Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ

12.00.02 - конституційне право; муніципальне право

ФРИЦЬКИЙ Юрій Олегович

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі моніторингу ефективності законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України.

Науковий консультант:

доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент НАН України академік АПрН України

Копиленко Олександр Любимович

Інститут законодавства Верховної Ради України,

директор

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор,

Сіренко Василь Федорович;

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України

головний науковий співробітник відділу теорії держави і права

доктор юридичних наук, професор,

Калюжний Ростислав Андрійович;

Київський національний університет внутрішніх справ начальник кафедри управління в органах внутрішніх справ

доктор юридичних наук, професор,

Марцеляк Олег Володимирович;

Харківський національний університет внутрішніх справ

професор кафедри конституційного і міжнародного права

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Питання влади взагалі, й державної, зокрема, з давніх часів були актуальною проблемою усіх країн світу, в тому числі і України. При цьому, як правило, державну владу досліджували як вид публічної політичної влади, що здійснюється державою та її органами, як різновид соціальної влади тощо. Значно менша увага науковців приділялася питанню її класифікації в залежності від відповідних критеріїв, зокрема, за формою (способами) її організації та функціонування. З метою більш ґрунтовного дослідження проблеми організації і діяльності державної влади в Україні і обумовлено обрання теми, мети і завдань дисертації, а для їх якісного вирішення проаналізовано історію становлення, організацію та функціонування державної влади в Україні, нормативно-правові акти, використано практичні матеріали органів державної влади.

Актуальність теми дослідження особливо зростає з огляду на проведення конституційної реформи у 20042006 рр., оскільки в ній відбулося закріплення парламентсько-президентської форми правління, що не сприяла вирішенню багатьох проблем організації та функціонування державної влади в Україні.

Виходячи з того, що проблема науково-обґрунтованої організації державної влади на підставі дослідження її теоретичних і практичних засад до останнього часу не піддавалися ґрунтовному вивченню, актуальність розв'язання цієї проблеми очевидна. При цьому, в роботі досліджується проблема організації державної влади в її співвідношенні з принципом народовладдя, виходячи з того, що народ повинен бути суб'єктом законодавчої ініціативи, а державні органи і посадові особи мають бути підконтрольні народу і нести відповідальність за свою діяльність.

Актуальною є і проблема з'ясування ролі системи стримувань і противаг, як засобу організації державної влади в Україні, досягнення балансу гілок державної влади, скоординованого їх врівноваження, з метою виключення панування будь-якою з них над іншими, досягнення оптимальних результатів під час вирішення ними спільних завдань, взаємозалежність гілок влади, прийняття взаємостримуючих законів, які стосуються статусу органів державної влади.

Дослідження є актуальним і з точки зору необхідності проведення парламентської, адміністративної, а також судово-правової реформи, поглиблення теоретико-методологічної бази для прийняття відповідних законів та внесення змін до Конституції України.

Отже, актуальність дослідження теоретичних і практичних проблем організації та функціонування державної влади в Україні зумовлена, з одного боку, необхідністю додаткового наукового обґрунтування зазначених проблем, а, з іншого потребою удосконалення чинного законодавства України. Актуальність дослідження організації та функціонування державної влади в Україні пояснюється й тим, що воно не було предметом спеціального наукового дослідження, а розглядалося лише в окремих аспектах, фрагментарно.

Проблемі дослідження державної влади України в юридичній науці в цілому, і в галузі конституційного права, зокрема, приділялася недостатня увага. Саме тому, з метою всебічного вивчення змісту і особливостей предмету дослідження, вивчалися та аналізувалися праці філософів і юристів минулого, зокрема, твори Платона, Арістотеля, Ш.Л. Монтеск'є, Ж.Ж. Руссо, Г. Гегеля, Л. Дюгі, Д. Локка, Н. Макіавелі, М. Зейделя, П. Лабанда, Б. Рассела та інших.

При підготовці дисертації використовувалися праці дореволюційних юристів, зокрема, О.Д. Градовського, М.М. Коркунова, М.І. Лазаревського, Ф.Ф. Кокошкіна, Л. Гумпловича, Л. Штейна.

Увага приділялася і дослідженню відомих діячів юридичної науки періоду ХІХ-ХХ століть В.А. Незабитовського, І.О. Ільїна, також були проаналізовані твори українських правознавців, зокрема, М.І. Палієнка, Ф.В. Тарановського, О.О. Жиліна, М.П. Драгоманова, Л.Й. Петражицького.

Окремі питання державної влади досліджувалися сучасними російськими вченими - юристами - С.А. Авак'яном, М.В. Баглаєм, А.О. Безугловим, М.В. Вітруком, А.І. Ковлером, Є.І. Козловою, В.М. Кудрявцевим, О.О. Кутафіним, А.І. Лепьошкіним, Б.М. Лазаревим, В.В. Маклаковим, А.А. Мішиним, Б.О. Страшуном, Б.М. Топорніним, О.Д. Тихомировим, В.Є. Чиркіним.

Серед сучасних українських дослідників проблем державної влади слід відзначити наукові праці В.Б. Авер'янова, О.Ф. Андрійко, В.Д. Бабкіна, М.О. Баймуратова, Є.В. Додіна, Н.П. Гаєвої, А.З. Георгіци, О.В. Зайчука, В.С. Журавського, Р.А. Калюжного, С.В. Ківалова, А.М. Колодія, В.В. Копейчикова, О.Л. Копиленка, В.В. Кравченка, І.О. Кресіної, Л.Т. Кривенко, О.Д. Крупчана, А.Р. Крусян, О.В. Лавриновича, П.Ф. Мартиненка, О.В. Марцеляка, В.В. Медведчука, В.Ф. Мелащенко, Р.М. Мінченко, Г.О. Мурашина, О.Г. Мурашина, О.Г. Мучника, Н.А. Мяловицької, Н.Р. Нижник, Н.М. Онищенко, В.Ф. Опришка, М.П. Орзіха, Р.С. Павловського, Б.А. Пережняка, В.Ф. Погорілка, П.М. Рабіновича, А.О. Селіванова, В.М. Селіванова, С.Г. Серьогіної, В.Ф. Сіренка, О.В. Скрипника, М.І. Ставнійчук, В.І. Тимошенко, Є.А. Тихонової, В.В. Цвєткова, С.Б. Чеховича, В.М. Шаповала, Ю.С. Шемшученка, О.В. Шмоткіна, Н.Г. Шукліної, О.І. Ющика та інших.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проводилося як складова частина планової науково-дослідної роботи відділу моніторингу ефективності законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України за темою ”Організація моніторингу ефективності чинного законодавства та прогнозування наслідків його застосування” (реєстраційний № 0104U 006941); науково-дослідної теми Академії муніципального управління ”Визначення функцій і розмежування повноважень органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування у сфері надання управлінських та соціальних послуг” згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 р. № 123-Р; наукової теми юридичного факультету Академії муніципального управління ”Правові проблеми розвитку місцевого самоврядування в умовах сучасних трансформаційних процесів в Україні” 20062007 рр., у дослідженні якої дисертант брав безпосередню участь. Роль автора полягає у розробці пропозицій і рекомендацій щодо сутності державної влади, вдосконалення її організації та функціонування в Україні.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення інституту державної влади в Україні, змісту, особливостей, етапів її становлення, організації та функціонування в умовах конституційної реформи. Досягнення зазначеної мети пов'язується з вирішенням таких завдань:

- визначити зміст влади взагалі, і на цій основі з'ясувати особливості державної влади;

- з'ясувати співвідношення державної влади з політичною владою;

- сформулювати загальне поняття державної влади України, її організації та функціонування;

- проаналізувати основні етапи становлення і розвитку державної влади в умовах незалежної України;

- з'ясувати співвідношення принципу народовладдя і державної влади; визначити конституційні засади утвердження та організації державної влади України та ролі системи стримувань і противаг, як засобу ефективної організації та функціонування державної влади в Україні;

- проаналізувати сутність законодавчої влади та її особливості;

- дослідити статус Президента України та його вплив на функціонування державної влади України;

- з'ясувати роль виконавчої влади в процесі функціонування державної влади України;

- розкрити особливості здійснення судової влади як окремої гілки державної влади;

- сформулювати пропозиції щодо шляхів і напрямів удосконалення організації та функціонування державної влади в Україні.

Об'єктом дослідження є політико-правові суспільні відносини, які виникають в процесі становлення, організації та функціонування державної влади в Україні.

Предметом дослідження є конституційно-правові засади організації та функціонування державної влади в Україні.

Методи дослідження. В основу методології дисертаційного дослідження, яке здійснюється вперше, з урахуванням специфіки теми, покладено комплексний підхід, зумовлений багатоаспектністю поставлених завдань, з використанням філософських принципів єдності соціально-правового і гносеологічного аналізу, об'єктивності, конкретності істини. Зокрема, за допомогою логіко-семантичного методу, методів сходження від абстрактного до конкретного, класифікації, узагальнення, поглибленого групування понятійного апарату, визначається сутність державної влади України, її організації та функціонування.

Методологічною основою дисертаційного дослідження є також використання сукупності універсальних, загальнонаукових та спеціально-юридичних принципів, підходів і методів, як необхідної умови використання методології юридичної науки з метою з'ясування сутності організації та функціонування державної влади України.

Для досягнення мети і завдань дисертації перш за все використовувалися аксіологічний та компаративістський методи, завдяки яким забезпечується досягнення об'єктивних висновків і пропозицій. Зокрема, шляхом застосування аксіологічного методу обґрунтовується значущість державної влади України, її організації та функціонування. Компаративістський метод дає можливість не лише об'єктивно вивчити погляди вчених країн світу щодо визначення загального поняття цієї влади, а й на цій основі сформулювати як власну дефініцію останньої, так і визначити її місце, роль і вплив на організацію та функціонування державної влади в Україні.

З метою всебічного висвітлення змісту державної влади в Україні застосовувалися також такі загальнонаукові конкретні методи як порівняльно-правовий та історико-правовий. Завдяки застосуванню порівняльно-правового методу, стало можливим визначення особливості змісту державної влади та її природи як правової категорії, співвідношенню її з політичною владою; історико-правового методу - для дослідження еволюції, становлення і розвитку державної влади, її організації та функціонування в умовах незалежної України, її основних етапів; формально-логічного методу при визначенні основних понять, обумовлених темою дослідження, зокрема: державної влади в Україні, її організації та функціонування, законодавчої, виконавчої, судової влади, організації державної влади в Україні в аспекті відповідності законам формальної логіки. У свою чергу, формально-юридичний метод дослідження використовується при висвітленні питань організації та функціонування державної влади, виходячи з їх відповідності праву, тобто через призму правових категорій.

В процесі розкриття теми дисертаційного дослідження використовуються також такі конкретні методи як системний, структурний, системно-функціональний тощо. Використання системного методу сприяє визначенню конституційно-правового механізму організації та функціонування державної влади в Україні; застосування структурного методу дозволяє виявити стійкі взаємозв'язки між його складовими елементами: законодавчою, виконавчою і судовою владами, Президентом України; використання системно-функціонального методу дозволяє дослідити державну владу в Україні як своєрідну цілісну конструкцію, яка складається з певних взаємопов'язаних і взаємообумовлених елементів та знаходиться у взаємовідносинах з іншими державно-правовими інститутами - народом України, виборцями, політичними партіями тощо.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що в роботі вперше здійснено системне комплексне дослідження державної влади незалежної України, в єдності її організації та функціонування, не з позиції її статики, а з позиції динаміки цієї влади. Наукову новизну дисертаційного дослідження становлять, зокрема, такі основні положення та висновки, що виносяться на захист:

вперше:

- здійснена комплексна характеристика і проаналізована сутність влади взагалі, як загальнонаукової категорії, і на підставі цього, визначені характерні риси і особливості державної влади з метою всебічного і ґрунтовного з'ясування змісту державної влади, виходячи з загальнометодологічних засад;

- обгрунтовано висновок, що державна влада як різновид соціальної влади, відрізняється від інших видів влади (громадської, сімейної, корпоративної влади тощо) такими ознаками: у кожній країні існує тільки одна державна влада; вона поширюється на всіх членів суспільства; розв'язує загальносуспільні проблеми; має у своєму розпорядженні специфічний апарат (механізм) для здійснення своїх завдань і функцій; встановлює формально-обов'язкові для всього населення загальні правила фізичної поведінки - юридичні (правові) норми; характеризується суверенністю (суверенітетом), тобто верховенством, повнотою, неподільністю, самостійністю, формальною незалежністю від влади будь-якої організації або особи як у окремій країні, так і за її межами;

- сформульовано авторське поняття державної влади, її організації та функціонування на підставі з'ясування основних її елементів, до яких можна віднести її легітимність, легальність, верховенство права, джерелом яких є народ; єдність державної влади і принцип її поділу на законодавчу, виконавчу і судову (системний аспект), яка здійснюється однойменними органами цих гілок влади (структурний підхід); згідно законодавчого визначення завдань, функцій, повноважень кожного з цих органів (функціональний аспект), які реалізуються на підставі державних програм з метою забезпечення прав і свобод людини і громадянина, гідних умов його життя;

- запропоновано розглядати єдину державну владу в Україні в двох аспектах: як приналежність народу і з позиції організаційної єдності; всі органи державної влади здійснюють свої повноваження, визначені за принципом поділу влади, для проведення в життя державних програм, які повинні визначатися народом;

- обґрунтовано положення, що державна влада в процесі її організації та функціонування базується на наступних основоположних принципах народного суверенітету, поділу влади та верховенства права. На підставі принципу народного суверенітету закріплюється приналежність влади народові, оскільки суверенітет народу є основою державного суверенітету, державний суверенітет - механізмом його реалізації. Принцип поділу влади диференціює державну владу на законодавчу, виконавчу і судову, а принцип верховенства права закладений в підвалинах функціонування всіх гілок влади, оскільки вся їхня діяльність повинна здійснюватися на основі закону;

- зроблено висновок, що оновлена Конституція України не досить чітко визначає межі діяльності кожного з органів державної влади та взаємодії між ними і закріплює механізм вирішення на демократичній основі непорозумінь між ними без застосувань системи стримувань і противаг;

удосконалено:

- положення стосовно того, що основою організації державної влади є конституційний принцип її поділу на законодавчу, виконавчу і судову як вирішальна гарантія народного суверенітету від узурпації його диктаторськими режимами. Йдеться не про поділ окремих влад, а виходячи з єдності державної влади, про поділ владних функцій між цими органами;

- висновок про те, що державна влада здійснюється системою органів державної влади в умовах, коли їх правовий статус у Конституції України чітко не визначений, повноваження Президента України і уряду щодо їх формування та функціонування не достатньо чітко розмежовані;

- висновок про те, що державна влада в Україні встановлює правові норми, які не завжди виконуються представниками влади;

- висновок, що загальновизнаний термін поділ влад можна замінити формулою поділ функцій державної влади, а оскільки згаданий принцип спочатку передбачає і структурну характеристику органів, які здійснюють державну владу, то у закінченому вигляді цей принцип може формулюватися як ”структурно-функціональний принцип поділу державної влади”;

набули подальшого розвитку:

- визначення основних етапів становлення державної влади України в період з прийняття Декларації про державний суверенітет України і до проведення конституційної реформи; при цьому зроблено висновок, що становлення державної влади, її організації та функціонування в Україні в період з 1991 по 1996 рр., відбувалося на демократичних засадах;

- висновок відносно того, що на підставі норм Конституції, які закріплюють структурно-функціональний принцип поділу державної влади, диференціюються повноваження органів, які їх здійснюють, що знаходить своє відображення не у протиставленні єдиного органу законодавчої влади, органів виконавчої та судової влади між собою, а у такому її поділі, який дає змогу всім гілкам влади діяти злагоджено і ефективно;

- положення, згідно з яким розв'язання протиріч між гілками державної влади в процесі її організації та функціонування вирішується за допомогою системи стримувань і противаг, яка проходить процес свого становлення. Складовими цієї системи є інститут імпічменту, право президентського вето, визначення Конституцією України різних строків формування органів влади, засоби їхнього формування;

- визначення системи стримувань і противаг, яка реалізується також за допомогою принципу взаємозалежності і взаємодії між гілками влади та знаходить своє вирішення шляхом застосування закріплених у Конституції України таких категорій, як ”загальне”, ”конкретне”, ”спільне”, ”одноособове”, або на підставі паритету;

- пропозиції щодо подальшого удосконалення системи стримувань і противаг шляхом прийняття взаємостримуючих або врівноважуючих законів;

- пропозиції щодо вдосконалення законодавства України про вибори, про уточнення конституційно-правового статусу Президента України, Кабінету Міністрів України, парламентської опозиції, народних депутатів, судової системи.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані у дисертації теоретичні висновки, рекомендації та практичні пропозиції можуть бути використані:

- у науково-дослідницькій роботі, тобто, в процесі подальшого дослідження проблеми організації та функціонування державної влади в Україні докторантами, аспірантами, магістрами;

- у законотворчій діяльності висновки, пропозиції і рекомендації, які містяться у дисертації можуть бути враховані в процесі розробки та прийняття відповідних законопроектів, інших проектів нормативно-правових актів, внесення змін та доповнень до чинного законодавства з проблем організації та функціонування державної влади в Україні, зокрема, при підготовці проектів законів ”Про Кабінет Міністрів України”, ”Про місцеві державні адміністрації”, ”Про парламентську опозицію”, ”Про статус коаліційної парламентської більшості України” тощо;

- у практичній діяльності народних депутатів, державних службовців, суддів;

- у навчальному процесі - при викладанні навчальних дисциплін ”Конституційне право України”, ”Конституційне право зарубіжних країн”, ”Український конституціоналізм”, ”Конституційне процесуальне право України”, ”Конституційні свободи, права та обов'язки громадян”, при підготовці курсів лекцій, навчальних посібників і підручників, практикумів з перелічених дисциплін, навчальних програм, методичних рекомендацій і програм для студентів.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаною науковою працею. Наукові положення, висновки і рекомендації, які виносяться на захист, одержані автором особисто. Опубліковані наукові статті автора відображають зміст дисертаційної роботи.

Апробація результатів дисертації. Теоретичні висновки і положення, які містяться у дисертації обговорювались на засіданнях відділу моніторингу ефективності законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України.

Основні результати дослідження, пропозиції та висновки, зроблені в дисертації, автор використовував для внесення пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства України в галузі організації та функціонування державної влади та місцевого самоврядування, а також практики його застосування.

Результати дисертації оприлюднені у доповідях на міжнародних і всеукраїнських конференціях, зокрема: міжнародній науково-практичній конференції ”Застосування норм міжнародного права у внутрішньому правопорядку України” (м. Дніпропетровськ, 18-19 лютого 2003 р.); міжнародній науково-практичній конференції ”Досвід Республіки Польщі у державному будівництві” (м. Київ, 23-24 вересня 2004 р.); міжнародній науково-практичній конференції ”Проблеми європейської та євроатлантичної інтеграції: освітній вимір” (м. Полтава, 10-12 червня 2004 р.); міжнародній науково-практичній конференції ”Національна безпека України: стан, кризові явища та шляхи їх подолання” (м. Київ, 7-8 грудня 2005 р.); всеукраїнській науково-практичній конференції ”Місцеве самоврядування та самоорганізація населення в м. Києві: стан, проблеми та ризики розвитку” (м. Київ, 15-16 березня 2006 р.); міжнародній науково-практичній конференції ”Стан та перспективи розвитку юридичної науки та освіти” (м. Київ, 18-19 листопада 2006р.); всеукраїнській науково-практичній конференції ”Актуальні проблеми муніципального управління” (м. Київ, 15-16 грудня 2006 р.); всеукраїнській науково-практичній конференції ”Організаційні і правові аспекти реформування державної влади на сучасному етапі в Україні” (м. Київ, 29 березня 2007 р.); міжнародній науковій конференції ”Вітчизняна юридична наукова спадщина і сучасність” (м. Дніпропетровськ, 27-28 квітня 2007 р.); всеукраїнській науково-практичній конференції ”Удосконалення діяльності органів внутрішніх справ України з попередження та розкриття злочинів та інших правопорушень” (м. Запоріжжя, 2 листопада 2007 р.); науково-теоретичної конференції ”Правові засади реформування державної влади та місцевого самоврядування в Україні” (м. Київ, 26 вересня 2008 р.); науково-практичної конференції ”Удосконалення механізмів державного управління та місцевого самоврядування” (м. Київ, 10 квітня 2009 р.).

Публікації. Основні теоретичні положення та отримані результати дослідження викладено у 41 науковій праці, в тому числі знайшли відображення у монографії ”Державна влада в Україні: становлення, організація, функціонування”. Дніпропетровськ, Ліра ЛТД, 2006. 360 с., 25 публікаціях у наукових журналах, збірниках наукових праць у фахових журналах та збірниках, перелік яких затверджено ВАК України, матеріалах науково-практичних конференцій.

Структура дисертації визначена її метою і завданнями. Вона складається із вступу, чотирьох розділів, що містять в собі шістнадцять підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел (338 найменувань на 26 сторінках). Загальний обсяг дисертації становить 406 cторінок, з яких 374 - основний текст.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, ступінь наукового опрацювання проблеми, зв'язок з науковими програмами, планами, темами, визначаються мета і завдання, об'єкт і предмет дослідження, характеризуються методологічна основа, розкрито наукову новизну одержаних результатів, їх теоретичне і практичне значення, подаються відомості про апробацію основних положень дисертаційного дослідження, його структуру та обсяг.

Розділ 1”Сутність державної влади в Україні” присвячено аналізу влади як загальнонаукової і правової категорії, розкриваються зміст і особливості останньої і на цій основі визначається поняття державної влади, а також з'ясовується співвідношення державної влади з політичною владою.

У підрозділі 1.1 ”Зміст і особливості влади як правової категорії” розглядаються вихідні теоретичні положення щодо сутності влади взагалі як загальнонаукової родової категорії, і на підставі цього досліджуються характерні риси такого конкретного виду влади - як влада державна, оскільки існують і інші види влади - політична, економічна тощо.

Наголошується, що на основі вивчення і аналізу творів вчених філософів та юристів минулого з'ясовані основні, перш за все, функціональні характеристики влади, яка включає наступні положення: влада - категорія суспільна, це вольове відношення між людьми; витоки влади лежать в умовах матеріального життя суспільства, в системі його економічних відносин; політична влада є особливим різновидом влади, одним з її найбільш важливих елементів; сутність політичної влади становить пануюча влада того чи іншого класу або соціальної групи; ядром політичної влади є державна влада, певним чином організована і закріплена у правових та інших соціальних нормах.

Зазначається, що у середині і наприкінці ХІХ та на початку ХХ століть, проблемам політики, держави і влади велика увага приділялася дослідженню питань сутності влади, її структури, характеристиці індивідуальних і колективних носіїв організації влади і форм її здійснення.

Підкреслюється, що після проголошення України незалежною державою, з'явилося чимало наукових праць вчених, в яких влада розглядалася з позиції її загальноприйнятого розуміння у демократичних країнах світу.

На підставі аналізу і опанування висновків вчених щодо сутності влади, автор дійшов висновку, що влада у загальному розумінні - це її здатність і можливість здійснювати визначальний вплив на діяльність, поведінку людей за допомогою певних засобів, волі, авторитету, насильства, сили, права, системи державних органів, громадських об'єднань тощо. Спеціальними ознаками влади, виходячи з її багатозначності, є: спроможність, право і можливість розпоряджатися кимось або чимось; здійснювати вирішальний вплив на долі, поведінку і діяльність, звичаї і традиції людей за допомогою різного роду засобів - права, закону, переконання або примусу; політичне панування над людьми, їх спільнотами, угрупованнями, утворення продуманої системи державних органів; наявність посадових осіб, органів, які наділені відповідними державними адміністративними повноваженнями, або володіючими певного роду впливом, повноваженнями, визначеними законодавством, або привласненням їх собі.

Наголошується, що на сучасному етапі розвитку України у зв'язку з політико-економічними процесами, які відбуваються у суспільстві, подальша розробка теорії влади набуває особливої актуальності, що виявляється у необхідності створення відповідної теорії і бази даних влади, складовими якої можуть бути: перш за все, самі люди, адже до влади молодої держави України постійно приходять нові люди, яким вкрай необхідна єдина і цілісна наука про владу, яка визначає і розкриває її зміст; необхідне упорядкування і систематизація всіх ідей і знань про владу, зокрема, про державний устрій; в процесі докорінної зміни всього суспільного ладу виникла нагальна потреба генерування нових ідей в науці про владу, які вимагають свого вирішення, оскільки в перехідний період в умовах ринкової економіки і у владі, і в економіці в умовах ринку і формування нових суспільних відносин є багато загального і особливого, що розвивається на підставі єдиних законів.

У підрозділі 1.2. ”Поняття державної влади в Україні” проаналізовані елементи державної влади, виявлені їх особливості і на цій основі сформульоване авторське визначення поняття державної влади в Україні. Вперше визначаються складові змісту цієї категорії до яких відноситься легальність, легітимність державної влади, механізм її діяльності. Відзначається, що легальність державної влади виявляється в тому, що вона повинна бути відкритою для народу, і, за визначенням не повинна бути тіньовою. Наголошується, що легітимність державної влади в Україні виявляється на підставі відповідних нормативно-правових актів, згідно з якими єдиним джерелом влади є народ України.

Дослідженню піддаються відносини, що виникають у самій сфері державної владності, яка виявляється у процесі її організації і функціонування. Доводиться, що однією з найважливіших проблем в дослідженні державної влади, є питання про її єдність. Підкреслюється, що єдина за своєю сутністю державна влада будує свою організацію і діяльність на підставі двох основоположних принципів, закріплених у Конституції України. Перший з них у більшій мірі стосується організації державної влади, згідно з яким державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову (структурний аспект). Відповідно до цього визначається і система державних органів, які здійснюють державну владу в Україні: єдиний законодавчий орган, органи виконавчої та судової влади (системний аспект).

Другий принцип стосується переважно діяльності цих органів, тобто їх функціонування. У процесі розбудови правової держави, складовими якої є народний суверенітет як джерело влади і Конституції, як основи всіх інших правових норм; верховенство закону над усіма іншими нормативними актами; принцип народного представництва; рівність усіх перед законом; поділ влади як гарантія забезпечення громадянських прав і свобод особи та інші, одним з головних серед перелічених слід вважати принцип поділу влад.

Підкреслюється, що відповідно до Конституції України державна влада здійснюється на підставі відповідних державних програм. На підставі викладеного, сформульоване авторське визначення поняття державної влади. Державна влада в Україні, виходячи з її легальності, легітимності та підпорядкованості єдиному джерелу влади - народу, принципів верховенства права, поділу влади полягає в організації та функціонуванні всіх гілок влади, спрямованих на реалізацію завдань, функцій і повноважень згідно з загальнодержавними програмами, для досягнення мети Української держави - забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя.

У підрозділі 1.3. ”Співвідношення державної і політичної влади в Україні” досліджуються теоретичні питання сутності цих видів влади, їх зміст, особливості і взаємодія між собою. Політична влада і влада державна тісно пов'язані одна з одною, але не є тотожними. За своїм юридичним змістом політична влада - це сукупність соціально-вольових відносин, які виникають, існують та припиняються в якості конституційно-правових відносин, суб'єктами яких є: держава, народ, вищі посадові особи та державні органи України, відповідні ланки політичної системи суспільства та неформальні об'єднання, громадяни тощо.

Виходячи з викладеного, зроблено висновок, що політична влада - це вироблення і запровадження у життя політичних програм усіма суб'єктами політичної організації суспільства, а також різними неформалізованими об'єднаннями. Державна влада - це влада, яка здійснюється тільки державою і характеризується можливістю переконання, примусу, суверенністю, універсальністю і здатністю владно примусового впливу на поведінку усіх людей і їх організацій, забезпеченого державно-правовими методами.

З'ясовано, що зв'язок політики і державної влади визначається у тому, що політична влада у значній мірі співпадає з державною владою, точніше з управлінням справами держави і суспільства через відповідну систему державних органів з певною участю в цьому процесі також недержавних організацій, які використовують ті чи інші засоби впливу на державні органи, а через них на управління державою і суспільством. Визначено, що політична влада поняття більш широке і може охоплювати також систему недержавних методів впливу на суспільство і громадян. З урахуванням політичного режиму в країні, вони можуть мати не менше значення, ніж державна влада, а й визначати її діяльність.

Загальноприйнята думка, щодо рівноправності співвідношення політичної і державної влади, на думку автора, не відповідає дійсності, оскільки політична влада завжди була, є, і буде пануючою над державною владою, завдяки тому, що представники останньої, визначаючи політику держави, яку треба виконувати через державний апарат, що здійснює державну владу, по визначенню є підпорядкований особам, які здійснюють політику держави, вона характерна тим, що у неї відсутні постійні принципи - є лише доцільність, наявність відповідних компромісів, на підставі використання яких, політики і досягають бажаних для них інтересів.

На підставі викладеного, доводиться, що первинною, панівною, у взаємовідносинах політичної влади з державною, завжди є політична влада, а вторинною - державна влада, оптимальна організація та функціонування якої, безпосередньо залежить від змісту цієї політики, яка проводиться у державі, проте, у свою чергу, державна влада одночасно може в певній мірі впивати на цю політику за допомогою Конституції, законів та інших нормативно-правових актів.

Розділ 2 ”Становлення і розвиток організації та функціонування державної влади в незалежній Україні” присвячений висвітленню характеристики конституційно-правових засад державної влади в Україні, в якому виділяються основні етапи становлення останньої, здійснюється пошук оптимальної моделі державної влади у проектах Конституції України, Конституційному Договорі між Верховною Радою України та Президентом України, Конституції України 1996 року, та у процесі внесення змін до Основного Закону, включаючи і конституційну реформу.

У підрозділі 2.1. ”Правові передумови становлення і розвитку організації та функціонування державної влади в Україні в Декларації про державний суверенітет та Акті проголошення незалежності України” дається характеристика таких актів як Декларація ”Про державний суверенітет України”, ”Акт проголошення незалежності України”, Закон ”Про Президента Української РСР”, Концепція нової Конституції України. При цьому наголошується, що у згаданих документах йдеться, перш за все, про прагнення не лише проголосити свою незалежність, а й визначити зовсім нове, у порівнянні з марксистсько-ленінською ідеологією, бачення державного ладу і змісту державної влади, яка була заснована на принципі єдиновладдя Рад зверху до низу, підходи до побудови цієї влади на підставі заснованого у переважній більшості країн світу, принципу розподілу влади.

Оцінюючи важливість Декларації ”Про державний суверенітет України”, робиться висновок, що остання є документом, згідно з яким були визначені принципи відносин України з іншими, тоді ще радянськими республіками, побудованими на основі договорів, які укладались на підставах рівноправності, взаємовигоди і невтручання у внутрішні справи України. Проте, безумовно, основним є те, що Декларація стала основою для нової Конституції, законів України, які у подальшому, на нормативно-правовому рівні визначили основні питання організації та функціонування державної влади в Україні (заключна частина Декларації).

Водночас зазначається, що саме в цей період не була чітко визначена форма правління України та засади економічної політики держави, що безпосередньо негативно відобразилося на змісті державної влади в республіці. Для становлення державної влади в Україні в цей період важливе значення мала Концепція нової Конституції України, в якій вперше йшлося про Україну як правову державу, стабільність Основного Закону, визначалися засади конституційного ладу та державного ладу, права людини і громадянина, територіальний устрій, охорона Конституції, порядок змін і доповнень Конституції і конституційних законів.

Робиться висновок про демократичність процедури обговорення і прийняття на підставі Концепції наступних проектів Конституції, згідно з якою проект виносився на всенародне обговорення після прийняття його Верховною Радою.

У підрозділі 2.2. ”Моделі організації та функціонування державної влади у проектах Конституції України” досліджується визначення оптимальної моделі державної влади у проектах Конституції України. Перший проект Конституції України було розроблено Конституційною комісією у 1992 р. Одразу після цього, його, згідно з постановою Верховної Ради України, було винесено на всенародне обговорення, а більшість пропозицій, висловлених у процесі обговорення були враховані. Особливістю цього проекту було те, що в ньому чітко не була визначена форма правління - президентська або парламентська.

Другий проект включав нові положення, висловлені в процесі всенародного обговорення, які були враховані у третьому проекті 1993 р. Цей проект також не вніс кардинальних змін у процес підготовки Конституції України, а Верховна Рада перейшла від обговорення проектів до вирішення питання про порядок прийняття Конституції Верховною Радою на підставі референдуму.

Згідно цих проектів була прийнята Постанова Верховної Ради України ”Про склад Комісії по розробці нової Конституції України”. В цей період у парламенті обговорюються проекти Законів ”Про місцеві Ради народних депутатів”, ”Про державну владу та місцеве самоврядування в Україні”, проте, жоден з них, на протязі кінця 1994 р. початку 1995 р. Верховною Радою прийнятий не був. Обидва проекти вимагали змін у орієнтації на формування громадянського суспільства, поділу влади до системи стримувань і противаг, визначення положення гілок влади.

Доводиться, що верховна влада втрачала монопольне право на ”представницьку державну владу”. Вона або вважалася частиною ”єдиної системи рад”, або позбавлялася ряду суттєвих повноважень по формуванню і діяльності виконавчої влади. Президент, Кабінет Міністрів України, Ради являли собою підпорядковану ”вертикаль”, судова влада формувалася або місцевими радами, або Президентом, розмитою залишалася контрольна влада, статус наглядових органів держави.

Слушним уявляється критика обох проектів, яка полягає у тому, що їх недоліки мають єдине пояснення: невизначеність форми правління, яка у світовій теорії і практиці державного будівництва не обмежена президентською, напівпрезидентською або парламентською республікою, подібно тому, як розподіл влад має досить широку варіантність і не обмежений ”гнучкою” або ”жорсткою” моделями. Декларативним, є на думку автора, положення про те, що народ одночасно є носієм суверенітету, єдиним джерелом державної влади і суб'єктом її здійснення ”через систему державних органів”.

У підрозділі 2.3. ”Значення Конституційного Договору між Верховною Радою України та Президентом України 1995 року для подальшого розвитку організації та функціонування державної влади в Україні” відзначається, що він став важливою складовою конституційного процесу і становлення державної влади в Україні, тому, що укладення Конституційного Договору між Верховою Радою України та Президентом України ”Про основні засади організації та функціонування держаної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України” від 8 червня 1995 року засвідчило принципово новий підхід до здійснення державної політики, на відміну від тоталітаризму радянського часу - методу консенсусу між сторонами в політиці, вирішення найбільш хворобливих кризових питань і проблем для держави з нестабільною політичною ситуацією. Доводиться, що прийняття цього документу запобігало протистоянню однієї з гілок державної влади і Президента України, перевело конфлікт між ними, що назрівав із площини протистояння у площину співробітництва всіх органів державної влади, що мало на меті прийняття нової Конституції України та виведення країни із кризового стану. Розроблений раніше Закон ”Про державну владу та місцеве самоврядування” був імплементований у існуюче конституційне поле. Крім того, значення Конституційного Договору 1995 р. бачиться, перш за все, у соціально-юридичній взаємодії, широких можливостях для досягнення згоди і компромісу між суб'єктами конституційного права на основі їхнього добровільного волевиявлення.

Слід зазначити, що у Договорі була визначена основна форма впливу на державну владу - референдум, був закріплений принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову. Поряд з цим не з'ясованим до кінця був статус Президента України, який на підставі Договору визначався главою держави і главою державної виконавчої влади України. Тобто, згідно цим Україна визначалася за формою правління, як президентська республіка, а Президент як глава державної виконавчої влади здійснював цю владу через очолюваний ним уряд - Кабінет Міністрів України та систему центральних і місцевих органів виконавчої влади. На жаль це положення не було враховано у Конституції 1996 р., незважаючи на те, що у заключних положеннях Договору відзначалося, що до прийняття нової Конституції України сторони будуть суворо дотримуються положень Конституційного Договору і діятимуть у повній відповідності до нього. Конституція України законодавчо закріпила зовсім інший статус Президента, який є главою держави і виступає від її імені.

Робиться висновок, що за всю історію незалежної України Президент України жодного разу не очолив виконавчу гілку влади в Україні, незважаючи на те, що у відповідних законодавчих актах, він зобов'язаний був бути главою виконавчої влади. Це призвело до того, що і в сучасний період проведення конституційної реформи конституційний статус Президента України є остаточно невизначеним.

У підрозділі 2.4. ”Закріплення організації та функціонування державної влади у Конституції України 1996 року” проаналізовано організацію та функціонування останньої у Конституції України 1996 р. Висвітлюється історія підготовки і прийняття Конституції та аналізується її зміст, у якому нормативно були зафіксовані наступні пріоритети: права і свободи людини і громадянина; захист прав і свобод безпосередньо на підставі Конституції, народний суверенітет; сприяння консолідації і розвитку української нації; самобутність всіх корінних народів і національних меншин України, організація публічної влади на підставі поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову, визнання і гарантування місцевого самоврядування; політична, економічна та ідеологічна багатоманітність; правовий порядок, який ґрунтується на визнанні верховенства права як вищої юридичної сили Конституції; прямої дії конституційних норм.

Обґрунтовується положення про те, що з числа цих пріоритетних норм, безпосередньої організації та функціонуванню державної влади присвячені статті 5-8, 19 Конституції України та розділи ІІІ-VІІІ, ХІІ. На підставі аналізу цих статей перш за все державна влада є єдиною і неподільною, поділу ж, розмежуванню належать лише владні повноваження - законодавчі, виконавчі і судові, які незважаючи на певну самостійність і незалежність є інтегрованими частинами єдиної за своїм походженням державної влади.

Аналіз поділу єдиної державної влади на три відносно самостійні і незалежні гілки влади виключає можливість зловживання владою і виникнення управління на тоталітарній основі, тобто управління, не пов'язаного з принципом верховенства права. Реалізація ж принципу поділу влади на практиці призводить до розподілу праці між органами держави, на підставі чого підвищується якість і ефективність їх діяльності, оскільки кожна державна структура спеціалізується на своїй ”власній праці”.

Робиться висновок, що даний принцип дає можливість вирішувати складну державно-правову проблему утворити безперебійно діючий конституційний взаємоконтроль вищих органів державної влади, і тим самим попереджувати концентрацію влади в руках одного з органів і встановлення диктатури. Нарешті, розумне застосування принципу поділу влади взаємно посилює органи держави і підвищує їх авторитет у суспільства.

У підрозділі 2.5. ”Розвиток організації та функціонування державної влади після прийняття Конституції України” зазначається, що незважаючи на те, що Конституція України в цілому на законодавчому рівні закріпила основні засади організації та функціонування державної влади, чимало проблем не було розв'язано. Зокрема, всупереч Конституційному Договору, Президент України не став главою виконавчої влади, докорінних змін вимагало виборче законодавство про вибори народних депутатів, невизначеною до кінця залишалася структура парламенту при існуючій президентсько-парламентській формі правління в процесі функціонування державної влади, виявилися протиріччя між центральною виконавчою владою та її регіональними органами, між місцевими адміністраціями і органами місцевого самоврядування.

З метою розв'язання згаданих проблем першочерговим стало вирішення питань про внесення змін до Конституції України, яке повинен був вирішити всеукраїнський референдум за народною ініціативою проголошений Президентом України, виходячи з ”необхідності консолідації суспільства для вирішення найважливіших економічних проблем, забезпечення функціонування всього державного механізму в Україні”, який відбувся у квітні 2000 року.

На підставі рішення всеукраїнського референдуму і схвалення всіх питань, винесених на його обговорення, Верховна Рада України мала імплементувати в текст Конституції України такі питання: про скорочення кількості народних депутатів у парламенті до 300 осіб; про право Президента України достроково припиняти повноваження Верховної Ради України, якщо вона протягом місяця не зможе сформувати постійно діючу парламентську більшість; те саме право може бути застосовано, якщо протягом трьох місяців Верховна Рада не затвердить Державний бюджет України; про створення у Верховній Раді України другої (верхньої) палати.

Наголошується, що відносно самої ідеї утворення в умовах унітарної держави, якою є Україна, двопалатного парламенту на підставі вивчення і аналізу досвіду країн світу з цього питання, автор дійшов висновку, що бажання створити двопалатний парламент мало у своїй основі скоріше політичні, ніж державні цілі. Проте, рішення всеукраїнського референдуму не були реалізовані.

Черговий етап конституційного процесу розпочався у серпні 2002 року, коли Президент України обґрунтував необхідність переходу від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської системи, виходячи з того, що в чинній Конституції було закладено механізм протистояння законодавчої і виконавчої влади. З метою усунення цього недоліку Президент запропонував перейти до політичної системи, що відповідає поширеній у колишніх радянських республіках так званій, парламентсько-президентській моделі.

Підсумовуючи, автор дійшов висновку, що перелічені зміни до Конституції, до кінця не вирішили проблеми взаємовідносин між гілками влади, зокрема виконавчої з Президентом України, тому що при так званій, парламентсько-президентській формі правління, якої не існує у жодній з країні світу, це практично не можливо, і лише при переході до класичних форм правління парламентської або президентської можлива побудова оптимальної моделі організації та функціонування державної влади в Україні.

Розділ 3 ”Організація державної влади в Україні” присвячений дослідженню проблеми врахування в процесі її організації співвідношення принципу народовладдя і державної влади при формуванні законодавчої, виконавчої та судової гілок влади. Визначаються конституційно-правові засади утвердження державної влади в Україні, системи її органів як об'єктивної основи її організації, піддається характеристиці система стримувань і противаг, а також, на основі узагальнення розглянутих питань цього розділу, визначаються конституційно-правові засади організації державної влади в Україні.

У підрозділі 3.1. ”Співвідношення принципу народовладдя і державної влади в Україні в процесі її організації” зазначається, що народовладдя, як один із суттєвих елементів демократії, в основному, тотожно поняттю народного суверенітету, що втілюється у народному представництві, яке звичайно розуміється як система представницьких, обраних народом, відповідних органів державної влади, тобто парламентів.

Викладене дозволяє зробити висновок, що сучасні визначення ”народовладдя”, ”народного суверенітету”, ”безпосередньої і представницької” форм демократії не дають відповіді на питання щодо співвідношення народного суверенітету і державної влади в процесі організації останньої.

Відзначається, що на підставі аналізу законодавства України починаючи з 1991 року і по сучасний період у всіх проектах Конституції України досить виважено законодавчо були визначені такі важливі чинники закріплення і формування влади, як народний суверенітет і джерело влади, яким є народ. Проте, мова повинна йти лише саме про державну владу, оскільки Конституція, в першу чергу, як правовий документ, є Основним Законом держави, а не всього суспільства, а тому державі іманентна не будь-яка, наприклад, самоврядна, а саме державна влада.

Автором обгрунтовано співвідношення народного суверенітету з організацією державної влади в Україні, на підставі чого державна влада - перш за все виявляється через дію, яка здійснюється через систему державних органів, державними службовцями. Народ же, як певна соціальна спільнота, не може здійснювати ці завдання, і саме тому, об'єктивно не може брати безпосередньо участь в організації та функціонуванні діяльності державної влади. У свою чергу, народ повинен бути єдиним джерелом влади і перш за все саме державної влади, тобто легітимувати її на правовій основі. Народу надано ж право реалізувати це завдання лише шляхом народного волевиявлення, тобто на підставі виборів, референдумів, інших форм безпосередньої демократії, при цьому, він використовується політиками як спосіб проникнути у відповідні виборні органи державної влади парламенту та Президента. Зроблено висновок, що організація державної влади повинна бути під постійним і дієвим контролем народу, але такого контролю на практиці немає, і саме тому, організація державної влади здійснюється при кожній зміні Президента і уряду України.

Доводиться, що державна влада в особі її органів та посадових осіб повинна нести чітко визначену законом відповідальність безпосередньо перед народом, оскільки у Конституції України щодо конкретної відповідальності згаданих органів і посадових осіб мова взагалі не йдеться. Не можна також визнати обґрунтованим те, що народ в процесі виявлення своєї суверенної волі в певній мірі формує лише склад Верховної Ради України та обирає Президента, а дві інші гілки влади - виконавча та судова формуються не народом, а переліченими вище органами, чим порушуються основні положення теорії і практики принципу поділу державної влади в Україні.

...