Потреба в чітких нормативних дефініціях стала особливо відчутною останнім часом через зростання загального обсягу законодавства, вплив практики Європейського суду з прав людини на вітчизняну правотлумачну практику. Дуже складно передбачити, в яких саме випадках необхідно давати дефініцію, бо це залежить від суб'єктивної волі законодавця. Цілком очевидно, якщо термін однозначний, вживається у своєму звичайному значенні, зрозумілий для правозастосовника, він навряд чи потребує визначення. Якщо він без додаткового пояснення видається недостатньо чітким і можливе його двозначне тлумачення, він має визначатися законодавцем. У КПК потрібно навести чітку дефініцію спеціальним юридичним термінам і тим міжгалузевим, що мають у різних галузях права своє специфічне значення. До таких, зокрема, можна віднести терміни, які ще й досі не отримали в кримінально-процесуальному законі автентичного тлумачення: «затримання», «клопотання», «заява», «скарга», «належність доказів», «допустимість доказів», «нічний час», «мотивованість», «представник», «державне обвинувачення», «окрема думка», «житло», «інше володіння», «санкція» та ін.

Системний підхід до процесу з'ясування смислу норми кримінально-процесуального права з використанням лінгвістичних і правових знань сприяв розробці правил лексико-граматичного тлумачення, за допомогою яких суддя, здійснюючи тлумачення такої норми, зможе отримати цілісне уявлення про неї, з'ясувати її дійсний смисл, що в кінцевому підсумку забезпечить законність наступного правозастосовного процесу.

Підрозділ 3.3. «Логічне тлумачення норм кримінально-процесуального права» містить аргументи на підтримку позиції вчених (Ю.М. Тодика, О.С. Шляпочніков, П.С. Елькінд) про самостійність логічного способу тлумачення, в ньому розглядається механізм останнього.

Передусім підкреслюється, що нормотворчий процес передбачає знання й використання законів логіки, бо в процесі створення нормативно-правового акта законодавець оперує одиницями сучасної мови. Це передбачає дотримання не лише правил мовознавства, а й законів логіки. Оскільки текст нормативно-правового акта відбиває пізнавально-розумову діяльність людини, що неможлива без мови, то й специфіку мови законодавства (особливо її синтаксичного складника) не можна зрозуміти без урахування логічних правових категорій. Ось чому процес тлумачення нерозривно пов'язаний з аналізом як логічним, так і мовним, а логічне тлумачення - це інтелектуально-вольова діяльність, у перебігу якої суб'єкт правотлумачення з'ясовує смисл норми кримінально-процесуального права за допомогою законів логіки (тотожності, суперечності, виключення третього, достатньої підстави) і логічних прийомів (логічного перетворення, виведення норм із норм, висновків із понять, висновків за аналогією, висновків від протилежного, доведення до абсурду, висновків з умовиводу ступеня). Розкривається специфіка застосування законів формальної логіки при логічному тлумаченні судом норм кримінально-процесуального права. Значна увага приділяється: (а) використанню логічного закону суперечності при тлумаченні статей 367, 369, 398 КПК судом апеляційної й касаційної інстанцій; (б) закону достатньої підстави при мотивуванні рішень, які приймаються в кримінальному судочинстві; (в) закону виключення третього при постановленні вироку суду; (г) логічного прийому «висновки за аналогією» при тлумаченні понять «житло та інше володіння особи», ст. 154¹ КПК про предмет застави. На підставі проведеного дослідження розроблені правила логічного способу тлумачення норм кримінально-процесуального права.

У підрозділі 3.4. «Системне тлумачення норм кримінально-процесуального права» констатується, що уточненню підлягає номінація розглядуваного способу тлумачення, яке традиційно йменується «систематичним». Підтримується думка незначного числа тих українських учених (Ю.Л. Власов, Д.М. Михайлович, Ю.М. Тодика, П.М. Рабінович, С. Є. Федик), які вважають, що з огляду на це найменування можна зробити помилковий висновок про його сутність. Якщо виходити з буквального значення, то під систематичним тлумаченням слід розуміти постійну, регулярну, багато разів здійснювану діяльність, що спирається на певну планомірну систему. Смисл же цього способу інший. Норма права є складником, первинним елементом цілісної, високоорганізованої і єдиної системи права. Тому, порушуючи усталену традицію, авторка висловлює пропозицію вказаний спосіб тлумачення йменувати «системним» і пропонує таке визначення: системне тлумачення норм кримінально-процесуального права - це інтелектуально-вольова діяльність суб'єкта правозастосування, що ґрунтується на сукупності властивих їй прийомів і правил, у перебігу якої смисл норм кримінально-процесуального права з'ясовується з урахуванням ієрархічних, структурних і функціональних зв'язків системи права.

Розвивається положення, що виявлення системних зв'язків дає змогу судді правильно встановити смисл тлумаченої норми права, зрозуміти сферу її дії, окреслити коло осіб, на яких вона поширюється. Розглядаються всі різноманітні й різноплощинні зв'язки, що виникають між структурними підрозділами системи права, - ієрархічні, структурні й функціональні, але особлива увага приділяється функціональним, оскільки саме вони при системному тлумаченні норм права набувають найбільшого значення. До них належать зв'язки норми кримінально-процесуального права, яка тлумачиться: (а) з оперативними нормами; (б) з нормами, що закріплюють принципи кримінально-процесуального права; (в) з дефінітивними нормами; (г) з нормами, які логічно пов'язані з тлумаченою нормою (конкретизуючими, доповнювальними, уточнювальними); (д) із загальними, спеціальними й виключними нормами; (е) з колізійними нормами; (є) зв'язки бланкетних і відсильних норм. На конкретних прикладах, у тому числі і з практики ВСУ, наводяться правотлумачні помилки, яких припускаються судді при неврахуванні розглянутих системних зв'язків.

Проведене дослідження дозволило сформулювати правила системного тлумачення норм кримінально-процесуального права.

У підрозділі 3.5. «Історичне тлумачення норм кримінально-процесуального права» зазначається, що, незважаючи на очевидну значущість історичного способу тлумачення, в юридичній літературі він досліджений фрагментарно і досить рідко використовується в судовій практиці для обґрунтування прийнятого судового рішення. Проведене узагальнення судової практики показує, що нечисленні випадки такого тлумачення (переважно конституційними судами) зводяться до вивчення законодавчого генезису у зв'язку з тим чи іншим конкретним випадком або до посилань на соціально-політичні реалії, що існували на час прийняття акта або норми права, що тлумачиться. Аналізуються причини такої ситуації. Підкреслюється, що затребуваність історичного тлумачення зростатиме, що пов'язано з новелізацією сучасного кримінально-процесуального законодавства, постійним його вдосконаленням, співіснуванням «старих» норм паралельно з нещодавно прийнятими. Особливо буде в цьому потреба на перших кроках застосування нового КПК, прийняття якого очікується найближчим часом. Це пояснюється тим, що існуватиме психологічна залежність суддів від норм попереднього законодавства, коли вони перебуватимуть у полоні старих понять та уявлень про зміст законів, які діяли тривалий час і які за інерцією впливатимуть на правосвідомість, тлумачення й застосування нового законодавчого акта.

При історичному тлумаченні може здійснюватись: (а) ретроспективний аналіз конкретно-історичних умов появи норми права; (б) визначення часу її ухвалення; (в) дослідження генезису змісту норми (в разі доповнення або зміни її законодавцем); (г) вивчення законопроектів, пояснювальних записок до них, матеріалів їх обговорення, практики застосування, актів тлумачення (особливо офіційного); (д) з'ясування змісту скасованих норм права, а також інших документів та обставин, установлення яких, на думку суб'єкта правотлумачення, може мати значення для правильного розуміння тлумаченої норми.

На відміну від інших способів тлумачення, у межах яких відбувається переважно аналіз безпосереднього змісту чинної норми права або нормативно-правового акта (виняток становить лише цільове тлумачення), у перебігу історичного тлумачення аналізуються матеріали, що не входять у систему сучасного права, а стали правовою історією. Навіть скасовані нормативно-правові акти, ті, що вже втратили чинність, не втрачають свого інформаційного значення, набувають історичного сенсу, можуть використовуватися для порівняльно-правових досліджень, які сприяють кращому розумінню смислу й мети чинних правових розпоряджень. Усі ці аргументи ілюструються прикладами з практики КСУ та із судової правотлумачної практики. Наголошується, що саме історичне тлумачення здійснюється при реабілітації жертв політичних репресій, при тлумаченні оцінних понять і норм, що регулюють перегляд кримінальних справ за нововиявленими обставинами.

У підрозділі 3.6. «Телеологічне (цільове) тлумачення» за основу своєї позиції з питання про доцільність виокремлення розглядуваного способу тлумачення дисертантка бере наступну аксіому: немає й не може бути правових приписів, які не мають своєї мети. Як праву в цілому, так і його окремим елементам властиве певне цілеспрямування. Кожен юридичний акт має свою мету незалежно від того, виражена вона в ньому прямо чи опосередковано. У свою чергу, цільова спрямованість властива нормі права як первинному елементу системи права. Мета норми права - це бажаний результат, для досягнення якого вона прийнята, тому її встановлення є одним з найважливіших критеріїв тлумачення смислу цієї норми. Правильне визначення мети дозволяє правозастосовникові не тільки з'ясувати смисл норми права в цілому, а й визначити процесуальні засоби її досягнення, винести законне й обґрунтоване рішення, ефективно застосувати цю норму, що має велике значення саме у сфері кримінального судочинства.

Наводяться аргументи на підтримку позиції вчених (Т.Я. Насирова, Є. Л. Садикова, П.М. Рабінович) про необхідність виокремлення телеологічного тлумачення як самостійного способу. Зіставляються телеологічний, логічний, історичний, системний способи тлумачення, вказується, що кожен з них має свої правила, які не слід поєднувати. На цій підставі висуваються додаткові аргументи на підтримку тези про самостійність цільового способу тлумачення, дається його визначення. Наголошується, що цей спосіб сприяє знаходженню шляху до встановлення розумного балансу в пізнанні єдності змісту й форми кримінально-процесуального закону.

Вивчаються поняття «цілі», «завдання», «призначення» норм права. Наводяться приклади цільового тлумачення не тільки норм вітчизняного кримінально-процесуального права (ч. 2 ст. 20, ч. 1 ст. 38, ч. 1 ст. 103, ч. 1 ст. 116, ст. 148, ст. 190, 194, 201 КПК та ін.), а й із правотлумачної практики Європейського суду з прав людини, Верховного Суду США, пов'язані саме з кримінальним судочинством.

У підрозділі 3.7. «Проблеми функціонального (раціонального) тлумачення норм кримінально-процесуального права» досліджується генезис цього способу тлумачення. Зазначається, що його визнання як самостійного способу тлумачення є найбільш спірним у юридичний літературі. Наводяться позиції вчених, які пропонують різні його найменування: соціологічний (Н.Л. Гранат, О.М. Колеснікова, М.С. Тимофєєв), реалістичний (Р. Ієрінг, Ж. Карбоньє), еволютивний (еволюційний) (В.А. Туманов), динамічний (В. І. Манукян). Але, незважаючи на відмінності в назві, по суті, йдеться про один спосіб, сутність якого полягає в тому, що правозастосовник при тлумаченні норми права спирається на виявлення певних сучасних чинників та умов, які, зрештою, так чи інакше впливають на її смисл.

Аналізуються підходи науковців до розуміння сутності розглядуваного способу та його найменування, проводиться розмежування між ним та іншими способами тлумачення. Щоб уникнути підміни понять і можливості помилки при використанні цього способу, який часто сприймається суддями як тлумачення з точки зору виконуваних у кримінальному процесі функцій або функцій норми права, висловлюється пропозиція йменувати його «раціональним», тобто розумно обґрунтованим, доцільним, спрямованим на краще, більш розумне застосування, таким, що базується на вимогах розуму й логіки.

Положення, що містяться в нормі права, можуть застарівати, проте вони застосовуються в умовах динамічних, постійно змінюваних суспільних правових відносин, в умовах технічного прогресу. Застарілі підходи, властиві часу ухвалення тієї чи іншої норми, не повинні гальмувати правозастосовний процес, ними неприпустимо мотивувати відмову в захисті прав і законних інтересів громадянина. Суддя не може відмовити в праві на судовий захист унаслідок мовчання закону. Крім того, Конституція України закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ч. 2 ст. 124).

Сутність раціонального тлумачення норм кримінально-процесуального права, на думку дослідниці, полягає не в тому, щоб виробити свій смисл і нав'язати його оточуючим, а в тому, щоб установити волю законодавця, вкладену ним у норму права. При раціональному тлумаченні норми права основним орієнтиром має бути саме життя, ті конкретні життєві умови, в яких ця норма реалізується. За допомогою цього способу тлумачення робиться, так би мовити, «інвентаризація» норм права. Відставання ж закону від потреб часу сприяє посиленню динамічних тенденцій у процесі тлумачення, і саме раціональне тлумачення здатне його усунути.

Найчастіше розглядуваним способом тлумачення оперує Європейський суд з прав людини, чим зберігається актуальність Конвенції з прав людини та основоположних свобод, іі відповідність сучасності, без внесення змін до її тексту. У правотлумачній практиці даний спосіб тлумачення іноді йменують «еволютивним». Але ж він відображає тільки одну сторону тлумачення норм права або автономних правових понять з урахуванням сучасних підходів: раніше вироблена судом думка про смисл норми еволюціонує, змінюється відповідно до потреб часу. Однак Європейський суд з прав людини також може створювати прецеденти тлумачення вперше, позиція по яких ще не була висловлена. У цьому разі не існує еволюціонування позиції Суду, тоді як норми Конвенції незмінні, а при тлумаченні враховані конкретні життєві умови. Цей аргумент ще раз підкреслює нагальну потребу зміни найменування, оскільки тлумачення раціональне охоплює своїм обсягом також і еволюційне.

У кримінальному процесі в результаті раціонального тлумачення норм кримінально-процесуального права не повинні порушуватися права й законні інтереси осіб, залучених до сфери кримінального судочинства. Тлумачення не повинно суперечити режиму законності. Сучасні підходи, що враховуються суб'єктом тлумачення норми права, можуть настільки вплинути на її смисл, наскільки це не суперечить її основній меті, меті нормативно-правового акта, в якому ця норма міститься. Оскільки раціональне тлумачення, як правило, пов'язано з інваріантністю висновків суб'єктів, які тлумачать норму, то в мотивувальній частині рішення для обґрунтування власної позиції їм доцільно назвати шляхи формування особистого переконання й висновки, покладені в основу ухваленого рішення. Пропозиції дисертантки спираються на приклади раціонального тлумачення таких понять, як «право не свідчити проти самого себе», «право на оскарженні дій слідчого і прокурора», «захист судом прав та свобод людини», «зняття інформації з каналів зв'язку», «застосування науково-технічних засобів» та ін. Підсумком проведеного дослідження стало формулювання наступного визначення: раціональний спосіб тлумачення норми кримінально-процесуального права - це сукупність прийомів і правил, за допомогою яких дійсний її смисл установлюється з урахуванням сучасних соціальних, історичних, політичних, етичних і правових потреб правозастосовної практики за умови, що суб'єкт правотлумачення не виходить за межі того смислу тлумаченої норми права, який вклав у неї законодавець.

Розділ 4 «Роль тлумачення в переборенні дефектів логіко-структурної системи кримінально-процесуального права та в розумінні оцінних понять» складається із 3-х підрозділів.

У підрозділі 4.1. «Евристичний характер тлумачення при подоланні прогалин у кримінально-процесуальному законодавстві» аналізуються причини виникнення прогалин у чинному кримінально-процесуальному законодавстві, систематизуються підходи правознавців до інституту аналогії у кримінальному судочинстві, наводяться приклади таких прогалин і шляхи їх подолання, вказується на непослідовність законодавця щодо правового регулювання питання можливості застосування аналогії в кримінально-процесуальному законодавстві. На підставі проведеного узагальнення визначається роль тлумачення в переборенні суддею прогалин кримінально-процесуального законодавства. Особливість тлумачення при аналогії кримінально-процесуального закону полягає в тому, що воно має евристичний характер. Незважаючи на те, що тієї норми права, яка має регламентувати відносини, бракує, зробити цей висновок можна тільки за допомогою саме правотлумачної діяльності. Ось чому перш ніж констатувати наявність прогалини у правовому регулюванні, правозастосовникові належить ретельно проаналізувати фактичні обставини справи й спробувати відшукати відповідну норму кримінально-процесуального права, яка регламентувала б відносини, що виникли. За браком такої норми необхідно шляхом тлумачення з використанням його способів з'ясувати, чи не є така прогалина уявною, тобто чи існують норми, які так чи інакше регулюють даний вид суспільних відносин (що виключає наявність прогалини), а також чи не є так зване «умовчання законодавця» навмисним.

Виявлення прогалини у кримінально-процесуальному праві передбачає не лише знання правозастосовником законодавства, наявність у нього професіонального досвіду, а й уміле оперування способами тлумачення норм права, які відіграють суттєву роль не тільки при діагностуванні прогалини, а й (що важливіше), у законному й обґрунтованому її подоланні. Розглядається роль кожного способу тлумачення в подоланні прогалин кримінально-процесуального регулювання.

Досліджено проблеми розмежування поширювального тлумачення й застосування закону за аналогією. Доведено, що небезпека помилкової заміни останнього поширювальним тлумаченням може призвести до негативних наслідків. Важливим складником тлумачення й наступного застосування норми права за аналогією вважається обов'язкове мотивування прийнятого суддею рішення, коли необхідно вказати на виниклу прогалину й обґрунтувати необхідність застосування відповідної норми права за аналогією.

У підсумку рекомендуються правила тлумачення й наступного застосування норми права за аналогією, а також пропонується доповнити КПК статтею «Застосування аналогії у кримінальному судочинстві».

У підрозділі 4.2. «Колізії норм кримінально-процесуального права і шляхи їх подолання» розглядаються ознаки, властиві колізіям, виникаючим у кримінальному судочинстві, види колізій (темпоральні, ієрархічні, змістовні), способи їх подолання й усунення і вказується на роль тлумачення в подоланні виниклих простих і складних колізій (колізійних складів).

У процесі вивчення корелюючих видам колізій способів їх подолання підкреслюється, що у зв'язку з браком формальної визначеності останніх, ці способи часто не сприймаються суддями й іншими правозастосовниками як загальнообов'язкові. Зазначається, що механізм, який містить у собі алгоритм подолання колізій, повинен бути створений на законодавчому рівні, оскільки в країнах романо-германської системи права аргументування своєї позиції доводами, що спираються на положення теорії права, не завжди знаходить підтримку серед правозастосовників. Звідси цілком виправданою є пропозиція закріпити їх у Законі України «Про нормативні правові акти», як це зроблено в однойменних законах Бєларусі, Казахстану, Узбекистану.

Окрім розроблених теорією права ієрархічного, темпорального і змістовного правоположень, спрямованих на розв'язання колізій, пропонується ще одне, яке відбиває горизонтальну ієрархію в системі нормативно-правових актів і яке стисло можна сформулювати як «пріоритет кодифікованого акта», або «пріоритет галузевого кодифікованого акта», що має особливе значення для подолання колізій у кримінальному судочинстві. Його суть полягає в наданні особливого значення саме КПК при вирішенні колізій у кримінальному судочинстві як акту, який є «основним законом» галузі. Пріоритет кодифікованого акта означає: (1) серед законів, регулюючих кримінально-процесуальні відносини (окрім Конституції України й міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України), також існує певна ієрархія, вершину якої займає КПК; (2) при визначенні порядку провадження по кримінальній справі застосуванню підлягає переважно КПК, а якщо його окремі положення суперечать конституційним нормам, - Конституція України. Якщо кримінально-процесуальні норми містяться в яких-небудь інших законодавчих актах, вони не повинні суперечити Основному Закону, вказаним міжнародним договорам і КПК, а підлягають обов'язковому приведенню у відповідність із ними. Якщо приймаються нові закони, що мають самостійний предмет регулювання, але стосуються кримінально-процесуальних відносин, вони мають відповідати принципам кримінального процесу, можуть використовуватися тільки після того, як будуть інкорпоровані до КПК, або КПК може містити бланкетну норму, що відсилає до того закону, де те чи інше питання знайшло своє більш розгорнуте закріплення.

Примат кодифікованого акта в кримінальному процесі при подоланні колізій повинен указувати також на те, що сама специфіка кримінального судочинства вимагає, щоб будь-які обмеження прав і законних інтересів громадян, пов'язані з кримінальним провадженням, були передбачені тільки в КПК. Аналогічно має розв'язуватися й питання щодо компетенції суб'єктів, які ведуть кримінальний процес. Запропоноване колізійне положення про пріоритет галузевого кодифікованого акта буде гарантією реалізації державної політики у сфері кримінального судочинства, єдності правового регулювання галузі права, дозволить уникнути суперечностей між КПК та іншими актами, вирішити наукові спори про галузеву належність низки кримінально-процесуальних інститутів і не тільки сприятиме переборенню можливих колізій між тими нормами права, які треба застосувати, а й дозволить запобігти їх появі, проникненню в кримінальне судочинство норм, які не відповідають його основним принципам, суперечать його завданням, порушують єдину кримінально-процесуальну форму, яка забезпечує особі, залученої в його орбіту, захист прав і законних інтересів. Указується, що саме на підставі цього запропонованого положення доцільно вирішувати існуючі зараз колізії між КПК (ст. 4, 27, 97, 20, 121) і Митним кодексом України (ст. 391), Сімейним кодексом України (ч. 4 ст. 161), Законом України «Про інформацію» (ч. 3 ст. 47¹).

При переборенні колізій норм кримінально-процесуального права пропонується також керуватися принципом верховенства права. Одним з проявів останнього є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим його культурним рівнем. Усі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, що значною мірою отримало відбиття в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу й рівність особи.

Тлумачення при подоланні колізії відіграє подвійну роль. Воно набуває значення вже при констатації факту її виникнення при з'ясуванні смислу самих норм, між якими виникла колізія. На прикладах із правозастосовної судової практики показується роль кожного способу тлумачення при подоланні колізій. Також тлумачення може відігравати самостійну роль при подоланні колізій. Так, у результаті офіційного нормативного автентичного тлумачення норми орган, який видав нормативний акт, роз'яснює порядок її застосування, створює колізійні норми, що є засобом або запобігання можливим виникаючим колізіям, або їх подолання.

Звертається увагу на те важливе значення, якого набуває тлумачення при подоланні колізій, що виникають у нормативному регулюванні, яке дає КСУ. Відмінною рисою конституційного правосуддя є те, що за його допомогою колізія не лише долається, а й усувається. Відмічається вагома роль легального тлумачення у правозастосовному процесі щодо подолання виниклих колізій між нормами, які регулюють кримінально-процесуальні правовідносини. Воно надається у постановах Пленуму Верховного Суду України, рішеннях ВСУ, що мають прецедентний характер для правозастосовної практики. Казуальне тлумачення порядку подолання колізії, яке має обов'язковий характер лише для конкретного випадку, може дати суд загальної юрисдикції.

У підрозділі 4.3. «Значення тлумачення при встановленні обсягу оцінних понять» зазначається, що ефективність правозастосовного процесу багато в чому залежить від того, як сформульовані норми права, які засоби законодавчої техніки використовує законодавець для їх побудови, а також від чіткості понять, за допомогою яких сформульовано норми. Залежно від ступеня конкретизації (визначеності) всі поняття поділяються на абсолютно визначені й відносно визначені. Останні, у свою чергу, поділяються на 2 види - поняття, ознаки яких формулюються щодо окремого виду правових норм, і оцінні поняття. За браком чіткої законодавчої фіксації критеріїв щодо обсягу оцінних понять установлення їх змісту є прерогативою суб'єкта, який застосовує норму на підставі внутрішнього переконання та правосвідомості. Розглядаються особливості оцінних понять, їх логічна структура.

Аналізуються оцінні поняття, які містяться в чинному кримінально-процесуальному законодавстві, й особливості їх тлумачення. Продемонстровано, як їх роз'яснює Європейський суд з прав людини, як установлюється їх обсяг правозастосовниками Великої Британії, Нідерландів, Німеччини, Швейцарії. Розглядаються проекти КПК і констатується не завжди виправдана тенденція до значного збільшення в них кількості оцінних понять. Показується роль способів тлумачення у встановленні їх змісту. Акцентується увага на тому, що тлумачаться розглядувані поняття за допомогою майже всіх способів, але найчастіше застосовується раціональний (функціональний).

Доцільності існування оцінних понять у нормах кримінально-процесуального права кореспондують аргументи на підтримку точки зору про неможливість відмовитися від абстрактно-типізуючого способу викладення кримінально-процесуальних норм і відносної визначеності формулювання деяких понять. Використання оцінних понять сприяє динамічності в регулюванні кримінально-процесуальних відносин, особливо в період проведення правової реформи. Незважаючи на те, що в них фіксуються лише загальні ознаки змісту даного поняття, вони дозволяють урахувати всі особливості конкретної справи, соціальні умови, дають підставу для вироблення власної правової позиції правозастосовника, активізують правову ініціативу, прояв процесуальної самостійності.

Формулюються пропозиції, спрямовані на забезпечення законного й обґрунтованого застосування норм кримінально-процесуального права, які містять оцінні поняття.

Висновки

На підставі проведеного комплексного дослідження правозастосовного тлумачення судом норм кримінально-процесуального права й розроблених теорією права положень щодо правотлумачної діяльності, а також з урахуванням специфіки правозастосовного тлумачення норм кримінально-процесуального права сформульовано висновки, у яких містяться основні результати дослідження.

1. Правозастосовне тлумачення норм кримінально-процесуального права визначається як інтелектуально-вольова діяльність суб'єктів тлумачення, спрямована на з'ясування зумовленого сучасними потребами суспільного розвитку смислу норм з метою правильного їх застосування, а також роз'яснення засвоєного, що об'єктивується в акті тлумачення.

2. Правозастосовне тлумачення норм кримінально-процесуального права синтезує досягнення 2-х наукових напрямів - теорії тлумачення й теорії застосування норм права. Воно є складним пізнавальним процесом, стадійною діяльністю. Етапи тлумачення та їх взаємозв'язки залежать від того, який вид тлумачення здійснюється, від суб'єкта тлумачення, а також мети правотлумачної діяльності. Етапами правозастосовного тлумачення судом норм кримінально-процесуального права є з'ясування їх смислу й роз'яснення з'ясованого, що знаходить своє відбиття в акті тлумачення.

3. Механізм тлумачення норм різних галузей права спирається на загальні положення, розроблені теорією права, але він має й певні особливості, які обов'язково слід враховувати для забезпечення успішного правозастосовного тлумачення норм кримінально-процесуального права. До них треба віднести наступне: процес тлумачення й застосування норм останнього перебуває в органічному взаємозв'язку із застосуванням норм кримінального права; специфічними є правовідносини, у межах яких відбувається процес реалізації норм кримінально-процесуального права: одним із суб'єктів цих правовідносин завжди виступає орган держави (посадова особа), наділений владними повноваженнями; завершальним етапом правотлумачної діяльності є винесення правового рішення (акта застосування права), у якому має знайти своє відбиття позиція правозастосовника щодо з'ясованого смислу норми кримінально-процесуального права; обов'язковим є мотивування винесеного рішення.

Особливістю правозастосовного тлумачення норм кримінально-процесуального права є урахування пріоритетності захисту прав і свобод людини, залученої у сферу кримінального судочинства, основних засад кримінального судочинства, норм моралі. На тлумачення цих норм впливає сама система кримінального процесу: кожна попередня його стадія не тільки створює необхідні передумови для успішного вирішення завдань стадії наступної, але й на кожній наступній стадії, як правило, підлягає контролю законність дій і рішень, що мали місце на стадіях попередніх.

4. Правотлумачна практика є видом юридичної практики і становить собою єдність правотлумачної діяльності, спрямованої на з'ясування смислу норми права з метою її правильного застосування, а також сформованого (накопиченого) в перебігу вказаної діяльності досвіду компетентних органів держави, наділених владними повноваженнями, що знаходить своє віддзеркалення в актах тлумачення.

5. Тлумачення норм кримінально-процесуального права має спиратись на систему основних засад - керівних положень, що справляють організуючий, орієнтуючий та інформаційний вплив на перебіг розумових операцій, які зумовлюють процес тлумачення, що в кінцевому підсумку забезпечує адекватне розкриття смислу тлумаченої норми, ефективність правотлумачної діяльності й подальше правозастосування. До їх числа пропонується віднести 3 групи принципів: принципи кримінального процесу; власні принципи тлумачення норм кримінально-процесуального права (об'єктивність, неприпустимість зловживання правом при тлумаченні, повнота використання способів тлумачення, однаковість); доктринальні принципи тлумачення (науковість, єдність теорії і практики, гуманізм, справедливість). Власні принципи правотлумачної діяльності повинні знайти законодавче закріплення в галузевому законодавстві або в майбутньому Законі України «Про нормативно-правові акти» в загальному вигляді для здійснення всієї правотлумачної діяльності норм права.

6. Найважливішим процесуальним рішенням суду першої й апеляційної інстанцій у кримінальному процесі, актом казуального тлумачення є вирок суду. Підставою для його постановлення служать 2 взаємозв'язані елементи - фактичний і правовий. Фактичні мотиви, викладені у вироку, повинні відбивати аналіз досліджених у судовому розгляді джерел доказів з точки зору їх належності, допустимості, достатності, достовірності. Правові мотиви, які теж належить наводити у вироку, становлять собою казуальне тлумаченням норм права. З огляду на важливу правову й соціальну роль вироку суду в його мотивувальній частині слід наводити мотиви, відповідно до яких на підставі тлумачення норми права й особистого переконання суддя вважає за необхідне застосувати ту чи іншу норму права. Таке мотивування не є привілеєм акта конституційного тлумачення, а однаковою мірою має обґрунтовувати ухвалюване рішення при постановленні вироку суду як акта казуального тлумачення норм права. Винесення немотивованого судового рішення згідно з правотлумачною практикою Європейського суду з прав людини є порушенням права на справедливий суд, гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відсутність у вироку суду належного мотивування - як фактичного, так і правового складника - слід визнати істотним порушенням кримінально-процесуального закону, що повинно тягти за собою скасування вироку.

7. За сучасних умов основне джерело права в державі - закон - недостатньо оперативно регулює динамічні суспільні відносини. У зв'язку із цим суду потрібно визначати правову політику властивим йому способом - на підставі створення судового прецеденту. Підґрунтям надання актам судової влади сили судового прецеденту є необхідність забезпечення однаковості судової практики, дотримання законності у кримінальному судочинстві, захисту прав та свобод осіб, залучених до орбіти кримінального судочинства, реалізації норм Конституції України як норм прямої дії, подолання колізій і прогалин, які виникають у правовому регулюванні кримінально-процесуальних правовідносин.

8. Серед рішень судів загальної юрисдикції судовим прецедентом у кримінальному процесі слід розглядати тільки судову практику вищої судової інстанції: постанови Пленуму Верховного Суду України; рішення по конкретних справах Верховного Суду України - ухвали колегії суддів Судової палати по кримінальних справах, колегії суддів Військової судової колегії Верховного Суду України, винесені ними при перегляді вироків, постанов та ухвал судів (розд. ІV КПК), а також при перегляді судових рішень у порядку виключного провадження (гл. 32 КПК). Судовим прецедентом указані акти стають за умови набрання ними законної сили, а також публікації їх в офіційних виданнях ВСУ (ч. 8 ст. 55, ч. 3 ст. 57 Закону України «Про судоустрій України»).

9. Під судовим прецедентом розуміється вироблений судовою практикою, підтверджений авторитетом вищої судової інстанції держави, опублікований в офіційному друкованому органі Верховного Суду України зразок нормативного чи казуального тлумачення й роз'яснення норми права, який заповнює, доповнює або тимчасово замінює нормативне регулювання певних суспільних відносин і є обов'язковим для застосування в аналогічних справах чи при застосуванні розтлумаченої норми права. При використанні судового прецеденту для вирішення конкретної кримінальної справи необхідна наявність фактичного і правового складника, тобто єдність аналогічних фактичних обставин справи, а також відповідної норми, яка підлягає застосуванню.

10. Залежно від правового змісту вироблені судовою практикою прецеденти доцільно класифікувати на 3 види Ї прецедент тлумачення, прецедент роз'яснення і прецедент, що містить нову норму. Цей класифікаційний критерій висувається у зв'язку з необхідністю розмежування інформаційної й нормативної новизни в судовому рішенні, що претендує на роль прецеденту.

11. Тлумачення закону, що міститься в постановах Пленуму Верховного Суду - це зразок правильного розуміння норм права, що підлягають застосуванню, який забезпечує єдність судової практики, однаковість використання цих норм, тому рішення суддів, у яких не дотримані сформульовані Пленумом положення, мають бути скасовані вищестоящим судом. У зв'язку із цим пропонуємо доповнити ст. 129 Конституції України, що закріплює принципи судочинства, і гл. 2 «Засади здійснення правосуддя в Україні» Закону України «Про судоустрій України» новим принципом - єдності судової практики.

12. Єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, який на підставі Конституції (ст. 147) вирішує питання про відповідність їй законів та інших правових актів і дає офіційне тлумачення Конституції України й законів України, є Конституційний Суд України. Здійснення конституційного контролю у сфері кримінального судочинства є одним з найважливіших напрямків його діяльності. Рішення й висновки Конституційного Суду України мають прецедентний характер, оскільки відповідають характерним ознакам прецеденту: створюються найвищим судовим органом держави; виносяться в особливому порядку на підставі передбаченої законом спеціальної юридичної процедури; є обов'язковими; підлягають офіційному опублікуванню.

13. Прецедентна практика Європейського суду з прав людини має суттєве значення для розуміння і з'ясування норм Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, правильного визначення змісту й обсягу прав і свобод громадянина, правових понять. Міжнародно-правова договірна природа Конвенції зобов'язує Україну виконувати рішення Суду у справах проти неї. Водночас рішення, винесені проти інших держав, для вітчизняного законодавця та правозастосовника повинні бути рекомендаційними у їх правотворчій і правозастосовній діяльності, оскільки Суд у цих рішеннях не тільки тлумачить Конвенцію, а й формулює певні критерії, яким має відповідати національне законодавство.

14. Смисл норми права може бути адекватно з'ясований правозастосовником, тільки якщо способи тлумачення використовуються комплексно. Спосіб тлумачення визначається, з одного боку, характером незрозумілості, що виникла в нормі права, а з другого - знаннями, які застосовує тлумач для усунення цієї незрозумілості. Серед способів тлумачення, які досліджувалися вченими, слід виділити лексико-граматичний, логічний, системний, історичний, телеологічний і раціональний способи тлумачення норм кримінально-процесуального права. Процес їх застосування алгоритмізувати неможливо, оскільки послідовність їх використання залежить від самої тлумаченої норми, її виду, галузевої належності, характеру вміщеного в ній державного веління, форми викладу правових приписів, суб'єктів тлумачення, рівня їх фахової підготовки тощо. Суддя на підставі свого внутрішнього переконання і правосвідомості має застосовувати всю сукупність способів тлумачення, визначати їх послідовність, у такий спосіб, щоб якомога правильніше, повніше і всебічніше з'ясувати смисл норми права.

15. Кожен спосіб тлумачення повинен містити правила тлумачення, тобто рекомендації, сформульовані з використанням положень певних галузей знань, використовуючи які в сукупності або окремо правозастосовник міг з'ясувати смисл тлумаченої норми права. Майже 90% суддів-респондентів анкетування вказали, що брак науково обґрунтованих правил, притаманних кожному способу тлумачення, негативно позначається на правотлумачній практиці, призводить до того, що цей процес переважно здійснюється ними інтуїтивно.

16. Тлумачення має вагоме значення при заповненні прогалин кримінально-процесуального регулювання й подоланні виниклих колізій. Особливістю тлумачення норми кримінально-процесуального права при застосуванні її за аналогією є те, що воно має евристичний характер. При подоланні колізії зазначених норм тлумачення відіграє двояку роль: (1) воно набуває значення для констатації факту виникнення суперечностей у регулюванні тих чи інших відносин кількома нормами права, при аналізі самих колізуючих норм. Після того, як останні розтлумачено, їх смисл з'ясовано, правозастосовник зможе зробити висновок про необхідність подолання виниклої колізії за допомогою відповідного темпорального, ієрархічного або змістовного правоположення; (2) тлумачення при подоланні колізій може відігравати самостійну роль. Зокрема, в результаті офіційного нормативного автентичного тлумачення орган, який видав нормативний акт, роз'яснює порядок застосування тієї чи іншої норми, створює колізійні норми, що є засобом запобігання або подолання можливих колізій.

Важливу роль у правозастосовному процесі відіграє легальне тлумачення норм права, яке дає Пленум Верховного Суду України. Казуальне тлумачення, що є обов'язковим лише для конкретного випадку, при подоланні колізії має право зробити суд загальної юрисдикції.

Крім ієрархічного, темпорального, змістовного правоположень, за допомогою яких долається колізія між нормами кримінально-процесуального права, пропонуємо керуватися закріпленим у Конституції України принципом верховенства права (ст. 8), а також правоположенням, яке належить іменувати «пріоритет галузевого кодифікованого акта».

17. Оцінні поняття, що містяться в нормах права, на відміну від формально визначених, не мають чіткого змісту й окресленого законодавцем обсягу. Внутрішнє переконання судді про їх обсяг у кримінальному процесі встановлюється на підставі всебічного, повного й об'єктивного дослідження всіх обставин справи, керуючись законом і правосвідомістю. Оскільки використання оцінних понять у кримінально-процесуальному законодавстві є прийомом законодавчої техніки, без якого не можна обійтись, особливого значення набуває питання забезпечення однакового тлумачення правозастосовниками тих норм права, які їх містять. Із цією метою необхідно: (1) при розробці та прийнятті нового КПК України відмовитись від тих оцінних понять (або слів, що штучно їх створюють), які не мають смислового навантаження і з погляду законодавчої техніки є зайвими; (2) закріплювати в нормах права оцінні поняття, застосування яких пов'язано з небезпекою порушення прав і свобод учасників кримінального процесу, з можливим зловживанням правом при їх тлумаченні, є сенс лише у випадках, коли без них не можна обійтись; (3) по можливості слід деталізувати оцінні поняття в законі, що не дозволить вийти за межі легальної конкретизації, служитиме гарантією дотримання прав учасників кримінального судочинства, перешкоджатиме суб'єктивізму і зловживанням з боку державних органів і посадових осіб, які провадять кримінальний процес. У мотивувальній частині рішення, яке приймається на підставі тлумачення норми права, що містить оцінне поняття, правозастосовникові обов'язково належить указати, який правовий зміст вкладається в нього. Цей складник мотивувальної частини рішення суду також може бути предметом оскарження особою, яка має на це право.

У дисертації містяться також інші положення й висновки щодо правозастосовного тлумачення судом норм кримінально-процесуального права. Дисертанткою внесені пропозиції по вдосконаленню норм КПК України, які спрямовані на забезпечення процесу тлумачення, законного й обґрунтованого застосування норм кримінально-процесуального права.

Список праць, опублікованих автором за темою дисертації

1. Капліна О.В. Правозастосовне тлумачення норм кримінально-процесуального права: монографія. - Х.: Право, 2008. - 296 с.

2. Капліна О.В. Слідчі дії // Досудове розслідування кримінальних справ / за заг. ред. Ю.М. Грошевого: навч.-практ. посіб.; / Ю.М. Грошевой, В.В. Вапнярчук, О.В. Капліна, О.Г. Шило - Х.: Фінн, 2009. - С. 57-129.

1. Капліна О.В. Оскарження до суду постанови слідчого та прокурора про порушення кримінальної справи щодо певної особи: актуальні проблеми / О.В. Капліна, О.Г. Шило // Право України. - 2003. - №11. - С. 137-140.

2. Капліна О.В. Міжнародно-правові стандарти захисту прав потерпілих в кримінальному процесі: інтерпретація і проблеми імплементації в національне законодавство України // Вісн. Хмельн. ін-ту регіон. управління та права. - 2004. - №1-2 (9-10). - С. 219-223.

3. Капліна О.В. Оцінні поняття в кримінальному судочинстві // Вісн. Акад. прав. наук України. - Х.: Право, 2004. - №2. - С. 160-167.

4. Капліна О.В. Поширювальне тлумачення і аналогія кримінально-процесуального закону: проблеми розмежування // Вісн. Акад. прав. наук України. - Х.: Право, 2004. - №4 (39). - С. 152-162.

5. Капліна О.В. Теоретичні питання визначення поняття тлумачення норм кримінально-процесуального права // Вісн. Хмельн. ін-ту регіон. управління та права. - 2004. - №4 - С. 208-214.

6. Капліна О.В. До питання про аналогію кримінально-процесуального закону // Юрид. Україна. - 2005. - №1. - С. 55-60.

7. Капліна О.В. Особливості тлумачення норм кримінально-процесуального права // Право України. - 2005. - №3. - С. 114-118.

8. Капліна О.В. Буквальне тлумачення норм кримінально-процесуального права // Вісн. Акад. прав. наук України. - Х.: Право, 2005. - №1 (40). - С. 150-161.

9. Капліна О.В. Тлумачення норм кримінально-процесуального права за обсягом їх правового змісту // Університ. наук. зап.: часоп. Хмельн. ун-ту регіон. управління та права. - 2005. - №1-2. - С. 223-230.

10. Капліна О.В. Проблеми розповсюджувального тлумачення норм кримінально-процесуального права і забезпечення законності правозастосовчої діяльності державних органів, що ведуть кримінальний процес // Університ. наук. зап.: часоп. Хмельн. ун-ту регіон. управління та права. - 2005. - №3. - С. 274-280.

11. Капліна О.В. Проблеми забезпечення адекватності тлумачення частини 4 статті 61 Кримінально-процесуального кодексу України при усуненні захисника від участі у кримінальній справі // Юрид. Україна. - 2005. - №8. - С. 59-63.

12. Капліна О.В. Про тлумачення норм кримінально-процесуального права // Актуал. пробл. держави і права: зб. наук. пр. - Одеса: Одес. нац. юрид. акад., 2006. - Вип. 27. - С. 117-125.

13. Капліна О.В. Актуальні питання застосування законодавства про притягнення до кримінальної відповідальності депутатів місцевих рад / О.В. Капліна, О.Г. Шило // Вісник прокуратури. - 2006. - №12. - С. 46 - 50.

14. Капліна О.В. Традиційний та новий погляд на шляхи подолання колізій норм кримінально-процесуального права // Вісн. Акад. прав. наук України. - Х.: Право, 2007. - №1 (48). - С. 251-262.

15. Капліна О.В. Колізії норм кримінально-процесуального права і шляхи їх подолання // Університ. наук. зап.: часоп. Хмельн. ун-ту управління та права. - 2007. - №1/2. - С. 200-207.

16. Капліна О.В. Проблеми правозастосовного тлумачення норм кримінально-процесуального права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини // Вісн. Акад. прав. наук України. - Х.: Право, 2007. - №2 (49). - С. 187-197.

17. Капліна О.В. Правові стандарти Європейського суду з прав людини. Їх вплив на застосування норм кримінально-процесуально законодавства / О.В. Капліна, В. І. Маринів // Вісник прокуратури. - 2007. - №8. - С. 65-70.

18. Капліна О.В. Проблеми створення належного правового забезпечення адвокатської діяльності в Україні / О.В. Капліна, А.Р. Туманянц // Пробл. законності: респ. міжвідом. наук. зб. - 2007. - №91. - С. 133-140.

19. Капліна О.В. Історичне тлумачення норм кримінально-процесуального права // Університ. наук. зап.: часоп. Хмельн. ун-ту управління та права. - 2007. - №4. - С. 377-383.

20. Капліна О.В. Проблеми функціонального тлумачення норм кримінально-процесуального права // Університ. наук. зап.: часоп. Хмельн. ун-ту управління та права. - 2008. - №1. - С. 218-225.

21. Капліна О.В. Принципи правозастосовного тлумачення норм кримінально-процесуального права // Вісн. Акад. прав. наук України. - Х.: Право, 2008. - №2 (53). - С. 200-211.

22. Капліна О.В. Правовий зміст принципів правозастосовного тлумачення норм кримінально-процесуального права // Університ. наук. зап.: часоп. Хмельн. ун-ту управління та права. - 2008. - №3. - С. 282-288.

23. Капліна О.В. Правотворча роль судової практики у кримінальному судочинстві // Пробл. законності: респ. міжвідом. наук. зб. - 2009. - №100. - С. 346-355.

Размещено на Allbest.ru