Організаційно-правові засади забезпечення фінансування вищої освіти

Однак ці дослідження не враховують проблем організаційно-правових засад забезпечення фінансування вищої освіти, до теперішнього часу не досліджено систему освіти в сучасних умовах розвитку українського суспільства та держави. Потребують вивчення та уточнення сутність та правову природу освіти. Не здійснено аналіз нормативно-правового забезпечення вищої освіти Україні. Не удосконалено класифікацію норм правового забезпечення системи вищої освіти за рівнем їх значущості. Не надано рекомендації щодо зміцнення системи бюджетного фінансування вищої освіти. Не обґрунтовано концептуальні засади організаційного забезпечення фінансування вищої освіти в Україні та не обґрунтовано доцільність розвитку комбінованої системи фінансового забезпечення вищої освіти. Не розроблено схему кредитування на основі позики контингент-прибутку.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до плану Комплексного наукового проекту "Актуальні проблеми організації і функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування в Україні" (номер державної реєстрації 0105U002565) Національного аграрного університету, у розробці якого дисертант брав безпосередню участь.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є наукове обґрунтування теоретичних підходів щодо удосконалення організаційно-правових засад забезпечення фінансування вищої освіти в Україні.

Для досягнення мети дисертаційної роботи були поставлені та вирішені такі завдання:

проаналізувати систему освіти в сучасних умовах розвитку українського суспільства та держави;

визначити сутність та правову природу освіти;

здійснити аналіз нормативно-правового забезпечення вищої освіти Україні;

удосконалити класифікацію норм правового забезпечення системи вищої освіти за рівнем їх значущості;

надати рекомендації щодо зміцнення системи бюджетного фінансування вищої освіти;

обґрунтувати концептуальні засади організаційного забезпечення фінансування вищої освіти в Україні;

обґрунтувати доцільність розвитку комбінованої системи фінансового забезпечення вищої освіти;

запропонувати схему кредитування на основі позики контингент-прибутку.

Об'єкт дослідження - суспільні відносини, які виникають при забезпеченні фінансування вищої освіти.

Предмет дослідження - нормативно-правові акти, які регулюють організаційно-правові засади забезпечення фінансування вищої освіти.

Методи дослідження. Для досягнення зазначеної мети та розв'язання поставлених задач при проведенні даного наукового дослідження дисертант використовував діалектичний метод, який дозволив комплексно дослідити проблеми організаційно-правових засад забезпечення фінансування вищої освіти. У процесі дослідження були використані сучасні загальнонаукові методи пізнання (системний підхід, історичний метод, аналіз, синтез) та методи конкретно-наукових досліджень, які застосовуються в юридичній науці. Зокрема, історико-правовий застосовувався у дослідженні системи освіти України у взаємозв'язку з системою освіти СРСР. Порівняльно-правовий метод застосовувався при аналізі українського законодавства різних років, порівнянні його з іноземним. При розробці рекомендацій щодо зміцнення системи бюджетного фінансування вищої освіти використовувалися методи моделювання та прогнозування. Зазначені методи використовувались автором у взаємозв'язку для забезпечення всебічності проведеного дослідження.

Емпіричну основу дослідження становить національне законодавство України щодо фінансування вищої освіти: Конституція і закони України, нормативно-правові акти Президента України, Кабінету Міністрів України та відомчі нормативні акти щодо організаційно-правового забезпечення фінансування вищої освіти.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що у дисертаційній роботі:

вперше:

для вищих навчальних закладів запропоновано та обґрунтовано доцільність створення юридичних та економіко-аналітичних відділів для визначення ризикованості та прибутковості угод, що можуть бути укладені та їх юридичного забезпечення;

удосконалено:

концептуальні умови розвитку системи вищої освіти в Україні із формуванням схеми її фінансування на основі визначення акцентів подальшого розвитку у відповідності з власним призначенням для прискореного переходу українського суспільства до постіндустріальної стадії розвитку;

концептуальний підхід до фінансового забезпечення розвитку вищих навчальних закладів України у напрямі формування їх автономії в умовах утвердження ринкової економіки;

систему кредитування вищої освіти на основі застосування позики контингент-прибутку, що характеризується комплексністю пливу на діяльність вищого навчального закладу та забезпечить вирівнювання фінансових можливостей абітурієнтів з різним достатком, за наявності необхідних інтелектуальних здібностей й сприяє підвищенню якості вищої освіти;

дістало подальший розвиток:

дослідження системи освіти України у взаємозв'язку із системою освіти колишнього СРСР, що дало змогу сформулювати її основні завдання, які враховують сучасний стан розвитку українського суспільства та держави;

сутність та правова природа освіти як постійно триваючого процесу засвоєння людиною соціально-значущого досвіду, отриманого від попередніх поколінь; розвиток власних творчих здібностей, що дають можливість продукувати нове суспільно корисне знання;

класифікація норм правового забезпечення системи вищої освіти за рівнем їх значущості;

теоретичні підходи до визначення нормативних блоків в системі законодавства про освіту, які дають змогу врегульовувати суспільні відносини, що можуть виникати, змінюватись чи припинятись в межах відповідної ланки освіти;

узагальнення підходів організаційно-правового характеру до удосконалення системи бюджетного фінансування вищої освіти;

дослідження організаційних засад регулювання оплати за навчання як складової основи фінансового забезпечення вищої освіти через впровадження комбінованої систем платних та безплатних вищих навчальних закладів.

Практичне значення одержаних результатів. Основні положення та результати дослідження можуть бути використані:

у науково-дослідній сфері - для подальших досліджень фінансування вищої освіти;

у практичній діяльності - результати дослідження дозволяють конкретизувати рекомендації з подальшої розробки фундаментальних питань фінансування освіти, намітити перспективи вдосконалення функціонування даної галузі;

у навчальному процесі - під час викладанні модулів "Адміністративне право", "Фінансове право", "Податкове право" (акт впровадження від 22.10.2008 р.).

Особистий внесок здобувача. Сформульовані у дисертації положення, узагальнення, оцінки та висновки, рекомендації й пропозиції обґрунтовані дисертантом на підставі особистих досліджень у результаті опрацювання та аналізу матеріалів фінансування вищої освіти в Україні. Основні положення й висновки дисертації розроблено автором особисто і викладено в одноосібних наукових працях.

Апробація результатів дослідження. Наукове значення основних результатів дослідження та їх практичне застосування обговорювалися на науково-практичних конференціях: "Стратегія забезпечення сталого розвитку України" (м. Київ, 2008 р.), "Управління сьогодні та завтра" (м. Хмельницький, 2008 р.), "Макроекономічне регулювання інвестиційних процесів та впровадження стратегії інновативно-інноваційного розвитку в Україні" (м. Київ, 2008 р.).

Основні положення і висновки дисертаційної роботи неодноразово обговорювались на засіданні кафедри адміністративного та фінансового права, розширеному засіданні кафедр юридичного факультету Національного університету біоресурсів і природокористування України і одержали позитивну оцінку.

Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження викладено у 3 наукових статтях, що опубліковані у фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України, та у тезах доповідей на трьох науково-практичних конференціях.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатку. Загальний обсяг роботи становить 172 сторінок, список використаних джерел - 208 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі викладено загальну характеристику роботи, обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об'єкт, предмет, мету й завдання дослідження, його наукову новизну, наведено науково-практичне значення одержаних результатів, висвітлено стан їх апробації.

Розділ 1. "Теоретичні засади формування організаційно-правового забезпечення фінансування вищої освіти" складається з трьох підрозділів, в яких здійснено аналіз теоретичних основ формування організаційно-правового забезпечення фінансування вищої освіти.

У підрозділі 1.1 "Роль вищої освіти в умовах утвердження соціальної та правової держави" досліджується роль вищої освіти у виробничій діяльності, розвитку продуктивних сил, зростанні наукового потенціалу країни. Зазначимо, що одним із найважливіших соціальних інститутів суспільства є система освіти. Утвердження демократичної, правової держави висуває особливі вимоги до діяльності системи освіти, оскільки виникає потреба в чималій кількості спеціалістів, здатних здійснювати технічне, економічне та організаційне керівництво. Зміни в структурі суспільства тягнуть за собою виникнення нового світогляду. При цьому, відповідальність за адаптацію суспільства також лягає на заклади освіти, яка є елементом підвищення культурного рівня населення. Але розглядати її тільки в цій якості, особливо в умовах науково-технічного прогресу, було б неправильним.

Встановлено, що освіта в Україні вважалася й продовжує вважається досі невиробничою сферою, яка фінансується за залишковим принципом. Нині з'являються економічні та правові дослідження системи освіти, однак в комплексних працях з питань бюджету та фінансової політики країни, це питання не досліджується, а спеціалізовані статті стосуються окремих аспектів фінансування й не містять позиції авторів з цього приводу.

Таким чином автором запропоновано розглядати систему освіти України тільки у взаємозв'язку з системою освіти СРСР, її надбаннями та недоліками, видатними досягненнями та невдачами, оскільки сучасний стан речей багато в чому визначається нашим минулим. Визначено, що Радянська влада приділяла багато уваги системі освіти в країні. За роки її існування було, по суті, заново створено систему загальної та спеціальної освіти, за допомогою якої довгий час успішно вирішувалось завдання забезпечення народного господарства кадрами всіх рівнів кваліфікації. При цьому, особи, які навчалися, отримували не тільки необхідні для подальшої роботи знання, але й певне політичне виховання, яке сприяло утвердженню відповідного світогляду. Водночас формування нової системи освіти слід розглядати як надвеликий довгостроковий інноваційний проект, основним кредитором якого має виступати держава, роль якої обумовлюється такими факторами: домінуючим обсягом державної та змішаної форм власності на засоби виробництва; великим апаратом державного управління; державними зобов'язаннями по забезпеченню національної безпеки (військової, політичної, демографічної, економічної, екологічної); довгостроковим характером виробничого циклу (більше 10 років).

Однак автор зазначає, що в Україні не можна сказати, що держава, політичні партії та рухи чи суспільство приділяють відповідну увагу системі освіти. Україна потребує комплексну Національну стратегічну доктрину в галузі освіти, яка орієнтуватиме державу на пріоритетний розвиток освітньої сфери. Її слід покласти в фундамент майбутньої стабільності та національної безпеки країни з урахуванням того, що система освіти: здатна активно впливати на розвиток матеріального та духовного виробництва; формує основну силу суспільства - робітників виробництва; реально впливає на процес зміни соціальної структури; є важливим засобом передачі молоді системи моральних цінностей, виробленої її попередниками; формує політичні погляди людей і прищеплює стартові навички суспільної діяльності, дає основи політичної та правової культури. Державна підтримка системи освіти має складатися не тільки з фінансового забезпечення але і підвищення престижу наукової та викладацької роботи.

Проаналізувавши значення освіти для суспільства і держави взагалі і враховуючи особливості сучасного стану розвитку українського суспільства та держави, можна так сформулювати їх основні завдання:

Стабілізація системи освіти.

Входження закладів освіти в ринкову економіку шляхом переходу від монофункціональної до поліфункціональної моделі діяльності.

Входження в світ високих технологій за допомогою підняття середнього рівня освіченості населення.

Побудова культуровідповідної системи освіти, адекватної геополітичній обстановці, в якій перебуває наша країна.

У підрозділі 1.2 "Фінансування вищої освіти як об'єкт організаційно-правового забезпечення" зазначено, що Україна належить до тієї групи держав, які мають докладати найбільше зусиль для здобуття статусу демократичної держави. Це обумовлено необхідністю створення нової правової (законодавчої) системи, оскільки існуючі норми в своїй більшості не відповідали новим економічним та політичним реаліям життя.

Наголошено, що перш ніж почати аналізувати організаційно-правові засади забезпечення фінансування вищої освіти, слід особливу увагу приділити термінології. Нині у зв'язку з загальним підвищенням рівня вимог до освіченості людини термін "освіта" набув великої популярності, однак проблема нашого законодавства в даному випадку полягає в тому, що в державі немає жодного легального визначення терміну "освіта".

Дослідивши всебічно це питання, нами було запропоновано розуміти освіту в найзагальнішому вигляді як постійно триваючий процес засвоєння людиною соціально-значущого досвіду, отриманого від попередніх поколінь; розвиток власних творчих здібностей, що дають можливість надалі продукувати нове суспільно корисне знання. Зміст освіти полягає саме в творчому, індивідуальному оволодінні знаннями, в такому розвитку індивіда, коли він потенційно може розвинути набуті ним знання.

В зв'язку з цим стають зрозумілими вади прийнятої в нашій країні системи освіти. Кожен з елементів освіти має свої конкретні завдання. Середня освіта повинна підготувати людину до самостійного життя, озброїти її необхідними для цього базовими знаннями, навичками та вміннями. Це, до речі, ще одна з причин, які обумовлюють більшу тривалість навчання у середній школі в країнах з розвиненою економікою, де у самостійне життя виходить самостійна, сформована у психічному та соціальному стані особистість, здатна принести державі багато користі. У зв'язку з небажанням влади виділяти достатньо коштів на освіту учні в наших школах навчаються за застарілими програмами, що не дають практичних знань та навичок, необхідних для входження в доросле життя.

Здійснено правовий аналіз питання фінансування вищої освіти в Україні. Зазначено, що в умовах хронічного дефіциту коштів не може бути й мови про серйозне реформування системи освіти та її подальший розвиток. У зв'язку зі змінами в політичних, економічних та соціальних відносинах протягом останніх років виникла необхідність провести комплексне дослідження системи забезпечення фінансування вищої освіти. Визначено, що дотепер українське законодавство про освіту базується на припущенні, що основним джерелом фінансування закладів освіти є бюджет відповідного рівня.

У підрозділі 1.3 "Наукові підходи до ефективного організаційно-правового забезпечення фінансування вищої освіти", розглядаючи питання фінансування системи вищої освіти автор наголошує про необхідність системного його дослідження, виходячи з ситуативного підходу, адже освіта є лише однією з сторін життя суспільства. Зазначено, що в Україні на державному рівні відсутнє розуміння життєвої необхідності в конкурентоспроможній системі освіти. В світовій науковій спільноті прийнято вважати, що суспільство не завжди розуміє необхідність розвитку освіти, тому держава за допомогою різноманітних стимулюючих методів має підводити громадян до думки про необхідність отримання освіти високого рівня. В Україні відбувається навпаки, саме суспільство вимагає якісної освіти, а політика держави сприяє фактичному її погіршенню, що викликає багато нарікань. Запропоновано при плануванні освіти, при визначенні необхідних коштів для її розширення й поліпшення якості навчання, слід визнати необхідність суттєвого збільшення витрат в розрахунку на одну особу, яка навчається. Отже проведення радикальних реформ, що ставитимуть за мету: зниження питомої вартості навчання шляхом поліпшення освітніх технологій; структурну оптимізацію системи освіти України в цілому та її окремих елементів; розробку фундаментальних програм по залученню коштів до системи освіти України є на сьогодні актуальним питанням, що потребують наукового обґрунтування.

Розділ 2. "Правові засади ефективного забезпечення фінансування вищої освіти" присвячено аналізу правових засад фінансування вищої освіти в Україні та розробці пропозицій щодо підвищення ефективності його забезпечення.

У підрозділі 2.1 "Правовий розвиток вищої освіти України в системі світових інтеграційних процесів" проведено огляд та аналіз нормативно-правової бази сучасного розвитку системи вищої освіти України. Підкреслюється, що основною складовою нормативної бази реформування вищої освіти сучасної України є Конституція України, Державна національна програма "Освіта" ("Україна ХХІ століття"), Національна доктрина розвитку освіти та Закон України "Про вищу освіту". Державна політика в освіті характеризується неперервним виробленням і здійсненням заходів щодо реформування освітньої галузі. Одним з перших кроків у загальнонаціональному масштабі стосовно перебудови освіти стало прийняття Першим З'їздом педагогічних працівників України Державної національної програми "Освіта" (Україна XXI століття). Закон України "Про вищу освіту" 2002 р. є однією з базових складових законодавства України про освіту, що формулює нормативно-правові вимоги щодо організації та функціонування системи вищої освіти в Україні, її правові, організаційні, фінансові та інші засади.

Таким чином, участь вітчизняної системи вищої освіти в євроінтеграційних перетвореннях має бути спрямована лише на її розвиток, набуття нових якісних ознак, а це можливо тільки шляхом проведення модернізації нормативно-правової бази вітчизняної вищої освіти та створення програми послідовного зближення її з європейським освітнім і науковим простором. В Україні багато зроблено для вирішення цих проблем, про це свідчить наявність цілої низки нормативно-правових актів, але на сьогодні існують проблеми правового механізму забезпечення якісного виконання модернізації вищої освіти, яке можна вирішити тільки на державному рівні.

У підрозділі 2.2 "Аналіз правотворчої діяльності щодо забезпечення розвитку системи вищої освіти" присвячено аналізу правотворчої діяльності щодо забезпечення розвитку системи вищої освіти.

Проведено аналіз нормативно-правового забезпечення вищої освіти в системі законодавства України про освіту, за результатами якого визначено рівні їх значущості. Перший рівень мають конституційні норми, які виступають основою для прийняття правових документів та регулюють основні відносини між державою та іншими суб'єктами суспільних відносин. До другого рівня належать норми закріплені у базовому законі, що визначає концепцію розвитку, яка служить структурою для вироблення подальших адміністративних рішень, містить загальні положення щодо цілей освіти, структури, типів освітніх установ, умов одержання документів про освіту, фінансових обов'язків, управління системою освіти тощо. Третій рівень мають спеціальні норми, які містяться у спеціальних законах і підзаконних нормативно-правових актах, спрямованих на доповнення та забезпечення ефективної реалізації норм базового закону, регулюють суспільні відносини, пов'язані з професійним навчанням, гарантуванням прав національних меншин, визначенням статусу викладацького персоналу, університетської освіти тощо. Визначено, що підзаконні нормативно-правові акти виконавчих органів державної влади ускладнюють структуру правового забезпечення вищої освіти, проте надають їй більшої дієвості.

В процесі дослідження визначено нормативні блоки, які складають систему законодавства вищої освіти, яка складається з таких нормативних блоків: 1) сукупність правових норм, що регулюють відносини в сфері дошкільного виховання, загальної середньої освіти та позашкільного виховання; 2) сукупність правових норм, що регулюють відносини в сфері професійно-технічної освіти; 3) сукупність правових норм, що регулюють відносини в сфері середньої спеціальної освіти; 4) сукупність правових норм що регулюють відносини в сфері вищої освіти. Недоліком є те, що в цих блоках не приділено належної уваги правовим нормам, які мають регулювати відносини в таких сферах, як післядипломна освіта, аспірантура, докторантура, самоосвіта. Виходячи з цього автором запропоновано правові блоки, які дадуть змогу удосконалити регулювання відносин, що можуть виникати, змінюватись чи припинятись в межах відповідної ланки освіти. Правові норми кожного блоку поділено на такі групи: 1) правові норми, спрямовані на організаційне забезпечення освіти; 2) правові норми, які визначають зміст навчально-виховного процесу; 3) правові норми, які встановлюють права і обв'язки учасників навчальних і трудових відносин (адміністрації навчального закладу, викладачів та осіб, які навчаються тощо); 4) правові норми, які регулюють організаційні відносини в навчальному закладі; 5) правові норми, що регулюють відносини матеріального забезпечення осіб, які навчаються.

Необхідно враховувати той факт, що законодавство у сфері регулювання системи освіти складається з широкого діапазону правових норм і документів, які мають специфічні функції. Серед таких функцій виділено: суспільну, яка визначає спрямованість законодавчих актів, з урахуванням волевиявлення громадян та пріоритетів програми уряду; нормативну функцію, яка визначає та регулює суспільні відносини, адміністративні та фінансові обов'язки, здійснюють юридичну організацію процесу навчання; інституційну, що призводить до створення освітніх установ; інтеграційну - через врахування міжнародних тенденцій розвитку вищої освіти та її фінансування.

Встановлено, що для формування дієвої правової норми, необхідно чітко визначити її мету в широкому політичному, соціальному, юридичному та культурному контексті, завдання, враховувати політичний вибір та культурні умови, суспільні очікування й освітні завдання, а також обмежувальні фактори. Таким чином, законодавство у сфері регулювання системи вищої освіти має чітко і ясно визначати цілі та пріоритети державної освітньої політики.

У підрозділі 2.3 "Нормативно-правове забезпечення бюджетного фінансування вищої освіти в контексті реформування системи освіти" зазначено, що розглянуте законодавство у галузі освіти дає змогу стверджувати, що на сьогодні існує тенденція до розширення правового регулювання окремих аспектів освітньої діяльності. Автором наголошено на такі напрямки реформування правового регулювання в галузі освіти:

1) розповсюдження правового регулювання на раніше не регламентовані правом сторони освіти (зумовлений посиленням ролі і значення освіти для суспільства та держави);

2) регламентування правом таких явищ суспільного життя, виникнення яких пов'язано зі зміною (або розвитком) суспільних відносин в країні (обумовлений розширенням реальної участі підприємств, установ та організацій в розвитку системи освіти).

Разом з тим слід зауважити на необхідність подальшого вдосконалення правового регулювання багатьох сфер освітянської діяльності, особливо з поглибленням реформування економіки в Україні. Отже, найголовнішою зміною, що відбито і в законодавстві, стало виникнення закладів освіти з недержавною формою власності. Це зумовило необхідність регулювання та контролю зростаючого ринку освітянських послуг. Другою проблемою стало зменшення бюджетних витрат на освіту. Оскільки інертність освітніх систем є достатньо високою, то зменшення фінансування відчувається лише через декілька років, це створює хибне уявлення про непотрібність витрат на освіту з боку держави. Визначено, що нове українське законодавство не приділяло належної уваги правовому регулюванню фінансово-господарської діяльності вищих навчальних закладів.

Дослідження нормативно-правового забезпечення бюджетного фінансування освіти в Україні на сучасному етапі утвердження правової держави дає змогу стверджувати, що державна політика в галузі вищої освіти передбачає реальні кроки щодо розширення автономії університетів. Державна політика в галузі вищої освіти спрямована на те, щоб українські студенти мали необмежені можливості участі у наукових дослідженнях і розробках. Україні потрібна вища освіта, заснована на наукових дослідженнях. Необхідно знайти резерви для матеріальної підтримки аспірантів і докторантів, думати не тільки про те, як припинити відтік інтелектуального ресурсу за кордон, а й почати поступово повертати його в Україну.

Дисертант стверджує, що в ст. 64 Закону України "Про вищу освіту" визначені основні джерела фінансування закладів вищої освіти державної форми власності - кошти загальнодержавного та місцевих бюджетів, кошти галузей економіки, державних підприємств і додаткові надходження. Ним розглянуто додаткові джерела фінансування, якими є: кошти, одержані з інших джерел за надання освітніх послуг у відповідності з основною діяльністю; плата за додаткові освітні послуги; плата за наукові дослідження та інші роботи, виконані на замовлення; доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, оренди приміщень; дотації з місцевих бюджетів; кредити і позики банків, доходи від депозитних вкладів тимчасово вільних коштів; валютні надходження; добровільні внески фізичних та юридичних осіб; інші надходження. Дослідження довело, що основним формами фінансування вищих навчальних закладів за основною діяльністю є державний контракт (замовлення) та угоди з підприємствами, громадянами й іншими особами.

Дисертантом акцентовано увагу на те, що важливим є внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутків підприємств", яким визначено нову філософію відносин між освітою і виробництвом, бізнесом і наукою. Введено податкову пільгу для підприємств та бізнесменів, котрі витрачають кошти на освіту. Дослідження довело, що бюджетне фінансування освіти продовжує відігравати визначну роль, оскільки решта джерел з різних причин поки що слабкі та нестійкі.

Виходячи з наведеного, автором запропоновано підходи до зміцнення системи бюджетного фінансування:

1) встановити мінімальні частки витрат державного і місцевого бюджетів на освіту;

2) ввести цільові податки або встановити в рамках існуючих податків і податкових ставок певної частки податкових надходжень виключно цільового призначення;

3) встановити мінімальні нормативи державних витрат, обчислених у грошовому еквіваленті на душу населення або як частка ВВП на сферу освіти в цілому;

4) розширити перелік видів видатків, що виключаються в поняття захищених статей бюджету, видатками на освіту.

У сфері освіти застосовують методи правового регулювання багатьох галузей права, оскільки освітнє законодавство є комплексною галуззю, яка включає норми різних галузей законодавства. Зазначено, що метод правового регулювання освітніх і наукових суспільно-економічних відносин є засобом впливу права на сфери науки і освіти. В роботі визначено його особливості: правовий статус учасників правовідносин; взаємозв'язок прав та обов'язків учасників правовідносин; механізм правового регулювання; відповідальність учасників правовідносин; санкції, які застосовують до правопорушника; заходи щодо заохочення та переконання, які застосовують у правовідносинах.

Розділ 3. "Організаційні основи ефективного забезпечення фінансування вищої освіти" присвячений аналізу та удосконаленню організаційних засад фінансування вищої освіти.

Підрозділ 3.1 "Формування концептуальних засад організаційного забезпечення фінансування вищої освіти" присвячено обґрунтування концептуальних засад організаційного забезпечення фінансування вищої освіти в Україні.

Проаналізовано характер фінансування вищих навчальних закладів в Україні, що відзначається складністю та неоднозначністю через поєднання двох тенденцій - старої централізованої адміністративно-командної ментальності та спроб забезпечити автономію навчальних закладів.

Визначено, що чинне законодавство про освіту в Україні, незважаючи на намагання розвитку автономії вищих навчальних закладів, приділяє основну увагу регулюванню відносин адміністрування, проте не визначає чітких правил їх фінансово-господарської діяльності, більшість яких перебуває у специфічному стані на межі підприємницької діяльності та бюджетної установи і потребує втручання з боку держави для забезпечення власного функціонування.

Відсутність чітких правил поведінки у поєднанні з нестабільною економічною ситуацією призводить до загострення ситуації у системі освіти через не прогнозованість розвитку вищих навчальних закладів. В таких умовах дефіциту бюджетних коштів та делегування все більшого обсягу повноважень щодо здійснення господарської діяльності, для визначення ризикованості та прибутковості угод, що можуть бути укладені, а також їх юридичного забезпечення - обґрунтовано доцільність створення в структурі вищих навчальних закладів юридичних та економіко-аналітичних відділів.

За результатами аналізу визначено невідповідність стану розвитку системи вищої освіти в Україні сучасним світовим вимогам для забезпечення сталого розвитку у подальшому. Основним питанням вітчизняної системи освіти є визначення акцентів у діючій схемі освіти через її невідповідність власному призначенню, що пов'язано із приділенням значної уваги лише наданню людині певної сукупності знань, та недостатньою підготовкою науковців, які б просувати українське суспільство вперед.

У зв'язку з цим постає завдання розробки концепції розвитку освіти, яка спрямована на: вибір (створення) відповідної філософської системи, що буде поставлена як основа для формування світогляду осіб, які отримуватимуть освіту в Україні; конкретизацію філософських ідей, застосування їх в конкретних життєвих ситуаціях й одночасну перевірку правильності цих положень та доцільності їх застосування на сучасному етапі розвитку суспільства; розроблення загальних закономірностей зворотної дії освіти на філософію та культуру взагалі; розроблення моделі визначення необхідної кількості спеціалістів конкретних професій, фінансування пріоритетних напрямків, визначення необхідних для одержання освіти умов й відповідних нормативів фінансування. Окремий розділ такої концепції має складати схема фінансування вищої освіти через неналежну увагу держави до питань врегулювання фінансового забезпечення вищих навчальних закладів недержавної форми власності.

Враховуючи останні тенденції розвитку світової освіти доведено, що сучасний вищий навчальний заклад має трансформуватися у багатопрофільне утворення, яке зможе ефективно використовувати всі надані державою можливості для отримання доходів від своєї діяльності і поступового переходу на більш високий рівень незалежності від державного та іншого зовнішнього впливу на основі багатоканальної системи фінансування, проте, утримуючись від виключної комерціалізації власної діяльності. Вирішальну роль в цій ситуації мають відігравати статути вищих закладів освіти, де повинні міститися дані про засади фінансово-господарської діяльності, визначаються джерела отримання коштів.

У підрозділі 3.2 "Розвиток комбінованої системи фінансового забезпечення вищої освіти" зазначено, що з розвитком ринкових трансформацій в Україні активно обговорюється тема оплати навчання. Для розв'язання цього питання було проведено порівняльний аналіз зарубіжного досвіду правового забезпечення фінансування вищої освіти та структури джерел фінансування вищих навчальних закладів в таких найбільш типових країнах, як США, Німеччина, Франція, Великобританія. Основну увагу, при цьому приділено дослідженню питання оплати за навчання та визначенню умов формування його вартості з урахуванням: способу та форми оплати фізичними особами за навчання, мети оплати за навчання та наслідків розширення платного навчання для України.

Встановлено, що основний аргумент на користь розширення платного навчання про його домінування в усіх розвинених країнах, пропонованих як зразок для наслідування, не відповідає дійсності. В країнах, які застосовують платне навчання разом з цим надається широкий діапазон можливостей для зменшення розміру оплати або розстрочення виплати.

Як показує аналіз, платне навчання має бути спрямовано на вирішення таких завдань: отримання коштів для функціонування вищих навчальних закладів; ефективний розподіл використовуваних коштів між різними верствами населення; доступ до отримання освіти лише тих осіб, які цього прагнуть. Проте, в Україні вирішується лише перше з цих завдань, що негативно впливає на стан у сфері освіти.

На основі проведеного дослідження встановлено, що при вирішенні питання подальшого розвитку вищої освіти на безоплатній чи платній основі, оптимальним варіантом є комбінована система з платних та безплатних вищих навчальних закладів на засадах: безплатної підготовки спеціалістів для державних установ, гарантією чого має бути контракт, який підписується абітурієнтом після повідомлення про можливість зарахування; встановлення квоти кількості осіб, які можуть бути зараховані на платне навчання на рівні до 25 % від кількості осіб, прийнятих безплатно; можливості для юридичних осіб недержавної форми власності, за згодою студента, протягом всього періоду навчання викупити на конкурентних засадах у держави до 25 % контрактів осіб, що навчаються за контрактом з державою; розширення вищими навчальними закладами недержавної форми власності переліку умов зменшення вартості навчання.

У підрозділі 3.3 "Інституційні засади забезпечення ефективного кредитування як інструменту фінансування вищої освіти" розглянуто інституційні положення кредитування вищої освіти.

Встановлено, що фінансування системи вищої освіти складається із забезпечення навчальних закладів та фінансування осіб, що отримують освіту.

Поглиблення суспільного розвитку обумовлює необхідність державної підтримки освіти на всіх її рівнях. При цьому державна підтримка має складатися з двох незалежних складових: по-перше, забезпечення отримання громадянами повної середньої освіти та вищої освіти, орієнтуючись при цьому на задоволення потреб державного сектору економіки та розвиток стратегічних технологій; по-друге, надання допомоги бажаючим продовжити навчання після отримання встановленого освітнього мінімуму. В Україні виконується лише перша частина підтримки освіти державою. Проте, обдаровані особи інколи не мають можливості отримати освіту належного рівня через елементарний брак коштів. Ситуація, коли молода людина не спроможна оплатити освітні послуги є типовою навіть для розвинених країн. Тому питання кредитування стає одним з найважливіших в сучасній системі освіти, оскільки реалізація конституційного права людини на освіту повинна забезпечуватися не лише загальними правовими нормами, а й мати надійне фінансове підґрунтя.

Для об'єктивного аналізу ситуації та запозичення позитивного досвіду в роботі досліджено організаційно-правове забезпечення кредитування освіти в розвинених країнах світу. Це дало змогу авторові дійти до таких висновків: по-перше, розвиток системи освіти в економічно розвинених країнах відбувається в умовах конкурентної боротьби, яка з розвитком соціальної функції держави поступово пом'якшувалася і на даний момент можна стверджувати, що фінансування освіти в більшості країн здійснюється головним чином за рахунок державних коштів та коштів різноманітних громадських організацій; по-друге, роль оплати за навчання з боку приватних осіб не відіграє домінуючої ролі за винятком привілейованих ВНЗ, які складають відокремлену групу; по-третє, розвинуті країни характеризуються формуванням розгалуженої система освіти, яка дозволяє усім бажаючим отримувати вищу освіту незалежно від рівня доходів за наявності інтелектуальних здібностей; по-четверте, особливістю США є те, що уряд надає перевагу адресній допомозі конкретним закладам та фізичним особам. Допомога здійснюється головним чином у вигляді позик, на відміну від європейських країнах, де акцент зроблено на допомогу та утримання ВНЗ; по-п'яте, велика увага приділяється забезпеченню вирівнювання фінансових можливостей всіх абітурієнтів.

На основі цього, автором обґрунтовано для умов сучасного розвитку системи освіти застосування так званої "позики контингент-прибутку", яка передбачає отримання позики, що забезпечується вищим навчальним закладом із визначенням останнім потенціалу студентських спроможностей і фахових можливостей. Механізм відшкодування такої позики передбачає виплату студентом частини його майбутнього прибутку, якщо він буде відповідати достатньо високому рівню. У свою чергу, це також стимулює вищі навчальні заклади розробляти та пропонувати такі навчальні плани, що сприятимуть максимізації майбутніх прибутків студентів. Залежно від того, наскільки майбутній прибуток буде впливати на визначення соціальних освітніх вигод, - така схема стимулюватиме оптимальний розподіл ресурсів між навчальними закладами та сприятиме вирівнюванню фінансових можливостей абітурієнтів з різним достатком та зменшуватиме стимули для навчальних закладів залучення фінансового забезпечених, але більш посередніх студентів. фінансування вища освіта правове