Автор доводить, що гуманізм як ідея знаходить своє втілення в праві. Він є однією з найсуттєвіших, органічно властивих праву якостей, з якою пов'язаний так званий другий вимір права як духовного явища. Право ніби переводить гуманістичні ідеали й принципи в юридичну площину, внаслідок чого гуманність набуває статусу правового поняття.

Сучасне право у своїх найкращих європейських зразках ніби концентрується навколо людини, її цінностей і інтересів, забезпечує їх юридичну захищеність, створює умови для реалізації потенціалу людини, хоча і не гарантуючи цієї реалізації без власних зусиль людини. Саме в цьому напрямку має розвиватися українська правова система виходячи з її євроінтеграційних сподівань.

Тенденція посилення в сучасному праві гуманістичної складової пов'язується насамперед з визнанням особливого значення ідеї гідності людини, яка легітимує такі стандарти, як свобода, рівність, справедливість, основоположні права людини, й визначає їх зміст. Вона ґрунтується на поширеному в сучасній моральній філософії твердженні, що самого лише принципу справедливості вже недостатньо для існування людської громади. Дуже важливо, щоб при цьому поважався такий тип суспільних відносин, який підносить індивідів через виділення їхньої особливості, який робить їх важливими для інших, такими, на яких зважають у групі, які є гідними уваги.

Гідність людини розглядається як провідний гуманістичний концепт, як «архімедова точка опори» сучасного західного права й сучасної конституційної держави. Автор погоджується з тим, що оптимальною формою втілення і захисту гідності особистості є інститут невід'ємних і невідчужуваних прав людини. Не випадково положеннями про гідність і права людини відкриваються тексти багатьох конституцій.

На завершення підрозділу наводиться підтвердження того, що принцип гуманізму знаходить своє втілення в різних галузях права.

Розділ 3 «Верховенство права як похідна основоположних принципів права» складається з 3 підрозділів, в яких демонструється значення верховенства права як засобу, що дозволяє втілити ідеї основоположних принципів у правову реальність.

У підрозділі 3.1. «Ідейні витоки верховенства права» підкреслюється засадничий характер верховенства права в системі європейських цінностей (на ньому будують свою діяльність Рада Європи, Європейський Союз, ОБСЄ й НАТО). Автор констатує, що ідейні витоки верховенства права знаходяться в європейській політико-правовій традиції, зокрема в історії англійського права. праворозуміння верховенство основоположний

Так, з часів античності право розуміють як основний засіб, що допомагає контролювати здійснення державної влади. Інше важливе античне уявлення, яке сприяло ідеї верховенства права, - віра в закон як щось дане незалежно від людської волі, як правила, що мають бути відкриті, а не встановлені. Підґрунтям концепції верховенства права була також давня традиція природного права.

У свою чергу середньовічними витоками верховенства права є: 1) практика присягань монархів виконувати божественні, природні, звичаєві і чинні закони; 2) традиція звичаєвого права, яка підтримувала широко розповсюджене переконання, що вимоги права пов'язують всіх і ніхто не є вищим від закону; 3) діяльність аристократії, спрямована на обмеження влади короля; 4) контрактний характер феодальних відносин; 5) так звана теорія спротиву та ін.

У період абсолютизму (XVI-XVII ст.) верховенство права спостерігалося радше у вигляді його порушення, ніж реального застосування. Проте навіть в ті часи влада монарха не була необмеженою. Так, політична система будувалася на дуалізмі абсолютної і обмеженої («змішаної») влади. Після деякої перерви у XVII ст. відроджується ідея контракту. Крім того, верховенству права сприяє поява ідеї держави як «штучної особи», відокремленої як від тих, хто править, так і від підлеглих.

Появі й утвердженню верховенства права сприяла специфіка англійського права як загального права, що є благотворним для обмеження свавілля влади: 1) в еволюції загального права бере участь велика кількість людей, які зіштовхуються з новими обставинами; 2) суддя діє не за власною ініціативою, а лише тоді, коли на його розгляд передається певний спір; 3) судді вимушені встановлювати норми, виходячи з того, що ці правила поведінки відповідають давно існуючим звичаям суспільства; 4) ще в середні віки в англійських юристів з'являється впевненість у тому, що існують межі розвитку загального права, які окреслені фундаментальними принципами; 5) суд як автономна й авторитетна інституція визнає обов'язок королівської влади підкорюватися загальному праву.

Автор погоджується з тим, що фундамент сучасної концепції верховенства права створило поєднання античної і середньовічної правових традицій з ідеєю пріоритету індивідуальної свободи, яка з'явилася в Новий час. Наводиться класичне обґрунтування доктрини верховенства права, яке здійснене А. В. Дайсі.

У підрозділі 3.2. «Принцип верховенства права: загальна характеристика» розглядається вихід доктрини верховенства права за межі Великобританії та США й її сприйняття багатьма правовими системами в ХХ ст. Автор погоджується з тим, що концепція верховенства права має як спільний ґрунт, так і відмінності з теорією правової держави, а також з концепцією законності, й здійснює їх порівняння.

При визначенні змісту верховенства права дисертант звертає увагу на важливість ідеї проголошення першості права перед державою, внаслідок чого суверена, який проголошує право, заміщує чи має тенденцію заміщувати суверенне право. Однак, на думку автора, ще більш влучно характеризувати право як явище, що має перевагу над будь-якими рішеннями та діями окремих суб'єктів; усі подібні рішення й дії «проходять повірку» правом. Ніхто не стоїть над правом і не знаходиться поза правом. Іншими словами, має місце «верховенство права, а не особи».

Дисертант поділяє підхід, згідно з яким усі конкуруючі визначення верховенства права можуть бути зведені до двох основних груп, відомих як «формальна» і «матеріальна» (змістовна) концепції. Основну відмінність між ними можна визначити так: формальні теорії зосереджуються на належних джерелах і формі законності, тоді як матеріальні теорії включають також вимоги до змісту закону (зазвичай він має узгоджуватися з правовими або моральними принципами).

Водночас зауважується, що доцільним є не протиставлення верховенства права в матеріальному і формальному розумінні, а їх поєднання в концепцію, що інтегрує різні цінності, які забезпечуються правом. Формальний аспект, який традиційно асоціюється з принципом законності, є лише першим рівнем ідеї верховенства права. У більш широкому розумінні ідея верховенства права враховує, що право має відповідати певним змістовним (матеріальним) критеріям - насамперед основоположним правам людини.

Підрозділ 3.3. «Формальний та матеріальний аспекти верховенства права» присвячено висвітленню двох вищезгаданих аспектів у структурі принципу верховенства права.

Підкреслюється, що з формальної точки зору верховенство права полягає в тому, що в суспільстві мають існувати правові норми, яких дотримуються всі суб'єкти, в тому числі держава. Індивід знає, як себе поводити та якої поведінки він може очікувати від інших суб'єктів. Захист особи від свавільних дій влади забезпечується вже тим, що їхня взаємодія завжди опосередкована загальнообов'язковим законом. Основні цінності, які асоціюються з цим аспектом, - порядок, передбачуваність, упевненість, законність, правова безпека.

Формальний аспект верховенства права передбачає такі вимоги: 1) у суспільстві має взагалі існувати система права як сукупність норм; 2) норми права повинні бути зрозумілими (чіткими, ясними і несуперечливими), а система права прозорою (транспарентною); 3) норми права повинні бути доступними (тобто оприлюдненими) й зазвичай не мати зворотної дії; 4) право має бути розумно стабільним, а правотворчість - послідовною; 5) повинна існувати усталена практика реалізації норм права, яка підтримується гарантією їх однакового застосування.

На думку автора, виконання вимог, що випливають з формального аспекту верховенства права, забезпечується низкою юридичних інструментів та інституцій, серед яких особливе значення мають: 1) правила нормотворчої техніки; 2) «технічне обслуговування» системи права (законодавства); 3) обов'язок оприлюднення нормативно-правових актів і загальна заборона зворотної дії законів; 4) принцип правової визначеності; 5) принцип «економії закону»; 6) принцип добросовісності; 7) ефективна судова система.

У свою чергу матеріальний аспект верховенства права полягає в тому, що мають існувати доволі чіткі змістовні стандарти, які визначають суть позитивного права. Таким чином, верховенство права - це панування права певного змісту. У цьому випадку право стримує державу не фактом існування правил і процедур; воно обмежує державу за змістом її юридичних актів. Для демонстрації цієї ідеї слушною є метафора «верховенство права над законом». Основними цінностями, що асоціюються з цим аспектом, є гідність людини, стриманість державної влади.

Матеріальний аспект верховенства права передбачає, що норми права мають відповідати: 1) стандартам основоположних прав і свобод; 2) загальним засадам права, іншим принципам природного права.

Виконання вимог, що випливають з матеріального аспекту верховенства права, зокрема, забезпечується: 1) уявленням про обмеженість впливу держави на зміст права; 2) наявністю чітко викладеного переліку прав людини, зафіксованого насамперед в конституції; 3) принципом поділу влади; 4) наявністю ефективної судової системи; 5) міжнародними угодами з прав людини; 6) належною правовою процедурою; 7) принципом пропорційності; 8) принципом добросовісності; 9) сильною конституційною традицією та відповідною загальною культурною ситуацією.

Розділ 4 «Принципи, що забезпечують дію верховенства права» складається з 3 підрозділів, які присвячені дослідженню тих окремих загальних принципів права, що є гарантіями існування верховенства права.

Підрозділ 4.1. «Принцип правової визначеності» виходить з того, що вимога визначеності - одна з перших і найсуттєвіших вимог, що пред'являються людиною до права. Її важливість досить давно усвідомлюється європейською культурою. Основу принципу правової визначеності (правопевності) утворює концепція передбачуваності. Згідно з нею люди повинні мати змогу планувати свої дії із впевненістю, що знають про їх правові наслідки. Цей принцип вимагає, зокрема, щоб правові акти заздалегідь оприлюднювалися, діяли на майбутнє, були ясними, простими, точними, чіткими, несуперечливими, а застосування цих актів було передбачуваним.

У роботі підкреслюється, що даний принцип знайшов своє найповніше відображення в праві Ради Європи й праві ЄС. З практики Європейського Суду з прав людини випливає, що лише поєднання зрозумілості закону з його ефективною реалізацією забезпечує правову визначеність, яка є гарантією правової безпеки особи в умовах демократичної правової держави. У праві ЄС правова визначеність розглядається як зобов'язання державних владних органів забезпечити особам легкість з'ясування права й можливість скористатися цим правом у разі необхідності. Аналізуючи норми Конституції України, положення поточного законодавства, практику Конституційного Суду України, автор демонструє, що принцип правової визначеності сприйнятий правовою системою України.

Існування ідеї правової визначеності як під час правотворчості, так і на стадії реалізації права (правозастосування), логічно обумовлює дві групи відповідних вимог: 1) вимоги до норм права (нормативно-правових актів); 2) вимоги до їх застосування.

Так, вимоги до норм права можуть бути розподілені на вимоги змістовні і процедурні. У роботі аналізуються вимоги до змісту норм права, а саме: (1) норми мають бути зрозумілими (доступними), (2) несуперечливими і (3) повинні пропонувати повне врегулювання суспільних відносин, не допускаючи існування прогалин; (4) норми, які визначають компетенцію державних органів, не повинні наділяти їх широкими дискреційними повноваженнями.

Найважливішими процедурними вимогами, з дотриманням яких пов'язується правова визначеність, є: 1) вимога про обов'язкове оприлюднення актів; 2) вимога, що забороняє зворотну силу актів; 3) вимога розумної стабільності права, що забезпечує незмінність правових приписів протягом певного періоду й обумовлює заборону їх частих змін; 4) вимога послідовності правотворчості, що включає насамперед заборону необґрунтованих змін; 5) вимога надання достатнього часу для змін у системі правовідносин, викликаних прийняттям нового закону.

На завершення підрозділу досліджені вимоги до застосування нормативно-правових актів: 1) нормативні акти повинні виконуватися; 2) повинна існувати практика уточнення (конкретизації) їх змісту; 3) повинна існувати практика однакового застосування закону; 4) рішення судів повинні бути остаточними і обов'язковими та підлягати виконанню.

У підрозділі 4.2. «Принцип пропорційності» підкреслюється, що в умовах правової держави й верховенства права заборона надмірного державного втручання у свободу особи є аксіоматичною вимогою, яка лежить в основі принципу пропорційності (розмірності, адекватності).

Пропорційність - один із загальних принципів права ЄС, який означає, що для досягнення певної мети органи влади не можуть накладати на громадян зобов'язання, які перевищують установлені межі необхідності, що випливають із публічного інтересу. Пропорційність є також одним із найважливіших принципів, що застосовується в практиці Європейського Суду з прав людини. Аналіз практики Суду свідчить про те, що цей принцип пов'язаний, насамперед, з проблемою правомірності обмежень прав людини. Завдяки діяльності Суду в праві Конвенції склалися критерії припустимого втручання держави, засновані на принципі пропорційності. Так, при оцінці правомірності й виправданості обмежень прав людини Суд послідовно вирішує чотири групи питань: 1) чи було передбачене законом те обмеження (втручання), що заперечується; 2) чи переслідувало воно одну з легітимних цілей, зазначених у Конвенції; 3) чи було воно необхідним у демократичному суспільстві; 4) чи було воно розмірним до тієї правомірної мети, яка переслідувалась.

Принцип пропорційності сприйнятий правовою системою України. Про це, зокрема, свідчить відповідна практика Конституційного Суду України, а також положення українського законодавства, які визнають існування принципу пропорційності і закріплюють його вимоги.

Принцип пропорційності вимагає, щоб мета встановлення певних правових обмежень була легітимною й істотною. Тому закон, яким запроваджуються певні обмеження, повинен давати змогу визначити їх мету. Неможливість встановлення мети обмежень розглядається Конституційним Судом України як суттєвий недолік закону й у сукупності з іншими обставинами може призвести до визнання неконституційними його положень.

Відповідно до принципу пропорційності обмеження, що переслідують істотну мету, мають бути об'єктивно виправданими, обґрунтованими - тобто розмірними. Зазвичай така перевірка здійснюється за трьома критеріями: придатність, необхідність і заборона надмірності. Логічним розвитком цієї вимоги є правило, згідно з яким, якщо існують менш обтяжливі шляхи досягнення цих цілей, вони мають бути використані. Вимога об'єктивної виправданості означає також, що розмір (обсяг) самого обмеження має бути диференційований в нормативному й індивідуальному акті залежно від конкретних обставин. Окремим випадком необґрунтованості обмежень є положення нормативних актів, що встановлюють обов'язки, які неможливо виконати. Використання надмірних заходів є підставою для визнання їх неконституційними.

Внаслідок дотримання вимог пропорційності при введенні обмежень забезпечується розумний баланс інтересів. Цей баланс можна вважати оптимальним лише за умови, що обмеження, яке запроваджується, не посягає на саму сутність того чи іншого права й не призводить до втрати його реального змісту.

У підрозділі 4.3. «Принцип добросовісності» зазначається, що цей принцип має багатовікову історію: він ґрунтується на відомій ще римському праву доктрині добросовісності (bona fides), що протиставлена злому умислу (dolus malus), і знайшов своє втілення у приписах чесно жити, не завдавати шкоди іншому, віддавати кожному належне.

Підкреслюється, що категорія «добросовісність» має моральну природу, представляючи стан чесності, сумління, порядності, передбачаючи переконаність в необхідності ретельного виконання соціальних обов'язків, повагу до інших, нездатність до низьких вчинків. Вона є тією загальнолюдською цінністю, без якої право (так само, як і будь-який інший соціальний регулятор) не може ефективно функціонувати. Добросовісність можна розглядати в суб'єктивному і об'єктивному значеннях.

Принцип добросовісності містить вимоги, які допомагають зняти або пом'якшити недоліки абстрактної і формальної природи права, наблизити його до ідеалів справедливості, рівності, свободи й гуманізму. Цей принцип лежить в основі механізмів самозахисту правової системи, які забезпечують повагу до її кінцевих цілей і дозволяють їй корегувати відхилення, що викликані використанням юридичних правил у тих випадках, коли має місце порушення духу права при відповідності його букві.

В принципі добросовісності пропонується виділити два аспекти: 1) добросовісність при реалізації прав і повноважень; 2) добросовісність при виконанні юридичних обов'язків.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень втілюється в кілька різних концепцій: a) неприпустимості зловживання правом; b) заборони обходу закону; c) добросовісної помилки.

Неприпустимість зловживання правом зазвичай виводять із конституційних положень, згідно з якими здійснення прав та свобод людини не повинне порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Обхід закону передбачає свідоме створення суб'єктами права певного фактичного складу (чи утримання від його створення) з метою забезпечити щодо себе дію одного правового припису та/чи не допустити дію іншого. Він відрізняється від зловживання правом тим, що зловживання передбачає використання заздалегідь передбачених прерогатив, тоді як обхід втілюється не у використанні вже визнаного права, а в ухиленні від юридичного правила з метою отримати право, яким цей суб'єкт не володіє.

У свою чергу добросовісність помилки має місце тоді, коли суб'єкт безневинно помиляється при оцінці своєї поведінки як правомірної.

Наприкінці підрозділу наголошується на важливому значенні для міжнародного і внутрішньодержавного права добросовісності при виконанні договірних і недоговірних обов'язків.

Висновки

У дисертації наведені теоретичне узагальнення й нове вирішення наукової проблеми, яка пов'язана із з'ясуванням природи основоположних принципів права в контексті сучасного праворозуміння й розкриттям їх нормативного змісту.

Головні наукові й практичні результати дослідження є такими:

1. Прихильники юридичного позитивізму і прихильники природного права, незважаючи на використання різних підстав для легітимації, можуть дійти згоди щодо переліку основоположних принципів сучасного права. Це пов'язано з тим, що починаючи з другої половини ХХ ст. формується стійке переконання, що позитивне право має відповідати певним моральним стандартам - справедливості, рівності, свободі, гуманізму та ін. Ці засади знаходять своє відображення в конституціях і міжнародних актах, що свідчить про своєрідну «конвергенцію» природного і позитивного права. Завдяки цьому зникає підґрунтя для гострого конфлікту між цими школами праворозуміння при оцінці правового характеру тих чи інших норм.

2. Зв'язок між державою, суспільством і правом, на думку дисертанта, виглядає таким чином: держава отримує від суспільства «генеральну ліцензію» на адміністрування правової системи, а відповідні «ліцензійні умови» на правотворчість і судочинство забороняють державі самостійне встановлення, перегляд та скасування фундаментальних принципів права й основоположних прав людини, ігнорування нормативів, що складаються внаслідок постійного повторення суспільних відносин.

3. Ознаками основоположних принципів права є втілення в них найважливіших цінностей, притаманних певній системі права, концентроване відображення результату розвитку права та визначення напрямків його подальшого розвитку, найбільш загальний характер, пріоритет перед нормами права, підвищена стійкість, самодостатній характер (з точки зору формальної визначеності) та ін.

4. Важливу роль у наповненні принципів як загальних ідей нормативним змістом відіграють суди. Питання про зміст принципу зазвичай вирішується судами в ході обережного, але безперервного правового розвитку і лише в тій мірі, в якій це є необхідним при вирішенні конкретної справи (шлях «inter alia» - «від справи до справи»).

5. Враховуючи, що принципи мають вимір ваги (чи важливості), чого позбавлені норми, при вирішенні справи можуть братися до уваги кілька принципів, що суперечать один одному. На нашу думку, ця особливість принципів права вимушує відмовитись від спроби розташувати в ієрархічному порядку принципи одного рівня (наприклад, здійснити ранжування основоположних принципів).

6. Основоположні принципи права відображаються у засадах правотворчості, правозастосування, тлумачення права та ін., завдяки чому створюється можливість їхнього втілення у правову реальність.

7. Особливість природи основоположних принципів права полягає в тому, що принципи «живуть» не тільки в текстах законів, а насамперед в свідомості суб'єктів права; вони фактично проявляють себе через юридичну діяльність, а в юридичних актах лише знаходять своє підтвердження. Початок розуміння певних ідей як принципів права йде не від конкретного юридичного акта, а від почуття правомірності, яке поступово розвивається в суб'єктів права. Це підсилює аргументацію на користь визнання основоположних принципів самостійним джерелом права. Завдяки такому визнанню можна уникнути небажаного протиставлення позитивних і надпозитивних принципів права.

8. Право слід розуміти як загальнообов'язковий соціальний регулятор, спрямований на забезпечення свободи шляхом визначення справедливої, рівної й гуманної міри належної і можливої поведінки, ефективна дія якого гарантується державою.

9. Питання про безпосереднє застосування принципів права пов'язане з проблемою добудови (розвитку) права. Цей зв'язок обумовлений тим, що право має орієнтуватися на ті цінності, що втілені в принципах права, а однією з цілей застосування права є прийняття рішення, узгодженого з принципами права. Суд повинен забезпечити дію принципу верховенства права, що легітимує судовий пошук (добудову, розвиток) права за межами буквального змісту закону. Здійснюючи добудову права, суд зобов'язаний спиратися на принципи права - обґрунтовувати свої рішення, безпосередньо посилаючись на них.

10. Добудова права secundum legem, яка відбувається в процесі тлумачення права, передбачає обов'язкове звернення до принципів права. Так, принципи права використовуються при: 1) застосуванні системного й телеологічного способів тлумачення (особливо при вирішенні «важких справ»); 2) тлумаченні оціночних понять; 3) обґрунтуванні необхідності відхилення від буквального тлумачення на користь поширювального й обмежувального тлумачення; 4) здійсненні модернового тлумачення, що має на меті «осучаснення» змісту закону; 5) проведенні так званої глобальної контрольної перевірки, що дозволяє попередити ситуацію, при якій результат тлумачення суперечитиме основним соціальним цінностям і внаслідок цього не отримає суспільного визнання.

11. Проблема доповнення закону (добудова praeter legem) найчастіше розглядається в контексті подолання прогалин у праві. Аналогія права і безпосереднє застосування загальних (основоположних) принципів права мають бути визнані різними за своєю сутністю засобами подолання прогалин. Так, якщо аналогія права спирається на схожість, подібність відносин, які врегульовані законом, і тих, що не врегульовані законом, то при використанні загальних принципів права йдеться про створення правила для регулювання відносин, які по суті не є подібними до тих, що правом уже внормовані.

12. Діяльність сontra legem в умовах демократичної правової держави має виключний характер. Вона розглядається як аналог інституту крайньої необхідності й захищає максиму «право не має поступатися неправу».

13. Право повинне розглядатись як засіб забезпечення справедливості. Виокремлення у філософії кількох аспектів справедливості створює передумови для розрізнення об'єктивної і суб'єктивної справедливості, а також виокремлення формальної, змістовної і процедурної справедливості. Усі ці аспекти справедливості знаходять свій прояв у праві й тісно пов'язані між собою. Врахування вимог формальної, змістовної і процедурної справедливості в процесі правотворчості приводить до появи легітимного права, а їх одночасна реалізація в процесі судочинства свідчить про здійснення правосуддя. Принцип справедливості знаходить свій розвиток в інших принципах. Так, існує зв'язок ідеї формальної справедливості з формальним аспектом верховенства права й принципом правової визначеності, а ідеї змістовної справедливості - з принципом пропорційності, який по-різному реалізується в сфері обміну і в сфері розподілу.

14. Принцип рівності в сучасному праві може бути описаний за допомогою формули «диференційована рівність з можливістю позитивних дій». Це означає, що (1) всі, хто знаходиться в однаковому становищі, мають рівні права, свободи та обов'язки й є рівними перед законом і судом; (2) але права, свободи та обов'язки є різними, коли право (2.1) враховує розумні й об'єктивні відмінності між особами або (2.2) створює тимчасові сприятливі умови для певної категорії осіб з метою компенсації існуючої фактичної нерівності.

15. Існує тісний зв'язок між правом і свободою в її негативному і позитивному аспектах. Право (1) ґрунтується на визнанні свободи беззаперечною соціальною цінністю, (2) послідовно втілює її ідею у своїх принципах та інститутах, (3) закріплює легітимовану міру свободи, (4) за допомогою різноманітних юридичних засобів захищає її від будь-яких порушень. Усе це дає підстави розглядати право як головну інституцію, що забезпечує індивідуальну свободу, а свободу - як одну з основних ідей, що надихають право.

16. У сучасному праві збільшується значення такого основоположного принципу, як гуманізм. У своїх найкращих європейських зразках право ніби концентрується навколо людини, її цінностей і інтересів, забезпечує їх захист, створює умови для реалізації потенціалу людини, хоча й не гарантуючи цю реалізацію без її власних зусиль. Ця тенденція пов'язується з визнанням особливого значення ідеї гідності людини, яка легітимує й визначає юридичний зміст таких стандартів, як свобода, рівність і справедливість, основоположні права людини. Саме в цьому напрямку має розвиватися українська правова система виходячи з її євроінтеграційних сподівань.

17. Верховенство права слід розглядати як похідну основоположних принципів права. На думку дисертанта, у разі якщо право буде засноване на засадах справедливості, рівності, свободи й гуманізму, розумні та добре інформовані люди погодяться з пріоритетом цього соціального регулятора над будь-якими рішеннями та діями окремих суб'єктів. Як ціннісний сплав цих ідей верховенство права формує відповідний образ правової системи і визначає ті умови, що дозволяють перетворити цей образ на реальність.

18. У структурі принципу верховенства права доцільно виокремлювати два аспекти верховенства права: формальний і матеріальний. Формальний аспект, який традиційно асоціюється з принципом законності, є лише першим рівнем ідеї верховенства права. У більш широкому розумінні ідея верховенства права враховує, що право має відповідати певним змістовним (матеріальним) критеріям - насамперед правам людини.

19. Принципи правової визначеності й пропорційності слід розуміти як об'єктивні гарантії існування верховенства права, а принцип добросовісності - як його суб'єктивну умову. Якщо правова визначеність відповідає за додержання вимог, що утворюють формальний аспект верховенства права, то пропорційність - за його матеріальний аспект.

20. Основні вимоги, що складають зміст принципу правової визначеності, випливають з ідей передбачуваності права, легкого його з'ясування і користування ним. Оскільки згадані ідеї мають втілюватися як в процесі правотворчості, так і в процесі реалізації права (правозастосування), це обумовлює дві групи відповідних вимог: 1) вимоги до норм права (нормативно-правових актів); 2) вимоги до їх застосування. У свою чергу вимоги до норм права (нормативно-правових актів) можуть бути розподілені на вимоги змістовні і процедурні.

21. Принцип пропорційності слід розуміти як загальний принцип права, спрямований на забезпечення у правовому регулюванні розумного балансу інтересів, відповідно до якого цілі обмеження прав повинні бути істотними, а засоби їх досягнення - обґрунтованими й мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються.

22. У структурі принципу добросовісності необхідно виокремлювати два аспекти: 1) добросовісність при реалізації прав та повноважень; 2) добросовісність при виконанні юридичних обов'язків. При реалізації прав та повноважень вимога добросовісності втілюється в концепціях неприпустимості зловживання правом, заборони обходу закону, добросовісної помилки, а при виконанні юридичних обов'язків - pacta sunt servanda. Добросовісність є засобом, що допомагає зняти або пом'якшити недоліки абстрактної та формальної природи права, наблизити його до відповідності основоположним принципам.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Монографія:

1. Погребняк С.П. Основоположні принципи права (змістовна характеристика) / С.П. Погребняк. - Х.: Право, 2008. - 240 с.

Статті у фахових наукових виданнях:

1. Погребняк С. Вплив судової практики на юридичні акти в романо-германській правовій сім'ї / С. Погребняк // Вісник Академії правових наук України. - 2003. - № 4 (35). - С. 92-99.

2. Погребняк С.П. Судова практика: поняття та функції / С. П. Погребняк, О. О. Уварова // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2004. - № 9. - С. 47-59.

3. Погребняк С. Справедливість змісту нормативно-правових актів як умова їх правомірності / С. Погребняк // Вісник Академії правових наук України. - 2005. - № 2 (41). - С. 41-50.

4. Погребняк С. Вимоги до нормативно-правових актів, що випливають з принципу правової визначеності / С.Погребняк // Вісник Академії правових наук України. - 2005. - № 3 (42). - С. 42-53.

5. Погребняк С. Дотримання принципу пропорційності як умова правомірності нормативно-правових актів / С. Погребняк // Вісник Академії правових наук України. - 2005. - № 4 (43). - С. 33-43.

6. Погребняк С. Принцип верховенства права: деякі теоретичні проблеми / С. Погребняк // Вісник Академії правових наук України. - 2006. - № 1 (44). - С. 26-36.

7. Погребняк С. Втілення принципів права в юридичних актах / С. Погребняк // Вісник Академії правових наук України. - 2006. - № 2 (45). - С. 21-32.

8. Погребняк С. Втілення принципу рівності в юридичних актах / С. Погребняк // Вісник Академії правових наук України. - 2006. - № 3 (46). - С. 8-20.

9. Погребняк С. Право і свобода: загальнотеоретичний аспект / С. Погребняк // Вісник Академії правових наук України. - 2006. - № 4 (47). - С. 35-47.

10. Погребняк С. П. Поділ права на публічне і приватне (загальнотеоретичні аспекти) / С.П. Погребняк // Державне будівництво та місцеве самоврядування : збірник наукових праць. - Вип. 12. - Х.: Право, 2006. - С. 3-17.

11. Погребняк С. Втілення принципу гуманізму в праві / С. Погребняк // Вісник Академії правових наук України. - 2007. - № 1 (48). - С. 33-42.

12. Погребняк С. Втілення принципу добросовісності в праві / С. Погребняк // Вісник Академії правових наук України. - 2007. - № 2 (49). - С. 13-24.

13. Погребняк С. П. Справедливість у судовій діяльності / С. П. Погребняк // Державне будівництво та місцеве самоврядування : збірник наукових праць. - Вип. 13. - Х. : Право, 2007. - С. 47-60.

14. Погребняк С. Роль принципу недискримінації в загальній концепції рівності / С. Погребняк // Вісник Академії правових наук України. - 2007. - № 3 (50). - С. 23-34.

15. Погребняк С. П. Втілення ідей свободи і рівності в праві: історичний аспект / С. П. Погребняк // Державне будівництво та місцеве самоврядування : збірник наукових праць. - Вип. 14. - Х.: Право, 2007. - С. 58-69.

16. Погребняк С. Основні вимоги, що випливають з принципу верховенства права / С. Погребняк // Вісник Академії правових наук України. - 2007. - № 4 (51). - С. 41-53.

17. Погребняк С.П. Роль позитивної дискримінації в загальній концепції рівності / С. П. Погребняк // Університетські наукові записки. - 2008. - № 1 (25). - С. 23-28.

18. Погребняк С. Особливості втілення в праві різних аспектів справедливості / С. Погребняк // Вісник Академії правових наук України. - 2008. - № 1 (52). - С. 31-42.

19. Погребняк С.П. Історичні витоки верховенства права / С.П. Погребняк // Державне будівництво та місцеве самоврядування : збірник наукових праць. - Вип. 15. - Х.: Право, 2008. - С. 3-13.

20. Погребняк С. Про засоби забезпечення обов'язковості права / С. Погребняк // Вісник Академії правових наук України. - 2008. - № 2 (53). - С. 36-46.

21. Погребняк С. Значення основоположних принципів права для формування і розвитку правової державності / С. Погребняк // Вісник Академії правових наук України. - 2008. - № 3 (54). - С. 91-97.

22. Погребняк С. Про ознаки права / С. Погребняк // Вісник Академії правових наук України. - 2008. - № 4 (55). - С. 13-21.

23. Погребняк С. П. Негативна і позитивна свобода в умовах демократичної соціальної правової держави / С.П. Погребняк // Ученые записки Таврического Национального университета им. В.И. Вернадского. Серия «Юридические науки». - Том 21 (60). - № 2. - Симферополь, 2008. - С. 74-81.

24. Погребняк С. Роль основоположних принципів права в забезпеченні прав людини / С. Погребняк // Вісник Академії правових наук України. - 2009. - № 1 (56). - С. 71-77.

Тези наукових доповідей та повідомлень:

1. Погребняк С.П. Верховенство права як передумова формування правової держави / С. П. Погребняк // Проблеми розвитку юридичної науки у новому столітті (До Міжнародного дня науки за мир і розвиток): тези наук. доп. та повідомлень учасників наук. конф. молодих учених (м. Харків, 25-26 грудня 2002 р.) / За ред. М.І. Панова. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2003. - С. 3-5.

2. Погребняк С.П. Методологічні засади державної влади / С.П. Погребняк // Методологічні проблеми правової науки: матеріали міжнародної наукової конференції. Харків, 13-14 грудня 2002 р. / Упорядники М.І. Панов, Ю.М. Грошевий. - Х.: Право, 2003. - С. 163-165.

3. Погребняк С.П. Принцип поділу влади: загальнотеоретична характеристика / С.П. Погребняк // Соціально-політичні та соціально-правові проблеми сучасності: збірник наукових тез (за матеріалами XV Харківських політологічних читань). - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2004. - С. 161-163.

4. Погребняк С. Роль судової практики у правовій системі: виступ на міжнародному семінарі «Юридична методологія - основа гармонізації законодавства України до законодавства ЄС», м. Київ, 13-14 листопада 2003 р. / С. Погребняк // Український правовий часопис. - 2004. - № 6. - С. 40-42.

5. Погребняк С.П. Поняття принципів права / С. П. Погребняк // Актуальні проблеми правознавства: тези доп. та повідомлень учасників наук. конф. молодих учених та здобувачів / За заг. ред. проф. М.І. Панова. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2006. - С. 5-7.

6. Погребняк С.П. Принцип рівності як конституційна вимога / С. П. Погребняк // Теоретичні та практичні проблеми реалізації Конституції України: тези доп. та наук. повідомлень учасників всеукр. наук.-практ. конф. (29-30 червня 2006 р.) / За заг. ред. М.І. Панова. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2006. - С. 133-137.

7. Погребняк С. Ідея свободи і юридичні акти / С. Погребняк // Сучасні проблеми юридичної науки і практики: тези доп. та наук. повідомлень всеукр. наук.-практ. конф. молодих учених та здобувачів / За заг. ред. проф. М.І. Панова. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2007. - С. 14-17.

8. Погребняк С.П. Гуманізм як одна з вихідних засад права / С.П. Погребняк // Матеріали наукових семінарів та «круглих столів», проведених Національною юридичною академією України імені Ярослава Мудрого спільно з Академією правових наук України в рамках Фестивалю науки 15-16 травня 2007 року / Упорядники А.П. Гетьман, О.В. Петришин. - Х.: Право, 2007. - С. 122-124.

9. Погребняк С.П. Принцип верховенства права: теоретическая характеристика / С.П. Погребняк // Актуальные проблемы гуманитарных и социальных исследований: материалы V региональной научной конференции молодых ученых Сибири в области гуманитарных и социальных наук. - Новосибирск: Новосиб. гос. ун-т, 2007. - С. 192-194.

10. Погребняк С.П. Роль правової культури для утвердження верховенства права / С.П. Погребняк // Правова культура і громадянське суспільство в Україні: стан і перспективи розвитку: матеріали міжнар. наук. конф., м.Харків, 12 жовт. 2007 р. / Редкол.: Ю.П. Битяк, І.В. Яковюк, Г.В. Чапала. - Х.: Право, 2007. - С. 18-20.

11. Погребняк С.П. Роль принципу добросовісності в правовій системі / С.П. Погребняк // Сучасні проблеми юридичної науки: тези доп. та наук. повідомлень всеукр. наук.-практ. конф. молодих учених та здобувачів / За заг. ред. А. П. Гетьмана. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2008. - С. 6-9.

12. Погребняк С.П. Особенности реализации в праве разных аспектов справедливости / С.П. Погребняк // Актуальные проблемы гуманитарных и социальных исследований: материалы VІ региональной научной конференции молодых ученых Сибири в области гуманитарных и социальных наук. - Новосибирск: Новосиб. гос. ун-т, 2008. - С. 137-139.

13. Погребняк С. Про реалізацію в праві різних аспектів справедливості / С. Погребняк // Антропологія права: філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи) : статті учасників Третього всеукраїнського «круглого столу» (м. Львів, 23-24 листопада 2007 року). - Львів: СПОЛОМ, 2008. - С. 276-290.

14. Погребняк С.П. Свобода та її конституційні гарантії / С.П. Погребняк // Актуальні проблеми конституційного права та державотворення: зб. наук. пр. / За заг. ред. В.М. Олуйка. - Хмельницький: Вид-во Хмельницького ун-ту управління та права, 2008. - Ч. 1. - С. 276-280.

15. Погребняк С. Принцип верховенства права: сутність і структура / С. Погребняк // Актуальні проблеми тлумачення і застосування юридичних норм: збірник статей учасників міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої пам'яті професора П.О. Недбайла. 28-29 березня 2008 р. - Львів: Юрид. ф-т Львів. нац. ун-ту імені Івана Франка, 2008. - С. 44-45.

16. Погребняк С.П. Про втілення в праві різних аспектів справедливості / С.П. Погребняк // Юридична наука очима молодих вчених: тези доп. та наук. повідомлень всеукр. наук.-практ. конф. молодих учених та здобувачів / За заг. ред. проф. А.П. Гетьмана. - Х.: Кроссроуд, 2008. - С. 3-6.

17. Погребняк С.П. Принцип недискримінації: загальнотеоретична характеристика / С.П. Погребняк // Осінні юридичні читання: тези доп. та наук. повідомлень всеукр. наук. конф. молодих учених 12-13 листопада 2008 р. / За заг. ред. А.П. Гетьмана. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2008. - С. 11-14.

Анотація

Погребняк С. П. Основоположні принципи права. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. - Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, Харків, 2009.

Робота присвячена дослідженню основоположних принципів права, їх нормативного змісту, а також засобів, що забезпечують їх втілення в правову систему. У системі загальних принципів права виділено групу основоположних принципів. Досліджено ознаки основоположних принципів права. Систематизовано підстави для обов'язкового звернення до принципів права при правозастосуванні.

Докладно проаналізований зміст таких основоположних принципів, як справедливість, рівність, свобода й гуманізм. Продемонстровано прояв у праві об'єктивної і суб'єктивної, а також формальної, змістовної і процедурної справедливості. Викладено зміст сучасного принципу рівності як диференційованої рівності з можливістю позитивних дій. Доведений тісний зв'язок між правом і свободою в її негативному і позитивному аспектах. Підкреслено тенденцію щодо збільшення значення принципу гуманізму в сучасному праві.

Верховенство права розглядається як похідна основоположних принципів права. Як ціннісний сплав цих ідей верховенство права формує відповідний образ правової системи і визначає ті умови, що дозволяють перетворити цей образ на реальність. Принципи правової визначеності й пропорційності слід розуміти як об'єктивні гарантії існування верховенства права, а принцип добросовісності - як його суб'єктивну умову.

Ключові слова: основоположний принцип права, справедливість, рівність, свобода, гуманізм, верховенство права, правова визначеність, пропорційність, добросовісність.

Аннотация

Погребняк С. П. Основополагающие принципы права. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора юридических наук по специальности 12.00.01 - теория и история государства и права; история политических и правовых учений. - Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого, Харьков, 2009.

Диссертация является первым в украинской юридической науке общетеоретическим монографическим исследованием основополагающих принципов права, их нормативного содержания, а также средств, обеспечивающих их воплощение в правовую систему.

Основополагающие принципы (справедливость, равенство, свобода и гуманизм) рассматриваются как разновидность общих принципов права, лежащая в основе права, образующая его фундамент. Сформулированы признаки основополагающих принципов права: воплощение в них важнейших ценностей, присущих системе права, концентрированное выражение результата развития права и определение направлений его дальнейшего развития, наиболее общий характер, приоритет перед нормами права, повышенная стабильность, самодостаточный характер (с точки зрения формальной определенности) и др.

Вопрос о непосредственном применении принципов права увязан с проблемой достройки (развития) права. Эта связь обусловлена тем, что право должно ориентироваться на ценности, воплощенные в принципах права, а одной из целей применения права является принятие решения, согласованного с принципами права. Суд обязан обеспечить действие принципа верховенства права, что легитимирует судебный поиск (достройку, развитие) права за пределами буквального содержания закона. Осуществляя развитие права secundum legem, praeter legem или сontra legem, суд вынужден опираться на принципы права - обосновывать свои решения, непосредственно ссылаясь на них.

Право рассматривается как средство обеспечения справедливости. Выделение в философии нескольких аспектов справедливости создает предпосылки для различения объективной и субъективной, а также формальной, содержательной и процедурной справедливости. Все эти аспекты находят свое проявление в праве и тесно связаны друг с другом. Учет требований формальной, содержательной и процедурной справедливости в процессе правотворчества приводит к появлению полностью легитимного права, а их одновременная реализация в процессе судопроизводства свидетельствует о реальном осуществлении правосудия.

Принцип равенства в современном праве описан с помощью формулы «дифференцированное равенство с возможностью позитивных действий». Это означает, что все, кто находится в одинаковом положении, имеют равные права, свободы и обязанности и равны перед законом и судом; но права, свободы и обязанности являются разными, когда право учитывает разумные и объективные различия между лицами либо создает временные благоприятные условия для определенной категории лиц с целью компенсации существующего фактического неравенства.

Демонстрируется тесная связь между правом и свободой в ее негативном и позитивном аспектах. Право основывается на признании свободы безусловной социальной ценностью, последовательно воплощает ее идею в своих принципах и институтах, закрепляет легитимированную меру свободы, при помощи разнообразных юридических средств защищает ее от любых нарушений.

Отмечается увеличение значения для современного права такого основополагающего принципа, как гуманизм. В своих лучших европейских образцах право является гуманистическим: оно как бы концентрируется вокруг человека, его ценностей и интересов, обеспечивает их защиту, создает условия для реализации потенциала человека, хотя и не гарантируя ее без его собственных усилий. Эта тенденция связывается с признанием особого значения идеи человеческого достоинства, легитимирующей и определяющей юридическое содержание таких стандартов, как свобода, равенство и справедливость, основные права человека.

Верховенство права рассматривается как производная основополагающих принципов права. В работе сделано допущение: если право будет основано на началах справедливости, равенства, свободы и гуманизма, то разумные и хорошо информированные люди согласятся с приоритетом данного социального регулятора над любыми решениями и действиями отдельных субъектов. Как ценностный сплав этих идей верховенство права формирует соответствующий образ правовой системы и определяет условия, позволяющие превратить этот образ в реальность.

Принципы правовой определенности и пропорциональности позиционируются как объективные гарантии верховенства права, а принцип добросовестности - как его субъективное условие. Если правовая определенность отвечает за соблюдение требований, образующих формальный аспект верховенства права, то пропорциональность - за его материальный аспект.

Ключевые слова: основополагающий принцип права, справедливость, равенство, свобода, гуманизм, верховенство права, правовая определенность, пропорциональность, добросовестность.

Summary

Pogrebnyak S. P. Fundamental principles of law. - Manuscript.

The dissertation for obtaining of an scintific degree of Doctor in Law, speciality 12.00.01 - theory and history of state and law; history of political and law studies. - Yaroslav Mudryi National Law Academy of Ukraine, Kharkiv, 2009.

The work covers the research on fundamental principles of law, their normative substance, and means ensuring their implementation in a legal system. A group of fundamental principles is distinguished in the system of general law principles. The features of fundamental principles of law are analyzed and the grounds for obligatory reference to the principles of law during law enforcement are systematized.

A detailed analysis is made in respect of the substance of such fundamental principles as justice, equality, liberty and humanism. It is demonstrated the objective, subjective, formal, substantive and procedural justice in law. It is defined the substance of the present principle of equality as differencing equality with the opportunity of positive actions. It is proved a close connection between law and negative and positive liberty. It is underlined a tendency on growing of significance of the principle of humanism in modern law.

It is examined the rule of law as deriving from fundamental principles of law. As a valuable combination of these ideas, the rule of law generates the appropriate image of legal system and determines the conditions which make it possible to transform this image into reality. The principles of legal certainty and proportionality are determined as objective guarantees for existence of the rule of law, and the principle of good faith is determined as its subjective condition.

Key-words: fundamental principle of law, justice, equality, liberty, humanism, rule of law, legal certainty, proportionality, good faith.

Размещено на Allbest.ru