Інститут судимості в кримінальному праві України

2

Размещено на http://www.allbest.ru/

АКАДЕМІЯ АДВОКАТУРИ УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право

УДК 343.28/.29

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

ІНСТИТУТ СУДИМОСТІ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

Письменський Євген

Олександрович

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі кримінального права Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка.

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент Беніцький Андрій Сергійович, Луганський державний університет внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка, начальник кафедри кримінального права.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Навроцький Вячеслав Олександрович, Львівський державний університет внутрішніх справ, декан юридичного факультету;

кандидат юридичних наук, доцент Лень Валентин Валентинович, Запорізький юридичний інститут Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, заступник начальника з наукової роботи.

Захист відбудеться 10 лютого 2009 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.122.01 Академії адвокатури України за адресою: 01032, м. Київ, бул. Тараса Шевченка, 27.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Академії адвокатури України (01032, м. Київ, бул. Тараса Шевченка, 27).

Автореферат розісланий 09 січня 2009 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.П. Кучинська

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Стаття 3 Конституції України встановлює, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, яка повинна бути ґарантом належної реалізації передбачених Конституцією та законами прав і свобод людини та громадянина. Тому забезпечення законності та правопорядку в суспільстві, своєчасне попередження та припинення злочинів, їх швидке розкриття - одні з найважливіших завдань правоохоронних органів держави. Існування інституту судимості в кримінальному праві України, який є органічною, нерозривною частиною системи кримінально-правових заходів протидії злочинності, сприяє всебічному виконанню вказаних завдань.

Вирішення соціально-економічних проблем сьогодення тісно пов'язане з удосконаленням національного законодавства для забезпечення ефективної дії законів у справі захисту громадян і суспільства від злочинних посягань. У цьому розумінні має велике значення необхідність подальшого розвитку інституту судимості, покликаного попереджувати злочинність, здійснювати індивідуалізацію покарання, посилювати протидію рецидиву злочинів, запобігати проникненню злочинності в найважливіші сфери життєдіяльності суспільства тощо.

Судимість є заключною стадією реалізації кримінальної відповідальності. Вона глибоко пов'язана з особою, її правовим становищем, яке багато в чому визначає соціальну позицію та роль особи в суспільстві. Це, у свою чергу, вимагає підвищеної уваги до питання про правову сутність і соціальну природу судимості, оскільки ті наслідки, які настають у результаті її виникнення, відіграють істотну роль у житті судимої особи.

У кримінальному законодавстві України вирішується лише частина питань, пов'язаних із виникненням у засудженої особи судимості та її припиненням. Норми про судимість потребують ґрунтовного наукового аналізу за умов всебічного реформування правової системи України. До того ж серйозного теоретичного обґрунтування вимагають окремі питання інституту судимості, які об'єктивно не могли бути досліджені в науці кримінального права, оскільки виникли у зв'язку з прийняттям у 2001 р. чинного КК України, в якому цим питанням уперше присвячено самостійний розділ XІІI «Судимість» (ст. ст. 88 - 91).

Треба зазначити, що багато науковців у різний час зробили помітний внесок у розроблення вчення про судимість та її значення в кримінальному праві, а також у розв'язання проблем погашення та зняття судимості. Зокрема, можна назвати А.А. Абдурахманову, Ю.І. Битка, В.І. Горобцова, М.В. Грамматчікова, М.П. Євтєєва, В.В. Єраксіна, С.Й. Зельдова, Б.О. Кирися, Л.М. Кривоченко, В.П. Малкова, В.О. Навроцького, Т.Ю. Орєшкіну, Л.Ф. Помчалова, А.О. Расюк, О.І. Санталова, П.П. Сердюка, О.Ю. Соболєва, М.В. Степаненка, М.В. Стрюк, Ю.М. Ткачевського, В.І. Тютюгіна, О.В. Ульянова, В.Д. Філімонова, М.І. Хавронюка, Г.Х. Шаутаєву, С.С. Яценка. У вітчизняній кримінально-правовій літературі найбільш змістовно дослідив інститут судимості В.В. Голіна, який захистив за цією темою кандидатську дисертацію (1972 р.) і підготував окремі монографічні роботи (1979 р., 2006 р.).

Разом із тим, чимало важливих і практично значущих аспектів інституту судимості залишаються недостатньо дослідженими. Побудова демократичного, правового суспільства, розвиток юридичної науки висвітлили низку проблем, які на сьогодні не знайшли остаточного вирішення, серед яких: доцільність існування інституту судимості в кримінальному праві України; проблема доктринального та законодавчого визначення поняття та мети судимості; удосконалення кримінально-правових норм, які реґламентують порядок припинення судимості; чітке визначення правового статусу осіб, які мають судимість, тощо. Крім цього, дедалі більша взаємозумовленість судимості з багатьма інститутами кримінального та інших галузей права передбачає всебічне дослідження обраної проблематики та розгляд її в ширшому аспекті, ніж вона останніми роками висвітлювалась у роботах вітчизняних і зарубіжних юристів.

У своєму дослідженні автор спирався на загальнотеоретичні положення науки кримінального, кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого права, які розроблялися провідними радянськими вченими, науковцями України та Росії. Це праці Ю.В. Александрова, Л.В. Багрій-Шахматова, М.І. Бажанова, Ю.В. Бауліна, В.К. Грищука, О.О. Дудорова, С.Г. Кєліної, Л.Л. Круглікова, В.М. Кудрявцева, Н.Ф. Кузнєцової, В.В. Леня, П.С. Матишевського, М.І. Мельника, П.П. Михайленка, А.А. Музики, А.В. Наумова, М.І. Панова, А.А. Піонтковського, В.М. Поповича, А.Х. Степанюка, В.Я. Тація, В.М. Трубнікова, Є.В. Фесенка, В.Л. Чубарєва, М.Д. Шаргородського та інших правознавців.

Викладене свідчить про актуальність і важливість обраної теми дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідної роботи Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка на 2008 рік і ґрунтується на положеннях Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007 - 2009 рр., затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 1767 від 20.12.2006 р., а також базується на положеннях п. 1.1 «Правове забезпечення діяльності ОВС» Пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004 - 2009 рр. (затверджені наказом МВС України № 755 від 05.07.2004 р.).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у визначенні сучасної наукової концепції інституту судимості в кримінальному праві, внесенні науково обґрунтованих пропозицій для вдосконалення кримінального законодавства, а також у розробленні рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності правозастосовної діяльності.

Для досягнення вказаної мети були поставлені такі основні завдання:

- проаналізувати стан наукової розробленості проблеми судимості в теорії кримінального права;

- охарактеризувати основні етапи історичного розвитку інституту судимості;

- здійснити порівняльний аналіз зарубіжного й вітчизняного кримінального законодавства в частині регламентації судимості;

- визначити поняття, з'ясувати сутність і правову природу інституту судимості;

- визначити місце судимості серед суміжних інститутів кримінального права;

- проаналізувати правові наслідки судимості;

- з'ясувати умови, порядок й особливості погашення та зняття судимості;

- на підставі проведеного дослідження розробити та запропонувати авторську редакцію норм КК України про судимість, а так само сформулювати арґументовані пропозиції, спрямовані на вдосконалення правозастосовної практики.

У роботі не висвітлюються питання, які стосуються погашення та зняття судимості щодо неповнолітніх, оскільки ця проблематика цілком може претендувати на те, щоб стати темою окремого наукового дослідження.

Об'єктом дослідження є сукупність правовідносин, пов'язаних із виникненням, існуванням і припиненням судимості.

Предметом дослідження є судимість як один з інститутів кримінального права України.

Методи дослідження обрано, виходячи із мети і завдань дисертаційної роботи, а також з урахуванням об'єкта і предмета дослідження. Вирішуючи поставлені завдання, автор використав у взаємозв'язку такі методи пізнання: історичний (для вивчення процесу виникнення й становлення інституту судимості в часовій перспективі); порівняльно-правовий (для вивчення досвіду реґламентації інституту судимості в Україні та зарубіжних країнах, а також порівняння відповідного вітчизняного і зарубіжного кримінального законодавства); догматичний (для встановлення змісту кримінально-правових понять, які характеризують інститут судимості, з'ясування закономірностей дії права за допомогою правил юридичної логіки); структурно-системний (під час системного дослідження особливостей інституту судимості, визначення ознак судимості та її наслідків); соціологічний (під час анкетування працівників суду); статистичний (для вивчення матеріалів правозастосовної практики).

Емпіричну базу дослідження становлять: дані, одержані в результаті вибіркового вивчення 150 кримінальних справ, розглянутих протягом 2000 - 2007 рр. судами загальної юрисдикції; матеріали опублікованої судової практики, статистичні дані та довідки органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади, територіальних управлінь Державної судової адміністрації України, управлінь Державного департаменту України з питань виконання покарань; результати анкетування 150 суддів стосовно проблемних питань інституту судимості.

Науково-теоретичну основу дисертації склали наукові праці із загальної теорії права, кримінального права, кримінально-виконавчого права, кримінально-процесуального права. Під час дослідження використано також результати наукових досліджень у галузях філософії, психології, логіки, кримінології тощо.

Нормативною базою є Конституція України, чинне кримінальне, кримінально-процесуальне та кримінально-виконавче законодавство, інші закони та підзаконні нормативно-правові акти України, законодавчі акти зарубіжних держав.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших комплексних монографічних досліджень інституту судимості в кримінальному праві України, яке здійснено на базі Кримінального кодексу 2001 р.

На захист виносяться такі положення, які, на думку дисертанта, є новими в теоретичному аспекті та значущими в практичному плані:

вперше:

- з урахуванням правової природи судимості сформульовано авторське визначення судимості, під якою розуміється правовий стан особи, засудженої за вчинений злочин із призначенням покарання, що передбачає можливість настання для неї встановлених законом наслідків соціально-адаптаційного та правообмежувального характеру;

- установлено та детально розкрито характерні ознаки судимості, які відображають її внутрішню природу, індивідуальність і дозволяють відрізняти судимість від інших кримінально-правових інститутів;

- зроблено висновок про те, що наслідки судимості треба поділяти на: 1) соціально-адаптаційні (сприятливі) - пов'язані з можливістю надання державою допомоги судимій особі з метою корегування її поведінки відповідно до вимог суспільства, поновлення її в соціальному статусі повноправного члена суспільства; 2) правообмежувальні (несприятливі) - пов'язані з можливістю здійснення обмежень прав і свобод особи. Дається характеристика видів правообмежувальних наслідків судимості, які згідно з чинним законодавством можуть мати кримінально-правовий і загальноправовий характер;

- сформульовано й обґрунтовано пропозицію про трактування поняття «вчинення злочину вперше» як вчинення злочину лише особою, яка раніше фактично не вчиняла жодного злочину, тобто в тому числі особою, яка має припинену судимість або звільнялася від кримінальної відповідальності або визнавалася несудимою в порядку ч. 3 ст. 88 КК України. Таким положенням пропонується доповнити ст. 44 КК України, яке було б винятком із загального правила про припинення правових наслідків судимості в разі її погашення чи зняття;

- доведено, що при вирішенні питання про зняття судимості такий критерій виправлення, як сумлінне ставлення до праці, слід визнати зайвим, тому його необхідно виключити з ч. 1 ст. 91 КК України. Поняття «зразкова поведінка» цілком може охоплювати й сумлінне ставлення до праці, якщо в особи є всі можливості працювати, й вона не ухиляється від роботи та не уникає її;

удосконалено:

- визначення загальноправових наслідків судимості. Підкреслено, що такими наслідками слід уважати певні правові обмеження, що діють стосовно судимих осіб, які передбачені нормами різних галузей права (крім кримінального) і застосовуються протягом усього або частини строку судимості, але не пов'язані з призначеним покаранням. Крім того, розвинуто класифікацію загальноправових наслідків судимості, критеріями якої визнаються характер і сфера правообмежень, які поширюються на судимих осіб;

- дефініції понять «погашення судимості» та «зняття судимості». Визначено види погашення судимості залежно від дотриманих умов: 1) у зв'язку з усуненням законом злочинності й караності діяння, за яке особа відбула покарання; 2) унаслідок реабілітації засудженої особи; 3) за спливом іспитового строку; 4) після виконання чи відбування покарання; 5) за перебігом певних строків після виконання чи відбуття покарання. Обґрунтовано найбільш важливі умови зняття судимості;

дістали подальшого розвитку:

- арґументи на користь визначення не лише мети покарання, а й цілей судимості, які загалом є спільними; утім наголошується, що однією з найважливіших цілей судимості (на відміну від законодавчо визначених цілей покарання) є сприяння соціальній адаптації засудженого;

- наукова позиція, згідно з якою всі наслідки судимості кримінально-правового характеру мають класифікуватися за такими напрямами: 1) судимість як підстава для визнання повторності й рецидиву злочинів; 2) судимість як обставина, що перешкоджає звільненню особи від кримінальної відповідальності; 3) судимість як обставина, що впливає на призначення покарання; 4) судимість як обставина, що впливає на звільнення особи від покарання та його відбування; 5) судимість як ознака, що впливає на кваліфікацію злочинів;

- арґументи щодо недоцільності систематизації всіх обмежень судимості загальноправового характеру в єдиному нормативно-правовому акті;

- положення про необхідність використання єдиного терміна «особа, яка має судимість» у всіх законодавчих актах, якими передбачаються обмеження для судимих осіб. Крім цього, пропонується в таких актах не зазначати те, що судимість повинна бути погашена або знята, оскільки це прямо випливає з положень ч. 1 ст. 88 КК України;

- розвинуто, а в ряді випадків сформульовано вперше рекомендації щодо подальшого вдосконалення кримінального законодавства України та правозастосовної практики в частині, що стосується інституту судимості.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки та пропозиції, викладені в роботі, можуть бути використані в законотворчості, правозастосуванні, науково-дослідницькій роботі та навчальному процесі.

Зокрема, підготовлену за результатами дисертаційного дослідження доповідну записку із пропозиціями, спрямованими на вдосконалення КК України, було надіслано до Верховної Ради України і, як випливає з листа Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності № 04-19/14-1166 від 19 травня 2008 р., вони використовуватимуться в законодавчій діяльності.

Дисертантом розроблено зауваження та пропозиції до постанов Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» і «Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості», які взято до уваги Верховним Судом України (лист вченого секретаря Науково-консультативної ради при Верховному Суді України № 20 - 1915/0/8-08 від 26 травня 2008 р.).

Напрацьовані в процесі дисертаційного дослідження матеріали використано під час проведення навчальних занять у Луганському державному університеті внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка (акт впровадження від 30 квітня 2008 р.).

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення дисертаційного дослідження доповідалися й обговорювалися на кафедрі кримінального права Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка; на науково-практичній конференції «Проблеми професійної підготовки слідчих» (м. Дніпропетровськ, 27 квітня 2007 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання реформування правової системи України» (м. Луцьк, 1 - 2 червня 2007 р.); круглому столі «Механізми реалізації захисту прав і свобод людини у вітчизняному законодавстві» (м. Чернігів, 10 жовтня 2007 р.); Шостій міжвузівській конференції молодих учених пам'яті Е.О. Дідоренка «Вплив покарань на злочинність» (м. Луганськ, 25 - 26 жовтня 2007 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Запорізькі правові читання» (м. Запоріжжя, 15 - 16 травня 2008 р.); під час роботи 6-ї сесії Саратовської літньої школи для молодих викладачів дисциплін кримінального циклу «Організована злочинність в Росії та світі: сучасний стан і можливості ефективної протидії» (Саратовська державна академія права, м. Саратов, 18 - 24 травня 2008 р.).

Публікації. Основні результати дисертації висвітлено у шести статтях, які опубліковано в наукових виданнях, включених до переліку фахових, і шести тезах виступів на науково-практичних конференціях, семінарах і «круглих столах».

Структура й обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які містять сім підрозділів, висновків (до кожного розділу та загальних висновків до всієї роботи), списку використаних джерел (273 найменування) і додатків.

Повний обсяг рукопису дисертації становить 242 сторінки, з них основний текст - 189 сторінок, список використаних джерел - 29 сторінок, обсяг додатків - 24 сторінки. Література і законодавство використані станом на 1 серпня 2008 р.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі висвітлено актуальність теми дослідження, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження, емпіричну базу дослідження, сформульовано наукову новизну, розкрито теоретичне та практичне значення отриманих результатів, вказано на їх апробацію.

Розділ 1 «Історико-правовий та порівняльно-правовий аналіз інституту судимості» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Історичний нарис розвитку інституту судимості в кримінальному праві України» простежено історію виникнення, формування та подальшого розвитку норм про судимість. Зокрема, приділяється увага феномену «лихих людей» (осіб, щодо яких здійснювалося судове переслідування), особливостям посвідчення колишньої судимості, першим згадуванням про елементи судимості в Судебнику Казимира 1468 р., Судебниках 1497 й 1550 років тощо.

Аналіз історії розвитку законодавства в частині, що стосується реґламентації судимості, виявив низку цікавих законодавчих рішень, які містилися в документах за часів Російської імперії, зокрема, в Уложенні про покарання кримінальні і виправні 1845 р., Статуті про покарання, що накладаються мировими суддями, 1864 р., Кримінальному уложенні 1903 р.

Автор відмічає, що з початком радянської доби історії становлення інституту судимості в Україні стало невіддільним від кримінального права спочатку РРФСР, а потім Радянського Союзу. Так, одне з перших згадувань про судимість можна знайти в Декреті ВЦВК від 1 травня 1920 р. «Про амністію», у пункті другому якого зазначено, що амністія не поширюється на активних контрреволюціонерів, бандитів, дезертирів, професійних злодіїв, особливо шкідливих спекулянтів або спекулянтів, які мають більше однієї судимості. У КК УСРР 1922 р. елементи судимості відображені кваліфікуючими ознаками окремих складів злочинів.

Уперше норми про судимість з'явилися в радянському кримінальному праві, будучи введені до КК РРСФР 1922 р. Згодом Постановою ЦВК СРСР від 25 лютого 1927 р. Основні засади кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік було доповнено ст. 101, положення якої знайшли відтворення в КК УРСР 1927 р. Ця стаття визначала категорії осіб, які визнавалися такими, що не мають судимості. Особливістю розвитку кримінального законодавства про судимість є та обставина, що в 1920 -1950-і роки суттєвого значення набувало зняття судимості актами амністії.

Новим етапом розвитку кримінального законодавства СРСР та УРСР дисертант називає ухвалення у 1958 р. Основ кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік, на підґрунті яких 28 грудня 1960 р. прийнято Закон Української РСР, що затвердив Кримінальний кодекс, який містив ст. 55 «Погашення судимості».

Як результат дослідження судимості в історичному аспекті наголошено на доцільності подальшого існування у вітчизняному кримінальному праві цього інституту як ефективного кримінально-правового засобу протидії злочинності.

Підрозділ 1.2. «Реґулювання судимості за законодавством окремих зарубіжних держав» містить огляд норм про судимість або її аналоги в законодавстві США, Англії, Франції, ФРН, Іспанії, Швейцарії, Польщі, Латвії, Росії, Молдови, Азербайджану та деяких інших країн.

З'ясовано, що у визначенні кримінально-правового та соціального значення судимості в кримінальному законодавстві зарубіжних держав убачаються підходи, відмінні від тих, які є традиційними для кримінального права України. Як правило, у кримінальному праві західноєвропейських країн (Англії, Франції, Іспанії, ФРН) і США судимість не виокремлюється як самостійний правовий інститут; часто відсутнім є загальне визначення поняття судимості; не закріплено положення про порядок обчислення строків погашення судимості та наслідки судимості. Водночас положення щодо факту попереднього засудження (судимості), закріплені в кримінальних законах зарубіжних країн, так чи інакше пов'язані з вирішенням конкретних кримінально-правових питань, наприклад із призначенням покарання особам при вчиненні певних злочинів, суворістю покарання. Встановлено, що країни колишнього Радянського Союзу, як і Україна, не відмовилися від інституту судимості в кримінальному праві, однак реґламентується він по-різному. В одних державах закріплено норми про погашення та зняття судимості, а в інших - ще й норми, які розкривають кримінально-правове значення судимості. Принципова подібність кримінально-правових систем пострадянських держав пояснюється дисертантом єдністю правових традицій, що сформувалися за кілька десятиліть існування в єдиній державі.

Вивчення норм про судимість в кримінальному законодавстві деяких зарубіжних держав дозволило з'ясувати певні переваги і вади кримінального законодавства України. Так, було б правильним передбачити в нашому кримінальному законі визначення поняття судимості (за прикладом КК Латвії, КК Молдови), а також положення, згідно з яким погашення або зняття судимості анулює всі правові наслідки, пов'язані з судимістю (як це зроблено, наприклад, у КК Латвії, КК Російської Федерації).

Розділ 2 «Правова природа судимості та її місце в системі інститутів кримінального права» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Поняття, ознаки та мета судимості за законодавством України» автором аналізується поняття судимості, детально розглядаються ознаки, які з необхідністю і достатністю розкривають її зміст, а також визначаються цілі судимості.

У роботі підкреслюється, що за своїм змістом судимість характеризується тим, що: 1) становить собою особливий правовий статус особи; 2) зумовлюється вчиненим злочином; 3) є наслідком засудження за вчинення злочину; 4) виникає з моменту набрання обвинувальним вироком суду законної сили; 5) завжди є результатом призначеного покарання; 6) має чітко визначені часові межі, встановлені кримінальним законом; 7) має персональний характер і пов'язана лише з конкретною особою; 8) означає можливість настання для особи певних правових наслідків (соціально-адаптаційного та правообмежувального характеру); 9) погашається після закінчення строку, визначеного КК України, чи знімається у встановленому законом порядку.

Обґрунтовується помилковість тез, висловлених деякими фахівцями, про необхідність виникнення судимості не з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком, а з моменту його проголошення.

З урахуванням викладених в юридичній літературі позицій здобувач визначає судимість як правовий стан особи, засудженої за вчинений злочин із призначенням покарання, що передбачає можливість настання для неї встановлених законом наслідків соціально-адаптаційного та правообмежувального характеру.

Визначено цілі судимості за кримінальним правом України, якими пропонується вважати такі: 1) виправлення засудженого; 2) попередження вчинення нових злочинів судимою особою; 3) попередження вчинення злочинів іншими особами; 4) соціальна адаптація (ресоціалізація) особи, яка має судимість; 5) кара.

З метою уникнення помилок при тлумаченні деяких положень кримінального закону та правильного його застосування запропоновано передбачити в ч. 1 ст. 88 КК України визначення поняття судимості та вказати на заборону обмеження прав і свобод судимої особи, а в ч. 3 ст. 88 КК України зазначити мету судимості.

У підрозділі 2.2. «Судимість у порівняльній характеристиці із суміжними інститутами кримінального права» з'ясовуються спільні та відмінні риси між судимістю та покаранням, а також із кримінальною відповідальністю.

Констатується, що покарання та судимість, які є самостійними кримінально-правовими інститутами, тісно взаємозалежні й характеризуються безліччю подібних властивостей. Такий нерозривний зв'язок, на думку здобувача, може бути пояснений тим, що покарання та судимість виражають одне й те ж ставлення - ставлення держави до особи, винної у скоєнні злочину. Разом із тим, правова природа покарання відмінна від правової природи судимості, яка насамперед не є продовженням покарання, а більше пов'язана із засудженням особи за вчинений злочин.

Дисертант вважає, що судимість і кримінальна відповідальність співвідносяться між собою як частина і ціле. При цьому судимість, будучи органічно пов'язаною з покаранням, може бути однією зі складових кримінальної відповідальності. Стан судимості не виникає поза кримінально-правовими відносинами та інакше ніж у зв'язку із процесом притягнення особи до кримінальної відповідальності. Водночас судимість не є обов'язковим елементом кримінальної відповідальності. Остання може бути реалізована навіть без судимості, якщо засудження винного, виражене в обвинувальному вироку суду, не пов'язане з призначенням покарання.

У підрозділі 2.3. «Правові наслідки судимості» наголошується на тому, що правові наслідки судимості необхідно поділяти на соціально-адаптаційні (пов'язані з можливістю надання державою допомоги судимій особі з метою корегування її поведінки відповідно до вимог суспільства, поновлення її в соціальному статусі повноправного члена суспільства) і правообмежувальні (пов'язані з можливістю здійснення обмежень прав і свобод особи). Стверджується, що правообмежувальні (несприятливі) наслідки судимості можуть мати кримінально-правовий і загальноправовий характер.

Усі обмеження кримінально-правового характеру пропонується класифікувати за такими основними напрямами: 1) судимість як підстава для визнання повторності й рецидиву злочинів; 2) судимість як обставина, що перешкоджає звільненню особи від кримінальної відповідальності; 3) судимість як обставина, що впливає на призначення покарання; 4) судимість як обставина, що впливає на звільнення особи від покарання та його відбування; 5) судимість як ознака, що впливає на кваліфікацію злочинів. Обсяг і зміст кримінально-правових наслідків судимості в кожному випадку визначаються законом.

У роботі досліджується зміст поняття «вчинення злочину вперше», на підставі чого обґрунтовується висновок про те, що кримінальний закон потребує змін, які б дозволили трактувати скоєння злочину вперше тільки особою, яка фактично не вчинювала раніше якого-небудь злочину. Здобувач вважає, що відповідна норма має носити виключний характер стосовно загального правила про припинення всіх правових наслідків судимості в результаті її погашення чи зняття.

Наявність судимості є найважливішою ознакою характеристики винної особи, що підлягає врахуванню при призначенні покарання. Тому, на думку автора, буде правильним, якщо суди братимуть до уваги факт засудження за вчинення злочину в минулому, навіть якщо судимість було погашено чи знято. З урахуванням цього пропонується внести зміни до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», доповнивши п. 14 цієї постанови таким роз'ясненням: «Дані про зняту чи погашену судимість можуть заноситися до вступної частини вироку тільки з обов'язковим посиланням на факт припинення судимості».

Для правильного застосування кримінального закону необхідно редакційно уніфікувати формулювання кваліфікуючої ознаки, що вказує на наявність в особи судимості, і в ст.ст. 204, 226, 310 КК України використати більш точний зворот «особа, яка має судимість» замість словосполучення «особа, раніше засуджена».

Під загальноправовими наслідками судимості пропонується розуміти певні правові обмеження, що діють стосовно судимих осіб, які передбачені нормами різних галузей права (крім кримінального) і застосовуються протягом усього або частини строку судимості, але не пов'язані із призначеним покаранням. Зазначені наслідки судимості різноманітні за своїм змістом, не всі мають імперативний характер, однакове коло осіб, на яких вони поширюються, строк, протягом якого діють. Обґрунтовано необхідність класифікації загальноправових наслідків залежно від характеру й сфери правообмежень, які поширюються на судимих осіб.

Підставою для застосування до особи обмежень загальноправового характеру пропонується вважати наявність судимості тільки за умисний злочин.

Запропоновано в усіх законодавчих актах, де встановлюються обмеження для судимих осіб, уживати однакове формулювання «особа, яка має судимість», а в тих актах, де йдеться про необхідність погашення або зняття судимості в установленому законом порядку, виключити таке уточнення, оскільки воно є зайвим з огляду на положення ч. 1 ст. 88 КК України.

Дисертант робить висновок, що регламентувати загальноправові наслідки судимості необхідно тільки в законах. Стверджується, що будь-яке не засноване на законі обмеження прав особи, яка має судимість, є порушенням законності, оскільки цим ущемляються права особи, й тим самим завдається значна шкода виправленню засудженого. При цьому в ст. 88 КК України запропоновано передбачити пряму заборону обмеження прав і свобод особи, яка має непогашену або незняту судимість, якщо такі обмеження не встановлено законом.

Обґрунтовується недоцільність систематизації всіх обмежень загальноправового характеру в єдиному нормативно-правовому акті.

Розділ 3 «Припинення судимості: проблеми законодавства, теорії і практики» складається з двох підрозділів.

Підрозділ 3.1. «Поняття, умови та порядок погашення судимості» присвячено теоретичним і практичним проблемам припинення судимості у формі її погашення. Звертається увага на те, що погашення судимості є такою формою припинення судимості, за якої воно здійснюється автоматично (без спеціального рішення суду чи іншого акта органу державної влади) за умов, передбачених кримінальним законом.

З урахуванням норм кримінального законодавства та положень теорії кримінального права зроблено висновок про наявність різноманітних видів погашення судимості залежно від дотриманих умов. Пропонується така їх класифікація: 1) погашення судимості у зв'язку з усуненням законом злочинності й караності діяння, за яке особа відбула покарання; 2) погашення судимості внаслідок реабілітації засудженої особи; 3) погашення судимості у зв'язку із закінченням іспитового строку; 4) погашення судимості після виконання чи відбування покарання; 5) погашення судимості за перебігом певних строків після виконання чи відбуття покарання.

На підставі аналізу КК України здобувач стверджує, що визнання особи такою, що не має судимості, можливе лише в разі звільнення її від покарання у зв'язку з втратою суспільної небезпечності (ч. 4 ст. 74) та у зв'язку з давністю притягнення до кримінальної відповідальності (ч. 5 ст. 74). Інші випадки звільнення особи від покарання (через хворобу, на підставі закону України про амністію чи акта про помилування) є лише формами прояву гуманізму до особи та не свідчать про досягнення щодо неї мети покарання й судимості. Через це пропонується внести зміни до ч. 3 ст. 88 КК України, у якій треба передбачити визнання особи такою, що не має судимості, у випадку її звільнення від покарання тільки в порядку ч. 4 або ч. 5 ст. 74 КК України.

Виходячи з того, що як усунення злочинності й караності діяння, за яке особа відбула покарання, так і реабілітація особи є підставами для погашення судимості, а не для визнання її такою, що не виникає зовсім, дисертант вважає, що ці види погашення судимості мають бути реґламентовані ст. 89 КК України. Відповідно, вказівка на них має бути виключена зі ст. 88 КК України.

Здобувач називає очевидною невідповідність пункту 1 ст. 89 частині 1 ст. 78 КК України. Адже згідно з положенням останньої успішність спливу іспитового строку має підтверджуватися рішенням суду про звільнення від призначеного особі покарання. Пункт 1 ст. 89 КК цього не враховує. Тому пропонується внести зміни до п. 1 ст. 89 КК України, в якому передбачити таке: особа вважається такою, що не має судимості, з моменту прийняття рішення суду про звільнення від покарання з випробуванням після закінчення іспитового строку згідно з вимогами ч. 1 ст. 78 КК України. У п. 2 ст. 89 КК України слід зазначити, що особа вважається такою, ще не має судимості, з моменту прийняття рішення суду про звільнення від покарання з випробуванням після закінчення іспитового строку згідно з вимогами ч. 4 ст. 79 КК України. кримінальний судимість злочинний обвинувачення

Звертається увага на те, що при заміні покарання на більш м'яке суд, ураховуючи становлення засудженої особи на шлях виправлення, пом'якшує їй покарання. Водночас це жодним чином не відбивається на погашенні судимості, яке здійснюється виходячи з первісно призначеного покарання. Автор вважає, що у зазначеній ситуації судимість має погашатися не з урахуванням більш сурового покарання, а виходячи із заміненого покарання.

Зазначається, що переривати строк погашення судимості може такий злочин, винність особи у вчиненні якого доведено у встановленому законом порядку та формалізовано у вигляді рішення суду. Так, навіть при звільненні судимої особи від кримінальної відповідальності чи від покарання або його відбування за вчинення останнього злочину строк судимості за попередній злочин має заново обчислюватися з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Такої ситуації не передбачено чинним кримінальним законом, але вона повинна бути реґламентована в ч. 5 ст. 90 КК України, що сприятиме усуненню законодавчої невизначеності та правильному застосуванню закону.

Аргументується положення про те, що скоєння саме умисного злочину свідчить про стійку спрямованість особи на подальшу протиправну поведінку, її небажання піддаватися профілактичному та виховному впливу, іґнорування попереднього засудження, що значною мірою характеризує суспільну небезпечність такої особи. Тому буде справедливо, якщо тільки умисний злочин перериватиме строк погашення судимості. У разі скоєння особою злочину з необережності перебіг строків судимості за перший злочин не повинен перериватися, а має закінчуватися в загальному порядку. У зв'язку з цим пропонується змінити чинну редакцію ч. 5 ст. 90 КК України, у якій передбачити, що тільки умисний злочин може переривати перебіг строків погашення судимості.

Ст. 89 КК України, присвячена погашенню судимості як одній з форм її припинення, має назву «Строки погашення судимості». З огляду на таку назву, можна було б зробити висновок, що строки погашення судимості - це єдине, про що йдеться в зазначеній статті. Насправді в ній говориться не лише про строки, а й про інші умови погашення судимості. Ураховуючи невідповідність між назвою статті та її змістом, стверджується, що більш правильно було б назвати статтю «Погашення судимості» (за аналогією зі ст. 91 КК України «Зняття судимості»).

Висувається та аргументується пропозиція передбачити більш короткі, ніж нині існуючі, строки погашення судимості для осіб, які вчинили злочини з необережності.

У підрозділі 3.2. «Поняття, умови та порядок зняття судимості» розглядається такий вид припинення судимості, як її зняття. Зняття судимості визначається як форма дострокового припинення судимості в судовому порядку, яка є заохочувальною реакцію держави на бездоганну поведінку особи, котра має судимість. Зняття судимості порівняно з її погашенням має низку переваг. Так, на відміну від погашення судимості, де припинення правових наслідків засудження не завжди означає збіг «юридичного» виправлення особи з «фактичним», зняття судимості судом дає більше ґарантій, що ці два поняття виявляться тотожними.

Умовами зняття судимості слід визначити такі: 1) відбуття особою покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі; 2) зразкова поведінка засудженого та його сумлінне ставлення до праці; 3) закінчення не менш як половини строку, необхідного для погашення судимості в порядку ст. 89 КК України; 4) дотримання встановленого законом порядку зняття судимості.

При вирішенні питання про зняття судимості такий критерій виправлення, як сумлінне ставлення до праці, слід уважати зайвим, оскільки поняття «зразкова поведінка» охоплює у тому числі й сумлінне ставлення до праці, якщо в особи є всі можливості працювати, й вона не ухиляється та не уникає роботи. У разі якщо засуджений не має змоги з об'єктивних причин працювати, ця обставина сама по собі не слугує спростуванням виправлення.

У висновках викладено основні положення та результати проведеного дослідження, які мають теоретичне і практичне значення. Зокрема, у результаті комплексного дослідження проблем, пов'язаних із інститутом судимості в кримінальному праві України, пропонується (авторські новели виділені курсивом):

1) включити до ст. 44 КК України частину 3 такого змісту:

«При звільненні від кримінальної відповідальності злочин не вважається вчиненим уперше, якщо він вчинений особою, яка раніше звільнялася від кримінальної відповідальності, або особою після погашення чи зняття її судимості, а також особою, яка не має судимості в порядку ч. 4 ст. 88 цього Кодексу»;

2) викласти ст.ст. 88 - 91 КК України в такій редакції:

Стаття 88. Поняття судимості та її правові наслідки.

1. Судимість є правовим станом особи, який виникає в результаті засудження за вчинений злочин із призначенням покарання та полягає в можливості настання для неї правових наслідків, які передбачені цим Кодексом та іншими законами України. Не допускаються обмеження прав і свобод особи, яка має судимість, якщо вони прямо не передбачені законом.

2. Особа визнається такою, що має судимість, з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.

3. Судимість призначається для подальшої реалізації мети покарання та повинна сприяти соціальній адаптації засудженого.

4. Особи, які звільнені від покарання на підставі ч. 4 або ч. 5 ст. 74 цього Кодексу, є такими, що не мають судимості.

5. Погашення або зняття судимості означає припинення пов'язаних з нею правових наслідків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Стаття 89. Погашення судимості

1. Погашення судимості є формою припинення судимості, за якої вона здійснюється без спеціального рішення суду чи іншого акта органу державної влади за умов, передбачених цим Кодексом.

2. Такими, що не мають судимості, визнаються:

1) особи, які відбули покарання за діяння, злочинність і караність якого усунуто законом;

2) особи, які були реабілітовані;

3) особи, засуджені відповідно до статті 75 цього Кодексу, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового злочину і якщо протягом зазначеного строку рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням не буде скасовано з інших підстав, передбачених законом. Якщо строк додаткового покарання перевищує тривалість іспитового строку, особа визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового покарання. Особа вважається такою, ще не має судимості з моменту прийняття рішення суду про звільнення від покарання з випробуванням після закінчення іспитового строку відповідно до вимог частини 1 статті 78 цього Кодексу;

4) жінки, засуджені відповідно до статті 79 цього Кодексу, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового злочину і якщо після закінчення цього строку не буде прийнято рішення про направлення для відбування покарання, призначеного вироком суду. Якщо засуджену не було звільнено від додаткового покарання, і його строк перевищує тривалість іспитового строку, то жінка визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового покарання. Особа вважається такою, що не має судимості з моменту прийняття рішення суду про звільнення від покарання з випробуванням після закінчення іспитового строку відповідно до вимог частини 4 статті 79 цього Кодексу;

5) особи, засуджені до позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю після виконання цього покарання;

6) особи, які відбули покарання у вигляді службових обмежень для військовослужбовців або тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, а також військовослужбовці, які відбули покарання на гауптвахті замість арешту чи достроково звільнені від цих покарань;

7) особи, засуджені за вчинення умисного злочину до штрафу, громадських робіт, виправних робіт або арешту, якщо вони протягом року з дня відбуття або виконання покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;

8) особи, засуджені за вчинення умисного злочину до обмеження волі, а також засуджені за злочин невеликої тяжкості до позбавлення волі, якщо вони протягом двох років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;

9) особи, засуджені за вчинення умисного злочину до позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;

10) особи, засуджені за вчинення умисного злочину до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони протягом шести років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;

11) особи, засуджені за вчинення умисного злочину до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом восьми років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;

12) особи, засуджені за вчинення злочину з необережності до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, після виконання або відбуття цього покарання;

13) особи, засуджені за вчинення злочину невеликої або середньої тяжкості з необережності до позбавлення волі, якщо вони протягом одного року з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину;

14) особи, засуджені за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину з необережності до позбавлення волі, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину.

Стаття 90. Обчислення строків погашення судимості

1. Строки погашення судимості обчислюються з дня відбуття основного та додаткового покарання.

2. До строку погашення судимості зараховується час, протягом якого вирок не було виконано, якщо при цьому давність виконання вироку не переривалася. Якщо вирок не було виконано, судимість погашається по закінченні строків давності виконання вироку.

3. Якщо особу було достроково звільнено від відбування покарання, то строк погашення судимості обчислюється з дня дострокового звільнення її від відбування покарання (основного та додаткового).

4. Якщо невідбуту частину покарання було замінено більш м'яким покаранням, то строк погашення судимості обчислюється виходячи із призначеного особі більш м'якого покарання (основного та додаткового) з дня його відбуття відповідно до пп. 3 - 6 статті 89 цього Кодексу.

5. Якщо особа, яка відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості вчинить новий умисний злочин, перебіг строку погашення судимості переривається і обчислюється заново. У цих випадках строки погашення судимості обчислюються окремо за кожний злочин після фактичного відбуття покарання (основного та додаткового) за останній злочин. Якщо особу звільнено від кримінальної відповідальності чи засуджено без призначення покарання або звільнено від покарання за останній злочин, перебіг строку погашення судимості за перший злочин обчислюється з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Стаття 91. Зняття судимості

1. Якщо особа після відбуття покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі зразковою поведінкою довела своє виправлення, то суд може зняти з неї судимість до закінчення строків, зазначених у статті 89 цього Кодексу.

2. Зняття судимості допускається лише після закінчення не менш як половини строку погашення судимості, зазначеного у статті 89 цього Кодексу. У разі наявності в особи декількох судимостей їх зняття можливе після закінчення не менш як половини найбільш тривалого строку, зазначеного в статті 89 цього Кодексу.

3. Порядок зняття судимості встановлюється Кримінально-процесуальним кодексом України.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Письменский Е.А. Наказание и судимость : соотношение уголовно-правовых институтов / Е.А. Письменский // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ. - 2006. - № 4. - С. 54 - 59.

2. Письменский Е.А. Понятие и цели судимости / Е.А. Письменский // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ. - 2007. - № 2. - С. 83 - 92.

3. Письменский Е.А. Уголовно-правовые последствия судимости / Е.А. Письменский // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка. - 2007. - № 4. - С. 119 - 130.

4. Письменский Е.А. Общеправовые последствия судимости / Е.А. Письменский // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка. - 2008. - № 1. - С. 132 - 145.

5. Письменський Є. Особливості погашення судимості за перебігом певних строків після виконання або відбуття покарання / Євген Письменський // Підприємництво, господарство і право. - 2008. - № 2. - С. 119 - 122.

6. Письменський Є.О. Умови зняття судимості та шляхи вдосконалення їх правового регулювання / Є.О. Письменський // Часопис Київського університету права. - 2008. - № 2. - С. 225 - 231.

7. Письменський Є.О. Співвідношення інститутів судимості та кримінальної відповідальності / Є.О. Письменський // Кримінально-правова політика держави : теоретичні та практичні аспекти проблеми : матеріали міжнародної наукової конференції, Донецьк, 17 - 18 листопада 2006 року. - Донецьк : Донецький юридичний інститут ЛДУВС, 2006. - С. 261 - 264.

8. Письменский Е.А. Институт судимости в уголовном праве Украины и России : сравнительно-правовой анализ / Е.А. Письменский // Актуальные проблемы борьбы с преступлениями и иными правонарушениями : материалы Пятой международной научно-практической конференции. - Барнаул : Барнаульский юридический институт МВД России, 2007. - С. 178 - 179.

9. Письменський Є.О. Інститут судимості у вітчизняній правовій традиції / Є.О. Письменський // Актуальні питання реформування правової системи України : зб. наук. ст. за матеріалами ІV Міжнародної наук.-практ. конф., Луцьк, 1 - 2 черв. 2007 р. : У 2-х т. / уклад. Т.Д. Климчук, І.М. Якушев. - Луцьк : РВВ «Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2007. - Т. ІІ. - С. 312 - 316.

...