Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

УДК 351:323+351:327

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

12.00.07 -- адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

ЛІПКАН ВОЛОДИМИР АНАТОЛІЙОВИЧ

Київ -- 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному університеті внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України

Науковий консультант доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України, заслужений діяч науки і техніки України Шакун Василь Іванович, Київський національний університет внутрішніх справ, перший проректор

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії наук України, академік Академії правових наук України СІРЕНКО Василь Федорович, Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, головний науковий співробітник

доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України Скрипнюк Олександр Васильович, Академія правових наук України, начальник відділу міжнародних наукових зв'язків

доктор юридичних наук, професор ПЄТКОВ Валерій Петрович, Кіровоградський юридичний інститут Харківського національного університету внутрішніх прав, ректор

Захист відбудеться 18 лютого 2009 р. о 14.00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.03 у Київському національному університеті внутрішніх справ за адресою: 03035, м. Київ, пл. Солом'янська, 1

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ за адресою: 03035, м. Київ, пл. Солом'янська, 1

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради М. В. Лошицький

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Проблему забезпечення національної безпеки не можна віднести до новітніх. Але й до нині вона залишається не розв'язаною. Особливої актуальності національна безпека набуває в умовах світової економічної кризи, яка не обійшла й Україну.

Незважаючи на ґрунтовну нормативну базу у сфері забезпечення національної безпеки, ефективність державного регулювання в частині захисту національних інтересів і гарантування безпеки особи, суспільства й держави від зовнішніх і внутрішніх загроз залишається проблемною. При цьому, відповідно до чинного законодавства, під національною безпекою розуміється захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання та нейтралізація реальних і потенційних загроз національним інтересам. Визначальним, на наш погляд, є те, що в Україні залишається науково не дослідженим вплив адміністративно-правового регулювання на забезпечення національної безпеки та її ефективність.

Зауважимо, що окремі аспекти проблеми забезпечення національної безпеки були предметом дисертаційних досліджень, які проводили О.Ф.Бантишев, К.О.Біла, В.Т.Білоус, О.С.Бодрук, О.А.Делінський, В.С.Картавцев, О.В.Копан, Б.А.Кормич, П.П.Круть, М.Б.Левицька, О.В.Логінов, Ю.Є.Максименко, В.В.Медведчук, М.І.Мельник, В.І.Мунтіян, Н.Р.Нижник, М.М.Пендюра, Г.О.Пономаренко, О.В.Пулим, Г.П.Ситник, О.В.Украінчук, О.Л.Хилько, З.Д.Чуйко та ін.

Серед вітчизняних науковців помітний внесок у вирішення зазначених питань, окрім згаданих вище вчених, зробили Л.В.Багрій-Шахматов, Ю.В.Баулін, О.Ф.Бєлов, І.Ф.Бінько, О.Г.Білорус, В.І.Борисов, О.Л.Валевський, Т.В.Варфоломеєва, А.С.Васильєв, Д.Видрін, С.Б.Гавриш, В.О.Глушков, В.В.Голіна, С.П.Головатий, М.М.Гончар, А.Н.Гончаренко, В.Д.Гончаренко, М.О.Гончаренко, В.П.Горбулін, В.І.Гурковський, О.Г.Данільян, М.І.Даньшин, О.П. Дзьобань, В.П.Ємельянов, А.П.Закалюк, О.В.Зернецька, В.А.Зленко, Р.А.Калюжний, А.Б.Качинський, М.І.Козюбра, А.М.Колодій, О.Л.Копиленко, М.Й.Коржанський, В.О.Косевцов, Г.Ф.Костенко, О.М.Костенко, М.В.Костицький, О.М.Литвак, О.В.Литвиненко, Д.Г.Лук'яненко, В.Т.Маляренко, О.Я.Маначинський, П.П.Михайленко, В.Т.Нор, В.Ф.Опришко, М.І.Панов, Б.О.Парахонський, Г.М.Перепелиця, С.І.Пирожков, Г.Г.Почепцов, Є.Пронкін, П.М.Рабінович, І.М.Рижов, Ю.І.Римаренко, Л.А.Савченко, М.Я.Сегай, М.Ф.Селівон, В.В.Сташис, А.А.Соболєв, В.Я.Тацій, В.П.Тихий, О.Г.Фролова, М.В.Цвік, М.В.Цюрупа, В.І.Шакун, М.В.Чумак, О.Н.Ярмиш, С.С.Яценко та інші.

Вагомий вплив на формування поглядів автора на адміністративно-правову природу національної безпеки здійснив доробок таких вчених, як В.Б.Авер'янов, О.Ф.Андрійко, В.Г.Афанасьєв, О.М.Бандурка, Ю.П.Битяк, І.Л.Бородін, А.С.Васильєв, В.М.Гаращук, І.П.Голосніченко, З.С.Гладун, Є.В.Додін, С.В.Ківалов, Т.О.Коломоєць, В.К.Колпаков, А.Т.Комзюк, В.В.Конопльов, О.В.Копан, Є.Б.Кубко, О.В.Кузьменко, В.І.Курило, Є.В.Курінний, М.П.Кучерявенко, Д.М.Лук'янець, В.М.Марчук, Н.М.Мироненко, В.Я.Настюк, В.І.Олефір, О.І.Остапенко, І.М.Пахомов, В.П.Пєтков, В.Ф.Погорілко, О.П.Рябченко, А.О.Селіванов, В.М.Селіванов, В.Ф.Сіренко, О.В.Скрипнюк, І.А.Тимченко, М.М.Тищенко, В.В.Цвєтков, В.М.Шаповал, В.О.Шамрай, М.Я.Швець, Ю.С.Шемшученко та інші.

Проте зазначені дослідження та наукові праці стосувалися лише окремих напрямків у сфері забезпечення національної безпеки. Між тим саме проблема адміністративно-правової природи національної безпеки залишається практично не дослідженою, особливо стосовно обґрунтування теоретичних засад і напрямів підвищення ефективності її адміністративно-правового регулювання, що підтверджується результатами дослідження.

У науці адміністративного права залишаються недостатньо вивченими концептуальні та методологічні засади адміністративно-правової природи національної безпеки, система управління й адміністративно-правовий статус її суб'єктів, здійснення державного контролю в цій сфері. Окреслене коло проблем визначає актуальність роботи і створює умови для формування нової адміністративно-правової парадигми забезпечення національної безпеки з урахуванням вітчизняного та зарубіжного досвіду.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації затверджена Вченою Радою Київського національного університету внутрішніх справ. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до Тематики пріоритетних напрямів наукових і дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 років (затверджено наказом МВС України № 755 від 5 липня 2004 р.), безпосередньо пов'язане з основними напрямками наукового забезпечення реалізації Стратегії національної безпеки України, Законів України „Про основи національної безпеки України”, „Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави”, Концепції адміністративної реформи та Концепції розвитку системи Міністерства внутрішніх справ України. Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою Київського національного університету внутрішніх справ (протокол № 19 від 27 грудня 2005 р.).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розроблення адміністративно-правових засад забезпечення національної безпеки України, формування на цій основі пропозицій теоретичного, методологічного та організаційно-правового значення, науково-обґрунтованих рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності адміністративно-правового регулювання національної безпеки України.

Для досягнення цієї мети поставлені та вирішувалися такі основні завдання:

- розкрити зміст національної безпеки як об'єкта адміністративно-правової науки;

- дослідити зміст і структуру адміністративно-правових відносин у сфері національної безпеки;

- вивчити стан і визначити напрямки удосконалення системи управління національною безпекою;

- дослідити адміністративно-правовий статус суб'єктів забезпечення національної безпеки;

- сформулювати адміністративно-правові закономірності формування системи національної безпеки;

- обґрунтувати необхідність побудови загальної теорії національної безпеки;

- визначити методологію моделювання системи управління національною безпекою;

- проаналізувати стан адміністративно-правового регулювання національної безпеки;

- намітити основні напрями удосконалення адміністративно-правового регулювання національної безпеки.

Об'єктом дослідження виступають суспільні відносини, що виникають у процесі адміністративно-правового регулювання національної безпеки України.

Предметом дослідження є адміністративно-правові основи забезпечення національної безпеки України.

Методи дослідження обрані з урахуванням мети та завдань дослідження, його об'єкта і предмета. Методологічною базою виступає сукупність філософських, загальнонаукових, приватно-наукових і спеціальних методів, які в комплексі застосовуються для вирішення поставлених завдань.

Базовою методологічною основою дослідження є синергетичний підхід, за допомогою якого обґрунтовано взаємозв'язок і взаємообумовленість соціальних процесів та суспільних явищ, а національна безпека розглядалася як відкрита динамічна нелінійна система, що характеризується механізмами самоорганізації (розділ 3, 4). За допомогою аксіоматичного методу сформульовано положення про те, що національна безпека виступає об'єктом адміністративно-правової науки (розділ 1). Застосування методів аналізу та синтезу сприяло визначенню ознак системи національної безпеки, системи управління і системи забезпечення національної безпеки (пп. 1.3, 2.3, 3.6), виявленню прогалин у законодавстві про національну безпеку та опрацюванню пропозицій щодо його удосконалення (пп. 2.2, 5.3). Із використанням методу класифікації окреслено види національних інтересів, впроваджено типологізацію загроз національній безпеці (п.1.2), підходи до визначення базових понять дослідження (розділ 1, п. 2.2). Герменевтичний метод дав змогу з'ясувати текстуальну сутність нормативних приписів законодавчих актів щодо адміністративно-правового статусу суб'єктів забезпечення національної безпеки України (розділ 3). На підставі дедуктивного методу визначено структурно-логічну схему дослідження (розділи 1-5), яка відбиває шлях пізнання національної безпеки як категорії правової науки від загального (національна безпека як об'єкт адміністративно-правової науки) до особливого (національна безпека як категорія правової науки) і конкретного (національна безпека як адміністративно-правова категорія) (пп. 1.3, 2.2). Використання діалектичного та метафізичного методів дозволило дослідити шляхи становлення і розвитку національної безпеки як правової категорії (розділи 1-5). Історичний метод дав змогу дослідити шляхи становлення і розвитку системи національної безпеки, етапи трансформації адміністративно-правового статусу суб'єктів забезпечення національної безпеки (п. 1.1). Логіко-семантичний метод та метод аналізу словникових визначень (розділи 1, 2) застосовувалися для поглиблення розуміння понятійного апарату дисертації. За допомогою методу моделювання визначено методологію моделювання системи управління національною безпекою (п. 4.2).

Емпіричну базу дослідження становлять узагальнення практики діяльності Ради національної безпеки і оборони України та інших суб'єктів забезпечення національної безпеки за 2005-2008 роки, результати анкетування понад 300 фахівців у галузі національної безпеки України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в України комплексним монографічним дослідженням адміністративно-правових основ забезпечення національної безпеки. За результатами наукової роботи сформульовано і обґрунтовано нові теоретичні положення і висновки та прикладні поняття, що виносяться на захист, зокрема:

уперше:

- визначено зміст національної безпеки як об'єкта правової науки, де національна безпека розглядається як врегульована адміністративним правом діяльність суб'єктів із забезпечення національної безпеки;

- науково обґрунтовано і визначено критерії формування сфер національної безпеки, якими виступають інтегральні показники синтезу національних інтересів, реальних і потенційних загроз;

- виявлено адміністративно-правові закономірності формування системи національної безпеки, серед них головними є: 1) похідний характер адміністративних правовідносин від формування певних сфер національної безпеки; 2) взаємозалежність об'єктів адміністративних правовідносин з об'єктами національної безпеки; 3) взаємозалежність суб'єктів адміністративних правовідносин із суб'єктами забезпечення національної безпеки; 4) наявність вертикальних і горизонтальних відносин між суб'єктами адміністративних відносин у сфері національної безпеки; 5) самостійний розвиток системи забезпечення національної безпеки в межах адміністративно-правових відносин на відміну від державно-управлінських;

- сформульовано основи загальної теорії національної безпеки на засадах міждисциплінарного підходу;

- запропоновано нову типологізацію підходів до визначення понять: „безпека”, „національна безпека”, „національні інтереси”, „загроза”, „забезпечення національної безпеки”;

- сформульовано пропозиції щодо вдосконалення законодавства про національну безпеку, зокрема розроблено авторські проекти Законів України „Про Доктрину недержавного забезпечення національної безпеки України”, „Про недержавне забезпечення національної безпеки України”, „Про служби безпеки суб'єктів господарювання”, „Про кримінальну розвідку”;

дістало подальшого розвитку:

- дослідження підходів до виділення суб'єктних, предметних і функціональних сфер адміністративно-правового регулювання національної безпеки як додаткової умови щодо віднесення національної безпеки до об'єкта адміністративно-правової науки;

- теоретичні проблеми формування та функціонування системи органів державного управління національною безпекою України, а також чіткого визначення їхнього адміністративно-правового статусу;

- критерії систематизації заходів адміністративно-правового примусу в контексті їхньої детермінації зі стадіями розвитку загроз національній безпеці;

- теоретичне обґрунтування необхідності розроблення в Україні Концепції національної безпеки України, доктрин національної безпеки, Закону України „Про національну безпеку України” та інших нормативно-правових актів.

удосконалено:

- підходи до співвідношення та класифікації чинників, що породжують небезпеку: „загроза”, „небезпека”, „виклик”, „ризик”, „фактор”. Обґрунтовано позицію, відповідно до якої загрози мають декілька стадій розвитку, через що окремі дослідники позначають їх термінами „виклик”, „ризик”, „фактор”. Аргументовано висновок щодо доцільності виділення двох видів чинників: загрози та небезпеки;

- визначені в Законі України „Про основи національної безпеки України” концептуальні засади забезпечення національної безпеки, зокрема, щодо основних завдань, напрямів, суб'єктів, об'єктів, принципів і засобів цієї діяльності;

- аргументацію необхідності введення в науковий обіг понять „підсистема державного забезпечення національної безпеки” і „підсистема недержавного забезпечення національної безпеки”, а також подане їхнє визначення.

Практичне значення одержаних результатів визначається можливістю їх використання при забезпеченні національної безпеки України. Пропозиції, що містяться в дисертаційному дослідженні, були використані при підготовці проектів Законів України: „Про боротьбу з тероризмом”, „Про служби безпеки суб'єктів господарювання”, „Про недержавне забезпечення національної безпеки України”, „Про охоронну діяльність”, „Про детективну діяльність”, „Про недержавне забезпечення безпеки і підприємницької діяльності в Україні”, „Про Доктрину недержавного забезпечення національної безпеки України”.

Результати дисертаційного дослідження впроваджені у правотворчу, правозастосовну і наукову діяльність та навчальний процес, що підтверджено 13 актами впровадження, зокрема: 1) через участь як експерта від Національної академії внутрішніх справ України у складі робочої групи при розробленні проекту Закону України „Про боротьбу з тероризмом” та внесення відповідних пропозицій, які були враховані в ньому; 2) при розробленні і читанні авторського курсу „Безпекознавство” в Інституті безпеки підприємництва Європейського університету; при розробленні робочої програми з даної дисципліни і випуску однойменного навчального посібника, який було рекомендовано Міністерством освіти і науки України для спеціальностей у галузі безпеки; 3) при викладанні в Національній академії внутрішніх справ України дисципліни „Національна безпека України”; 4) при підготовці спецкурсів у Національній академії Служби безпеки України: „Організація контррозвідувальної діяльності Служби безпеки України”, „Розвідувальна діяльність спеціальних служб іноземних держав”, „Діяльність органів Служби безпеки України в надзвичайних ситуаціях і в умовах надзвичайного та воєнного станів”; 5) при викладанні в Київському міжнародному університеті навчальної дисципліни „Безпека бізнесу”; 6) при організації оперативно-розшукової діяльності у справах, пов'язаних із захистом інтересів особи і суспільства в Головному управлінні по боротьбі з організованою злочинністю МВС України; 7) при підготовці аналітичного матеріалу про теоретико-правові аспекти зарубіжного досвіду боротьби з тероризмом і відповідних пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства по боротьбі з тероризмом в Україні; 8) при підготовці аналітичного матеріалу про теоретико-правові аспекти зарубіжного досвіду розроблення концепції національної безпеки країни і відповідних рекомендацій щодо формування оновленої Концепції національної безпеки України; 9) при підготовці матеріалів до парламентських слухань на тему „Зовнішня політика як інструмент забезпечення національних інтересів: реалії, здобутки, перспективи”; 10) при навчанні студентів 41 сесії в Міжнародній правоохоронній академії в Будапешті з питань забезпечення національної безпеки і боротьби з тероризмом; 11) при використанні матеріалів під час проведення миротворчих операцій у Косово; 12) при читанні лекцій для поліцейських керівників вищої ланки Німеччини; 13) при підготовці законопроектів „Про боротьбу з екстремізмом”, „Про кримінальну розвідку” (офіційно зареєстрований у Верховній Раді України (№ 9187 від 02 березня 2006 р.), „Про служби безпеки суб'єктів господарювання” (офіційно зареєстрований у Верховній Раді України (№ 9264 від 30 березня 2006 р.).

Практичне значення одержаних дисертантом результатів полягає також у тому, що вони можуть бути використані в таких сферах:

правотворчій -- при вдосконаленні законодавства щодо національної безпеки;

правозастосовній діяльності -- як методологічна основа для подальшого дослідження проблем адміністративно-правового регулювання національної безпеки; при проведенні освіти населення з безпеки, підвищення її рівня серед державних службовців; удосконаленні адміністративних заходів забезпечення національної безпеки;

навчальному процесі -- при викладанні курсів з адміністративного права, національної безпеки України, загальної теорії національної безпеки, теорії управління безпекою соціальних систем, соціології, кримінального права, теорії державного управління;

у науково-дослідній діяльності -- при проведенні науково-дослідної роботи студентів, курсантів та слухачів, підготовці лекційних курсів, підручників, навчальних посібників, подальшому розроблені адміністративно-правових основ забезпечення національної безпеки.

Особистий внесок здобувача. Положення, які викладені в дисертації та виносяться на захист, розроблені автором особисто. Наукові ідеї та розробки, що належать співавторам опублікованих робіт, у дисертації не використовуються. Висновки та положення дисертації носять повністю самостійний характер. У дисертаційній роботі Ліпкана В.А. матеріали і висновки його кандидатської дисертації не використовувалися.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження оприлюднені, зокрема, на: міжнародних науково-практичних конференціях -- „Проблеми взаємопорозуміння, співпраці та взаємодії органів охорони правопорядку з населенням” (Донецьк, 20 - 22 червня 2002 р.); „Тероризм і національна безпека України” (Київ, 11 - 12 квітня 2002 р.); „Розслідування злочинів, що вчинюються організованою злочинністю” (Будапешт, 17 - 22 червня 2002 р.); „Регіональне співробітництво: безпека та стабільність” (Київ, 23 - 25 червня 2002 р.); „Інформаційні технології в економіці, менеджменті і бізнесі. Проблеми науки, практики і освіти” (Київ, 12 - 13 грудня 2002 р.); „Удосконалення українського ринку охоронних послуг з урахуванням міжнародного досвіду” (Київ, 21 листопада 2003 р.); „Україна -- Арабський світ. Реалії та перспективи” (Київ, 29 листопада 2003 р.); „Удосконалення співробітництва країн-учасниць СНД у боротьбі з організованою злочинністю, тероризмом, незаконним обігом наркотиків та іншими викликами та загрозами” (Київ, 7 квітня 2004 р.); „Правовий захист приватних і публічних інтересів” (Челябінськ, 22 - 23 січня 2004 р.); „Проблеми європейської інтеграції і транскордонного співробітництва” (Луцьк, 29 30 вересня 2005 р.); „Российская система противодействия тероризму: проблемы, механизмы реализации и перспективы развития„ (Челябінськ, 2005 р.); „Предотвращение и борьба с преступлениями террористической направленности” (Кишинів, 18 травня 2006 р.); міжнародних семінарах -- „Удосконалення діяльності правоохоронних органів” (Київ, 4 - 9 грудня 2000 р.); „Управління спеціальними операціями” (Київ, 21 - 26 травня 2001 р.); „Інтелектуальна власність” (Київ, 11 - 15 червня 2001 р.), „Європа на порозі до Союзу по внутрішній безпеці. Безмежна свобода і безпека без кордонів. Шенген, Європол і розширення” (Марієнгайд-Гімборн, 18 - 22 листопада, 2002 р.); „Відмивання грошей” (Київ, 9 - 14 квітня 2001 р.); „Боротьба з тероризмом та нелегальними переміщеннями” (Київ, 20 - 24 січня 2003 р.); „Криміналістичні основи боротьби з тероризмом” (Київ, 1 - 5 вересня 2003 р.); „Міжнародні аспекти боротьби з політичним екстремізмом та тероризмом” (Мюнстер, 8 - 10 жовтня 2003 р.); „Сучасна Україна в умовах нових загроз (тероризм та екстремізм)” (Київ 24 - 27 травня 2005 р.); загальноукраїнських науково-практичних конференціях -- „Стратегія економічного розвитку і Арбітражний суд України: проблеми та перспективи” (Донецьк, 28 - 29 листопада 2000 р.); „Теорія та практика криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах” (Київ, 22 - 23 березня 2001 р.); форум „Проблеми боротьби з корупцією, організованою злочинністю та контрабандою” (Київ, 27 квітня 2001 р.); „Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності” (Донецьк 27 квітня 2001 р.); „Недержавна система безпеки підприємництва як суб'єкт національної безпеки України” (Київ, 16 - 17 травня 2001 р.); „Психологія екстремізму” (Київ, 9 жовтня 2002 р.); „Недержавна система безпеки підприємництва як складова національної безпеки України” (Київ, 9 - 10 квітня, 2003 р.); „Актуальні проблеми забезпечення національної безпеки України” (Київ, 6 грудня, 2005 р.); „Проблеми національної та міжнародної безпеки України: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (Київ, 27 квітня 2007 р.)”; круглих столах і наукових семінарах -- „Нові міжнародні реалії: виклик глобального тероризму” (Київ, 17 жовтня 2001 р.); „Головні напрямки гармонізації кримінального законодавства в Європі" (Київ, 24 жовтня 2001 р.); „Сучасний тероризм і національна безпека України” (Київ, 24 травня 2002 р.); „Сучасний тероризм: витоки, джерела і сьогоднішні реалії” (Київ, 26 червня 2002 р.); „Інформаційна політика України: перспективи колективної безпеки” (Київ, 11 вересня 2002 р.); „Проблеми боротьби з тероризмом в контексті забезпечення національної безпеки України” (Харків, 23 грудня 2002 р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладені в 173 публікаціях, у тому числі в 5 одноосібних монографіях, 1 монографії, виконаній у співавторстві, 17 підручниках, навчальних посібниках і брошурах, 66 наукових статтях у фахових виданнях України, 84 статтях в інших наукових виданнях, а також тезах виступів, доповідей на конференціях, круглих столах, симпозіумах.

Структура дисертації складається з переліку умовних скорочень, вступу, п'яти розділів, що включають сімнадцять підрозділів, висновків, тридцяти додатків (на 205 сторінок), списку використаних джерел (425 найменувань на 38 сторінках). Повний обсяг дисертації становить 643 сторінки, загальний -- 400 сторінок.

адміністративний правовий національний безпека

основний зміст

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження; вказується на його зв'язок із науковими програмами, планами, темами; визначаються об'єкт, предмет, мета і завдання, наукова новизна; окреслюються практичне значення одержаних результатів дослідження, особистий внесок здобувача в їх отриманні, апробація результатів дисертації та її структура; формулюються основні положення та висновки, що виносяться на захист.

Розділ 1 „Національна безпека як об'єкт адміністративно-правової науки” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. „Адміністративно-правова складова національної безпеки” подається типологічна модель напрямків визначення поняття „безпека”, розглядаються основні підходи до визначення поняття „національна безпека”, досліджується зміст національної безпеки. Складність поняття національної безпеки, його багатоаспектність зумовили необхідність у певному впорядкуванні напрямів щодо його визначення, тому була сформована адекватна типологічна модель, яка складається з трьох типів: нормативно-правовий, що передбачає виявлення напрямів щодо визначення поняття „безпека” в нормативно-правових актах України; доктринальний, в якому окреслюються основні напрями до визначення поняття „безпека”, які містяться в науковій літературі; енциклопедичний, у якому подаються підходи до визначення поняття „безпека”, що містяться в енциклопедичних джерелах і словниках.

Зроблено висновок, що спільною для трьох груп є наявність чотирьох головних підходів: статичного (стан захищеності), апофатичного (відсутність загроз і небезпек), діяльнісного (система заходів, спрямованих на створення певних умов), пасивного (дотримання певних параметрів, норм). Аргументовано, що суть національної безпеки полягає у створенні сприятливих умов для розвитку України з метою максимального задоволення інтересів української нації, відповідно до загальновизнаних принципів забезпечення прав і свобод людини.

Обґрунтовано застосування адміністративно-правової та управлінської парадигми до національної безпеки. Резюмується, що національна безпека крізь призму адміністративного права розглядається як діяльність суб'єктів національної безпеки зі створення сприятливих умов для прогресивного функціонування і розвитку українських національних інтересів, джерел добробуту народу України, забезпечення ефективного функціонування системи національної безпеки України. Структурно зазначена діяльність включає: збереження та зміцнення української державності (уклад життя, національні традиції, культура), народу України як творчо-конструктивного суб'єкта буття.

Багатовимірність феномена національної безпеки дозволила виокремити аспекти її системної характеристики: державно-правовий, соціально-політичний, соціально-економічний, інформаційний, екологічний, воєнний.

У підрозділі 1.2. „Правові основи визначення загроз національній безпеці України” досліджується поняття та зміст загроз національній безпеці України, пропонується класифікація напрямів ієрархії безпекогенних чинників, подається модель концептуальних підходів до визначення поняття „загроза”. При розгляді даного поняття було зроблено висновок, що загрозам, як системі, притаманна діалектика, а отже було висунуто гіпотезу про можливість управління ними. Такий підхід знайшов безпосереднє відображення при формулюванні визначень понять у дослідженні. Зазначається, що такі поняття, як небезпека і загроза розглядаються дещо спрощено і здебільшого у звуженому плані, відірваному від контексту поняття „національна безпека”. Розглядаються причини неточного відображення в понятті сутності загрози. Пропонується категорійний ряд стосовно загрози: моніторинг -- загроза -- небезпека -- управління -- система національної безпеки -- національна безпека. Даються визначення даних понять.

Здійснено класифікацію загроз, результатом узагальнення якої стало розроблення типологічної моделі загроз національній безпеці, яка представлена чотирма рівнями класифікацій: типовою, класовою, родовою та видовою. Охарактеризовано кожний із цих рівнів.

Визначається, що з позицій адміністративного права загрозами національній безпеці слід вважати розмаїття внутрішніх і зовнішніх, об'єктивних і суб'єктивних суперечностей суспільного розвитку в країні та на міжнародній арені в різних сферах людської життєдіяльності, які ускладнюють врегульовану адміністративним правом діяльність суб'єктів національної безпеки зі створення сприятливих умов для прогресивного функціонування і розвитку українських національних інтересів, джерел добробуту народу України, а також забезпечення ефективного функціонування системи національної безпеки України, її системоутворюючих елементів. Встановлено, що загрози мають декілька стадій розвитку: зародження (початок формування), вияв (віднайдення виразних форм), загострення (критична стадія негативного впливу з відповідними наслідками). Обґрунтовано доцільність виділення двох видів безпекогенних чинників: загроза та небезпека.

У підрозділі 1.3. „Система національної безпеки України” аргументується необхідність формування та оптимізації даної системи, розглядаються структурні компоненти, пропонується у теоретичному плані виражати її зміст через аналіз категорійних рядів.

Обґрунтовано необхідність формування системи національної безпеки, яка полягає в тому, що вона є генератором динамічної стабільності й основною гарантією конституційного ладу і територіальної цілісності. Існуючи в конфліктогенному середовищі, дана система постійно стикається з проблемою необхідності збереження не лише цілісності об'єкта, але й себе самої, тобто підтримання належного рівня гомеостазису. Відтак, розв'язання проблеми забезпечення національної безпеки уможливлюється за умови теоретичного осмислення, а також практичної організації ефективного функціонування системи її управління, що підтверджується даними проведеного нами опитування, в якому 83 % оцінили незадовільною ефективність діяльності системи управління національною безпекою.

Розділ 2 „Адміністративно-правові відносини у сфері національної безпеки” складається з трьох підрозділів. У підрозділі 2.1. „Зміст і структура адміністративно-правових відносин у сфері національної безпеки України” обґрунтовується необхідність застосування сучасної доктрини адміністративного права, яка передбачає тенденції гуманізації науки. При цьому сутність адміністративного права зміщується на користь надання послуг населенню, зменшуючи вплив владного розпорядництва. Визначається, що адміністративно-правові відносини у сфері національної безпеки -- врегульовані нормами права суспільні відносини у сфері національної безпеки, у яких сторони (суб'єкти) взаємопов'язані й взаємодіють шляхом здійснення суб'єктивних прав і обов'язків, встановлених і гарантованих відповідними адміністративно-правовими нормами.

До характерних рис адміністративно-правових відносин у сфері національної безпеки належать: обов'язки і права суб'єктів та об'єктів відносин пов'язані з діяльністю органів державного управління; адміністративно-правові відносини у сфері безпеки є складовою відносин у сфері управління і виникають у повсякденній практичній реалізації завдань і функцій держави щодо забезпечення національної безпеки; у цих відносинах одним із суб'єктів виступає орган державного управління або громадська організація, які наділені державно-владними повноваженнями у сфері національної безпеки; дані відносини виникають з ініціативи або об'єкта, або суб'єкта, при цьому згода іншої сторони не є обов'язковою умовою для їх виникнення; адміністративно-правові відносини -- особливий зв'язок між їх учасниками, один з яких за даних обставин має право вимагати від іншого такої поведінки, що передбачена адміністративно-правовою нормою; суб'єкт управління безпекою зобов'язаний реалізувати власні матеріально-правові та процесуальні права, тобто право виступає одночасно і обов'язком суб'єкта адміністративно-правових відносин у сфері національної безпеки; у випадку порушення норм, що регулюють суспільні відносини у сфері національної безпеки, порушник несе відповідальність не перед іншою стороною, а перед державою; адміністративно-правові відносини у сфері національної безпеки не завжди є відносинами, які здійснюються за методом влади і примусу. Такі відносини можуть реалізовуватися на основі як влади і підпорядкування, так і рівності сторін, коли кожна з них має виконувати конкретні вимоги правової норми. Відтак, наявність взаємних прав і обов'язків є притаманною ознакою адміністративно-правових відносин у сфері національної безпеки, оскільки остання виступає як поліструктурний феномен, а отже потребує об'єднаного єдиною спільною метою управління в різних сферах життєдіяльності -- міжгалузевого управління; санкції, що застосовуються до сторін адміністративно-правових відносин у сфері національної безпеки залежать від рівня суспільної небезпеки правопорушення, важливості (цінності) цих відносин для держави; суперечки, що виникають між сторонами, вирішуються переважно за юрисдикцією.

У підрозділі 2.2. „Стан адміністративно-правового регулювання національної безпеки України” визначено авторське поняття нормативно-правового забезпечення національної безпеки, роль права в даному процесі, висвітлено конкретні питання щодо доцільності існування наявних і необхідності розроблення нових проектів законів, що регулюють суспільні відносини у сфері національної безпеки. Аргументується нерозривна єдність права і національної безпеки, обґрунтовується його провідна роль як регулятора суспільних відносин у сфері національної безпеки.

Дослідження функцій центральних органів виконавчої влади уможливило дійти висновку про неадекватність визначених у безпековому законодавстві сфер життєдіяльності пріоритетним національним інтересам. Зокрема така позиція висловлена 74 % опитаних. Встановлено ігнорування законодавцем таких важливих сфер життєдіяльності, як: сфера української культури і способу життя; сфера прав і свобод людини; сфера громадської безпеки населення; демографічна сфера; сфера охорони здоров'я; правова сфера тощо.

З'ясовано ключову проблему, яка полягає у відсутності чіткого і аргументованого визначення критеріїв поділу суспільного буття на сфери життєдіяльності, котрі потребують найбільшої уваги з боку держави в аспекті забезпечення їхньої безпеки. На думку дисертанта, критерієм формування сфер національної безпеки має виступати синтез національних інтересів, реальних та потенційних загроз щодо них.

Автор доходить висновку, що сучасний стан регулювання національної безпеки не відповідає змісту адміністративно-правових відносин у сфері національної безпеки, внаслідок чого актуалізується необхідність вжиття комплексу заходів, спрямованих як на формування системи нормативних актів, об'єднаних цілями і завданнями щодо ефективного регулювання національної безпеки, так і розроблення відповідної системи забезпечення національної безпеки з однозначним визначенням статусу кожного суб'єкта, що входять до неї. Це також підтверджується даними проведеного нами анкетування, в якому 76 % респондентів переконані, що рівень забезпечення національної безпеки в значній мірі залежить від наявності відповідної нормативної бази, разом із цим 72 % опитаних вважають дії системи забезпечення національної безпеки посередніми.

У підрозділі 2.3. „Система забезпечення національної безпеки України” запропоновано структуру системи забезпечення національної безпеки, яка складається з підсистеми державного забезпечення національної безпеки: Президент України; Рада національної безпеки і оборони України; Кабінет Міністрів України; Верховна Рада України; Національний банк України; суди, Конституційний суд України; прокуратура України; міністерства та інші центральні й місцеві органи виконавчої влади; підсистеми недержавного забезпечення національної безпеки: окремі громадяни; органи місцевого самоврядування; органи самоорганізації населення; приватний нотаріат; адвокатура; приватні детективні та охоронні агентства; об'єднання громадян; політичні партії; професійні спілки; релігійні об'єднання.

Досліджено зміст діяльності суб'єктів адміністративно-правових відносин у сфері національної безпеки, окреслено підходи до формування структури суб'єктів системи управління національною безпекою -- суб'єктів державно-управлінських відносин. Визначено, що міжгалузеве управління національною безпекою -- свідомий, цілеспрямований, організуючий, результативний вплив суб'єкта управління на національну безпеку в різних сферах життєдіяльності.

Розділ 3 „Адміністративно-правовий статус суб'єктів забезпечення національної безпеки України” містить шість підрозділів.

У підрозділі 3.1. „Повноваження Верховної Ради України у сфері національної безпеки України” визначаються повноваження Верховної Ради України в даній сфері, чільне місце серед яких посідають: визначення засад внутрішньої та зовнішньої політики, основ національної безпеки; формування законодавчої бази в цій сфері; схвалення рішень з питань введення надзвичайного та воєнного стану, мобілізації, визначення загальної структури, чисельності, функцій Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законів України.

У підрозділі 3.2. „Повноваження Президента України у сфері національної безпеки України” робиться висновок, що Президент України здійснює загальне керівництво в усіх сферах суспільного життя. При цьому Кабінет Міністрів України лише спрямовує, координує і контролює діяльність органів виконавчої влади, а також здійснює заходи щодо забезпечення національної безпеки, а Президент формує політику національної безпеки, визначає пріоритетні цілі, напрями її забезпечення, а також сили, засоби та інше. Роль Президента визначена Указами № 105/2007 від 12 лютого 2007 р. „Про Стратегію національної безпеки України”, № 791/2007 від 20 липня 2007 р. „Про рішення Ради національної безпеки і оборони України „Про пропозиції щодо фінансового забезпечення виконання заходів у сфері національної безпеки і оборони для врахування у проекті Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік”.

Досліджено, що використання Президентом своїх повноважень у сфері національної безпеки покладає виключну і персональну відповідальність на нього, оскільки, виступаючи гарантом додержання прав і свобод людини та громадянина, лише даний суб'єкт забезпечення національної безпеки приймає рішення про застосування інших військових формувань, що не входять до складу Збройних Сил України, утворених відповідно до законодавства України. Таку позицію висловили 82 % респондентів.

У підрозділі 3.3. „Органи виконавчої влади у сфері національної безпеки України” здійснено аналіз повноважень Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Результати дослідження нормативно-правових актів показали, що Кабінет Міністрів України, здійснюючи загальне управління суб'єктами забезпечення національної безпеки, входить до системи органів управління національною безпекою. На виконання своїх повноважень він може реформувати, реорганізувати, створювати або ліквідовувати дані органи, спрямовувати, координувати і контролювати їхню діяльність.

Наголошено, що до 2006 року в державі не існувало окремого законодавчого акту, у якому було б визначено організацію та порядок функціонування Уряду України. Дана прогалина усунена 21 грудня 2006 року, з прийняттям Закону України „Про Кабінет Міністрів України”, за яким компетенція Кабінету Міністрів України у сфері національної безпеки набула законодавчого закріплення і визначеності. Проте уже 16 травня 2008 року прийнято іншу редакцію даного закону, у якій повноваження Кабінету Міністрів у даній сфері знову змінені. Спроба ухвалити зміни до даного закону, які б повернули повноваження Уряду України, що були в редакції від 21 грудня 2006 року, зрештою знову виявилася невдалою.

Таким чином, ухвалення 16 травня 2008 року Закону України „Про Кабінет Міністрів України” значно звузило можливості Уряду України щодо формування політики національної безпеки і зосередило більше уваги на її реалізації. Натомість Президент України закріпив своє право на фактичне керівництво в усіх сферах національної безпеки, починаючи від вироблення рішення і закінчуючи контролем за його виконанням. На наш погляд, окремої уваги, у тому числі й на рівні дисертаційних досліджень, потребує питання державного контролю у сфері національної безпеки, з виокремленням органу, який би не входив до системи органів виконавчої влади і його компетенція у сфері національної безпеки полягала б виключно в здійсненні контролю.

Вважаємо, що за чинним законодавством даний орган не може очолювати Президент України. Він фактично формує політику національної безпеки, контролює її реалізацію через РНБОУ, головою якої він же і виступає. Аналіз рішень РНБОУ за 2005 -- 2008 роки показує, що за таких умов порушується система стримувань і противаг у сфері національної безпеки, яка означає, що жоден із суб'єктів забезпечення національної безпеки не може мати преференцій. Адже преференційні повноваження Президента України з кадрових питань не повинні бути причиною його пріоритету у формуванні, здійсненні та контролі за реалізацією політики національної безпеки. По суті -- це окреме питання більш складної і глобальної проблеми, яке порушувалося в адміністративних розвідках не лише вітчизняних вчених: формування контрольної гілки влади. Опитування фахівців показали, що ефективність контролю напряму пов'язана з підпорядкованістю контрольних органів. Їхня належність до Президентської „системи координат” або до органів виконавчої влади знижує ефективність контролю.

На основі аналізу адміністративно-правового статусу відповідних суб'єктів робиться висновок, що диференціація сил забезпечення національної безпеки на „воєнну організацію” та „правоохоронні органи” є недоцільною. Пропонується вживати термін „сили забезпечення національної безпеки”, який найбільш вдало відображає сутність даних органів, адже саме силовий фактор є визначальною ознакою для їх групування у єдину систему.

У підрозділі 3.4. „Інші державні органи (крім органів виконавчої влади) у сфері національної безпеки України” визначені суб'єкти адміністративного права, крім органів виконавчої влади, які вступають в адміністративно-правові відносини з приводу виконання покладених на них обов'язків і реалізації їхніх прав у сфері державного управління. До таких органів належать: Національна Рада з питань телебачення та радіомовлення, Національний банк України, Рахункова палата, Рада національної безпеки і оборони України, Центральна виборча комісія, Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим тощо. Адміністративно-правовий статус інших (крім органів виконавчої влади) державних органів слід характеризувати, маючи на увазі дві групи суб'єктів адміністративного права, які представлені: 1) апаратом певних державних органів; 2) безпосередньо самими державними органами, не розмежовуючи правосуб'єктність власне органа та його апарату.

Серед зазначених суб'єктів окрема роль належить Раді національної безпеки і оборони України, яка координує та контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони. Проведений аналіз діяльності РНБОУ дав змогу стверджуватипомітити, що її рішення припускають втручання в роботу органів виконавчої влади. При цьому РНБОУ не входить до жодної гілки влади і є лише консультативним органом при Президентові України. Відтак, за своєю суттю РНБОУ фактично може втручатися і впливати на діяльність виконавчої влади у сфері національної безпеки. Причому таке втручання може носити лише однобічний характер, оскільки в законі жодним чином не прописана відповідальність самої РНБОУ за нав'язане органу виконавчої влади рішення, реалізація якого спричинила створення загрози чи небезпеки національній безпеці або взагалі завдала їй шкоду.

На наш погляд, функції контролю має виконувати інший орган. Ґрунтуючись на управлінській системі координат, Рада національної безпеки і оборони України є органом стратегічного управління національною безпекою, тому функції контролю не можуть бути сконцентровані в ньому. Більше того, РНБОУ здійснює контроль лише за органами виконавчої влади, тому органи законодавчої і судової влади щодо питань виконання ними функцій щодо забезпечення національної безпеки є по суті безконтрольними. З іншого боку, нині відсутній механізм парламентського, прокурорського, судового та інших видів державного контролю за діяльністю суб'єктів забезпечення національної безпеки. На основі проведеного дослідження автор дійшов висновку щодо несформованості в Україні системи контролю у сфері забезпечення національної безпеки.

Окрему увагу приділено ролі органів місцевого самоврядування в забезпеченні національної безпеки України, які створюють необхідні умови для нормальної життєдіяльності громадян, реалізують управління, пристосоване до місцевих особливостей та умов безпеки, сприяють розвитку ініціативи й самостійності в громадян. Досліджено, що адміністративно-правовий статус цих органів характеризується певними обов'язками, головними серед яких є діяти лише на підставі і в межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України. Зроблено висновок, що органи місцевого самоврядування є важливою складовою системи забезпечення національної безпеки через їхній органічний взаємозв'язок з органами виконавчої влади.

У підрозділі 3.5. „Місце Конституційного Суду України, інших судів, прокуратури України в забезпеченні національної безпеки України” розглядається роль даних суб'єктів у забезпеченні національної безпеки.

Зазначено, що Конституційний Суд України -- єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів у сфері національної безпеки Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України з відповідних питань.

Акцентується увага на тому, що судовий конституційний контроль може сприяти припиненню протиправної діяльності суб'єктів, що становлять загрозу національній безпеці, створювати умови, згідно з якими ці суб'єкти будуть змушені діяти в суворій відповідності до приписів Конституції та інших нормативних актів.

Виділено завдання, що стоять перед судами у сфері національної безпеки: 1) забезпечення захисту конституційного ладу, здійснення правосуддя у справах про злочини проти основ національної безпеки України, забезпечення судового захисту громадських та інших організацій, права яких було порушено внаслідок дій із забезпечення національної безпеки України; 2) захист прав і законних інтересів органів державної влади у сфері правовідносин, що виникають при застосуванні законодавства про національну безпеку; 3) охорона від посягань на конституційний лад держави, його політичну та економічну системи; 4) захист прав і законних інтересів громадян, які потерпіли від злочинів; 5) захист держави від адміністративних правопорушень.

Зазначені завдання суди здійснюють через функції, які реалізуються на основі конституційного, кримінального, цивільного, адміністративного і арбітражного судочинства. Констатовано, що основними функціями судів у сфері національної безпеки є судовий контроль і правосуддя, а додатковими -- виступ із законодавчою ініціативою та узагальнення судової практики.

У підрозділі 3.6. „Система управління національною безпекою України” окреслюється зміст системи управління національною безпекою.

Визначено, що система управління національною безпекою -- це система, у якій реалізуються функції управління національною безпекою; система управління, об'єктом якої є національна безпека. Її характерними рисами є: процес забезпечення національної безпеки, який має просторові і часові обмеження; складові, які сприймають вхідні дані, взаємодіють із навколишнім середовищем, здійснюють прямий та зворотний зв'язок і чинять вплив як один на одного, так і на всю систему; зв'язки між елементами та зовнішнім середовищем; наявність суб'єктів управління національною безпекою; існування методів та засобів управління.

У роботі визначені чинники, які спричиняють недосконалість і неадекватність організаційної структури системи управління національною безпекою загрозам та небезпекам. Сформульовано відповідні до них напрями удосконалення системи управління, головними з яких є: 1) постійне проведення моніторингу чинного законодавства на предмет дублювання функцій та завдань сил забезпечення національної безпеки; 2) приведення у відповідність із Законом України „Про основи національної безпеки України” норм законодавства щодо функцій і завдань сил забезпечення національної безпеки; 3) формування моделі структур управління процесом забезпечення національної безпеки по кожній сфері життєдіяльності з визначенням конкретного суб'єкта управління, відповідно до загальної мети функціонування системи національної безпеки; 4) розроблення структури управління національною безпекою, ґрунтуючись на принципі домірності заходів, змісту, характеру та масштабу загроз і небезпек.

У ході дослідження виявлені адміністративно-правові закономірності формування системи національної безпеки, які не повною мірою враховувалися при побудові попередньої системи безпеки: обумовленість формування певної сфери національної безпеки сферами життєдіяльності; похідний характер адміністративних правовідносин від формування певних сфер національної безпеки; взаємозалежність об'єктів і суб'єктів адміністративних правовідносин з об'єктами та суб'єктами забезпечення національної безпеки; корелятивний зв'язок пріоритетних національних інтересів і загроз з одного боку зі структурою суб'єктів державно-управлінських відносин з іншого; наявність вертикальних і горизонтальних відносин між суб'єктами адміністративних відносин у сфері національної безпеки.