Загальнотеоретичні проблеми нормативності актів судової влади
Нормативність актів судової влади в умовах конституційної демократії та у контексті застосування принципів права, основні концепції обмеження її можливостей. Порядок визнання нормативності актів в англосаксонській та романо-германській правовій сім’ї.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | автореферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 25.09.2015 |
| Размер файла | 80,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Загальнотеоретичні проблеми нормативності актів судової влади
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук
Загальна характеристика роботи
Актуальність теми дослідження. Вивчення проявів нормативності актів судової влади у системі юридичних актів є конче важливим на сучасному етапі розбудови правової держави, здійснення судово-правової реформи в Україні та необхідно для розвитку наукової основи подальшого зміцнення незалежності судової влади. Критичне ставлення науковців та державних діячів до суддів, які беруть участь у процесі формування права, а також заперечення нормативного впливу їх рішень, призводить до руйнування єдності судової практики, однаковості застосування норм права судами, а також уповільнює становлення в Україні незалежної судової влади.
Відповідно до поширених поглядів лише органи законодавчої та виконавчої гілок влади беруть участь у здійсненні правотворчої функції держави, а суди тільки застосовують право, а не формують його. Традиційно за судами не визнається роль у формуванні права навіть у випадку, коли під час здійснення правосуддя шляхом прийняття актів судової влади заповнюються прогалини та вирішуються колізії у законодавстві, надається тлумачення правових норм. Особливо це стосується застосування правових норм неоднозначного та оцінного змісту.
Відомо, що загальна заборона суддям брати участь у формуванні права походить з часів кодифікації Юстиніана та Великої Французької революції, а також обумовлена основними ідеологічними постулатами радянської правової системи. Уявлення про те, що суди повинні лише застосовувати правові норми та не відхилятися від їх буквального змісту, особливо під час їх тлумачення, вже не відповідає сучасному правовому розвитку, що склався у країнах розвинутої демократії, зокрема у європейських країнах, особливо з другої половини ХХ століття.
Нині у країнах англосаксонської та романо-германської правової сім'ї стає помітнішою загальна тенденція щодо розуміння важливої ролі суду у формуванні права під час здійснення правосуддя, що досягається у результаті визнання нормативності актів судової влади (судовий прецедент, усталена судова практика, правоположення, правова позиція). Тому найактуальнішим у сучасних умовах розвитку правових систем є вивчення нормативності актів судової влади, історичних причин виникнення та посилення впливу цієї нормативності, а також юридичної природи цих актів з урахуванням важливої ролі суду в процесі формування права, що постійно зростає.
Необхідність всебічного наукового дослідження нормативності актів судової влади значно підсилюється вивченням практики Європейського суду з прав людини, інших міжнародних юрисдикційних органів, а також основних напрямів впливу цієї практики на українську правову систему та на процес правозастосування.
Основою вивчення нормативності актів судової влади є методологія та порядок дії прецедентного права у країнах англосаксонської правової сім'ї, а також її еквіваленту в країнах романо-германського права - концепції «усталеної судової практики» з урахуванням напрацювань вітчизняних правознавців.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом науково-дослідницьких робіт кафедри теорії держави і права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в межах державної цільової комплексної програми «Загальнотеоретичні проблеми правотворення та правозастосування в умовах формування правової держави» (державна реєстрація №0106u002283).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення закономірностей виникнення та збільшення нормативного впливу актів судової влади у процесі правотворення та правозастосування у світовій та українській практиці, а також посилення ролі суду при формуванні права.
Відповідно до поставленої мети вважається необхідним вирішення таких завдань:
- проаналізувати історичне походження нормативності актів судової влади;
- дослідити явище нормативності актів судової влади з позицій основних шкіл права, а також еволюцію поглядів на це явище у вітчизняному правознавстві;
- розглянути нормативність актів судової влади в умовах конституційної демократії та у контексті застосування принципів права;
- дослідити основні концепції обмеження нормативних можливостей актів судової влади;
- розглянути прояви нормативності в системі юридичних актів судової влади, а також специфіку інтерпретаційних актів судової влади у контексті їх нормативності, надати класифікацію актів судової влади;
- вивчити досвід зарубіжних країн щодо визнання нормативності актів судової влади, дослідити методологічну основу прецедентного права, його структуру та порядок дії в англосаксонській та романо-германській правовій сім'ї, у доктрині та практиці Російської імперії та СРСР, розглянути судовий прецедент як джерело міжнародного права;
- вивчити та узагальнити прояви нормативності у системі актів судової влади України.
Об'єктом дослідження є міжнародно-правові та внутрішньонаціональні юрисдикційні відносини, що складаються у результаті здійснення судами правосуддя.
Предметом дослідження є загальні закономірності участі суддів у процесі формування права.
Методи дослідження. Для одержання достовірних наукових результатів у дисертації застосовувалась система філософсько-світоглядних, загально-наукових та спеціально-наукових методів для виявлення особливостей правозастосування та ролі судової влади у процесі формування права, поширення впливу нормативності актів судової влади у системі юридичних актів. За допомогою цих методів у дисертаційному дослідженні розкривається явище нормативності як особливість юридичної природи актів судової влади.
За допомогою діалектичного методу проаналізовано основні закономірності поширення нормативності актів судової влади як за стародавніх часів, так й вплив нормативності цих актів у правових системах у контексті їх системного розвитку та поширення цього явища з метою становлення більш досконалого механізму правового регулювання, виявлення специфіки цього явища у сучасних правових системах. Історико-правовий підхід використовувався у процесі аналізу історичних подій та зміцнення судочинства у різних країнах, узагальненні доктринальних поглядів на роль судді у процесі формування права протягом різних історичних періодів. Методи юридичного позитивізму та природного права використовувалися для аналізу різних поглядів на роль судді у процесі правозастосування, при аналізі специфіки інтерпретаційних актів судової влади та судової дискреції, впливу судді на визначення змісту принципів права. Формально-догматичний метод використовувався при аналізі відповідних повноважень судової влади, вітчизняних нормативно-правових актів, нормативно-правових актів іноземних країн та міжнародних договорів, а також при аналізі правових позицій, що містяться у судових рішеннях судів різних юрисдикцій. Функціональний метод широко використовувався при аналізі діяльності міжнародних та національних юрисдикційних органів, особливо у контексті аналізу закономірностей посилення нормативного впливу актів цих органів. Аксіологічний підхід дозволив встановити посилення нормативного впливу актів органів конституційної юрисдикції, що прийняті у процесі безпосереднього судового захисту конституційних прав людини та основних свобод, а також вивчення ролі суддів у процесі захисту цінностей правової системи. Метод системно-структурного аналізу застосовувався при наданні загальної характеристики правових актів, класифікації актів судової влади та судових прецедентів та під час дослідження порядку функціонування судової системи. Порівняльно-правовий метод використовувався при вивченні законодавства та судової практики інших країн щодо питання нормативності актів судової влади та ролі суду у процесі формування права. Телеологічний метод дозволив розкрити специфіку нормативності інтерпретаційних актів судової влади.
У дисертаційному дослідженні вивчались аспекти діяльності судової влади та питання авторитету її рішень на підставі поглядів видатних мислителів минулого: Ф. Бекона, У. Блекстоуна, М. Вебера, Г. Гегеля, О. Голмса, Г. Гроція, А. Дайсі, Л. Дюгі, Б. Кардозо, Г. Кельзена, Г. Лаутерпахта, Д. Локка, Ш. Монтеск'є, Д. Остіна, Р. Паунда, А. Токвілля, М. Цицерона.
Науково-теоретичною основою теоретичного дослідження стали праці учених, які заклали доктринальні основи дослідження нормативного впливу актів судової влади на суспільні відносини, а також вивчали загальнотеоретичні основи діяльності судової влади. Зокрема, йдеться про таких українських вчених-правознавців та суддів, як О. Беляневич, В. Бринцев, Є. Бурлай, М. Буроменський, В. Буткевич, С. Вільнянський, П. Євграфов, А. Заєць, М. Козюбра, А. Колодій, В. Комаров, Б. Малишев, П. Мартиненко, Г. Мурашин, П. Недбайло, О. Петришин, С. Погребняк, П. Рабінович, М. Савенко, А. Селіванов, С. Серьогіна, О. Скрипнюк, І. Сліденко, В. Смородинський, В. Тацій, П. Ткачук, В. Тихий, Ю. Тодика, Д. Хорошковська, Г. Христова, М. Цвік, В. Шаповал, Ю. Шемшученко, Г. Шмельова, Ю. Щокін; а також російських учених: С. Алексєєв, М. Байтін, С. Боботов, Н. Богданова, І. Бліщенко, Є. Васьковський, М. Вітрук, М. Вопленко, А. Венгеров, Г. Гаджієв, О. Градовський, П. Гук, Г. Демченко, С. Дністрянський, С. Загайнова, С. Зивс, В. Зорькін, Д. Керімов, М. Коркунов, В. Кряжков, В. Лазарєв, В. Лебедєв, Я. Магазінер, М. Марченко, А. Міцкевич, В. Нерсесянц, Л. Петражицький, А. Піголкін, Й. Покровський, Є. Сем'янов, Б. Топорнін, Ю. Тіхоміров, В. Туманов, Т. Хабрієва, О. Черданцев, В. Четвернін, Г. Шершеневич та інші.
Відповідно до предмета, об'єкта, мети і завдань дослідження використовувалися також й праці зарубіжних учених: Б. Аккермана, Р. Алекси, О. Амара, Р. Арнольда, А. Барака, Д. Белла, Г. Бермана, У. Бернама, О. Бікеля, Д. Борвіка, Р. Борка, В. Брюггера, Г. Векслера, Р. Вестербрука, М. Віле, С. Волласа, М. Гадсона, Д. Галлігана, Ф. Гайека, Д. Гаррісона, Г. Гарта Д. Гергета, О. Германна, С. Гжегорчіка, Т. Грея, К. Гюнтера, Р. Давіда, Р. Дворкіна, Д. Доусона, Л. Еннекцеруса, Д. Елі, В. Зейдлера, С. Калабрезі, М. Каппелетті, Д. Кеннеді, Д. Коммерса, Г. Крента, Д. Крісті, Р. Кросса, У. Маккорміка, Д. Меррімена, М. Перрі, О. Печеніка, Г. Поттера, Д. Пратара, Г. Радбруха, В. Ренквіста, Н. Рулана, Р. Саммерса, М. Сінклейра, А. Стоуна, М. Ташнета, Т. Трідімаса, М. Тропера, Д. Фінніса, Д. Фіцморіса, С. Форда, М. Фрімена, Л. Фуллера, Ю. Хабермаса, Т. Хартлі, Г. Хаусманінгера, А. Шайо, Ю. Шейні та інших.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що ця наукова праця є першим в українській юридичній науці монографічним загальнотеоретичним дослідженням особливостей становлення та поширення нормативного впливу актів судової влади, проявів нормативності в системі юридичних актів судової влади, вивченням теоретичних основ нормативності цих актів. Особистим внеском автора є розробка понять та класифікацій загальнотеоретичної концепції нормативності актів судової влади, підстав та основ нормативного впливу актів судової влади у межах правової системи на сучасному етапі розвитку, зокрема в Україні, вивчення основних закономірностей посилення нормативного впливу цих актів з урахуванням сучасної теорії судового прецеденту, надання класифікації актів судової влади та судових прецедентів.
Висновки, поняття та положення дисертації, що мають концептуальний характер та важливе для практики значення, обґрунтовано на основі особистих досліджень автора та виносяться на захист.
Уперше в українській юридичній науці:
1. Проведений системний аналіз ролі суду в процесі формування права у світовій та українській практиці, у результаті чого доведено, що ця роль є субсидіарною та обумовлена вимогами здійснення правосуддя.
2. Надана основна класифікація актів судової влади залежно від таких критеріїв: за змістом; за функціональним призначенням у правовому регулюванні; за видами судочинства та за юрисдикцією суду; за інстанційністю; за суб'єктами, що їх приймають; за адміністративно-територіальним поділом; за складом суду; за характером застосування норм права; за реалізацією функцій судової влади; за формою зовнішнього об'єктивування результатів; за ступенем обов'язковості; за юридичними властивостями та залежно від обставин справи.
3. Розроблена загальнотеоретична концепція нормативності актів судової влади у контексті застосування правових норм, наведені основні відмінності нормативності актів судової влади від нормативно-правових актів, до яких належать: обмеженість нормативної дії цих актів (лише для суддів, а не для всіх суб'єктів права, за виключенням актів конституційного суду); здебільшого обов'язковість цих актів встановлюється у судовій практиці, а не на законодавчому рівні; нормативну силу має не акт судової влади загалом, а та його частина, що містить правоположення (правову позицію) за умов повторюваності фактичних обставин та правовідносин; рівень нормативності тісно пов'язаний з фактичними обставинами справи, а доведення різниці між цими обставинами під час вирішення аналогічної справи істотно знижує рівень нормативності.
4. Висвітлено історичні причини нормативності актів судової влади, до яких належать: необхідність дотримання звичаїв, що визнавались у судових рішеннях; централізація державної влади, ієрархічність судової системи та відкритість судочинства. Також визначені причини поширення нормативного впливу актів судової влади у сучасних правових системах, зокрема в українській правовій системі, з-поміж яких слід назвати: необхідність забезпечення єдності судової практики та однаковості застосування норм права судами; належне застосування правових норм та здійснення суддівського тлумачення; необхідність гарантування реалізації конституційних норм як норм прямої дії; безпосередній судовий захист конституційних прав та свобод; заповнення прогалин та усунення колізійності законодавства.
5. Наголошується, що судова дискреція впливає на нормативність актів судової влади, позаяк суд наводить аргументи та встановлює критерії прийняття рішення у результаті вибору з кількох правомірних варіантів, що має нормативне значення; це саме стосується суддівського тлумачення, коли суд робить вибір між способами тлумачення правових норм, між кількома значеннями слів тощо, яке набуває обов'язкової сили через нормативність тих актів, у яких воно міститься.
6. Обґрунтовано висновок про те, що суд під час застосування принципів права (особливо це стосується принципів конституційного рівня) розширює їх зміст та формулює певні суддівські стандарти їх застосування.
7. Проведено системний аналіз нормативності актів судової влади у межах доктринальних поглядів основних шкіл права та в історичній перспективі.
8. Наведені причини поширення нормативного впливу актів конституційного суду (верховенство конституції, пряма дія конституційних норм, безпосередній судовий захист конституційних прав та свобод, офіційне тлумачення Конституції та законів).
9. Вперше у вітчизняній науці проаналізовано основні доктрини суддівського обмеження (самообмеження), зокрема, сформульовані основи доктрини «політичного питання».
10. Доведено, що явище нормативності актів судової влади в українській правовій системі відображає термін «правова позиція», прототипом якої у вітчизняній науці був термін «право положення», а вживання терміна «судовий прецедент» є некоректним в умовах української правової системи; звертається увага на те, що термін «правова позиція» слід вживати щодо характеристики нормативності всіх актів судової влади, а не тільки актів конституційного суду.
11. Сформульовано висновок про порядок дії актів офіційного тлумачення у контексті аналізу їх нормативного впливу на правову систему.
12. Досліджується нормативність актів судової влади в Україні (конституційний суд, загальні та спеціалізовані суди).
По-новому:
1. Наведено обґрунтування того, що явище нормативності актів судової влади виникає з метою забезпечення якісного здійснення правосуддя, поширюється зі зміцненням судової системи, обумовлено вимогами забезпечення єдності судової практики та однаковості застосування норм права судами, що невід'ємно від процесу здійснення правосуддя та нормоконтролю, а також реалізацією принципів правової визначеності, рівності та довіри до права.
2. Сформульовано визначення поняття «судова правотворчість», вживання якого у сучасній науці є результатом визнання нормативності актів судової влади, які складають судову практику, усталену судову практику (jurisprudence constante), або в яких міститься судовий прецедент, правова позиція, правоположення; наголошується, що радянська теорія правоположень була фактичним визнанням нормативності актів судової влади у той період.
3. Доведено, що визнання нормативності актів судової влади у країнах романо-германської правової сім'ї, а також в Україні обумовлено вимогами судочинства та принципом верховенства права.
4. Наведені аргументи на користь того, що визнання нормативності актів судової влади не суперечить принципу поділу влади, досліджено вплив політичного режиму конституційної демократії на нормативність актів конституційного суду.
5. Уточнюється класифікація прецедентів, визначається специфіка дії прецедентного права в умовах англо-саксонської та романо-германської правової сім'ї та у міжнародному і європейському праві.
6. Наводиться методологія прецедентного права, розглядається порядок його формування, перегляду та скасування, специфіка формулювання ratio decidendi, його зміст та критерії відокремлення від obiter dicta, проведено аналіз судових рішень majority та plurality, а також окремих думок суддів та їх вплив на рівень нормативності актів судової влади, розкривається порядок дії доктрини stare decisis (з лат. «дотримуватись того, що вже вирішено») та підстави перегляду судових прецедентів.
7. Акцентується увага на тому, що в умовах англо-саксонської правової сім'ї обов'язковість прецедентного права заснована на доктрині stare decisis, тоді як у країнах романо-германської правової сім'ї - на конституційних принципах рівності, правової визначеності та довіри до права.
8. Доведено, що нормативність актів судової влади пов'язана з реалізацією принципів незалежності, недоторканості та безсторонності судової влади та гарантіями їх здійснення в умовах правової системи, що заснована на принципі верховенства права.
9. Звертається увага, що інтерпретаційні акти судової влади також можуть мати нормативний зміст, причому як й інтерпретаційні акти у результаті надання офіційного тлумачення, так й рішення судів у конкретних справах.
10. Доведено, що за умов конституційної демократії визнається природно-правовий підхід та судова участь у визначенні юридичної природи та змісту конституційних прав та свобод з метою забезпечення їх безпосереднього судового захисту.
11. Надано основні характеристики судового прецеденту як джерела міжнародного права. Отримали подальший розвиток ідеї про субсидіарний характер міжнародного правосуддя, яке у галузі прав людини здійснюється на підставі універсальної концепції прав людини.
12. Підкреслено, що навіть в умовах відсутності нормативного закріплення обов'язковості на міжнародному рівні судовий прецедент діє фактично й впливає на діяльність як самих міжнародних юрисдикційних органів, так і на суб'єктів міжнародного права, а також на національні правові системи, тому акти міжнародних юрисдикційних органів можуть мати нормативний зміст.
13. Звертається увага, що нормативність актів конституційних судів тісно пов'язана з повноваженнями цих судів щодо контролю за відповідністю нормативно-правових актів (законів) Конституції та здійсненням офіційного тлумачення, а також надання їм юрисдикції щодо захисту конституційних прав та свобод безпосередньо на підставі Конституції з ефектом безпосередньої дії; ця нормативність ґрунтується на правових позиціях.
14. Доведено, що нормативність актів загальних і спеціалізованих судів обумовлена вимогами правової системи щодо забезпечення єдності судової практики та однаковості застосування норм права, тісно пов'язана з відповідними повноваженнями стосовно здійснення правосуддя, які полягають у тому, що вищі суди можуть скасувати, переглянути або змінити рішення нижчих, якщо останні не відповідають порядку мотивації (правоположенням), котрі сформульовані у рішеннях вищих судів.
Набули подальшого розвитку ідеї та положення:
- про те, що акти судової влади у конкретних справах можуть мати нормативне значення, у зв'язку з чим необхідне проведення комплексу заходів із систематизації та офіційного опублікування цих рішень, їх всебічне вивчення юристами-практиками та студентами вищих юридичних навчальних закладів;
- про зв'язок нормативності цих актів із правозастовчою практикою та фактичною повторюваністю правовідносин в аналогічних обставинах; така нормативність ґрунтується на мотивувальній частині актів судової влади;
- про те, що нормативність актів судової влади не можна ототожнювати з нормами права, які містяться у нормативно-правових актах;
- про обумовленість нормативності актів судової влади необхідністю тлумачення правових норм у процесі правозастосування, вирішення проблемних питань колізійності законодавства, заповнення прогалин, застосування аналогії права тощо;
- про історичну тенденцію тісного зв'язку нормативності актів судової влади з судовим прецедентом, який набув поширення у країнах англо-саксонського права з урахуванням того, що тенденція слідування порядку суддівської мотивації у раніше прийнятих рішеннях є помітною майже в усіх правових системах світу.
Практичне значення одержаних результатів спрямовано на подальший розвиток загальної теорії держави і права, поглиблення знань про особливості функціонування судової влади зі здійснення правосуддя в умовах правової держави та участі суду в процесі формування права, що можуть стати основою для подальшого розвитку концепції нормативності, для подальшого провадження в Україні судової та правової реформ, вивчення нормативного змісту актів судової влади, зміцнення єдності судової практики та однаковості застосування норм права судами, а також стати методологічною основою для вивчення особливостей судової практики галузевими юридичними науками;
- висновки та пропозиції, що містяться у дисертації, можуть бути використані при розробці концепції судової реформи та нормативно-правових актів щодо вдосконалення судочинства, при вдосконаленні функціонування єдиного реєстру судових рішень та вирішенні питання про офіційне опублікування важливих актів судової влади, що мають нормативний зміст;
- запропоновані рекомендації можуть сприяти вдосконаленню процесу здійснення судочинства, а також діяльності органів державної влади;
- висновки та окремі положення дисертації можуть бути використані при підготовці підручників та навчальних посібників з теорії держави і права, історії вчень про державу і право, порівняльного права, а також стати основою для спеціального факультативного курсу «Судове право».
Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана та обговорена на кафедрі теорії держави і права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
Результати дослідження доповідалися на міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях, зокрема, на Науково-практичній конференції «Судова практика у справах за позовами до ЗМІ» (Київ, 13-14 травня 1999 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики» (Київ, жовтень 1999 р.), Науково-практичній конференції «Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом» (Київ, жовтень 1999 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми формування правової держави в Україні» (Харків, 11-12 листопада 2000 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Права людини в Україні: стан, проблеми, перспективи» (Київ, 4-5 вересня 2002 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Судовий захист свободи слова і інформації в Україні - наближення до європейських стандартів» (Ялта, 9-12 вересня 2002 р.), Міжнародній науковій конференції «Східна культура та права людини» (Пекін, 29-31 жовтня 2002 р.), Міжнародній науковій конференції «Методологічні проблеми правової науки» (Харків, 13-14 грудня 2002 р.), Міжнародній науковій конференції «Європейське право сьогодні: наука, освіта, практика» (Львів, 21 березня 2003 р.), Міжнародній науковій конференції «Національна програма адаптації законодавства України до права ЄС у контексті розширення ЄС» (Київ, 22 квітня 2003 р.), Міжнародній науковій конференції «Тенденції розвитку конституційного права Європи на початку ХХІ століття» (Регенсбург, 20-21 червня 2003 р.), Міжнародній науковій конференції «Європейське конституційне право як результат загальноправового розвитку розширеного ЄС» (Регенсбург, 11-12 червня 2004 р.), 11 щорічної конференції Національного університету «Києво-Могилянська академія» «Дні науки НаУКМА» (Київ, 24-28 січня 2005 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Конституційний Договір ЄС - що це для громадян Європи?» (Таллін, 18 березня 2005 р.), Міжнародній науковій конференції «Європеїзація та демократизація: південноєвропейський досвід та перспективи для нових держав-членів розширеної Європи» (Флоренція, 16-18 червня 2005 р.), Науково-практичній конференції «Проблеми теорії і практики законотворчості в контексті формування громадянського суспільства» (Київ, 19 грудня 2005 р.), 12 щорічної конференції Національного університету «Києво-Могилянська академія» «Дні науки НаУКМА» (Київ, 23-27 січня, 2006 р.), Міжнародній науковій конференції «Порівняльне правознавство на пострадянському просторі: сучасний стан і перспективи розвитку» (Сімферополь, 27-29 квітня 2006 р.), Міжнародній науковій конференції «Супранаціональна інтеграція та національна ідентичність» (Регенсбург, 23-24 червня 2006 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Виконавче провадження: стан та перспективи» (Київ, 21 лютого 2007 р.), Науково-практичній конференції «Проблеми та перспективи класичного конституціоналізму в Україні» (Київ, 25 червня 2007 р.), Міжнародній науковій конференції «Європейська політика сусідства як інструмент трансформації, апроксимаціії та інтеграції: приклад України» (Регенсбург, 27-28 червня 2007 р.), Міжнародній науковій конференції «Національна та регіональна ідентичність і супранаціональна інтеграція: конституційні зміни та зміни, що стосуються ЄС у Південно-Східній Європі» (Регенсбург, 29-30 червня 2007 р.), Міжнародній науковій конференції «Демократія та право: проблеми взаємовпливу та взаємозалежності» (Київ, 26 жовтня 2007 р.).
Результати дослідження використані при розробці навчальних програм та методичних рекомендацій, читанні лекцій та проведенні семінарських занять з навчальних курсів «Теорія держави і права», «Історія вчень про державу і право», а також під час написання відповідних глав підручника «Історія вчень про державу і право» та навчального посібника «Свобода вираження».
Публікації. Основні теоретичні положення дисертації викладено у публікаціях здобувача, з-поміж яких п'ять індивідуальних монографій: «Судова правотворчість: світовий досвід і перспективи в Україні» (Київ, 2007. - 640 с.), «Судовий захист прав людини: практика Європейського суду з прав людини у контексті західної правової традиції» (Київ, 2006. - 848 с.), «Свобода вираження поглядів: практика Європейського суду з прав людини у порівняльній перспективі» (Київ, 2005. - 192 с.), «Порівняльне прецедентне право з прав людини» (Київ, 2002. - 344 с.), «Основи конституційної юриспруденції» (Київ, 2001. - 302 с.), у 24 статтях, опублікованих у фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України, 9 тезах доповідей на наукових і науково-практичних конференціях.
Структура дисертації. Відповідно до мети, предмета і завдань дослідження дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, поділених на підрозділи, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації 433 сторінки, основний текст - 374 сторінки. Кількість використаних джерел - 665.
Основний зміст роботи
судовий право нормативність англосаксонський
У Вступі наводиться загальна характеристика роботи, обґрунтовується актуальність теми дослідження і характеризується стан її розробки, визначається об'єкт, предмет, мета і завдання дослідження, його методологічні основи, висвітлюється наукова новизна, теоретичне та практичне значення одержаних результатів роботи, вказуються дані про апробацію результатів дослідження і публікації.
Розділ 1 «Прояви нормативності в системі юридичних актів судової влади» складається з п'яти підрозділів, у яких надається аналіз нормативності у контексті системи актів судової влади з урахуванням загальної характеристики правових актів та актів правозастосування, пропонується визначення поняття та видів актів судової влади, досліджується еволюція поглядів у вітчизняному правознавстві на явище нормативності з урахуванням визнання судової практики джерелом права та специфіки інтерпретаційних актів судової влади.
У підрозділі 1.1. «Загальна характеристика правових актів» надається визначення поняття «нормативно-правовий акт» та його основні відмінності від індивідуально-правового акта. Звертається увага, що акти судової влади є актами застосування норм права, але у певних випадках вони набувають ознак нормативності, тобто правові позиції, що містяться у цих актах, є обов'язковими для судової влади при вирішенні справ аналогічного характеру та неодноразово повторюються у наступних рішеннях. Вибір форми акта має важливе юридичне значення у контексті юридичних наслідків, що очікується органом, який видав цей акт.
Залежно від певних критеріїв наводиться класифікація правових актів. Наголошується, що правозастосування - це спосіб реалізації правових приписів (норм права) у процесі діяльності відповідних органів у межах власної компетенції, що спричиняє певні правові наслідки для конкретних суб'єктів права. У цьому процесі відбувається індивідуалізація загального правила поведінки (норми права) з урахуванням фактів та життєвих обставин.
Існують загальні вимоги до структури актів застосування права, які складаються зі вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частини. Нормативність актів судової влади пов'язана із правозастовчою специфікою та фактичною повторюваністю правовідносин в аналогічних обставинах та ґрунтується, як правило, на мотивувальній частині акта правозастосування.
У підрозділі 1.2. «Поняття та види актів судової влади» розглядаються акти судової влади як акти застосування норм права, що прийняті у результаті здійснення правосуддя. У правовій державі суд вирішує практично всі суперечки між суб'єктами права, що мають правовий зміст, а юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникають у державі. Судова влада відрізняється єдиним статусом та особливим режимом діяльності її носіїв - суддів. Особливість режиму діяльності суддів визначається такими конституційними принципами, як їх незалежність та недоторканість, обіймання суддівської посади безстроково тощо. Специфіка судової влади полягає в особливій процедурі - процесуальній формі здійснення її повноважень, яка встановлюється спеціальними нормативно-правовими актами (процесуальними кодексами).
Під актом судової влади слід розуміти різновидність правозастосовчого правового акта, що приймається у результаті правозастосовчої діяльності суду в документальній формі відповідно до норм процесуального права та спрямована на досягнення юридичного результату. Загальновживаним в юридичній літературі є також термін «судовий акт» або «судовий акт застосування норм права», що є синонімами. Запропоноване визначення поняття «акт судової влади» стосується лише функції судової влади зі здійснення правосуддя, хоча поняття «судова влада» є ширшим, й класифікація її актів, надана у дисертаційному дослідженні, охоплює всі її прояви.
Виходячи з наданої класифікації, вивчати питання нормативності актів судової влади необхідно з урахуванням юридичної природи актів застосування та інтерпретаційних актів судової влади, які містять у своїх мотивувальних та резолютивних частинах відповідні положення, що дозволяє вести мову про їх нормативну природу.
У підрозділі 1.3. «Нормативність актів судової влади: еволюція поглядів у вітчизняному правознавстві» всебічно аналізуються погляди вчених на це явище. За загальним доктринальним підходом акти судової влади - це акти застосування норм права, тому вони не можуть бути нормативно-правовими актами. Заперечення нормативності також ґрунтується на основних ознаках джерела права, до яких належить формальна визначеність, обов'язковість, нормативність та загальновідомість.
Те, що судовий прецедент - джерело права у країнах англо-саксонської правової сім'ї не викликає жодних дискусій. Водночас судовий прецедент за своїм змістом є складовою мотивувальної частини акта судової влади. Схожі тенденції починають складатися й в українській правовій системі саме у частині визнання за актами судової влади їх нормативної характеристики за аналогією з прецедентним правом. Історичний вплив, котрий ґрунтується на особливій природі здійснення правосуддя та вимог справедливості, які полягають у тому, що аналогічні справи повинні вирішуватися аналогічно, призводить до обов'язкового врахування судами раніше прийнятих рішень (правових позицій) у конкретних справах у аналогічних ситуаціях, що надає таким актам судової влади нормативний характер.
Він проявляється в обов'язковості правових позицій (правоположень), що сформульовані в актах судової влади не тільки для сторін у справі, а й для попередньо невизначеного кола суб'єктів права, а також неоднократності застосування цих правових позицій при вирішенні аналогічних справ. Цим правовим позиціям належать спільні нормативні ознаки, які нагадують ознаки нормативно-правових актів: неконкретність адресата, можливість неодноразового застосування припису, збереження дії припису незалежно від його виконання. Це саме стосується роз'яснень, що надаються у постановах Пленуму Верховного Суду України та спеціалізованих судів.
Феномен нормативності актів судової влади досліджувався й радянською юридичною наукою. З метою наукової кваліфікації цієї нормативності було введено поняття «право положення», під яким розумілися загальні положення, сформульовані у процесі правозастосовчої діяльності відповідних органів, які носять загальний та підзаконний характер, а також містять конкретизуючі правові норми щодо тих або інших однорідних фактичних складів.
Визнавалося також, що правоположення створюються у процесі судової діяльності, у зв'язку з чим вони більш тісно пов'язані з фактичними обставинами на відміну від правових норм та знаходять своє вираження у певних формах - керівних роз'ясненнях Пленумів Верховних Судів (СРСР та союзних республік), а також рішень судів у принципових, важливих правових питаннях. Отже, цей термін відображав, по суті, правотворчий характер судової практики у радянській правовій системі.
Також можна побачити, що термін «право положення» є синонімом терміна «правова позиція», який використовується для характеристики діяльності конституційних судів у пострадянських країнах та відображає загальносвітову тенденцію впливу методології прецедентного права на порядок суддівської мотивації. Ця тенденція спрямована на широке визнання нормативності актів судової влади, а також відображає явище «розширеного» (правотворчого) тлумачення конституційних норм при наданні обґрунтування рішення. Термін «правова позиція» характеризує явище нормативності актів судової влади вже в умовах сучасної української правової системи, коли певна частина мотивації суду, де обґрунтовуються причини (не) конституційності законів, висновки, яких дійшов суд при наданні офіційного тлумачення, суддівського розуміння норм права тощо стає обов'язковим не тільки для сторін у справі або для суб'єкта права на конституційне подання та звернення, а й опосередковано для всіх суб'єктів права. У дисертації також надаються найважливіші характеристики правових позицій.
Всебічне визнання нормативності актів судової влади у різних країнах призвело до вживання у науковому обігу терміна «судова правотворчість» та «судове право», що відображає явище нормативності актів судової влади у тих випадках, коли судді у процесі застосування, тлумачення норм права, заповнення прогалин, вирішення колізій формулюють нові правоположення (правові позиції) як частину мотивації акта судової влади, що стають обов'язковими для самого суду при вирішенні аналогічних справ. Таким чином, цією термінологією охоплюється процес здійснення судовою владою правотворчої функції.
У підрозділі 1.4. «Судова практика як джерело права» звертається увага, що в країнах континентальної Європи для відображення нормативності актів судової влади здебільшого вживається термін «усталена судова практика», а не «судовий прецедент». Ці поняття відображують один й той самий феномен визнання нормативності актів судової влади, але у різних історичних та соціальних умовах. Українська правова система загалом слідує загальноєвропейським та російським тенденціям, коли дискусія стосовно загальної обов'язковості судових рішень розвивається на основі поняття «судова практика», вказуючи на необхідність наявності певної кількості однотипних судових рішень або роз'яснень суду з правових питань.
Судова практика розглядається як у широкому вимірі, тобто мається на увазі вся діяльність органів судової влади, що втілюється у прийнятті юридичних актів, так й у вузькому, тобто як створення певних правоположень нормативного характеру.
Слід також наголосити на ролі судової практики у процесі конкретизації законів, й у цьому вона доповнює законодавця, точніше вона стає джерелом права у випадку «бездіяльності» законодавця, коли у нормативно-правових актах містяться прогалини, їх текстуальне викладення є неоднозначним для розуміння, суперечливим та породжує проблеми під час правозастосування.
У підрозділі 1.5. «Специфіка інтерпретаційних актів судової влади» розглядається питання нормативності як спеціальних інтерпретаційних актів офіційного тлумачення, так й рішень судів у конкретних справах, особливо у разі, якщо правозастосовча функція суду органічно поєднується з інтерпретаційною.
Інтерпретаційному акту судової влади притаманні спеціальні юридичні характеристики, а саме: прийняття та подальша реалізація цього акта відбувається відповідно до принципів верховенства права та законності; цей акт існує паралельно з тими нормами права, що тлумачаться, й втрачає свою силу зі скасуванням цих норм, тобто поділяє їх «юридичну долю»; юридична сила цього акту залежить від юридичної сили норм права, що підлягають тлумаченню, та від місця нормативно-правового акта, що підлягає тлумаченню, у правовій системі.
В актах судової влади як результаті вирішення конкретної справи також можуть міститися правові позиції щодо розкриття змісту правових норм інтерпретаційного характеру, але у цьому разі рівень їх нормативності тісно пов'язаний з місцем суду в судовій системі та обумовлений інтересами правосуддя. Нормативність цих актів ґрунтується на інтерпретаційній функції суду та виявляється тільки у випадку наявності спору та у процесі розгляду справи.
У сучасних умовах розвитку правової доктрини та відповідної судової практики за актами судової влади, де надається тлумачення правових норм, визнається нормативний характер, що підсилюється необхідністю суддівського тлумачення неоднозначних положень нормативно-правових актів, визначення пріоритетності прав та свобод, забезпечення їх прямої дії, безпосереднє застосування принципів права тощо при здійсненні правосуддя. Особливу важливість цей висновок матиме при характеристиці конституційного судочинства, що, своєю чергою, пов'язано з «мінімальною визначеністю» конституційних положень.
Нормативне значення мають й акти судової влади, в яких надається офіційне тлумачення правових норм, ознаки якого надаються у дисертації. Слід мати на увазі, що навіть у разі казуального офіційного тлумачення, якщо роз'яснення суду діє у межах конкретної справи, воно має нормативне значення, тобто його дія не вичерпується цим випадком, позаяк неможливо надати тлумачення правовій нормі тільки для одного випадку. В процесі тлумачення суди створюють нові правоположення (розширюють зміст правової норми), й тому слід заборонити надавати їм зворотну дію як таку, що суперечить конституційним принципам верховенства права та принципу заборони зворотної дії законів.
Отже, думка про те, що офіційне тлумачення не містить правотворчі елементи, позаяк у теорії права правотворчість та тлумачення зазвичай розрізняються як самостійні форми юридичної практики, не враховує сучасний правовий розвиток. Він полягає у тому, що під час тлумачення правових норм з певною особливістю (оціночні, неоднозначні для розуміння тощо) суддя формулює певні правові положення, а відповідний акт суду має нормативні прояви.
Суддівський розсуд (дискреція) також невід'ємно пов'язаний із сучасним судочинством та з визнанням нормативності за актами судової влади, в яких судді роблять вибір з-поміж кількох правомірних варіантів вирішення справи, тобто створюють модель вирішення аналогічних справ у майбутньому.
Розділ 2 «Теоретичні основи нормативності актів судової влади» складається з шести підрозділів, у яких розглядається явище нормативності актів судової влади в історичній перспективі, з позицій основних шкіл права, в умовах конституційної демократії та у контексті реалізації принципу поділу влади, розглядаються основні стандарти застосування принципів права та концепції обмеження нормативних можливостей актів судової влади.
У підрозділі 2.1. «Історичне походження нормативності актів судової влади» викладається думка, що в основі нормативності цих актів лежить соціальний факт повторюваності певних суспільних відносин та специфіка людської природи: справедливим буде те судове рішення, яке не відрізняється від раніше прийнятого рішення за умов співпадіння фактичних обставини. З цього погляду помилково пов'язувати нормативність (судовий прецедент) лише зі становленням системи загального права у країнах англо-саксонської правової сім'ї, позаяк у силу людської природи прагнення суддів та державних діячів слідувати практиці своїх попередників або покладатися на власні раніше прийняті рішення простежується впродовж всієї історії людства. У дисертації наводяться відповідні приклади із історії стародавньої Греції, Єгипту, Риму та Китаю, досліджується відповідний вплив мусульманського та римського преторського права, права Київської Русі, школи середньовічних юристів доболонського періоду та постглоссаторів на визнання судового прецеденту та нормативності актів судової влади.
Виходячи з аналізу історичних джерел, можна дійти висновку, що нормативний характер актів судової влади визнається практично у всіх правових системах та походить від: 1) звичаїв (раніше прийняті судові рішення були доказом існування певного звичаю, а судова практика надавала звичаям правовий характер); 2) необхідності забезпечення централізації державної влади; 3) ідеї ієрархічності судової системи; 4) відкритості судочинства.
У підрозділі 2.2. «Явище нормативності актів судової влади з позицій основних шкіл права» аналізуються погляди представників шкіл правового позитивізму, природного права та соціологічної школи права.
Правовий позитивізм («командна теорія в праві») повністю заперечує правотворчу роль суддів у процесі прийняття судових рішень та не визнає нормативний зміст їх рішень. Це легко пояснюється тим, що діяльність такого роду суперечить волі суверена, яка втілюється у текстах нормативно-правових актів, та примушує суддів їх застосовувати без оцінки їх відповідності моральним вимогам та іншим критеріям.
Теорія природного права переконує в тому, що судді «відкривають право», яке завжди існувало у суспільстві та було «надпозитивним», тому акти судової влади, в яких застосовується природне право, мають нормативний вплив. Позаяк у сучасних умовах під природним правом розуміється здебільшого система неписаних правових принципів (встановлених судами в процесі здійснення правосуддя, а не законодавцем у нормативно-правових актах) як критеріїв визначення чинності позитивного права, воно отримує застосування як на найвищому національному (конституційному) рівні, так і на міжнародному (зазвичай у процесі діяльності міжнародних юрисдикційних органів). Рецепція природного права у сучасних правових системах прямо пов'язана з нормативністю судових актів та з інституційною спроможністю органів судової влади.
Соціологічна школа права перебуває у безпосередньому зв'язку зі школою природного права, а погляди на роль суддів та нормативного змісту їх рішень збігаються. Соціологічна школа права («правовий реалізм», школа «вільного права») підкреслює безпосередній зв'язок права з характером суспільних відносин. Представники цієї школи не ототожнюють право із законом, і приділяють увагу не стільки текстам нормативно-правових актів, скільки результатам їх реалізації та правозастосовчій практиці. Право формується не стільки законодавцем, скільки у процесі його застосування органами судової влади. Відтак, визнається нормативність актів судової влади, позаяк через акти правозастосування право стає більш гнучким та прилаштованим до вимог життя.
У підрозділі 2.3. «Нормативне значення актів судової влади та принцип поділу влади» наводяться контраргументи щодо головного доктринального твердження про те, що нормативність актів судової влади суперечить принципу поділу влади. Акцентується увага, що основне призначення принципу поділу влади у сучасному демократичному суспільстві є забезпечення політичної свободи та стабільного демократичного розвитку. Принцип поділу влади розуміється у параметрах жорсткої (класичної) та м'якої моделі. Традиційне заперечення нормативності актів судової влади засновано саме на вимогах жорсткої моделі. М'яка модель поділу влади припускає часткове виконання «органічних» або «титульних» функцій однієї гілки влади іншими гілками як елемент розвитку системи стримувань та противаг. Тому судові акти з позицій такого підходу до розуміння принципу поділу влади можуть мати нормативний характер, що необхідно для досягнення справедливості у судовому процесі та для гарантії свободи особи.
У підрозділі 2.4. «Нормативність актів судової влади в умовах конституційної демократії» наголошується на концептуальній різниці між режимами парламентської та конституційної демократії.
За умов парламентської демократії закон як вища форма права легітимізується законодавчим процесом, позаяк всі громадяни можуть потенційно взяти участь у його прийнятті через систему виборів, референдум, а також за допомогою політичного зв'язку народних депутатів зі своїми виборцями. Тому можливе визнання нормативного змісту актів судової влади у парламентській демократії зашкоджує легітимності законів, оскільки головним суб'єктом правотворчості є законодавчий орган.
...Подобные документы
Поняття судової влади та її співвідношення з іншими гілками влади. Основні ознаки судової влади, суд як орган судової влади. Поняття та ознаки правосуддя, правовий статус суддів в Україні. Розподіл влади та виділення судової влади як самостійної гілки.
реферат [30,7 K], добавлен 16.04.2010Судова влада як третя гілка влади, разом із законодавчою та виконавчою. Незалежність та самостійність судової влади у правовій державі. Призначення та повноваження судової влади. Особливості побудови судової системи у Сполучених Штатах та Франції.
реферат [17,6 K], добавлен 27.11.2010Судова влада як засіб стримування законодавчої і виконавчої влади від крайностей. Поняття судової влади і її співвідношення з іншими гілками влади. Основні ознаки судової влади. Суд як орган судової влади та його ознаки. Поняття та ознаки правосуддя.
курсовая работа [20,1 K], добавлен 10.11.2010Поняття та принципи судової влади: паритетності, справедливості, законності, доступності, незалежності, безсторонності, процедурності. Єдність судової системи і статусу суддів, територіальність, спеціалізація. Функціональні принципи судової влади.
курсовая работа [63,1 K], добавлен 22.02.2011Виокремлення та аналіз змісту принципів функціонування судової влади. Поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі. Оскарження до суду рішень чи дій органів державної влади. Засади здійснення судового конституційного контролю.
статья [351,1 K], добавлен 05.10.2013Роль юридичних актів, що приймаються органом конституційної юрисдикції. Особливості актів Конституційного Суду України, юридичний характер його рішень та висновків. Розуміння актів органу судового конституційного контролю як судового прецеденту.
реферат [14,3 K], добавлен 26.07.2011Джерела правового регулювання фінансування судової влади в Україні. Механізм належного фінансування судової гілки влади іноземних країн. Належне фінансування як ефективний засіб забезпечення незалежності, корупційних правопорушень у судовій гілці влади.
статья [14,0 K], добавлен 13.11.2017Основні напрямки правоохоронної діяльності. Компоненти поняття судової влади в Україні, засади її організації, повноваження та атрибути. Роль суду як органу державної влади. Структура судової системи України. Система засад здійснення судочинства.
реферат [17,4 K], добавлен 21.03.2009Створення системи державно-правових актів виконавчої влади, що забезпечують їх узгодженість на основі верховенства права - умова законності і правопорядку у суспільстві. Проблеми, які перешкоджають реформуванню адміністративної системи в Україні.
статья [9,2 K], добавлен 19.09.2017Виникнення та розвиток інституту, поняття, основні, загальні та специфічні ознаки судової влади. Форми реалізації, функції, теорія та принцип поділу влади на гілки. Основні положення судоустрою. Підходи до тлумачення поняття "судова влада".
курсовая работа [50,4 K], добавлен 22.02.2011Уряд – це колегіальний орган виконавчої влади, сфера його діяльності, основні права та обов'язки. Функції Ради Міністрів Польщі. Різновиди актів Уряду та обов'язковість їх виконання в державі. Відповідальність виконавчої влади перед Президентом, народом.
реферат [20,6 K], добавлен 27.06.2010Походження права як одна із проблем теоретичної юриспруденції, його сутність. Природа розподілу влади згідно теорії конституційного права. Структура законодавчої, виконавчої та судової систем України. Проблеми реформування органів державної влади.
курсовая работа [56,7 K], добавлен 02.11.2010Сутність органів влади; їх формування та соціальне призначення. Загальна характеристика конституційної системи України. Особливості органів виконавчої, судової та законодавчої влади. Поняття, види, ознаки державної служби та державного службовця.
курсовая работа [289,7 K], добавлен 24.03.2014Конституційний Суд України як єдиний орган конституційної юрисдикції в державі. Принципи, на яких базується діяльність органу державної влади: верховенства права, незалежності, колегіальності, рівноправності суддів, гласності, всебічності розгляду справ.
реферат [15,4 K], добавлен 30.10.2014Нормативно-правові та індивідуальні підзаконні акти, що регулюють судочинство в Україні: рішення і висновки Конституційного Суду України; закони, укази Президента; постанови і розпорядження Кабміну; ухвали органів судової влади і міжнародні правові акти.
реферат [41,2 K], добавлен 16.02.2011Необхідність забезпечення принципу верховенства права на шляху реформування судової системи країни під час її входження в європейський і світовий простір. Повноваження Верховного Суду України. Проблеми, які впливають на процес утвердження судової влади.
статья [14,8 K], добавлен 24.11.2017Поняття та класифікація актів Кабінету Міністрів України, їх значення та місце в системі джерел адміністративного права. Порядок прийняття та набрання чинності. Процедура підготовки їх проектів. Проблеми українського законодавства та шляхи їх вирішення.
реферат [34,7 K], добавлен 05.01.2014Поняття та сутність конституційно-правових принципів судової влади зарубіжних країн. Конституційно-правова організація судових органів країн Америки: США, Канади, Бразилії, Куби. Порівняльна характеристика спільних та відмінних рис судової влади.
контрольная работа [40,2 K], добавлен 21.12.2014Розгляд історичного шляху розвитку, функцій та ознак (незалежність, самостійність, відокремленість, підзаконність) судової влади. Визначення мети, етапів проведення та недоліків судово-правової реформи. Прогалини євроінтеграційної політики України.
реферат [51,7 K], добавлен 03.02.2010Характеристика поняття та ознак нормативно-правового акту, який є основним джерелом права в Україні. Підстави, критерії та сучасна судова практика визнання конституційності та неконституційності нормативно-правових актів Конституційним Судом України.
реферат [48,7 K], добавлен 27.05.2010
