Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

МЕХАНІЗМ ПРОТИДІЇ НАРКОЗЛОЧИННОСТІ: КРИМІНОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ

12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Ступник Ярослав Валерійович

Харків - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському національному університеті внутрішніх справ, МВС України.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, доцент Литвинов Олексій Миколайович, Харківський національний університет внутрішніх справ, начальник кафедри кримінального права та кримінології.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Колб Олександр Григорович, Національна академія внутрішніх справ, начальник ННІ права та психології;

кандидат юридичних наук, доцент Давиденко Михайло Леонідович, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, доцент кафедри кримінально-правових дисциплін.

Захист відбудеться 14 жовтня 2011 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.700.03 Харківського національного університету внутрішніх справ (61080, Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського національного університету внутрішніх справ (61080, Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27).

Автореферат розіслано 8 вересня 2011 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.О. Житний.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Протидія наркозлочинності є однією з найгостріших соціальних і правових проблем України кінця XX-початку XXІ століття. За даними кримінальної статистики, питома вага наркозлочинів протягом останніх п'яти років коливається у межах 13,4?15,4% від загальної кількості злочинів. Загалом в Україні у 2009 р. кожний 6-й злочин був пов'язаний із наркотиками (15,8%). Органами внутрішніх справ зареєстровано 14,6 тис. злочинів, вчинених наркоманами, та зареєстровано 174 110 споживачів наркотиків. За результатами досліджень Українського медичного та моніторингового центру з алкоголю та наркотиків Міністерства охорони здоров'я України, наркотики вживають від 324 тис. до 424,7 тис. осіб.

Власне кажучи, мова йде про загрозу генофонду нації і національній безпеці України. За останні п'ять років кількість смертей серед осіб, які перебували на наркологічному обліку, зросла більш ніж у 3 рази, у тому числі від передозування - майже в 4 рази. Загрозливих розмірів набули поширеність розладів психіки та поведінки внаслідок вживання наркотичних речовин (174,7 на 100 тис. населення), а також психічні захворювання (11,5 на 100 тис. населення).

Факторами, що визначають особливу актуальність проблеми протидії наркозлочинності з оглядом на умови життя в сучасній Україні, крім зазначених вище, є: судово-правова реформа в країні, що була активізована протягом останніх двох років; адміністративно-управлінська реформа, одним з результатів якої стало реформування правоохоронних органів, що ведуть боротьбу з наркозлочинністю, оптимізація їх діяльності на всіх рівнях; багатосуб'єктність сфери протидії наркозлочинності та багатопрофільність її завдань.

Неврегульованість багатьох правових питань функціонування механізму протидії наркозлочинності, нагальна потреба у формуванні ефективної моделі координації дій правоохоронних та інших органів влади, що беруть участь у цій справі, відсутність монографічних досліджень і єдності наукових поглядів щодо порушеної проблематики зумовлюють актуальність теми даного дослідження як у науковому, так і в практичному відношенні.

У нашій країні наркоманія як хвороба (соціально-медичний напрям) і кримінальний наркотизм (соціально-правовий) вивчалися головним чином або медиками, або юристами. У межах цих наукових напрямів зібраний значний фактичний матеріал, що характеризує дані негативні соціальні явища, систематизовані позитивні й негативні наслідки боротьби з ними в різні історичні етапи розвитку нашої держави. Чільне місце посідають і правові дослідження вітчизняних та закордонних вчених, зокрема Ю.М. Антоняна, О.М. Бандурки, В.І. Борисова, І.Г. Богатирьова, М.Г. Вербенського, В.В. Голіни, О.І. Гурова, Н.О. Гуторової, І.М. Даньшина, О.М. Джужи, А.І. Долгової, В.П. Ємельянова, В.І. Женунтія, А.П. Закалюка, О.Г. Кальмана, І.І. Карпеця, В.В. Коваленка, О.Г. Колба, Я.Ю. Кондратьєва, М.В. Корнієнка, О.М. Костенка, В.М. Кудрявцева, О.М. Литвака, О.М. Литвинова, В.В. Лунєєва, О.А. Мартиненка, М.І. Мельника, В.А. Мисливого, А.А. Музики, Д.Й. Никифорчука, С.С. Овчинського, А.В. Савченка, С.В. Слінька, В.А. Тимошенка, В.М. Трубникова, П.Л. Фріса, М.С. Хруппа, О.Н. Ярмиша, Х.П. Ярмакі та ін. На дисертаційному рівні останнім часом наркозлочинність розглядали Л.В. Раєцька, І.В. Смирнова, К.Ю. Писаренко, С.В. Нікітенко та інші науковці.

Проте, пізнати таке багатогранне соціально-небезпечне явище, як наркозлочинність можливо тільки за умови вивчення всіх її властивостей, проявів, характеристик, тенденцій розвитку, причин видозмін, негативних наслідків. Процес цей тривалий і, на жаль, практично нескінченний, тому що позитивні дії в боротьбі з наркозлочинністю компенсуються відповідною реакцією з боку наркобізнесу.

Отже, маємо всі підстави констатувати, що вивчення наркозлочинності є актуальним завданням, адже наші знання про її сутність та ґенезу через призму синергетичного підходу, тенденції її розвитку та трансформації, ознаки й характер загроз процесам формування громадянського суспільства є фрагментарними, а кримінологічні аспекти проблеми побудови і функціонування механізму протидії злочинності даного виду зовсім залишились поза увагою науковців.

Крім того, з огляду на зміни пріоритетів внутрішньої політики держави, її подальшої демократизації та наближення до європейських стандартів потребують удосконалення правова база, організаційно-управлінські та суто кримінологічні аспекти боротьби з наркозлочинністю. Вирішення названого кола проблемних питань дозволить істотно удосконалити теоретико-методологічні, організаційні й правові засади протидії злочинності, значно посилити кримінологічний тиск на різні форми її проявів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження спрямоване на виконання Концепції Державної програми профілактики правопорушень на період до 2015 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29 вересня 2010 р. № 1911-р. Дисертаційну роботу виконано відповідно до Указу Президента України «Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони, прав і свобод громадян» від 18.02.2002 р № 143, п. 8 додатку 2 до Переліку пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010-2014 років (затверджених Наказом МВС України від 29.07.2010 р. № 347).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу теоретичних засад, правового регулювання та практичного здійснення протидії наркозлочинності з'ясувати специфіку функціонування її механізму, а також визначити шляхи його удосконалення.

Для досягнення поставленої мети в дисертації необхідно вирішити такі основні завдання:

– розглянути основні характеристики сучасної наркоситуації в Україні та основні тенденції її розвитку на перспективу;

– визначити поняття і структуру механізму протидії наркозлочинності, а також окреслити ознаки його елементів і компонентів;

– проаналізувати сутність, особливості та значення антинаркотичного законодавства в світлі трансформації політики протидії наркозлочинності, забезпечення динаміки її реакцій на зміни в кримінологічній обстановці;

– розкрити сутність програмування кримінологічного впливу на наркозлочинність, встановити його відмінності від суміжних категорій та правових феноменів;

– визначити сучасний стан координації, взаємодії і міжнародної співпраці у сфері протидії наркозлочинності та окреслити напрями їх удосконалення на перспективу;

– охарактеризувати практику інформаційно-аналітичного забезпечення протидії наркозлочинності в діяльності правоохоронних органів, інших органів влади, неспеціалізованих суб'єктів протидії наркозлочинності;

– окреслити проблемні питання вдосконалення функціонування механізму протидії наркозлочинності і на цій основі сформулювати рекомендації, спрямовані на поліпшення правових засад і практики кримінологічного впливу на наркозлочинність.

Об'єктом дослідження виступають суспільні відносини, що виникають у процесі організації та здійснення протидії наркозлочинності.

Предметом дослідження є кримінологічні засади функціонування механізму протидії наркозлочинності.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є діалектичний метод наукового пізнання, що дає змогу розглядати правові, функціональні, організаційні та процедурні аспекти протидії наркозлочинності в їх розвитку, взаємозв'язку та взаємовпливові.

На даному методологічному фундаменті у дисертації застосовуються окремі наукові методи пізнання. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат (розділ 1), визначено сутність, особливості та значення механізму протидії наркозлочинності (підрозділ 1.2.). Із використанням системно-структурного методу досліджено наркозлочинність та організацію протидії їй (підрозділи 1.1., 1.2.). Системно-функціональний метод застосовано для вивчення проблем в організації діяльності суб'єктів протидії наркозлочинності на сучасному етапі їх функціонування (підрозділи 2.2., 2.4.). Історико-правовий та логіко-нормативний методи використано для ретроспективного аналізу еволюції нормативно-правових засад організації та здійснення протидії наркозлочинності, функцій, завдань та повноважень відповідних суб'єктів (підрозділ 2.1.). Метод порівняльно-правового аналізу юридичних норм та практики їх застосування використано під час аналізу правових засад протидії наркозлочинності, координації та взаємодії між окремими суб'єктами системи, а також для встановлення характерних рис відповідних елементів різнорівневих систем (підрозділи 2.2., 2.3.). Соціологічні методи дослідження (анкетування, опитування) використано для вивчення думки фахівців відносно розглянутих проблемних питань (підрозділи 2.4., 2.5., додатки). Структурно-логічний метод застосовано для визначення основних напрямів удосконалення і оптимізації функціонування механізму протидії наркозлочинності (підрозділ 2.5., висновки).

Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертації склали наукові праці фахівців, у тому числі зарубіжних, у галузі філософії, загальної теорії держави і права, кримінології та кримінального права, теорії управління та правоохоронної діяльності, інших галузевих правових наук.

Положення та висновки дисертації ґрунтуються на нормах Конституції України, законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів, які визначають правові засади організації та здійснення протидії злочинності. Дисертант звертався також до законодавства деяких зарубіжних держав, досвід яких у галузі правового регулювання відповідних інститутів може бути використано в Україні. Інформаційну та емпіричну основу дослідження становлять узагальнення 175 кримінальних справ, що перебували у провадженні слідчих ОВС; 139 матеріалів про відмову в порушенні кримінальної справи; 104 матеріалів листування органів дізнання і досудового слідства з прокуратурою і судом про виявлення та усунення порушень закону; 63 програмних рішення органів влади Харківської, Полтавської, Сумської, Закарпатської та Львівської областей; політико-правова публіцистика, довідкові видання, статистичні матеріали, а також результати узагальнення проведених анкетувань 147 слідчих, 32 дізнавачів, 78 оперативних працівників ОВС, а також інтерв'ювань фахівців з організації протидії злочинності.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є однією з перших спроб комплексно, з використанням сучасних методів пізнання, урахуванням новітніх досягнень правової науки дослідити проблемні питання функціонування механізму протидії наркозлочинності та сформулювати авторське бачення шляхів їх вирішення. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових наукових положень та висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:

вперше:

– через з'ясування особливостей вираження процесів формування і реалізації кримінологічного впливу через опосередкований державою єдиний ланцюг взаємозалежних суспільних явищ («потреби - інтереси - цілі - рішення - дії - результати») сформульовано поняття механізму протидії наркозлочинності як системного утворення (узятої в сукупній єдності) норм, принципів, інститутів (державно-правових і суспільно-політичних), форм, методів і засобів (організаційних, правових, економічних, соціально-психологічних), зв'язків і відносин, за допомогою яких забезпечується кримінологічний вплив на специфічні об'єкти для досягнення поставлених цілей;

– кримінологічне забезпечення (органічними частинами якого є інформаційне та аналітичне забезпечення діяльності щодо протидії наркозлочинності) визначено як систему впровадження в практичну діяльність кримінологічних знань, втілених в уміння, методичні й тактичні рекомендації і технології їхнього застосування з метою протидії наркозлочинності і запобігання наркозлочинам;

– сформульовано низку конкретних пропозицій та рекомендацій, спрямованих на удосконалення окремих положень Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними»; при цьому з метою забезпечення наступальної і чіткої стратегії системної протидії наркозлочинності не виключається і модернізація Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори»;

удосконалено:

– розуміння сутності, місця, особливостей та значення програмування у сфері протидії наркозлочинності, на підставі чого зроблено висновок, що перехід до програмного методу планування і реалізації заходів з протидії наркозлочинності був значним кроком уперед на шляху організаційно-правового забезпечення комплексного підходу до здійснення вказаної діяльності;

– розуміння сутності, специфіки впливу та перспектив подальшої трансформації системи інформаційного забезпечення протидії наркозлочинності та запобігання наркозлочинам, що являє собою: по-перше, складну, багатогранну діяльність служб і підрозділів правоохоронних органів, спрямовану на одержання кримінологічної інформації, її зберігання, обробку, передачу і використання з метою вирішення завдань протидії наркозлочинності; по-друге, систему збору і одержання інформації із внутрішніх і зовнішніх джерел, схем інформаційних потоків, що циркулюють у ході здійснення кримінологічного впливу, а також методологію використання наявних баз даних кримінологічної інформації і побудови нових баз даних;

– кримінологічний аналіз статистичної картини стану наркозлочинності та боротьби з цим явищем, позитивних і негативних властивостей цих процесів, а також прогнозних сценаріїв розвитку, в результаті чого констатовано, що в Україні: по-перше, відбулись зміни вартісної структури вилучених наркотиків, по-друге, зміцнились зв'язки наркобізнесу і загальнокримінальної злочинності, по-третє, зросли співробітництво і взаємодія вітчизняних наркоугруповань із представниками транснаціональної організованої злочинності та відбулося розширення їхніх міжнародних зв'язків;

дістало подальший розвиток:

– обґрунтування конструкції механізму протидії наркозлочинності, який складають: по-перше, середовище реалізації організуючого потенціалу механізму, яким виступає організаційна структура системи протидії злочинності в цілому, представлена комплексами цілей, задач, суб'єктів, об'єктів, рівнів, форм і принципів протидії злочинності; по-друге, юридичні підстави (норми, правозастосовні акти, практика) здійснення різних форм кримінологічного впливу на наркозлочинність; по-третє, засоби і методи кримінологічного впливу; по-четверте, процес удосконалення як комплекс відповідних організаційних, правових та інших заходів;

– обґрунтування алгоритму (основних етапів) складання аналізу стану протидії наркозлочинності у такому вигляді: виробляється розгляд проблеми загалом; встановлюється коло фахівців-експертів; розробляються ключові питання і відбувається відсіч другорядних питань; визначається коло джерел інформації, виробляється оцінка і предметна класифікація отриманих зв'язків; здійснюється оцінка і тлумачення наявних даних;

– обґрунтування організаційної моделі реалізації державної політики протидії наркозлочинності, де: 1) роль координатора відведена Національній координаційній раді по боротьбі з наркоманією при Кабінеті Міністрів України; 2) роль апарата цієї ради покладається на структури Державного комітету України з питань контролю за наркотиками; 3) у структурі виконавчої влади регіонального рівня створюються організаційні ланки, які забезпечували б на даному рівні організацію антинаркотичної діяльності, особливо поза сферою роботи правоохоронних органів; 4) у правоохоронних органах формуються координаційні ланки, що структурно забезпечують (за напрямами): оперативно-розшукову діяльність, зовнішню розвідку, досудове слідство, адміністративну діяльність у сфері контролю за легальним обігом наркотиків, забезпечення єдиної інформаційної бази з питань обігу наркотиків і протидії наркозлочинності, інші шляхи протидії, зумовлені характером складної оперативної обстановки.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що:

– у науково-дослідній сфері ці результати, які в сукупності становлять цілісне знання про даний соціально-правовий феномен, можуть бути основою для подальшої розробки відповідних проблем;

– у галузі правотворчості висновки, пропозиції та рекомендації, сформульовані в дисертації, можуть бути використані для підготовки і уточнення низки законодавчих та підзаконних актів у сфері організації та здійснення протидії наркозлочинності;

– у правозастосовній діяльності використання одержаних результатів дозволить підвищити ефективність процесів і процедур організації та здійснення протидії наркозлочинності (акт впровадження у діяльність Державного комітету України з питань контролю за наркотиками від 10 червня 2011 р.);

– у навчальному процесі матеріали дисертації доцільно використовувати при підготовці підручників та навчальних посібників із дисциплін «Кримінологія», «Профілактика злочинності» тощо. Їх враховано також у навчально-методичних розробках, підготовлених автором та за його участю (акт впровадження у навчальний процес Харківського національного університету внутрішніх справ від 6 липня 2011 р.).

Особистий внесок здобувача в одержання наукових результатів, що містяться в дисертації. Дисертаційне дослідження виконано здобувачем самостійно, сформульовані положення і висновки обґрунтовано на основі особистих досліджень автора. У співавторстві з науковим керівником О.М. Литвиновим опубліковано наукову статтю (частка дисертанта - 60%). У процесі одержання нових наукових результатів наукові розробки інших дослідників не використовувалися.

Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремих її аспектів, одержані узагальнення і висновки були оприлюднені дисертантом на трьох міжнародних, всеукраїнських та регіональних науково-практичних конференціях та семінарах: «Проблеми реформування національного законодавства в умовах адміністративної реформи» (м. Київ, 2011 р.), «Теорія та практика кримінального судочинства» (м. Харків, 2011 р.), а також на засіданні Кримінологічної асоціації України (м. Харків, 2011 р.).

Публікації. Основні положення та результати дисертації відображено у 3-х статтях, опублікованих у фахових наукових збірках, та 3-х тезах доповідей на науково-практичних конференціях і семінарах.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, поділених на сім підрозділів, висновків, додатків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 213 сторінок. Основний текст - 178 сторінок. Список використаних джерел складається з 210 найменувань і займає 19 сторінок. Додатки займають 16 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації‚ визначаються її зв'язок з науковими програмами, планами, темами‚ мета і завдання‚ об'єкт і предмет‚ методи дослідження‚ наукова новизна та практичне значення одержаних результатів‚ особистий внесок здобувача в їх одержання‚ апробація результатів дисертації та публікації.

Розділ 1 «Механізм протидії злочинності як форма соціально-правової реакції» присвячено аналізу діяльності щодо протидії злочинності, з'ясуванню сутності, структури та елементів такої дослідної категорії, як механізм протидії злочинності, характеристиці його співвідношення з іншими суміжними системними утвореннями.

У підрозділі 1.1. «Характеристика сучасної наркоситуації в Україні та основних тенденцій її розвитку» на підставі аналізу кримінальної статистики за останні п'ять років підтверджено офіційні дані про зменшення основних показників, що характеризують загальний рівень злочинності у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів, кількість тяжких та особливо тяжких наркозлочинів, а також кількість виявлених за вчинення наркозлочинів осіб.

Проте, в цілому позитивна статистична картина протидії наркозлочинності ускладнена такими рисами:

– наявна тенденція стабілізації наркозлочинів за умови постійного зменшення кількості зареєстрованих тяжких та особливо тяжких злочинів (на -16,8%) протягом звітного періоду обумовлена не лише загальною тенденцією до стабілізації рівня злочинності та послабленням реєстраційної дисципліни з метою покращення звітності, але й певною переорієнтацію правоохоронної системи на валові показники, які простіше за все формувати за рахунок саме злочинів невеликої тяжкості;

– суттєва різниця показників 2009 року (за деякими позиціями вона дорівнює 20%) за умови збереження загальної тенденції дозволяє припускати штучну природу досягнутих змін. Уявляється, що в їх основі знаходяться відомчі (політичні) інтереси.

Зроблено наголос на тому, що кримінологічна картина набуває ще більшого негативного забарвлення, якщо провести аналіз інших показників, які характеризують наркозлочинність, зокрема питомої ваги споживачів наркотиків, кількості осіб, що перебувають на обліку з діагнозом «наркоманія», кількості смертельних випадків серед наркоманів, поширеності розладів психіки та поведінки внаслідок вживання наркотичних речовин, тощо.

Констатуються такі тенденції, характерні для сучасної наркоситуації в Україні: по-перше, відбулись зміни вартісної структури вилучених наркотиків, а легкі наркотичні засоби поступово заміщуються більш концентрованими і важкими; по-друге, зміцнились зв'язки наркобізнесу і загальнокримінальної злочинності, що дозволяє організованим кримінальним структурам скоювати злочини, пов'язані з наркотичними засобами, у постійно зростаючих обсягах; по-третє, зросло співробітництво і взаємодія вітчизняних наркоугруповань із представниками транснаціональної організованої злочинності, відбулося розширення їхніх міжнародних зв'язків.

У підрозділі 1.2. «Поняття і структура механізму протидії наркозлочинності» обґрунтовується, що сучасній наркозлочинності держава і суспільство протиставляють системну діяльність (комплекс заходів) із протидії. При організації та здійсненні цієї діяльності постійно виникає необхідність свідомого конструювання і удосконалення механізмів управління відповідними процесами об'єктивного і суб'єктивного плану.

Конструкція механізму протидії наркозлочинності є формою вираження механізму формування і реалізації кримінологічного впливу через опосередкований державою єдиний ланцюг взаємозалежних суспільних явищ: «потреби - інтереси - цілі - рішення - дії - результати» протидії наркозлочинності. У цьому ланцюзі присутні складові, що відбивають як об'єктивні, так і суб'єктивні закономірності й процеси функціонування та розвитку суспільства.

Елементами механізму протидії наркозлочинності є: по-перше, середовище реалізації організуючого потенціалу механізму, яким виступає організаційна структура системи протидії злочинності в цілому, представлена комплексами цілей, задач, суб'єктів, об'єктів, рівнів, форм і принципів протидії злочинності; по-друге, юридичні підстави (норми, правозастосовні акти, практика) здійснення різних форм кримінологічного впливу на наркозлочинність; по-третє, засоби і методи кримінологічного впливу; по-четверте, процес удосконалення як комплекс відповідних організаційних, правових та інших заходів. Основою, яка пов'язує всі перелічені вище елементи механізму, виступають інтеграційні зв'язки, що розглядаються як універсальні засоби оптимізації його функціонування.

Отже, під механізмом протидії наркозлочинності розуміється таке системне утворення (узята в єдності вся сукупність) норм, принципів, інститутів (державно-правових і суспільно-політичних), форм, методів і засобів (організаційних, правових, економічних, соціально-психологічних) зв'язків і відносин, за допомогою яких забезпечується кримінологічний вплив на специфічні об'єкти для досягнення поставлених цілей.

У вузькому розумінні цей механізм являє собою сукупність форм, методів і засобів, за допомогою яких відповідними суб'єктами здійснюється різноманітна діяльність у сфері протидії наркозлочинності.

Розділ 2 «Системно-структурна характеристика елементів механізму протидії наркозлочинності та напрями його удосконалення» присвячено розгляду основних елементів механізму протидії наркозлочинності, їх особливостей, а також характеристиці оптимальних напрямів удосконалення функціонування механізму в цілому.

У підрозділі 2.1. «Антинаркотичне законодавство в світлі трансформації політики протидії наркозлочинності» зазначається, що кримінологічна складова є нерозривною частиною вітчизняної кримінально-правової політики, реалізованої через систему законів, спрямованих на протидію злочинності в цілому та її різновидів, зокрема наркозлочинності.

Історія становлення і розвитку державної політики боротьби з поширенням наркотиків у радянські, пострадянські й сучасні часи не завжди була системною, вивіреною і послідовною, характеризувалася неоднозначними підходами, наявністю крайнощів при ухваленні рішень, зміною суворих репресивних заходів на ліберальні. В окремі періоди державні рішення були багато в чому поверхневими, залежали від випадкових факторів або політичного волюнтаризму.

Процес формування законів, що відображають політику протидії наркозлочинності, умовно розподілено на три етапи.

Перший - період контролю (1922-1991 рр.). За цей період в СРСР склалась система правових заходів боротьби з наркоманією: адміністративна відповідальність, кримінальна відповідальність, примусові й добровільні заходи медичного характеру. Усередині даного етапу можна виділити більш короткочасні періоди, які були пов'язані з прийняттям кримінального законодавства, значимого для боротьби з наркозлочинністю.

Наступний етап - період лібералізму і спроби демократизації антинаркотичного законодавства (1991-2005 рр.). Це найсуперечливіший етап, що характеризується прийняттям не завжди продуманих і навіть полярних рішень в сфері боротьби з незаконним обігом наркотиків. У 1990-ті рр. багато чого в країні піддавалося руйнуванню і знищенню. Це повною мірою стосувалось і протидії наркозлочинності.

Теперішній третій етап розвитку вітчизняного антинаркотичного законодавства - це період початку повернення до ідей контролю за незаконним споживанням наркотиків (після 2005 р.). Складний та украй негативний сценарій розвитку наркоситуації на всій території України обумовив необхідність прийняття в рамках державної політики адекватних кримінально-правових і кримінологічних антинаркотичних заходів протидії.

На підставі аналізу складових елементів різних типів політики держави в сфері протидії наркозлочинності зроблено висновок, що за всіх часів вона характеризувалася певною циклічністю, непослідовністю і відсутністю кримінологічного прогнозу, що забезпечує системність ухвалення рішення і здійснення продуманої антинаркотичної діяльності. На сьогоднішній момент констатовано остаточну руйнацію системи боротьби з поширенням наркотиків, що включала профілактику - лікування - ресоціализацію з наступним поверненням колишніх хворих наркоманів до нормального життя в суспільстві.

В якості можливих шляхів усунення цього системного протиріччя запропоновано усе законодавство, пов'язане з боротьбою зі злочинністю, що становить єдину систему, піддати комплексній кримінологічній експертизі (з урахуванням досвіду його практичного застосування та оцінки ефективності). Результати експертизи повинні бути враховані при прийнятті законодавцем Основ державної політики протидії злочинності, що повністю відповідатиме сучасним реаліям. Щодо галузевих змін, внесених у кримінальне законодавство, зокрема і щодо наркозлочинності, то їх необхідно криминологічно обґрунтувати, ретельно врахувати виявлені й прогнозовані тенденції наркозлочинності, її структури, нових видів, контингенту злочинців і т.п.

У підрозділі 2.2. «Програмування кримінологічного впливу на наркозлочинність» зазначається, що програмування у сфері протидії злочинності відноситься до алгоритмізованих методів, які застосовуються для вирішення відповідних завдань і забезпечення комплексної антикриміногенної дії. При цьому програмні документи, які містять перелік заходів впливу на злочинність та супутні їй явища, є за природою розпорядчими актами, адже їх поява об'єктивно обумовлена необхідністю задоволення певних суспільних потреб, вони адресовані широкому колу суб'єктів, не конкретизовані та не мають казуального характеру. На підставі аналізу програмних рішень з питань протидії наркозлочинності в різних регіонах України обґрунтовано, що перехід до програмного методу планування і реалізації заходів з протидії був значним кроком вперед на шляху організаційно-правового забезпечення комплексного підходу до здійснення вказаної діяльності.

У рамках реалізації антинаркотичної політики в цей час проголошена докорінна перебудова стратегії боротьби з наркозлочинністю. Правоохоронна система країни переорієнтована на перехід від переслідування споживачів наркотиків за вчинення малозначних злочинів до придушення організованої злочинності, що контролює наркотрафіки, великі мережі збуту, легалізує доходи від наркобізнесу.

Адекватною відповіддю на виклики щодо формування нової стратегії протидії наркозлочинності повинно було стати ухвалення Концепції реалізації державної політики у сфері протидії поширенню наркоманії, боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів на 2011-2015 роки, яка поряд із позитивними моментами має низку суттєвих прогалин. Зокрема: не забезпечено концептуальну єдність стратегічних і тактичних аспектів протидії наркозлочинності; відсутній прогноз розвитку наркоситуації в країні та оцінка ефективності раніше вжитих профілактичних заходів; критично низькою є ресурсна забезпеченість профілактичних заходів, а параметри розподілу фінансових ресурсів є непрозорими та заплутаними; передбаченими заходами не забезпечено підготовку і підвищення кваліфікації працівників правоохоронних органів, що здійснюють боротьбу з найнебезпечнішими або новими видами наркозлочинів; не визначено питання щодо здійснення етапного контролю за ходом реалізації Концепції в цілому або окремих її розділів.

Дисертант наголошує на тому, що від фрагментарних кроків у сфері протидії наркозлочинності треба переходити до наступальної і чіткої стратегії системних дій. У зв'язку з цим на перспективу потрібним є вирішення низки принципових завдань. По-перше, необхідно продовжити зміцнення нормативно-правової бази в цій сфері. На законодавчому рівні повинні бути чітко визначені компетенція і відповідальність кожної структури, що входить у єдину систему протидії наркозлочинності, що дозволить підвищити загальну координацію роботи, сконцентрувати зусилля держави і громадських організацій на дійсно значимих напрямах. По-друге, слід приділити належну увагу особливому напряму - профілактичній роботі серед дітей, підлітків і молоді. Необхідно шукати шляхи огородження молоді від наркотиків.

У цьому зв'язку автор переконаний, що потрібне «держзамовлення» на підготовку розгорнутої державної програми зміцнення правопорядку і протидії злочинності, а на її основі - регіональних та галузевих програм. Зокрема, програма протидії наркозлочинності має стати основним документом з розробки, удосконалення і коректування державної антинаркотичної політики, спрямована на координацію дій органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських об'єднань у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, прекурсорів і протидії їхньому незаконному обігу. Відповідні розробки і пропозиції здобувача розміщені у додатках до дисертації. Вони знайшли своє впровадження у практичну нормотворчу діяльність.

У підрозділі 2.3. «Координація, взаємодія і міжнародна співпраця у сфері протидії наркозлочинності» зазначається, що координація і взаємодія мають важливе значення в сфері протидії наркозлочинності, тому що ця діяльність здійснюється за рахунок спільних погоджених зусиль різних суб'єктів. Серед них є і органи державної влади різного рівня, недержавні суб'єкти, що представляють інтереси громадянського суспільства, і навіть окремі громадяни через різні форми самоорганізації населення. Потрібен також адекватний розвиток міжнародного співробітництва в сфері протидії незаконному обігу наркотичних засобів і психотропних речовин на багатобічній і двосторонній основі, що є принципом державної політики у сфері протидії наркозлочинності.

Усі органи влади можуть ефективно протидіяти незаконному обігу наркотичних засобів за умови оптимальної координації їхньої діяльності. Однак у вітчизняних умовах протягом тривалого часу не вдається здійснити ефективний вибір координатора як суб'єкта, що у повній мірі погоджує галузеву діяльність всіх задіяних у процесі протидії наркозлочинності установ і організацій. Узагальнюючи наявний за даною проблемою матеріал, здійснивши власний аналіз існуючого досвіду розв'язання цієї проблеми, дисертант пропонує організаційну модель, де роль координатора антинаркотичної діяльності відведена Національній координаційній раді по боротьбі з наркоманією при Кабінеті Міністрів України. Роль апарата цієї ради слід покласти на структури Державного комітету України з питань контролю за наркотиками. Обов'язковою умовою функціонування останнього повинно бути включення в його штат прикомандированих співробітників всіх зацікавлених органів виконавчої влади в кількості, визначеній Прем'єр-міністром України, погодженій з Президентом України.

У цьому випадку необхідно буде, по-перше, на законодавчому рівні чітко визначити статус і повноваження Національної координаційної ради по боротьбі з наркоманією при Кабінеті Міністрів України, що займається в сучасних умовах антинаркотичною діяльністю. По-друге, визначити, яка організаційна ланка Державного комітету України з питань контролю за наркотиками буде виконувати роль апарата цієї ради. Автор вважає, що цю місію могло б взяти на себе Головне організаційно-аналітичне управління. Обов'язковою є і фіксація на законодавчому рівні повноважень апарата Національної координаційної ради по боротьбі з наркоманією при Кабінеті Міністрів України, що нині узгоджує розглянуту діяльність.

Здобувач наголошує також на необхідності координації оперативно-розшукної діяльності (далі - ОРД) як найбільш результативної правоохоронної функції в сфері протидії кримінальному наркообігу. Оптимальним робочим органом, що забезпечить узгодження дій всіх цих оперативних підрозділів правоохоронних органів, автор вважає службу БНОН МВС України як таку, що має в своєму арсеналі стратегічні й тактичні підходи спільної оперативної роботи в сфері протидії кримінальному наркообігу. При цьому ці підрозділи не втратять своїх позицій і як суб'єкт ОРД в антинаркотичній сфері.

У підрозділі 2.4. «Інформаційно-аналітичне забезпечення протидії наркозлочинності» зазначається, що інформаційне та аналітичне забезпечення є компонентами кримінологічного забезпечення діяльності щодо протидії наркозлочинності, яка являє собою систему впровадження в практичну діяльність кримінологічних знань, втілених в уміння, методичні й тактичні рекомендації і технології їхнього застосування з метою протидії наркозлочинності і запобігання наркозлочинам.

Інформаційне забезпечення протидії злочинності та запобігання злочинам являє собою: по-перше, складну, багатогранну діяльність служб і підрозділів правоохоронних органів, спрямовану на одержання кримінологічної інформації, її зберігання, обробку, передачу і використання з метою вирішення завдань протидії злочинності; по-друге, систему збору і одержання інформації із внутрішніх і зовнішніх джерел, схем інформаційних потоків, що циркулюють у ході процесу здійснення кримінологічного впливу, а також методологію використання наявних баз даних кримінологічної інформації і побудови нових баз даних.

Ефективність інформаційного забезпечення протидії наркозлочинності залежить від ефективності функціонування всіх елементів системи зв'язку: якщо джерело інформації визначене вірно, а інформація придатна для використання; якщо інформація передана швидко і без перекручень, у максимально повному обсязі; якщо співробітник здатний ефективно використати інформацію для вирішення поставлених завдань. При цьому дисертантом доведено, що увесь процес від одержання кримінологічної інформації до її остаточної обробки і передачі кінцевому користувачеві проходить кілька стадій (етапів): збір, зберігання, обробку, аналіз, передачу, одержання і використання.

Для того щоб зібрана, зафіксована і систематизована інформація використовувалась в практичній діяльності належним чином, вона повинна бути піддана аналітичній обробці. Без своєчасного аналізу (зафіксованих) даних, інформація втрачає актуальність. Тільки вчасно проаналізована інформація дозволяє формулювати пошукові гіпотези, розробляти завдання впливу на злочинність, корегувати програмні заходи тощо щодо протидії злочинності і т.д. Алгоритм, основні етапи складання аналізу стану протидії наркозлочинності запропоновано автором у такому вигляді: виробляється розгляд проблеми загалом; встановлюється коло фахівців-експертів; розробляються ключові питання й відсікаються другорядні питання; визначається коло джерел інформації, виробляється оцінка і предметна класифікація отриманих зв'язків; здійснюється оцінка і тлумачення наявних даних.

У підрозділі 2.5. «Удосконалення функціонування механізму протидії наркозлочинності» зазначається, що пошук напрямів раціоналізації механізму протидії наркозлочинності можна і потрібно вести через виявлення ступеня впливу всього управлінського механізму, окремих його елементів на об'єкти кримінологічного впливу в сфері діяльності щодо протидії наркозлочинності, зокрема, на стан законності, забезпечення громадської безпеки, боротьби зі злочинністю.

Як перший напрям удосконалення механізму протидії наркозлочинності дисертантом виділено необхідність науково обґрунтованого підходу у визначенні предметної діяльності з протидії наркозлочинності на основі об'єктивних соціальних потреб. У формування предметної компетенції суб'єктів протидії наркозлочинності мають бути покладені три важливих умови: по-перше, принцип поділу влади, відповідно до якого правоохоронні органи віднесені до виконавчої гілки влади; по-друге, до предметної діяльності правоохоронних органів можуть бути віднесені захист лише тієї частини суспільних відносин, на які посягає правопорушник, вчиняючи кримінально каране діяння; по-третє, предметом діяльності правоохоронних органів можуть бути тільки ті відносини, які об'єктивно вимагають застосування примусових заходів.

Другим важливим напрямом удосконалення механізму протидії наркозлочинності автором розглядається приведення системи управління протидії злочинності у відповідності до вимог науково обґрунтованих принципів. Такими є принципи балансу прав і обов'язків, особистої відповідальності посадової особи за вчинені дії або прийняті рішення, розмежування компетенції різних органів, підрозділів і посадових осіб, закріплення їх у нормативно-правових актах, відповідності займаної посади, визначення основної виконавчої ланки, пропорційного застосування заходів примусу тощо.

Структурно-організаційне удосконалення механізму протидії наркозлочинності зумовлює необхідність визначення структури - провідника державної політики в даній сфері, а також суб'єктів безпосередньої протидії наркозлочинності. З огляду на ці обставини важливим є створення такої організаційної моделі механізму протидії наркозлочинності, що включала б, по-перше, підвищення статусу Національної координаційної ради боротьби з наркоманією при Кабінеті Міністрів України; по-друге, організаційні ланки в структурі виконавчої влади регіонального рівня, які забезпечували б на даному рівні організацію антинаркотичної діяльності, особливо поза сферою роботи правоохоронних органів; по-третє, координаційні ланки, що структурно забезпечують (за напрямами): ОРД, зовнішню розвідку, досудове слідство, адміністративну діяльність у сфері контролю за легальним обігом наркотиків, забезпечення єдиної інформаційної бази з питань обігу наркотиків і протидії наркозлочинності, інші напрями протидії, зумовлені характером складної оперативної обстановки.

Доведено, що структурно-організаційні заходи, які забезпечують механізм протидії наркозлочинності, повинні знайти своє правове оформлення в нормах законодавства. Автор вважає оптимальним і пропонує внесення змін до Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними». При цьому він не виключає і модернізацію Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори».

кримінологічний наркозлочинність протидія

У результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України та практики його застосування, теоретичного осмислення наукових праць та отриманих дослідницьких даних, автором запропоновано нове вирішення актуального наукового завдання, а також сформульовано низку висновків, пропозицій та рекомендацій, спрямованих на удосконалення функціонування механізму протидії наркозлочинності і діяльності відповідних суб'єктів щодо запобігання наркозлочинам. Основні з них такі:

1. На підставі аналізу кримінальної статистики за останні п'ять-сім років підтверджено офіційні дані про зменшення основних показників, що характеризують загальний рівень злочинності у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів, кількість тяжких та особливо тяжких наркозлочинів, а також кількість виявлених за вчинення наркозлочинів осіб. Проте, в цілому позитивна статистична картина протидії наркозлочинності набуває негативного забарвлення, якщо провести аналіз інших показників, що характеризують наркозлочинність, зокрема питомої ваги споживачів наркотиків, кількості осіб, що перебувають на обліку з діагнозом «наркоманія», кількості смертельних випадків серед наркоманів, поширеності розладів психіки та поведінки внаслідок вживання наркотичних речовин, тощо.

2. Констатуються такі тенденції, характерні для сучасної наркоситуації в Україні: по-перше, відбулись зміни вартісної структури вилучених наркотиків, а легкі наркотичні засоби поступово заміщуються більш концентрованими і важкими; по-друге, зміцнились зв'язки наркобізнесу і загальнокримінальної злочинності, що дозволяє організованим кримінальним структурам скоювати злочини, пов'язані з наркотичними засобами, у постійно зростаючих обсягах; по-третє, зросло співробітництво і взаємодія вітчизняних наркоугруповань із представниками транснаціональної організованої злочинності, відбулося розширення їхніх міжнародних зв'язків.

3. Обґрунтовується, що сучасній наркозлочинності держава і суспільство протиставляють системну діяльність (комплекс заходів) із протидії. При організації та здійсненні цієї діяльності постійно виникає необхідність свідомого конструювання і удосконалення механізмів управління відповідними процесами об'єктивного і суб'єктивного плану. Конструкція механізму протидії наркозлочинності є формою вираження процесів формування і реалізації кримінологічного впливу через опосередкований державою єдиний ланцюг взаємозалежних суспільних явищ: «потреби - інтереси - цілі - рішення - дії - результати» протидії наркозлочинності. У цьому ланцюзі присутні складові, що відбивають як об'єктивні, так і суб'єктивні закономірності і процеси функціонування і розвитку суспільства.

4. Під механізмом протидії наркозлочинності розуміється таке системне утворення (узята в єдності вся сукупність) норм, принципів, інститутів (державно-правових і суспільно-політичних), форм, методів і засобів (організаційних, правових, економічних, соціально-психологічних), зв'язків і відносин, за допомогою яких забезпечується кримінологічний вплив на специфічні об'єкти для досягнення поставлених цілей.

5. Елементами механізму протидії наркозлочинності є: по-перше, середовище реалізації організуючого потенціалу механізму, яким виступає організаційна структура системи протидії злочинності, в цілому представлена комплексами цілей, задач, суб'єктів, об'єктів, рівнів, форм і принципів протидії злочинності; по-друге, юридичні підстави (норми, правозастосовні акти, практика) здійснення різних форм кримінологічного впливу на наркозлочинність; по-третє, засоби і методи кримінологічного впливу; по-четверте, процес удосконалення як комплекс відповідних організаційних, правових та інших заходів. Перелічені складові елементи структурно відносяться до інших систем (кримінальної політики, кримінологічного моніторингу, управлінської діяльності), проте за функціональною ознакою сукупно синтезують шуканий механізм. Даний факт зумовив подальший хід дослідження на основі індуктивного аналізу суміжних системних утворень.

6. Кримінологічна функціональна складова є нерозривною частиною вітчизняної кримінально-правової політики, реалізованої через систему законів, спрямованих на протидію злочинності в цілому та її різновидів, зокрема, наркозлочинності. Історія становлення і розвитку державної політики боротьби з поширенням наркотиків у радянські, пострадянські й сучасні часи не завжди була системною, вивіреною і послідовною, характеризується неоднозначними підходами, наявністю крайнощів при прийомі рішень, зміною суворих репресивних заходів на ліберальні. В окремі періоди прийняті державні рішення були багато в чому поверховими, залежали від випадкових факторів або політичного волюнтаризму. Сама ж політика протидії наркозлочинності характеризується певною циклічністю, непослідовністю і відсутністю кримінологічного прогнозу, що забезпечує системність ухвалення рішення і здійснення продуманої антинаркотичної діяльності. На сьогоднішній момент констатовано остаточну руйнацію системи боротьби з поширенням наркотиків, що включала профілактику - лікування - ресоціализацію з наступним поверненням колишніх хворих наркоманів до нормального життя в суспільстві.

7. Програмування у сфері протидії наркозлочинності відноситься до алгоритмізованих методів, що застосовуються для вирішення відповідних завдань і забезпечення комплексної антикриміногенної дії. При цьому програмні документи, які містять перелік заходів впливу на наркозлочинність та супутні їй явища, є за природою розпорядчими актами. На підставі аналізу цих документів зроблено висновок, що перехід до програмного методу планування і реалізації заходів з протидії наркозлочинності був значним кроком вперед на шляху організаційно-правового забезпечення комплексного підходу до здійснення вказаної діяльності.

8. Координація, взаємодія і міжнародна співпраця мають важливе значення в сфері протидії наркозлочинності, тому що ця діяльність здійснюється за рахунок спільних погоджених зусиль різних суб'єктів та на різних рівнях. Однак у вітчизняних умовах протягом тривалого часу не вдається здійснити ефективний вибір координатора як суб'єкта, що у повній мірі погоджує галузеву діяльність всіх задіяних у процесі протидії наркозлочинності установ і організацій. За результатами проведеного аналізу, узагальнення наявних підходів та досвіду вирішення даної проблеми запропоновано організаційну модель, де роль координатора антинаркотичної діяльності відведена Національній координаційній раді по боротьбі з наркоманією при Кабінеті Міністрів України. Роль апарата цієї ради покладається на структури Державного комітету України з питань контролю за наркотиками. Обов'язковою умовою функціонування останнього є включення в його штат прикомандированих співробітників всіх зацікавлених органів виконавчої влади в кількості, визначеній Прем'єр-міністром України, погодженій з Президентом України.

9. Кримінологічне забезпечення діяльності щодо протидії наркозлочинності являє собою систему впровадження в практичну діяльність кримінологічних знань, втілених в уміння, методичні й тактичні рекомендації і технології їхнього застосування з метою протидії наркозлочинності і запобігання наркозлочинам. Компонентами кримінологічного забезпечення є інформаційне та аналітичне забезпечення.

Інформаційне забезпечення протидії наркозлочинності та запобігання наркозлочинам являє собою: по-перше, складну, багатогранну діяльність служб і підрозділів правоохоронних органів, спрямовану на одержання кримінологічної інформації, її зберігання, обробку, передачу і використання з метою вирішення завдань протидії наркозлочинності; по-друге, систему збору і одержання інформації із внутрішніх і зовнішніх джерел, схем інформаційних потоків, що циркулюють у ході здійснення кримінологічного впливу, а також методологію використання наявних баз даних кримінологічної інформації і побудови нових баз даних.

Алгоритм, основні етапи складання аналізу стану протидії наркозлочинності запропоновано у такому вигляді: виробляється розгляд проблеми загалом; встановлюється коло фахівців-експертів; розробляються ключові питання і відбувається відсіч другорядних питань; визначається коло джерел інформації, виробляється оцінка і предметна класифікація отриманих зв'язків; здійснюється оцінка і тлумачення наявних даних.

10. Пошук напрямів раціоналізації механізму протидії наркозлочинності проведено через виявлення ступеня впливу всього управлінського механізму, окремих його елементів на об'єкти в сфері діяльності щодо протидії наркозлочинності. Як перший напрям удосконалення механізму протидії розглянуто необхідність науково обґрунтованого підходу у визначенні предметної діяльності з протидії наркозлочинності на основі об'єктивних соціальних потреб. Другим напрямом удосконалення механізму розглянуто приведення системи управління протидією злочинності у відповідність до вимог науково обґрунтованих принципів (зокрема принципу балансу прав і обов'язків, особистої відповідальності посадової особи за вчинені дії або прийняті рішення, розмежування компетенції різних органів, підрозділів і посадових осіб, закріплення їх у нормативно-правових актах, відповідності займаної посади, визначення основної виконавчої ланки, пропорційного застосування заходів примусу тощо).