Кримінальна відповідальність за порушення недоторканності приватного життя

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

УДК 343.4 (477)

Спеціальність 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ

НЕДОТОРКАННОСТІ ПРИВАТНОГО ЖИТТЯ

ДЕМ'ЯНЕНКО ЮЛІЯ ІВАНІВНА

Харків - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі кримінального права № 1 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:

кандидат юридичних наук, доцент Киричко Василь Миколайович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, доцент кафедри кримінального права № 1.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, доцент Лихова Софія Яківна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри кримінального права та кримінології;

кандидат юридичних наук, доцент Лень Валентин Валентинович, Запорізький юридичний інститут Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, заступник начальника інституту з наукової роботи.

Захист відбудеться 09 грудня 2008 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.01 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.

Автореферат розісланий 07 листопада 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В.Ю. Шепітько

Анотації

Дем'яненко Ю.І. Кримінальна відповідальність за порушення недоторканності приватного життя. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. - Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. - Харків, 2008.

У дисертації досліджені проблеми кримінальної відповідальності за порушення недоторканності приватного життя (ст. 182 КК України): підстава відповідальності (незаконні дії з конфіденційною інформацією про особу), системні зв'язки ст. 182 з іншими статтями КК, складні питання кваліфікації цього злочину, диференціація відповідальності, а також питання вдосконалення кримінального законодавства. Запропоновано нову редакцію ст. 182 КК, а також доповнити Кримінальний кодекс України статтею 1821, в якій передбачити загальну норму про кримінальну відповідальність за злочинне втручання в особисте чи сімейне життя особи.

Ключові слова: недоторканність приватного життя, конфіденційна інформація про особу, невтручання в особисте та сімейне життя.

Демьяненко Ю.И. Уголовная ответственность за нарушение неприкосновенности частной жизни. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 - уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. - Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого. - Харьков, 2008.

В диссертации исследованы проблемы уголовной ответственности за нарушение неприкосновенности частной жизни (ст. 182 УК Украины): основание уголовной ответственности, системные связи ст. 182 с другими статьями УК, сложные вопросы квалификации этого преступления, дифференциация ответственности, а также вопросы совершенствования уголовного законодательства. кримінальний злочин недоторканність

В первых трех разделах диссертации исследованы объективные и субъективные признаки состава преступления, предусмотренного ст. 182 КК Украины. Обоснован вывод, что название данной статьи не может ограничивать содержание ее диспозиции; показано соотношение между правом на неприкосновенность частной жизни и информационными правоотношениями; при рассмотрении основного объекта этого преступления основной упор сделан на отношениях собственности на конфиденциальную информацию о физическом лице. Раскрыто содержание законодательных признаков конфиденциальной информации о лице, показано значение для квалификации этого преступления документированности сведений и проведено отграничение от преступных нарушений различных видов правовых режимов тайн, предметом которых могут быть также недокументированные сведения о лице. Отдельно рассмотрено каждое из действий, образующих объективную сторону преступления, определен момент окончания преступления, раскрыто содержание и показано значение законодательного признака "без согласия лица", комплексно определены правовые основания законного собирания, хранения, использования и распространения конфиденциальной информации о лице без его согласия. Раскрыто содержание умысла на это преступление, а также определен круг лиц, которые могут быть субъектом преступления.

В четвертом разделе диссертации рассмотрены вопросы отграничения нарушения неприкосновенности частной жизни от смежных преступлений. Показано, что в этих случаях возможны: конкуренция общей и специальной норм; возникновение необходимости квалификации по совокупности преступлений; применение ст. 182 УК по причине ограниченного действия отдельных норм.

В пятом разделе обобщены и дополнительно проанализированы предложения по изменению ст. 182 УК и совершенствованию уголовно-правовой охраны частной жизни. Предложено новую редакцию ст. 182 КК, а также дополнить Уголовный кодекс Украины статьей 1821, в которой предусмотреть общую норму об уголовной ответственности за незаконное вмешательство в личную и семейную жизнь лица.

Ключевые слова: неприкосновенность частной жизни, конфиденциальная информация о лице, невмешательство в личную жизнь лица.

Demyanenko Y. I. Criminal liability for the breaking of inviolability of private life. - Manuscript.

Thesis for a Candidate's degree by speciality 12.00.08. - Criminal Law and Criminology; Criminal-Execution Law. - The National Law Academy of Ukraine named after Yaroslav Mudry. - Kharkiv, 2008.

The problems of criminal liability for the breaking of inviolability of private life (Article 182 of the Criminal Code of Ukraine): reasons of liability (illegal actions with the private information about a person), systematic connections of Article 182 with the other articles of Criminal Code of Ukraine, complicated questions of qualification of this crime, differentiation of liability, and also the questions of improvement of the criminal legislation have been examined in the dissertation. The new edition of Article 182 of Criminal Code of Ukraine has been proposed. It has also been suggested to add Criminal Code of Ukraine with Article 1821 and envisage the general rule about criminal liability for the criminal interference in the private or family life of a person.

Key words: inviolability of private life, private information about a person, interference in private and family life.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Сучасний етап розвитку України характеризується посиленням уваги до охорони приватного життя фізичних осіб. Це пов'язано, по-перше, із більш повним осмисленням значення цієї сфери життя для нормального розвитку особистості і суспільства в цілому, підвищення якості особистого життя. По-друге, побудова правової держави зумовлює необхідність посилення захисту прав і свобод людини і громадянина, у тому числі прав на невтручання в особисте і сімейне життя та на конфіденційну інформацію про особу (ч. 1 і 2 ст. 32 Конституції України). По-третє, це викликано збільшенням випадків незаконного втручання в сферу приватного життя, особливо тих, що характеризуються використанням технічних засобів для незаконного збирання відомостей про особисте та сімейне життя фізичних осіб, їх наступного зберігання, використання та поширення.

З метою посилення кримінально-правової охорони приватного життя законодавець при прийнятті Кримінального кодексу України 2001 р. включив до нього ст. 182 "Порушення недоторканності приватного життя". Однак у судовій практиці ця стаття застосовується рідко і однією з головних причин є те, що передбачена нею кримінально-правова норма була вперше включена до КК і тому це викликало труднощі у тлумаченні її змісту. Статтю 182 КК досліджували в своїх роботах різні вчені, зокрема, Д.С. Азаров, П.П. Андрушко, А.П. Бабій, В.І. Бобрик, О.М. Готін, І.О. Зінченко, Є.В. Лащук, С.Я. Лихова, М.І. Мельник, З.А. Тростюк, М І. Хавронюк, О.М. Храмцов, А.М. Чернобай та ін. В їх роботах запропоновано вирішення окремих питань, але одночасно виявилась низка дискусійних питань, а також таких, що взагалі залишалися без розгляду. Оскільки ст. 182 КК не була предметом окремого дисертаційного дослідження, то необхідне комплексне теоретичне дослідження цієї норми в системі Особливої частини КК, яке б мало своїм результатом не лише теоретичну розробку всіх ознак цього складу злочину, а й виявлення недоліків в кримінально-правовій охороні приватного життя та вироблення пропозицій щодо вдосконалення кримінального законодавства, що й пропонується в цій дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану наукових досліджень кафедри кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в межах цільової комплексної програми "Актуальні проблеми кримінального і кримінально-виконавчого законодавства та системи попередження злочинності" (номер державної реєстрації 0186.0.070883). Тема дисертації затверджена рішенням вченої ради Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (протокол № 5 від 28 грудня 2000 р.).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є: а) отримання теоретично обґрунтованих результатів щодо підстави кримінальної відповідальності за ст. 182 КК, зокрема, у вигляді теоре- тичних визначень та пояснень всіх елементів та ознак складу злочину; б) виявлення основних системних зв'язків ст. 182 КК з іншими кримінально-правовими нормами і формулювання рекомендацій щодо кваліфікації цього злочину; в) розроблення і формулювання пропозицій щодо вдосконалення ст. 182 КК та кримінально-правової охорони приватного життя.

Для досягнення цієї мети вирішувалися наступні завдання. По-перше, здійснення теоретичного дослідження всіх елементів і ознак складу злочину, передбаченого ст. 182 КК. Це потребувало вирішення деяких важливих похідних завдань, зокрема дослідження поняття приватного життя, його співвідношення з поняттям особистого життя; прав фізичної особи у сфері охорони приватного життя та інформаційних прав, їх співвідношення; понять "інформація" та "відомості", а також їх співвідношення. По-друге, дослідження питань про відмежування ст. 182 КК від суміжних злочинів, пов'язаних як з інформаційними відносинами, так і з відносинами у сфері охорони приватного життя. По-третє, здійснення теоретичного аналізу виявлених недоліків у кримінально-правовій охороні прав на недоторканність приватного життя та на конфіденційну інформацію про особу і розроблення пропозицій щодо вдосконалення кримінального законодавства.

Об'єктом дослідження є кримінальна відповідальність за злочини у сфері охорони недоторканності приватного життя та конфіденційної інформації про особу.

Предметом дослідження виступає кримінальна відповідальність за порушення недоторканності приватного життя (ст. 182 КК): підстава відповідальності, системні зв'язки ст. 182 з іншими статтями КК, складні питання кваліфікації цього злочину, диференціація відповідальності, а також питання вдосконалення кримінального законодавства.

Методи дослідження. В роботі застосовувалися методи теоретичного аналізу і синтезу, а також їх поєднання. Зокрема, з їх використанням досліджувалися основні поняття, які є в ст. 182 КК, а також нормативні акти, що мають значення для застосування цієї статті, і різноманітні теоретичні позиції. Деякі питання потребували застосування методу системного аналізу, особливо це стосується дослідження питань про визначення сфери приватного життя, об'єкта злочину, відмежування ст. 182 КК від суміжних злочинів, розроблення пропозицій щодо вдосконалення кримінального законодавства. При вирішенні одного з найбільш складних питань, що стосується застосування ст. 182 КК при наявності в законодавстві різних визначень інформації, був застосований метод теоретичного моделювання: розроблена структурована теоретична модель поняття "відомості", що лежить в основі визначень інформації, і це дозволило порівняти різні визначення та привести їх до єдиного смислового знаменника. Із застосуванням історичного методу виявлена тенденція розвитку законодавства України та багатьох інших країн - від охорони окремих проявів особистого життя, таких як недоторканність житла, таємниця кореспонденції тощо, до формулювання цілісного суб'єктивного права на охорону приватного життя. Цій тенденції відповідає пропозиція щодо доповнення Кримінального кодексу України загальною нормою про відповідальність за незаконне втручання в особисте і сімейне життя особи. Порівняльно-правовий метод був застосований для теоретичного розгляду положень кримінальних кодексів інших держав щодо охорони приватного життя і врахування зарубіжного досвіду при вирішенні різних питань дисертаційного дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням питань кримінальної відповідальності за порушення недоторканності приватного життя і містить низку нових наукових положень, які стосуються тлумачення ст. 182 КК, її відмежування від суміжних злочинів, кваліфікації цих злочинів та вдосконалення кримінального законодавства про охорону недоторканності приватного життя та інформації про особу з обмеженим доступом. Зокрема, наукову новизну мають наступні результати:

1. Вперше доведено, що назва ст. 182 КК лише частково відображає її зміст і не повинна обмежувати тлумачення диспозиції цієї статті, в якій йдеться про інформаційні правовідносини, що виникають у різних сферах життя людини.

2. Удосконалено визначення сфери приватного життя фізичної особи, яку пропонується розуміти як сферу особистого самоврядування (саморегулювання), в якій фізична особа має верховну владу щодо визначення свого життя та його регулювання, встановлення правил поведінки. Ця особиста і соціальна цінність, а також ті суспільні відносини, що виникають у зв'язку з нею, охороняються ст. 182 КК і можуть виступати об'єктом передбаченого цією статтею злочинного посягання.

3. Вперше основним безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ст. 182 КК, визнано право власності на конфіденційну інформацію про особу, а додатковим факультативним об'єктом - право фізичної особи на збереження у таємниці обставин свого особистого життя, право на невтручання в особисте життя або на його недоторканність.

4. Дістали подальший розвиток положення про конфіденційну інформацію про особу, яка є у практичному плані окремо існуючим предметом зі специфічними ознаками матеріальності, з яким вчинюється кожна із зазначених у ст. 182 КК незаконних дій, а в юридичному плані - одночасно: а) предметом суспільних відносин, які охороняються цією статтею (тобто структурним елементом об'єкта злочину); б) самостійною обов'язковою ознакою складу злочину, яка розглядається у сукупності з об'єктом злочину, але також характеризує його об'єктивну сторону.

5. Вперше розроблена структурована теоретична модель поняття "відомості", що лежить в основі визначень інформації. До неї входять поняття: а) сутність відомостей; б) зміст відомостей; в) носій відомостей; г) форма відомостей; д) форма представлення або подання відомостей; е) стан відомостей. Основні відмінності між різними законодавчими визначеннями інформації пов'язані із станом відомостей (документованістю чи іншим), що має значення для правильного застосування ст. 182 КК.

6. Вперше доведено, що правовий режим конфіденційної інформації про особу, як предмета злочину за ст. 182 КК, в сукупності характеризують: а) відомості про особу перебувають у стані документованості (зафіксованості на зовнішніх матеріальних носіях інформації); б) згода особи, якої стосуються відомості за змістом, має обов'язкове і вирішальне значення для визнання правомірними дій зі збирання, зберігання, використання чи поширення інформації. Такий режим, за загальним правилом, встановлюється власником інформації, а як виняток - Верховною Радою України шляхом прийняття відповідного закону.

7. Вперше аргументована необхідність при відмежуванні конфіденційної інформації про особу від таємної інформації враховувати, що в передбачених законами України різних правових режимах таємниць можуть бути: в одних випадках - конфіденційна інформація про особу, в інших - таємна інформація про особу. Розроблені критерії для практичного вирішення цих питань.

8. Вперше зроблені висновки про те, що за змістом конфіденційна інформація про особу, як предмет передбаченого ст. 182 КК злочину, може бути різною і стосуватися фізичної особи як біологічної істоти, її внутрішнього світу, особистого життя, а також й інших сфер її життя, включаючи участь у державних та суспільних справах.

9. По-новому теоретично визначена кожна із п'яти альтернативних дій, які утворюють об'єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 182 КК, а також встановлено момент закінчення злочину стосовно кожної із них. Визначено зміст законодавчої ознаки "без згоди особи" та її значення для встановлення як факту вчинення, так і протиправності кожної дії.

10. Вперше комплексно визначені правові підстави законного збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди у контексті ст. 182 КК.

11. Дістали подальший розвиток положення щодо суб'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 182 КК, зокрема, детально розкрито зміст інтелектуальної та вольової ознак прямого умислу на вчинення цього злочину, показано можливе кримінально-правове значення мотиву та мети цього злочину, а також визначено суб'єктивне ставлення до тяжких наслідків, як обставини, що обтяжує покарання (п. 5 ч. 1 ст. 67 КК).

12. Набули подальшої розробки положення щодо суб'єкта злочину, передбаченого ст. 182 КК, зокрема доведено, що ним можуть бути як особи, які не мають жодних прав щодо інформації про особу, так і ті, що мають певні права щодо її збирання, зберігання, використання чи поширення. Таким суб'єктом може бути й та особа, яка є власником конфіденційної інформації про іншу особу, але не у повному обсязі (відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону України "Про інформацію").

13. Вперше обґрунтовано висновок, що злочинні порушення різних видів правових режимів таємниць відрізняються від злочину, передбаченого ст. 182 КК, тим, що їх предметом можуть бути не лише певна ін- формація (документовані відомості) з обмеженим доступом, а й певні недокументовані відомості.

14. Дістали подальший розвиток основні теоретичні положення про співвідношення ст. 182 КК із статтями 111, 114, 132, 145, 162, 163, 168, 2091, 231, 232, 328, 329, 330, 361-3631, 381, 387, 397, 422 КК та злочинами проти власності. Воно, зокрема, характеризується можливістю конкуренції із спеціальними нормами (статті 132, 145, 163, 168, 231, 232, 330, 361, 3612, ч. 2 ст. 362, 397 КК), при якій застосовується лише спеціальна норма. Доведено, що обмежена дія деяких з цих норм відкриває можливості для застосування ст. 182 КК, а також конкретизовані випадки можливої кваліфікації за сукупністю злочинів.

15. Встановлено, що ст. 182 КК потребує суттєвого вдосконалення і з цією метою в дисертації запропонована її нова редакція, яка в якості новел передбачає: а) розширення предмету злочину та кола злочинних дій за ч. 1; б) встановлення в ч. 2 кваліфікуючих ознак, що обтяжують покарання; в) доповнення заохочувальною (ч. 3) і роз'яснювальною (в при- мітці) нормами.

16. Показано, що статтею 182 та іншими статтями КК лише частково охороняється право фізичної особи на невтручання в її особисте і сімейне життя, передбачене ч. 1 ст. 32 Конституції України, і вперше аргументована необхідність загальної норми про кримінальну відповідальність за злочинне втручання в особисте чи сімейне життя. Розроблена редакція такої норми, що містить лише нові положення щодо основного складу злочину та його кваліфікуючих ознак, і пропонується включити її до КК як ст. 1821 "Незаконне втручання в особисте і сімейне життя особи".

Практичне значення одержаних результатів. Викладені у дисертації положення, висновки та пропозиції можуть бути використані: а) в науково-дослідницькій сфері - як основа для подальшої теоретичної розробки питань про кримінально-правову охорону приватного життя та інформації про особу з обмеженим доступом; б) в правотворчості - як вже готові до прийняття проекти доповнень до КК, спрямовані на його вдосконалення; в) у правозастосовчій діяльності - як наукове тлумачення ст. 182 КК і рекомендації щодо кваліфікації цього та суміжних злочинів; г) в навчальному процесі - при викладанні Особливої частини кримінального права, підготовці підручників, навчальних посібників і методичних вказівок, а також в науково-дослідницькій роботі студентів.

Апробація результатів дисертації. Дисертаційне дослідження обговорено і прорецензовано на кафедрі кримінального права № 1 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (м. Харків). Основні положення дисертаційного дослідження доповідалися на наукових конференціях молодих учених: а) "Сучасні проблеми юридичної науки і правозастосовчої діяльності" (м. Харків, 20-21 грудня 2001 р.); б) "Проблеми розвитку юридичної науки в новому столітті" (м. Харків, 25-26 грудня 2002 р.).

Публікації. Результати дисертації викладені в п'яти наукових працях, а саме: трьох наукових статтях, опублікованих у фахових наукових збірниках, а також двох тезах доповідей на наукових конференціях.

Структура роботи. Дисертація складається із вступу, п'яти розділів, двадцяти підрозділів, висновків (до розділів та всієї роботи), списку використаних джерел (160 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 215 сторінок, із них основного тексту - 198 сторінок.

Основний зміст роботи

У Вступі містяться наведені вище положення, що характеризують дисертаційне дослідження в цілому.

Розділ 1 "Об'єкт і предмет порушення недоторканності приватного життя (ст. 182 КК)" складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. "Об'єкт порушення недоторканності приватного життя" розглянуті питання щодо визначення об'єкту злочину, передбаченого ст. 182 КК. Дослідження базується на концепції охоронюваних законом про кримінальну відповідальність суспільних відносин, яка покладена в основу побудови системи Особливої частини КК України, і проведено з урахуванням місця ст. 182 КК в цій системі. Тому одночасно розглянуті як певні суспільні відносини, що виступають об'єктом цього злочину, так і окремі суб'єктивні права, що порушуються при його вчиненні. На думку дисертанта, назва ст. 182 КК не може обмежувати її зміст, оскільки ця норма напряму кореспондує конституційній нормі (ч. 2 ст. 32 Конституції України), що має вищу юридичну силу. Виходячи з цього, дослідження проведено в двох напрямках: по-перше, у зв'язку із назвою ст. 182 КК - це аналіз приватного життя як особистої та соціальної цінності, суспільних відносин, пов'язаних із сферою приватного життя особи, а також відповідних суб'єктивних прав; по-друге, у зв'язку із диспозицією цієї статі - це розгляд конфіденційної інформації про особу як окремої особистої та соціальної цінності, суспільних відносин, що виникають з приводу такої інформації, а також відповідних суб'єктивних прав.

Сферу приватного життя фізичної особи, на думку автора, необхідно розуміти як сферу особистого самоврядування (саморегулювання), в якій фізична особа має верховну владу щодо визначення свого життя та його регулювання, встановлення правил поведінки. Наявність у фізичної особи такої сфери є важливим чинником, який здатний підвищити якість її особистого життя, має значення для нормального, гармонійного розвитку особистості, а значить і нормального розвитку суспільства в цілому. Отже, йдеться про окрему особисту і соціальну цінність, з приводу якої виникають суспільні відносини, і яку відповідно до ст. 3 Конституції України слід розглядати як одну з найвищих соціальних цінностей. Ця соціальна цінність охороняється ст. 182 КК, вона може виступати тим об'єктом, на який здійснюється передбачене цією статтею злочинне посягання і якому може завдаватися шкода. Поняття "недоторканність приватного життя" розуміється так, що є сфера приватного життя, яка охороняється від будь-яких протиправних посягань на неї і будь-ким вчинених.

В диспозиції статті 182 КК йдеться про порушення права власності на конфіденційну інформацію про особу, яке пов'язано з інформаційними правовідносинами. Останні відповідно до Закону України "Про інформацію" виникають у всіх сферах життя і діяльності суспільства та держави. Це означає, що злочинні дії, передбачені у диспозиції цієї статті, можуть посягати на недоторканність приватного життя або стосуватися інших сфер життя людини.

Дисертантом зроблені наступні висновки щодо структури суспільних відносин та механізму посягання на них. По-перше, суб'єктами цих відносин виступають, з однієї сторони, власник інформації, яким може бути фізична особа, організація (юридична особа) і держава, а з другої - необмежене коло зобов'язаних осіб, кожна з яких повинна утримуватися від порушення прав власності. По-друге, ці відносини виникають з приводу конфіденційної інформації про особу, яка відповідно до ст. 177 та глави 15 Цивільного кодексу України визнається самостійним об'єктом цивільних прав, а в структурі розглядуваних суспільних відносин є їх предметом. По-третє, змістом цих відносин є здійснення прав власником інформації в умовах виконання іншими особами обов'язку не порушувати їх. Механізм посягання виглядає наступним чином: суб'єкт злочину, який є у цих відносинах особою супротивною, не виконує свого обов'язку, а вчинює вказані у ст. 182 КК незаконні дії з інформацією, якими порушує права власника, зокрема його право самому визначати можливість інших осіб знайомитися зі змістом інформації, володіти нею та поширювати її. Таким чином завдається шкода законним інтересам власника, а залежно від змісту інформації - й інших осіб. Отже, предметом злочинного впливу, тобто тим елементом суспільних відносин, що піддається безпосередньому впливу і якому у першу чергу заподіюється шкода, виступає сам соціальний зв'язок (зміст відносин). Основним фактором, що визначає характер суспільної небезпечності цього злочину, виступає порушення права власності на конфіденційну інформацію про особу, яке повинно визнаватися основним безпосереднім об'єктом злочину.

Таким чином, відносини, про які йдеться у диспозиції ст. 182 КК, не завжди мають зв'язок із сферою приватного життя фізичної особи, тому основним безпосереднім об'єктом цього злочину, на який має місце посягання у всіх випадках вчинення цього злочину і якому завдається шкода, виступає право власності на конфіденційну інформацію про особу. Додатковим факультативним об'єктом може виступати право фізичної особи на збереження у таємниці обставин свого особистого життя, право на невтручання в особисте життя або на його недоторканність.

У підрозділі 1.2. "Предмет злочину, передбаченого ст. 182 КК" відмічається, що застосування ст. 182 КК дуже ускладнено наявністю у законодавстві різних визначень поняття "інформація" та значно більшим різноманіттям визначень цього поняття у науці. Для їх порівняння і приведення до єдиного смислового знаменника дисертантом вперше розроблена структурована теоретична модель поняття "відомості", що лежить в основі визначень інформації. До неї входять поняття: а) сутність відомостей; б) зміст відомостей; в) носій відомостей; г) форма відомостей; д) форма представлення або подання відомостей; е) стан відомостей. Застосування цієї моделі показало, що основні відмінності між різними визначеннями інформації пов'язані не зі змістом відомостей, а з їх станом, зокрема, це безпосередньо стосується документованості, публічного оголошення та деяких інших законодавчих ознак інформації.

Ця сама теоретична модель позволяє більш точно встановлювати предмет злочину, передбаченого ст. 182 КК. Зокрема, із визначення інформації, передбаченого ст. 1 Закону України "Про інформацію", випливає, що не можуть бути предметом цього злочину: а) відомості, які перебувають у зафіксованому стані в пам'яті людини, яка є їх носієм; б) відомості, які не зафіксовані на окремому відносно людини матеріальному носієві, а існують лише у стані передачі їх у просторі - непублічного оголошення, наприклад, під час приватної розмови однієї людини з іншою.

Сутність обмеження доступу до інформації полягає в обмеженні або виключенні можливості сторонніх осіб ознайомлюватися зі змістом інформації. Це означає, що предметом цього злочину згідно із Законом України "Про інформацію", який визнає конфіденційну інформацію видом інформації з обмеженим доступом, можуть бути лише документовані відомості про особу.

Правовий режим конфіденційної інформації про особу, як предмета злочину, передбаченого ст. 182 КК, в сукупності характеризують наступні ознаки: а) відомості про особу перебувають у стані документованості (зафіксованості на зовнішніх матеріальних носіях інформації); б) згода особи, якої стосуються відомості за змістом, має обов'язкове і вирішальне значення для визнання правомірності збирання, зберігання, використання та поширення інформації. Встановлення для певної інформації правового режиму конфіденційної інформації може відбуватися двома шляхами. По-перше, відповідно до загального правила, передбаченого ч. 5 ст. 30 Закону України "Про інформацію"; по-друге, відповідно до винятку, передбаченого ч. 6 цієї статті. Віднесення інформації до конфіденційної, за загальним правилом, є реалізацією такого права власником цієї інформації, а за наявності винятку режим конфіденційної інформації встановлюється Верховною Радою України шляхом прийняття відповідного закону. Однак, в будь-якому випадку у встановленому режимі обмеженого доступу основне юридичне значення щодо поширення конфіденційної інформації про особу має згода особи, якої стосується інформація.

При відмежуванні конфіденційної інформації про особу від таємної інформації, як видів інформації з обмеженим доступом, необхідно враховувати, що в передбачених законами України різних правових режимах таємниць можуть бути: в одних випадках - конфіденційна інформація про особу, в інших - таємна інформація. В першому випадку такий режим встановлюється в інтересах фізичної особи, якої стосується інформація, і поширення чи розголошення самої інформації поставлено у вирішальну залежність від згоди цієї фізичної особи. В другому випадку доступ обмежується тому, що розголошення інформації може завдати шкоди іншій особі, суспільству або державі.

За змістом конфіденційна інформація про особу може бути різною і стосуватися фізичної особи як біологічної істоти, її внутрішнього світу, особистого життя, а також й інших сфер її життя, включаючи участь у державних та суспільних справах. Це вказує на необхідність узгодження диспозиції цієї статті з її назвою.

Таким чином, у складі злочину, передбаченого ст. 182 КК, конфіденційна інформація про особу є: 1) у практичному плані - окремо існуючим предметом зі специфічними ознаками матеріальності, з яким вчинюється кожна із зазначених у цій статті незаконних дій; 2) в юридичному плані - одночасно: а) предметом суспільних відносин, які охороняються ст. 182 КК (тобто структурним елементом об'єкта злочину); б) самостійною обов'язковою ознакою складу злочину, яка розглядається у сукупності з об'єктом злочину, але також характеризує його об'єктивну сторону.

Розділ 2 "Об'єктивна сторона порушення недоторканності приватного життя (ст. 182 КК)" складається з дев'яти підрозділів.

У підрозділі 2.1. "Загальні положення" проаналізовані об'єктивна сторона злочину в цілому та її загальні законодавчі ознаки. Зокрема, доведено, що об'єктивну сторону злочину характеризують альтернативні незаконні дії, які виражаються в збиранні, зберіганні, використанні, поширенні, в тому числі у публічному виступі, творі, що публічно демонструється, чи в засобах масової інформації, конфіденційної інформації про особу без її згоди. Для наявності об'єктивної сторони злочину достатньо встановити вчинення особою хоча б однієї із цих дій. Незаконність стосовно кожної дії означає відсутність згоди фізичної особи, а також передбачених Конституцією та законами України правових підстав для вчинення дії без згоди особи. За наявності таких підстав дії з конфіденційною інформацією про особу все одно повинні вчинюватися згідно з відповідними законами України. Тому встановлення порушення таких законів може додатково включатися в характеристику незаконності зазначених у ст. 182 КК дій, а необхідність в цих випадках та при з'ясуванні ознак конфіденційної інформації звертатися до інших, крім кримінального, законів вказує на бланкетність самої диспозиції статті.

Наголошується на тому, що всі дії, передбачені ст. 182 КК, законом характеризуються як такі, що вчинюються не просто з відомостями про особу, а з конфіденційною інформацією про особу. Це означає, що викладені вище положення щодо предмету цього злочину мають безпосереднє значення для аналізу його об'єктивної сторони, зокрема це стосується документованості відомостей, а також ознаки конфіденційності інформації, яка вказує на її належність до одного із правових режимів обмеженого доступу до інформації.

У підрозділі 2.2. "Незаконне збирання конфіденційної інформації про особу без її згоди" окремо проаналізована ця дія та показана її відмінність від суміжних понять, зокрема, від "збирання відомостей про особу". Збирання конфіденційної інформації про особу без її згоди полягає у пошуку відомостей про особу, які знаходяться у документованому стані (зафіксовані на зовнішньому матеріальному носієві) та перебувають у режимі конфіденційної інформації, і здобутті їх. Документованість відомостей є обов'язковою ознакою збирання на початок вчинення цих дій і факультативною ознакою - на їх завершення.

За формально-юридичними ознаками таке збирання охоплює різноманітні за своїми фактичними ознаками види збирання зазначеної інформації. Сам предмет злочину на початку вчинення цих дій може перебувати в різних місцях і в різних осіб, причому в одних випадках на законних підставах, а в інших - за відсутності таких підстав. Це може зумовлювати різницю в ступені суспільної небезпечності таких дій.

Розглянуто питання про використання при збиранні конфіденційної інформації про особу спеціальних технічних засобів для негласного отримання інформації. Таке використання потребує додаткової кваліфікації за ст. 359 КК, однак ця стаття має обмежувальне тлумачення і тому в дисертації пропонується доповнити ст. 182 КК кваліфікуючою ознакою, що обтяжує відповідальність, - "вчинення дій з використанням будь-яких спеціальних технічних засобів для негласного отримання, фіксації або передачі інформації", - яка охоплює й ті технічні засоби, що виготовлені кустарним способом.

У підрозділі 2.3. "Незаконне зберігання конфіденційної інформації про особу без її згоди" проведено теоретичний аналіз цих дій, в результаті чого вони визначені як незаконне утримання носія з інформацією в такому місці та умовах, за яких зберігається стан зафіксованості відомостей на матеріальному носієві і цілісність останнього протягом певного часу. Тривалість зберігання не впливає на кваліфікацію злочину.

Це поняття в ст. 182 КК охоплює різні за ступенем суспільної небезпечності види зберігання конфіденційної інформації: 1) особою, яка раніше самостійно чи у співучасті з іншими особами незаконно зібрала її; 2) незаконно зібраної іншою особою; 3) яка раніше була зібрана в установленому законодавством порядку (наприклад, зберігання її понад терміни, визначені законом). Останні випадки потребують виділення в спеціальну норму одночасно з прийняттям Закону України про захист персональних даних. Зберігання тієї конфіденційної інформації про особу, що випадково опинилась у винної особи, може характеризуватися відсутністю суспільної небезпечності діяння (ч. 2 ст. 11 КК).

У підрозділі 2.4. "Незаконне використання конфіденційної інформації про особу без її згоди" виділені особливості цих дій, що стосуються їх змісту, фактичного прояву та протиправності. Незаконне використання конфіденційної інформації про особу без її згоди характеризують такі ознаки: 1) отримання особисто або надання іншій особі певної вигоди, обумовленої змістом цієї інформації; 2) вчинення цих дій всупереч законним інтересам власника (фізичної особи) та спеціальним вимогам закону (якщо вони існують) щодо використання конфіденційної інформації.

Ці дії слід відрізняти від використання певних відомостей про особу для шантажу, вираження погроз, яке є не використанням конфіденційної інформації про особу без її згоди, а законодавчо забороненою дією, яка виражається в посяганні на інше суб'єктивне право, інший, ніж в ст. 182 КК, основний об'єкт. В цих випадках можлива реальна сукупність порушення недоторканності приватного життя (ст. 182 КК) із злочинами, передбаченими ст. 120, 149, 154, 189, 2581, 303, 386 КК, однак ідеальна сукупність цих злочинів виключається.

У підрозділі 2.5. "Незаконне поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди" ці дії визначені як передача змісту конфіденційної інформації про особу без її згоди іншій особі чи особам разом із матеріальним носієм інформації, або шляхом надання їм доступу до носія чи повідомлення відомостей, закріплених на носієві. Виділені основні форми "поширення", а також показано його відмінність від "розголошення відомостей", яка обумовлена зв'язком "поширення" з документованістю відомостей як ознакою предмета злочину. Зокрема, можлива наявність всіх ознак "поширення" за відсутності фактичного розголошення змісту відомостей, а розголошення відомостей про особу може не містити ознак поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди.

У підрозділі 2.6. "Незаконне поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди у публічному виступі, творі, що публічно демонструється, чи в засобах масової інформації" показано, що ці окремо названі у статті види поширення конфіденційної інформації про особу характеризуються як загальними ознаками поширення такої інформації, включаючи незаконність дій та їх вчинення без згоди особи, так і певними спеціальними ознаками, що відображають їх особливості. Зокрема, це стосується незаконного поширення конфіденційної інформації про особу в засобах масової інформації, яке потребує врахування при встановленні незаконності дій змісту спеціальних законів. З урахуванням підвищеної суспільної небезпечності цих видів "поширення", пропонується передбачити їх як кваліфікуючі ознаки у ч. 2 ст. 182 КК і, крім того, встановити підвищену відповідальність за поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди у матеріалах, які розповсюджуються.

У підрозділі 2.7. "Поняття, види та значення згоди особи на збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної ін- формації про неї" аргументується висновок про те, що ознака "без згоди особи" є обов'язковою для кожної дії, передбаченої ст. 182 КК, і означає відсутність вільно висловленої згоди дієздатної фізичної особи, якої стосується конфіденційна інформація за своїм змістом, або іншої уповноваженої законом особи. Якщо закон передбачає обов'язковість згоди декількох фізичних осіб, то цю ознаку потрібно розуміти як "без згоди хоча б однієї фізичної особи із тих осіб, згода яких обов'язкова". Пропонується доповнити статтю 182 КК приміткою такого змісту: "Дія цієї статті поширюється й на випадки, коли у зв'язку з смертю фізичної особи або її нездатністю здійснювати право на конфіденційну інформацію, повноваження давати згоду на збирання, зберігання, використання та поширення такої інформації відповідно до закону набули інші особи, але такої згоди не давали".

У підрозділі 2.8. "Законодавча конструкція об'єктивної сторони і момент закінчення злочину" визначено, що цей злочин має формальний склад і повинен визнаватися закінченим з моменту вчинення хоча б однієї злочинної дії. Зокрема, незаконне збирання конфіденційної інформації про особу без її згоди - з моменту фактичного здобуття винною особою хоча б частини такої інформації. Моментом закінчення незаконного зберігання такої інформації, яке є триваючим злочином, слід визнавати момент припинення зберігання з будь-яких причин. При незаконному поширенні конфіденційної інформації про особу момент закінчення злочину обумовлений формами поширення і не завжди поєднаний з фактичним розголошенням особистої чи сімейної таємниці.

Аргументується необхідність доповнення ст. 182 КК заохочувальною нормою, яка б стимулювала винну особу добровільно повертати особисті папери (фотографії, щоденники, інші записи, особисті архівні матеріали тощо) потерпілому на стадії закінченого злочину і в зв'язку з цим передбачала звільнення від кримінальної відповідальності, а також включення до статті 182 КК кваліфікуючої ознаки "спричинення тяжких наслідків".

У підрозділі 2.9. "Правові підстави законного збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди" комплексно визначені такі правові підстави у контексті ст. 182 КК. За своєю юридичною силою вони утворюють три групи: а) передбачені Конституцією України; б) передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; в) передбачені окремими законами України. При визначенні змісту цих підстав потрібно враховувати їх місце у системі законодавства України і вирішальне значення правових підстав, передбачених ч. 2 ст. 32 Конституції України. Зокрема, суспільну значимість інформації (ч. 11 ст. 30 Закону України "Про інформацію") потрібно встановлювати в кожному конкретному випадку з урахуванням конституційних положень, об'єктивно існуючої залежності законних громадських інтересів від певної конфіденційної інформації про особу і потенційної шкоди законним інтересам громадськості, яка є більшою, ніж шкода від оприлюднення інформації.

Від правових підстав обмеження прав слід відрізняти законодавчі положення про звільнення від відповідальності за розголошення певної таємниці журналіста, який законним шляхом отримав відомості (йдеться про відсутність складу злочину), а також за висловлювання оціночних суджень (йдеться про здійснення права на вільне вираження своїх поглядів і переконань, передбаченого ст. 34 Конституції України). Оприлюднення інформації про особу не виключає можливості визнання її конфіденційною і застосування ст. 182 КК.

Розділ 3 "Суб'єктивні ознаки порушення недоторканності приватного життя (ст. 182 КК)" складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. "Суб'єктивна сторона порушення недоторканності приватного життя" досліджується вина як обов'язкова ознака цього складу злочину, яка виступає у формі прямого умислу. При розкритті змісту умислу, зокрема, відмічається обов'язковість усвідомлення винним відсутності згоди фізичної особи на збирання, зберігання, використання чи поширення певної інформації про неї. Через таке усвідомлення, як правило, відбувається усвідомлення конфіденційності інформації. У будь-якому випадку останнє є обов'язковим і його відсутність у разі, коли мало місце лише припущення конфіденційності інформації, чи коли особа повинна була і могла усвідомлювати її конфіденційність, виключає застосування ст. 182 КК. Відсутність такого усвідомлення, викликана поведінкою потерпілого, що об'єктивно виражала згоду, виключає вину незалежно від суб'єктивного ставлення потерпілого. Разом з тим, усвідомлення достовірності конфіденційної інформації про особу не є обов'язковою ознакою цього злочину.

Внаслідок усвідомлення винним суспільної небезпечності своїх дій у нього виникає й загальне уявлення щодо протиправності цих дій. Це також означає, що винний розуміє відсутність у нього права на вчинення дій з певною інформацією, бо в протилежному випадку не буде суб'єктивної сторони цього злочину, і можлива кримінально-правова кваліфікація вчиненого як самоправства (ст. 356 КК).

Суб'єктивне ставлення до тяжких наслідків, як обставини, що обтяжує покарання (п. 5 ч. 1 ст. 67 КК), може характеризуватися тими самими ознаками, що характеризують прямий чи непрямий умисел, або злочинну самовпевненість чи злочинну недбалість. Мотив та мета вчинення цього злочину не входять до його складу, але можуть мати кримінально-правове значення для вирішення питань про співвідношення з іншими злочинами, призначення покарання або звільнення від кримінальної відповідальності.

У підрозділі 3.2. "Суб'єкт порушення недоторканності приватного життя" суб'єктом цього злочину визнається фізична осудна особа, якій до його вчинення виповнилося шістнадцять років (загальний суб'єкт). За наявності цих ознак особа може бути визнана виконавцем, організатором, підбурювачем чи пособником злочину, вираженого у вчиненні будь-якої злочинної дії (хоча б однієї), передбаченої ст. 182 КК. Причому це можуть бути як особи, які не мають жодних прав щодо конфіденційної інформації про особу, так і ті, що мають певні права щодо самої інформації або на її збирання, зберігання, використання чи поширення. Таким суб'єктом може бути й та особа, яка є власником конфіденційної інформації про іншу особу, але не у повному обсязі (відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону України "Про інформацію"). Вчинення службовою особою зазначених у ст. 182 КК дій може потребувати кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених ст. 182 та ст. 364 чи 365 КК.

Аргументується підвищена суспільна небезпечність дій, вчинюваних організованими злочинними об'єднаннями, і пропонується передбачити у ч. 2 ст. 182 КК підвищену відповідальність за вчинення цього злочину організованою групою.

Розділ 4 "Відмежування недоторканності приватного життя (ст. 182 КК) від суміжних злочинів" складається із семи підрозділів.

У підрозділі 4.1. "Відмежування порушення недоторканності приватного життя від злочинів у сфері охорони державної таємниці" досліджені питання про відмежування цього злочину від злочинів, передбачених ст. 111, 114, 328, 329, 381, 422 КК, яке проведено за предметом й іншими ознаками. Зокрема, доведено, що одна й та ж інформація про особу (документовані відомості) не може знаходитися одночасно в режимі конфіденційної інформації про особу і режимі державної таємниці. В характеристиці останнього режиму виділено як важливу особливість те, що в ньому знаходяться не лише інформація, як документовані відомості, а й ті відомості, що фіксуються в пам'яті осіб, допущених до державної таємниці.

Теоретичний аналіз названих складів злочинів під кутом зору кримінально-правової охорони інформації про особу, яка перебуває в режимі державної таємниці, показав обмеженість дії цих та інших норм КК. Тому пропонується внести доповнення до ст. 182 КК, які б передбачали відповідальність за незаконне збирання, зберігання, використання чи поширення такої інформації про особу, яка є державною таємницею.

У підрозділі 4.2. "Відмежування порушення недоторканності приватного життя від передачі або збирання відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави (ст. 330 КК)" розглянуті питання про розмежування та співвідношення злочинів, передбачених статтями 182 та 330 КК. Зокрема, встановлено, що ці статті можуть конкурувати між собою і в таких випадках підлягає застосуванню ст. 330 КК, як норма про відповідальність за більш тяжкий злочин. За відсутності конкуренції цих норм для розмежування злочинів вирішальне значення мають особливості об'єкта, суб'єктивної сторони та суб'єкта злочину, передбаченого ст. 330 КК. Частина 2 ст. 330 КК після слів "тяжкі наслідки для інтересів держави" потребує доповнення словами "або охоронюваних законом інтересів окремих фізичних чи юридичних осіб".

У підрозділі 4.3. "Відмежування порушення недоторканності приватного життя від злочинів у сфері охорони професійних та інших таємниць" досліджені питання про відмежування цього злочину від злочинів, передбачених ст. 132, 145, 168, 2091, 231, 232, 387, 397 КК. Зокрема, встановлено, що злочинні порушення різних видів правових режимів таємниць відрізняються тим, що їх предметом можуть бути не лише певна інформація (документовані відомості) з обмеженим доступом, а й певні недокументовані відомості. В правовому режимі таємниці можуть бути: в одних випадках - таємна інформація, в інших - конфіденційна інформація. Розроблені критерії для практичного вирішення цих питань.

Розглянуті кримінально-правові норми про злочини у сфері охорони професійних та інших таємниць утворюють дві підгрупи: а) з якими може бути конкуренція загальної (ст.182 КК) та спеціальної норм - ст. 132, 145, 168, 397; 231 та 232 КК (дії з відомостями що становлять банківську таємницю); б) з якими така конкуренція взагалі виключається - ст. 2091, 387; 231 та 232 КК (дії з відомостями, що становлять комерційну таємницю). У випадках конкуренції загальної та спеціальної норм підлягає застосуванню спеціальна норма. Доведено, що обмежена дія деяких з цих норм відкриває можливості для застосування ст. 182 КК, а також конкретизовані випадки можливої кваліфікації за сукупністю злочинів.

Існуючі статті КК не повною мірою охороняють інформацію про особу, яка знаходиться в режимі таємної інформації. Тому необхідно внести доповнення до ст. 182 КК, які б передбачали відповідальність за незаконне збирання, зберігання, використання чи поширення такої інформації про особу, яка є державною таємницею (про це зазначалось вище) або іншою таємною інформацією.