Адміністративно-правове регулювання охорони громадського порядку в Україні

У підрозділі 2.3. «Міністерство внутрішніх справ України як головний суб'єкт охорони громадського порядку» визначається, що Міністерство внутрішніх справ України реалізовує державну політику в сфері захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, організовує і координує діяльність органів внутрішніх справ по боротьбі із злочинністю та охороні громадського порядку.

МВС України у межах своїх повноважень видає на основі й заради виконання чинного законодавства з питань охорони громадського порядку та боротьби із злочинністю накази, інструкції, розпорядження, інші підзаконні нормативні акти, організовує та контролює їх реалізацію. Міністерство внутрішніх справ України є багатофункціональним суб'єктом охорони громадського порядку. Головні завдання з охорони громадського порядку в системі Міністерства внутрішніх справ України виконує міліція. Структуру міліції України становлять підрозділи кримінальної міліції, міліції громадської безпеки, міліції охорони, транспортної міліції, судової міліції, місцевої міліції, державної автомобільної інспекції, спеціальної міліції.

Охорона громадського порядку є однією з функцій держави, яка здійснюється через розгалужену систему насамперед правоохоронних органів. Громадська безпека не завжди може належним чином забезпечуватись лише підрозділами міліції громадської безпеки МВС, тому охорона громадського порядку віднесена до функціонального призначення не лише згаданих підрозділів міліції, а й інших підрозділів міліції, правоохоронних органів і військових формувань і навіть громадських об'єднань.

Різноманітна діяльність міліції як складової частини органів внутрішніх справ України регулюється різними законами та іншими правовими актами, які часто не узгоджуються між собою і навіть суперечать один одному. Закон України «Про міліцію», прийнятий 20 грудня 1990 року, нині не повною мірою враховує ті економічні, політичні, соціально-культурні, кримінологічні та інші зміни, які відбулися в українському суспільстві за останні роки. Такими змінами є європейський вибір розвитку України, перехід економіки на ринкові умови, приватизація державної власності, явища глобалізації, багатопартійність, подальша демократизація суспільного життя, зростання пріоритету загальнолюдських цінностей, утвердження верховенства права та інші. У нинішніх умовах функціонування правоохоронної системи України, зокрема системи органів внутрішніх справ, ставить на порядок денний необхідність прийняття такого законодавчого акта, як Закон України «Про органи внутрішніх справ України», який би закріплював роль і місце органів внутрішніх справ у механізмі сучасної держави, створював би правову базу для реформування органів внутрішніх справ, визначав би нові завдання щодо реалізації державної політики у сфері захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань, всебічного укріплення громадського порядку і законності.

У дисертації обґрунтовано доводиться, що в сучасних умовах надзвичайно актуальним є законодавче забезпечення процесу реформування системи МВС України, а також її діяльності в цілому. Реформування МВС України необхідно пов'язувати з побудовою демократичної правової держави, ставлячи в однозначну відповідність зі створенням ефективної, сучасної системи органів внутрішніх справ європейського рівня та станом нормативно-правової бази від законодавчого рівня до суто відомчого і міжвідомчого регулювання.

Водночас реформа МВС України не може проводитись постійно, їй необхідно надати конкретного цілеспрямованого характеру з визначеними термінами і належним правовим регулюванням.

Нині можна констатувати, що реформування системи органів внутрішніх справ не відбувається, проводяться окремі стихійні, імпульсивні з політичним забарвленням, волюнтаристські, нічим не обґрунтовані заходи для ретушування карально-репресивного характеру діяльності системи. Відсутня науково обґрунтована концепція реформування, не враховується необхідність докорінної реорганізації низової ланки системи -- міськрайлінорганів, посилення зв'язків з населенням, соціально-правового захисту і матеріально-технічного забезпечення персоналу органів внутрішніх справ.

У підрозділі 2.4. «Місцеве самоврядування як суб'єкт охорони громадського порядку» констатується, що захист прав людини і громадянина згідно із законами України перебуває у спільному веденні держави та її органів, місцевого самоврядування, громадських об'єднань і громадян.

Органи місцевого самоврядування поряд з іншими функціями життєзабезпечення громадян виконують і правоохоронну функцію. Правоохоронна функція органами місцевого самоврядування здійснюється в різних формах: контролю, організації, взаємодії, забезпечення фінансування охоронних заходів, правотворчих і правозастосовних заходах. Формою контролю органів місцевого самоврядування (зокрема сільських, селищних, міських рад) є право заслуховувати повідомлення керівників органів внутрішніх справ про заходи щодо охорони громадського порядку на відповідній території, порушення про звільнення з посади керівників цих органів та вжиття інших заходів реагування у разі визнання їх діяльності незадовільною.

Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради. Питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад. Місцеве самоврядування, виконуючи правоохоронну функцію, реалізовує повноваження щодо забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян на території обслуговування. Зміст правоохоронної функції місцевого самоврядування становить охорона громадського порядку, що є необхідною умовою функціонування самого місцевого самоврядування; забезпечення на території громади режиму законності; підтримки взаємодії всіх суб'єктів правоохоронної діяльності, інших державних і недержавних органів і організацій, які здійснюють функції нагляду і контролю за дотриманням законодавства в різних сферах суспільного життя громади.

Аналізуючи роль і місце органів місцевого самоврядування в охороні громадського порядку, дисертант робить такі висновки:

* єдиної і цілісної системи заходів місцевого самоврядування в охороні громадського порядку на території громади немає;

* необхідна реформа системи місцевого самоврядування і, як складової їх діяльності, посилення їх ролі і можливостей у забезпеченні громадської безпеки на території обслуговування;

* у зв'язку з наданням права місцевому самоврядуванню на охорону гро-мадського порядку шляхом створення місцевої міліції постає питання: якою вона має бути за чисельністю, якістю, правовим статусом;

* місцева міліція не перебуває за повноваженнями, соціально-правовим захистом у рівноправному стані порівняно з іншими підрозділами органів внутрішніх справ;

* органи охорони громадського порядку місцевого самоврядування не є повноцінною складовою охорони громадського порядку системи МВС України.

У підрозділі 2.5. «Громадські організації та їх роль у системі охороні громадського порядку» з використанням історико-правового методу досліджуються традиції і практика залучення громадськості до охорони громадського порядку на різних етапах розвитку українського суспільства, дається визначення понять «громадська організація», «громадське формування», «об'єднання громадян», «громадські об'єднання» та констатується, що громадяни України, відповідно до Конституції України, мають право створювати в установленому законодавством порядку різні громадські об'єднання для участі в охороні громадського порядку, сприяння органам місцевого самоврядування, правоохоронним органам у забезпеченні охорони правопорядку.

Громадські формування з охорони громадського порядку створюються і діють у взаємодії з правоохоронними органами, Державною прикордонною службою України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, використовуючи принципи гуманізму, законності, гласності, добровільності, додержання прав та свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, рівноправності членів цих формувань. Головними завданнями громадських формувань є охорона прав і законних інтересів громадян, активна участь у попередженні і припиненні правопорушень, охорона громадського порядку, власності, участь у роботі з виховання громадян у дусі пошани до законів і норм поведінки та правил суспільного життя, безпеки дорожнього руху та боротьба з дитячою бездоглядністю і правопорушеннями неповнолітніх.

Діяльність громадських формувань з охорони прав і законних інтересів громадян ґрунтується на забезпеченні недоторканності особи, її життя, здоров'я, честі і гідності, всього комплексу наданих їй суспільством прав і свобод, а також особистої власності від протиправних посягань.

Участь у виявленні і припиненні правопорушень є головним завданням громадських формувань, і реалізовується вона шляхом своєчасного і повного припинення порушень прав громадян під час патрулювання, охорони громадського порядку охорони об'єктів, виявлення і усунення причин правопорушень і умов, що сприяють їх здійсненню, у протидії злочинності на території обслуговування.

Проблема захисту прав і свобод громадян у сфері громадського порядку -- це одна з основних проблем, що має місце у процесі побудови правової держави, у зв'язку з чим є актуальним активніше створення громадських формувань з охорони громадського порядку для захисту прав і свобод громадян у цій сфері. За допомогою організації взаємодії органів внутрішніх справ і формувань, які здійснюють охорону громадського порядку, можна досягати ефективного використання можливостей кожної із сторін, у розпорядженні яких є різні засоби й методи вирішення завдань, що стоять перед ними.

Громадські формування з охорони громадського порядку можуть бути надійним помічником органів внутрішніх справ у попередженні та припиненні порушень прав і свобод громадян, охороні громадського порядку боротьби зі злочинністю, за умови, що органи внутрішніх справ, місцеві органи влади і місцеве самоврядування будуть надавати цій взаємодії належну допомогу, якої нині явно не вистачає.

У підрозділі робиться висновок, що належний захист притаманних громадянину прав і свобод, охорони громадського порядку може здійснюватись не лише державними органами, а й громадянами особисто, індивідуально або в складі громадських об'єднань, кожен член суспільства має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи, права і свободи інших від порушень і протиправних посягань.

Діяльність громадських формувань з охорони прав і законних інтересів громадян ґрунтується на забезпеченні недоторканності особи, її життя, здоров'я, честі і гідності, всього комплексу наданих їй суспільством прав і свобод, а також особистої власності від протиправних посягань.

Координація діяльності та організація взаємодії громадських формувань покладається відповідно на місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.

Законом гарантується захист життя, здоров'я, честі, гідності, майна члена громадського формування та членів його сім'ї від злочинних посягань та інших протиправних дій.

Участь в охороні громадського порядку могла б бути ефективною, якби питання правового статусу громадських організацій -- суб'єктів охорони громадського порядку були врегульовані законом з урахуванням реалій сучасного суспільного життя, економічного стану та кримінологічної ситуації в країні.

У розділі ІІІ «Організаційно-правові засади охорони громадського порядку», який складається з трьох підрозділів, розкрито поняття державного управління у сфері охорони громадського порядку, охорона громадського порядку як одна з головних функцій держави та інформаційне забезпечення охорони громадського порядку.

У підрозділі 3.1. «Державне управління у сфері охорони громадського порядку» дається загальна характеристика державного управління у сфері охорони громадського порядку.

Автор характеризує державне управління у сфері охорони громадського порядку як різновид державного управління, який має забезпечувати взаємодію систем, підрозділів і служб суб'єктів охорони громадського порядку як єдиного цілого з метою виконання поставлених перед ним завдань з охорони громадського порядку.

Державне управління, різновидом якого є державне управління у сфері охорони громадського порядку, забезпечується виконанням низки функцій, під якими розуміють конкретні напрями діяльності, спрямованої на досягнення мети управління. Процес управління складається із системи цілеспрямованих, взаємопов'язаних між собою дій, обумовлених специфікою об'єкта управління, цілями і завданнями його діяльності.

У теорії управління і в практичній діяльності такі дії дістали назву «управлінські функції», які реалізовуються через методи управління, що є сукупністю прийомів, операцій і процедур підготовки та прийняття, організації та контролю виконання управлінських рішень, які приймаються суб'єктами і об'єктами управління.

У підрозділі вказується, що державне управління у сфері охорони громадського порядку Ї це об'єктивно необхідна, основна, загальна і постійна діяльність держави, що слугує вирішенню головних завдань держави спеціальними методами і формами з охорони прав і свобод людини.

Через правоохоронну функцію держави, як і через інші її функції, проявляється сутність, соціальне призначення, характеристика предметно-практичної діяльності з охорони громадського порядку. Державне управління у сфері охорони громадського порядку регламентує систему суспільних відносин, які складаються внаслідок дотримання і реалізації діючих в усіх сферах громадського життя соціальних норм (норм права та соціальних норм неюридичного характеру), принципів, ідей, що закріплюють суспільно необхідну і найважливішу для цього економічного і політичного устрою обов'язкову поведінку людей, державних організацій і громадських об'єднань.

Зміст громадського порядку розкривається через систему правових і неправових елементів, властивостей, ознак, процесів, обов'язків, приписів і добровільно обраної поведінки, які сприяють встановленню та забезпеченню правомірного функціонування суб'єктів громадського порядку, тобто такого їх існування, яке врегульоване нормами права та відповідає морально-суспільним вимогам.

Державне управління у сфері охорони громадського порядку виконує державний апарат, який за своєю структурою є досить складним і розгалуженим: одна його частина здійснює нормотворчість, інша забезпечує виконання законів, третя Ї судовий захист громадян і юридичних осіб.

Державний апарат є цілісною ієрархічною системою органів і установ, поєднаних у поняття механізм держави.

Досліджуючи систему державного управління у сфері охорони громадського порядку, автор виходить з того, що з адміністративно-правової, управлінської точки зору державне управління у сфері громадського порядку складається із рішення, його реалізації (виконання) та контролю за реалізацією.

Державне управління у сфері охорони громадського порядку полягає в реалізації державної політики у сфері громадського порядку, спрямованої на створення та підтримку необхідного рівня захищеності об'єктів охорони, здійснення заходів нормативно-правового, організаційного, правоохоронного, правозастосовчого та іншого характеру, адекватних загрозам законним інтересам і правам особистості, суспільства та держави.

У підрозділі 3.2. «Охорона громадського порядку Ї одна з головних функцій держави» на основі комплексного використання системного аналізу та формально-логічного методу робиться висновок, що вся держави як форма організації суспільного життя нерозривно пов'язана із забезпеченням безпеки громадян, утвердження верховенства права, захистом прав і свобод людини.

Охорона громадського порядку як одна з головних функцій держави реалізовується через захист публічних прав громадянина, що включає захист його адміністративних прав на гідність, честь, свободу, особисту безпеку і недоторканність, сімейне життя, дозволену поведінку та інші права, передбачені Конституцією України.

Для виконання функцій охорони громадського порядку держава створює спеціально уповноважені правоохоронні органи. Правоохоронними органами, на думку автора, слід вважати такі органи, на які законом покладено здійснення однієї чи декількох правоохоронних функцій, зокрема охорона державної безпеки, охорона громадського порядку, особистої безпеки громадян, майна фізичних та юридичних осіб; контроль за станом дотримання нормативних актів в окремих сферах суспільного життя; виявлення фактів вчинення злочинів, адміністративних порушень та інформування про них державних органів; уповноважені порушувати кримінальні справи, вести дізнання та попереднє розслідування щодо злочинів, виносити рішення про застосування заходів адміністративного стягнення; припинення злочинів та адміністративних правопорушень, затримання за наявності підстав осіб, що їх вчинили; розгляд матеріалів про адміністративні порушення, винесення рішень про застосування до осіб, винних у їх вчиненні, адміністративних стягнень і виконання рішень про накладання адміністративних стягнень.

Реалізовуючи функцію охорони громадського порядку, держава не тільки створює спеціальні органи і наділяє їх певною компетенцією, а й забезпечує їх діяльність відповідним фінансуванням, матеріально-технічним постачанням, підготовкою кадрів, соціальним і правовим захистом персоналу правоохоронних органів. Держава встановлює законами чіткі і конкретні процедури діяльності правоохоронних органів.

Виконуючи функцію охорони громадського порядку, держава має виходити з того, що охорона громадського порядку є необхідною умовою забезпечення життєдіяльності людини, суспільства і самої держави, що для цього необхідно постійно здійснювати комплекс правових, організаційних, кадрових, фінансово-економічних, ідеологічних, інформаційних та інших заходів з метою охорони та захисту людини, суспільства і держави від протиправних посягань.

У підрозділі 3.3. «Інформаційне забезпечення охорони громадського порядку» розкрито сутність та життя інформації, інформаційних процесів, інформаційних систем та сформульовано авторське визначення інформаційного забезпечення охорони громадського порядку.

Інформаційне забезпечення суб'єктів охорони громадського порядку є сукупністю органічно поєднаних між собою елементів діяльності щодо визначення змісту, обсягів, якості інформації, необхідної для здійснення заходів з охорони громадського порядку, а також заходів щодо збирання, накопичення, систематизації та обробки такої інформації шляхом застосування різних методик і технологічних засобів.

Сфера охорони громадського порядку має складну систему, яка включає в себе різноманітні види суспільних відносин, пов'язаних зі здійсненням безпосередніх заходів охорони громадського порядку, боротьби зі злочинністю, розкриття і розслідування злочинів, захисту об'єктів незалежно від форм власності, забезпечення безпеки дорожнього руху і пожежної безпеки, здійснення дозвільного режиму, контролю за перебуванням на території України іноземців і осіб без громадянства, виправлення і перевиховання засуджених, реалізацію запобіжних заходів і профілактики правопорушень, паспортизацію населення і документування окремих правових актів, здійснюваних громадянами при реалізації їх прав і свобод (реєстрація місця проживання, автотранспорту, зброї тощо). Зазначені та інші види суспільних відносин, що виникають при забезпеченні громадського порядку і громадської безпеки, взаємопов'язані головною метою, вони є особливими, характеризуються специфічними рисами і регулюються різними нормами права.

Охорона громадського порядку забезпечується різними видами діяльності правоохоронних органів: адміністративною, оперативно-розшуковою, кримінально-процесуальною, наглядовою, дозвільною, охоронною. Усі вони потребують відповідного інформаційного забезпечення.

Організація охорони громадського порядку неможлива без своєчасного, повного і достовірного інформаційного забезпечення. У процесі управління керівники і фахівці суб'єктів охорони громадського порядку постійно мають справу з інформацією як необхідним засобом підготовки управлінських рішень та організації їх виконання. За допомогою інформації забезпечується зв'язок між суб'єктом і об'єктом управління, між керуючою та керованою частинами системи управління. Без інформації процес управління не може здійснюватись, без неї неможливо сформулювати цілі управління, проаналізувати ситуацію, визначити проблеми, підготувати і документально оформити управлінські рішення, організувати їх виконання та здійснювати контроль. Охорона громадського порядку є надзвичайно розгалуженою, динамічною, комплексною, багатофункціональною діяльністю різних суб'єктів державного управління, вона здійснюється одночасно за кількома напрямами із залученням значних сил і засобів, що потребує постійного вдосконалення і належного забезпечення інформацією.

Інформаційне забезпечення дає змогу організувати взаємодію між різними підрозділами правоохоронних органів, встановлювати взаємозв'язок між окремими явищами і подіями, комплексно визначити цілі охорони громадського порядку в державі, регіоні, окремому населеному пункті, визначити потреби в матеріально-технічних, фінансових і кадрових ресурсах.

Інформаційне забезпечення охорони громадського порядку є органічною єдністю роботи щодо визначення змісту, обсягів, потоків, якості інформації, необхідної для суб'єкта управління, а також заходів щодо раціональної організації процесів збирання, систематизації, накопичення та обробки такої інформації шляхом використання різноманітних методів, методик і технічних засобів.

Для різноманітних видів інформації, що збирається суб'єктами охорони громадського порядку, важливе значення мають вірогідність і точність, найважливішим фактором в забезпеченні охорони громадського порядку є ефективність використання інформації для прийняття управлінських рішень та їх виконання.

Автор визначає інформаційне забезпечення охорони громадського порядку як цілеспрямований інформаційний вплив суб'єкта управління на керовану підсистему, що здійснюється за певними правилами й зі зворотними зв'язками задля досягнення мети управління Ї забезпечення належного громадського порядку в суспільстві і захисту прав і свобод людини і громадянина.

У розділі іv «Шляхи вдосконалення охорони громадського порядку в Україні» розглядаються основи нової теорії забезпечення охорони громадського порядку через удосконалення правового регулювання охорони громадського порядку, реформування системи правоохоронних органів, міжнародного співробітництва та використання зарубіжного досвіду в охороні громадського порядку та розроблення змісту, критеріїв і показників оцінки ефективності охорони громадського порядку.

У підрозділі 4.1. «Удосконалення правового забезпечення охорони громадського порядку» спостережено, що існуюча в Україні система охорони громадського порядку не здатна адекватно відповісти на виклики сьогодення і потребує вдосконалення, насамперед правового.

Автор зазначає, що і дотепер у системі правоохоронних органів значною мірою збережено радянську систему з надмірною централізацією, мілітаризацією, бюрократизмом, авторитарно-дисциплінарною моделлю управління. Суттєвими недоліками цієї системи є: відсутність дієвого механізму реагування на звернення громадян, зорієнтованого передусім на захист їхніх прав, свобод і законних інтересів; збереження багатьох формальних показників у роботі, наслідком чого є порушення законності, необґрунтоване затримання громадян, інші правопорушення; політизованість і значна корумпованість персоналу.

Глибокі зміни соціально-економічних і політико-правових умов функціонування правоохоронної системи, курс України на євроінтеграцію, а отже на відповідність роботи правоохоронних органів європейським стандартам правоохоронної діяльності, детермінують відхід від радянської моделі та потребу в переході від карального до соціально-сервісного змісту їх діяльності. Необхідність реформування системи, приведення її у відповідність до суспільних потреб і можливостей держави визначалась з перших років незалежності України і, як відомо, досить широко декларувалася. розроблені кілька концепцій її реформування так і не були реалізовані у повному обсязі і залишилися, як і раніше, актуальними.

Відсутність єдиного законодавчого визначення структури, функцій і завдань спеціальних державних органів у сфері охорони правопорядку і, зокрема, охорони громадського порядку, є причиною розбіжностей у правовому підході до розмежування компетенцій і повноважень правоохоронних органів, дублювання функцій, формування суперництва, а часто і конфліктів між окремими суб'єктами охорони громадського порядку. Нечітке, суперечливе і непослідовне вживання законодавцем терміна «правоохоронні органи» ускладнює вирішення теоретичних проблем і практичних завдань.

З огляду на потреби практики правоохоронної діяльності, автор пропонує для правового вдосконалення охорони громадського порядку прийняти закон «Про правоохоронні органи України», в якому дати визначення поняття правоохоронних органів, їх правового статусу, загальної компетенції і повноважень, їх місця і значення в системі державних органів, основних засад діяльності та відповідальності. Автор аргументує необхідність прийняття і ряду інших законодавчих актів та пропонує з метою підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів у сфері охорони громадського порядку в правовому порядку розробити та закріпити систему державного управління, визначити завдання та основні функції суб'єктів охорони громадського порядку.

У підрозділі 4.2. «Міжнародне співробітництво та використання зарубіжного досвіду в охороні громадського порядку» йдеться про те, що ефективна діяльність системи суб'єктів охорони громадського порядку можлива тільки за умови належного правового забезпечення їх діяльності і при відповідній координації, внутрішніх і зовнішніх зв'язках, внутрішньосистемній взаємодії та взаємодії із зовнішнім середовищем.

Системі охорони громадського порядку для успішної діяльності необхідні:

До цього часу в Україні система охорони громадського порядку залишається занадто централізованою, бюрократизованою, з надмірним управлінським апаратом, малоефективною і майже не контрольованою. Система значною кількістю виконуваних функцій більше протистоїть населенню, ніж захищає його, і, відповідно, не користується довірою і підтримкою. Організаційна структура головних суб'єктів охорони громадського порядку, зокрема міліції, прокуратури, служби безпеки, інших правоохоронних органів, збереглася з радянських часів, змінювалися лише назви окремих з них, а функцій, методи і форми діяльності залишаються незмінними. Конституція України, проголосивши побудову суверенної, незалежної, демократичної, соціальної і правової держави, залишається не виконаною в частині створення нової системи правоохоронних органів, зокрема досудового слідства, прокуратури, судової системи, органів внутрішніх справ. Задекларовані адміністративні, судові, економічні та політичні реформи здійснюються частково. Правоохоронна система виявилась нездатною належним чином протистояти організованій груповій злочинності, корупції, рейдерству, наркобізнесу, нелегальній міграції та іншим видам злочинності й небезпечним порушенням громадського порядку.

Охорона громадського порядку в Україні вимагає врахування і характеру інтеграційних процесів у багатьох сферах суспільного та державного життя. Глобалізація з її неухильною тенденцією до універсальності, уніфікації набирає все більших обертів, зростає взаємозалежність держав, які мусять вирішувати спільні завдання, зв'язок між національним і міжнародним правом стає все щільнішим. Боротьба з організованою транснаціональною злочинністю, міжнародним тероризмом, протидія контрабанді зброї і наркотиків, торгівлі людьми, проявам расизму, релігійному екстремізму, фанатизму певних суспільних груп потребують нового загальноцивілізованого рівня співробітництва правоохоронних систем різних країн світу, обміну досвідом та взаємодопомоги.

Міжнародне співробітництво в охороні громадського порядку передбачає охорону права, яка здійснюється спеціально уповноваженими на це правоохоронними органами та міжнародними організаціями за встановленою у національних законах або міжнародно-правових актах процедурою і полягає у розгляді юридично значущих справ, виявленні правопорушень й обвинуваченні держав або фізичних осіб, винних у їх вчиненні, й, у деяких випадках, у застосуванні до правопорушників примусових заходів, упорядкованих національним законом або міжнародно-правовими актами, а також у представництві та захисті прав і законних інтересів юридичних і фізичних осіб, держав та превентивних заходів щодо забезпечення їх безпеки.

Правова основа міжнародного співробітництва правоохоронних органів України складається із сукупності нормативно-правових актів, які містять норми, що регламентують суспільні відносини між правоохоронними і судовими органами України з правоохоронними системами інших країн, органами державної влади, міжнародними організаціями, громадськими об'єднаннями, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства у міжнародній правоохоронній сфері.

У міжнародному співробітництві у сфері правоохоронної діяльності Україна має врахувати основні міжнародні правові документи, які регламентують захист прав і свобод людини, визначають світові підходи до боротьби зі злочинністю, охорони громадського порядку, встановлюють загальноприйняті правила поведінки відносно осіб, які відбувають покарання за вироком суду, затримані під час слідства або перебувають під вартою.

Автор пропонує вжити комплекс заходів для посилення міжнародного співробітництва та використання зарубіжного досвіду в охороні громадського порядку.

У підрозділі 4.3. «Ефективність охорони громадського порядку: зміст, критерії, показники» розкривається теоретична і практична значущість вивчення та аналізу ефективності охорони громадського порядку.

В умовах реформування правоохоронної системи України, яке вже стало постійно діючим чинником, питання оцінки ефективності її діяльності, зокрема у сфері охорони громадського порядку, набуває першочергового значення.

Ефективність управління у сфері охорони громадського порядку автор визначає як рівень досягнення конкретної реально та соціально корисної мети шляхом використання доцільної кількості людських, матеріальних і фінансових ресурсів і в оптимальний строк.

Оцінка ефективності охорони громадського порядку має спиратись на постійний контроль, спостереження за діяльністю об'єкта і перевірку її відповідності управлінським рішенням, вираженим у нормах законів, вимогах статутів, інструкцій, наказів, показниках планів, інших чинниках, що визначають мету управління.

Контроль має бути спрямований на вивчення результатів впливу суб'єкта на об'єкт управління, виявлення відхилень від ухвалених управлінських рішень, на стан організації їх виконання, координацію і коригування діяльності суб'єктів охорони громадського порядку.

Оцінка ефективності охорони громадського порядку має бути виражена в ступені досягнення поставленої мети та її адекватності затраченим зусиллям щодо використання спеціальних методів і прийомів належного розв'язання часткових і загальних завдань, в економічності використання ресурсів, в оптимальності заходів із забезпечення діяльності, в значенні і ролі непередбачуваних обставин і умов діяльності, на порівнянні ефекту, тобто результату, здобутого в системі з витратами, зусиллями, пов'язаними з його досягненнями, та кінцевою головною метою, яку мали досягти.

Ефективність охорони громадського порядку оцінюється головним чином у статистичному вимірі (статистичні звіти, акти перевірок, контрольні заміри, анкетування, спостереження), але не менш важливе значення мають і дані, що характеризують динаміку розвитку оцінюваного явища, зокрема, громадська думка, підтримка населення, оцінка засобів масової інформації, удосконалення професійної підготовки виконавців, своєчасність вжитих заходів, належне інформаційне забезпечення, створення умов для виконання, адаптація до середовища, забезпечення життєдіяльності суб'єкта охорони громадського порядку.

Ефективність охорони громадського порядку в цілому слід розуміти як належне забезпечення охорони прав і свобод людини, безпечні умови побуту і суспільної діяльності, задоволення нагальних потреб, інтересів і цілей суспільства, окремої соціальної групи, конкретної особи у сфері громадського порядку та громадської безпеки.

Висновки

У висновках дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється в формулюванні концепції адміністративно-правового регулювання охорони громадського порядку в Україні.

1. За останні роки в Україні змінилася нормативно-правова база, відбулися суттєві зміни у структурі й організації діяльності суб'єктів охорони громадського порядку, що обумовило необхідність розробки нових підходів до змісту, поняття та сутності охорони громадського порядку, визначення змісту, сутності та завдань адміністративної діяльності, її правової регламентації як в теоретичному, так і в практичному відношенні.

2. В дисертації проведене теоретичне узагальнення та розроблені нові підходи до визначення сутності та особливостей охорони громадського порядку, її місця в діяльності суб'єктів охорони громадського порядку, їх функцій, завдань та способів їх реалізації. Автор узагальнив нормативно-правову базу охорони громадського порядку та удосконалив теоретичні засади і практику здійснення охорони громадського порядку.

3. Автор визначає охорону громадського порядку як одну з головних функцій держави і важливу умову підтримання правопорядку в суспільстві, засіб реалізації прав і свобод людини і громадянина, законних інтересів держави. Сутність і соціально-правові ознаки охорони громадського порядку визначаються шляхом з'ясування її державно-владного характеру з точки зору розуміння її як форми державного примусу, який може застосовуватись тільки від імені всього суспільства до будь-яких осіб та організацій, що перебувають на території держави, а також включає заходи, які витікають із повноважень спеціальних органів держави і які не можуть використовувати інші спеціальні суб'єкти.

4. Враховуючи відсутність нормативного визначення поняття «громадського порядку» та нагальну потребу закріплення цього поняття на законодавчому рівні, автор пропонує визначити громадський порядок як систему правовідносин, що склалися в суспільстві, правил взаємної поведінки та співжиття, встановлених чинним законодавством, звичаями і традиціями, а також моральними нормами. Відносини в цивілізованому суспільстві, врегульовані нормами права та іншими суспільними нормами, у сукупності утворюють у загальному вигляді таке поняття, як громадський порядок.

5. Правову охорону громадського порядку можна визначити як діяльність органів державної влади, врегульовану нормами права, з метою забезпечення упорядкування суспільних відносин, мінімізації можливості виникнення загроз та забезпечення нормальної життєдіяльності людини, суспільства, де6ржави.

6. Правова організація охорони громадського порядку має фундаментальне значення, без неї неможлива діяльність державних органів у сфері охорони громадського порядку, залучення громадян до участі в охороні громадського порядку. Основною формою охорони громадського порядку є комплексне використання сил і засобів всіх суб'єктів охорони громадського порядку, організація їх взаємодії, правове регулювання їх діяльності та належне матеріально-технічне постачання і фінансове забезпечення.

7. Форми і методи охорони громадського порядку визначаються структурою суб'єктів охорони, змістом їх діяльності та їх функціями. Основною формою охорони громадського порядку є комплексне використання сил і засобів всіх суб'єктів охорони громадського порядку, організація їх взаємодії, правове забезпечення їх діяльності та належне матеріально-технічне постачання. Форми і методи охорони громадського порядку визначаються організаційною структурою суб'єктів охорони, змістом їх діяльності та їх функціями.

8. Залежно від характеру і правових наслідків діяльності суб'єктів охорони громадського порядку виділяють дві головні групи форм діяльності з охорони громадського порядку: а) загальноорганізаційні -- не мають юридичного характеру і без правових наслідків; б) правові -- встановлюють правила поведінки і спричиняють виникнення, зміну, реалізацію, припинення адміністративно-правових відносин або певних наслідків.

9. Діяльність суб'єктів охорони громадського порядку в умовах побудови громадянського суспільства вимагає подальшої і корінної переорієнтації їх функціонування на принципи гуманізації, відкритості, прозорості, на перехід від суто репресивної функції до функції соціально-правового партнерства. Необхідна заміна критеріїв оцінки ефективності діяльності всіх суб'єктів охорони громадського порядку, основним критерієм має бути реальний, надійний захист законних прав і свобод людини і громадянина та їх інтересів, першочергова і всебічна допомога з питань охорони правопорядку, боротьби зі злочинністю, відновлення порушених прав.

10. Автор вважає необхідним у законодавчому порядку провести демонополізацію правоохоронної функції виключно державної влади та розширити можливості в охороні громадського порядку органів місцевого самоврядування, громадських організацій та об'єднань громадян, суб'єктів господарювання та окремих громадян.

11. Автор обґрунтовує необхідність і доцільність реформи правоохоронних органів взагалі і органів внутрішніх справ зокрема як головного суб'єкта охорони громадського порядку. Реформування правоохоронної системи має бути спрямоване не охорону прав і свобод людини на рівні світових стандартів, на забезпечення ефективності правоохоронних органів та якості послуг, що надаються ними населенню.

12. Дослідження основ правового регулювання охорони громадського порядку, виявлення окремих недоліків, дало змогу авторові запропонувати певні шляхи удосконалення охорони громадського порядку в Україні. Перш за все необхідно здійснити удосконалення правового забезпечення діяльності суб'єктів охорони громадського порядку, чітко визначити їх компетенцію, розмежувати повноваження щодо розгляду та вирішення питань з охорони громадського порядку, усунути дублювання функцій у предметній підвідомчості справ одночасно різними правоохоронними органами.

13. Доцільно зменшити кількість управлінських ланок в системі суб'єктів охорони громадського порядку, зокрема скоротити чисельність керівного складу, за посадами яких передбачені спеціальні звання «полковник», «генерал», «державний радник» і т.п. Надмірна бюрократизація системи охорони громадського порядку не сприяє оперативному вирішенню службових питань, особливо в екстремальних та надзвичайних умовах охорони громадського порядку. Структурні зміни та перегляд штатної чисельності і підрозділів необхідно спрямувати на укріплення законності та дисципліни серед персоналу, викорінювання таких ганебних явищ, як корупція, службові зловживання, байдужість до громадян та їхніх законних інтересів.

14. Посилення кризових явищ, зокрема інфляції, безробіття, спаду виробництва, некерованості соціально-економічними процесами в суспільстві, поширення наркоманії та алкоголізму, нездорова конкуренція, захоплення об'єктів власності, падіння духовності і моралі вимагають покращання охорони громадського порядку і громадської безпеки невідкладно, що є нагальним завданням суб'єктів охорони громадського порядку.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Монографії

1. Подоляка А. М. Правове регулювання охорони громадського порядку в Україні: монографія / А. М. Подоляка. -- Х., 2008. -- 352 с.

2. Подоляка А. М. Оперативно-розшукова інформація: проблеми реалізації: монографія / О. П. Снігерьов, А. М. Подоляка. -- Суми, 2003. -- 203 с. (авт. 20 %).

Наукові статті і тези доповідей та наукових повідомлень

1. Подоляка А. М. Адміністративно-правові форми забезпечення громадського порядку / А. М. Подоляка // Наше право. -- 2007. -- № 4. - ч. 2 -- С. 90-95.

2. Подоляка А. М. Правове регулювання охорони громадського порядку / А. М. Подоляка // Наше право. -- 2008. -- № 1. -- С. 16-22.

3. Подоляка А. М. Зміст та стадії адміністративно-позовного провадження / А. М. Подоляка // Наук. вісн. Львівського держ. ун-ту внутр. справ. - Серія юридична. -- 2008. -- № 1. -- С. 169-178.

4. Подоляка А. М. Повноваження, компетенція та принципи діяльності суб'єктів охорони громадського порядку / А. М. Подоляка // Форум права. -- 2008. -- № 1. -- С. 339-346.

5. Подоляка А. М. До питання удосконалення участі місцевих органів влади та самоврядування в охороні громадського порядку / А. М. Подоляка // Кримський юрид. вісн. -- 2008. - Вип. 3. -- С. 177-179.

6. Подоляка А. М. Теоретико-правові засади адміністративної юстиції України / А. М. Подоляка // Право України. -- 2008. -- № 3. -- С. 18-23.

7. Подоляка А. М. Теоретико-правові основи застосування міліцією України адміністративного примусу / А. М. Подоляка // Південноукраїнський правн. часоп. -- 2008. -- № 4. -- С. 186-189.

8. Подоляка А. М. Участь громадських формувань правоохоронної спрямованості в забезпеченні охорони громадського порядку і державного кордону України / А. М. Подоляка // Південноукраїнський правн. часоп. -- 2009. -- № 1. -- С. 221-223.

9. Подоляка А. М. Захист прав і свобод громадян засобами адвокатури / А. М. Подоляка // Форум права. -- 2009. -- № 1. -- С. 431-437.

10. Подоляка А. М. Окремі питання реформування кримінальної юстиції в Україні / А. М. Подоляка // Вісн. Акад. упр. МВС України. -- 2009. -- № 3. -- С. 48-62.

11. Подоляка А. М. Взаємодія державних органів в охороні громадського порядку / А. М. Подоляка // Форум права. -- 2009. -- № 2. -- С. 338-344.

12. Подоляка А. М. Місцеве самоврядування в охороні громадського порядку / А. М. Подоляка // Держава та регіони. Серія “Право”. -- 2009. -- № 2. -- С. 85-88.

13. Подоляка А. М. Громадський порядок: сутність, поняття та форми забезпечення / А. М. Подоляка // Вісн. Нац. акад. прокуратури України. -- 2009. -- № 2. - С. 54-60

14. Подоляка А. М. Структура, зміст та форми адміністративної діяльності органів внутрішніх справ України / А. М. Подоляка // Форум права. -- 2009. -- № 3. - С. 250-256

15. Подоляка А. М. Державний примус як метод впливу на учасників публічно-правових відносин / А. М. Подоляка // Наук. вісн. Львівського держ. ун-ту внутр. справ. - Серія юридична. -- 2009. -- № 1. - С. 152-157

16. Подоляка А. М. Поняття, ознаки та сутність правоохоронної діяльності ОВС / А. М. Подоляка // Наук. вісн. Дніпропетровського держ. ун-ту внутр. справ. -- 2009. -- № 3. -- С. 12-20.

17. Подоляка А. М. Громадський порядок, визначення, поняття, зміст / А. М. Подоляка // Наука і правоохорона. -- 2009. -- № 3. - С. 87-91

18. Подоляка А. М. Переконання і примус як методи адміністративної діяльності органів внутрішніх справ / А. М. Подоляка // Наше право. -- 2009. -- № 3. -- С. 28-32.

19. Подоляка А. М. Правоохоронна діяльність та правоохоронні органи / А. М. Подоляка // Віче. -- 2009. -- № 18. -- С. 22-23.

20. Подоляка А. М. Право на захист в досудовому слідстві / А. М. Подоляка // Кримський юрид. вісн. -- 2009. -- № 3. - С. 6-14

21. Подоляка А. М. Нормативно-правові та організаційні засади інтеграції органів внутрішніх справ у правоохоронну систему Європейсько Союзу / А. М. Подоляка // Вісник Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. - 2009. - № 3. - С. 28-33

22. Подоляка А. М. Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ в сфері охорони громадського порядку / А. М. Подоляка // Наше право. -- 2009. -- № 4. - ч. 1. - С. 20-23

23. Подоляка А. М. Інформаційне забезпечення охорони громадського порядку / А. М. Подоляка // Право і суспільство. -- 2009. -- № 5. - С. 25-30

Анотації

Подоляка А. М. Адміністративно - правове регулювання охорони громадського порядку в Україні. рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 -- адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. -- Інститут законодавства Верховної Ради України -- Київ, 2009.

Дисертація є першим комплексним фундаментальним дослідженням з використанням сучасних методів пізнання, урахуванням новітніх досліджень правової науки та практичного досвіду важливої наукової проблеми -- правового регулювання охорони громадського порядку в Україні.

У дисертації проведено аналіз теоретико-правових та організаційно-практичних засад діяльності суб'єктів охорони громадського порядку, стан наукової розробки проблем правового регулювання охорони громадського порядку, визначено поняття охорони громадського порядку, яке включає систему правових засобів, методів та гарантій, що забезпечують охорону суспільних відносин від протиправних посягань, та державні органи, органи місцевого самоврядування, громадські організації та окремих громадян, які виконують правоохоронні функції, досліджено принципи охорони громадського порядку. Розглянуто адміністративно-правові форми забезпечення громадського порядку та нормативно-правові основи охорони громадського порядку, визначено захист прав і свобод людини і громадянина як головне завдання в системі заходів охорони громадського порядку.

Досліджено правовий статус, повноваження і компетенцію суб'єктів охорони громадського порядку, окремо охарактеризовано як суб'єкти охорони державні органи, Міністерство внутрішніх справ України як головний суб'єкт громадського порядку, органи місцевого самоврядування та громадські організації, їх роль і місце в охороні громадського порядку.

На підставі аналізу концептуальних підходів до проблематики правового регулювання розглянуто організаційно-правові засади та організацію державного управління у сфері охорони громадського порядку, правоохоронні функції держави та інформаційне забезпечення охорони громадського порядку.

Значна увага приділена дослідженню засобів і прийомів удосконалення правового забезпечення охорони громадського порядку, міжнародному співробітництву та використанню зарубіжного досвіду в охороні громадського порядку. Дисертантом розроблено поняття змісту, критерії і показники оцінки ефективності охорони громадського порядку.

У дисертації сформульовано низку конкретних пропозицій щодо реформування системи суб'єктів охорони громадського порядку, розроблено рекомендації щодо вдосконалення правового регулювання охорони громадського порядку в Україні.

Ключові слова: громадський порядок, громадська безпека, права і свободи людини і громадянина, правоохоронна діяльність, суб'єкти охорони громадського порядку, правовий статус, компетенція і повноваження, правове регулювання.

Подоляка А. Н. Административно-правовое регулирование охраны общественного порядка в Украине. Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора юридических наук по специальности 12.00.07 -- административное право и процесс; финансовое право; информационное право. -- Институт законодательства Верховной Рады Украины -- Киев, 2009.

Диссертация является первым комплексным фундаментальным исследованием с использованием современных методов научного познания, новейших исследований правовой науки и практического опыта важной научной проблемы -- правового регулирования охраны общественного порядка в Украине.

В диссертации исследуются сущность и социально-правовые признаки охраны общественного порядка, административно-правовые формы обеспечения охраны общественного порядка, понятия, содержание, методы и принципы правового регулирования охраны общественного порядка.

В исследовании охарактеризована система, определены правовой статус, полномочия и компетенция субъектов охраны общественного порядка, в том числе органы государственной исполнительной власти, правоохранительные организации, органы местного самоуправления, общественные организации и объединения граждан.

Аргументировано положение, что защита прав и свобод человека и гражданина является главным заданием в охране общественного порядка. Развитие демократии, экономического прогресса, материального благосостояния, удовлетворение духовных потребностей невозможны без реализации личных прав и свобод человека и гражданина.

В диссертации подробно рассматривается проблема государственного управления в сфере охраны общественного порядка, функция охраны общественного порядка реализуется посредством деятельности системы субъектов охраны общественного порядка, которая направлена на обеспечение общественных отношений в соответствии с нормами права в сфере охраны общественного порядка.

Субъектами охраны общественного порядка являются государство и его законодательные, исполнительные и судебные органы, президентские структуры, другие органы, которым государство делегировало определенные полномочия по охране общественного порядка с учетом распределения между ними компетенции, форм, методов и способов их реализации; органы местного самоуправления, общественные организации и объединения, обычные граждане, право которых осуществлять охрану общественного порядка законными мерами предусмотрено Конституцией Украины и другими законами.

Охрана общественного порядка невозможна без информационного обеспечения охраны, поэтому в диссертации подробно исследуются вопросы информатизации, информационных процессов и систем, используемых в охране общественного порядка.