Історичний досвід розвитку земельного законодавства в Україні (1917-1921 роки)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук україни

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького

УДК 349.41(477)"1917/1921"(09)

Спеціальність 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

ІСТОРИЧНИЙ ДОСВІД РОЗВИТКУ ЗЕМЕЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА В УКРАЇНІ (1917-1921 рр.)

Заріцька Ірина Михайлівна

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі історико-правових досліджень Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.

Науковий керівник - кандидат юридичних наук, професор Усенко Ігор Борисович, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, завідувач відділу історико-правових досліджень.

Офіційні опоненти:

- доктор юридичних наук, професор Тимощук Олександр Валентинович, Таврійський національний університет ім. В. І. Вернадського, декан юридичного факультету;

- кандидат юридичних наук, доцент Кириченко Володимир Євгенович, Харківський національний університет внутрішніх справ, докторант.

Захист відбудеться " 22 " травня 2009 року о 1430 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.03 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці інституту.

Автореферат розіслано " 17 " квітня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Т.І. Тарахонич

Анотації

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. - Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - Київ, 2009.

Дисертація є комплексним дослідженням теоретико-прикладних проблем виникнення, становлення і розвитку земельного законодавства різних владних режимів на території України за період 1917-1921 рр. Розкрито методологічний апарат та опрацьовано історіографічні джерела як емпіричну базу дослідження. Визначено історичні передумови розвитку земельного законодавства доби української революції 1917-1921 рр. Проаналізовано і визначено ознаки земельного законодавства кожного із досліджуваних владних режимів. Запропоновано диференціацію українського радянського земельного законодавства за трьома періодами: виникнення (грудень 1917 - квітень 1918 рр.); законодавчого утвердження соціалістичних основ землеустрою (листопад 1918 - серпень 1919 рр.); початку стабілізації земельного законодавства УСРР (грудень 1919 - березень 1921 рр.).

Результати дисертаційного дослідження дали можливість провести історичні паралелі й виявити аналогії між розвитком земельного законодавства досліджуваного періоду і однотипними сучасними процесами.

Ключові слова: земельне законодавство; земельний закон; націоналізація землі; соціалізація землі; селянське господарство; землекористування; споживно-трудова норма.

Зарецкая И.М. Исторический опыт развития земельного законодательства в Украине (1917-1921 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 - теория и история государства и права; история политических и правовых учений. - Институт государства и права им. В.М. Корецкого НАН Украины. - Киев, 2009.

Диссертация представляет собой комплексное исследование теоретико-прикладных проблем возникновения, становления и развития земельного законодательства различных властных режимов на территории Украины за период 1917-1921 гг.

Охарактеризованы методологическая основа диссертационного исследования, сущность отдельных методов и методологических подходов, использованных для раскрытия темы диссертации и полнейшего охвата всех ее особенностей. При этом все методы дифференцированы на три группы философских, общенаучных и специальных юридических методов и подходов с изложением конкретных направлений их применения. При анализе историографических источников предложено, исходя из принципа методологического плюрализма, расширить объем анализа до изучения всей историко-правовой литературы, написанной по данной проблеме. Освещаются исторические предпосылки возникновения земельного законодательства периода украинской революции 1917-1921 гг., выведенные из социально-экономического и политико-правового положения, которое сложилось на территории Украины.

Изучено земельное законодательство Украинской Центральной Рады, Гетманата П.П. Скоропадского, Директории Украинской Народной Республики и Западноукраинской Народной Республики. Проанализировано и определено признаки земельного законодательства каждого из этих властных режимов. При этом вскрыто положительные и отрицательные стороны как совокупности нормативно-правовых актов земельного законодательства каждого из названных режимов в отдельности, так и в сравнении земельного законодательства всех этих государственных образований между собой. Определено сравнительную эффективность законодательного регулирования однородных общественных земельных отношений. Установлено коллизионность, приемственный и рецепционный характер отдельных норм анализируемого земельного законодательства.

В диссертации отдельным разделом вынесены материалы исследования советского земельного законодательства. При этом осуществлена дифференциация этого законодательства по трем периодам: возникновения (декабрь 1917 - апрель 1918 гг.); законодательного утверждения социалистических основ землеустройства (ноябрь 1918 - август 1919 гг.); начала стабилизации земельного законодательства УССР (декабрь 1919 - март 1921 гг.). Обоснованы выводы как об общих, так и существенных отличительных чертах моделей земельных реформ и развития земельных отношений каждого из исследованных властных режимов. При этом определено, что самым эффективным оказалось советское земельное законодательство.

Дана обобщающая оценка направлений и целей каждой из проводимых земельных реформ в части процессов национализации или социализации земель. Результаты диссертационного исследования дали возможность провести исторические параллели и выявить аналогии между развитием земельного законодательства исследуемого периода и однотипными современными процессами.

Ключевые слова: земельное законодательство; земельный закон; национализация земли; социализация земли; крестьянское хозяйство; землепользование; потребительно-трудовая норма.

I.M. Zaritska. A historical experience of development of Land Legislation in Ukraine (1917 - 1921) - Manuscript.

Thesis to obtain a scientific degree of Candidate of Law Science in speciality 12.00.01 - theory and history of state and law, history of political and legal doctrines. - V.M. Koretsky Institute of State and Law of the National Academy of Sciences of Ukraine. Kyiv, - 2009.

The dissertation is a complex research of theoretical and applied issues of origin, formation and development of land legislation of different power regimes in Ukraine from 1917 to 1921. Methodological state apparatus was researched and historical sources as empiritical base of research were elaborated. Historical premises of the development of Land Legislation under the period of Ukrainian revolution 1917-1921 were determined. Features of Land Legislation of every authoritative regimes were analysed and determined. Differenciation of Ukrainian Soviet Land Legislation according to three periods: origin (December 1917 - April 1918), legisation establishment of social base of land regime (November 1918 - August 1919), formation stabilization of Land Legislation of USSR (December 1919 - Marth 1921) were proposed.

The results of dissertation research gave the opportunity to make an historical parallel and to display analogies between developments of land law of researched period and modern processes of one type.

Key words: Land Legislation, Land Law, Natiolization of Land, Socialization of Land, Farming, Land Use, Consumer and Labour Norm.

Загальна характеристика роботи

виробити методологічний інструментарій та понятійно-категорійний апарат дослідження;

з'ясувати рівень історіографічного вивчення теми дослідження;

виявити та проаналізувати історичні джерела, що стосуються земельного законодавства досліджуваного періоду;

охарактеризувати стан розвитку земельних відносин напередодні української революції 1917-1921 рр., розкрити передумови виникнення земельного законодавства досліджуваного періоду;

встановити структуру нормотворчих і правозастосовних органів кожного з досліджуваних владних режимів та їхню компетенцію у сфері регулювання земельних відносин;

визначити особливості законотворчого процесу щодо регулювання земельних відносин під час кожного з досліджуваних владних режимів;

визначити юридичну силу основних нормативно-правових актів земельного законодавства, встановити межі їхньої чинності, а також здійснити порівняльний аналіз окремих подібних інститутів земельного законодавства у відповідних актах кожного з досліджуваних владних режимів;

дати порівняльну оцінку законодавчим моделям земельної реформи і розвитку земельних відносин, які існували в добу української революції 1917-1921 рр.;

виявити історичні паралелі й аналогії між розвитком земельного законодавства у досліджуваний період та аналогічними сучасними процесами.

Об'єктом дослідження виступають земельні відносини, що склалися в Україні протягом 1917-1921 рр.

Предметом дослідження є історичний досвід розвитку земельного законодавства (законодавчого регулювання земельних відносин) в Україні протягом української революції 1917-1921 рр.

Методи дослідження. У дисертаційному дослідженні застосовувалося органічне поєднання філософських, загальнонаукових, спеціально-наукових методів та історіографічний підхід. Основою даного дисертаційного дослідження є філософський матеріалістичний діалектичний метод. Його застосування дало можливість розглянути земельні реформи 1917-1921 рр. в Україні та земельне законодавство, що їх опосередковувало, як сукупність взаємопов'язаних суспільних процесів і явищ, що перебували у стані постійних змін і розвитку. Загальнонаукові методи застосовувалися як безпосередньо, так і як основа для формування спеціально-наукової методології. Зокрема, загальнонаукові методи сходження від конкретного до абстрактного і навпаки від абстрактного до конкретного використовувалися при створенні понятійно-категорійного апарату дослідження. Використання проблемно-хронологічного методу дало змогу глибше дослідити проблеми початку й еволюції земельної реформи та земельного законодавства. Системно-структурний метод застосовувався для наукової систематизації (класифікації) передумов виникнення земельного законодавства, його ознак, особливостей тощо. Із спеціальних наукових методів знайшли застосування історичні та юридичні методи в їх оптимальному співвідношенні: історико-генетичний, історико-порівняльний та історико-типологічний; порівняльно-правовий і догматичний (формально-юридичний). Для досягнення мети дисертації застосовувався історіографічний підхід, який базується на принципі методологічного плюралізму, що, зокрема, передбачає аналіз усієї різнопланової літератури, створеної протягом усього періоду вивчення досвіду регулювання земельних відносин у 1917-1921 рр. Особливості застосування зазначених методів докладніше розкрито в окремому підрозділі дисертаційного дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше здійснено самостійне комплексне дослідження земельного законодавства періоду української революції. Наукову новизну дисертації та особистий внесок автора складають наступні висновки та положення:

вперше:

введено до наукового обігу архівні матеріали, що містять невідомі (два проекти тимчасового земельного закону УЦР) та недостатньо досліджені акти земельного законодавства державних утворень періоду української революції 1917-1921 рр.;

зроблено висновок про недостатню кількість та якість (насамперед, через недосконалість нормотворчої техніки) нормативно-правових актів земельного законодавства кожного з досліджуваних владних режимів, що не змогли достатньою мірою охопити всю систему земельних відносин і забезпечити ефективний механізм їх законодавчого регулювання;

обґрунтовано, що земельне законодавство усіх досліджуваних владних режимів відображало тогочасну політичну боротьбу між окремими партіями за вплив на свідомість селянських мас як переважної частки населення країни і одержання їхньої підтримки у встановленні і закріпленні фактичної влади;

визначено істотним недоліком тодішнього земельного законодавства відсутність науково обгрунтованих критеріїв встановлення межі приватного землекористування, що неминуче призводило до викривлень у механізмі розподілу земельних ділянок, а отже - до непотрібної соціальної напруги та зловживань;

запропоновано таку періодизацію українського радянського земельного законодавства: початковий період виникнення українського радянського земельного законодавства (грудень 1917 - квітень 1918 рр.); період законодавчого утвердження соціалістичних основ землеустрою (листопад 1918 - серпень 1919 рр.); період початку стабілізації земельного законодавства (грудень 1919 - березень 1921 рр.);

обґрунтовано висновок про те, що найефективнішу серед досліджуваних законодавчу модель земельної реформи і розвитку земельних відносин було створено і закріплено у радянському законодавстві за сукупністю наступних сутнісних ознак: визначення мети земельної реформи і послідовного закріплення у законодавстві етапів її досягнення; гнучкості радянської земельної політики та відповідного законодавства, що органічно поєднували запити народних мас і адекватну реакцію держави; значної кількості нормативно-правових актів, що охоплювали великий пласт земельних відносин; своєчасності реагування на виникнення нових земельних відносин; відносної структурованості земельного законодавства, яку утворювали взаємодоповнювані нормативно-правові акти різної юридичної сили;

удосконалено:

понятійно-категорійний апарат дослідження, зокрема відповідно до земельного законодавства досліджуваних владних режимів уточнені поняття "земельні відносини", "земельний закон", "тимчасовий земельний закон", "землеволодіння", "землекористування", "споживча земельна норма", "трудова земельна норма", "приватнотрудове господарство", "нетрудове господарство";

дістали подальший розвиток:

твердження, що початок земельної реформи в УНР здійснювався на основі дореволюційного земельного законодавства, що не відповідало існуючим потребам безземельного селянства і самої політики держави щодо соціалізації землі;

висновок про незавершеність земельних реформ кожного з досліджуваних владних режимів протягом української революції 1917-1921 рр.;

положення, що земельне законодавство кожного з досліджуваних владних режимів не було системним через відсутність політичної волі держави до створення єдиної програмної платформи для здійснення реформування земельних відносин, недостатню визначеність правового статусу органів державного управління і контролю у сфері земельних відносин, відсутність достатньої кількості фахівців, що призводило до виникнення прогалин і колізій у нормотворчій діяльності та правозастосовній практиці;

проведення історичних паралелей і виявлення аналогій між розвитком земельного законодавства у досліджуваний період і однотипними сучасними процесами, зокрема щодо: недостатньої чіткості й визначення мети і строків земельної реформи; переважання масиву підзаконних актів; слабкої дієвості окремих норм; недосконалості інституту земельно-правової відповідальності; закріплення принципу цільового використання; невиправданого затягування проходження земельних законопроектів; міжпартійної неузгодженості напрямів бачення земельної реформи, а також наслідки недосконалостей законодавства: законодавче скасування певних форм власності (нині - колективної); значний масив необроблених земель; самозахоплення земельних ділянок; тривалість процесу легалізації прав на землю; наявність великої кількості земельних спорів; необхідність створення системи спеціальних земельних судів.

Практичне значення одержаних результатів. Положення, узагальнення та висновки дисертаційної роботи можуть бути використані у: нормотворчій діяльності сучасних органів державної влади у сфері земельних відносин; правозастосовній діяльності органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у контексті здійснення сучасної земельної реформи; науково-дослідній діяльності при подальшому дослідженні історико-юридичних проблем формування системи національного земельного законодавства та для уточнення політико-правової оцінки владних режимів доби української революції 1917-1921 рр.; навчальному процесі при викладанні нормативних курсів "Історія держави і права України" та "Земельне право України" щодо історичних аспектів формування земельного законодавства України, а також при написанні відповідних лекційних матеріалів та навчальних посібників.

Апробація результатів дисертації. Основні висновки, пропозиції і практичні рекомендації, одержані у процесі дисертаційного дослідження, доповідались і обговорювались на: засіданнях відділу історико-правових досліджень Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Державній науковій конференції "Проблеми вдосконалення земельного та аграрного законодавства України в умовах ринкової економіки" (м. Біла Церква, 2004 р., тези опубліковано); Всеукраїнській науково-практичній конференції "Сучасний соціокультурний простір 2004" (м. Київ, 2004 р., тези опубліковано); Міжнародній науково-практичній конференції "Наука і освіта 2005" (м. Дніпропетровськ, 2005 р., тези опубліковано); Першій Всеукраїнській науково-практичній Інтернет-конференції "Науковий потенціал України" (м. Київ, 2005 р., тези опубліковано); Міжнародній науково-практичній конференції "Стан та перспективи розвитку аграрного права" (м. Київ, 2005 р., тези опубліковано); Міжнародній науковій конференції "Проблеми вдосконалення земельного та аграрного законодавства України: перспективи XXI ст." (м. Біла Церква, 2006 р., тези опубліковано); Міжнародній науково-практичній конференції "Стан та перспективи розвитку юридичної науки та освіти" (м. Київ, 2006 р., тези опубліковано).

Публікації. Результати дисертації опубліковані в 4-х статтях у наукових юридичних фахових журналах і збірниках наукових робіт, а також у 7-ми тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається з переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, висновків, восьми додатків та списку використаних джерел. Обсяг основного тексту дисертації - 188 сторінок, додатків - 15 сторінок, списку використаних джерел (243 найменування) - 23 сторінки.

Основний зміст

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, його зв'язок з науковими програмами, темами, визначаються мета і завдання, об'єкт, предмет, характеризуються методи дослідження, використані в роботі, формулюються наукова новизна і практичне значення роботи, наводяться дані про апробацію та публікацію результатів дослідження, структуру і обсяг роботи.

Розділ 1 "Теоретико-методологічні засади дослідження та історичні передумови розвитку земельного законодавства доби української революції 1917-1921 рр." складається з трьох підрозділів, у яких вироблено методологічний інструментарій дослідження, а також аналізуються історіографічний масив джерел і передумови виникнення земельного законодавства досліджуваного періоду.

У підрозділі 1.1. "Методологія і понятійно-категорійний апарат дослідження" розкрито механізм формування методологічної та понятійно-категорійної основи дослідження. Застосування філософського матеріалістичного діалектичного методу дало можливість розглянути земельні реформи 1917-1921 рр. в Україні та відповідне земельне законодавство як сукупність взаємопов'язаних суспільних процесів і явищ, що перебували у стані постійних змін і розвитку. Загальнонаукові методи сходження від конкретного до абстрактного і навпаки від абстрактного до конкретного використовувалися при створенні понятійно-категорійного апарату дослідження. Використання проблемно-хронологічного методу дало змогу дослідити проблеми земельної реформи та земельного законодавства у строго хронологічному порядку їх виникнення. Системно-структурний метод застосовувався при класифікації передумов виникнення земельного законодавства періоду української революції, а також при визначенні системи ознак земельного законодавства кожного з українських урядів. Історіографічний підхід зумовив аналіз усієї історико-правової літератури з даної проблеми (тогочасної, до якої примикають праці авторів з української діаспори, радянської та сучасної).

Аналітично-індуктивний за своєю природою історико-генетичний метод дозволив виявити причинно-наслідкові зв'язки між конкретними суспільними процесами і явищами як передумовами виникнення земельного законодавства. Порівняння сутнісних ознак нормотворчого процесу досліджуваних владних режимів, здійснене за допомогою історико-порівняльного методу, призвело до висновку про спільність властивостей суспільних кризових процесів як передумов виникнення земельного законодавства кожного з цих режимів. Історико-типологічний метод дозволив здійснити типологізацію селянських господарств за видом, розміром землекористування, наявністю достатньої кількості засобів виробництва для обробітку землі.

Юридичні конструкції земельного законодавства 1917-1921 рр. потребували детального тлумачення, зокрема філологічного, насамперед через значні відмінності у лексичному викладенні текстів нормативно-правових актів, що забезпечило застосування догматичного методу. Порівняльно-правовий метод дав змогу співставити особливості законодавчого регулювання однорідних земельних відносин кожного з досліджуваних владних режимів як між собою, так і з відносинами сьогодення, що дозволило виявити аналогії між однотипними тодішніми і сучасними процесами.

Автором здійснено необхідне для вирішення завдань даного дослідження уточнення понять таких, як "українська революція", "земельні відносини", "земельний закон", "земельне законодавство", "тимчасовий земельний закон", "землеволодіння", "землекористування", "споживча земельна норма", "трудова земельна норма", "приватнотрудове господарство", "нетрудове господарство", "соціалізація землі", "націоналізація землі", "малоземельні селяни".

У підрозділі 1.2. "Історіографія проблеми і джерельна база дослідження" розкрита історіографічна основа дисертаційного дослідження. Попередні наукові праці, дотичні до теми дисертації, здобувач за хронологічною ознакою поділив на три групи. Авторами праць, які належать до першої групи, є В.К. Винниченко, М.С. Грушевський, Д.І. Дорошенко, М.М. Ковалевський, М.О. Кушнір, М.М. Лозинський, І.П. Мазепа, К.А. Мацієвич, О.К. Мицюк, П.Ю. Мірчук, М.М. Стахів, П.В. Феденко, П.О. Христюк, М.Ю. Шаповал та інші безпосередні учасники революційних подій, які ввели в науковий обіг вагому частину документальних матеріалів і дали перші концептуальні оцінки. До цієї групи примикають і дослідження істориків української діаспори.

Другу групу складають праці таких радянських науковців і державних діячів, як І.К. Васюта, Ю.Н. Городецький, П.Д. Індиченко, В.М. Качинський, Г.В. Клунний, М.Т. Куц, В.І. Ленін, Р.Д. Лях, Г. Мазуркевич, Д.З. Мануїльський, В.М. Мещеряков, М.А. Рубач, І.К. Рибалка тощо.

Авторами третьої групи праць є сучасні дослідники, зокрема: Т.Г. Андрусяк, А.А. Буравченков, О.А. Вівчаренко, О.О. Волошко, О.І. Ганжа, В.Д. Гончаренко, Н.В. Єфремова, П.П. Захарченко, В.Є. Кириченко, Н.А. Ковальова, Д.В. Колісник, О.Л. Копиленко, В.С. Кульчицький, Н.О. Лешкович, М.Р. Литвин, В.С. Лозовий, А.Ю. Мартинов, О.М. Мироненко, К.Є. Науменко, О.М. Пащенко, Я.З. Пеленський, Р.Я. Пиріг, Т.О. Подковенко, Ф.М. Проданюк, О.П. Реєнт, А.Й Рогожин, О.С. Рубльов, В.О. Румянцев, В.Ф. Солдатенко, Г.В. Терела, О.В. Тимощук, Б.Й. Тищик, І.Б. Усенко, А.К. Фартушняк, І.В. Хміль, В.А. Чехович, Є.П. Юрійчук та ін.

Джерельну базу дослідження диференційовано на чотири основні групи. Перша - документальні джерела (законодавчі, актові, статистичні, програмні документи політичних партій та громадських об'єднань): "Збірник законів, обіжних та інших розпоряджень по справам земельним в Українській Народній Республіці"; двотомні збірники документів і матеріалів "Українська Центральна Рада"; "Директорія. Рада Народних Міністрів"; п'ятитомний збірник "Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923"; видання "Хронологічне зібрання законів, указів президії Верховної Ради, Постанов і Розпоряджень уряду Української РСР"; "КПРС в резолюціях і рішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК: 1898-1970"; "Збірник Узаконень та Розпоряджень Всеукраїнського революційного комітету" (1920 р.) та "Збір законів і розпоряджень Робітничо-селянського уряду України" (1921 р.).

До другої групи належать архівні документи з фондів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, зокрема: Ф. 115. Українська Центральна Рада; Ф. 1060. Міністерство земельних справ Української Народної Республіки; Ф. 1061. Міністерство земельних справ Української Держави; Ф. 1062. Народне міністерство земельних справ Директорії Української Народної Республіки; Ф. 2192. Диктатор Західної області Української Народної Республіки та ін.

Третю групу джерел становлять періодичні видання (офіційні і неофіційні) досліджуваного періоду, адже саме вони містять досить повне зібрання текстів законів та офіційної інформації. Це, насамперед, газети "Народна воля" (1917 р.), "Нова Рада" (1917 р.), "Робітнича газета" (1918 р.), "Киевская мысль" (1918 р.) та журнали "Комуніст" (1920 р.), "Літопис революції" (1920 р.). Були використані "Вісник Тимчасового уряду" (1917 р.), "Вісти з Української Центральної Ради" (1917 р.), "Державний вісник" (1918 р.), "Вісник Ради Народних Міністрів Української Народної Республіки" (1918 р.), "Вісник Міністерства Земельних Справ" (1919 р.), "Вісник Державних Законів для всіх земель Української Народної Республіки" (1919-1920 рр.), "Вісник державних законів і розпорядків Західної області Української Народної Республіки" (1919 р.) тощо.

Четверту групу джерел становлять джерела особового походження (спогади, щоденники, листи): "Спогади" М.С. Грушевського, "Щоденник" В.К. Винниченка, "При джерелах боротьби" М.М. Ковалевського, "Спогади" П.П. Скоропадського, "Мої спомини про недавнє минуле" Д. І. Дорошенка, збірка "Революция на Украине по мемуарам белых" та інші публікації.

У підрозділі 1.3. "Історичні передумови розвитку земельного законодавства доби української революції 1917-1921 рр." здійснено аналіз соціально-економічного та політико-правового становища на території України, що дало можливість визначити такі передумови виникнення земельного законодавства періоду української революції 1917-1921 рр., притаманні як східноукраїнським, так і західноукраїнським землям: а) соціальні (незавершеність аграрно-земельних реформ 1848 р., 1861 р. та 1906-1914 рр. щодо забезпечення земельних потреб селянства, збереження кабальної залежності селян від поміщиків, існування монопольного становища класу великих землевласників, негативний вплив Першої світової війни; б) економічні (значне розшарування селян за економічною спроможністю, непомірно високі ціни на землю, відсутність належного державного фінансування земельних реформ); в) політичні (спрямування земельної політики Тимчасового та цісарського урядів на збереження поміщицької і церковної власності, формування політичних партій та їхніх політичних програм щодо вирішення земельного питання); г) правові (відсутність кодифікованого акта земельного законодавства, декларативність окремих земельно-правових норм і складність механізму їхньої реалізації), які набували різного конкретного змістового наповнення залежно від поширення російської чи австро-угорської юрисдикції.

Розділ 2 "Земельне законодавство Української Центральної Ради, Гетьманату П.П. Скоропадського, Директорії УНР, Західноукраїнської Народної Республіки" складається з чотирьох підрозділів, диференційованих за кожним із зазначених владних режимів.

Підрозділ 2.1. "Земельне законодавство Української Центральної Ради" присвячено дослідженню виникнення і становлення земельного законодавства Української Центральної Ради (далі - УЦР). Основні засади земельної реформи були зазначені: 1) у програмах політичних партій, які увійшли до складу УЦР; 2) у резолюціях численних селянських з'їздів, що проходили навесні-влітку 1917 р.; 3) у постанові I Всеукраїнського селянського з'їзду, який відбувся 28 травня - 2 червня 1917 р.

Функції розроблення земельних нормативно-правових актів покладалися на Генеральне секретарство земельних справ. Перші земельні законопроекти УЦР були спрямовані на організацію Крайового і місцевих земельних комітетів, створення яких розпочалося у травні - червні 1917 р.

Земельні відносини врегульовували, зокрема, постанови Малої ради, III Універсал УЦР від 7 листопада 1917 р., "Відозва Земельного секретаріату" від 14 листопада 1917 р., "Роз'яснення Генерального секретаріату з земельного питання, викладеного в III Універсалі" від 16 листопада 1917 р., "Тимчасовий земельний закон" від 18 січня 1918 р.

Загалом земельне законодавство УЦР закріплювало політичний курс держави на соціалізацію землі, скасування права приватної власності і передачу земельних ділянок тільки у користування, а також відзначалось залежністю земельної політики на початковому етапі державотворення від Тимчасового уряду, відсутністю детального регулювання всіх сторін земельних відносин, нестабільністю, декларативністю багатьох нормативних приписів.

У підрозділі 2.2. "Земельне законодавство Гетьманату П.П. Скоропадського" досліджується земельна політика гетьманського уряду і здійснюється аналіз відповідних земельних нормативно-правових актів.

Вже першим актом Гетьманату "Грамотою до всього українського народу" від 29 квітня 1918 р. було закладено фундаментальні засади земельної реформи і скасовано законодавство УЦР та Тимчасового уряду.

Основне навантаження у здійсненні земельної реформи покладалось на Раду міністрів, яка за відсутності парламенту виконувала правотворчу функцію. Внаслідок реорганізації земельні комітети УЦР скасовувалися і мали передати свої справи тимчасовим губернським, повітовим і волосним земельним комісіям. Окремим законом було створено тимчасові земельно-ліквідаційні комісії. Підготовлено і прийнято ряд нормативно-правових актів, зумовлених першочерговими потребами земельної реформи: "Закон про право на врожай 1918 р. на території Української Держави" від 27 травня 1918 р., "Закон про право продажу та купівлі землі поза міськими оселями" від 14 червня 1918 р., "Тимчасовий закон про заходи боротьби з розрухою сільського господарства" від 8 липня 1918 р.

Проте основного земельного закону так і не було вироблено, хоча цим і опікувалися численні земельні комісії та наради: "Комісія з розгляду земельного питання при Міністерстві земельних справ" (11 серпня 1918 р.), "Вища земельна нарада" (22 жовтня 1918 р.), "Попередня нарада з земельного питання" (3 листопада 1918 р.), "Особлива нарада для вироблення підвалин земельної реформи і пов'язаних з нею законів" (23 листопада 1918 р.).

У підрозділі 2.3. "Земельне законодавство Директорії УНР" автор досліджує земельну реформу та нормативно-правові акти земельного законодавства Директорії УНР.

Директорією насамперед було скасовано закони доби Гетьманату П.П. Скоропадського і відновлено чинність законів УНР. Для практичного втілення земельної реформи було створено нові земельні органи - губернські, повітові та волосні земельні управи.

У структурі актів земельного законодавства крім законів ("Закон про землю в УНР" від 8 січня 1919 р, "Закон про додаткове наділення землею козаків Української Народної Республіканської Армії" від 18 січня 1919 р.) можна виокремити значну частку підзаконних актів - розпоряджень, постанов, декларацій, наказів Директорії УНР, а також інструкцій та роз'яснень Міністерства земельних справ та локальних правових актів земельних управ різних рівнів. Зроблено висновок про декларативність багатьох нормативних приписів земельного законодавства, що призвело до їхньої недієвості.

У підрозділі 2.4. "Земельне законодавство Західноукраїнської Народної Республіки" автор дійшов висновку, що внаслідок короткочасності існування ЗУНР створити цілісну систему правового регулювання земельних відносин на її території не вдалося. Земельне законодавство складали "Основи земельної реформи" від 7 березня 1919 р., "Закон про землю Західної області УНР" від 14 квітня 1919 р., "Закон про заборону дій, які могли б зупинити виконання земельного закону" від 15 квітня 1919 р. і кілька підзаконних актів, які деталізували загальний механізм регулювання земельних відносин. земельний законодавство нормотворчий компетенція

Здійснення державного контролю за земельною реформою покладалося на Державний Секретаріат земельних справ. Первісними і найпоширенішими ланками у структурі земельних органів були повітові, громадські земельні комісії з досить широкими повноваженнями у розподілі землі між користувачами та здійсненні контролю за її використанням. Це призвело до виникнення значної кількості локальних актів, які компенсували прогалини загального законодавства. Водночас коло обов'язків обласної земельної комісії не було визначено.

Розділ 3 "Становлення українського радянського земельного законодавства" містить три підрозділи, у яких наводиться характеристика етапів формування та становлення радянського земельного законодавства.

У підрозділі 3.1. "Виникнення радянського земельного законодавства (грудень 1917 - квітень 1918 рр.)" досліджуються нормативно-правові акти радянської влади у сфері регулювання земельних відносин: декрет "Про землю" від 26 жовтня (8 листопада) 1917 р.; "Селянський наказ про землю"; Інструкція селянам, затверджена РНК РСФРР 5 листопада (19 листопада) 1917 р.; Положення про земельні комітети, затверджене РНК РСФРР 4 грудня (18 грудня) 1917 р.; "Тимчасові положення про соціалізацію землі", прийняті 19 березня 1918 р. ІІ Всеукраїнським з'їздом Рад.

Зроблено висновок, що першоджерелами виникнення українського радянського земельного законодавства були програмні документи Всеросійських з'їздів Рад, які заклали первісне спрямування не на соціалізацію, а на націоналізацію землі. Відзначено: подібність радянського земельного законодавства до аналогічних положень законодавства УЦР; надмірну узагальненість та декларативність приписів перших законодавчих актів, що викликало необхідність подальшої деталізації механізму правового регулювання земельних відносин за рахунок прийняття інших нормативно-правових актів земельного законодавства; складну ієрархію нормотворчих органів від центральних до місцевих земельних комітетів, актам яких, прийнятим зі згоди повітових Рад селянських депутатів, надавалась сила закону; запровадження зрівняльного розподілу землекористування на основі споживчо-трудової норми; спрямування земельної політики на розвиток індивідуального господарства на тлі закладання підвалин подальшого одержавлення і колективізації сільського господарства; недостатній рівень поширеності та складність для сприйняття широкими масами, що призводило до стихійного перерозподілу земель у формі самозахоплень; несформованість системи земельного законодавства.

У підрозділі 3.2. "Законодавче утвердження соціалістичних основ землеустрою (листопад 1918 - серпень 1919 рр.)" проаналізовано Положення про соціалістичний землеустрій та про заходи переходу до соціалістичного землеробства від 14 лютого 1919 р., Інструкцію № 1 Про організацію земвідділів при виконкомах від 27 лютого 1919 р., Інструкцію народних комісарів земельних та внутрішніх справ України про організацію земельних відділів при виконавчих комітетах від 27 лютого 1919 р., постанову РНК УСРР "Про конфіскований у колишніх приватновласницьких садибах сільськогосподарський інвентар" від 11 березня 1919 р., постанову Народного комісаріату землеробства УСРР "Про розподіл земель у тимчасове зрівняльне користування" від 11 березня 1919 р., положення Конституції УСРР від 14 березня 1919 р., а також резолюцію VІІІ з'їзду РКП(б) "Про ставлення до середнього селянства" (18-23 березня 1919 р.).

Зроблено узагальнюючий висновок про перехідний характер цього етапу у формуванні українського земельного законодавства, ознаками якого є: детермінованість процесу формування земельного законодавства політичними передумовами залежно від ступеня поширення радянської влади; необхідність нового перерозподілу землі після уряду П.П. Скоропадського; паритет законних і підзаконних актів у структурі земельного законодавства; об'єднання земель у єдиний державний фонд; надмірне дублювання і ускладнення процесу правового регулювання внаслідок диференціації повноважень центральних органів у сфері регулювання земельних відносин: Всеукраїнських з'їдів партії більшовиків та Рад, ВУЦВК, РНК, Тимчасового Робітничо-селянського уряду України, Всеукраїнського революційного комітету, Народних комісаріатів земельних справ і внутрішніх справ; створення повітових і селянських комітетів бідноти як інституту державної влади у сфері земельних відносин; перехідний характер спрямування політики на розвиток індивідуального господарства для завоювання прихильності селянських мас; початок формування пріоритету великих форм землекористування поряд з визнанням одноосібного землекористування відживаючим; позбавлення працівників радгоспів права на особисте господарство; заборона повернення земельних ділянок, внесених до інвентарного фонду колективних господарств навіть у разі їхньої ліквідації; недопущення самовільного захоплення земель.

У підрозділі 3.3. "Початок стабілізації земельного законодавства УСРР (грудень 1919 - березень 1921 рр.)" проаналізовано "Положення про основні засади організації земельної справи на Україні" (січень 1920 р.), закон Всеукраїнського революційного комітету "Про землю" від 5 лютого 1920 р., закон РНК УСРР "Про хлібну розверстку" від 26 лютого 1920 р., циркуляр РНК УСРР "Про спосіб застосування декрету про землю" від 1 квітня 1920 р., декрет РНК УСРР "Про перерозподіл землі" від 30 квітня 1920 р., постанова РНК УСРР "Про негайну передачу незасіяної землі, що є в користуванні окремих осіб, до розподілу між незаможними селянами" від 20 липня 1920 р. та інші нормативно-правові акти.

Визначено особливості земельного законодавства цього періоду: розширення компетенції з'їдів Рад та КП(б)У щодо прийняття земельних нормативних приписів; спрямованість земельної політики на надання пріоритету одноосібному господарюванню з розподілом земель неефективних радгоспів за споживчо-трудовою нормою; встановлення заборони здійснення повних перерозподілів земель до завершення землевпорядних робіт; проведення землевпорядних робіт без внесення корінних змін меж селянського землекористування з врахуванням можливості переходу до колективних форм; заміна комбідів на комітети незаможних селян з переданням їм компетенції врегулювання земельних відносин; запровадження вилучень земель у куркулів; обмеження одноосібного землекористування дев'ятирічним строком та заборона землекористування селянам, що виступали проти Радянської влади; подолання наслідків самозахоплень землі; заміна продрозкладки продовольчим податком; наявність значного масиву актів аграрного (у сучасному розумінні) законодавства, які містили земельні нормативні приписи. Підкреслено, що перехід до нової економічної політики вимагав зміни концептуальних підходів до земельного законодавства. Зокрема, у добу непу в 1922 р. була вперше здійснена кодифікація українського радянського земельного законодавства.

У Висновках дисертації наведені теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що виявляються у з'ясуванні особливостей становлення і розвитку земельного законодавства періоду української революції 1917-1921 рр., висвітленні й узагальненні історичного досвіду нормотворчої діяльності досліджуваних владних режимів у сфері регулювання земельних відносин. Історико-правовий аналіз зазначеної проблеми дав змогу дійти таких узагальнюючих висновків.

1. Через різноманіття і протилежність думок і наукових позицій дослідників досягти відповідного рівня об'єктивності у визначенні політико-юридичних передумов виникнення та розвитку земельного законодавства дозволяє лише детальне вивчення всіх нюансів історіографічного масиву дослідження цього складного періоду державотворення у історії України.

2. Кожному з досліджуваних владних режимів притаманні власні джерела земельного законодавства, які формувалися з урахуванням завдань і особливостей земельної політики відповідної держави. Спільними для всіх джерел є їхня виключна спрямованість на врегулювання розподілу і перерозподілу земель саме сільськогосподарського призначення. При цьому законодавство кожного з наступних досліджуваних владних режимів формально заперечувало попереднє земельне законодавство на фоні реальної наступності у законодавчому процесі і підходах до вирішення земельного питання. Загалом земельне законодавство всіх владних режимів відзначалось безсистемністю, відсутністю охоплення всіх аспектів земельних відносин, нестабільністю, декларативністю багатьох нормативних приписів, наявністю колізій та прогалин, неузгодженістю юридичної відповідальності за земельні правопорушення з приписами інших галузей права.

3. Законотворчий процес у сфері регулювання земельних відносин владних режимів (крім УСРР) характеризувався невиправдано довготривалим, часто безплідним обговоренням земельних законопроектів, що призводило до необхідності вирішення поточних проблем за допомогою підзаконних актів і суперечності між ними та значно пізніше прийнятими земельними законами.

4. Позитивними рисами земельного законодавства УЦР було закріплення соціалізації землі на користь безземельних і малоземельних селян; встановлення трудового землекористування та його меж на основі споживчо-трудової норми; безстроковість, безоплатність і спадковість землекористування; збереження землекористування культурних селекційних господарств. Негативно слід оцінити: брак достатньої політичної волі держави до вирішення земельних проблем; відсутність єдиної цільової загальнодержавної програми; нечисленність актів земельного законодавства; недостатня відповідність законодавства всьому спектру проблем земельних відносин; невиправдана тривалість земельного нормотворчого процесу; переважання підзаконних актів на фоні їхньої частої суперечності змісту законів; нестабільність, декларативність значної кількості нормативних приписів; слабкість державного контролю за діяльністю земельних комітетів.

5. Земельне законодавство уряду П.П. Скоропадського спрямовувалося на: відновлення права приватної власності на землю у дореволюційних межах; добровільність відчуження великими землевласниками своєї земельної власності; обмеження приватного землеволодіння площею 25 десятин; викуп державою надлишків приватних земель з подальшим їх відплатним розподілом між селянами; акумуляцію земельних ресурсів у компетенції Державного земельного банку; спирання на клас середніх землевласників. Земельне законодавство відзначалося: рецепцією норм дореволюційного права; одноосібним затвердженням гетьманом нормативно-правових актів; зосередженням виконавчих повноважень у компетенції Міністерства земельних справ; відсутністю чіткого розмежування між законами та підзаконними актами на фоні переважання останніх; неприйняттям окремого земельного закону. Здійснення земельної реформи на місцях покладалося на земельні комісії, утворені замість земельних комітетів УЦР. Слід відзначити чіткість і послідовність загальних директив земельної політики гетьманського уряду поряд з недостатнім їх втіленням у актах земельного законодавства.

6. Директорія УНР проголосила недійсність законодавства попереднього режиму. Водночас відбулася рецепція норм земельного законодавства УЦР щодо скасування приватної власності, відновлення права землекористування, повернення до зрівняльного перерозподілу земель за трудовою нормою. Зміст земельного законодавства формували нормативні приписи щодо заборони укладення договорів купівлі-продажу та довгострокових договорів оренди земельних ділянок; першочергового наділення землею козаків УНРА; запровадження безстроковості землекористування; встановлення нижньої та верхньої меж землекористування (відповідно 5 та 15 десятин); утворення запасного земельного фонду УНР; визначення мінімального 10-річного строку оренди сільськогосподарських земель; дозволу спадкування землекористування; вилучення необроблених земель у розпорядження земельних управ; введення обов'язкових робіт із землеустрою. Негативною рисою законодавства була наявність певних колізій, зокрема щодо врегулювання орендних відносин. Здійснення земельної реформи на місцях покладалося на земельні управи, створені замість земельних комісій, які були органами державної влади і підпорядковувалися Міністерству земельних справ.

7. Земельне законодавство ЗУНР містило риси як націоналізації, так і соціалізації земель. Вилучення земель у процесі націоналізації здійснювалась двояко: безоплатно та з відшкодуванням щодо іпотечних земель, покращень орендованих земель, зокрема затрат на меліорацію та інших покращень. Встановлювалася державна, громадська власність та право приватного користування землею. Визначався перелік осіб - противників державного курсу, яким заборонялося брати участь у соціалізації землі. Припинялася чинність усіх правочинів із земельними ділянками, укладеними до виникнення республіки. Істотним недоліком було невстановлення межі приватного землекористування, невизначеність критеріїв визначення цієї межі, що призводило до викривлень у розподілі земельних ділянок. Здійснення земельної реформи покладалося на відповідні обласні, повітові та громадські земельні комісії, що формували систему органів Державного секретаріату земельних справ.

8. Українське радянське земельне законодавство доцільно диференціювати за такими критеріями: строк та фактичне перебування радянської влади на території України; особливості курсу земельної політики радянської влади; наявність сукупності нормативно-правових актів земельного законодавства як відповідного системного утворення; зміст нормативних приписів актів земельного законодавства. У результаті здійснено поділ на три періоди: виникнення радянського земельного законодавства (грудень 1917 - квітень 1918 рр.); законодавчого утвердження соціалістичних основ землеустрою (листопад 1918 - серпень 1919 рр.); початку стабілізації радянського земельного законодавства (грудень 1919 - березень 1921 рр.).