У підрозділі 3.3. „Прокурорський нагляд за додержанням законності при обмеженні конституційних прав людини” розкривається роль прокурора в кримінальному провадженні.

Проаналізовано основні повноваження прокурора щодо здійснення нагляду за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства та спрямовані на захист прав і інтересів суб'єктів, які мають та обстоюють у кримінальному провадженні власні інтереси, а саме: перевірка не менш як один раз на місяць виконання вимог закону про приймання, реєстрацію і вирішення заяв та повідомлень про вчинені або ті, що готуються, злочини (ч. 1 п. 1 ст. 227 КПК України); скасування незаконних і необґрунтованих постанов слідчих та осіб, які провадять дізнання (ч. 1 п. 2 ст. 227 КПК України); усунення особи, яка провадить дізнання, або слідчого від подальшого ведення дізнання або досудового слідства, якщо вони допустили порушення закону при розслідуванні справи (ч. 1 п. 10 ст. 227 КПК України); розгляд скарг на дії слідчого й органів дізнання (статті 110, 215, 234, 235 КПК України); перевірка законності затримання працівниками органів дізнання і досудового слідства громадян за підозрою у вчиненні злочинів; перевірка законності проведення слідчих дій, які обмежують конституційні права і свободи особи. Крім того, досліджено повноваження прокурора з нагляду за додержанням законів під час проведення оперативно-розшукової діяльності.

У підрозділі 3.4. „Захист конституційних прав людини захисником” проаналізовано процесуальну діяльність захисника на стадії досудового розслідування. Зазначається, що з усіх зазначених у КПК України осіб, які допускаються як захисники підозрюваного, обвинуваченого, підсудного для здійснення цієї функції, як правило, найбільш підготовленими є адвокати, оскільки вони мають необхідні для того правові знання і професійні навички, діють для виконання свого службового обов'язку і відповідальні за якість своєї роботи у справі.

Звертається увага на повноваження захисника при застосуванні відповідними органами розслідування затримання та взяття під варту до їх підзахисних, а також на недоліки чинного законодавства, що спричиняють на практиці певні труднощі участі захисника та виконання ним своїх повноважень. Сьогодні сторона обвинувачення здійснює основний обсяг пізнавальних дій, результати яких стають доказами в кримінальній справі (ч. 1 ст. 66, ст. 67 КПК України). Водночас сторона захисту має обмежену можливість використання в доказуванні інформації, отриманої в результаті власної пізнавальної діяльності. Роль захисника переважно зводиться до того, щоб виявити недоліки, суперечності в сукупності доказів, зібраних стороною обвинувачення. У зв'язку з цим пропонується в КПК України передбачити вичерпний перелік способів отримання захисником відомостей, що його цікавлять і можуть бути використаними для ефективного захисту, а також можливість закріплення органами розслідування і судом цих відомостей як доказів у справі.

Розділ 4. „Шляхи удосконалення кримінально-процесуального законодавства щодо обмеження конституційних прав людини” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 4.1. „Обмеження конституційних прав людини у кримінально-процесуальному законодавстві західних держав” досліджено та проаналізовано кримінально-процесуальне законодавство США, Англії, Німеччини, Франції, що стосується обмеження конституційних прав людини.

Відзначається, що в кримінальному провадженні цих країн дотримуються позицій, заснованих на загальних і неподільних цінностях: людській гідності (заборона тортур, нелюдяного або принижуючого гідність поводження); свободі (право на свободу і особисту недоторканність, право на повагу свого приватного і особистого життя, свого житла і своїх комунікацій тощо); правосудді (право на ефективний правовий захист і на доступ до неупередженого суду, право обвинуваченого на презумпцію невинуватості і дотримання прав на захист).

Досліджено, що пануючою доктриною в кримінально-процесуальному законодавстві цих країн є контроль над злочинністю, що передбачає обмеження певних прав і законних інтересів осіб, установлення нових кримінальних заборон і застосування заходів процесуального примусу, надання доказового значення показанням анонімних свідків, даним негласного електронного спостереження тощо. При цьому кожна з держав здебільшого враховує ряд факторів при застосуванні примусових заходів у кримінальному провадженні. Передусім це традиції розвитку національного кримінально-процесуального законодавства, його специфіка, а також особливості поточної ситуації у боротьбі зі злочинністю як в країні, так і світі.

Звертається увага на те, що в силу специфіки діяльності найбільшими повноваженнями щодо обмеження конституційних прав людини в кримінальному провадженні наділені поліція, прокурор та суд.

Розглядаються основні слідчі дії та заходи процесуального примусу, що обмежують конституційні права, а також механізм їх захисту. Підкреслюється, що кримінально-процесуальне законодавство даних країн, на відміну від кримінально-процесуального законодавства України, не має детального визначення та регламентації запобіжних та інших заходів процесуального примусу.

Досліджуються процесуальні права підозрюваного (обвинуваченого), а також захисника під час розслідування, відзначаються підстави, коли ці права серйозно обмежуються або можуть бути обмежені.

Указується, що незважаючи на неухильне зростання злочинності, під впливом тенденції, спрямованої на підвищення значення охорони та захисту прав особи, з початку нового століття і на сьогодні в цих країнах діє доктрина про неприпустимість свавілля поліції під час проведення арештів, обшуків, прослуховування телефонів тощо.

У підрозділі 4.2. „Міжнародні нормативно-правові акти, що регулюють допустимість обмеження конституційних прав людини у кримінальному провадженні” проаналізовано основні міжнародні документи, які передбачають обмеження конституційних прав людини у боротьбі зі злочинністю.

Зазначається, що норми міжнародного права, що санкціонують обмеження прав і свобод, є постійним об'єктом різних тлумачень і не мають однозначного і чіткого офіційного визначення як на національному, так і на міжнародному рівні.

У результаті інтерв'ювання слідчих і працівників інших служб органів внутрішніх справ виявлено, що найбільшими труднощами, що викликають застосування норм міжнародного права і реалізацію європейських стандартів у галузі прав людини у кримінально-процесуальній правозастосовчій практиці, є брак інформації про ратифіковані Україною, і таким чином, включених у національну правову систему, міжнародні договори (42,4 % і 8,7 % відповідно), відсутність єдиного розуміння в питанні про те, які норми міжнародного права підлягають безпосередньому застосуванню на практиці (57,6 % та 64,3 %), відсутність методичних рекомендацій про застосування норм міжнародного права (26,8 % опитаних).

На підставі дослідження вперше наголошується, що основними міжнародними критеріями обмеження прав і свобод людини мають стати: установлення їх законом; визначення осіб, які уповноважені обмежувати права і свободи та які піддаються обмеженню прав і свобод; порядок застосування примусу; повага і визнання прав і свобод інших осіб; необхідність обмеження для захисту громадського порядку (суспільної безпеки), державної (національної) безпеки; неупередженість і незалежність правосуддя; визначення ступеня обмежень; тимчасовість обмежень; контроль за обмеженням; поновлення в правах у разі їх порушення.

Досліджується роль Європейського суду з прав людини, акцентується увага на тому, що його рішення впливають на удосконалення критеріїв допустимості обмеження конституційних прав людини.

У підрозділі 4.3. „Удосконалення кримінально-процесуального законодавства України щодо допустимості обмеження конституційних прав людини” досліджуються основні підходи до формування законодавства щодо обмеження конституційних прав.

Доведено необхідність визначення обмеження конституційних прав людини під час кримінального провадження самостійним інститутом кримінально-процесуального права. Пропонується, що даний інститут, крім закріплення в КПК України, повинен існувати на підставі спеціального закону, який урегулював би основні положення допустимості обмеження та захисту конституційних прав людини під час кримінального провадження, що сприяло б покращенню правового виховання населення, правозастосовчій діяльності органів розслідування та підвищило б ефективність застосування як заходів кримінально-процесуального примусу, так і законність під час проведення оперативно-розшукових та слідчих дій.

Запропоновано внести зміни та доповнення в Закон України „Про оперативно-розшукову діяльність”, що стосуються чіткого визначення конституційних прав людини, які можуть бути обмежені під час такої діяльності, порядку надання дозволу на проведення оперативно-розшукових заходів, пов'язаних з обмеженням конституційних прав людини, визначення підстав обмеження, гарантій захисту прав осіб, права яких були обмежені.

У КПК України пропонується внести зміни і доповнення, що стосуються визначення чітких підстав обмеження особистого (приватного) життя; установлення контролю за листуванням, телефонними розмовами, телеграфною та іншою кореспонденцією, застосуванням інших технічних засобів одержання інформації; установлення чітких й детальних правил для судового розгляду питання про тримання під вартою, продовження строків тримання під вартою або звільнення; закріплення граничного строку тримання під вартою; чіткого визначення моменту, з якого починається строк затримання, а також зменшення строку затримання до міжнародних стандартів; реформування повноважень прокурора при здійсненні нагляду за діяльністю органів дізнання та досудового слідства.

Висновки

У висновках викладено найбільш важливі наукові та практичні результати, одержані в роботі, які містять формулювання розв'язання наукової проблеми, її значення для науки і практики, сформульовано пропозиції щодо вдосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства в частині допустимості обмеження конституційних прав людини в контексті його гармонізації з міжнародним та загальноєвропейським законодавством. Зокрема, найбільш важливими є :

1. Розкрито сутність обмеження конституційних прав людини у кримінальному провадженні, сформульовано його поняття, визначено мету, ознаки, підстави, принципи обмеження, досліджено відмінність понять обмеження та порушення конституційних прав людини у кримінальному провадженні.

2. Обґрунтовано необхідність визначення обмеження конституційних прав людини у кримінальному провадженні самостійним інститутом кримінального процесу. Передусім для реалізації цього запропоновано в КПК України передбачити статтю 4¹ „Обмеження конституційних прав і свобод у кримінальному судочинстві”, яку викласти у такій редакції:

„При нагальній необхідності запобігти злочинові чи його припинити, з'ясування істини під час розслідування кримінальної справи, у випадках, пов'язаних з врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, яких підозрюють у вчиненні злочину, запобігання злочинові можуть застосовуватися окремі обмеження таких конституційних прав як право на свободу та особисту недоторканність; недоторканність житла; на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; на повагу особистого і сімейного життя.

Тимчасове обмеження прав і свобод осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні та застосування щодо них примусових заходів допускається лише у випадках і порядку, чітко визначеному у цьому Кодексі.

Орган дізнання, слідчий, прокурор, суд зобов'язані при застосуванні примусових заходів виходити з необхідності і достатності для досягнення мети процесуальної дії мінімуму примусового впливу.

При провадженні у кримінальних справах заборонено піддавати будь-кого катуванню, жорсткому, нелюдському або такому поводженню, що принижує його гідність, розголошувати обставини особистого життя.

Підозрюваному, обвинуваченому, підсудному, потерпілому надається право захищати всіма незабороненими законом засобами свої права, свободи та людську гідність, що незаконно порушені або обмежені під час кримінального провадження.

При наявності достатніх даних щодо заподіяння громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду шкоди, вона підлягає відшкодуванню в установленому законом порядку.”

3. Обґрунтовується необхідність унести в КПК України доповнення, які б конкретизували конституційне положення про загальновизнані принципи і норми міжнародного права. Тому пропонується в КПК України передбачити статтю 2¹ „Закони, що визначають порядок кримінального судочинства”, яку викласти у такій редакції:

„Порядок кримінального судочинства на території України встановлюється чинним Кодексом, заснованим на Конституції України.

Порядок кримінального судочинства, установлений чинним Кодексом, є обов'язковим для судів, органів прокуратури, органів досудового слідства і органів дізнання, а також інших учасників кримінального судочинства.

Загальновизнані принципи і норми міжнародного права і міжнародні договори України є складовою частиною законодавства України, регулюючого кримінальне судочинство. Якщо міжнародним договором України встановлені інші правила, чим передбачені справжнім Кодексом, то застосовуються правила міжнародного договору”.

4. Обґрунтовується необхідність чіткого визначення мети, підстав та порядку проведення оперативно-розшукових заходів, що пов'язані з обмеженням конституційних прав людини. Так, у Законі України „Про оперативно-розшукову діяльність” пропонується ч. 2 ст. 8 викласти у такій редакції:

„Під час проведення оперативно-розшукових заходів з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншим способом одержати інформацію неможливо, виключно з дозволу суду, уповноважені оперативні підрозділи мають право проводити оперативно-розшукові заходи, пов'язані з обмеженням конституційних прав і свобод людини:

1) негласне проникнення та обстеження житла чи іншого володіння особи, підприємства, установи, організації;

2) зняття інформації з технічних каналів зв'язку з розкриттям змісту повідомлень;

3) контроль за телефонними розмовами;

4) контроль за листуванням, телеграфною та іншою кореспонденцією;

5) слуховий та візуальний контроль у житлі або іншому володінні особи, підприємства, установи, організації”.

Перші чотири вищезазначених повноважень виключити з частини першої цієї статті.

Частину 14 статті 9 даного Закону доповнити текстом:

„У разі оперативної необхідності, коли життя, здоров'я людини, її майно, громадська, державна, військова, економічна або екологічна безпека України знаходяться під загрозою, допускається негайне вжиття заходів, зазначених у ч. 2 ст. 8 цього Закону, на підставі постанови, затвердженої керівником підрозділу, який здійснює оперативно-розшукову діяльність. При цьому керівник, який ухвалив таке рішення, у разі необхідності його подальшого проведення, повинен протягом 24 годин звернутися до суду з поданням про надання відповідного дозволу та повідомити прокурора про проведення такого заходу. Якщо згаданий строк закінчується у вихідний або святковий день, подання вноситься в день, що слідує за вихідним чи святковим днями. У разі, коли суд не надасть дозволу на проведення зазначеного заходу, обмеження прав людини та проведення відповідного заходу припиняється, а отримана інформація знищується”.

5. Законність здійснення щодо особи оперативно-розшукових заходів має забезпечити наявність в особи права знати про їх здійснення у минулому та можливість ініціювати перед судом питання про перевірку законності цих дій. У зв'язку з цим пропонується статтю 9 Закону України „Про оперативно-розшукову діяльність” доповнити частиною сімнадцятою, яку викласти у такій редакції:

„Якщо причетність до злочину особи, щодо якої здійснювались негласні оперативно-розшукові заходи, не підтвердилась, вона повідомляється керівником органу про обмеження її конституційних прав і свобод не пізніше семи діб після закриття оперативно-розшукової справи. У випадку, якщо таке повідомлення суттєво перешкоджає попередженню, розкриттю або розслідуванню злочину, особа повідомляється негайно після набрання чинності відповідним вироком суду”.

6. Для уніфікації порядку надання дозволу на проведення оперативно-розшукових заходів, пов'язаних з обмеженням конституційних прав і свобод особи, з КПК України (щодо участі прокурора) вважаємо ч. 3 ст. 8 Закону „Про оперативно-розшукову діяльність” викласти в такій редакції:

„Дозвіл на застосування оперативно-розшукових заходів, пов'язаних з обмеженням конституційних прав і свобод людини надається судом за поданням керівника відповідного оперативного підрозділу або його заступника, погодженого з прокурором. Порядок внесення і погодження такого подання, а також порядок його розгляду судом встановлюється статтею 187 Кримінально-процесуального кодексу України. За результатом здійснення зазначених оперативно-розшукових заходів складається протокол з відповідними додатками, який підлягає використанню як джерело доказів у кримінальному судочинстві”.

Частину третю статті вважати четвертою і т.д.

7. Згідно із Законом України „Про оперативно-розшукову діяльність” відомості, отримані внаслідок оперативно-розшукових заходів, що стосуються особистого життя, честі і гідності особи, якщо вони не містять інформації про вчинення заборонених законом дій, зберіганню не підлягають і повинні бути знищені (ч. 12 ст. 9). На підставі цього пропонується частину дванадцяту статті 9 викласти в такій редакції:

„Одержані внаслідок оперативно-розшукової діяльності відомості, що стосуються особистого життя, честі, гідності людини, якщо вони не містять інформації про вчинення заборонених законом дій, зберіганню не підлягають і повинні бути знищені. У випадках розголошення або незаконної передачі таких відомостей, винні особи несуть відповідальність, установлену законом. Відомості, одержані внаслідок оперативно-розшукової діяльності, щодо підготовки до терористичних актів чи їх учинення окремими особами та групами, зберігаються до 5 років”.

8. Обґрунтовується положення про необхідність закріплення в законодавстві допустимості обмеження конституційного права людини на повагу до її гідності. Пропонується в установленому порядку внести до Конституції України доповнення, в контексті з яким ч. 3 ст. 28 доповнити наступним реченням:

„Обмеження цього права допускається лише у випадках, якщо це не загрожує життю і здоров'ю особи, за судовим рішенням”.

Логічним завершенням запропонованого варіанта ст. 28 Конституції України є те, що її частина третя повинна бути виключена з ч. 2 ст. 64 Конституції України, у якій перераховані права і свободи, що не підлягають обмеженню.

9. Велика кількість обмежень у кримінальному провадженні стосується особистого (приватного) життя. Саме тут потрібне серйозне втручання у законодавство з метою його вдосконалення та усунення прогалин. Так, чинний КПК України не містить чітких підстав обмеження особистого (приватного) життя; відсутній закон або норма, які б об'ємно розкривали ч. 2 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (де саме виключно визначені правові підстави обмежень цього права), коли держава має право втручатися у здійснення права на повагу до людини, до її особистого (приватного) і сімейного життя, до житла і до таємниці кореспонденції. Тому, обґрунтовується доповнення ч. 2 ст. 14¹ КПК України наступним реченням:

„Суд, прокурор, слідчий і орган дізнання не можуть втручатись у здійснення цих прав, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки країни, для запобігання злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб”.

10. З метою недопустимості розголошення обставин особистого життя людини при проведенні слідчих дій обґрунтовується необхідність ст. 127 КПК України доповнити частиною 6, у якій зазначити:

„Особи, права яких обмежуються під час проведення слідчих дій, мають право заявляти щодо понятих мотивований відвід у випадках, коли участь останніх може завдати особі моральні страждання через негативне ставлення до нього оточуючих або в подальшому вплине на його авторитет”. Дане нововведення, на думку автора, сприятиме тому, що понятими будуть запрошуватись громадяни, які не будуть знати осіб, у яких проводяться певні слідчі дії, особливо коли це буде стосуватись проведення обшуку чи виїмки.

11. Пропонується чітко визначити в законі підстави затримання органами розслідування підозрюваного у вчиненні злочину, оскільки існують певні розбіжності щодо цього між Конституцією України (ч. 3 ст. 29) та КПК України (ч. 1 ст. 106). Дані ж підстави затримання повинні відповідати ч. 1 ст. 5 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Тому частину 1 статті 106 КПК пропонується доповнити пунктом 5 і викласти у такій редакції:

„за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, установленого законом”.

12. З метою забезпечення належного захисту та дотримання прав і свобод людини, унеможливлення незаконного втручання в життя громадян шляхом негласного проникнення до житла чи до іншого їх володіння, зняття інформації з каналів зв'язку, установленню контролю за листуванням, телефонними розмовами, телеграфною та іншою кореспонденцією, застосуванням інших технічних засобів одержання інформації пропонується назву статті 187 КПК України викласти в такій редакції:

„Стаття 187. Накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку, застосування інших технічних засобів одержання інформації”.

Частину третю даної статті викласти в такій редакції:

„Арешт на кореспонденцію, зняття інформації з каналів зв'язку, негласне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, контроль за листуванням, телефонними розмовами, телеграфною та іншою кореспонденцією, застосування інших технічних засобів одержання інформації з метою запобігти злочину може бути застосовано до порушення кримінальної справи”.

У частині четвертій друге та третє речення виключити.

Доповнити статтю новими частинами, п'ятою, шостою та сьомою такого змісту:

„За наявності передбачених Законом України „Про оперативно-розшукову діяльність” підстав для арешту на кореспонденцію, зняття інформації з каналів зв'язку, негласного проникнення до житла чи до іншого володіння особи, контролю за листуванням, телефонними розмовами, телеграфною та іншою кореспонденцією, застосування інших технічних засобів одержання інформації керівник відповідного оперативного підрозділу, у тому числі органу контррозвідувальної діяльності, або його заступник звертається з поданням, погодженим з прокурором, до голови апеляційного суду за місцем провадження слідства.

Голова суду чи його заступник, в процесі розгляду подань, зазначених у частинах 4 та 5 цієї статті, зобов'язаний перевірити достовірність викладених у них обставин, неможливість одержання інформації іншим способом, вивчити матеріали кримінальної або оперативно-розшукової справи, а також може вислухати посадову особу, що внесла подання, та думку прокурора, після чого, залежно від підстав для прийняття такого рішення, виносить мотивовану постанову про застосування технічних засобів одержання інформації або про відмову в такому застосуванні. Постанова оскарженню не підлягає, на неї може бути внесено подання прокурором.

У постанові про застосування технічних засобів одержання інформації в порядку, передбаченому Законом України „Про оперативно-розшукову діяльність”, зазначаються оперативно-облікова справа і підстави, з яких застосовуються технічні засоби одержання інформації, прізвище, ім'я та по батькові особи, стосовно якої мають застосовуватися такі заходи, види цих заходів, точна адреса цієї особи, назва установи, на яку покладається обов'язок здійснювати заходи”.

У зв'язку з цим частини п'яту, шосту, сьому, восьму, дев'яту та десяту вважати частинами восьмою, дев'ятою, десятою, одинадцятою, дванадцятою та тринадцятою відповідно.

13. Обґрунтовується необхідність частину першу статті 155 КПК України викласти в такій редакції:

„Взяття під варту як запобіжний захід застосовується в справах про тяжкі чи особливо тяжкі злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад три роки; до особи, яка раніше була вже засуджена і обвинувачується не вперше, або порушила застосовані щодо неї інші запобіжні заходи, чи не з'являється за викликом слідчого”.

14. У КПК України необхідно встановити чіткі й детальні правила для судового розгляду питання про тримання під вартою, продовження строків тримання під вартою або звільнення. Зокрема, пропонується доповнити ст. 155 КПК України частиною сьомою, у якій зазначити: „Обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, продовження строків тримання під вартою, у разі відсутності обвинуваченого допускається лише у випадку оголошення обвинуваченого у міжнародний розшук або за наявності інших обставин, що виключають його явку (доставлення) до суду, що повинно бути підтверджено відповідними документами і знайти своє мотивоване відображення в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора”. У частині другій статті 165² КПК України перше речення доповнити словами: „копію якого направляють підозрюваному (обвинуваченому) та його захиснику”. Останнє речення в даній частині доповнити словами: „надати для ознайомлення підозрюваному (обвинуваченому) та його захисникові матеріали, що обґрунтовують подання про взяття під варту або продовження тримання під вартою”.

15. Обґрунтовується необхідність закріплення в кримінально-процесуальному законодавстві положення про те, що рішення суду про продовження строків тримання обвинуваченого під вартою (відповідно до міжнародно-правових актів про права людини) може бути через розумні інтервали часу оскаржено до суду з вимогою судової перевірки реальної необхідності подальшого застосування названого заходу, особливо в тих випадках, коли необхідність його подальшого застосування не викликається потребами забезпечення цілей розслідування. У даному випадку ч. 2 ст. 43¹ КПК України пропонується доповнити нормою наступного змісту:

„Обвинувачений (його захисник) через розумні інтервали часу, але не більше одного місяця, має право оскаржити в порядку гл. 22 КПК України необґрунтовано тривале і таке, що не викликається реальними цілями розслідування утримання обвинуваченого під вартою, коли слідство відносно даного обвинуваченого тривалий час фактично не проводиться по незалежних від обвинуваченого причинам”.

16. Обґрунтовується, що однією з гарантій недоторканності прав і свобод людини і громадянина повинно бути закріплення граничного строку тримання під вартою до дев'яти місяців. Слабкість правоохоронної системи, кадрові проблеми, низька кваліфікація працівників органів розслідування, недостатня їх матеріально-технічна оснащеність не можуть бути аргументами проти зниження граничного терміну тримання під вартою. Неприпустимо недоліки функціонування державних органів перекладати на плечі громадян, навіть якщо вони обвинувачуються в учиненні злочинів. Крім того, тривалі строки тримання під вартою осіб, не визнаних винними у вчиненні злочину, суперечать такому міжнародно-правовому принципу як „розумність строку” тримання під вартою (ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

17. Обґрунтовується необхідність чіткого визначення у законі моменту затримання особи. У зв'язку з цим пропонується ч. 9 ст. 106 КПК України доповнити реченням:

„Строк затримання починається з моменту фактичного затримання, який зазначається в протоколі затримання і підтверджений підписами особи, яка його склала, та затриманим”.

Разом з тим відповідно до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод пропонується внести зміни до Конституції та КПК України, зменшивши до 48 годин граничний строк тримання особи без рішення суду.

Крім того, було б доцільно ч. 3 ст. 106 КПК України доповнити таким змістом:

„Якщо до затриманого застосовували силу, то в протоколі затримання необхідно вказати обставини, за яких це сталося, або спеціальні засоби та мотиви такого застосування. У випадку застосування сили негайно має бути здійснений огляд або освідування затриманої особи”. Зазначається, що це зменшить випадки безпідставного застосування сили працівниками міліції до затриманих, а також дасть можливість з'ясувати час отримання затриманим ушкодження і тим самим визначати час фактичного затримання особи.

18. Обґрунтовується необхідність позбавлення прокуратури невластивих їй функцій, а саме нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, а також функції державного обвинувачення. Зазначається, що функцію державного обвинувачення можна надавати прокурору лише в тих випадках, коли самі громадяни не можуть виступати від власного імені через інвалідність або іншу подібну причину.

19. Для забезпечення законності під час проведення оперативно-розшукової діяльності, обґрунтовується за необхідне надати прокурору більше повноважень, ніж вони є зараз. Так, відповідний прокурор перш за все повинен мати інформацію про заведення тієї чи іншої оперативної справи. Саме тому пропонується доповнити ч. 1 ст. 9 Закону України „Про оперативно-розшукову діяльність” текстом: „Копія постанови про заведення оперативно-розшукової справи, її припинення та поновлення, закриття надсилаються відповідному прокуророві”.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

Монографії

1. Назаров В. В. Конституційні права людини та їх обмеження у кримінальному процесі України : [монографія] / В. В. Назаров. - Х. : ТД „Золота миля”, 2009. - 400 с.

Підручники, навчальні посібники

2. Назаров В. В. Кримінальний процес України [посіб. для підготовки до іспитів] / В. В. Назаров. - К. : Магістр-ХХІ ст., 2008. - 216 с.

3. Назаров В. В. Кримінальний процес України : [навч. посіб.] / В. В. Назаров, Г. М. Омельяненко. - [2-е вид.]. - К. : Атіка, 2007. - 584 с.

4. Назаров В. В. Кримінальний процес України : [підруч.] / В. В. Назаров, Г. М. Омельяненко. - К. : Юридична думка, 2005. - 548 с.

5. Назаров В. В. Кримінальний процес України: загальна частина [навч. посіб.] / В. В. Назаров, М. М. Руденко. - К. : Текст, 2004. - 208 с.

Статті в наукових фахових виданнях ВАК України

6. Назаров В. В. Обмеження конституційних прав громадян під час проведення обшуку і виїмки / В. В. Назаров // Криміналістичний вісник : наук.-практ. зб. - К. : Ін Юре, 2009. - № 1. - С. 19-23.

7. Назаров В. В. Особливості механізму захисту прав людини у кримінальному провадженні / В. В. Назаров // Форум права. - 2009. - № 1. - С. 385-391 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/e- journals/ FP/2009-1/09nvvukp.pdf

8. Назаров В. В. Право особи на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції та його обмеження у кримінальному провадженні / В. В. Назаров // Вісник академії адвокатури України. - 2009. - № 1. - С. 119-125.

9. Назаров В. В. Механізм судового захисту прав та свобод людини і громадянина у кримінальному провадженні / В. В. Назаров // Часопис Київського університету права. - 2009. - № 2. - С. 240-245.

10. Назаров В. В. Захисник та обвинувачений у кримінальному провадженні: особливості їх взаємовідносин / В. В. Назаров // Наше право. - 2009. - № 2. - С. 113-116.

11. Назаров В. В. Обмеження конституційних прав громадян при проведенні судової експертизи / В. В. Назаров // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. - 2009. - Вип. 2. - С. 96-106.

12. Назаров В. В. Право людини на невтручання в її особисте і сімейне життя та його обмеження у кримінальному провадженні / В. В. Назаров // Держава і право : зб. наук. пр. - К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2009. - Вип. 44. - С. 477-484.

13. Назаров В. В. Організація взаємодії суду та прокуратури у кримінальному судочинстві / В. В. Назаров // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. - 2009. - № 4. - С. 136-145.

14. Назаров В. В. Право особи на недоторканність житла та його обмеження у кримінальному провадженні / В. В. Назаров // Юридична України. - 2009. - № 5. - С. 105-110.

15. Назаров В. В. Обмеження конституційних прав громадян при проведенні освідування / В. В. Назаров // Криміналістичний вісник : наук.-практ. зб. - К. : ДП „Друкарня МВС України”, 2009. - № 2. - С. 25-27.

16. Назаров В. В. Доцільність застосування обмежень конституційних прав і свобод особи в кримінальному провадженні / В. В. Назаров // Наше право. - 2008. - № 3. - С. 94-97.

17. Назаров В. В. Конституційні права і свободи громадян у кримінальному провадженні - обмеження чи порушення? / В. В. Назаров // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право. - 2008. - Вип. 11. - С. 318-324.

18. Назаров В. В. Оперативно-розшукова діяльність та права людини: проблеми взаємозв'язку та обмежень / В. В. Назаров // Вісник Харківського Національного університету внутрішніх справ. - 2008. - № 41. - С. 44-54.

19. Назаров В. В. Проблеми допустимості обмеження конституційних прав громадян при застосуванні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту / В. В. Назаров // Вісник Національної академії прокуратури України. - 2008. - № 4. - С. 26-32.

20. Назаров В. В. Проблеми дотримання прав і свобод людини при затриманні підозрюваного в учиненні злочину / В. В. Назаров // Південноукраїнський правничий часопис. - 2008. - № 2. - С. 171-174.

21. Назаров В. В. Роль прокурорського нагляду за додержанням конституційних прав громадян / В. В. Назаров // Наше право. - 2008. - № 2. - С. 66-71.

22. Назаров В. В. Право людини на повагу до його гідності : національні та міжнародні аспекти / В. В. Назаров // Науковий вісник Чернівецького університету : зб. наук. пр. - Чернівці : Рута, 2008. - Вип. 435. - С. 17-23.

23. Назаров В. В. Право на свободу й особисту недоторканність та його обмеження у кримінальному провадженні / В. В. Назаров // Наше право. - 2007. - № 2 - С. 36-42.

24. Назаров В. В. Аспекти забезпечення органами досудового слідства, прокуратурою, судами конституційних прав і свобод громадян / В. В. Назаров // Криміналістичний вісник : наук.-практ. зб. - К. : Ін Юре, 2007. - № 1. - С. 11-18.

25. Назаров В. В. Механізм забезпечення і захисту прав людини в кримінальному провадженні / В. В. Назаров // Наше право. - 2007. - № 4. - С. 40-46.

26. Назаров В. В. Обмеження прав громадян у кримінальному процесі / В. В. Назаров // Вісник Академії прокуратури України. - 2006. - № 3. - С. 76-80.

27. Назаров В. В. Конституційні права громадян та їх обмеження на стадії досудового розслідування / В. В. Назаров // Наше право. - 2006. - № 3, 1 ч. - С. 20-23.

28. Назаров В. В. Правове регулювання приводу в кримінально-процесуальному кодексі України / В. В. Назаров // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. - К. : Національна академія внутрішніх справ України, 2004. - № 2 - С. 66-74.

29. Назаров В. В. Обвинувальний вирок й обвинувачення у кримінальному процесі та їх співвідношення / В. В. Назаров // Право і безпека. - 2003. - № 4. - С. 144-146.

Статті, виступи, тези доповідей, які додатково відображають наукові результати дисертації

30. Назаров В. В. Особливості діяльності органів прокуратури щодо захисту прав громадян у кримінальному провадженні / В. В. Назаров // Від громадянського суспільства - до правової держави : тези доповідей IV Міжнар. наук.-практ. конф. - Х. : ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2009. - С. 342-345.

31. Назаров В. В. Целесообразность применения ограничений конституционных прав и свобод граждан в уголовном процессе / В. В. Назаров // Социально-экономические и правовые проблемы инновационного развития России : материалы Междунар. науч.-практ. конф. (Саратов, 4 февраля 2009 г.) / Саратовский гос. социально-экономический ун-т. - Саратов, 2009. - С. 37-38.

32. Назаров В. В. Проблеми захисту конституційних прав громадян захисником у кримінальному провадженні / В. В. Назаров // Юридический Луганск : материалы междунар. науч.-практ. конф. (Луганск, 29 мая 2009 г.). - (http : // jurlugansk.org).

33. Назаров В.В. Обмеження конституційних прав громадян при проведенні експертизи / В. В. Назаров // Проблеми державного будівництва в Україні : тези доп. IV Міжнар. наук.-практ. конф. - К. : Київ. міжнар. ун-т, 2009. - № 17, т. 1. - С. 45-52.

34. Назаров В. В. Механізм забезпечення і захисту прав людини в кримінальному провадженні / В. В. Назаров // Актуальні проблеми управління та службово-оперативної діяльності органів внутрішніх справ у сучасний період розвитку державності України : матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. (Київ, 26 жовт. 2007 р.). - К. : „МП Леся”, 2008. - С. 187-191.

35. Назаров В. В. Проблеми дотримання прав осіб на свободу і особисту недоторканність : національні та міжнародні аспекти / В. В. Назаров // Європейські перспективи. - 2007. - № 1. - С. 30-34.

36. Назаров В. В. Деякі аспекти застосування заходів адміністративного припинення / В. В. Назаров // Проблеми систематизації законодавства України про адміністративні правопорушення : матеріали міжнар. наук.-практ. конф., 7-8 груд. 2006 р. - Сімферополь, 2006. - Ч. 2. - С. 138-141.

37. Назаров В. В. Затримання як захід адміністративного й кримінально-процесуального примусу / В. В. Назаров // Міжнародне право і національне законодавство. - К. : Київ. міжнар. ун-т, 2005. - Вип. 4 - С. 199-211.

38. Назаров В. В. Захист прав людини в КПК України / В. В. Назаров // Міжнародна поліцейська енциклопедія : у 10 т. / відп. ред. Ю. І. Римаренко, Я. Ю. Кондратьєв, В. Я. Тацій, Ю. С. Шемшученко. - К. : Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2003. - Т. 2 : Права людини у контексті поліцейської діяльності. - 2005. - С. 323-324.

39. Назаров В. В. Специфіка розслідування та запобігання терористичним актам / В. В. Назаров // Тероризм і національна безпека України : матеріали міжнар. конф. - К. : Нац. акад. внутр. справ України, 2003. - С. 220-228.

40. Назаров В. В. Засоби і механізми захисту інформаційної безпеки / В. В. Назаров // Інформаційні технології в економіці, менеджменті і бізнесі. Проблеми науки, практики та освіти. зб. наук. праць : - К. : Вид-во Європ. ун-ту, 2003. - Ч. 2. - С. 457-463.

41. Назаров В. В. Деякі аспекти забезпечення безпеки підприємницької діяльності / В. В. Назаров // Недержавна система безпеки підприємництва як складова національної безпеки України : зб наук. матеріалів І Всеукр. наук.-практ. конф., Київ, 9-10 квіт. 2003 р. - К. : Вид-во Європ. ун-ту, 2003. - С. 230-237.

42. Назаров В. В. Потерпілий у кримінальному процесі та проблеми забезпечення його безпеки / В. В. Назаров // Міжнародне право і національне законодавство. - К. : Київ. міжнар. ун-т, 2002. - Вип. 2 - С. 172-184.

43. Назаров В. В. Реформування чинного кримінально-процесуального законодавства / В. В. Назаров // Теорія та практика застосування чинного кримінального і кримінально-процесуального законодавства у сучасних умовах : тез. доп. наук.-практ. конф. : - К. : Нац. акад. внутр. справ України, 2002. - Ч. 1. - С. 116-118.

Анотація

Назаров В. В. Обмеження конституційних прав людини в кримінальному провадженні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність. - Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, Дніпропетровськ, 2009.

Дисертація являє собою перше проведене в Україні комплексне дослідження щодо допустимості обмеження конституційних прав людини під час здійснення оперативно-розшукової діяльності та проведення досудового розслідування. В роботі розкрита сутність обмеження конституційних прав, запропоноване його визначення. Розкрито мету, ознаки, підстави, принципи обмеження. Проведено розмежування між обмеженням та порушенням конституційних прав людини. Визначаються слідчі дії та заходи процесуального примусу, при проведенні чи застосуванні яких найбільш обмежуються права людини. Досліджено механізм контролю та нагляду за законністю і обґрунтованістю обмеження конституційних прав людини. Проаналізовано кримінально-процесуальне законодавство західних держав, а також міжнародні та європейські нормативно-правові акти, що регулюють обмеження конституційних прав людини в кримінальному провадженні, розроблено пропозиції щодо вдосконалення національного кримінально-процесуального законодавства.

Ключові слова: обмеження конституційних прав, порушення конституційних прав, органи розслідування, суд, заходи процесуального примусу, слідчі дії, свобода та особиста недоторканність, недоторканність житла, таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції.

Аннотация

Назаров В. В. Ограничение конституционных прав человека в уголовном производстве. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора юридических наук по специальности 12.00.09 - уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза; оперативно-розыскная деятельность. - Днепропетровский государственный университет внутренних дел, Днепропетровск, 2009.

Диссертация являет собой первое, проведенное в Украине, комплексное исследование допустимости ограничения конституционных прав человека во время осуществления оперативно-розыскной деятельности и проведения досудебного расследования. В работе раскрыта сущность ограничения конституционных прав, предложено его определение. Раскрыта цель, признаки, основания, принципы ограничения. Проведено разграничение между ограничением и нарушением конституционных прав человека.

Исследована сущность основных конституционных прав человека, которые могут быть ограниченны на законном основании органами дознания, досудебного следствия, прокурором, судьей при расследовании преступлений, а именно: право личности на уважение ее достоинства; свободу и личную неприкосновенность; неприкосновенность жилья; тайну переписки, телефонных разговоров, телеграфной и другой корреспонденции; уважение личной и семейной жизни. Раскрыты способы ограничения и защиты данных прав.

Рассмотрены субъекты, которые наделены законом правом ограничивать конституционные права и свободы граждан в уголовном производстве, а также относительно которых применяются ограничения.

Исследована роль оперативно-розыскной деятельности в раскрытии и расследовании преступлений. Отмечаются негативные побочные последствия этой деятельности. Содержательно проанализированы нормативно правовые акты, которые регулируют деятельность органов, что осуществляют оперативно-розыскную деятельность и поданы предложения относительно их совершенствования.

Определяются и исследуются следственные действия, при проведении которых наиболее ограничиваются права человека, а именно: обыск, выемка, освидетельствование, наложение ареста на корреспонденцию и снятие информации с каналов связи, проведение судебной экспертизы. Проанализировано такие меры процессуального принуждения как задержание и взятие под стражу. Предлагается уточнить, а в ряде случаев изменить или дополнить отдельные положения, касающиеся оснований, условий и процессуального порядка их применения.

Определено место механизма защиты конституционных прав граждан в уголовном производстве, исследовано его понятие и структура. При раскрытии сущности механизма защиты основное внимание сосредоточивается на анализе видов защиты прав, свобод и законных интересов человека в сфере уголовного производства. Исследуется место суда, прокурора в системе органов государственной власти и их роль в обеспечении соблюдения законности при применении и проведении процессуальных действий, которые ограничивают конституционные права человека.

Проанализировано уголовно-процессуальное законодательство западных государств, а также международные и европейские нормативно-правовые акты, которые регулируют ограничение конституционных прав человека в уголовном производстве. Основными международными критериями ограничения прав и свобод человека определяются такие как: установление их законом; определение лиц, уполномоченных ограничивать права и свободы и лиц, которые поддаются ограничению прав и свобод; порядок применения принуждения; уважение и признание прав и свобод других лиц; необходимость ограничения для защиты общественного порядка (общественной безопасности), государственной (национальной) безопасности; непредубежденность и независимость правосудия; определение пределов ограничений; временность ограничений; контроль за ограничением прав; возобновление в правах в случае их нарушения.

Исследуется роль Европейского суда по правам человека, анализируются его решения, которые влияют на усовершенствование критериев допустимости ограничения конституционных прав человека.

С учетом положений международного, общеевропейского законодательства разработаны предложения относительно усовершенствования национального уголовно-процессуального законодательства.

Ключевые слова: ограничение конституционных прав, нарушения конституционных прав, органы расследования, суд, меры процессуального принуждения, следственные действия, свобода и личная неприкосновенность, неприкосновенность жилья, тайна переписки, телефонных разговоров, телеграфной и другой корреспонденции.

Annotation

Nazarov V.V. Restriction of constitutional rights of the person in criminal procedure. - Manuscript.

The thesis for doctoral degree in law on speciality 12.00.09 - criminal procedure and criminalistics; forensic inquiry; operational-search activity. - The Dnipropetrovs'k State University of Internal Affairs, Dnipropetrovs'k, 2009.

The thesis represents the first complex research carried out Ukraine concerning an admissibility of restriction of constitutional rights of the person during realization of operatively-search activity and proceeding in peremptory investigations. It is opened the essence of constitutional rights limitation and also offered its definition by the work. It is opened the purpose, features, reasons, principles of limitation. It is marked between limitation and infringement of constitutional rights of the person. There are investigatory actions and actions of procedural compulsion at proceeding when human rights are most limited. The mechanism of the control and supervision of legality and validity of limitation of constitutional rights of the person is investigated. Criminal procedure legislations of the western states, and also the international and European regulatory legal acts which regulate limitation of constitutional rights of the person in criminal proceeding and the developed offers concerning improvement of the national criminal procedure legislation are analyzed.

Key words: restriction of constitutional rights, infringement of constitutional rights, investigatory agencies, court, actions of procedural compulsion, investigatory actions, freedom and inviolability of person, inviolability of habitation, the privacy of correspondence, telephone conversations, cable and other correspondence.

Размещено на Allbest.ru

...