Правовий статус Верховного Суду України в системі судової влади

Обсяг повноважень Голови Верховного Суду України пов'язаний з адміністративною посадою, яку він обіймає. Тому вказується на судові, адміністративні, організаційні і представницькі повноваження та потребу їх розширення щодо: 1) долучення до процедури погодження утворення і ліквідації спеціалізованих судів; 2) надання права заперечення на подання голови вищого спеціалізованого суду щодо кандидатур на посади суддів спеціалізованих судів; 3) розширення впливу на кадрове забезпечення апарату Суду щодо патронатної служби Голови та наділення його правом присвоєння рангів державним службовцям ІІ категорії; 4) консолідації представницьких повноважень щодо всієї судової системи.

У підрозділі 3.6. "Судові палати (колегія) як структурні утворення Верховного Суду України" розглядаються проблеми процесуальної й організаційної діяльності судових палат (Військової судової колегії). Обґрунтовано, що судова палата Верховного Суду України - це складова найвищого судового органу у системі судів загальної юрисдикції, яка утворюється Пленумом згідно з Регламентом з метою колегіального здійснення правосуддя у відповідній формі судочинства за правилами, встановленими процесуальним законодавством, та вирішення інших питань, віднесених законом до її компетенції. Стверджується, що колегіальні склади повинні формуватися головою палати, дотримуючись принципу неупередженості, в алфавітному порядку прізвищ суддів та враховуючи кількісну достатність колегій. Особливості правового статусу судових палат обумовлюються змістом процесуальних норм, проте вести мову про єдність Верховного Суду України в контексті їх діяльності не можна. Пропонується надати Пленуму повноваження з перегляду судових рішень, які набрали законної сили, за умови, що справа не була переглянута в апеляційному, касаційному порядку. Для підсилення правового статусу голови судової палати йому необхідно надати право ініціювання перегляду вказаних справ у відповідному провадженні.

У підрозділі 3.7. "Пленум та Президія як структурні утворення Верховного Суду України" проведено класифікацію повноважень Пленуму Верховного Суду України, до яких віднесено організаційні, кадрові, правороз'яснювальні, контрольні, посвідчувальні. Пропонується розширити його повноваження шляхом надання права розгляду справ і права надання дозволів на притягнення посадових осіб до кримінальної відповідальності. Постанови Пленуму з питань правозастосування виконують роль тлумачень, які визначаються як підзаконні нормативні акти субсидіарного характеру щодо інших джерел права. Ознаками таких роз'яснень визначено: 1) це спосіб зовнішнього виразу норми права; 2) це спосіб закріплення норми права; 3) прийняття тільки Пленумом; 4) видання найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції; 5) багаторазовість застосування; 6) їх опублікування. Отже, йдеться не про кваліфікацію постанов Пленуму як судового прецеденту, а про віднесення їх до зовсім іншого виду джерел права.

Президія визначається як постійно діючий несудовий орган, створений для вирішення загальних питань внутрішньої організації діяльності Суду, судових палат (колегії) та апарату. Доведено, що її повноваження можливо класифікувати як: 1) організаційно-розпорядчі; 2) кадрові; 3) контрольно-аналітичні; 4) забезпечувальні. У своїй діяльності Президія приймає акти з кадрових питань (акти індивідуального правозастосування), а також такі акти як форму звітності системи судів загальної юрисдикції або окремих ланок судів (окремих судів). Останній вид актів не розглядається як форма права, а є результатом діяльності певних структур судової системи, що має внутрішньовідомче значення. Разом із тим, елементи нормативності мають акти Президії про затвердження положення про Науково-консультативну раду при Верховному Суді України, що класифікуються як внутрішньовідомчі акти управлінського характеру з поширенням дії виключно на Верховний Суд України.

У підрозділі 3.8. "Правові основи діяльності апарату Верховного Суду України" аналізуються організаційні й правові проблеми діяльності апарату, що визначається як самостійна складова структури Верховного Суду України, метою створення якого є інформаційно-методичне, документальне, кадрове, фінансове, матеріально-технічне, соціально-побутове, міжнародно-правове тощо забезпечення діяльності найвищого судового органу у системі судів загальної юрисдикції. Обґрунтовано потребу вдосконалення правового статусу керівника апарату щодо порядку призначення (звільнення) на посаду з наданням такого права Президії за поданням Голови Суду. Доведено, що специфіка забезпечення діяльності судової палати відображається у подвійному підпорядкуванні керівника такого підрозділу (голові палати і керівнику апарату) та помічників суддів (голові палати і керівнику підрозділу). Розглядаються проблеми вдосконалення інформаційного та ресурсного забезпечення апарату в контексті використання новітніх інформаційних технологій.

У четвертому розділі "Проблеми реформування Верховного Суду України в контексті судово-правової реформи" викладено авторське бачення концепції єдності судової влади, яка має стати фундаментом для подальшого реформування судів загальної юрисдикції, обґрунтовано надання Верховному Суду України нових повноважень, окреслені основні напрями вдосконалення його діяльності.

Так, у підрозділі 4.1. "Концепція єдності судової влади" аргументовано, що правовий статус Верховного Суду України визначається як статус найвищого консолідуючого органу в системі судової влади. У пункті 4.1.1. "Конституційні засади єдності судової влади" обґрунтовуються конституційні передумови становлення концепції єдності судової влади: 1) рівність усіх перед законом і судом; 2) виключність судової влади; 3) статус Верховного Суду України як найвищого органу у системі судів загальної юрисдикції. Констатується, що законодавче регулювання притягнення суддів та інших вищих посадовців держави до юридичної відповідальності порушує принцип рівності громадян перед законом і судом. Виключність судової влади обумовлює неможливість передачі функцій суду, в тому числі Верховного Суду України, іншим органам або посадовим особам. У пункті 4.1.2. "Теоретичні витоки єдності судової влади та їх реалізація в судовій системі України" визначено, що теоретичними підвалинами становлення концепції єдності судової влади є законодавчо закріплене поняття єдності судової системи. З урахуванням неподільності судової влади та судової системи, як її організаційним втіленням, засада єдності поширюється і на судову владу загалом. Аналіз закономірностей функціонування судової системи (рівновага, єдність, стабільність, стійкість до зовнішніх впливів) доводить, що в системі судів України загальні засади її побудови дотримуються частково. Хаотичне реформування призводить до утворення в ній нових елементів, які порушують рівновагу, підривають єдність, що призводить до зниження якості правосуддя. Для подолання таких негативних явищ на державному рівні має бути розроблена науково обґрунтована концепція реформування судової влади в Україні, серед основних пріоритетів якої слід розуміти забезпечення її єдності. У пункті 4.1.3. "Єдність судової влади і система органів, що забезпечують професійну кар'єру суддів" доводиться, що складовими судової влади повинні стати судова система, Вища рада юстиції, кваліфікаційні комісії суддів та органи суддівського самоврядування. З урахуванням правового статусу Вищої ради юстиції, аналіз її діяльності та кваліфікаційних комісій суддів свідчить про необхідність і достатність існування єдиної системи органів для виконання функції забезпечення професійної кар'єри суддів. Така система має утворюватися на базі існуючих кваліфікаційних комісій суддів та Вищої ради юстиції. Теза обґрунтовується посиланнями на міжнародно-правові акти та фінансово-економічні можливості держави. Це сприятиме й уникненню паралелізму і дублювання, підвищенню відповідальності за стан судової влади та забезпеченню її єдності. У пункті 4.1.4. "Державна судова адміністрація в аспекті єдності судової влади" остання розглядається як орган, що здійснює організаційне забезпечення судової влади, знаходячись у системі органів виконавчої влади. Пропонується підпорядкувати Державну судову адміністрацію Верховному Суду України, виходячи із: 1) потреби покращення організаційного і матеріального забезпечення системи судів; 2) вдалого зарубіжного досвіду такого організаційного підпорядкування, зокрема в Російській Федерації; 3) необхідності вдосконалення форм взаємодії Державної судової адміністрації та органів судової влади на місцях.

У підрозділі 4.2. "Нормотворчі аспекти діяльності Верховного Суду України у сфері організації роботи судів загальної юрисдикції" дослідження засвідчило невизначеність механізму підзаконного нормативного регулювання організації судоустрою, кола уповноважених на те суб'єктів, відсутність єдиного органу, повноважного видавати підзаконні (нормативні й індивідуальні) акти в цій галузі та законодавчо встановлених меж такого нормоутворення. Тому аргументується потреба впровадження механізму розробки і затвердження актів судового управління у галузі судоустрою Верховним Судом України спільно з Радою суддів України і Державною судовою адміністрацією України з пропонованою назвою "методичні рекомендації з питань організації роботи судів", які за своєю правовою природою є актами відомчої нормотворчості. З метою підвищення їх дієвості у Законі України "Про судоустрій України" потрібно передбачити обов'язковість методичних рекомендації для суддів і працівників апарату судів.

У підрозділі 4.3. "Законодавча ініціатива як невід'ємне право Верховного Суду України" вказано, що суд, здійснюючи правосуддя, виявляє недоліки, колізії, суперечності у нормах закону у процесі правозастосування, усунення яких неможливо шляхом судового тлумачення. Тому найвищий статус Верховного Суду України в системі судової влади має передбачати повернення йому іманентного права законодавчої ініціативи у парламенті, що відповідає практиці законотворення інших країн (Російська Федерація, Фінляндія тощо). Вітчизняна традиція законотворення доводить ефективність реалізації Верховним Судом України такого права, а відсутність у судової влади і Верховного Суду України вказаних повноважень з питань судоустрою і судочинства створює передумови залежності від державних інституцій, які таким конституційним правом володіють.

У підрозділі 4.4. "Представництво Верховного Суду України у вищих державних інституціях" обґрунтовано необхідність запровадження постійного представництва Верховного Суду України у вищих державно-владних інституціях. Цей інститут є видом позапроцесуального представництва, не пов'язаного із здійсненням процесуальних функцій, що знаходиться за межами судових процедур. Постійне представництво Верховного Суду України у парламенті й уряді є гарантією ефективної взаємодії всіх складових влади в умовах проведення судово-правової реформи.

У підрозділі 4.5. "Проблеми структури і оновлення процесуальної діяльності Верховного Суду України" на підставі аналізу діяльності вищих судових органів стверджується про необхідність реорганізації Конституційного Суду України з передачею його повноважень структурному підрозділу Верховного Суду України - конституційній палаті, що означатиме утвердження статусу останнього як найвищого судового органу в державі. Головою вказаної палати потрібно визначити Голову Верховного Суду України за посадою, що дасть змогу консолідувати його адміністративні повноваження. Пленум повинен обирати суддів до цієї палати із числа суддів Верховного Суду України після погодження з Радою суддів України, а Верховна Рада України і Президент України - мати право заперечення щодо кандидатур. Доводиться потреба у розробці та прийнятті Кодексу конституційних процедур - процесуального закону для вирішення справ конституційної юрисдикції, основним призначенням якого має стати визначення порядку звернення до суду, здійснення судочинства та окреслення повноважень конституційної палати. Варто запровадити двохступеневу процедуру розгляду справи конституційної юрисдикції: 1) рішення колегії суддів палати (п'ять осіб) про відкриття або відмову у відкритті конституційного провадження; 2) у разі відкриття провадження справа розглядається складом палати, рішення якої приймається більшістю голосів суддів. Важливою новелою цього Кодексу має стати принцип змагальності у конституційному судочинстві та можливість перегляду Пленумом рішень конституційної палати Верховного Суду України.

Аналізується практика вирішення Верховним Судом України юридично значущих справ, що відбувається переважно у формі касаційного провадження. Піддається обґрунтованій критиці існування інших різновидів цього провадження (виключне, виняткове, "повторна" касація). Перегляд судових рішень у такий спосіб не передбачений Конституцією України і підриває стабільність судової практики. Співвідношення Верховного Суду України з вищими спеціалізованими судами у цьому аспекті доводить необхідність передачі процесуальних повноважень зазначених судів Верховному Суду України з метою забезпечення єдності касаційної інстанції. Відсутність такої єдності в діяльності судів касаційної інстанції в Україні свідчить про потребу введення поняття "організаційна єдність касаційної інстанції", повноваження якої повинні бути у повній мірі зосереджені у Верховному Суді Україні як найвищому органі в системі судів.

У підрозділі 4.6. "Система судових органів з урахуванням реформування Верховного Суду України" запропоновано шляхи вирішення проблем, пов'язаних з організацією вищих спеціалізованих судів та судів апеляційної і місцевої ланок. З метою цілісного і рівнозначного дотримання конституційних принципів побудови системи судів назва діючого апеляційного суду повинна містити вказівку на приналежність до загальної юрисдикції і територіального розташування (приклад: загальний суд Черкаської області). Спеціалізовані суди апеляційної ланки виправдано будувати шляхом поєднання адміністративної і господарської юрисдикцій з утворенням відповідних судових палат, а надання їм статусу вищих спеціалізованих судів у межах округів, визначених указом Президента України, унеможливить створення інших вищих судів відповідних спеціалізацій з метою розпорошування судової влади та дасть змогу забезпечити реалізацію триланкової моделі судочинства з дотриманням приписів п. 8. ч. 3 ст. 129 Конституції України (приклад - Львівський вищий спеціалізований суд).

Підґрунтям раціональної побудови місцевих загальних судів має стати спеціалізація суддів з вирішення, зокрема адміністративних справ з метою дотримання конституційних принципів у їх побудові, коректного приєднання підсистеми адміністративних судів до системи судів загальної юрисдикції. За такого підходу не виникає необхідності у створенні окружних адміністративних судів як самостійних з огляду на наявність перешкод у досягненні доступності населення до них. На даному етапі судово-правової реформи доцільно залишити діючі місцеві господарські суди як спеціалізовані, але з перспективою їх реорганізації з урахуванням діяльності місцевих загальних судів.

державність суд влада реформа

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення важливої наукової проблеми, яка полягає в розробці концепції єдності судової влади в Україні, з урахуванням якої визначаються сутність та елементи правового статусу Верховного Суду України в системі судової влади, напрями вдосконалення організації, діяльності судової системи та Верховного Суду України. Сформульовані основні поняття, необхідні для викладення вказаної концепції, - судова влада, судова система, судовий лад, судовий устрій, правовий статус суду. Серед висновків, зроблених у дисертації, найбільш загальними і важливими є зазначені нижче:

1. Дослідження концепцій і законодавства про найвищий судовий орган на різних етапах історії України дозволяє виділити такі: 1) період розвитку давньоруських державних утворень ІХ-ХІІІ ст.; 2) перебування українських земель у складі Литви, Польщі та Речі Посполитої XIV - середина XVII ст.; 3) доба Запорізької Січі, Гетьманської держави та автономії України у складі Росії в другій половині XVII-XVIII ст.; 4) перебування України у складі Російської та Австрійської (Австро-Угорської) імперій кінця ХVIII ст. - початку ХХ ст.; 5) період відродження української державності 1917-1921 pp.; 6) перебування УРСР у складі СРСР 1917-1991 рр.; 7) сучасний період розвитку законодавства про судоустрій.

Історичний досвід розбудови української держави доводить відсутність цілісної науково обґрунтованої концепції судової влади як окремої складової державної влади, а також структури і функцій судових органів. Констатуються лише окремі елементи становлення теоретичних засад судової влади, засновані переважно на емпіричному вітчизняному досвіді державного будівництва. На ранніх етапах розвитку української державності вищий судовий орган асоціювався з верховною владою, а юридична сила його рішень базувалася на її авторитеті, чинних на той час правових актах та звичаях. Такий авторитет відігравав важливе значення, часто витісняючи інституційну та правову основу розв'язання конфліктів. Повноваження вищого судового органу переміщувались із сфери владного авторитету в площину нормативно визначених владних інституцій поступово і повільно, що обумовлено перебуванням сучасних українських земель під юрисдикцією різних держав. Вагомий внесок у розробку теоретичних засад функціонування судової влади було зроблено з проведенням у Російській імперії судової реформи. Але її позитивний доробок щодо демократичних засад здійснення правосуддя, судоустрою та судочинства применшувався суперечливістю і незавершеністю реформ. У радянський період була створена ґрунтовна концепція процесуальної діяльності суду, але теоретичні засади судової влади не розвивалися, оскільки була проголошена неподільна "влада рад". Роль вищих судів у СРСР виконували верховні суди радянських республік і Верховний Суд СРСР, при цьому останній виступав найвищою і останньою інстанцією. Історичний аналіз доводить, що до 1991 р. в Україні не було верховного судового органу, який поширював свою юрисдикцію на територію всієї країни (існували вищі суди для певних територій або вищі суди інших країн, до складу яких входила Україна). На цьому фоні постає завдання розробки цілісної теоретичної концепції правового статусу Верховного Суду України як найвищого органу в системі судів держави.

2. Порівняльно-правове дослідження провідних судових систем світу дає підстави стверджувати, що вищі судові органи, як правило, є вершинами систем судів і виконують такі функції: а) вирішення по першій інстанції найбільш складних, суспільно важливих справ; б) перегляд рішень у справах, регламентація якого залежить від особливостей правової системи та може передбачати апеляцію, касацію, ревізію, нагляд, нововиявлені обставини тощо; в) постановлення остаточних рішень у межах держави; г) забезпечення єдності судової практики та надання роз'яснень нижчим судам із питань правозастосування; д) оцінка законності дій вищих посадових осіб держави у випадку скоєння ними злочину; е) оцінка конституційності актів парламенту як органом конституційної юстиції. Порівняльний аналіз повноважень вищих судових органів свідчить, що зазвичай вони очолюють певні підсистеми судів, не маючи процесуальної та організаційної підпорядкованості, або посідають окреме місце в судовій системі. На основі дослідження проведено класифікацію вищих судових органів судів загальної юрисдикції за критеріями: 1) організаційна єдність: єдиний вищий суд (Італія, США), роздрібнений вищий суд (Англія, ФРН); 2) обсяг процесуальних повноважень: поліфункціональні (більшість країн світу), монофункціональні (Єдиний сенат верховних судових установ ФРН); 3) визначення місця в судовій ієрархії: найвищий судовий орган у державі, найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції, один із вищих судових органів держави.

3. Правовий статус вищих судових органів обумовлений такими чинниками: 1) функціями державної влади, визначеними конституцією та іншими законами країни; 2) історичними, національними традиціями державного будівництва (належність правової системи країни до певної правової сім'ї); 3) моделлю поділу державної влади, яка склалася в країні; 4) адміністративно-територіальним устроєм держави. Загальноприйнятим на сьогодні є те, що судова влада виконує функцію найвищого арбітра в усіх правових конфліктах та врегульовує суспільні відносини. До елементів правового статусу вищого судового органу держави відносяться: а) законодавчо визначені повноваження; б) завдання і функції в правовій системі; в) повноваження його структурних підрозділів; г) права та обов'язки його посадових осіб; д) акти, чинність і юридичні властивості яких обумовлена їх місцем у системі правових актів держави. Правосуб'єктність вищого судового органу у правовідносинах реалізується, як правило, не судовим органом загалом (він є фактичним носієм правосуб'єктності), а його структурними підрозділами і посадовими особами. Чинність актів вищого судового органу обумовлюється як нормативно-правовою базою, так і рівнем суспільної довіри до нього. Рішення вищого судового органу країни є важливим елементом механізму легітимації судової влади в суспільстві.

Дослідження правового статусу Верховного Суду України в системі національної судової влади доводить, що Верховний Суд України - це найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції, діяльність якого передбачена положеннями частини 2 статті 125 Конституції України, що здійснює правосуддя на основі верховенства права у законодавчо визначених формах судочинства з метою однакового застосування законодавства судами загальної юрисдикції шляхом реалізації процесуальних повноважень для забезпечення захисту гарантованих Конституцією і законами України прав та свобод людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Однак аналіз його функцій не дозволяє зробити висновок про існування "сильного" Верховного Суду України. Основною функцією Верховного Суду України є здійснення правосуддя, що наразі невиправдано обмежується законодавством, оскільки Суд позбавлений права розглядати справи по суті. Потреба підвищення суспільної довіри до судової влади і забезпечення справедливості вирішення найбільш складних справ вимагають надання Верховному Суду України права розгляду справ по першій інстанції. Оптимізації потребують також і інші види проваджень, які зосереджені у Верховному Суді України, - касація та її різновиди. Функція забезпечення єдності судової практики, що розподілена між Верховним Судом України і вищими спеціалізованими судами, має бути зосереджена у першому. Гарантування дотримання принципу верховенства права на рівні Верховного Суду України потребує розширення, зокрема шляхом утворення у ньому конституційної палати і концептуального перегляду засад здійснення конституційної юрисдикції. Верховний Суд України повинен брати більш активну участь у механізмі контролю за діяльністю інших складових влади (наприклад, дача дозволу на притягнення до кримінальної відповідальності найвищих посадових осіб держави, суддів, народних депутатів, а також на проведення оперативно-розшукових і слідчих дій щодо вказаних осіб). Представницька функція Верховного Суду України має бути розширена шляхом надання йому повноцінного права законодавчої ініціативи, запровадження інститутів постійних представників в уряді й парламенті, а також вилучення представницьких повноважень у вищих спеціалізованих судів.

4. Судово-правова реформа в Україні повинна відбуватися на базі науково обґрунтованої концепції, основою якої слід визначити єдність судової влади. Така влада, організаційно втілена і в судовій системі, має бути побудована на єдиних засадах незалежності, доступності правосуддя, справедливості, змагальності судової процедури тощо. До системи судової влади мають входити не лише суди, а й органи, що виконують допоміжні функції (Вища рада юстиції, кваліфікаційні комісії суддів, Державна судова адміністрація, органи суддівського самоврядування). Система судів повинна будуватися на загальних засадах побудови соціальних систем: рівновага, єдність, стабільність та стійкість до зовнішніх впливів. Верховний Суд України повинен стати найвищим органом судової влади в організаційному і процесуальному аспектах, збагатитися дієвими важелями впливу на всі суди держави (у сфері організації роботи) та мати процесуальний вплив на прийняття рішень. Одним із таких важелів - участь Верховного Суду України у прийнятті обов'язкових для судів актів з організації роботи судів. З іншого боку, Верховний Суд України повинен бути остаточною, найвищою інстанцією з усіх справ, на які поширюється судова юрисдикція, з ефективним і єдиним механізмом спрямування судової практики.

Заслуговують на увагу нормотворчі аспекти діяльності Верховного Суду України. Світова практика знає два підходи до визначення правової природи рішень вищих судів: утворення обов'язкових для нижчих судів прецедентів (країни загального права) та сукупність рішень (судова практика), низка правоположень якої здатні заповнювати прогалини законодавства (країни континентального права). Аналіз правової природи рішень Верховного Суду України з конкретних справ свідчить, що вони поєднують сутнісні ознаки прецедентів і правових положень судової практики. Постанови Пленуму Верховного Суду України з питань застосування законодавства виконують роль тлумачень, що слугують для суддів додатковими орієнтирами з питань застосування норм права та визначаються як нормативні акти підзаконного характеру, що мають субсидіарний характер стосовно інших джерел права.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії:

1. Сердюк В. В. Верховний Суд України в системі розподілу функцій влади : монограф. / В. В. Сердюк. - К. : Істина, 2007. - 232 с.

2. Сердюк В. В. Верховний Суд України: витоки, сучасність, перспективи : монограф. / В. В. Сердюк. - К. : Істина, 2008. - 304 с.

Статті у наукових фахових виданнях:

1. Сердюк В. В. Концепція розвитку правосуддя і реформування судової системи: окремі аспекти / В. В. Сердюк // Вісник Верховного Суду України. - 2004. - № 8 (48). - С. 41 - 45.

2. Сердюк В. В. Складні питання, які виникають при застосуванні положень Господарського процесуального кодексу України щодо повернення касаційних скарг і подань (за матеріалами судової практики) / В. В. Сердюк // Вісник Верховного Суду України. - 2005. - № 10 (62). - С. 30 - 37.

3. Сердюк В. В. Влада: суб'єкти та ознаки / В. В. Сердюк // Науковий вісник Чернівецького університету. - 2005. - Випуск 286. - Правознавство. - С. 48 - 52.

4. Сердюк В. В. Недоторканність та незмінюваність судді: українські реалії та європейський досвід / В. В. Сердюк // Науковий вісник Чернівецького університету. - 2005. - Випуск 365. - Правознавство. - С. 30 - 36.

5. Сердюк В. В. Незалежність і неупередженість суду як складова права на судовий захист та їх значення для Верховного Суду України / В. В. Сердюк // Науковий вісник Чернівецького університету. - 2005. - Випуск 306. - Правознавство. - С. 30 - 36.

6. Сердюк В. В. Найвищі судові органи в Україні під час її перебування у складі двох імперій / В. В. Сердюк // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ. - 2006. - № 1. - С. 5 - 14.

7. Сердюк В. В. Найвищий судовий орган в українських землях за часів їх перебування у складі Литви, Польщі та Речі Посполитої (ХІV - середина ХVІІ ст.) / В. В. Сердюк // Право України. - 2006. - № 3. - С. 124 - 127.

8. Сердюк В. В. Самостійність і незалежність суддів як засади здійснення правосуддя: окремі питання теорії і практики / В. В. Сердюк // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ. - 2006. - № 2. - С. 133 - 140.

9. Сердюк В. В. Становлення і розвиток правових норм про найвищий судовий орган у державних утвореннях на території сучасної України в ІХ - ХІІ століттях / В. В. Сердюк // Вісник прокуратури. - 2006. - № 4 (58). - С. 86 91.

10. Сердюк В. В. Найвищий судовий орган в Україні у ХVІ - ХVІІІ століттях В. В. Сердюк // Вісник прокуратури. - 2006. - № 6 (60). - С. 103 - 110.

11. Сердюк В. Колегіальність та одноособовість розгляду справ у судах: окремі питання теорії / В. Сердюк // Юридична Україна. - 2006. - № 7. - С. 101 - 103.

12. Сердюк В. В. Судова влада та її місце в теорії поділу влади / В. В. Сердюк Вісник Академії адвокатури України. - 2006. - № 1. - Випуск 5. - С. 38 - 46.

13. Сердюк В. В. Обов'язковість судового рішення: окремі питання теорії і практики / В. В. Сердюк // Вісник прокуратури. - 2006. - № 8 (62). - С. 79 - 88.

14. Сердюк В. В. Право на оскарження судового рішення в аспекті розгляду справ Верховним Судом України / В. В. Сердюк // Юридична Україна. - 2006. - № 8. - С. 84 - 90.

15. Сердюк В. В. Завдання Верховного Суду України як найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції / В. В. Сердюк // Вісник Академії адвокатури України. - 2006. - № 2. - С. 75 - 81.

16. Сердюк В. В. Здійснення права на судовий захист у Верховному Суді України / В. В. Сердюк // Вісник Верховного Суду України. - 2006. - № 8 (72). - С. 37 - 41.

17. Сердюк В. В. До питання про функції Верховного Суду України / В. В. Сердюк // Юридична Україна. - 2006. - № 9. - С. 94 - 101.

18. Сердюк В. В. Правове становище найвищого судового органу в Україні часів відродження державності 1917 - 1920 рр. (історико-правовий аспект) / В. В. Сердюк // Часопис Київського університету права. 2006 № 2.С. 22 - 28.

19. Сердюк В. В. Організація та діяльність найвищого судового органу України в радянський період / В. В. Сердюк // Право України. - 2006. - № 9. С. 123 - 128.

20. Сердюк В. В. Верховний Суд України: окремі елементи правового статусу В. В.Сердюк // Адвокат. - 2006. - № 9. - С. 3 - 9.

21. Сердюк В. В. Легітимність влади як один з її основних атрибутів / В. В. Сердюк // Юридична Україна. - 2006. - № 11. - С. 10 - 15.

22. Сердюк В. В. Інститут помилування в контексті засад поділу державної влади / В. В. Сердюк // Віче. - 2006. - № 23 - 24. - С. 27 - 30.

23. Сердюк В. В. Здійснення функції правосуддя Верховним Судом України / В. В. Сердюк // Вісник прокуратури. - 2006. - № 12 (66). - С. 106 - 113.

24. Сердюк В. В. Про організацію діяльності Верховного Суду України / В. В. Сердюк // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ. 2006. - № 4. - С. 30 - 40.

25. Сердюк В. В. Еволюція функцій держави в процесі розвитку суспільства / В. В. Сердюк // Юридична Україна. - 2006. - № 12. - С. 21 - 27.

26. Сердюк В. В. Деякі проблемні питання надання безоплатної правової допомоги / В. В. Сердюк // Адвокат. - 2006. - № 11. - С. 8 - 13.

27. Сердюк В. В. Правовий статус Верховного Суду України як найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції / В. В. Сердюк // Університетські наукові записки. Хмельницький університет управління та права. - 2006. - № 3 - 4 (19 - 20). - С. 75 - 90.

28. Сердюк В. В. Рівність перед законом і судом як принцип здійснення правосуддя в діяльності Верховного Суду України / В. В. Сердюк // Адвокат. 2006. - № 12. - С. 3 - 7.

29. Сердюк В. В. Апарат Верховного Суду України як складова частина найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції / В. В. Сердюк // Науковий вісник Чернівецького університету. - 2006. - Випуск 333. - Правознавство. - С. 67 - 73.

30. Сердюк В. В. Законодавча ініціатива як невід'ємне право Верховного Суду України / В. В. Сердюк // Юридична Україна. - 2007. - № 1. - С. 17 - 24.

31. Сердюк В. В. Єдність судової влади: окремі концептуальні питання / В. В. Сердюк // Вісник Академії адвокатури України. - 2007. - № 1 (8). - С. 19 - 27.

32. Сердюк В. В. Окремі аспекти реформування судової влади / В. В. Сердюк Адвокат. - 2007. - № 2. - С. 7 - 12.

33. Сердюк В. В. Представництво інтересів Верховного Суду України в інших державних органах / В. В. Сердюк // Юридична Україна. - 2007. - № 2. С. 92 - 99.

34. Сердюк В. В. Вдосконалення інституту представництва інтересів Верховного Суду України у конституційному провадженні / В. В. Сердюк // Вісник прокуратури. - 2007. - № 3 (69). - С. 94 - 102.

35. Сердюк В. В. Конституційні та матеріально-правові гарантії виконання функцій Верховним Судом України / В. В. Сердюк // Юридична Україна. - 2007. - № 4. - С. 93 - 96.

36. Сердюк В. В. Процесуальні та морально-етичні гарантії здійснення функції правосуддя Верховним Судом України / В. В. Сердюк // Вісник прокуратури. - 2007. - № 5 (71). - С. 85 - 91.

37. Сердюк В. В. Суд і прокуратура в аспекті єдності судової влади / В. В. Сердюк // Вісник прокуратури. - 2007. - № 8 (74). - С. 92 - 98.

38. Сердюк В. В. Забезпечення судів і виконання судових рішень у контексті єдності судової влади / В. В. Сердюк // Юридична Україна. - 2007. - № 8. - С. 101 - 106.

39. Сердюк В. В. Проблемні питання касаційного провадження у Верховному Суді України / В. В. Сердюк // Університетські наукові записки. Хмельницький університет управління та права. - 2007. - № 4 (24). - С. 403 - 418.

40. Сердюк В. В. Окремі питання вдосконалення норм цивільного і господарського судочинства / В. В. Сердюк // Юридична Україна. - 2007. - № 12. - С. 4 - 9.

41. Сердюк В. Касаційна функція судочинства як загальносоціальний феномен / В. Сердюк // Право України. - 2008. - № 1. - С. 74 - 78.

42. Сердюк В. В. Дублювання касаційних повноважень судів як викривлення суті касації / В. В. Сердюк // Вісник Верховного Суду України. - 2008. - № 3. С. 39 - 42.

Статті, тези виступів, у яких додатково відображені наукові результати дослідження:

1. Сердюк В. В. Єдність судової системи в контексті судово-правової реформи / В. В. Сердюк // Юридичний вісник України. - 2 - 8 лютого 2008 року. - № 5. - С. 7.

2. Сердюк В. В. Звеличення без єдності. Упровадження спеціалізації в системі судів / В. В. Сердюк // Закон і бізнес. - 23 - 29 лютого 2008 року. - № 8. - С. 10.

3. Сердюк В. В. Місцеві суди в контексті спеціалізації судочинства / В. В. Сердюк // Юридичний вісник України. - 1 - 7 березня 2008 року. - № 9. - С. 1, 7.

4. Сердюк В. В. Судова геометрія в контексті судової реформи / В. В. Сердюк Юридична газета. - 26 лютого 2008 року. - С. 13.

5. Сердюк В. В. Судова влада в концепції поділу державної влади: питання теорії / В. В. Сердюк // Вісник Державної судової адміністрації України. - 2008. - № 2. - С. 27 - 31.

6. Сердюк В. В. Мудра судова реформа - фундамент стабільності в суспільстві / В. В. Сердюк // Юридична газета. - 2009. - №№ 18 - 19.

7. Сердюк В. В. Роль Верховного Суда Украины в урегулировании корпоративных конфликтов : матеріали VІ Євраз. кругл. столу з проблем корпорат. управл., (Стамбул, Туреччина, 15-16 лют. 2006 р.) / ОSCE, Goverment of Japan. - Istanbul : ОSCE, 2006. - С. 203 - 206.

8. Сердюк В. В. Окремі проблемні питання здійснення касаційних повноважень Верховним Судом України : матеріали міжнар. наук.-практ. інтернет-конф. [Тенденції формування громадянського суспільства], (Тернопіль, 15 трав. 2007 р.) - Т., 2007. - С. 59 - 62.

9. Сердюк В. В. Конституційна юрисдикція Верховного Суду України: перспективи запровадження : зб. наук. праць за матеріалами ІV Міжнар. наук.-практ. конф. ["Актуальні питання реформування правової системи України"], (Луцьк, 1-2 черв. 2007 р.) / Вол. держ. ун-ту ім. Л.Українки. - Л. : Волин. держ. ун-т ім. Л.Українки, 2007. - С. 296 - 300.

10. Сердюк В. В. Реформування місцевих судів України в організаційному аспекті : зб. тез міжнар. наук. конф. ["Шості осінні юридичні читання"], (Хмельницький, 26-27 жовт. 2007 р.) / Хм. ун-т управ. та права. - Х. : Вид-во Хм. ун-ту управ. та права, 2007. - С. 80 - 81.

11. Сердюк В. В. Проблеми співвідношення загальної і спеціалізованої юрисдикцій в аспекті реорганізації місцевих судів : матеріали міжнар. наук. конф. ["Демократія та право: проблеми взаємовпливу і взаємозалежності"], (Київ, 26 жовт. 2007 р.) / Акад. прав. наук Укр. Х. : Право, 2008. - С. 52 - 57.

12. Сердюк В. В. Структура та функції судів в Україні : матеріали міжнар. наук.-практ. сем., (Солт-Лейк-Сіті, США, 10-17 лист. 2007 р.) / Open World Programm. - S.-Lake-City : University of Utah, 2007. - С. 2 - 19.

13. Сердюк В. В. Організаційні і процесуальні аспекти функціонування місцевих адміністративних судів : зб. наук. праць міжнар. наук.-практ. конф. ["Треті Прибузькі юридичні читання. Визначальні тенденції генезису державності і права"], (Миколаїв, 23-24 лист. 2007 р.) / Од. нац. юрид. акад. - Миколаїв : Вид-во "Іліон", 2007. - С. 31 - 34.

14. Сердюк В. В. Особливості реалізації права на судовий захист у Верховному Суді України : зб. наук. праць міжнар. наук. конф. ["Актуальні проблеми конституційного права та державотворення"], (Хмельницький, 14-15 бер. 2008 р.) / М-во освіти і науки, Хмельн. ун-т управ. та права. - Х. : Хмельн. ун-т управ. та права, 2008. - С. 87 - 90.

15. Сердюк В. В. Тлумачення правових норм щодо організації та здійснення господарського судочинства : зб. наук. статей міжнар. наук.-практ. конф. Актуальні проблеми тлумачення і застосування юридичних норм"], (Львів, 28-29 бер. 2008 р.). / Юр. фак. Львів. нац. ун-ту ім. І.Франка. - Л. : Львів. нац. ун-т ім. І.Франка, 2008. - С. 159 - 160.

16. Сердюк В. В. Кодекс конституційних процедур як процесуальний закон з розгляду справ конституційної юрисдикції : тези ІІ Міжнар. міжвуз. наук.-практ. конф. [Від громадянського суспільства до правової держави], (Харків, 24 квіт. 2008 р.) / Харк. нац. ун-т ім. В.Н. Каразіна. - Х. : ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2008. - С. 16 - 18.

17. Сердюк В. В. Оновлення інституту касації в контексті судово-правової реформи : зб. наук. статей за матеріалами V Міжнар. наук.-практ. конф ["Актуальні питання реформування правової системи України"], (Луцьк, 30-31 трав. 2008 р.) / Юр. фак. Вол. нац. ун-ту ім. Л.Українки. - Л. : Волинська обласна друкарня, 2008. - С. 189 - 194.

18. Сердюк В. В. Найвищий судовий орган в Україні у ХVІ-XVIII ст. (історико-правовий аспект) : зб. наук. праць міжнар. наук.-практ. конф. Актуальні проблеми формування громадянського суспільства та становлення правової держави"], (Черкаси, 5-6 черв. 2008 р.) / ЧНУ ім. Б.Хмельницького. Ч. : Вид. ЧНУ, 2008. - С. 101 - 105.

19. Сердюк В. В. Дотримання принципів побудови судової системи в організації спеціалізованих судів апеляційної ланки : зб. наук. статей за матеріалами наук.-практ. конф. ["Стан та перспективи розвитку правосуддя в Україні"], (Київ, 27 лют. 2009 р.) / Центр суддів. Студій. - К. : Вісник Центру суддівських студій. - 2009. - № 12. - С. 12.

АНОТАЦІЯ

Сердюк В.В. Правовий статус Верховного Суду України в системі судової влади. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.10 - судоустрій; прокуратура та адвокатура. - Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. - Харків, 2009.

Дисертація присвячена дослідженню проблем правового статусу Верховного Суду України в системі судової влади з метою визначення нових підходів їх вирішення в контексті судово-правової реформи. Послідовно і цілісно досліджені питання стосовно утвердження судової влади як рівної із законодавчою, виконавчою владою в історико-правовому і порівняльно-правовому аспектах, сучасного стану здійснення правосуддя Верховним Судом України, визначено перспективи функціонування системи судових органів з урахуванням реформування Верховного Суду України. Виявлено суперечності і прогалини у нормах законодавства про судоустрій України та обґрунтовано вирішення проблем судової організації в державі і процесуальної діяльності Верховного Суду України. Внесено пропозиції щодо вдосконалення чинного процесуального законодавства та законодавства про судовий устрій.

Ключові слова: Верховний Суд України, концепція, система судів загальної юрисдикції, спеціалізація, судова влада, судово-правова реформа, судоустрій, судочинство, правосуддя.

АННОТАЦИЯ

Сердюк В.В. Правовой статус Верховного Суда Украины в системе судебной власти. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора юридических наук по специальности 12.00.10 - судоустройство; прокуратура и адвокатура. - Национальная юридическая академия України имени Ярослава Мудрого. - Харьков, 2009.

Диссертация посвящена исследованию проблем правового статуса Верховного Суда Украины в системе судебной власти с целью определения новых подходов их решения в контексте судебно-правовой реформы. Исследованы вопросы, касающиеся утверждения судебной власти как равной с законодательной и исполнительной властью в историко-правовом и сравнительно-правовом аспектах, современное состояние осуществления правосудия Верховным Судом Украины, определены перспективы функционирования системы судебных органов с учетом реформирования Верховного Суда Украины. В первом разделе акцентировано внимание на генезисе концепций и законодательства по созданию, функционированию системы судов и наивысшего судебного органа на территории современной Украины. Второй раздел посвящен сравнительно-правовому исследованию основных судебных систем современности с целью выявления роли и места высших судебных органов в них. В третьем разделе раскрыты вопросы, касающиеся определения судебной власти в системе органов государственной власти, проведен теоретико-правовой анализ правового статуса Верховного Суда Украины, раскрыты его задачи, роль в системе судов общей юрисдикции, осуществление им функции правосудия и гарантий ее реализации, проанализированы проблемы усовершенствования компетенции и организации структурных подразделений Суда. Четвертый раздел посвящен обоснованию концепции единства судебной власти, проблемам реформирования Верховного Суда Украины, а также путям усовершенствования системы судов общей юрисдикции.

В результате исследования обосновано, что на разных этапах истории Украины прослеживается тенденция развития концепций и законодательства о системе судов и ее наивысшем органе. Определены основные элементы правового статуса Верховного Суда Украины как наивысшего в системе судов общей юрисдикции: 1) определенные законодательством полномочия; 2) задания и функции в правовой системе; 3) полномочия структурных подразделений; 4) права и обязанности должностных лиц; 5) акты, правовая сила и юридическая природа которых обусловлены их местом в системе правовых актов государства. Указано, что определяющая функция Верховного Суда Украины - осуществление правосудия, а все другие исполняемые им функции исходят от нее. Обосновано возвращение Верховному Суду Украины полномочий по рассмотрению по первой инстанции наиболее сложных, общественно резонансных дел. Приведены дефиниции понятий "судебная палата", "Президиум Верховного Суда Украины", "аппарат Верховного Суда Украины", проанализирована практика деятельности структурных подразделений Суда. Сделан вывод, что Верховный Суд Украины - это наивысший судебный орган в системе судов общей юрисдикции, деятельность которого предусмотрена Конституцией Украины, который осуществляет правосудие на основе верховенства права с целью одинакового применения судами законодательства путем реализации процессуальных и других полномочий для обеспечения защиты прав и свобод человека и гражданина, прав и законных интересов юридических лиц, интересов общества и государства.

Дополнительно обосновано, что конституционная формула понятия "судебная власть" как государственно-правового института должна очерчиваться двумя его формами - судоустройством и судебным порядком, поэтому составляющими судебной власти должны стать судебная система, Высший совет юстиции, квалификационные комиссии судей и органы судейского самоуправления. Аргументировано возвращение Верховному Суду Украины имманентного права законодательной инициативы и необходимость введения института постоянного представительства Верховного Суда Украины в парламенте и правительстве с целью утверждения статуса Верховного Суда Украины как наивысшего органа судебной власти. Место Верховного Суда Украины в трехуровневой системе судов определяется осуществлением им кассационной функции как общесоциальной. Утверждается о нецелесообразности создания местных окружных административных судов и необходимости специализации судей в местных общих судах по разрешению дел административной юрисдикции, впервые предложена двухюрисдикционная модель построения специализированных судов апелляционного звена (объединение административной и хозяйственной юрисдикций) с предоставлением им статуса высших специализированных судов. Приведены аргументы по реорганизации Конституционного Суда Украины с передачей его полномочий Верховному Суду Украины и образованием в его составе конституционной палаты. Выдвинут и обоснован комплекс предложений, в том числе сформулированных впервые, по внесению изменений и дополнений в Конституцию Украины, законодательные и подзаконные акты, реализация которых может значительно уменьшить количество проблем, связанных с правовым статусом Верховного Суда Украины в системе судебной власти.

Ключевые слова: Верховный Суд Украины, концепция, система судов общей юрисдикции, специализация, судебная власть, судебно-правовая реформа, судопроизводство, судоустройство, правосудие.

SUMMARY

Serdіuk V.V. Legal status the Supreme Court of Ukraine in system legal power. - Manuscript.

The thesis stands for a Doctor's degree in Law, speciality 12.00.10 - judicial system; public prosecution and advocacy. - National Law Academy of Ukraine named after Yaroslav Mudry. - Кharkiv, 2009.

Тhe main idea of the thesis is investigation legal status the Supreme Court of Ukraine in system legal power and determination new approach decision court - legal reform. The paper logically and comprehensively considers the issues relating to the strengthening the equality between judicial, legislative and executive authorities from the legal and historical aspect, and the current status of justice executed by the Supreme Court of Ukraine, and defines the prospect of judicature operation considering reforms of the Supreme Court of Ukraine. The paper also reveals antagonisms and gaps in laws on the judicial system of Ukraine and vindicates solving the problems of the judicial structure and procedural activity of the Supreme Court of Ukraine. It is also suggested improvement legislation in force and judicial system.

Key words: Supreme Court of Ukraine, system lower court, legal power, court-legal reform, legal procedure, specialization, justice.

Размещено на Allbest.ur