Договірні зобов’язання про передання майна у власність: цивільно-правові аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В. М. КОРЕЦЬКОГО

ДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ПРО ПЕРЕДАННЯ МАЙНА У ВЛАСНІСТЬ: ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ

Спеціальність 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес;

сімейне право; міжнародне приватне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

ЯВОРСЬКА Олександра Степанівна

УДК 347.133.74

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Науково-дослідному інституті приватного права і підприємництва Національної академії правових наук України.

Науковий консультант -

доктор юридичних наук, професор,

академік НАПрН України,

Заслужений діяч науки і техніки України

ЛУЦЬ Володимир Васильович,

Академія муніципального управління,

завідувач кафедри цивільно-правових дисциплін.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор, академік НАПрН України,

Заслужений діяч науки і техніки України

ШЕВЧЕНКО Ярославна Миколаївна,

Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України,

завідувач відділу проблем цивільного, трудового та підприємницького права;

доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАПрН України

МАЙДАНИК Роман Андрійович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри цивільного права;

доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАПрН України

СПАСИБО-ФАТЄЄВА Інна Валентинівна,

Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого,

професор кафедри цивільного права № 1.

Захист відбудеться «23» березня 2011 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.02 при Інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий «18» лютого 2011 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О. О. Кваша

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Власність та право власності - основа політичної, економічної, соціальної свободи особи у суспільстві. Оскільки жоден учасник суспільного життя не мислить себе поза власністю, то виправданим є постійно існуючий інтерес до дослідження проблем власності та правових форм, що опосередковують її примноження. Договори про передання майна у власність є тими унікальними правовими конструкціями цивільного права, що опосередковують перехід права власності у різних сферах суспільного життя та між різними учасниками цивільних відносин, слугують підставою виникнення зобов'язальних правовідносин з передання майна у власність.

Правове регулювання договірних зобов'язань про передання майна у власність з прийняттям нових актів цивільного законодавства незалежної України зазнало істотних змін та значного оновлення. Розширення договірної свободи, надання договору функції регулятора відносин його сторін вимагає серйозних наукових досліджень цих його аспектів. Актуальними та практично значущими є дослідження специфіки передання різних видів об'єктів (нерухомого майна, цінних паперів, майнових прав тощо) та перенесення права власності на них. Саме з виконанням сторонами договірних обов'язків пов'язана трансформація характеру їх правовідносин з абсолютного у зобов'язальне з наступним виникненням уже нового абсолютного правовідношення. Широка сфера функціонування договірних зобов'язань про передання майна у власність, їх різнопланова спрямованість як на задоволення потреб суб'єктів господарювання, так і побутових, особистих потреб учасників цивільних відносин, зумовлює актуальність дослідження підстав та правових наслідків їх припинення, проблем захисту особи у разі невиконання чи неналежного виконання контрагентом своїх обов'язків.

Проблеми договірного права України були предметом досліджень у різних аспектах: на рівні докторських дисертацій Т. В. Боднар - виконання договірних зобов'язань, С. М. Бервено - загальнотеоретичні проблеми договірного права, С. О. Погрібного - механізми та принципи регулювання договірних відносин, кандидатських робіт з проблем окремих видів договорів (ренти, довічного утримання (догляду), спадкового договору). Для обґрунтування теоретичних положень у дисертації автор опирається на наукові результати, отримані українськими та зарубіжними ученими дореволюційного, радянського та сучасного періодів розвитку правової науки: С. С. Алексєєва, С. М. Бервено, В. А. Бєлова, Т. В. Боднар, В. І. Борисової, М. І. Брагінського, О. М. Вінник, В. В. Вітрянського, М. К. Галянтича, С. Дністрянського, О. В. Дзери, А. С. Довгерта, О. С. Іоффе, М. М. Коркунова, В. М. Коссака, О. В. Кохановської, Н. С. Кузнєцової, Х. Кйотца, І. М. Кучеренко, В. В. Луця, Л. А. Луць, Р. А. Майданика, Д. І. Мейєра, В. С. Мілаш, Є. О. Мічуріна, Л. А. Музики, О. Огоновського, О. А. Підопригори, С. О. Погрібного, Й. О. Покровського, Б. І. Пугінського, З. В. Ромовської, В. І. Семчика, В. І. Сінайського, К. І. Скловського, І. В. Спасибо-Фатєєвої, Є. О. Харитонова, В. М. Хвостова, С. Я. Фурси, К. Цвайгерта, Я. М. Шевченко, Г. Ф. Шершеневича, В. Л. Яроцького та інших. Комплексне дослідження проблематики договірних зобов'язань про передання майна у власність здійснюється уперше.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконане у Науково-дослідному інституті приватного права і підприємництва НАПрН України у межах теми „Проблеми здійснення та захисту суб'єктивних цивільних прав” (номер державної реєстрації 010ВU000494).

Мета і завдання дослідження полягають у встановленні загальних закономірностей та видових особливостей договірних зобов'язань про передання майна у власність, в обґрунтуванні системи засобів, що забезпечують ефективність їх функціонування у національній правовій системі, та шляхів розв'язання проблем, пов'язаних з їх виконанням, забезпеченням виконання та припиненням.

Для досягнення цієї мети передбачено вирішення наступних завдань: 1) дослідити систему договорів, що є підставами виникнення зобов'язальних відносин про передання майна у власність, та з'ясувати її місце у зобов'язальному праві України; 2) визначити функціональне призначення цивільного договору у механізмі регулювання зобов'язальних відносин з передання майна у власність; 3) проаналізувати порядок укладення та форми фіксації волевиявлення сторін договорів, що є правовою підставою передання майна у власність; 4) з'ясувати проблеми правового статусу суб'єктів договорів; 5) визначити специфіку предмету договорів про передання майна у власність; 6) дослідити способи передання у власність різних видів об'єктів; 7) визначити момент набуття права власності на різні види об'єктів; 8) проаналізувати зміст договірних зобов'язань про передання майна у власність; 9) розкрити сутність виконання та забезпечення виконання сторонами договірних обов'язків; 10) з'ясувати підстави та правові наслідки припинення договірних зобов'язань; 11) запропонувати шляхи вирішення проблем захисту прав сторони у разі невиконання та неналежного виконання її контрагентом договірних обов'язків; 12) проаналізувати нормативно-правову базу для виявлення реального стану забезпечення правового регулювання договірних зобов'язань про передання майна у власність та сформувати науково обґрунтовані пропозиції щодо подолання його прогалин, суперечностей та інших дефектів.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають між різними суб'єктами договірних зобов'язань з приводу передання майна у власність на підставі цивільних договорів.

Предметом дослідження є основні доктринальні, законодавчі та правозастосовні положення, визначені монографічними та іншими науковими джерелами, положеннями чинного цивільного законодавства України та інших країн, судовою практикою та звичаями ділового обороту, які стосуються проблематики договірних зобов'язань з передання майна у власність.

Методи дослідження. У дисертаційному дослідженні використані філософські, загальнонаукові та спеціальні юридичні методи. Принципи діалектики та положення про соціальну зумовленість правових явищ супроводжували увесь процес дисертаційного дослідження. Основою дослідження є соціологічна юриспруденція. Такий тип праворозуміння дає змогу пояснити зміст правових засобів конкретними соціальними факторами, а також дозволяє збільшити коло суб'єктів нормотворення та розширити його межі. Структурний, функціональний методи, метод системного аналізу дозволили виявити структурні елементи договірних зобов'язань про передання майна у власність, їх видові особливості та встановити зв'язки між різними системними утвореннями. Застосування формально-логічних методів дозволило сформувати низку понять, що виносяться на захист. Цільовий метод дозволив виявити мету функціонування договірних зобов'язань про передання майна у власність. Метод тлумачення застосовувався при аналізі законодавства України, зарубіжного законодавства для з'ясування змісту принципів, норм, дефініцій, що сприяло виявленню загальних закономірностей та видових особливостей договірних зобов'язань про передання майна у власність. Застосування порівняльно-правового методу дозволило виявити спільні та відмінні ознаки різних видів договірних зобов'язань, їх змісту, виконання, засобів забезпечення виконання, припинення, що дало змогу сформувати рекомендації з удосконалення чинного законодавства.

Нормативно-інформаційними джерелами стали Конституція України, Цивільний кодекс України, закони та підзаконні нормативні акти України, а також окремі нормативні акти зарубіжних країн.

Емпіричною базою дослідження є матеріали практики - судові рішення, документи нотаріальної практики та юридичних фірм.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є першим у вітчизняній цивілістиці дослідженням теоретичних і актуальних практичних проблем договірних зобов'язань про передання майна у власність. Всебічний їх аналіз дозволив сформулювати науково обґрунтовані положення теоретичного та прикладного характеру, які у цілому спрямовані та можуть бути практично використані для розв'язання проблем, що є предметом дослідження.

У межах здійсненого дослідження автор особисто одержав низку нових результатів, які виносяться на захист:

уперше:

1) визначено специфіку договору як правочину у системі підстав набуття права власності, яка полягає у багатофункціональному характері механізму забезпечення динаміки абсолютного правовідношення, як правило за волею сторін, що призводить у договорах про відчуження майна до припинення права власності у відчужувача і виникнення права власності у набувача та забезпечує трансформацію абсолютного правовідношення у зобов'язальне з наступним виникненням нового абсолютного правовідношення;

2) здійснено класифікацію договірних зобов'язань з передання майна у власність: за спрямованістю правового результату на такі, що: а) спрямовані на безпосереднє виникнення права власності у однієї сторони (наприклад, договірні зобов'язання з купівлі-продажу, дарування, ренти, довічного утримання); б) спрямовані на виникнення права власності у обох сторін (наприклад, договірні зобов'язання з міни);

- за метою, що реалізується сторонами через виконання договірних обов'язків на такі, у яких: а) одержання майна у власність є визначальною правовою метою (наприклад, договірні зобов'язання з купівлі-продажу); б) одержання майна у власність обумовлене переважно правовою конструкцією договору та необхідністю використання такого майна для досягнення іншої мети (наприклад, договірні зобов'язання з ренти, довічного утримання, спадкового договору, договору простого товариства, іпотечного договору, за яким іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність);

- за характером суб'єктивного права набувача на такі, що: а) спрямовані на встановлення абсолютного права власності у набувача (наприклад, купівля-продаж, міна, дарування); б) спрямовані на встановлення права господарського відання, оперативного управління; в) спрямовані на встановлення права власності набувача з обтяженнями, встановленими нормою права або умовами договору (наприклад, довічне утримання, рента, спадковий договір, договір дарування з обов'язком обдарованого на користь третьої особи);

- за способом передання майна: а) договірні зобов'язання, виконання яких забезпечує реальне передання речей у власність (господарське відання, оперативне управління); б) договірні зобов'язання, виконання яких забезпечує передання майнових прав, у тому числі таких, що посвідчуються цінними паперами; в) договірні зобов'язання, виконання яких забезпечує номінальне передання майна у власність (господарське відання, оперативне управління);

- за еквівалентністю передання: а) договірні зобов'язання з відплатного передання майна (наприклад, договори купівлі-продажу); б) договірні зобов'язання з безвідплатного передання майна (наприклад, дарування, безпроцентна позика);

3) сформульовано положення, згідно з яким право власності набувача майна за договором має вважатися набутим правомірно і таким, що не підлягає припиненню, за винятком випадків визнання договору недійсним або наявності підстав для витребування майна за віндикаційним позовом;

4) запропоновано класифікацію способів передання майна на виконання договірних зобов'язань залежно від його характеристики та специфіки правового режиму: а) вручення речей із забезпеченням набувачеві повної можливості здійснювати абсолютне право власності (право господарського відання, оперативного управління); б) номінальне передання майна за актами здачі-приймання, шляхом передання правопідтверджуючих документів тощо; в) передання товаророзпорядчих документів на майно (коносамента, простого та подвійного складських свідоцтв, які за правовим режимом фактично є товаророзпорядчими цінними паперами); г) зарахування на рахунок власника у зберігача знерухомлених цінних паперів та цінних паперів, випущених у бездокументарній формі; д) індосамент цінних паперів; е) вручення набувачеві документів, що підтверджують факт існування та зміст майнового права, що є предметом договору;

5) обґрунтовано доцільність законодавчого обмеження та уточнення участі юридичних осіб у зобов'язальних відносинах, що виникають з фідуціарних договорів ренти, довічного утримання (догляду), спадкового договору. Одержувачем ренти може бути непідприємницька юридична особа, якщо це не суперечить закону та меті її діяльності. Платником ренти, набувачем у договорі довічного утримання (догляду), у спадковому договорі може бути юридична особа, якщо це не суперечить закону та меті її діяльності;

6) для збереження реального характеру договорів ренти, довічного утримання (догляду) (саме така модель найбільш повно відповідає охороні прав уразливої сторони договору, якою є особа, що відчужує майно) запропоновано законодавчо закріпити умову про констатацію факту передання майна і перехід права власності на нього як істотну умову цих договорів, без досягнення згоди щодо якої договір вважається неукладеним;

7) обґрунтовано доцільність судового визнання недійсним правочину (у тому числі договору), що вчинений з явною неспівмірністю зустрічних зобов'язань;

8) обґрунтовано доцільність законодавчого перенесення ризиків випадкового знищення, пошкодження (псування) товару, переданого за договором найму-продажу, на покупця, оскільки, не будучи власником товару до його оплати, покупець фактично володіє та користується товаром;

9) установлено, що елементом зобов'язальних правовідносин, що виникають з договору про участь у фонді фінансування будівництва як договору управління майном та з договору про уступку майнових прав, є обов'язок управителя передати довірителю майнові права на об'єкт інвестування (житло) та відповідно право довірителя вимагати їх передання. Право власності довірителя виникає на підставі юридичного складу, що включає і названі договори. За метою укладення та правовою спрямованістю інтересу сторони, що приєднується до договору про участь у фонді фінансування будівництва, запропоновано розглядати його як договір, спрямований на набуття права власності з поширенням на відносини сторін відповідних положень, що регулюють передання майна у власність;

10) запропоновано у договорах купівлі-продажу, що є договорами приєднання, законодавчо закріпити право покупця у разі невиконання чи неналежного виконання договору продавцем, окрім відшкодування збитків, стягнути неустойку. Законодавче встановлення неустойки буде додатковою гарантією прав сторони, що приєднується до договору. Обґрунтована доцільність законодавчого закріплення права на стягнення неустойки сторони, що укладає договір за приєднанням до пропонованих умов, у разі невиконання чи неналежного виконання договору контрагентом незалежно від сфери застосування договору;

11) запропоновано на законодавчому рівні закріпити правило, відповідно до якого у разі невиконання чи неналежного виконання договірних обов'язків упущена вигода, у разі неможливості визначення її розміру з розумним ступенем достовірності, підлягає стягненню з винної сторони у розмірі не менш як 20 відсотків від розміру завданих прямих збитків;

12) обґрунтовано необхідність законодавчого регулювання випадків заборони передання відступного як підстави припинення зобов'язання. Зокрема, специфіка предмету договорів постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, контрактації сільськогосподарської продукції виключає можливість передання відступного. Специфіка суб'єктного складу та мети укладення договорів поставки для задоволення пріоритетних державних потреб виключає можливість передання відступного. Передання відступного не може порушувати прав та інтересів третіх осіб, на користь яких укладений договір. Запропоновано встановити прямі заборони на передання відступного у спеціальних нормативних актах чи нормах ЦКУ, що регламентують окремі види зобов'язань, а у ст. 600 ЦКУ обмежитися загальною вказівкою: зобов'язання припиняється за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо), крім випадків, встановлених законом;

13) запропоновано із урахуванням особливо довірчого, ризикового характеру договорів ренти та спадкового договору, поширити недопустимість зарахування зустрічних вимог і на ці договори із відповідними доповненнями у ст. 602 ЦКУ;

14) обґрунтовано доцільність закріплення у ЦКУ норми, відповідно до якої заінтересовані особи мають право вимагати відшкодування понесених витрат та/або припинення права власності набувача за спадковим договором у разі невиконання чи неналежного виконання ним розпоряджень відчужувача після його смерті;

удосконалено:

- положення про майнові права як предмет договорів про передання майна у власність у тій частині, що майнові права як самостійні об'єкти не можуть визначатися через поняття „речі”. Майнове право передається набувачеві у момент укладення договору і передання документів, що підтверджують факт його існування та зміст. Запропоновано закріпити загальне правило про письмову форму договорів, за якими передаються майнові права, із унесенням відповідних доповнень у ст. 208 ЦКУ;

- характеристику договору безстрокової ренти. Обґрунтовано, що ризиковий характер притаманний для договору безстрокової ренти, оскільки еквівалентність зустрічних зобов'язань не може бути заздалегідь прорахованою, тоді як за договором строкової ренти взаємні зобов'язання сторін можуть бути збалансованими;

- положення щодо забезпечення інтересів довірителів, що приєднуються до договору про участь у фонді фінансування будівництва. Запропоновано: визначити у законі процедуру участі довірителя на етапі здачі-приймання об'єкта інвестування в експлуатацію; закріпити право довірителя на усунення виявлених недоліків об'єкта із зазначенням строків для їх усунення; надати учаснику ФФБ право на відшкодування завданих збитків, у тому числі упущеної вигоди, у разі непередання йому у власність об'єкта інвестування або у разі передання об'єкта, що не відповідає якісним характеристикам чи умовам договору, за яким закріплювався конкретний об'єкт. Такі вимоги довіритель вправі заявити як управителю на підставі договору про участь у ФФБ, так і забудовнику на підставі прямої вказівки закону; надати власнику житла право заявити претензії щодо його якості протягом гарантійних строків до управителя ФФБ, учасником якого він був, оскільки управитель виступає в інтересах довірителів як замовник у договорі із забудовником;

- положення про види забезпечення виконання договірних обов'язків з договорів ренти, довічного утримання (догляду), спадкового договору. Обґрунтовано доцільність накладення заборони на відчуження майна, переданого під виплату ренти, заборони на передання його у заставу без згоди одержувача ренти із унесенням відповідних доповнень до ст. 735 ЦКУ. Запропоновано на законодавчому рівні надати сторонам договору довічного утримання (догляду) право визначати у договорі розмір та підстави стягнення неустойки у разі прострочення надання чи ненадання утримання із унесенням відповідних доповнень у ст. 754 ЦКУ. Обґрунтовано доцільність встановлення для відчужувача на час дії спадкового договору заборони на продаж, міну, дарування, відчуження за іншими правочинами, передання у заставу майна, визначеного у спадковому договорі із унесенням відповідних доповнень у ст. 1307 ЦКУ;

- характеристику правових наслідків розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв'язку з неможливістю його подальшого виконання набувачем. Запропоновано як альтернативний варіант до визнання за набувачем права власності на частину майна, надати суду право з урахуванням конкретних обставин справи зобов'язати відчужувача провести часткове відшкодування понесених набувачем витрат та внести відповідні доповнення у ст. 756 ЦКУ;

- положення про початок перебігу позовної давності щодо вимог у зв'язку з недоліками проданого товару. Таким має бути момент відмови продавця у задоволенні вимог покупця про усунення недоліків, а не момент їх виявлення покупцем;

дістали подальший розвиток ідеї й положення:

- про складний предмет договорів, які є юридичною підставою передання майна у власність: предметом купівлі-продажу є товар і дії продавця щодо передання товару у власність покупця та дії покупця - щодо оплати товару; предметом договору дарування є речі, майнові права. При консенсуальному характері договору предметом є також дії дарувальника з передання дарунка та дії обдарованого з його прийняття; у договорах ренти та довічного утримання (догляду) предметом є майно, що передається у власність та, відповідно: рента, що підлягає виплаті, суть утримання (догляду) (опис, оцінка тощо) та дії сторін як щодо передання майна, так і щодо виплати ренти та надання утримання (догляду); предметом спадкового договору є майно, на яке набувач набуде права власності у разі смерті відчужувача та дії набувача, спрямовані на виконання розпоряджень відчужувача;

- про особливості укладення договору за приєднанням до пропонованих умов. Оскільки у ст. 634 ЦКУ „Договір приєднання” йдеться про укладення договору, то структурно ці норми мали б бути розташованими у главі 53 ЦКУ „Укладення, зміна і розірвання договору”;

- положення про порядок визначення ціни об'єкта нерухомості, що може визначатися як на весь об'єкт, так і з розрахунку за квадратний метр площі, включати вартість земельної ділянки, на якій розташований об'єкт, насаджень на ній, вартість допоміжних споруд тощо. Ціни об'єкта нерухомості має визнаватися істотною умовою договору, за яким вона відчужується, зокрема, договору купівлі-продажу нерухомого майна, без досягнення домовленості щодо якої договір вважається неукладеним;

- про правові наслідки відмови платника від договору безстрокової ренти. Беззастережне право платника на відмову від договору безстрокової ренти підвищує ризики одержувача ренти. Доцільно передбачити право одержувача ренти на викуп майна, що передавалося під виплату ренти, на випадок відмови платника від договору.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути підґрунтям для подальших загальнотеоретичних досліджень актуальних проблем правового регулювання договірних зобов'язань. У дисертаційному дослідженні обґрунтовані концепції, висновки та пропозиції, які можуть використовуватись в процесі викладання учбового курсу „Цивільне право України”, спецкурсів з проблематики договірного права, права власності, а також як матеріал для підготовки навчальних посібників, методичних рекомендацій для студентів юридичних вузів тощо.

Особистим внеском здобувача в опублікованих у співавторстві працях є дослідження правосуб'єктності акціонерних товариств; правового режиму акцій, особливостей їх передання у власність на вторинному ринку цінних паперів; набуття та здійснення права власності на житло у порядку його приватизації; визначення умов та підстав реприватизації та доприватизації житла.

Апробація результатів дисертації. Основні ідеї, положення та висновки дисертації були оприлюднені на п'ятнадцяти науково-практичних конференціях, семінарах: „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 13-14 лютого 2002 р.); „Захист прав інвесторів у світлі нового Цивільного кодексу” (м. Львів, 16-18 квітня 2003 р.); „Проблемы толкования и реализации законодательства в Украине и задачи адвокатуры” (м. Сімферополь, 16 березня 2003 р.); „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 5-6 лютого 2004 р.); „Еволюція цивільного законодавства: проблеми теорії і практики” (м. Харків, 29-39 квітня 2004 р.); „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 3-4 лютого 2005 р.); „Актуальні питання реформування правової системи України” (м. Луцьк, 27-28 травня 2005 р.); „Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні” (м. Острог, 26 травня 2006 р.); „Розвиток цивільного законодавства України: шляхи подолання кодифікаційних протиріч” (м. Київ, 28-29 вересня 2006 р.); „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 8-9 лютого 2007 р.); „Розвиток підприємництва в Україні: економіко-правове забезпечення” (м. Львів, 13-14 грудня 2007 р.); „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 6 лютого 2008 р.); „Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи” (м. Тернопіль, 11 квітня 2008 р.); „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 4-5 лютого 2009 р.); „Развитие государственности и права в Украине: реалии и перспективы” (м. Сімферополь, 24 квітня 2009 р.).

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 49 праць, серед них: 1 монографія, 25 статей у наукових виданнях, визнаних фаховими ВАК України, 2 навчальних посібники (один - у співавторстві), глави 12-15, 23-29, 54 (§ 1-3), 64, 66, 67, 82 (§ 2, 3) Науково-практичного коментаря Цивільного кодексу України, 20 статей (тез виступів) у інших виданнях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, які поділяються на 21 підрозділ, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 454 сторінки, з них список використаних джерел - 40 сторінок (418 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження, визначаються його об'єкт і предмет, мета і основні завдання, сформульовано основні теоретичні положення, що відображають наукову новизну одержаних результатів, розкриваються їх практичне значення й напрямки впровадження.

Розділ 1 „Система договорів про передання майна у власність та її місце у зобов'язальному праві України” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. „Цивільний договір як регулятор відносин про передання майна у власність” охарактеризовано загальні засади регулювання цивільних відносин, з'ясовано роль та значення цивільного договору у системі соціальних регуляторів зобов'язальних відносин. У механізмі регулювання зобов'язальних відносин з передання майна у власність основоположна роль відводиться цивільному законодавству. Однак держава перестає бути монополістом у сфері нормотворення, надаючи учасникам цивільних відносин можливість використовувати договірне регулювання, звичаї та інші регулятори.

На підставі аналізу цивільного законодавства, наукових позицій щодо розуміння суті та функцій цивільного договору, автор констатує значне розширення функціональних меж договірного регулювання. Цивільно-правовий договір виходить за межі розуміння його як суто індивідуального акту, як засобу реалізації взаємопов'язаних інтересів сторін. Договір у приватному праві набуває ознак специфічної форми права. Його положення є обов'язковими не тільки для сторін договору, а й для судових органів при вирішенні спору між сторонами договору та для інших державних органів (податкової адміністрації, контрольно-ревізійних органів тощо). Існують об'єктивні відмінності договору від нормативного акту: 1) договір виражає волю сторін, що його уклали, тоді як нормативний акт - волю органу, до компетенції якого входить його видання; 2) договір регулює відносини між сторонами, що його уклали. Його положення можуть створювати права для третіх осіб, але не можуть встановлювати обов'язків. Таким чином, відсутня загальнообов'язковість, що характеризує нормативний акт; 3) договір укладається сторонами у порядку, визначеному цивільним законодавством, нормативні акти приймаються державними органами в межах їх компетенції в порядку законодавчо визначеної процедури; 4) договір має часові межі дії, нормативні акти діють в часі, просторі і за колом осіб; 5) договір захищається примусовою силою держави, так і виконання приписів нормативного акту захищається державним примусом.

Договірне право, таким чином. виходить за рамки традиційних уявлень про нього як про складову частину цивільного законодавства. Договірне право - це сукупність соціальних норм, установлених учасниками цивільних відносин, у тому числі юридичних норм, встановлених і санкціонованих державою. У цьому сенсі договірне право не може складати цілісної системи норм, оскільки при укладенні та виконанні договору його сторони опираються на норми чинного законодавства, а також, створюють нові норми, які законодавством не передбачені.

У підрозділі 1.2. „Характеристика системи договорів про передання майна у власність” досліджується становлення та розвиток системи договорів про передання майна у власність у цивільному законодавстві України. Цю систему складають договори купівлі-продажу, дарування, ренти, довічного утримання (догляду), спадковий договір. Система є відкритою (актами цивільного законодавства і самими учасниками цивільних відносин можуть визначатися і інші види договорів), динамічною, через її структурні елементи (окремі види договорів) проявляється взаємозв'язок та взаємодія права речового та зобов'язального. Саме ці договори є підставою виникнення договірних зобов'язань про передання майна у власність. Обов'язки з передання майна у власність можуть виникати і з договорів, що належать за спрямованістю правового результату до інших договірних типів, зокрема, з договору позики, простого товариства, договору оренди з викупом, іпотечного договору, за яким передбачено набуття права власності іпотекодержателем на предмет іпотеки у разі невиконання боржником основного зобов'язання.

Договір як юридичний факт - підстава набуття права власності, забезпечує трансформацію абсолютного правовідношення у зобов'язальне з наступним установленням нового абсолютного правовідношення. Однак, залежно від статусу набувача, передання майна за такими договорами може здійснюватися у господарське віддання чи оперативне управління, а також вести до виникнення права власності у набувача з обтяженнями, установленими законом або договором (наприклад, довічне утримання (догляд), рента). Виконання договірних зобов'язань про передання майна у власність веде до виникнення права власності у однієї сторони (купівля-продаж, дарування) або у обох сторін (міна). У договорах купівлі-продажу, одержання майна у власність є визначальною правовою метою, тоді як у договорах ренти, довічного утримання (догляду), спадковому договорі, позиці, договорі простого товариства, окрім відчуження-набуття права власності, реалізуються і інші, не менш вагомі, для сторін договору, інтереси - потреба у догляді, одержанні рентних платежів, виконанні особливих розпоряджень тощо. Класифікація договірних зобов'язань за такими критеріями дозволяє виявити їх загальні та видові особливості, врахувати їх специфіку, а це, своєю чергою, зумовлює необхідність і особливих правових підходів - встановлення підвищених гарантій захисту уразливої (слабшої) сторони договору, встановлення особливих видів забезпечення виконання договірних обов'язків, засобів відповідальності тощо. Передання майна на виконання договірних зобов'язань може здійснюватися на еквівалентній основі (купівля-продаж, міна, довічне утримання (догляд)) або безвідплатно (дарування, безпроцентна позика). Еквівалентність набуття-передання не завжди може досягатися у ризикових договорах (довічне утримання (догляд), безстрокова рента). Запропоновано класифікацію договірних зобов'язань про передання майна у власність за різними критеріями.

У підрозділі 1.3. „Модель реального та консенсуального договору як правової підстави передання майна у власність” проаналізовано сутність консенсуального та реального договору. За консенсуальним договором передання майна здійснюється на стадії виконання договору. Набуття права власності у набувача є результатом виконання договірних обов'язків, тоді як за реальним договором передання майна вчиняється на стадії укладення договору. Відтак різними є і правові наслідки непередання майна: у першому випадку - можливість застосування засобів примусу, у другому - договір вважається неукладеним. Аналіз правових підходів, закладених у нормах ст. 638, 640 ЦКУ дає підставу для висновку про презумпцію консенсуальності цивільного договору. Правила ст. 334 ЦКУ про набуття права власності за договором фактично виключають модель реального договору, за яким передається майно у власність, у разі його нотаріального посвідчення та/або державної реєстрації.

На підставі аналізу наукових позицій щодо характеристики договорів ренти та довічного утримання (догляду) та з метою захисту уразливої (слабшої) сторони у цих договорах (одержувача ренти та відчужувача за договором довічного утримання) доводиться необхідність збереження реального характеру цих договорів. Запропоновано законодавчо закріпити умову про констатацію факту передання майна та перенесення права власності як істотну умову цих договорів, без досягнення домовленості щодо якої договір вважається неукладеним.

У підрозділі 1.4. „Момент набуття права власності за договором” проаналізовано сутність „передання майна”, з яким, за загальним правилом, пов'язується момент набуття права власності за договором. Залежно від виду майна, що є предметом договору, можливими є різні способи його передання, а саме: передання речей шляхом вручення із забезпеченням набувачеві повної можливості здійснювати абсолютне право власності (право господарського відання, оперативного управління); передання товаророзпорядчих документів на майно (коносамента, простого та подвійного складських свідоцтв, які за правовим режимом фактично є товаророзпорядчими цінними паперами); зарахування на рахунок власника у зберігача знерухомлених цінних паперів та цінних паперів, випущених у бездокументарній формі; індосамент цінних паперів; вручення набувачеві документів, що підтверджують факт існування та зміст майнового права, що є предметом договору.

Обґрунтовується, що за договором, який потребує нотаріального посвідчення, право власності у набувача має виникати у момент нотаріального посвідчення або у інший момент після нього за домовленістю сторін. Права, які підлягають державній реєстрації, мають виникати у момент такої реєстрації. Доводиться, що право власності набувача майна за договором має вважатися набутим правомірно і таким, що не підлягає припиненню, за винятком випадків визнання договору недійсним або наявності підстав для витребування майна за віндикаційним позовом.

Розділ 2 „Договір як підстава виникнення зобов'язального правовідношення про передання майна у власність” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. „Порядок укладення та форма договорів про передання майна у власність” досліджено дві взаємопов'язані стадії укладення договорів - оферта і акцепт. У ринкових умовах, враховуючи сучасні засоби комунікації, стадії укладення договору практично важко відстежити. Законодавче закріплення способу укладення договорів за приєднанням до пропонованих умов фактично виключає можливість виділення оферти та акцепту при укладенні договорів приєднання. Норми ст. 634 ЦКУ „Договір приєднання” структурно мали б розміщуватися у главі 53 ЦКУ „Укладення, зміна та розірвання договору”, оскільки договір приєднання це не вид договору, а особливий порядок його укладення. У публічних договорах умови договору встановлюються однаковими для всіх споживачів. Тому акцепт в таких договорах практично співпадає з реальними намірами сторони купити товар, скористатися послугами тощо.

Досліджується порядок укладення договорів за результатами конкурсу, на аукціонах, біржах. Досліджуються форми укладення договорів про передання майна у власність. Запропоновано уточнення до ст. 207 ЦКУ у тій частині, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо документи, а не правочин, підписані сторонами. Запропоновано законодавчо закріпити правило про письмову форму правочинів (договорів), предметом яких є майнові права.

При нотаріальному посвідченні договорів нотаріус водночас вчиняє відповідні дії щодо внесення запису в державний реєстр правочинів. Тому практично неможливою є ситуація, коли одна зі сторін ухиляється від проведення державної реєстрації правочину. У тих випадках, коли одна зі сторін повністю або частково виконала договір, який підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, а інша - ухиляється від його нотаріального посвідчення і, відповідно, від державної реєстрації. неможливо застосувати правові наслідки недійсності договору чи ті правові наслідки, які передбачені у ст. 220 ЦКУ, оскільки договір є неукладеним. Враховуючи норми ст. 210 та 640 ЦКУ сторона, яка повністю або частково виконала договір, має право на захист в порядку глави 83 ЦКУ, нормами якої регулюються правові наслідки набуття, збереження майна без достатніх правових підстав.

У підрозділі 2.2. „Проблеми цивільної правосуб'єктності сторін договорів про передання майна у власність” проаналізовано загальні та спеціальні вимоги щодо суб'єктного складу договорів про передання майна у власність, зумовлені видовими особливостями цих договорів.

Обґрунтовується доцільність законодавчого уточнення суб'єктного складу договору ренти (ст. 733 ЦКУ) у тій частині, що одержувачами ренти можуть не будь-які юридичні особи, а лише непідприємницькі, якщо це не суперечить закону та меті їхньої діяльності. Платниками ренти можуть бути повнолітні дієздатні фізичні особи та юридичні особи за умови, що це не суперечить закону та меті їхньої діяльності. Доцільно уточнити суб'єктний склад договору довічного утримання (догляду) (ст. 746 ЦКУ), а саме відчужувачами у цьому договорі можуть бути не тільки фізичні особи, а й подружжя, фізичні особи, які спільно проживають однією сім'єю, і яким майно належить на праві спільної сумісної власності, незалежно від їхнього віку та стану здоров'я. У тих випадках, коли за договором набувач зобов'язується утримувати подружжя у погоджених договором обсягах щодо кожного зокрема чи загалом як щодо солідарних кредиторів у зобов'язанні, доцільним було б загальне правило, за яким договір припиняється зі смертю останнього з подружжя, якщо договором не встановлено інше, з відповідним доповненням у ст. 755 ЦКУ. Обґрунтовується, що відчужувачем у спадковому договорі може бути подружжя, один з подружжя або інша особа, особи, яким майно належить на праві спільної сумісної власності. Як відчужувачем, так і набувачем може бути повнолітня дієздатна фізична особа. Юридична ж особа може бути набувачем у спадковому договорі за умови, що це не суперечить закону та меті її діяльності.

Будучи суб'єктом права комунальної власності, територіальні громади фактично усунуті від можливостей розпоряджатися належною їм власністю. У зобов'язальних правовідносинах територіальна громада представлена органами, що нею формуються (органи місцевого самоврядування) чи органами спеціального утворення. Відсутні правові механізми забезпечення безпосередньої участі територіальних громад у цивільних відносинах загалом та у зобов'язальних зокрема.

Держава у зобов'язальних правовідносинах діє на засадах юридичної рівності з іншими суб'єктами через систему органів. Досліджується правосуб'єктність органів, уповноважених управляти об'єктами державної власності, у зобов'язальних правовідносинах. Ці суб'єкти в межах, встановлених законом, можуть бути сторонами в договорах про передання майна у власність. При укладенні та виконанні таких договорів між ними форма власності не змінюється, адже власником залишається держава. У набувача на підставі договору про відчуження майна виникає право господарського відання, оперативного управління, оскільки відчужувач не може передати більше прав, ніж має сам. У разі, якщо відчужувачем за договором є власник майна, а набувачем - юридична особа публічного права, то у набувача виникає відповідне речове право: господарське відання, оперативне управління.

Підрозділ 2.3. „Предмет договорів про передання майна у власність” включає три пункти.

У пункті 2.3.1. „Речі як предмет договорів про передання майна у власність” дисертантка поділяє наукову позицію про складний предмет договорів про передання майна у власність, а саме: предметом є не тільки майно, а й дії сторін, спрямовані на передання та відповідно на прийняття майна у власність. Зокрема, предметом купівлі-продажу є товар, а також дії продавця щодо передання товару у власність та покупця - щодо оплати товару; предметом договору дарування є речі, майнові права. При консенсуальному характері договору предметом є також дії дарувальника з передання дарунку та дії обдарованого з його прийняття; у договорах ренти та довічного утримання (догляду) предметом є майно, що передається у власність та, відповідно: рента, що підлягає виплаті, суть утримання (догляду) (опис, оцінка тощо) та дії сторін як щодо передання майна, так і щодо виплати ренти та надання утримання (догляду). Аналогічно і у спадковому договорі: предметом є майно, на яке набувач набуде права власності у разі смерті відчужувача та дії набувача, спрямовані на виконання розпоряджень відчужувача. Досліджується правовий режим речей, що можуть бути предметами договорів про передання майна у власність.

У пункті 2.3.2. „Особливості цінних паперів як предмета договорів про передання майна у власність” досліджується природа різних видів цінних паперів як предметів договорів про передання майна у власність, з'ясовується обсяг прав, що ними посвідчується, порядок та способи їх передання. Цінні папери на пред'явника, випущені у документарній формі, передаються шляхом їх вручення. З цим моментом пов'язаний і момент набуття права власності. У разі відчуження знерухомлених цінних паперів (іменних чи на пред'явника), бездокументарних цінних паперів, право власності переходить до набувача з моменту їх зарахування на рахунок власника у зберігача. Специфічним способом передання цінних паперів є їх індосамент, що вчиняється на самому цінному папері. До набувача переходять усі права з цінного паперу лише при повному індосаменті.

У пункті 2.3.3 „Майнові права як особливий предмет договорів про передання майна у власність” досліджується специфіка майнових прав як особливого об'єкту цивільних прав та предмету договорів про їх відчуження. Не усі майнові права із урахуванням їх характеристик можуть бути в такій якості. Однозначно можна стверджувати, що зобов'язальні права можуть бути самостійними об'єктами цивільного обороту, окрім випадків їх нерозривного зв'язку з особою. Предметом відчуження можуть бути і речові права на чуже майно. Суб'єктивне право власності як абсолютне речове право, що тісно пов'язане зі своїм носієм, оскільки він своєю волею відповідно до закону здійснює це право, не може розглядатися як самостійний об'єкт цивільного обороту у відриві від речі.

Майнові права не можуть ототожнюватися з річчю, неправильним є і зведення майнових прав виключно до прав речових. Запропоновано уточнити поняття майна як об'єкта цивільних прав, виключивши із дефініції ст. 190 ЦКУ його характеристику як особливого об'єкта, а також відмовитися від закріпленого у цій статті визначення майнового права.

Розділ 3. „Зміст договірних зобов'язань, безпосередньо спрямованих на передання майна у власність” включає п'ять підрозділів.

У підрозділі 3.1. „Зміст договірних зобов'язань з купівлі-продажу” увага зосереджена на аналізі взаємних прав та обов'язків сторін з договорів купівлі-продажу (поставки, контрактації сільськогосподарської продукції, постачання енергетичними ресурсами через приєднану мережу), що складають зміст зобов'язального правовідношення. У законодавчій дефініції договору (ст. 655 ЦКУ) не відображено, що товар може передаватися не тільки у власність покупця, а й на правах господарського відання чи оперативного управління. Якщо ж предметом договору є майнові права (ч. 2 ст. 656 ЦКУ), то дефініція договору не відображає специфіки їх передання.

Обґрунтовується доцільність закріплення норми, згідно з якою ціна товару повинна відповідати дійсній його вартості з унесенням відповідних змін до ст. 233 ЦКУ. Правочин, який вчинений з явною неспівмірністю зустрічних зобов'язань, може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Саме ж поняття „явна неспівмірність” є оцінювальним. Тягар доведення факту явної неспівмірності при розгляді спору судом має покладатися на сторону, що покликається на таку обставину.

За договором найму-продажу доцільним є законодавче застереження про розподіл ризиків випадкового знищення або пошкодження майна. Оскільки власником залишається продавець, а товар знаходиться у покупця, який володіє та користується ним, то логічно перенести такі ризики на покупця із відповідними доповненнями до ст. 705 ЦКУ.

У підрозділі 3.2. „Зміст договірних зобов'язань з купівлі-продажу нерухомого майна” досліджено специфічні риси купівлі-продажу нерухомості. Предметом договору є нерухоме майно, правовий режим якого визначається як приватно-правовими, так і публічно-правовими методами регулювання. При відчуженні права власності на нерухоме майно йдеться про його номінальне передання. Способом передання є передання документів, що підтверджують права відчужувача. Обґрунтовується, що ціна в договорі купівлі-продажу нерухомого майна має визнаватися його істотною умовою, без досягнення згоди з якої, договір вважається неукладеним. Ціна нерухомості може визначатися як на весь об'єкт загалом, так і з розрахунку за квадратний метр площі. При купівлі-продажу нерухомості, розташованої на земельній ділянці, ціна включає також і вартість земельної ділянки. Якщо предметом договору є садиба, то ціна включає вартість житлового будинку, господарсько-побутових будівель, наземних і підземних комунікацій, багаторічних насаджень. Доцільно передбачити правило, згідно з яким передання нерухомого майна на виконання договору здійснюється за актом передання-приймання, що підписується сторонами договору. У акті має бути відображено стан об'єкта, що переходить у власність, і констатація факту його передання продавцем та прийняття покупцем.

На сьогодні момент набуття права власності на нерухомість пов'язується з моментом державної реєстрації договору. Між моментом державної реєстрації договору та державної реєстрації права власності на придбане нерухоме майно завжди є певний проміжок часу, протягом якого правовий статус сторін визначений нечітко. З метою уникнення практичних проблем і непорозумінь при оцінці поведінки сторін договору та з метою уніфікації законодавчих підходів щодо факту державної реєстрації прав на нерухоме майно, доцільним є підхід, відповідно до якого право власності на нерухоме майно у всіх випадках виникає у момент його державної реєстрації.

У підрозділі 3.3. „Зміст договірних зобов'язань з купівлі-продажу майнових прав” встановлено, що правовими підставами передання майнових прав із урахуванням висловлених вище застережень щодо їх оборотоздатності, можуть бути договори купівлі-продажу, міни, дарування. Право, що є предметом договору про його відчуження, не може набуватися у власність, оскільки майнове право не може бути об'єктом права власності. Право, окрім випадків посвідчення його цінним папером, передається шляхом вручення набувачеві відповідних документів, що підтверджують факт його існування та зміст.

Досліджується можливість застосування тих чи інших норм ЦКУ, що регулюють купівлю-продаж товарів, до купівлі-продажу прав (норми ст. 517, 659, 691-695 та інших).

У підрозділі 3.4. „Зміст договірних зобов'язань з дилерських договорів з цінними паперами” аналізуються особливості дилерського договору: сфера застосування - ринок цінних паперів; однією із сторін договору є професійний учасник ринку цінних паперів - торговець цінними паперами, діяльність якого є виключною, підліцензійною; предмет договору - обігові цінні папери; форма договору - письмова; особливий порядок регламентації переходу права власності на цінні папери залежно від форми їх випуску та виду.

Законодавче розширення випадків участі торговців цінними паперами в укладенні правочинів щодо цінних паперів видається необґрунтованим обмеженням свободи договору. Разом з тим, невизначеним залишається питання про можливість самостійного, без участі торговця, укладення договорів довічного утримання, ренти, спадкового договору, за якими передаються у власність цінні папери. Такі договори мають укладатися сторонами самостійно, про що має бути зазначено у ч. 9 ст. 17 Закону „Про цінні папери та фондовий ринок” шляхом відповідного доповнення.

У підрозділі 3.5. „Зміст договірних зобов'язань з дарування” досліджуються права та обов'язки сторін при переданні майна у власність на безвідплатних засадах. За ЦКУ договір дарування конструюється як реальний, так і консенсуальний, а відтак він може бути як односторонньо зобов'язуючим, так і взаємним. Реальний договір дарування є речовим договором - особливою категорією цивільно-правових договорів, що не веде до встановлення між сторонами зобов'язальних правовідносин, а безпосередньо породжує в обдарованого абсолютне за своїм характером право власності. За консенсуальним договором дарування обов'язок дарувальника подарувати майно може бути зумовлений відкладальною обставиною, яка не повинна обмежувати особу у здійсненні нею своїх прав та інтересів та не може суперечити моральним засадам суспільства, про що має бути зазначено у ст. 723 ЦКУ. Обґрунтовується доцільність закріплення обов'язку дарувальника попередити обдарованого про права третіх осіб на дарунок і передбачити відповідальність дарувальника на випадок його невиконання з пропозицією про відповідні зміни до ст. 721, 725 ЦКУ.