь, що знаходяться в користуванні підприємств колективної, комунальної та державної форми власності.

У підрозділі 3.1. “Правові питання завершення приватизації земель колишніх колективних сільськогосподарських підприємств шляхом їх паювання” досліджуються підстави отримання права на земельну частку (пай), правові аспекти приватизації несільськогосподарських угідь колишніх колективних господарств та правові проблеми оформлення права власності на земельні ділянки власниками земельних часток (паїв).

На думку автора, паювання земель та отримання права на земельну частку (пай) є складовою БПЗ с/г призначення, яка в свою чергу є складовою земельної та аграрної реформи, що направлена на зміну публічних форм власності, а згодом і колективної форми власності як рудимента колективної форми господарювання, на приватну власність фізичних осіб. Адже, колективні с/г утворення були в імперативному порядку зобов'язані здійснити паювання земель з метою передачі їх у приватну власність членів цих утворень без права органів правління на прийняття інших рішень з цих питань, що свідчить лише про юридичну некоректність проведеної процедури приватизації земель.

Обґрунтовується висновок про те, що встановлення в Перехідних положеннях ЗК України нових підстав отримання права на земельну частку (пай) має ряд недоліків, зокрема в частині суб'єктно-об'єктного складу, а також посилює проблему подрібнення земель с/г призначення тощо. Обґрунтовується положення про те, що право громадян на БПЗ здійснюється ними у двох формах - загальної та спеціальної правосуб'єктності. Тільки наявність у громадян України спеціальної правосуб'єктності є умовою безоплатної приватизації ними земель товарного с/г виробництва.

Крім того, в межах цього підрозділу досліджуються проблеми визначення суб'єкта розпорядження землями, що не підлягали паюванню, на яких знаходяться будівлі і споруди. Доводиться, що якщо колективне с/г підприємство ліквідоване або реорганізоване без здійснення правонаступництва, то цими землями має розпоряджатися місцева рада або державна адміністрація, і в разі, якщо будівлі і споруди викуплені громадянами, то вона зобов'язана передати їм землі, на яких вони знаходяться шляхом БПЗ у межах граничних норм, що передбачені для ведення особистого селянського та/або фермерського господарств.

У підрозділ 3.2. “Правові аспекти безоплатної приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій” робиться висновок взагалі про недоцільність БПЗ державних та комунальних с/г підприємств, установ та організацій у порядку, встановленому у ст. 25 ЗК України. По-перше, переважну більшість з них становлять с/г підприємства, установи та організації, землі яких до 1 січня 2002 року заборонялось передавати в приватну власність зважаючи на стратегічну, економічну та соціальну цінність зазначених установ. По-друге, порядок приватизації земель цих підприємств є подібним до порядку приватизації земель колективних с/г підприємств (земель колективної власності), тобто передбачає поділ їх на дрібні ділянки у розмірі земельних часток (паїв), що поглиблює парцеляцію с/г земель України. Пропонується внесення змін до чинного законодавства з тим, щоб БПЗ цих юридичних осіб здійснювалася як складова частина приватизації їх як цілісних господарських комплексів шляхом видачі цінних паперів їх працівникам та встановлення заборони перепрофілювання приватизованих с/г формувань.