Теоретико-методологічні засади розробки та функціонування механізмів державного управління в системі соціального партнерства

- упорядкування місцевих податків і зборів, збільшення їх частки у загальних надходженнях до місцевих бюджетів;

- оптимізація мережі установ, організацій, закладів, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів;

- перерозподіл соціальних послуг, впровадження різних форм державно-приватного партнерства у регіоні;

- залучення громадян до участі у вирішенні місцевих справ у різних формах, розвиток міжсекторного партнерства;

- активізація регіональних рад з соціального партнерства або тристоронніх соціально-економічних рад;

- розробка заходів щодо підвищення в регіоні соціальної відповідальності бізнесу.

Таблиця 3

Міжсекторне соціальне партнерство в регіоні

Сторони партнерства	Ресурси	Технології міжсекторної взаємодії	Спільні заходи
Органи центрального, регіонального управління і місцевого самоврядування	Правові, організаційні, інформаційні, бюджетне фінансування,	Громадська рада, інформаційно-комунікативна взаємодія, громадські слухання, громадська експертиза	Ярмарки соціальних проектів, грантові програми, фонди місцевих співтовариств, соціальні інвестиції, реалізація регіонального соціального замовлення, спільні підприємства
Бізнесові структури	Фінансові	Участь у реалізації соціальних програм
Громадські об'єднання, громадяни	Організаційні, інформаційні	Лобіювання, фандрейзинг, реалізація соціальних проектів

Проведений аналіз дає можливість визначити, що досягнення позитивної динаміки рівня та якості життя населення в регіоні може здійснюватися за умов:

- концентрацiї державних ресурсiв на вирiшенні гострих проблем регiонального розвитку

- стимулювання розвитку мiжрегiональних економiчних зв'язкiв на основi виробничої кооперацiї та iнтеграцiї, створення мiжрегiональних форм господарювання;

- сприяння розбудовi iнфраструктури регiонального розвитку для пiдвищення iнвестицiйної привабливостi регiонiв;

- відродження депресивних територiй та полiпшення соцiально-економiчного становища населення, що проживає на цих територiях.

Однією з проблем державного управління по відношенню до регіональних спільнот є суперечності, пов'язані з відмінностями економічного потенціалу, історичного розвитку, культурних традицій у регіонах України та відсутністю повноцінної загальнонаціональної ідентичності, яка могла б за рахунок об'єднання громадян нівелювати внутрішні розбіжності між членами соціальних груп і досягати консолідації у їх діях. Це значною мірою залежить від того, з якими громадянськими ініціативами виступає регіональна спільнота, адже без розвитку громади не може відбуватися соціальна інтеграція і формуватися публічний простір, у якому відбувається дискурс суспільних проблем.

Перетворення регіонального простору на сферу соціальної інтеграції видається можливим за умов усвідомлення громадянами, яким вони бажають бачити добробут у власному регіоні, чого очікують у його забезпеченні від держави, а що здатні здійснити власними силами; подолання протистояння «регіональне - національне» на користь реалізації загальнозначимої мети, яка об'єднує громадян, стає предметом суспільного дискурсу; формування колективної ідентичності, яка допомагає створити організаційне представництво регіональних партнерів, визначити їх функції та повноваження, зорієнтувати на стратегічну мету, визначити тактичні завдання співпраці, пріоритети і рівні співробітництва, які є реальними і прагматичними як для загальнодержавного рівня, так і в регіоні.

Одним з головних напрямів сучасного соціально-економічного розвитку в регіоні є інноваційна політика, яка дозволяє створювати високоефективні кластери і суттєво поліпшувати рівень життя громадян, їх зайнятість. В умовах, коли на загальнодержавному рівні важко досягти інноваційних проривів одночасно у всіх галузях, на регіональному рівні можуть реалізовуватися інноваційні проекти, які сприяють економічному зростанню та покращенню соціальної інфраструктури безпосередньо в регіоні і опосередковано впливають на покращення ситуації у країні в цілому. Це обумовлює функції державного управління у формуванні регіональних інноваційних мереж, які концентрують науковий і виробничий потенціал; розвитку багатогалузевих підприємств, що забезпечують стабільний ринок праці і сприятливий соціальний клімат; виділенні цільових бюджетних дотацій для реалізації інноваційних проектів, соціально-значимих для регіону; стимулюванні і закріпленні в регіоні висококваліфікованих кадрів, їх перепідготовці і підвищенні кваліфікації; залученні до інноваційних процесів місцевої науки; врегулюванні конфліктів, пов'язаних з «рейдерством» і незаконним поглинанням фірм і підприємств під виглядом реалізації інноваційних проектів.

У розділі 6 «Удосконалення механізмів державного управління в системі соціального партнерства у сфері вищої освіти в умовах формування «суспільства знань» проаналізовано партнерство у сфері вищої освіти як особлива форма соціальної взаємодії в контексті нової освітньої парадигми; принципи і форми соціального партнерства між органами державного управління, вищими навчальними закладами і роботодавцями; основні напрями удосконалення механізмів державного управління в системі соціального партнерства у сфері вищої освіти (див. рис.4).

Нова освітня парадигма пропонує розглядати вищу школу як структуру, що пов'язує між собою економіку, соціальну сферу, духовне виробництво, готуючи суб'єктів цих процесів, наділяючи їх відповідними інтелектуальними, професійними, соціальними і духовними якостями. Бажаною моделлю сучасної освіченої людини стає творча особистість, яка здатна самостійно мислити, на основі отриманих знань здійснювати інновації і організацію власного життя, відповідати за свою діяльність і життєвий вибір.

У роботі визначено, що модернізація освіти є сукупністю продуманих і узгоджених дій різного рівня для приведення системи до оптимального стану, отже основні завдання державного управління, безпосередньо самих вищих навчальних закладів, інших учасників освітнього процесу можуть вирішуватися за умов формування міцних партнерських стосунків і взаємної відповідальності за розвиток вищої освіти відповідно до нової філософії управління, яка орієнтується на вирішальну роль знань та інноваційний розвиток суспільства. Це означає, що державна політика в сфері вищої освіти зосереджується на формуванні нормативно-правових засад для інноваційної освіти та її інтеграції з наукою і виробництвом; фінансуванні пріоритетних напрямів інноваційного розвитку і відповідному формуванні державного замовлення на фахівців; оптимізації мережі навчальних закладів; створенні інноваційної інфраструктури та інноваційного менеджменту вищої освіти; стимулюванні інноваційної діяльності.

Основні завдання органів державного управління в рамках партнерських відносин стосуються посилення вимог до конкурентноздатності вузів; розподілу державних коштів для тих напрямів підготовки спеціалістів, які принесуть максимальну економічну вигоду і будуть відповідати реальним потребам ринку праці; вирішення державою питання про те, на підтримку яких категорій студентів слід спрямовувати державні кошти; впливу держави через освіту на формування соціальної поведінки випускників вищої школи; забезпечення гарантій працевлаштування і соціального захисту молодих спеціалістів.

Розглядаючи «суспільство знань» як глобалізаційний феномен, важливо оцінити місце України в глобалізаційних процесах з точки зору поширення взаємозв'язків української вищої школи з навчальними закладами інших країн, здатності включитися в систему транснаціональної освіти і міжнародних гарантій якості освіти, забезпечити рівний доступ до освітніх послуг широкому колу споживачів різного віку. Це передбачає партнерство у підготовці фахівців для потреб глобальної економіки через створення спільних проектів з європейськими вузами (центри, школи, факультети), реалізацію програм подвійного диплому (Joint Diploma) тощо.

Логіка розвитку соціального партнерства в сфері вищої освіти полягає в переосмисленні ролі вищих навчальних закладів, поширенні їх впливу на соціальні зміни, соціальну мобільність, соціальну єдність. Це призводить до того, що в нових соціально-економічних умовах вищі навчальні заклади мають бути готовими до системних змін, до визначення змісту освіти не лише з точки зору власного бачення освітньо-професійної підготовки, але й з урахуванням кон'юнктури ринку праці і вимог роботодавця. Реагуючи на ринок праці, вищим навчальним закладам важливо визначати ступінь економічної орієнтації та економічних переваг для своїх студентів. Умовою успішної самореалізації випускника стає формування здатності до швидкої зміни спеціалізації, засвоєння нових знань, навичок, виконання різних функцій, уміння бути готовим до невизначених ситуацій, вирішення нетривіальних завдань в непередбачених обставинах. Це актуалізує питання про зв'язок професійного становлення особистості з формуванням необхідних компетенцій.

Відповідно досліджуваної теми визначено, що співпраця між вищими навчальними закладами, органами державного управління та роботодавцями, яка здійснюється на загальнодержавному, регіональному рівнях та на рівні окремого підприємства набуває різноманітних форм, а в проблемному полі такого партнерства знаходиться ряд питань, пов'язаних із скороченням державного сектору в економіці, нестабільністю ринкових відносин, зростанням конкуренції і зменшенням обсягів зайнятості на ринку праці, в тому числі скороченням державного замовлення. Особливо актуальним є це питання з точки зору регіональних інтересів, коли місцеві вищі навчальні заклади мають враховувати особливості інфраструктури конкретного міста, області, особливості місцевого ринку праці і, відповідно, корегувати прийом студентів і відкриття нових спеціальностей, напрямків поглибленої підготовки. Це поєднує інтереси вищої школи і роботодавців і може бути ефективно реалізованим, якщо до складових взаємодії входить науково обґрунтоване прогнозування потреби у необхідних фахівцях.

Для вирішення цих питань в Україні існує нагальна потреба у законодавчому стимулюванні роботодавців щодо працевлаштування випускників, гарантом якого виступає держава; у поліпшенні умов професійної адаптації, наданні додаткової професійної освіти, оптимізації виробничої практики, створенні Кар'єра-центрів. Цьому може сприяти продумана, чітко організована стратегія безперервної підготовки і перепідготовки фахівців усіх ланок виробництва. Для цього необхідні: регламентація відповідальності роботодавців за підвищення кваліфікації своїх працівників; встановлення термінів перепідготовки, форм фінансування, вимог до змісту і якості такої освіти; створення довгострокових програм підвищення кваліфікації працівників з розробкою відповідного науково-методичного забезпечення.

Доцільно, щоб у вищому навчальному закладі діяла така система додаткової професійної освіти, яка працювала б одночасно на замовлення підприємств, фірм, організацій, окремих громадян, яким необхідно отримати додаткову професійну підготовку, та на замовлення студентів, для яких в рамках кредитно-модульної технології навчання можливим є опанування дисциплінами додаткової спеціалізації.

Оптимізація державного регулювання практичної підготовки студентів залежить від того, наскільки ефективно державна влада буде вимагати і забезпечувати обов'язковість виробничої практики студентів на підприємствах, в організаціях і установах з гарантованою оплатою праці; формувати базу даних про підприємства і організації для проходження практики; сприяти створенню на базі самих вузів центрів для стажування студентів.

У сфері інноваційного розвитку до основних завдань партнерства слід віднести реалізацію програми «Наука в університетах» на 2008-2012 рр., створення науково-дослідницьких комплексів на базі університетів, технопарків, бізнес-інкубаторів тощо. Визначена необхідність підтримки фундаментальних наукових досліджень через створення низки державних наукових проектів і виділення грантів на кошти підприємців; підписання партнерських угод між Радою ректорів та Федерацією роботодавців про спільну науково-дослідну та освітню діяльність.

Доведено, що для того, щоб практика соціального партнерства давала можливість своєчасно вдосконалювати програми підготовки фахівців, диверсифікувати джерела фінансування, вживати заходи щодо поліпшення кадрового складу викладачів, конкурсного відбору студентів, громадського контролю за діяльністю вищої школи, потрібно здійснити наступні заходи:

- створити Національну раду соціального партнерства у сфері вищої освіти за участі представників органів державного управління, вищих навчальних закладів, професійних асоціацій роботодавців, працівників вищої школи та студентів і в її рамках вирішувати питання розробки і підписання угод про партнерство у підготовці кадрів, проходженні виробничої практики студентами, підвищенні кваліфікації працівників підприємств на базі ВНЗ; визначати перспективи випереджаючої підготовки спеціалістів; розробляти національні проекти сприяння підготовки висококваліфікованих фахівців;

- удосконалити Генеральну угоду між Міністерством освіти і науки України, Міністерством праці і соціальної політики, Федерацією роботодавців України щодо підготовки фахівців;

- прийняти закон про стимулювання участі роботодавців у підготовці кадрів, матеріальній підтримці навчальних закладів, у реалізації освітніх проектів;

- надати пільги роботодавцям, які беруть участь у довгострокових програмах підготовки фахівців;

- врегулювати порядок працевлаштування випускників з урахуванням інтересів зацікавлених сторін.

Як важливий напрям партнерства у сфері вищої освіти виділено взаємодію між органами державного управління та профспілками працівників освіти і науки з правового та організаційного врегулювання проблем соціального захисту суб'єктів освітнього процесу, оптимального функціонування вищих навчальних закладів. Основними напрямами вдосконалення партнерських відносин визначено: формування оптимальної моделі колективно-договірних відносин, заснованих на адекватній правовій базі, де чітко прописані структура соціального партнерства і відповідальність партнерів за порушення принципів соціального діалогу та досягнутих домовленостей; запровадження випереджувальних заходів у випадках прийняття рішень, які впливають на соціальні гарантії працівників в умовах існування різних форм власності в галузі освіти; забезпечення трудових гарантій і соціального захисту тих педагогічних та науково-педагогічних працівників, які не є членами профспілки або в освітніх установах, де не створені профспілкові організації.

Серед важливих напрямів партнерства виділено якісну підготовку майбутніх управлінців, яких треба готувати до кваліфікованого виконання керівних функцій, зокрема до активної співпраці в системі партнерства. Потреба в управлінцях нового покоління зростає по мірі змін у сучасній українській економіці, підвищенні соціальної відповідальності менеджерів різного рівня. Партнерство у сфері вищої освіти засновується на тому, що нове покоління управлінців розуміється на основних концепціях соціально-економічного розвитку, здатне знаходити спільні позиції з іншими суб'єктами партнерства, усвідомлює свою відповідальність за розвиток партнерських відносин і має відповідні компетенції.

Доведено, що концепція державного управління в системі партнерства у сфері вищої освіти має відповідати новій освітній парадигмі і дати можливість об'єднати зусилля освіти, науки і виробництва для створення нового формату суспільства, у якому якісна освіта, досягнення науки, інновації стають ключовими факторами розвитку.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі виконано теоретичне узагальнення і вирішення наукової проблеми обґрунтування теоретико-методологічних засад розробки та функціонування механізмів державного управління в системі соціального партнерства, виходячи зі специфіки соціального партнерства як особливого типу суспільних відносин, що уособлює собою синергію суспільних секторів і поширює можливості державного управління у подоланні соціальної ентропії, поєднанні ринкових методів і державного регулювання, забезпеченні стабільного розвитку суспільства, накопиченні людського і соціального капіталу, досягненні балансу в реалізації найважливіших соціально-економічних інтересів основних соціальних груп.

Результати проведеного дослідження дозволяють зробити такі висновки:

1. Проблемність існуючої ситуації полягає в необхідності виділити соціальне партнерство як один із пріоритетів державної політики, оскільки недостатність раціональних і системних перетворень в Україні спричиняє руйнування соціальних зв'язків, контроль окремих груп за інститутами влади, максимізацію індивідуальної вигоди. Активна участь державного управління в системі соціального партнерства може значно покращити соціальну ситуацію в країні, нормалізувати відносини між роботодавцями та працівниками, сприяти інтеграції України до світового економічного, політичного, наукового та освітнього простору.

Стан наукової розробки проблеми свідчить про актуальність дослідження основних теоретичних і методологічних питань механізмів державного управління в системі соціального партнерства для удосконалення діяльності органів державного управління у впровадженні партнерських відносин в різні сфери суспільного життя, важливих для модернізації соціально-економічних відносин в Україні в умовах постіндустріального розвитку та переходу до нових цивілізаційних форм.

2. Критичне узагальнення наукових концепцій провідних зарубіжних і вітчизняних вчених з даної проблеми дозволяє стверджувати, що в науковій думці відбувається активна дискусія щодо меж і можливостей державного управління в регулюванні соціальних процесів. Вивчення механізмів державного управління в системі соціального партнерства як самостійний науковий напрям тільки складається, що вимагає комплексного міждисциплінарного підходу до визначення нормативно-правових, організаційних, аксіологічних та праксеологічних аспектів даної проблеми.

Це дає можливість розглядати соціальне партнерство як механізм узгодження інтересів різних соціальних груп; систему колективних дій, які здійснюються для досягнення соціального миру і суспільного консенсусу; сукупність органів, організацій, що створюються з представників різних суспільних секторів для врегулювання суспільних відносин; соціальну взаємодію між групами і класами з різними соціально-економічними інтересами; засіб зменшення соціальних ризиків, запобігання і вирішення соціальних конфліктів; ідеологію цивілізованого співжиття громадян в умовах ринкової економіки, новий тип мислення, центром якого є людина і загальнолюдські цінності.

У роботі обґрунтовується, що цілі, завдання і функції держави як суб'єкта соціального партнерства визначаються в залежності від того, що держава є власником, підприємцем, роботодавцем в державному секторі економіки, законодавцем - в регулюванні соціально-економічних відносин, посередником і арбітром - у залагодженні соціальних конфліктів, ідеологом - в розбудові громадянського суспільства. Це означає багатофункціональність державного управління в системі соціального партнерства і виконання нею законодавчої, правотворчої, інституціональної, регулятивної, контрольної, компенсаторної, консультативної, арбітражної, ідеологічної, прогностичної функцій.

В умовах постіндустріального розвитку соціальне партнерство як базовий компонент горизонтально-мережевої структури соціальних відносин поширює можливості державного регулювання соціальних процесів на основі використання синергетичної взаємодії суспільних секторів.

3. Дослідження стану та напрямів розвитку національної моделі соціального партнерства виявило проблемні питання законодавчої бази, представницьких органів сторін партнерства, що спричиняє уповільнення партнерських відносин і незавершеність національної моделі партнерства. Це визначає необхідність активізації зусиль органів державного управління щодо розвитку системи соціального партнерства в Україні, запровадження відкритого і повноцінного соціального діалогу між партнерами, внесення змін до законодавства про соціальне партнерство, поширення системи соціального партнерства на різні сфери суспільного життя.

4. Напрями оптимізації механізмів державного управління в системі соціального партнерства в соціально-трудовій сфері полягають у більш ефективному розвитку колективно-договірної практики на основі соціальних стандартів, запропонованих міжнародними нормами соціального партнерства; збільшенні впливу державних органів управління на врегулювання колективних трудових конфліктів; поширенні основних норм соціального партнерства на організації, які не беруть участь у переговорному процесі. Доведено, що з розвитком ринкових відносин колективно-договірну форму доцільно доповнювати такими формами як співучасть в управлінні виробництвом, участь у прибутках, що свідчить про необхідність вміло інтегрувати різні форми партнерства в залежності від типу підприємств.

Оцінюючи в рамках дослідження необхідність вирішення проблем зайнятості, оплати праці, соціального захисту, підвищення соціальної відповідальності бізнесу, раціонального використання людського капіталу, підтримки соціального підприємництва запропоновані відповідні заходи, які необхідно здійснити органам державного управління в рамках партнерства. Визначено, що оптимізація соціально-трудових відносин залежить від активності представницьких органів роботодавців та найманих працівників, від вибору моделі взаємовідносин між органами державної влади з профспілками та характеру технології, яку використовує при цьому держава.

Акцентовано увагу на необхідності розробки нормативно-правового забезпечення, організаційних механізмів партнерства між державою, найманими працівниками та транснаціональними корпораціями в умовах глобалізації та інтеграції України до світового соціально-економічного простору.

5. У рамках дослідження соціально-трудових відносин здійснено аналіз основних засад державно-приватного партнерства як особливої моделі взаємодії між державою та бізнесом, що поширює можливості державного управління передавати частину своїх функцій з надання соціальних послуг приватному сектору у різних формах.

6. Обґрунтовано, що за допомогою міжсекторного партнерства як нової для України технології соціального управління, посилюється синергія суспільних секторів у реалізації соціально значимих цілей та поєднуються можливості державного управління і самоуправління громадян, що відповідає інноваційним процесам реформування влади і загальним тенденціям розвитку постіндустріальної горизонтально-мережевої структури соціальних відносин, створює основу для накопичення соціального капіталу у суспільстві і сприяє розбудові громадянського суспільства.

7. На підставі узагальнення досвіду державного управління в системі соціального партнерства в провідних країнах Європи, у США і Японії, в роботі виділені найбільш ефективні форми і методи соціального партнерства, які доцільно застосувати в Україні, створюючи умови, коли соціально зорієнтована ринкова економіка підтримує високі темпи економічного зростання і адекватний рівень соціального захисту та соціального консенсусу. Показано, що досягнення такої рівноваги може здійснюватися лише на основі діалогу між державним управлінням та представниками інших суспільних секторів, узгодження між ними на законодавчому, організаційному рівнях основних принципів партнерства.

8. Визначено концептуальні засади механізмів державного управління в системі соціального партнерства для зменшення соціальних ризиків, які засновуються на можливостях партнерства проблематизувати прийняті рішення, вносити за згодою партнерів певні корективи, узгоджувати спільні дії та передбачають спеціальний алгоритм управлінських дій з залученням до участі у їх виконанні інших суб'єктів партнерства.

З'ясовано важливість дотримання цільових, правових, функціональних, організаційних складових механізмів державного управління в системі соціального партнерства для запобігання і вирішення конфліктів, що випливають з сучасної конфліктологічної парадигми. Це дало можливість запропонувати універсальну методологію вирішення конфліктів, виходячи з того, що кожна стадія розвитку соціального конфлікту ставить перед управлінням необхідність такої свідомої, спеціально організованої дії, яка дозволяє послабити його за рахунок переведення на інший рівень і шляхом певних процедур відновити рівновагу, стабільність між конфліктуючими сторонами.

9. Розглянуто методи і форми інформаційної діяльності органів державного управління у взаємовідносинах з громадськістю в контексті розвитку інформаційного суспільства та механізми державного управління у формуванні ціннісно-нормативної складової соціального партнерства як основи досягнення суспільного консенсусу, солідарності і колективної ідентичності громадян на основі здатності українського суспільства в умовах ціннісного плюралізму існувати як певна координована єдність, яка імпліцитно визнається усіма її членами в спільних діях і спілкуванні;

Запропоновано різноманітні методи і форми інформаційної взаємодії в сфері засобів масової інформації, створенні спеціального Інтернет-середовища, поширенні зв'язків із громадськістю, гарантії свободи слова.

10. Обгрунтувано концептуальні засади державного управління в системі соціального партнерства на регіональному і місцевому рівнях у формуванні оптимальної моделі регіонального співтовариства, інноваційного регіонального розвитку, гармонізації відносин «регіональне-національне».

Систему соціального партнерства на регіональному і місцевому рівні запропоновано визначати як організовану на взаємовигідних умовах оптимальну модель узгодження інтересів органів державного управління, центрального і регіонального рівнів, місцевого самоврядування, бізнесових кіл, громадян з метою функціонування такого регіонального співтовариства, основними цілями якого є підвищення добробуту населення, екологічна безпека, інноваційний економічний розвиток, комфортна соціальна інфраструктура. Доведено, що концепція державного управління в системі соціального партнерства на рівні регіону передбачає вирішення регіональних та місцевих проблем за умов тісного співробітництва всіх суб'єктів партнерства, створення регіональних органів соціального партнерства, укладення тристоронніх регіональних угод.

Визначено, що окремим завданням державного управління в регіоні є активна інноваційна політика у створенні регіональних інноваційних мереж і кластерів, які концентрують науковий і виробничий потенціал регіону, стимулюють розвиток місцевої науки і виробництва, сприяють інвестиційній привабливості регіону.

11. Запропоновано концепцію удосконалення механізмів державного управління в системі соціального партнерства у сфері вищої освіти в умовах формування «суспільства знань» з метою об'єднання зусиль освіти, науки і виробництва в інноваційному розвитку економіки, забезпеченні конкурентноспроможності вищої освіти, розвитку інтелектуального потенціалу та соціальної і громадської активності громадян.

Дана концепція засновується на тому, що основні форми партнерства між органами державного управління, вищими навчальними закладами та роботодавцями зосереджуються у сфері забезпечення високого освітнього рівня, інтелектуальної складової виробництва, інноваційного розвитку.

Доведена необхідність створення партнерських структур між органами державного управління, вищою школою та роботодавцями, укладання між ними партнерських угод щодо оптимізації підготовки фахівців для сучасного ринку праці.

У рамках партнерства виділені нагальні напрями взаємодії органів державного управління та інших суб'єктів освітнього процесу в підвищенні наукового статусу вищої освіти та реалізацію в Україні програми «Наука в університетах» на 2008-2012 рр.

Підкреслена значущість співробітництва між органами державного управління та профспілками працівників освіти і науки з правового та організаційного врегулювання проблем соціального захисту суб'єктів освітнього процесу, оптимального функціонування вищих навчальних закладів, формування державно-громадської моделі освіти.

Визначено, що одним з напрямів державної політики має бути підтримка співробітництва української вищої школи з партнерськими вузами інших країн для збагачення освітнього середовища, впровадження передових освітніх технологій, здійснення спільних наукових проектів та стимулювання участі вітчизняних вузів у міжнародних програмах TEMPUS, ERASMUS MUNDUS та ін.

Запропоновано заходи щодо якісної підготовки майбутніх управлінців, здатних до активної співпраці в системі партнерства з бізнесом, найманими працівниками, громадськими об'єднаннями.

Доведено, що нова концепція державного управління в системі соціального партнерства у сфері вищої освіти відповідає новій освітній парадигмі і дає можливість об'єднати зусилля освіти, науки і виробництва для створення нового формату суспільства, у якому нові знання, якісна освіта, інновації стають ключовими факторами розвитку.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії

Діденко Н.Г. Управління, влада, держава: філософські аспекти взаємодії: Монографія / Н.Г. Діденко. - Донецьк: ДонДУУ, 2005. - 128 с.

Діденко Н.Г. Державне управління і соціальне партнерство: актуальні проблеми теорії і практики: Монографія / Н.Г. Діденко. - Донецьк: Східний видавничий дім, 2007. - 404 с.

Статті у наукових фахових виданнях

Діденко Н.Г. Філософські проблеми взаємодії управління, влади і держави в управлінні суспільством / Н.Г. Діденко // Социально-гуманитарные проблемы менеджмента: сб. научн. трудов Донецкой государственной академии управления.- Донецк, 2003. - т.IV, вып. 19, серия «Государственное управление». - С. 130-139.

Діденко Н.Г. Солідарність як форма соціальної взаємодії в сучасному українському суспільстві / Н.Г. Діденко // Державна політика в сфері управління: зб. наук. праць Донецького державного університету управління».- Донецьк, 2005.- т.VI, вип. 55, серія «Державне управління». - С. 97-104.

Діденко Н.Г. Основные тенденции реформирования украинской высшей школы в контексте формирования общеевропейского пространства высшего образования / Н.Г. Діденко // Менеджер. - 2006. - № 2 (36). - С. 16-25.

Діденко Н.Г. Проблеми соціального діалогу і партнерства між вищими навчальними закладами та роботодавцями та принципи їх взаємодії в нових соціально-економічних умовах // Менеджер. - 2006. - № 3 (37). - С. 12-19.

Діденко Н.Г. Основні форми соціального партнерства між вищими навчальними закладами та роботодавцями в умовах сучасного ринку праці / Н.Г. Діденко // Менеджер. - 2006 - № 4 (38). - С. 16-21.

Адамов Б.І., Діденко Н.Г. Вплив державного управління на формування інформаційної відкритості як основи соціального партнерства в українському суспільстві / Б.І.Адамов, Н.Г.Діденко // Управління діяльністю органів державної влади: зб. наук. праць Донецького державного університету управління. - Донецьк, 2006. - т.VIІ, вип. 71, серія «Державне управління». - С. 94-104 (особистий внесок здобувача: розроблено концептуальні положення інформаційної відкритості державного управління в умовах розвитку інформаційного суспільства, запропоновано нові форми інформаційної взаємодії з громадськістю).

Діденко Н.Г. Партнерство між вузами та роботодавцями в підготовці високоякісних фахівців в умовах сучасного ринку праці / Н.Г. Діденко // Теорія і практика державного управління: зб. наук. праць. - Х.: Вид-во ХаРІНАДУ «Магістр», 2006.- Вип. 3(15). -- С. 230-237.

Діденко Н.Г. Розвиток механізмів державного управління та місцевого самоврядування у формуванні міжсекторного соціального партнерства в регіоні / Н.Г. Діденко // Теорія і практика державного управління: зб. наук. праць. - Харків: Вид-во ХаРІНАДУ «Магістр», 2007.- Вип. 1 (16). -- С. 184-192.

Діденко Н.Г. Основні аспекти удосконалення механізмів державного управління в системі соціального партнерства при вирішенні проблеми зайнятості населення / Н.Г. Діденко // Актуальні проблеми державного управління: зб. наук. праць ОРІДУ НАДУ.- Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2007.-Вип. 1. (29). -- С. 118-124.

Діденко Н.Г. Роль і функції профспілки як суб'єкта соціального партнерства в умовах трансформації українського суспільства / Н.Г. Діденко // Фінансово-банківські механізми державного управління економікою України: зб. наук. праць Донецького державного університету управління. - Донецьк: Норд-Пресс, 2007. - Т.VIII, вип. 82, серія «Державне управління». - С.212-226.

Діденко Н.Г. Соціальна відповідальність бізнесу як складова соціального партнерства в системі соціально-трудових відносин в Україні / Н.Г. Діденко // Менеджер. - 2007. - № 4(42). - С.31-35.

Діденко Н.Г. Проблеми нормативно-правового забезпечення участі державного управління в системі міжсекторного соціального партнерства / Н.Г. Діденко // Актуальні проблеми державного управління: зб. наук. праць - Х.: Вид-во ХАРІ НАДУ, Магістр, 2007. - Вип. 1. (31). -- С. 301-309.

Діденко Н.Г. Європейські моделі соціального партнерства: досвід для України / Н.Г. Діденко // Держава і регіони. Науково-виробничий журнал, серія «Державне управління» - 2007. - № 1. - С. 56-61.

Діденко Н.Г. Проблеми ефективності державного управління у формуванні соціального партнерства на регіональному та місцевому рівнях / Н.Г. Діденко // Проблеми державного управління розвитком промислового потенціалу регіону: зб. наук. праць Донецького державного університету управління. - Донецьк: НОРД КОМП'ЮТЕР, ДонДУУ, 2007. - т. VIII, вип. 87, серія «Державне управління». - С. 174-185.

Діденко Н.Г. Удосконалення механізмів державного управління в розвитку партнерства між ВНЗ та роботодавцями в контексті входження України до Загальноєвропейського простору вищої освіти / Н.Г. Діденко // Держава та регіони: Науково-виробничий журнал, серія «Державне управління». - 2007. - № 2. - С. 25-29.

Діденко Н.Г. Вплив державного управління на розвиток міжсекторного соціального партнерства в Україні / Н.Г. Діденко // Механізми державного управління та місцеве самоврядування: науковий вісник Академії муніципального управління / За заг. ред. В.К. Присяжнюка, В.Д. Бакуменка. - К.: Видавничо-поліграфічний центр Академії муніципального управління, 2008.- Вип. 1 (3), серія «Управління».- С. 35-43.

Діденко Н.Г. Методологічні аспекти функціональності державного управління в системі соціального партнерства / Н.Г. Діденко // Держава та регіони: Науково-виробничий журнал, серія «Державне управління». - 2007. - № 3. - С. 57-63.

Діденко Н.Г. Принципи та пріоритети державного управління в європейських моделях соціального партнерства / Н.Г. Діденко // Актуальні проблеми державного управління: зб. наук. праць.- Х.: Вид-во ХАРІ НАДУ, Магістр, 2008. - Вип. 1 (20). - С. 431-436.

Діденко Н.Г. Державне управління як суб'єкт соціального партнерства у сфері раціонального використання людського капіталу/Н.Г.Діденко // Актуальні проблеми державного управління: зб. наук. праць ОРІДУ НАДУ.- Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2008.- Вип. 4(32). -- С. 42- 48.

Діденко Н.Г. Соціальний діалог і функції державного управління для досягнення взаємодії і колективної дії / Н.Г. Діденко // Менеджер. - 2008. - № 1 (43). - С. 12-18.

Діденко Н.Г. Актуальні проблеми державного управління в США щодо розвитку соціального партнерства в сфері соціально-трудових відносин, державно-приватному та міжсекторному партнерстві / Н.Г. Діденко // Проблеми державного управління розвитком промислового потенціалу регіону: зб. наук. праць Донецького державного університету управління. - Донецьк: НОРД КОМП'ЮТЕР, ДонДУУ, 2008.- т.VIII, вип. 87, серія «Державне управління».- С.15-24.

Друковані праці наукових конференцій, статті в інших виданнях

Діденко Н.Г. Аксіологічні аспекти сучасного соціального управління / Н.Г. Діденко // Вісник Донецького державного університету економіки і торгівлі, серія «Гуманітарні науки». - 2003. - № 2(18) - С. 89-99.

Діденко Н.Г. Філософські аспекти організаційно-управлінського процесу при вирішенні сучасних соціальних конфліктів / Н.Г. Діденко // Схід. -2003. - № 5 (55) червень-липень. - С. 56-60.

Діденко Н.Г. Особливості управління конфліктними процесами на регіональному рівні / Н.Г. Діденко // Інтелект. Особистість. Цивілізація.: темат. зб. наук. пр. із соц.-філос. проблем. - Донецьк: ДонДУЕТ, 2004. - Вип. 2. - С. 133-144.

Діденко Н.Г. Профспілки і Болонський процес / Н.Г. Діденко // Інформаційний бюлетень Донецького обкому профспілки працівників освіти і науки. - 2005. - № 41(202). - 14 с.

Діденко Н.Г. Солідарність як форма соціальної взаємодії в процесі суспільного розвитку / Н.Г. Діденко // Філософські та психолого-педагогічні засади управління: збірник наукових праць Донецького державного університету управління. - Донецьк, 2005. - т VI, вип. 1, серія «Філософія, психологія, педагогіка». - С. 12-19.

Діденко Н.Г. Вища освіта в контексті сучасного соціокультурного простору: філософсько-педагогічна рефлексія / Н.Г. Діденко // Схід. - 2005. - № 5(71) серпень-вересень. - С. 92-96.

Діденко Н.Г. Проблеми морально-професійної підготовки майбутніх управлінців в умовах формування загальноєвропейського простору вищої освіти / Н.Г. Діденко // Проблеми освіти: другий спеціальний випуск / Кол. авт. - К.: Науково-методичний центр вищої освіти Міністерства освіти і науки України, Вінницький соціально-економічний інститут Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна», 2005. - С. 45-49.

Діденко Н.Г. Гуманітарна підготовка студентів в умовах формування єдиного європейського освітнього простору / Н.Г. Діденко // Актуальні проблеми входження вузів України до єдиного європейського простору: Матеріали міжнародної науково-методичної конференції (Київ, 22-23 листопада 2005): Тези доп. - К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2005. - С. 169-171.

Діденко Н.Г. Методологічні засади розвитку сучасної вищої освіти в контексті нової освітньої парадигми ХХІ ст. / Н.Г. Діденко // Донецький вісник наукового товариства ім. Шевченко: Філософія. Культура. Політика. Педагогіка. - Донецьк: Український культурологічний центр, 2006. - Т. 13. - С. 148-156.

Діденко Н.Г., Гончаренко І.А. Гуманітаризація освітнього процесу в контексті формування інформаційного суспільства / Н.Г. Діденко, І.А. Гончаренко // Філософські та психолого-педагогічні засади управління: зб. наук. праць Донецького державного університету управління. - Донецьк, 2006. - т.VI, вип. 2, серія «Філософія, психологія, педагогіка», -- С. 28-33 (особистий внесок здобувача: розроблено концептуальні положення діяльності вищої школи в умовах розвитку інформаційного суспільства).

Діденко Н.Г. Соціальний діалог і соціальне партнерство як основні методи взаємодії між вищою освітою та економічними партнерами / Н.Г. Діденко // Вища освіта України: Теоретичний та науково-методичний часопис.- 2006. - Додаток № 4, тематичний випуск «Вища освіта України у контексті інтеграції до європейського освітнього простору. - С. 88-95.

Діденко Н.Г. Громадянська компетентність і демократизація суспільства / Н.Г. Діденко // ХХІ століття: альтернативні модулі розвитку суспільства: Третя світова теорія. Матеріали п'ятої Міжнародної науково-теоретичної конференції (26-27 травня 2006р., м. Київ). - К.: Фенікс, 2006. - Книга IV «Соціальні аспекти альтернативних моделей розвитку суспільства». - С. 62-66.

Діденко Н.Г. Правова ідентичність і правовий нігілізм у демократичному суспільстві / Н.Г. Діденко // Ідентичність у сучасному соціумі: Матеріали Міжнародної науково-теоретичної конференції. - Донецьк: ТОВ «Юго-Восток, Лтд», 2006. - С. 123-125.

Діденко Н.Г. Социальное партнерство как форма социального взаимодействия в условиях кризисного социума / Н.Г. Діденко // Соціально-гуманітарні проблеми менеджменту: Матеріали ІІІ Міжнародної наукової конференції (Донецьк, 27 жовтня 2006 р.) - Донецьк: ДонДУУ, 2006. - С. 66-74.

Діденко Н.Г. Расширение социального партнерства между вузами и работодателями в контексте формирования Общеевропейского пространства высшего образования / Н.Г. Діденко // Профсоюзы и Болонский процесс: тематические доклады и материалы научно-практической конференции 29-30 ноября 2006 г., Москва. - М., 2007. - С. 118-121.

Діденко Н.Г. Удосконалення механізмів державного управління в системі соціального партнерства як чинник розбудови громадянського суспільства / Н.Г. Діденко // Філософські та психолого-педагогічні засади управління: зб. наук. праць Донецького державного університету управління. - Донецьк, 2007.- Т. 6, вип. 3, серія: Філософія, психологія, педагогіка. - С. 20-29.

Діденко Н.Г.Розвиток діалогу і партнерства між європейськими освітніми структурами у забезпеченні якості вищої освіти / Н.Г.Діденко // Розвиток міжнародного співробітництва в галузі освіти у контексті Болонського процесу: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, 15-16 березня 2007 р., м. Ялта. - Ялта: РВНЗ КГУ, 2007. - С.84-90.

Діденко Н.Г. Закон общества и проблемы современной правовой реальности в условиях глобализации / Н.Г. Діденко // ХХІ століття: Альтернативні моделі розвитку суспільства. Третя світова теорія. Матеріали Шостої міжнародної науково-теоретичної конференції. 8-9 червня 2007 р. м. Київ. - К.: Фенікс, 2007. - Книга І. - С. 204-208.

Діденко Н.Г. Актуальні проблеми соціального партнерства в реалізації інноваційної політики в регіоні / Н.Г. Діденко // Инновационная модель развития промышленого региона: проекты, управление, результат: Материалы IV Международной научно-практической конференции. - Донецк: ДонГУУ, 2007. - С. 327-330.

Діденко Н.Г. Удосконалення механізмів оцінювання якості освіти студентів управлінського профілю в контексті розвитку інноваційного суспільства / Н.Г. Діденко // Вища освіта в Україні: Теоретичний та науково-методичний часопис. - 2007. - Додаток 3, т.6, тематичний випуск «Вища освіта в Україні у контексті інтеграції до європейського освітнього простору: Моніторінг якості освіти». - С. 342-345.

Діденко Н.Г. Соціальне партнерство як механізм регулювання соціальних змін / Н.Г. Діденко // Дні науки: зб. тез доповідей: В 3 т. / Гуманітарний університет «ЗІДМУ», 11-12 жовтня 2007; Ред. кол. В.М. Огаренко та ін. - Запоріжжя: ГУ «ЗІДМУ», 2007. - Т.3. - С. 33-35.

Діденко Н.Г.Актуальні проблеми державного управління в системі соціального партнерства у забезпеченні соціальної стабільності в Україні / Н.Г.Діденко // Роль менеджмент-освіти в контексті розвитку механізмів державного управління соціально-економічним розвитком регіону: Матеріали V Всеукр. наук.-практ. конф. (22-24 квітня 2008 р., м. Слов'янськ / Під заг. ред. Дорофієнка В.В. - Донецьк: ДонДУУ, 2008. - С. 138-141.

Навчальні посібники

Діденко Н.Г. Громадські об'єднання в Україні: Навчально-методичний посібник / Н.Г.Діденко. - Донецьк: ДонДУУ, 2005. - 115 с.

Діденко Н.Г. Філософія: Навчально-методичний посібник / Н.Г.Діденко. - Донецьк: ДонДУУ, 2007. - 295 с.

АНОТАЦІЯ

Діденко Н.Г. Теоретико-методологічні засади розробки та функціонування механізмів державного управління в системі соціального партнерства. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 - механізми державного управління. - Донецький державний університет управління Міністерства освіти і науки України, Донецьк, 2008.

Дисертація присвячена розв'язанню теоретичних і практичних проблем механізмів державного управління в системі соціального партнерства. Автором здійснене наукове обґрунтування теоретико-методологічних засад механізмів державного управління в системі соціального партнерства у сфері соціально-трудових відносин, державно-приватному і міжсекторному партнерстві, партнерстві у сфері вищої освіти. Розглянуті концептуальні засади механізмів державного управління для зменшення соціальних ризиків, запобігання та вирішення соціальних конфліктів, визначена модель державного управління в системі партнерства на регіональному рівні, проаналізовано ціннісно-нормативну складову партнерства, виділено позитивний світовий досвід державного управління в системі соціального партнерства провідних країн світу та можливості його застосування в Україні.

Ключові слова: механізми державного управління, соціальне партнерство, державно-приватне партнерство, міжсекторне соціальне партнерство, соціальні ризики, соціальні конфлікти, регіональне соціальне партнерство, інноваційний регіональний розвиток, ціннісно-нормативна складова партнерства, партнерство у сфері вищої освіти, «суспільство знань».

АННОТАЦИЯ

Диденко Н.Г. Теоретико-методологические основы разработки и функционирования механизмов государственного управления в системе социального партнерства.- Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени доктора наук по государственному управлению по специальности 25.00.02 - механизмы государственного управления.- Донецкий государственный университет управления Министерства образования и науки Украины, Донецк, 2008.

Диссертация посвящена решению теоретических и практических проблем механизмов государственного управления в системе социального партнерства. Для решения данной проблемы проведено научное обоснование теоретико-методологических основ механизмов государственного управления в сфере социально-трудовых отношений, государственно-частном и межсекторном партнерстве, партнерстве в сфере высшего образования.

В работе обосновано возрастание роли органов государственного управления в системе социального партнерства в условиях постиндустриального развития, усиление взаимодействия между представителями различных общественных секторов в регулировании социально-экономических отношений. В этой связи проанализированы основные функции государственного управления в системе социального партнерства, условия взаимодействия с другими социальными партнерами.

Определено, что национальная модель социального партнерства является незавершенной и требует усовершенствования нормативно-правовой базы, активизации деятельности сторон партнерства, системной работы национальных органов, созданных для развития партнерства. С этой целью автором проанализирован позитивный мировой опыт социального партнерства, который может быть адаптирован в Украине.

Выделены новые направления партнерства, которые требуют нормативно-правового обеспечения и новых организационных механизмов - государственно-частное и межсекторное партнерство, партнерство между государством, наемными рабочими и транснациональными корпорациями.

Определены задачи и функции органов государственного управления в системе социального партнерства для уменьшения социальных рисков, предупреждения и разрешения конфликтов, в основу которых закладывается опережающий характер действий органов государственного управления, разработка и внедрение специальных программ, привлечение к их реализации общественности, подготовка управленцев для выполнения соответствующих функций в ситуациях риска и конфликтов.

В работе определены концептуальные основы управления конфликтными процессами в регионе как особое направление в деятельности органов государственного управления и местного самоуправления, проанализированы основные методы информационной открытости государственной власти и применение механизмов государственного управления для формирования ценностно-нормативной составляющей социального партнерства.

Обоснованы концептуальные положения государственного управления относительно формирования социального партнерства на региональном и местном уровнях. Выделены отдельные задачи государственного управления в гармонизации отношений «региональное-национальное» и в инновационной региональной политике.

Разработана концепция механизмов государственного управления в системе социального партнерства в сфере высшего образования в условиях формирования «общества знаний». Определены основные направления государственной политики в нормативно-правовом обеспечении инновационного развития высшего образования, его взаимодействия с экономическими партнерами, оптимизации сети высших учебных заведений, создании инновационной инфраструктуры, инновационного менеджмента высшего образования. Доказано, что такая концепция отвечает новой образовательной парадигме и дает возможность объединить усилия образования, науки, производства для создания нового формата общественных отношений, в которых новые знания, качественное образование, экономика знаний становятся ключевыми факторами развития.

Ключевые слова: механизмы государственного управления, социальное партнерство, государственно-частное партнерство, межсекторное социальное партнерство, социальные риски, социальные конфликты, инновационное региональное развитие, ценностно-нормативная составляющая партнерства, партнерство в сфере высшего образования, «общество знаний».

ANNOTATION

Didenko N.G. Theoretical and methodological bases of the development and functioning of mechanisms of state administration in the system of social partnership.-Manuscript.

Thesis for Doctor Degree in state management in the specialіty 25.00.02 - Mechanisms of state administration. - Donetsk State University of Management of Ministry of Education and Science of Ukraine, Donetsk, 2008.

Thesis is devoted to the solution of theoretical and practical problems of mechanisms of state management in the system of social partnership. To solve this problem the scientific grounds of theoretical and methodological bases of mechanism of state management in the field of social and labor relations state-private and intersector partnership; partnership in the field of higher education have been carried out. Conceptual bases of mechanisms of state management for diminution of social risks, preventions and decision of social conflicts, certain state case frame in the system of partnership on regional level, the valued-normative constituent of partnership have been analyses, selected positive world experience of state management in the system of social partnership of leading countries of the world and possibility of the application in Ukraine has been considered.

Key words: mechanisms of state management, social partnership, state-private partnership, intersector partnership, social risks, social conflicts, innovative regional development, regional social partnership, valued-normative constituent of partnership, partnership in the field of higher education, «society of knowledge».

Размещено на Allbest.ru

...