Визначено, що господарсько-правове регулювання ринкових відносин складається з чотирьох рівнів: 1) надзаконодавчого регулювання, який утворюють загальноправові й галузеві принципи; 2) субординаційного (нормативно-законодавчого) регулювання, яке здійснюється органами держави в односторонньому порядку (на підставі їх компетенції) шляхом індивідуально-імперативного волевиявлення); 3) координаційного (індивідуального) регулювання (саморегулювання), яке здійснюється шляхом автономно-індивідуального волевиявлення учасників ринкових відносин; 4) рівня правореалізації у формах дотримання, виконання, використання та застосування.

Виявлено, що комерційний договір входить до механізму господарсько-правового регулювання на рівні субординаційного регулювання - як субінститут господарського договірного права - комерційне договірне право (сукупність норм, спрямованих на регулювання відносин, що виникають під час укладання та виконання комерційних договорів); на рівні координаційного регулювання - як акт автономного (індивідуального) регулювання учасників ринкових відносин; на рівні правореалізації - як особливий різновид юридичних фактів (акт згоди управнених суб'єктів, спрямований на встановлення й виконання взаємних прав та обов'язків у сфері ринкового обміну).

Чітке окреслення меж нормативно-законодавчого регулювання ринкових відносин пов'язується з потребою забезпечення реалізації приватних інтересів у сфері господарювання та підтримки підприємницької мотивації; меж індивідуального регулювання - з потребою забезпечення реалізації публічних інтересів та підтримки економічної безпеки країни. Зроблено висновок про рухливу природу меж між субординаційним та координаційним рівніми господарсько-регулювання ринкових відносин (такий рух відбувається під впливом наявних на певний проміжок часу тенденцій розвитку конкретного ринкового сегмента).

У підрозділі 3.6 «Функціональні особливості комерційного договору як засобу індивідуального регулювання ринкових відносин» розглядаються функції, які виконує комерційний договір у сфері ринкових відносин.

Під час дослідження функціонального призначення комерційного договору, звернено увагу на характер взаємозв'язку мети (цілей) договору і його функцій та заперечується їх ототожнення. Договірна мета (договірні цілі) визначається як форма усвідомлення можливості реалізації різноманітних інтересів за допомогою договору (досягнення очікуваних результатів), а функції договору - як основні напрямки впливу договору на взаємовідносини його сторін.

Використання комерційного договору як правового засобу реалізації і приватних, і публічних інтересів зумовлює його спрямованість на досягнення в межах комерційного обороту як приватних, так і публічних цілей, які й надають договору відповідної спрямованості. Тому змінення орієнтирів економічного розвитку відбивається на функціональному призначенні договору, його ролі та місця в механізмі господарсько-правового регулювання. На цій підставі зроблено висновок, що функції комерційного договору є основними напрямками його впливу на ринкові відносини, що дають змогу досягти у сфері комерційного обороту потрібних та корисних як для самих сторін, так і для суспільства в цілому економічних і соціальних результатів. Договір як інструмент з погляду досягнення вказаних результатів вимагає залучення до процесу моделювання договірних конструкції одночасно і самих сторін договору, і законодавця.

Відзначається, що у ринковій царині договір виконує ініціативно-інтеграційну, регулювальну (програмно-координаційну), інформаційну та захисну функції, кожна з яких водночас має як приватний, так і публічний контекст. Наведено загальну характеристику функцій договору в комерційному обороті, які підтверджують об'єктивність процесу його становлення й розвитку як галузевого господарсько-правового засобу.

Розділ 4 «Ключові питання господарського договірного права» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 4.1 «Сторони комерційного договору та їх господарсько-договірна правосуб'єктність» досліджено особливості суб'єктного складу комерційного договору в контексті аналізу взаємозв'язку форм і меж правомірної участі суб'єкта господарського права у сфері господарювання з його загальним господарсько-правовим статусом (сукупністю визнаних та гарантованих державою прав, свобод і законних інтересів у сфері господарювання, можливостей набуття конкретних прав та обов'язків у цій сфері, меж господарсько-правової відповідальності). Обстоюється необхідність засвідчення факту набуття юридичною особою відповідного загального господарсько-правового статусу за допомогою державної реєстрації, яка на сьогодні засвідчує тільки факт створення або припинення існування юридичної особи.

Визначено основні форми участі суб'єкта господарського права у сфері господарювання. Підкреслено, що найпростішим «елементом» господарської діяльності та діяльності з господарського забезпечення є господарська операція. Констатується, що всі господарські операції, які здійснюють між собою суб'єкти підприємницької діяльності у сфері ринкового обміну, за своїм характером є комерційними, незалежно від форми отримання прибутку - прямої чи опосередкованої (шляхом самоінвестування). Участь суб'єктів некомерційного господарювання та негосподарюючих суб'єктів у господарських операціях комерційного характеру розглядається як виняток, що не змінює основну мету та зміст їхньої діяльності. На цій підставі пропонується визначати: щодо суб'єктів некомерційного господарювання - вимоги та/або допустимі межі провадження ними господарських операцій комерційного характеру; щодо негосподарюючих суб'єктів - конкретний перелік господарських операцій комерційного характеру, які вони вправі здійснювати, виходячи із цільової спрямованості предмета їх діяльності в окремій статті («джерела фінансування») нормативно-правового акту, що закріплює особливості їх правового статусу.

Наголошується, що правосуб'єктність (як єднальна ланка між конкретною особою, що укладає договір, та її правовим статусом), як й усі інші господарсько-правові засоби, покликана забезпечити реалізацію основної мети господарського права - підтримання суспільного господарського порядку. Визначається потреба виокремлення у структурі господарської правосуб'єктності поряд із право - та дієздатністю (з якими традиційно пов'язують правосуб'єктність у приватноправовому сенсі) публічної компоненти у вигляді встановлення певних позитивних зобов'язувань, виконання яких є необхідною передумовою законної участі (у тій чи іншій формі) в господарському обороті.

Зважаючи на складний характер господарського обороту (який виявляється у: різноманітті господарських відносин, якими він репрезентований; широкому спектрі інтересів (приватних і публічних), які реалізуються в них; поєднанні елементів механізмів ринкового саморегулювання та державного регулювання тощо), пропонується: 1) поділ підстав набуття господарської правосуб'єктності щодо участі у господарських договорах на основні (наявність яких потрібна під час укладання більшості господарських договорів) і додаткові (наявність яких потрібна під час укладання окремих різновидів господарських договорів); 2) визнання істотною умовою договорів, які опосередковують господарсько-виробничі відносини, застереження про господарсько-договірну правосуб'єктність, за яким кожна зі сторін буде зобов'язана перевіряти здатність на укладення договору свого контрагента і буде нести за це відповідальність.

Окрему увагу приділено характеру співвідношення понять «господарська компетенція» й «господарська правосуб'єктність», при цьому заперечується позиція законодавця щодо ототожнення цих категорій як рівнозначних.

У підрозділі 4.2 « «Об'єкт» і «предмет» комерційного договору: економіко-правові особливості» визначається характер співвідношення понять «предмет» й «об'єкт» комерційного договору, наводиться їх економіко-правова характеристика.

За результатами дослідження структури предмета комерційного договору, виявлено, що предмет більшості з таких договорів (збутових, договорів про передання майна в оплатне користування або про виконання робіт) утворено двома елементами: певною юридично значущою дією (діями), яку зобов'язується виконати продавець товару (сторона, яка має надати рішуче виконання), й об'єктом договору, який набуває товарної форми. Встановлено, що структура предмета договорів на надання послуг, як правило, є іншою. У випадках, коли належним виконанням послуги безумовно (за винятком обставин непереборної сили, форс-мажорних обставин) досягається корисний результат, який «розщеплюється» в ній, об'єктом договору на надання послуг є послуга як діалектична єдність дій виконавця та їх корисного результату. Якщо досягнення такого результату перебуває у причинно-наслідковому зв'язку не тільки з проведеними належним чином діями, що становлять зміст послуги, а й із цілою низкою обставин, незалежних від зусиль виконавця послуги, об'єктом договору на надання послуг є тільки послуга як дія. У зв'язку з відсутністю уречевленого результату об'єкт договору на надання послуг у більшості випадків повністю збігається з його предметом. З'ясовано, що виняток становлять тільки договори на надання інформаційних послуг (до них також належать консалтингові, маркетингові послуги, послуг з проведення оцінювання майна, екологічного аудиту та ін.), предметом яких охоплено як дії виконавця, спрямовані на збирання, систематизацію, аналіз інформації тощо, так й інформаційний продукт, створений унаслідок таких дій і втілений у певну документальну форму. Наявна на сьогодні різноманітність послуг й урахування висновків про неоднорідність послуги як об'єкта/предмета договору про їх надання дають підстави наполягати на законодавчому закріпленні трьох моделей договору про надання послуг.

Зроблено висновок, що спільною властивістю всіх об'єктів комерційних договорів (як здатних, так і не здатних до обігу) є їх спроможність до ринкового обміну в товарній формі - товароздатність. Визначається необхідність виокремлення у структурі товароздатністі, як і в структурі правосуб'єктності, «приватної компоненти» (яка виявляється в їх товарній природі об'єкта - наявності споживчої та мінової вартості) та «публічної компоненти» (яка виявляється у встановленні щодо них режимних вимог для поєднання та узгодження приватних і публічних інтересів у процесі правового регулювання господарської діяльності). У роботі відзначено, що під час формування режимних вимог об'єктів, які створюються (виробляються) та/або реалізуються в межах господарського обороту безпосереднє значення мають не їхні фізичні властивості, втілені в суто цивілістичному поділі майна на рухоме та нерухоме, а ціла низка інших характеристик (їхнє призначення; ступінь їх безпечності; характер споживання; ступінь потреби в них; можливість їх постійного відтворення в межах, які дають змогу повною мірою задовольняти потреби в них; наявність «інноваційного складника» тощо). Проаналізовано засоби, за допомогою яких формуються режимні вимоги (встановлення ліцензійних умов; запровадження стандартів на товари, позначки та маркування, які застосовуються до них, а також процеси і способи їх виробництва; встановлення обов'язкових параметрів безпечності; введення реєстраційної системи щодо окремих категорій товарів; наділення спеціальним господарсько-правовим статусом продавця товару (у широкому значенні слова); встановлення умов та правил ринкового обміну товарів; встановлення порядку зберігання і транспортування окремих видів товарів тощо).

У підрозділі 4.3 «Теоретичні питання визначення нечинного та недійсного договорів у господарському праві» досліджено проблеми співвідношення понять «чинність» договору й «недійсність» договору та поділу дефектних господарських договорів на нікчемні й оспорювані. Чинність договору визначається як показник його юридичної сили (акт згоди сторін може ще не набути юридичної сили або раніше чинний договір може її втратити), а дійсність - як показник його правомірної природи та обов'язкова умова його чинності. Звертається увага, що моменти укладення договору та набуття ним чинності можуть не збігатися, тому виокремлюються і пропонуються для законодавчого закріплення можливі підстави нечинності договору.

Окрему увагу приділено змісту поняття «порядок укладення договору», що охоплює не тільки певну послідовність дій майбутніх сторін договору, виконання яких спрямовано на досягнення згоди щодо всіх істотних умов (загальний порядок укладення договору), а й встановлених чинним законодавством процедур (конкурс (тендер), аукціон, додаткове узгодження умов договору з відповідними суб'єктами організаційно-господарських повноважень, нотаріальне засвідчення договору, державна реєстрація договорів тощо), проходження яких є обов'язковою передумовою набуття чинності (юридичної сили) того чи іншого господарського договору.

Ураховуючи потребу внутрішньої гармонізації (збалансування) різних галузей права та міжнародної гармонізації правового регулювання в цілому, пропонується провести в ГК України розмежування дефектних господарських, зокрема комерційних, договорів на нікчемні й оспорювані.

Запропоновано визнати підставами: нікчемності комерційного договору - обставини, які призвели (або можуть призвести у випадку його виконання) до порушення публічних інтересів і при встановленні яких суд повинен констатувати (підтвердити) факт недійсності договору; оспорюваності комерційного договору - обставини, які призвели (або можуть призвести у випадку його виконання) до порушення приватних інтересів однієї зі сторін договору, та за наявності яких суд, виходячи з комплексної оцінки всіх фактичних обставин конкретної справи, може визнати недійсним договір у цілому або недійсними його окремі умови; визнання комерційного договору неукладеним - обставини, що свідчать про недосягнення між сторонами згоди щодо здійснення акту ринкового обміну. Зважаючи на це, наведено авторський погляд щодо самих підстав визнання господарських договорів недійсними, оспорюваними й неукладеними.

Висновки

У дисертаційному дослідженні здійснено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми формування концептуальних засад господарського договору в сучасних ринкових умовах, визначення місця та значення в загальній системі господарських договорів комерційного договору та вирішення, пов'язаних з цим питань законодавчого забезпечення господарсько-договірних відносин комерційного характеру.

За результатами проведеного дослідження викладено найбільш важливі наукові положення, зокрема визначено:

- теорію, яка дає змогу обґрунтувати сутність господарського, зокрема комерційного, договору;

- напрямки модернізації господарського договірного права;

- критерії побудови внутрішньої систематики господарських договорів;

- місце комерційного договору в системі господарських договорів;

- чинники, що впливають на процес становлення й розвитку комерційного договору;

- функціональне призначення комерційного договору тощо.

У межах загального процесу модернізації господарського законодавства в цілому і в частині регулювання господарсько-договірних відносин зокрема запропоновано здійснення таких кроків:

І. Розширити досить стислий нормативний перелік принципів господарсько-правового регулювання господарських відносин (у ст. 6 ГК України ці принципи названо загальними принципами господарювання, проте їх дія поширюється як на етап правовстановлення, так і на етап правореалізації); деінституціоналізувати принцип «обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з потребою забезпечення соціальної спрямованості економіки».

ІІ. Чітко окреслити предмет (сферу відносин) господарсько-правового впливу, якими в контексті ст. 3 ГК України слід визнати господарсько-виробничі, господарсько-споживчі, організаційно-господарські, господарські організаційно-управлінські, а також внутрішньогосподарські відносини, що спричинить потребу коригування змісту означеної статті таким чином:

«Господарсько-виробничими є майнові відносини, що виникають між суб'єктами господарювання під час безпосереднього здійснення господарської діяльності.

Господарсько-споживчими є відносини, які виникають з приводу реалізації суб'єктами господарювання результатів їх виробничої діяльності споживачам.

Організаційно-господарськими є відносини, які виникають з приводу заснування господарських організацій (об'єднань), а також у зв'язку зі встановленням інших організаційних зв'язків у сфері господарювання.

Господарськими організаційно-управлінськими є відносини, які виникають між учасниками відносин у сфері господарювання та органами державної влади, органами місцевого самоврядування у процесі управління господарською діяльністю.

Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, а також відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами».

ІІI. Визнати державну реєстрацію юридичних осіб як факт набуття ними відповідного загального господарсько-правового статусу (суб'єкта підприємницької діяльності, суб'єкта некомерційного господарювання, негосподарюючого суб'єкта).

IV. Визнати регулювальний вплив несанкціонованих звичаїв, узвичаєнь, заведеного порядку, «формулярного права» та перейменувати ст. 7 ГК України «Нормативно-правове регулювання господарської діяльності» на «Регулювання господарської діяльності»); закріпити в означеній статті, по-перше, норми-дефініції, які розкривають зміст понять «звичай», «узвичаєння», «заведений порядок», «формулярне право», по-друге, умови їх застосування в господарській практиці.

V. Заповнити прогалини в господарсько-законодавчому понятійному апараті шляхом нормативного закріплення визначень таких категорій: «суб'єкт некомерційного господарювання», «негосподарюючий суб'єкт», «споживач», «об'єкти господарських прав», «об'єкти господарських правовідносин», «господарсько-договірна правосуб'єктність»; «об'єкт» і «предмет» договору (шляхом визначення складників предметів договорів, що належать до певного договірного виду, різновиду); «оборотоздатність» і «товароздатність» об'єктів господарських прав; «чинність» і «дійсність» господарського договору тощо.

VI. Розвивати далі главу 20 ГК України «Господарські договори», яка має відбивати основи правового регулювання господарсько-договірних відносин і яку у зв'язку із цим пропонуємо перейменувати на «Загальні положення про господарські договори». У межах цієї глави пропонуємо:

1) класифікувати господарські договори за допомогою «поетапного» методу, що передбачає виокремлення договірних типів (якими запропоновано визнати виробничий і невиробничий договори), а також договірних видів у межах кожного договірного типу (у межах виробничого - комерційний договір, господарський некомерційний договір; господарсько-виробничий договір за участю підприємця, зокрема господарсько-споживчий договір, державний контракт тощо; у межах невиробничого - господарський організаційний договір, господарський організаційно-управлінський договір, інвестиційний невиробничий договір) та різновидів договорів (за ринковими секторами й економіко-правовими результатами договорів); а також забезпечити нормативне закріплення визначень усіх видів господарських договорів;

2) на нормативному рівні визначити зміст поняття «господарська правосуб'єктність» та передумови її набуття для участі у господарських виробничих договорах; визнати істотною умовою комерційних договорів «застереження про господарсько-договірну правосуб'єктність»;

3) лимітувати участь: а) негосподарюючих суб'єктів у господарських операціях комерційного характеру на боці сторони, що надає рішуче виконання, шляхом закріплення переліку господарських операцій, які вправі здійснювати конкретний негосподарюючий суб'єкт, ураховуючи цільову спрямованість предмета його діяльності, в окремій статті («джерела фінансування») Закону, яким визначено його правовий статус; б) суб'єктів некомерційного господарювання в господарських операціях комерційного характеру на боці сторони, що надає рішуче виконання, шляхом встановлення вимог та/або допустимих меж такої участі.

4) виокремити різновиди нечинного та недійсного господарських договорів; провести чітке розмежування нікчемних й оспорюваних господарських договорів за матеріальним (а не процесуальним) критерієм з обов'язковим виокремленням підстав нікчемності, оспорюваності та визнання неукладеними господарських договорів, а також наслідків цього;

5) вилучити з п. 2 ст. 207 ГК України положення, за якими недійсними (за наявності відповідних умов) у судовому порядку може бути визнано умови типових договорів (у такому випадку повинно йтися не про визнання недійсної окремої умови конкретного договору, укладеного на підставі типового, а про заміну самої «проформи» як певної конфігурації договірних умов, узяту за підставу типового договору;

6) узгодити окремі положення ГК України в частині регулювання договірних відносин між собою (подолання внутрішньогалузевих колізій) передусім шляхом: а) нормативного відбиття тільки однієї із правових іпостасей господарського договору, якою, вважаємо, має стати юридичний факт - акт згоди суб'єктів господарського права щодо встановлення, змінення або припинення їхніх взаємних прав та обов'язків у сфері господарювання для досягнення господарської мети (цілей); б) перейменування ст. 206 ГК України «Розірвання господарського зобов'язання» на «Розірвання господарського договору», ст. 207 ГК України «Недійсність господарського зобов'язання» на «Недійсність господарського договору» тощо.

VII. Забезпечити в кожному законодавчому акті, спрямованому на нормування господарсько-виробничих відносин у межах окремого ринкового сектора, наявність окремої статті «Особливості укладання та виконання договорів у межах…».

Список праць, опублікованих за темою дисертації

1. Мілаш В.С. Підприємницький (комерційний) договір: поняття та правові особливості. ? Полтава: АСМІ, 2004. ? 148 с. (рецензенти - В.М. Гайворонський, І. В. Жилінкова)

2. Мілаш В.С. Підприємницькі комерційні договори в господарській діяльності. ? Полтава: АСМІ, 2005. ? 450 с. (рецензент - Д.В. Задихайло)

3. Комерційний договір у контексті сучасних ринкових умов. - Харків: Видавець ФО-П Вапнярчук Н.М., 2007. - 440 с. (рецензенти - В.К. Мамутов, В.С. Щербина)

1. Мілаш В.С. До питання про деякі особливості господарських договірних правовідносин // Проблеми законності. ? 2004. - №67. ? С. 67 - 70.

2. Мілаш В.С. Теоретичні аспекти тлумачення господарського договору // Підприємництво, господарство і право. - 2004. ? №5. - С. 31 - 35.

3. Мілаш В.С. Проблеми договірної правосуб'єктності при укладенні господарських договорів // Право України. - 2004. - №10. - С. 101 - 106.

4. Мілаш В.С. Істотні умови договору і диспозитивність їх правового регулювання // Підприємництво, господарство і право. ? 2004.? №7. ? С. 36 - 39.

5. Мілаш В.С. До питання про правосуб'єктність сторін господарсько договірних зобов'язань // Вісник господарського судочинства. ? 2004. - №3. ? С. 257 - 263.

6. Мілаш В.С. Теоретичні аспекти питання про джерела регулювання підприємницьких (комерційних) договорів // Проблеми законності. ? 2004. ? №70. ? С. 31 - 35.

7. Мілаш В.С. Договірна правосуб'єктність сторін зовнішньоекономічного договору // Право України. ? 2004. ? №6. ? С. 39 - 42.

8. Мілаш В.С. Підприємницький комерційний договір в системі господарських договорів: постановка проблеми // Підприємництво, господарство і право. - 2004. - №12. - С. 73 - 76.

9. Мілаш В.С. До питання про характер співвідношення категорій «інвестиційний договір» та «підприємницький (комерційний) договір» // Підприємництво, господарство і право. ? 2005. ? №1. ? С. 75 - 79.

10. Мілаш В.С. Принцип свободи підприємницького комерційного договору // Право України. ? 2005. ? №2. ? С. 36 - 40.

11. Мілаш В.С. Проблема «об'єкт господарських прав» у контексті визначення предмета підприємницького комерційного договору // Проблеми законності. ? 2005. ? №72. ? С. 35 - 43.

12. Мілаш В.С. Підприємницький комерційний договір - правова форма опосередкування ринкових відносин // Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС імені 10-річча незалежності України. ? 2005. ? №1. ? С. 109 - 121.

13. Мілаш В.С. Інтерес як системоутворюючий конструктивний елемент підприємницького комерційного договору // Підприємництво, господарство і право. ? 2005. ? №6. ? С. 74 - 80.

14. Мілаш В.С. Конструктивні системоутворюючі елементи підприємницького комерційного договору: постановка питання // Вісник господарського судочинства, 2005. ? №3. ? С. 203 - 213.

15. Мілаш В.С. Принцип свободи договору: необхідні межі при укладенні та реалізації підприємницького комерційного договору // Право України. ? 2005. ? №6. ? С. 50 - 54.

16. Мілаш В.С. До питання про підприємницькі комерційні договори з посиленним публічним інтересом // Підприємництво, господарство і право. - 2005. - №10. - С. 45 - 54.

17. Мілаш В.С. Проблема визначення кола учасників підприємницьких комерційних договірних відносин // Підприємництво, господарство і право. - 2005. - №12. - С. 7 - 13.

18. Мілаш В.С. Місце підприємницького комерційного договору в механізмі правового регулювання ринкових відносин // Проблеми законності. - 2006. - №77. - С. 14 - 21.

19. Мілаш В.С. До питання про функції підприємницького комерційного договору // Право України. - 2006. - №2. - С. 50-54.

20. Мілаш В.С. Проблема визначення предмета договорів про надання послуг, що опосередковують підприємницький оборот // Проблеми законності. - 2006. - №78. - С. 58 - 66.

21. Мілаш В.С. Про співвідношення термінів «оборотоздатність» і «товароздатність» у контексті визначення об'єкта підприємницького комерційного договору // Проблеми законності. - 2006. - №79. - С. 79 - 85.

22. Мілаш В.С. Питання співвідношення категорій «потреба», «інтерес», «мета» в контексті підприємницького комерційного договору // Проблеми законності. - 2006. - №80. - С. 72 - 78.

23. Мілаш В.С. Про підстави недійсності підприємницького комерційного договору // Вісник господарського судочинства. - 2006. - №2. - С. 194 - 204.

24. Мілаш В.С. Інтелектуальна власність в сфері договірної діяльності господарюючих суб'єктів // Підприємництво, господарство і право. - 2006. - №6. - С. 3-9.

25. Мілаш В.С. Непрофесійний комерсант як сторона підприємницького комерційного договору // Право України. - 2006. - №7. - С. 63 - 67.

26. Мілаш В.С. До питання про шляхи вдосконалення господарсько-правового регулювання відносин, що виникають у сфері ринкового обміну // Підприємництво, господарство і право. - 2006. - №8. - С. 73 - 77.

27. Мілаш В.С. Інформація як об'єкт підприємницького комерційного договору Проблеми законності. - 2006. - №81. - С. 76-84.

28. Мілаш В.С. Про сутнісні елементи юридичної конструкції «договір» // Вісник Академії правових наук України. - 2006. - №4. - С. 146 - 156.

29. Мілаш В.С. Проблеми визначення галузевої природи комерційного договору // Право України. - 2007. - №3. - С. 124 - 127.

30. Мілаш В.С. Про розвиток господарсько-правового регулювання договірних відносин // Підприємництво, господарство і право. - 2007. - №5. - С. 36 - 40.

31. Мілаш В.С. Нові підходи до визначення договору в господарському праві // Право України. - 2007. - №9. - С. 31 - 36.

Размещено на Allbest.ru