Основні проблеми системного господарсько-правового регулювання відносин в інноваційній сфері

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

Спеціальність 12.00.04 - Господарське право;

господарсько-процесуальне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

Основні проблеми системного господарсько-правового регулювання відносин в інноваційній сфері

Атаманова Юлія Євгенівна

Харків - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі господарського права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти і науки України.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Беляневич Олена Анатоліївна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри господарського права;

доктор юридичних наук, професор Бобкова Антоніна Григорівна, Донецький національний університет, завідувач кафедри господарського права;

доктор юридичних наук, професор Подцерковний Олег Петрович, Одеська національна юридична академія, завідувач кафедри господарського права і процесу.

Захист відбудеться 23 червня 2009 року о 10.00. годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.04 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.

Автореферат розісланий 21 травня 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої радиВ.П. Колісник

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Побудову інноваційної моделі економіки визнано на державному рівні стратегічним пріоритетом країни. Передумови для її запровадження законодавчо закладені в низці нормативно-правових актів, спрямованих на стимулювання та державну підтримку інноваційної діяльності, серед яких закони “Про інноваційну діяльність”, “Про пріоритетні напрямки інноваційної діяльності в Україні”, Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку України та ін.

Однак загальновизнаним серед спеціалістів та науковців у галузі інновацій є факт, що вітчизняне законодавство з питань правового регулювання інноваційної діяльності непослідовне, фрагментарне та мало ефективне, а тому не може бути визнаним належним правовим підґрунтям для переходу української економіки на інноваційний шлях розвитку. На цьому фоні важливого значення набуває те, що в Україні досі не проведено глибокого наукового дослідження всієї системи відносин, які складаються при функціонуванні національної інноваційної системи і які разом породжують очікуваний результат від упровадження нових розробок як інновацій. Відсутній навіть попередній правовий науковий аналіз багатьох вихідних категорій для інноваційної діяльності, не з'ясований зміст та особливості самих інноваційних правовідносин, не проведено систематизації таких відносин, не встановлено коло суб'єктів інноваційної діяльності, їх ознаки та співвідношення з іншими учасниками відносин, які виникають у зв'язку з реалізацією інноваційних проектів.

Суттєвим недоліком правового регулювання відносин, які складаються в процесі та у зв'язку із здійсненням інноваційної діяльності, є нечіткість визначення самого поняття „інновації”, його неузгодженість з іншими суміжними поняттями, таким, як, „інноваційний продукт”, „інноваційна продукція”. Його удосконалення вимагає проведення ґрунтовного наукового аналізу суті (змісту) інновацій, інноваційних продуктів, установлення їх співвідношення з об'єктами права інтелектуальної власності, які виступають їх центральним елементом. Дослідження зазначених питань припускає з'ясування змісту та правового навантаження самої інноваційної діяльності, що потребує, у свою чергу, проведення комплексного економіко-правового дослідження інноваційного процесу з моменту генерації нової ідеї до моменту впровадження та комерціалізації інновації. При цьому особливої уваги заслуговує встановлення співвідношення економічного та правового навантаження розглядуваних категорій.

Необхідною умовою ефективності законодавства з питань здійснення інноваційної діяльності, розбудови та функціонування національної інноваційної системи, а також реалізації інноваційної моделі економічного розвитку України є формування оптимального механізму господарсько-правового забезпечення інноваційної політики держави, завданням якої виступає забезпечення створення та стійкого розвитку ефективної національної інноваційної системи. Однак до цього часу в Україні не отримала не тільки законодавчого закріплення, а й не стала предметом глибокого наукового правового дослідження низка питань, без вирішення яких неможливо очікувати прогнозованих змін у засадах функціонування національної економіки в напрямку її переорієнтації на інноваційну модель: зміст інноваційної функції держави, предмет державної інноваційної політики, засади, господарсько-правові засоби та механізм її реалізації. Виконання державної інноваційної політики потребує встановлення також системи органів державної влади, що наділені господарською компетенцією в інноваційній сфері та на які покладається забезпечення проведення державної інноваційної політики.

Наведені аргументи свідчать, що чинним законодавством України про інноваційну діяльність не забезпечуються необхідні нормативні передумови для створення та ефективного функціонування єдиної національної інноваційної системи, без якої інноваційна модель розвитку національної економіки не може бути реалізована. Потреба в удосконаленні з цією метою господарсько-правового регулювання відносин, які складаються в процесі організації та здійснення інноваційної діяльності, і зумовила вибір теми дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до цільової комплексної програми Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого «Проблеми оптимізації правового регулювання економічних відносин в Україні» (номер державної реєстрації 0106U002289).

Мета і завдання дослідження. Головною метою зазначеного дослідження є розроблення концептуальних та методологічних засад системного господарсько-правового регулювання відносин в інноваційній сфері на основі комплексного аналізу стану законодавчого регулювання відносин, які складаються у процесі організації та здійснення інноваційної діяльності, особливостей залучення до реального сектору економіки об'єктів права інтелектуальної власності та їх упровадження як інновацій, порівняння економічного і правового змісту інноваційної діяльності, вивчення економічних та правових засад функціонування ринку інновацій та національної інноваційної системи, а також дослідження механізму та засобів господарсько-правового забезпечення реалізації інноваційної політики держави, спрямованої на створення умов для стабільного та ефективного функціонування національної інноваційної системи України.

Основні завдання дисертаційного дослідження підпорядковані досягненню поставленої мети і полягають у:

з'ясуванні стану законодавчого забезпечення функціонування національної інноваційної системи;

встановленні економічного змісту інноваційного циклу, аналізі відносин, які складаються протягом його здійснення, та з'ясуванні стану їх законодавчого врегулювання;

аналізі особливостей та визначенні різновидів інноваційних правовідносин;

встановленні кола суб'єктів інноваційної діяльності, а також інших учасників інноваційних відносин;

розкритті особливостей та співвідношення об'єктів інноваційної діяльності, встановленні їхнього змісту та структури;

відмежуванні та встановленні співвідношення інновацій та об'єктів права інтелектуальної власності, визначенні умов входження об'єктів права інтелектуальної власності до складу інновацій;

встановленні та аналізі основних різновидів відносин, які виникають при функціонуванні та в межах національної інноваційної системи;

вивченні економічних передумов та властивостей ринку інновацій, визначенні його суб'єктів, встановленні особливостей обігу на ньому інноваційних продуктів, аналізі стану його законодавчого регулювання;

з'ясуванні особливостей функціонування інноваційної інфраструктури, встановленні її функцій та суб'єктного складу;

визначенні напрямків діяльності держави в інноваційній сфері та з'ясуванні змісту інноваційної функції держави;

встановленні предмета, місця та змісту державної інноваційної політики; господарський інноваційний інфраструктура

розкритті механізму та визначенні засобів господарсько-правового забезпечення реалізації інноваційної політики держави.

Об'єктом дослідження є відносини, які виникають у процесі здійснення та організації інноваційної діяльності між суб'єктами інноваційної та науково-технічної діяльності, а також відносини, які складаються у зв'язку із розробленням, комерціалізацією та впровадженням нових розробок як інновацій між суб'єктами інноваційної діяльності та іншими учасниками господарських відносин.

Предметом дослідження є правові відносини, які виникають при функціонуванні та в межах національної інноваційної системи, а також механізм та засоби їхнього господарсько-правового регулювання.

Методологічну основу дослідження становлять загальнонауковий діалектичний метод та окремі наукові методи, такі, як системно-структурного аналізу, історичний, порівняльно-правовий, нормативно-догматичий, формально-логічний, гіпотетико-дедуктивний методи. Базовою методологічною платформою, що зумовлює логіку змістовної побудови дослідження, є метод структурно-системного аналізу, який використовувався автором, насамперед, при дослідженні системи відносин, які складаються при функціонуванні національної інноваційної системи, з метою розроблення методологічних засад їх системного господарського-правового регулювання. Гіпотетико-дедуктивний метод як дедукція висновків із системи гіпотез був застосований при формуванні висновків та пропозицій щодо господарсько-правового забезпечення формування й реалізації інноваційної держави. Історичний метод дозволив дослідити радянський досвід правового забезпечення організації системи впровадження досягнень науки і техніки в промисловий сектор економіки. За допомогою порівняльно-правового методу проаналізовано особливості та співвідношення таких об'єктів, як „об'єкт інтелектуальної власності”, „інноваційний продукт”, „інновація”, „інноваційна продукція”, а також зміст відносин на кожному етапі реалізації інновацій. Нормативно-догматичий метод дозволив проаналізувати зміст норм чинного законодавства про інноваційну діяльність, а формально-логічний - виявити в ньому недоліки та прогалини в регулюванні відносин в інноваційній сфері. При дослідженні специфіки господарсько-правових засобів правового регулювання як таких, а також моделюванні їх комбінацій залежно від публічних і приватних цілей, що виникають в інноваційній сфері, з метою їх збалансованого поєднання та гармонізації було використано інструментальний підхід.

Науково-теоретичну основу дисертаційного дослідження становлять наукові результати, теоретичні розробки, отримані українськими та зарубіжними правознавцями в різні періоди розвитку правової науки та викладені в їх працях, зокрема, С.С. Алексєєва, С.І. Архіпова, О.А. Беляневич, А. І. Бобкової, О.М. Вінник, В.О. Вітушка, М.В.Волинкіної, В.М. Гайворонського, В.М. Горшеньова, Д.В. Задихайла, О.Р. Зельдіної, І.О. Зеніна, Г.Л. Знаменського, Н.С. Кузнецової, А.В. Малько, В.К. Мамутова, І.Е. Маміофи, М.М. Марченко, Н.І. Матузова, Н.М. Мироненко, О.П. Орлюк, О.А. Підопригори, Б.І. Пугінського, М.П. Рабинович, В.П. Рассохіна, М.П. Ринга, І.В. Спасибо-Фатєєвої, Є.О. Суханова, Ю.К. Толстого, Є.П. Торкановського, О.Д. Святоцького, Р.О. Халфіної, О.Ф. Черданцева, К.В. Шундікова та ін.

Нормативно-інформаційними джерелами дисертаційного дослідження стали Конституція України, Господарський кодекс України, Цивільний кодекс України, закони України “Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків”, “Про пріоритетні напрямки розвитку науки і техніки”, “Про інноваційну діяльність”, „Про наукову та науково-технічну діяльність”, „Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій” та інші, постанова Верховної Ради України „Про Концепцію науково-технологічного та інноваційного розвитку України”, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, відомчі нормативно-правові акти, а також низка нормативно-правових актів СРСР.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним дисертаційним дослідженням у науці господарського права проблем системного господарсько-правового регулювання відносин, які виникають у процесі організації та здійснення інноваційної діяльності в межах національної інноваційної системи в цілому, а також господарсько-правового механізму формування та реалізації інноваційної політики як відокремленого напрямку соціально-економічної політики держави.

Наукова новизна отриманих результатів конкретизується в теоретичних положеннях та висновках, найважливішими з яких є такі.

Уперше:

з'ясовано зміст інноваційної функції держави, яка полягає в діяльності держави щодо стимулювання інноваційної діяльності, планування її результатів у контексті економічного розвитку країни, управління та контролю за діяльністю суб'єктів господарювання зі створення, комерціалізації, впровадження (використання) інноваційних продуктів як інновацій та випуску на їх основі нової продукції або застосування нових технологій. У складі інноваційної функції виділено підфункції (або функції нижчого порядку), основними серед яких виступають: 1) забезпечувальна; 2) програмно-стратегічна; 3) координаційна; 4) інституційної підтримки; 5) контрольна; 6) охоронна;

розроблено визначення державної інноваційної політики як окремого напрямку економічної політики держави, в рамках якої розробляється та реалізується комплексна система заходів державного регулювання зі стимулювання, планування, управління, підтримання та контролю за інноваційними процесами, що мають місце в науково-технічній, виробничій та інших сферах соціально-економічного життя країни;

запропоновано визнати предметом державної інноваційної політики національну інноваційну систему, щодо якої держава виконує забезпечувальну, координаційну та контрольну функції. Її формування, ефективне функціонування та забезпечення стійкого розвитку має ставитися за основне завдання інноваційної політики держави;

на основі аналізу правового механізму реалізації державної інноваційної політики з'ясовано, що до цього часу не обраний та законодавчо не встановлений конкретний тип стратегії інноваційного розвитку, не визначені базові інновації, за рахунок створення та впровадження яких вона має реалізовуватися. Запропоновано прийняття комплексного документа з питань забезпечення реалізації інноваційної моделі економічного розвитку - Концепції забезпечення інноваційного розвитку України, яка має задати необхідний вектор інноваційним процесам та стати підґрунтям для їх включення у прогнози та програми соціально-економічного розвитку;

розроблено визначення господарсько-правових засобів, які використовуються для врегулювання діяльності суб'єктів господарювання в інноваційній сфері як правових механізмів, конфігурація правових засобів у яких зумовлена та підкорена досягненню поставлених державою цілей або врахуванню інтересів публічного характеру, пов'язаних із підтриманням суспільного господарського порядку, національної безпеки країни, формуванням та ефективним функціонуванням національної інноваційної системи, підпорядкована задоволенню на рівних засадах приватних інтересів суб'єктів господарювання, які залучені до інноваційних процесів, або мінімум їх непорушенню, а також забезпеченню балансу публічних та приватних інтересів в інноваційній сфері;

запропоновано поділ господарсько-правових засобів регулювання діяльності суб'єктів господарювання в інноваційній сфері на: а) загальні, що використовуються для врегулювання будь-яких видів господарської діяльності в різних галузях національної економіки (вони закріплені в ст. 12 ГКУ); б) спеціальні, що пристосовані для використання саме в інноваційній сфері;

установлено, що держава в інноваційній сфері може проводити політику інституційного забезпечення, політику найбільшого сприяння та рестрикційну політику, які реалізуються відповідно через законодавче встановлення загального, спеціального заохочувального (пільгового) та спеціального обмежувального режимів господарювання;

запропоновано з метою забезпечення системного підходу за методологічну основу правового регулювання відносин в інноваційній сфері використати структуру національної інноваційної системи. Визначено основні види відносин, які складаються при функціонуванні останньої: 1) відносини, які виникають при реалізації інноваційного циклу; 2) відносини, які виникають при взаємодії з інноваційною інфраструктурою; 3) відносини, які складаються на інноваційному ринку;

проаналізовано й визначено з правових позицій відносини, які виникають протягом реалізації інноваційного циклу, а саме: а) відносини, пов'язані зі створенням об'єкта інтелектуальної власності, який надалі становить основу інновації; б) відносини, що пов'язані з доведенням об'єкта інтелектуальної власності до стану інноваційного продукту; в) відносини, які пов'язані з безпосереднім упровадженням інновацій у виробничій сфері. Установлено, що вони складаються як господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини;

запропоновано дефініцію інноваційних правовідносин, які визначаються як урегульовані нормами права суспільні відносини, пов'язані зі створенням, комерціалізацією інноваційних продуктів та їх реалізацією як інновацій, які виникають у процесі організації та здійснення інноваційної діяльності та закінчуються успішним упровадженням інноваційних продуктів як інновацій. Установлено, що інноваційні правовідносин мають комплексний характер, об'єднуючи низку простих, однорідних відносин, які складаються протягом здійснення інноваційного циклу;

установлено, що, крім предметно-організаційного критерію законодавчого визначення суб'єктів інноваційної діяльності, згідно з яким до суб'єктів інноваційної діяльності відносяться суб'єкти господарювання, для яких здійснення інноваційної діяльності є одним з основних видів діяльності, можуть також використовуватися фактичний (кількісний) та стратегічний критерії; розкрито їх зміст;

обґрунтовано й запропоновано передбачити в чинному законодавстві таку вимогу до суб'єктів інноваційної діяльності, як володіння на законних підставах правовим титулом виключних прав на об'єкт права інтелектуальної власності, на основі якого створюється інноваційний продукт і реалізується інновація, або титулом його використання необхідним для впровадження такого об'єкту як інновації способом;

запропоновано за методологічну основу визначення об'єктів інноваційної діяльності як правових категорій обрати інноваційний цикл, а розмежування між суміжними об'єктами проводити за їх змістом як результатом відповідного етапу інноваційного циклу. Установлено, що в загальному вигляді економічний процес послідовного перетворення ідеї на інноваційний об'єкт виглядає таким чином: новація - нововведення - об'єкт права інтелектуальної власності - інноваційна розробка - інноваційний продукт - інновація - інноваційна продукція. Новації та нововведення запропоновано поєднати в одну групу об'єктів правового регулювання - результати інтелектуальної діяльності, оскільки їх юридична природа полягає саме в отриманні ідей, рішень у процесі розумової, творчої діяльності людини, які відрізняють лише за критерієм практичного використання, реалізації. Новаціям в економічному значенні відповідають такі правові об'єкти, як наукові, науково-прикладні та інші інтелектуальні результати, що становлять єдину групу об'єктів правового регулювання - результати інтелектуальної діяльності;

обґрунтовано, що проміжним ланцюгом між результатами інтелектуальної діяльності (новаціями, нововведеннями) та об'єктами інноваційної діяльності слід визнати оформлення та визнання перших об'єктами права інтелектуальної власності, що відповідають критерію новизни. На цій підставі визначено, що базовим елементом, основою об'єктів інноваційної діяльності є об'єкти права інтелектуальної діяльності. Сформульовано, що вжиття заходів для впровадження об'єкта права інтелектуальної власності є першим кроком на шляху здійснення інноваційної діяльності, при проведенні якої об'єкти інтелектуальної діяльності набувають нових змістових характеристик, що дозволяє говорити про виникнення та формування на їх основі об'єктів інноваційної діяльності (в юридичному значенні);

установлено склад інноваційного продукту: визначено його обов'язкові та факультативні елементи. До обов'язкових елементів інноваційного продукту віднесено: а) об'єкт права інтелектуальної власності, щодо якого приймаються заходи з його доведення до стану впровадження та щодо якого наявні майнові права (виключні права або права використання у певний спосіб); б) проект його впровадження (інноваційний проект); в) технічна документація з впровадження об'єкта правв інтелектуальної власності із встановленням технічних умов виробництва нової продукції та/або використання у виробничому процесі нової технології, способу, процесу, ресурсу, іншого рішення; робочі інструкції, специфікації, рекомендації; г) результати експериментального впровадження об'єкта права інтелектуальної власності (експериментальні зразки, пробні партії, ін.). Факультативними елементами можуть бути послуги із супроводження впровадження у виробництво інтелектуального продукту та ведення авторського контролю; послуги з надання консультацій, додаткової інформації, пов'язаної з інноваційним продуктом та інші;

визначено основні результати інноваційної діяльності, які полягають у: 1) випуску інноваційної продукції; 2) здійсненні інноваційних робіт або наданні інноваційних послуг; 3) застосуванні інноваційних технологій; 4) запровадженні інноваційного виробництва в результаті поєднання різних видів інновацій (створення виробництва нових або значно удосконалених товарів „під ключ”);

установлено основні функції інновацій, а саме: інтелектуально-інформаційна, техніко-технологічна, інвестиційна та конкурентна функції. На цій підставі виявлено необхідні для їх реалізації властивості інновацій: новизна; суттєве підвищення якісних характеристик товару та/або виробничих процесів; промислова придатність; економічна доцільність упровадження інновацій; формальна визначеність та документальна оформленість; наявність у складі інновацій об'єктів права інтелектуальної власності, виключні права на які підтверджуються правовстановлюючими (правоохоронними) документами;

визначено на підставі відповідності властивостям інновацій об'єкти права інтелектуальної діяльності, які здатні входити до їх складу як базові елементи. До них належать: винаходи; корисні моделі; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; сорти рослин; породи тварин. Інші об'єкти інтелектуальної власності можуть входити до складу інновацій як допоміжні елементи з метою впровадження (використання) об'єктів інтелектуальної діяльності, які є базовими для інновацій;

досліджено правову природу та особливості відносин, які виникають при взаємодії з інноваційною інфраструктурою, діяльність якої спрямовано на підтримку, сприяння, а також ресурсне та організаційне забезпечення інноваційного процесу (фінансово-кредитне, матеріально-технічне, інформаційне, кадрове). Серед відносин, що складаються за участю суб'єктів інноваційної інфраструктури, виділені інноваційно-інвестиційні, інноваційно-інформаційні, інноваційно-посередницькі, інноваційно-консалтингові, інноваційно-навчальні та інші;

визначено, що інноваційні об'єкти як об'єкти господарського обороту, що виступають товарами на ринку інновацій, не зводяться до майнових прав на нематеріальні блага - результати інтелектуальної діяльності, а становлять собою комплексні об'єкти, які охоплюють майнові права на об'єкти права інтелектуальної власності, результати робіт, послуги, а також інформацію, втілену в бізнес-планах, кресленнях, інструкціях та іншій документації;

запропоновано з метою системного правового забезпечення функціонування національної інноваційної системи розроблення та прийняття Інноваційного кодексу України, який здійснював би регулювання відносин, які складаються при реалізації інноваційного циклу, а також таких, що пов'язані з організаційним, фінансовим, правовим забезпеченням, стимулюванням, управлінням та контролем за інноваційними процесами. Розроблено проект структури Інноваційного кодексу України.

Отримали подальший розвиток:

визначення поняття „інноваційна діяльність”, під яким пропонується розуміти діяльність зі створення на підставі об'єктів інтелектуальної власності інноваційних продуктів, готових до безпосереднього впровадження (використання) в умовах конкретного виробництва чи господарської діяльності, їх комерціалізації та впровадження (використання) як інновацій у виробництві та соціальній сфері, що здійснюється на основі реалізації інвестицій, з отриманням нової або суттєво вдосконаленої продукції, виконанням інноваційних робіт, наданням інноваційних послуг, а також підвищенням техніко-технологічних показників відповідної господарської діяльності та виробничого процесу;

теоретична розробка ознак інноваційної діяльності, до яких віднесені: а) основним предметом є впровадження, використання та комерціалізація результатів наукових досліджень і розробок у виробництво і соціальну сферу; б) об'єкт - нематеріальні блага - результати інтелектуальної діяльності (результати наукових досліджень і розробок), які доводяться до стану інноваційного продукту та впроваджуються як інновації; в) довгостроковий характер; г) високий ступінь непередбачуваності наслідків та результатів, ризиковий характер; ґ) припускає фінансування робіт із реалізації інноваційного проекту щодо впровадження та використання результатів наукових досліджень і розробок, тобто супроводжується інвестуванням коштів у нематеріальні об'єкти, що фактично становить інший елемент предмета інноваційної діяльності; д) позитивні соціально-економічні зрушення; є) одним з результатів її здійснення є підвищення конкурентоспроможності суб'єктів господарювання та продукції, що ними випускається на базі реалізації інновацій;

визначення суб'єктів інноваційної діяльності як суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність із безпосереднього створення або із забезпечення створення на основі об'єктів інтелектуальної власності інноваційних продуктів, готових до безпосереднього впровадження (використання) в умовах конкретного виробництва, господарської діяльності чи іншій сфері, та їх упровадження чи використання як інновацій із випуском нової (суттєво удосконаленої) продукції, виконанням інноваційних робіт, наданням інноваційних послуг, а також отриманням інших суттєвих результатів від реалізації інновацій;

перелік об'єктів інноваційної діяльності, якими запропоновано визнати інноваційну розробку, інноваційний продукт, інновацію та інноваційну продукцію, які відокремлюються один від одного ступенем розробки, доведеності до впровадження та отримання кінцевого результату;

визначення інноваційного продукту як комплексного об'єкта, який є результатом робіт із доведення об'єкта інтелектуальної власності до стадії впровадження згідно з інноваційним проектом шляхом здійснення дослідно-конструкторських, проектних, технологічних, інженерних, випробувальних та інших робіт із виготовленням дослідних зразків, пробних партій продукції або запровадженням експериментального виробництва, а також складанням технічної документації з виробництва нової продукції, надання нових послуг, що базуються на об'єкті права інтелектуальної власності, та/або використання останнього у виробничому процесі як нової технології;

визначення інновації як упровадженого суб'єктом господарювання у виробничий процес відповідно до інноваційного проекту результату інтелектуальної, в тому числі наукової та науково-технічної, діяльності, який оформлено в установленому законом порядку як об'єкт права інтелектуальної власності та доведено до рівня інноваційного продукту зі здійсненням науково-дослідних та/або дослідно-конструкторських робіт і виготовленням дослідних зразків, пробних партій продукції та/або запровадженням експериментального виробництва;

визначення інноваційної продукції як нових або суттєво удосконалених товарів, які випускаються в результаті впровадження чи використання інноваційного продукту у виробничій сфері відповідно до інноваційного проекту;

положення, що під спеціальним режимом інноваційної діяльності технологічного парку слід розуміти правовий режим виконання інноваційного проекту, зареєстрованого центральним органом виконавчої влади з питань науки за пріоритетними напрямами діяльності технологічного парку, який передбачає надання державної підтримки та цільового субсидіювання для стимулювання діяльності технологічного парку, його учасників та спільних підприємств при реалізації проекту. Обґрунтовано доцільність визнання обов'язковою умовою договору про спільну діяльність без створення юридичної особи та без об'єднання вкладів учасників технологічного парку умову про розподіл прав на об'єкти права інтелектуальної власності та інноваційні продукти між учасниками технопарку, а також законодавчо закріпити обов'язок учасників технопарку щодо збереження своїх зобов'язань у разі виходу з технопарку до закінчення реалізації проекту, на виконання якого такий договір був укладений;

перелік принципів державної інноваційної політики, закріплених в Законі України „Про інноваційну діяльність”, які доповнено принципами, що відображають об'єктивні закономірності функціонування національної інноваційної системи, а саме: свобода інтелектуальної творчої діяльності; вільний оборот результатів інтелектуальної діяльності й вільне переміщення інформації та знань; спрямованість на практичне використання знань та результатів інтелектуальної діяльності; саморегулівні засади функціонування національної інноваційної системи; використання механізмів державного управління національної інноваційної системи з метою забезпечення та підтримання умов її функціонування та сталого розвитку, а також задоволення публічних інтересів;

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорена та схвалена кафедрою господарського права Національної юридичної академії України. Результати дослідження оприлюднювалися на науково-практичних конференціях, серед яких: Науково-практична конференція молодих вчених (Харків, 2005); 9-я Международная научно-практическая конференция «Актуальные проблемы интеллектуальной собственности» (Алушта, 2005); щорічна Міжнародна науково-практична конференція „Запорізькі правові читання” (Запоріжжя, 2006); Всеукраїнська науково-практична конференція молодих вчених та здобувачів „Конституція України - основа побудови правової держави і громадянського суспільства” (Харків, 2006); 10-я Международня научно-практическя конференция «Актуальные проблемы интеллектуальной собственности» (Алушта, 2006); Всеукраїнська науково-практична конференція „Інноваційний розвиток України: наукове, економічне та правове забезпечення” (Харків, 2006 р); щорічна Міжнародна науково-практична конференція „Запорізькі правові читання” (Запоріжжя, 2007); Всеукраїнська науково-практична конференція молодих вчених та здобувачів „Сучасні проблеми юридичної науки” (Харків, 2008).

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Висновки та пропозиції автора можуть бути корисними для законодавця з метою доопрацювання та вдосконалення законодавства України про інноваційну діяльність. Результати дослідження можуть бути використані в навчальному процесі, при підготовці підручників та навчальних посібників із курсу „Господарське право”, в подальших загальнотеоретичних дослідженнях відносин, що складаються у зв'язку із розробленням та впровадженням інновацій, а також будуть корисними для суб'єктів господарювання, які здійснюють чи мають намір здійснювати інноваційну діяльність.

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження відображені в 3 монографіях, 21 науковій статті, опублікованій у наукових фахових виданнях, які включені до переліків, затверджених ВАК України, та 7 публікаціях тез доповідей на наукових конференціях. Результати дослідження використовувалися дисертанткою при написанні гл.34 „Правовое регулирование инновационной деятельности” Научно-практического комментария Хозяйственного кодекса Украины под общ. ред. А.Г. Бобковой (Харьков, 2008 г. - 1296 с.; с. 1012 - 1038). Основні положення роботи використовувалися при читанні лекцій та проведенні семінарських занять із курсу „Господарське право” з теми „Правове регулювання інноваційної діяльності в Україні”.

Структура роботи зумовлена метою та предметом дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, які поділяються на 16 підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 458 сторінок, із них основного тексту - 430 сторінок. Список використаних містить около 267 найменувань та займає 28 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено його мету й завдання, об'єкт, предмет, методологічну та теоретичну базу дослідження, сформульовано основні положення, що відображають новизну одержаних результатів, висвітлено їх практичне значення та напрями апробації.

Розділ 1 „Правове регулювання відносин у сфері науково-технічного прогресу - досвід СРСР та сучасне становище” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1 „Правове регулювання відносин у сфері науково-технічного прогресу в СРСР” надано загальну характеристику особливостей правового регулювання відносин, які виникали у зв'язку зі створенням та впровадженням винаходів і нової техніки в СРСР протягом 50-90 років минулого століття. Установлено, що правове регулювання зазначених відносин пройшло розвиток від відокремленого регулювання відносин, що складаються при здійсненні наукової діяльності, винахідницької діяльності та діяльності з розроблення й використання раціоналізаторських пропозицій, до системного регулювання, яке охоплювало завдяки розгалуженому комплексу правових засобів усі основні відносини, що виникають при створенні, освоєнні та впровадженні у виробництво науково-технічних досягнень, нової техніки.

У підрозділі 1.2 „Законодавство України про інноваційну діяльність: сучасний стан та проблеми” здійснено аналіз вітчизняного законодавства про інноваційну діяльність із метою з'ясування його структури, дослідження системності у взаємодії нормативно-правових актів, що до нього входять, та визначення ступеня його ефективності. Установлено, що сучасне законодавство України з питань правового регулювання інноваційної діяльності позбавлено системної єдності: загальні положення містяться в гл. 34 ГКУ, основні правила здійснення інноваційної діяльності - у Законі України„Про інноваційну діяльність”, а питання, пов'язані з оборотом прав на об'єкти права інтелектуальної власності, - у кн. 4 та гл. 75 ЦКУ. Багато питань щодо здійснення інноваційної діяльності та врегулювання відносин, які складаються у зв'язку з її провадженням, вирішується на підзаконному рівні, що зумовило домінування в законодавстві про інноваційну діяльність саме підзаконних нормативно-правових актів. За таких характеристик законодавство про інноваційну діяльність не може забезпечити повномасштабного регулювання відносин, які виникають у зв'язку із розробленням, створенням, розповсюдженням інноваційних продуктів та їхнім упровадженням як інновацій, не може стати правовим підґрунтям для створення та функціонування ефективної національної інноваційної системи, для переходу держави до інноваційної моделі економічного розвитку.

Розділ 2 „Інноваційні правовідносини - концептуальний аналіз” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 „Інноваційна діяльність та інноваційні правовідносини” здійснено дослідження правової природи та особливостей інноваційних правовідносин. Обґрунтовано, що інноваційні правовідносини як урегульовані нормами права суспільні відносини, пов'язані зі створенням, комерціалізацією інноваційних продуктів та їх реалізацією як інновацій, мають комплексний характер, об'єднуючи низку простих, однорідних відносин, які складаються протягом здійснення інноваційного циклу. Тобто вони виникають у процесі організації та здійснення таких видів діяльності, які опосередковують реалізацію інноваційного циклу, та закінчуються успішним упровадженням інноваційних продуктів як інновацій. Зазначено, що така особливість інноваційних відносин зумовлена функціональним характером самих інновацій, реалізація яких не може відбутися в рамках будь-яких разових операцій, а вимагає здійснення цілеспрямованої комплексної діяльності із забезпечення їх упровадження.

Звернено увагу на те, що для інноваційних правовідносин вихідне значення належить таким конституційним суб'єктивним правам, як право на результати інтелектуальної, творчої діяльності та право на підприємницьку діяльність, одночасна, паралельна реалізація яких приводить до виникнення та розвитку відносин з приводу використання об'єктів права інтелектуальної власності в реальному секторі економіки шляхом їх доведення до придатного для впровадження стану, власне впровадження як інновацій та комерціалізації.

Досліджено також питання про економічний зміст та законодавче визначення інноваційної діяльності. Обґрунтовано, що інноваційна діяльність може розглядатися як вузького, так і широкого погляду. Відповідно до першого інноваційна діяльність є діяльністю, пов'язаною із розробкою, підготовкою, комерціалізацією, впровадженням (використанням) інноваційних продуктів як інновацій у сфері суспільного виробництва з метою отримання нової або суттєво удосконаленої продукції, надання інноваційних робіт, послуг, а також підвищення техніко-технологічних показників відповідної господарської діяльності та виробничого процесу. Вона становить лише один із видів діяльності, що опосередковують реалізацію інноваційного процесу, поряд із науковою та науково-технічною, патентно-ліцензійною та інноваційно-впроваджувальною (інноваційно-виробничою) діяльністю. Однак відповідно до широкого підходу інноваційна діяльність охоплює повний інноваційний цикл від винайдення та розроблення певної ідеї до отримання результатів від її впровадження, а тому до її складу також відносять і наукову та науково-технічну діяльність.

У підрозділі 2.2 „Суб'єкти інноваційної діяльності” проаналізовано законодавчу дефініцію поняття „суб'єкти інноваційної діяльності”, сформульовано критерії для їх визначення. Обґрунтовано, що саме інноваційна діяльність має бути основним предметом діяльності для осіб, які визнаються суб'єктами інноваційної діяльності, оскільки в ГКУ закладений підхід щодо віднесення суб'єкта господарювання до суб'єктів певного різновиду господарської діяльності та певної категорії обліку на підставі виокремлення основного виду його діяльності.

Відповідно до зазначеного - предметно-організаційного - критерію визначено, що до суб'єктів інноваційної діяльності належать: (1) суб'єкти господарювання, які здійснюють роботи з доведення об'єкта інтелектуальної власності до стану інноваційного продукту, готового до безпосереднього впровадження (використання) в умовах конкретного виробництва, господарської діяльності чи іншій сфері, здійснюють його комерціалізацію та забезпечують, супроводжують процес його впровадження (використання) іншими суб'єктами господарювання, що закінчується випуском нової (суттєво удосконаленої) продукції, виконанням інноваційних робіт, наданням інноваційних послуг, або здійснюють безпосереднє його впровадження; та (2) суб'єкти господарювання, які забезпечують на основі реалізації інвестицій доведення об'єкта інтелектуальної власності до стану інноваційного продукту, готового до безпосереднього впровадження (використання) в умовах конкретного виробництва, господарської діяльності чи іншій сфері, іншими суб'єктами господарювання та впроваджують їх з отриманням очікуваних результатів від реалізації інновацій (випуск інноваційної продукції, виконання інноваційних робіт, надання інноваційних послуг, отримання інших суттєвих результатів від реалізації інновацій).

Окрім предметно-організаційного установлено й інші критерії визначення суб'єктів інноваційної діяльності, зокрема фактичний (кількісний), тобто за обсягом реалізації інновацій та/або випуском інноваційної продукції до загального обсягу виробництва суб'єктами господарювання, для яких інноваційна діяльність не є основною; а також стратегічний - до суб'єктів інноваційної діяльності можуть бути прирівняні інші суб'єкти господарювання, результати роботи яких мають важливе стратегічне соціально-економічне значення, але лише при виконанні робіт, спрямованих на реалізацію державних програм.

У підрозділі 2.3 „Об'єкти інноваційної діяльності” досліджено правові особливості об'єктів інноваційної діяльності та розглянуто відповідність їх законодавчих визначень економічної сутності. У роботі проаналізовано інновації, які здійснюються суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва для випуску нової продукції (робіт, послуг), удосконалення способу виробництва традиційних видів товарів, підвищення техніко-технологічних характеристик та ефективності виробничого процесу. Такі інновації запропоновано виокремити та позначити як виробничі або господарські інновації, на відміну від соціальних інновацій, призначення яких, а значить й ознаки, особливості реалізації та цикл іншого порядку, що потребує проведення їх самостійного дослідження.

Установлено, що законодавчі визначення термінів „інновації” та „інноваційний продукт” містять низку недоліків, пов'язаних із недотриманням при їх формуванні вимог формальної логіки. Зазначено, що поняття „інновації” за українським законодавством не має прив'язки ні до об'єктів права інтелектуальної власності, ні до результатів науково-дослідних робіт, що дозволяє дуже широко тлумачити об'єкти інновацій. Такими об'єктами можуть бути не лише продукти й технології, що базуються на об'єктах права інтелектуальної власності, а й ті, що не містять останніх або є лише удосконаленнями наявних технологій чи продуктів і не відповідають вимозі новизни (світової або мінімум локальної), є просто новими в межах господарської діяльності певного суб'єкта господарювання. Зроблено висновок, що за такого підходу більшість об'єктів інновацій не збігається з об'єктами інноваційних продуктів, а значить, не є результатом лише їх реалізації. Таке положення дає підстави для постановки питання про доцільність перегляду законодавчого визначення поняття „інновації”.

За єдину методологічну основу визначення об'єктів інноваційної діяльності запропоновано обрати інноваційний цикл, а розмежування між суміжними об'єктами проводити за їх змістом як результатом відповідного етапу інноваційної діяльності. У загальному вигляді економічний процес послідовного перетворення ідеї на інноваційний об'єкт сформульовано таким чином: новація - нововведення - об'єкт інтелектуальної власності - інноваційна розробка - інноваційний продукт - інновація - інноваційна продукція.

Установлено, що новаціям відповідають такі правові об'єкти, як наукові, науково-прикладні та інтелектуальні результати, що становлять єдину групу об'єктів правового регулювання - результати інтелектуальної діяльності. Обґрунтовано положення, що проміжним ланцюгом між новаціями та об'єктами інноваційної діяльності є оформлення та визнання перших об'єктами права інтелектуальної власності, які відповідають критерію новизни. Це означає, що базовий елемент, основу об'єктів інноваційної діяльності мають становити об'єкти права інтелектуальної власності. Ужиття заходів для впровадження об'єкта права інтелектуальної власності стає першим кроком на шляху здійснення інноваційної діяльності та формування інноваційного об'єкта (об'єкта інноваційної діяльності) в юридичному значенні.

Обґрунтовано, що власне об'єктами інноваційної діяльності у вузькому розумінні є: інноваційна розробка, інноваційний продукт, інноваційна продукція, - та подано їх авторські визначення. Звернено увагу на те, що інновації в реальному вимірі становлять практичні зміни у виробничому процесі, які є наслідками впровадження суб'єктом господарювання результатів інтелектуальної діяльності, що набули правової охорони як об'єкти права інтелектуальної власності.

З'ясовано, що результатами реалізації інновацій, які фактично є результатами інноваційної діяльності, виступають: 1) інноваційна продукція; 2) інноваційні роботи або послуги; 3) інноваційні технології виробництва; 4) інноваційне виробництво (т. з. створення виробництва нових або значно удосконалених товарів „під ключ”). Зауважено, що до продукції, яка випускається із застосуванням інноваційних технологій, але сама не стала предметом науково-дослідних, дослідно-конструкторських та інших розробок і не відповідає критерію новизни, доцільно використовувати такий прикметник для її позначення, як інноваційномістка продукція, який підкреслює використання в процесі її виробництва певних інноваційних складових.

У підрозділі 2.4 „Співвідношення інновацій та об'єктів права інтелектуальної власності” дослідженню піддано питання щодо співвідношення інновацій та об'єктів права інтелектуальної власності, для відповіді на яке розглянуто функції інновацій та встановлено необхідні для їх виконання вимоги.

З'ясовано, що основними функціями інновацій є: інтелектуально-інформаційна, техніко-технологічна, інвестиційна та конкурентна. Їх реалізація зумовлює необхідність наявності в інновацій певних властивостей, зокрема таких, як: новизна; суттєве підвищення якісних характеристик товару та/або виробничих процесів; промислова придатність; економічна доцільність упровадження інновацій; формальна визначеність та документальна оформленість; наявність у складі інновацій об'єктів права інтелектуальної власності, виключні права на які підтверджуються правовстановлюючими (правоохоронними) документами.

Обґрунтовано, що властивості інновацій, по суті, виступають критеріями визначення можливості використання об'єктів права інтелектуальної власності як базових елементів інновацій. Повністю відповідають властивостям інновацій, а тому набувають характеру базових елементів останніх такі об'єкти права інтелектуальної власності, як винаходи; корисні моделі; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; сорти рослин; породи тварин. Потенційно можуть входити до інновацій комп'ютерні програми та бази даних, а також ноу-хау. Але монопольні права на зазначені об'єкти не можна вважати достатньою мірою захищеними у зв'язку з відсутністю обов'язкової їх державної реєстрації та правоохоронного документа, який підтримується державою з можливістю застосування державного примусу щодо порушників монопольних прав, що з нього випливають.

Об'єкти права інтелектуальної власності в результаті проведення робіт із розробки проекту їх реалізації, доведення до стану, придатного до практичного використання та впровадження, входять до складу інноваційних об'єктів, причому частина з них становить групу базових елементів останніх, а саме: винаходи, корисні моделі, компонування (топографії) інтегральних мікросхем, сорти рослин, породи тварин, - а інші можуть використовуватися лише як допоміжні елементи з метою впровадження (використання) об'єктів права інтелектуальної діяльності, які є базовими для відповідної інновації.

Розділ 3 „Методологічні засади системного господарсько-правового регулювання відносин в інноваційній сфері” охоплює чотири підрозділи.

У підрозділі 3.1 „Національна інноваційна система: поняття, основні характеристики, структура” розглянуто основні підходи до визначення національної інноваційної системи, з'ясовані її основні статичні та динамічні елементи, а також особливості й закономірностей функціонування як системного утворення, що має методологічне значення для розроблення правового механізму врегулювання відносин, які складаються у зв'язку зі створенням, упровадженням та комерціалізацією об'єктів права інтелектуальної власності та інноваційних продуктів.

З'ясовано, що під національною інноваційною системою в економічній науці розуміють комплекс економічно взаємодіючих наукових, інноваційних організацій та інституційних структур, які забезпечують виробництво, практичне застосування та комерціалізацію наукових знань та технологій у межах національних кордонів. Зазначено, що національна інноваційна система належить до динамічних, гнучких, функціональних систем, конфігурація елементів якої залежить від зміни умов існування, зовнішнього оточення та інших обставин.

Запропоновано розрізняти в межах національної інноваційної системи два блоки структурних утворень: (1) це конструктивні, базові елементи, які становлять каркас системи та зумовлюють виконання нею її основних властивостей, і (2) функціональні зв'язки: внутрішні, які забезпечують взаємодію всіх елементів системи та об'єднують їх у цілісне утворення за певним функціональним призначенням, і зовнішні, що опосередковують взаємодію системи із зовнішнім оточенням та об'єднують її з іншими утвореннями в систему вищого порядку.

До необхідних конструктивних (базових) елементів національної інноваційної системи, які в сукупності є достатніми й необхідними для виникнення її основної інтегративної властивості - інновацій, віднесено: підсистему науки; підсистему технічного забезпечення (виробників) інноваційних продуктів, що виконує трансформаційно-адаптаційну функцію, яка полягає в доведенні розробок до придатного для впровадження та комерціалізації стану, тобто трансформує їх в інноваційні продукти; підсистему споживання інноваційних продуктів, яку утворюють споживачі або реципієнти інноваційних продуктів та об'єктів права інтелектуальної власності, що виступають на боці інноваційного попиту; підсистему інноваційної інфраструктури, яка виконує функцію ресурсного забезпечення або сприяння реалізації інноваційних процесів, однією зі складових якої виступає підсистема інноваційного посередництва, що забезпечує просування розробок від їх розробників до реципієнтів інноваційних продуктів. Звернуто увагу на те, що кожний із названих елементів - підсистем - національної інноваційної системи може бути представлений як системне утворення, яке не завжди повністю поглинається межами лише самої національної інноваційної системи, а досить часто входить до складу й інших систем, що ускладнює розв'язання завдання з чіткого визначення національної інноваційної системи та її співвідношення з іншими системними утвореннями.