Ювенальне право України: генезис та сучасний стан

Змістовне наповнення аксіосфери дитинства змінилося під впливом декількох різновекторних факторів: гуманітарні катастрофи ХХ ст. спричинили як масову загибель дітей та молоді, так і подальші демографічні кризи; формування системи соціального забезпечення, у зв'язку з чим діти більше не розглядаються як своєрідне страхування старості; зниження репродуктивних можливостей населення у розвинутих країнах; зростання витрат на виховання дитини; формування третього покоління прав людини - прав колективних суб'єктів та соціальних спільнот.

Прийнята абсолютною більшістю країн світу Конвенція про права дитини акцентує увагу на тому, що діти теж є носіями прав людини.

Інформаційна революція по-новому ставить питання про трансляцію від старшого до молодого покоління знань, норм і культури взагалі. Дитинство за своєю природою є періодом життя людини, який має найбільше інформаційне навантаження та найбільший інноваційний потенціал. Унікальні властивості дитинства (невинність, вразливість, енергійність, сподівання, допитливість) сьогодні набувають характеру правових цінностей, що закріплене як на міжнародному та регіональному, так і на національному рівні.

Підрозділ 3.2. «Ювенальне право та інші соціорегулятивні системи» складається з двох пунктів та висвітлює співвідношення ювенального права з мораллю, релігією та політикою.

Пункт 3.2.1. «Моральні та релігійні основи ювенального права» визначає, що ювенальне право із своєю гуманістичною спрямованістю, установкою на захист слабких, вразливих, беззахисних членів людської спільноти своїм корінням має саме етичні аксіоми (любов, добро, жалість, милосердність, справедливість) та релігійні заповіді.

Серед моральних аксіом ювенального права особливе місце посідає почуття справедливості, яке щодо дітей трансформується у справедливу нерівність, у юридичному сенсі - у протекціонізм, позитивну дискримінацію.

Ювенальне право генетично, телеологічно та історично пов'язане із християнством. Християнська правова традиція містить такі основні принципи регулювання ювенально-правових відносин: народження дитини в освяченому церквою шлюбі як підстава для виникнення правовідносин між батьками та дитиною; підпорядкованість дитини батьківській владі, що має своє продовження у взаємній проспективній відповідальності батьків та дітей.

Сучасний стан взаємодії та співвідношення ювенального права та релігії є досить складним і включає загальні та відмінні риси. Ювенальному праву властивий автономістський, а церкві - патерналістський підхід до дитини.

У пункті 3.2.2. «Співвідношення ювенального права та ювенальної політики» зазначається, що захист дитинства та сприяння соціальному становленню молоді в сучасній Україні об'єктивно стають політичними пріоритетами, що приводить до формування нового напрямку державної політики - ювенальної політики, яка має два взаємопов'язані напрямки - дитячий та молодіжний.

Дитячий вектор ювенальної політики - це, перш за все, особливий захист дітей з боку сім'ї, держави, суспільства та світової спільноти в цілому. Молодь же потребує не стільки захисту, скільки сприяння у своєму соціальному та громадянському становленні, залучення до вирішення загальнодержавних і глобальних проблем.

Провідна ж мета ювенальної політики є єдиною і полягає у забезпеченні гідного життя та соціалізації дитини/молодої людини в межах громадянського суспільства.

Ювенальна політика держави в широкому сенсі є системою законодавчих та нормативних актів, організаційних заходів щодо встановлення та підтримання нормативного життєзабезпечення дітей, підлітків та молоді. Ювенальна політика, яка містить ідеологічний блок, тобто вироблення стратегії діяльності політичних інститутів у певній сфері, не тільки має реалізовуватися на основі законодавства, але й сама є основою та соціальним джерелом формування особливої галузі права - ювенального права. У свою чергу ювенальне право юридично оформляє політичні процеси у сфері ювеналістики.

Четвертий розділ «Нормативно-функціональна характеристика ювенального права України» складається з п'яти підрозділів і містить характеристику принципів, джерел, функцій ювенального права, а також ювенально-правових відносин.

Підрозділ 4.1. «Принципи ювенального права України» містить авторську трактовку принципів ювенального права: «Принципи ювенального права України - це вироблені у правосвідомості, закріплені в ратифікованих Україною міжнародних договорах та національному законодавстві основоположні засади правового регулювання суспільних відносин за участю дітей, а також актів правової поведінки, пов'язаних із забезпеченням виживання, розвитку та соціалізації дітей». Принципи ювенального права України є фактором правотворчості, юридичною підставою для правозастосування та правореалізації і становлять таку систему:

- принцип пріоритетності прав дитини;

- принцип рівності дітей незалежно від будь-яких обставин їхнього народження або актуального стану (раси, національності, віросповідання тощо);

- принцип пріоритетності сімейних форм виховання дитини;

- принцип протекціонізму, який виявляється у праві дитини на особливу турботу і допомогу з боку сім'ї, суспільства, держави з метою усунення тієї фактичної нерівності, яку дитина зазнає через свою фізичну та соціальну незрілість;

- принцип обов'язковості підготовки до дорослого життя (необхідність отримання дитиною повної середньої освіти, спрямованість виховання дитини на розвиток її особистості, на утвердження поваги до загальнолюдських та національних цінностей);

- принцип поваги та толерантності (трактування дитини як автономної особистості, право дитини на вільне висловлювання особистої думки, сувора заборона будь-яких форм насильства щодо дитини та експлуатації дитини);

- принцип забезпечення участі дітей у суспільному житті, що проявляється у праві дитини на працю, підприємницьку діяльність, об'єднання в громадські організації;

- принцип «parens patria», тобто прямої державної опіки над дитиною (відмова від сімейного імунітету і невтручання держави у приватні справи, якщо дитині загрожує небезпека; виховання та утримання дітей за рахунок держави у разі сирітства дитини; забезпечення дитині доступу до юридичної допомоги та інших послуг з боку держави);

- принцип позитивної дискримінації (встановлення мінімального віку, з якого є можливим притягнення дитини до юридичної відповідальності, пом'якшені форми юридичної відповідальності і, по можливості - звільнення від неї із застосуванням виховних заходів);

- принцип заохочення інституцій громадянського суспільства до дій в інтересах дітей, у тому числі - шляхом надання податкових, інвестиційних, митних, кредитних та тарифних пільг.

Підрозділ 4.2. «Джерела ювенального права України» містить висновки щодо систематизації та аналізу джерел ювенального права. Розрізняються соціальні (фактори правоутворення), ідеальні та формальні джерела ювенального права.

Соціальні джерела ювенального права - це система соціально значущих позаправових явищ, які прямо або опосередковано впливають на його зміст та форму, обумовлюють формування галузі ювенального права та системи його формальних джерел, у тому числі - ювенального законодавства. У системі соціальних джерел ювенального права біосоціальний, політичний та ідейно-психологічний фактори є основними, а економічний фактор - допоміжним.

Ідеальні джерела ювенального права України - це виражені в різноманітних юридичних актах, політичних документах та наукових працях ідеї бажаного суспільством ювенального права, вироблені у правосвідомості моделі майбутнього нормативно-правового регулювання відносин за участю дітей. Їх система: рекомендаційні правові акти міжнародних та регіональних наднаціональних організацій та конференцій; модельне законодавство; концепції та проекти законодавчих та програмно-політичних актів; декларативно-програмні документи (заяви, декларації, програми) суб'єктів політики; чинні нормативно-правові акти та інші формальні джерела права зарубіжних країн; наукові праці, які містять концептуальні ідеї ювенального права.

Формальним джерелом ювенального права України є будь-який правовий акт (міжнародний договір, закон, підзаконний акт, рішення Конституційного Суду України, постанова Пленуму Верховного Суду України), який містить чинні норми ювенального права.

Термін же «ювенальне законодавство» включає тільки різні за юридичною чинністю нормативно-правові акти (закони, підзаконні акти, міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою України), основний зміст яких присвячений правовому статусу дитини та суспільним або державним гарантіям його забезпечення.

На сьогодні існують соціальні та формальні підстави для систематизації ювенального права. Пропонується така система Ювенального кодексу України: Загальні положення; Органи, служби, установи у справах дітей; Ювенальна юстиція; Охорона дитинства; Влаштування дитини, позбавленої батьківського піклування; Виховання та освіта дітей; Права та обов'язки дитини; Господарські та трудові відносини за участю дитини; Ювенальні проступки; Ювенальна відповідальність; Порядок розгляду справ, що стосуються дітей; Провадження у справах про проступки та злочини неповнолітніх; Виконання судових рішень та вироків у справах про проступки та злочини неповнолітніх.

У підрозділі 4.3. «Інтерпретаційні акти в ювенальному праві України» зазначається, що до своєрідних джерел ювенального права має бути віднесена низка офіційних правоінтерпретаційних актів (рішень Конституційного Суду України та Постанов Пленуму Верховного Суду України). Вони відіграють роль додаткових, вторинних джерел ювенального права, разом із тим абсолютно необхідних як для правозастосовної, так і для правотворчої практики в умовах незавершеності формування цієї галузі.

Інтерпретаційні акти ВСУ становлять систему, яка охоплює нормативним тлумаченням переважну більшість норм ювенального кримінального права. На думку автора, ця система є незавершеною і має бути доповнена постановою про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини проти дітей.

Зазначається, що правоінтерпретаційна діяльність вищих судових установ України має відбуватися на основі принципів ювенального права, зокрема, принципу найкращого забезпечення інтересів дитини.

Підрозділ 4.4. «Функції ювенального права України» присвячений аналізу функціонального призначення ювенального права.

Українське суспільство поки що не готове ні до прийняття (принаймні повною мірою) системи прав дитини, ні, тим більше, до усвідомлення та належного виконання обов'язків щодо дитини. Саме тому серед функцій ювенального права на перший план сьогодні виступають загальносоціальні функції права: інформаційна (трансляція знань про права дитини), ціннісно-орієнтовна (утвердження дитинства як правової цінності) та виховна (формування поваги до дитини).

Спеціально-юридична регулятивна функція проявляється перш за все в закріпленні статусу дитини як спеціального суб'єкта права, фіксації прав дитини та гарантій їх дотримання. Зміст охоронної функції полягає в тому, що воно захищає дитинство та права дитини шляхом встановлення заборон на здійснення конкретних дій та санкцій за порушення цих заборон, причому захист прав дитини має поширюватись і на дитину-правопорушника.

Специфіка ювенального права полягає в тому, що в ньому чільне місце посідають відновна, компенсаційна та субсидіарна функції. Відновна функція проявляється, передусім, в інституті відновного правосуддя як засобу ресоціалізації неповнолітнього правопорушника. Компенсаційна функція ювенального права проявляється у самостійному компенсуванні неповнолітнім правопорушником шкоди, заподіяної індивіду, громаді, суспільству.

Субсидіарна функція проявляється у таких формах: «заповнення» часткової/неповної дієздатності дитини як суб'єкта цивільно-правових відносин; підвищений захист дитини від усіх форм насильства та експлуатації; субсидіарна відповідальність батьків (усиновлювачів), піклувальників дитини за завдану нею шкоду.

У підрозділі 4.5. «Ювенально-правові відносини» зазначається, що ювенально-правові відносини - це врегульовані нормами ювенального права суспільні відносини, які виникають між дітьми та іншими суб'єктами ювенального права з приводу реалізації прав та обов'язків дитини, захисту прав дитини або охорони дитинства. Специфіка суб'єктного складу ювенально-правових відносин полягає в тому, що одним із їх учасників (прямо або опосередковано) є дитина. До інших суб'єктів ювенального права належать держава, державні та муніципальні органи і служби у справах дітей, спеціальні установи для дітей, громадські та благодійні організації, які працюють із дітьми і заради дітей, фізичні особи.

Специфіка прав та обов'язків учасників ювенально-правових відносин полягає в тому, що на їх дорослих учасників, безвідносно до того, чи є вони управомоченим чи зобов'язаним суб'єктом, завжди покладаються додаткові обов'язки щодо захисту прав та інтересів дитини. Специфіка об'єкта ювенально-правових відносин полягає в тому, що він обов'язково включає захист прав та інтересів дитини, навіть якщо йдеться про відносини, пов'язані з юридичною відповідальністю дитини.

До регулятивних ювенальних правовідносин належать: особисті та майнові відносини (у тому числі - житлові) між дитиною та її батьками (особами, які їх заміщають), змістом яких є обов'язки останніх щодо утримання, виховання, представництва та захисту дітей; правові відносини між дитиною та навчальним/виховним закладом, змістом яких є реалізація права дитини на освіту та обов'язок дитини отримати повну середню освіту; правові відносини між дитиною та закладом охорони здоров'я, змістом яких є реалізація прав дитини на життя та охорону здоров'я; правові відносини між дитиною та роботодавцем; правові відносини між дітьми (наприклад, у межах освітянського процесу); правові відносини між дитиною та державним органом/органом місцевого самоврядування з різноманітних приводів: набуття громадянства, реєстрації за місцем проживання, влаштування дитини, що залишилася без батьківського піклування, соціальної допомоги.

Охоронні ювенально-правові відносини включають: правові відносини між дитиною та державним органом (правоохоронним, контрольним, судовим) з приводу захисту дитини від усіх форм насильства та від протиправних посягань; правові відносини між дитиною та державним органом (правоохоронним, контрольним, судовим) з приводу притягнення дитини до юридичної відповідальності за вчинене правопорушення; правові відносини між дитиною та потерпілим від правопорушення, вчиненого дитиною.

До відносин, обтяжених ювенально-правовим елементом, належать: правові відносини між державними органами, установами/органами місцевого самоврядування з питань захисту прав дітей; правові відносини між представниками дитини та державними органами/органами місцевого самоврядування з питань реалізації та захисту прав дітей; правові відносини між громадськими організаціями та державними органами/органами місцевого самоврядування з питань захисту прав дітей.

П'ятий розділ «Дитина у правовому житті України» складається з п'яти підрозділів і містить характеристику правового статусу дитини та участі дітей у правовому житті суспільства.

У підрозділі 5.1. «Поняття та структура правового статусу дитини» визначається правовий статус дитини (ювенальний статус) як система виражених у цінностях природного права та нормах позитивного права, гарантованих суспільством і державою суб'єктивних юридичних прав, обов'язків і відповідальностей особливого суб'єкта права - дитини.

Права та обов'язки дитини є ядром її правового статусу, тобто конструктивним компонентом, наявність якого обумовлює всі інші його складові. Правосуб'єктність та гарантії правового статусу мають сенс лише тоді, коли формально визначено права та обов'язки, якими здатна володіти дитина. У системі прав, свобод, обов'язків дитини виокремлені природні та позитивні права та свободи дитини.

Що ж до юридичних обов'язків дитини, то вони можуть бути тільки позитивними. Оскільки юридична відповідальність є особливим різновидом юридичного обов'язку, вона також входить до структури ювенального правового статусу.

До правового статусу дитини, зважаючи на фізичну та інтелектуальну її незрілість, слід включати не тільки гарантії дотримання прав, але й гарантії виконання обов'язків дитини. Зокрема, такою загальною гарантією реалізації прав та обов'язків є правове виховання дитини, тобто формування у неї знань своїх прав та обов'язків, навичок та умінь реалізації приписів правових норм і стійкої установки на правомірну поведінку.

В рамках ювенального статусу виокремлюються правові субстатуси дітей, які перебувають у несприятливих умовах або екстремальних ситуаціях.

Підрозділ 5.2. «Права та обов'язки дитини» містить аналіз прав та інтересів дитини, їх види та систему, а також обов'язки дитини. Автор дотримується розуміння прав дитини, як можливостей (свобод) дитини, необхідних для їх існування, виховання та розвитку (визначення О.Ф. Скакун), але подає власну класифікацію прав дитини: загальнолюдські права і свободи особистості, адаптовані до особливого суб'єкта - дитини; ювенальні (спеціальні) права і свободи.

Визначено, що адаптація загальнолюдських прав і свобод стосовно дитини здійснюється шляхом: розширення змісту правової норми на користь дитини; обмеження змісту правової норми з метою захисту дитини; встановлення додаткових вікових меж для реалізації прав; встановлення особливих гарантій реалізації прав і свобод; встановлення особливих режимів реалізації прав і свобод дітьми, які знаходяться у несприятливій або екстремальній ситуації.

До субінституту загальнолюдських прав і свобод належать права дитини: на життя та охорону здоров'я; на ім'я і громадянство; на достатній життєвий рівень; на вільне висловлювання думок та одержання інформації; на звернення до органів державної влади й органів місцевого самоврядування; на захист від усіх форм насильства; на майно; на житло; на освіту; на працю; на заняття підприємницькою діяльністю; на об'єднання в дитячі та молодіжні організації.

Ювенальні права і свободи - це дозволені об'єктивним правом види поведінки, що встановлюються тільки для дітей: право на проживання в сім'ї; право на спілкування дитини з батьками, які проживають окремо від дитини, у тому числі - в іншій країні; право на отримання інформації про відсутніх батьків, якщо це не завдає шкоди її психічному і фізичному здоров'ю; право на утримання державою та влаштування у разі позбавлення батьківського піклування.

На відміну від прав і свобод, загальні обов'язки слабо модифіковані по відношенню до дитини, а ювенальні (спеціальні) обов'язки взагалі не знайшли адекватного вираження. Категорія обов'язків повинна посісти належне їй місце в системі норм, що визначають правовий статус дитини, чим буде забезпечена його повнота, повноцінність, утверждена самостійність, автономність дитини як суб'єкта права з одночасним її включенням до системи соціальних зв'язків.

Підрозділ 5.3. «Ювенальний проступок» містить концепт окремого виду неправомірних діянь, а саме - проступків, суб'єктами яких можуть бути тільки діти. Зарубіжне та міжнародне ювенальне право оперує у цих випадках терміном «статусний проступок», який видається невдалим, оскільки поняття «статус» може прикладатися до будь-якого суб'єкта, а не тільки до дитини. Натомість пропонується термін «ювенальний проступок», який точно вказує на спеціальний статус суб'єкта проступку - дитину.

До ювенальних проступків слід віднести такі діяння: ухилення від конституційного обов'язку отримати повну середню освіту; шкільне хуліганство; дитяче бродяжництво та немотивовані втечі дітей із дому та інтернатних закладів; порушення комендантської години (перебування поза межами родинного житла у нічний час); неконтрольовану поведінку (невиконання законних вимог батьків, осіб, що їх замінюють, а також педагогічних працівників); тютюнокуріння, несанкціоноване (немедичне) вживання наркотичних засобів, психотропних та токсичних речовин; вживання спиртних напоїв.

Категорія ювенального проступку має проектно-пропозиційний характер. Її запровадження надасть можливість завершити формування повноцінного статусу дитини та виробити гарантії прав та обов'язків дитини.

У підрозділі 5.4. «Ювенальна відповідальність» проаналізовано різні види юридичної відповідальності, які застосовуються щодо дитини-правопорушника, зроблено висновок про необхідність як удосконалення існуючих галузевих видів юридичної відповідальності з метою їх оптимізації та уніфікації в рамках ювенального права, так і формування нового виду юридичної відповідальності - ювенальної відповідальності.

Особливістю ювенальної відповідальності є суб'єктний склад охоронних правовідносин, у межах яких вона відбувається, а саме - носієм обов'язку перетерпіти негативні наслідки своєї поведінки є виключно дитина. Її основна функція - виховна, спрямована на правову соціалізацію або ресоціалізацію правопорушника. Ювенальна відповідальність застосовується і виконується не тільки державними органами, але й іншими соціальними суб'єктами, якими є недержавні органи та служби у справах дітей, медіатори, громадські організації, адміністрація навчальних закладів, недержавні суди, недержавні виховні установи тощо.

Пропонуються такі заходи ювенальної відповідальності: догана за місцем навчання, призначення тьютора-наставника із числа старших учнів; обов'язок пройти лікування від наркотичної та алкогольної залежності; проходження психокорекційної програми; участь в екологічній програмі; праця на користь громади; відшкодування збитків шляхом самостійних трудових зусиль; заборона відвідувати певні громадські місця; обмеження дозвілля (наприклад, заборона відвідувати розважальні заходи на певний період); юнацький арешт (домашній арешт на вихідні дні); написання листа або твору на етичну тему; виконання певної роботи на користь навчального закладу (прибирання кабінету, виготовлення наочного посібника тощо).

Для протидії дитячому бродяжництву пропонується: примусове поміщення дитини до закритого виховного закладу; примусові психотерапевтичні заходи; примусове лікування (у разі наркоманії або токсикоманії); обов'язкове навчання.

Пропонується до заходів ювенальної відповідальності віднести також примусові заходи виховного характеру, встановлені Кримінальним кодексом України, та заходи впливу щодо неповнолітніх у віці від 16 до 18 років, які вчинили адміністративні проступки.

У підрозділі 5.5. «Зміна ролі дитини у правовому житті громадянського суспільства» показано, що проблематика дитини у громадянському суспільстві має два основні аспекти: участь інституцій громадянського суспільства в розробці та реалізації ювенальної політики, у тому числі - реалізації її правових засад; участь дитини у житті громадянського суспільства.

Основними інституціями та ресурсами громадянського суспільства, що задіяні до ювенальної сфери, є: сім'я та сімейні форми виховання (основний осередок соціалізації дитини); церква/релігійні організації (надання допомоги дітям, які опинилися в екстремальних ситуаціях); неурядові (громадські) організації (ініціатори створення ювенальної юстиції, інституту дитячого омбудсмана, учасники різних ювенальних програм); інституції місцевого самоврядування.

Міжнародні ювенальні стандарти орієнтують на забезпечення участі дитини у всіх правових діях, які її стосуються, що, серед іншого, означає залучення підростаючого покоління до реалізації ювенальної політики. Формами участі дітей у суспільному житті є: шкільне самоврядування, у тому числі - товариські суди; праця та підприємницька діяльність; участь у молодіжних та дитячих організаціях; участь у громадських слуханнях з питань ювенальної політики на місцевому, національному, міжнародному рівнях; дитячий парламент; дитячий омбудсман.

Зроблено висновок, що на сучасному етапі розвитку громадянського суспільства постало питання про перетворення дитини з об'єкта захисту та охорони з боку сім'ї, суспільства, держави на активного учасника життя громадянського суспільства у всіх його позитивних проявах.

Шостий розділ «Теоретичні основи реформування ювенальної юстиції в Україні» складається з трьох підрозділів, містить аналіз існуючих концептів та моделей ювенальної юстиції і пропозиції щодо реформування системи органів і служб у справах дітей в Україні.

У підрозділі 6.1. «Ювенальна юстиція в сучасній юридичній науці та практиці» представлено вироблені автором онтологічний та телеологічний критерії для класифікації концептів та моделей ювенальної юстиції.

За онтологічним статусом розрізняються державницький та плюралістичний концепти ювенальної юстиції. Державницький концепт ювенальної юстиції має два варіанти: судовоцентричний та адміністративний. Судовоцентрична державницька модель ювенальної юстиції (Е.Б. Мельникова, І.В. Предеїна, В.М. Ткачов) - це правосуддя у справах неповнолітніх, центральною ланкою якого є спеціалізований суд. Адміністративний концепт (Т.Ю. Новікова) визначає ювенальну юстицію як систему органів державної влади й управління, що здійснює діяльність стосовно неповнолітніх, з метою захисту їхніх прав та інтересів і відновлення соціальної справедливості. Існують також інтегровані судово-адміністративні концепти. Всі варіанти державницького концепту представлені у чинних моделях ювенальної юстиції.

В умовах сучасного етапу розвитку громадянського суспільства та зміни ролі у ньому дитини ювенальна юстиція не може залишатися виключно державною справою. Плюралістичний концепт ювенальної юстиції (О.С. Автономов, В.Д. Єрмаков, Л.О. Зайцева, Л.М. Карнозова, М.П. Мелешко та ін.) передбачає залучення до ювенальної юстиції структур та ресурсів громадянського суспільства.

В рамках плюралістичного концепту пропонується авторське визначення ювенальної юстиції: «Ювенальна юстиція - система державних, муніципальних та громадських судових, правоохоронних та правозахисних органів, установ та організацій, що на основі ювенального права та за допомогою медико-соціальних і психолого-педагогічних методик здійснюють правосуддя щодо дітей, профілактику та попередження правопорушень дітей та проти дітей, захист прав, свобод та інтересів, а також ресоціалізацію дітей, які перебувають у складній життєвій ситуації».

За телеологічним критерієм виявлені три основні концепти ювенальної юстиції, які умовно можна назвати каральним, поблажливим і відновним. Каральний концепт ювенальної юстиції визначає її метою захист суспільства шляхом встановлення винуватості правопорушника, призначення йому справедливого покарання та ізоляцію його від суспільства. Поблажливий концепт ювенальної юстиції побудований на ідеї перевиховання неповнолітнього шляхом застосування до нього більш м'яких, ніж до дорослого заходів відповідальності. В Україні, як і в багатьох інших країнах, спостерігається поєднання елементів карального підходу у вигляді однакових видів покарань для дітей та дорослих та елементів поблажливого підходу у вигляді пріоритетності заходів виховання перед покаранням.

На відміну від карального та поблажливого концептів ювенальної юстиції, відновний підхід передбачає досягнення триєдиної мети: відновлення прав та зцілення жертви; визнання правопорушником завданої ним шкоди і прийняття на себе відповідальності за усунення цієї шкоди; досягнення примирення між жертвою, правопорушником і співтовариством, в якому вони живуть. Концепт відновної ювенальної юстиції знаходить своє втілення у таких програмах як медіація, сімейні/групові конференції, кола правосуддя.

Підрозділ 6.2. «Інститут омбудсмана для дітей як гаранта реалізації ювенального права» містить аналіз моделей інституту омбудсмана (комісара, уповноваженого) з прав дитини. Пропонується авторська класифікація інституту дитячого омбудсмана.

17. Ювенально-правові відносини мають всі характеристики правових відносин. Їхні передумови (норми ювенального права, юридичні факти) та структурні елементи (суб'єкти, об'єкти, права та обов'язки) дозволяють виокремити їх як самостійний тип правових відносин.

18. Правовий статус дитини (ювенальний статус) - це система виражених у цінностях природного права та нормах позитивного права, гарантованих суспільством і державою суб'єктивних юридичних прав, обов'язків і відповідальностей особливого суб'єкта права - дитини.

19. Класифікація прав дитини включає: загальнолюдські права і свободи особистості, адаптовані до особливого суб'єкта - дитини; ювенальні (спеціальні) права і свободи, які постають як дозволені об'єктивним правом види поведінки, що встановлюються тільки для дітей. Ці групи прав і свобод дитини у системі ювенального права становлять субінститути правового статусу дитини. У їх складі перебувають як норми природного, так і позитивного права.

20. Розроблене визначення та концепт ювенального проступку - неправомірного діяння, караного тільки у разі вчинення його дитиною (немотивовані втечі з дому, шкільне хуліганство, ухилення від отримання повної середньої освіти, порушення комендантської години тощо).

21. Зроблено висновок про наявність таких основних видів юридичної відповідальності дітей: кримінальна відповідальність; адміністративна відповідальність; цивільно-правова відповідальність; дисциплінарна відповідальність; сімейно-правова відповідальність неповнолітніх.

22. Оптимізація державно-правового реагування на правопорушення дітей може бути здійснена тільки за допомогою конструювання нового, принципово відмінного від відповідальності дорослих виду галузевої відповідальності - ювенальної відповідальності.

23. Проблематика дитини у громадянському суспільстві має два основні аспекти: участь інституцій громадянського суспільства в розробці та реалізації ювенальної політики, у тому числі - реалізації її правових засад; участь дитини у житті громадянського суспільства.

24. Ювенальна юстиція є найбільш вдалою та ефективною системою подолання негативних явищ у дитячому та молодіжному середовищі. Як концепт ювенальної юстиції для України пропонується її плюралістична відновна модель.

25. Чільне місце в системі заходів захисту прав дитини посідає інститут дитячого омбудсмана (комісара, уповноваженого). Пропонується започаткувати в Україні службу Захисника прав дитини - у статусі муніципального омбудсмана.

26. Ювенальна політика постає як стратегія діяльності суспільства та держави щодо забезпечення відтворення та соціалізації нових людських поколінь, ювенальне право - як відносно самостійна система правових норм, спрямованих на забезпечення виживання, розвитку та захисту прав та інтересів молодого покоління, а ювенальна юстиція (в широкому сенсі цього слова) - як один з інструментів реалізації ювенальної політики, що діє на підставі норм ювенального права.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Крестовська Н.М. Ювенальне право України: історико-теоретичне дослідження : монографія / Н.М. Крестовська. - О. : Фенікс, 2008. - 328 с.

Статті у фахових виданнях

1. Крестовська Н.М. Становлення ювенального права в Україні / Н.М. Крестовська // Юридичний вісник. - О., 2001. - № 3. - С. 100-104.

2. Крестовська Н.М. Ювенальне право України: структура та принципи / Н.М. Крестовська // Держава і право : зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. - К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАНУ, 2001. - № 11. - С. 14-18.

3. Крестовська Н.М. Перспективи ювенальної юстиції в Україні / Н.М. Крестовська // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 2002. - № 1. - С. 27-31.

4. Крестовська Н.М. Перспективи ювенальної юстиції у судовому захисті прав неповнолітніх / Н.М. Крестовська // Актуальні проблеми політики : зб. наук. праць. - О. : Юрид. л-ра, 2002. - Вип. 13-14. - С. 603-607.

5. Крестовська Н.М. Міжнародні стандарти прав дитини та національне законодавство України / Н.М. Крестовська // Актуальні проблеми держави і права. - О. : Юрид. л-ра, 2002. - Вип. 16. - С. 57-60.

6. Крестовська Н.М. Ювенальна юстиція в США і Україні (порівняльний аналіз) / Н.М. Крестовська, В.І. Шмеріга // Юридичний вісник. - О., 2003. - № 1. - С. 96-102.

7. Крестовська Н.М. Щодо концепції навчальної дисципліни «Ювенальне право» / Н.М. Крестовська // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 2003. - № 2. - С. 161-165.

8. Крестовська Н.М. До питання про функції ювенального права / Н.М. Крестовська // Актуальні проблеми держави і права. - О. : Юрид. л-ра, 2003. - Вип. 21. - С. 180-185.

9. Крестовська Н.М. Охорона дитинства як функція правової соціальної держави / Н.М. Крестовська // Вісник Луганської академії внутрішніх справ. - 2004. - Спец. випуск, присв. 10-й річниці ЛАВС : у 5 ч., ч. 4. - С. 58-64.

10. Крестовська Н.М. Європейський досвід у сфері захисту прав дитини та можливості його застосування в Україні / Н.М. Крестовська // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - Вип. 28. - Х., 2004. - С. 54-59.

11. Крестовська Н.М. Відповідальність за невиконання обов'язку щодо отримання повної середньої освіти / Н.М. Крестовська // Держава та регіони. Серія «Право». - Запоріжжя, 2004. - № 1. - С. 109-112.

12. Крестовська Н.М. Ювенальний проступок та ювенальна відповідальність / Н.М. Крестовська // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 2004. - № 3. - Ч.1. - С. 127-131.

13. Крестовська Н.М. Ювенальна відповідальність: до постановки проблеми / Н.М. Крестовська // Актуальні проблеми держави і права. - О. : Юрид. л-ра, 2004. - Вип. 22. - С. 31-35.

14. Крестовська Н.М. Новий погляд на права дитини (Рец.: Голышева Л.Ю. Российское ювенальное право : монография. - Ставрополь: ЗАО «Пресса», 2004. - 184 с.) / Н.М. Крестовська // Часопис Хмельницького університету управління та права. - 2005. - № 3 (15). - С. 425-427.

15. Крестовська Н.М. Науковий семінар «Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх: проблеми теорії та практики» / В.О. Меркулова, Н.М. Крестовська, Ю.В. Баландіна // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 2005. - № 1. - С. 97-106.

16. Крестовська Н.М. Використання дітей молодшого віку при жебракуванні: проблеми кваліфікації та юридичного реагування / М.А. Готвянська, Н.М. Крестовська // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). - К., 2005. - № 12. - С. 124-129.

17. Крестовська Н.М. Інститут кримінальної відповідальності неповнолітніх як правова передумова створення ювенальної юстиції у пострадянських країнах / Н.М. Крестовська // Південноукраїнський правничий часопис. - 2006. - № 2. - С. 14-17.

18. Крестовська Н.М. Система соціальних джерел ювенального права / Крестовська Н.М. // Актуальні проблеми держави і права. - О. : Юрид. л-ра, 2006. - Вип. 29. - С. 24-29.

19. Крестовська Н.М. Ювенальне право в системі права України / Крестовська Н.М. // Наукові праці Одеської національної юридичної академії. - О. : Юрид. л-ра, 2006. - Т. 5. - С. 66-76.

20. Крестовська Н.М. Інтерпретаційні акти Верховного Суду України як джерело ювенального кримінального права / Н.М. Крестовська, Л.Г. Матвєєва // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених. - Сімферополь, 2007. - № 10. - С. 337-342.

21. Крестовська Н.М. Ювенальне право України та США: порівняльні аспекти / Крестовська Н.М. // Порівняльно-правові дослідження. - К., 2007. - № 1-2. - С. 207-211.

22. Крестовська Н.М. Ювенальне право України: співвідношення міжнародного, регіонального та національного компонентів / Н.М. Крестовська // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. - Донецьк, 2007. - № 3. - С. 165-171.

23. Крестовська Н.М. Ювенальна політика, ювенальне право та ювенальна юстиція сучасної України / Н.М. Крестовська // Актуальні проблеми політики. - О. : Юрид. л-ра, 2007. - Вип. 31. - С. 157-162.

24. Крестовська Н.М. Дитина у правовому просторі громадянського суспільства / Н.М. Крестовська // Наукові праці Одеської національної юридичної академії. - О. : Юрид. л-ра, 2006. - Т. 6. - С. 217-222.

25. Крестовська Н.М. Інститути громадянського суспільства у сфері захисту прав дитини / Н.М. Крестовська // Вісник Львівського університету. - Серія «Юридична». - Л., 2007. - Вип. 44. - С. 39-44.

26. Крестовська Н.М. Принципи ювенального права України / Н.М. Крестовська // Актуальні проблеми держави і права. - О. : Юрид. л-ра, 2008. - Вип. 36. - С. 64-72.

27. Крестовська Н.М. Дитина у правовому житті українського суспільства в добу високого середньовічччя / Н.М. Крестовська // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. - Симферополь, 2008. - Т. 21 (60). - № 1. Юридические науки. - С. 30-36.

28. Крестовська Н.М. Дитинство як правова цінність / Н.М. Крестовська // Актуальні проблеми держави і права. - О. : Юрид. л-ра, 2008. - Вип. 40. - С. 122-125.

29. Крестовська Н.М. Ювенальне право України: підстави виокремлення галузі / Н.М. Крестовська // Право України. - 2008. - № 8. - С. 36-40.

Інші публікації

1. Крестовська Н.М. Насильство у сім'ї: аналіз чинного законодавства України / Н.М. Крестовська, В.В. Шевчук // Громадська програма співробітництва по запобіганню насильства в сім'ї: Бібліотека «Віснику Одеського інституту внутрішніх справ». - О. : ОІВС, 1999. - Додаток до № 2. - С. 91-95.