Основні проблеми системного господарсько-правового регулювання відносин в інноваційній сфері

Із правової точки зору функціональні зв'язки є відносинами, що виникають між суб'єктами господарювання, а також між ними та іншими учасниками господарських відносин у зв'язку зі створенням, упровадженням та оборотом інноваційних продуктів та/або з метою забезпечення їх реалізації як інновацій щодо різних об'єктів: коштів, інформації, виконання робіт (науково-дослідних, дослідно-конструкторських, технологічних та ін.) або надання послуг (зокрема, освітні послуги, послуги з професійної підготовки, надання консультацій, послуги з оцінки нематеріальних активів та ін.), а також щодо самих результатів інтелектуальної діяльності, в тому числі інноваційних продуктів, які виступають як самостійний товар. Зв'язки щодо передачі, обміну об'єктів інтелектуальної власності та інноваційних продуктів утворюють в економічному аспекті інноваційний ринок, а своє правове оформлення отримують у вигляді зобов'язальних відносин.

У підрозділі 3.2 „Правова характеристика відносин, що виникають у процесі функціонування національної інноваційної системи” визначено три основні групи відносин, які виникають у зв'язку з функціонуванням національної інноваційної системи, а саме: 1) відносини, які виникають при реалізації інноваційного циклу; 2) відносини, які виникають при взаємодії з інноваційною інфраструктурою; 3) відносини, які складаються на інноваційному ринку - та подано їх загальну характеристику.

Запропоновано поділ інноваційних відносин, які складаються протягом реалізації інноваційного циклу, залежно від конкретного етапу останнього, а також змісту і спрямованості діяльності на: а) відносини, пов'язані зі створенням об'єкта права інтелектуальної власності, який надалі становить основу інновації; б) відносини, які пов'язані з доведенням об'єкта права інтелектуальної власності до стану інноваційного продукту; в) відносини, пов'язані з безпосереднім упровадженням інновацій у виробничій сфері. Такі відносини складаються як господарсько-виробничі, а також організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Зазначено, що головне призначення інноваційної інфраструктури полягає в підтримці, сприянні, а також ресурсному та організаційному забезпеченні інноваційного процесу (фінансово-кредитному, матеріально-технічному, інформаційному, кадровому). Відносин, які складаються за участю суб'єктів інноваційної інфраструктури, класифіковано на: інноваційно-інвестиційні, інноваційно-інформаційні, інноваційно-посередницькі, інноваційно-консалтингові, інноваційно-навчальні та ін.

Третя група відносин у межах національної інноваційної системи - відносини, які складаються на інноваційному ринку, який у широкому розумінні опосередковує обіг як об'єктів права інтелектуальної власності, так й інноваційних об'єктів. За вузького ж підходу він охоплює відносини обміну власне інноваційних об'єктів між різними суб'єктами господарювання. Визначено, що товарами на ринку інновацій, взятому у вузькому значенні, виступають не просто майнові права на нематеріальні блага - результати інтелектуальної діяльності, а цілісний комплекс об'єктів, який включає майнові права на об'єкти права інтелектуальної власності, результати робіт, послуги та інформацію, втілену в бізнес-планах, кресленнях, інструкціях та іншій документації. Звернуто увагу, що на сьогодні українським законодавством проблема врегулювання обороту результатів інтелектуальної діяльності в межах інноваційного ринку фактично зводиться до врегулювання питань розпорядження майновими правами на об'єкти інтелектуальної власності.

У підрозділі 3.3 „Особливості суб'єктного складу відносин, що складаються в межах національної інноваційної системи” з'ясовано та подано загальну характеристику суб'єктам (учасникам) відносин, які складаються при функціонуванні національної інноваційної системи. Установлено, що в загальному вигляді суб'єктний склад зазначених відносин складається з: (а) суб'єктів інноваційної діяльності, які є учасниками інноваційно-виробничих, організаційно-інноваційних та внутрішьоінноваційних відносин; (б) суб'єктів інноваційної інфраструктури; (в) органи державної влади та місцевого самоврядування, а також інших суб'єктів, наділених щодо суб'єктів інноваційної діяльності організаційно-господарською компетенцією в інноваційній сфері; (г) володільців майнових прав на об'єкти права інтелектуальної власності, які забезпечують введення останніх у господарський оборот та можливість їх реалізації як інновацій.

Суб'єкти інноваційної інфраструктури становлять відособлену групу учасників відносин, які складаються в межах національної інноваційної системи та виконують, насамперед, функцію забезпечення, підтримання, полегшення здійснення інноваційної діяльності її суб'єктами. Діяльність суб'єктів інноваційної інфраструктури належить до інших, ніж інноваційна діяльність, видів господарської діяльності, основний предмет якої не пов'язаний із безпосереднім здійсненням, реалізацією інноваційного процесу та яка регулюється нормами інших, ніж інноваційне законодавство, інститутів господарського законодавства (банківське, страхове, інвестиційне законодавство та ін.). На відміну від суб'єктів інноваційної діяльності, для яких реалізація інноваційного проекту становить безпосередній, прямий інтерес та які є ключовими фігурами будь-якого інноваційного процесу, для суб'єктів інноваційної інфраструктури участь в інноваційних процесах зумовлена, головним чином, мотивами отримання додаткових прибутків у рамках основної діяльності завдяки взаємодії з суб'єктами інноваційної діяльності з одночасною відсутністю зацікавленості в сутності та результатах самої інновації.

Установлено, що суб'єктами інноваційного ринку виступають: 1) володільці виключних майнових прав на об'єкти права інтелектуальної власності або суб'єкти, яким надано право їх використання - щодо результатів інтелектуальної діяльності; 2) суб'єкти інноваційної діяльності - щодо інноваційних об'єктів, за винятком тих, які не мають майнових прав на об'єкт права інтелектуальної власності, що є базовим елементом інновації. Участь другої групи суб'єктів на інноваційному ринку пояснюється необхідністю з боку продавця мати не лише правовий титул виключних майнових прав на об'єкт права інтелектуальної власності або титул його використання в такій спосіб, а також бути законним володільцем відповідних результатів робіт, інформації, мати можливість надавати відповідні послуги. (Підкреслено необхідність розрізнення випадків участі в таких відносинах посередників, у тому числі тих, які діють на підставі договору управління або агентського договору. Але зобов'язальні відносини щодо інноваційних продуктів за участю посередників виходять за предмет цього дослідження).

У підрозділі 3.4 „Правовий статус технологічних парків як суб'єктів інноваційної діяльності” проаналізовано особливості правового статусу технологічних парків (далі - технопарків) за законодавством України. Обґрунтовано, що в правовому полі технопарки виступають безпосередніми суб'єктами інноваційної діяльності, а не суб'єктами інноваційної інфраструктури, оскільки ними проводиться наукова, науково-технічна та безпосередньо інноваційна діяльність, причому на систематичній основі, яка спрямована на комерціалізацію результатів наукових досліджень шляхом їх активного впровадження для отримання від цього скоріших доходів. Такі обставини свідчать на користь здійснення технопарками господарської, навіть підприємницької, діяльності.

Розкрито основні форми технопарків, передбачені чинним законодавством України: (1) технопарк як самостійна юридична особа (при цьому в Законі відсутні які-небудь зауваження щодо організаційно-правової форми такого суб'єкта, форми власності, характеру діяльності чи спеціалізації, що надає можливість бути визнаним технопарком фактично будь-якому суб'єкту господарювання) та (2) технопарк як група юридичних осіб, що уклали між собою та діють відповідно до договору про спільну діяльність без створення юридичної особи та без об'єднання вкладів для впровадження результатів наукових розробок і випуску конкурентоспроможної продукції. Таким чином, технопарк може існувати як у формі юридичної особи, так і без такого статусу. Однак в останньому випадку він не може бути визнаний суб'єктом господарювання згідно зі ст. 55 ГКУ, що зумовлено відсутністю в нього статусу юридичної особи.

Виділено основні групи суб'єктів (учасників), залучених до реалізації інноваційного проекту технопарку: (1) ті, на яких розповсюджується спеціальний режим інноваційної діяльності технологічного парку, - до них належать власне технопарк та його учасники, а також спільні підприємства (виконавці проекту); (2) ті, стосовно яких він немає чинності, - це співвиконавці та виробники продукції.

Наголошено, що спеціальний режим надається не інноваційній діяльності технопарку й виконавцям його проекту в цілому, а лише діяльності з реалізації відповідного інноваційного проекту, який пройшов експертизу та на який отримано свідоцтво про його державну реєстрацію. Фактично мову слід вести не про спеціальний режим інноваційної діяльності технопарку, а про спеціальний режим виконання певного інноваційного проекту останнього.

Розділ 4 „Господарсько-правове забезпечення реалізації інноваційної політики держави” складається з шести підрозділів.

У підрозділі 4.1 „Інноваційна функція в системі напрямків діяльності держави” досліджено зміст та напрямки діяльності держави в інноваційній сфері з метою встановлення змісту інноваційної функції сучасної держави та її місця серед інших державних функцій.

Сформульовано основне завдання держави в науково-технічній та інноваційній сферах, яке полягає в забезпеченні умов для функціонування та сталого розвитку ефективної національної інноваційної системи, координації діяльності суб'єктів, що входять до неї, шляхом узгодження їхніх інтересів з інтересами та завданнями держави в соціально-економічній сфері, здійснення контролю за результатами роботи національної інноваційної системи та її підсистем з метою визначення їхнього впливу на рівень соціально-економічного розвитку країни. Виконання цього завдання країною припускає активну її діяльність в інноваційній сфері за багатьма напрямками, завдяки здійсненню якої в цілому відбувається реалізація інноваційної функції держави. На підставі аналізу переліку напрямків діяльності держави в інноваційній сфері визначено низку підфункцій (або функцій нижчого порядку), які розкривають основний зміст інноваційної функції держави, а саме: 1) забезпечувальну; 2) програмно-стратегічну; 3) координаційну; 4) інституційної підтримки; 5) контрольну; 6) охоронну. Комплексне вираження та реалізацію інноваційна функція держави отримує через проведення нею державної інноваційної політики.

У підрозділі 4.2 „Державна інноваційна політика та її законодавче закріплення: поняття, предмет та зміст” увагу приділено встановленню предмета та місця державної інноваційної політики серед напрямів економічної політики держави. Подано визначення державної інноваційної політики як окремого напрямку економічної політики держави, у рамках якої розробляється та реалізується комплексна система заходів державного регулювання зі стимулювання, планування, управління, підтримки та контролю за інноваційними процесами, що мають місце в науково-технічній, виробничій та інших сферах соціально-економічного життя країни.

Обґрунтовано та сформульовано, що предметом державної інноваційної політики є національна інноваційна система, щодо якої держава виконує, насамперед, забезпечувальну, координаційну та контрольну функції. Її формування, ефективне функціонування та забезпечення стійкого розвитку має ставитися за основне завдання інноваційної політики держави. Об'єктом державно-правового впливу в розрізі забезпечення функціонування національної інноваційної системи визнано відносини, які виникають як у процесі здійснення суб'єктами господарювання діяльності зі створення, впровадження та/або комерціалізації об'єктів інтелектуальної власності та інноваційних продуктів (інноваційної діяльності), реалізації інноваційних проектів, так і в процесі організації такої діяльності, що складаються при цьому між ними, а також між ними та іншими суб'єктами права (як правило, учасниками господарських відносин). Розглянуто питання щодо принципів державної інноваційної політики та підкреслено необхідність їх відповідності об'єктивним закономірностям функціонування національної інноваційної системи, у зв'язку з чим запропоновано переглянути та доповнити перелік законодавчо закріплених принципів державної інноваційної політики.

У підрозділі 4.3 „Господарська компетенція органів держави в інноваційній сфері” проведено аналіз компетенції державних органів в інноваційній сфері з метою з'ясування ступеня ефективності системи управління інноваційними процесами, що склалася в Україні, та винайдення шляхів її оптимізації. Установлено, що у виробленні та реалізації державної інноваційної політики бере участь низка органів центральної виконавчої влади, кожний з яких не підпорядкований іншому, а провідну роль серед них в інноваційній сфері виконує Агентство з питань інновацій та інвестицій. Між названими органами наявне певне дублювання функцій щодо здійснення державного управління в інноваційній та науково-технічній сферах, що свідчить про відсутність попереднього аналізу та моделювання системи органів державної влади, на які покладається завдання реалізації інноваційної політики держави. Визнання інноваційної політики держави окремим стратегічним напрямком соціально-економічної політики зумовлює постановку питання про необхідність оптимізації системи органів державної влади щодо її формування та реалізації, зокрема шляхом створення або виокремлення спеціально уповноваженого органу у сфері інноваційної діяльності на рівні міністерства.

У підрозділі 4.4 „Господарсько-правовий механізм реалізації державної інноваційної політики” порушено проблему дотримання системного принципу реалізації державної інноваційної політики, починаючи з обрання пріоритетів, формулювання конкретних завдань та розробки програми дій з їх виконання.

Звернуто увагу, що, незважаючи на визнання в Україні складовою обраного стратегічного курсу соціально-економічної політики побудову інноваційної моделі економічного розвитку, створення умов, активізацію та реалізацію інноваційних перетворень як у реальному секторі економіки, так і в соціальній сфері, до цього часу органами державної влади не обраний та законодавчо не встановлений конкретний тип стратегії інноваційного розвитку, не визначені базові інновації, за рахунок створення та впровадження яких вона має реалізовуватися.

Відзначено незадовільний рівень визначення пріоритетних напрямків інноваційної діяльності: розмитість інноваційних пріоритетів, проголошених у Концепції науково-технологічного та інноваційного розвитку України, неузгодженість з ними пріоритетних напрямків інноваційної діяльності за Законом України „Про пріоритетні напрямки інноваційної діяльності в Україні”, посилюються відсутністю їх взаємозв'язку з державними пріоритетами в науці та промисловості. Підкреслено також, що законодавством України, зокрема, ГКУ й Законом України «Про державне прогнозування й розробку програм економічного й соціального розвитку», не передбачено довгострокового програмування, хоча довгострокова програма соціально-економічного розвитку має бути обов'язковим елементом реалізації соціально-економічної стратегії держави, оскільки через її прийняття відбувається інтеграція стратегічних цілей та намірів із практичними можливостями щодо їхнього виконання, аналізується ймовірний вплив ендогенних та екзогенних факторів на соціально-економічну систему країни із довготерміновим розрахунком.

Викладено пропозицію щодо розробки та прийняття комплексного документа з питань забезпечення реалізації інноваційної моделі економічного розвитку - Концепції забезпечення інноваційного розвитку України. Основне призначення й завдання цього документа - закріплення пріоритетних напрямків науково-технічної та інноваційної діяльності, конкретизація першочергових напрямків діяльності держави для переходу на інноваційний шлях розвитку, закріплення механізму координації інноваційних процесів у різних напрямках і рівнях реалізації економічної політики.

У підрозділі 4.5 „Господарсько-правові засоби реалізації державної інноваційної політики” розглянуто особливості, подано класифікацію та вивчено механізм формування господарсько-правових засобів регулювання діяльності суб'єктів господарювання в інноваційній сфері.

Відзначено, що на законодавчому рівні відсутнє системне викладення як засобів державного впливу на діяльність та відносини учасників національної інноваційної системи, так і відповідних їм правових засобів. Їх закріплення та розміщення в законодавстві відбувалося без попереднього обґрунтування та спрямованості на забезпечення функціонування національної інноваційної системи в цілому. Звернуто увагу, що в ГКУ відсутнє визначення або роз'яснення самого терміна „господарсько-правові засоби” - у ст. 12 ГКУ закріплено лише основні засоби регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання, які мають економічний характер. Використання одних із них (абз. 2-6 ч. 2 ст. 12) спрямовано на забезпечення усталеності економічної системи, інших же (абз. 7,8 ч. 2 ст. 12), - на стимулювання важливих для держави секторів, галузей економіки та видів господарської діяльності.

На підставі розгляду особливостей господарсько-правових засобів у цілому визначено, що господарсько-правові засоби, які використовуються для врегулювання діяльності суб'єктів господарювання в інноваційній сфері, фактично становлять собою правові механізми, конфігурація правових засобів у яких зумовлена та підкорена досягненню поставлених державою цілей або врахуванню інтересів публічного характеру, пов'язаних із підтриманням суспільного господарського порядку, національної безпеки країни, формуванням та ефективним функціонуванням національної інноваційної системи, підпорядкована задоволенню на рівних засадах приватних інтересів суб'єктів господарювання, які залучені до інноваційних процесів, або мінімум їх непорушенню, а також забезпеченню балансу публічних та приватних інтересів в інноваційній сфері.

Увесь спектр господарсько-правових засобів регулювання діяльності суб'єктів господарювання в інноваційній сфері, за допомогою використання яких реалізується державна інноваційна політика, запропоновано класифікувати на: а) загальні, що використовуються для врегулювання будь-яких видів господарської діяльності в різних галузях національної економіки (вони закріплені в ст. 12 ГКУ); б) спеціальні, що пристосовані для використання саме в інноваційній сфері (спеціальний режим інноваційної діяльності, державна реєстрація та державна експертиза інноваційних проектів, інноваційних продуктів, технологій, технопарків та їхніх проектів, спеціальні організаційно-правові засоби державної підтримки інноваційної діяльності (центри інноваційного розвитку, трансферу технологій, наукові парки)).

У підрозділі 4.6 „Шляхи вдосконалення законодавчого забезпечення державної інноваційної політики” порушено питання про доцільність проведення систематизації законодавства України про інноваційну діяльність із метою виявлення та ліквідації в ньому прогалин і суперечок, а також повного, узгодженого і системного правового регулювання відносин в інноваційній сфері та правового забезпечення функціонування національної інноваційної системи.

Запропоновано за результатами такої систематизації розробити комплексний кодифікований нормативно-правовий акт - Інноваційний кодекс, до предмета якого віднести господарські відносини, що виникають у процесі функціонування національної інноваційної системи між її учасниками, а також між ними та іншими учасниками господарських відносин, наділених щодо них господарською компетенцією, які пов'язані зі створенням інноваційних продуктів, їх розповсюдженням та реалізацією як інновацій.

Запропоновано можливу структуру Інноваційного кодексу України. Обґрунтовано та сформульовано в загальному вигляді перелік питань, які мають отримати правове врегулювання в такому нормативно-правовому акті, зокрема, це: 1) предмет регулювання; 2) визначення національної інноваційної системи та її структури; 3) вихідні засади та принципи державного регулювання національної інноваційної системи; 4) предмет, структура та форми реалізації державної інноваційної політики; 5) загальні положення про прогнозування та планування інноваційного розвитку економічної системи країни; 6) правові механізми та заходи реалізації державної інноваційної політики; 7) підстави, порядок застосування та види заходів державного регулювання надзвичайного характеру; 8) правовий статус суб'єктів інноваційної діяльності, їх організаційно-правові форми, різновиди та основні вимоги до діяльності; 9) перелік, правовий статус інших учасників інноваційних відносин, особливості їхньої діяльності в інноваційній сфері; 10) визначення та перелік інноваційних об'єктів, їх співвідношення з об'єктами інтелектуальної власності, умови та особливості їх оборотоздатності; 11) поняття, зміст та різновиди інноваційних відносин; 12) форми участі держави та територіальних громад в інноваційних відносинах із установленням принципів розподілу прав на об'єкти інтелектуальної власності та інноваційні об'єкти, створені державними (комунальними установами) або за рахунок коштів державних (місцевих) бюджетів; 13) загальні засади функціонування інноваційного ринку, його організаційно-правові форми; 14) договірні та позадоговірні форми обороту інноваційних об'єктів; 15) міжнародно-правові аспекти обороту інноваційних продуктів; 16) захист прав учасників інноваційних відносин; 17) правове визначення інноваційної інфраструктури, її склад та особливості функціонування; 18) спеціальні режими інноваційної діяльності.

ВИСНОВКИ

У дисертації запропоновано нове розв'язання наукової проблеми, що полягає в розробленні концептуальних та методологічних засад системного господарського-правового регулювання відносин в інноваційній сфері, а також оптимізації механізму та засобів господарсько-правового забезпечення реалізації інноваційної політики держави, спрямованої на створення умов для стабільного та ефективного функціонування національної інноваційної системи України.

За результатами проведеного дослідження викладено найважливіші наукові результати, отримані дисертантом, зокрема:

У ході аналізу нормативно-правових актів про інноваційну діяльність виявлено відсутність комплексного підходу до регулювання відносин, що виникають у зв'язку із розробленням, створенням, розповсюдженням інноваційних продуктів та їхнім упровадженням як інновацій, - чинне інноваційне законодавство відокремлено врегульовує різні види відносин в інноваційній сфері, не враховує положень інших законодавчих актів, пов'язаних зі здійсненням інноваційної діяльності, що дозволяє говорити про необхідність його удосконалення в напрямку запровадження та забезпечення системного правового регулювання відносин в інноваційній сфері.

Інноваційною діяльністю у сфері господарювання є діяльність зі створення на підставі об'єктів права інтелектуальної власності інноваційних продуктів, готових до безпосереднього впровадження (використання) в умовах конкретного виробництва чи господарської діяльності, їх комерціалізації та впровадження (використання) як інновацій у виробництві та соціальній сфері, що здійснюється на основі реалізації інвестицій, з отриманням нової або суттєво удосконаленої продукції, виконанням інноваційних робіт, наданням інноваційних послуг, а також підвищенням техніко-технологічних показників відповідної господарської діяльності та виробничого процесу.

Основними ознаками інноваційної діяльності є такі: (1) основним предметом є впровадження, використання та комерціалізація результатів наукових досліджень й розробок у виробництво і соціальну сферу; (2) об'єктом виступають нематеріальні блага - результати інтелектуальної діяльності (результати наукових досліджень і розробок), які доводяться до стану інноваційного продукту та впроваджуються як інновації; (3) довгостроковий характер; (4) високий ступінь непередбачуваності наслідків та результатів, тобто ризиковий характер; (5) супроводжується інвестуванням коштів у нематеріальні об'єкти - результати наукових досліджень і розробок - з метою їх впровадження та/або використання; (6) викликає позитивні соціально-економічні зрушення; (7) одним із результатів її здійснення є підвищення конкурентоздатності суб'єктів господарювання та продукції, що ними випускається на базі реалізації інновацій.

4. Інноваційні правовідносини - це врегульовані нормами права суспільні відносини, пов'язані зі створенням, комерціалізацією інноваційних продуктів та їх реалізацією як інновацій, які виникають у процесі організації та здійснення інноваційної діяльності й закінчуються успішним упровадженням інноваційних продуктів як інновацій. Інноваційні правовідносини мають комплексний характер, об'єднуючи низку простих, однорідних відносин, які складаються протягом здійснення інноваційного циклу.

5. Суб'єктами інноваційної діяльності є суб'єкти господарювання, які здійснюють діяльність із безпосереднього створення або із забезпечення створення на основі об'єктів інтелектуальної власності інноваційних продуктів, готових до безпосереднього впровадження (використання) в умовах конкретного виробництва, господарської діяльності чи іншій сфері, та їх упровадження чи використання як інновацій із випуском нової (суттєво удосконаленої) продукції, виконанням інноваційних робіт, наданням інноваційних послуг, а також отриманням інших суттєвих результатів від реалізації інновацій.

6. Ужиття заходів для впровадження об'єкта права інтелектуальної власності є першим кроком на шляху здійснення інноваційної діяльності. При її проведенні об'єкти права інтелектуальної власності набувають нових змістових характеристик, що дозволяє говорити про виникнення та формування на їх основі об'єктів інноваційної діяльності (в юридичному значенні). До об'єктів інноваційної діяльності запропоновано відносити: інноваційну розробку, інноваційний продукт, інновацію та інноваційну продукцію, які відокремлюються один від одного ступенем розробки, доведеності до впровадження та отримання кінцевого результату.

7. Інновація - це впроваджений суб'єктом господарювання у виробничий процес відповідно до інноваційного проекту результат інтелектуальної, в тому числі наукової та науково-технічної, діяльності, оформлений у встановленому законом порядку як об'єкт права інтелектуальної власності та доведений до рівня інноваційного продукту зі здійсненням науково-дослідних та/або дослідно-конструкторських робіт та виготовленням дослідних зразків, пробних партій продукції та/або запровадженням експериментального виробництва.

8. Основними функціями інновацій є: інтелектуально-інформаційна, техніко-технологічна, інвестиційна та конкурентна. Зазначені функції дозволяють встановити необхідні для їх реалізації властивості інновацій. Це новизна; суттєве підвищення якісних характеристик товару та/або виробничих процесів; промислова придатність; економічна доцільність упровадження інновацій; формальна визначеність та документальна оформленість; наявність у складі інновацій об'єктів права інтелектуальної власності, виключні права на які підтверджуються правовстановлюючими (правоохоронними) документами.

9. Властивості інновацій, по суті, виступають критеріями визначення можливості використання об'єктів права інтелектуальної власності як базових елементів інновацій. Повністю відповідають властивостям інновацій, а тому набувають характеру базових елементів останніх такі об'єкти права інтелектуальної власності, як винаходи; корисні моделі; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; сорти рослин; породи тварин. Інші об'єкти права інтелектуальної власності також можуть входити до складу інновацій, однак використовуються як допоміжні елементи з метою впровадження (використання) об'єктів права інтелектуальної власності, які є базовими для відповідної інновації.

10. За методологічну основу правового регулювання відносин в інноваційній сфері для забезпечення системного підходу пропонується використати структуру національної інноваційної системи. Остання складається з двох блоків основних структурних утворень: по-перше, це конструктивні, базові елементи, а саме: підсистема науки, підсистема технічного забезпечення (виробників) інноваційних продуктів, підсистема споживання інноваційних продуктів та підсистема інноваційної інфраструктури, однією зі складових якої є підсистема інноваційного посередництва, і, по-друге, функціональні зв'язки: внутрішні та зовнішні - які з правової точки зору є відносинами між суб'єктами господарювання, а також між ними та іншими учасниками господарських відносин щодо різних об'єктів правового регулювання, що виникають у зв'язку зі створенням, упровадженням та оборотом інноваційних продуктів із метою забезпечення реалізації останніх як інновацій. Зв'язки щодо передачі, обміну об'єктів інтелектуальної власності та інноваційних продуктів утворюють в економічному аспекті інноваційний ринок, а своє правове оформлення отримують у вигляді зобов'язальних відносин.

11. У системному вигляді відносини в інноваційній сфері охоплюють: 1) відносини, які виникають при реалізації інноваційного циклу; 2) відносини, які виникають при взаємодії з інноваційною інфраструктурою; 3) відносини, які складаються на інноваційному ринку.

12. Відносини, які виникають протягом реалізації інноваційного циклу, складаються з: а) відносин, пов'язаних зі створенням об'єкта інтелектуальної власності, який надалі становить основу інновації; б) відносин, що пов'язані з доведенням об'єкта інтелектуальної власності до стану інноваційного продукту; в) відносин, пов'язаних із безпосереднім упровадженням інновацій у виробничій сфері. Вони набувають правової форми господарсько-виробничих, організаційно-господарських та внутрішньогосподарських відносин.

13. Головне призначення інноваційної інфраструктури полягає в підтримці, сприянні, а також ресурсному та організаційному забезпеченні інноваційного процесу (фінансово-кредитному, матеріально-технічному, інформаційному, кадровому). Відносини, що виникають за участю суб'єктів інноваційної інфраструктури, охоплюють інноваційно-інвестиційні, інноваційно-інформаційні, інноваційно-посередницькі, інноваційно-консалтингові, інноваційно-навчальні та ін.

14. Інноваційний ринок у широкому розумінні опосередковує обіг як об'єктів інтелектуальної власності, так й інноваційних об'єктів. За вузького ж підходу він охоплює відносини обміну власне інноваційних об'єктів між різними суб'єктами господарювання. Інноваційні об'єкти (об'єкти інноваційної діяльності) становлять собою комлексні об'єкти, які охоплюють не лише права на об'єкти інтелектуальної діяльності, а й включають результати робіт та послуги (наприклад, результати сертифікаційних, інженерно-конструкторських, технічних, оціночних робіт, послуги з навчання персоналу та ін.). Крім того, вони вміщують й інформацію, втілену в бізнес-планах, кресленнях, інструкціях та іншій документації.

15. Інноваційна функція держави полягає в діяльності останньої зі стимулювання інноваційної діяльності, планування її результатів у контексті економічного розвитку країни, управління та контролю за діяльністю суб'єктів господарювання щодо створення, комерціалізації, впровадження (використання) інноваційних продуктів як інновацій та випуску на їх основі нової продукції або застосування нових технологій. Інноваційна функція складається з підфункцій (або функцій держави в інноваційній сфері нижчого порядку), а саме: 1) забезпечувальної; 2) програмно-стратегічної; 3) координаційної; 4) інституційної підтримки; 5) контрольної; 6) охоронної.

16. Державна інноваційна політика - це окремий напрямок економічної політики держави, в рамках якої розробляється та реалізується комплексна система заходів державного регулювання зі стимулювання, планування, управління, підтримки та контролю за інноваційними процесами, що мають місце в науково-технічній, виробничій та інших сферах соціально-економічного життя країни. Предметом державної інноваційної політики, вважаємо, має бути визнано національну інноваційну систему, щодо якої держава виконує, насамперед, забезпечувальну, координаційну та контрольну функції. Її формування, ефективне функціонування та забезпечення стійкого розвитку має ставитися за основне завдання інноваційної політики держави.

17. Особливість інноваційної політики держави як окремого напрямку її економічної політики полягає втому, що вона, з одного боку, належить до стратегічних напрямів економічної політики як така, що покликана забезпечити перехід економічної системи держави на інноваційний шлях розвитку, а з другого, є комплексним (інтеграційним) напрямом, оскільки при її здійсненні використовуються засоби впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання, що належать до різних напрямків економічної політики.

18. Господарсько-правові засобі, що використовуються для врегулювання діяльності суб'єктів господарювання в інноваційній сфері, фактично становлять собою правові механізми як комплекси правових засобів, конфігурація яких зумовлена та підкорена досягненню поставлених державою цілей або врахуванню інтересів публічного характеру, пов'язаних із підтриманням суспільного господарського порядку, національної безпеки країни, формуванням та ефективним функціонуванням національної інноваційної системи, підпорядкована задоволенню на рівних засадах приватних інтересів суб'єктів господарювання, які залучені до інноваційних процесів, або мінімум їх непорушенню, а також забезпеченню балансу публічних та приватних інтересів в інноваційній сфері.

19. Увесь спектр господарсько-правових засобів регулювання діяльності суб'єктів господарювання в інноваційній сфері, за допомогою використання яких реалізується державна інноваційна політика, може бути представлений за предметом регулювання двома основними групами: а) загальні господарсько-правові засоби, що використовуються для врегулювання будь-яких видів господарської діяльності в різних галузях національної економіки (вони закріплені в ст. 12 ГКУ) та б) спеціальні, - що пристосовані для використання саме в інноваційній сфері.

20. З метою повного, узгодженого та системного правового забезпечення функціонування національної інноваційної системи доцільно здійснити систематизацію законодавства України про інноваційну діяльність, результатом якої має стати комплексний нормативно-правовий акт (наприклад, Інноваційний кодекс), спрямований на закріплення загальних умов правового регулювання національної інноваційної системи та врегулювання як відносин, які виникають при реалізації інноваційного циклу, так і відносин, що пов'язані з організаційним, фінансовим, правовим забезпеченням, стимулюванням, управлінням та контролем за інноваційними процесами. Такий нормативно-правовий акт має виконувати функцію правової основи державної інноваційної політики, а також бути центральною ланкою системи інноваційного законодавства.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Атаманова Ю. Є. Інноваційне право України: проблеми теорії та систематизації: Монографія / Ю. Є. Атаманова. - Харків: Видавець СПД ФО Н. М. Вапнярчук, 2005. - 128 с.

Атаманова Ю. Є. Теоретичні проблеми становлення інноваційного права України / Ю. Є. Атаманова. - Х.: Факт, 2006. - 256 с.

Атаманова Ю. Є. Господарсько-правове забезпечення інноваційної політики держави: Монографія / Ю. Є. Атаманова. - Харків: Вид-во „ФІНН”, 2008. - 424 с.

Публікації у фахових наукових виданнях з юридичних наук, затверджених Вищою атестаційною комісією України :

Атаманова Ю. Є. До питання про залучення та використання об'єктів права інтелектуальної власності до інноваційної діяльності у світлі Господарського та Цивільного кодексів України // Хозяйственное законодательство Украины: практика применения и перспективы развития в контексте европейского выбора: Сб. науч. тр. / НАН Украины. Ин-т экономико-правовых исследований; ред. кол.: В. К. Мамутов (отв. ред.) и др. / Ю. Є. Атаманова. - Донецк: ООО «Юго-Восток, Лтд», 2005. - С. 305-310.

Атаманова Ю. Условия правомерности передачи инновационного продукта: правовые вопросы эффективности трансакции / Ю. Є. Атаманова // Предпринимательство, хозяйство и право. - 2005 - № 1. - С. 63 - 65.

Атаманова Ю. Правові проблеми передачі інноваційних продуктів до статутних фондів господарських товариств / Ю. Є. Атаманова // Предпринимательство, хозяйство и право. - 2005 - № 2. - С. 118 - 122.

Атаманова Ю. Щодо особливостей використання господарським товариством інноваційного вкладу / Ю. Є. Атаманова // Предпринимательство, хозяйство и право. - 2005 - № 3. - С. 3 - 6.

Атаманова Ю. Особливості реалізації корпоративних прав інноваційним інвестором / Ю. Є. Атаманова // Предпринимательство, хозяйство и право. - 2005. - № 4. - С. 60 - 63.

Атаманова Ю. До питання про створення механізму правового регулювання національної інноваційної системи України / Ю. Є. Атаманова // Інтелектуальний капітал. - 2005. - № 4 (24) - С. 41 - 48; № 5. - С. 9 - 15;

Атаманова Ю. Є. Функціональні особливості інновацій як об'єкта інноваційного права / Ю. Є. Атаманова // Теорія і практика інтелектуальної власності. - 2006. - № 1. - С. 44 - 54.

Атаманова Ю. Є. Правові засоби здійснення державної інноваційної політики / Ю. Є. Атаманова // Вісник Академії правових наук України. - 2006. - № 1. - С. 138 - 148.

Атаманова Ю. Є. До питання про розподіл компетенцій щодо здійснення інноваційної політики в системі органів державної виконавчої влади / Ю. Є. Атаманова // Теорія і практика інтелектуальної власності. - 2006. - № 4. - С. 10 - 16.

Атаманова Ю. Є. Технологічні парки в Україні: аналіз концептуально-правового підґрунтя та законодавчої досконалості / Ю. Є. Атаманова // Теорія і практика інтелектуальної власності. - 2006. - № 5. - С. 11 - 20.

Атаманова Ю. Є. До проблеми правової кваліфікації та функціонування технологічних парків в Україні / Ю. Є. Атаманова // Підприємництво, господарство і право. - 2006. - № 10. - С. 31 - 35.

Атаманова Ю. Є. Центр інноваційних технологій як елемент державної інфраструктури інноваційної системи: організаційні та правові аспекти / Ю. Є. Атаманова // Вісник Академії правових наук України. - 2006. - № 2. - С. 160 - 169.

Атаманова Ю. Особливості змісту та обігу інноваційних об'єктів / Ю. Є. Атаманова // Підприємництво, господарство і право. - 2006. - № 11. - С. 70 - 73.

Атаманова Ю. Проблеми розбудови інноваційного права в контексті кодифікації інноваційного законодавства / Ю. Є. Атаманова // Вісник Академії правових наук України. - 2006. - № 4. - С. 156 - 164.

Атаманова Ю. Інноваційна функція держави в контексті правового забезпечення інноваційного розвитку: постановка питання / Ю. Є. Атаманова // Вісник Академії правових наук України. - 2007. - № 2. - С. 128 - 137.

Атаманова Ю. Структура національної інноваційної системи як методологічна основа формування державної інноваційної політики / Ю. Є. Атаманова // Вісник Академії правових наук України. - 2007. - № 3. - С. 214 - 224.

Атаманова Ю. Є. Проблеми визначення та реалізації стратегії інноваційного розвитку / Ю. Є. Атаманова // Державне будівництво та місцеве самоврядування: Збірник наукових праць. - № 14. - 2007. - С. 99 - 111.

Атаманова Ю. Особливості та класифікація засобів правового регулювання інноваційної діяльності / Ю. Є. Атаманова // Підприємництво, господарство і право. - 2008. - № 2. - С. 3 - 7.

Атаманова Ю. Методологічні засади формування системи правових засобів реалізації державної інноваційної політики / Ю. Є. Атаманова // Підприємництво, господарство і право. - 2008. - № 3 .- С. 49 - 53.

Атаманова Ю. Є. До проблемних питань визначення статусу та складових державної інноваційної політики України / Ю. Є. Атаманова // Бюлетень Міністерства юстиції України. - № 1. - 2008. - С. 62 - 70.

Атаманова Ю. Інноваційний кодекс України як форма удосконалення законодавчого забезпечення інноваційного розвитку України / Ю. Є. Атаманова // Вісник Академії правових наук України. - 2008. - № 1. - С. 172 - 182.

Атаманова Ю. Є. Проблеми правового забезпечення інноваційного механізму економічного розвитку України // Сучасні проблеми юридичної науки: стан та перспективи розвитку: тези доповідей та наукових повідомлень учасників науково-практичної конференції молодих вчених та здобувачів, м. Харків, 21-22 листопада 2005 р. / Ю. Є. Атаманова. - Харків: НЮАУ ім. Я.Мудрого, 2005 р. - С. 70 - 73.

Атаманова Ю. Інноваційний кодекс - необхідна правова умова становлення інноваційної економіки України / Ю. Є. Атаманова // Материалы выступлений на 9-й Международной научно-практической конференции «Актуальные проблемы интеллектуальной собственности», Алушта 5-9 сентября 2005 г. - С. 50 - 58.

Атаманова Ю. Є. Суб'єкти інноваційної діяльності та інноваційної інфраструктури: проблеми співвідношення / Ю. Є. Атаманова // Запорізькі правові читання: тези доповідей щорічної Міжнародної науково-практичної конференції, м. Запоріжжя, 18-19 травня 2006 р. / За заг. ред. С. М. Тимченка і Т.О. Коломієць. - Запоріжжя: ЗНУ, 2006. - С. 376 - 378.

Атаманова Ю.Є. Формування категорійного апарату інноваційного права України / Ю.Є. Атаманова // Конституція України - основа побудови правової держави і громадянського суспільства: тези доповідей та наукових повідомлень учасників всеукраїнської науково-практичної конференції молодих вчених та здобувачів, м. Харків, 26-27 червня 2006 р. / За заг. ред. М. І. Панова. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2006. - С. 117 - 121.

Атаманова Ю. Національна інноваційна система та проблеми кодифікації українського законодавства / Ю. Є. Атаманова // Інноваційний розвиток України: наукове, економічне та правове забезпечення: тези доповідей Всеукраїнської науково-практичної конференції, м. Харків, 27-28 жовтня 2006 р. / Упорядники: О. В. Петришин, М. О. Кизим - Х.: ВД „ІНЖЕК”, 2007. - С. 300 - 305.

Атаманова Ю.Є. Вихідні питання правового забезпечення інноваційного розвитку національної економіки / Ю. Є. Атаманова // Запорізькі правові читання: тези доповідей щорічної Міжнародної науково-практичної конференції, м. Запоріжжя, 17-18 травня 2007 р. / За заг. ред. С. М. Тимченка і Т. О. Коломієць. - Запоріжжя: ЗНУ, 2007.- С. 337 - 340.

Атаманова Ю. Є. Щодо питання формування державної інноваційної політики: методологічний аспект / Ю. Є. Атаманова // Сучасні проблеми юридичної науки: тези доповідей та наукових повідомлень всеукраїнської науково-практичної конференції молодих учених та здобувачів, м. Харків, 30-31 жовтня 2007 р. / За заг. ред. А. П. Гетьмана. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2008. - С. 20 - 24.

АНОТАЦІЯ

Атаманова Ю.Є. Основні проблеми системного господарсько-правового регулювання відносин в інноваційній сфері. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.04 - господарське право; господарсько-процесуальне право. - Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, Харків, 2009.

У дисертаційному дослідженні теоретично узагальнено та запропоновано нове розв'язання наукової проблеми, що полягає в розробленні концептуальних та методологічних засад системного господарського-правового регулювання відносин в інноваційній сфері, а також оптимізації механізму та засобів господарсько-правового забезпечення реалізації інноваційної політики держави.

Досліджено правову природу та особливості інноваційних відносин, сформульовано їх визначення. Обґрунтовано, що інноваційні правовідносини мають комплексний характер, об'єднуючи низку простих, однорідних відносин, які складаються протягом здійснення інноваційного циклу. Проаналізовано зміст та з'ясовано ознаки інноваційної діяльності. Розглянуто сутність та особливості об'єктів інноваційної діяльності. Запропоновано їх авторські визначення. Досліджено питання щодо співвідношення інновацій та об'єктів права інтелектуальної власності. Установлено основні функції та необхідні для їх реалізації властивості інновацій, на основі яких визначено, які об'єкти права інтелектуальної власності є базовими елементами інновацій, а які є допоміжними.

Запропоновано за методологічну основу правового регулювання відносин в інноваційній сфері з метою забезпечення системного підходу використати структуру національної інноваційної системи, при функціонуванні якої складаються: 1) відносини, які виникають при реалізації інноваційного циклу; 2) відносини, які виникають при взаємодії з інноваційною інфраструктурою; 3) відносини, які складаються на інноваційному ринку.

Увагу приділено дослідженню предмета, змісту та механізму реалізації державної інноваційної політики як окремого напрямку економічної політики держави. Обґрунтовано, що основним завданням інноваційної політики держави має бути визнано формування, ефективне функціонування та забезпечення стійкого розвитку національної інноваційної системи, щодо якої держава виконує забезпечувальну, координаційну та контрольну функції. Для реалізації такого завдання запропоновано на основі систематизації законодавства про інноваційну діяльність розробити та прийняти комплексний нормативно-правовий акт, який стане правовою основою державної інноваційної політики та центральною ланкою системи інноваційного законодавства.

Ключові слова: інноваційні правовідносини; інноваційна діяльність; інновації; інноваційний продукт; об'єкти права інтелектуальної власності; суб'єкти інноваційної діяльності; інноваційна функція держави; державна інноваційна політика; господарсько-правовий механізм реалізації державної інноваційної політики.

АННОТАЦИЯ

Атаманова Ю.Е. Основные проблемы системного хозяйственно-правового регулирования отношений в инновационной сфере. - Рукопись.

Диссертация на получение ученой степени доктора юридических наук по специальности 12.00.04 - хозяйственное право; хозяйственно-процессуальное право. - Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого, Харьков, 2009.

В диссертационном исследовании теоретически обобщено и предложено новое решение научной проблемы, которое состоит в разработке концептуальных и методологических основ системного хозяйственно-правового регулирования отношений в инновационной сфере, а также оптимизации механизма и средств хозяйственно-правового обеспечения реализации инновационной политики государства.

Исследована правовая природа и особенности инновационных отношений. Сформулировано, что инновационные правоотношения - это урегулированные нормами права общественные отношения, связанные с созданием, коммерциализацией инновационных продуктов и их реализацией как инноваций, которые возникают в процессе организации и осуществления инновационной деятельности и заканчиваются успешным внедрением инновационных продуктов в качестве инноваций.

Проанализировано содержание и выяснены признаки инновационной деятельности. Рассмотрена сущность и особенности объектов инновационной деятельности. Предложены их авторские определения. Исследован вопрос о соотношении инноваций и объектов права интеллектуальной собственности. Установлены основные функции инноваций: интеллектуально-информационная, технико-технологическая, инвестиционная и конкурентная. Определены необходимые для их реализации свойства инноваций: новизна; существенное повышение качественных характеристик товара и/или производственных процессов; промышленная пригодность; экономическая целесообразность внедрения инноваций; формальная определенность и документальное оформление; наличие в составе инноваций объектов права интеллектуальной собственности, исключительные права на которые подтверждаются правоустанавливающими (правоохранными) документами. На основе указанных свойств установлено, какие объекты права интеллектуальной собственности являются базовыми элементами инноваций (это изобретения; полезные модели; топографии интегральных микросхем; сорта растений; породы животных), а какие - вспомогательными (остальные).

Предложено в качестве методологического основания для правового регулирования отношений в инновационной сфере с целью обеспечения системного подхода использовать структуру национальной инновационной системы, при функционировании которой складываются: 1) отношения, которые возникают при реализации инновационного цикла; 2) отношения, которые возникают при взаимодействии с инновационной инфраструктурой; 3) отношения, которые составляются на инновационном рынке.

Внимание уделено исследованию предмета, содержания и механизма реализации государственной инновационной политики как отдельного направления экономической политики государства. Обосновано, что основной задачей инновационной политики государства следует признать формирование, эффективное функционирование и обеспечение стойкого развития национальной инновационной системы, относительно которой государство выполняет обеспечительную, координационную и контрольную функции. Для реализации этой задачи предложено на основе систематизации законодательства об инновационной деятельности разработать и принять комплексный нормативно-правовой акт, который станет правовой основой государственной инновационной политики и центральным звеном системы инновационного законодательства страны.

Ключевые слова: инновационные правоотношения; инновационная деятельность; инновации; инновационный продукт; объекты права интеллектуальной собственности; субъекты инновационной деятельности; инновационная функция государства; государственная инновационная политика; хозяйственно-правовой механизм реализации государственной инновационной политики.

ANNOTATION

Atamanova J. E. The main problem of the systems economic-law regulation of the relations in the innovations field. - Manuscript.

The thesis for a doctor's degree of jurisprudence on a specialty 12.00.04 - economic law; economic-procedural law. - National Law Academy of Ukraine named after Yaroslav Mudry. - Kharkiv, 2009.

In the thesis it is generalized and proposed a new decision for a scientific problem which refers to working out (creation) conceptual and methodological basics of the systems economic-law regulation of the relations in the innovations field and to improvement the economic-law providing of the realization of state innovation policy.

It is researched the nature and peculiarities of the innovation relations. Their definitions are made. It's argued that innovations relations have complex character and combine some simple relations which exist throughout the innovation process.