Правозастосовне тлумачення судом норм кримінально-процесуального права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правозастосовне тлумачення судом норм кримінально-процесуального права

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Конституція України проголошує, що «особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду» (ст. 62). Це положення Основного Закону держави, а також вимоги його статей 6, 8, 68, п. 1 ч. 1 ст. 129 є визначальними при констатації того, що вся процесуальна діяльність органів, які провадять кримінальний процес, усі рішення, що ними приймаються, повинні відповідати вимогам закону. Законно й обґрунтовано застосувати норму кримінально-процесуального права відповідно до її дійсного смислу, який вклав у неї законодавець, з урахуванням міжнародно-правових стандартів захисту прав та свобод осіб, неможливо без її тлумачення. У свою чергу, діяльність із тлумачення норми права, яка підлягає застосуванню, не можна уявити без належним чином розробленого теоретичного підґрунтя. Саме тому тлумачення здавна привертає до себе увагу дослідників і знаходить своє певне теоретичне висвітлення в юридичній літературі.

Вагомий внесок у розробку проблематики тлумачення внесли сучасні вчені-правознавці, фахівці з теорії права: С.С. Алексєєв, О.Б. Венгеров, М.О. Власенко, Ю.Л. Власов, М.М. Вопленко, Н.Л. Гранат, Д.М. Михайлович, В.В. Лазарєв, П.О. Недбайло, О.В. Петришин, А.С. Піголкін, П.М. Рабінович, М.В. Цвік, О.Ф. Черданцев, С.В. Шевчук, а також представники галузевих юридичних наук: Ю.М. Тодика, С.Й. Вільнянський, І. І. Лукашук, В.Г. Ротань, І. Д. Сліденко та ін.

Особливо слід відзначити актуальні праці з правотлумачної діяльності суддів Конституційного Суду України Ю.В. Бауліна, В.Д. Бринцева, В.Д. Вознюка, П.Б. Євграфова, М. І. Козюбри, М.А. Маркуш, В.П. Тихого, В. Є. Скоморохи, В.М. Шаповала й Постійного представника Верховної Ради України в Конституційному Суді України А.О. Селіванова, які багато в чому сприяють творчому пошуку науковців.

У сучасній кримінально-правовій теорії проблеми тлумачення й застосування норм кримінального права досліджували Я.М. Брайнін, В. І. Борисов, В.М. Кудрявцев, А.В. Наумов, З.О. Незнамова, М. І. Панов, В.Я. Тацій, О.С. Шляпочников, М.Д. Шаргородський та ін. Важливі аспекти правотлумачної діяльності були предметом розгляду таких знаних представників кримінально-процесуальної науки, як М. І. Бажанов, М.М. Гродзинський, Ю.М. Грошевой, В.С. Зеленецький, П.С. Елькінд, П.А. Лупінська, М.М. Михеєнко, В.М. Савицький, М.С. Строгович.

Звернення до питань тлумачення норм права є неможливим без вагомого спадку, який залишили такі відомі вчені минулого, як Є. В. Васьковський, М.А. Гредескул, А.Ф. Коні, М.М. Коркунов, П. І. Люблінський, Й.В. Михайловський, С.А. Муромцев, М.С. Таганцев, Д.Г. Тальберг, М.С. Трубецькой, І. Я. Фойницький, Г.Ф. Шершеневич.

Вивчення концептуальних засад правотлумачної діяльності здійснювали й зарубіжні науковці, серед яких А. Барак, Ж.-Л. Бержель, У. Бернам, Є. Врублевський, Ґ.-Г. Гадамер, Д. Гомієн, В. Дільтей, Р. Дворкін, Л. Зваак, П. Рікер, Б. Спасов, К. Опалек, Д. Харріс, К. Цвайгерт.

Водночас необхідно зазначити, що тривалий час правознавці зосереджувались переважно на дослідженні проблем тлумачення норм права в межах теорії права. Кримінально-процесуальна наука не приділяла належної уваги особливостям тлумачення норм, що формують галузь. У той же час процес тлумачення норм кримінально-процесуального права, спираючись на розроблені теорією права загальні закономірності, набуває своєї специфіки, яку обов'язково слід враховувати суб'єктові тлумачення для з'ясування смислу норми права, законного й обґрунтованого її застосування.

Необхідність звернення до проблем тлумачення норм кримінально-процесуального права, виявлення його особливостей обумовлюється реформаційними процесами, що відбуваються в державі, коли формується громадянське суспільство й правова держава, переглядаються фундаментальні положення правової науки, триває розробка проекту Кримінально-процесуального кодексу України, стрімко збільшується масив нормативно-правових актів, у яких бракує правової визначеності, що призводить до неналежного правового регулювання, а іноді породжує в ньому неузгодженості й прогалини або колізії між нормами права.

Важливими чинниками, що зумовлюють звернення до розгляду проблем тлумачення норм кримінально-процесуального права, є необхідність переосмислення значення цього процесу в правозастосуванні й відсутність науково обґрунтованих правил, притаманних кожному способу тлумачення, що негативно впливає на якість процесуальних рішень. Предметом наукового дослідження також не були особливості і принципи тлумачення норм кримінально-процесуального права, роль тлумачення при з'ясуванні правового змісту оцінних понять, що використовуються у кримінально-процесуальному законодавстві, при переборенні колізій і подоланні прогалин у правовому регулюванні кримінально-процесуальних відносин.

Усе сказане й зумовлює актуальність комплексного підходу до поглибленого вивчення специфіки проблем правозастосовного судового тлумачення норм кримінально-процесуального права крізь призму положень, розроблених теорією права, з позиції сучасних поглядів і потреб правозастосовної практики, а також логіку побудови дослідження, в якому знайшли відбиття теоретичні і практико-прикладні питання, пов'язані з правозастосовним тлумаченням норм кримінально-процесуального права.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого згідно з пріоритетними напрямками фундаментальних досліджень. Вона є складовою частиною цільової комплексної програми «Проблеми вдосконалення організації та діяльності суду і правоохоронних органів» (номер державної реєстрації 0106и002293). Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (протокол №5 від 20 грудня 2002 р.).

Мета і завдання дослідження. Наукова мета роботи полягає у виокремленні особливостей тлумачення норм кримінально-процесуального права й розробці теоретичних положень правозастосовного судового тлумачення цих норм. Прикладна мета - на підставі проведеного теоретичного дослідження розробити для правозастосовників конкретні рекомендації щодо здійснення правозастосовного тлумачення, за допомогою яких можливе встановлення смислу норм права з метою подальшого їх законного й обґрунтованого застосування, подолання правової невизначеності у змісті норм права; правил тлумачення норм колізуючих, що дасть змогу подолати колізію; правил тлумачення тих норм права, які підлягають застосуванню при подоланні прогалин у правовому регулюванні, а також внести пропозиції щодо тлумачення оцінних понять.

Окреслена мета дослідження зумовила необхідність розв'язання нижченаведених основних завдань:

- проаналізувати й узагальнити теоретичні підходи до поняття «тлумачення норм права», визначити його основні риси, мету, функції, стадії, види й обґрунтувати необхідність виділення як самостійного виду правозастосовного тлумачення норм права;

- виокремити особливості правозастосовного тлумачення норм кримінально-процесуального права і принципи, відповідно до яких треба здійснювати правозастосовну правотлумачну діяльність;

- розглянути суб'єктний склад діяльності з правозастосовного судового тлумачення норм кримінально-процесуального права і сформувати позицію щодо актів тлумачення, які виносяться його суб'єктами;

- довести необхідність надання актам судового тлумачення сили судового прецеденту;

- дослідити вплив правотлумачної практики Європейського суду з прав людини на правозастосовне тлумачення норм кримінально-процесуального права;

- узагальнити теоретичні погляди з питань про кількість способів тлумачення норм права і послідовність оперування ними, розкрити сутність і зміст кожного зі способів і специфіку їх використання при правозастосовному тлумаченні норм кримінально-процесуального права;

- з'ясувати роль правозастосовного тлумачення при переборенні колізій, подоланні прогалин, що виникають у кримінально-процесуальному законодавстві та при з'ясуванні обсягу оцінних понять;

- розробити науково-практичні рекомендації щодо правил правозастосовного тлумачення норм кримінально-процесуального права, правил подолання прогалин і переборення колізій, що виникають у нормативному регулюванні кримінально-процесуальної діяльності.

Об'єктом наукового дослідження є правозастосовна діяльність у сфері кримінального судочинства як складне, багатоаспектне, динамічне явище.

Предметом дослідження виступає правозастосовне тлумачення судом норм кримінально-процесуального права, його особливості і принципи, специфіка використання способів тлумачення для з'ясування дійсного смислу зазначених норм, роль у подоланні дефектів логіко-структурної системи кримінально-процесуального права й установленні обсягу оцінних понять, що містяться в його нормах.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети й забезпечення наукової об'єктивності отриманих результатів дослідження обрано комплекс сучасних загальнонаукових і спеціальних методів, якими оперують у правовій науці. Усі методи були застосовані у взаємозв'язку, що в кінцевому підсумку сприяло забезпеченню всебічності, повноті й об'єктивності наукових пошуків, коректності й несуперечливості висновків.

З-поміж загальнонаукових методів використовувались такі, як історичний, порівняльний, логічний і системний. Історичний дав змогу вивчити становлення теорії тлумачення норм права, обґрунтувати потребу в переосмисленні застарілих підходів до правотлумачної діяльності. За допомогою порівняльного методу були співставлені положення чинного законодавства, законопроектні норми України й зарубіжних країн, розглянуто правове регулювання правотлумачної діяльності в інших державах. Системний метод став у нагоді при обґрунтуванні необхідності тлумачення норм кримінально-процесуального права. Способи тлумачення вивчалися із застосуванням історичного, порівняльного, системного, логічного методів.

Серед спеціальних були задіяні соціологічний, статистичний методи дослідження й метод узагальнення, за допомогою яких були проаналізовані точки зору практичних працівників (суддів, слідчих, прокурорів) і формулювалися на цій підставі особисті висновки.

Теоретичні підвалини дисертаційної роботи становлять наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених у галузі філософії, філософії права, теорії права й кримінально-процесуального права. Для повного розкриття теми були використані результати наукових досліджень у галузях конституційного, цивільного, цивільно-процесуального, міжнародного, кримінального права, а також інших галузей права, що стосуються тлумачення норм права.

Нормативно-правовим підґрунтям дисертації є Конституція України, кримінально-процесуальне та інше галузеве законодавство нашої держави, а також зарубіжне законодавство, зокрема: Конституції Естонської, Латвійської, Литовської Республік, Республік Бєларусь, Болгарія, Македонія, Молдова, Словенія; Кримінально-процесуальні кодекси Російської Федерації, Республіки Бєларусь, Австрії, Литовської, Киргизької Республік; законодавство Великої Британії, яке містить канони тлумачення; законодавство про нормативно-правові акти Республік Бєларусь, Узбекистан, Казахстан.

В аспекті проблем, що розглядалися в даній роботі, досліджені: законодавство Союзу РСР; проект Кримінально-процесуального кодексу України від 13 грудня 2007 р. (реєстраційний №1233); проект Кримінального процесуального кодексу України, підготовлений Національною комісією зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права; проекти постанов Пленуму Верховного Суду України.

Емпіричну базу дослідження становлять: рішення Європейського суду з прав людини; рішення, висновки, ухвали Конституційного Суду України; постанови Пленуму Верховного Суду України; офіційно опублікована практика Верховного Суду України (2002-2008 рр.); 178 кримінальних справ, розглянутих судами; постанови Конституційного Суду Російської Федерації; постанови Пленуму Верховного Суду Російської Федерації.

Відповідно до цілей дослідження проведено анкетування 117 слідчих прокуратури й органів внутрішніх справ, 60 суддів Харківської, Полтавської, Вінницької Дніпропетровської областей. Його результати проаналізовані і знайшли своє відображення в дисертаційній роботі.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що робота є першим в Україні самостійним спеціальним комплексним дослідженням, у якому розроблено теоретичну концепцію правозастосовного тлумачення норм кримінально-процесуального права. Наукова новизна дисертації характеризується нижченаведеними найважливішими висновками й положеннями.

Вперше:

- правозастосовне тлумачення норм кримінально-процесуального права розглядається як чинник, що забезпечує з'ясування дійсного смислу норм права, подолання правової невизначеності і сприяє утвердженню законності всієї правозастосовної діяльності в кримінальному процесі, обґрунтованості й належної вмотивованості рішень, що приймаються суб'єктами правотлумачення зазначених норм;

- з урахуванням традиційних підходів, які склалися в теорії права щодо тлумачення, обґрунтовується необхідність виокремлення особливостей здійснення правозастосовного тлумачення норм кримінально-процесуального права, що сприятиме більш повному й точному з'ясуванню смислу норм, що тлумачаться, забезпеченню підвищення рівня правої захищеності громадян, залучених в орбіту кримінального судочинства, зміцненню законності;

- пропонується вирізнення принципів тлумачення норм кримінально-процесуального права; доводиться, що основними керівними засадами правозастосовного тлумачення таких норм слід вважати 3 групи принципів: (а) принципи кримінального процесу; (б) власні принципи правозастосовного тлумачення (об'єктивність, неприпустимість зловживання правом при тлумаченні, повнота використання способів тлумачення, однаковість тлумачення); (в) доктринальні принципи тлумачення (науковість, єдність теорії і практики, гуманізм, справедливість);

- у межах кожного з розглянутих способів тлумачення норм кримінально-процесуального права (лексико-граматичного, логічного, системного, історичного, телеологічного, раціонального) розроблені відповідні правила рекомендаційного характеру, використовуючи які правозастосовник зможе з'ясувати смисл норми права, не допустити правотлумачної помилки, належним чином мотивувати прийняте рішення;

- досліджується роль принципу верховенства права й роль Кримінально-процесуального кодексу в ієрархії юридичних актів при тлумаченні й подоланні колізій норм кримінально-процесуального права;

- розкрито роль способів тлумачення при встановленні правового змісту оцінних понять, що використовуються в нормах кримінально-процесуального права;

- розроблено авторське визначення понять: «принципи правозастосовного тлумачення норм кримінально-процесуального права», «лексико-граматичне тлумачення», «раціональне тлумачення»;

- запроваджено в науковий обіг поняття «лексико-граматичне тлумачення» і «раціональне тлумачення».

Удосконалено:

- підходи до розгляду ролі судової правотлумачної практики не лише в правозастосовному, а й у правотворчому аспектах;

- визначення понять «спосіб тлумачення норм права», «прийом тлумачення», «правило тлумачення», «правозастосовне тлумачення норм кримінально-процесуального права», «правотлумачна практика», «акт правозастосовного судового тлумачення в кримінальному процесі», «судовий прецедент», «правова позиція Конституційного Суду», «логічне тлумачення», «системне тлумачення», «історичне тлумачення», «телеологічне тлумачення»;

- перелік істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які тягнуть за собою скасування вироку (постанови) суду (ст. 370 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК).

- зміст норм кримінально-процесуального права, що стосуються мотивування вироку.

Набули подальшого розвитку:

- підходи до розуміння таких визначальних положень теорії тлумачення норм права, як етапи тлумачення, його функції, види, об'єкт і суб'єкти, роль актів правозастосовного судового тлумачення норм кримінально-процесуального права;

- аргументи на підтримку тези, що рішення й висновки Конституційного Суду України, судова практика судів загальної юрисдикції можуть розглядатися як джерела права;

- обґрунтування можливості існування у правовій системі України судового прецеденту, під яким пропонується розуміти вироблений судовою практикою й підтверджений авторитетом вищої судової інстанції держави, опублікований в офіційному друкованому органі зразок нормативного або казуального тлумачення норми права, який заповнює, доповнює або тимчасово замінює нормативне регулювання певних суспільних відносин і є обов'язковим для використання в аналогічних справах чи при застосуванні розтлумаченої норми права;

- теоретико-прикладні питання щодо окреслення ознак прецеденту, його класифікації залежно від правового змісту на прецедент тлумачення, прецедент роз'яснення і прецедент, який містить норму права;

- ідеї про необхідність надання суду права формулювати судові прецеденти;

- підходи, розроблені науковцями, щодо ролі внутрішнього переконання судді при правозастосовному судовому тлумаченні норм кримінально-процесуального права;

- теоретичні підходи до з'ясування ролі практики Європейського суду з прав людини та її впливу на правозастосовне тлумачення норм кримінально-процесуального права;

- теоретичні положення про термінологію, що використовується в кримінально-процесуальному законодавстві, та її класифікацію.

На підставі проведеного дослідження сформульовано низку пропозицій по внесенню змін і доповнень до Конституції України (ст. 129), Закону України «Про судоустрій України» (глава 2 «Засади здійснення правосуддя в Україні»), чинного КПК і проектів КПК України.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертації положення, висновки, пропозиції й рекомендації є вагомим внеском у розвиток сучасної науки кримінального процесу, оскільки вони поглиблюють уявлення про правозастосовне тлумачення норм кримінально-процесуального права, способи тлумачення й роль судової практики у правовій системі.

Викладені в роботі висновки, теоретичні положення і пропозиції науково обґрунтовані й можуть використовуватись:

- у науково-дослідницький сфері Ї як підґрунтя для подальших наукових розвідок у напрямку вдосконалення й розвитку теорії тлумачення; для подальшого вдосконалення галузевих напрацювань з проблем правозастосовного тлумачення норм кримінально-процесуального права;

- у законопроектній роботі Ї при розробці нового кримінально-процесуального законодавства України, внесенні змін і доповнень до чинного Кримінально-процесуального кодексу України, доопрацюванні проекту Закону України «Про нормативно-правові акти»;

- у правозастосовній практиці Ї запропоновані способи тлумачення й розроблені на їх підставі правила, алгоритм переборення прогалин і подолання колізій у кримінально-процесуальному праві, підходи до розуміння оцінних понять можуть використовувати в правозастосовному процесі слідчі, прокурори, судді при тлумаченні норм кримінально-процесуального права або при обґрунтуванні рішень, що приймаються в кримінальному процесі;

- у навчальному процесі Ї при підготовці підручників і навчальних посібників з курсів кримінального процесу, а також при розробці текстів лекцій і навчально-методичних матеріалів до семінарів і практичних занять із цієї дисципліни.

Особистий внесок здобувача. Дисертація становить собою самостійне комплексне дослідження й відбиває особистий здобуток авторки. В опублікованих у співавторстві з О.Г. Шило статтях «Оскарження до суду постанови слідчого та прокурора про порушення кримінальної справи щодо певної особи: актуальні проблеми», «Актуальні питання застосування законодавства про притягнення до кримінальної відповідальності депутатів місцевих рад» дисертанткою показано значення способів тлумачення для з'ясування смислу норм кримінально-процесуального права, які були предметом розгляду в публікаціях, а також роль тлумачення в подоланні прогалин, що виникли у регулюванні розглядуваних кримінально-процесуальних правовідносин. У статті «Правові стандарти Європейського суду з прав людини. Їх вплив на застосування норм кримінально-процесуально законодавства», опублікованій у співавторстві із В. І. Маринівим, авторкою вирішуються питання впливу правотлумачної практики Європейського суду з прав людини на тлумачення норм вітчизняного кримінально-процесуального законодавства. У статті «Проблеми створення належного правового забезпечення адвокатської діяльності в Україні», виданій у співавторстві з А.Р. Туманянц, дисертантка виклала положення щодо обсягу тлумачення розглядуваних норм і з'ясування за допомогою способів тлумачення смислу конкретних оцінних понять.

Апробація результатів дослідження. Дисертація підготовлена на кафедрі кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, представлена й обговорена на засіданні кафедри, схвалена нею й рекомендована до захисту.

Основні положення, висновки й рекомендації доповідались дисертанткою на II Міжнародному юридичному форумі країн СНД і Балтії (1- 4 жовтня 2003 р., м. Ялта); на міжнародних і регіональних наукових і науково-практичних конференціях: «Актуальні проблеми криміналістики» (25-26 вересня 2003 р., м. Харків), «Проблеми правового забезпечення економічної та соціальної політики в України» (24 - 25 травня 2005 р., м. Харків), «Актуальні проблеми застосування Цивільного процесуального кодексу та Кодексу адміністративного судочинства України» (25-26 січня 2007 р., м. Харків), «Актуальні проблеми тлумачення та застосування юридичних норм», присвяченій пам'яті проф. П.О. Недбайла (28-29 березня 2008 р., м. Львів), «Правові засади підвищення ефективності боротьби зі злочинністю в Україні» (15 травня 2008 р., м. Харків), «Конституційні аспекти судової реформи в Україні» (26-27 червня 2008 р., м. Харків), на конференції по обговоренню проектів Законів України «Про статус суддів» та «Про судоустрій України» (1-2 лютого 2007 р., м. Харків); на міжнародному науково-практичному семінарі «Етичні та правові проблеми забезпечення незалежності суддів» (30-31 березня 2005 р., м. Харків); на семінарі «Проблемні питання досудового слідства при визначенні мотиву злочинного посягання як основної складової, що впливає на хід розкриття злочину та його розслідування» (29 березня 2004 р., Прокуратура Харківської області); на засіданнях «круглих столів»: «Затримання та взяття під варту в стадії досудового розслідування в Україні: міжнародні стандарти, законодавство України, практика застосування» (27 травня 2004 р., м. Харків), «Питання вдосконалення законодавства України у сфері боротьби зі злочинністю» (15 травня 2007 р., м. Харків).

Публікації. Основні результати даного наукового дослідження опубліковані авторкою в монографії, науково-практичному посібнику, 23 наукових статтях, що вийшли у фахових виданнях, затверджених ВАК України, та 12-ти тезах доповідей на наукових і науково-практичних конференціях та публікаціях в інших виданнях.

Структура дисертації зумовлена поставленою метою й завданнями дослідження і складається зі вступу, 4-х розділів, що містять 17 підрозділів, висновків, списку використаних джерел (763 найменування), додатків. Загальний обсяг рукопису дисертації - 478 сторінок, з яких основний текст складає 390 сторінок.

Основний зміст роботи

право колізія суд кримінальний

У Вступі обґрунтовуються вибір теми дисертації, її актуальність, зв'язок з науковими програмами, визначаються мета, завдання, об'єкт і предмет дослідження, його методологічні й теоретичні засади, виділяються положення, що характеризують наукову новизну, теоретичне та практичне значення висновків, що містяться в роботі, апробація результатів наукових пошуків.

Розділ 1 «Сутність правозастосовного тлумачення норм кримінально-процесуального права» складається із 4-х підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Поняття правозастосовного тлумачення норм кримінально-процесуального права» з'ясовується роль тлумачення як процесу пізнання, показуються його багатозначність, вирізняються основні риси й указується важлива роль у визначенні смислу норм права.

Вивчення поняття «тлумачення норм кримінально-процесуального права» здійснюється з урахуванням філософських і загальнотеоретичних уявлень про процес з'ясування смислу тлумачених норм. Авторка підкреслює, що розв'язання питання про етапи процесу тлумачення залежить від того, який саме вид тлумачення здійснюється, а також від суб'єкта й мети правотлумачної діяльності. Розвивається положення, що при правозастосовному судовому тлумаченні результат з'ясування смислу норми права відбивається в мотивувальній частині прийнятого рішення. Такій підхід дав змогу сформулювати наступну дефініцію правозастосовного тлумачення норм кримінально-процесуального права: це інтелектуально-вольова діяльність суб'єктів тлумачення, спрямована на з'ясування за допомогою спеціальних способів обумовленого сучасними потребами суспільного розвитку смислу норми з метою правильного її застосування, а також роз'яснення засвоєного, що об'єктивується в акті тлумачення.

Досліджуються особливості правотлумачної практики суду як різновиду практики юридичної. Для забезпечення термінологічної визначеності розглядається семантика таких понять, як «тлумачення» й «інтерпретація», «правоінтерпретаційна практика» і «правотлумачна практика», «правоінтерпретаційна діяльність» і «правотлумачна діяльність», «смисл» і «зміст» норми права, а також їх розмежування.

Підрозділ 1.2. «Чинники, що впливають на необхідність правозастосовного тлумачення норм кримінально-процесуального права» присвячений ретельному аналізу чинників, що зумовлюють практичну потребу з'ясування смислу норм кримінально-процесуального права, до числа яких віднесено: (а) загальність та абстрактність норм кримінально-процесуального права; (б) їх системність; (в) можливе виникнення суперечностей між формальним характером норм кримінально-процесуального права й динамікою суспільних відносин; (г) погрішності в законодавчій техніці; (д) використання у кримінально-процесуальному законодавстві юридичної термінології, у тому числі й інших галузей права; (е) оперування оцінними поняттями; (є) прогаленість правового регулювання тих чи інших відносин; (ж) виникнення колізій між нормами; (з) вплив правотлумачної практики Європейського суду з прав людини на розуміння смислу норм вітчизняного кримінально-процесуального права.

У підрозділі 1.3. «Особливості правозастосовного тлумачення норм кримінально-процесуального права» зазначається, що процес правозастосовного тлумачення судом норм кримінально-процесуального права має свої особливості, які впливають на його результат. До них необхідно віднести те, що процес тлумачення й застосування норм кримінально-процесуального права перебуває в органічному взаємозв'язку із тлумаченням і застосуванням норм кримінального права. Специфічними є і правовідносини, в межах яких відбувається процес реалізації цих норм, одним із суб'єктів яких завжди виступає орган держави (посадова особа), наділений від її імені владними повноваженнями. Завершальним етапом правозастосовної правотлумачної діяльності є винесення правового рішення (акта застосування права).

Особливістю правозастосовного тлумачення норм кримінально-процесуального права слід назвати також необхідність мотивування прийнятого на його підставі рішення, що дає змогу судити про його законність, обґрунтованість і переконливість. Саме в мотивуванні відбивається процес формування знання, що викликало у судді, який тлумачить норму кримінально-процесуального права, переконання в необхідності винесення саме такого рішення. У ньому ж об'єктивується і смисл норми права в тому вигляді, у якому цей смисл з'ясовано й засвоєно суддею.

Специфічністю правозастосовного тлумачення норм кримінально-процесуального права також є з'ясування їх смислу з урахуванням пріоритетності захисту прав і свобод особи, залученої до сфери кримінального судочинства, основних засад кримінального судочинства, норм моралі. На тлумачення норм кримінально-процесуального права впливає сама система кримінального процесу: кожна попередня його стадія не тільки створює необхідні передумови для успішного вирішення завдань стадії наступної, а й на кожній наступній стадії, як правило, підлягає контролю законність дій і рішень, що мали місце на стадіях попередніх. Отже, особливістю тлумачення зазначених норм є те, що, перевіряючи судове рішення в апеляційному, касаційному порядку або в порядку виключного провадження, суд вищестоящої інстанції підтверджує правильність тлумачення й застосування норм процесуального чи матеріального права нижчестоящим судом: залишає вирок (постанову, ухвалу) без змін або не погоджується з ним і скасовує вирок у частині або в цілому (статті 366, 396, 400¹⁰ КПК).

У підрозділі 1.4. «Принципи правозастосовного тлумачення норм кримінально-процесуального права» відмічається, що важливим визначальним моментом при виокремленні принципів тлумачення є вид останнього та його предмет. Пропонується до числа принципів правозастосовного судового тлумачення норм кримінально-процесуального права віднести 3 їх групи: принципи кримінального процесу, власні принципи тлумачення, доктринальні принципи. Основне призначення цих принципів полягає в регулюванні правотлумачної діяльності шляхом встановлення її найважливіших ціннісно-нормативних засад.

Правозастосовне тлумачення норм кримінально-процесуального права є невід'ємним складником діяльності органів держави, які від її імені наділені владними повноваженнями. Тому правотлумачна діяльність повинна здійснюватися згідно з основними засадами кримінального процесу. У той же час принципи кримінально-процесуального права, на яких ґрунтується кримінально-процесуальна діяльність, своїм змістом повністю не охоплюють саму технологію тлумачення норм кримінально-процесуального права, його механізм. У зв'язку із цим пропонується виокремлювати власні принципи тлумачення, які притаманні саме правозастосовній правотлумачній діяльності і які покликані характеризувати саму сутність процесу пізнання норми кримінально-процесуального права. Оскільки розумово-правотлумачний процес багато в чому є творчим, знання і вміле оперування власними принципами тлумачення норм права дозволить тлумачеві уникнути суб'єктивізму, правильно й адекватно з'ясувати той смисл, який вклав законодавець у ту чи іншу норму. Із цієї точки зору до власних принципів тлумачення норм кримінально-процесуального права пропонується віднести об'єктивність, неприпустимість зловживання правом, повноту використання способів тлумачення, однаковість тлумачення. Надається характеристика вказаних власних принципів тлумачення, провадиться їх співставлення з принципами кримінального судочинства й на конкретних прикладах показується їх вплив на правотлумачну діяльність.

Не погоджуючись із висловленим у літературі судженням про те, що власні принципи тлумачення не повинні бути закріплені в нормах права, а можуть виступати лише як основні ідеї, цінності, що становлять ідеологію тлумачення (Є. В. Васьковський, О.Ф. Черданцев), авторка підкреслює, що нормативність - це властивість, що повинна бути обов'язково притаманна принципам; жодна наукова ідея, яка не отримала закріплення в законі, не може вважатися правовим принципом, оскільки не може впливати на правову діяльність. У цьому зв'язку зазначається, що власні принципи тлумачення норм кримінально-процесуального права повинні знайти своє законодавче закріплення в окремій статті КПК або можливо передбачити відповідну статтю в майбутньому Законі України «Про нормативно-правові акти».

На процес тлумачення норм права також впливають й деякі інші чинники, якими керуються суб'єкти тлумачення і які можна розглядати як доктринальні принципи правотлумачної діяльності. Вони можуть бути не закріплені в нормах права, а бути скоріше етико-правовими ідеями, знаходячи своє віддзеркалення у працях учених. Пропонується віднести до їх числа такі принципи, як науковість тлумачення, єдність теорії і практики, гуманізм, справедливість.

Розділі 2 «Суб'єкти правозастосовного судового тлумачення норм кримінально-процесуального права та юридична природа актів тлумачення, які вони виносять» складається із 3-х підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Правотлумачна діяльність судів загальної юрисдикції» здійснюється теоретичне осмислення нормативного легального й казуального тлумачення норм кримінально-процесуального права судами загальної юрисдикції. Указується, що правомірно застосувати таку норму можна тільки в тому випадку, якщо її смисл правильно з'ясовано суддею. Формою зовнішнього вираження з'ясованого ним смислу норми права є акт тлумачення.

Значна увага у роботі присвячена розгляду вироку суду як акта казуального тлумачення норм права, найважливішого процесуального рішення суду першої й апеляційної інстанцій. Розвивається положення, що підставою для постановлення вироку є 2 взаємозв'язані елементи - фактичний і правовий. Фактичний пов'язано з отриманням знань про обставини, що входять до предмета доказування. Отримані дані суддя повинен зіставити з вимогами матеріального чи процесуального законів. У цьому й полягає роль норми права, що зумовлює правильність кваліфікації злочинного діяння на підставі досліджених фактичних обставин кримінальної справи, а також законність застосування кримінально-процесуальних норм у перебігу досудового розслідування й судового розгляду кримінальної справи.

При розгляді кримінальної справи суддя здійснює безперервну інтелектуальну діяльність, пов'язану зі зверненням до фактів і до норм права. На підставі тлумачення норми права може виникнути необхідність детальнішого дослідження фактичних обставин кримінальної справи. Водночас звернення до фактичної сторони справи, поява нових обставин часом може спричинити перекваліфікацію дій особи, застосування іншої норми права, що, у свою чергу, породжує необхідність її тлумачення стосовно нових фактичних обставин. Отже, особливістю процесу казуального тлумачення судом норм права при постановленні вироку є те, що фактичні дані в конкретній кримінальній справі «підводяться» під норму права, тобто зіставляються фактична і юридична основи. Цей зв'язок виявляється при аналізі обставин, що підлягають доказуванню в кримінальній справі (ст. 64 КПК), і питань, які зобов'язаний вирішити суд при постановленні вироку, до яких належать як ті питання, що стосуються фактичної сторони справи (пункти 1, 2 ч. 1 ст. 324 КПК), так і питання права (пункти 4 - 6 ст. 324 КПК).

Результатом судового розгляду кримінальної справи є формування внутрішнього переконання, яке є таким станом свідомості судді, коли він вважає зібрані докази належними, допустимими й достатніми для вирішення питання про наявність або відсутність фактів, що входять до предмета доказування, коли він упевнений у правильності свого висновку й готовий до практичних дій згідно з отриманими знаннями. Розглядаючи суддівське переконання, що формується в процесі відправлення правосуддя, і його види, дисертантка пропонує доповнити останні ще одним - переконанням судді щодо правильності тлумачення застосовуваних норм права при розгляді справи й постановленні законного й обґрунтованого рішення. Це переконання знаходить своє відбиття в мотивувальній частині рішення судді.

Повнота мотивування вироку і в правозастосовній практиці, і в науці кримінального процесу традиційно вважається одним з показників його законності й обґрунтованості. З урахуванням цього факту розглядається значення мотивування при винесенні судового рішення в кримінальному процесі. Зроблено висновок, що з огляду на важливе правове й соціальне значення вироку суду в його мотивувальній частині слід наводити мотиви, відповідно до яких на підставі тлумачення норми права й особистого переконання, що сформувалося, суддя вважає за необхідне застосувати певну норму права. Достатньо повно й переконливо сформульовані у вироку фактичні та юридичні мотиви не лише свідчать про його законність та обґрунтованість, а й дають можливість засудженому та його захисникові, які не згодні з висновками суду, сформулювати зміст своїх вимог в апеляції, які є додатковою гарантією права особи на захист і матимуть значення для суду вищестоящої інстанції, адже вирок перевіряється апеляційним судом саме в межах апеляції (ч. 1 ст. 356 КПК).

З'ясовується специфіка тлумачення норм права при перегляді рішень суду в апеляційному, касаційному порядку чи порядку виключного провадження і вказується його значення для суду нижчестоящої інстанції. На підставі проведеного узагальнення судової практики зроблено висновок, що відсутність достатньо переконливого мотивування ухваленого судом рішення належить розглядати як істотне порушення кримінально-процесуального закону, що викликає скасування вироку (постанови, ухвали суду). Вносяться пропозиції до зміни редакції ст. 370 та ч. 1 ст. 334 КПК.

Розглядається значення постанов Пленуму Верховного Суду України, вказується, що вони у своїй більшості є зразком правильного розуміння норм права, які підлягають застосуванню, забезпечують єдність судової практики, тому рішення суддів, у яких не дотримані сформульовані Пленумом положення, мають бути скасовані вищестоящим судом.

Розвивається положення, що зміна Конституцією України місця й ролі судової влади в державі настійно вимагає переоцінки ролі й судової практики та актів тлумачення, що виносяться судами. Ось чому останнім часом великого теоретичного і практичного значення набуває питання про правотворчі повноваження суду. Підкреслюється, що в сучасних умовах закон, як основне джерело права в державі, недостатньо оперативно регулює суспільні відносини, що динамічно розвиваються, а тому суд повинен визначати правову політику властивим йому способом - на підставі створення судового прецеденту. Ці висновки дисертантки зроблені шляхом дослідження підходів вітчизняних і зарубіжних учених до розуміння судового прецеденту, його доктрини в державах англосаксонської системи права, а також на підставі проведеного анкетування суддів.

При використанні судового прецеденту як зразка в процесі вирішення конкретної кримінальної справи необхідна наявність фактичного і правового складника, тобто єдність аналогічних фактичних обставин справи і відповідної норми, що підлягає застосуванню. Залежно від правового змісту пропонується класифікувати прецеденти на 3 види - прецедент тлумачення, прецедент роз'яснення і прецедент, що містить нову норму. Цей класифікаційний критерій пояснюється потребою в розмежуванні інформаційної й нормативної новизни в судовому рішенні, що претендує на роль прецеденту. Доводиться доцільність прийняття відповідної норми права, яка надавала б право судам посилатися у своїх рішеннях на опубліковані рішення Верховного Суду України (далі - ВСУ), які є судовим прецедентом. Аналізується також співвідношення судового прецеденту й судової практики, дається їх визначення.

У підрозділі 2.2. «Тлумачення норм кримінально-процесуального права Конституційним Судом України» підкреслюється, що з урахуванням багатогранності теоретичних і практичних проблем, які виникають при здійсненні конституційного судового контролю, розгляду й вирішенню підлягають тільки питання, окреслені предметом дослідження: (а) значення конституційного контролю для кримінального судочинства; (б) правова природа й роль для кримінального судочинства актів, у яких і знаходить своє відбиття вся правотлумачна діяльність органу конституційної юрисдикції, їх мотивування; (в) роль способів тлумачення при з'ясуванні смислу тлумачених норм; (г) можливість визнання актів тлумачення Конституційного Суду України (далі - КСУ) джерелами права, їх місце в системі останніх; (д) правова природа правових позицій КСУ та їх відмінність від правової аргументації; (е) значення окремої думки судді КСУ.

Доводиться, що рішення та висновки КСУ мають прецедентний характер. Створюваний КСУ прецедент відповідає характерним ознакам прецеденту: (а) він створюється найвищим судовим органом держави; (б) виноситься в особливому порядку на підставі спеціальної, передбаченої законом юридичної процедури; (в) є обов'язковим; (г) підлягає офіційній публікації. Проте, на відміну від прецеденту в країнах загального права, подальшому застосуванню підлягає конституційне рішення щодо не конкретного факту, а тієї норми права або нормативного акта, які були розтлумачені КСУ.

Аналізуються рішення та висновки КСУ, які значною мірою формують однакове тлумачення норм кримінально-процесуального права, подальший розвиток кримінально-процесуального законодавства, обґрунтовується їх важливе значення для кримінального судочинства, судової правотлумачної практики, особливо в період відставання кримінально-процесуального законодавства від потреб часу, повільності в реформуванні кримінального судочинства. Висловлюються пропозиції про необхідність доповнення КПК нормою, що надає право судді, слідчому, прокуророві, особі, яка провадить дізнання, посилатися у своїх рішеннях на рішення й висновки КСУ, а також на те тлумачення, яке було дано в правовій позиції, що міститься в конкретному акті органу конституційної юрисдикції. Особливо важливе таке право в тому випадку, коли норма права або нормативно-правовий акт визнаються КСУ неконституційними і втрачають чинність із дня ухвалення рішення про їх неконституційність (ч. 2 ст. 152 Конституції України), оскільки не виключається можливість виникнення правового вакууму до внесення змін і доповнень до законодавства.

У підрозділі 2.3. «Вплив практики Європейського суду з прав людини на правозастосовне тлумачення норм кримінально-процесуального права України» доводиться, що забезпечення прав і законних інтересів особи в кримінальному судочинстві істотним чином зумовлюється інтеграцією правової системи України до системи основних цінностей, закріплених міжнародно-правовими актами про захист прав людини. Тому тлумачення норм кримінально-процесуального права також необхідно здійснювати з урахуванням багатого досвіду міжнародного співтовариства, набутого перш за все в процесі функціонування Європейського суду з прав людини (ділі - Суду), і тлумачення ним норм Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція).

Пропонується класифікувати остаточні рішення Суду на 2 види: (а) рішення у справах проти України і (б) рішення у справах проти інших держав. Реалізуючи взяті на себе зобов'язання щодо остаточних рішень Суду, наша держава виконує їх у справах проти України. Разом із тим перед правозастосовниками постала проблема значення прецедентів Суду, винесених щодо інших держав, адже їх урахування при тлумаченні суддями норм національного законодавства може зумовити виникнення принципово нової судової і слідчої практики. Зазначається: оскільки норми Конвенції діють у тому вигляді, як вони тлумачаться Судом, у своїх прецедентах останній не тільки тлумачить її норми, але й формулює певні критерії, яким повинно відповідати національне законодавство, тобто ці прецеденти повинні мати законопроектне значення.

Обґрунтовується думка, що в Україні слід запровадити комплекс заходів, спрямованих на обізнаність суддів щодо прецедентної практики Європейського суду; законодавчо закріпити право суддів у мотивувальній частині рішення, яке ними приймається з урахуванням правотлумачної практики Суду, посилатись на те, який саме прецедент, або автономне правове поняття Суду було використано. Розвивається положення, що публікація офіційного перекладу рішень Суду в офіційному виданні України повинно надавати їм обов'язкове значення для правозастосовної практики. Пропонується доповнити КПК положенням, що рішення Суду, в якому визнано порушення прав особи при провадженні по кримінальній справі, має стати підставою для перегляду вироку суду стосовно цієї особи в порядку виключного провадження. Висновки автора базуються на аналізі конкретних прецедентів Європейського суду з прав людини, які можуть значно вплинути на тлумачення й застосування деяких норм національного кримінально-процесуального законодавства.

Розділ 3 «Способи тлумачення та їх значення для правильного з'ясування смислу норм кримінально-процесуального права» складається із 7-ми підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Наукові уявлення про способи тлумачення норм права» вивчається проблема термінологічної єдності в позначенні відповідних способів, за допомогою яких з'ясовується смисл норм права, оскільки у правовій літературі вони позначаються по-різному: «вид тлумачення», «рід», «стадія», «метод», «засіб», «аналіз», «процес», «правило», «прийом», «вивчення». Причому ця інваріантність пояснюється не лише недостатньою теоретичною розробкою проблем тлумачення, а й тим, що в різних мовах значення цих термінів неоднакове. За результатами проведеного семантичного аналізу зроблено висновок, що найбільш правильно засоби, за допомогою яких усвідомлюється смисл норми права, треба йменувати «спосіб тлумачення». Підсумовується, що спосіб тлумачення норм права - це сукупність відносно відособлених прийомів і правил, за допомогою яких суб'єкт, що тлумачить норму права, розкриває смисл норми права з метою правильного й однакового її розуміння і застосування.

Спосіб тлумачення визначається, з одного боку, характером незрозумілості, що виникла в нормі права, а з другого - тими знаннями, які застосовує тлумач для усунення цієї неясності. Кожному способу тлумачення належить мати свої правила, що дозволять для з'ясування смислу тлумаченої норми права використовувати певну галузь знань - лінгвістику, логіку, історію, юриспруденцію, філософію тощо.

На підставі аналізу позицій сучасних учених, зарубіжних науковців, які зверталися до вивчення проблем тлумачення, зазначається, що найчастіше правозастосовній практиці пропонуються наступні способи тлумачення норм права: граматичний (філологічний), логічний, систематичний, історичний (політичний, історико-політичний), телеологічний, функціональний, семантичний, спеціально-юридичний, юридико-джерелознавчий, соціологічний, тлумачення за аналогією, термінологічний, етичний, еволютивний, синтетичний. Проаналізувавши кожен з указаних способів, дисертантка робить висновок про доцільність виокремлення й наукового осмислення тільки перших 6-ти з них. На підтримку цієї тези наводяться вагомі аргументи. Доводиться, що жорстка алгоритмізація процесу судового тлумачення норм кримінально-процесуального права неможлива, послідовність застосування способів залежить від внутрішнього переконання судді, який тлумачить норму. Підкреслюється, що способи тлумачення є взаємопроникаючими за змістом, функціонують у єдності, а мета тлумачення може бути досягнута лише на підставі вмілого їх комбінування.

У підрозділі 3.2. «Лексико-граматичне тлумачення норм кримінально-процесуального права» констатується, що лексико-граматичне тлумачення Ї це єдиний спосіб тлумачення, існування якого є загальновизнаним і не заперечується вченими. З його використання розпочинається усвідомлення суддею смислу норми кримінально-процесуального права. Проте серед дослідників і досі не склалося одностайної думки щодо номінації цього способу. Авторка не погоджується з ученими, які йменують його філологічним, лексичним, текстовим, текстуальним, термінологічним, синтаксичним, словесним, мовним чи юридико-лінгвістичним. Аргументується, що поняття, яке найповніше відображає процеси, пов'язані з відповідним способом тлумачення норм права, можна позначити терміном «лексико-граматичне тлумачення», і наводяться аргументи на підтримку цієї точки зору. Лексико-граматичне тлумачення норм права - це спосіб з'ясування смислових параметрів норми права за допомогою встановлення лексичного і граматичного значення мовних одиниць та їх внутрішньотекстових зв'язків.

Процес лексико-граматичного тлумачення суддею норми кримінально-процесуального права умовно можна поділити на етапи. Перший - лексико-морфологічний, на ньому встановлюється значення лексичних одиниць норми права - окремих слів, термінів, виявляється їх понятійне значення; другий - синтаксичний, на якому здійснюється вивчення словосполучень і речень, що формують текст норми права в цілому. Саме на підставі такого поділу будується архітектоніка розкриття механізму лексико-граматичного тлумачення: за різними критеріями наводиться класифікація термінів, які містяться у кримінально-процесуальному законі, розкривається її значення для з'ясування смислу норми права, звертається увага на роль морфологічних складників (рід, число, відмінок) і наводяться приклади із судової практики, що ілюструють помилки, яких припускаються судді при їх неврахуванні. Особлива увага приділяється полісемантичним (багатозначним) термінам, графічній і морфологічній неоднозначності, словотворчій варіативності викладу термінів, неологізмам, що містяться в нормах кримінально-процесуального права і також мають суттєве значення для їх судового тлумачення.

Наявність легальних дефініцій полегшує роботу суб'єкта правотлумачення і правозастосування, оскільки зобов'язує його розуміти поняття саме в тому значенні, в якому вказав його законодавець. Однак, підтримуючи думку В.М. Савицького, що КПК не повинен перетворятись на словник термінів або підручник, дисертантка зазначає, що легальна дефініція не завжди є засобом уточнення значення поняття, оскільки, ймовірно, не може охопити всебічних зв'язків явища. Крім того, вона будується за загальними лексико-граматичними правилами, що не виключає виникнення проблем, властивих будь-якому правовому тексту, у зв'язку з чим також може виникнути необхідність тлумачення самої дефініції. Звертається увага на ст. 32 КПК, ст. 6 проекту КПК (реєстраційний №1233) і вказується на недоліки побудови в них деяких понять з точки зору законодавчої техніки, які розкриваються через казуїстичний перелік, використання аналогічних або однокореневих термінів, що породжує тавтологію й негативно позначається на тлумаченні норми кримінально-процесуального права.