Правове регулювання альтернативних систем оподаткування в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

УДК 347.73

12.00.07 - адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ АЛЬТЕРНАТИВНИХ СИСТЕМ ОПОДАТКУВАННЯ В УКРАЇНІ

Костенко Ольга Олександрівна

Дніпропетровськ - 2008



Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Донецькому юридичному інституті Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка

Науковий керівник -кандидат юридичних наук, доцент Перепелиця Марія Олександрівна, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, доцент кафедри фінансового права.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Рябченко Олена Петрівна, Харківський національний університет внутрішніх справ, начальник кафедри адміністративної діяльності ОВС;

кандидат юридичних наук, доцент Борець Лариса Василівна, Головне слідче управління МВС України, заступник начальника відділу.

Захист відбудеться «30» вересня 2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.727.02 Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ за адресою: 49005, м. Дніпропетровськ, просп. Гагаріна, 26.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ (м. Дніпропетровськ, просп. Гагаріна, 26).

Автореферат розісланий «29» серпня 2008 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради С.М. Школа



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Орієнтація України на формування ефективної ринкової економіки, однією із складових якої є мале підприємництво, визначає необхідність створення сприятливого режиму оподаткування для таких суб'єктів. Саме застосування альтернативних систем оподаткування є одним із найефективніших засобів реалізації стимулюючої функції податків та встановлення дійсного балансу інтересів платника податку й держави.

Розглядаючи місце і значення альтернативних податків у системі оподаткування України, певну увагу слід приділити визначенню загальної логіки дослідження. Головне завдання дисертаційної роботи полягає в проведенні аналізу механізму застосування єдиного податку, фіксованого сільськогосподарського податку та прибуткового податку у фіксованому розмірі з придбанням патенту (далі - фіксований прибутковий податок). Впровадження названих систем пов'язане з пошуком шляхів послаблення податкового навантаження на сектор економіки та створення за рахунок цього сприятливого середовища для окремих категорій платників податків, зниження витрат держави на адміністрування податків і витрат платників на складання й подання податкового обліку та звітності. Тому робота розпочинається з аналізу місця альтернативних податків у системі оподаткування, значення останніх.

Наукових праць, у яких розглядалися б теоретичні і практичні аспекти порушених в роботі проблем, дотепер існує небагато. В основному аналіз застосування альтернативних податків спостерігається в роботах учених-економістів: Ю.Б. Іванова, В.О. Швадченко, Ю.Г. Дьякона, О.А. Сич, З.С. Варналія, у зв'язку з чим здійснюється їх дослідження. В 2003 році видано монографію «Альтернативні системи оподаткування» (автор - Ю.Б. Іванов). Проте дослідження відносин, які виникають під час справляння таких податків, побудовано автором саме на аналізі їх економічного змісту.

У податковому праві розглядувана тема розроблялася паралельно з дослідженням загальних проблем регулювання елементів правового механізму податків та зборів (обов'язкових платежів), а низку важливих питань не порушено й дотепер. Цим і пояснюються вибір теми дисертаційного дослідження, її актуальність і значення.

Несправедливо було б говорити про нерозробленість цього виду податкових відносин. Велику спадщину з питань оподаткування складають праці Д.П. Боголєпова, О.О. Ісаєва, І.Х. Озерова, П.П. Гензеля, В.О. Лебедєва, Д.М. Львова, К.Г. Рау, П.І. Тарасова, М.І. Тургенєва, І.І. Янжула.

Теоретичну основу дисертації склали публікації провідних учених-правознавців: Я.Р. Веберса, Н.В. Вітрука, С.М. Братуся, О.В. Міцкевича, Р.Й. Халфиної, І.А. Ямпольської. У дослідженні основних проблем дисертації використано роботу Р. Дорнберга.

Безпосередній вплив на формування висновків і положень поданої до захисту дисертаційної роботи мали також праці науковців Російської Федерації: Д.М. Бахраха, О.Б. Борисова, В.М. Пушкарьової, О.В. Бризгаліна, О.М. Горбунової, В.І. Гуреєва, І.І. Кучерова, О.В. Мещерякової, С.Г. Пепеляєва, М.Б. Разгільдієвої, Н.І. Хімічевої, Д.Г.Черника.

Серед здобутків українських учених, які досліджують питання оподаткування, проблеми податкового законодавства України, варто назвати роботи Л.К. Воронової, М.П. Кучерявенка, Д.А. Бекерської, Л.А. Савченко, О.П. Рябченко, М.О. Перепелиці, Л.В. Борець, О.В. Бакун, Н.Ю. Пришви, О.П. Орлюк, П.Т. Геги, Л.М. Долі, С.Т. Кадькаленка, Т.Є. Кушнарьової, П.С. Пацурківського, Є.В. Курінного, В.О. Предборського, В.М. Федосова, О.С. Башняк, М.А. Пожидаєвої.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до Концепції реформування податкової системи України, затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 19.02.07 р.№ 56-р, наказу МВС України від 05.07.2004 р. № 755 «Про затвердження Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ України на період 2004-2009 рр.», та планів науково-дослідної роботи кафедри господарського та екологічного права Донецького юридичного інституту ЛДУВС імені Е.О. Дідоренка на 2006-2008 рр. (номер державної реєстрації 0108U002184).

Тема дисертації затверджена на засіданні Вченої ради Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 22 грудня 2006 р. (протокол № 2), уточнена 24 квітня 2008 р. (протокол № 6).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є вирішення конкретного наукового завдання щодо визначення правової природи альтернативних податків, механізму їх дії та застосування, а також розробка науково обґрунтованих пропозицій, спрямованих на вдосконалення податкового законодавства.

Досягнення зазначеної мети зумовило постановку й вирішення таких завдань: податок законодавство альтернативний правовий

визначити правовий статус суб'єктів малого підприємництва як платників альтернативних податків;

встановити особливості виконання податкового обов'язку платниками альтернативних податків;

розкрити зміст системи оподаткування з огляду на особливості функціонування в ній альтернативних податків;

дослідити правову природу альтернативних систем оподаткування;

охарактеризувати альтернативні системи оподаткування як спеціальні податкові режими;

дослідити існуючий стан правового регулювання альтернативних податків, виявити його недоліки;

з'ясувати сутність та особливості основних і додаткових елементів правового механізму єдиного та фіксованих податків;

розробити пропозиції для вдосконалення окремих елементів правового механізму альтернативних податків.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини щодо встановлення, справляння, скасування й надходження альтернативних податків.

Предметом дослідження є правове регулювання альтернативних систем оподаткування в Україні.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження складає сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Загальнонауковий діалектичний метод пізнання правової і соціальної дійсності застосовувався з дотриманням принципів цілісності, загальності, взаємного зв'язку і взаємозумовленості змін, що дозволило проаналізувати чинне законодавство та практику його застосування щодо справляння альтернативних податків. За допомогою логіко-семантичного методу визначено поняття альтернативних податків як спеціальних податкових режимів, їх сутність та особливості (підрозділи 1.1, 1.2). Порівняльно-правовий метод застосовано для аналізу нормативно-правової бази, що закріплює встановлення і справляння аналізованих у цьому дослідженні податків в Україні, Російській Федерації, Республіці Казахстан, Республіці Білорусь, Сполучених Штатах Америки, Німеччині (підрозділи 2.1, 2.2, 3.1, 3.2). Методи класифікації, групування й системно-структурний дозволили класифікувати альтернативні податки (підрозділ 1.2), дослідити елементний склад їх правового механізму (підрозділи 2.1, 2.2, 3.1, 3.2). Історико-правовий метод дозволив простежити становлення й тенденції розвитку єдиного та фіксованого сільськогосподарського податків (підрозділи 2.1, 3.2). Соціологічний і статистичний методи використано для підтвердження доцільності закріплення єдиного та фіксованих податків у системі оподаткування України (підрозділи 2.1, 3.1) та дослідження динаміки переходу платників на спрощену систему оподаткування та фіксований прибутковий податок (підрозділи 2.1, 2.2). Застосування функціонального методу дозволило встановити основні напрямки вдосконалення окремих елементів правового механізму альтернативних податків (підрозділи 2.1, 2.2, 3.1, 3.2).

Нормативну основу дослідження складають Конституція України, закони України, нормативні акти Президента й Кабінету Міністрів України та відомчі нормативно-правові акти. Використано також ряд законопроектів: Закон України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 20.07.2004 р. № 4186-1, Закон України «Про єдиний соціальний внесок та адміністрування збору та обліку єдиного соціального внеску» від 02.07.2004 р. № 5750, проект Податкового кодексу України від 14.05.2002 р. № 2018, проект Податкового кодексу України від 14.03.2008 р. № 2215 та ін.

Для розробки пропозицій щодо вдосконалення елементного складу альтернативних податків використовувалось законодавство Російської Федерації, Республіки Білорусь, Республіки Казахстан, Сполучених Штатів Америки та Німеччині.

Емпіричну основу дослідження склали статистичні дані ДПА України щодо обліку платників єдиного та фіксованого прибуткового податків за 1999 - 2008 рр., матеріали Господарського суду м. Києва щодо практики вирішення спорів з питань реструктуризації податкового боргу платників фіксованого сільськогосподарського податку та результати проведеного вибіркового опитування 183 працівників ДПІ у Донецькій, Харківській областях та 274 громадян - платників альтернативних податків у Донецькій та Харківській областях.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням правового регулювання альтернативних систем оподаткування. На основі проведеного дослідження сформульовано ряд нових наукових положень і висновків, зокрема:

вперше:

- зроблено висновок про те, що при запровадженні альтернативних систем оподаткування законодавець допускає можливість застосування системи спеціальних заходів податкового регулювання, які не знаходять свого закріплення в правовому механізмі податків і зборів, передбачених загальною системою оподаткування, що дозволяє характеризувати останні як спеціальні податкові режими;

? обґрунтовано необхідність зміни структури законодавчого акта, що регулює сплату єдиного податку, та який має складатися з трьох розділів: розділ перший повинен містити загальні норми для юридичних і фізичних осіб; розділ другий - норми, що деталізують оподаткування юридичних осіб; розділ третій - визначати порядок оподаткування фізичних осіб;

? запропоновано при встановленні кількісного критерію визначення платників єдиного податку виходити не з визначення виручки як об'єкта оподаткування, а закріпити як критерій Ї доходи від реалізації продукції, що дозволяють враховувати не тільки грошові кошти, отримані на банківський рахунок чи в касу платника податку, але й доходи, отримані в натуральній формі;

? доведено, що принциповою відмінністю фіксованого сільськогосподарського податку від інших альтернативних податків є врахування під час його сплати фактору сезонності, у зв'язку з чим доцільно встановити такий порядок сплати податку: у I кварталі - 0 %; у II - 10 %; у III - 30 %; у IV - 60 %;

удосконалено:

? поняття платників фіксованого сільськогосподарського податку, якими можуть бути тільки юридичні особи за умов: це спеціальний статус платника, здійснення суб'єктом господарювання певних видів підприємницької діяльності та відповідність встановленому кількісному критерію;

- положення стосовно того, що платники альтернативних податків консолідовано виконують свій податковий обов'язок, який виявляється в об'єднанні неоднакових за правовим режимом обов'язкових платежів та виступає як єдиний показник всіх податків, які повинен сплатити такий платник;

? порядок надходження сум коштів від сплати єдиного податку, які незалежно від платника, повинні надходити у повному обсязі до відповідного місцевого бюджету;

дістало подальший розвиток:

? положення про те, що єдиний та фіксовані податки об'єднує така ознака, як альтернативність;

? пропозиція закріплення у Податковому кодексі України розділу «Спеціальні податкові режими», до якого ввійдуть і альтернативні системи оподаткування;

? положення про те, що до єдиного податку (сплата одного податку замість інших) близькими є група фіксованих податків, сплата яких обмежується певною сферою підприємницької діяльності (сільськогосподарське виробництво та здійснення приватними підприємцями торгівлі на ринках);

- висновок про те, що серед альтернативних податків фіксований прибутковий податок є єдиним податком, для якого тривалість податкового періоду встановлюється платником самостійно, що пояснюється правом самостійного вибору строку сплати патенту;

Сформульовано ряд пропозицій щодо внесення змін та доповнень як до Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок», Указу Президента України № 746 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», так і до проекту Податкового кодексу України в частині регулювання альтернативних податків.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані:

? у науково-дослідній роботі - для подальших наукових досліджень у галузі фінансово-правового регулювання спеціальних податкових режимів;

? у правотворчості - для розробки проекту Податкового кодексу України (в основному з питань Розділу XV «Спеціальні податкові режими» Особливої частини) та вдосконалення чинного податкового законодавства;

? у правозастосовній діяльності - для вдосконалення діяльності державних органів, що здійснюють податковий контроль, та вирішення колізій, які виникають у процесі застосування нормативно-правових актів з питань оподаткування (Акт впровадження в діяльність Державної податкової інспекції Київського району м. Донецька № 13410 від 07.07.2008 р.);

? у навчальному процесі - положення та висновки дисертації можна використовувати для підготовки відповідних розділів підручників і навчальних посібників з дисциплін «Фінансове право», «Податкове право», а також під час викладання навчальних дисциплін «Фінансове право», «Податкове право», «Господарське право» у Донецькому юридичному інституті Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка (Акт впровадження № 1498 від 25.04.2008 р.).

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційної роботи доповідалися на семи міжнародних науково-практичних конференціях, основними з яких є: «Wykszta cenie i nauka bez granic» (Дніпропетровськ, 2005 р.); «Дни науки - 2006» (Дніпропетровськ, 2006 р.); «Економіка і маркетинг в XXІ сторіччі» (Донецьк, 2006 р.); «Розвиток господарсько-правового забезпечення сучасної економіки» (Донецьк, 2006 р.); «Правова держава: напрямки та тенденції її розбудови в Україні» (Тернопіль, 2007 р.); «Від громадського суспільства до правової держави» (Харків, 2007 р.); «Сучасний стан та перспективи розвитку фінансового права» (Ірпінь, 2007 р.).

Публікації. Основні положення та результати дисертації викладено у п'яти одноособових наукових статтях, опублікованих у виданнях, що визначені ВАК України як фахові з юридичних наук, і семи тезах доповідей.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, шести підрозділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 235 сторінок, з яких 188 - основний текст. Список використаних джерел складає 308 найменувань.



ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження; визначається його мета, завдання, об'єкт та предмет; вказується на зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; зазначається методологічна основа; сформульовано положення, які виносяться на захист і становлять наукову новизну, їх теоретичне та практичне значення; містяться відомості про публікації й апробацію основних положень роботи, її структуру та обсяг.

Розділ 1. «Альтернативні податки у системі оподаткування України» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Особливості виконання податкового обов'язку платниками при альтернативних системах оподаткування» розглянуто характеристику суб'єктів малого підприємництва як суб'єктів податкових відносин. Зазначено, що на сьогодні ні в теорії, ні в практиці не існує єдиного визначення суб'єктів малого підприємництва. Проте в основі всіх визначень лежить кількісний критерій, який характеризує розміри господарської діяльності такої категорії суб'єктів у малих масштабах.

У ході дослідження встановлено, що, розглядаючи сучасну практику закріплення цієї категорії суб'єктів, необхідно проводити розмежування цього поняття залежно від мети його застосування. Визначення суб'єктів малого підприємництва, що міститься в Законі України «Про державну підтримку суб'єктів малого підприємництва», застосовується для державної підтримки, стимулювання розвитку суб'єктів малого підприємництва та є загальною правовою нормою. Безпосередньо ж податкове законодавство України визначення суб'єктів малого підприємництва не містить, хоча саме альтернативні податки розраховано на мале підприємництво. Нормативні акти, що закріплюють відповідні альтернативні податки, містять вимоги, необхідні для виконання тими суб'єктами, які мають бажання перейти на сплату єдиного податку, фіксованого сільськогосподарського та фіксованого прибуткового податків, та є спеціальними податковими нормами.

Зазначається, що один із основних критеріїв, встановлених законодавцем, є обсяг отриманих доходів. Проте значення цього критерію, механізм розрахунку та зіставлення показників, які використовуються за різних податків, фактично є неможливими. Саме тому обґрунтовано необхідність закріплення у чинному податковому законодавстві замість таких критеріїв, як «виручка від реалізації» чи «валовий доход», єдиного показника визначення суб'єктів малого підприємництва як платників податків - це «доход від реалізації». При цьому доведено, що значення такого показника можуть бути різними залежно від податку, в межах якого він використовується.

Податковий обов'язок розглянуто у вузькому значенні як обов'язок зі сплати податку та в широкому розумінні як сукупність елементів (податковий облік, сплата податку та податкова звітність). При цьому наголошується, що це визначення потребує нормативного закріплення для уникнення довільного тлумачення змісту цього терміна на рівні підзаконних нормативно-правових актів.

Уточнюється, що у платників альтернативних податків виникає консолідований обов'язок щодо обліку, сплати та звітності єдиного чи фіксованих податків, який «вбирає» в себе податкові обов'язки за іншими обов'язковими платежами податкового характеру. Саме тому певна увага приділяється дослідженню кожного з елементів податкового обов'язку.

Встановлено, що для виникнення податкових відносин між платниками альтернативних податків та державою характерним є певне поєднання імперативного веління з деякими ознаками добровільності. Якщо в інших платників обов'язок сплати податку виникає за наявності об'єкта оподаткування, норми закону, то для обов'язковості будь-якого з альтернативних податків необхідним є добровільне обрання ними такого засобу сплати.

У підрозділі 1.2. «Правова природа альтернативних систем оподаткування» досліджено ґенезу альтернативних систем оподаткування, визначено їх місце в системі оподаткування України. На підставі короткого історичного екскурсу зроблено висновок, що теоретичні основи єдиного податку закладені ще у XVII столітті та сутність будь-якої із теорій у різні часи полягала, перш за все, у спрощенні обчислення та справляння податків, заміні сукупності існуючих податків одним податком.

Досліджуючи правову природу альтернативних податків, на підставі аналізу як чинного законодавства, так і теоретичних положень зроблено висновок, що альтернативні податки належать саме до спеціальних податкових режимів. А така їх особливість, як сплата єдиного податку замість сукупності обов'язкових платежів, не може бути перешкодою в цьому і тільки підкреслює їх особливе місце серед спеціальних податкових режимів. У разі запровадження будь-якої з альтернативних систем оподаткування (як і всіх спеціальних податкових режимів) законодавець допускає можливість застосування системи спеціальних заходів податкового регулювання, які не знаходять свого закріплення в правовому механізмі податків і зборів, передбачених загальною системою оподаткування.

Наводиться тлумачення поняття «альтернативні податки» й обґрунтовується, що єдиний податок, фіксований сільськогосподарський та фіксований прибутковий податки об'єднує спеціальний податок, який є альтернативою відповідної групи обов'язкових платежів.

Аналізуючи місце альтернативних податків в системі оподаткування України, виявляються недоліки законодавства, серед яких основним є відсутність закріплення поняття єдиного податку та фіксованого прибуткового з придбанням патенту в складі системи оподаткування України, що зумовлює наявність конфліктних ситуацій. У контексті цього пропонується закріпити у Податковому кодексі України розділ «Система податків та зборів», який би містив вичерпний перелік видів обов'язкових платежів (загальнодержавних та місцевих), а окремим розділом - поняття та види спеціальних податкових режимів, до яких увійдуть й альтернативні системи оподаткування. Наголошується, що єдиний податок та фіксовані податки заслуговують на особливе місце серед складових системи оподаткування України. Тому закріплення групи альтернативних податків в окремому розділі Податкового кодексу України «Спеціальні податкові режими» й буде відображати їх особливість.

Встановлено, що об'єднання податкових платежів у систему передбачає можливість їх класифікації, а використання терміна «альтернативне оподаткування», а не «альтернативні податки» не є перешкодою в цьому, а навпаки, дозволить побачити суть цієї категорії. На підставі узагальнення наукових підходів щодо підстав класифікації обов'язкових платежів стверджується, що альтернативні податки замінюють собою як загальнодержавні, так і місцеві податки, тому навряд чи є сенс закріплювати їх у переліку загальнодержавних податків, який міститься в ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування». Залежно від каналу надходжень альтернативні податки з урахуванням норм Бюджетного кодексу України становлять групу закріплених податків за відповідними місцевими бюджетами. В роботі обґрунтовується, що за характером використання тільки фіксований сільськогосподарський податок можна характеризувати як загальний, тоді як єдиний податок та фіксований прибутковий з придбанням патенту слід віднести до змішаних. Стосовно форми оподаткування будь-який із альтернативних податків можна віднести до прямих податків, які сплачуються платниками за рахунок власних коштів і входять у ціну товарів не у вигляді надбавки до неї, а на стадії виробництва у виробників.

Розділ 2. «Правове регулювання спрощеної системи оподаткування та її визначення» складається з двох підрозділів і висновків за цим розділом.

У підрозділі 2.1. «Правовий механізм єдиного податку при оподаткуванні юридичних осіб» досліджуються основні та додаткові елементи правового механізму цього податку в аспекті оподаткування саме юридичних осіб. Проаналізовано чинне законодавство України й інших держав, проекти законодавчих актів.

Досліджуючи місце єдиного податку в системі альтернативних систем оподаткування, зазначено, що серед них найбільш прийнятою для малого підприємництва є спрощена система оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва. Якщо в 1999 році на умовах спрощеної системи оподаткування здійснювали підприємницьку діяльність 28,6 тис. осіб, то в 2000 р. - 66,6 тис., в 2001 р. - 91,7 тис., в 2002 р. - 151,6 тис., в 2003 р. - 133,1 тис., в 2004 р. - 133,2 тис., в 2005 р. - 135,2 тис., в 2006 р. - 139 тис., в 2007 р. - 140 тис..

Податок вважається встановленим лише в тому випадку, коли в законодавчому порядку чітко закріплюються всі його елементи, які характеризують цей платіж як цілісний діючий механізм. Саме тому логіка розгляду проблем цього дисертаційного дослідження повинна бути побудована на основі аналізу елементів правового механізму податку. Зазначається, що єдиний податок передбачає змішаного платника - юридичних і фізичних осіб. Пропонується, не порушуючи логіку викладення змісту податкового нормативного акта, виділити в ньому три розділи, що дозволить спростити його сприйняття для користувачів. Так, у першому розділі повинні бути зосереджені норми, які є загальними для податкових режимів юридичних і фізичних осіб, (Загальна частина законодавчого акта за єдиним податком); другий розділ повинен містити всі норми, що деталізують податковий режим єдиного податку для юридичних осіб; третій розділ охопить специфічні норми, що регулюють сплату податку фізичними особами. Таким чином, другий і третій розділи становитимуть Особливу частину цього акта.

Характеристика юридичних осіб як платників цього податку побудована на аналізі встановлених законодавством критеріїв (кількісних - щодо відповідної дозволеної чисельності працюючих та обсягу виторгу від реалізації продукції та якісних - здійснення певних видів підприємницької діяльності та відсутності податкової заборгованості). При визначенні кожного з них наголошується на необхідності усунення існуючих прогалин у нормативній регламентації їх статусу. Аргументується необхідність суттєвого збільшення абсолютного рівня граничного доходу від реалізації продукції.

Розглядаючи зміст об'єкта податку, звертається увага на необхідність закріплення єдиного підходу при його визначенні незалежно від статусу платника. Аналіз касового методу розрахунку виторгу від реалізації продукції як об'єкта оподаткування єдиним податком підкреслює ряд недоліків чинного законодавства, серед яких основним є відсутність закріплення вичерпного переліку позареалізаційних доходів та коштів, отриманих від іншої реалізації. При визначенні бази оподаткування як елемента податкового механізму, на підставі якого відбувається обчислення податку, запропоновано вичерпний перелік витрат платника єдиного податку, сума яких буде враховуватися під час їх обчислення. У такий спосіб визначення об'єкта податку буде пов'язано з фактично понесеними витратами суб'єктів малого підприємництва під час здійснення підприємницької діяльності.

Аналіз ставок єдиного податку дозволяє виділити певну їх специфіку: адже тут встановлені як тверді ставки, так і пропорційні, диференціація яких випливає залежно від групи платників єдиного податку. Для юридичних осіб встановлені саме пропорційні ставки. При цьому обґрунтовується така їх особливість, як «внутрішня альтернативність», яка полягає в наявності можливості для юридичних осіб права самостійного обрання конкретної ставки, що, в свою чергу, призводить до різного порядку сплати податку на додану вартість. Встановлення однакових ставок єдиного податку для всіх юридичних осіб зі сплатою податку на додану вартість розглядається як недолік статті 15005 проекту Податкового кодексу України. Аргументом, що підтверджує це твердження, можна вважати і той факт, що на практиці більшість платників податків обирають саме 10-відсоткову ставку, що свідчить про включення податку на додану вартість до складу єдиного податку. Так, тільки в Київському районі м. Донецька станом на 01.05.2008 р. із 985-ти юридичних осіб - платників єдиного податку обирають 6-відсоткову ставку 182 особи; із 6 162 фізичних осіб - платників єдиного податку сплачувати податок на додану вартість бажають тільки 210 осіб.

Під час дослідження податкових пільг зроблено висновок про те, що в складі правового механізму єдиного податку такий елемент не закріплюється. В разі запровадження будь-якого альтернативного податку виникає саме спеціальний порядок виконання податкового обов'язку, який і є однією з ключових відмінностей спрощеної системи оподаткування від звичайної, і такий порядок не повинен ототожнюватися з пільгами. Уточнюється, що йдеться про реалізацію стимулюючої функції податків, яка в спрощеній системі оподаткування проявляється в заміні сплати 11 обов'язкових платежів єдиним податком. У зв'язку з цим запропоновано закріплення у відповідній статті проекту Податкового кодексу України не переліку податків, від яких звільняється платник єдиного податку, як це передбачено Указом Президента України від 28.06.1999 № 746 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», а навпаки, переліку податків, які такий платник зобов'язаний сплачувати.

Особливістю порядку обчислення та сплати єдиного податку є встановлення для всіх його платників спрощеного ведення податкового обліку та подання звітності. Податковий період визначається як єдиний обліково-звітний період, після закінчення якого визначається податкова база й обчислюється сума податку, що підлягає сплаті. Доведено, що податковим періодом у разі сплату єдиного податку є квартал.

Досліджуючи такий додатковий елемент єдиного податку, як фонд надходження податку, звертається увага на існуючу колізію щодо порядку розподілення коштів від сплати єдиного податку, встановленим законодавством про спрощену систему оподаткування, та нормами Бюджетного кодексу України. Для її вирішення запропоновано у проекті Податковому кодексі України закріпити положення про те, що суми коштів від сплати єдиного податку незалежно від платника необхідно перераховувати в повному обсязі до місцевого бюджету.

У підрозділі 2.2. «Правовий механізм єдиного податку при оподаткуванні фізичних осіб» з'ясовуються особливості окремих елементів правового механізму єдиного податку при оподаткуванні фізичних осіб. При визначенні фізичних осіб як платників єдиного податку необхідно враховувати деякі особливості. По-перше, всі фізичні особи - підприємці, які отримали свідоцтво про державну реєстрацію як суб'єктів підприємницької діяльності, належать до суб'єктів малого підприємництва. По-друге, фізичні особи - суб'єкти малого підприємництва мають право переходу на сплату єдиного податку тільки в разі їх відповідності тим самим критеріям, що й для юридичних осіб (єдина відмінність полягає тільки в їх значенні). Обґрунтовується, що найбільш прийнятим є залишення критеріїв щодо визначення граничної кількості найманих працівників та обсягу доходу від реалізації саме для таких платників єдиного податку, як фізичні особи на рівні Указу Президента України від 28.06.1999 № 746 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності для суб'єктів малого підприємництва»

Зазначається, що однією з основних відмінностей спрощеної системи оподаткування для фізичних осіб - суб'єктів малого підприємництва від юридичних осіб є те, що вона характеризується як вид наперед визначеного оподаткування: розмір єдиного податку не залежить від величини доходів, одержаних у процесі провадження підприємницької діяльності. Досліджуючи правове регулювання елементів єдиного податку при оподаткуванні фізичних осіб, можна дійти висновку про те, що фактично такий його елемент, як об'єкт оподаткування Указом Президента України від 28.06.1999 № 746 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності для суб'єктів малого підприємництва» не закріплюється, що пояснюється відсутністю безпосереднього зв'язку між таким платником єдиного податку та об'єктом оподаткування - виторгом від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

Досліджуючи особливості правового регулювання ставок єдиного податку для фізичних осіб, аргументується необхідність визначення їх розміру відповідними місцевими радами у межах, закріплених нормативно-правовими актами. При цьому звертається увага на неврегульованість питання щодо того, які саме критерії мають впливати на їх розмір (вид діяльності, місце здійснення підприємницької діяльності, асортимент товарів тощо). Тому в роботі запропоновано за основу використовувати Державний Класифікатор кодів видів економічної діяльності, який і містить єдиний в межах всієї території України вичерпний перелік видів економічної діяльності, а як додатковий критерій можна було б закріпити місце здійснення підприємницької діяльності.

Податковий облік характеризується певною специфікою, яка визначається відсутністю прямого зв'язку кінцевих результатів діяльності підприємця з розміром його податкових зобов'язань. Фактично інформація податкового обліку та звітності може бути використана тільки для контролю за дотриманням такими суб'єктами встановлених обмежень (обсяг виторгу, кількість найманих працівників). У зв'язку з цим обґрунтовано недоцільність ведення обліку витрат і чистого доходу, адже ці показники не пов'язані ні з визначенням об'єкта оподаткування, ні з обмеженням для застосування єдиного податку.

Приділяючи певну увагу порядку сплати єдиного податку фізичними особами та подання останніми податкової звітності, в роботі виділяється ряд недоліків чинного законодавства, які призводять до того, що такі платники змушені постійно здійснювати попередні авансові платежі, у зв'язку з чим, вони перебувають у нерівному становищі стосовно юридичних осіб. Обґрунтовується необхідність закріплення у проекті Податкового кодексу України єдиних строків та порядку подання податкової звітності для всіх платників єдиного податку незалежно від статусу, при цьому негайного узгодження потребують норми законодавства з питань спрощеного оподаткування суб'єктів малого підприємництва з нормами закону, що регулюють порядок погашення податкових зобов'язань.

Розділ 3. «Правове регулювання фіксованих податків та їх визначення» складається з двох підрозділів та висновків за цим розділом.

У підрозділі 3.1. «Оподаткування доходів фізичних осіб на умовах придбання патенту» з'ясовано, що на сьогодні в Україні до єдиного податку близькими є група фіксованих податків, які не є тотожними поняттями. Як фіксований сплачуються сільськогосподарський податок та різновид податку з доходів фізичних осіб, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи та є платниками ринкового збору.

Аналіз практики застосування фіксованого прибуткового податку дозволяє дійти висновку, що така система оподаткування відповідає інтересам не лише держави, які виражаються у поповненні доходної частини бюджетів, але й платників податків, кількість яких постійно зростає (так, тільки в Київському районі м. Донецька станом на 01.05.2008 р. було видано 1235 патентів, що на 10 відсотків перевищує показники попереднього року). По-перше, фіксований прибутковий податок як вид альтернативного оподаткування характеризується тим, що перехід на цю систему обумовлюється лише рішенням платника, який обирає цю систему оподаткування. По-друге, за такої системи оподаткування повністю унеможливлюється недоїмка, тому що сума податку обраховується виходячи з базової доходності, яка встановлюється у законодавчому порядку та не підлягає коректуванню з боку платників податків залежно від реальних результатів їх фінансово-господарської діяльності. Сума податку не пов'язана з доходами конкретного платника податку, що створює умови для виведення «із тіні» реальних показників валового доходу. У цілому фіксований податок є актуальним саме в тих регіонах, де проводиться активна діяльність у сфері торгівлі на ринках.

При визначенні платників податку доводиться, що критерій громадянства не впливає на формування податкового обов'язку. Саме тому слід більш коректно виділяти механізм прибуткового фіксованого податку з фізичних осіб. Платники фіксованого прибуткового податку визначаються як фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які мають закріплені законодавством податкові права та обов'язки за умови дотримання ними всіх встановлених вимог, як на момент обрання сплати фіксованого податку за рахунок придбання патенту, так і протягом всього часу роботи за цією альтернативною системою оподаткування.

Зазначається, що на відміну від інших альтернативних податків законодавством виділяється такий структурний елемент правового механізму, як об'єкт оподаткування. Водночас обґрунтовано, що визначення об'єкта оподаткування фіксованим прибутковим податком не потребує особливої деталізації та окремого закріплення. Пов'язане це з тим, що, по-перше, податкове зобов'язання платника фіксованого прибуткового податку не залежить від останнього. І, по-друге, визначення об'єкта податку безпосередньо пов'язане з розрахунком критерію щодо граничної межі доходу для отримання права застосовувати цю систему оподаткування.

Характеризуючи ставки податку, аргументується, що їх фіксований розмір має бути єдиним для тих платників, які здійснюють один вид підприємницької діяльності на території відповідної місцевої ради депутатів. Цим визначається, що місцеві ради депутатів можуть встановлювати різні рівні ставок лише для декількох ринків. При цьому асортиментний перелік товарів, що продаються, площа торгового місця, умови торгівлі та інші показники торговельної діяльності не повинні впливати на розмір фіксованої ставки.

У підрозділі 3.2. «Регулювання фіксованого сільськогосподарського податку» зазначається, що в системі альтернативних податків фіксований сільськогосподарський податок посідає своєрідне і досить специфічне місце, що пояснюється кількома підставами. По-перше, мета його запровадження характеризується більш чіткою та вузькою спрямованістю - це підтримка сільськогосподарських товаровиробників, спрощення системи оподаткування саме в галузі сільського господарства. По-друге, йдеться про прямий реальний податок винятково з юридичних осіб. По-третє, фіксований сільськогосподарський податок належить до категорії загальнодержавних. По-четверте, це обмежений законодавцем період дії такого податкового режиму - до 31 грудня 2009 року. І останнє, на що необхідно звернути увагу, це те, що на відміну від інших альтернативних систем оподаткування в проекті Податкового кодексу України фіксований сільськогосподарський податок збережено майже в існуючому вигляді, проте ряд моментів потребує суттєвих змін.

На підставі аналізу становлення та розвитку єдиного сільськогосподарського податку робиться висновок про те, що такий податок в цілому сприяв розвитку села. Доводиться, що в основі цього лежить земля. Саме тому комбінація елементів поземельного та прибуткового оподаткування вважається помилковою. Враховуючи недоліки єдиного сільськогосподарського податку періоду НЕПу (1921-1930 рр.), обґрунтовано, що в разі запровадження фіксованого сільськогосподарського податку такий критерій, як дохід (прибутковість) не повинен закладатися в об'єкті оподаткування, адже цей податок, перш за все, несе в собі функцію стимулювання сільського господарства. Суворе поземельне оподаткування, засноване на обліку та класифікації земельних угідь, які перебувають на праві власності чи користуванні сільськогосподарського підприємства, повинно бути єдиним, незалежно від того, наскільки рентабельно використовується земля. Це і буде стимулом до найбільш ефективного її використання.

Характеризуючи платників податку, уточнюється, що ними можуть бути тільки юридичні особи за дотримання таких умов: це спеціальний статус платника чи здійснення суб'єктом господарювання певних видів підприємницької діяльності (виробництво, вирощування, переробка та збут сільськогосподарської продукції) та відповідність встановленому кількісному критерію (сума, отримана відповідним суб'єктом від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний рік, має перевищувати 75 % від загальної суми валового доходу).

Досліджуючи порядок переходу на сплату податку, обґрунтовується положення про те, що новоствореним сільськогосподарським товаровиробникам, які бажають перейти на сплату фіксованого сільськогосподарського податку, законодавець має надати право такого переходу в поточному календарному році з моменту постановки на податковий облік. Для запобігання порушенням кількісного критерію запропоновано на законодавчому рівні закріпити, що в разі невідповідності встановленому показнику за підсумками податкового періоду такі платники повинні здійснити перерахунок податкових зобов'язань, виходячи із загальної системи оподаткування за весь вказаний податковий період.

Уточнюється, що для переходу на сплату фіксованого сільськогосподарського податку особі необхідно мати у власності або користуванні землю сільськогосподарських угідь чи водного фонду, для яких встановлені відповідні ставки податку. Таким чином, за відсутності у суб'єкта господарювання земель сільськогосподарського призначення у нього відсутній і об'єкт оподаткування. Визначаючи об'єкт оподаткування, підтримується позиція тих фахівців, які вважають, що майно саме по собі не породжує ніяких податкових наслідків. Обов'язок по сплаті податку виникає за наявності певної юридичної підстави, саме тому визначається майно (сільськогосподарські угіддя та землі водного фонду) як предмет оподаткування, а факт перебування цього майна у власності (користуванні, оренді) - як об'єкт оподаткування.

Аналізуючи такий елемент правового механізму, як податкові пільги, певна увага приділяється порядку реструктуризації податкового боргу платників фіксованого сільськогосподарського податку та підкреслюється низка недоліків чинного законодавства, серед яких основним є недостатньо чітке, однобічне окреслення прав та обов'язків суб'єктів відносин, що зумовлює наявність конфліктних ситуацій. У контексті цього наголошується на необхідності чіткого визначення дня виникнення форс-мажорних обставин та вичерпного переліку обставин, які можуть послужити підставою відмови у прийнятті рішення щодо реструктуризації.

Розглядаючи порядок сплати податку, зазначається, що принциповою відмінністю фіксованого сільськогосподарського податку від інших альтернативних податків є врахування під час його сплати фактора сезонності сільськогосподарського виробництва, виходячи з якого законодавцем встановлено нерівномірний розподіл річної суми податкових зобов'язань. Запропоновано новий порядок сплати податку: у I кварталі - 0 відсотків; у II - 10 відсотків; у III - 30 відсотків; у IV - 60 відсотків.



ВИСНОВКИ

У висновках надано теоретичне узагальнення та комплексне вирішення наукового завдання щодо вдосконалення окремих елементів правового механізму альтернативних податків та розробки науково-обгрунтованих пропозиції для вдосконалення законодавства.

1. Для визначення суб'єктів малого підприємництва як платників альтернативних податків доцільним є закріплення комбінації критеріїв, які безпосередньо впливають на розмір бізнесу (обсяг доходу від реалізації, кількість найманих працівників) і за допомогою яких можна оцінити розмір бізнесу за непрямими ознаками (організаційно-правова форма, наявність чи відсутність філій (представництв), вид підприємницької діяльності).

2. Виділяється дві форми консолідації. По-перше, консолідація декількох платників в єдину групу, яка розглядається як зобов'язаний суб'єкт (платник). На сьогодні податкове законодавство України не закріплює подібної форми. По-друге, консолідація податкового обов'язку одного платника податку, тобто сукупність обов'язків за окремими видами обов'язкових платежів податкового характеру виступає єдиним показником усіх податків, які повинен сплатити такий платник. Саме ця форма консолідації є характерною для України та знаходить своє відображення в єдиному податку, прибутковому фіксованому за рахунок придбання патенту та фіксованому сільськогосподарському податку.

3. Альтернативні податки слід закріпити як спеціальні податкові режими, оскільки вони виникають в межах правового механізму конкретного податку і закріплюють певні особливості елементного складу, які, у свою чергу, є відмінними від загальноприйнятих. А саме: введення єдиного податку замість певної кількості загальнодержавних та місцевих податків; звільнення від сплати деяких обов'язкових платежів; встановлення спрощеного податкового обліку та звітності.

4. Суб'єкти малого підприємництва будь-якої організаційно-правової форми та форми власності можуть бути платниками єдиного податку лише за умови їх відповідності таким вимогам: дотримання кількісних параметрів обсягу виторгу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік та чисельності найманих працівників; здійснення видів діяльності, дозволених законодавством для суб'єктів малого підприємництва, які бажають перейти на спрощену систему оподаткування; відсутність податкової заборгованості за попередній звітний (податковий) період; добровільне рішення суб'єкта малого підприємництва щодо переходу на спрощений спосіб оподаткування його доходів.

5. Фізичні особи, які не є суб'єктами підприємницької діяльності, не можуть бути віднесені до суб'єктів малого підприємництва. Саме тому закріплення в Податковому кодексі України як платників єдиного податку таких осіб суперечить меті введення податку - підтримці малого підприємництва.

6. Під час визначення об'єкта оподаткування єдиним податком не враховуються фактичні витрати платників податку, яких вони зазнали, здійснюючи підприємницьку діяльність. Отже, доцільно на законодавчому рівні закріпити вичерпний перелік витрат платників, сума яких буде враховуватися в обчисленні податкової бази.

7. Для фізичних осіб - платників єдиного податку наявність об'єкта оподаткування не є підставою виникнення обов'язку зі сплати податку, що пояснюється незалежністю податкової ставки від результатів їх підприємницької діяльності.

8. Обов'язок визначення податкової бази і сплати податку виникає у платників за підсумками кожного податкового періоду. Саме тому особливе значення в регулюванні оподаткування має чітке закріплення податкового періоду, чого фактично в податковому законодавстві України немає. Податковим періодом за єдиним податком пропонується визначити квартал.

9. Для всіх платників єдиного податку потрібно передбачити однакові правила переходу на його сплату. Якщо платник єдиного податку з початку календарного року переходить на спрощену систему оподаткування, було б логічно враховувати показники за попередній календарний рік. У разі ж переходу на єдиний податок не з початку року, наприклад, із третього кварталу, необхідно враховувати фактичний розмір критеріїв за перший та другий квартали.

10. Законодавець, визначаючи фіксований сільськогосподарський податок, повинен закладати принцип, що на період його дії створюються стабільні податкові умови через заборону внесення до законодавства змін, які можуть спричинити збільшення податкового навантаження на сільськогосподарських товаровиробників.

11. Для вдосконалення процесу переходу на фіксований сільськогосподарський податок вважаємо за доцільне внести зміни до гл. 99 проекту Податкового кодексу України, в якій після ст. 15027 «Платники фіксованого сільськогосподарського податку» має йти ст. 15028 «Порядок та умови переходу на сплату фіксованого сільськогосподарського податку та повернення до загальної системи оподаткування». При цьому першим пунктом цієї статті необхідно закріпити, що перехід на сплату фіксованого сільськогосподарського податку (повернення до загальної системи оподаткування) здійснюється платниками добровільно в порядку, передбаченому цією главою. Законодавчого закріплення потребує і положення про те, що платники податку, які перейшли на сплату фіксованого сільськогосподарського, не мають права до закінчення податкового періоду перейти на загальну систему оподаткування.

12. Податковий обов'язок за майновими податками, до яких належить і фіксований сільськогосподарський податок, має встановлюватися і залежати від наявності об'єкта оподаткування, а не визначатися характером його використання і можливістю одержання доходу в результаті цього.

13. Через встановлення законодавцем за фіксованим сільськогосподарським податком різних строків сплати податку (відповідними частинами щомісяця) та подання податкового розрахунку було б доцільним в Податковому кодексі України окремою статтею встановити, що податковий період за фіксованим сільськогосподарським податком дорівнює календарному року. При цьому частиною другою цієї ж статті закріпити і звітний період, яким вважати квартал.

14. Фіксований сільськогосподарський податок податкового обліку доходів і витрат не передбачає, і, відповідно, не потрібно їх окремого здійснення. Фактично такою обліковою формою є саме Розрахунок суми фіксованого сільськогосподарського податку.

15. Особливістю обліку та звітності фіксованого сільськогосподарського податку є те, що останні практично становлять єдине ціле і діє щодо заповнення та подання розрахунку суми фіксованого сільськогосподарського податку на поточний рік, одержання Довідки про надання статусу платника цього податку є обліково-звітними. Тобто, фіксований сільськогосподарський податок податковий облік і витрат не вимагає, і, відповідно, не потрібно їх окремого здійснення. Фактично йдеться тільки про визначення вартості площі сільськогосподарських угідь та земель водного фонду, що і має бути закріплено в ст. 5 Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок».



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Костенко О.О. Особливості переходу на єдиний податок для фізичних осіб - приватних підприємців / О.О. Костенко // Науковий вісник Ужгородського національного університету. - Вип. 5: Право. - Ужгород, 2006. - С. 209-213.

2. Костенко О.О. Особливості реалізації стимулюючої функції податків на прикладі альтернативних систем оподаткування / О.О. Костенко : зб. наук. праць. - Донецьк: ДЮІ ЛДУВС, 2006. - № 4. - С. 54-63.

3. Костенко О.О. Щодо визначення платників фіксованого сільськогосподарського податку / О.О.Костенко // Юридична Україна. - 2007. - № 10. - С. 62-67.

...