Обмеження майнових прав фізичних осіб (цивільно-правовий аспект)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса ШЕвченка

УДК 347.2

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

Спеціальність: 12.00.03 - Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право

Обмеження майнових прав фізичних осіб (цивільно-правовий аспект)

Мічурін Євген Олександрович

Київ - 2009

Дисертація є рукописом

Робота виконана у відділі проблем приватного права Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва Академії правових наук України.

Науковий консультант: доктор юридичних наук, професор, академік Академії Правових наук України, заслужений діяч науки і техніки України Луць Володимир Васильович, Академія муніципального управління, завідувач кафедри цивільно-правових дисциплін (м. Київ).

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії Правових наук України Жилінкова Ірина Володимирівна, Національна юридична академія Україниімені Ярослава Мудрого, професор кафедри цивільного права (м. Харків); доктор юридичних наук, професор Кисіль Василь Іванович, Інститут міжнародних відносин Київського Національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри міжнародного приватного і митного права (м. Київ); доктор юридичних наук, професор Стефанчук Руслан Олексійович, Хмельницький університет управління і права, проректор з наукової роботи (м. Хмельницький).

Захист відбудеться «20» жовтня 2009 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.06 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий « 04 » вересня 2009 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор юридичних наук Т.В.Боднар

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми обумовлена необхідністю дотримання прав людини, серед яких майнові права є одними з найсуттєвіших, адже ст. 3 Конституції України встановила, що права людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Незважаючи на наявність різноманітних прав фізичних осіб щодо набуття права власності, укладення договорів, участі в позадоговірних зобов'язаннях, спадкових та інших майнових відносинах, існують сприйняті українським правом теорії соціальної функції власності, служіння права, поряд із задоволенням приватного інтересу, суспільному благу. Втім, ретельно та комплексно ці проблеми в український цивілістиці ще не досліджувались попри необхідність при правовому регулюванні майнових відносин враховувати загальнотеоретичні засади встановлення обмежень майнових прав фізичних осіб, їхню правову природу. Невизначеними були категоріальний апарат, місце обмежень в механізмі правового регулювання, ідеї їх встановлення, особливості окремих із них, підходи до ефективності їхньої дії.

Необхідність глибокого наукового пошуку задля розв'язання кола зазначених питань пояснюється передусім потребою охорони прав фізичних осіб при встановленні відповідних обмежень. Адже довільне й необґрунтоване встановлення таких обмежень суперечить основам правової держави, стає на заваді задоволенню приватного інтересу уповноваженої особи. Тим часом виважені, науково обґрунтовані і закріплені у законодавстві обмеження майнових прав фізичних осіб зможуть стати на заваді перетворенню суб'єктивного права на свавілля, дозволять враховувати суспільні інтереси, сприятимуть збалансуванню майнових прав усіх суб'єктів цивільного права.

Відсутність цілісного дослідження попри висвітлення окремими ученими деяких аспектів обмежень майнових прав фізичних осіб веде до невизначеності теоретико-методологічної бази, суперечливої правозастосовної практики щодо таких обмежень. Дослідження у цьому напрямку не розкривають всіх наявних проблем, втім окремі з них були висвітлені в таких працях: «К учению о легальних ограничениях права собственности на недвижимость в России» (В. І .Курдиновський, 1899), «Пределы осуществления права личной собственности» (Д. В. Дукальський, 1972), «Пределы осуществления гражданских прав» (В. П. Грибанов, 1992), «Стимулы и ограничения в праве» (О. В. Малько, 1993), «Ограничения права собственности» (В. П. Камишанський, 2000), «Речово-правові обмеження права приватної власності за стародавнім римським та сучасним цивільним правом України» (О. О. Михайленко, 2003), «Ограничения права собственности на жилые помещения» (О. Н. Кудрявцева, 2003), «Право собственности: вопросы неприкосновенности и ограничений» (І. П. Куликова, 2003), «Ограничения права собственности: проблемы публичных и частных интересов» (Т. А. Мечетіна, 2003), «Право собственности граждан на жилое помещение: вопросы ограничений» (В. С. Пономарьов, 2003), «Правовые ограничения в предпринимательской деятельности гражданина (физического лица), действующего без образования юридического лица» (В. М. Оськін, 2003), «Ограничения права собственности на земельне участки» (Т. Б. Станкевич, 2003), «Право муниципальной собственности и его ограничения» (В.П.Куликова, 2003), «Ограничения и обременения права собственности» (В. А. Мікрюков, 2004), «Ограничения в российском праве: проблемы теории и практики» (І. М. Приходько, 2005), «Межі та обмеження права власності» (О. В. Розгон, 2005), «Межі здійснення суб'єктивних цивільних прав» (М. О. Стефанчук, 2006), «Проблемы ограничений прав и свобод граждан в условиях специальных правових режимов» (С. В. Пчелінцев, 2006), «Ограничения и обременения права собственности» (А. О. Савельєв, 2007), «Конституционно-правовой механизм ограничения прав и свобод человека и гражданина в Российской Федерации» (А. В. Ашихміна, 2009).

Перед цивілістичною наукою постала нагальна потреба створення цілісної концепції обмежень майнових прав фізичних осіб. Необхідно сформувати ефективний механізм таких обмежень, що буде здатний забезпечити баланс інтересів фізичних осіб і протиставлених їм інтересів інших уповноважених осіб, суспільства, держави, який би ґрунтувався на дотриманні прав людини та правових засадах.

Теоретичне дослідження проблем обмежень майнових прав фізичних осіб дозволить розвити новий напрямок цивілістичної науки, що дасть можливість узгоджувати різні інститути цивілістики з огляду на правообмежувальні конструкції. Це сприятиме належному правовому регулюванню й охороні майнових прав фізичних осіб.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження перезатверджена вченою радою Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва Академії правових наук України (протокол № 6 від 30 червня 2006 року). Дослідження виконано відповідно до програми «Методологічні засади приватного права» (номер державної реєстрації 0103U003101), теми відділу проблем приватного права Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва Академії правових наук України «Проблеми здійснення та захисту суб'єктивних цивільних прав».

Мета і завдання дослідження.

Метою дослідження є розробка на основі наукового аналізу концептуальних теоретичних положень про обмеження майнових прав фізичних осіб, виявлення їх цивільно-правової сутності, характеристика та визначення напрямків вдосконалення.

Завданнями цього дослідження, що сприяють досягненню поставленої мети, є такі:

- з'ясувати загальнотеоретичні засади обмежень майнових прав фізичних осіб;

- визначити охоронну функцію обмежень майнових прав фізичних осіб у механізмі правового регулювання цивільних відносин;

- з'ясувати роль обмежень майнових прав фізичних осіб у збалансуванні прав різних осіб у державно організованому суспільстві;

- сформувати категоріальний апарат обмежень майнових прав фізичних осіб;

- знайти співвідношення обмежень майнових прав фізичних осіб з іншими правовими категоріями;

- виявити правову природу обмежень майнових прав фізичних осіб;

- визначити місце обмежень майнових прав фізичних осіб у механізмі правового регулювання;

- з'ясувати передумови виникнення обмежень майнових прав фізичних осіб;

- визначити пріоритети, заради яких встановлюються обмеження майнових прав фізичних осіб;

- виявити основоположні ідеї встановлення обмежень майнових прав фізичних осіб;

- встановити види обмежень майнових прав фізичних осіб, з'ясувати їхні особливості;

- визначити та проаналізувати проблеми механізму правового регулювання щодо ефективності його дії відносно обмежень майнових прав фізичних осіб. правовий регулювання обмеження майновий

Об'єктом дослідження є правове регулювання та закономірності встановлення обмежень майнових прав фізичних осіб, їх прояв у цивільно-правових відносинах.

Предмет дослідження становлять наукові ідеї, теорії, акти цивільного законодавства, судова практика, що стосуються обмежень майнових прав фізичних осіб, їхнього розвитку, категоріального апарату, зумовленості, підстав виникнення, основоположних ідей їх встановлення та особливостей окремих із них.

Методи дослідження. Відповідно до мети, завдань, предмету та об'єкту дослідження були використані загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання.

Діалектичний та історичний методи використовувалися для дослідження розвитку обмежень майнових прав фізичних осіб, їх зумовленості, що дало змогу розглянути такі обмеження у розвитку та через причинно-наслідкові зв'язки, здійснити ретроспективний аналіз таких обмежень та дослідити проблеми їх ефективності, сформувати категоріальний апарат.

Формально-логічний метод був застосований для виявлення місця обмежень майнових прав фізичних осіб у механізмі правового регулювання та їх особливостей.

Системний метод використано при дослідженні взаємозв'язків обмежень майнових прав фізичних осіб у механізмі правового регулювання, взаємодії обмежень та санкцій, меж та обмежень, обмежень та обтяжень, при виявленні їх правової природи, у загальних підходах до розуміння сутності таких обмежень.

Догматичний метод дозволив проаналізувати зміст норм вітчизняного та зарубіжного законодавства, з'ясувати існуючі недоліки правового регулювання.

Спеціальні наукові методи використовувалися таким чином: порівняльно-правовий метод дозволив провести порівняння положень цивільного законодавства України та інших країн, а аналітичний метод - проаналізувати їх та виявити тенденції встановлення, можливість застосування щодо вітчизняного права.

Метод моделювання використовувався при формулюванні відповідних пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства України.

Теоретико-прогностичний метод дав можливість визначити перспективи розвитку обмежень майнових прав фізичних осіб та запропонувати їх впровадження в законодавство України.

Науково-теоретичну основу роботи становлять праці видатних філософів: Ф. Гегеля, Дж. Локка, К. Маркса, Ш. Монтескьє, Ф. Енгельса, а також наукові здобутки теоретиків права, цивілістів, інших дослідників: М. М. Агаркова, С.С. Алексєєва, Б.С. Антимонова, М.. Брагинського, Д.В. Бобрової, О.Г. Братко, В.В. Вітрянського, М.К. Галянтича, К.А. Граве, В.П. Грибанова, Д.М. Генкіна, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, Р.А. Дунаєва, Д.І. Дєдова, О.С. Іоффе, Ю.Х. Калмикова, В.П. Камишанського, В.І. Курдиновського, Н.С. Кузнєцової, О.О. Красавчикова, А.В. Кожаринової, О.М. Кудрявцевої, В.В. Луця, А.В. Луць, О.В. Малька, Р.А. Майданика, В.П. Маслова, Т.А. Мечетіної, О.О. Михайленко, В.А. Мікрюкова, Д.І. Мейєра, М. С. Малеїна, І.Б. Новицького, В.А. Покровського, О.А. Підопригори, О.А. Пушкіна, О.В. Розгон, В.О. Рясенцева, Є.О. Суханова, Т.Б. Станкевич, М.О. Стефанчука, В.С. Толстого, Р.О. Халфіної, Є.О. Харитонова, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневича, Р.Б. Шишки та інших.

Емпірична основа дослідження складається з теоретико-правових джерел. Зокрема, використано акти цивільного законодавства України та зарубіжжя (Російської Федерації, Німеччини, Франції, США, Латвії, Великої Британії, КНР та інших країн), практику Європейського суду з прав людини, міжнародно-правові акти, що стосуються обмежень майнових прав фізичних осіб та окремих їх аспектів: змісту, підстав виникнення, припинення, застосування тощо.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в наукових положеннях, висновках та пропозиціях, що згруповані за провідними напрямками дослідження, серед яких найбільш вагомими є такі:

Вперше:

-- виявлено сутність механізму правового регулювання щодо обмежень майнових прав фізичних осіб, який являє собою засновану на правових принципах систему правових засобів: велінь, дозволів, заборон, що встановлені в нормах актів цивільного законодавства, та окремих індивідуальних установлень у актах застосування права, спрямованих на ускладнення здійснення суб'єктивних прав з урахуванням прав інших уповноважених осіб та суспільних інтересів;

-- з'ясовано дію обмежень майнових прав фізичних осіб у нормі права, що полягає у визначенні правил поведінки, які ускладнюють здійснення цих прав через існуючі форми правового регулювання (заборону, дозвіл та припис), що усуває перешкоди для здійснення суб'єктивних прав іншими уповноваженими особами. При цьому обмеження стримують неналежну чи небажану для суспільства поведінку уповноваженої особи, яка не має заважати здійсненню прав іншими учасниками цивільних правовідносин;

-- доведено, що дія обмежень майнових прав фізичних осіб в актах застосування права виявляється в тому, що правозастосовні органи на виконання правової норми, в якій міститься обмеження, сприяють впровадженню та результативній дії норми права через її застосування щодо конкретної ситуації, персоніфікованого об'єкта та суб'єкта правовідносин. Зокрема, рішення суду, прийняті згідно з законом, сприяють відновленню прав особи та впровадженню обмежень у правовідносини, що стимулює осіб до виконання приписів цивільного законодавства, якими встановлюються обмеження; акти інших державних органів та органів місцевого самоврядування сприяють додержанню обмежень у випадках, коли це прямо передбачено законом (так, органи місцевого самоврядування надають дозвіл на проведення робіт щодо пам'яток історії та культури місцевого значення, їх купівлю чи перенесення);

-- з'ясовано підходи до встановлення обмежень майнових прав фізичних осіб у актах цивільного законодавства: а) за інститутами цивільного права, відповідно до чого в ЦК України встановлені обмеження права власності, договірних та недоговірних зобов'язань, спадкового права; б) через встановлення в законодавчих актах обмежень деяких майнових прав, коли визначаються загальні положення про обмеження (понятійний апарат, сфера застосування обмежень), потім - окремі обмеження, правила їхньої дії та застосування (наприклад, у Законі України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень»); в) через встановлення окремих обмежень без визначення загальних положень про них (наприклад, у Законах України «Про музеї та музейну справу», «Про правовий режим надзвичайного стану»);

-- виявлено співвідношення обмежень майнових прав фізичних осіб та суб'єктивного цивільного права. Доведено, що такі обмеження є іманентно включеними у майнові права, які є різновидом суб'єктивних цивільних прав. При цьому обмеження майнових прав фізичних осіб виявляються в тих суб'єктивних цивільних правах, які здійснюються в існуючих межах, однак з урахуванням особливостей правовідносин через дію механізму правового регулювання, їх здійснення піддається додатковому ускладненню;

-- сформульовано доктринальне поняття обмежень майнових прав фізичних осіб як системи цивільно-правових засобів, які втілюються в механізмі правового регулювання через правові норми, нормативні акти, акти застосування права та спрямовані на ускладнення здійснення суб'єктивного цивільного права для забезпечення суспільних інтересів чи прав інших уповноважених осіб;

-- виявлено пріоритети, що мають враховуватися при встановленні обмежень майнових прав фізичних осіб у цивільному законодавстві та які спричиняють застосування обмежувальних заходів у механізмі правового регулювання. Вони поділяються на загальні, що стосуються всіх обмежень майнових прав, та окремі, що визначають обмеження деяких з цих прав, а саме:

1) загальні: охорона здоров'я, життя людини, навколишнього природного середовища, охорона основ конституційного ладу, забезпечення обороноздатності держави та її безпеки, суспільної моральності, прав та законних інтересів інших осіб;

2) окремі: а) щодо обмежень права власності: додержання соціальної функції власності; охорона прав, свобод та гідності громадян, інтересів суспільства; запобігання погіршенню властивостей окремих речей (наприклад, земельних ділянок); охорона інтересів сусідів власника; б) щодо обмежень у договірному праві: забезпечення цивільного обороту, належного суб'єктного складу договірних відносин; охорона майнових прав «слабкої» сторони; додержання переважних прав учасників договірного процесу; в) щодо обмежень у недоговірних зобов'язаннях: усунення загрози життю та здоров'ю людини; перешкоджання знищенню, пошкодженню або привласненню чужого майна; справедливе визначення майнової компенсації за завдання шкоди з можливістю її зменшення через майновий стан особи, що спричинила шкоду та обставини спричинення шкоди; г) щодо обмежень у спадковому праві: належне визначення складу та обсягу спадщини; додержання вимог щодо оборотоздатності речей; належне визначення суб'єктного складу спадкових правовідносин, усунення «негідних» спадкоємців; охорона майнових прав членів сім'ї спадкодавця (передусім, неповнолітніх та непрацездатних) та інших визначених законом осіб; д) що є характерними за існування спеціальних правових режимів (так, у разі встановлення режиму надзвичайного стану спеціальними пріоритетами, які слід враховувати є необхідність забезпечення харчування та проживання постраждалого населення та підрозділів, що беруть участь у ліквідації наслідків надзвичайної ситуації);

-- виявлено основоположні ідеї встановлення досліджуваних обмежень: пропорційність обмежень майнових прав фізичних осіб; обґрунтованість обмежень майнових прав фізичних осіб; правомірність обмежень майнових прав фізичних осіб та визначення їх законом; соціальна спрямованість обмежень. Ці ідеї дозволяють спрямовувати правове регулювання на додержання прав фізичних осіб та суспільних інтересів, сприяють обґрунтованості встановлення вказаних обмежень, що є загальною перешкодою для невиправданого втручання у права фізичних осіб;

-- сформульовано положення, що обґрунтованість встановлення обмежень майнових прав фізичних осіб полягає у додержанні: а) принципів права та основоположних ідей встановлення обмежень майнових прав фізичних осіб; б) передумов та пріоритетів, умов та правил, що визначають встановлення таких обмежень; в) загальних підходів та вимог до встановлення обмежень майнових прав фізичних осіб згідно з нормами Конституції України та цивільного законодавства. Інший підхід може призвести до необґрунтованих обмежень майнових прав фізичних осіб та порушення балансу між ними та правами інших осіб і суспільства;

-- визначено мету як результат, який намагаються отримати через встановлення обмежень майнових прав фізичних осіб. Метою таких обмежень щодо норм права є досягнення належної охорони майнових прав усіх уповноважених осіб та суспільних інтересів, оскільки ці норми мають передусім охоронювальний характер. У загальному сенсі дії механізму правового регулювання суспільних відносин метою встановлення обмежень майнових прав фізичних осіб є забезпечення здійснення суб'єктивного цивільного права з урахуванням прав інших уповноважених осіб та суспільних інтересів. Із філософсько-правової точки зору метою обмежень майнових прав фізичних осіб є збалансування прав різних осіб з тим, щоб майнове право однієї особи не стикалося з правом іншої особи, інтересами суспільства та не виникало суперечок при їх здійсненні;

-- доведено, що санкції та обмеження взаємодіють і пов'язані між собою у механізмі правового регулювання. Спільними їхніми рисами є те, що як обмеження майнових прав фізичних осіб, так і правові санкції спрямовані на охорону суб'єктивних прав інших осіб та суспільних інтересів. Проте обмеження майнових прав фізичних осіб, на відміну від санкцій, позбавлені функції покарання, що відрізняє їх одне від одного. Обмеження майнових прав фізичних осіб діють у механізмі правового регулювання через ускладнення здійснення права, а санкції передбачають покладення на особу майнової відповідальності. Взаємодія обмежень із санкціями полягає в тому, що норми, які містять обмеження майнових прав фізичних осіб, можуть забезпечуватися цивільно-правовими санкціями;

-- зроблено висновок, що підвищення ефективності дії обмежень майнових прав фізичних осіб у механізмі правового регулювання залежить від: а) якості нормотворчості, відповідно до чого закон має чітко встановлювати коло прав та обов'язків суб'єктів, відносно яких встановлюються обмеження, особливості здійснення цих прав, визначати зміст обмежень; б) досягнення невідворотності дії закону щодо обмежень через акти застосування права при захисті порушених прав осіб у судах та впровадженні обмежень через дії інших правозастосовних органів; в) застосування засобів впливу на суспільні відносини через використання всіх форм правового регулювання у правовій нормі; г) встановлення санкцій за неправомірне обмеження майнових прав фізичних осіб; д) спрямованості на забезпечення здійснення суб'єктивного цивільного права з урахуванням прав інших уповноважених осіб та суспільних інтересів.

Удосконалено:

-- теоретичні положення про співвідношення меж та обмежень здійснення суб'єктивних цивільних прав. Встановлено, що межі здійснення суб'єктивного права пов'язані з мірою можливості здійснення повноважень, які надані особі законом та існують завжди відносно будь-якого суб'єктивного права. Обмеження застосовуються в механізмі правового регулювання як засіб стримування особи, що ускладнює можливості здійснення окремих суб'єктивних цивільних прав. Залежно від правового режиму, умов чи правил здійснення окремих цивільних прав, визначених законом, обмеження ускладнюють здійснення цивільних прав у певних межах;

-- положення, згідно з яким передумовами встановлення обмежень майнових прав фізичних осіб, що залишаються незмінними протягом усього періоду розвитку цивільного права з часів Стародавнього Риму, є необхідність дотримання прав інших уповноважених осіб та суспільні інтереси, заради яких встановлюються такі обмеження. Ці передумови є вихідними для формування пріоритетів, заради додержання яких встановлюються обмеження майнових прав фізичних осіб;

-- підхід, що пріоритети встановлення обмежень майнових прав фізичних осіб на загальному рівні обґрунтовуються суспільними чи приватними інтересами, які лежать в їх основі. Обумовлені цими пріоритетами обмеження встановлюються через правове регулювання суспільних відносин та діють через засоби правового регулювання, що ускладнюють здійснення майнових прав фізичних осіб у правовідносинах з їхньою участю;

-- класифікацію обмежень майнових прав фізичних осіб, відповідно до чого такі обмеження виділені: а) за часом дії; б) ступенем індивідуальної визначеності; в) ступенем сформульованості; г) за інститутами цивільного права. Доведено, що ключовою для дослідження вказаних обмежень в механізмі правового регулювання є їх класифікація за інститутами цивільного права, оскільки вона: 1) охоплює усі майнові відносини, що регулюються цивільним правом; 2) дозволяє чітко відокремити майнові цивільні відносини від особистих немайнових; 3) виражає специфіку цивільних правовідносин як щодо їх статики, так і щодо динаміки; 4) є оптимальною для правозастосування, оскільки відповідає системі цивільного законодавства; -- ідею про те, що ефективність норм про обмеження базується на юридичних та соціальних засобах. Завдяки першим обмеження встановлюються у нормативних актах. Соціальні та інформаційні засоби мають здатність впливати на правосвідомість осіб та спонукати їх до правомірної поведінки. Вдосконалення цих засобів у механізмі правового регулювання здатне позитивно вплинути на ефективність дії обмежень майнових прав фізичних осіб. Дістали подальший розвиток: -- положення про те, що зміст суб'єктивного цивільного права, попри встановлення обмежень, продовжує містити можливості для особи діяти на власний розсуд, але в окремих правовідносинах через ускладнення здійснення суб'єктивного права вона має діяти певним чином та відповідно коригувати свою поведінку. Отже, обмеження не впливають на зміст суб'єктивного цивільного права, однак ускладнюють можливості його здійснення; -- теза про те, що обмеження та сервітут діють у нерозривному взаємозв'язку, але обмеження виявляються щодо власника через правовий механізм, спрямований на його стримування від неправомірних дій щодо сервітуарія, а сервітут як речове право надає можливість сервітуарію користуватися чужим майном із певною метою; -- підхід про правову природу актів застосування права, які мають видаватися при впровадженні окремих обмежень майнових прав фізичних осіб. Такі акти розглядаються як «вторинні правові засоби», які виконують організаційні функції у забезпеченні правової активності суб'єктів при впровадженні окремих обмежень майнових прав фізичних осіб. Дія цих актів є необхідною перш за все там, де обмеження майнових прав фізичних осіб стосуються потреб та інтересів суспільства (наприклад, у заходах, спрямованих на охорону історичної спадщини); -- теоретичне положення про те, що ефективність дії механізму правового регулювання щодо обмежень майнових прав фізичних осіб залежить від врахування при їх встановленні основоположних ідей та пріоритетів, що їх зумовлюють, визначення мети правового регулювання та правових засобів її досягнення в цьому механізмі; -- підхід, що соціальна ефективність норм права, що вміщують обмеження майнових прав фізичних осіб, залежить від сприйняття таких норм фізичними особами, для чого необхідне їх виважене встановлення з огляду на пріоритетність прав фізичних осіб перед обмеженнями. Юридична ефективність норм права про обмеження залежить від застосування засобів правового регулювання, що ускладнюють здійснення суб'єктивного цивільного права, а також чіткого та належного правозастосування, яке сприяє впровадженню норм про обмеження у правовідносини; -- теоретичне положення, згідно з яким обмеження майнових прав фізичних осіб не є остаточно визначеними і можуть змінюватися залежно від розвитку суспільства та тих відносин, що в ньому склалися. У правовій державі при встановленні обмежень додержуються права людини, й останні є пріоритетними перед обмеженнями.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в подальшому розвитку теорії обмежень майнових прав фізичних осіб. Сформульовані положення й ідеї можуть бути використані у подальших теоретичних дослідженнях та при вдосконаленні цивільного законодавства.

Результати дослідження можуть бути використані:

– у науково-дослідній сфері - завдяки сформульованим у роботі висновкам, пропозиціям та рекомендаціям, деякі з котрих мають постановочний чи дискусійний характер, для подальших загальнотеоретичних досліджень обмежень майнових прав фізичних осіб чи їх окремих аспектів;

– у правотворчій діяльності - сформульовані в роботі положення щодо цивільно-правових аспектів обмежень майнових прав фізичних осіб та окремі рекомендації з удосконалення чинного цивільного законодавства можуть стати основою для внесення відповідних змін до ЦК України та інших законодавчих актів, бути використані при розробці окремих законопроектів, що стосуються цих питань;

– у практиці правозастосування - використання одержаних результатів дослідження дасть змогу правильно розуміти та застосовувати норми, що встановлюють обмеження майнових прав фізичних осіб, у тому числі при підготовці постанов Пленуму Верховного Суду України щодо практики дотримання та застосування законодавства, яке містить положення про обмеження майнових прав фізичних осіб, дозволить забезпечити потреби судової практики та практичної діяльності загалом;

- у навчальному процесі - при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників з цивільного права, при підготовці навчальних курсів «Цивільне право України», «Житлове право України», «Правове регулювання відносин власності», «Нотаріат України», а також при викладанні цих дисциплін.

За результатами дослідження до Верховної Ради України були направлені пропозиції щодо внесення змін до Цивільного кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» у формі законопроекту (акт впровадження від 11.12.2008 р. № 11-52/1198).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною, завершеною науковою роботою. Сформульовані теоретичні положення, висновки та пропозиції були одержані автором у результаті аналізу та безпосереднього використання в роботі 440 наукових, нормативно-правових джерел і матеріалів судової практики.

Апробація та впровадження результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорювалися і були схвалені на засіданнях відділу проблем приватного права Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва Академії правових наук України.

Окремі положення дисертації обговорювалися на конференціях та круглих столах, зокрема на таких:

- Міжнародній V науковій конференції молодих вчених «Актуальные проблемы частноправового регулирования» (Російська Федерація, м. Самара, 22-23 квітня 2005 р.); Науково-практичній конференції «Актуальні проблеми цивільного права та процесу», присвяченій пам'яті професора Олександра Анатолійовича Пушкіна (м. Харків, 21 травня 2005 р.); Щорічній науково-практичній конференції «Актуальные проблемы правоприменительной деятельности: теория и практика» (Російська Федерація, м. Ульяновськ, 27-28 жовтня 2005 р.); Науково-практичній конференції «Актуальні проблеми цивільного права та процесу», присвяченій пам'яті професора Олександра Анатолійовича Пушкіна (м. Харків, 27 травня 2006 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Частноправовые проблемы взаимодействия материального и процессуального права» (Російська Федерація, м. Ульяновськ, 15-16 вересня 2006 р.); Круглому столі «Правові проблеми реалізації житлових прав громадян» (м. Київ, 15 червня 2006 р.); Круглому столі «Реформування житлового законодавства: проблеми та перспективи» (м. Харків, 16 грудня 2006 р.); Всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Організаційні і правові аспекти реформування державної влади на сучасному етапі в Україні» (м. Київ, 29 березня 2007 р.); Круглому столі «Регулирование личных неимущественных и имущественных отношений граждан в Гражданском кодексе Украины» (м. Донецьк, 6 лютого 2007 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми цивільного права та процесу (пам'яті проф. О.А. Пушкіна)» (м. Харків, 26 травня 2007 р.); Міжнародній VII науковій конференції молодих вчених «Актуальные проблемы частноправового регулирования» (Російська Федерація, м. Самара, 27-28 квітня 2007 р.); Міжнародній науково-практичної конференції «Проблеми здійснення охорони прав учасників цивільних правовідносин» (м. Макіївка, 21-22 вересня 2007 р.); Всеукраїнській науково-теоретичної конференції «Організаційні і правові аспекти реформування державної влади на сучасному етапі в Україні» (м. Київ, 29 березня 2007 р.); Науково-практичній конференції «Проблеми цивільного права та процесу (пам'яті проф. О.А. Пушкіна)» (м. Харків, 31 травня 2008 р.).

Публікації. Основні результати дисертації викладені у двох одноособових монографіях, 33 наукових статтях, з яких 24 опубліковано у фахових виданнях, включених до переліків, затверджених ВАК України, а також у 13 тезах доповідей на наукових, науково-методичних, науково-практичних конференціях та круглих столах. Окремі положення дисертації відображені в колективній монографії, підручнику, науково-практичному посібнику, брошурах.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, поділених на шістнадцять підрозділів, висновків, додатку, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертаційної роботи становить 464 сторінки. Два додатки - на 15 сторінках. Список використаних джерел налічує 440 найменувань і займає 37 сторінок.

Основний зміст

У Вступі розкриваються стан розробленості і сутність цивільно-правових проблем обмежень майнових прав фізичних осіб; обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження; визначаються його об'єкт та предмет, мета, основні завдання; формулюються основні положення, що відображають наукову новизну одержаних результатів; розкриваються практичне значення одержаних результатів, відомості про їх апробацію та можливості впровадження в законотворчу і практичну, в тому числі викладацьку діяльність.

Розділ 1. Загальнотеоретичні засади обмежень майнових прав фізичних осіб складається з п'яти підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Суб'єктивне цивільне право та його обмеження» були досліджені обмеження майнових прав фізичних осіб у змісті суб'єктивного цивільного права. З'ясовано, що такі обмеження виявляються при здійсненні окремих цивільних прав й встановлюються законом для забезпечення можливості здійснення прав іншими вповноваженими особами та для додержання загальносуспільних інтересів.

Розвивається підхід про загальний характер меж здійснення цивільних прав як характеристики, що стосується кожного з цих прав. Обмеження, у свою чергу, охороняють права фізичних осіб та суспільні інтереси завдяки встановленню необхідності для вповноваженої особи враховувати ці права та інтереси при здійсненні окремих суб'єктивних цивільних прав.

Дається додаткова аргументація того, що обмеження здійснення суб'єктивного цивільного права визначаються, перш за все, межами дії приватного права. З урахуванням цих меж встановлюються обмеження окремих прав, які враховують специфіку певних цивільних відносин та через дію механізму правового регулювання ускладнюють здійснення деяких суб'єктивних прав. Отже, межі здійснення суб'єктивного права пов'язані з мірою можливості здійснення повноважень, наданих особі законом; обмеження є регулятивним засобом стримування особи, що ускладнює можливості здійснення окремих суб'єктивних цивільних прав.

У підрозділі 1.2. «Поняття обмежень майнових прав фізичних осіб» розкрито поняття цієї юридичної категорії. З'ясовано, що обмеження майнових прав фізичних осіб є системою цивільно-правових засобів, які втілюються в механізмі позитивного правового регулювання через правові норми, нормативні акти та акти застосування права і спрямовані на ускладнення здійснення суб'єктивного цивільного права заради суспільних інтересів чи прав інших уповноважених осіб.

Виявлено ознаки обмежень майнових прав фізичних осіб:

- обмеження майнових прав фізичних осіб є елементом механізму правового регулювання. Проаналізовано позиції О.В.Малька, І.М.Оськіна та інших, згідно з якими обмеження у праві слід розглядати як елемент механізму правового регулювання. Доведено, що ефективна дія обмежень майнових прав фізичних осіб як впливового регулятора в охороні прав учасників цивільних відносин та інтересів суспільства передбачає їх розгляд саме через механізм правового регулювання;

- обмеження майнових прав фізичних осіб у механізмі правового регулювання встановлені через правові норми, нормативні акти, а окремі з них - через акти застосування права. Через юридико-технічні прийоми, які становлять механізм правового регулювання, відбувається встановлення обмежень у правовій нормі та нормативних актах. Окремі обмеження майнових прав фізичних осіб упроваджуються у цивільні правовідносини за допомогою актів застосування права;

- обмеження майнових прав фізичних осіб ускладнюють здійснення суб'єктивного цивільного права. Визначено, що загальною властивістю обмежень майнових прав фізичних осіб є ускладнення ними здійснення суб'єктивного цивільного права. Критикується підхід, згідно з яким обмеження начебто призводять до «звуження» обсягу права. Обмеження не роблять право ширшим чи вужчим за обсягом. Адже зміст та обсяг права визначаються його межами, які завжди існують щодо прав осіб незалежно від того, піддаються ці права обмеженням чи ні. Обмеження ж, не впливаючи на обсяг та зміст суб'єктивного цивільного права, лише ускладнюють можливості його здійснення;

- обмеження майнових прав фізичних осіб встановлюються для додержання суспільних інтересів чи прав інших уповноважених осіб. Зазначено, що при формуванні поняття обмежень майнових прав фізичних осіб слід брати до уваги передумови їх виникнення: права інших осіб та суспільні інтереси.

Підрозділ 1.3. «Еволюція ідеї обмежень майнових прав фізичних осіб та її вплив на сучасні доктринальні підходи» присвячено розвитку обмежень майнових прав фізичних осіб.

У пункті 1.3.1. «Еволюція ідеї обмежень майнових прав фізичних осіб» проведено періодизацію обмежень майнових прав фізичних осіб із часів стародавнього римського права до нашого часу, виявлено загальні тенденції їхнього розвитку.

З урахуванням поглядів К.Маркса, Ф.Енгельса з'ясовано, що сутність обмежень корениться ще у давньому суспільстві, в традиціях та звичаях, які з формуванням права почали відображатися в законі.

У Стародавньому Римі з'явилися перші закріплені в законі обмеження: а) зумовлені приватним інтересом, зокрема, обмеження щодо права власності (необхідні для охорони інших осіб від негативних дій власника), обмеження в договірному та спадковому праві; б) зумовлені публічним інтересом, що охороняли інтереси рабовласницької держави (наприклад, обмеження відпускати на волю рабів). Окремі започатковані тоді обмеження, наприклад, для забезпечення цивільного обороту, охорони прав членів родини на майно, в тому чи іншому вигляді збереглися донині.

Досліджено розвиток обмежень майнових прав фізичних осіб у Російський Імперії в дореволюційний (до 1917 р.) період. Проаналізовано дискусійні точки зору щодо сутності обмежень та прав на чужі речі від ототожнення їх (С.В.Пахман, І.В.Трепіцин) до виявлення розрізняльних ознак (Д.І.Мейєр, Г.Ф.Шершеневич). Сприйнято та в подальшому розвинуто позицію, згідно з якою обмеження утримують власника від перешкоджання здійсненню прав особою, яка має обмежене речове право, а останнє надає такій особі повноваження щодо речі.

Проаналізовано обмеження договірної свободи, які заклали можливість впливу держави на цивільний оборот, регулювання змісту договору. Виявлені обмеження щодо публічних договорів та інші, проведено аналогії з сучасністю.

Досліджено обмежувальні заходи щодо майнових прав фізичних осіб за радянських часів. Виділено періоди встановлення обмежень у радянському праві залежно від нормативного регулювання, ступеня ускладнення прав фізичних осіб, їх наукової обґрунтованості.

Проаналізовано погляди радянських учених, які у своїх працях розглядали окремі обмеження: щодо права власності - обмеження відносно кількості майна, яке могло перебувати у приватного власника (В.О.Рясенцев); у договірному праві - обмеження прав учасників договірного процесу (В.В.Луць), обмеження щодо плати за користування житлом при укладенні договору піднайму (О.О.Красавчиков); щодо недоговірних зобов'язань - обмеження відносно недостатності підстав для виникнення таких зобов'язань (М.М.Агарков); у спадковому праві - обмеження щодо спадкового розпорядження (І.Б.Новицький, Л.А.Лунц). Відзначено, що нині через суспільну корисність збереглися окремі з цих обмежень, як-от обмеження оборотоздатності речей: зброї, лікарських засобів та обмеження укладення правочинів щодо такого майна.

З 90-х років ХХ ст. розпочалося становлення приватноправових засад обмежень майнових прав фізичних осіб в Україні, що виявилося у скасуванні обмежень на перебування у власності фізичних осіб засобів виробництва, певної кількості та площі житла.

Пункт 1.3.2. «Доктринальні підходи до ідеї обмежень майнових прав фізичних осіб» містить основні концептуальні ідеї стосовно обмежень майнових прав фізичних осіб, серед яких філософські, загальнотеоретичні та цивільно-правові.

Проаналізовано точку зору, що обмеження встановлюються волею людини, згідно з чим пріоритетними вважаються самообмеження. Автор приєднується до позиції М.О.Стефанчука про вихід цього питання за межі предмета цивільного права. Адже при з'ясуванні самообмежень за основу беруться передусім психологічні аспекти, а не зовнішні, правові.

Досліджено підхід, висловлений С.С.Алексєєвим, В.С.Нерсесянцем, що самй правове регулювання відносин є гарантією від свавілля держави щодо особи.

Автор дійшов висновку, що ідеї існування всередині права обмежень для держави з метою запобігання її свавіллю щодо особи є конструктивними, втім більше відображають конституційно-правові підходи до проблеми обмежень, отже мають ретельно вивчатися цією галуззю права. Але такі погляди можуть бути застосовні й щодо цивілістичних досліджень, з урахуванням специфіки останніх.

Розглянуто позитивістський підхід, згідно з яким межі та обмеження прав встановлюються через державне правове регулювання. Проаналізовано як класичні філософські підходи (І.Канта, Ф.Гегеля), так і погляди представників сучасної правової науки (В.П.Камишанського, К.І.Скловського, Р.Б.Шишки, В.С.Мілаш) на цю проблему.

З'ясовано, що законодавчі обмеження майнових прав фізичних осіб за будь-якого політичного режиму та економічних умов відігравали провідну роль. Нині законодавство відштовхується від ідеї обґрунтованості обмежень майнових прав фізичних осіб, неможливості довільного встановлення таких обмежень, охорони при цьому прав та законних інтересів цих осіб.

Висвітлено спробу окремих дослідників об'єднати в одну концепцію як внутрішні, так і зовнішні обмеження щодо прав осіб. Висловлено думку, що універсалізм ідеї обмежень прав фізичних осіб є дискусійною спробою з'єднати два різні, навіть протилежні підходи щодо обмежень. Це є проявом дещо ідеалістичної філософської концепції про можливість уникнення суперечностей між свідомістю особи та втручанням у її права з боку держави. Вказано на проблематичність застосування такого підходу в правовій науці.

Розглянуто основні цивілістичні концепції щодо обмежень майнових прав фізичних осіб.

Більшість з цих праць написані російськими ученими, окремі - українськими дослідниками, але до набуття чинності ЦК України. В основному вони стосуються обмежень права власності, інші ж аспекти обмежень майнових прав фізичних осіб майже не розглядалися.

Це стає на заваді належній охороні майнових прав фізичних осіб, пріоритетність розвитку яких державою проголошена в Конституції України. Відповідно, через теоретичну нерозробленість обмежень майнових прав фізичних осіб можуть виникати проблеми при правовому регулюванні та правозастосуванні.

Підрозділ 1.4. «Правова природа обмежень майнових прав фізичних осіб та їх особливості у правовій державі» присвячено виявленню правової сутності обмежень майнових прав фізичних осіб.

Наведено різні погляди на зміст та сутність обмежень майнових прав фізичних осіб узагалі чи окремих з них. Дехто з учених пропонує розглядати певні обмеження, такі, наприклад, як обмеження права власності, через механізм правового регулювання (В.П. Камишанський), юридичні гарантії забезпечення належної реалізації прав та обов'язків суб'єктів права (Н.М. Семенюта), як правовий засіб, спрямований на утримання суб'єкта права в певних межах (І.М. Приходько), правоохоронювальний механізм (Т.О. Мечетіна). Тому обмеження майнових прав фізичних осіб є явищем, що досліджується з різних позицій. Втім, для з'ясування особливостей правового регулювання майнових відносин важливим є виявлення обмежень майнових прав фізичних осіб у механізмі правового регулювання.

Доведено, що обмеження у правовій державі є проявом необхідності узгодження інтересів і прагнення досягти розумного компромісу між інтересами уповноважених осіб і суспільства, збалансування майнових прав різних осіб для уникнення суперечностей та конфліктів при здійсненні цих прав. У правовій державі втручання у майнові права особи має бути винятковим, обґрунтованим та обумовленим законними правами інших осіб чи суспільними інтересами, що можуть конкурувати з правами уповноваженого суб'єкта.

Виявлено співвідношення категорії «обмеження майнових прав фізичних осіб» з іншими правовими категоріями. Встановлено, що обмеження права власності породжують для власника необхідність утриматися від певних дій, які можуть порушити права іншої особи (наприклад, що випливають із сервітуту). В свою чергу, права на чужі речі надають іншій особі - сервітуарію певні повноваження щодо чужого майна.

Показано тенденцію щодо обмежень суб'єктивних майнових прав фізичних осіб, яка полягає у тому, що, крім задоволення приватного інтересу, сьогодні розвиваються та сприйняті європейським законодавством ідеї служіння майна суспільному благу, неможливості нехтування суспільними інтересами та правами інших осіб при здійсненні суб'єктивних цивільних прав.

У підрозділі 1.5. «Передумови виникнення обмежень майнових прав фізичних осіб та пріоритети, які зумовлюють їх встановлення» з'ясовано зумовленість встановлення таких обмежень.

Передумови виникнення обмежень майнових прав фізичних осіб, такі як суспільна необхідність, права та законні інтереси інших уповноважених осіб, дозволяють визначити загальну зумовленість цих обмежень. У свою чергу пріоритети, які зумовлюють встановлення обмежень майнових прав фізичних осіб, дозволяють врахувати різноманітні ідеї, закладені у правове регулювання суспільних відносин.

Пріоритети, які зумовлюють встановлення обмежень майнових прав фізичних осіб можуть змінюватися залежно від конкретних історичних, економічних умов та розвитку права. Так, в сучасних умовах розвиваються й є актуальними пріоритети, що можуть зумовлювати певні обмеження майнових прав, як-от: охорона історичної спадщини, забезпечення прав «слабкої» сторони договору тощо.

Передумови та пріоритети, що зумовлюють встановлення обмежень майнових прав фізичних осіб мають братися до уваги при закріпленні таких обмежень в актах цивільного законодавства.

Розділ 2. «Місце обмежень майнових прав фізичних осіб у механізмі правового регулювання» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Загальні положення про механізм правового регулювання та його зв'язок з обмеженнями майнових прав фізичних осіб» звертається увага на важливість визначення обмежень як засобу ускладнення здійснення суб'єктивного цивільного права через механізм правового регулювання. Визначено роль обмежень майнових прав фізичних осіб як своєрідного регулятора здійснення цивільних прав, що спрямований на охорону прав та законних інтересів інших уповноважених осіб та суспільства.

З'ясовано, що в механізмі правового регулювання обмеження майнових прав фізичних осіб виявляються в нормах права, через які обмеження закріплюються в нормативних актах. Відповідно до цього обмеження впливають на суспільні відносини завдяки закріпленню через існуючі форми правового регулювання в нормах права й тим ускладнюють здійснення суб'єктивного цивільного права. Встановлено, що акти застосування права сприяють упровадженню окремих обмежень майнових прав фізичних осіб у визначених законом випадках.

Механізм правового регулювання у сенсі дії обмежень майнових прав фізичних осіб визначено як засновану на правових принципах систему правових засобів: велінь, дозволів, заборон, що встановлені в нормах актів цивільного законодавства, та окремих індивідуальних установлень у актах застосування права, спрямованих на ускладнення здійснення суб'єктивних прав з урахуванням прав інших уповноважених осіб та суспільних інтересів.

У підрозділі 2.2. «Дія обмежень майнових прав фізичних осіб у нормативних актах, нормі права та актах застосування права» з'ясовано, що нормативні акти створюють масив правового регулювання, який містить певні обмеження в їхньому різноманітті, тоді як норма права закріплює окремі обмеження майнових прав фізичних осіб.

У ЦК України обмеження майнових прав фізичних осіб встановлені щодо окремих інститутів. В окремих нормативних актах обмеження можуть визначатися відповідно до врегульованих ними правовідносин, коли спочатку визначається понятійний апарат, потім сфера застосування обмежень та окремі правила дії обмежень, порядок та підстави їх встановлення. Окремі обмеження можуть закріплюватися у нормативних актах без визначення загальних положень про них. Відсутність останніх у спеціальних законах передбачає необхідність керуватися загальними положеннями про обмеження, що визначені в ЦК України чи близьких за змістом чи сферою застосування нормативних актах.

Обмеження можуть застосовуватися у механізмі правового регулювання за певних правових режимів залежно від необхідності ускладнення здійснення прав осіб. Так, для регулювання права власності можна говорити про правовий режим права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення. Мораторій на обіг останніх досягається через такий правовій засіб, як обмеження відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Дія обмежень майнових прав фізичних осіб в юридичній нормі передбачає застосування засобів, які ускладнюють здійснення цих прав через існуючі форми правового регулювання (заборону, дозвіл та припис), що усуває перешкоди для нормального здійснення суб'єктивного права іншими вповноваженими особами. При цьому обмеження стримують неналежну чи небажану для суспільства поведінку вповноваженої особи, яка не має бути на заваді здійсненню прав іншими учасниками цивільних правовідносин.

Дія обмежень в актах застосування права полягає в тому, що правозастосовні органи на виконання правової норми, в якій міститься обмеження, сприяють результативній дії цієї норми через її застосування щодо конкретної ситуації, персоніфікованого об'єкта та суб'єкта правовідносин. Акти застосування права щодо обмежень майнових прав фізичних осіб можуть існувати у вигляді: а) рішень суду, прийнятих згідно з законом, що сприяють відновленню прав особи та впровадженню обмежень у правовідносини через виховну функцію актів судового реагування, що стимулює осіб до виконання приписів цивільного законодавства, якими встановлюються обмеження; б) актів органів місцевого самоврядування, що можуть сприяти додержанню обмежень щодо вільного використання окремого майна, зокрема, пам'яток історії та культури, у зв'язку з чим зміна зовнішнього вигляду, перенесення пам'ятки без дозволу органів місцевого самоврядування заборонені.