Адміністративно-правова охорона права власності в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

УДК 342.951: 347, 25 (477)

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВА ОХОРОНА ПРАВА ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ

Спеціальність 12.00.07 - адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

ГАЛУНЬКО ВАЛЕНТИН ВАСИЛЬОВИЧ

Харків 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному університеті внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України.

Наукові консультанти: доктор юридичних наук, доцент Пономаренко Ганна Олександрівна, Харківський національний університет внутрішніх справ, ректор;

доктор юридичних наук, професор Шкарупа Віктор Костянтинович.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Гаращук Володимир Миколайович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри адміністративного права;

доктор юридичних наук, професор Курило Володимир Іванович, Національний університет біоресурсів і природокористування України, декан юридичного факультету;

доктор юридичних наук, професор Ярмакі Христофор Петрович, Одеський державний університет внутрішніх справ, начальник кафедри адміністративного права та адміністративної діяльності органів внутрішніх справ.

Захист відбудеться «31» жовтня 2009 р. о 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.700.01 у Харківському національному університеті внутрішніх справ (61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного університету внутрішніх справ (61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27).

Автореферат розісланий «30» вересня 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Р. С. Мельник

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Українське суспільство, рухаючись шляхом реального забезпечення проголошених у Конституції України прав та свобод людини і громадянина, вирішує численні державно-правові проблеми. Такі пріоритети державотворення спонукають вітчизняну юридичну науку шукати нові моделі регулювання суспільних відносин у різних галузях, підгалузях та інститутах права, які б будувалися на загальноприйнятих гуманних принципах, не втрачаючи при цьому багатовікової української самобутності.

Останніми роками у розвиток положень Конституції України, зокрема щодо забезпечення захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, рівності усіх суб'єктів права власності перед законом (ст. 13), була суттєво оновлена теорія і практика галузевої юриспруденції. Поряд із такими позитивними тенденціями своєрідні суспільні відносини у майновій сфері тривалий час залишались не підкріпленими вітчизняною теорією адміністративно-правової охорони права власності. Практика правоохоронної та іншої державної діяльності у цій сфері спиралась на доктринальні розробки вчених попередньої епохи, які не давали відповідей на динамічно виникаючі нові проблеми у сфері охорони власників майна та всіх осіб від майна підвищеної небезпеки.

Статистичні матеріали Департаменту інформаційних технологій МВС України свідчать, що останніми роками поступово знижується кількість посягань на право власності. Але абсолютна кількість осіб, які потерпали в результаті зазначених протиправних діянь, завжди залишалась високою: в 2007 р. було зареєстровано 97 623 особи, які потерпіли від крадіжки, 32 305 - від грабежу, 15 354 - від шахрайств та 3 720 - від розбоїв. До того ж, в умовах економічної кризи знову спостерігається тенденція до зростання протиправних посягань на право власності: так, у грудні 2008 р. кількість крадіжок збільшилась на 3%, а розбійних нападів - на 10%.

Що стосується адміністративної практики, то вона, залишаючись на низькому рівні, відображає тенденцію до поступового збільшення профілактичного впливу адміністративного права на охорону суспільних відносини у сфері права власності. Наприклад, якщо у 2004 р. кількість осіб, які були притягнуті до адміністративної відповідальності за ст. 51 КУпАП, склала 7 859 осіб, то в 2007 р. - 22 425, а за 10 місяців 2008 р. - 19 611 осіб.

Зазначені статистичні матеріали корелюються з результатами соціологічного опитування: тільки 3% респондентів вважають реальний стан захисту права власності в Україні «задовільним», 63,6 % - таким, що «потребує покращення», а 33,3 % - «незадовільним».

Таким чином, емпіричні дані свідчать про значну кількість протиправних посягань на право власності, фіксують їх зростання і неналежний рівень охорони права власності за допомогою засобів адміністративного права. Відповідно, є очікуваним, що 97 % опитаних осіб не задоволені реальним станом охорони права власності в Україні.

Проблемам удосконалення та розвитку адміністративно-правової охорони права власності у своїх працях приділяли увагу дослідники кінця ХІХ - середини ХХ століття, а саме: А. В. Венедиктов, А. І. Єлістратов, В. В. Івановский, З. М. Рахлін, В. Д. Рєзвих, І. Я. Фойницький, В.В. Черніков та ін. Певним чином зазначені вище проблеми вивчали сучасні вітчизняні та зарубіжні адміністративісти К. Г. Булатов, І. П. Голосніченко, М. В. Ковалів, В. І. Курило, О.І. Нікітенко, А. Г. Сачаво, О. І. Остапенко, О. П. Угровецький, В. У. Хатуаєв, В. І. Шаповал та ін. Проте ці вчені розкрили лише окремі аспекти адміністративно-правової охорони права власності або ж зачіпали її побіжно, досліджуючи інші більш широкі або суміжні суспільні відносини.

Тож мусимо констатувати, що проблема адміністративно-правової охорони права власності досліджена вітчизняною наукою адміністративного права поверхово, безсистемно і потребує фундаментального теоретичного опрацювання. Вимоги правової соціальної держави, будівництво ринкової економіки в України, розвиток громадянського суспільства потребують вирішення багатьох актуальних правових питань щодо підвищення ефективності діяльності всіх органів публічного управління у сфері охорони права власності, а також реального забезпечення прав і свобод власників майна та широкого загалу осіб від майна підвищеної небезпеки.

Нерозробленість на науковому рівні цих питань, неврегульованість багатьох аспектів адміністративно-правової участі держави в охороні права власності в умовах різноманіття видів власності, неузгодженість нормативних актів і зумовили вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до р. I, ст. 2 р. II Концепції адміністративної реформи в Україні, затвердженої Указом Президента України від 22 липня 1998 р. № 810 «Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні»; пп. 1.5, 1.10, 2.118, 3.176 «Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і провадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років», затверджених наказом МВС України від 5 липня 2004 р. № 755; пп. 3.1. «Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006-2010 роки», схвалених Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ 23 грудня 2005 р. (протокол № 12).

Мета та завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі комплексного аналізу теоретико-методологічних засад, нормативних основ та практичної реалізації суб'єктами публічного управління у майновій сфері своїх повноважень виробити правову теорію адміністративно-правової охорони права власності в України, сформулювати пропозиції щодо підвищення ефективності забезпечення охорони права власності.

Відповідно до поставленої мети дисертаційного дослідження в роботі необхідно вирішити такі завдання:

- здійснити поглиблений історико-правовий аналіз розвитку методологічних засад адміністративно-правової охорони права власності в Україні;

- запропонувати класифікацію права власності як об'єкта адміністративно-правової охорони, визначити поняття і розкрити зміст приватної власності як невід'ємного природного права людини та громадянина;

- окреслити функції правової соціальної держави з ринковою економікою у сфері адміністративно-правової охорони права власності;

- сформулювати поняття адміністративно-правової охорони права власності; охорона право власність адміністративний

- розкрити сутність адміністративно-правової охорони права власності;

- сформулювати зміст структури механізму адміністративно-правової охорони права власності в Україні;

- охарактеризувати види суб'єктів публічного управління, які здійснюють адміністративно-правову охорону права власності в Україні;

- сформулювати вихідні положення діяльності суб'єктів публічного управління у сфері охорони права власності;

- охарактеризувати засоби адміністративно-правової охорони права власності в Україні;

- розкрити сучасні напрями адміністративно-правової охорони права власності в Україні;

- розглянути роль МВС України у системі адміністративно-правової охорони права власності в сучасних умовах;

- розробити критерії оцінки ефективності діяльності суб'єктів публічного управління у сфері охорони права власності в Україні;

- уточнити напрями вдосконалення державного управління у сфері охорони права власності;

- на основі результатів проведеного дослідження сформулювати зміни і доповнення до законодавства щодо забезпечення надійної охорони права власності в Україні.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які складаються у ході здійснення суб'єктами публічного управління охорони права власності в Україні.

Предмет дослідження - адміністративно-правова охорона права власності в Україні.

Методи дослідження. У ході дослідження використовувались загальнофілософські, загальнонаукові, логічні та спеціальні методи пізнання. Серед загальнофілософських методів основним був діалектичний, який дозволив здійснити дослідження державно-правових явищ у сфері охорони права власності в їхньому розвитку, багатоманітності та зв'язку (підрозділи 1.2, 1.3, 1.4, 2.3, 4.1, 5.1).

Головним серед загальнонаукових методів став системно-структурний, сутність якого полягала у комплексному дослідженні проблем адміністративно-правової охорони права власності як єдиного цілісного комплексного утворення з узгодженням усіх його елементів і частин (підрозділи 1.4, 2.2, 4.2). Історичний метод дозволив виявити специфіку охорони права власності у різні епохи (підрозділ 1.1); статистичний дав можливість отримати й обробити інформацію, що характеризує показники та закономірності у діяльності правоохоронних органів по боротьбі із майновими правопорушеннями (підрозділ 1.2; Додаток А); за допомогою соціологічного методу здійснено соціологічне опитування осіб з метою виявлення конкретних соціальних фактів (підрозділ 1.5; Додаток Б); функціональний метод дозволив проаналізувати призначення соціальної демократичної держави в сучасних умовах та окреслити на цій основі державні функції охорони права власності (підрозділ 1.3).

Аналіз і синтез дозволив, зокрема, розкласти складний міжгалузевий інститут права власності на складові, виділити й критично дослідити його охоронну адміністративно-правову складову та органічно вписати результати в цілісну структуру (підрозділи 1.2, 1.4, 2.1, 2.2). Метод індукції використовувався при узагальненні сучасних напрацювань суб'єктів публічного управління з охорони власників майна (розділ 3). На основі дедуктивного методу розроблено механізм впровадження загальних засобів охорони права власності у правозастосовну діяльність суб'єктів публічного управління (розділ 3). Широко використовувався метод класифікації, наприклад, під час поділу майна на види власності, розкриття змісту, засобів адміністративно-правової охорони права власності (підрозділи 1.2, 2.2, 2.4, 4.2).

Основним серед сукупності використаних спеціальнонаукових методів був формально-догматичний, сутність якого полягала в дослідженні чинного законодавства та практики його застосування суб'єктами публічного управління (розділ 3, підрозділи 4.2, 4.3). Метод порівняльного правознавства забезпечив імплементацію елементів права євроатлантичної спільноти у вітчизняну правотворчу та правозастосовну діяльність (підрозділи 2.1, 5.2, 5.3).

Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертаційної роботи склали наукові праці із філософії та теорії держави і права, розробки фахівців у галузі адміністративного, господарського, екологічного, фінансового права та теорії управління. Вагомий внесок у розробку даної проблеми зробили вчені-адміністративісти В. Б. Авер'янов, О. М. Бандурка, А. І. Берлач, Ю. П. Битяк, В. Т. Білоус, І. Л. Бородін, А. С. Васильєв, В. М. Гаращук, З. С. Гладун, С. Т. Гончарук, Є. В. Додін, Р. А. Калюжний, С. В. Ківалов, В. В. Коваленко, Л. В. Коваль, В. К. Колпаков, А. Т. Комзюк, В. В. Конопльов, Т. М. Кравцова, Є. Б. Кубко, О. В. Кузьменко, Є. О. Курінний, Н. П. Матюхіна, О. В. Негодченко, Н. Р. Нижник, В. І. Олефір, В. П. Пєтков, В. М. Плішкін, Г. О. Пономаренко, Ю. І. Римаренко, О. П. Рябченко, М. М. Тищенко, О. І. Харитонова, В. К. Шкарупа, Х. П. Ярмакі та ін.

Положення та висновки дисертації ґрунтуються на положеннях Конституції України, чинних законодавчих та інших нормативно-правових актів, які визначають правові й організаційні засади діяльності суб'єктів публічного управління у сфері охорони права власності. Інформаційну й емпіричну основу дослідження становить узагальнена практика управлінської діяльності органів державної влади - МВС України, МОН України, Мінпраці України, ФДМ України, ДКРС України, публіцистичні, довідкові видання та статистичні матеріали, що стосуються публічної охорони права власності.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним з перших комплексних досліджень адміністративно-правової охорони права власності в Україні. В результаті проведеного аналізу вироблено теорію адміністративно-правової охорони права власності в Україні, сформульовано ряд наукових положень і висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:

- дістали подальшого розвитку історико-правові засади адміністративно-правової охорони права власності в Україні (від часів Київської Русі до сьогодення), в результаті чого переконливо доведено, що адміністративно-правова охорона права власності опирається на вагому самобутню спадщину українського народу;

- подальшого розвитку набула класифікація права власності як об'єкта адміністративно-правової охорони за критеріями визначених у Конституції України видів власності та галузей (секторів) державного управління; відтак вперше виділено новий напрямок юриспруденції - приватна власність як невід'ємне природне право людини і громадянина, під якою розуміється недоторканне, певним чином визначене суспільством і визнане державою на основі міжнародних стандартів майно і цілеспрямована сума коштів, що забезпечують людині належні потреби існування в певних історичних, соціально-економічних умовах;

- вперше доведено, що в умовах правової соціальної демократичної держави з ринковою економікою функція держави з охорони власності себе вичерпала, і як основні напрями діяльності держави у сфері охорони права власності сформульовано спеціальні функції: функція держави з охорони приватної власності як невід'ємного природного права людини та громадянина; функція держави з охорони права власності суб'єктів господарювання; функція охорони суб'єктів права інтелектуальної власності; функція охорони публічного речового права Українського народу; функція охорони всіх осіб, що перебувають на території держави, від власності підвищеної небезпеки;

- вперше, через призму забезпечення охорони прав і свобод людини та громадянина, сформульовано поняття адміністративно-правової охорони права власності як цілісності упорядкованої свободи зберігання, переміщення товарів, іншого майна, послуг, фінансових ресурсів та інтелектуальної власності, а також підтримки конкуренції, свободи економічної діяльності, справедливості, поваги до власників майна інших осіб, яка забезпечується суб'єктами публічного управління;

- вперше з'ясовано сутність адміністративно-правової охорони права власності через інтереси різноманітних суб'єктів зазначених правовідносин, а також правотворчого, правозастосовного та правоохоронного напрямків діяльності суб'єктів публічного управління;

- дістав подальшого розвитку механізм адміністративно-правової охорони права власності, розкрито його структуру, до якої у вузькому трактуванні віднесено: адміністративно-правові норми; адміністративно-правові відносини; форми та засоби діяльності суб'єктів управління, які використовується з метою публічної охорони власників майна та всіх осіб, які з їх шкідливим майном пов'язані;

- подальшого розвитку набули поняття і характеристика суб'єктів публічного управління, котрі здійснюють адміністративно-правову охорону права власності в Україні, як різноманітних державних і недержавних фізичних та юридичних осіб, які виконують власні чи делеговані державою публічні функції з охорони права власності;

- вперше запропоновано категорію правової антикультури розглядати як вихідне положення у досліджуваній сфері, під якою розуміється внутрішній (невидимий) бік діяльності суб'єктів публічного управління, що полягає у формі незнання права, не сформованих правових знань, правових псевдопереконань, які мотивують і спрямовують неправомірну поведінку таких суб'єктів;

- набули подальшого розвитку загальні принципи діяльності суб'єктів публічного управління у сфері охорони права власності (верховенства права та правового закону, зв'язаності суб'єктів публічного управління правом та підконтрольність їх суду, гласності, відповідальності та самостійності), при цьому доведено, що принцип забезпечення охорони прав і свобод людини та громадянина є найважливішим відносно самостійним принципом у досліджуваній сфері;

- вперше виведено спеціальні принципи діяльності суб'єктів публічного управління щодо охорони права власності: пріоритет права людини на життя і здоров'я перед правом на охорону власності; забезпечення першорядної охорони приватної власності як невід'ємного природного права людини і громадянина; відповідальності власника за тягар його утримання; державного контрольно-наглядового провадження, пов'язаного з майном підвищеної небезпеки; невідворотності компенсування збитків власнику, який добросовісно виконував тягар його утримання;

- подальшого розвитку набули засоби адміністративно-правової охорони права власності в Україні як система різноманітних способів діяльності суб'єктів публічного управління, спрямованих на запобігання та усунення порушення прав та законних інтересів суб'єктів права власності;

- дістали подальшого розвитку сучасні напрямки адміністративно-правової охорони права власності в Україні - охорона приватної власності як невід'ємного природного права людини і громадянина, охорона права власності суб'єктів господарювання та суб'єктів інтелектуальної власності, особливості охорони державної та комунальної власності, охорона усіх осіб, які перебувають на території держави, від майна підвищеної небезпеки;

- набув подальшого розвитку інститут забезпечення прав і свобод людини та громадянина при здійсненні МВС України охорони права власності в контексті того, що право власності має бути надійно захищене відповідними підрозділами та посадовими особами МВС України, неупереджено та ефективно, при суворому дотриманні прав і свобод усіх осіб;

- удосконалено критерії оцінки ефективності діяльності правоохоронних органів у сфері охорони права власності в Україні з огляду на теорії природного права і соціологічного підходу щодо ефективності права - визначення думки громадян з питань забезпечення їх прав у сфері охорони права власності та правоохоронного бачення зазначеної проблематики - повнота обліку і відшкодування у розумно короткі терміни суб'єктам права власності заподіяної шкоди;

- отримали подальший розвиток шляхи вдосконалення державного управління у сфері охорони права власності, зокрема щодо покращення адміністративної діяльності органів виконавчої влади, в першу чергу підрозділів і посадових осіб МВС України, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, професійних охоронних структур та напрямків взаємодії між ними;

- вперше розроблений проект закону України «Про порядок відшкодування шкоди (збитків) фізичним і юридичним особам», в якому встановлюється процедура захисту права власності фізичних і юридичних осіб за рахунок бюджетів як крайній неординарний засіб у випадку недієвості попередніх заходів з відновлення порушеного права власності, інші пропозиції з удосконалення законодавства, зокрема приведення положень КУпАП у відповідність з вимогами Конституції України щодо рівності захисту всіх форм власності та суб'єктів господарювання, більш дієвого захисту соціально незахищених громадян, захисту інтелектуальної власності та охорони громадян від майна підвищеної небезпеки.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що:

- у науково-дослідній сфері ці результати, які в сукупності становлять юридичну теорію адміністративно-правової охорони права власності, можуть бути основою для подальшої розробки проблем адміністративного права;

- у правотворчій сфері висновки, пропозиції та рекомендації дисертації використані при розробці проекту закону України «Про порядок відшкодування шкоди (збитків) фізичним і юридичним особам», змін і доповнень до КУпАП, інших законів України;

- у правозастосовній діяльності використання одержаних результатів дозволило поліпшити практичну діяльність: МВС України (акт впровадження від 19 лютого 2008 р. № 7/16); органів місцевого самоврядування (акт впровадження від 19 лютого 2008 р. № 34); професійних охоронних структур (акт впровадження від 21 жовтня 2008 р. № 17/1); громадських організацій (акт впровадження від 28 жовтня 2008 р. № 18/3);

- у навчальному процесі матеріали дисертації використано у підготовці навчальних посібників і курсу лекцій з дисциплін «Адміністративне право», «Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ». За матеріалами дисертації здобувачем опубліковано два навчальних посібника одноосібно - «Застосування адміністративно-господарських санкцій до суб'єктів господарювання», «Кишенькова книжка охоронника» та чотири у співавторстві. Положення дисертації використовуються при читанні лекцій з адміністративного права та адміністративної діяльності в Херсонському юридичному інституті Харківського національного університету внутрішніх справ, їх враховано у навчально-методичних розробках, підготовлених за участю автора (акт впровадження від 21 травня 2008 р. № 11);

- у правовиховній сфері положення і висновки дисертації можуть бути використані у роботі з підвищення правової культури та правосвідомості широкого загалу громадян - як власників майна, так і інших осіб, які з цим майном пов'язані, працівників органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та правоохоронних органів.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконано здобувачем самостійно, з використанням останніх досягнень загальної теорії держави і права, науки конституційного та адміністративного права, всі сформовані в ньому положення і висновки обґрунтовано на основі особистих досліджень автора. У співавторстві упорядковано та видано чотири навчальні посібники: «Єлістратов А. І. «Адміністративне право: Лекції» (здобувач написав передмову та розробив термінологічний словник, обсяг - 1,1 д.а.); «Конституційне право України» (сформульовано конституційно-правові засади охорони права власності в Україні, обсяг - 0,7 д.а.); «Теорія держави і права: курс лекцій» (розкриті загальнотеоретичні вихідні положення адміністративно-правової охорони права власності, обсяг - 1,2 д.а.); «Кодекс адміністративного судочинства: науково-практичний коментар» (висвітлені теоретико-практичні засади захисту права власності в процесі адміністративного судочинства, обсяг - 0,9 д.а.). Крім того, здобувачем підготовлено та опубліковано у співавторстві дві статті «Адміністративно-правові аспекти здійснення пропускного режиму підрозділами охорони» (дисертантом сформульовано поняття та способи встановлення власниками об'єктів пропускного режиму), «Охоронна діяльність: правові аспекти» (автором розкрито поняття охоронної діяльності та її правового режиму). У дисертації ідеї та розробки, які належать співавторам, не використовувались.

Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти та висновки було оприлюднено дисертантом на сімнадцяти міжнародних, всеукраїнських і регіональних науково-практичних конференціях, семінарах, «круглих столах» - зокрема таких, як: «Економічні та практичні аспекти інтеграції України у світове господарство» (Херсон, 2005); «Здійснення охорони кредитно-фінансових установ банків» (Тернопіль, 2005); «Адміністративне право і процес: шляхи вдосконалення законодавства і практики» (Київ, 2006); «Проблеми систематизації законодавства України про адміністративні правопорушення» (Сімферополь, 2006); «Адміністративна реформа та проблеми вдосконалення діяльності правоохоронних органів» (Сімферополь, 2007); «Актуальні проблеми юридичної науки» (Хмельницький, 2007); «Забезпечення реалізації прав людини» (Тернопіль, 2007); «Особливості класифікації, розслідування, запобігання злочинам проти довкілля» (Херсон, 2007); «Підготовка спеціалістів для ОВС: здобутки, проблеми та перспективи» (Херсон, 2007); «Правова держава: напрямки та тенденції її розбудови в Україні» (Тернопіль, 2007); «Региональная преступность: состояние, проблемы и перспективы борьбы» (Орёл, 2007); «Шості юридичні читання» (Хмельницький, 2007); «Актуальні питання юридичної науки» (Тернопіль, 2008); «Запровадження у Міністерстві внутрішніх справ України системи управління якістю: проблеми і перспективи» (Київ, 2008); «Практичні та прикладні проблеми розкриття, розслідування та попередження злочинів проти життя і здоров'я особи» (Херсон, 2008); «Про результати навчально-методичної та науково-практичної діяльності кафедр інституту щодо активізації взаємодії підрозділів ДІМ та ПСМ з попередження правопорушень» (Херсон, 2008); «Роль та місце ОВС у розбудові демократичної правової держави» (Одеса, 2009).

Публікації. Основні положення та результати дисертації відображені в двох індивідуальних монографіях - «Адміністративно-правова охорона суб'єктів права власності в Україні» (Херсон : ВАТ ХМД, 2006. - 356 с.), «Охорона права власності в Україні: адміністративно-правові аспекти» (Херсон: ВАТ ХМД, 2008. - 388 с.), у двох одноосібних та чотирьох у співавторстві навчальних посібниках, 31 науковій статті та 8 тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, поділених на підрозділи, висновків, додатків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 393 сторінки; додатки на 38 сторінках. Список використаних джерел складається з 536 найменувань і займає 65 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Розділ 1 «Теоретико-методологічні засади адміністративно-правової охорони права власності в Україні» складається із п'яти підрозділів, в яких досліджено історико-правові аспекти, здійснено класифікацію права власності, виявлено спеціальні функції сучасної держави, сформульовано поняття та сутність адміністративно-правової охорони права власності.

У підрозділі 1.1 «Історико-правовий аналіз розвитку методологічних засад адміністративно-правової охорони права власності в Україні» розкрито ґенезу адміністративно-правової охорони права власності в Україні від епохи Київської Русі до сьогодення.

Дисертантом наголошено, що кожна епоха зробила свій внесок у досліджувану теорію: княжа доба залишила безцінну правову пам'ятку «Руська Правда», в якій крадіжка визначалась як діяння, що завдало матеріальної шкоди іншій особі; гетьманський період - це самобутній розквіт місцевого самоврядування української спільноти, коли більшість питань щодо охорони права власності успішно вирішувались самою громадою; доадміністративний період входження українських земель до складу Російської імперії характеризується розвитком теорії та практики поліцейських засобів охорони; адміністративний - зародженням і розвитком інститутів правової охорони права власності; перші десятиліття у складі Радянського Союзу показали, що хибна система цінностей, за якої державну й колективну власність було піднесено у ранг «священної та недоторканної», а громадянин був лише обслуговуючим матеріалом для її примноження, стала одним із чинників геноциду щодо Українського народу у 1932-1933 рр. Останні ж роки дали підставу для зародження у вітчизняній юриспруденції нового напрямку - теорії адміністративно-правової охорони власності.

Підрозділ 1.2 «Види та зміст права власності як об'єкта адміністративно-правової охорони» присвячено питанням здійснення класифікації права власності та розкриття наукової природи приватної власності як невід'ємного природного права людини і громадянина.

При класифікації на види об'єктів адміністративно-правової охорони використано два підходи: поділ власності за формами на види відповідно до Конституції та інших законів України та галузевий - відповідно до галузей та секторів державного управління.

Об'єкти адміністративно-правової охорони права власності за критерієм форм власності, визначених у конституційно-правових нормах, кваліфіковано на: 1) право власності народу України; 2) право приватної власності; 3) право державної власності; 4) право комунальної власності. При цьому вся приватна власність за критеріями її важливості для індивіда поділена на дві частини: а) приватна власність як невід'ємне природне право людини і громадянина; б) інша приватна власність.

Зазначений підхід забезпечив диференціацію ступеня охорони: невід'ємна природна власність має отримати абсолютний публічний захист, а інше приватне майно знаходить свою звичайну охорону нарівні з державною та комунальною.

У підрозділі 1.3 «Функції правової соціальної держави з ринковою економікою у сфері адміністративно-правової охорони права власності в Україні» виявлено спеціальні напрямки діяльності сучасної держави.

У результаті вивчення праць мислителів минулого і сучасності з філософії права, основоположних міжнародних джерел з прав людини, Конституції та законів України доведено, що демократичній правовій соціальній державі з ринковою економікою функція охорони власності не є притаманною.

У пошуках об'єктивних засад у сфері адміністративно-правової охорони права власності сформовано систему функцій держави з охорони права власності: 1) функція держави з охорони приватної власності як невід'ємного природного права людини та громадянина; 2) функція держави з охорони права власності суб'єктів господарювання; 3) функція охорони суб'єктів права інтелектуальної власності; 4) функція охорони публічного речового права українського народу; 5) функція охорони всіх осіб, що перебувають на території держави, від власності підвищеної небезпеки.

Дисертантом встановлено, що функція держави з охорони права приватної власності як невід'ємного природного права людини та громадянина полягає в комплексі державних заходів щодо забезпечення та посиленої охорони приватної власності, яка створює людині в даних історичних умовах соціально та економічно обґрунтовані нормальні умови для існування; державна функція охорони права власності суб'єктів господарювання - це цілеспрямовані та опосередковані напрямки її діяльності щодо охорони майна суб'єктів господарювання, яка реалізується у правовій та організаційній формі.

До публічного речового права українського народу віднесено право власності народу України, державну і комунальну власність, яка використовується для задоволення публічного інтересу. Відтак діяльність органів публічного управління щодо її охорони визначено здобувачем однією із важливих функцій держави. Державна функція охорони всіх осіб від власності підвищеної небезпеки - це пріоритетний напрямок діяльності держави з метою дотримання безпеки людини, її життя і здоров'я, запобігання завданню шкоди довкіллю майном підвищеної небезпеки.

У підрозділі 1.4 «Методологія аналізу та поняття адміністративно-правової охорони права власності» розкрито методологічні прийоми дослідження подібного типу, запропоновано широке та вузьке поняття адміністративно-правової охорони права власності з позиції позитивізму та теорії природного права.

Аналіз юридичної літератури привів дисертанта до обґрунтованої думки про концептуальну придатність для використання при розкритті поняття адміністративно-правової охорони права власності теоретичних розробок вчених-адміністративістів В. Б. Авер'янова, К. Г. Булатова, Є. В. Курінного, О. І. Харитонової та ін. Автором здійснено якісно нове наповнення положень зазначених вчених щодо ієрархічної цінності правової охорони та новітньої доктрини адміністративного права в його людиноцентристському спрямуванні.

У результаті цього дисертантом було побудоване дослідження адміністративно-правової охорони права власності за таким ціннісним ієрархічним алгоритмом: охорона прав і свобод людини й громадянина взагалі - охорона прав власників майна та всіх осіб, які можуть потерпіти від небезпечного майна перших, - забезпечення недоторканності (збереження якісних і кількісних властивостей) майна власників.

З урахуванням таких позицій сформульовано предмет адміністративно-правової охорони права власності як системи широких суспільних відносин між суб'єктами публічного управління та власниками майна, особами, які посягають на право власності, громадянами, яким може бути заподіяно шкоду майном підвищеної небезпеки, у сфері державного управління, багатогранного захисту прав і свобод громадян у майновій сферах шляхом надання адміністративних послуг, внутрішньо-організаційної діяльності органів виконавчої влади, а також застосування до порушників режиму права власності засобів адміністративного примусу.

Визначено, що при скоєнні протиправного посягання на право власності або у випадку настання високої імовірності такої події суб'єкт публічного управління реалізує свою волю щодо охорони того чи іншого власника майна або (та) іншої особи від власності підвищеної небезпеки, і виникає особливий вид юридичних відносин - відносини адміністративно-правової охорони права власності.

У підрозділі 1.5 «Сутність адміністративно-правової охорони права власності» висвітлено внутрішню глибинну складову адміністративно-правової охорони права власності, яку розглянуто через соціальні інтереси суб'єктів у цій сфері.

Визначено, що адміністративно-правова охорона права власності здійснюється в трьох основних напрямках: правотворчому - коли створюються закони й інші нормативні акти; правозастосовному - коли втілюються в життя встановлені державні правила; правоохоронному - що включає заходи впливу їх до порушників.

Сутність адміністративно-правової охорони права власності у правотворчому напрямку ґрунтується на: 1) виявленні та законодавчому оформленні охорони нових суспільних майнових відносин, зміни, скасування формальної охорони щодо тих суспільних відносин, які вже її не потребують; 2) своєчасному встановленні, зміні та скасуванні: а) суб'єктивних прав та юридичних обов'язків; б) адміністративно-правових режимів власності; в) заходів адміністративної відповідальності.

Що стосується правореалізаційного аспекту, то за своєю сутністю відносини адміністративно-правової охорони права власності мають відносний характер і поєднують: 1) право власників вимагати від суб'єктів публічного управління охорони його права власності; 2) право суб'єктів публічного управління вимагати від власників майна та осіб, які здійснюють управління ним, дотримання тягаря утримання майна; 3) права всіх індивідів, що перебувають на території країни, на публічний захист від майна підвищеної небезпеки.

Наріжним каменем охоронної функції держави при здійсненні адміністративно-правової охорони права власності є правоохоронна діяльність. Вона здійснюється шляхом впливу суб'єктів публічного управління, які уповноважені державою на таку діяльність, на поведінку осіб за допомогою використання різноманітних дозволів, приписів, заборон або реалізації адміністративної відповідальності.

Розділ 2 «Механізм адміністративно-правової охорони права власності в Україні» містить чотири підрозділи, в яких розкрито правовий механізм забезпечення реалізації адміністративно-правової охорони права власності.

У підрозділі 2.1 «Поняття та зміст механізму адміністративно-правової охорони права власності в Україні» підкреслено, що надійність адміністративно-правової охорони права власності полягає в тому, як забезпечується її практичне здійснення, який механізм створює держава для ефективної реалізації прав і законних інтересів суб'єктів права власності.

Доведено, що правове регулювання у сфері адміністративно-правової охорони права власності - це цілеспрямований вплив норм адміністративного права на суспільні відносини з метою охорони за допомогою адміністративно-правових засобів прав і законних інтересів власників майна, інших осіб, які можуть постраждати від шкідливого майна перших, а також публічного речового інтересу народу України в цілому. На цій основі дисертантом сформульовано поняття та визначено елементи механізму адміністративно-правової охорони права власності.

Підкреслено, що при охороні права власності суб'єкти публічного управління використовуються такі форми діяльності: видання нормативно-правових актів та індивідуальних актів управління; здійснення організаційних заходів; укладення адміністративних договорів; здійснення матеріально-технічних операцій тощо.

У підрозділі 2.2 «Види суб'єктів публічного управління, які здійснюють адміністративно-правову охорону права власності в Україні» здійснено видову класифікацію різноманітних суб'єктів публічного управління за критеріями функціонального призначення та за ієрархічним статусом.

Відповідно до першого критерію суб'єкти публічного управління поділені на такі, що: 1) створені спеціально для забезпечення охоронної діяльності; 2) мають одним з основних своїх завдань виконання охоронної функції; 3) забезпечують охорону права власності поряд із виконанням інших численних владних повноважень.

До першої групи входять: у сфері матеріальної власності - підрозділи і посадові особи Державної служби охорони при МВС України; інтелектуальної власності - Державний департамент інтелектуальної власності. До другої групи віднесено суб'єктів публічного управління, яким відповідно до нормативно встановленої компетенції зобов'язані насамперед охороняти право власності, - міліцію та внутрішні війська МВС України; Фонд державного майна України та ін.

До третьої групи входять: інститут Президента України, Кабінет Міністрів України, деякі міністерства, державні комітети та інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, громадські організації, підприємства при здійсненні делегованих державних функцій з охорони права власності, а також службові та посадові особи всіх названих суб'єктів. За ієрархічним статусом третя група поділяється на: 1) вищі суб'єкти публічного управління загальної компетенції; 2) центральні органи галузевої, міжгалузевої компетенції; 3) місцеві суб'єкти публічного управління, які здійснюють адміністративно-правову охорону права власності.

Охарактеризовано визначальні повноваження у сфері адміністративно-правової охорони права власності вищих органів публічного управління загальної компетенції - Президента України та Кабінету Міністрів України.

У підрозділі 2.3 «Вихідні положення діяльності посадових і службових осіб суб'єктів публічного управління у сфері охорони права власності», що складається з двох пунктів, розкрито основоположні ідеї та переконання, якими керуються суб'єкти публічного управління при здійсненні адміністративно-правової охорони права власності.

У пункті 2.3.1 «Правова культура (антикультура) як вихідне положення діяльності суб'єктів публічного управління у сфері адміністративно-правової охорони права власності» вказано, що позитивні культурно-правові традиції українського народу у сфері охорони права власності, на жаль, спираються на негативну антикультурну спадщину практичної діяльності вітчизняних суб'єктів владних повноважень.

Виявлено характерні риси правової антикультури у діяльності суб'єктів публічного управління при здійсненні ними охорони права власності, зокрема: кадрова культура підбору посадовців має в своїй основі традиції корпоративного патерналізму; кар'єрний ріст вітчизняного чиновника залежить не від реальних показників ефективності його роботи, а від налагодження добрих соціальних взаємин; немає усвідомлення чиновниками того, що їх дії мають забезпечувати інтереси суспільного добробуту широких верств громадян; вітчизняним посадовим і службовим особам притаманний високий рівень корупції. У механізмі адміністративно-правової охорони права власності перелічені негативні риси врівноважуються за допомогою розроблених дисертантом принципів.

У пункті 2.3.2 «Принципи діяльності суб'єктів публічного управління у сфері адміністративно-правової охорони права власності» наголошено, що серед загальних принципів у сфері адміністративно-правової охорони права власності першим вихідним положенням діяльності посадових осіб суб'єктів публічного управління є забезпечення охорони прав і свобод людини та громадянина, а також інші важливі принципи адміністративного права - верховенства права та правового закону, зв'язаності суб'єктів публічного управління правом та підконтрольності їх суду, гласності; відповідальності, самостійності.

Доведено, що пріоритет права людини на життя і здоров'я перед правом на охорону майна є правовою аксіомою у сфері охорони права власності. До інших спеціальних принципів діяльності посадових осіб суб'єктів публічного управління щодо адміністративно-правової охорони права власності віднесено такі вихідні положення: забезпечення першочергової охорони приватної власності як невід'ємної природної власності людини і громадянина; відповідальність власників майна за тягар його утримання; державне контрольно-наглядове провадження, пов'язане з майном підвищеної небезпеки; невідворотність компенсування збитків власнику, який добросовісно виконував тягар його утримання тощо.

Підрозділ 2.4 «Засоби адміністративно-правової охорони права власності в Україні» складається з чотирьох пунктів, в яких розкрито адміністративно-правовий інструментарій забезпечення охорони права власності в Україні.

У пункті 2.4.1 «Загальні засоби попередження посягань на право власності» розкрито зміст загальних засобів попередження посягань на право власності, а саме: адміністративного нагляду; державного і громадського контролю; правового виховання та пропагандистської роботи. Зроблено висновок, що державний контроль як засіб забезпечення охорони права власності - це діяльність суб'єктів публічного управління з метою перевірки виконання власниками встановленого режиму майна та виявлення і проведення профілактичної роботи з особами, які можуть скоїти протиправне посягання на чуже майно.

У пункті 2.4.2 «Спеціальні засоби попередження протиправних посягань на право власності» досліджено проблеми адаптаційного способу охорони права власності, ведення системи обліку юридичної особи, виявлення та патентування об'єктів інтелектуальної власності, паспортизації об'єктів, дотримання правил підбору керівників і матеріально відповідальних осіб, запобігання комп'ютерним посяганням на право власності, оглядів збереження майна, попередження посягань на право власності у сфері кредитування.

Щодо проблеми ведення системи обліку юридичної особи дисертантом зроблено висновок, що тільки прозоре ведення податкового обліку є одним з основних засобів надійної охорони права власності суб'єктів господарювання, адже коли на підприємстві панує дух поваги до конституційного обов'язку сплачувати податки, це додає поваги до його власників та мобілізує працівників підприємства на свідоме виконання своїх обов'язків, зокрема зі збереження майна.

У пункті 2.4.3 «Засоби безпосередньої охорони права власності» наголошено, що здійснення пропускного режиму, інкасація та супровід цінностей, реагування груп централізованого спостереження на сигнали «Тривога», що надходять з об'єктів охорони, та фізична охорона відносяться до безпосередньої охорони права власності. При цьому заходи безпосередньої охорони все більше потребують адміністративно-правового регулювання. Так, наприклад, охорона за допомогою пультів централізованої охорони, яка є найбільш ефективним засобом безпосередньої охорони, поряд із технічними забезпечується численними адміністративно-правовими нормами.

Пункт 2.4.4 «Засоби адміністративного примусу» присвячено одному із найбільш дієвих засобів адміністративно-правової охорони права власності - адміністративному примусу як різновиду державного примусу, що передбачений адміністративно-правовими нормами та виражається в діях морального, майнового, особистого й іншого характеру, застосовується від імені держави з метою охорони суспільних відносин у сфері охорони права власності шляхом попередження і припинення правопорушень та покарання винних за їх вчинення.

Обґрунтовано, що заходи адміністративного припинення в сфері охорони права власності - це способи, які застосовуються суб'єктами публічного управління у передбачених законом випадках з метою примусового припинення правопорушень, усунення їх шкідливих наслідків і забезпечення умов для притягнення до відповідальності правопорушників у сфері права власності.

...