Кримінально-виконавча інспекція як суб’єкт виконання покарань

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Кримінально-виконавча інспекція як суб'єкт виконання покарань

12.00.08 - кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

Богатирьова Ольга Іванівна

Київ-2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному університеті внутрішніх справ, МВС України

Науковий керівник

доктор юридичних наук, професор

Джужа Олександр Миколайович, Київський національний університет внутрішніх справ, проректор з наукової роботи

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор

Степанюк Анатолій Хомич, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, декан юридичного факультету

кандидат юридичних наук, доцент

Фаренюк Сергій Якович, Київський національний університет внутрішніх справ, професор кафедри судових та правоохоронних органів

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Становлення України як демократичної, правової, соціальної держави зумовлює необхідність удосконалення державної політики у сфері виконання покарань, орієнтації її на дотримання вимог міжнародних стандартів поводження із засудженими. Зважаючи на гуманізацію сучасної кримінально-правової політики України та зростання частки покарань, які виконує кримінально-виконавча інспекція, її роль як суб'єкта виконання покарань постійно зростає.

За офіційними даними Державного департаменту України з питань виконання покарань, за останні п'ять років простежується тенденція до збільшення числа покарань, які виконує кримінально-виконавча інспекція. Зокрема, на 1 січня 2005 р. офіційно засуджено до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю - 6 143 особи, у виді громадських робіт - 1 103 особи; у виді виправних робіт - 4 220 осіб; у 2006 р. на 1 січня, відповідно - 6 860 осіб; 1 243 особи і 4 740 осіб; у 2007 р. на 1 січня, - 7 120 осіб, 1 477 осіб і 5 110 осіб; на 1 січня 2008 р., - 7 810 осіб, 1 582 особи та 4 507 осіб, і на 1 січня 2009 р., - 8 652 особи, 2 198 осіб і 4 721 особа.

Крім того, рівень показників діяльності кримінально-виконавчої інспекції різко зміниться, якщо врахувати результати роботи з особами, звільненими від відбування покарання з випробуванням. За офіційними даними, на 1 січня 2005 р. на обліку кримінально-виконавчої інспекції перебувало - 159 422 особи; у 2006 р., - 131 404 особи; у 2007 р. - 133 518 осіб; у 2008 р. - 106 963 особи і на 1 січня 2009 р. - 139 019 осіб. А зважаючи на те, що з 1 січня 2009 р. відповідно до законодавства на кримінально-виконавчу інспекцію покладені функції обліку та контролю за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання, можна очікувати значного зростання зазначених показників і навантаження на кримінально-виконавчу інспекцію та її персонал.

Вищевикладене дає підстави зробити висновок, що призначення судами покарань, які виконує кримінально-виконавча інспекція з кожним роком зростає, і це є позитивною тенденцію, бо зменшується питома вага покарань, пов'язаних із позбавленням волі.

Це вимагає від керівництва Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - ДКВС України) ужити адекватних заходів щодо збільшення чисельності працівників кримінально-виконавчої інспекції та обумовлює необхідність проведення структурних змін відповідно до вимог міжнародних стандартів, а також удосконалення системи соціальних і правових заходів забезпечення виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань, здійснення обліку й контролю за особами, звільненими від відбування покарань з випробуванням і умовно-достроково.

Реформування законодавства України в частині правової регламентації порядку та умов виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань було розпочато 11 липня 2003 р. з прийняттям нового Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України). Уперше на рівні самостійного розділу Особливої частини КВК України сформована нова система норм, які регулюють порядок виконання покарань, не пов'язаних із позбавленням волі, у тому числі й ті, що регламентують виконання покарань у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ст. 30 КВК України), у виді громадських робіт (ст. 36-37 КВК України), та у виді виправних робіт (ст. 41-42 КВК України), а також норми, що визначають процедуру своєчасного прибуття до виправного центру осіб, засуджених до покарання у виді обмеження волі (ст. 57 КВК України).

Теоретичне підґрунтя дослідження кримінально-виконавчої інспекції як суб'єкта виконання покарань склали наукові праці в галузі кримінального та кримінально-виконавчого права вітчизняних і зарубіжних учених: Л. В. Багрій-Шахматова, В. А. Бадири, М. І. Бажанова, Ю. В. Бауліна, І. Г. Богатирьова, Є. М. Бодюла, І. А. Вартилецької, В. В. Василевича, П. А. Вороб'я, В. О. Глушкова, В. К. Грищука, Т. А. Денисової, О. М. Джужи, В. М. Дрьоміна, О. Г. Колба, С. І. Комарицького, В. О. Корчинського, О. М. Костенка, М. І. Мельника, В. О. Меркулової, О. С. Міхліна, В. О. Навроцького, В. І. Осадчого, В. Г. Павленка, В. І. Рудніка, А. В. Савченка, В. І. Старкова, А. Х. Степанюка, М. О. Стручкова, О. В. Ткачової, В. М. Трубникова, С. Я. Фаренюка, П. Л. Фріса, С. В. Черкасова, Н. П. Черненка, С. І. Халимона, І. С. Яковець та ін.

Зазначені науковці зробили вагомий внесок у теорію і практику виконання окремих видів кримінальних покарань, але більшість таких питань розглядалися фрагментарно. Окремого комплексного дослідження питань функціонування КВІ як суб'єкта виконання покарань не проводилося. Крім того, має місце значна кількість прогалин і колізій у чинному законодавстві щодо механізму виконання покарань інспекцією, правового статусу її персоналу, взаємодії між суб'єктами кримінально-виконавчих відносин тощо.

Указані обставини свідчать про актуальність обраної теми дисертації, її теоретичну та практичну значимість.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дослідження ґрунтується на положеннях Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 рр., затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р. № 1767 та положеннях Концепції реформування Державної кримінально-виконавчої служби України, схваленої Указом Президента України від 25 квітня 2008 р. № 401/2008. Обраний напрям дослідження пов'язаний із тематикою пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення та впровадження в практичну діяльність органів і установ виконання покарань на період 2006-2010 рр., затверджених Науково-методичною Радою ДДУПВП 17 грудня 2006 р. (протокол № 1), та пунктами 3.3.4. плану науково-дослідної роботи Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ на 2008 рік. Дисертація виконана відповідно до Пріоритетних напрямків розвитку правової науки України на 2005-2010 рр., затверджених загальними зборами Академії правових наук України від 9 квітня 2004 року.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка науково обґрунтованих положень і рекомендацій щодо удосконалення чинного законодавства та практики функціонування кримінально-виконавчої інспекції як суб'єкта виконання покарань.

Відповідно до поставленої мети сформульовані такі основні завдання:

– дослідити становлення та розвиток кримінально-виконавчої інспекції як суб'єкта виконання покарань;

– сформулювати визначення „кримінально-виконавча інспекція” як структурного органу кримінально-виконавчої системи України;

– дослідити особливості завдань, функцій та повноважень кримінально-виконавчої інспекції з питань виконання покарань та контролю за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання;

– визначити правовий статус персоналу кримінально-виконавчої інспекції;

– сформулювати поняття „кримінально-виконавча характеристика покарання, які виконує кримінально-виконавча інспекція” та розкрити її елементи щодо покарань у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських та виправних робіт;

– вивчити досвід виконання покарань, не пов'язаних із позбавленням волі в окремих країнах Європейського Союзу;

– обґрунтувати форми взаємодії кримінально-виконавчої інспекції з іншими державними органами та громадськістю щодо виправлення й ресоціалізації засуджених;

– розробити рекомендації щодо удосконалення кримінально-виконавчого законодавства України, галузевих нормативно-правових актів з питань функціонування кримінально-виконавчої інспекції як суб'єкта виконання покарань.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв'язку із виконанням покарань кримінально-виконавчою інспекцією.

Предметом дослідження є кримінально-виконавча інспекція як суб'єкт виконання покарань.

Методи дослідження обрані з урахуванням поставленої мети, завдань дослідження, його об'єкта і предмета.

У роботі використовувалися загальнонаукові та приватнонаукові методи, властиві для досліджень у правових науках, зокрема: діалектичний метод, який дозволив дослідити й обґрунтувати понятійний апарат та зміст виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань, не пов'язаних із позбавленням волі (підрозділи 1.2, 2.1, 2.2, 2.3); історико-правовий - розглянути стан наукової розробки теми дослідження (підрозділ 1.1); формально-логічний метод використовувався як універсальний спосіб аргументування окремих положень та висновків (підрозділи 1.2, 3.1); логіко-юридичний метод, завдяки якому визначено прогалини та суперечності у нормативно-правовому забезпеченні виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань (підрозділ 3.2); порівняльно-правовий метод надав змогу виявити властиві нормам чинного законодавства переваги і недоліки порівняно з відповідними положеннями кримінального законодавства зарубіжних країн та сформулювати пропозиції щодо удосконалення кримінально-виконавчого законодавства, галузевих нормативно-правових актів ДКВС України (підрозділ 3.2, 3.3); статистичні методи надали змогу опрацювати емпіричну базу як одного з основних джерел надходження відомостей про предмет дослідження (підрозділ 2.1, 2.2, 2.3); соціологічні методи, які використовувалися при здійснені опитування персоналу КВІ та засуджених, які перебувають на обліку (підрозділ 1.3).

Емпіричною базою дослідження є результати опрацювання понад 850 особових справ засуджених, які перебували на обліку кримінально-виконавчих інспекцій Івано-Франківської, Черкаської, Чернігівської та Дніпропетровської областей у 2006-2008 роках, результати проведеного опитування та анкетування 465 працівників кримінально-виконавчої інспекції та 385 засуджених, які відбували покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських та виправних робіт. У дисертації також були використані статистичні дані Управління КВІ ДДУПВП, судові огляди та інші документи за темою дослідження, а також особистий практичний досвід роботи в кримінально-виконавчій інспекції.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших монографічних досліджень в Україні щодо функціонування кримінально-виконавчої інспекції як суб'єкта виконання покарань. кримінальний правовий інспекція персонал

У дисертації сформульовано нові в концептуальному плані положення та висновки, досить важливі для теорії кримінально-виконавчого права та практики виконання покарань інспекцією, зокрема:

уперше:

- на основі генезису наукових поглядів щодо функціонування кримінально-виконавчої інспекції показано її становлення, розвиток і роль у системі органів виконання покарань та запропоновано визначення „кримінально-виконавчої інспекції”, як державного органу виконавчої влади;

- доведено, що якісне поліпшення системи відбору й виховання персоналу кримінально-виконавчої інспекції, розробка та прийняття нового Положення про проходження служби, удосконалення кваліфікаційних вимог до персоналу інспекції, підвищення системи професійної, фізичної і морально-психологічної підготовки; володіння ґрунтовними фаховими знаннями, уміннями й навичками дозволить інспекції реформуватися в оновлену модель - службу пробації;

- у теорії кримінально-виконавчого права запропоновано визначення „кримінально-виконавчої характеристики покарань, які виконує кримінально-виконавча інспекція”, та її складові елементи: суб'єкт виконання покарання, місце відбування покарання, правовий статус засудженого, умови відбування покарання, взаємодія суб'єктів кримінально-виконавчих відносин, ставлення засудженого до суспільно корисної праці, ступінь виправлення засудженого;

- розкрито зміст кримінально-виконавчої характеристики покарань у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, виправних та громадських робіт;

удосконалено:

- механізм здійснення кримінально-виконавчою інспекцією обліку й контролю за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання, на основі вимог Інструкції, яка буде регулювати дану кримінально-виконавчу діяльність;

- форми й методи профілактично-виховної роботи кримінально-виконавчої інспекції та інших суб'єктів кримінально-виконавчих правовідносин щодо осіб, які перебувають на обліку;

- типову професійно-кваліфікаційну характеристику працівника кримінально-виконавчої інспекції та визначено показники, за якими можливо оцінювати ефективність його діяльності;

- форми взаємодії кримінально-виконавчої інспекції з державними і недержавними органами та організаціями щодо виконання покарань, не пов'язаних із позбавленням волі;

дістали подальший розвиток:

- аргументи на користь запровадження в Україні служби пробації, а саме розроблення й прийняття Закону України „Про Службу пробації”;

- пропозиції щодо удосконалення нормативно-правового, матеріально-технічного та кадрового забезпечення виконання покарань у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт та виправних робіт.

Практичне значення одержаних результатів. Теоретичні положення, пропозиції та висновки, які викладені в дисертаційному дослідженні використовуються:

а) у науково-дослідній сфері - для подальших наукових розробок у теорії кримінально-виконавчого права;

б) у нормотворчості - для вдосконалення кримінального, кримінально-виконавчого законодавства (лист Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України № 3563 від 27 листопада 2008 р.); під час підготовки галузевих нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України та Державного департаменту України з питань виконання покарань щодо загальнодержавних і регіональних програм (лист ДДУПВП № 19/1-246 від 21 травня 2008 р.);

в) у правозастосовчій діяльності - для удосконалення функціонування підрозділів кримінально-виконавчої інспекції Управління ДДУПВП у Черкаській області (акт впровадження від 26 вересня 2008 р.), Управління ДДУПВП у Дніпропетровській області (акт впровадження № 15/27-1611 від 27 листопада 2008 р.);

г) у навчальному процесі - під час викладення дисциплін „Кримінально-виконавче право” та „Кримінологія” у Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ (акт впровадження від 17 квітня 2008 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею, результати якої отримані на підставі особистих досліджень автора. У статті „Кримінально-виконавча інспекція як суб'єкт виконання покарань”, написаній у співавторстві з Джужою О.М., досліднику належать обґрунтування та висновки щодо вдосконалення законодавчого врегулювання виконання кримінально-виконавчою інспекцією окремої групи покарань.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення та їх аргументація, рекомендації практичного характеру з удосконалення кримінально-виконавчого законодавства, що містяться в дисертації, оприлюднені на міжнародних, республіканських, міжвузівських наукових конференціях, зокрема на: Всеукраїнській науково-практичній конференції „Піднесення до права. Реформування кримінального та кримінально-виконавчого законодавства - головний чинник корегування політики України у сфері виконання кримінальних покарань” (м. Запоріжжя, 2006 р.); Міжвузівській науково-практичній конференції „Гуманізація кримінальних покарань як складова процесу Євроінтеграції України” (м. Чернігів, 2007 р.); Міжнародній науково-практичній конференції „Актуальні проблеми протидії незаконному обігу наркотичних засобів і психотропних речовин у сучасних умовах” (м. Дніпропетровськ, 2007 р.); Науково-практичному семінарі „Державна політика у сфері кримінальної юстиції та забезпечення правопорядку в Україні” (м. Дніпропетровськ, 2008 р.).

Публікації. Основні положення та висновки дослідження знайшли своє відображення в одинадцяти публікаціях, п'ять з яких надруковані в юридичних фахових наукових виданнях, чотирьох тезах виступів на наукових конференціях, науково-практичних семінарах, а також у методичних рекомендаціях, практикуму й навчальному посібнику.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, дев'яти підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи складає 250 сторінок, з яких 178 сторінок основного тексту, 8 додатків на 48 сторінках, список використаних джерел охоплює 209 найменувань і займає 24 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, ступінь її наукової розробки, методологія дослідження, визначаються об'єкт, предмет, мета та завдання роботи, наукова новизна, показано практичне значення отриманих результатів дослідження, апробація результатів дисертації та її структура, формулюються положення та висновки, що виносяться на захист.

Розділ 1. „Соціально-правова характеристика кримінально-виконавчої інспекції” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. „Становлення та розвиток кримінально-виконавчої інспекції як суб'єкта виконання покарань” дисертант аналізує історію становлення та розвитку кримінально-виконавчої інспекції як суб'єкта виконання покарань і визначає, що стан наукової розробки теми дослідження потребує вивчення. Автор констатує, що на даний час дослідження з питань функціонування кримінально-виконавчої інспекції проводилися недостатньо, що і обумовило науковий пошук для розв'язання конкретного наукового завдання.

Аналіз юридичної літератури дозволив зробити висновок, що у вітчизняній науці кримінально-виконавчого права та кримінології деякі питання щодо кримінально-виконавчої інспекції як суб'єкта виконання покарань були предметом дослідження в докторській дисертації І.Г. Богатирьова „Кримінальні покарання, не пов'язані з позбавленням волі” (2006 р.), у кандидатських дисертаціях: І.А. Вартилецької „Виправні роботи без позбавлення волі в Україні: теоретичні аспекти та практика застосування на сучасному етапі” (1997 р.), Є.М. Бодюла „Правові та організаційні засади виконання покарання в кримінально-виконавчих установах відкритого типу” (2005 р.), В.Г. Павленко „Кримінально-правова та кримінологічна характеристика громадських робіт як виду покарання” (2006 р.), О.В. Ткачової „Виконання покарання у виді виправних і громадських робіт” (2006 р.), С.В. Черкасова „Кримінологічна концепція альтернативних мір покарання” (2006 р.), Д.С. Шияна „Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як вид кримінального покарання” (2008 р.), С.І. Халимона „Запобігання злочинам серед осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції” (2008 р.).

Роботи цих авторів, безсумнівно, збагатили наукові дослідження історії становлення та розвитку кримінально-виконавчої інспекції і являють собою значну прикладну цінність. Вважаємо, що проведений аналіз вищезазначених праць дозволив показати, що вченими уже досліджено, а що потребує подальшого дослідження та вдосконалення. Зроблено акцент на працях вітчизняних науковців, і це дозволило відійти від попередніх наукових розробках, де велика увага проблемам виконання покарань у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт та виправних робіт, була приділена зарубіжним ученим.

Досліджуючи стан наукової розробки теми дисертації виокремлено два основних напрями наукового пошуку: по-перше, щодо реформування й удосконалення кримінально-виконавчої системи взагалі, та кримінально-виконавчої інспекції як суб'єкта виконання покарань, як її складової; і, по-друге, з позиції наукового супроводження виконання таких видів покарань як позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт та виправних робіт.

У підрозділі 1.2. „Науково-практичне визначення поняття, завдань та функцій державно-правового інституту кримінально-виконавчої інспекції в системі органів і установ виконання покарань” послідовно досліджується ряд загальних положень, що стосуються поняття, завдань та функцій кримінально-виконавчої інспекції у сфері виконання покарань. Автор констатує, що у вітчизняній юридичній літературі відсутнє поняття „кримінально-виконавча інспекція”, але сама назва закріплена у ст. 13 КВК України і в ст. 10 Закону України „Про Державну кримінально-виконавчу службу України”. Пропонується її доктринальне визначення. Дисертант ґрунтовно проводить аналіз завдань та функцій кримінально-виконавчої інспекції щодо виконання покарань у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт та виправних робіт, які регламентовані главами 7-9 КВК та галузевими інструкціями ДДУПВП і МВС України.

Обґрунтовано висновок щодо необхідності наділення кримінально-виконавчої інспекції додатковими завданнями та функціями, зокрема: 1) проведення індивідуально-профілактичної роботи; 2) розшук засуджених осіб, місце знаходження яких невідомо; 3) привід засуджених, які без поважних причин не з'явилися за викликом до інспекції або суду.

Автор у роботі дійшов висновку, що кримінально-виконавча інспекція як суб'єкт виконання покарань у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт та виправних робіт, по-перше, відноситься до спеціалізованих суб'єктів, по-друге, зміст її діяльності полягає не тільки в контролі за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, а й за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання.

З метою усунення прогалин та суперечностей щодо функцій кримінально-виконавчої інспекції запропоновано доповнити ч.3 ст.13 КВК України словами: „здійснення контролю за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання”.

У підрозділі 1.3. „Правовий статус персоналу кримінально-виконавчої інспекції як суб'єкта виконання покарань у сфері кримінально-виконавчих правовідносин” досліджуються права, обов'язки та функції персоналу кримінально-виконавчої інспекції щодо покладених на них чинним законодавством завдань. Аналіз літературних джерел показав, що дана проблема, на жаль, за роки незалежності України не була предметом розгляду науки кримінально-виконавчого права.

У роботі на основі суб'єктивно-експертних оцінок та емпіричних наукових узагальнень робиться висновок про важливість стимулювання мотивації персоналу кримінально-виконавчої інспекції до оптимального виконання ними своїх службових обов'язків. Серед форм стимулювання автор виділяє такі: отримання персоналом кримінально-виконавчої інспекції вищої освіти на безоплатній основі; гарантованість грошового та пенсійного забезпечення; підтримки пільгових категорій персоналу та їх родин; покращення системи медичного супроводження та санаторного лікування; організації оздоровчої та спортивно-масової роботи тощо.

З метою належного виконання персоналом інспекції професійних обов'язків дисертант обґрунтовує необхідність: поетапного доведення штатної чисельності кримінально-виконавчої інспекції до рівня науково-обґрунтованих нормативів у зв'язку із збільшенням кількості покарань, виконання яких покладається на зазначений державний орган; розробки та прийняття нового Положення про проходження служби персоналом інспекції; удосконалення кваліфікаційних вимог щодо підвищення системи професійної, фізичної та морально-психологічної підготовки персоналу; володіння ними фаховими знаннями, уміннями й навичками вирішувати іноді нестандартні ситуації. У дисертації робиться висновок, що вирішення зазначених питань буде позитивно сприяти виправленню й ресоціалізації засуджених.

На основі опитування персоналу кримінально-виконавчої інспекції встановлено, що організація роботи інспекції є недосконалою з причин: відсутності законодавчого врегулювання прав та обов'язків працівників інспекцій - 15 (10,1%); відсутності досвіду роботи із засудженими, які перебувають на обліку інспекцій - 28 (18,9%); незнання форм та методів профілактично-виховного впливу на засуджених - 10 (6,8%); значного навантаження - 16 (10,8%); незадовільної взаємодії з іншими службами - 18 (12, 2%); відсутності автотранспорту - 28 (18,9%); відсутності позитивного досвіду - 27 (18,2%); інші причини - 6 (4,1%).

Це вимагає від керівництва ДКВС ужити адекватних заходів щодо усунення вищезазначених факторів з метою підготовки та збереження професійного ядра персоналу кримінально-виконавчої інспекції, основу якого мають складати: персоніфікація, коли увага приділяється кожному працівникові інспекції не лише в оцінюванні його роботи, а й у питаннях створення належних умов для оптимізації виконання службових обов'язків у роботі із засудженими; забезпечення реалізації власних життєвих потреб і соціальних гарантій; чітке розмежування функціональних обов'язків та навантаження на кожного працівника інспекції; власні показники службової діяльності, а не прорахунки інших працівників.

Розділ 2. „Кримінально-виконавча характеристика покарань, які виконує кримінально-виконавча інспекція” містить три підрозділи.

У підрозділі 2.1. „Кримінально-виконавча характеристика покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю” дисертант доводить, що основними елементами кримінально-виконавчої характеристики покарань, які виконує кримінально-виконавча інспекція є суб'єкт виконання покарання, місце відбування покарання засудженою особою, правовий статус засудженого, умови відбування покарання, взаємодія суб'єктів кримінально-виконавчих відносин щодо виконання покарання, ставлення засудженого до суспільно корисної праці, ступінь виправлення засудженого.

З урахування особливостей кримінально-виконавчої характеристики найбільш перспективним є її складання на засуджених не тільки в період відбування ними покарання, а й під час їх звільнення від відбування покарання. Це матиме бажані позитивні наслідки у вивченні особи засудженого та забезпечить щодо неї ефективний і тривалий виправний вплив як у період перебування цієї особи на обліку в інспекції, так і за її межами. За результатами опитування персоналу кримінально-виконавчої інспекції 422 (90,7%) респондентів вважають, що засоби виправлення і ресоціалізації, визначені КВК України, позитивно впливають на засуджених, які перебувають на обліку інспекцій, негативно оцінюють ці засоби - 15 (3,3%), не впевнені у виправленні і ресоціалізації даних осіб - 28 (6,0%).

Визначаючи кримінально-виконавчу інспекцію як суб'єкта виконання покарань, дисертант на прикладі виконання окремих видів покарань таких, як: позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт та виправних робіт, аналізує її кримінально-виконавчу діяльність з точки зору ефективності, правового змісту та шляхів удосконалення.

Проведений дисертантом аналіз осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції, показує, що покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, судами України в різні роки застосовувалися таким чином: на 1 січня 2005 р. - до 6 143 осіб, у 2006 р., відповідно - до 6 860 осіб, у 2007 р. - до 7 120 осіб, у 2008 р. - до 7 810 осіб, і на 1 січня 2009 р. - до 8 652 осіб. Дисертант робить висновок про тенденцію збільшення призначення судами даного виду покарання, що відповідає сучасним вимогам гуманізації покарання.

Автором на підставі порівняння з такими видами покарання як виправні та громадські роботи зроблено висновок, що покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю не передбачає виправлення засудженого на основі суспільно корисної праці, а навпаки, примусово звільняє від її виконання, і, як показує аналіз особових справ 90 % таких засуджених, не працевлаштовуються в період відбування покарання. Однією із головних причин зазначеної ситуації є небажання самих засуджених працювати на менш кваліфікованій роботі.

Дисертант доводить, що включення в санкції статей покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю здатне призвести до ширшого застосування його на практиці, що сприяло б посиленню спеціальної превенції у разі призначення даного виду покарання як основного.

У підрозділі 2.2. „Кримінально-виконавча характеристика покарання у виді громадських робіт” зазначається, що громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від основної роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт. Автором доведено, що на практиці процес відбування громадських робіт потребує суттєвого удосконалення, зокрема: законодавчо не визначено суб'єкта, який би забезпечував процес відбування громадських робіт, чіткого закріплення органами місцевого самоврядування місць відбування покарання у виді громадських робіт, установлення періодичності перевірок кримінально-виконавчою інспекцією щодо своєчасного заповнення табелів відпрацьованих годин на дану категорію засуджених тощо.

За результатами опитування персоналу кримінально-виконавчої інспекції щодо проведення профілактично-виховної роботи із засудженими, до покарання у виді громадських робіт думки розподілилася таким чином: дану роботу проводять всі працівники - 185 (39,8%); даною роботою займається тільки адміністрація установ, підприємств, організацій, громадськість - 192 (41,2%); даною роботою ніхто не займається -88 (18,9%).

Визначено, що частка кримінальних покарань у виді громадських робіт у країнах Західної Європи становить 10-12 %. Вивчення осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції в Україні, за останні п'ять років показує, що до покарання у виді громадських робіт було засуджено: на 1 січня 2005 р. - 1 103 особи, у 2006 р., відповідно - 1 243 особи, у 2007 р. - 1 477 осіб, у 2008 р., - 1 582 особи, і на 1 січня 2009 р. - 2198 осіб. У порівняні з закордонною практикою вітчизняними судами вищезазначений вид покарання, на думку дисертанта, застосовується дуже рідко і складає 1-2 %, що призводить до того, що органи місцевого самоврядування, маючи велику потребу в проведенні робіт, спрямованих на благоустрій того чи іншого району, не мають можливості планово залучати дану категорію осіб.

У підрозділі 2.3. „Кримінально-виконавча характеристика покарання у виді виправних робіт” дисертантом доведено, що під час виконання покарання у виді виправних робіт існують певні проблеми, які необхідно вирішувати на законодавчому та організаційно-управлінському рівнях. Незважаючи на те, що законодавство України передбачає застосування цього покарання за місцем роботи засудженого, автором установлено, що суди практикують призначення його й до осіб, які не працюють. А іноді це покарання призначається особам без певного місця проживання та громадянам інших держав, які не мають можливості працевлаштуватися.

Серед опитаних засуджених негативно ставляться до відбування покарання у виді виправних робіт 186 (48,2%) осіб, позитивно - 199 (51,8%), тобто більшість засуджених визнають свою провину у вчинені злочину. На думку опитаних, кращими місцями відбування покарання є: державні підприємства, організації - 340 (88,4%), інші місця - 45 (11,6%). Зазначаємо, що призначення покарання у виді виправних робіт неодноразово змінювалося й удосконалювалося, проте зміст його залишився тим самим - покарання, кримінально-правова суть якого полягає в обмеженні деяких трудових і матеріальних прав та інтересів засудженого.

За даними Управління КВІ ДДУПВП до покарань у виді виправних робіт було засуджено: на 1 січня 2005 р. - 4 220 осіб, у 2006 р., відповідно - 4 740 осіб, у 2007 р. - 5 110 осіб, у 2008 р. - 4 507 осіб, і на 1 січня 2009 р. - 4 721 особа, що дозволило дисертанту в роботі зробити висновок про стабільну тенденцію збільшення призначення судами даного виду покарання, і стверджувати, що покарання у виді виправних робіт є потужною альтернативою покарання у виді позбавлення волі на певний строк.

Розділ 3. „Основні напрями удосконалення виконання покарань кримінально-виконавчою інспекцією” містить три підрозділи.

У підрозділі 3.1. „Удосконалення взаємодії кримінально-виконавчої інспекції з іншими суб'єктами кримінально-виконавчих правовідносин” визначено, що зміст взаємодії між суб'єктами кримінально-виконавчих правовідносин, а саме: кримінально-виконавчої інспекції, державних органів, трудових колективів, громадських організацій та інших соціальних інституцій, полягає в проведенні заходів профілактично-виховного впливу на осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції, а також у наданні засудженим правової, соціальної та психологічної допомоги в процесі відбування покарання.

Автором у роботі пропонується створення нових інституцій громадського контролю за поведінкою засуджених осіб, які перебувають на обліку кримінально-виконавчої інспекції, таких, як: волонтери, громадські дружини, соціальні служби, психологічні та юридичні клініки, центри допомоги засудженим, завдання яких на громадських засадах допомагати кримінально-виконавчій інспекції забезпечувати належний контроль і нагляд за засудженими. Також запропоновано розширити спектр інформування населення щодо мети покарань, які виконує кримінально-виконавча інспекція із залученням засобів масової інформації.

Проведене дисертантом опитування персоналу кримінально-виконавчої інспекції щодо взаємодії з дільничними інспекторами міліції в Дніпропетровській області свідчить, що 65,3% серед опитаних тісно взаємодіють з КВІ, володіють повною інформацією про засуджених, які перебувають на обліку КВІ і проживають у них на дільницях, 30,2% із них можуть охарактеризувати поведінку й умови життя засуджених.

Із дослідження випливає висновок, що взаємодія кримінально-виконавчої інспекції з іншими суб'єктами кримінально-виконавчих правовідносин щодо осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт та виправних робіт, є законодавчо неузгодженою і потребує в умовах сучасних системних трансформацій закріплення основних положень взаємодії зазначених суб'єктів у законодавстві. Дисертант доводить, що взаємодія між суб'єктами як правоохоронної сфери, так і з державними організаціями та громадськими формуваннями передбачає не лише спільну діяльність даних суб'єктів, а розглядається нами ширше, включаючи в себе зв'язки та особистісні контакти.

У підрозділі 3.2. „Удосконалення нормативно-правового забезпечення виконання покарань кримінально-виконавчою інспекцією” звертається увага на те, що удосконалення нормативно-правового забезпечення виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань - це одна із важливих складових формування кримінально-виконавчої політики України, яка має на меті перетворити кримінально-виконавчу систему в сучасний потужний інструмент виправлення й ресоціалізації злочинців, сприяти в них формуванню навичок, умінь бути законослухняними громадянами. У роботі робиться висновок, що реалізація норм міжнародного права щодо удосконалення нормативно-правового забезпечення виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань буде стимулюванням не лише формальним, а й реальним утвердженням принципів захисту прав і свобод людини.

Дисертантом з метою удосконалення правового регулювання виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань пропонується внести наступні зміни та доповнення до чинного законодавства:

а) ст. 76 КК України доповнити словами:

- п. 6 „відшкодувати заподіяну шкоду в певний строк”;

- п. 7 „не відвідувати певні місця і в певний час без дозволу працівника кримінально-виконавчої інспекції”;

б) ч. 2 ст. 13 КВК України викласти в наступній редакції: „Кримінально-виконавча інспекція здійснює контроль за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, умовно-достроково, а також звільнених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років”;

в) ч. 1 ст. 30, ч. 3 ст. 36, ч. 3 ст. 41 КВК України доповнити наступним реченням: „Проведення індивідуально-профілактичної роботи за місцем проживання засудженого - на органи внутрішніх справ та кримінально-виконавчу інспекцію”;

г) ст. 26 Закону України „Про Державну кримінально-виконавчу службу України” доповнити частиною 4 наступного змісту: „Для забезпечення належного виконання функцій кримінально-виконавчої інспекції забезпечити житлом працівників кримінально-виконавчої інспекції, які працюють у сільській місцевості, надати їм службові приміщення, обладнати робочі місця технічними засобами (автотранспортом, зв'язком, комп'ютерною технікою тощо)”.

Пропонується також доповнити Інструкцію „Про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань” пунктом наступного змісту: 4.9. „Стосовно осіб, яким не відбутий строк обмеження або позбавлення волі замінено виправними роботами, виноситься постанова про зарахування 7 днів перебування засудженої особи в місцях обмеження або позбавлення волі в строк виправних робіт у порядку передбаченому ст. 72 Кримінального кодексу України”.

Запропоновано проект Закону України „Про Службу пробації” та проект Інструкції „Про порядок контролю за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання”. Тож висновок: подані автором у даних проектах пропозиції сприятимуть удосконаленню чинної та розвитку відповідно до Конституції України нової законодавчої бази з питань функціонування кримінально-виконавчої інспекції.

У підрозділі 3.3. „Міжнародний досвід виконання покарань, не пов'язаних із позбавлення волі в країнах Європи та його впровадження в Україні” проведено порівняльний аналіз законодавств різних держав щодо виконання покарань, не пов'язаних із позбавленням волі, на основі чого зроблено висновок, що воно має багато спільного у сфері виконання покарань, але поряд із тим існує чимало розбіжностей щодо правового порядку виконання кримінальних покарань. Дослідження служби пробації як суб'єкта виконання покарань має й теоретичне, і практичне значення, оскільки підходи до визначення механізмів виконання покарань в окремих країнах Європейського Союзу є дискусійними як у наукових колах різних галузей права, так і в практичній діяльності персоналу органів та установ виконання покарань.

На основі порівняльно-правового аналізу законодавства щодо виконання покарань у країнах Європейського Союзу: Західної Європи (Данія, Німеччина, Нідерланди, Швеція та ін.); Східної Європи (Естонія, Румунія, Словенія, Угорщина та ін.) дисертант робить висновок про можливість законодавчого врегулювання впровадження в Україні таких пробаційних форм, як: медіація, виховні заходи, суспільно корисні роботи, компенсація і реституція, позбавлення права, умовне звільнення з наглядом, поселення в пробаційні центри, пробаційний нагляд тощо. У роботі автором наведено додаткові аргументи щодо підвищення ролі кримінально-виконавчої інспекції в процесі виправлення засуджених і запобігання вчиненню ними нових злочинів, а також створення на її основі української моделі служби пробації.

Проведене автором опитування персоналу інспекції щодо впровадження даної моделі служби пробації в України показало, що позитивно оцінюють її створення - 53 (11,4%), негативно - 123 (26,5%), не визначилися -289 (62,1%), що підтверджує неготовність працівників інспекції виконувати завдання та функції служби пробації.

До основних напрямів удосконалення виконання покарань кримінально-виконавчою інспекцією з використанням позитивного досвіду окремих країн Європейського Союзу віднесено: удосконалення правового механізму виконання покарань, приведення кримінально-виконавчої діяльності інспекції до міжнародних стандартів; покращення якості підготовки персоналу тощо.

ВИСНОВКИ

У висновках викладено основні результати дослідження, сформульовано пропозиції щодо подальшої розробки на теоретичному рівні положень про кримінально-виконавчу інспекцію як суб'єкта виконання покарань та вдосконалення практики роботи із засудженими.

Узагальнення результатів дослідження дало можливість зробити, крім зазначених вище, такі висновки:

- кримінально-виконавча інспекція посідає специфічне місце серед інших органів та установ виконання покарань, оскільки має свої особливості, закономірності розвитку й становлення, а саме: правове забезпечення порядку та умов виконання окремих видів покарань, не пов'язаних із позбавленням волі, структуру, завдання, функції та повноваження, ефективність кримінально-виконавчої діяльності, що обумовлює нині реформування кримінально-виконавчої системи України, необхідність створення оптимальної моделі кримінально-виконавчої інспекції як суб'єкта виконання покарань;

- запропоновано визначення кримінально-виконавчої інспекції як державного органу виконавчої влади, який відповідно до чинного кримінально-виконавчого законодавства та визначених повноважень забезпечує виконання окремих видів покарань та їх відбування засудженими особами, а також здійснює контроль за особами, звільненими від відбування покарання з випробуванням та умовно-достроково;

- на основі аналізу повноважень кримінально-виконавчої інспекції щодо виконання покарань у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт та виправних робіт зроблено висновок про необхідність наділення її додатковими завданнями й функціями зокрема: 1) проведення індивідуально-профілактичної роботи; 2) розшук засуджених осіб, місце знаходження яких невідомо; 3) привід засуджених, які без поважних причин не з'явилися за викликом до інспекції або суду відповідно до ч.5 ст.57 та ч.4 ст.40 КВК України;

- зважаючи на важливість такої функції, як проведення індивідуально-профілактичної роботи із засудженими, запропоновано доповнити її змістовну частину таким положенням, як роз'яснення засудженим нормативно-правових актів з метою формування правової свідомості, відповідальності за власну поведінку, вироблення мотивації направленої, на дотримання режиму відбування покарання тощо;

- найбільш перспективними шляхами удосконалення кадрового забезпечення діяльності кримінально-виконавчої інспекції є такі: поетапне доведення штатної чисельності КВІ до рівня науково-обґрунтованих нормативів та якісне поліпшення системи відбору й виховання її співробітників; прийняття Положення про проходження служби співробітниками кримінально-виконавчої інспекції; удосконалення кваліфікаційних вимог до її співробітників та збереження наступності при заміні тих, які вже відслужили у КВІ; підвищення ефективності системи професійної, фізичної і морально-психологічної підготовки; створення сучасної моделі співробітника КВІ;

- у зв'язку із забезпеченням належного виконання вироку суду назріла необхідність нормативно закріпити за персоналом кримінально-виконавчої інспекції обов'язок складати на засуджених кримінально-виконавчу характеристику, що надасть змогу визначити ступінь їх виправлення;

- на основі аналізу кримінально-виконавчої характеристики виконання та відбування покарань у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт та виправних робіт запропоновано шляхи їх удосконалення, зокрема: законодавче, матеріально-технічне та кадрове забезпечення;

- існуюча в Україні законодавча база не передбачає умовно-дострокове звільнення для такого покарання як позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, що суттєво позначається на процесі відбування покарання засудженими особами, і не відповідає закріпленому в ст. 5 КВК України принципу гуманізму;

- зважаючи на те, що на осіб, засуджених до покарання у виді громадських робіт, судом покладається ряд обов'язків, назріла нагальна потреба в їх розширенні, зокрема: у разі потреби, проходити курс лікування від алкогольної та наркотичної залежності; підвищувати освітній рівень; брати участь у виховних програмах, які проводять представники громадськості або громадських організацій тощо;

- визначено коло суб'єктів кримінально-виконавчих відносин, зокрема: КВІ, ОВС, органи місцевого самоврядування, адміністрації підприємств, установ та організацій різних форм власності, громадські організації та інші щодо виправлення й ресоціалізації засуджених, і запропоновані шляхи удосконалення та підвищення ефективності їх взаємодії;

- на основі аналізу міжнародного досвіду розвитку інституту пробації доведено, що її соціальна цінність є очевидною, і тому існує реальна необхідність подальшого дослідження даної юридичної категорії, аналізу особливостей її реалізації. Ця робота повинна поєднуватися з розвитком заходів кримінально-правового впливу, націлених на практичне втілення пробації в кримінально-виконавчу систему України шляхом прийняття Закону України „Про Cлужбу пробації”, який би визначав: поняття служби пробації, її основні завдання, функції, нормативно-правове забезпечення, порядок та умови виконання покарань, не пов'язаних із позбавленням волі, соціальну роботу служби пробації, а також організацію діяльності зазначеної служби;

- оскільки з 1 січня 2009 року КВІ здійснює контроль за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання, а також з метою врегулювання зазначеної діяльності, запропоновано проект Інструкції „Про порядок контролю за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання”, в якій визначено основні положення: щодо діяльності кримінально-виконавчої інспекції з обліку та контролю за поведінкою осіб, умовно-достроково звільнених від відбування покарання; прав і обов'язків осіб, умовно-достроково звільнених; прав та обов'язків персоналу кримінально-виконавчої інспекції, взаємодії кримінально-виконавчої інспекції з органами внутрішніх справ.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Богатирьова О. І. Виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань за новим Кримінально-виконавчим кодексом України (кримінально-виконавчий аспект) / О. І. Богатирьова // Юридична Україна. - 2006. - № 8. - С. 63-68.

2. Виконання покарань, не пов'язаних із позбавленням волі, та основи пробації : курс лекцій / [І. Г. Богатирьов, О. І. Богатирьова, І. В. Іваньков та ін.]. - Львів-Ів.-Франківськ., 2007. - 336 с.

3. Богатирьова О. І. Історико-правовий аналіз реформування пенітенціарної системи України / О. І. Богатирьова // Наук. вісник Дніпропетр. держ. ун-ту внутр. справ : зб. наук. пр. ? 2007. ? Спец. випуск № 1. ? С. 118?125.

4. Богатирьова О. І. Кадрове забезпечення діяльності кримінально-виконавчої інспекції / О. І. Богатирьова // Південноукраїнський правничий часопис. - 2007. - № 3. - С. 160?162.

5. Богатирьова О. І. Виконання покарань, не пов'язаних із позбавленням волі кримінально-виконавчою інспекцією (методичні рекомендації та практикум) / О. І. Богатирьова // За ред. О. М. Джужи. - Дніпропетровськ : Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ. - 2008. - 24 с.

6. Джужа О. М. Кримінально-виконавча інспекція як суб'єкт виконання покарань / О. М. Джужа, О. І. Богатирьова // Наук. вісник Дніпропетр. держ. ун-ту внутр. справ : зб. наук. пр. ? 2008. ? № 3. ? С. 185?191.

7. Богатирьова О. І. Взаємодія кримінально-виконавчої інспекції з іншими суб'єктами кримінально-виконавчих правовідносин / О. І. Богатирьова // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ України. - К., 2008. - № 5. - С. 64?72.

8. Богатирьова О. І. Концептуальні засади розвитку кримінально-виконавчого законодавства України / О. І. Богатирьова // Піднесення до права. Реформування кримінального та кримінально-виконавчого законодавства - головний чинник корегування політики України у сфері виконання кримінальних покарань : [зб. доповідей та тез, 21-22 груд. 2006 р. / ред. кол. В. Г. Лукашевич та ін.]. - Запоріжжя : ГУ «ЗІДМУ», 2006. - С. 46-54.

9. Богатирьова О. І. Амністія як елемент гуманності відносно осіб, які відбувають покарання / О. І. Богатирьова // Матер. наук.-практ. конф., 20 черв. 2007 р. - Чернігів, 2007. - С. 42-46.

10. Богатирьова О. І. Кримінально-виконавча характеристика осіб, які перебувають на обліку кримінально-виконавчої інспекції за злочини, вчинені у сфері обігу наркотичних засобів / О. І. Богатирьова // Матер. міжнар. наук.-практ. конф., 12 жовт. 2007 р. - Дніпропетровськ : Дніпроп. держ. ун-т внут. справ, 2007. - С. 224-228.

11. Богатирьова О. І. Процедура звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають малолітніх дітей, за новим Кримінальним кодексом / О. І. Богатирьова // Матер. наук.-практ. семін., 28 лют. 2008 р. - Дніпропетровськ : Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ, 2008. - С. 56-60.

АНОТАЦІЯ

Богатирьова О.І. Кримінально-виконавча інспекція як суб'єкт виконання покарань.

Рукопис дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. - Київський національний університет внутрішніх справ. - Київ, 2009.

Здійснено аналіз поняття, завдань, функцій і повноважень кримінально-виконавчої інспекції. Вивчено правовий статус персоналу кримінально-виконавчої інспекції. Узагальнено кримінально-виконавчу характеристику покарань, які виконує кримінально-виконавча інспекція.

...