Кінематографічний твір як об'єкт права інтелектуальної власності

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ

УДК 347.78

КІНЕМАТОГРАФІЧНИЙ ТВІР ЯК ОБ'ЄКТ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Спеціальність 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес;

сімейне право; міжнародне приватне право

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Бурлаков Сергій Юрійович

Київ 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Харківському національному університеті внутрішніх справ, Міністерства внутрішніх справ України та Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна, Міністерства освіти і науки України.

Наукові керівники: доктор юридичних наук, професор Підопригора Оксана Опанасівна, Ново-Каховська філія Відкритого міжнародного університету розвитку людини "Україна", заступник проректора зі стратегічних питань

кандидат юридичних наук, доцент Приступа Степан Никифорович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, доцент кафедри цивільного права №1

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, доцент Васильєва Валентина Антонівна, Юридичний інститут Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, директор

кандидат юридичних наук, доцент Штефан Олена Олександрівна, Науково-дослідний інститут інтелектуальної власності АПрН України, завідувач відділом авторського права і суміжних прав

Захист відбудеться 4 грудня 2008 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.500.01 у Науково-дослідному інституті приватного права та підприємництва Академії правових наук України за адресою: 01042, м. Київ, вул. М. Раєвського, 23-а.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Науково-дослідного інституту приватного права та підприємництва Академії правових наук України за адресою: 01042, м. Київ, вул. М. Раєвського, 23-а.

Автореферат розісланий 3 листопада 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.І. Бобрик

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. З відродженням українського кіно та збільшенням кількості національних кінематографічних творів відчутно розширилася сфера майнових відносин, пов'язаних з цими творами.

Аналіз механізму правового регулювання відносин з приводу створення та використання таких складних об'єктів авторського права як кінематографічні твори обумовлює потребу в осмисленні механізму регулювання відносин, пов'язаних з кінотвором. Ситуація ускладнюється існуванням різних нормативно-правових підходів з точки зору права до врегулювання одних і тих же правовідносин.

Книгу IV ЦК України розроблено на прогресивній теорії виключних (інтелектуальних) прав, а Закон України „Про авторське право та суміжні права” було засновано на засадах пропрієтарної теорії права інтелектуальної власності. Такі доктринальні суперечності відобразились на системі законодавства у галузі авторського права та суміжних прав. Тому все це складає перший рівень проблем цивільно-правового регулювання суспільних відносин у галузі права інтелектуальної власності. Друга група проблем існує на рівні об'єктів та суб'єктів цивільно-правових відносин з приводу створення та використання кінематографічних творів при введенні їх до цивільного обороту.

Кінематографічний твір як синтетичний об'єкт авторського права включає в себе низку результатів творчої діяльності, що мають самостійне значення та можуть використовуватися їх авторами окремо, та одночасно відносяться до різних інститутів права інтелектуальної власності (авторського права, суміжних прав). Процес створення кінематографічного твору принципово відрізняється від створення інших об'єктів авторського права. При спробі врегулювати відносини між творчими учасниками (авторами, кіноакторами тощо), технічними робітниками (монтажерами, освітлювачами тощо) та організаторами кіновиробництва (кіностудіями, кінопродюсерами) виявляється недосконалість у нормативно-правовому забезпеченні вказаних відносин. Більше того, у кінематографії застосовуються формальні договірні конструкції, що не відповідають суті відносин, які склалися між їх учасниками.

У зв'язку з цим виникає потреба щодо розроблення теоретично обґрунтованої та адаптованої відповідно до практичних потреб конструкції правового регулювання відносин, що виникають з приводу кінематографічного твору як об'єкта права інтелектуальної власності.

Наведене вище зумовлює актуальність дисертаційного дослідження і наголошує на необхідності наукового осмислення, узагальнення і ґрунтовного аналізу законодавства та практики його застосування, розроблення ефективного цивільно-правового механізму регулювання відносин, що виникають при створенні та використанні кінематографічного твору як об'єкта авторського права з урахуванням потреб сучасності та загальносвітових тенденцій у розвитку правової думки.

До числа аналогів цієї роботи варто віднести наукові праці Мееровского В.Б. „Организационные и правовые вопросы производства кинокартин” (1947 г.), Орлова Б.П. „Основные вопросы киноавторского права в СССР” (1954 г.), Райгородского Н.А. „Авторское право на кинематографическое произведение” (1958 г.), Ваксберга А.И., Грингольц И.А. „Автор в кино” (1961 г.), Ландкофа С.Н. „Киноавторское право” (1963 г.), Павлова А.И. „Авторское право на кинематографическое произведение в СССР” (1972 г.), Петрова М.В. „Авторское право на произведения кино и телевидения” (1981 г.), Чернышевой С.А. „Правовое регулирование авторских отношений в кинематографии и телевидении” (1984 г.). Окремі проблеми охорони, обігу та захисту прав інтелектуальної власності на кінематографічний твір підіймалися в наукових працях Ч.Н. Азімова, Б.С. Антимонова, І.Е. Берестової, А.І. Вексберга, Е.П. Гаврилова, І.А. Грінгольца, М.В. Гордона, В.П. Грибанова, Галянтич М.К., В.А. Дозорцева, В.І. Жукова, О.С. Іоффе, В.О. Калятіна, О.В. Кохановської, С.М. Ландкофа, В.В. Луця, Н.М. Мироненко, В.Л. Мусіяки, Б.П. Орлова, А.І. Павлова, М.В. Петрова, О.А. Підопригори, О.О. Підопригори, Н.А. Райгородського, О.П. Сергеєва, Ю.О. Сергеєва, В.І. Серебровського, О.Д. Святоцького, К.А. Флейшиц, С.А. Чернишевої, В.Л. Черткова, К.Е. Чуковської, О.О. Стефан тощо. Однак слід зазначити, що більшість з робіт вказаних авторів проводилися на підвалинах чинного законодавства СРСР та при існуванні економічних відносин у галузі кінематографії, що базувалися на адміністративно-командних засадах та при повному невизнанні приватних інтересів. Дослідження сучасників торкалися лише окремих аспектів цивільно-правового регулювання обігу результатів інтелектуальної, творчої діяльності та прав інтелектуальної власності на них. Таким чином, серед аналогів немає жодного прототипу даної роботи на підґрунті законодавства України, комплексних наукових досліджень цієї проблеми в Україні до сьогодні не проводилося.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Виконання роботи ґрунтувалося на Законі України „Про Загальнодержавну програму розвитку національної кіноіндустрії на 2003-2007 роки” від 25 грудня 2002 року № 361-IV, Постанові Кабінету Міністрів України „Про затвердження Державної програми розвитку культури на період до 2007 року” від 6 серпня 2003 року № 1235 та виконувалася відповідно до „Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ МВС України на 2001-2006 роки”, розділу 9 „Пріоритетних напрямків наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006 - 2010 роки”, комплексної наукової теми юридичного факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна „Охорона цивільних прав та інтересів в громадянському суспільстві”.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розв'язання проблем цивільно-правових відносин, що виникають між суб'єктами права інтелектуальної власності на кінематографічний твір, його користувачами при створенні та використанні кінематографічного твору; проблем захисту прав указаних суб'єктів, а також одержання науково обґрунтованих висновків та формулювання пропозицій, спрямованих на вдосконалення цивільно-правового регулювання зазначених відносин та чинного законодавства.

Для досягнення мети дослідження в якості завдань поставлені такі питання:

1) визначення поняття та ознак кінематографічного твору, з'ясування правового статусу цього твору та умов надання йому правової охорони, а також виявлення особливостей охорони кінематографічних творів та меж їх забезпечення;

2) дослідження юридичної природи результатів інтелектуальної, творчої діяльності, що входять до складу кінематографічного твору як складові елементи та виявлення особливостей їх правової охорони;

3) визначення кола осіб, що є творцями кінематографічного твору як об'єкта права інтелектуальної власності; визначення особливостей правового положення інших суб'єктів права інтелектуальної власності на кінематографічний твір;

4) дослідження, виявлення та вдосконалення цивільно-правових форм реалізації суб'єктивних цивільних прав на кінематографічний твір;

5) розроблення дієвого універсального механізму, який би збалансовано захищав права інтелектуальної власності та інтереси як творців, так й інших суб'єктів кінематографії;

6) приведення спеціального національного законодавства України в галузі охорони прав авторів кінематографічного твору та інших суб'єктів кінематографії у відповідність до вимог ЦК України, угоди ТРІПС, директив ЄС, міжнародних договорів, учасником яких є або має намір стати Україна шляхом підготовки, обґрунтування пропозицій та рекомендацій з удосконалення вітчизняного законодавства у галузі права інтелектуальної власності на кінематографічний твір.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають при створенні, використанні кінематографічного твору як об'єкта права інтелектуальної власності, розпоряджанні правами інтелектуальної власності на кінематографічний твір та захисті прав інтелектуальної власності на нього при їх порушенні або невизнанні.

Предметом дослідження є кінематографічний твір як об'єкт права інтелектуальної власності, суб'єктивні права інтелектуальної власності на кінематографічний твір, цивільно-правові відносини, що складаються між творцями та іншими суб'єктами кінематографії, законодавство України й законодавство іноземних країн, яке регламентує суспільні відносини, що виникають при створенні, використанні кінематографічного твору як об'єкта права інтелектуальної власності, розпоряджанні правами інтелектуальної власності на кінематографічний твір та захисті прав інтелектуальної власності на нього при їх порушенні або невизнанні.

Методи дослідження складають загальноприйняті в юридичній науці методи пізнання державно-правових явищ. За допомогою формально-логічного методу тлумачення права було з'ясовано зміст правових норм, що регулюють відносини, які складаються між авторами творів, що увійшли до кінематографічного твору. За допомогою методу збору та вивчення одиничних фактів було вивчено практику застосування зазначених правових норм, письмові джерела (акти застосування правових норм, статистичні дані та звіти, наукові джерела), обумовлені об'єктом та предметом дослідження. Узагальнення і аналіз результатів, отриманих на емпіричному рівні дослідження, за допомогою методу діалектично-історичного матеріалізму дозволили з'ясувати проблеми цивільно-правових відносин, що виникають з приводу створення та використання кінематографічного твору, а також визначити шляхи і правові засоби їх вирішення. За допомогою методу сходження від конкретного до абстрактного були сформульовані поняття кінематографічного твору як об'єкта авторського права, договору про створення кінематографічного твору. За допомогою методу сходження від абстрактного до конкретного було сформульовано необхідні поняття і зроблено обґрунтування висновків. Системний метод дозволив вивчити об'єкт дослідження як єдине ціле, виявити різноманітні типи зв'язків у ньому й об'єднати їх у теоретичні положення. Методом порівняльно-правового аналізу досліджувалися нормативно-правові акти України й інших країн світу. На підставі методу прогнозування зроблено висновок щодо тенденцій удосконалення правової охорони кінематографічного твору в Україні з наближенням до світової практики.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у таких наукових положеннях та висновках:

1. Уперше сформульовано визначення інституту права інтелектуальної власності на кінематографічний твір, під яким необхідно розуміти систему правових норм, що регулюють особисті немайнові та квазіабсолютні виключні майнові відносини щодо створення та використання кінематографічного твору та пов'язані з нетілесними об'єктами як результатами сумісної діяльності, що носять творчий характер, мають економічну цінність та здатні вільно відчужуватися з урахуванням обмежень, що встановлені в інтересах захисту особистих прав авторів такого твору та суб'єктів суміжних прав в цілому і об'єктами-елементами, що входять до складу кінематографічного твору.

2. Уперше доводиться необхідність законодавчого закріплення єдиного строку правової охорони як кінематографічного твору в цілому, так і об'єктів-елементів, що до нього входять. Слід встановити, що авторське право на кінематографічний твір та суміжні права кіноакторів-виконавців повинні отримати єдиний строк правової охорони, який передбачено для об'єктів авторського права.

3. Уперше доводиться, що у кінематографічному творі слід виділяти зовнішньо виражені елементи та його внутрішній зміст. Внутрішні елементи кінематографічного твору класифікуються на юридично значущі (образна система, систему засобів художньої виразності) та юридично необов'язкові (тема, матеріал, сюжетне ядро (сюжет).

4. Уперше доводиться, що у випадку відступлення виключних прав на об'єкт-елемент, продюсер набуває виключних прав на використання внеску будь-яким способом при створенні кінотвору, а також з іншою метою. У ліцензійному договорі слід зазначати, що цей об'єкт-елемент передається для використання виключно для його використання у кінотворі.

5. Дістала подальшого розвитку позиція, що реалізацією суб'єктивних авторських прав на кінематографічний твір доцільно вважати будь-які правомірні дії, що вчиняються їх правоволодільцями і спрямовані на використання кінотвору як об'єкта авторського права та розпоряджання правами інтелектуальної власності на нього.

6. Дістало подальшого розвитку наукове положення, що договір про створення кіносценарію більш доцільно конструювати як ліцензійний договір про використання неоприлюдненого твору (кіносценарію) у кінематографічному творі. Об'єктом договору про створення кіносценарію є кіносценарій, а предметом договору - визначені в договорі виключні майнові авторські права, що надаються для використання у кінотворі певним способом або відступаються (повністю або частково).

7. Дістала подальшого розвитку позиція, що безпосереднє посягання на особисті немайнові та виключні майнові права інтелектуальної власності на кінематографічний твір, тобто дії, що суперечать нормам закону або договору, створює пряме порушення. При непрямому порушенні прав інтелектуальної власності кінотвір безпосередньо не використовується і не розповсюджується.

8. Дістало подальшого розвитку розуміння того, що захист цілісності та недоторканості твору не може ставитись у залежність від наявності немайнової шкоди, оскільки жодна особа не може змінювати форму твору без дозволу автора. інтелектуальний цивільний кінематографічний твір

Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані у науково-дослідній діяльності в якості підґрунтя для наукового пошуку, правозастосовчій діяльності кіностудій, кінопродюсерів та інших суб'єктів кінематографії, судовій практиці. Автором сформульовані конкретні пропозиції стосовно внесення змін та доповнень до ст.ст.435, 439 ЦК України, ст.ст.28, 30, 48, 49 Закону України „Про авторське право та суміжні права”, ст.15 Закону України „Про рекламу”, які впроваджені у законотворчу діяльність Верховної ради України. Одержані результати впроваджені у навчальний процес кафедри цивільно-правових дисциплін ХНУ імені В.Н. Каразіна шляхом використання їх у навчальних програмах, лекціях, семінарських заняттях з дисциплін „Цивільне право”, „Інтелектуальні права”, „Захист прав інтелектуальної власності”.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації, висновки і пропозиції доповідалися та обговорювалися на таких конференціях: Науково-практична конференція „Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених” (23 квітня 2004 р., м. Харків); Науково-практична конференція „Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених” (12 травня 2006 р., м. Харків); II Міжнародна науково-практична конференція студентів та аспірантів „Проблемні питання цивільного та господарського права” (16 лютого 2007 р., м. Харків), Международная научно-практическая конференция „Развитие гражданского законодательства стран-участниц Содружества Независимых Государств на современном этапе” (15-16 ноября 2007 г., г. Белгород, Россия).

Публікації. Основні теоретичні і практичні результати дисертаційного дослідження знайшли своє відображення в семи наукових статтях, п'ять з яких опубліковано у виданнях, визначених ВАК України фаховими для юридичних наук, а також у тезах виступів на чотирьох науково-практичних конференціях.

Структура дисертації визначені метою і завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять шість підрозділів, висновків до кожного розділу, а також загальних висновків, трьох додатків, списку використаних джерел. Повний обсяг роботи становить 227 сторінок, з яких 171 сторінок основного тексту. Список використаних джерел нараховує 260 позицій і викладений на 23 сторінках. Обсяг трьох додатків - 14 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, ступінь розробленості проблеми, визначено об'єкт і предмет дослідження, його мету і завдання, методологічну основу, нормативну і емпіричну базу, наукову новизну, теоретичне і практичне значення, апробацію і впровадження результатів наукового пошуку, сформульовано положення, що виносяться на захист.

Розділ 1 „Поняття та загальна характеристика кінематографічного твору як об'єкта права інтелектуальної власності” складається з трьох підрозділів.

Підрозділ 1.1 „Поняття та ознаки кінематографічного твору” присвячено дослідженню суті кінематографічного твору як результату інтелектуальної, творчої діяльності. Доводиться, що застосування традиційних положень авторського права та суміжних прав у врегулюванні суспільних відносин не забезпечує достатнього рівня правового регулювання. Автором наголошується, що кінематографічному твору крім ознак, встановлених в законі властива ознака синтетичності. Відтворюваність, закінченість, новизна, достойність, суспільна корисність, призначення кінематографічного твору є властивостями власне об'єкта цивільних прав, а не його визначальними ознаками.

З точки зору класифікації форм об'єктивного вираження твору, вперше сформульовано поняття об'єктивної форми вираження кінематографічного твору.

Необхідність розкриття суті праці, що носить інтелектуальний, творчий характер, обумовила визначення поняття інтелектуальної, творчої діяльності у кіно. Для усунення суперечностей у доктринальних підходах до врегулювання суспільних відносин у кінематографії на засадах теорії виключних (інтелектуальних прав) сформульовано визначення права інтелектуальної власності на кінематографічний твір. Право інтелектуальної власності на кінотвір розглядається як комплексне, у складі якого поєднуються особисті (немайнові) права його авторів та їхні виключні (майнові) права щодо кінематографічного твору.

Оскільки в Україні забороняється виробництво та розповсюдження кінематографічних творів, що містять порнографію, пропагують війну, національну і релігійну ворожнечу, насильство тощо, доводиться, що зазначені кінематографічні твори взагалі не можуть включатися до об'єктів цивільно-правових відносин, і, як наслідок, авторсько-правової охорони отримувати не повинні. З урахуванням проведеного аналізу сутності та ознак кінематографічного твору як об'єкта авторського права сформульовано авторське визначення кінематографічного твору.

У зв'язку з тим, що об'єкти-елементи, що входять до складу кінотвору, мають самостійне значення та можуть використовуватися окремо від кінотвору, розглядається можливість та доцільність розповсюдження дії строку авторсько-правової охорони і на об'єкти-елементи, які не належать до об'єктів авторського права, проте є результатом творчої діяльності їх творців (кіноакторське виконання). Це положення трансформується в необхідність законодавчого закріплення єдиного строку правової охорони як кінематографічного твору в цілому, так і об'єктів-елементів, які до нього входять. У дисертації обґрунтовується необхідність безстроковості чинності та охорони особистих немайнових прав інтелектуальної власності на кінотвір.

На підставі проведеного аналізу у підрозділі 1.2 „Складові елементи кінематографічного твору та їх охороноздатність” виявлено внутрішні зв'язки між окремими об'єктами-елементами та кінематографічним твором у цілому, встановлено співвідношення творчих внесків творців об'єктів-елементів з обсягом правової охорони, що їм надається та визначено їх вплив на охороноздатність кінематографічного твору в цілому. Властивість самостійності об'єктів-елементів впливає на режим їх використання. У випадку, коли будь-який об'єкт-елемент можна виділити з кінотвору і таке виділення частини з цілого дозволяє його самостійне використання, то єдиним володільцем прав інтелектуальної власності на нього повинен вважатися лише його творець. Для встановлення іншого режиму при використанні цього складового елемента (використання не за основною метою, не для створення власне кінофільму, а для іншого застосування) необхідно визнати договір як єдину підставу для такого використання.

Дисертантом розроблено класифікацію об'єктів-елементів, що входять до кінотвору. За критерієм можливості відокремлення об'єкта-елемента з кінотвору в цілому, що призводить до можливості його самостійного використання за іншим призначенням, об'єкти-елементи можна класифікувати на об'єкти-елементи, які допускають можливість їх відокремлення від цілого кінотвору та об'єкти-елементи, які відокремлюватися від цілого кінотвору не можуть за своєю природою. На підставі проведеного аналізу структури внутрішніх елементів кінематографічного твору за їх впливом на надання йому правової охорони, внутрішні елементи кінематографічного твору необхідно класифікувати на юридично значущі та юридично необов'язкові.

У кінематографічному творі існує взаємозв'язок між системою образів, образом і образною формою. Доведено, що при зовнішньовираженій розбіжності мови, художніх засобів кінематографічних творів, що порівнюються, збіг образних систем і є критерієм запозичення внутрішнього змісту, ідей оригінального кінотвору. Саме існування самостійної образної системи і створює охоронювані самостійні об'єкти авторського права.

Розділ 2 „Суб'єкти права інтелектуальної власності на кінематографічний твір” складається з двох підрозділів та присвячений проблемам встановлення кола суб'єктів цивільних прав, які мають права інтелектуальної власності на кінотвори.

У підрозділі 2.1 „Первісні суб'єкти права інтелектуальної власності на кінематографічний твір” доводиться, що при створенні такого складного об'єкта авторського права як кінематографічний твір, визначити індивідуальне авторство фізичної особи на фільм в цілому (крім любительського), співавторство у його традиційному розумінні, авторство керівника творчого колективу, авторство юридичної особи на фільм в цілому неможливо. Співучасть творців різних видів мистецтв є колективною творчістю, а кінотвір, народжений такою співпрацею, є колективним твором. У колективному творі вилучення складового об'єкта-елемента зі складу цілого твору унеможливлює його існування.

Авторами та первинними володільцями авторських прав на кінотвір у цілому є особи, вказані у ст.17 Закону України «Про авторське право та суміжні права». Водночас із закріпленням за ними первинного авторства на фільм у цілому, за ними закріплюється і первинне авторське право на свій окремий внесок у вигляді об'єкта-елемента, який може використовуватися самостійно. У відносинах, що складаються з приводу кінематографічного твору в цілому, його автори виступають в якості співстворювачів. У відносинах, що складаються з приводу використання окремих об'єктів-елементів кінотвору в інших галузях господарювання поза межами даного кінотвору, автори цих об'єктів-елементів виступають самостійно, незалежно від інших творців кінофільму.

У підрозділі 2.2 „Вторинні суб'єкти права інтелектуальної власності на кінематографічний твір” досліджено проблемні питання наділення юридичних осіб суб'єктивними правами на кінотвір. В якості юридичних осіб - суб'єктів кінематографії виділяються кіностудії та кінопродюсери, які набувають похідні авторські прав за законом або за договором. Юридично права продюсера або кіностудії є похідними від первинних авторських прав творців кінофільму.

Права авторів та виконавців кінотвору є дещо обмеженими, оскільки продюсер кінотвору, кіностудія або інша особа повинні отримувати монополію на використання цього твору у зв'язку з понесеними витратами на його створення. Тому робиться висновок, що для захисту майнової сфери кіноавторських відносин та гарантії дотримання майнових інтересів кіностудій, кінопродюсерів як організаторів та виробників кінотворів у законодавство України у галузі права інтелектуальної власності пропонується ввести інститут використання результату інтелектуальної, творчої діяльності у складі складного об'єкта.

У випадку відступлення виключних прав на об'єкт-елемент, продюсер набуває виключних прав на використання внеску будь-яким способом, як при створенні кінотвору, так і з іншою метою. Коли виключні права на використання об'єкта-елемента передаються за ліцензійним договором, слід зазначати, що цей об'єкт-елемент передається для використання певним способом на певний термін, однак лише для його використання у кінотворі.

Закріплення у вітчизняному законодавстві моделі „розширеного колективного управління” фактично узаконює порушення виключних майнових прав інтелектуальної власності на об'єкти авторського права. Розвинута позиція, відповідно до якої єдиною можливою правовою підставою надання організаціям колективного управління ліцензій на використання творів є отримання письмових повноважень від авторів (або інших правоволодільців) на підставі цивільно-правового договору.

Розділ 3 „Реалізація та захист суб'єктивних прав інтелектуальної власності на кінематографічний твір” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1 “Договірна форма реалізації суб'єктивних прав інтелектуальної власності на кінематографічний твір” проводиться загальна правова характеристика договірних форм реалізації прав інтелектуальної власності на кінематографічний твір. В дисертації запропоновано визначення реалізації суб'єктивних авторських прав на кінематографічний твір, авторського договору. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором, правовим результатом якого є заміна управненої особи в абсолютному майновому правовідношенні з приводу використання твору. Вибуваючи з абсолютного правовідношення, правоволоділець одночасно позбавляється можливості забороняти всім третім особам перешкоджати здійсненню суб'єктивного права, що входило в зміст цього абсолютного правовідношення. Зазначені юридичні можливості виникають у правонаступника.

Правоволоділець може розпоряджатися також наданням права, коли його власні права залишаються (хоча і з обмеженнями, які встановлюються зобов'язальними відношеннями з іншою стороною), але його контрагент отримує право використання кінотвору або його об'єкта-елемента.

Тому його слід відрізняти від надання права лише використання, що надається за ліцензійним договором і тягне за собою лише зобов'язальні права ліцензіата і відповідні обмеження ліцензіара. Таке надання не тягне за собою правонаступництва, ліцензіат не стає правоволодільцем і правонаступником попереднього володільця прав. Надання права слід чітко відрізняти від передачі права, від правонаступництва. Укладення правоволодільцем договору про передачу невиключного права не тягне зміни абсолютного майнового правовідношення з приводу використання твору, управненою особою в якому залишається завжди правоволоділець.

Предметом договору про передачу невиключних прав на кінематографічний твір або його об'єкт-елемент є права на використання твору, але інші за обсягом і характером, ніж авторські майнові права у власному розумінні. Надане в даному випадку право не є абсолютним, воно не забезпечує захист від дій усіх третіх осіб, і не є виключним, адже воно не відсторонює усіх третіх осіб від використання твору. Надання цього права не тягне припинення у правоволодільця виключного авторського права на використання кінотвору. На підставі авторського права правоволодільця (материнського права) у користувача виникає право, яке за своїм обсягом є дещо звуженим (дочірнє право), що не обмежує материнське авторське право. Тобто в даному випадку мова може йти лише про конститутивне правонаступництво. Разом з тим під правонаступництвом необхідно розуміти транслятивний перехід права, тобто виникнення в правонабувача права в тому обсязі, у якому воно існувало у правоволодільця, що тягне втрату переданого права його праводавцем. Обґрунтовується висновок, що у випадку надання невиключного права на використання кінотвору правонаступництва у виключних авторських правах не відбувається.

За договором про відчуження виключних прав на результати інтелектуальної діяльності одна сторона - правоволоділець - передає або зобов'язується передати своє виключне право на такий результат в повному обсязі другій стороні - набувачу виключного права. За ліцензійним договором одна сторона - володілець виключного права на результати інтелектуальної діяльності (ліцензіар) - надає або зобов'язується надати іншій стороні (ліцензіату) право використання такого результату у встановлених договором межах.

Договір про створення кінематографічного твору є ліцензійним договором, якщо в ньому прямо не передбачено, що права на об'єкт-елемент відступаються повністю. Суттєвими умовами цього договору слід вважати предмет, способи використання та ціну. Доводиться, що підрядна модель регулювання взаємовідносин між кіностудією і продюсером, кіностудією і акторами, а також авторами кінотвору є неприйнятною.

У підрозділі 3.2 „Захист суб'єктивних прав інтелектуальної власності на кінематографічний твір” досліджуються проблеми цивільно-правового захисту суб'єктивних прав інтелектуальної власності на кінематографічний твір у випадку їх порушення чи невизнання третіми особами. В роботі пропонується розділяти порушення прав інтелектуальної власності на кінотвір на прямі і непрямі.

Обґрунтовується висновок про те, що захист цілісності та недоторканості кінотвору не може ставитись у залежність від наявності немайнової шкоди. Для визнання неправомірності факту перекручення або інших дій, що порушують цілісність кінотвору, достатнім повинен вважатися власне факт вчинення заборонених законом дій.

Закон України „Про авторське право та суміжні права” у ст. 52 дозволяє передачу контрафактних примірників правоволодільцям виключних прав на кінематографічний твір за їх вимогою. Існуюче законодавче положення не відповідає принципу еквівалентності та повноти відшкодування збитків, оскільки в законі не встановлено розмір, межі та характер передання контрафактних примірників замість стягнення збитків. Існування такої законодавчо закріпленої міри цивільно-правового захисту призводить до зловживання правом.

Відшкодування шкоди та збитків у судовій практиці часто замінюється стягненням компенсації за порушення авторських та суміжних прав на кінотвір у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат. Практичне застосування такої міри захисту спричиняє проблему встановлення підстав для її застосування, а також встановлення розміру компенсації. Визначальною у вирішенні цього питання може стати диференціація розміру компенсації від масштабів порушення та особи правопорушника.

ВИСНОВКИ

Дане дисертаційне дослідження є першим в Україні комплексним вивченням проблем, пов'язаних зі створенням кінематографічних творів, реалізацією та захистом суб'єктивних прав інтелектуальної власності на кінематографічний твір. Автором сформульовано та викладено такі теоретичні узагальнення, найбільш важливі наукові положення та практичні пропозиції:

1. У дисертації проведено основну авторську ідею, суть якої полягає в тому, що кінематографічний твір як об'єкт авторського права є суттєво відмінним складним, синтетичним, колективним твором, ніж прості об'єкти авторського права, що складаються з єдиного результату творчої діяльності. Це обумовлює необхідність коригування існуючих та розроблення нових правових механізмів для врегулювання фактично існуючих відносин у галузі кінематографії з приводу створення та використання кінематографічних творів.

2. Автор пропонує таке визначення кінематографічного твору: кінематографічний твір - це синтетичний колективний аудіовізуальний твір, що створюється внаслідок праці, яка носить творчий характер і, який складається з низки зображень, що послідовно змінюються (зі звуковим супроводом або без нього), створених в умовах кіновиробництва для показу на кіноекрані, об'єднаних між собою єдиним творчим задумом і художньо-зображувальними засобами, що зафіксовані на певному матеріальному носієві, відтворення та сприйняття якого можливе виключно за допомогою технічних засобів.

3. Ознаками охороноздатності кінематографічного твору як об'єкта авторського права та водночас визначальними ознаками слід вважати: а) ознаку віднесення кінотворів до такої галузі людської діяльності, як мистецтво, б) ознаку створення кінотвору в результаті праці, що носить творчий характер, в) ознаку об'єктивної форми вираження результату інтелектуальної, творчої діяльності, г) ознаку синтетичності. Якщо перші три ознаки впливають на надання кінотвору правової охорони, то остання дозволяє диференціювати механізм правового регулювання щодо здійснення суб'єктивних прав інтелектуальної власності в залежності від сутності об'єкта авторського права. Кінематографічний твір - це комплексне, синтетичне і органічне поєднання результатів інтелектуальної, творчої діяльності, що належить до числа об'єктів різних інститутів права інтелектуальної власності. Набуття цими результатами значення об'єктів права інтелектуальної власності обумовлюється низкою організаційно-технічних та інших забезпечувальних заходів, які хоча і носять творчий характер, але авторським правом не регулюються і не охороняються, але в той же час є невід'ємною складовою кінотвору як єдиного цілого, тобто комплексного, синтетичного і, нарешті, персоніфікованого об'єкта авторського права.

4. Виключні майнові права інтелектуальної власності на кінематографічний твір - це квазіабсолютні виключні майнові права на нетілесний об'єкт, що є результатом праці, яка носить творчий характер, мають економічну цінність та здатні вільно відчужуватися з урахуванням обмежень, що встановлені в інтересах захисту особистих прав творців кінематографічного твору в цілому і об'єктів-елементів, що входять до складу кінематографічного твору та публічних інтересів суспільства. Ці права мають територіальний, строковий характер та допускають одночасну економічну експлуатацію кінематографічного твору необмеженим колом осіб.

5. Разом з використанням кінематографічного твору як самостійного об'єкта авторського права існує об'єктивна можливість використання об'єктів-елементів, що входять до його складу в якості самостійних результатів творчої діяльності. Властивість самостійності об'єктів-елементів впливає на режим їх використання. У випадку, коли будь-який об'єкт-елемент можна виділити з кінотвору і таке виділення частини з цілого дозволяє його самостійне використання, то єдиним володільцем прав інтелектуальної власності на нього повинен вважатися лише його творець.

6. Розроблено авторську класифікацію об'єктів-елементів, що входять до кінематографічного твору. За критерієм можливості відокремлення об'єкта-елемента з кінотвору в цілому, що призводить до можливості його самостійного використання за іншим призначенням, об'єкти-елементи можна класифікувати на об'єкти-елементи, що допускають можливість їх відокремлення від цілого кінотвору та об'єкти-елементи, що за своєю природою не можуть бути відокремленими від кінотвору як неподільного, єдиного цілого. До об'єктів-елементів, що допускають можливість їх відокремлення від кінотвору як єдиного цілого слід віднести кадр кінотвору, фотографію, гру кіноакторів, голосове виконання, музичні твори, пісні, назву кінотвору, текст диктора, голос за кадром, спецефекти, комп'ютерну графіку, малюнки, декорації, костюми та результат операторської зйомки. До об'єктів-елементів, що відокремлюватися від цілого кінотвору не можуть слід віднести кіносценарій, сценарій екранізації, сценарний план, режисерський сценарій, режисерську постановку. За впливом елементів кінематографічного твору на надання йому правової охорони внутрішні елементи кінематографічного твору необхідно класифікувати на юридично значущі та юридично необов'язкові. До юридично значущих елементів кінематографічного твору слід віднести образну систему, систему засобів художньої виразності (мову кінотвору). До юридично необов'язкових елементів кінотвору слід віднести тему, матеріал, сюжетне ядро (сюжет).

7. Розглядається можливість та доцільність розповсюдження дії строку авторсько-правової охорони і на об'єкти-елементи, які не відносяться до об'єктів авторського права, проте є результатом творчої діяльності їх творців (кіноакторське виконання).

8. Кінематографічний твір необхідно визнати колективним (спільним) твором авторського права, тобто об'єктом, створеним спільною інтелектуальною, творчою діяльністю суб'єктів авторського права та суміжних прав. У колективному творі вилучення складового об'єкта-елемента зі складу цілого твору унеможливлює його існування. Визнання кінематографічного твору колективним (спільним) дозволяє встановити авторське право на кінотвір у цілому. Авторами та первинними володільцями авторських прав на кінотвір у цілому є колектив його творців, який перелічено у ст.17 Закону України „Про авторське право і суміжні права”. Водночас із закріпленням за ними первинного авторства на фільм в цілому, за ними закріплюється й первинне авторське право на свій окремий внесок у вигляді об'єкта-елемента, який може використовуватись самостійно. У відносинах, що складаються з приводу кінематографічного твору в цілому, його творці виступають на рівні співстворювачів. У відносинах, що складаються з приводу використання окремих об'єктів-елементів кінотвору в інших галузях господарювання поза межами даного кінотвору, автори цих об'єктів-елементів виступають самостійно, незалежно від інших творців кінофільму.

9. Для захисту майнової сфери кіноавторських відносин та гарантії дотримання майнових інтересів кіностудій і кінопродюсерів як організаторів та виробників кінотворів у законодавство України з права інтелектуальної власності пропонується ввести інститут використання результату інтелектуальної, творчої діяльності, що є складовою частиною комплексного, синтетичного об'єкта.

10. Визначено, що єдино можливою правовою підставою надання організаціям з колективного управління ліцензій на використання кінотворів є отримання повноважень від авторів (або інших правоволодільців) лише на підставі цивільно-правового договору.

11. Доводиться, що у випадку відступлення виключних (майнових) прав інтелектуальної власності на об'єкт-елемент, продюсер або кіностудія набуває виключних майнових прав інтелектуальної власності на використання об'єкта-елемента будь-яким способом як при створенні кінотвору, так, і з іншою метою. У випадку, коли, виключні права на використання об'єкта-елемента передаються за ліцензійним договором, то необхідно обов'язково зазначати, що цей об'єкт-елемент передається для використання певним способом на певний термін, але лише для його використання у кінотворі. За договором про відступлення (відчуження) виключних прав на результати інтелектуальної, творчої діяльності одна сторона (правоволоділець) передає або зобов'язується передати своє виключне майнове право на такий результат у повному обсязі другій стороні (набувачеві) виключного права. За ліцензійним договором одна сторона - володілець виключного права на результати інтелектуальної, творчої діяльності (ліцензіар) - надає або зобов'язується надати іншій стороні (ліцензіату) право використання такого результату у встановлених договором межах. Ліцензіат може використовувати результат інтелектуальної, творчої діяльності лише в межах тих прав і тими способами, що передбачені ліцензійним договором. Перехід або відступлення абсолютного (або квазіабсолютного) майнового права інтелектуальної власності означає повну передачу всіх правомочностей (але вже як похідних) другій особі, в тому числі як права використання, так і права розпоряджання. У випадку надання невиключного права на використання об'єкта авторського права правонаступництва не відбувається.

12. Реалізацією суб'єктивних авторських прав на кінематографічний твір доцільно вважати будь-які правомірні дії, що вчиняються їх правоволодільцями і спрямовані на використання кінотвору як об'єкта авторського права та розпоряджання правами інтелектуальної власності на нього. Найбільш поширеною цивільно-правовою формою реалізації авторських суб'єктивних прав є авторський договір, під яким слід розуміти домовленість двох або більше сторін, спрямовану на виникнення, зміну та припинення виключних майнових прав на об'єкти авторського права та включення їх у цивільний оборот, в результаті якого здійснюється перехід (частково або у повному обсязі) суб'єктивних майнових прав від одного суб'єкта до іншого на умовах, визначених договором. Правовим результатом такого правочину є заміна управненої особи в абсолютному майновому правовідношенні з приводу використання твору (визначеним способом, протягом визначеного терміну і на визначеній території). Для правоволодільця відступлення авторського права означає відмову від юридичної можливості діяти або не діяти певним чином у правовідношенні, пов'язаному з кінотвором на користь іншої особи, тобто правоволоділець вибуває з абсолютного правовідношення з використання твору певним чином. Вибуваючи з абсолютного правовідношення, правоволоділець одночасно позбавляється можливості забороняти всім третім особам перешкоджати здійсненню суб'єктивного права, що входило в зміст цього абсолютного правовідношення, а зазначені юридичні можливості виникають у правонаступника.

13. Поняття авторського договору про створення кінематографічного твору слід розглядати як родове поняття двостороннього правочину, основна та безпосередня мета якого - придбання третіми особами правової підстави для використання кінотвору або його об'єктів-елементів.

14. Безпосереднє посягання на особисті немайнові та виключні майнові права інтелектуальної власності на кінематографічний твір, тобто дії, що суперечать нормам закону або договору, створює пряме порушення. При непрямому порушенні прав інтелектуальної власності кінотвір безпосередньо не використовується і не розповсюджується. Віднесення того чи іншого правопорушення до певної класифікаційної групи дає можливість диференціювати і визначати конкретні цивільно-правові способи захисту залежно від скоєного правопорушення.

15. Право на захист прав інтелектуальної власності на кінематографічний твір - це самостійне суб'єктивне цивільне право, що існує незалежно від інших суб'єктивних цивільних прав та є мірою дозволеної поведінки управненої особи (суб'єкта кінематографії), що виражається у можливості самостійно або через юрисдикційні органи застосовувати відносно зобов'язаної особи заходи впливу, встановлені в законі або в договорі, з метою усунення перешкод щодо здійснення суб'єктивного права на кінотвір або на його об'єкт-елемент, а також відновлення права чи компенсації завданої шкоди. Правовою метою права на захист прав інтелектуальної власності є законодавчо закріплена можливість вчинення як фактичних, так і юридичних дій, спрямованих на запобігання або припинення правопорушення, а у випадку настання негативних для правоволодільців наслідків, - відновлення чи компенсації завданої шкоди. Право на захист не повинно ставитись у залежність від настання правопорушення.

16. Захист цілісності та недоторканості кінотвору не може ставитись у залежність від наявності немайнової або майнової шкоди. Достатнім для визнання неправомірності факту перекручення або інших дій, що порушують цілісність кінотвору, повинен вважатися власне факт вчинення заборонених законом дій, оскільки жодна особа не може змінювати форму твору без дозволу автора.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Бурлаков С. Особливості кінематографічного твору як об'єкта авторського права // Підприємництво, господарство і право. 2006. № 1. С. 39 - 43.

2. Бурлаков С. Кадр кінематографічного твору як самостійний об'єкт авторського права: поняття та особливості використання // Підприємництво, господарство і право. 2006. № 4. С. 32 - 34.

3. Бурлаков С.Ю. Класифікація правопорушень у галузі кінематографії (авторсько-правовий аспект) // Вісник господарського судочинства. 2007. № 1. С. 116 - 123.

4. Бурлаков С.Ю. Проблеми встановлення авторства на кінематографічний твір: система правоволодільців // Вісник господарського судочинства. 2007. № 2. С. 162 - 169.

5. Бурлаков С.Ю. Проблеми стягнення грошової компенсації замість відшкодування збитків або стягнення доходу при порушенні виключних прав на кінематографічний твір // Вісник господарського судочинства. 2007. № 3. С. 115 - 121.

6. Бурлаков С.Ю. Поняття кінематографічного твору як об'єкта авторського права // Наукові записки Харківського економіко-правового університету. 2005. № 1 (2). С. 18 - 29.

7. Бурлаков С.Ю. Особливості застосування цивільно-правових способів захисту інтелектуальних прав на кінематографічний твір // Актуальні питання цивільного та господарського права. 2006. № 1. С. 23 - 36.

8. Бурлаков С.Ю. Юридичні особи та авторське право: проблемні питання // Проблема юридичної особи у цивільному праві України: Матеріали науково-практичної конференції, присвяченої пам'яті професора Олександра Анатолійовича Пушкіна, Харків, 21 травня 2004 року. Х.: „Прометей-Прес”, 2004. С. 101 - 105.

9. Бурлаков С.Ю. Поняття кінематографічного твору за законодавством України // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених: Зб. наук. праць. Х.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. С. 191 - 195.

10. Бурлаков С.Ю. Кіноакторське виконання як об'єкт авторського права // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених: Зб. наук. праць. Х.: Вид-во Харківського нац. ун-ту внутр. справ, 2006. С. 170 - 173.

11. Бурлаков С.Ю. Проблеми захисту цілісності кінематографічного твору та право на недоторканість // Матеріали II міжнародної науково-практичної конференції студентів та аспірантів „Проблемні питання цивільного та господарського права”. Х.: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2007. С. 354 - 357.

АНОТАЦІЯ

Бурлаков С.Ю. Кінематографічний твір як об'єкт права інтелектуальної власності. - Рукопис.