Формування і розвиток системи наукових ступенів і вчених звань в Україні в контексті світового досвіду: історико-юридичне дослідження

5. Процедура надання наукових титулів в Російській імперії первинно була законодавчо закріплена у «Положенні про зведення в учені ступені» 1819 р., в якому визначалися науки, з яких проводилися іспити (випробування) для присудження наукових ступенів, що дає право припустити, що тут уміщено першу номенклатуру наукових спеціальностей. Із виходом нових університетських Статутів (1835, 1863, 1884) закріплювалася й продовжувалася подальша централізація системи підготовки наукових кадрів, впроваджувалися нові розряди наук, уточнювався порядок проходження магістерських і докторських випробувань, постійним змінам піддавалася й номенклатура вчених звань (посад).

6. Після проголошення Української Народної Республіки питання зміни парадигми науково-атестаційного процесу майже не порушувалося, увага законодавців і урядовців була присвячена переважно питанням підтримки науки та заснування нових національних ВНЗ та наукових установ. Система університетських учених звань у період 1917-1920 рр. залишалася традиційною (професура - доцентура, включаючи приват-доцентів - викладачі - асистенти професорів), не змінювався й склад учених ступенів (ад'юнкт - магістр - доктор). До нововведень слід віднести право президента новозаснованої Всеукраїнської Академії наук за поданням академічних зборів присвоювати науковий ступінь доктора honoris causa, рівноцінний ступеню доктора в сфері наук, із обов'язковим оповіщенням про це міністра освіти.

7. Після Жовтневої революції, громадянської війни в РСФРР і в УСРР вироблені урядом напрями реформи вищої школи стали основою для перших декретів у галузі вищої освіти. Скасування дореволюційних наукових титулів та пов'язаних із ними прав і пільг, введення нових звань професорів та викладачів (наукових співробітників) із заміщенням посад за конкурсом без урахування наявності наукового ступеня стосувалися тільки Росії. Українські ж ВНЗ позбулися автономії та інших основних привілеїв університетської системи й лише за своєю структурою (ректорат, факультети, кафедри) нагадували європейські університети.

8. Згідно зі статтею 619 Кодексу про народну освіту, затвердженого Президією ВУЦВК 22 листопада 1922 р. в Україні (на відміну від Росії) встановлювався єдиний учений ступінь доктора наук як вища наукова кваліфікація, що присуджувалася особам, які зарекомендували себе науковими дослідженнями, відповідно до особливого положення про порядок присудження наукового ступеня, затверджуваного Наркомосом. Для отримання ступеня здобувач мав представити до відповідної Комісії власне curriculum vitae та наукові роботи, у складі яких - самостійне наукове дослідження, яке мав захистити в публічному засіданні Комісії, відгук відповідної фахові науково-дослідницької кафедри чи іншого наукового закладу, або вчених-фахівців. Комісії з присудження учених ступенів створювались у Харкові, Києві, Одесі та Катеринославі й складалися з усіх наявних у даному місті дійсних членів ВУАН, керівників та членів кафедр, фахівців, професорів, представників профспілок, державних органів та суспільних організацій, практичних спеціалістів, які зацікавлені у розвитку даної науки в її прикладних досягненнях, причому не тільки у межах УСРР, а й з інших республік СРСР.

9. Створення відносно єдиної системи управління, атестації та нострифікації наукових кадрів на місцях стало завершальним етапом формування радянської системи управління освітою, яка пройшла шлях від повної самостійності у прийнятті рішень (завдяки відсутності розподілу повноважень) на початковому етапі - 1917-1921 рр., до централізації та одержавлення управління вищою освітою з 1921 до кінця 20-х - початку 30-х рр. ХХ ст. До суттєвих змін відносимо зниження ролі університетів і їх професури та вихід системи атестації за межі університетів, а також посилення ролі держави через ВАК. З 1934 р. почала існувати загальносоюзна система атестації, на чолі якої стала Вища атестаційна комісія, первинно створена з метою забезпечення єдності вимог до здобувачів наукових ступенів і вчених звань. Основні лінії розвитку інституту наукової атестації й титулатури в радянській науці, які розроблялися після виходу в світ Постанови 1934 р., у подальших законодавчих актах держави були спрямовані на все більше удосконалення самої системи за рахунок опрацювання термінологічних та процедурних питань.

10. Загальні засади підготовки кадрів вищої кваліфікації в незалежній Україні закладені у Законах України «Про освіту», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про вищу освіту», «Про наукову і науково-технічну експертизу». Постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 р. № 309 було затверджено Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів, яке регламентувало діяльність у галузі підготовки науково-педагогічних і наукових кадрів і було обов'язковим для всіх ВНЗ та наукових установ України незалежно від їх підпорядкування та форми власності. Нині його замінюють два акти - постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника» від 7 березня 2007 р. № 423 та «Про затвердження Порядку присвоєння вченого звання професора і доцента» від 27 грудня 2008 р. № 1149. Окремі питання підготовки дисертаційних досліджень і складання кандидатських іспитів регулюються постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів» від 1 березня 1999 р. № 309.

11. Порядок присудження наукових ступенів та присвоєння вчених звань в Україні протягом століть розвивався у межах європейської традиції шляхом поглиблення та розгалуження самих меж атестаційної діяльності (у зв'язку із розвитком самої науки), збільшення кола осіб, що мають право на отримання наукового ступеня чи вченого звання (за рахунок розвитку інституцій освіти), а також розширення обсягу прав таких осіб (через загальну тенденцію демократизації суспільства). Разом з цим, змінювалися критерії та системи відбору здобувачів у напрямку уніфікації вимог до всіх категорій та підкатегорій претендентів, причому ускладнення вимог відбувалося одночасно з установленням відносно рівних умов для осіб, що здобувають науковий ступінь чи претендують на вчене звання; відповідно до цього суворішали системи вимог та умови прийняття відповідними інстанціями рішень з питань присвоєння наукових ступенів та присудження вчених звань. Головна тенденція централізації та одержавлення атестаційної діяльності в цілому та порядку присудження наукових ступенів та присудження вчених звань зокрема, започаткована в германських університетах Середньовіччя й Нового часу та успадкована звідти ВНЗ Російської імперії та Радянського Союзу, зберігається в Україні й досі, а кваліфікаційна діяльність здійснюється за моделлю атестації в межах державної системи.

12. Виходячи з історичного досвіду і аналізу стану законодавства сучасної України нагальною проблемою слід вважати прийняття закону про атестацію наукових і науково-педагогічних кадрів, який зняв би деякі суто юридичні колізії нашого законодавства і водночас став правовою основою для раціоналізації і демократизації практики присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань. Для поліпшення науково-атестаційних процесів доцільно здійснити низку організаційно-правових та суто практичних заходів. Передусім, це запровадження практики підготовки дисертаційних досліджень виключно через аспірантуру або докторантуру. До заочної аспірантури (докторантури) при цьому можуть зараховуватися лише особи, які працюють у галузі науки і освіти. Разом із тим слід укорінити і підтримувати практику надання провідним вченим ступеня доктора наук на підставі їх реальних наукових здобутків, без підготовки і захисту дисертації та поза докторантурою.

У додатках до дисертації наведено основні документи, що регулювали присудження єдиного ступеня доктора наук в УСРР, та наукова записка, подана до ВАК України за результатами дисертаційного дослідження.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у наукових фахових виданнях

1. Костенко І. В. Наукова титулатура: від Болонського університету до Болонського процесу / І.В.Костенко // Часопис КУП. - 2008. - № 4. - С. 35-42.

2. Костенко І. В. Титулатура професорсько-педагогічного складу дореволюційних російських університетів у контексті сучасної реформи атестації науково-педагогічних кадрів / І.В.Костенко // Часопис КУП. - 2009. - № 1. - С. 44-55.

3. Костенко І. В. Юридичне закріплення радянської системи наукової титулатури у постанові РНК СРСР «Про вчені ступені та звання» від 13 січня 1934 року // Держава і право / І.В.Костенко / Інститут Держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. Збірник наукових праць. Спецвипуск. - Київ, 2009. - С. 22-27.

4. Костенко І. В. Наукові ступені і вчені звання у перші десятиліття Радянської влади в Україні (1917-1934 рр.) / І.В.Костенко // Часопис КУП. - 2010. - № 2. - С. 71-76.

5. Костенко І. В. Аналіз наукової титулатури як методологічна проблема / І.В.Костенко // Вісник КПІ. - 2010. - № 2. - С. 34-41.

Тези доповідей на конференціях, які додатково відображають результати дослідження

6. Костенко І. В. Наукова титулатура: еволюція та структура (спроба історико-типологічного висвітлення) / І.В.Костенко // Матеріали XXI Міжнародної історико-правової конференції «Категорії, поняття і терміни історико-юридичної науки» 23-26 квітня 2009 р., м. Миколаїв. - Миколаїв, 2010. - С. 298-305.

АНОТАЦІЇ

Костенко І.В. Формування і розвиток системи наукових ступенів і вчених звань в Україні в контексті світового досвіду: історико-юридичне дослідження. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. - Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, Київ, 2011.

У дисертації подано історіографію проблеми наукової титулатури з визначенням джерельної бази, теоретико-методологічних засад та понятійного апарату дослідження; охарактеризовано досвід правового регулювання надання наукових титулів на українських землях у різні історичні періоди.

Здійснено аналіз та прогнозування розвитку системи наукової титулатури за часів української незалежності (1991-2010 рр.), на основі чого запропоновано комплекс організаційно-правових заходів, спрямованих на демократизацію та підвищення ефективності атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації, зокрема, кодифікацію відповідних основних нормативних положень у спеціальному законі, вироблення нового механізму присудження наукових ступенів як через аспірантуру/докторантуру, так і поза докторантурою для провідних вчених, створення вузькоспеціалізованих вчених рад при ВАК України, упровадження для викладачів-сумісників ученого звання приват-доцента.

Ключові слова: наукова титулатура, наукові ступені, учені звання, наукова та науково-педагогічна атестація.

Костенко И.В. Формирование и развитие системы научных степеней и ученых званий в Украине в контексте мирового опыта: историко-юридическое исследование. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 - теория и история государства и права, история политических и правовых учений. - Национальный педагогический университет имени М. П. Драгоманова, Киев, 2011.

В диссертации представлен обзор истории изучения систем научной титулатуры с определением источниковедческой базы, теоретико-методологических основ и понятийного аппарата исследования, описаны возникновение и первоначальное функционирование университетов и формирование системы научной титулатуры, в том числе и на украинских землях (до 1917 г.); проанализировано развитие законодательной базы системы научной и научно-педагогической аттестации в период 1920-1991 гг.

На основании проведенного анализа сделан вывод о непрерывности эволюции правового регулирования присуждения ученых степеней и присвоения ученых званий на украинских землях от средневековья до современности, основной тенденцией которой была постепенная централизация и огосударствление научно-аттестационной деятельности. В диссертации обоснована точка зрения о родстве правовых основ научно-аттестационной системы подавстрийских украинских университетов во Львове и Черновцах с Карловым университетом в Праге и Ягеллонским университетом в Кракове. При аргументированном выводе о генетическом родстве дореволюционной российской и советской систем научной аттестации отмечено принципиальные различия в подходах к присуждению ученых степеней в УССР и РСФСР до утверждения 1934 г. единой общесоюзной системы аттестации научных и научно-педагогических кадров высшей квалификации (нар., существование в УССР в данный период единой ученой степени доктора наук).

С учетом доказанности сущностного и юридико-технического несовершенства нормативно-правовой базы присуждения ученых степеней и присвоения ученых званий автором осуществлен анализ и прогнозирование развития системы научной титулатуры во времена украинской независимости (1991-2010 гг.). На основе этого предложен комплекс организационно-правовых мер, направленных на демократизацию и повышение эффективности аттестации научных и научно-педагогических кадров высшей квалификации, среди которых кодификация основных нормативных положений в специальном законе об аттестации, выработка нового механизма присуждения научных степеней как через аспирантуру/докторантуру, так и вне докторантуры для ведущих ученых, создание узкоспециализированных ученых советов при ВАК Украины, внедрение для преподавателей-совместителей ученого звания приват-доцента.

Ключевые слова: научная титулатура, научные степени, ученые звания, научная и научно-педагогическая аттестация.

Kostenko I.V. Formation and development of a system of scientific degrees and academic ranks in the Ukraine in the context of international experience: historical-legal study. - Manuscript.

Dissertation for obtaining an academic degree of the candidate of juridical sciences on specialty 12.00.01 - Theory and History of State and Law, History of Political and Legal Studies. - The National Pedagogical Drahomanov University, Kyiv, 2011.

The thesis presented a comprehensive overview of the history of scientific research degrees and ranks with the definition of source base, the theoretical and methodological foundations and concepts of analysis, described the emergence and initial experience of the universities and the formation of scientific degrees and ranks, including the Ukrainian lands, analyzed the development of legislative base of scientific and educational assessment for the period 1920-1991 years. The analysis and forecasting of the system of scientific degrees and ranks at the time of Ukrainian independence (1991-2010), the basis on which the complex of organizational and legal measures aimed at democratization and efficiency appraisal of scientific and pedagogical personnel, in particular, the codification of the basic rules in the special law on certification, development of a new mechanism for awarding academic degrees as a doctoral, and outside doctorate for top scientists, the creation of specialized scientific councils at HAC of Ukraine, the introduction for teachers, part-time academic status privat-docent.

Keywords: scientific degrees and ranks, academic degrees, academic titles, academic, scientific and educational certification.

Размещено на Allbest.ru