Державна політика України в галузі охорони здоров’я: механізми формування та реалізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

УДК 614.2:325.455(477)

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня доктора наук з державного управління

Державна політика України в галузі охорони здоров'я: механізми формування та реалізації

25.00.02. - механізми державного управління

Кризина Наталія Павлівна

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національній академії державного управління при Президентові України.

Науковий консультант -доктор наук з державного управління, професор РАДИШ Ярослав Федорович, Національна академія державного управління при Президентові України, професор кафедри управління охороною суспільного здоров'я.

Офіційні опоненти:доктор наук з державного управління, професор БІЛИНСЬКА Марина Миколаївна, Національний аграрний університет, завідувач кафедри державного управління;

доктор наук з державного управління, доцент КАРАМИШЕВ Дмитро Васильович, Національний фармацевтичний університет, завідувач кафедри менеджменту і адміністрування;

доктор медичних наук, професор ГОЛУБЧИКОВ Михайло Васильович, Центр медичної статистики МОЗ України, начальник центру.

Захист відбудеться 19 грудня 2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.810.02 в Національній академії державного управління при Президентові України за адресою: 03057, м. Київ, вул. Ежена Потьє, 20, к. 212.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії державного управління при Президентові України за адресою: 03057, м. Київ, вул. Ежена Потьє, 20.

Автореферат розісланий 18 листопада 2008 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Ю.Ф. Дехтяренко

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Кінець ХХ - початок ХХІ ст. ще надовго запам'ятається протистоянням двох парадигм, які лежать в основі розуміння людиною світу й себе в ньому, - гуманітарної і технологічної. Опозиція гуманітарного і технологічного підходів проявлялася в усіх сферах людської діяльності. В науці, наприклад, це відображалося на одночасному співіснуванні двох зразків світу та людини, стилів діяльності й мислення, протилежних основ і засад, принципів та методів пізнання. Характерними проявами цієї світоглядної бінарності стали, зокрема, різне визначення здоров'я як сутнісної характеристики людини, двояке розуміння предмета й основних завдань медицини, медико-валеологічної діяльності та мислення, невизначеність державної політики України взагалі та державної політики в галузі охорони здоров'я зокрема.

Державна політика відіграє надзвичайно важливу роль у суспільному житті. Саме вона покликана своєчасно виявляти назрілі проблеми розвитку суспільства, аналізувати їх, встановлювати причини виникнення, складнощі, суперечності та знаходити шляхи розв'язання цих проблем. У сфері державної політики приймаються відповідні державно-політичні рішення, розробляється відповідний інструментарій, створюється механізм їх реалізації. Подальше вдосконалення системи медичного забезпечення населення України в нових соціально-економічних умовах нерозривно пов'язане з необхідністю підвищення дієвості державної політики в галузі охорони здоров'я.

Стратегічною метою державної політики у сфері охорони здоров'я є підвищення рівня здоров'я, поліпшення якості життя і збереження генофонду українського народу.

У системі цінностей, якими дорожить будь-яка цивілізована нація, особливе місце посідає здоров'я. З-поміж інших властивостей-спроможностей індивіда здоров'я вирізняється тим, що воно не лише є найвищою індивідуальною цінністю, а й значною мірою визначає розвиток і реалізацію всього комплексу інших властивостей-здібностей людей і становить першооснову для поліпшення, видозміни, вдосконалення цих різноманітних якісних характеристик людини.

Специфіка феномену здоров'я як складової людського розвитку полягає і в тому, що його водночас можна розглядати як безцінний, універсальний та незамінний засіб для досягнення всього розмаїття цілей індивіда, найнеобхіднішу умову для повноцінного розвитку людини. Здоров'я, таким чином, сприймається не тільки і не стільки як здатність до фізично благополучного існування, скільки здатність до виконання соціально-трудових функцій, до відтворення сукупності людських здібностей та потреб взагалі.

На переконання українських дослідників, в основу нової сучасної соціальної парадигми нашої держави має бути покладене розуміння того, що охорона здоров'я - не збиткова сфера, а пріоритетна та найбільш перспективна. Потрібно перетворити її із соціально-витратної на соціально-інвестиційну. Адже сьогодні інвестиції в людину, її потенціал набувають стратегічного значення.

Системний аналіз інформаційних матеріалів Міністерства охорони здоров'я України та наукових праць фахівців у даній сфері свідчить про те, що рівень здоров'я населення сьогодні кваліфікується як незадовільний, оскільки в нашій країні впродовж останнього десятиріччя спостерігається зростання загальної смертності населення в межах 4%, тоді як у країнах Європи, навпаки, - на 4% відбулося її зниження, а середня тривалість очікуваного життя в Україні на 5-10 років менша, ніж в економічно розвинутих європейських державах. За вказаний період загальна захворюваність зросла на 10,6%, поширеність хвороб - на 38,9%, природний приріст має від'ємний характер і коливається від -5,8 до -7,8 на 1000 осіб, загальна кількість населення скоротилася на 7,7%, що, очевидно, загрожує національній безпеці держави.

Ситуація ускладнюється деструктивними процесами в економіці і зниженням національного прибутку, внаслідок чого вкрай обмеженими стають видатки на охорону здоров'я, які в 2007 р. становили лише 356,8 грн в розрахунку на 1 жителя України, що в доларовому еквіваленті вдвічі менше рівня 1990 р. та в 20-30 разів - від інших країн Європи. Украй незадовільними залишаються стан навколишнього середовища та умови праці.

За останні 10 років в Україні прийнято 45 загальнодержавних цільових програм та 10 затверджених на урядовому рівні комплексних заходів, спрямованих на покращення здоров'я та підвищення якості життя громадян, які значною мірою дублюють або лише доповнюють одна одну. Так, стосовно народження і формування здорових поколінь їх прийнято 15, щодо профілактики і лікування СНІД - 5, ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС - 5, боротьби з туберкульозом - 4, розвитку медицини катастроф - 3, здоров'я літніх людей - 3, боротьби з наркоманією - 3 тощо. Водночас спостерігалося вкрай недостатнє ресурсне забезпечення для ефективного виконання задекларованих програм, оскільки 4% з них взагалі не фінансувались, фінансування 6% було обмеженим на третину, 10% - майже на половину, 26% програм було профінансовано частково. Наслідком цього стала надзвичайно низька ефективність реалізації державних цільових програм, метою яких повинно було стати суттєве покращення здоров'я українського народу.

Таким чином, актуальність дослідження значною мірою посилюється тим, що намагання керівництва галузі розв'язати суперечності та протиріччя, що виникають у сфері охорони здоров'я України, не призвели до покращення її діяльності і, як результат, не створили умов для досягнення позитивних змін у збереженні та зміцненні здоров'я всіх верств населення, підвищенні якості та ефективності медико-санітарної допомоги, забезпеченні соціальної справедливості і прав громадян на її одержання в період трансформації соціально-економічних відносин у державі.

Теоретико-методологічні засади державного управління, його механізми, шляхи вирішення ключових питань реалізації державної політики у різних сферах суспільства в умовах трансформаційних перетворень досліджували у своїх наукових працях В.Бакуменко, В.Воротін, В.Дорофієнко, В.Князєв, О.Лебединська, А.Мерзляк, О.Мордвінов, П.Надолішній, Н.Нижник, О.Оболенський, В.Олуйко, І.Розпутенко, В.Тертичка, В.Тронь та ін.

На важливості наукового пошуку щодо різних складових державної політики України в галузі охорони здоров'я наголошують дослідники цієї проблеми М.Білинська, О.Біловол, С.Бугайцов, Ю.Вороненко, Ю.Гайдаєв, М.Голубчиков, Т.Грузєва, А.Зіменковський, Д.Карамишев, Б.Криштопа, В.Лехан, В.Лобас, В.Москаленко, А.Нагорна, М.Поліщук, В.Пономаренко, В.Пасько, Я.Радиш, В.Скуратівський, Г.Слабкий, І.Солоненко, В.Таралло, В.Чебан, О.Черниш, О.Шаптала, М.Шутов, Н.Ярош та ін., які підкреслюють, що початок ХХІ ст. має стати епохою формування власної моделі розвитку системи охорони здоров'я України, заснованої на рівних можливостях громадян і верховенстві права, розвитку підприємницької діяльності в галузі, застосуванні ефективних механізмів її державного регулювання.

Результати наукових досліджень вказаних вище та інших авторів становлять певний інтерес для науки державного управління і мають важливе практичне значення. Водночас і попри велику кількість праць з різних аспектів державної політики в галузі охорони здоров'я комплексного дослідження механізмів її формування та реалізації досі не існує, хоча не підлягає сумніву нагальна потреба у створенні оптимальної моделі формування та реалізації державної політики в досліджуваній галузі на сучасному етапі державотворення. Від цього залежить головне - здоров'я громадян і суспільства в цілому та національна безпека України.

Саме тому комплексне й системне дослідження механізмів формування та реалізації державної політики в галузі охорони здоров'я фактично започатковує виокремлення нового напряму наукових досліджень у площині науки державного управління.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота висвітлює результати наукових досліджень автора, що отримані в процесі виконання комплексного наукового проекту Національної академії державного управління при Президентові України «Державне управління та місцеве самоврядування» (державний реєстраційний номер 0201U004833). Проблематика дисертації відповідає темі, що досліджується кафедрою управління охороною суспільного здоров'я: «Удосконалення організаційно-правових засад місцевого самоврядування в галузі охорони здоров'я» (державний реєстраційний номер 0106U004369), у межах яких автором як одним із виконавців обґрунтовано інформаційно-аналітичну модель формування та реалізації державної політики України в галузі охорони здоров'я та доведена доцільність використання алгоритму концептуального підходу щодо побудови механізму державного управління сферою охорони здоров'я, а також у науково-дослідній роботі Українського інституту громадського здоров'я за темою: «Наукове обґрунтування шляхів реструктуризації спеціалізованої медичної допомоги в умовах реформування системи охорони здоров'я» (ДР № 0105U001024), де автором як одним із виконавців було досліджено медико-соціальні аспекти та розроблено концептуальні підходи до реструктуризації спеціалізованої медичної допомоги.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є науково-теоретичне обґрунтування й розробка моделі формування та реалізації державної політики України в галузі охорони здоров'я, в основу якої покладено комплекс взаємопов'язаних елементів (нормативно-правова база, фінансування і кадрове забезпечення, регіональна відмінність територій, врахування зарубіжного досвіду, участь у формуванні та реалізації державної політики громадських організацій, стан фізичного і психічного здоров'я населення) як основи для конкретизації та розкриття можливості використання механізмів державного регулювання процесом її формування та реалізації для побудови системи, методів, технік, технологій практичного використання отриманих наукових результатів суб'єктами державного управління.

Досягнення мети передбачає вирішення комплексу взаємопов'язаних проблемних питань, зміст і актуальність яких визначається як зовнішніми чинниками, так і внутрішніми особливостями формування та реалізації державної політики України в галузі охорони здоров'я. З урахуванням цього, а також спираючись на аналіз вітчизняних і зарубіжних літературних та інформаційних джерел, у дисертації були визначені основні напрями дослідження, в межах яких поставлені та вирішуються такі завдання:

- проаналізувати наукові джерела й дослідити стан формування та реалізації державної політики в галузі охорони здоров'я;

- встановити залежність між державним управлінням охороною здоров'я, місією державної політики в даній галузі та рівнем здоров'я населення України;

- виявити основні суперечності та протиріччя в реалізації державної політики України в галузі охорони здоров'я і довести необхідність розробки нової моделі її формування та реалізації;

- конкретизувати тлумачення та сутність дефініції «державна політика України в галузі охорони здоров'я» з позицій системної методології;

- обґрунтувати її роль у суспільному житті та визначити основні домінанти державної політики в галузі охорони здоров'я на сучасному етапі розвитку України;

- з'ясувати причини зацікавленості вітчизняних дослідників питаннями правового регулювання медичної діяльності, які зумовлюють потребу управлінського суспільства в знаннях у сфері законодавчого регулювання системи охорони здоров'я;

- визначити роль і місце психічного здоров'я як важливої характеристики людського потенціалу та чинника національної безпеки;

- розробити інформаційно-аналітичну модель формування та реалізації державної політики України в галузі охорони здоров'я і дослідити її вплив на вдосконалення системи державного управління сферою охорони здоров'я в контексті концепції людського розвитку.

Об'єкт дослідження - державна політика України в галузі охорони здоров'я як чинник людського розвитку.

Предмет дослідження - механізм формування та реалізації державної політики України в галузі охорони здоров'я.

Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що впровадження в практичну діяльність розробленої моделі формування та реалізації державної політики України в галузі охорони здоров'я дасть змогу підвищити її ефективність шляхом зниження рівня захворюваності та смертності, зростання народжуваності та продовження тривалості життя, належного фінансування загальнодержавних цільових програм, запровадження страхової медицини. Упровадження пропозицій автора у практичну діяльність системи охорони здоров'я забезпечить активізацію і результативність діяльності суб'єктів державного управління медичною сферою.

Методи дослідження. Теоретичну та методологічну основу дисертаційної роботи складають фундаментальні положення теорії державного управління, що надають системне загальнотеоретичне осмислення об'єктивним процесам розвитку правової держави, а також закономірностям становлення соціально орієнтованого державного управління.

Проведене дослідження базується на використанні принципів і засобів наукового пізнання, законів і категорій діалектики, які гарантують достовірність результатів у досягненні визначеної мети.

У дисертації проаналізовані та використані нормативні документи, дані статистичних довідників, інформаційно-аналітичних бюлетенів та оглядів, монографії, довідкова література, наукові праці вітчизняних та зарубіжних учених і практиків, офіційні публікації дослідницьких, статистичних інститутів та організацій, матеріали міжнародних і вітчизняних неурядових організацій, які стосуються питань, окреслених темою дослідження.

Для реалізації визначених мети і завдань у процесі дослідження широко використовувався комплекс взаємопов'язаних і взаємодоповнюючих загальнонаукових і спеціальних методів дослідження, спрямованих на отримання об'єктивних і достовірних результатів:

- метод загальнонаукового аналізу - для дослідження наукових джерел і державних документів, що регламентують діяльність системи охорони здоров'я;

- метод функціонально-структурного аналізу, що передбачав вивчення досліджуваної проблеми і дав змогу простежити причинно-наслідкову та історичну зумовленість її виникнення;

- метод порівняльного і статистичного аналізу фактів і явищ, їх синтезу для дослідження динаміки розвитку нормативно-правової бази, що регулює діяльність системи охорони здоров'я;

- метод контент-аналізу - для аналізу визначень поняття «державна політика в галузі охорони здоров'я» в різних літературних джерелах і документах, що регламентують діяльність суб'єктів державного регулювання медичної діяльності;

- системний і комплексний підходи, які, по-перше, забезпечили цілісність дослідження, а, по-друге, дали можливість розглянути систему охорони здоров'я як комплекс взаємопов'язаних підсистем, з'ясувати властивості досліджуваної системи, її внутрішні та зовнішні зв'язки;

- метод кореляційного аналізу та метод моделювання - для побудови моделі формування та реалізації державної політики України в галузі охорони здоров'я;

- методи експертних оцінок, узагальнення, а також прогностичний метод застосовувалися для формулювання висновків, рекомендацій та пропозицій;

- графічний метод - для наочного подання статистичного матеріалу та схематичного зображення низки теоретичних і практичних положень дисертаційного дослідження;

- статистична обробка даних - для зниження суб'єктивізму у висновках.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в розв'язанні важливої для теорії і практики державного управління наукової проблеми - розробки та впровадження в практичну діяльність нової моделі формування й реалізації державної політики України в галузі охорони здоров'я.

Найважливішими науковими результатами, що характеризують новизну й розкривають логіку та зміст дисертаційного дослідження, є такі:

уперше:

- виділено державну політику України в галузі охорони здоров'я як важливу проблему наукового пізнання й окремий об'єкт дослідження науки державного управління;

- розроблено інформаційно-аналітичну модель формування та реалізації державної політики України в галузі охорони здоров'я в контексті концепції людського розвитку, в основу якої покладено принцип створення нормативно-правової бази щодо законодавчого забезпечення системи охорони здоров'я на підставі комплексного аналізу рівня динаміки та тенденцій зміни показників здоров'я населення, всебічного вивчення демографічної ситуації, належного ресурсного забезпечення, врахування регіональних особливостей, зарубіжного досвіду та думки громадських організацій;

- систематизовано методологічні та гносеологічні підходи до розуміння психічного здоров'я як важливої характеристики людського потенціалу й чинника національної безпеки. Зокрема, встановлено, що в Україні ще повільно відбувається переусвідомлення пріоритетів і цінностей у сфері психічного здоров'я, у зв'язку з чим запропоновано змінити розуміння сутності психіатрії (на перший план повинна вийти об'єктивна оцінка особистості пацієнта, його світоглядні позиції, релігійні погляди, соціокультурні особливості життєвого укладу, рівень соціальної адаптації), а проблема психічного здоров'я населення України визнана одним із пріоритетів державної політики в галузі охорони здоров'я.

удосконалено:

- тлумачення поняття «державна політика України в галузі охорони здоров'я», в результаті чого аналізовану дефініцію запропоновано розуміти як визначення стратегії і тактики, політичного курсу, пов'язаного з діяльністю держави щодо збереження та зміцнення фізичного і психічного здоров'я та соціального благополуччя населення України як найважливішої складової її національного багатства, що втілені в законодавстві країни і виявляються у забезпеченні розвитку людського потенціалу українського народу;

- теоретико-методологічні підходи щодо забезпечення наукового супроводу процесу формування державної політики України в галузі охорони здоров'я, які сприятимуть здійсненню моніторингу та експертно-консультативному забезпеченню цього процесу;

- теоретичні засади до систематизації законодавства України в галузі охорони здоров'я, які передбачають виділення медичного права в окрему галузь права України та розробку Медичного кодексу;

- розгляд сутності фізичного та психічного здоров'я як важливих пріоритетів соціальної політики держави;

набули подальшого розвитку фактори взаємозв'язку державної політики України в галузі охорони здоров'я з суспільними та економічними науками, їх прямий та опосередкований вплив на формування концепції людського розвитку, - центральним елементом якої є людський потенціал.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що розроблені теоретичні положення логічно доведені до рівня конкретних пропозицій, придатних для впровадження Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України.

На сьогодні частина одержаних у роботі наукових результатів відображена в проектах нормативно-правових актів, у науково-практичних розробках органів державної влади та використовується в аналітичній та науковій роботі. Зокрема, запропоновані автором підходи щодо формування та реалізації державної політики України в галузі охорони здоров'я використано Верховною Радою України у процесі опрацювання змін і доповнень до проектів законів України «Про страхування» (довідка від 9 листопада 2006 р. № 03-6/54) та Міністерством охорони здоров'я України при підготовці щорічної доповіді про стан здоров'я населення України та санітарно-епідеміологічну ситуацію в 2006 р. (довідка від 6 листопада 2007 р. № 1.02/40).

Основні методологічні підходи щодо аналізу стану і тенденцій розвитку державної політики в галузі охорони здоров'я використані Головним управлінням охорони здоров'я та медичного забезпечення Київської міської державної адміністрації при розробці проекту середньострокових заходів на 2007-2009 рр. на виконання Указу Президента України № 1694/2005 «Про невідкладні заходи щодо реформування системи охорони здоров'я» та Національного плану дій (Дорожня карта реформування системи охорони здоров'я) - (довідка від 27 лютого 2006 р. № 188/к).

Визначені автором пріоритетні напрями у підготовці магістрів державного управління впроваджено Міністерством охорони здоров'я Автономної Республіки Крим (довідка від 16 січня 2007 р. № 01/115-8.03).

Сформульовані за результатами дисертаційного дослідження рекомендації щодо розробки інструментарію соціологічних досліджень з актуальних проблем охорони здоров'я (анкети, опитувальні листи, тести) використовуються Українським інститутом громадського здоров'я Міністерства охорони здоров'я України (довідка від 15 серпня 2007 р. № 152), а висновки і пропозиції даного дисертаційного дослідження зазначеним науково-дослідним інститутом використовуються при розробці проектів регіональних програм у галузі охорони здоров'я України: «Дослідження нормативно-правових, науково-методичних та медико-організаційних передумов для реструктуризації спеціалізованої медичної допомоги», «Обґрунтування та розробка програм реформування галузі охорони здоров'я і забезпечення її наукового супроводження» (довідка від 21 квітня 2007 р. № 123).

Результати дослідження використано у Святошинському районному в м. Києві центрі соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді з метою розширення знань підростаючого покоління з прав і соціального захисту дітей та підлітків (довідка від 7 грудня 2005 р. № 83) та з метою поглиблення їх знань щодо проблем СНІДу та пропагування здорового способу життя (довідка від 7 грудня 2005 р. № 83).

Теоретичні положення і рекомендації дисертації враховані в практичній діяльності Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України в навчальному процесі при підготовці магістрів державного управління (дисципліни: «Державне управління охороною громадського здоров'я», «Державна політика та стратегія в галузі охорони здоров'я», та «Економіка охорони здоров'я») - (довідка від 16 жовтня 2006 р. № 518/01); Київському медичному інституті Української асоціації народної медицини для проведення практичних занять з курсу соціальної гігієни (довідка від 6 липня 2006 р. № 02/653).

Результати дослідження і зроблені на їх основі висновки створюють основу щодо подальшого виокремлення нового теоретико-методологічного і практичного підходу до формування та реалізації державної політики України в галузі охорони здоров'я.

Запропоновані в дисертаційному дослідженні наукові положення, висновки й рекомендації можуть бути використані центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування у процесі розробки державних цільових програм з покращення здоров'я населення, нового проекту Закону України «Про обов'язкове загальнодержавне медичне страхування» та нової редакції Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я». Методологічні напрацювання можуть бути використані при розробці нових та оновленні існуючих навчальних курсів з підготовки та підвищення кваліфікації магістрів державного управління за фахом «управління охороною суспільного здоров'я», написанні навчальних посібників та підручників з державного управління охороною здоров'я України.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є виконаною особисто здобувачем науковою працею. Основні ідеї і розробки, що сформульовані в рамках дисертаційного дослідження, у тому числі й ті, що характеризують наукову новизну, мету і завдання, методологічні засади та методичні підходи до їх вирішення, теоретичну цінність роботи та практичне значення одержаних результатів, отримані здобувачем особисто. Ідеї і розробки авторів, з якими були підготовлені спільні статті, у дисертаційній роботі не використовуються. Конкретний внесок здобувача вказано в переліку основних публікацій.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні результати даного дослідження апробовані на наукових і науково-практичних конференціях, в інформаційно-методичних вісниках, на презентаціях навчальної дисципліни.

Найбільш вагомі з них оприлюдненні:

а) на міжнародному рівні: «Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення» (Київ, 2005); «Проблеми трансформації системи державного управління в умовах політичної реформи в Україні» (Київ, 2006); «Стратегія реформування системи державного управління на засадах демократичного врядування» (Київ, 2007);

б) на Всеукраїнських форумах: «Сучасні технології збереження і зміцнення здоров'я здорових» (Київ, 2006); «Вплив телебачення та комп'ютерних технологій на психоемоційну сферу дітей та підлітків» (Київ, 2005); «Молодь проти СНІДу - молодь за здоровий спосіб життя» (Київ, 2005); «Права і соціальний захист дітей та підлітків в Україні» (Київ, 2007);

в) дисертація заслухана на засіданні кафедри управління охороною суспільного здоров'я Національної академії державного управління при Президентові України (протокол від 18 жовтня 2007 р. № 7) та на навчально-науковому комплексі «Соціальна та гуманітарна політика» (протокол від 14 листопада 2007 р. № 1).

Публікації. Основні положення, висновки та пропозиції за темою дисертаційного дослідження автором опубліковано в одній одноосібній монографії та 33 наукових публікаціях (з них - 22 статті у фахових виданнях, 7 - в інших наукових виданнях, 4 - у матеріалах наукових конференцій). Загальний обсяг публікацій, що належить особисто автору дисертаційного дослідження, становить 16,4 авт. арк.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів власних досліджень, висновків, практичних рекомендацій, списку використаних літературних джерел і додатків. Обсяг основного тексту дисертації викладено на 351 сторінці. Робота ілюстрована таблицями, рисунками. Перелік використаних джерел містить 407 найменувань (366 кирилицею й 41 латиницею), що займає 42 сторінки машинопису, та додатків на 16 сторінках.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження поставленої проблеми, показано зв'язок дисертаційного дослідження з науковими програмами, планами й темами, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет, гіпотезу, методи дослідження, розкрито наукову новизну одержаних результатів та їх практичне значення, подано інформацію щодо впровадження та апробації роботи, вказано загальні відомості про публікації за темою дисертаційного дослідження, зазначено структуру дисертації та її обсяг.

У першому розділі - «Аналіз стану дослідження державної політики в галузі охорони здоров'я у вітчизняній та зарубіжній літературі» - проводиться системний аналіз офіційних документів та наукових праць українських і зарубіжних авторів з питань формування державної політики в галузі охорони здоров'я, висвітлюються теоретичні передумови становлення та розвитку державної політики України в галузі охорони здоров'я.

Дослідженням продемонстровано, що на сучасному етапі інтеграції України до Європейського Союзу (ЄС) одним з основних напрямів розвитку системи охорони здоров'я є перебудова державного управління галуззю з метою забезпечення реалізації державної політики, спрямованої на збереження та зміцнення здоров'я населення в нових соціально-економічних умовах.

Системний аналіз літературних джерел українських і зарубіжних авторів стосовно державного управління охороною здоров'я свідчить, що ступінь досліджень проблеми формування та реалізації державної політики України в галузі охорони здоров'я вітчизняними дослідниками не відповідає її місцю й ролі в політичній та соціальній структурі суспільства. Окремі з них лише певною мірою дають змогу розкрити її зміст і зосереджують увагу передусім на розкритті сутності державної політики в досліджуваній сфері та створюють передумови для розробки різних аспектів досліджуваної проблеми.

Наголошується, що стратегія розвитку охорони здоров'я в Україні визначається станом і динамікою здоров'я населення, діяльністю закладів охорони здоров'я, а також соціально-економічною та політичною ситуацією в країні, яка, у свою чергу, зумовлюється змінами, що сталися в державному і громадському житті.

Ґрунтуючись на системному аналізі літературних джерел українських науковців, автор дисертаційного дослідження робить висновок про те, що вітчизняні дослідники розуміють державну політику в галузі охорони здоров'я як комплекс прийнятих загальнодержавних рішень та взятих зобов'язань щодо збереження та зміцнення фізичного і психічного здоров'я та соціального благополуччя населення України як найважливішої складової її національного багатства шляхом реалізації сукупності політичних, організаційних, економічних, правових, соціальних, культурних, наукових, профілактичних та медичних заходів з метою збереження генофонду української нації, її гуманітарного потенціалу та врахування вимог нинішнього і майбутніх поколінь в інтересах як конкретної людини (особистості), так і суспільства в цілому.

У розділі сформульовано авторський варіант тлумачення поняття «державна політика України в галузі охорони здоров'я. Доведено, що це - визначення стратегії і тактики, політичного курсу, пов'язаного з діяльністю держави щодо збереження та зміцнення фізичного і психічного здоров'я та соціального благополуччя населення України як найважливішої складової її національного багатства, що втілені в законодавстві країни і виявляються в забезпеченні розвитку людського потенціалу українського народу.

На сучасному етапі суспільного розвитку Українська держава виступає як монополіст у формуванні політики щодо охорони здоров'я, але разом з тим вона не спроможна фінансово її підтримати в умовах перехідного періоду.

Дослідженням установлено, що першочерговими завданнями державної політики України в галузі охорони здоров'я впродовж останніх років були: законодавче забезпечення діяльності сфери, що потребувало розробки та впровадження в життя нових нормативно-правових актів.

У дисертації обґрунтовано, що з метою забезпечення ефективного розвитку системи охорони здоров'я, збереження генофонду нації, проведення глибоких структурних змін у медичній галузі, запровадження європейських стандартів права громадян на медичну допомогу видано Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо реформування системи охорони здоров'я населення» від 6 грудня 2005 р. № 1694/2005. Є всі підстави стверджувати, що згаданий вище важливий державний документ та підготовлений керівництвом Міністерства охорони здоров'я України Національний план дій на виконання Указу Президента України від 6 грудня 2005 р. № 1694/2005 «Про невідкладні заходи реформування системи охорони здоров'я населення» (Дорожня карта реформування системи охорони здоров'я) слід вважати новою парадигмою домінант державної політики України в галузі охорони здоров'я.

Наголошується, що серед основних домінант державної політики України в галузі охорони здоров'я в Указі Президента України від 6 грудня 2005 р. № 1694/2005 слід виокремити наступні: розробка загальнодержавних програм щодо попередження серцево-судинних та судинно-мозкових захворювань, протидії захворюванню на туберкульоз, боротьби з онкологічними захворюваннями, розвитку сімейної медицини; створення єдиної системи надання екстреної медичної допомоги та інформатизації галузі; запровадження сучасних економічних механізмів у діяльність закладів охорони здоров'я, чіткого розмежування бюджетних асигнувань на первинну, вторинну та третинну лікувально-профілактичну допомогу; забезпечення діяльності закладів охорони здоров'я різних форм власності та різних відомств в єдиному медичному просторі держави; невідкладне здійснення комплексу заходів щодо підвищення рівня забезпечення населення медичною допомогою та лікарськими засобами, особливо в сільській місцевості, виділення приміщень для сільських лікарських амбулаторій та вдосконалення системи профілактичних медичних оглядів населення.

У розділі робиться висновок про те, що державна політика України в галузі охорони здоров'я базується на визнанні права кожного громадянина на охорону здоров'я, забезпеченні його захисту й гарантії всім громадянам реалізації їх прав на медичну допомогу.

Встановлено, що галузь охорони здоров'я України перебуває в глибокій системній кризі. Основними причинами такого стану є: повільне просування реформ у державі; неефективність системи державного управління; низька оплата праці медичних працівників; незадоволення пацієнтів і всього суспільства якістю та ефективністю медичної допомоги; тривалий період реформування галузі без виділення належних коштів і, як результат, неефективне виконання державних цільових програм з покращення здоров'я нації. Викладене вище підтверджують низькі показники середньої очікуваної тривалості життя в Україні порівняно з аналогічними показниками інших країн Європи (табл. 1).

Таблиця 1. Середня очікувана тривалість життя в Україні та інших державах Європи

Країна	Тривалість життя (років)
	1985 р.	1990 р.	1995 р.	2000 р.	2005 р.	2006 р.	2007 р.
Україна	69,94	70,54	66,86	67,70	67,70	67,80	67,70
Польща	70,64	71,01	72,01	74,00	74,70	74,90	75,20
Великобританія	74,65	75,95	76,86	77,50	78,4	78,80	79,0
Німеччина	-	75,54	76,84	78,20	78,7	79,0	79,1
Франція	75,99	77,62	78,71	79,30	79,4	79,80	80,2
Фінляндія	74,49	75,13	76,75	77,90	78,72	78,87	78,9

Обґрунтовано, що показниками ефективної державної політики в галузі охорони здоров'я є стан фізичного і психічного здоров'я в суспільстві, демографічна ситуація в державі, ступінь захисту громадян від фінансового ризику на випадок захворювання і рівень задоволення потреб окремої людини та суспільства загалом в охороні здоров'я і медичній допомозі.

Науково-теоретичне обґрунтування та створення інформаційно-аналітичної моделі формування та реалізації державної політики України в галузі охорони здоров'я потребувало розробки спеціальної програми дослідження, складеної з використанням системного підходу, що сприяло послідовному розкриттю цілої низки завдань, визначенню предмета й об'єкта дослідження, а також його етапності. Все це забезпечувало можливість отримання достатньо повної та достовірної інформації щодо кожного з поставлених завдань.

Як видно з рис. 1, дослідження проводилося в п'ять основних етапів. Така багаторівнева структуризація його завдань забезпечувала системність, оскільки результати, отримані на кожному попередньому етапі, ставали логічною основою не тільки для наступних етапів, а й для узагальнення отриманих результатів і наукового обґрунтування досягнення мети дослідження.

На першому етапі основна увага зосереджувалася на виборі напряму дослідження, визначенні його мети, завдань, об'єкта, предмета, гіпотези, концептуальної основи та основних методів дослідження.



Рис. 1. Структурно-логічна схема етапності дослідження

Результати першого етапу дослідження використані в першому, третьому, четвертому та п'ятому розділах дисертації.

Другий етап присвячений аналізу вітчизняних та зарубіжних літературних джерел з проблем державної політики в галузі охорони здоров'я. Одним із його завдань стало дослідження стану формування та реалізації державної політики України в галузі охорони здоров'я, що дало можливість виявити основні суперечності досліджуваного процесу і довести необхідність розробки нової моделі її формування та реалізації.

Процес формування та реалізації державної політики України в галузі охорони здоров'я вивчався на основі дослідження організаційно-штатних структур лікувально-профілактичних закладів та органів управління галуззю обласних державних адміністрацій, Міністерства охорони здоров'я України, матеріалів, звітів про стан справ у системі охорони здоров'я та нормативно-правової бази охорони здоров'я.

На цьому самому етапі детально розглянуто питання державної політики в галузі охорони здоров'я, що подані в зарубіжній літературі, проаналізовано зарубіжний досвід правотворчості в регулюванні діяльності національних медичних служб, їх особливості та можливості адаптації придатних з них до умов України.

Виконання завдання дослідження щодо конкретизації дефініції «державна політика України в галузі охорони здоров'я» здійснювалося з використанням одного з розділів семасіології - металогіки, що вивчає відношення виразів логічної мови до позначуваних ними об'єктів і змісту, який вони виражають.

Вирішення третього завдання другого етапу дослідження стосовно аналізу внутрішніх недоліків та суперечностей у системі формування та реалізації державної політики України в галузі охорони здоров'я здійснювалося з використанням системного підходу. Результати другого етапу дослідження використані в першому, третьому, четвертому та п'ятому розділах дисертації.

Метою третього етапу дослідження стало вдосконалення способів формування нормативно-правової бази для реалізації державної політики України в галузі охорони здоров'я. Її досягнення потребувало розв'язання двох додаткових завдань: обґрунтування доцільності виділення медичного права в окрему галузь права України та необхідності розробки Медичного кодексу.

Результати третього етапу дослідження використані в третьому, четвертому та п'ятому розділах дисертації.

Згідно з програмою дослідження, що є його особливістю, передбачалося не тільки вивчення генезису та основних тенденцій розвитку державної політики України в галузі охорони здоров'я, але й обґрунтування та розробка шляхів удосконалення механізмів її формування й реалізації, що виконано на четвертому етапі дослідження і використано в п'ятому розділі дисертації.

На заключному, п'ятому, етапі здійснено узагальнення отриманих результатів і наукове обґрунтування досягнення мети дослідження щодо науково-теоретичного обґрунтування й розробки інформаційно-аналітичної моделі формування та реалізації державної політики України в галузі охорони здоров'я. Всі етапи мають логічне завершення - проводиться аналіз результатів дослідження і формування висновків.

Ґрунтуючись на тому, що предметом і об'єктом дослідження є складні соціальні системи, методологічною основою наукової роботи стали системний підхід та системний аналіз. Це дало змогу з'ясовувати й виокремлювати суть, складові, стан і тенденції розвитку державної політики України в галузі охорони здоров'я в Україні в умовах трансформаційних перетворень.

Таким чином, системний аналіз літературних джерел дав змогу виявити найголовніші складові досліджуваної проблеми, визначити напрями, що дотепер ще не дістали достатнього розкриття і потребують поглибленого наукового вивчення та підкреслюють актуальність теми дисертаційної роботи. Це, насамперед, виявлення особливостей при формуванні регіональних цільових програм на покращення здоров'я населення України; дослідження місця і ролі громадських лікарських організацій у процесі формування та реалізації державної політики в галузі охорони здоров'я; виділення медичного права в окрему галузь права України та створення Медичного кодексу; необхідність гармонізації національного законодавства України в галузі охорони здоров'я з правовими стандартами країн Європейського Союзу.

У другому розділі - «Теоретичні аспекти дослідження державної політики України в галузі охорони здоров'я в контексті концепції людського розвитку» - проаналізовано стан і тенденції розвитку людського потенціалу в Україні як центрального елементу концепції людського розвитку.

У розділі здійснюється аналіз стану та викладено теоретико-методологічні засади щодо прогнозування індексу людського розвитку в Україні - найвищого критерію результативності та ефективності державного управління як владного механізму впровадження державної політики.

Акцентується увага на тому, що сучасна парадигма цивілізованого прогресу передбачає перехід від домінанти економічного зростання, збільшення обсягів виробництва до усвідомлення цих процесів як передумови для досягнення головної мети - розвитку людини в інтересах людини та її власними силами.

Дістало підтвердження положення про те, що необхідність соціальної переорієнтації економічної політики, визнання пріоритетності людського розвитку зумовили прийняття Україною національних цілей розвитку тисячоліття, спрямованих на вирішення основних проблем у вказаному напрямі, притаманних нашій країні: депопуляції, низької тривалості життя, особливо в працездатному віці, поширення соціально небезпечних хвороб, недостатньої якості освіти, низької оплати праці, неефективного соціального захисту, надмірного майнового розшарування населення, низьких стандартів життя в цілому, ґендерної нерівності, забруднення довкілля тощо.

Визначено, що в основі концепції людського розвитку лежить принцип, згідно з яким економіка існує для розвитку людей, а головними моментами формування концепції людського розвитку є такі: поступовий перехід до визначення не лише активної, а й вирішальної ролі людини в економіці; визнання необхідності розгляду людини в єдності всіх її виявів - як істоти соціальної, економічної і психофізіологічної; усвідомлення важливості капіталовкладень в «економіку людини» (соціальних інвестицій). Центральним елементом концепції людського розвитку є людський потенціал, який визначається сукупністю характеристик, що об'єднуються в такі його складові: соціально-демографічний потенціал, соціально-економічний потенціал, діяльнісний та соціокультурний потенціал.

Особливу увагу в розділі приділено виявленню низки суперечностей та їх наслідків, що мають місце в процесі розвитку системи охорони здоров'я України. Як показує аналіз, основними чинниками, що негативно впливають на медико-демографічну ситуацію в Україні та доступність кваліфікованої медичної допомоги кожному громадянину держави, є суперечності між:

- обсягом фінансування з державного бюджету й місцевих бюджетів системи охорони здоров'я і потрібним обсягом інвестицій для розвитку галузі охорони здоров'я до рівня світових стандартів, що призводить до поступового руйнування наявної інфраструктури системи охорони здоров'я України;

- необхідністю правового регулювання суспільних відносин у галузі охорони здоров'я й відсутністю належної нормативної бази для інтегрування складових елементів галузі в єдиний медичний простір України, що призводить до нецілеспрямованого й безпланового розвитку складових галузі;

- ціноутворенням на медичні послуги і неспроможністю широких верств працюючого населення України споживати ці послуги внаслідок низького рівня оплати їх праці, що призводить до обмеження можливостей з відновлення здоров'я населення України і, як наслідок, стає однією з причин зниження рівня і середньої тривалості життя в Україні в умовах активного збільшення кількості людей пенсійного віку;

- потребою широкого розвитку в Україні приватного сектору охорони здоров'я та відсутністю відповідного правового поля для функціонування лікувально-профілактичних закладів приватної форми власності;

- необхідністю запровадження в Україні системи загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування й відсутністю відповідного законодавчого забезпечення для його введення.

Наведені суперечності визначають наявність загальної проблеми формування й реалізації державної політики України в галузі охорони здоров'я.

У розділі обґрунтовується, що державна політика в галузі охорони здоров'я виникла з практичної діяльності і була зумовлена проблемами історичного та політичного контексту, що потребували свого вирішення.

Доведено, що головною метою державної політики в галузі охорони здоров'я на сучасному етапі має бути досягнення позитивних змін у наявній ситуації, а саме: збереження і поліпшення здоров'я всіх верств населення, підвищення якості та ефективності медико-санітарної допомоги, забезпечення соціальної справедливості і прав громадян на її одержання в умовах соціально-економічних відносин за рахунок удосконалення організації і фінансування галузі та раціонального використання ресурсів.

Зважаючи на те, що здоров'я є найбільшою суспільною та особистою цінністю, яка значною мірою впливає на процеси і результати економічного, соціального і культурного розвитку країни, його показники є важливим критерієм сталого людського розвитку, а право громадянина на охорону здоров'я в цивілізованому світі визначене як одне з основних прав людини. Тому в сучасних умовах діяльність, спрямовану на збереження і зміцнення здоров'я, забезпечення права на охорону здоров'я, слід вважати пріоритетним напрямом соціальної політики держави.

Важливим показником, що відображає на макрорівні ступінь матеріального забезпечення населення, його здоров'я й освіченість - є індекс людського розвитку (ІЛР). Зараз цей показник починає виступати як найвищий критерій результативності та ефективності державного управління. У найбільш узагальненому вигляді людський розвиток визначається нині як процес зростання людських можливостей в інтересах людини і власними силами людини, що забезпечується політичною свободою, правами людини, суспільною повагою до особистості, здоровим довкіллям. Основною метою розвитку є стале зростання якості життя всього населення.

Протягом 1992-1996 рр. Україна послідовно втрачала у вимірі індексу людського розвитку. Проте темпи падіння цього показника уповільнилися, що дало підстави сподіватися на поліпшення ситуації. Передбачення справдилися в 1997 р., коли вперше з 1992 р. було зафіксовано зростання ІЛР в Україні. Це не дозволило Україні ввійти до групи країн з порівняно високим рівнем ІЛР, але вона піднялася в рейтингу з 102-го місця в 1996 р. на 91-ше в 1998 р. Тенденція до поступового зростання ІЛР в Україні триває. На рис. 2 подано показники ІЛР, що спостерігалися в Україні впродовж 1992-2005 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2. Індекси людського розвитку, 1992-2005 роки

За результатами дослідження обґрунтовано, що розбудова в Україні соціально орієнтованої ринкової економіки об'єктивно зумовлює необхідність забезпечення сталого людського розвитку як головного завдання державної соціальної політики і критерію суспільного прогресу країни, наймогутнішого чинника динамічного економічного зростання на сучасному етапі.

У розділі обґрунтовується, що людський розвиток, розширення прав і свобод громадян, наближення до кращих світових стандартів якості життя мають бути пріоритетними напрямами діяльності уряду України. Видатки на освіту, охорону здоров'я, соціальний захист повинні розглядатися не як «проїдання» бюджетних коштів, а як соціальні інвестиції, що здатні забезпечити нову якість розвитку держави. Ідеали людського розвитку і поступ у їх досягненні мають стати об'єднуючою національною ідеєю, на якій базуватиметься конкурентоспроможність України в глобальному світі.

У третьому розділі - «Правовий механізм державного регулювання медичної діяльності в Україні» - висвітлюються способи правового регулювання суспільних відносин в галузі охорони здоров'я. У розділі розкриваються підходи до виокремлення медичного права в окрему галузь права України та обґрунтовується доцільність розробки і прийняття Медичного кодексу як важливих механізмів формування та реалізації державної політики України в галузі охорони здоров'я.

В основу наукового обґрунтування концепції теоретико-методологічних засад і практичних аспектів оптимізації правового регулювання медичної діяльності в Україні покладено аналіз літературних джерел, автори яких стверджують, що зазначені питання останнім часом набувають особливої актуальності. Це, передусім, пов'язано з активним розвитком приватної медичної практики, запровадженням добровільного медичного страхування та розробкою нормативно-правової бази щодо введення загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування, використанням новітніх досягнень медичної науки (трансплантологія, репродуктивні технології, клонування), удосконаленням управлінської діяльності в галузі охорони здоров'я тощо.

Доведено, що зацікавленість вітчизняних дослідників регулюванням медичних правовідносин можна пояснити низкою ключових факторів, які й зумовлюють потребу українського суспільства в знаннях у сфері правового забезпечення медичної діяльності, серед яких автор виокремлює наступні: зростання кількості нормативно-правових актів системи охорони здоров'я України; потреби практичної діяльності лікувально-профілактичних закладів, де найчастіше й виникають проблеми медико-правового характеру; запити юридичної практики, які свідчать про зростання ролі спеціальних знань, пов'язаних з особливостями правового регулювання медичної діяльності; підвищення правової грамотності населення у сфері отримання медичних послуг, що проявляється й збільшенням кількості скарг та позовних вимог у разі надання медичної допомоги незадовільної якості.

...