Розвиток державної політики продовольчого забезпечення України

На третьому етапі проаналізовано джерела надходження продовольства: вітчизняне виробництво, країни близького і далекого зарубіжжя. В узагальненому визначенні проблеми вітчизняної галузі зводяться до трьох основних блоків: забезпечення умов виробництва, зберігання, і транспортування та реалізації, в тому числі експорту. Серед причин виробничого характеру передусім необхідно відзначити низьку реалізацію генетичної, біологічної врожайності українськими товаровиробниками. Чисельність зайнятих у сільському господарстві та велика енергозатратність свідчать про низьку продуктивність і технологічну відсталість аграрного комплексу порівняно зі світовими конкурентами. Проблема надзвичайно низької рентабельності агробізнесу й невеликі доходи сільськогосподарських виробників не дають змоги достатньо інвестувати розвиток галузі. Подальше зростання цін на нафту, як і раніше, стимулюватиме продуктову інфляцію. Тому в нових світових умовах продовольчої кризи потреба в мобільності прийняття рішень та управління продовольчими ресурсами країни набуває надзвичайного значення. Тільки розв'язавши внутрішні проблеми в АПК, Україна зможе здійснювати самостійну політику продовольчого забезпечення на належному рівні.

На наступному етапі встановлено певні межі для кожного типу стійкості механізмів продовольчого забезпечення. Попередньо проведений аналіз обсягів вітчизняного виробництва, імпорту продовольства, відповідно до запропонованих критеріїв оцінки стану стійкості продовольчого забезпечення, дає можливість стверджувати, що на нинішньому етапі в Україні за рівнем фізичної доступності склалась критична стійкість продовольчого забезпечення.

П'ятим етапом є аналіз механізмів розвитку харчової промисловості та прогноз формування стійкості продовольчого забезпечення. Визначено, що найбільш високими темпами скоротилися обсяги виробництва продуктів харчування промислового виробництва та переробки сільськогосподарської сировини. Це призвело, незважаючи на зростання частки імпорту, до падіння виробництва продуктів харчування в розрахунку на душу населення та скорочення споживання найцінніших продуктів харчування: риби та рибопродуктів, молока і молочних продуктів, м'яса та м'ясних продуктів, яєць, цукру, фруктоз і ягід, рослинного масла, овочів при одночасному збільшенню обсягів споживання хлібопродуктів і картоплі. Так, 2007 р. порівняно з 1990 р. споживання м'яса та м'ясних продуктів на душу населення знизилося із 72 до 42 кг, молока та молочних продуктів - з 386 до 205, риби - з 20 до 6 кг, яєць - з 297 до 218 штук.

Проте слід зазначити, що нині Україна має всі умови для створення успішної високорозвинутої інфраструктури виробництва продуктів харчування, яка б задовольняла не тільки потреби вітчизняного споживача, але й постійно зростаючий попит на світовому продовольчому ринку.

Дослідження стану та динаміки розвитку державної політики продовольчого забезпечення України доцільно продовжити, вивчаючи показники його економічної доступності для населення. Стосовно регулювання цін на сільськогосподарську продукцію слід зазначити, що одночасно зі вступом до СОТ відбувається зменшення розмірів державної підтримки села. Державна бюджетна підтримка сільськогосподарських товаровиробників за період з 1992 по 2007 рік скоротилася у 9 разів і на 2008 рік передбачено значно нижче обсяги, ніж у країнах з розвинутою ринковою економікою. Наразі при розподілі коштів державного бюджету за програмами підтримки переважно застосовується компенсаційно-витратний підхід, який не пов'язаний з показниками ефективності галузі. Як наслідок, кошти використовуються нераціонально і не стимулюють розширене відтворення. При цьому значна частина бюджетних ресурсів не доходить безпосередньо до товаровиробників або ж ці кошти отримують часто збиткові аграрні підприємства. До того ж слід наголосити, що бюджетні субсидії на виробництво сільськогосподарської продукції, що відносяться до заходів т. зв. жовтої скриньки, тобто ті, які за Угодою мають скорочуватись, в Україні, навпаки, продовжують зростати. До таких основних програм бюджетної підтримки слід віднести здійснення підтримки через механізм здешевлення коротко- та довгострокових кредитів, підтримку виноградарства, садівництва та хмелярства та інше.

Аналіз свідчить, що близько 60% бюджетних коштів галузі спрямовуються на прямі субсидії сільськогосподарським товаровиробникам. Проте така структура підтримки часто призводить до вилучення бюджетних коштів на користь інших секторів економіки. Прикладом цього є програми, пов'язані з часткового компенсацією вартості мінеральних добрив та складної сільськогосподарської техніки вітчизняного виробництва, за якими основними одержувачами бюджетних коштів скоріше стали виробники добрив і техніки, ніж аграрії.

Таким чином, на теперішньому етапі розвитку сільського господарства заходи, що відносяться до т. зв. жовтої скриньки, є вимушеними бюджетними витратами, які обумовлені специфікою галузі та здійсненням аграрних перетворень. Ці субсидії компенсують недоліки ринку, формують базові передумови стійкого розвитку агропромислового виробництва в ринкових умовах. Недофінансування цих витрат може спричинити зниження агроекономічного потенціалу та виробничих показників аграрного сектору. Застосування цих субсидій, на наш погляд, є виправданим у короткостроковому періоді. В подальшому основний акцент аграрної політики слід змістити на користь підтримки бюджетних послуг. Це обумовлено щонайменше двома причинами: з одного боку, недостатньо ефективною та прозорою бюджетною підтримкою галузі в Україні, а з іншого - вимогою СОТ щодо переорієнтації державної підтримки за рахунок скорочення прямих бюджетних субсидій товаровиробникам на користь заходів “зеленої скриньки”. Таким чином, система бюджетної підтримки потребує докорінної перебудови відповідно до норм СОТ. З цих позицій доцільно велику частину бюджетних коштів направляти на виплати, пов'язані із стимулюванням кінцевих результатів та ефективного ведення господарської діяльності сільськогосподарських товаровиробників для досягнення медично рекомендованих норм раціонального (здорового) харчування у безпосередньому зв'язку з економічною можливістю придбання нормативного набору продуктів. У 2007 р. вартість такого добового душового набору в цінах цього ж року становила 17,4 грн., а середньостатистичний добовий душовий наявний дохід - 18,19 грн. Отже, на придбання набору продуктів, необхідного для повноцінного харчування, треба було витратити понад 90% усього доходу. Тому державну політику слід спрямувати на поступове подолання продуктової і загальної недостатності продовольчого споживання з одночасним зниженням частки продовольчих витрат у сімейних бюджетах, що вимагає значного перевищення темпів зростання номінальних і наявних доходів населення над темпами інфляційного підвищення цін на продукти харчування.

Статистика останніх років свідчить, що зміна реальних наявних доходів населення України сприяє підвищенню споживчих можливостей населення у забезпеченні належного рівня харчування. Так, у 2006-2007 рр. відбулося деяке покращення структури харчування: збільшилося споживання фруктів, ягід, горіхів та винограду на 20%, м'яса та м'ясопродуктів - на 11, цукру - на 6, молока і молочних продуктів - на 0,5%. Залишилося на рівні 2007 р. споживання риби та рибопродуктів, яєць, олії та інших рослинних жирів, овочів і баштанних, а картоплі, хліба і хлібних продуктів - скоротилося відповідно на 7 і 4%.

За науково обґрунтованими нормами харчування енергетична цінність добового раціону має становити 2800-3600 ккал. Згідно з міжнародними нормами середнє споживання за добу в розмірі 2100 ккал вважається мінімально необхідною калорійністю харчування для людини. Традиційно оцінку потреб у продовольстві в Україні проводять з використанням норм раціонального харчування, які розробляються УкрНДІ гігієни харчування з урахуванням вимог Всесвітньої організації охорони здоров'я. Так, норматив енергетичної насиченості раціону однієї людини становить 2928 ккал на добу і має бути збалансованим по групах продуктів харчування, мінеральному та вітамінному складу. У 1999 р. в Україні цей показник загрозливо знизився до 2,5 тис. ккал. Після 2000 р. почалося поступове підвищення середньодобового раціону, і 2007 р. він становив майже 2,9 тис. ккал. Для порівняння: сучасний рівень цього показника в США - 3,9, у країнах Європейського Союзу - 3,5 тис. ккал. За даними Держкомстату України, 2007 року відбувалося значне негативне відхилення фактичної кількості всіх спожитих продуктів харчування від розмірів нормативного раціону, крім олії.

У 2007 р. енергетична цінність раціону харчування населення України по відношенню до рівня таких економічно високорозвинених держав, як Великобританія, Німеччина, Італія, Канада, США та Франція, становила 48,5 - 67,3 %. У структурі харчового раціону частка продуктів тваринного походження становила 23,1 %. Порівняно з раціоном харчування населення високорозвинених країн у харчовому раціоні переважали продукти рослинного походження, особливо картопля, хліб і хлібні вироби, частка яких (за калорійністю) перевищувала 50% добового споживання продуктів харчування.

Внаслідок нераціональної структури харчування, в якій значну частину калорій людина одержує за рахунок хлібобулочних виробів, картоплі та цукру, в Україні велика кількість людей втрачає імунні властивості організму. Це впливає на тривалість життя, працездатність, захворюваність, а в підсумку призводить до порушення генофонду.

Вважаємо за доцільне доповнити наведені показники ще одним вимірником ефективності політики продовольчого забезпечення України. На нашу думку, дуже точною характеристикою останньої є показник недостатності (неповноцінності) харчування. Таку недостатність (недоїдання) відображає різниця між раціональним і фактичним рівнями продовольчого споживання. Як цільовий орієнтир для порівняння варто використовувати медично рекомендовані норми раціонального (здорового) харчування або рівень продовольчого споживання в розвинених країнах. Наприклад, Український НДІ харчування рекомендував як раціональну норму душового споживання м'яса, включаючи м'ясопродукти, 83 кг на рік. За фактичного споживання 2007 р. 58 кг рекомендована норма досягнута лише на 69% і, отже, недостатність становить 31%.

За енергетичною цінністю добового середньодушового раціону недостатність продовольчого споживання щодо нормативного (чи європейського) рівня невелика (14-16%) і може бути досить швидко ліквідована. Набагато песимістичнішою оцінка національної продовольчої безпеки за вартісним показником. Справа в тому, що недостатність продовольчого споживання припадає на дорогі енергоносії (м'ясо, рибу, молоко тощо) і досягає майже 50%. Її подолання при темпах, що спостерігаються, виходить за межі доступної для огляду перспективи. Наприклад, річне душове споживання м'яса за останні роки збільшилося, але до європейського рівня залишається ще 37,4 кг.

Незабезпеченість енергетичною насиченістю харчування населення України є істотною перешкодою нормального розвитку суспільства. У доповіді ООН “Про розвиток людини” зазначається, що очікувана тривалість життя майже 30% українських громадян не перевищує 60 років. Це самий несприятливий показник серед усіх промислово розвинених країн. У середньому для українця очікувана тривалість життя становить 66 років. Найвищі показники в Японії (80 років), Канаді та Ісландії (до 79), Швеції (78,5), Німеччини (понад 77 років).

Поліпшення продовольчого споживання можна очікувати у випадку зниження темпів інфляції, передбаченого довгостроковими урядовими програмами. Але поки цього не відбулося, необхідно доповнити механізм монетарного стимулювання економічного зростання ціновими стабілізаторами, для того щоб ціни на споживчі позиції критичної життєвої необхідності не були лідерами інфляції.

Ці загрози аграрній галузі посилюються у зв'язку із масовим імпортом дешевого м'яса, адже імпортні ціни значно нижчі за внутрішні закупівельні ціни на м'ясо, за якими воно було реалізовано сільськогосподарськими підприємствами в той же період. За цих умов уряд повинен був би застосовувати жорсткі протекціоністські заходи щодо імпорту м'яса. Звичайно, завдання це з непростих: воно ускладнюється зобов'язаннями членів СОТ, які не повинні застосовувати кількісні обмеження імпорту, змінні імпортні збори, вибіркове ліцензування імпорту, встановлення мінімальних імпортних цін. Між тим, слід звернутися до досвіду країн ЄС, які попри вимоги СОТ захищають внутрішні ринки за допомогою механізму компенсаційних зборів і виплат.

У четвертому розділі “Оцінка ефективності державної політики продовольчого забезпечення регіону” визначено, що стратегічною метою економіки України є гарантія стабільності розвитку з огляду на створення конкурентоспроможної соціально орієнтованої економіки кожного регіону. Однак результати вивчення змін обсягів виробництва сільськогосподарської продукції та факторів впливу на них дають можливість стверджувати, що у Запорізькій області протягом останнього періоду спостерігається тенденція до зниження обсягів сільськогосподарського виробництва. Для встановлення рівня фізичної доступності продуктів харчування проведено порівняльний аналіз норм їх споживання в розрахунку на одну особу за медичними стандартами та фактичним рівнем забезпеченості населення області продуктами харчування. Одержані результати свідчать, що рівень фізичної доступності населення області значно нижчий рівня, який визначено медичними нормами, тобто, іншими словами, рівень продовольчого забезпечення за рахунок власного виробництва досяг критичного рівня.

У процесі дослідження визначено, що темпи зростання цін по окремих видах продуктів харчування значно перевищують темпи підвищення заробітної плати в Запорізькій області. Разом з наявністю заборгованості з виплати заробітної плати населенню регіону це призводить до зниження його купівельної спроможності і, відповідно, рівня економічної доступності продуктів харчування.

Таким чином, результати проведених досліджень свідчать, що незважаючи на зростання рівня оплати праці протягом останніх років у Запорізькій області, рівень економічної доступності продуктів харчування знизився до критичного.

Визначено, що зменшення попиту на товар при зростанні ціни на нього проявляється у від'ємному значенні коефіцієнта еластичності. Саме таким чином (більшою чи меншою мірою) відреагували споживачі на підвищення цін на м'ясні, молочні продукти, рибу, олію, овочі та фрукти. Варто уточнити, що в цілому споживання молочних продуктів у міських домогосподарствах 2007 року порівняно з попереднім збільшилося, але за рахунок виробленої в особистих господарствах продукції. При цьому обсяги придбання молочних продуктів зменшилися.

Отже, населення схильне відносити яйця до продуктів першої необхідності, і, незважаючи на підвищення цін на них, обсяги їх споживання збільшились. Хоча ціни на картоплю та хліб, обсяги середньодушового споживання яких в Запорізькій області значно перевищують рекомендовані норми, знизилися, проте попит на них зменшився.

При деякому підвищенні цін на м'ясопродукти обсяги їх споживання скоротилися як по досліджуваній групі домогосподарств, так і в цілому міським населенням. М'ясопродукти в Запорізькій області належать до товарів з високою еластичністю попиту на них за ціною.

Зарубіжний досвід, у тому числі країн з тривалими традиціями дослідження продовольчих ринків, свідчить про те, що часто досить важко інтерпретувати емпіричні дані дослідження еластичності попиту. У нашому випадку, наприклад, складно пояснити показник еластичності попиту за ціною на цукор. Слід також зазначити, що обстеження умов життя домогосподарств за використовуваною нині методикою в Україні проводиться порівняно недавно (з 1999 року) і далі вдосконалюється. При формуванні програми розвитку домогосподарств варто більшою мірою враховувати потреби аналізу еластичності попиту, узгоджуючи відповідні параметри інформації, що фіксується.

Отже, що за умови підвищення доходів малозабезпечених верств населення очікується значне збільшення обсягів придбання ними м'ясної та молочної продукції, риби, фруктів. Для зростання попиту на м'ясопродукти нині важливе значення має зниження цін на них.

У регіонах України затверджені Програми розвитку особистих селянських господарств. Проте вони мають суттєві недоліки, які ймовірно не дозволяють досягти бажаного ефекту від реалізації заходів щодо підвищення рівня ефективності функціонування СГК регіону та покращення стану його продовольчої безпеки: лише частково передбачається вирішення питання налагодження взаємодії між сільськогосподарськими, переробними та господарствами населення на основі їх взаємодоповнюваності; чітко не визначені джерела та обсяги фінансування передбачених заходів; не розроблені механізми узагальнення та розповсюдження кращих наукових досягнень та передового досвіду господарювання серед населення, зайнятого веденням особистих селянських господарств, та не передбачено організацію інформаційно-консультативної підтримки розвитку особистих селянських господарств.

Отже, в регіоні необхідна модель оптимальної організації та розвитку місцевої влади на рівні областей і сільських адміністративних районів у сфері забезпечення населення продовольчими товарами з урахуванням критеріїв продовольчої й економічної безпеки, соціально-економічного розвитку села, збереження сільських та лісових ландшафтів для вільного доступу. Вона складається з двох підсистем: функціональної та забезпечуючої. Основою функціональної підсистеми є сільськогосподарський комплекс і харчова промисловість - основне джерело надходження продовольства на ринки, а також організація торгівлі й оптових продовольчих ринків. Розвиток сільського господарства, переробної промисловості та сільськогосподарського машинобудування необхідний для успішного функціонування всієї системи продовольчого забезпечення. Отже, стійкий і збалансований розвиток функціональних підсистем з орієнтацією виробництва на рівень обґрунтованих норм харчування при ефективному використанні обласного виробничого і біокліматичного потенціалу визначає принцип якісного поліпшення продовольчого забезпечення населення регіону. Це сприятиме раціональному розміщенню, територіальній спеціалізації окремих галузей і, як наслідок, мінімізації сукупних витрат на виробництво, переробку і збут харчових продуктів, а також удосконаленню механізму збуту продовольства.

До забезпечуючої підсистеми віднесені державне управління, спеціалізовані продуктові фонди, фінансово-кредитне забезпечення, система соціального забезпечення, природних ресурсів, досліджень та інновацій, які гарантують реалізацію цілей продовольчого забезпечення та її ефективний розвиток. Крім того, ефективність функціонування продовольчих ринків і, отже, забезпечення доступу продуктів для населення залежить від розвитку ринкової інфраструктури, яка сприятиме руху продукції від виробника до споживача, формування єдиного ринку. Фактором, що впливає на обсяг імпортних поставок, є місткість внутрішнього ринку, яка залежить від рівня власного виробництва. Враховуючи те, що у випадках перевищення попиту над пропозицією сільгосппродукції здійснюються зовнішні постачання продовольства, а також для відшкодування нестачі на регіональному ринку продовольчих товарів повинен бути доступ їх імпорту на внутрішній ринок, виникає потреба враховувати підсистему митного регулювання як забезпечуючу.

Стабільність продовольчого ринку гарантується за рахунок формування продовольчих запасів. Необхідний запас зерна і продовольства формується для запобігання непередбачених ситуацій, таких як стихійні лиха, брак посівного матеріалу та інші. Природні ресурси (у першу чергу, земельні) займають особливе місце, оскільки є основним засобом виробництв в сільському господарстві. Інвестиційно-інноваційний розвиток впливає не тільки на зниження фондо- і трудомісткості, наукове забезпечення процесу виробництва продовольства сприяє підвищенню конкурентоспроможності товарів, використанню ресурсозберігаючих технологій і застосуванню прогресивних методів господарювання. Доцільність виділення підсистеми соціального забезпечення обумовлена рівнем добробуту населення регіону. Необхідність включення механізму державного регулювання в систему продовольчого забезпечення обумовлена значимістю останнього для соціально-економічного розвитку регіону. Основним завданням системи державного управління є підтримка стабільної економічної ситуації в сільському господарстві, стабілізація ринкової кон'юнктури і коливань прибутковості в галузі. Фінансово-кредитна система включає, в першу чергу, надання кредитних ресурсів для сільськогосподарського виробництва, розвитку інфраструктури і наукових розробок, лізингових операцій, товарного кредитування, державні субсидії і дотації.

У п'ятому розділі “Напрями удосконалення державної політики продовольчого забезпечення” визначено, що система державного регулювання за нинішніх умов господарювання в аграрному секторі як безпосередньому постачальнику продовольства повинна базуватися на відповідних принципах, серед яких основними виділені наступні: поєднання економічних та соціальних цілей (його значення особливо зростає за умов частого виникнення кризових явищ для аграріїв. Заходи державної політики, спрямовані лише на вирішення економічних завдань без урахування соціальних, є неперспективними); поєднання індикативності та директивності (важливість цього принципу визначається нестабільністю та непрогнозованістю аграрного ринку. Директивні методи управління повинні поширюватися насамперед на підприємства державної власності, однак у випадках економічної та соціальної необхідності також і на приватний сектор. Із розвитком галузі та економіки держави в цілому переважаючим стає принцип індикативності); аграрного протекціонізму (є чи найважливішим у формуванні ринкової економіки та передбачає захист державою економічних інтересів сільськогосподарських товаровиробників на внутрішньому і зовнішньому ринках); поглиблення диверсифікації виробництва (позитивним є те, що вдало прогнозуючи перспективну потребу певної групи товарів, урядом країни пропонуються відповідні програми вирощування продукції з доведенням її якості та кількості); погодження роздержавлення та приватизації з ефективністю господарювання (шляхом переходу від безкоштовної до компенсаційної приватизації); надання сільськогосподарським товаровиробникам пільг при акціонуванні підприємств переробної промисловості (у тому числі шляхом закритих грошових аукціонів та пільгового кредитування господарств для цих цілей, повторної емісії акцій переробних підприємств); стимулювання державою утворення маркетингових та збутових органів, кооперативів, здатних об'єднати сільськогосподарських виробників та відстоювати їх інтереси; сприяння розвитку альтернативних шляхів переробки сировини та реалізації виробленої продукції (створення незалежних регіональних лабораторій з визначення якості аграрної продукції); застосування програмного управління (яке відображає форму впливу держави на АПК).

Результати дослідження стану адаптації аграрної сфери України до європейських стандартів дало змогу зробити наступні висновки:

- сутність адаптації полягає в забезпеченні ефективних умов виробництва продукції, досягнення відповідного рівня продуктивності та стандартів якості продукції, застосування вигідних систем страхування й кредитування її виробництва, сучасних технологій, створення відповідної ринкової інфраструктури тощо. В умовах європейської інтеграції розвиток сфери має відбуватися на основі власної системи господарювання, що відповідатиме передусім національним інтересам і засадам соціально орієнтованої ринкової економіки та передбачатиме активну участь держави. Саме держава, гарантуючи необхідні (фінансові, економічні, правові, адміністративні) умови її функціонування, здійснюватиме політику, головним стрижнем якої стане науково-технологічний та інноваційний її розвиток;

- ураховуючи домінування державного протекціонізму в аграрній політиці ЄС, в Україні необхідно сформувати чіткий державний фінансовий механізм, що забезпечуватиме ціновий паритет між аграрною та промисловою продукцією, всебічний розвиток власного виробництва, сільських територій та соціальної інфраструктури. Зокрема, потрібно: оптимізувати структуру бюджетних витрат і підтримку виробничої сфери та галузі загалом; розробити максимально прозору і зрозумілу схему їх отримання; запровадити ефективні механізми контролю за їх цільовим використанням; забезпечити фінансування цих витрат з бюджету в повному обсязі; обов'язково передбачити кошти, спрямовані на розвиток сільських територій, нових робочих місць в альтернативних сферах діяльності, розбудову соціальної інфраструктури - створення транспортних сполучень, побутового медичного, культурного, освітнього обслуговування;

- з огляду на значну державну допомогу фермерам ЄС, варто запровадити дієві механізми фінансового, правового та економічного регулювання їх діяльності в Україні. Зокрема, основою економічних та правових механізмів можуть стати сприятливі та доступні умови кредитування і страхування, надання державних гарантій; оподаткування, що сприятиме подальшому розвитку, технічному і технологічному оснащенню цих господарств;

- потрібно запровадити державні програми бюджетного дотування та субсидування виробництва сільськогосподарської продукції. Це стосується вкрай важливих та необхідних, хоча і не прибуткових видів виробництва, стимулювання тих виробників, які застосовують високоякісні технології чи вкладають значні кошти в землю, здійснюють заходи системного реформування галузі та комплексної реструктуризації виробництва, причому ці програми мають здійснюватися за чітко визначеним та унормованим порядком їх реалізації.

З урахуванням сформованих останнім часом тенденцій для нормалізації положення на продовольчому ринку та поліпшення продовольчого забезпечення населення необхідно реалізувати низку принципових положень організаційно-економічного характеру, а саме:

1. Сільське господарство, як й інші галузі народногосподарського комплексу, розвивається в системі з ними, є взаємозалежне, а ефективна робота АПК обумовлена ситуацією в суміжних галузях.

2. Потрібно, за прикладом розвинених країн, надавати суб'єктам господарювання аграрного сектору можливість широкого вибору джерел кредитування: комерційні, державні й кооперативні банки, страхові компанії та спеціалізовані небанківські кредитні установи тощо.

3. Проблема використання землі під заставу є дуже болючою для України. Правильно проведена земельна реформа в напрямі добре організованого і контрольованого державою ринку землі сприяє підвищенню конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств.

4. Для прискорення нарощування обсягів виробництва сільськогосподарської продукції існуючу систему оподаткування доцільно замінити одним податком - податком на землю з урахуванням її якості (баллогектарів), джерел зрошення та місця розташування.

Відповідно до цього застосування традиційних заходів державної підтримки в аграрному секторі в умовах ринкової економіки повинне ґрунтуватися на наступних принципах: державна підтримка має спрямовуватися на розширення збуту сільськогосподарської продукції, а не обсягів виробництва; державні програми слід спрямовувати на створення робочих місць у сільській місцевості; державна зовнішньоторговельна політика повинна орієнтуватися на обмежений протекціонізм; на аграрному ринку необхідно більш активно застосувати механізми державного регулювання та змінювати цінову політику держави стосовно аграрного сектору.

В таких умовах аграрна політика держави має бути комплексною, передбачати тісний взаємозв'язок між усіма її структурними елементами, що дасть можливість досягти максимального ефекту від реалізації цієї політики для продовольчого забезпечення держави.

Кожен структурний елемент аграрної політики повинен мати одну генеральну мету - продовольче забезпечення держави, яка конкретизується по кожному з напрямів. Так, для сільськогосподарської політики генеральна мета - підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва та стабілізація доходів аграрних товаровиробників; для агропромислової - підвищення ефективності галузей, пов'язаних із сільським господарством. Для продовольчої політики - це забезпечення гарантованого доступу населення до продовольства, в тому числі шляхом створення механізмів адресної допомоги малозабезпеченим верствам населення; для політики у галузі харчування - створення умов, що забезпечують задоволення потреб різних груп населення в раціональному харчуванні; для політики у сфері якості та безпеки продовольства - створення надійної системи контролю за якістю та безпекою продуктів харчування на всіх стадіях їх виробництва; для зовнішньоекономічної політики - підвищення рівня доходів агропромислового сектору від зовнішньоторговельних угод.

На основі викладеного можна сформувати орієнтовну структуру т. зв. дерева цілей, яке має бути покладене в основу розробки стратегії продовольчого забезпечення. Генеральною метою загальнодержавної аграрної політики (вершиною дерева цілей) є продовольче забезпечення держави, цілями нижчого рівня - забезпечення харчування всіх верств населення на рівні раціональних норм; дотримання необхідного рівня якості та безпеки продовольства.

Тому ставиться завдання створити таку систему за участю державної, регіональної і місцевої влади разом з виробниками основних сфер АПК, наукою, фінансовим і аграрним бізнесом, населенням. Як системоутворюючий фактор для продовольчого забезпечення приймається його агропромисловий комплекс. З АПК значною мірою пов'язані всі основні підсистеми комплексної системи продовольчої безпеки. В сучасних умовах необхідно розробити власну модель системи продовольчого забезпечення, що повинна формуватися як комплексне явище, у тісному взаємозв'язку між усіма її структурними елементами.

В цій моделі слід чітко визначити оперативно вимірювані індикатори продовольчої безпеки. Модель дає змогу передбачити наслідки впливу заходів програми на продовольче забезпечення і надалі в постійному режимі відстежувати зміни стану продовольчої безпеки. Систему контролю продовольчого забезпечення пропонується сформувати по наступних основних напрямках: моніторинг виробництва продовольства; споживчого ринку, який в основному має контролювати торгівлю; соціальний моніторинг найбільш уразливих груп населення; спостереження за споживанням продовольства та харчуванням населення; моніторинг якості та безпеки продовольства.

Небезпека втрати контролю над внутрішнім ринком продовольства пов'язана із загрозою для нації перетворитися на споживача неякісної продукції та полігон для випробування новацій у галузі харчових технологій. Так, лібералізація Україною зовнішньої торгівлі дала змогу ліквідувати дефіцити окремих категорій товарів, але частина імпортованої продукції - це товари, які не знаходять збуту в країнах-виробниках через низьку якість та наявність шкідливих компонентів. Проведений аналіз свідчить, що ринкові індикатори, найважливішим серед яких є ціна, в нашій економіці не виконують своєї сигналізуючої функції.

Результати досліджень свідчать, що пересічний українець через низький рівень платоспроможного попиту не має змоги споживати м'ясо навіть невисокої якості (курячі стегенця) у тій кількості, в якій незаможний американець може споживати відносно якісне м'ясо (яловичину, свинину). Високий потенціал небезпеки для здоров'я нації та якості її генофонду має також використання так званих живих змінених організмів, або генетично модифікованих (ГМО). На жаль, в Україні ще й досі немає жодного закону чи підзаконного акта, яким чітко регулювалися б операції з ГМО на внутрішньому ринку. Український споживач позбавлений права вибирати, адже в інформації про склад будь-якого харчового продукту (за рідкісним винятком) немає жодного натяку про можливу наявність у ньому ГМ-інгредієнтів, оскільки це не вимагається вітчизняним законодавством. Отже, високі ціни продуктів харчування не обов'язково означають їх високу якість, що є порушенням як фундаментальних принципів ринкової економіки, так і прав людини.

Згідно з проведеним аналізом майбутні гармонізовані національні стандарти становлять 38,8 %. Розрахунок було проведено із 129 нормативних документів, узятих за 100 % згідно з Планом національної стандартизації на 2009 рік. Таким чином, кількість гармонізованих національних стандартів становить 33,9 %, левова частка яких - це стандарти з ідентичним ступенем відповідності. Не сприяє покращенню ситуації у сфері якості та безпеки продовольства в державі низький рівень відповідальності за порушення стандартів, норм і правил та якості харчової продукції.

Певні кроки у напрямі формування державної політики в галузі гарантування якості та безпечності продовольчої продукції вже зроблені. Зокрема, впроваджуються регіональні програми сприяння підвищенню якості та конкурентоспроможності продукції, Програми захисту прав споживачів, створюються ради з питань захисту прав споживачів.

Проте ефективність цих заходів є надзвичайно низькою. Більшість завдань, передбачених такими програмами, залишилися нереалізованими, основними причинами чого стали неналагоджена система координації роботи між виконавцями програми та відсутність у виконавців, відповідальних за реалізацію її заходів, належного рівня знань та компетенції у питаннях створення ефективних систем і механізмів управління безпечністю, якістю та конкурентоспроможністю продукції.

Отже, для ліквідації вказаних недоліків потрібна єдина комплексна програма гарантування якості, безпеки продовольчої продукції та збалансованого харчування в Україні. У її контексті важливою є розробка нових стандартів якості на продовольчі товари, які б відповідали вимогам СОТ, удосконалення ветеринарно-санітарних і карантинних вимог. Майбутні гармонізовані національні стандарти (проекти) дорівнюють 38,8 %, що, як і 33,9 % гармонізованих національних стандартів, свідчить про недопустиму низьку гармонізацію нормативних документів у сфері харчової промисловості як для країни, що вступила до Світової організації торгівлі та планує членство в Європейському Союзі (ЄС), за встановленого нормативного рівня гармонізації 80 %, тобто прийнятого в ЄС і, врешті-решт, у всьому світі.

Проте одним із головних шляхів розв'язання нагальних проблем щодо поліпшення якості та безпечності харчової продукції є гармонізація національної нормативної бази у сфері технології виробництва харчових продуктів з міжнародними та європейськими стандартами, що є необхідною передумовою підвищення конкурентоспроможності вітчизняних харчових продуктів, сприятиме усуненню технічних (нетарифних) бар'єрів на шляху просування нашої продукції на нові європейські та світові ринки збуту.

В Україні довіру споживачів до якості і безпеки харчових продуктів можливо виробити лише шляхом комплексного та інтегрованого підходу до продовольчої політики, яка, зокрема, повинна включати такі елементи: представництво всіх зацікавлених сторін: споживачів, учених, керівників та виробничих підприємств, органів влади; відкриті консультації з широкою громадськістю і споживчими організаціями; інтерактивний діалог з ученими, спеціалістами з управління ризиком, споживачами та споживчими організаціями для сприяння кращому взаєморозумінню і кращій інформованості про ризик; ефективна двостороння комунікація зі споживачами та їх організаціями на постійній основі (а не при виникненні проблеми).

У контексті формування державної політики продовольчого забезпечення необхідно привести раціон збалансованого харчування у відповідність до сучасних розробок світової науки про харчування, оскільки законодавчо в Україні затверджений лише мінімальний харчовий раціон, який до того ж по окремих аспектах не відповідає задекларованій його відповідності рекомендаціям Всесвітньої організації охорони здоров'я (WHO). В той же час основу формування пріоритетів аграрної політики повинні становити уявлення не про мінімальне, а про раціональне харчування, як у більшості розвинених країн світу.

Чинні нормативи харчування відповідають менш прогресивній вуглеводневій моделі, тоді як економічно розвинені країни вже давно застосовують у своїй повсякденній практиці білково-вітамінні моделі харчування з великим вмістом білків тваринного походження, рослинних жирів, вітамінів, необхідних амінокислот, енергетично корисних речовин тощо.

Однак закладені в чинних нормативно-статистичних обґрунтуваннях норми споживання енергетичних речовин не відповідають повною мірою необхідним потребам підтримання активного фізичного стану в дорослих, розвитку дітей і підлітків.

У продовольчому забезпеченні населення країни винятково важлива роль відводиться плодам, ягодам і продуктам їх промислової переробки. З розвитком лікувального садівництва, поглибленням знань про раціональне харчування і погіршенням екологічної ситуації значення плодів і ягід як незамінних продуктів споживання, що мають протирадіаційні властивості, невпинно зростає.

Досвід розвинених держав світу переконує, що з підвищенням матеріального добробуту людей істотно змінюються стандарти життя і, зокрема, структура споживчого кошика (в ньому зменшується частка хліба й картоплі та збільшується - плодів, ягід і овочів). Загалом стійке й обґрунтоване в довгостроковому аспекті сільськогосподарське виробництво передбачає більше застосування в раціоні людей харчових продуктів рослинного походження.

Таким чином, рекомендації щодо режиму харчування населення повинні концентруватися навколо наступних основних напрямів: збільшення споживання фруктів і овочів, а також цільних зерен і горіхів; зміщення акценту споживання від насичених жирів і трансжирних кислот до ненасичених жирів, скорочення рівня загального споживання жирів; заохочення до споживання риби, пісного м'яса і молочних продуктів зниженої жирності при споживанні харчових продуктів тваринного походження; скорочення споживання цукру, солі з усіх джерел.

ВИСНОВКИ

У дисертації зроблено теоретичне узагальнення та наведено нове вирішення наукової проблеми вдосконалення державної політики продовольчого забезпечення України шляхом визначення теоретичних та методологічних підходів, напрямів, і методів стратегій. Отримані в процесі дослідження результати підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дало змогу сформулювати наступні висновки і внести пропозиції, що мають теоретичне й практичне значення.

1. Визначено, що в більшості випадків термін продовольче забезпечення асоціюється з поняттям наявності достатньої кількості харчових продуктів. Виходячи з цього, державна політика продовольчого забезпечення трактується як наявність у держави необхідних можливостей для підтримання відповідного стану захищеності населення країни від недостатнього харчування, а у виняткових випадках - від голоду. В ринкових умовах державну політику продовольчого забезпечення слід спрямовувати на гарантування відповідного стану захищеності продовольчих інтересів особи, суспільства від зовнішніх та внутрішніх загроз, при якому досягається коректно вимірюваний вплив факторів за наявністю інформаційного середовища, охорони довкілля, прогнозування ситуації, що забезпечує функціонування людини та економіки, контролювання виникнення та протікання кризових ситуацій та всі верстви населення якісними продуктами в достатній кількості.

2. Наукові принципи розвитку державного регулювання господарської системи повинні враховувати засади економічної теорії суспільного вибору Джеймса-Мак-Джіла Б'юкенена (США) та його послідовників. Вони передбачають необхідність державного втручання в економіку, соціального розвитку села за принципом платності ресурсів сільськогосподарського комплексу України й харчової промисловості. Без цього не може бути ефективних, соціально орієнтованих ринкових відносин. Специфіка державного управління на продовольчому ринку передбачає жорсткий владний контроль щодо захисту довкілля й національного багатства України - чорноземів. Для цього необхідна цілісна система показників, у тому числі стосовно продовольчої безпеки країни, які умовно можна об'єднати в наступні групи: рівень самозабезпечення, доступність продовольства, достатність харчового раціону.

3. Встановлено, що продовольче забезпечення на світовому рівні є одним з основних завдань економічного розвитку кожної окремої країни. Проведений аналіз свідчить, що багаторічний пошук нової економічної стратегії розвитку України, країн СНД з орієнтацією на далеке зарубіжжя не приніс істотних позитивних результатів. Внутрішні ринки перенасичені продуктами харчування з держав далекого зарубіжжя. Своє ж сільське господарство не працює належним чином. Проте національні аграрні комплекси мають можливість забезпечити населення продовольством, якщо будуть діяти як єдиний механізм, виходячи з природно-економічних умов країн, найбільш повно використовуючи переваги різних територій. Тому політика суспільного продовольчого забезпечення повинна спрямовуватись на власне виробництво основних видів продовольства при обов'язковому пріоритеті найбільш уразливих, незабезпечених верств населення за умови фізичної та економічної доступності продуктів харчування.

4. Аналіз здійснення державної політики продовольчого забезпечення в країнах з розвиненою економікою, тих, що розвиваються та СНД виявив тенденцію збільшення товарообігу на глобальному продовольчому ринку загалом, а також на субрегіональних ринках, що обумовлене як підвищеним попитом, так і зростанням цін на продукти. Ця тенденція має довгостроковий характер і її слід ураховувати при обґрунтуванні стратегії продовольчої безпеки в країнах, що розвиваються. При цьому протекціонізм і високі субсидії в сільське господарство розвинених держав значно впливають на світові ринки та дестабілізують світові ціни. Тому у світі останнім часом переважає тенденція до зниження підтримки сільського господарства і втручання держави в ринкову економіку. На основі аналізу сучасної ситуації продовольчого забезпечення країн СНД встановлено, що нині жодна з країн СНД не має можливості за рахунок власного виробництва належним чином гарантувати необхідний рівень продовольчого забезпечення.

5. Визначено, що методологічні підходи до розв'язання проблеми наукової організації владної, зокрема, ринкової взаємодії країн СНД щодо їх продовольчої безпеки на національному й регіональному рівнях повинні враховувати принципи секторного поділу виробництва й суспільно необхідного наукового рівня споживання продовольства населенням цих держав. Вони ґрунтуються на розробці однакових підходів до обчислення витрат і цінового регулювання, порядку формування спільних об'єднань, уніфікованій системі оподаткування, держпідтримки аграрних товаровиробників, єдиному митному кордоні, узгодженні торговельних режимів, організації єдиної інформаційної системи.

6. Виходячи з визначених критеріїв оцінки рівня продовольчого забезпечення (рівень самозабезпечення, доступність продовольства, достатність харчового раціону), першим етапом аналізу оцінки стійкості механізмів досягнення фізичної доступності продовольчого забезпечення населення України є виявлення причин, що мають негативний вплив на цей показник. Другим етапом повинен стати аналіз можливих непередбачуваних факторів. На третьому етапі доцільно проаналізувати джерела надходження продовольства: вітчизняне виробництво; надходження з країн близького та далекого зарубіжжя. На наступному етапі аналізу варто перейти до аналізу реального кількісного вираження стійкості продовольчого забезпечення населення, тобто до встановлення певних меж для кожного типу стійкості його механізмів. П'ятим етапом має стати аналіз механізмів розвитку харчової промисловості та прогноз формування стійкості продовольчого забезпечення.

7. Визначено, що бюджетні субсидії на виробництво сільськогосподарської продукції, що відносяться до заходів т. зв. жовтої скриньки, тобто ті, що за Угодою мають скорочуватись, в Україні, навпаки, дедалі зростають. Отже, на теперішньому етапі розвитку сільського господарства ці заходи є вимушеними бюджетними витратами, які обумовлені специфікою галузі та здійсненням аграрних перетворень. У подальшому основний акцент державної політики повинен бути зміщений на користь підтримки бюджетних послуг. Це обумовлено такими причинами: бюджетна підтримка галузі в Україні є недостатньо ефективною та прозорою; вимогою СОТ щодо переорієнтації державної підтримки за рахунок скорочення прямих бюджетних субсидій товаровиробникам на користь заходів т. зв. зеленої скриньки; доцільністю виплат, пов'язаних із стимулюванням кінцевих результатів для досягнення медично рекомендованих норм раціонального (здорового) харчування у безпосередньому зв'язку з економічною можливістю придбання нормативного набору продуктів.

8. Визначено, що внаслідок нераціональної структури харчування, в якій значну частину калорій людина одержує за рахунок хлібобулочних виробів, картоплі та цукру, в Україні велика кількість людей втрачає імунні властивості організму. Це впливає на тривалість життя, працездатність, захворюваність, а в підсумку приводить до порушення генофонду. Виходячи з цього, необхідно доповнити методику оцінки ефективності політики продовольчого забезпечення України показником недостатності (неповноцінності) харчування. Таку недостатність (недоїдання) відображає різниця між раціональним і фактичним рівнями продовольчого споживання. Як цільовий орієнтир для порівняння варто використовувати медично рекомендовані норми раціонального (здорового) харчування або рівень продовольчого споживання в розвинених країнах. За фактичного споживання у 2007 р. 58 кг рекомендована норма в Україні досягнута лише на 69% і, отже, недостатність становить 31%.

Крім того, необхідно доповнити механізм монетарного стимулювання економічного зростання ціновими стабілізаторами, короткостроково вводити жорсткі протекціоністські заходи щодо імпорту м'яса, застосовувати компенсаційні збори і виплати сільськогосподарським виробникам, що попри вимоги СОТ надасть можливість захисту внутрішніх ринків та стимулювання продовольчого забезпечення.

9. На основі результатів вивчення змін обсягів виробництва сільськогосподарської продукції та факторів впливу на них можна стверджувати, що в Запорізькій області протягом останнього періоду спостерігається тенденція до зниження обсягів сільськогосподарського виробництва. Рівень фізичної доступності населення значно нижчий від визначеного медичними нормами. При формуванні програми розвитку домогосподарств варто більшою мірою враховувати потреби аналізу еластичності попиту, узгоджуючи відповідні параметри інформації, що фіксується.

Отже, за умови підвищення доходів малозабезпечених верств населення очікується значне збільшення обсягів придбання ними м'ясної та молочної продукції, риби, фруктів. Для зростання попиту на м'ясопродукти нині важливе значення має зниження цін на них.

10. Визначена модель оптимальної організації та розвитку місцевої влади на рівні областей та сільських адміністративних районів у галузі забезпечення населення продовольчими товарами з урахуванням критеріїв продовольчої й економічної безпеки, соціально-економічного розвитку села й збереження сільських та лісових ландшафтів для вільного доступу. Вона складається з двох підсистем: функціональної та забезпечуючої. Основою функціональної підсистеми є сільськогосподарський комплекс, харчова промисловість, організація торгівлі та оптових продовольчих ринків, переробна промисловість та сільськогосподарське машинобудування. До забезпечуючої підсистеми віднесені державне управління, спеціалізовані продуктові фонди, фінансово-кредитне забезпечення, система соціального забезпечення, природних ресурсів, досліджень та інновацій, митного регулювання.

11. Розроблено концептуальні засади стратегії формування національного продовольчого ринку України через розробку принципів системи державного регулювання господарювання в аграрному секторі (поєднання економічних та соціальних цілей, поєднання індикативності та директивності, аграрного протекціонізму, поглиблення диверсифікації виробництва, погодження роздержавлення та приватизації з ефективністю господарювання, надання сільськогосподарським товаровиробникам пільг при акціонуванні підприємств переробної промисловості, стимулювання державою утворення маркетингових та збутових органів, нових аграрних формувань, застосування програмного управління), напрямів адаптації аграрної сфери України до європейських стандартів (забезпечення ефективних умов виробництва продукції, досягнення відповідного рівня продуктивності та стандартів якості продукції, бюджетне дотування та субсидування виробництва сільськогосподарської продукції), елементів організаційно-економічного механізму поліпшення продовольчого забезпечення населення (нормативно-правові, фінансово-економічні, адміністративні, організаційні).

12. Розроблено взаємопов'язану систему продовольчого забезпечення України при участі державної, регіональної і місцевої влади разом з виробниками основних сфер АПК, наукою, фінансовим і аграрним бізнесом, населенням. Як системоутворюючий фактор для системи продовольчого забезпечення приймається його агропромисловий комплекс. З АПК значною мірою пов'язані всі основні підсистеми комплексної системи продовольчої безпеки. В сучасних умовах необхідно розробити власну модель системи продовольчого забезпечення. Вона повинна формуватися як комплексне явище, у тісному взаємозв'язку між усіма її структурними елементами. Кожен структурний елемент системи має одну генеральну мету - продовольче забезпечення держави, що конкретизується по кожному з напряму. Так, для сільськогосподарської політики генеральною метою є підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва та стабілізація доходів аграрних товаровиробників; для агропромислової політики - підвищення ефективності галузей, пов'язаних із сільським господарством.

13. Визначено напрями гарантування якості, безпеки продовольчої продукції та збалансованого харчування в Україні. Ринкові індикатори, найважливішим серед яких є ціна, в нашій економіці не виконують своєї сигналізуючої функції. В Україні ще й досі немає жодного закону чи підзаконного акта, яким чітко регулювалися б операції з ГМО на внутрішньому ринку. Не сприяє покращенню ситуації у сфері якості та безпеки продовольства в державі низький рівень відповідальності за порушення стандартів, норм і правил та якості харчової продукції. Закладені в чинних нормативно-статистичних обґрунтуваннях норми споживання енергетичних речовин не відповідають повною мірою необхідним потребам підтримання активного фізичного стану в дорослих, розвитку дітей і підлітків.