Удосконалення механізмів реалізації державної політики у сфері енергозбереження України (соціально-екологічний аспект)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Удосконалення механізмів реалізації державної політики у сфері енергозбереження України (соціально-екологічний аспект)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Сучасні тенденції світового розвитку - зростання техногенного впливу на довкілля, підвищення цін на паливно-енергетичні ресурси (далі - ПЕР) та наслідки глобального потепління - призводять до повільного зубожіння населення й погіршення його здоров'я, особливо в країнах з низьким енергоресурсним потенціалом і розвиненою виробничою інфраструктурою. Україна як країна з високим рівнем розвитку матеріально-технічної бази і недостатністю домінуючих на ринку первинних енергоресурсів найбільш повно відчуває зміни у світовій економіці, які призводять до невизначеності і фінансової нестабільності. Саме тому дедалі більшого значення набуває необхідність узгодженості дій держави і суспільства щодо формування сучасної енергоефективної ринкової економіки.

Застаріла енерговитратна виробнича база разом з усталеними суспільними стереотипами становить реальну перешкоду для формування енергоефективної економіки. Водночас, дефіцит ПЕР і енерговитратність виробництв (за відповідної державної політики, суспільного інтересу і підтримки) створюють величезний потенціал для реалізації політики у сфері енергозбереження та ефективного енергоспоживання.

Попри очевидну актуальність теми політика у сфері енергозбереження ще не отримала адекватної підтримки ані урядових структур, ані суспільства, передусім через витратність заходів, відсутність суспільної підтримки, розуміння соціально-екологічних перспектив енергозбереження як ресурсу розвитку суспільства.

Енергозбереження є одним із визначальних чинників для реалізації Енергетичної стратегії України на період до 2030 року: від нього залежить як ефективність функціонування національної економіки, так і енергетична безпека держави. Саме тому передумовою виконання основних завдань Енергетичної стратегії України є удосконалення механізмів реалізації державної політики у сфері енергозбереження.

Теорію і практику формування та реалізації державної політики досліджували В. Авер'янов, Г. Астапова, Г. Атаманчук, В. Бакуменко, І. Булєєв, М. Ковалко, В. Князєв, О. Ковалюк, О. Коротич, М. Круглов, В. Луговий, М. Лесечко, А. Мельник, Н. Нижник, О. Оболенський, В. Ребкало, Г. Ситник, В. Тертичка, В. Цвєтков, Л. Юзьков та інші.

Вагомий внесок у розвиток науково-теоретичних і методологічних основ державної політики у сфері енергозбереження зробили вітчизняні і зарубіжні вчені та фахівці-практики, серед яких слід відзначити А. Алмейду, С. Аталі, В. Бушуєва, М. Гнідого, С. Денисюка, А. Дорошкевича, В. Жовтянського, М. Земляного, М. Ковалка, М. Кулика, В. Кухара, Б. Лапонша, О. Литвинова, Я. Малика, С. Мартішоу, А. Праховника, М. Рапцуна, В. Розена, Б. Стогнія, О. Суходолю, В. Тонкаля, А. Шевцова, А. Шидловського, Ю. Шульгу та інших.

Праці цих науковців створили методологічне підґрунтя для системного дослідження багатьох проблем у сфері державного управління енергозбереженням. Проте соціально-екологічна складова енергозбереження як пріоритет розвитку державної політики в означеній сфері є малодослідженою. На сьогодні проблема енергозбереження є не лише технічною чи економічною. Це насамперед політична і соціально-екологічна проблема, спричинена відсутністю ефективного механізму реалізації державної політики у цій сфері та низьким рівнем усвідомлення суспільством необхідності енергозбереження й ефективного енергоспоживання.

Необхідність розробки теоретичних положень і практичних рекомендацій щодо удосконалення механізмів реалізації державної політики у сфері енергозбереження та формування енергозберігаючого типу суспільної свідомості зумовили вибір теми дослідження, її актуальність і значення для теорії і практики державного управління.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження є складовою частиною науково-дослідних робіт Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (далі - ЛРІДУ НАДУ), зокрема теми “Механізми підвищення ефективності державного управління в регіоні” (номер державної реєстрації 0100U002070), в якій здобувач брала безпосередню участь як виконавець.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є узагальнення теоретико-методологічних основ державної політики у сфері енергозбереження та обґрунтування шляхів удосконалення механізмів її реалізації на засадах усвідомленого вибору.

Для досягнення поставленої мети визначено такі завдання:

- узагальнити теоретико-методологічні засади державного управління енергозбереженням через уточнення і розвиток понятійно-категорійного апарату державної політики в означеній сфері;

- проаналізувати нормативно-правове забезпечення у сфері енергозбереження та узагальнити досвід політики енергозбереження країн ЄС;

- розкрити сутність енергетичної безпеки держави як складової національної безпеки;

- дослідити функціонування інституційного механізму реалізації державної політики у сфері енергозбереження України;

- визначити основні тенденції процесу реалізації державної політики в досліджуваній сфері та обґрунтувати чинники впливу на її розвиток;

- дослідити потенціал енергозбереження з урахуванням соціально-екологічної складової;

- запропонувати модель процесу формування пріоритетності цілей державної політики у сфері енергозбереження;

- обґрунтувати напрями удосконалення інституційного і фінансового механізмів реалізації державної політики у сфері енергозбереження та запропонувати шляхи посилення інформаційного забезпечення державної політики в означеній сфері;

- удосконалити методику визначення економічної ефективності заходів з енергозбереження.

Об'єктом дослідження є процес реалізації державної політики у сфері енергозбереження України.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні та прикладні засади функціонування механізмів реалізації державної політики у сфері енергозбереження з урахуванням соціально-екологічної складової.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що на реалізацію державної політики у сфері енергозбереження суттєво впливає соціально-екологічна складова, яка вимагає цілеспрямованої діяльності як з боку держави, так і суспільства через утвердження нових ціннісних орієнтирів щодо напрямів і способів використання енергетичних ресурсів.

Методи дослідження. Для реалізації мети та завдань дослідження використано комплекс загальнонаукових і спеціальних методів. Методологічну основу логічного та системного дослідження процесів управління загалом становлять такі методи, як: системний, прогностичний, спостереження, порівняння, узагальнення, аналіз і синтез, абстрагування і формалізація. До спеціальних методів наукового пізнання, що використовувалися в дослідженні, належать: аналітико-синтетичний (аналіз наукової літератури, співвідношення понять у сфері енергозбереження); формально-логічний (з'ясування сутності механізму управління енергозбереженням); порівняння (виділення закономірностей розвитку нормативно-правової бази у сфері енергозбереження і поділ процесу її реалізації на етапи); статистичний аналіз (стан виконання та обсяг фінансування програм енергозбереження); структурно-логічне моделювання (створення моделі процесу формування пріоритетності цілей державної політики у сфері енергозбереження та моделі взаємозв'язків системи енергоспоживання, механізму управління і політики в означеній сфері); експертних оцінок (визначення чинників впливу на розвиток державної політики у сфері енергозбереження).

Теоретичною базою дисертаційного дослідження є система наукових положень, розроблених ученими та фахівцями-практиками у сфері державного управління енергозбереженням, і нормативно-правові акти, прийняті у цій галузі.

Емпіричною базою дослідження є дані статистичних щорічників України та Львівської області; факти, отримані внаслідок аналізу державної політики у сфері енергозбереження; масиви статистичних даних про стан виконання та фінансування програм енергозбереження та динаміку енергоємності ВВП.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є комплексним науковим дослідженням механізмів реалізації державної політики у сфері енергозбереження, що забезпечують доповнення науково-теоретичних положень формування зацікавленості суспільства в енергозбереженні й ефективному енергоспоживанні. У дисертаційній роботі:

вперше:

- обґрунтовано доцільність запровадження в науковий обіг поняття соціально-екологічний потенціал енергозбереження, під яким розуміємо економію ПЕР, якої можна досягнути за рахунок зміни принципів поведінки людини відповідно до концепції сталого розвитку та формування енергозберігаючого типу суспільної свідомості;

- запропоновано модель процесу формування пріоритетності цілей державної політики у сфері енергозбереження, що базується на життєвому циклі перетворення енергетичного ресурсу і дає змогу визначати цілі політики відповідно до етапів розвитку суспільства;

удосконалено:

- термінологічний апарат державної політики у сфері енергозбереження через опрацювання сутності понять державна політика у сфері енергозбереження, енергетична безпека держави, екологізація енергетики, потенціал енергозбереження, механізм державного управління енергозбереженням;

- організаційну структуру системи державного управління у сфері енергозбереження, що дає можливість сформувати управлінську вертикаль; спростити та удосконалити процес реалізації державної політики в означеній сфері;

- фінансовий механізм реалізації державної політики у сфері енергозбереження із залученням структур Міністерства охорони навколишнього природного середовища до фінансування енергоощадних заходів через Державний фонд енергозбереження;

- методику економічної ефективності заходів з енергозбереження, розроблену Сумським регіональним “Центром енергоефективності”, із урахуванням соціально-екологічної складової;

набули подальшого розвитку:

- систематизація законодавства в галузі енергозбереження і формулювання рекомендацій щодо напрямів його удосконалення;

- тенденції розвитку і реалізації державної політики у сфері енергозбереження, серед яких виокремлено: негативні (продовження використання застарілих основних фондів, поглиблення залежності від імпорту енергоносіїв; повільні темпи зниження енергоємності економіки та інші); позитивні (орієнтація на видобуток і використання власних ПЕР, зростання частки використання нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії (далі - НВДЕ), залучення потенціалу енергозбереження та інші);

- питання залучення “гнучких механізмів” Кіотського протоколу до фінансування заходів з енергозбереження через формування внутрішнього ринку дозволів на викиди парникових газів (далі - ПГ);

- інформаційно-аналітичне забезпечення заходів з реалізації державної політики у сфері енергозбереження через діяльність імідж-центрів, зв'язок із засобами масової інформації (далі - ЗМІ), енерго-тайтмент, спеціалізовані виставки та ярмарки, енерго-спонсорінг, інтернет;

узагальнено:

- напрями забезпечення енергетичної безпеки України, що полягають у диверсифікації джерел постачання та підвищенні ефективності використання енергоресурсів;

- досвід політики у сфері енергозбереження країн ЄС з метою використання в процесі реалізації державної політики України в означеній сфері таких механізмів: становлення та підтримка ефективної ринкової структури, зацікавлення споживачів в енергоощадних заходах, поширення інформації про переваги енергозбереження тощо.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що наукові висновки, теоретичні положення та практичні рекомендації щодо застосування соціально-екологічного підходу у формуванні державної політики у сфері енергозбереження можуть бути використані органами державного управління та місцевого самоврядування для ефективного управління енергозбереженням, ухвалення і реалізації управлінських рішень у цій сфері, формування громадської думки щодо економії енергоресурсів і підтримки соціально та екологічно прийнятного розвитку держави.

Матеріали дослідження знайшли своє застосування у практичній діяльності Міністерства з питань житлово-комунального господарства України. Зокрема, основні положення щодо застосування соціально-екологічного підходу у формуванні державної політики у сфері енергозбереження та методика оцінки заходів з енергозбереження використовуються в роботі Державної житлово-комунальної інспекції (довідка №8/20-488 від 01.09.08).

Наукові напрацювання автора використані Львівською обласною державною адміністрацією при підготовці комплексної цільової обласної Програми енергозбереження для бюджетної сфери і населення на 2006-2008 роки, а також при розробці інформаційно-аналітичних матеріалів і пропозицій, що передбачають вирішення найгостріших проблем в означеній сфері (довідка №4-42-2224 від 01.09.08).

Матеріали дисертаційного дослідження використовуються в роботі Незалежного аналітико-інформаційного центру з питань використання енергоощадних технологій при організації навчальної діяльності, проведенні семінарів і конференцій, розробці пілотних організаційних, інформаційних та інвестиційних проектів (довідка №192 від 27.08.08).

Основні результати дисертаційного дослідження використовуються в роботі Регіонального центру з перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів у сфері енергозбереження та енергоменеджменту Національного університету “Львівська політехніка”. Зокрема, в навчальному процесі при проведенні занять на курсах підвищення кваліфікації з енергозбереження для енергоаудиторів і фахівців з енергоощадності і при підготовці спеціалістів з енергетичного менеджменту (довідка №13-1/324 від 08.09.08).

Науково-практичні матеріали дослідження, сформульовані висновки та рекомендації використовуються під час проведення тренінгів, семінарів, круглих столів і конференцій для слухачів Центру перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій при ЛРІДУ НАДУ (довідка №528/13 від 04.09.08).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним дослідженням автора, в якому вирішується конкретне наукове завдання щодо узагальнення теоретико-методологічних, організаційних та інформаційних основ механізмів реалізації державної політики у сфері енергозбереження. Висновки, пропозиції та рекомендації в межах дисертаційного дослідження, зокрема ті, що характеризують його наукову новизну, одержані автором самостійно.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення та висновки дисертаційного дослідження апробовані на міжнародних, всеукраїнських і регіональних науково-практичних конференціях, а саме: “Українське державотворення: уроки, проблеми, перспективи” (Львів, 22.11.2001 р.); “Ефективність державного управління у контексті становлення громадянського суспільства” (Львів, 22.01.2002 р.); “Ефективність державного управління у контексті європейської інтеграції” (Львів, 23.01.2004 р.); “Менеджмент у ХХІ столітті: розвиток організацій та управління персоналом” (Львів, 16.04.2004 р.); “Внутрішня політика держави: сутність, принципи, методологія” (Львів, 27.01.2005 р.); “Актуальні проблеми реформування державного управління в Україні” (Львів, 20.01.2006 р.); “Демократичні стандарти професійного навчання та діяльності публічних службовців: теорія, практика” (Львів, 22.03.2007 р.); “Стратегія реформування системи державного управління на засадах демократичного врядування” (Київ, 31.05.2007 р.); “Стратегія регіонального розвитку: формування та механізми реалізації” (Одеса, 31.10.2007 р.); “Демократичні стандарти врядування й публічного адміністрування” (Львів, 04.04.2008 р.).

Публікації. Основні наукові положення та результати дисертаційного дослідження висвітлені у 18 наукових публікаціях, в тому числі у 6 статтях, 5 з яких опубліковані у наукових фахових виданнях з державного управління.

Структура й обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг дисертації 251 сторінка, з них 204 сторінки основного тексту. Робота містить 12 таблиць, 17 рисунків, 13 додатків на 23 сторінках і список використаних джерел, що налічує 203 найменування.

Основний зміст роботи

енергозбереження національний безпека екологічний

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, ступінь її дослідженості у науковій літературі, сформульовано мету, основні завдання, предмет, об'єкт і методи дослідження, визначено наукову новизну, вказано на практичне значення одержаних результатів, наведено дані щодо апробації та публікації отриманих результатів.

У першому розділі “Теоретико-методологічні та прикладні засади державної політики у сфері енергозбереження” проаналізовано сучасний стан наукових досліджень у галузі державного управління енергозбереженням, висвітлено нормативно-правове забезпечення у сфері енергозбереження та сутність енергетичної безпеки держави, узагальнено досвід політики енергозбереження країн ЄС.

Темі дослідження державної політики у сфері енергозбереження, її різним аспектам присвячені праці провідних вітчизняних учених, проте соціально-екологічна складова енергозбереження ще мало досліджена.

Представлений категорійний апарат державної політики у сфері енергозбереження характеризується широким спектром термінів. Аналіз змістового наповнення цих термінів дав змогу автору чітко розмежувати поняття енергозбереження і енергоефективність. Так, енергоефективність передбачає економію енергоресурсів за рахунок поліпшення якості їх споживання, а енергозбереження спрямоване на кількісне зменшення споживаного ресурсу навіть шляхом примусового обмеження. Показано, що за умов ринкової економіки до виконання кількісного завдання економії ПЕР потрібно йти шляхом їх ефективного використання, для чого потрібні істотні зміни у світогляді кожної людини.

Доповнено й удосконалено визначення таких понять: державна політика у сфері енергозбереження, енергетична безпека держави, потенціал енергозбереження, екологізація енергетики, механізм державного управління енергозбереженням. Зокрема, визначено, що державна політика у сфері енергозбереження - це система цілеспрямованих заходів (дій) органів державної влади з метою формування механізмів державного управління для впливу на національну економіку щодо забезпечення ефективного та раціонального використання ПЕР. Під енергетичною безпекою держави розуміємо стан повної захищеності енергетичних інтересів населення, підприємств, установ, організацій, галузей економіки і держави загалом від внутрішніх і зовнішніх загроз, що базується на ефективно діючому паливно-енергетичному комплексі та системі суспільних відносин і забезпечується органами державної влади шляхом розробки, закріплення та реалізації державної енергетичної політики. Потенціал енергозбереження визначено як сукупність енергетичних можливостей держави, досягнутих за рахунок упровадження енергоощадних заходів та ефективного енергоспоживання, які можуть бути використані для забезпечення потреб суспільства (виробництва, особистих потреб людини та ін.). Екологізація енергетики розглядається, як дієвий ринковий механізм реалізації політики у сфері енергозбереження, що дасть змогу істотно зменшити техногенне навантаження на довкілля, подолати сформований “екодеструктивний” тип суспільної свідомості та сприяти виконанню Україною міжнародних зобов'язань з питань зміни клімату. Запропоновано таке визначення механізму державного управління енергозбереженням: це штучно створена складна система, призначена для забезпечення ефективного використання ПЕР, яка має визначену структуру, сукупність правових норм, методи, засоби, інструменти державного впливу на систему енергоспоживання.

Сьогодні проблема енергозбереження не є економічною чи технологічною проблемою, адже випереджальні темпи науково-технічного прогресу та інноваційний шлях розвитку економіки держави дають можливість широко впроваджувати енергоощадні техніку і технології. Тому проблема енергозбереження, з одного боку, політична, бо вимагає вдосконалення механізмів реалізації державної політики у сфері енергозбереження, а з іншого - соціальна, бо потребує зміни принципів поведінки людини та утвердження нових ціннісних орієнтирів суспільства щодо енерговикористання. Зацікавленість суспільства в енергозбереженні та енергоефективності і закріплення їх пріоритетності в життєдіяльності суспільства - чинники, що дадуть змогу сформувати енергозберігаючий тип суспільної свідомості.

Автором запропоновано ввести у науковий обіг поняття соціально-екологічний потенціал енергозбереження як економію ПЕР, якої можна досягнути за рахунок зміни принципів поведінки людини відповідно до концепції сталого розвитку та формування енергозберігаючого типу суспільної свідомості.

Проаналізовано сучасний стан нормативно-правової бази у сфері енергозбереження та запропоновано поділ процесу її розвитку на чотири етапи (табл.).

Етапи процесу формування і розвитку нормативно-правової бази енергозбереження

Аналіз нормативно-правової бази у сфері енергозбереження показав, що на кожному етапі її розвитку ставилися конкретні завдання для забезпечення процесу реалізації державної політики у цій сфері. Проте відкритими залишаються питання стимулювання і фінансового забезпечення заходів з енергозбереження, а також адаптації вітчизняного законодавства в галузі енергозбереження до норм і вимог Європейського Союзу.

Охарактеризовано енергозбереження як сферу діяльності держави щодо забезпечення енергетичної та національної безпеки. Встановлено, що механізми державного управління цією сферою залежать від пріоритетних напрямів забезпечення енергетичної безпеки, які для України полягають у формуванні диверсифікованої структури енергоспоживання разом із диверсифікацією джерел постачання, підвищенні ефективності використання енергоресурсів, збільшенні використання НВДЕ та орієнтації на власні енергетичні ресурси.

Узагальнено досвід політики у сфері енергозбереження країн ЄС. Серед питань, що сьогодні активно обговорюються як напрями реалізації підвищення енергоефективності економіки країн ЄС, виокремлено такі: узгодження енергетичної політики країн ЄС; запровадження довгострокової програми торгівлі квотами на викиди ПГ; врахування впливу механізмів Кіотського протоколу на політику енергозбереження країн ЄС та її розвиток після 2012 року; сприяння розвитку НВДЕ та провадження активної політики у сфері енергозбереження в країнах з перехідною економікою.

Враховуючи досвід реалізації політики енергозбереження країн ЄС, Україні необхідно адаптувати законодавчу базу у сфері енергозбереження до вимог законодавства ЄС та започаткувати реалізацію дієвих механізмів енергозбереження, що належно зарекомендували себе в країнах Європи, а саме: зацікавлення споживачів в енергоощадних заходах, поширення інформації про переваги енергозбереження, стимулювання енергозбереження, використання НВДЕ та інші.

У другому розділі “Сучасна державна політика у сфері енергозбереження України” обґрунтовано ефективність функціонування інституційного механізму реалізації державної політики у сфері енергозбереження, визначено і систематизовано основні тенденції її розвитку, проаналізовано потенціал енергозбереження та розкрито соціально-екологічну складову енергозбереження.

Встановлено, що функціонування інституційного механізму реалізації державної політики у сфері енергозбереження забезпечується певними методами (прийняття нормативно-правових актів, Комплексної державної програми енергозбереження (далі - КДПЕ), галузевих і регіональних програм тощо), важелями (економічні і фінансові - система цін і тарифів на ПЕР, податкові і кредитні пільги, економічне стимулювання і фінансування енергоощадних заходів та ін.), інструментами (нормування питомих витрат ПЕР, сертифікація обладнання та приладів, енергетична експертиза проектів, стандарти енергоспоживання, ліцензування роботи аудиторських і консалтингових фірм та ін.).

Для кращого розуміння результативності політики у сфері енергозбереження автор пропонує поділ процесу її реалізації на два етапи, що пов'язано зі зміною центрального органу виконавчої влади (далі - ЦОВВ) у сфері енергозбереження.

На першому етапі (1995-2005 рр.) - державну політику у сфері енергозбереження провадив Державний комітет України з енергозбереження (далі - Комітет), що розпочав практичну роботу за умов падіння базових показників економіки, загальної дезорганізації виробництва. Діяльність Комітету дала змогу створити структуру державного управління, яка охоплювала всі рівні керівництва, зупинити негативну тенденцію збільшення енергоємності ВВП та забезпечити зниження цього показника на 40% (з 1,2 кг у.п./грн у 1995 р. до 0,77 кг у.п./грн у 2004 р.). Ліквідація Указом Президента України у 2005 році цього органу і передання його функцій Міністерству палива та енергетики практично зруйнували державний і регіональний рівні управління енергозбереженням.

Аналіз реалізації державної політики у сфері енергозбереження на першому етапі показав, що діяльність Комітету базувалася на витратному механізмі; Комітет не розглядав енергозбереження як ресурс і не зміг сформувати ринкових механізмів управління енергозбереженням. Передання функцій з реалізації державної політики у сфері енергозбереження Міністерству палива та енергетики, на нашу думку, було помилкою, оскільки монополіст за умов ринкової економіки ставить основним завданням реалізацію всього отриманого продукту з максимально високим прибутковим ефектом (низька вартість виробництва і висока ціна споживання) і абсолютно не зацікавлений при 100%-му попиті і великих прибутках підвищувати ефективність технологій за рахунок зменшення власного прибутку, що відповідно, відбудеться при вкладанні коштів у нові технологічні продукти.

Другий етап (починаючи з 2006 р.) характеризується створенням Національного агентства з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів (далі - НАЕР) - Центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом, який, відповідно до покладених на нього завдань, дасть змогу забезпечити дієве стратегічне управління у сфері ефективного використання енергоресурсів і налагодити співпрацю з місцевими органами виконавчої влади, що, своєю чергою, сприятиме вдосконаленню механізмів реалізації державної політики у сфері енергозбереження та енергоефективності в регіонах України.

Встановлено, що зміна ЦОВВ в галузі енергозбереження зумовлена невідповідністю організаційної структури державного управління енергозбереженням сучасним умовам і потребам ринкової економіки.

У процесі дослідження виокремлено позитивні і негативні тенденції державної політики у сфері енергозбереження. До негативних тенденцій, характерних здебільшого для періоду становлення державної політики в означеній сфері, віднесено такі: продовження використання в енергетичній галузі морально та фізично застарілих основних фондів; поглиблення залежності вітчизняної енергетики від імпортованих енергоносіїв; повільні темпи зниження енергоємності економіки та ін. До позитивних тенденцій періоду розвитку довгострокової політики у сфері енергозбереження віднесено: орієнтацію на видобуток і використання власних енергоресурсів; зростання частки використання НВДЕ; впровадження високоефективних технологій і максимальне залучення потенціалу енергозбереження; адаптацію національного законодавства до норм і стандартів ЄС та інші. Систематизація тенденцій процесу становлення і розвитку державної політики у сфері енергозбереження підтверджує тісний зв'язок проблеми енергозбереження з проблемами окремих галузей, економіки держави та проблемами суспільства загалом.

За допомогою методу експертних оцінок визначено чинники впливу на розвиток політики в досліджуваній сфері. Виявлено, що найважливішими чинниками є фінансове забезпечення реалізації політики у сфері енергозбереження (50,8%); застосування сучасних енергоефективних технологій у виробництві (45,9%); наявність і виконання законодавчих актів, державної та регіональних програм енергозбереження (32,8%); енергоємність галузей економіки та ВВП (31,1%); підвищення ефективності використання енергоресурсів (29,5%) та інші.

На основі аналізу перелічених чинників встановлено, що КДПЕ і Програма енергозбереження Львівської області виконувались не в повному обсязі, фінансувалися програми здебільшого за рахунок підприємств (64,8%) та іноземних інвестицій (17,9%), а частка державних коштів залишалася незначною (5,5% - державний бюджет; 11,8% - місцеві бюджети). З'ясовано, що темпи приросту обсягів фінансування програм і заходів з енергозбереження в Україні значно вищі, ніж у Львівській області, що стало однією з головних причин неповної реалізації Програми енергозбереження Львівської області.

Встановлено, що висока енергоємність ВВП в Україні (у 3-5 разів перевищує показники розвинених країн) є наслідком технологічної відсталості, незадовільної галузевої структури національної економіки, впливу її тіньового сектора та незадовільної структури імпортно-експортних операцій. З'ясовано, що енергоємність ВВП в країні зросла протягом 1990-1996 рр. на 42% і лише практично стабілізувалася у 1997-1999 рр., а починаючи з 2000 року спостерігається її істотне зменшення (на 25% протягом 2000-2007 рр.). Отже, енергоємність ВВП в Україні має тенденцію до зменшення, хоча динаміка зниження цього показника відстає від прогнозованих даних.

Однією з основних причин еколого-економічної кризи як у світі, так і в Україні є надмірне споживання енергоресурсів. Потреби світової енергетики на 79,9% забезпечуються за рахунок викопних запасів традиційних енергоносіїв і тільки 11,5% становлять нетрадиційні джерела. Особливо гостро ця проблема стоїть перед Україною, яка лише на 35-40% задовольняє свої потреби власними ПЕР. У структурі споживання первинної енергії в Україні найбільшими є частки природного газу - 41%, нафти - 19%, вугілля - 19%, на гідроресурси та інші відновлювані джерела енергії припадає 7%. Отже, на фоні високого рівня енергоспоживання за умови дефіциту власних енергоресурсів постає потреба використання такого потужного резерву, як енергозбереження.

За Енергетичною стратегією України на період до 2030 року, загальний потенціал енергозбереження за рахунок технічного і структурного чинників становить 318,4 млн т у. п., що майже у 1,5 рази перевищує існуючий рівень споживання первинної енергії. Згідно з Програмою енергозбереження Львівської області на період до 2010 року, потенціал енергозбереження регіону становить 397,07 тис. т у. п.

Енергетичний потенціал України як енергодефіцитної держави незначний, натомість потенціал енергозбереження є вагомим, що дасть змогу за рахунок заходів технічного та структурного енергозбереження майже на 50% зменшити рівень енергоспоживання у 2030 році.

Значним є також потенціал розвитку НВДЕ, який на даний час використовується недостатньо. Перспективними напрямами для України є біоенергетика, вітроенергетика, сонячна та геотермальна енергетика. За Енергетичною стратегією в 2030 році, розвиток НВДЕ забезпечить заміщення 57,73 млн  т у. п., що становить 19% сумарного рівня споживання первинної енергії. Потенційні можливості Львівської області щодо використання НВДЕ становлять близько 50%. З усіх видів НВДЕ в регіоні найефективніше можуть бути використані: енергія сонця, вітру, малих рік і потоків, теплова енергія ґрунту, геотермальна енергія та енергія біосинтезу.

Україна володіє великим потенціалом щодо ефективного скорочення викидів ПГ. Відповідно до Кіотського протоколу. за Україною закріплена квота на викиди ПГ у розмірі 854,1 млн т в еквіваленті СО₂, що відповідає базовому рівню 1990 року. Максимальна частка квоти для України станом на 2000 рік становила 40% базового рівня, що відповідає 335,5 млн т в еквіваленті СО₂. В процесі розвитку економіки викиди ПГ збільшуватимуться, а квота на викиди ПГ відповідно зменшуватиметься. Отже, наявний потенціал не може бути зреалізований без політичної волі на це уряду країни, без активної політики у сфері енергозбереження, без залучення дієвих ринкових механізмів та соціально-політичної підтримки громадськості.

Обґрунтовано доцільність урахування соціально-екологічної складової енергозбереження в процесі формування енергоефективної економіки, що дасть змогу впровадити новітні енергоощадні технології; збільшити частку використання НВДЕ; зменшити негативний вплив на довкілля; сприяти виконанню Україною міжнародних зобов'язань з питань зміни клімату; сформувати ринок конкурентоспроможної вітчизняної продукції; підвищити ефективність використання енергоресурсів; поліпшити надійність та якість енергопостачання населення; створити нові робочі місця; поліпшити умови праці та підвищити безпеку виробництва; зменшити кількість небезпечних захворювань; поліпшити матеріальне становище і підвищити реальну платоспроможність населення; підвищити рівень і якість життя людей; сформувати енергозберігаючий тип суспільної свідомості.

У третьому розділі “Шляхи вдосконалення механізмів реалізації державної політики у сфері енергозбереження” запропоновано модель процесу формування пріоритетності цілей державної політики у сфері енергозбереження, удосконалено інституційний і фінансовий механізми реалізації державної політики в означеній сфері, обґрунтовано та удосконалено методику оцінки заходів з енергозбереження.

Результати дослідження свідчать, що поява нових економічних, соціальних та екологічних пріоритетів енергозбереження спричинює необхідність трансформації державного управління процесами енергозбереження. Організаційні зміни будуть залежати від цілей, пріоритет яких визначатиме державна політика у цій сфері. Доцільно вибір цілей політики у сфері енергозбереження здійснювати, виходячи з життєвого циклу перетворення енергетичного ресурсу, запропонованого автором.

Розроблено та обґрунтовано модель процесу формування пріоритетності цілей державної політики у сфері енергозбереження, яка включає дві складові: систему державного управління та пріоритети розвитку суспільства (виробництво, споживання, викиди, здоров'я).

Для побудови цієї моделі використано системний підхід, що враховує екологічні і соціальні характеристики. Модель відображає об'єкт дослідження як діяльність держави з регулювання процесів енергозабезпечення життєдіяльності суспільства. Державне управління як головна складова моделі визначає пріоритети політики у сфері енергозбереження відповідно до етапів її розвитку. Так, на етапі командно- адміністративної планової економіки домінував процес виробництва, а витратні механізми, які діяли на той час, призвели до зростання енергоємності вітчизняної економіки. З переходом економіки на ринкові відносини пріоритети державної політики в означеній сфері змінилися. На цьому етапі домінує процес споживання, що сприяє підвищенню ефективності використання ПЕР на всіх рівнях життєвого циклу перетворення енергетичного ресурсу.

Становлення суспільства сталого розвитку висуває пріоритетом захист довкілля від шкідливих викидів, а одним з інструментів державної політики в цей період повинно бути оцінювання впливу на навколишнє середовище з метою ухвалення ефективних управлінських рішень щодо захисту довкілля. Оскільки концепція сталого розвитку стосується сучасних і прийдешніх поколінь, а людина, її життя і здоров'я перебувають у центрі уваги суспільного розвитку, то це дає підстави вивести у вершину піраміди такий функціональний елемент, як “здоров'я”.

Отже, на кожному етапі розвитку суспільства формуються свої пріоритети і, відповідно, цілі державної політики у сфері енергозбереження, досягнення яких потребує застосування дієвих механізмів.

Представлена модель є перспективною, оскільки віддзеркалює ситуацію, що потребує вирішення, і полегшує ухвалення оптимальних рішень у сфері енергозбереження. Динамічність моделі залежить від часового періоду, протягом якого вона діє. Відкритість, динамічність і життєздатність моделі полягає в тому, що вона не суперечить “спіралеподібному шляху розвитку” і дає змогу визначити пріоритети державної політики у сфері енергозбереження відповідно на кожному з етапів розвитку суспільства.

Обґрунтовано доцільність удосконалення інституційного механізму реалізації державної політики в досліджуваній сфері. Запропоновано удосконалену організаційну структуру системи державного управління у сфері енергозбереження України, що допоможе сформувати управлінську вертикаль, тобто в органах державної влади на різних рівнях необхідно створити функціональні підрозділи з питань енергоефективності та енергозбереження, повноваження і ресурсне забезпечення яких визначає НАЕР; на регіональному рівні доцільно створити обласні державні управління з питань енергоефективності та енергозбереження, оперативне керування якими здійснює НАЕР; в районних державних адміністраціях та в міських державних адміністраціях міст Києва і Севастополя діятимуть відділи енергозбереження; на рівні місцевого самоврядування, в міських радах (міст обласного значення) необхідно створити міські відділи з питань енергоефективності та енергозбереження, а в міських радах інших міст - міські сектори енергоаудиту.

Розглянуто та узагальнено перешкоди, що виникають на шляху фінансового забезпечення енергоощадних заходів. Обґрунтовано необхідність залучення “гнучких механізмів” Кіотського протоколу до фінансування заходів з енергозбереження, а саме: механізм спільного впровадження, чистого розвитку та міжнародна торгівля викидами.

Запропоновано розширити спектр джерел надходжень коштів до Державного фонду енергозбереження за рахунок сплати штрафів за забруднення атмосфери стаціонарними джерелами, а також частини коштів, отриманих від продажу квот на викиди як на сформованих внутрішніх, так і на міжнародних ринках. Контролювати витрачання коштів Фонду повинні НАЕР та Національне агентство екологічних інвестицій (далі - НАЕІ).

Удосконалено схему механізму фінансового забезпечення заходів з енергозбереження із залученням до формування Державного фонду енергозбереження структур Міністерства охорони навколишнього природного середовища (регіональні підрозділи з охорони довкілля, Державна екологічна інспекція, НАЕІ). Це дасть змогу ефективно використовувати кошти, отримані різними державними інституціями на впровадження консолідованих енергоощадних заходів.

Встановлено, що формування попиту на енергоефективні товари і технології відбувається через формування трьох взаємозалежних економічних елементів: потреб, інтересів, можливостей. Запропоновано до основних напрямів просування енергоощадних потреб віднести: вплив на звички та поведінку споживачів; формування і підтримку сприятливого позитивного іміджу регіону. Доведено необхідність цілеспрямованої роботи органів державного управління з формування позитивного іміджу регіону в галузі енергозбереження, що базується на довірі і переконаності споживачів в енергоефективності продукту.

Удосконалено методику комплексної оцінки ефективності інвестування в енергозбереження, розроблену Сумським регіональним “Центром енергоефективності”, з використанням показника інтегрального енергозберігаючого ефекту Е_ІЕЕ, який включає еколого-економічний ефект Е_м^{екол-екон} та запропонований соціально-екологічний ефект Е_м^{соц-екол} (див. формулу), до якого входять такі показники: Е_ЕЕ - зниження еколого-економічних збитків; Е_відх - економія на розміщення і захоронення відходів; Е_втрат - економія на втратах і на покриття їх витрат; З_г - збиток, відвернений об'єктом господарювання; ?П₂ - приріст кінцевої продукції, отриманої в результаті використання вторинного ресурсу; ?П_Я - приріст якості життя.

Е_ІЕЕ = Е_м^{екол-екон} + Е_м^{соц-екол}

До бюджетної ефективності енергоощадних заходів пропонуємо долучити соціально-екологічну складову зміни доходів до бюджетів різних рівнів, яка включає: ?П_П - зміну проплат за використані ПЕР; ?П_Н - зміну надходжень від розвитку ринку енергозбереження; ?П_К - зміну надходжень від продажу квот на викиди; Е_відх - річну економію бюджету на захоронення відходів та Е_зд - річну економію бюджету на виплати з охорони здоров'я. Запропонована методика може служити основою при розробці нормативно-правової бази, механізмів реалізації, галузевих інструкцій і реальних проектів у галузі енергозбереження.

Висновки

У дисертації викладено теоретичне обґрунтування і нове вирішення наукового завдання, яке полягає в узагальненні теоретико-методологічних основ державної політики у сфері енергозбереження та обґрунтуванні шляхів удосконалення механізмів її реалізації на засадах усвідомленого вибору. Отримані у процесі дослідження результати і практичні рекомендації свідчать про досягнення визначеної мети, виконання поставлених завдань і підтверджують гіпотезу. За результатами дослідження сформульовано такі висновки:

1. Аналіз науково-методологічних і практичних джерел інформації про стан і тенденції розвитку державної політики у сфері енергозбереження України засвідчив, що дослідження даної проблематики розпочалося порівняно недавно, а тому в публікаціях вона висвітлена недостатньо. Побіжно досліджувалися соціально-екологічні аспекти енергозбереження, для вирішення яких необхідні відповідні структурні зміни в державному управлінні означеною сферою, що послужило основним аргументом при виборі теми, дало можливість окреслити основні напрями наукового дослідження.

2. Уточнено та доповнено понятійно-категорійний апарат державної політики у сфері енергозбереження. За допомогою аналізу змістового наповнення термінів чітко розмежовано значення понять енергозбереження та енергоефективність, що дає підстави стверджувати таке: за умов ринкової економіки до виконання кількісного завдання економії ПЕР потрібно йти шляхом їх ефективного використання, що вимагає істотних змін у світогляді кожної людини. Уточнено визначення таких понять, як державна політика у сфері енергозбереження, енергетична безпека держави, екологізація енергетики, потенціал енергозбереження, механізм державного управління енергозбереженням.

Понятійно-категорійний апарат політики у сфері енергозбереження доповнено новим терміном соціально-екологічний потенціал енергозбереження, який визначено як економію ПЕР, якої можна досягнути за рахунок зміни принципів поведінки людини відповідно до концепції сталого розвитку та формування енергозберігаючого типу суспільної свідомості.

3. Запропоновано поділ процесу формування і розвитку нормативно-правової бази у сфері енергозбереження на чотири етапи, залежно від стану і динаміки розвитку економіки, соціально-політичних показників рівня життя держави, провадження державної політики у сфері енергозбереження:

1-й етап (1994-1997 рр.) - становлення та формування державної політики у сфері енергозбереження;

2-й етап (1998-2001 рр.) - упровадження державної політики у сфері енергозбереження;

3-й етап (2002-2004 рр.) - використання інноваційних перетворень;

4-й етап (2005-до цього часу) - проведення структурних трансформацій.

Відповідно до виявлених закономірностей розвитку нормативно-правової бази у сфері енергозбереження висвітлено змістове наповнення та виділено найважливіші особливості кожного етапу. Доведено, що умовами успішного провадження державної політики в означеній сфері є прийняття нових і внесення змін та доповнень до чинних законів і нормативних актів, зокрема щодо питання стимулювання та фінансового забезпечення заходів з енергозбереження. Адаптація законодавчої бази України у сфері енергозбереження до вимог ЄС полягає у використанні в процесі реалізації державної політики у сфері енергозбереження таких механізмів, як становлення та підтримка ефективної ринкової структури, зацікавлення споживачів в енергоощадних заходах, поширення інформації про переваги енергозбереження. Встановлено, що для України основними механізмами державного управління, виходячи із напрямів забезпечення енергетичної безпеки, повинні бути формування диверсифікованої структури енергоспоживання разом із диверсифікацією джерел постачання та підвищення ефективності використання енергоресурсів економікою і населенням.

4. На основі аналізу у діяльності ЦОВВ в галузі енергозбереження виявлено такі недоліки: діяльність Державного комітету України з енергозбереження базувалася на витратному механізмі; Комітет не розглядав енергозбереження як ресурс, а лише як кількісне зменшення використання енергоресурсів; діяльність Комітету не була спрямована на формування ринкових механізмів управління енергозбереженням. Спеціальний статус НАЕР надає агентству більше повноважень, що допоможе налагодити співпрацю з місцевими органами виконавчої влади та вдосконалити механізми реалізації державної політики у сфері енергозбереження з метою забезпечення стратегічного державного управління у цій сфері. Встановлено, що зміна ЦОВВ в галузі енергозбереження зумовлена невідповідністю організаційної структури державного управління енергозбереженням сучасним умовам і потребам ринкової економіки.

5. Виявлено позитивні і негативні тенденції процесу реалізації державної політики у сфері енергозбереження. Серед негативних тенденцій, характерних здебільшого для періоду становлення державної політики енергозбереження, виокремлено такі: продовження використання морально та фізично застарілих основних фондів в енергетичній галузі; поглиблення залежності вітчизняної енергетики від імпортованих енергоносіїв; повільні темпи зниження енергоємності економіки та інші. До позитивних тенденцій, характерних для періоду розвитку довгострокової політики у сфері енергозбереження та ефективного енерговикористання, належать: структурні зміни у виробництві та споживанні енергоносіїв і зниження енергоємності ВВП; орієнтацію на видобуток і використання власних енергетичних ресурсів, зростання частки використання НВДЕ; залучення потенціалу енергозбереження, впровадження високоефективних технологій та обладнання; адаптація законодавства України в галузі енергозбереження до норм і стандартів ЄС. Систематизація тенденцій, що спостерігаються в процесі становлення і розвитку політики енергозбереження, підтверджує тісний зв'язок проблеми енергозбереження з проблемами окремих галузей, економіки держави та проблемами суспільства загалом.

6. Для визначення найважливіших чинників, які впливають на розвиток політики у сфері енергозбереження, застосовано метод експертних оцінок, за допомогою якого виокремлено такі чинники: фінансове забезпечення державної політики у сфері енергозбереження (50,8%), застосування сучасних енергоефективних технологій виробництва (45,9%), наявність та виконання законодавчих актів і програм енергозбереження (32,8%), енергоємність галузей економіки та ВВП (31,1%), підвищення ефективності використання енергоресурсів (29,5%). Встановлено, що КДПЕ і Програма енергозбереження Львівської області виконувались не в повному обсязі. Фінансування програм енергозбереження є недостатнім, а основні кошти надходили від підприємств та іноземних інвестицій. Енергоємність ВВП як основний показник ефективності споживання енергоресурсів у суспільному виробництві демонструє тенденцію до зменшення, хоча динаміка зниження енергоємності ВВП є незначною і відстає від прогнозованих показників.

7. Підтверджено, що однією з основних причин еколого-економічної кризи в Україні є надмірне споживання енергоресурсів і незадовільне використання такого потужного резерву як енергозбереження. Енергетичний потенціал України як енергодефіцитної країни є незначним, натомість потенціал енергозбереження та потенціал НВДЕ досить вагомий, що дасть змогу значно зменшити рівень енергоспоживання як на державному, так і на регіональному рівнях. За Енергетичною стратегією України на період до 2030 року загальний потенціал енергозбереження становить 318,4 млн т у. п., що майже у 1,5 рази перевищує існуючий рівень споживання первинної енергії. Згідно з Програмою енергозбереження Львівської області на період до 2010 року, потенціал енергозбереження регіону становить 397,07 тис. т у. п.