Державно-правові погляди М.І. Палієнка

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

12.00.01 - Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Державно-правові погляди М.І. Палієнка

Пашнєва Вікторія Анатоліївна

Харків - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теорії та історії держави і права Харківського національного університету внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор

Скакун Ольга Федорівна,

Навчально-науковий інститут права, економіки та соціології

Харківського національного університету внутрішніх справ,

професор кафедри теорії та історії права.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, доцент

Дудченко Валентина Віталіївна,

Одеська Національна юридична академія,

професор кафедри теорії держави і права;

кандидат юридичних наук, доцент

Левченков Олександр Іванович,

Луганський державний університет внутрішніх справ

ім. Е.О.Дідоренка, проректор з наукової роботи.

Захист відбудеться “11” квітня 2009 р. о 14.00 годин на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.700.02 в Харківському національному університеті внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, просп. 50-річчя СРСР, 27, зал засідань вченої ради.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Харківського національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, просп. 50-річчя СРСР, 27.

Автореферат розіслано “10” березня 2009 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради В. Є. Кириченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Орієнтація на побудову соціальної демократичної правової держави в Україні вимагає створення адекватної цілісної наукової концепції, яка б слугувала теоретичним підґрунтям її формування та проведення політико-правових реформ у визначеному напрямку. Водночас успішна розробка сучасних теорій та практична реалізація їх положень потребує знання національної політико-правової спадщини. У працях вітчизняних учених містяться трактування багатьох державно-правових проблем, які є актуальними та свідчать про спадкоємність ідей. Проте в нинішній український юриспруденції, унаслідок різних причин, потенціал попередніх юридичних теорій, ідей, поглядів українських учених-юристів ще залишається недостатньо вивченим і використаним. До них зокрема належать погляди видатного представника української правової думки кінця ХІХ - першої половини ХХ століття, ученого-юриста М.І. Палієнка (25.11 (7.11) 1869 р. Київ - 11.10.1937 р. Харків).

Наукову спадщину М.І. Палієнка складають монографії, статті, нотатки, серед них магістерська дисертація «Суверенітет. Історичний розвиток ідеї суверенітету та її правове значення» (м. Ярославль, 1903 р.) і докторська дисертація «Вчення про сутність права і правову зв'язаність держави» (м. Харків, 1908 р.). Суверенітет держави, правова держава, поняття й сутність права - ось основні проблеми, що стали предметом його спеціального вивчення і є злободенними для України. Їх актуалізує й орієнтація України на інтеграцію в європейський правовий простір.

Більшість із вказаних проблем розроблялася М.І. Палієнком у дореволюційні часи. У роки існування радянської влади він продовжував цікавитися цією ж проблематикою, водночас приділяв увагу актуальному на той час питанню конституціоналізму, брав участь у підготовці Конституцій УРСР 1929 і 1937 років, а також ряду інших законодавчих актів. У світлі конституційної реформи в сучасній Україні вивчення державно-правових поглядів вченого є й досі актуальним. Хоч правознавці звертали увагу на праці М.І. Палієнка, але торкалися лише окремих його ідей, головним чином щодо суверенітету держави. У цілому його творча спадщина комплексно не досліджувалася. Цією роботою автор прагне заповнити існуючу прогалину.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертацію виконано відповідно до п. 1.1 «Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 роки», схвалено вченою радою Національного університету внутрішніх справ 23 березня 2001 р., протокол № 3. Тема дисертаційного дослідження також відповідає п. 92. «Пріоритетних напрямків наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006-2010 рр.», її схвалено вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ 23 грудня 2005 р., протокол № 13/2.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в історико-теоретичному, комплексному аналізі системи поглядів М.І. Палієнка на державу і право, зокрема на проблеми державного суверенітету, правової держави, форми держави, походження та сутності права, а також у визначенні їх науково-практичної значущості для сучасності.

Для досягнення мети дослідження поставлені такі дослідницькі завдання:

зібрати, систематизувати історіографічну та джерельну базу дослідження, відтворити в повному обсязі біографію вченого;

встановити основні етапи розвитку державно-правових поглядів М.І. Палієнка, визначити їхні характерні риси;

розкрити методологічні й загальнотеоретичні засади державно-правових поглядів М.І. Палієнка;

висвітлити погляди М.І. Палієнка на проблему державного суверенітету відповідно до розвитку державознавства того часу й сучасності;

встановити ступінь і напрям розробки М.І. Палієнком проблеми правової держави;

виявити особливості підходів М.І. Палієнка до проблеми форми держави, зокрема форми державного правління і форми державного устрою;

визначити своєрідність правового світогляду М.І. Палієнка через розкриття його оцінки різноманітних теорій праворозуміння на зламі ХІХ-ХХ століть; правовий палієнко суверенітет державознавство

дослідити погляди М.І. Палієнка на походження і сутність права;

встановити значення інтелектуального державно-правового спадку М.І. Палієнка для сучасної української юридичної науки.

Об'єкт дослідження - суспільні-політичні відносини в їхній еволюції (до і після Жовтневого перевороту 1917 р.), що вплинули на трансформацію поглядів М.І Палієнко на державу і право; його правова спадщина, наукові і публіцистичні праці, лекційні курси, архівні документи.

Предмет дослідження - погляди М.І. Палієнка на державу та право в контексті того часу та їх значення для сучасної юридичної науки.

Методи дослідження. Забезпечення всебічного, повного дослідження потребувало використання діалектичного й історико-порівняльного методів, що дозволило розкрити уявлення про генезис та еволюцію державно-правових поглядів М.І. Палієнка та його сучасників-учених, які працювали над розробкою тих самих питань. Застосування цих методів виключає екстраполювання нинішнього понятійно-категоріального апарату на поняття й категорії більше ніж сторічної давнини та навпаки. За допомогою історичної біографістики вдалося провести науковий пошук щодо встановлення основних етапів педагогічної і творчої діяльності М.І. Палієнка, виявлення його основних творів, які стали бібліографічною рідкістю.

З метою осягнення смислу текстів праць М.І. Палієнка використано герменевтичний метод - завдяки інтерпретації глибинної семантики (змістовної сторони мови, окремих слів), тобто символізму на рівні тексту, вдалося розкрити природу плюралізму ідей у галузі права й держави. Системно-структурний метод допоміг реконструювати систему поглядів М.І. Палієнка на державу та право в їх концептуальному зв'язку.

Застосування принципу єдності історичного і логічного методів знайшло вираз у поєднанні «портретного», хронологічного і тематично-проблемного способів дослідження. «Портретний» спосіб дослідження виявився в тому, що серед плеяди вчених-правознавців зосереджено увагу на політико-правовому «портреті» одного з них. Хронологічне висвітлення дозволило історично конкретніше й повніше розкрити послідовність і своєрідність процесу формування концепції суверенітету М.І. Палієнком, а також специфіку його політико-правових переконань, характер їх органічного зв'язку з конкретною історичною епохою. Хронологічно послідовний розгляд матеріалу супроводжувався теоретичним, тематично-проблемним висвітленням державно-правових поглядів М.І. Палієнка, дослідженням їх теоретико-пізнавальної значущості, а також аспектів зв'язку його концепції з сучасністю.

У дослідженні використаний методологічний і теоретичний потенціал сучасних вітчизняних і зарубіжних теоретиків права, істориків держави та права, правових і політичних учень, таких як Г. Александренко, С. Алексєєв, М. Аржанов, Б. Бабій, В. Виноградов, В. Грабарь, Р. Гринюк, В. Дудченко, В. Зорькін, М. Козюбра, А. Корнєв, О. Кудінов, Й. Левін, О. Левченков, М. Марченко, І. Матвієнко, В. Нерсесянц, О. Панченко, О. Петришин, Д. Прокопов, Ю. Римаренко, О. Скакун, О. Скрипнюк, О. Тимощук, І. Усенко та інших.

У роботі широко залучені теорії чи окремі ідеї представників різних правових шкіл, які тією чи іншою мірою вплинули на погляди М.І. Палієнка (Ж. Боден, Т. Гоббс, Ж.-Ж. Руссо, Ш. Монтеск'є, Г. Гегель, М. Драгоманов, Л. Петражицький, Ф. Тарановський та ін.), або розвинулися пізніше та у тій чи іншій частині співзвучні з ними (Е. Аннерс, Ж.-Л. Бержель, Г. Берман та ін.).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній історико-правовій науці на монографічному рівні комплексно досліджені погляди на державу та право вітчизняного правознавця М.І. Палієнка.

Новизну конкретизують наступні положення та висновки:

уперше:

- зібрана, систематизована документальна база дослідження - невідомі та маловідомі праці вченого, матеріали періодики того часу, архівні документи, частина з яких введена автором у науковий обіг;

- визначено систему провідних ідей (розподілення влади, народний суверенітет, правова держава, права людини тощо), що склали основу концепції М.І.Палієнка;

- запропонована періодизація розвитку політико-правового світогляду вченого. Його творчість припадає на періоди дорадянський (стояв на позиціях лібералізму й демократизму) і радянський (виявляв лояльність до нової влади, але не втратив основних первинних ідей). Дорадянський період творчості М.І. Палієнка розділено на такі підперіоди: 1) час служби в Київському університеті Святого Володимира (1892-1896 рр.); 2) викладання в Демидівському юридичному ліцеї м. Ярославль (1896-1906 рр.); 3) викладання в Харківському університеті (1906-1912 рр.);

- розкрито методологічні позиції М.І. Палієнка шляхом здійснення всебічного аналізу різноманітних (юридичних, філософських) теоретичних і емпіричних джерел в його інтерпретації та спростована започаткована в радянській юридичній науці точка зору про виключну схильність ученого до формально-догматичного методу;

- обґрунтовано, що погляди М.І. Палієнка на право складають цілісну, синтетичну, концепцію, у рамках якої здійснено відхід від класичного раціоналізму й використана методологія пізнання права, що включає усі способи освоєння реальності юридичної матерії (раціональні, інтуїтивні, споглядальні, дослідні й т.д.), які притаманні природній, позитивістській, соціальній, психологічній теоріям;

набули подальшого розвитку:

- внесок М.І. Палієнка у вітчизняну юридичну науку першою фундаментальною розробкою проблеми суверенітету - визначенням змісту його основних аспектів (внутрішній та зовнішній); ознак суверенітету, зокрема єдності й неподільності як визначальної характеристики держави; видів суверенітету в залежності від його носія: народ, держава;

- підходи М.І. Палієнка до співвідношення сторін суверенітету (внутрішню й зовнішню), коли внутрішній суверенітет означає панування і необмеженість держави в межах своїх кордонів, а зовнішній -- відсутністю такого панування і обмеженням міжнародними договорами та звичаями; їх відповідність сучасному розумінню;

- класифікація критеріїв, запропонованих вченим для розрізнення монархій і республік (участь народу в організації і діяльності державної влади); монархій -- дуалістичних і конституційних парламентарних (відповідальність уряду перед парламентом); республік -- представницьких (парламентарних) і з прямим правлінням (характер організації в них урядової влади);

- обґрунтування еволюції поглядів М.І. Палієнка на федеративний державний устрій, його перехід від ідеї про федерацію як союз держав, побудований на принципі децентралізації шляхом запровадження територіально-господарських автономій (дорадянський період), до ідеї про федерацію як союз демократичних республік з широким місцевим самоврядуванням (радянський період);

удосконалено положення про те:

- що, М.І.Палієнко будучи прихильником ідеї правової держави створив власну концепцію, у якій провідними є раціоналістичні елементи - залежність правової держави від форми державної влади й характеру взаємодії влад (законодавчої і виконавчої) та ступеня зв'язаності влади правом;

- проблему походження права М.І.Палієнко вирішує, базуючись на синтезі провідних ідей існуючих правових теорій, але не шляхом їх механічного підсумовування, а пошуком об'єднуючої бази, яку вбачає у духовній сутності людини (внутрішній генезис права), й у соціальному середовищі та владі (її авторитеті), породженій цим середовищем (зовнішній генезис права);

- що розуміння М.І.Палієнком сутності права не є одномірним, а розкривається через такі його властивості як нормативність, визначеність, регулятивність, загальність, волевстановленість, справедливість, примусовість; а також консерватизм, формалізм, символізм - ознаки, які набуває право в історичному розвитку;

- погляди на право (в значній своїй частині) зберігають теоретико-методологічне значення для сучасності завдяки здійсненому ним відходу від одномірності і партикуляризму, запрограмованого в усіх типах праворозуміння, і наближенню до синтетичної (інтегрованої) теорії.

Практичне значення одержаних результатів. Основні положення, висновки та пропозиції можуть бути використані: 1) у подальшій науково-дослідній роботі для опрацювання методологічної й концептуальної своєрідності вітчизняної думки та її наступного поглибленого вивчення; 2) у дієвому сучасному формуванні морального суспільства як основи правової держави; 3) у сфері правового виховання для підвищення обізнаності громадян з питань української наукової державно-правової спадщини; 4) у навчальному процесі при розробці лекційних курсів, семінарських занять, спецкурсів, а також при написанні курсових, дипломних, магістерських робот з історії вчень про державу та право, української політико-правової думки, теорії права і держави, конституційного права, соціології права, філософії права.

Апробація результатів роботи. Дисертаційне дослідження виконано й обговорено на засіданні кафедри теорії та історії держави і права Харківського Національного університету внутрішніх справ. Основні положення, висновки й рекомендації дисертації викладалися на наступних науково-практичних конференціях: «Природа, право і держава: історико-юридичні аспекти» (XVI Міжнародна історико-правова конференція, м. Ялта, 15-18 вересня 2006 р.); Круглий стіл, присвячений «90-річчю ухвалення ІІІ Універсала та проголошенню Української Народної Республіки» (Засідання круглого столу на кафедрі історії та теорії держави і права Кримського юридичного інституту Національного університету внутрішніх справ, м. Сімферополь, 9 листопада 2007 р.); «Регіональні спекти історико-правових досліджень» (XVII міжнародна історико-правова конференція, м. Донецьк, 31 травня - 3 червня 2007 р.); «Проблеми протидії злочинності: історико-правовий аспект» (XVIIІ міжнародна історико-правова конференція, м. Сімферополь 13-17 вересня 2007 р.).

Публікації. Основні положення дисертації викладено у 9 наукових статтях, шість з яких опубліковані у наукових виданнях, що входять до переліку затвердженому ВАК України.

Структура дисертації визначена предметом, завданнями та логікою дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, десяти підрозділів (з висновками), загальних висновків, списку використаних джерел і літератури. Загальний обсяг дисертації складає 206 сторінок, з них основного тексту 190 сторінок. Список використаних джерел містить 174 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтована актуальність теми дисертації, її зв'язок з науковими програмами, планами й темами, охарактеризований ступінь наукової розробки теми, визначені мета, завдання, об'єкт і предмет дисертаційного дослідження, розкрита наукова новизна одержаних результатів, їхнє практичне значення, надані відомості про апробацію, структуру і обсяг роботи.

Розділ І «Стан наукової розробки теми і джерельна база дослідження» присвячений аналізу історіографічної бази дослідження, а також визначенню поняттєво-категоріального апарату дослідження. Розділ складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Історіографія теми» відтворюється картина наукових інтересів до творчості М.І. Палієнка за періодами: а) дослідження, проведені до революції 1917 р.; б) історіографія радянського періоду; в) сучасна історіографія. Систематизовано та проаналізовано літературу кожного з цих періодів. Значною мірою в цій літературі (з теорії держави та права, історії правових і політичних учень, конституційного права) до поглядів М.І. Палієнка в галузі держави і права зверталися фрагментарно і побіжно.

Підрозділ 1.2. «Джерельна база й понятійно-категоріальний апарат дослідження» містить аналіз джерел дослідження, які розділено на шість груп: 1) архівні матеріали; 2) праці М.І. Палієнка, опубліковані до і після Жовтневих подій 1917 р.; 3) нормативно-правові акти Російської імперії; 4) нормативно-правові акти часів радянської влади; 5) теоретичні розробки в галузі держави і права, проведені сучасниками М.І. Палієнка; 6) праці сучасних правознавців в галузі держави та права, у тому числі й ті, в яких є згадка або розгляд окремих ідей чи праць М.І. Палієнка.

Серед архівних матеріалів варто виділити фонди Центрального державного архіву вищих органів влади, зокрема фонд 166 - Особова справа, у якій міститься інформація про етапи викладацької діяльності М.І. Палієнка. На жаль, пошуки матеріалів з теми дослідження в архіві бібліотеки Національного університету ім. Т.Г. Шевченка (м. Київ) та Державному архіві в АР Крим (він проживав у Криму в 1918-1921 рр.) не дали результатів.

Характеризуючи понятійно-категоріальний апарат дослідження, автор концентрує увагу на спеціальних взаємозалежних поняттях з історії політичних і правових учень -- «погляди на державу», «погляди на право», «правова ідея», «правова концепція», «правова теорія» тощо.

Розділ 2 «Основні етапи розвитку поглядів М.І. Палієнка на державу і право в контексті його наукової та педагогічної діяльності» присвячено становленню державно-правових поглядів ученого, його науковій і педагогічній діяльності дорадянських і радянських часів.

У підрозділі 2.1. «Формування поглядів М.І. Палієнка на державу і право в дорадянський період (кінець ХІХ - початок ХХ ст.)» подано за періодами його науково-педагогічної діяльності, яка проходила в різних навчальних закладах держави: 1) час служби в Київському університеті Святого Володимира (1892-1896 рр.); 2) викладання в Демидівському юридичному ліцеї, м. Ярославль (1896-1906 рр.); 3) викладацька діяльність у Харківському університеті (1906-1912 рр.). Кожний з періодів висвітлено з урахуванням зміни політичної ситуації та еволюції державно-правової думки в Росії та Україні.

У підрозділі наголошується, що М.І. Палієнко вперше заявляє про себе, як науковець й педагог пробною лекцією «Сутність адміністративної юстиції і основні риси її організації» (опублікована в «Ученых записках Киевского университета» в 1898 р.) ще будучи слухачем магістратури. Докладно висвітлюється його науково-практична діяльність, що пов'язана з Демидівським юридичним ліцеєм (1896-1906 рр.), де він працює на посаді приват-доцента, а потім професора кафедри енциклопедії права та викладає одну з фундаментальних дисциплін, назва якої періодично змінювалася: «Юридична енциклопедія», «Енциклопедія права», «Юридичний догматизм». У цей період М.І. Палієнко виявляє себе як серйозний учений, здатний вести заочну полеміку з відомими колегами щодо питань походження і сутності права та розвитку вітчизняної державності у напрямку демократизації. Науковій активності сприяє його стажування в Гейдельберзькому, Страсбурзькому й Паризькому університетах (1899-1901 рр.), де він глибоко вивчає проблему державного суверенітету, а потім захищає дисертацію з цієї тематики (1903 р.). З-під пера вченого виходять опубліковані в Ярославлі такі наукові праці: «Предмет і завдання енциклопедії права та ідея права» (1900 р.), «Нова психологічна теорія права й поняття права» (1900 р.), «Нормативний характер права та його відмітні ознаки» (1902 р.), «Суверенітет. Історичний розвиток ідеї суверенітету та її правове значення» (1903 р.) та інші.

Період діяльності М.І. Палієнка в Харківському університеті збігається з суспільно-політичною кризою та революцією 1905-1907 рр., коли злободенною стає проблема конституціоналізму. В унісон з нею з'являються праці: «Правова держава й конституціоналізм» (Харків, 1906 р.), «Учення про сутність права та правову зв'язаність держави» (Харків, 1908 р.), «Основні закони і форми правління в Росії» (Харків, 1910 р.), «Правова природа Маніфесту 17 жовтня 1905 р.» (Харків, 1915 р.), «Обласна Автономія й Федерація» (Харків, 1917 р.). Аналіз цих праць свідчить про істотний внесок ученого в розробку важливих державно-правових питань -- правова держава, природні права людини, соціальна сутність права тощо, які й дотепер залишаються актуальними.

У підрозділі 2.2. «Еволюція поглядів М.І. Палієнка на державу та право в радянський період» відзначається, що вчений переважно досліджує ті ж проблеми держави та права, що й у дореволюційний період: питання державного суверенітету, правової держави, сутності права. Їх тлумачення було прийнятним (як методологічно, так і політично) в перші роки радянської влади, оскільки марксистсько-ленінська методологія тільки-но утверджувалася в якості офіційної, а ідейно-правовий плюралізм ще не звузився до пануючого монізму. Треба віддати належне сміливості М.І. Палієнка як ученого і громадянина, який в умовах соціалістичної реконструкції суспільства й держави, по суті, виступає проти створення «замкненого» суспільства -- пропагує думку про необхідність порівняння радянського права із зарубіжним, закликає не обмежуватися внутрішнім революційно-державним будівництвом без огляду на досвід (хай і негативний) капіталістичних країн.

Радянський період творчості М.І. Палієнка багато в чому пов'язаний з Харківським університетом. У 20-ті роки XX ст. учений стає одним з перших викладачів інституту народного господарства, який створюється й реформується при його участі. У 1920 р. він відгукується на запрошення керівництва Боспорського університету (Керч) і викладає в ньому дисципліну «державне право»; проводить заняття на так званих «Археологічних курсах», організованих при Керченському музеї старовини. З 1920 р. по березень 1921 р. він займає посаду професора Таврійського університету. У 1930 р. М.І. Палієнко обирається Академіком академії наук УРСР зі спеціальності «державне право»; очолює Комісію радянського права і будівництва, у складі якої проводить дослідження на тему «Право громадянства в СРСР і за кордоном».

Поряд з написанням ряду наукових праць («Конфедерації, федерації і Союз Радянських Соціалістичних Республік» (Одеса, 1923 р.), «Право громадянства в сучасних федераціях і Союзі РСР» (Харків, 1926 р.), «Проблеми суверенітету сучасної держави» (Харків, 1929 р.), він працює над проектами законодавчих актів, які стосуються державно-правового будівництва УРСР, бере участь у практичній роботі з підготовки Конституції УРСР 1937 р. -- результати цієї діяльності знаходять відображення в його науковому дослідженні «Розвиток Конституції УРСР як складової частини СРСР» (Харків, 1936 р.).

Розділ 3 «Погляди М.І. Палієнка на державу» присвячений аналізу й узагальненню поглядів М.І. Палієнка на проблеми державного суверенітету, форми державного правління та державного устрою, а також виявленню основних рис його концепції про правову державу.

У підрозділі 3.1. «Державний суверенітет» висвітлюються погляди вченого на державний суверенітет в контексті розвитку державознавства того часу. І дотепер М.І. Палієнко вважається одним з вітчизняних фундаторів теорії суверенітету держави. Його працю «Проблеми суверенітету сучасної держави», що опублікована у Харкові у 1929 р., можна назвати енциклопедією вчення про суверенітет -- вона досить часто використовується сучасними правознавцями як теоретичне підґрунтя для наукових досліджень. А конституційні документи, у створенні яких учений брав безпосередню участь у радянський період своєї творчості, служать історичними джерелами вітчизняного конституційного права.

Фундаментальність його теорії державного суверенітету, полягає, по-перше, в тому, що вона ґрунтується на ідейних здобутках попередників у цій галузі - вченнях Ж. Бодена, Т. Гоббса, Д. Локка, Ж.-Ж. Руссо, О. Гірке, Р. Штинтцинга, І. Блюнчлі, С. Пуффендорфа, Л. Ле Фюра, Г. Еллінека, Г. Шульца, М. Коркунова та інших. Він поділяє їх висновок про те, що суверенітет державної влади є не простою сумою прав, які надаються при управлінні, а виступає як взаємно пов'язана та узгоджена система прав, якою в усій повноті наділяється держава як суб'єкт внутрішніх і зовнішніх відносин. По-друге, його теорія спирається на узагальнення державно-правової практики власної країни та інших держав світу. По-третє, концептуальні засади його теорії про суверенітет є прогресивними, демократичними, бо будуються на принципах парламентаризму, розподілення влад у державі, правовій визначеності суверенітету.

М.І. Палієнко виступав проти ототожнення суверенітету з державною владою. Він стверджував, що носієм державного суверенітету, а отже і суверенних прав і обов'язків, є не державна влада чи будь-який державний орган, а держава («Суверенітет є якістю самої держави»). Саме держава як носій суверенних прав і обов'язків формує і здійснює всередині країни свою вищу верховну владу, яка є й «правовою владою», бо «не може бути юридично обмежена правом іншої держави».

Наукові пошуки в галузі внутрішніх і зовнішніх ознак суверенітету держави приводять М.І. Палієнка до висновку, що суверенітет однієї держави не виключає суверенітету інших держав, оскільки кожна держава є суверенною лише в її територіальних межах. Тому суверенітет часто й називають «вищою, незалежною територіальною владою». Ретельному аналізу дослідник піддає зовнішні ознаки суверенітету держави, підкреслює, що вступаючи в міжнародні договори та визнаючи міжнародні звичаї, держава частково обмежує себе.

Особливість теорії державного суверенітету, розробленої М.І. Палієнком, полягає й у тому, що він уперше виокремлює й обґрунтовує дві концепції суверенітету: 1) як надзаконної абсолютної влади (в абсолютній монархії); 2) як влади законної або суверенної у формах і межах права (в конституційній державі). Узагальнюючи історичну практику, М.І. Палієнко констатує, що державний суверенітет може існувати й в умовах недемократичного режиму. Добровільне надання державою можливостей щодо здійснення тих чи інших її прав владарювання певній особі, на його думку, не зменшує державного суверенітету, але впливає на характер порядку здійснення державної влади. Доводячи, що конкретна держава ніколи не може позбавлятися свого суверенітету, він наполягає на тому, що найбільший розквіт усередині країни й за її межами можливий при конституційній формі правління.

Учений одним з перших у вітчизняній науці виступає проти «подільності суверенітету», визначає його як єдиний і монолітний, оскільки його суб'єктом, носієм (в залежності від виду суверенітету) є народ, держава.

У підрозділі простежується схожість у трактуванні суверенітету держави в працях наступних за ним радянських учених, а також подальша розробка ознак суверенітету в дослідженнях сучасних правознавців.

Підрозділ 3.2. «Форма державного правління й державного устрою» присвячений аналізу поглядів М.І. Палієнка на монархічну й республіканську форми правління та на федерацію як форму державного устрою, що викладені в праці «Основні закони і форма правління в Росії» (1910 р.) та інших.

Наводиться запропонована вченим класифікація монархій на конституційні дуалістичні та конституційні парламентарні, й республік - на представницькі та з прямим правлінням. Зазначається, що абсолютну монархію він визначає як державу, у якій одноосібний глава уряду є спадковим, отже безвідповідальним, бо володіє правом затверджувати або не затверджувати закони. А республікою вважає державу, у якій глава уряду є виборним і не володіє правом беззастережно відмовити в затвердженні закону. Участь народу в організації і діяльності державної влади служить основним критерієм класифікації цих двох форм правління.

Погляди М.І. Палієнка на федерацію висвітлюються в еволюції (дореволюційний період - радянський час). В дореволюційний період їх істотною рисою стало заперечення централізації влади, особливо для великої держави (Російська імперія), наділення органів місцевого самоврядування більшою самостійністю, а не перекладання значної частини повноважень на місцевих урядових представників (губернаторів, генерал-губернаторів). У своїй праці «Обласна автономія і федерація» (1917 р.) М.І. Палієнко окреслює три форми можливого державного перетворення Росії: 1) впровадження «широкого і вільного» місцевого самоврядування в господарських і культурних справах (без права місцевого законодавства); 2) надання окремим областям статусу автономії (з правом здійснення законодавчої діяльності в певних межах, що офіційно визначені центром); 3) організація Росії як «федеральної союзної держави». Кожний з цих варіантів реформування держави мав свої переваги, але найціннішим, на його думку, є створення певної самостійності в межах культурно-господарських автономій, тобто здійснення «живої диференціації державного ладу» з урахуванням конкретного рівня розвитку кожної території, беручи до уваги й господарські, і національно-культурні, і релігійні особливості.

У радянський час у роботі «Конфедерації, федерації і Союз Соціалістичних Радянських Республік» (1923 р.) М.І. Палієнко захищає переваги Радянської союзної держави перед буржуазними федераціями, вбачаючи їх в тому, що: 1) усі союзні складові є державами, а не провінціями; 2) усі вони, підкоряючись союзній владі, зберігають свою власну, «самопохідну владу», яка не виникає поза волею і владою об'єднуючої їх союзної держави. У підрозділі також визначаються ознаки, які, на думку вченого, відрізняють статуси федерації і автономних областей.

Щодо поглядів М.І. Палієнка на конфедерацію, то вони майже не відрізняються від сучасних - конфедерація розуміється як міждержавний союз (а не союзна держава), члени якого, зберігаючи свою незалежність, створюють на договірних засадах сумісні органи для координації дій у рішенні конкретних проблем.

У підрозділі 3.3. «Правова держава» аналізуються погляди М.І. Палієнка на сутність та ознаки правової держави, що викладені прямо чи опосередковано в низці праць: «Правова держава і конституціоналізм» (1906 р.), «Учення про сутність права і правову зв'язаність держави» (1908 р.), «Сутність адміністративної юстиції й основні риси її організації в європейських державах» (1898 р.) тощо.

Сутність правової держави вчений убачає у діях влади в межах права, в правомірності управління, підтриманні правового порядку й захисті прав громадян. Держава, пише він, «в силу самої природи своєї є правовою владою, тобто владою, що визначена й обумовлена правом». При цьому державна влада, її посадові особи повинні додержуватися права в тій же мірі й обсязі, як його дотримуються громадяни.

Обґрунтовується, що правовий характер держави відшукується ним не в меті та змісті адміністративних функцій влади, а у правовому способі й законному характері їх здійснення. Особливість його концепції правової держави полягає у тісному поєднанні правового характеру держави з її демократичним і соціальним змістом, коли народ приймає участь в управлінні і коли держава виконує соціальні функції (поліпшує «економічний стан народу», усуває «важкі умови існування знедолених класів населення», враховує соціальні інтереси останніх в законодавчій діяльності й в управлінні тощо). М.І. Палієнко не вживає категорії «соціальна держава», але вкладає в поняття правової держави притаманну соціальній державі вимогу соціальної захищеності людини.

У підрозділі наводиться запропоноване М.І. Палієнком (праця «Правова держава й конституціоналізм») визначення правової держави, розкриваються викладені ним принципи, за якими чітко відмежовується правова держава від усіх інших типів держав; висвітлюється значення принципу поділу влади та розкривається роль системи стримувань і противаг у приведенні до рівноваги різних частин влади.

Показово, що невід'ємною рисою правової держави М.І. Палієнко вважає наявність адміністративної юстиції, яка має слугувати формою конкретного контролю за законністю діяльності урядової адміністрації.

Розділ 4. «Погляди М.І. Палієнка на право» присвячено аналізу основної правової проблематики (походження та сутність права), що стала предметом спеціальної уваги М.І. Палієнка та визначенню специфіки його правової концепції.

У підрозділі 4.1. «Правова концепція М.І. Палієнка в контексті проведеного ним критичного аналізу типів праворозуміння» аналізується тлумачення вченим різних типів праворозуміння (природний, психологічний, позитивістський тощо), виявляються його оцінки кожного з них. Такий аналіз продиктований прагненням дисертанта відповісти на питання про правові позиції вченого: чи він є прихильником позитивістської теорії права (як оцінювався його юридичний світогляд у радянський час і здобув деяких прихильників серед сучасних вчених, фрагментарно ознайомлених з його працями), чи тяжіє до інтегрування співзвучних йому ідей з різних теорій, але не шляхом їх механічного поєднання, а виходом на новий рівень їх узагальнення. Дати таку відповідь виявилося не просто, оскільки вся наукова діяльність ученого -- це процес безперервної еволюції його поглядів, виражених дуже коректним чином, без категоричного заперечення будь-якої теорії, але, у той же час, поступовим переходом від визнання значення ідей однієї теорії до іншої, що обумовлюється ракурсом (тематикою) дослідження, яке він здійснює, а також змінами політичних ситуацій, які так чи інакше впливають на ідеологію наукових розробок у галузі юриспруденції. При всіх спробах зберігати певну незалежну позицію, учений, який жив і творив у дореволюційний та радянський часи, був вимушений методологічно трансформуватися, проте він не став сліпим апологетом будь-якої політичної чи правової ідеологічної конструкції.

Долю природного права («ідеї», «доктрини») вчений визначає як «воістину чудову!», простежує еволюцію через етапи: довге існування у формі «абсолютного природного права»; виявлення в новітній час у формі «раціонального природного права» (його вершиною вважає розгляд І. Кантом раціонального права як «права розуму); зближення природного й позитивного права у філософії Г. Гегеля; нарешті, подальші (безуспішні) спроби поставити «ідеалістичні побудови права в органічний зв'язок з об'єктивним світом реальних відносин» (Аренс та ін.) та обґрунтувати ідею про «історично-мінливий зміст природного права» на противагу ідеї абсолютного природного права. При цьому М.І. Палієнко вирізняє два бачення природного права: 1) як ідеального критерію права позитивного (існувало в римській юриспруденції, переважало в німецькій раціоналістичній доктрині); 2) як норм, що володіють вищою обов'язковістю для громадян і влади, оскільки регулюють життєві відносини так само, як і позитивне право (зрушення до другого уявлення почалося з І. Канта й характерне для сучасних М.І. Палієнкові варіантів теорії природного права).

Далі розкривається критичний характер тлумачення вченим визначень права вітчизняними прихильниками природно-правової теорії (В. Гессен, П. Новгородцев, Є. Трубецькой). З одного боку, він засуджує «крайній суб'єктивізм природно-правових принципів» чи «абсолютне природне право», що спричинило занепад цієї найдавнішої теорії. З іншого боку, вчений прихильно ставиться до новітніх варіантів теорії природного права, цінує законодавче втілення прогресивних елементів природно-правової теорії в конституційних актах Західної Європи й Північної Америки -- захист громадянських і політичних прав і свобод людини, проведення у життя засад правової держави, нарешті, сприяння «звільненню частини Європи від кастового устрою, феодальних порядків, патримоніального деспотизму й нестерпної опіки поліцейської держави».

Висвітлюється його полеміка з творцем психологічної теорії права Л.Й. Петражицьким, зазначається, що «суб'єктивні інтуїтивні правові норми», що ним введені, не можуть бути сприйнятими як юридичні. Щоб стати юридичними, наголошує М.І. Палієнко, інтуїтивні норми мають набути легітимності (визнання суспільством) та «суворої зовнішньої імперативності». Проте, він не спростовує саму по собі ідею про наявність глибокого, емоційного переживання індивідом своєї духовної гідності, автономного самовизначення як власного інтуїтивного права.

Наголошується, що М.І. Палієнко, хоч і поділяв деякі положення позитивістської теорії права, проте, на відміну від формально-догматичного трактування права як системи нормативних розпоряджень, установлених державою, вбачав його витоки в соціальній дійсності. У вступному слові до роботи «Предмет і завдання енциклопедії права й ідея права» (1900 р.) учений відзначив, що «право - не абстрагована ідея, проте реальна суспільна сила, прояв якої ми бачимо та відчуваємо постійно, якщо ми живемо в товаристві людей. Право та суспільство нерозривно пов'язані одне з одним». У радянський період М.І. Палієнко, зберігаючи свої колишні переконання, виявляв занепокоєння обростанням права авторитарною політичною оболонкою та пропонував узгодити право з абсолютними цінностями етичної свідомості людини як соціальної особи.

У результаті критичного аналізу поглядів М.І. Палієнка на типи праворозуміння (позитивістський, природний, психологічний тощо) і виявлення сприйнятих у них ідей, робиться висновок, що погляди вченого близькі до синтетичної концепції, яка сформульована правознавцем О.С. Ященко в праці «Теория федерализма: опыт синтетической теории права и государства» (1912 р.) і співзвучна сучасній інтегрованій теорії права.

У підрозділі 4.2. «Походження права» стверджується, що М.І. Палієнко вперше в юридичній науці (докторська дисертація «Учення про сутність права і правову зв'язаність держави») проводить систематизацію й аналіз учень про походження й сутність права, надаючи їм форму окремих предметів дослідження.

Зазначається, що М.І. Палієнко приділяє особливу увагу з'ясуванню факторів, котрі сприяють виникненню права. Він не поділяє позицій природної теорії права щодо походження права з ідей, свідомості, з наукових або етичних думок про право; звинувачує прихильників цієї теорії в тому, що вони уникають відповіді на питання, як з природного права виникає позитивне право. Вчений піддає критиці пояснення психологічною теорією виникнення права з внутрішніх, психічних переживань. Для нього не є принциповим, якою є первинна форма природного права (розум, природа, Бог) або «інтуїтивного права», оскільки він вважає, що пояснити однозначно як народжується право неможливо.

До основних факторів, що впливають на виникнення права М.І. Палієнко відносить: 1) зовнішній авторитет (зовнішня імперативність), який «диктує» людям «правила поведінки»; 2) соціальний попит у регулюванні суспільних відносин. Вбачаючи початкові джерела національного права у звичаєвому праві й законі, він задається питанням, яким чином вони виникли, і дає відповідь, що закон з'являється тоді, коли сформувалася держава, а звичаєве право почало створюватися у бездержавному суспільстві. Звичаєве право стає обов'язковим не тільки через традицію, не тільки через звичку, але тому, що тут виявляється свідомий елемент волі: безліч людей бажає, щоб при відомих випадках була вживана саме така норма навіть до тих, хто не визнає або заперечує її.

Безперечна заслуга М.І. Палієнка полягає в тому, що він одним з перших систематизує ідеї про витоки права та етапи його виникнення, відкидає одномірність їх пояснення, тим самим примирюючи узгоджувані ідеї юридичного позитивізму, природного права, соціологічної й психологічної правової теорії.

Підрозділ 4.3. «Сутність права» присвячений одному з базових питань юриспруденції, яке й досі залишається в центрі уваги сучасної правової думки. Свої погляди на сутність права М.І. Палієнко розкрив у таких роботах, як «Предмет і завдання енциклопедії права. Ідея права» (1900 р.), «Нормативний характер права і його відмітні ознаки» (1902 р.), «Учення про сутність права і правову зв'язаність держави» (1908 р.). На противагу ортодоксальній позитивістській юриспруденції, яка ототожнює право й закон та заперечує можливість пізнати сутність права, М.І. Палієнко вважає, що з'ясувати поняття права, як і загальне поняття про систему правознавства, неможливо без пізнання сутності права. На його думку (викладену в статті «Сутність адміністративної юстиції та основні риси її організації в європейських державах»), якщо визначати поняття права виходячи з психологічної теорії, яка вбачає в праві імперативно-атрибутивні переживання, то воно буде вкрай широким, не здатним конкретизувати його істинної сутності. Він наголошує на суворій зовнішній імперативності (наказах) як відмітній характеристиці правової норми, а зовнішній авторитет убачає в диктуванні волі, вимогах підкоритися їй, незалежно від особистих переконань і внутрішнього авторитету совісті. Вчений не ототожнює право з примусом, а вважає примус могутнім гарантом права, але не самим правом.

Не відкидаючи базування права на релігійних, моральних переконаннях, на «відчутті відваги», викликаної «економічною, інтелектуальною або навіть фізичною силою певної особи чи групи осіб» (авторитеті влади), він підкреслює, що «суто» правовий вплив на суспільні відносини формує юридичні закономірності, але він не є єдиним і винятковим. Взаємозалежні матеріальні й духовні фактори позначаються на змісті норм права, визначають його сутність. Розуміння вченим походження й сутності права знаходить яскраве вираження у дефініції, у якій зроблено наголос на соціальних витоках права та юридичних закономірностях його буття як зовнішніх імперативах: «Право являє собою сукупність позитивних, об'єктивних норм, необхідних правил поведінки, що формуються в суспільстві та мають характер владних зовнішніх наказів, які регулюють людські відносини».

Далі у підрозділі розкриваються основні ознаки права, що характеризують його сутність як соціально-державного феномена: нормативність, визначеність, регулятивність, загальність, волевстановленість, справедливість, примусовість - вони витікають зі змісту його міркувань і певною мірою перегукуються з сучасним тлумаченням права. Ці ознаки права доповнюються наступними, що ним конкретно визначені: консерватизм (перебування під впливом традицій, звичаїв); формалізм (дотримання визначених форм); символізм (вираження абстрактної ідеї в конкретній формі).

У висновках узагальнено основні результати дослідження державно-правових поглядів М.І. Палієнка (1869 - 1937 рр.), українського правознавця, доктора державного права з 1908 р., академіка Академії наук УРСР із 1930 р.

Основні періоди розвитку політико-правового світогляду вченого - дорадянський (стояв на позиціях лібералізму й демократизму) і радянський (виявляв лояльність до нової влади, але не втратив основних попередніх ідей). Дорадянський період творчості М.І. Палієнка розділено на наступні підперіоди: 1) час служби в Київському університеті Святого Володимира.; 2) викладання в Демидівському юридичному ліцеї м. Ярославль; 3) викладацька діяльність у Харківському університеті.

Наукова спадщина М.І. Палієнка багатогранна й представлена такими проблемами: державний суверенітет; форми державного правління та форми державного устрою; громадянство; правова держава; праворозуміння; походження права; сутність права та ін.

М.І. Палієнко не створив власної правової теорії, однак його дослідження у галузі держави та права мають власну оригінальну концептуальність. Концепції проблем, які він досліджував, базувалися не на формально-догматичній юриспруденції (як стверджувала радянська історіографія), а на об'єднанні близьких йому ідей провідних правових теорій - юридичного позитивізму, природної, соціологічної, психологічної. Превалювання ідей тієї або іншої теорії залежало від предмета й мети його дослідження; одномірність підходів до пізнання не віталася.

Концепцією державного суверенітету М.І. Палієнко збагатив юридичну науку. Суб'єктом і єдиним носієм суверенності він уважав саму державу, як ціле, як юридичну особу, а не той чи інший орган держави, або особу чи сукупність осіб у державі. Одним з перших у вітчизняній юридичній науці вчений виступив проти ідеї про «подільність суверенітету», визначав його як єдиний і неподільний. У питанні про співвідношення внутрішнього й зовнішнього суверенітету, він підходив диференційовано: панування і необмеженість державної влади в межах своїх кордонів; відсутність такого панування в сфері міжнародних відносин, обмеження її міжнародними договорами та звичаями. Концепція М.І. Палієнка щодо державного суверенітету перегукується із сучасною думкою про обмеженість його ззовні внаслідок зв'язаності національного права міжнародним правом.

Аналізуючи форми державного правління, монархію та республіку, М.І. Палієнко віддавав перевагу республіці, що побудована на принципах парламентаризму, конституціоналізму, можливості народу брати участь в управлінні державою. Серед форм державного устрою вчений докладно досліджував федеральну державу; обґрунтовував доцільність запровадження принципу децентралізації в державну будову Російської імперії; пропагував створення територіально-господарських автономій і розвиток на їх основі місцевого самоврядування. У радянський період учений звернувся до питання про форму державного устрою СРСР, визнавав її повноцінною федерацією; відрізняв конфедерацію від федерації за характером договору - у конфедерації договір між їхніми членами має міжнародно-правовий характер.

Правова держава ототожнювалась ученим з конституційною. Головними рисами правової держави він визнавав справедливість (мораль), зв'язаність верховної влади правом, сполучення інтересів особи й суспільства; вважав, що правова держава починається тоді, коли влада чітко усвідомлює, що закон не тільки є імперативом пануючих, а й імперативом підданих (громадян). У концепцію правової держави він увів раціоналістичний елемент, що проявився в тезі про формування свідомої переваги тієї чи іншої форми державної влади, ліберального чи демократичного режиму.

Розділяючи «громадянство» й «підданство» як поняття різних історичних епох і традицій, М.І. Палієнко вважав, що на відміну від феодальних держав, де населення перебуває у статусі підданих, конституційні держави складаються з громадян - осіб, які є носіями не тільки публічно-правових обов'язків, але й суб'єктивних прав, що поважаються державною владою.

Відносячи право до найскладніших явищ соціального світу, М.І. Палієнко розцінював дискусію з приводу концепції походження та сутності права, у якій він брав участь, важливим стимулом праворозуміння; не погоджувався з одномірним, внутрішньо-суб'єктивним, підходом природно-правової та психологічно-правової теорій до аналізу походження й сутності права; на відміну від ортодоксальної аналітичної юриспруденції чітко розрізняв право та закон.

Основні джерела права М.І. Палієнко вбачав у звичаєвому праві та законі, яким, у свою чергу, передували правила поведінки, що сформувалися в первісному суспільстві та поєднували норми моралі, релігії, права. Серед факторів впливу на виникнення права він вирізняв наступні: 1) зовнішній авторитет, тобто авторитет влади; 2) соціальна потреба врегулювати суспільні відносини з допомогою правових норм.

Сутність права вчений розкривав через його основні ознаки: нормативність, визначеність, регулятивність, загальність, волевстановленість, справедливість, примусовість, що певною мірою перегукуються з сучасним тлумаченням права. До вказаних ознак права додавав такі (як результат історичного розвитку права): консерватизм, формалізм, символізм.

Погляди М.І. Палієнка на державу й досі цінні розробкою теорії державного суверенітету і суміжних з ним питань (форма державного правління, правова держава), а погляди на право (в значній своїй частині) зберігають теоретико-методологічне значення для сучасності завдяки здійсненому ним відходу від одномірності і партикуляризму, запрограмованого в усіх типах праворозуміння (природний, позитивістський, соціологічний, психологічний тощо), наближенні до синтетичної ( інтегрованої) теорії.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

Пашнєва В. А. Погляди академіка М.І. Палієнка на проблеми інституту громадянства в контексті сучасності / В. А. Пашнєва // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - 2004. - Вип. 28. - С. 245-252.

Пашнєва В. А. Проблеми державного суверенітету у творчості М.І.Палієнка / В. А. Пашнєва // Вісник НУВС. - 2005. - Вип. 31. - С. 358-363.

Пашнєва В.А. Національні меншини - як складова міграційних процесів сучасної України / В. А. Пашнєва // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених. - Сімферополь. - 2005. - Вип. 8. - С. 151-155.

Пашнєва В. А. Погляди академіка М.І. Палієнка на господарсько-культурну автономію, як форму реалізації інтересів національних меншин / В. А. Пашнєва // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия «Юридические науки». - 2006. - Том 19 (58). - №2. - С. 294-299.

Пашнева В.А. Взгляды Н. Палиенко на происхождение и сущность права: материалы XVI международной историко-правовой конференции [«Природа, право і держава: історико-юридичні аспекти»], (Ялта, 15-18 сентября 2006 г.) / Міжнародна асоціація істориків права, Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського [та ін.]. - Сімферополь: Доля, 2007. - С. 269-282.