Комерційний договір у господарському праві: теоретичні проблеми становлення та розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Комерційний договір у господарському праві: теоретичні проблеми становлення та розвитку

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Прийняття у 2003 р. Господарського та Цивільних кодексів (ГК і ЦК) України заклало фундамент для правового регулювання договірних відносин на новому системному рівні та започаткувало новий етап наукових досліджень у сфері як господарського, так і цивільного договірного права, спрямованих на модернізацію вітчизняного законодавства як у цих, так і в інших сферах.

Сьогодні положення щодо цілої низки договорів одночасно закріплені у статтях ГК та ЦК України, проте далеко не завжди складаються в чітку та послідовну систему регулювання. Відсутність нормативного визначення самого господарського договору й наявність принципових розбіжностей між певними загальними положеннями про договір ГК та ЦК України зумовлюють потребу у визначенні основних напрямків подальшого розвитку інституту господарського договору й відбудови логічно узгодженої галузевої системи загальних правил про господарські договори як обов'язкової умови підвищення рівня правового регулювання господарсько-договірних відносин. Ця потреба стає актуальною ще й у зв'язку з проблемами застосування чинного законодавства в частині нормування договірних відносин (про наявність таких проблем свідчить відсутність єдиної практики розгляду однотипних господарських спорів, що виникають під час укладання та виконання господарських договорів).

Більшість сучасних досліджень договору, зокрема в господарському обороті, розглядають цей правовий засіб виключно з позицій цивілістики, не порушуючи, однак, питання його взаємозв'язку із системою державного регулювання господарських відносин, усією системою господарсько-правових засобів, якими репрезентовано механізм господарсько-правового регулювання. Необхідність цього дослідження також продиктована невирішеністю проблеми систематизації господарських договорів відповідно до сучасного рівня розвитку господарського обороту та методологічних підходів удосконалення господарського законодавства в договірній сфері. Сьогодні господарський договір як правовий засіб залучається до механізму господарсько-правового регулювання господарських відносин, різних за фактичним змістом, суб'єктним складом, типізацією приватних і публічних інтересів, які реалізуються в них, та цілями, на досягнення яких вони спрямовані. За цих умов головним напрямком модернізації господарського законодавства в частині нормування договірних відносин має стати його спеціалізація, що спрямована на подальший розвиток загальних і спеціальних положень про господарський договір і першим кроком якої є проведення систематизації договірних угруповань (договірних типів, видів, підвидів) та нормативне врахування їх специфіки. Зазначені вище обставини і спричинили вибір такої теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрямок дисертаційного дослідження обрано згідно з науково-дослідними роботами кафедри господарського права Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого в межах комплексної цільової програми «Проблеми оптимізації правового регулювання економічних відносин в Україні» (номер державної реєстрації 01064002289).

Мета і завдання дослідження. Метою цього дисертаційного дослідження є модернізація концептуальних засад господарського договору за умов сучасного розвитку ринкових відносин, класифікація та виокремлення в системі господарських договорів договірних типів, видів і різновидів за новими системними ознаками, а також визначення місця та значення в цій системі комерційного договору для того, щоб сформулювати рекомендації, спрямовані на оптимізацію господарського законодавства в частині регулювання господарсько-договірних відносин.

Для досягнення поставленої мети в роботі зроблено спробу розв'язати такі завдання:

- виявити саме ту теорію договору, яка найбільш відображає особливості функціонування господарського обороту;

- визначити системотвірні елементи загальноправової конструкції «договір»;

- систематизувати господарські договори та визначити місце комерційного договору в загальній системі господарських договорів;

- охарактеризувати інтереси, які реалізуються за допомогою комерційного договору;

- з'ясувати вплив економічних чинників (внутрішнього та зовнішнього) на становлення та розвиток комерційного договору;

- з'ясувати вплив принципів господарсько-правового регулювання відносин у сфері підприємницької діяльності на становлення й розвиток комерційного договору;

- визначити місце комерційного договору в механізмі господарсько-правового регулювання ринкових відносин;

- розкрити специфіку функціонального навантаження договору в комерційному обороті;

- виявити суб'єктний склад комерційного договору та особливості господарської правосуб'єктності щодо його укладення;

- встановити особливості об'єкта комерційного договору та характер його співвідношення з предметом комерційного договору;

- з'ясувати сутність і характер співвідношення понять «чинність договору» та «дійсність договору»;

- сформулювати рекомендації для подальшого розвитку положень господарського законодавства у сфері укладання та виконання господарських договорів.

Об'єктом дослідження є господарсько-договірні відносини, що виникають у сфері господарського обороту.

Предметом дослідження є комерційний договір як правовий засіб взаємодії суб'єктів господарського права, що опосередковує ринковий обмін товарів (робіт, послуг).

Методологічна основа дослідження ґрунтується на системному підході, що виявляється у використанні різних методів пізнання залежно від конкретних аспектів дослідження. Історико-правовий метод використовується під час вивчення розвитку юридичної думки щодо правової природи і кваліфікаційних ознак торговельної угоди, господарського й комерційного (підприємницького) договорів. Порівняльно-правовий метод використано для дослідження договірного законодавства іноземних країн та міжнародно-правових актів. Під час аналізу сучасного стану законодавчих положень, спрямованих на нормування господарсько-договірних відносин використовується формально-юридичний метод. За допомогою системно-структурного методу пізнання виокремлено сутнісні елементи договірної конструкції, здійснено поетапну класифікацію господарських договорів. Метод комплексного аналізу дав змогу визначити фактичний зміст і основні тенденції розвитку відносин, що набувають договірної форми, а також економічні та правові чинники, що впливають на становлення й розвиток юридичної конструкції комерційного договору.

Науково-теоретичною основою дослідження є праці відомих науковців кінця XIX ст. - першої половини XX ст. і радянської доби, а також провідних дослідників сучасного періоду: Г.Н. Амфітеатрова, О.А. Беляневич, А.І. Бобкової, М.І. Брагинського, О.М. Вінник, В.В. Вітрянського, Л.Б. Гальперіна, Д.М. Генкіна, А.Х. Гольмстена, В.М. Гордона, А.І. Гуляєва, А.А. Добровольського, В.П. Жушмана, І.Є. Замойського, С.С. Занковського, Г.Л. Знаменського, А.І. Камінки, С.Н. Ландкофа, В.В. Лаптєва, В.В. Луця, П.С. Ципкіна, П. Цитовича, М.В. Ковальова, Н.І. Краснова, В.Н. Можейко, В.К. Мамутова, І.Н. Овчинникова, О.П. Подцерковного, А.І. Танчука, В.С. Шелестова, Н.А. Саніахметової, Г.Ф. Шершеневича, В.С. Щербини та ін.

Емпіричною основою дослідження є Господарський і Цивільний кодекси України, закони та інші нормативно-правові акти, спрямовані на нормування як відносин у межах галузевих ринків сировини, товарів, послуг у цілому, так й окремих видів договірних відносин; міжнародні конвенції, учасницею яких є Україна, Принципи європейського договірного права та Принципи міжнародних комерційних договорів (УНІДРУА); Постанови Пленуму Верховного суду України та Вищого господарського суду України, а також рішення, ухвалені під час розгляду господарсько-договірних спорів.

Наукова новизна отриманих результатів. Дисертація є першим у сучасному українському правознавстві комплексним монографічним дослідженням, присвяченим визначенню місця і значення комерційного договору в системі господарських договорів, аналізу юридичної конструкції комерційного договору як одного із засобів реалізації правової політики у сфері господарювання, який є актом згоди суб'єктів господарського права щодо встановлення (змінення, припинення) взаємних прав та обов'язків у сфері господарювання й виконання імперативних вимог чинного законодавства, спрямованих на підтримання суспільного господарського порядку.

Наукова новизна отриманих результатів конкретизується в теоретичних положеннях та висновках, найважливішими з яких є такі.

Уперше:

- обґрунтовано сутність господарського договору із залученням актової теорії, яка одночасно відбиває основні властивості договору як акту автономного регулювання (прийняття на підставі згоди індивідуальних установлень) та акту реалізації правових норм, спрямованого на створення цілісної моделі взаємовідносин сторін під час реалізації їхніх суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, що виникли внаслідок здійснення ними даного договірного акту;

- доведено потребу проведення у межах загальних процесів правової спеціалізації поетапної систематизації господарських договорів шляхом виокремлення договірних типів, видів (підвидів) і різновидів за допомогою критеріїв, що зумовлюють особливості правового регулювання відповідних договірних відносин;

- запропоновано визнавати: типами господарського договору - виробничий та невиробничий договори; договірними видами, що належать до типу виробничого договору, - комерційний договір, господарський некомерційний договір, господарсько-споживчий договір та господарський виробничий договір за участю органів державної влади, органів місцевого самоврядування; договірними видами, що належать до типу невиробничого договору, - господарський організаційний договір, господарський організаційно-управлінський договір, інвестиційний невиробничий договір;

- встановлено, що становлення й розвиток комерційного договору як одного із різновидів господарського відбувається під впливом: ринку як системи економічних зв'язків (рівнем розвитку ринкових відносин як таких); усієї системи засобів державного регулювання підприємницької діяльності, що мають забезпечити захист публічних інтересів; тісної взаємодії договору з усіма іншими засобами правового регулювання підприємницької діяльності в межах правових режимів її здійснення;

- виявлено специфіку змістового навантаження принципу захисту слабкої сторони договору та форми вияву його дії у контексті укладання та виконання комерційних договорів. Запропоновано визначати слабкою стороною комерційного договору сторону, комерційні інтереси якої зазнали (можуть зазнати) руйнівного впливу внаслідок: а) або зловживання її контрагентом «значними перевагами», з якими безпосередньо пов'язаний ступінь впливу на зміст договору; б) або настання обставин, що не залежать від волі сторін договору;

- доведено вирішальний вплив засобів державного регулювання підприємницької діяльності на господарсько-договірні відносини суб'єктів цієї діяльності, який здійснюється через встановлення: а) передумов законної участі суб'єктів у комерційних договорах (державна реєстрація; ліцензування; додаткові імперативні вимоги до учасників оптового (виробничого) ринку; б) змісту договорів (типові та примірні договори; нормативне закріплення переліку істотних умов, державне регулювання цін і тарифів тощо); в) якісних (стандартизація, сертифікація, державні випробування та ін.) і кількісних (механізм квотування) параметрів об'єктів договорів, які набувають товарної форми тощо;

- визначено, що специфіка функціонального призначення комерційного договору об'єктивно зумовлена його складною природою (договірний акт одночасно є проявом ініціативи (самостійності) сторін і засобом реалізації правової політики у сфері господарювання), що додає кожній договірній функції (ініціативно-інтеграційній, регулювальній (програмно-координаційній), інформаційній та захисній) водночас як приватний, так і публічний контекст;

- визначено, що комерційний договір входить до механізму господарсько-правового регулювання ринкових відносин: а) на рівні нормативно-правового регулювання - як субінститут правового інституту господарського договору (сукупність юридичних норм, призначених для врегулювання відносин, що виникають під час укладення та виконання комерційних договорів); б) на рівні автономного (індивідуального) регулювання) - як акт автономного індивідуального) регулювання суб'єктів господарського права щодо умов і порядку здійснення ринкового обміну; в) на рівні реалізації права - як юридичний факт, що породжує правовідносини;

- обґрунтовано необхідність законодавчого закріплення залежності меж і форм участі суб'єктів господарського права від їх загального господарсько-правового статусу та визнання наявності у структурі господарської правосуб'єктності поряд із приватною компонентою (цивільними право - та дієздатністю) публічної компоненти (необхідною умовою участі в конкретних господарсько-договірних правовідносинах є виконання режимних вимог щодо здійснення того чи іншого виду господарської діяльності, окремих господарських операцій), яка додає господарській правосуб'єктності конкретизувального та динамічного характеру (здатність до набуття господарських прав й обов'язків завжди визначається: а) відносно конкретного суб'єкта; б) щодо конкретних господарських правовідносин; в) на момент вступу суб'єкта в ці правовідносини);

- запропоновано поділ підстав набуття господарської правосуб'єктності щодо укладення господарських договорів, що належать до типу виробничих, на загальні (наявність яких потрібна під час укладання більшості таких договорів) і додаткові (наявність яких потрібна під час укладання окремих різновидів договорів) та визнання істотною умовою комерційних договорів застереження про господарську правосуб'єктність;

- визначено, що спільною властивістю всіх об'єктів комерційних договорів є їх спроможність до ринкового обміну в товарній формі - товароздатність, яка утворюється за допомогою «приватної компоненти» (має прояв в економічних властивостях товару - споживчій та міновій вартості), та «публічної компоненти» (виявляється у встановленні щодо них певного правового режиму);

- запропоновано на нормативному рівні розмежувати поняття «чинність договору» (показник юридичної сили договору) і «дійсність договору» (показник правомірної природи договору та обов'язкова умова його чинності);

- запропоновано нормативне закріплення поняття «порядок укладення договору» та кваліфікація порушення порядку укладення господарського договору, який є обов'язковим для нього, як підстави визнання договору неукладеним.

Дістали подальший розвиток:

- положення про неможливість забезпечення повною мірою різноманітних інтересів, сформованих на ґрунті сучасних економічних потреб (як приватних, так і загальносуспільних) за рахунок виключно традиційної системи цивільно-правових засобів (принципів цивільно-правового регулювання; диспозитивних норм цивільного законодавства; цивільних прав та обов'язків; цивільного договору; цивільно-правових конструкцій тощо);

- положення про відносну природу виявів дії принципу свободи договору в комерційному обороті та наявність системи правових засобів (первинних і похідних) обмеження дії принципу свободи договору;

- положення про необхідність чіткого та послідовного закріплення в чинному господарському законодавстві понять «суб'єкт некомерційного господарювання», «негосподарюючий суб'єкт» і «споживач», потрібних для теоретико-прикладного моделювання юридичних конструкцій тих чи інших видів господарських договорів;

- положення про вирішальний вплив принципів правового регулювання підприємницької діяльності на процес становлення й розвитку комерційного договору, що виявляється у: а) формуванні «стрижня» правового режиму підприємницької діяльності в цілому та підґрунтя публічно-правового порядку ринкового обміну товарів, зокрема; б) забезпеченні взаємозв'язку, взаємодії всіх правових засобів, які входять до структури цього правового режиму; в) встановленні меж автономії волі учасників договірних відносин у сфері підприємницької діяльності тощо;

- положення про загальну формулу предмета комерційних договорів (збутових договорів, договорів про передання майна в оплатне користування, договорів на виконання робіт або надання послуг інформаційного характеру), яка складається із двох елементів: а) певної юридично значущої дії (дій), яку зобов'язується виконати сторона, що надає рішуче виконання за договором, і б) товароздатного об'єкта договору; а також положення про збіг предмета договорів з надання всіх інших послуг з їх об'єктом, який в одних випадках утворюється із самих дій, що складають зміст послуги, в інших - з діалектичної єдності цих дій і їх корисного результату;

- положення про необхідність розмежування на нормативному рівні дефектних господарських договорів на нікчемні й оспорювані із залученням критерію природи інтересів, що порушуються укладанням та/або виконанням такого договору;

- положення про недостатність регулятивних можливостей юридичних норм під час упорядкування господарських відносин і потребу офіційного визнання ненормативних регуляторів (звичаїв ділового обороту, узвичаєнь, «формулярного права»).

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки і пропозиції дисертації можуть бути використані: у законотворчій діяльності - для удосконалення положень господарського законодавства в частині нормування господарсько-договірних відносин; у науково-дослідній роботі - як основа для подальшого розвитку загальної теорії господарського договору та дослідження окремих різновидів господарських договорів; під час підготовки підручників, навчальних посібників і методичних рекомендацій для студентів юридичних навчальних закладів та факультетів, а також під час викладання курсу «Господарське право».

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації та практичні рекомендації оприлюднювалися на засіданнях кафедри господарського права Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого, а також на науково-практичних конференціях, серед яких: Міжнародна наукова конференція молодих учених «Актуальні проблеми правознавства» до 200-річчя НЮАУ імені Ярослава Мудрого (11-12 листопада 2004 р., Харків); науково-практична конференція «Проблема юридичної особи у цивільному праві України», присвячена пам'яті проф. О.А. Пушкіна (21 травня 2004 р., Харків); наукова конференція «Сучасні проблеми юридичної науки: стан і перспективи розвитку» (21-22 листопада 2005 р., Харків); Усеукраїнська науково-практична конференція «Конституція України - основа побудови правової держави і громадянського суспільства» (26-27 червня 2006 р., Харків); XVІІІ Харківські політологічні читання «Конституційно-політичний процес в Україні: ідеї, досвід, проблеми» (24 червня 2006 р., Харків); Усеукраїнська науково-практична конференція «Актуальні проблеми цивільного і господарського права» (19 травня 2006 р., Київ); ІІІ міжнародна науково-практична конференція «Актуальні питання реформування правової системи України» (2-3 червня 2006 р., Луцьк); Міжнародна науково-практична конференція «Розвиток господарсько-правового забезпечення сучасної економіки (27 жовтня 2006 р., Донецьк); Усеукраїнська науково-практична конференція «Інноваційний розвиток України: наукове, економічне та правове забезпечення» (27-28 жовтня 2006 р., Харків); Усеукраїнська науково-практична конференція молодих учених та здобувачів «Сучасні проблеми юридичної науки та практики» (23-24 квітня 2007 р., Харків); Міжнародна науково-практична конференція «Запорізькі правові читання» (17-18 травня 2007 р., Запоріжжя).

Публікації. Основні положення й результати дисертації викладені в індивідуальній монографії «Комерційний договір у контексті сучасних ринкових умов», 31 науковій статті, опублікованій у фахових виданнях, включених до переліків, затверджених ВАК України, а також тезах науково-практичних конференцій. Окремі положення дисертації відбито у двох індивідуальних монографіях «Підприємницький (комерційний) договір: поняття та правові особливості», «Підприємницькі комерційні договори в господарській діяльності». Результати дослідження використовувалися дисертанткою також в науково-педагогічній діяльності.

Структура роботи зумовлена метою та предметом дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, поділених на тринадцять підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи - 430 сторінок, з них основного тексту 395 сторінок. Список використаних джерел включає 420 найменувань (35 сторінок).

Основний зміст роботи

комерційний договір економічний господарський

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено мету і завдання роботи, об'єкт, предмет та методи дослідження, сформульовано наукову новизну і практичну значущість дослідження, висвітлено їх апробацію.

Розділ 1 «Розвиток наукової думки про договір у господарському обороті» складається із двох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Еволюція наукових поглядів на договір як засіб правового регулювання господарських відносин» здійснено огляд наукових поглядів на договір у господарському (торговельному) обороті, починаючи з XIX ст. і до сьогодні, його основні кваліфікаційні ознаки, виокремлені відомими представниками наукової думки.

Зроблено висновок, що для правової науки завжди була властива неоднорідність поглядів на договір у сфері господарювання (торговельну угоду, господарський договір, підприємницький договір). На підставі аналізу наукової літератури виявлено існування трьох основних поглядів щодо правової природи господарського договору: як цивільного договору; як комплексного інституту, утвореного нормами цивільного, господарського, та інших галузей права; як галузевого правового засобу (інституту господарського права). Встановлено, що самостійне значення договору у сфері господарського обороту (торговельного, комерційного) традиційно обґрунтовувалося через специфічні, притаманні саме йому ознаки, доктринальне виокремлення яких завжди відбувалося під безпосереднім упливом соціально-економічних умов, за яких укладалися ці договори. Для забезпечення комплексності в розв'язанні проблеми, пов'язаної із визначенням правової природи господарського, зокрема комерційного, договору, запропоновано зосередити увагу на взаємозв'язку договору не тільки зі сферою відносин, до впорядкування яких він залучається, а й зі всією системою галузевих правових засобів, якими репрезентований механізм господарсько-правового регулювання.

Вихід договору за межі цивільного права розглядається як вияв відкритості системи права, її здатності реагувати на зміни, що відбуваються в системі суспільних відносин через процеси спеціалізації (як предметної, так і функціональної) правового регулювання суспільних відносин. Залучення договору до різних галузевих механізмів правового регулювання як самостійного (галузевого) правового засобу, що ґрунтується на принципах галузевого правового регулювання та є одним з елементів галузевого режиму правового регулювання, визначено як окремий фрагмент загального процесу правової спеціалізації, що супроводжується формуванням галузевих систем правових засобів, об'єднаних єдиною метою, на досягнення якої спрямовано їх регулювальний вплив. Підкреслено, що динаміка розвитку суспільних відносин, зокрема договірного характеру, найбільшою мірою відбивається на рівні правових інститутів, що забезпечують цим відносинам варіативне регулювання, враховуючи особливості сфер життєдіяльності, де вони виникають, й особливості правового статусу їх учасників.

У підрозділі 1.2 «Договір як теоретико-правова конструкція» подано загальну характеристику відомих правовій доктрині теорій договору, які використовуються для розкриття сутності його юридичної конструкції, серед яких: «угодницька теорія» (договір - це угода сторін про встановлення, змінення чи припинення прав та обов'язків); «зобов'язальницька теорія» (договір ототожнюється з договірними зобов'язаннями); «теорія обіцянки (promise)» (договір - це обіцянка або набір обіцянок, на які може покластися контрагент); «актова теорія» (договір - це сумісно здійснені відокремлені волевиявлення двох чи більше управнених суб'єктів права, що спрямовані на регулювання поведінки цих та/або інших суб'єктів та якими встановлюється на підставі реальної або припущеної згоди правовий результат - правовий акт).

Заперечується спроможність зобов'язальницької та угодницької теорій пояснити сутність договору як універсального правового засобу, що поєднує у собі ознаки й акту правовстановлення (рівень індивідуального правового регулювання), й акту правореалізації (у формах використання і виконання правових норм), та обгрунтувати специфіку договору в господарському обороті.

Індивідуальний договір розглядається як здійснений у необхідній формі акт згоди двох або більше управнених суб'єктів (сторін договору), що спрямований на індивідуальне регулювання поведінки між ними, а в окремих випадках - також їхніх взаємовідносин з іншими суб'єктами права, та завдяки якому досягаються потрібні правові результати: встановлення мікронорм (індивідуальних правил поведінки, що походять від самих учасників суспільних відносин і є виявом автономії волі сторін); створення цілісної моделі поведінки (усієї сукупності прав та обов'язків) сторін договору шляхом інтеграції мікроном і юридичних норм; виникнення правовідносин зобов'язального, а іноді й речового та/або організаційного (загальноцільового) характеру. У цьому зв'язку актуалізується потреба подальшого розвитку самої теорії правовідносин.

На підставі проведеного теоретичного аналізу виокремлено системотвірні елементи загальноправової конструкції договору, якими, на переконання дисертантки, є: 1) акт згоди, що охоплює своїм змістовим навантаженням як угоду (згоду сторін між собою за всіма істотними умовами договору), так і згоду на виконання висунутих законодавцем імперативних вимог; 2) модель суб'єктного складу акту згоди; 3) мета (цілі) вчинення акту згоди як форма усвідомлення інтересів, що реалізуються за його допомогою.

Наповнення специфічним змістовим навантаженням сутнісних елементів договірної конструкції у процесі як предметної, так і функціональної спеціалізації правового регулювання договірних відносин визначається як закономірна реакція правової надбудови на зміни та перетворення, що відбуваються в системі суспільних відносин, охоплених правовим впливом.

Розділ 2 «Система господарських договорів: загальна характеристика» складається з двох розділів.

У підрозділі 2.1 «Огляд традиційних системних ознак індивідуальних договорів» подано загальну характеристику критеріїв, що найчастіше використовуються під час класифікації договорів. Визначено, що використання в межах різних галузей права спільних класифікаційних критеріїв (системних ознак) зумовлюється загальноправовою природою договору як універсального правового засобу впорядкування суспільних відносин. Звернено увагу на проблему виділення в межах єдиної системної класифікації однакових за назвою класифікаційних груп, коли використовуються різні класифікаційні критерії.

За умов побудови економіки ринкового типу нагальною стає потреба виявлення галузевих системних ознак для юридичного відбиття специфіки господарських відносин, що набувають договірної форми. Визначено, що систематика господарських договорів перетинається як із видами господарських відносин, що не враховується жодною цивілістичною класифікацією договорів, так і з типізацією інтересів, що мають бути реалізовані в них (цивільно-правові засоби спрямовані виключно на реалізацію приватних інтересів учасників цивільного обороту).

У роботі обстоюється необхідність поглиблення процесів функціональної спеціалізації в частині правового впорядкування господарсько-договірних відносин, на підставі аналізу зв'язку договору із процесом суспільного виробництва, що дасть змогу: а) визначити місце, яке посідає той чи інший договір у загальній системі господарських договорів (це потрібно для зручності вивчення й формування матеріалу для наукового аналізу та синтезу), та чітко окреслити норми, покликані їх урегулювати; б) забезпечити адекватну наявним реаліям суспільного розвитку правову регламентацію відповідним договірним відносинам; в) відбудувати логічну структуру господарського договірного права (на підставі системних ознак здійснити уніфікацію й диференціацію правового регулювання господарсько-договірних відносин). Тому зроблено висновок, що першим етапом модернізації господарського договірного права має стати внутрішньогалузева систематизація господарських договорів, спрямована на забезпечення системності господарсько-правового регулювання договірних відносин, що виникають під час організації та безпосереднього здійснення господарської діяльності.

У підрозділі 2.2 «Критерії побудови системи договорів у господарському праві: переосмислення класичних підходів» система господарських договорів визначається як сукупність договірних угруповань (договірних моделей), кожне з яких має свої особливості, що зумовлюють потребу застосування стосовно відповідних господарсько-договірних відносин певної конфігурації правових засобів (дозволів, велінь, заборон тощо), за допомогою яких формується модель договірного зв'язку.

Зважаючи на складний характер господарського обороту, запропоновано під час побудови системи господарських договорів використати «поетапний (ступінчастий)» метод класифікування: перший етап якого передбачає типізацію договорів, другий - поділ кожного типу на договірні види, третій - виокремлення різновидів договорів, що можуть траплятись у межах одного або декількох видів.

Типом господарського договору пропонується визнати певне угруповання договорів у межах загальної системи господарських договорів, об'єднаних за об'єктом регулюючого впливу. За цим критерієм усю систему господарських договорів пропонується поділяти на два великі договірні типи - виробничий договір (об'єктом регулюючого впливу якого є процес суспільного обміну) й невиробничий договір (об'єктом регулюючого впливу якого є процес формування організаційних засад функціонування суспільного виробництва).

Виробничий договір розглядається як акт згоди суб'єктів господарського права щодо здійснення товарного обміну різноманітних економічних благ (створених у сфері як матеріального, так і нематеріального виробництва) на грошовий чи інший еквівалент.

Невиробничий договір визначається як акт згоди суб'єктів господарського права щодо організації виробництва та/або управлінням ним.

Видом господарського договору пропонується визнати певне угруповання договорів у межах договірного типу, об'єднаних за суб'єктним складом, типізацією приватних і публічних інтересів, які реалізуються за допомогою договорів, метою договору (договірними цілями). За цими критеріями в межах виробничого типу договору виокремлено комерційний договір, господарський некомерційний договір, господарсько-споживчий та господарський виробничий за участю органів державної влади, органів місцевого самоврядування; договірними видами, що належать до типу невиробничого договору - господарський організаційний договір, господарський організаційно-управлінський договір, інвестиційний невиробничий договір.

Господарським організаційним договором названо досягнутий між суб'єктами господарського права акт згоди щодо створення нового елемента господарської інфраструктури чи встановлення необхідних організаційних зв'язків між уже наявними суб'єктами господарювання.

Господарський організаційно-управлінський договір визначається як досягнутий між суб'єктом організаційно-господарських повноважень у сфері управління господарською діяльністю (органом державної влади чи органом місцевого самоврядування) та суб'єктом господарювання акт згоди щодо основних умов майбутнього здійснення господарської діяльності (окремих її ділянок) цим господарюючим суб'єктом найбільш раціональними й економічно обґрунтованими способами для досягнення потрібних соціально-економічних результатів.

Інвестиційний невиробничий договір розглядається як досягнутий між реципієнтом та інвестором (поза межами виробничої діяльності останнього) акт згоди щодо вкладення майна, майнових прав та інших цінностей, що мають ринкову вартість, в об'єкт інвестування. Об'єкт інвестиційного невиробничого договору є засобом залучення інвестицій (цінні папери) або безпосереднім об'єктом інвестування (об'єкти приватизації) тощо.

Комерційний договір визначається як досягнутий між суб'єктами підприємницької діяльності (в окремих випадках між ними та іншими учасниками відносин у сфері господарювання) акт згоди щодо здійснення господарської операції з товарного обміну об'єкту (об'єктів) господарських прав з метою отримання прибутку та досягнення інших соціально-економічних ефектів.

Господарський некомерційний договір розглядається як досягнутий між суб'єктами господарювання акт згоди стосовно здійснення господарської операції з товарного обміну об'єкта (об'єктів) господарських прав з метою досягнення обома сторонами соціально-економічних результатів, не пов'язаних ні з отриманням прибутку, ні з особистим (побутовим) споживанням.

Господарсько-споживчий договір розглядається як досягнутий між суб'єктом господарювання та споживачем акт згоди щодо здійснення господарської операції з товарного обміну об'єкта (об'єктів) господарських прав, де одна сторона виступає з господарською метою, а інша - зі споживчою.

Зроблено висновок, що під час кваліфікування особи (фізичної чи юридичної) як споживача вирішальну роль повинні відігравати два самостійні критерії: 1) або природа товару, який купується (об'єкти, що забезпечують життєдіяльність усіх сфер суспільних відносин та потребу в яких зазнають усі суб'єкти незалежно від роду їх занять); 2) або природа потреб, які задовольняються купівлею товару (особисте невиробниче споживання).

Визначається, що модель господарського виробничого договору за участю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, може бути представлена як державним контрактом (публічні інтереси реалізуються шляхом купівлі об'єктів господарських прав, що становлять предмет державних потреб), так і господарським договором, де органи державної влади або органи місцевого самоврядування виконують функції власника майна, яке надають господарюючим суб'єктам в користування (оренда державного й комунального майна, концесійні договори) або доручають останнім проведення пошуково-розвідувальних, видобувних робіт (угоди про розподіл продукції та ін.).

Різновидом договору пропонується визнавати угруповання договорів, що може траплятися в межах одного або декількох договірних видів та об'єднане за однією із кваліфікаційних ознак (економіко-правовий результат договору; форма і ступінь організації ринку, у межах якого укладається договір; ринковий сегмент, який опосередковує договір та ін.), що зумовлює особливості відповідних договірних відносин та/або самої договірної конструкції.

Звертається увага на те, що система господарських договорів перебуває у стані постійного розвитку (це зумовлено безперервною еволюцією господарського обороту), у зв'язку із чим виокремлені в межах цього дисертаційного дослідження класифікаційні критерії не є вичерпними.

Встановлено, що комерційний договір є найпоширенішим договірним видом, який належить до типу виробничих, правовою формою існування ринкових відносин, особливості й тенденції розвитку яких впливають на його юридичну конструкцію.

Розділ 3 «Визначальні чинники формування юридичної конструкції комерційного договору» складається із шістьох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Інтереси як системотвірний чинник формування юридичної конструкції договору» досліджено інтереси, які реалізуються за допомогою комерційного договору та засоби їх захисту.

Висловлюється згода з поширеною у фаховій літературі думкою про об'єктивну природу інтересу як об'єкта правової охорони й обґрунтованість залучення поняття - «потреба» під час тлумачення категорії «інтерес». Окрему увагу приділено сучасній системі економічних потреб, на яких ґрунтуються економічні інтереси, реалізацію яких забезпечує договір. Приватний інтерес визначається як одна із форм ставлення суб'єкта (носія інтересу) до реалізації об'єктивно сформованих власних (індивідуальних) потреб, а публічний інтерес - як форма ставлення суспільства до об'єктивно сформованих загальносуспільних потреб, реалізація яких є необхідною умовою його прогресивного розвитку.

Встановлено, що природа інтересів, які реалізуються із залученням договірної конструкції, зумовлюється не тільки суб'єктним складом договору, а й сферою відносин, яку він упорядковує.

У контексті цього дослідження об'єктом приватного інтересу управненої сторони комерційного договору розглядається товар (у широкому значенні слова), а зобов'язаної сторони - зустрічне майнове задоволення у вигляді, як правило, грошового еквівалента; а об'єктом публічного інтересу - соціально-економічний ефект, який має бути досягнутий унаслідок задоволення загальносуспільних потреб.

Зазначається, що комерційний оборот як сфера безперервної взаємодії суб'єктів господарювання, діяльність яких спрямована на отримання прибутку, є зоною підвищених ризиків, нейтралізація яких вимагає: а) включення до змісту комерційних договорів різноманітних захисних застережень (валютно-цінових, товарно-цінових, валютно-товарних, застережень про форс-мажор, про ускладнювальні обставини), оперативно-господарських санкцій, умов про моменти переходу ризиків (випадкової загибелі товару, непередбачених витрат на виготовлення, транспортування товару та ін.), умов про конфіденційність, умов про порядок і форму безготівкових розрахунків (інкасову, акредитивну, вексельну та ін.) тощо; б) деталізацію предметів договорів; в) ускладнення характеру договірних взаємозв'язків учасників комерційного обороту (меморандум про взаєморозуміння і протокол про наміри, попередній, генеральний, додаткові договори, договори щодо участі в підприємницьких мережах) тощо.

Звертається увага на наявність у всіх без винятку господарських відносинах (зокрема й тих, що набувають договірних форм) публічних інтересів (що можуть виявлятися в запобіганні витоку економічних ресурсів із країни, залученні інвестицій до найбільш важливих сфер суспільного виробництва, формуванні доходної частини бюджетів, попередженні загрози дефіциту товарів, підтримці конкурентного середовища, забезпеченні продовольчої безпеки, безпеки здоров'я людини й довкілля та ін.), що об'єктивно вимагає окреслення меж реалізації приватних інтересів учасників комерційного обороту та забезпечення органічної взаємодії всіх господарсько-правових засобів для досягнення спільної мети - підтримки господарського правопорядку. Саме наявність публічних інтересів у сфері, яку упорядковує комерційний договір, спричиняє потребу внесення елементів публічності до таких конструкцій, як «акт згоди», «порядок укладення договору», «правосуб'єктність», «товар» тощо.

Встановлено, що реалізація публічних інтересів може досягатися шляхом виконання не одного договору, а цілого договірного блоку (низки договорів, укладених за певний проміжок часу) за умови дотримання сторонами режимних вимог провадження господарських операцій, що набувають договірної форми, та із залученням засобів державного регулювання ринкових відносин, використання яких спрямовано на підтримку господарського правопорядку в економічній системі України.

У підрозділі 3.2 «Розвиток ринкових відносин як системотвірний чинник формулювання юридичної конструкції комерційного договору» проаналізовано сучасний стан господарського обороту в умовах інституційних ринкових перетворень, входження до глобального ринку.

Порушено проблеми правового відбиття економічних законів (ринкових принципів) як внутрішнього економічного чинника на юридичній конструкції комерційного договору. Проаналізовано найбільш виразні тенденції розвитку комерційного обороту, серед яких: 1) міжнародний характер ринкових процесів та як наслідок інтенсифікація товарообміну між суб'єктами господарювання з різних країн; 2) змінення акцентів у системі конкурентних переваг, де панівне місце посідають: а) доступ до інформаційних ресурсів, нових ідей, технологій, «брендового складника» традиційних товарів); б) часовий чинник (перемагає той, хто швидше адаптується до змін); в) бізнес-партнерство шляхом налагодження тривалих зв'язків із постійними партнерами (постачальники обладнання, комплектувальних виробів, сировини та ін. > виробники кінцевого товару > торгово-збутові підприємства); 3) глобальний характер конкуренції (практично будь-який бізнес миттєво поширюється в межах регіону, країни, континенту, при цьому також миттєво з'являються конкуренти); 4) перехід від традиційного товарообміну до більш складних форм співробітництва й активізація процесів спеціалізації та науково-технічної, виробничої і збутової кооперації; 5) формування нових товарних ринків і ринків послуг; 6) значне розширення номенклатури товарів, підвищення темпів зростання торгівлі послугами; 7) формування нової комерційної інфраструктури, поява чисельних ділових підприємницьких мереж (форма самоорганізації міжфірмової взаємодії постачальників, виробників, збутовиків, спрямована на реалізацію комерційних інтересів учасників такої взаємодії), зокрема кластерів (мереж за участю наукових організацій, фінансових установ), а також мереж монополістичного типу (філіалів ТНК та франчайзингових мереж); 8) розширення меж електронного ринку, зокрема онлайнового електронного ринку послуг тощо.

Звертається увага на ускладнення господарсько-виробничих відносин, яке має, окрім позитивних і негативні вияви (нестійкість ринкової кон'юнктури, надмірна монополізація окремих ринкових сегментів, порушення еквівалентності в товарно-грошових відносинах і, як наслідок, звуження сфери реальної конкуренції) та потребу нейтралізації «негативного неринкового фрагмента» господарсько-правовими засобами (шляхом встановлення заборон, позитивних зобов'язувань, спеціальних правових режимів тощо), серед яких важливе місце посідає комерційний договір.

Загострено увагу на формах вияву дії ринкових принципів. Встановлено, що безпосередній вплив внутрішнього економічного чинника на договірну сферу виявляється в: а) появі нових об'єктів, що залучаються до комерційного обороту; б) якісній видозміні комерційної інфраструктури між елементами якої укладаються договори; в) формуванні нових конфігурацій економічних зв'язків, зумовлених потребами сучасного ринку (поява нових, ускладнення вже відомих договірних форм); г) формуванні довготермінових партнерських зв'язків і поширенні ненормативних регуляторів (несанкціонованих звичаїв, узвичаєнь, заведеного порядку) тощо.

Визначено, що опосередкований вплив внутрішнього економічного чинника на господарсько-договірні відносини комерційного характеру пов'язаний із його неспроможністю самостійно забезпечити підтримку правового господарського порядку та соціальну спрямованість суспільного виробництва, що викликає потребу в дійовій системі засобів державного регулювання підприємницької діяльності, які врешті-решт складаються в цілісні режими її державного регулювання (режими активного, помірного та мінімального державного регулювання), спрямовані на забезпечення економічної безпеки країни.

У підрозділі 3.3 «Принципи правового регулювання підприємницької діяльності як системотвірний чинник формування юридичної конструкції комерційного договору» досліджується значення галузевих господарсько-правових принципів як правового фундаменту всіх господарсько-правових засобів, зокрема договірної конструкції. Завдяки правовим принципам забезпечується цілісність галузевого механізму правового регулювання, що виявляється в єдиній цільовій спрямованості всіх галузевих правових засобів, якими репрезентований цей механізм. Зроблено висновок, що галузеві господарсько-правові принципи в механізмі господарсько-правового регулювання виконують функцію як спрямовувальних домінант (відбивають економічні закони, тим самим пов'язують зміст правової надбудови з економічним базисом), так і коректувальних (забезпечують реалізацію публічних інтересів у сфері господарювання, тим самим визначають межі дії).

Проаналізовано ключові принципи правового регулювання підприємницької діяльності: свободи підприємництва в межах, визначених законом; збалансування публічних і приватних інтересів у сфері господарювання (принцип пропорційності); свободи господарського договору в межах, визначених законом; захисту слабкої сторони в договорі; добросовісної та ділової практики; захисту економічної конкуренції; раціонального використання природних ресурсів у сфері господарювання; пріоритетного збереження здоров'я людини та охорони довкілля щодо економічного ефекту тощо.

Доведено, що первинними правовими обмежувальними чинниками виявів дії свободи комерційного договору є вся система правових принципів (визнання абсолютної свободи договору означає заперечення існування всіх інших принципів, на яких ґрунтується господарсько-правове регулювання договірних відносин). Похідними (елементарними) обмежувальними чинниками розглядаються: 1) юридичні норми (об'єктивним підґрунтям яких і є правові принципи), якими встановлено: а) «змістовий каркас» окремої договірної форми (насамперед типові та примірні договори); б) обов'язок включення окремих умов до змісту відповідних договорів (істотні умови договору визначено як такі за законом); в) або, навпаки, заборону включення до нього окремих договірних умов; 2) засоби самообмеження, якими є індивідуальні установлення (мікронорми), що не суперечать основним засадам права; а похідним (комплексним) обмежувальним чинником визначено правовий

режим, встановлений щодо того чи іншого різновиду підприємницької діяльності, щодо окремої господарської операції.

У підрозділі 3.4 «Державне регулювання підприємницької діяльності як системотвірний чинник формування юридичної конструкції комерційного договору» досліджено вплив засобів державного регулювання на господарсько-виробничі відносини суб'єктів підприємницької діяльності, які (відносини) набувають договірних форм. Підкреслено, що однією з найбільш виразних тенденцій розвитку господарських правовідносин є ускладнення системи засобів державного регулювання, їх диференціація за об'єктами регулювального впливу (такими об'єктами є: процеси, спрямовані на економічне перетворення; виробничі ринки різноманітних товарів та послуг, їх окремі сегменти; окремі види діяльності, що проваджуються в межах цих ринків; окремі економічні операції, з яких складається така діяльність; товар як безпосередній результат господарської діяльності).

Забезпечення економічної безпеки як провідної складової національної безпеки України вимагає проведення постійного моніторингу станів усіх ресурсних і продовольчих ринків, недопущення товарного дефіциту (перенасиченості в певних видах товару), створення сприятливих умов виробництва конкурентоспроможної продукції, розв'язання проблем зовнішніх ефектів (найбільш помітні з них ті, що пов'язані із негативним впливом на здоров'я людей, забрудненням довкілля), що вимагає індивідуального підходу до формування системи засобів державного регулювання того чи іншого ринкового сегмента. Наголошено, що абсолютне підпорядкування принципам ринку (тобто без державного коригування господарського життя) містить загрозу дестабілізації економічної системи.

Зроблено висновок, що засоби державного регулювання «упроваджуються» в саму систему ринкових відносин та безпосередньо впливають на господарсько-виробничі договірні зв'язки (встановлення вимог до змісту договорів, їх суб'єктного складу, об'єктів договорів і формування публічно-правового порядку їх ринкового обміну тощо) унаслідок чого договірна конструкція перетворюється на один із засобів реалізації правової політики у сфері господарювання.

Звернено увагу на те, що комерційний договір може бути ефективним засобом реалізації правової політики у сфері господарювання тільки за умови, якщо він буде органічно «входити» до системи господарсько-правового регулювання, а не навпаки - існувати в «іншій площині» ізольовано від інших господарсько-правових засобів. Отже, уся система засобів правового регулювання господарських відносин зумовлює становлення та розвиток самостійного галузевого правового засобу - господарського договору в цілому і його окремих видів зокрема. Комерційний договір як один із засобів реалізації правової політики у сфері господарювання є не тільки актом згоди сторін щодо встановлення (змінення, припинення) їхніх взаємних прав та обов'язків, а й актом згоди з висунутими законодавцем імперативними вимогами, спрямованими на підтримку публічного господарського порядку.

У підрозділі 3.5 «Правове значення комерційного договору у механізмі господарсько-правового регулювання ринкових відносин» досліджено проблеми визначення правового значення комерційного договору в механізмі господарсько-правового регулювання ринкових відносин.

Механізм правового регулювання ринкових відносин розглядається як система різнорівневих правових засобів (правових принципів, велінь, дозволів, заборон, суб'єктивних прав і обов'язків, юридичних норм та індивідуальних установлень, правовідносин, правових режимів, правових понять і конструкцій та інших правових феноменів, а також актів реалізації прав і обов'язків), організованих найбільш послідовним чином для належного впорядкування означених відносин для того, щоб забезпечити утвердження та підтримання правового господарського порядку. Включення до механізму господарсько-правового регулювання «мікронорм», що утворюють зміст звичаїв, узвичаєнь, заведеного порядку, частково формулярного права, пояснюється недостатністю регулятивних можливостей юридичних норм (норм позитивного права) для забезпечення повномасштабного регулювання ринкових відносин. У зв'язку із цим пропонується доповнення ст. 7 ГК України «Нормативно-правове регулювання господарської діяльності» частиною 2 такого змісту: «Для регулювання господарських відносин, за винятком відносин у сфері управління господарською діяльністю, можуть залучатися положення (правила поведінки), що містяться в несанкціонованих звичаях, узвичаєннях, «формулярному праві», заведеному порядку. Виконання зазначених положень забезпечуються державним примусом за умови, що вони не суперечать загальним принципам права, загальним засадам господарювання, імперативним нормам чинного законодавства, мають чітко визначений зміст і однорідну практику застосування та добровільно обрані учасниками відносин, що є об'єктом господарсько-правового впливу, як регулятор цих відносин».