Ювенальне право України: генезис та сучасний стан

Концептуальні ідеї та соціальні джерела правової ювеналістики. Етапи формування ювенального права в Україні. Аналіз ролі неповнолітніх у житті сучасного українського суспільства, особливості їх статусу. Функції та повноваження омбудсмана з прав дитини.

Рубрика Государство и право
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 29.08.2015
Размер файла 118,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://allbest.ru

44

ОДЕСЬКА Національна ЮРИДИЧНА академія

УДК 340.11(477): 342.726-053.6

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

ЮВЕНАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ: ГЕНЕЗИС ТА СУЧАСНИЙ СТАН

спеціальність 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень

КРЕСТОВСЬКА НАТАЛЯ МИКОЛАЇВНА

Одеса - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Одеській національній юридичній академії Міністерства освіти і науки України.

Науковий консультант доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України ОБОРОТОВ Юрій Миколайович, Одеська національна юридична академія, проректор з наукової роботи, завідувач кафедри теорії держави і права

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України, заслужений юрист України ЯРМИШ Олександр Назарович, Апарат Ради національної безпеки і оборони України, керівник департаменту з питань діяльності правоохоронних органів;

доктор юридичних наук, професор ЛУЦЬ Людмила Андріївна, Львівський національний університет імені Івана Франка,завідувач кафедри теорії та філософії права;

доктор юридичних наук, професор ДАМІРЛІ Мехман Алішах-огли, Одеська національна юридична академія, професор кафедри права Європейського Союзу та порівняльного правознавства.

Захист відбудеться 21 грудня 2008 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.086.01 в Одеській національній юридичній академії за адресою: Фонтанська дорога, 23, Одеса, 65009.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Одеської національної юридичної академії за адресою: вул. Піонерська, 2, Одеса.

Автореферат розісланий 18 листопада 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.Р. Біла

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У процесі поступального розвитку людства статус дитини зазнав вражаючих перетворень: від правового режиму речі - приналежності родини, точніше, її глави - батька - до статусу автономного суб'єкта права. Водночас дитина як член людської спільноти та дитинство як соціально-культурне явище еволюціонували від рівня суто домашніх до рівня глобальних, загальнопланетарних проблем.

Правовий статус уразливих груп населення є показником рівня цивілізованості суспільства, в якому право, що розпочинало свою історію як право сильного, стає силою слабких. Одним із проявів гуманізації права, посилення його соціальної спрямованості та захисного потенціалу є становлення ювенального права, провідною метою якого є захист та утвердження прав однієї з найуразливіших та найнезахищеніших груп населення - дітей.

Що ж до сучасної України, то охорона дитинства та захист прав дітей об'єктивно стають одним із пріоритетів юридичного забезпечення національної безпеки, оскільки наявна депопуляція та невтішні демографічні прогнози, рівень якості життя дітей та молоді, що не відповідає гуманітарним світовим стандартам, зниження освіченості, незадовільний стан правової культури, відсутність позитивної динаміки у протидії негативним явищам у дитячому та молодіжному середовищі ставлять під загрозу майбутнє та саме існування українського суспільства. Від «молодіжного» та «дитячого» чинників, яким від природи властивий великий інноваційний потенціал, значно залежать реформування українського суспільства, його подальший соціальний та економічний розвиток, просування до інформаційного суспільства та демократії.

Постановка питання про правовий вимір дитинства викликана не тільки загальносоціальним його значенням, але й чинниками самої правової системи України. Юридизація суспільних відносин та видів поведінки, які нещодавно перебували поза правовим впливом, якісні зміни у складі суспільних відносин призводять до виникнення нових та трансформації традиційних сфер правового регулювання, а це, у свою чергу, приводить до ускладнення системи права, виокремлення у ньому нових інститутів та галузей, однією з яких є ювенальне право, що постає як відносно самостійна система ціннісно-нормативного регулювання, спрямованого на забезпечення виживання, розвитку та соціалізації молодого покоління, на захист прав та інтересів дітей та молоді.

Актуальність дослідження обумовлена і суто науковими чинниками. Формування в системі права України нової галузі ювенального права продукує появу науки, яка його вивчає, що, у свою чергу, зобов'язує окреслити місце нової юридичної дисципліни у системі правознавства, її об'єкт та предмет, а також методологію дослідження.

Отже, актуальність теми дисертації зумовлена необхідністю теоретичного осмислення: дитинства як особливого правового феномена; ціннісно-нормативного регулювання ювенальної сфери громадянського суспільства, юридичного статусу дитини в Україні; участі дітей у правовому житті сучасного суспільства; удосконалення правового регулювання охорони дитинства та відносин за участю дітей; конституювання нової наукової дисципліни, пов'язаної з дослідженням норм, інститутів та дії ювенального права.

Формування теорії ювенального права знайшло висвітлення у працях російських вчених В.І. Абрамова, Н.Є. Борисової, О.В. Бутько, В.Ф. Воробйова, Л.Ю. Голишевої, О.В. Заряєва, В.В. Кулапова, О.А. Лактюнкіної, О.В. Марковічевої. Але за винятком Н.Є. Борисової та Л.Ю. Голишевої дослідники не ставили своєю метою теоретичний аналіз ювенального права як галузі, зосередившись на таких окремих його інститутах, як правовий статус дитини та практичних аспектах захисту прав дитини.

Проблема охорони дитинства та захисту прав дітей в сучасній українській юриспруденції опрацьовується в основному представниками наук цивільно-правового (Л.М. Зілковська, О.І. Карпенко, Л.В. Кулачок, Л.П. Короткова, В.Ю. Москалюк, Л.А. Ольховик, Ж.Л. Чорна) та кримінально-правового (В.М. Бурдін, Є.М. Гідулянова, Т.О. Гончар, А.Є. Голубов, В.В. Вітвіцька, М.Г. Заславська, С.М. Зеленський, С.Г. Киренко, С.М. Корецький, О.О. Левендаренко, Л.В. Левицька, В.Ф. Мороз, Г.М. Омельяненко, С.Г. Поволоцька, А.Б. Романюк, І.О. Топольскова, Н.С. Юзікова, О.О. Ямкова, Н.В. Яницька, А.О. Яровий та ін.) циклів. Окремі праці присвячені особливостям адміністративної відповідальності неповнолітніх та їх батьків (О.В. Горбач, Я.М. Квітка, Ю.І. Ковальчук, С.Г. Романчук), трудовим правовідносинам за участю дітей (О.С. Реус), імплементації міжнародного ювенального права (О.І. Вінгловська, Мохаммад Аль Нсур). Але за винятком кандидатської дисертації С.П. Коталейчука, присвяченої теоретичним аспектам правового статусу неповнолітніх, відсутні загальнотеоретичні дослідження ювенального права як нового напряму у правовому регулюванні суспільних відносин в Україні.

Усе вищенаведене зумовило вибір теми і мети дослідження, його наукову новизну і практичне значення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з програмою Міністерства освіти та науки України «Актуальні проблеми побудови демократичної, соціальної, правової держави відповідно до положень Конституції України», планом наукових досліджень Одеської національної юридичної академії «Традиції та новації в сучасній українській державності та правовому житті» (державний реєстраційний номер 0106U004970) на 2006 - 2010 рр. Тема дисертаційного дослідження є складовою частиною наукових досліджень кафедри теорії держави і права Одеської національної юридичної академії на тему «Традиції та новації у правовому житті України (теоретичний аспект)» на 2006 - 2010 рр. та науково-дослідної теми, що здійснюється за рахунок видатків загального фонду державного бюджету, «Проектно-законодавче, інформаційне та навчально-методичне забезпечення ювенальної юстиції в Україні» на 2008 - 2010 рр.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розроблення на основі правових пам'яток, соціальних, ідеальних та формальних джерел сучасного права концепції галузі ювенального права України та наукової дисципліни, яка його вивчає, - правової ювеналістики.

Визначена мета зумовила постановку та вирішення таких завдань:

- з'ясувати необхідність та доцільність започаткування нового напрямку наукових юридичних досліджень в Україні - правової ювеналістики, критерії її формування, методологічні засади, сучасний стан та рівень розвитку ювенально-правових досліджень;

- виявити та систематизувати концептуальні ідеї та доктрини ювенального права від їх витоків до сьогодення;

- проаналізувати історичні витоки ювенально-правового регулювання в Україні, визначити етапи формування ювенального права і вирішити питання про наявність або відсутність національної ювенально-правової традиції;

- виробити критерії розмежування ювенального права з іншими галузями українського права, виявити характерні ознаки ювенального права, проаналізувати його систему та визначити місце в системі публічно-правових та приватно-правових спільностей;

- охарактеризувати місце ювенального права в системі соціального регулювання, його ціннісний вимір, моральні та релігійні засади, співвідношення з ювенальною політикою;

- виявити та систематизувати принципи ювенального права України;

- надати характеристику функцій ювенального права та ювенально-правових відносин;

- уточнити загальнотеоретичну характеристику правового статусу дитини в Україні, його структуру та змістовне наповнення, роль дитини у правовому житті сучасного українського суспільства;

- охарактеризувати концепти та діючі моделі ювенальної юстиції та омбудсмана для дітей;

- розробити пропозиції щодо удосконалення національного ювенально-правового регулювання та реформування системи органів і служб у справах дітей.

Об'єктом дослідження є історична та сучасна правова реальність, головним суб'єктом та центром яких прямо або опосередковано є діти.

Предметом дослідження є основні тенденції становлення, формування, існування та розвитку ювенального права України.

Методи дослідження. Праворозуміння дисертанта визначає соціально-еволюційна парадигма, згідно з якою ювенальне право - артефакт, який є результатом тривалого розвитку триєдиної соціальної реальності: ставлення суспільства до дітей і дитинства, різноманітних відносин між дітьми та дорослими та закріплюючих їх норм права. Дослідження ювенального права України здійснювалося з позицій цивілізаційно-стадіального, інформаційного, системного, екзистенційно-гуманістичного та аксіологічного підходів, із залученням здобутків інших суспільних наук, зважаючи на міждисциплінарний характер категорії дитинства. У роботі використано загальнонаукові та спеціально-наукові методи: діалектичний, описовий, історичний, формально-юридичний та порівняльно-правовий.

Теоретичною основою дослідження стали концептуальні положення, що містяться у працях як вітчизняних, так і зарубіжних вчених, серед яких: С.С. Алексєєв, Е. Арчард, В.І. Абрамов, О.С. Автономов, М.Й. Байтін, Н.Є. Борисова, М.М. Вопленко, М. Гарднер, Л.Ю. Голишева, М.А. Дамірлі, Т. Кун, І. Лакатос, Л.А. Луць, О.В. Марцеляк, Т. Марш, Л.М. Карнозова, М.І. Козюбра, А.М. Колодій, О.Л. Копиленко, Р.З. Лівшиць, О.В. Малько, М.М. Марченко, М.І. Матузов, Е.Б. Мельникова, Ю.М. Оборотов, Н.М. Оніщенко, М.П. Орзіх, Н.С. Ніжник, О.М. Нечаєва, П.М. Рабінович, А.В. Поляков, Т. Парсонс, Н. Постман, С.В. Поленіна, Ю.Є. Пудовочкін, Т.М. Радько, О.Ф. Скакун, Р.О. Халфіна, Є.О. Харитонов, Д.А. Ягофаров, О.Н. Ярмиш та ін.

Нормативну та емпіричну основу дослідження становлять історико-правові джерела (Руська Правда, князівські статути, Статути та інший актовий матеріал Великого князівства Литовського, Руського та Жомойтського, кодифікації українського права XVIII ст., пам'ятки права етнічних та релігійних спільнот, що мешкали на території України, законодавчі акти Російської та Австрійської (Австро-Угорської) імперій, радянське законодавство); чинне законодавство України, у тому числі - міжнародні договори, учасником яких є Україна; інтерпретаційні акти Конституційного Суду України, Верховного Суду України; зарубіжне законодавство та акти прецедентного права; релігійні тексти (Біблія, Коран, Мідраші); політико-програмні документи; статистичні відомості; звітні матеріали щодо виконання Україною міжнародних зобов'язань у галузі захисту прав дитини; матеріали преси.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційне дослідження є першим в Україні концептуальним обґрунтуванням нової галузі права - ювенального права та нового напрямку юридичної науки - правової ювеналістики.

Наукова новизна полягає в таких основних положеннях, висновках і рекомендаціях:

уперше:

започатковано формування нового наукового напрямку в юриспруденції - правової ювеналістики (науки ювенального права), що постає як система теоретичних та прикладних знань про традиції, сучасний стан та перспективи правового регулювання суспільних відносин за участю дітей та молоді, про правове забезпечення умов виживання, належного розвитку та соціалізації підростаючого покоління; виявлено її об'єкт, предмет, визначено актуальність, місце в системі суспільних та юридичних наук, а також становлення її парадигм;

висвітлено доктрини ювенального права (патерналістська, протекціоністська, автономістська), простежено їх еволюцію та сучасний стан;

простежено вітчизняну традицію ювенально-правового регулювання, визначено етапи становлення та еволюції ювенального права України, зроблено висновок про міцне національне коріння ювенального права та правової ювеналістики;

обґрунтовано наявність нової галузі права України - ювенального права - шляхом формулювання комплексного критерію виокремлення цієї галузі права, який включає науково узагальнений і підтриманий державно-політичною волею суспільний інтерес у галузевому регулюванні, окремі сферу та предмет правового регулювання, специфічні цінності, що визнаються та охороняються галуззю, мету та функції правового регулювання, специфіку правового впливу, а саме: співвідношення методів та способів правового регулювання (дозволів, зобов'язувань, заборон, пільг, заохочень, рекомендацій), специфіку юридичної відповідальності, наявність нормативного матеріалу, який потребує систематизації;

виявлено чотириланкову структуру галузі ювенального права (підгалузь-інститут-субінститут-норма) і зроблено висновок про комплексний характер галузі ювенального права України;

доведено, що в галузі ювенального права має місце нерозривне діалектичне поєднання публічно-правових та приватно-правових засад, яке «знімає» традиційну дихотомію права, що дає можливість ювенальне право зарахувати до третьої правової спільності - соцієтального права;

виявлено та систематизовано джерела ювенального права, які включають підсистему соціальних джерел (біосоціальний, політичний, ідейно-психологічний фактори як основні та економічний фактор як допоміжний), підсистему ідеальних джерел (науково обґрунтовані моделі нормативно-правового регулювання відносин за участю дітей та діючі зарубіжні формальні джерела ювенального права, придатні для акультурації в Україні) та підсистему формальних джерел (ювенальне законодавство, визнані Україною міжнародні ювенально-правові стандарти, інтерпретаційні акти тощо);

виявлено цільові та функціональні зв'язки ювенального права та інших соціальних регуляторів: ціннісного, етичного, релігійного;

виявлено співвідношення ювенального права та ювенальної політики: ювенальна політика постає як стратегія діяльності суспільства та держави щодо забезпечення відтворення та соціалізації нових людських поколінь, а ювенальне право - як відносно самостійна система правових норм, спрямованих на забезпечення виживання, розвитку та захисту інтересів молодого покоління;

сформульовано принципи ювенального права України;

представлено теоретичну модель особливого виду правопорушення - ювенального проступку - неправомірного діяння, караного тільки у разі вчинення його дитиною;

запропоновано теоретичну модель нового виду юридичної відповідальності - ювенальної відповідальності;

по-новому:

надано визначення ювенальної юстиції, проаналізовано концепти ювенальної юстиції, здійснено їхню класифікацію - за онтологічним статусом (державницька та плюралістична моделі) та за телеологічною ознакою (каральна, поблажлива, відновна моделі);

проаналізовано інститут омбудсмана для дітей, зокрема, здійснено класифікацію омбудсманів для дітей, уточнено їх функції, запропоновано модель муніципального омбудсмана для дітей - захисника прав дитини;

удосконалено:

концепцію правового статусу дитини, який включає її права, свободи, законні інтереси, обов'язки та юридичну відповідальність;

концепцію структури ювенальної юстиції в Україні, яка має бути поліцентрично побудованою та відновно спрямованою;

набули подальшого розвитку:

критерії галузевого поділу системи права України;

теоретичні уявлення про джерела, принципи та функції права;

наукові категорії правовідносин та суб'єкта права.

Практичне значення одержаних результатів. Започаткування правової ювеналістики (науки ювенального права) та обґрунтування концепції нової галузі права - ювенального права - є внеском автора у розвиток української юриспруденції.

Основні положення, висновки та рекомендації дослідження можуть бути використані:

у науково-дослідній роботі - для вивчення догми та функціонування ювенального права;

в юридичній практиці - при реформуванні ювенальної сфери правового життя України, зокрема, створення ювенальної юстиції та інституту омбудсмана для дітей;

в освітянській діяльності - при розробленні загальнодержавних стандартів підготовки юристів, складанні навчальних планів і програм фахової підготовки спеціалістів у галузі права, при підготовці та викладанні навчальних дисциплін з теорії держави та права, історії держави та права України, історії вчень про державу і право.

Результати дисертаційного дослідження покладено в основу спеціальних курсів «Ювенальна юстиція» та «Адвокація прав дитини», використано у викладанні навчальних дисциплін «Теорія держави і права» та «Проблеми теорії держави і права» та написанні навчальних посібників «Теорія держави і права», «Ювенальна юстиція», «Історія вчень про державу і право», «Основи римського приватного права», «Основи правознавства України».

Особистий внесок здобувача. Сформульовані в роботі положення і висновки ґрунтуються на особистих дослідженнях автора. У спіавторстві опубліковано статті у фахових виданнях: «Ювенальна юстиція в США і Україні (порівняльний аналіз)» (здобувачу належить методика порівняльного аналізу та аналіз українського законодавства); «Використання дітей молодшого віку при жебракуванні: проблеми кваліфікації та юридичного реагування» (здобувачу належать юридична кваліфікація жебракування із залученням дитини і пропозиція внесення змін до чинного кримінального законодавства); «Інтерпретаційні акти Верховного Суду України як джерело ювенального кримінального права» (здобувачу належить аналіз постанов Верховного Суду України, в яких тлумачаться норми ювенального законодавства України); Науковий семінар «Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх: проблеми теорії та практики» (здобувачу належить аналіз висновків та пропозицій учасників семінару). Ідеї та розробки, які належать співавторам цих робіт, у дисертації не використовувалися.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри теорії держави і права Одеської національної юридичної академії та на:

- тридцяти трьох міжнародних конференціях та семінарах, серед яких: «Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті європейської інтеграції» (28-29 квітня 2004 р., Київ), «Девіантна поведінка неповнолітніх: проблеми, пошуки, рішення» (30 листопада 2005 р., Харків), «Ювенальна політика та ювенальна юстиція сучасної держави» (22-23 вересня 2007 р., Одеса), VIII науково-теоретична конференція «Правовий статус і правосуб'єктність особи: теорія, історія, компаративістика» (14-15 грудня 2007 г., Санкт-Петербург), ІІ та ІІІ наукові семінари «Порівняльне правознавство: сучасний стан і перспективи розвитку» (24-27 квітня 2007 р., 17 -20 квітня 2008 р., Сімферополь),

- сімнадцяти всеукраїнських та міжвузівських конференціях, серед яких: «Становлення правової держави в Україні: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання» (8 грудня 2000 р., Запоріжжя), ІІІ Новгородцевські читання «Ідея правової держави: історія та сучасність» (квітень 2003 р., Луганськ), «Актуальні питання реформування правової системи України» (27-28 травня 2005 р., Луцьк), «Актуальні проблеми розвитку державності та правової системи України» (8-9 лютого 2007 р., Львів);

- всеросійських та регіональних конференціях: «Актуальні проблеми ювенального права» (15 березня 2006 р., Волгоград), «Проблеми правосуб'єктності: сучасні інтерпретації» (29 лютого 2008 р., Самара);

- звітних конференціях науково-викладацького складу Одеського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ та Одеської національної юридичної академії.

Публікації. Основні положення дисертації викладені в: монографії «Ювенальне право України: історико-теоретичне дослідження» (2008 р.), 29 статтях у фахових виданнях з юридичних наук, 49 інших публікаціях, 5 навчальних посібниках, 4 з яких мають гриф МОН України.

Структура дисертації зумовлюється метою і завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, шести розділів, поділених на 22 підрозділи, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 468 сторінок, із них 72 сторінки - список використаних джерел, який містить 694 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено зв'язок роботи з науковими планами, поставлено мету та визначено завдання дослідження, його об'єкт, предмет, методологію, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено відомості про їх апробацію та опублікування.

Перший розділ «Методологія та сучасний стан науки ювенального права» складається з чотирьох підрозділів і присвячений характеристиці правової ювеналістики - науки ювенального права.

У підрозділі 1.1. «Генезис ювенальних досліджень і становлення науки ювенального права» зроблено висновок про формування нової наукової юридичної дисципліни - правової ювеналістики, яка є суміжною з такими суспільними науками як ювенологія (ювентологія), філософія дитинства, соціологія дитинства та соціологія молоді, політологія, історія та антропологія дитинства, педагогіка, психологія.

В системі юриспруденції правова ювеналістика межує з низкою галузевих юридичних наук (науки конституційного, кримінального, цивільного, сімейного права тощо). Концепція як галузі, так і науки ювенального права лежить у площині загальнотеоретичної юриспруденції і виробляється її засобами.

Правова ювеналістика (наука ювенального права) визначається як система теоретичних та прикладних знань про традиції, сучасний стан та перспективи правового регулювання суспільних відносин за участю дітей та молоді, про правове забезпечення умов виживання, належного розвитку та соціалізації підростаючого покоління. Її об'єктом є правова реальність (в тому числі й історичні її аспекти), головним суб'єктом та центром якої прямо або опосередковано є підростаюче покоління.

Предметом науки ювенального права є виявлені та сформульовані суб'єктом наукового пізнання об'єктивні тенденції у формуванні, існуванні та розвитку ювенального права в широкому сенсі цього слова, а саме: нормативного та індивідуального ювенально-правового регулювання, ювенально-правових статусів, ювенально-правових відносин та інших актів ювенально значущої правової поведінки.

Сучасний стан розвитку науки ювенального права та наукового співтовариства ювеналістів характеризується як допарадигмальний (Т. Кун). Відбувається становлення понятійно-категоріального апарату нової наукової дослідницької програми, формування її сталого ядра (І. Лакатос).

У підрозділі 1.2. «Методологічні засади ювенально-правових досліджень» визначено методологічну ієрархію науки ювенального права, яка включає рівень парадигм, рівень підходів, рівень методів та принципів (що є вихідними посилками методів), рівень концептів (результатів дослідження). З позицій соціально-еволюційної парадигми ювенальне право є результатом тривалого розвитку триєдиної соціальної реальності: ставлення суспільства до дітей і дитинства, різноманітних відносин між дітьми та дорослими та закріплюючої їх нормативно-правової сфери.

Основними підходами у дослідженні ювенального права були: цивілізаційний - у його стадіальному варіанті з урахуванням принципової єдності історичної долі України та європейської цивілізації; міждисциплінарний - при зверненні до неюридичних джерел ювенального права; інформаційний - для розуміння ювенального права як системи, яка має удосконалюватися з метою спрощення доступу до неї, сприйняття дитинства як пори засвоєння інформації щодо навколишнього світу та самої людини; антропологічний (екзистенційно-гуманістичний) - для прийняття факту, що кожна людина і кожна дитина існують, будуючи своє життя, беручи участь у правовому житті суспільства, приймаючи рішення, відповідаючи за них; аксіологічний - для усвідомлення значущості дитинства в житті людини; системний - для розгляду ювенального права як об'єктивно-суб'єктивної органічної системи соціального ціннісно-нормативного регулювання; синергетичний - для розуміння ювенального права як відкритої до впливу ззовні, поліджерельної, нерівноважної та незавершеної соціорегулятивної системи, яка перебуває у процесі формування відповідно до діючих у суспільстві нелінійних законів та механізмів відбору.

Основними методами дослідження були: діалектичний метод, який було спрямовано на виявлення причин, витоків та наслідків досліджуваних явищ, їхніх внутрішніх суперечностей, зв'язків та відносин з іншими явищами; описовий метод, основними інструментами якого є дескрипція та пояснення; історичний метод, що включає такі прийоми: ретроспекція; історичне порівняння; історична аналогія; історична типізація; історична періодизація; формально-юридичний метод, що став основним інструментарієм для тлумачення, аналізу, систематизації та класифікації чинних норм ювенального права, його джерел, юридичних фактів, правовідносин, формулювання категорій та понять правової ювеналістики; порівняльно-правовий метод, який допоміг при визначенні перспектив правової акультурації в Україні норм та інститутів зарубіжного ювенального права, організаційних інститутів, що відповідають за їх реалізацію.

У підрозділі 1.3. «Ювенально-правова компаративістика» зазначено, що порівняльно-правовий метод має особливе значення для ювенально-правової науки, оскільки вона тільки виробляє свій методологічний інструментарій і категоріально-понятійний апарат. Система порівнюваних у сфері ювенального права явищ включає: цінності, доктрини, принципи, структуру, інститути, норми ювенального права, правозастосовні установи, зокрема - ювенальну юстицію, а також відповідні навчальні дисципліни.

Ціннісний рівень порівняльного аналізу ювенального права свідчить про єдність підходу в різних правових системах до питання про конституювання і про правову охорону дитинства. Інакше виглядає справа з іншими складовими правової ювеналістики, зокрема існує істотна відмінність у доктринах ювенального права, статусі, змісті та структурі галузі. правовий ювенальний омбудсман неповнолітній

У підрозділі 1.4. «Концептуальні ідеї та доктрини ювенального права» проаналізовано концептуальні ідеї, що узагальнюють правове регулювання в ювенальній сфері, спрямовані на його удосконалення і в силу своєї авторитетності здійснюють вплив на правотворчу та правозастосовчу практику. Основними історично відомими та чинними сьогодні є такі ювенально-правові доктрини:

- доктрина patria potestas (влада батька), яка сформувалася на основі античної педагогіки та філософії і передбачала повну владу батька над дитиною (найдавніші норми римського права);

- доктрина parens patriae (держава в ролі батька), яка передбачала захист неповнолітніх державною владою з одночасним обмеженням влади батька над дитиною (Платон, Ульпіан);

- преформістська доктрина, згідно з якою дитина є маленьким дорослим, і тому основний акцент робиться на охороні прав, якими вона буде володіти у дорослому стані (Арістотель, Августин Блаженний, Іван Золотоустий);

- доктрина «чистої дошки» та батьківської свободи, згідно з якою душа дитини вважалася вільною як від гріхів, так і від чеснот, а право керувати вихованням своєї дитини (творити з дитини людину) визначалось як найбільш значуща громадянська свобода (Дж. Локк, Я.А. Коменський, С. Полоцький);

- протекціоністська доктрина, згідно з якою дитина є суб'єктом, якому допомагають та поведінку якого коригують дорослі. Вона є підґрунтям основоположного дитячого правового стандарту - Конвенції про права дитини;

- автономістська доктрина, згідно з якою кожна дитина є певною особистістю і не може вважатися ані власністю своїх батьків, ані власністю суспільства, ані власністю держави (Ж.Ж. Руссо, Е. Кей, Я. Корчак, К.М. Вентцель);

- тоталітарна доктрина ювенального права, згідно з якою дитина визначалась як власність держави. Виховання дітей вважалося не приватною справою батьків, а їхнім громадським обов'язком (якобінці, радянські педагоги та юристи);

- ліберально-патерналістська доктрина поєднує дві течії у трактуванні дитини та дитинства: дитина як об'єкт захисту з боку дорослих та дитина як людина. Є превалюючою в сучасних зарубіжних країнах.

Для України є характерним нестійке поєднання протекціоністської та автономістської доктрин ювенального права, що найближчим часом зберігатиметься з коливаннями у той або інший бік. Протекціоністська доктрина має визначати, передусім, політику держави у сфері охорони дитинства, а автономістська - у сфері забезпечення правового статусу дитини.

Другий розділ «Національні традиції правового регулювання відносин між поколіннями в Україні» складається з трьох підрозділів і присвячений історії формування ювенального права в Україні.

Підрозділ 2.1. «Дитина у правовому полі традиційного суспільства (від найдавніших часів до середини ХІХ ст.)» складається з трьох пунктів і містить узагальнення щодо еволюції правового статусу дитини з найдавніших часів до середини ХІХ ст.

У пункті 2.1.1. «Правовий статус дитини у давньоруському суспільстві» на основі аналізу правових звичаїв, Руської Правди, княжих та церковних статутів, житійної та літописної літератури, етнографічного та іконографічного матеріалу зроблено висновки, що правовий статус дитини у давньоруському суспільстві не виходив за межі сімейно-родової організації, а сама дитина не розглядалась як суб'єкт права.

Звичаєве право встановлювало вікові особливості дитини; церковне право певною мірою охороняло особисті права дітей (право на життя та на свободу, але не на вільне виховання); державне право охороняло майнові права дітей, передусім, спадкові, а також порядок влаштування дитини-сироти. Дитинство як пора людського життя ще не становила собою правової цінності, хоча інфантицидний стиль (за класифікацією Л. Демоза) у ставленні до дитини уже було подолано.

У пункті 2.1.2. «Дитина у праві доби високого середньовіччя в Україні» на підставі аналізу Статутів Великого князівства Литовського, Руського та Жомойтського, Статутів Казимира Великого, правових пам'яток вірменської, єврейської, татарської етнічних спільнот, що мешкали на українських землях, зроблено висновок про те, що правове регулювання відносин, пов'язаних із дітьми, будувалося на принципах становості та полірелігійності. Державного законодавця, передусім, цікавила доля дітей шляхти. Саме вони певною мірою були захищені правом.

Неповнолітні діти перебували під батьківською владою, а у разі смерті батька - під опікою, яка встановлювалася за волею батька або за законом. Норми Статутів ВКЛРЖ є досить скупими щодо особливостей кримінальної відповідальності дітей та молоді, причиною чого був невисокий за часів середньовіччя рівень злочинності неповнолітніх.

Вірменський Судебник 1519 р. встановлював вік неповноліття, порядок влаштування дітей, що залишилися без батьківської опіки, відповідальність за правопорушення проти дітей та правопорушення, вчинені дітьми. Право українських вірмен мало зародки того, що можна назвати ювенальним проступком, а саме - вказівку на правопорушення, які вчиняють тільки діти (необережне вбивство та тілесні ушкодження, спричинені у ході дитячих ігор).

Основним джерелом права татарської спільноти були тексти Корану з коментарями (Тефсир), а також кітаби - книги інтерпретаційної та етичної спрямованості. Іслам певною мірою захищав право дитини на життя, зокрема суворо забороняв інфантицид. Іслам не знав такого інституту влаштування дитини-сироти як усиновлення, що очевидно було несумісним з природним походженням дитини, але рекомендувалося взяття під опіку дитини-сироти.

Для права єврейської спільноти було характерним акцентування на обов'язку дитини (у тому числі - дорослої) поважати своїх батьків. Водночас воно орієнтувало батьків на виконання певних обов'язків щодо дітей (викуп первістка, виховання дітей у дусі Тори та приписів мудреців). В єврейському кримінальному праві простежується принцип нерозуміння (малолітня дитина не каралася за крадіжку, але при цьому рекомендувалося, щоб дитина покаялася).

За доби високого середньовіччя головна риса ювенально-правового регулювання залишилася незмінною: невизнання дитини суб'єктом права.

У пункті 2.1.3. «Правовий статус дитини в українському постсередньовічному суспільстві» проаналізовано кодекс українського права - «Права, за якими судиться малоросійський народ», який містить два блоки ювенально-правових норм (опікунське право та особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх). Уперше до пам'ятки українського права було включено дефініцію неповнолітньої особи, але, як і раніше, дитина не мислилась як автономний суб'єкт права.

Тому основний акцент зроблено на правовому порядку влаштування дитини-сироти. За Кодексом 1743 р. неповноліття особи, яка вчинила злочин, звільняло від катувань та смертної кари, натомість породжувало обов'язок батьків відшкодувати завдані збитки. Покарання ж таким особам призначалося за розсудом суду. Встановлювалася також відповідальність за декілька складів злочинів проти дитини.

Поступова ліквідація української автономії привела до уніфікації національного ювенального права з російським. Опікунське право та регулювання майнових відносин за участю дітей практично не зазнало змін у порівнянні з попереднім періодом.

Натомість зазнав суттєвих змін інститут кримінальної відповідальності неповнолітніх. Побудовані з урахуванням класичної доктрини кримінального права Закони Кримінальні 1832 р. та Уложення про покарання кримінальні та виправні 1845 р. встановлювали принципи нерозуміння і неосудності дітей у віці до 10 років та принцип обов'язкового пом'якшення покарання неповнолітньому.

У підрозділі 2.2. «Зародження «дитячого» права та ювенальної юстиції (з другої половини ХІХ ст. до 1917 р.)» зазначається, що на стадії переходу від традиційних до індустріальних форм життя українське суспільство зіткнулося з проблемою дитячої безпритульності, бездоглядності та делінквентності, яку намагалися вирішити суто громадськими засобами, за рахунок благодійницької діяльності.

Інститут кримінальної відповідальності неповнолітніх на рубежі ХІХ та ХХ ст.ст. зазнав суттєвих змін. Правовою основою для диференціації відповідальності дітей та дорослих став Закон Російської імперії «Про зміну форм та обрядів судочинства у справах про злочинні діяння малолітніх та неповнолітніх, а також законоположень про їх караність» від 2 червня 1897 р., а її організаційно-правовою основою - створення ювенальних судів, які діяли у Харкові, Києві, Одесі, Катеринославі та Миколаєві. Вони створювалися за рішенням органів місцевого самоврядування, фінансувалися за рахунок коштів місцевого бюджету, розробляли власні локальні нормативно-правові акти щодо порядку здійснення правосуддя у справах малолітніх. В Австро-Угорщині, на відміну від Росії, створення ювенальної юстиції із самого початку набуло централізованого характеру. Організація ювенальних судів дещо варіювалася в залежності від статусу судових установ у тій чи іншій місцевості.

У підрозділі 2.3. «Особливості становлення радянської системи ювенального законодавства та ювенальної юстиції (із 1917 р. до 1990 р.)» зазначається, що розвиток ювенального законодавства за радянських часів не був лінійно прогресивним: у ньому брали верх то прогресивні, то украй реакційні тенденції.

Так, у 20-х роках минулого століття одночасно були запроваджені як гуманістичні правові постанови (наприклад, зрівняння у правах позашлюбних та закононароджених дітей, встановлення юридичної відповідальності за неналежне виховання дітей), так і антигуманна заборона традиційної форми влаштування дітей-сиріт - усиновлення. Головною ж тенденцією ювенально-правового регулювання стало скасування інституту батьківської влади і проголошення виховання дітей обов'язком батьків перед державою.

Найбільшою проблемою для радянської влади із самого початку її функціонування на території України були дитяча безпритульність та бездоглядність. Піки цих негативних соціальних явищ прийшлися на початок 20-х роках та на початок 30-х років ХХ ст. і були, безумовно, пов'язані з масовим голодуванням. Але якщо у 20-х рр. радянський уряд проводив активну політику щодо подолання безпритульності, то на початку 30-х років сплеск безпритульності не отримав адекватної реакції.

Нігілістичне ставлення до дореволюційного досвіду ювенальної юстиції призвело до ліквідації ювенальних судів та до заміни їх адміністративними органами - комісіями у справах неповнолітніх, до відання яких перейшли справи про злочини та проступки неповнолітніх. Разом із тим, система застосовуваних ними виховних заходів свідчила про повернення до деяких дореволюційних та зарубіжних правил ювенальної юстиції.

Формальною віхою каральної переорієнтації радянської ювенальної кримінальної політики стали постанови ЦВК і РНК СРСР 1935 р., згідно з якими вік кримінальної відповідальності було знижено до 12 років, відновлено застосування до неповнолітніх всіх видів покарань, обмежено можливості у застосуванні заходів медико-педагогічного характеру, ліквідовано окреме провадження у справах неповнолітніх та комісії у справах неповнолітніх.

Посилення кримінальної репресії щодо неповнолітніх та її уніфікація з відповідальністю дорослих стали особливо відчутними з початком Другої світової війни. КК УРСР 1960 р., який діяв в Україні до недавніх часів, певною мірою повернувся до деяких гуманістичних засад ювенальної юстиції, але в основному зберіг стару каральну парадигму кримінальної відповідальності неповнолітніх.

Розділ 3. «Ювенальне право України як система соціального регулювання» складається з двох підрозділів і містить характеристику ювенального права як галузі права у її співвідношенні з іншими галузями права та іншими соціальними регуляторами.

Підрозділ 3.1. «Ювенальне право як галузь українського права» складається з шести пунктів і висвітлює поняття, ознаки, цінності, систему ювенального права України, його публічні та приватні засади, співвідношення з міжнародними та регіональними ювенально-правовим стандартами.

У пункті 3.1.1. «Критерії розмежування ювенального права з іншими галузями українського права» зазначено, що більшість ювеналістів використовують традиційні критерії галузеутворення: предмет та метод правового регулювання, незважаючи на явну їх недостатність до тих галузей, які мають комплексний характер.

Вихідною посилкою для критеріїв галузевого розмежування стало визначення типу систем, до яких належить право. Автор приєднується до точки зору ряду вчених про об'єктивно-суб'єктивний характер системи права (В.М. Хвостов, О.Ф. Черданцев та ін.). Система підстав для виокремлення галузі права має містити як об'єктивні, так і суб'єктивні компоненти, враховувати сучасну методологію, зокрема, телеологічний та аксіологічний підходи, прогностичну функцію юридичної науки.

Для розмежування галузей в системі права України пропонується комплексний критерій, який включає: виявлені та проаналізовані наукою об'єктивно існуючі суспільні потреби у галузевому правовому регулюванні; сферу та предмет правового регулювання; цінності, що визнаються та охороняються галуззю; мету та функції правового регулювання; специфіку правового впливу, а саме співвідношення прийомів та способів правового регулювання (дозволів, зобов'язувань, заборон, пільг, заохочень, рекомендацій), специфіку юридичної відповідальності; наявність нормативного матеріалу, який потребує систематизації.

У пункті 3.1.2. «Поняття та ознаки ювенального права України» надаються авторська дефініція та ознаки ювенального права України.

Ювенальне право України - це комплексна галузь українського права, яка є ціннісно орієнтованою системою матеріальних, процесуальних та організаційних правових норм, спрямованих на забезпечення виживання, розвитку та соціалізації дитини шляхом закріплення особливого статусу дитини як суб'єкта права, встановлення компетенцій інших суб'єктів права, зобов'язаних опікуватися справами дітей, і регулювання відносин, одним із учасників (безпосереднім або через представника) яких є дитина. Його ознаки:

- специфічна сфера та предмет правового регулювання. Стан дитинства та пов'язані з ним процеси становлять сферу ювенально-правового регулювання. Предмет ювенально-правового регулювання становлять: суспільні відносини та поведінкові акти за безпосередньою або опосередкованою представництвом участю дитини; статуси (стани), носієм яких є дитина; відносини, пов'язані із створенням та функціонуванням ювенальних установ держави, місцевого самоврядування та інституцій громадянського суспільства;

- галузевий метод правового регулювання в ювенальній сфері відрізняється специфікою дозволів, заборон, обмежень. Зокрема, спеціальні обмеження та заборони відсторонюють дитину від певних видів поведінки, дозволених дорослому (наприклад, вступ до політичної партії) та захищають дитину від певних дій з боку дорослого (наприклад, від продажу дітям тютюнових виробів та спиртних напоїв);

- специфіка цілей та засобів застосовуваних до дитини примусових заходів дозволяє зробити висновок про поступове формування окремого виду юридичної відповідальності - ювенальної відповідальності;

- особливості функцій галузі ювенального права полягають у тому, що в ньому, поряд із традиційними регулятивною та охоронною функціями, чільне місце посідають відновна, субсидіарна та компенсаційна функції;

- ціннісна ознака ювенального права означає визнання дитинства як правової цінності, що знаходить своє вираження у принципах цієї галузі права.

У пункті 3.1.3. «Система ювенального права України» зазначається, що структурними елементами ювенального права є норми права, інститути та субінститути права, а також підгалузі.

Ювенальне право України містить спеціалізовані норми (норми-принципи, цілі, презумпції, фікції тощо) та конкретні норми ювенального права (імперативні та диспозитивні; дозвільні, зобов'язуючі та заборонні; регулятивні та охоронні тощо).

У галузі ювенального права виокремлюються загальна, особлива і спеціальна частини. Загальна частина включає мету та завдання ювенально-правового регулювання, принципи ювенального права, коло суб'єктів та юридичних фактів ювенального права. Особлива частина ювенального права має складну багаторівневу структуру, в якій можна виокремити:

1) підгалузь ювенального матеріального права, що включає інститути: прав дитини із субінститутами загальних прав і свобод дитини та ювенальних (спеціальних) прав і свобод дитини; обов'язків дитини із субінститутами загальних обов'язків дитини та ювенальних (спеціальних) обов'язків дитини; юридичної відповідальності дитини із субінститутами цивільно-правової, дисциплінарної, адміністративної, кримінальної відповідальності, а також ювенальної відповідальності; державної допомоги сім'ям із дітьми; захисту прав дитини в несприятливих умовах та екстремальних ситуаціях із субінститутами: утримання і виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, та безпритульних дітей; захисту прав дітей-інвалідів та дітей з вадами розумового або фізичного розвитку; захисту дітей, які постраждали внаслідок стихійного лиха, техногенних аварій, катастроф; державної допомоги дітям, ураженим ВІЛ-інфекцією, та дітям, хворим на інші невиліковні та тяжкі хвороби; відповідальності за порушення норм ювенального законодавства, який включає субінститути сімейної, дисциплінарної, адміністративної та кримінальної відповідальності суб'єктів, зобов'язаних піклуватися про дитину;

2) підгалузь ювенального процесуального права, що включає інститути: ювенальних кримінально-процесуальних відносин, ювенальних цивільно-процесуальних відносин, ювенальних кримінально-виконавчих відносин із субінститутом виконання примусових заходів виховного характеру;

3) підгалузь ювенального організаційного права, яка включає інститути: державних органів та служб у справах дітей; спеціальних установ для дітей.

До спеціальної частини ювенального права належать міжнародно-правові норми, якими встановлюються особливості міжнародного усиновлення, спілкування дітей з батьками, які проживають в різних державах, повернення дітей з-за кордону тощо.

У пункті 3.1.4. «Публічні та приватні засади ювенального права» стверджується, що ювенальне право вирізняється поєднанням публічних та приватних засад та засобів правового регулювання:

- інтереси дитини є приватними, але при цьому їх забезпечення стало предметом турботи з боку держави, суспільства та міжнародної спільноти;

- імперативність норм ювенального права проявляється в тому, що стосується пріоритетності прав дитини і поєднується при цьому з диспозитивністю способів їх захисту;

- ініціатором захисту порушених прав та інтересів дитини можуть бути як приватні, так і публічні суб'єкти права: сама дитина, її батьки або особи, які їх заміняють, державні органи (служби у справах дітей), посадові особи (прокурор), громадські організації, що опікуються дітьми.

Недостатність дихотомії «приватне/публічне право» для характеристики різноманіття сучасного права викликала появу категорії соціального права як третьої правової спільності. Зазначається, що термін «соціальне право» є не досить вдалим для позначення цієї спільності через багатозначність своїх смислів. Для термінологічного позначення нової правової спільності, яка формується на межі приватного та публічного права з одночасним зняттям їхнього антагонізму, найбільш придатним є термін «соцієтальне право».

Соцієтальне право є поєднанням галузей права, які «обслуговують» життєві потреби індивідів в: ефективній безпечній праці, змістовному дозвіллі та повноцінному відпочинку, охороні здоров'я, достатньому життєвому рівні. Реалізація цих потреб є можливою тільки у поєднанні зусиль індивідів та державно-організованого суспільства, оскільки самі ці потреби мають загальнозначущий характер, усвідомлений як соціальна цінність та соціальна необхідність.

Права та інтереси дитини перебувають в одному із цими явищами ціннісному ряду: у їх реалізації зацікавлені як діти, їх батьки, так і все суспільство.

Пункт 3.1.5. «Міжнародне, інтеграційне та національне ювенальне право» висвітлює співвідношення ювенального права України з міжнародними та регіональними ювенально-правовими стандартами. Зазначається, що Україна є учасницею більшості міжнародних та ряду регіональних європейських конвенцій щодо захисту прав дітей.

Порівняльний аналіз міжнародних та регіональних стандартів прав дитини та національного ювенального законодавства демонструє високий ступінь їх кореляції. Інколи національне законодавство навіть випереджає міжнародні стандарти.

Зокрема, право дитини на освіту забезпечене національним законодавством краще, ніж цього вимагають міжнародні стандарти. І навпаки, є прогалини в національному законодавства щодо окремих міжнародно визнаних прав дитини (права на свободу думки, совісті, релігії, на особисте життя, на соціальну інтеграцію дитини-жертви насильства).

Співвідношення між міжнародним, інтеграційним (регіональним) та національним ювенальним правом в Україні є складним і неоднозначним. Якщо матеріально-правові норми, що закріплюють права дитини, відповідають міжнародним і, значною мірою, європейським стандартам, то організаційний «блок» ювенального права потребує удосконалення через відсутність механізмів, пропонованих світовим та європейським співтоваристом для оптимізації захисту прав дитини.

У пункті 3.1.6. «Ціннісний вимір ювенального права» зазначається, що у відповідності до запропонованої А.В. Поляковим класифікації дитинство слід зарахувати до соціокультурних трансцендентних цінностей. «Дитина» та «дитинство» є пов'язаними між собою, але не тотожними явищами. Цінність дітей незаперечно визнається будь-яким суспільством. Натомість цінність дитинства як певного періоду в житті людини, який сам по собі є неповторним явищем, усвідомлена не дуже давно.

...

Подобные документы

  • Загальні принципи та історичний розвиток захисту прав дитини в Україні. Основні положення Конвенції ООН, Загальної декларації прав людини та Міжнародних пактів: визначення права дитини на сім'ю та освіту. Діяльність служби у справах неповнолітніх.

    презентация [98,8 K], добавлен 10.09.2011

  • Походження поняття інституту омбудсмана, принципи його діяльності. Дослідження конституційно-правового статусу інститута Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Характеристика місця омбудсмана в системі органів державної влади різних країн.

    дипломная работа [85,6 K], добавлен 05.09.2013

  • Право дитини на вільне висловлення своє ї думки та отримання інформації. Статус, права, функції та повноваження омбудсманів у справах дітей. Функції та принципи міжнародного права захисту прав людини та основних свобод. Права і обов'язки батьків і дітей.

    курсовая работа [43,6 K], добавлен 15.04.2015

  • Етапи формування і розвитку японського права. Політика ізоляції, її вплив на становлення правової системи Японії. Змішаний характер правової системи сучасної Японії. Джерела сучасного японського права. Процедури примирення у сучасному судовому процесі.

    реферат [23,5 K], добавлен 25.01.2012

  • Історичний розвиток інституту глави держави в Україні, аналіз ролі інституту президентства в державотворенні. Реформування конституційно-правового статусу Президента України. Функції та повноваження Президента України відповідно до проекту Конституції.

    курсовая работа [52,2 K], добавлен 02.11.2010

  • Виникнення і реалізація ідеї правової держави, її ознаки і соціальне призначення. Основні напрями формування громадянського суспільства і правових відносин в Україні. Конституція України як передумова побудови соціальної і демократичної держави.

    курсовая работа [52,3 K], добавлен 13.10.2012

  • Історія виникнення та розвитку правової держави. Сутність поняття та ознаки громадянського суспільства. Розвиток громадського суспільства в Україні. Поняття, ознаки та основні принципи правової держави. Шляхи формування правової держави в Україні.

    курсовая работа [120,0 K], добавлен 25.02.2011

  • Права та обов'язки батьків і дітей. Право дитини на вільне висловлення своєї думки та отримання інформації. Статус, права, функції та повноваження омбудсманів у справах дітей. Функції та принципи міжнародного права захисту прав людини та основних свобод.

    курсовая работа [41,8 K], добавлен 19.03.2011

  • Ознаки, система та структура закону про кримінальну відповідальність як джерела кримінального права. Основні етапи формування та розвитку кримінального законодавства України. Порівняльний аналіз норм міжнародного та українського кримінального права.

    реферат [35,4 K], добавлен 12.11.2010

  • Визначення статусу Президента України. Інститут президентства в Україні. Повноваження Секретаріату Президента України. Повноваження Президента в контексті конституційної реформи. Аналіз змін до Конституції України, перерозподіл повноважень.

    курсовая работа [27,9 K], добавлен 17.03.2007

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.