Теоретичні засади державної влади в Україні

У підрозділі 3.2. ”Організації державної влади в Україні та системи її органів” зазначається, що в процесі організації державної влади в Україні важливе значення відіграє вирішення питання утворення системи державних органів кожної з гілок влади, які у сукупності складають державний апарат, за допомогою якого практично функціонує державна влада. Виходячи з цього, розкривається зміст таких категорій як ”державний апарат”, ”орган державної влади”, ”державний орган”, доводиться, що орган державної влади є окремим видом, складовою більш загального поняття - державний орган або орган держави.

Зазначається, що органи державної влади класифікуються в залежності від способу формування, територіального масштабу діяльності, за часом дії, в залежності від їх складу, принципу поділу державної влади на її гілки, за формами, завданнями та функціями. Водночас розрізняються два терміни: ”орган державної влади” та ”державний орган” оскільки обидва розкривають зміст організаційно-правових форм реалізації єдиної державної влади, а не лише визначених у Конституції форм законодавчої, виконавчої і судової влади.

Детально досліджуються: єдиний орган законодавчої влади в особі Верховної Ради України; орган виконавчої влади - Кабінет Міністрів України, міністерства, центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом, місцеві державні адміністрації; органи судової влади; визначаються особливості статусу Президента України, інші державні органи.

У підрозділі 3.3. ”Система стримувань і противаг як засіб організації державної влади в Україні” досліджується система, що безпосередньо пов'язана з питанням про поділ державної влади, яка виявляється перш за все у розмежуванні функцій та повноважень між органами державної влади.

Зазначається, що реалізація згаданої системи безпосередньо залежить від наявності балансу гілок держаної влади, під яким, на думку автора, слід розуміти скоординовані та врівноважені дії всіх її гілок, з метою виключення домінування будь-якої з них для досягнення оптимальних результатів в процесі вирішення спільних завдань. Виходячи з того, що баланс гілок державної влади може бути не завжди стабільним і в силу різних обставин, він порушується на користь законодавчої або виконавчої її гілок, а кожна з них намагається використовувати відповідно концепцію поділу державної влади для своїх цілей і свого посилення, виникає об'єктивна необхідність взаємозалежності та взаємодії гілок влади, сутність яких розкривається у дисертації.

Робиться висновок, що всі елементи системи стримувань і противаг повинні розглядатися лише в сукупності. Якщо кожний елемент системи стримувань і противаг розглядати окремо, поза межами єдиного цілого, це може вважатися порушенням принципу поділу влади. Елементи контролю і стримування повинні бути продумані і дозовані, а вся система в цілому дозволяє кожній гілці влади стримувати і врівноважувати інші, при цьому не підміняючи їх.

Для більш глибокого розкриття сутності системи стримувань і противаг проводиться її класифікація на підставі відповідних критеріїв. Досліджується і внутрішня система стримувань і противаг, яка має дворівневу структуру - вертикальну і горизонтальну. При цьому вертикальна структура цієї системи має можливість координувати, направляти, об'єднувати зусилля як різних органів державної влади, так і їх складових усередині конкретного органу по врегулюванню загальних для них проблем, а горизонтальна структура дозволяє збільшити масштаби впливу на систему стримувань і противаг, завдяки чому можна добитися прийняття необхідного рішення.

Зроблено висновок, що метою створення системи стримувань і противаг є реалізація принципу поділу державної влади, а головне завдання і призначення цієї системи - забезпечення політичної стабільності та безперервність функціонування державної влади; узгодження дій всіх гілок цієї влади, недопущення кризи діяльності державного механізму.

У підрозділі 3.4. ”Правові засади організації державної влади в Україні” визначається, що організація державної влади починається із законодавчого закріплення системи органів, які її здійснюють, складовими якої є органи законодавчої, виконавчої та судової влади.

Обґрунтовано тезу, що стосується положення про саму систему органів, які здійснюють державну владу в Україні. Відзначається, що вона вимагає конкретного визначення побудови, складу і організації єдиного законодавчого органу Верховної Ради України, закріплення його внутрішньої структури, встановлення його функцій та компетенції, правового статусу депутатів, визначення основних форм діяльності Верховної Ради, її основних функцій представницької, законодавчої, контрольної та установчої.

Саме установча функція Верховної Ради України полягає у формуванні відповідних органів, персональному обранню, призначенню, затвердженню і звільненню посадових осіб. Після обрання складу Верховної Ради України установча функція безпосередньо реалізується на першій сесії після виборів шляхом утворення власних органів самого парламенту комітетів та тимчасових спеціальних та слідчих комісій, а також депутатських фракцій та коаліційної більшості; крім того обирається керівництво парламенту та комітетів.

Піддається аналізу визначена у Конституції України структура виконавчої влади, її правовий статус, компетенція, вирішується питання про взаємовідносини стосовно їх повноважень, між парламентом - єдиним представницьким органом законодавчої влади, главою держави і урядом, дається відповідь на питання, пов'язані з конституційною відповідальністю органів державної влади, у тому числі і виконавчої, із здійсненням парламентського контролю за діяльністю органів виконавчої влади. З'ясовуються питання, пов'язані зі статусом судової влади: зокрема принципові положення, що стосуються судової системи, видів юрисдикції, яка здійснюється судами, з підлеглістю судів, діяльністю прокуратури, адвокатури, органів, що забезпечують виконання судових рішень.

Підкреслюється, що у процесі підготовки нового Закону ”Про вибори народних депутатів України” найбільшої гостроти набула проблема визначення кількості голосів виборців необхідних для отримання одного депутатського мандата (виборча квота), зокрема, пропонувалося, щоб вона складала від 1 % до 7 %. Згідно зі ст. 96 Закону ”Про вибори народних депутатів України” від 7 липня 2005 року виборча квота складає 3%, в той час як у переважній кількості країн впроваджується не 3, а 5, 7 і навіть більший прохідний бар'єр (5% у Грузії, Казахстані, 7% у Росії, Польщі тощо).

Оскільки блоки партій включають дрібні політичні партії, що прагнуть бути обраними до парламенту, пропонується чітко розрізняти політичні партії, які на прикладі більшості країн, повинні долати не 3%, а 7% бар'єр, а відповідні блоки партій 11% виборчу квоту.

Розділі 4 ”Функціонування державної влади в Україні” присвячено аналізу здійснення законодавчої влади Верховною Радою України, з'ясовуються особливості статусу Президента України, його місце і роль у функціонуванні державної влади в Україні, визначається роль виконавчої влади у функціонуванні державної влади та розкривається зміст конституційно-правових засад здійснення судової влади.

У підрозділі 4.1. ”Здійснення законодавчої влади парламентом - Верховною Радою України, як основної форми її функціонування” досліджується механізм такого здійснення та визначаються його ознаки.

На підставі аналізу змісту законодавчої влади, робиться висновок, що остання в Україні є формою, видом, єдиної державної влади, побудованою за принципом поділу влади, яка здійснюється єдиним органом законодавчої влади в Україні - Верховною Радою України, згідно визначених Конституцією повноважень, за допомогою організаційно-правових та організаційних форм діяльності і відповідних методів роботи з метою прийняття законів та інших нормативно-правових актів з питань власних повноважень в галузях державного будівництва, соціально-культурного розвитку, Державного бюджету, формування внутрішньої та зовнішньої політики, утворення визначених Конституцією державних органів на підставі співробітництва та координації з іншими гілками державної влади і використання системи стримувань і противаг та парламентського контролю.

У відповідності зі ст. 31 Конституції України, Верховна Рада приймає закони, постанови та інші акти, але основним з нормативно-правових джерел є закон. Закон становить основу системи права держави, має найвищу юридичну силу по відношенню до нормативно-правових актів всіх інших органів держави, тому в дисертації проводиться класифікація законів на основі таких критеріїв: в залежності від юридичної сили, предмету правового регулювання, за обсягом дії на суб'єкти тощо.

Піддається дослідженню також контрольна функція Верховної Ради України, яка складається з парламентського контролю у межах визначених Конституцією; контролю за виконанням Державного бюджету України; за діяльністю Кабінету Міністрів України; заслуховування щорічних доповідей Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; прийняття рішень Верховною Радою про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата, групи народних депутатів чи комітету Верховної Ради України, попередньо підтриману не менш як однією третиною від конституційного складу Верховної Ради України.

Обґрунтовано положення щодо здійснення контролю з боку комітетів. На жаль, контрольні функції цих органів парламенту з достатньою повнотою не закріплені в Законі ”Про комітети Верховної Ради України”, який до цього часу не приведено у відповідність до Конституції України.

У підрозділі 4.2. ”Особливості статусу Президента України, його місце і роль у функціонуванні державної влади в Україні” міститься аналіз правового статусу Президента України, виходячи з того, що згідно з визнаною у світі практикою останній залежить від існуючої в країні форми правління, оскільки при різних формах, функціях і повноваженнях Президента вони не однакові - в президентських республіках він є не лише главою держави, а й виконавчої влади, а у парламентських - лише главою держави, а не уряду. В Україні, в якій існує так звана парламентсько-президентська форма правління, Президент України також є главою держави, але він наділений повноваженнями, які дозволяють йому фактично реально впливати на уряд, який є відповідальним перед парламентом.

Досліджуються основні функції Президента України, як глави держави, визначені у ст. 102 Конституції України, згідно з якою він є гарантом додержання Конституції України; прав і свобод людини і державного суверенітету; територіальної цілісності України. Проте, здійснення Президентом України своїх функцій не дає підстави стверджувати, що його влада поширюється на всі гілки державної влади. В процесі здійснення цих функцій, Президент виконує різні за своєю спрямованістю функції. Зокрема, нормотворча діяльність Президента України має як самостійний, так і змішаний характер (видання указів, право законодавчої ініціативи). Крім цієї розкриваються зміст і особливості інших функцій глави держави: установча, функція забезпечення єдності та функціонування державної влади, представницька функція.

Висвітлюються також повноваження Президента, викладені у ст. 106 Конституції України, аналіз яких, на думку автора, дозволяє з'ясувати його місце в системі органів державної влади. Зокрема, в роботі досліджено аналіз визначення місця Президента України у системі державних органів, що дозволяє розв'язати питання про його роль у взаємовідносинах з гілками державної влади в країні на підставі принципу системи стримувань і противаг. Взаємодія між главою держави, законодавчою, виконавчою і судовою владою здійснюється в певних організаційно-правових формах.

Взаємодія Президента України з виконавчою владою виявляється: у призначенні за згодою парламенту Прем'єр-міністра, припинення його повноважень та прийняття рішення про його відставку; одноособове формування та реорганізація місцевих органів виконавчої влади; призначення глав місцевих державних адміністрацій.

Проаналізовано також взаємодію Президента України із судовою гілкою влади. Основними формами такої взаємодії є: право глави української держави на звернення до Конституційного Суду України; визначення конституційності актів Президента Верховним Судом України; функціонування інституту Постійного представника Президента в Конституційному Суді України; реалізація повноважень щодо формування частини Конституційного Суду України та утворення інших судів; перше призначення суддів всіх ланок.

Відзначається, що у демократичній державі народ також повинен мати право вирішувати питання про усунення від влади Президента України, всіх трьох гілок влади, або окремих з них, вищих посадових осіб, за умов чіткого визначення підстав в Конституції України і майбутньому Законі ”Про всеукраїнський референдум”. Крім зазначених в Конституції підстав для оголошення імпічменту Президенту, виходячи з змісту державної влади, очевидно, що до них мають бути віднесені такі підстави, як порушення або невиконання Конституції України і законів, невиконання державних програм тощо.

У підрозділі 4.3. ”Роль виконавчої влади у функціонуванні державної влади в Україні” визначається, що виконавча влада в Україні є відносно самостійною гілкою державної влади, яка має притаманні їй власні завдання, функції, компетенцію, і які здійснюються системою органів виконавчої влади.

Міститься аналіз основних складових виконавчої влади, якими є: система органів державної влади, її посадових осіб; вид її діяльності - адміністративна (управлінська); повноваження; певна залежність державної виконавчої влади від форми правління, а основне призначення виконавчої влади полягає в тому, що саме в процесі її функціонування відбувається реалізація законів та інших нормативно-правових актів, призначенням - виконанням законів та інших нормативно-правових актів.

Розкрито суб'єкти виконавчої влади в Україні: орган загальної компетенції - вищий орган у системі органів виконавчої влади - Кабінет Міністрів України; міністерства, державні центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом; місцеві органи державної виконавчої влади. У своїй сукупності ці суб'єкти утворюють єдину систему органів виконавчої влади, єдність якої випливає з державної цілісності України; розмежуванням компетенції органів виконавчої влади; їх спільною діяльністю, порядком формування окремих її елементів. Окремо аналізується компетенція кожного з елементів цієї системи: Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних органів зі спеціальним статусом, аналізуються проблеми реалізації підготовки управлінських кадрів та адміністративної реформи.

Наголошується, що проблема ефективності функціонування виконавчої влади в Україні на підставі врахування положень адміністративної реформи, носить комплексний характер, який полягає у реалізації наступних складових: чітко визначена побудова стабільної, довгострокової системи органів виконавчої влади - Кабінету Міністрів України, центральних і місцевих органів виконавчої влади; визначення на цій основі чітко окреслених завдань, функцій і повноваження цих органів; з'ясування змісту механізму децентралізації виконавчої влади не однозначно, а на підставі науково-обґрунтованого порядку його утворення; визначення науково-обґрунтованих критеріїв якісного добору, підготовки та розстановки державних службовців для органів виконавчої влади на підставі досить жорстких тестів, стосовно добору до органів відповідної ланки системи виконавчих органів; вдосконалення державного управління з урахуванням вимоги сьогодення та перспектив розбудови і вдосконалення органів виконавчої влади; подальшого розвитку системи стримувань і противаг в процесі функціонування виконавчої влади в Україні у взаємовідносинах з законодавчою владою та Президентом України.

Обгрунтовано також питання взаємодії законодавчої і виконавчої влади, яка знаходить своє відображення у системі стримувань і противаг цих гілок влади, закріплених у Конституції України, сутність якої полягає в тому, що, по-перше, кожна з гілок влади має власні повноваження, притаманні як законодавчій, так і виконавчій гілкам державної влади, а по-друге, що Конституція України передбачає дієву систему контролю за порушенням балансу влад.

У підрозділі 4.4. ”Здійснення судової влади як окремої гілки державної влади в Україні” наголошується, що основним призначенням останньої є здійснення правосуддя, яке являє собою вид державної діяльності, спрямованої на розгляд і розв'язання певних соціальних конфліктів, пов'язаних із здійсненням або припущеним порушенням норм права.

Робиться висновок, що особливістю судової влади є те, що будучи учасником здійснення всіх функцій держави, вона, одночасно є незалежною по відношенню до інших гілок влади, які є лише відносно незалежними одна до одної.

Стосовно самої системи організації судової влади, яка здійснює правосуддя в Україні, то аргументується, що Конституція України не дуже чітко визначає систему судів України. Так, Конституція України встановлює, що ”судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції”. При цьому, судами загальної юрисдикції визнаються і суди, що базуються за принципом їх спеціалізації, визначається також, що ”вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди”. У зв'язку з цим виникають запитання: які саме спеціалізовані суди організуються в Україні, чи можна спеціалізовані суди відносити до судів загальної юрисдикції, нарешті, чи можна Верховний Суд України вважати вищою судовою інстанцією стосовно спеціалізованих судів.

Зазначається, що незважаючи на прийняття Закону ”Про судоустрій України”, судова влада ще залишається дуже слабкою, по суті нереформованою до кінця, що не відповідає вимогам розвитку демократії в країні на сучасному етапі її розвитку, яка в силу цих причин залишається слухняною, корумпованою служницею, в обмін на підвищення заробітної плати, призначення на посаду, перш за все, виконавчої влади. Остання неминуче веде до порушення принципу верховенства права, розбалансуванню всього державного механізму. Саме тому, на думку автора, найважливішу роль в системі поділу державної влади повинна відігравати судова влада і, в першу чергу, її демократична форма - суд присяжних.

Послідовне проведення в життя принципу поділу влади вимагає, щоб всі гілки влади в рівній мірі підлягали обранню і контролю безпосередньо і виключно народом. На жаль, в Україні, до цього часу, лише парламент і глава держави обираються безпосередньо народом, судова ж влада, у відповідності до ст. 128 Конституції України, формується Президентом і парламентом, незалежно від волі народу. Отже, при формуванні судової гілки влади закладаються умови для порушення принципу поділу влад, оскільки правосуддя одвічно підпадає в залежність від тих самих гілок влади (законодавчої і виконавчої), які, у свою чергу, підлягають судовому контролю. влада законодавчий український політичний

Доводиться необхідність відновлення інституту мирових суддів, які безпосередньо обираються народом. Виходячи з наведеного, автор вважає доцільним, утворення в Україні такої організації судоустрою, при якій, у сполученні з присяжними, обрання професійних суддів загальної юрисдикції здійснювалося б безпосередньо народом (зокрема, населенням відповідних територіальних громад) виключно з числа провідних адвокатів, які практикують не менш як п'ятнадцять років, що дозволило б сформувати в країні дійсно незалежне і справедливе правосуддя.

Автором обґрунтовано положення щодо уточнення місця Конституційного Суду України в судовій системі, як особливого судового органу конституційного контролю, який самостійно і незалежно здійснює судову владу, завдяки конституційному провадженню. Уявляється, що з метою покращення діяльності Конституційного Суду, необхідно внести зміни до Конституції України та Закону ”Про Конституційний Суд України”, на підставі яких, по-перше до Конституційного Суду повинні обиратися провідні фахівці в галузі конституційного права, і, по-друге, вони не повинні обиратися як представники від політичних партій і блоків.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі відповідно до мети та визначених завдань вирішено наукове завдання теоретичного обґрунтування й розробки науково-практичних рекомендацій щодо становлення, організації та функціонування державної влади в Україні. У висновках сформульовано найбільш суттєві результати дисертаційного дослідження, отримані внаслідок вирішення загальної наукової проблеми, наведені теоретичні узагальнення, які складають цілісну концепцію теоретичних засад державної влади в Україні, стану та перспектив її розвитку. Результати проведеного наукового дослідження дають можливість зробити такі висновки й рекомендації.

1. В процесі з'ясування сутності державної влади робиться висновок, що, як правило, при дослідженні змісту цієї категорії йдеться про родову сутність останньої, що в певній мірі ускладнює з'ясування сутності такого виду влади як саме державної влади, складовими якої, вважаються сукупність таких засобів як воля, авторитет, насильство, сила тощо. На підставі цього обґрунтовується висновок, що згадані складові відображають погляди вчених згідно їх уявлень про сутність державної влади минулого, зокрема, періоду ХІХ-ХХ століть, яка в сучасний період має зовсім інший зміст, складові якого визначаються у дисертації.

2. На організацію та функціонування державної влади, в тому числі і в Україні, безпосередньо впливає політична влада. Оскільки представники останньої відображають власні погляди щодо політики, яку необхідно реалізовувати через державний апарат, вони безпосередньо впливають на здійснення державної влади, яка за визначенням є підпорядкованою особам, що визначають політику держави.

3. Завдяки з'ясування сутності державної влади в Україні вперше дається визначення державної влади в Україні, в якому обґрунтовується, що організація та функціонування державної влади не може бути стихійною, а повинна здійснюватися в межах Конституції та законів; основою оптимальної її організації та функціонування повинна бути легальна, легітимна державна влада, яка має будуватися і функціонувати згідно з принципом її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; організація і функціонування цих гілок влади повинна здійснюватися на підставі передбачених Конституцією і законами України державних програм, завдань, функцій та повноважень кожного з державних органів, державними службовцями високої кваліфікації; кінцевим результатом діяльності кожної з гілок державної влади повинно бути досягнення мети визначеної у Преамбулі та відповідних статтях Конституції України - забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя.

4. Після розпаду колишнього Союзу РСР, колишні союзні республіки не були підготовлені до переходу від марксистсько-ленінської моделі державної влади, побудованої на принципах єдиновладдя Рад згори донизу, до визнаної у демократичних країнах світу державної влади, побудованої за принципом поділу влад.

У прийнятій Верховною Радою ”Декларації про державний суверенітет України” 16 липня 1990 року, тобто в період, коли Україна перебувала ще у складі СРСР, вперше йдеться про згаданий принцип та державний суверенітет, як просторовий вимір діяльності державної влади в межах існуючих кордонів. На підставі аналізу відповідних нормативно-правових актів, дисертант дійшов висновку, що організації та функціонуванню державної влади в Україні заважали, як об'єктивні, так і суб'єктивні чинники, до яких слід віднести наступні.

5. У період з 1991 по 1995р.р. не була визначена форма правління, яка безпосередньо впливає на організацію та функціонування державної влади. Замість існуючих у всьому світі парламентської та президентської форми правління, в Україні були обрані змішані президентсько-парламентська або парламентсько-президентська форми правління.

6. Не були визначені і основні напрями зовнішньої та внутрішньої економічної і соціальної політики. До Конституції УРСР 1978 року було внесено велику кількість розділів та статей, які лише доповнювали основні положення цього Основного Закону, який фактично діяв до прийняття Конституції України 1996 року. Не був чітко визначений статус Президента України, а тому протягом 19911996 рр. фактично не здійснювалися повноваження глави держави.

Водночас, необхідно підкреслити, що періоду плідних пошуків оптимальної моделі побудови державної влади безпосередньо впливали проект Конституції, та проект Закону ”Про державну владу та місцеве самоврядування в Україні” у період з 1991 по 1995 рр., які, на жаль, не були реалізовані.

7. Укладення Конституційного Договору між Верховною Радою України та Президентом України ”Про основні засади організації та функціонування державної влади та місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України” від 8 червня 1985 р., засвідчило принципово новий підхід до здійснення державної політики, на відміну від тоталітаризму радянського часу, до методу консенсусу між сторонами в політиці, завдяки якому стало можливим вирішення найбільш хворобливих кризових проблем для держав із нестабільною політичною ситуацією, зокрема, в Україні, що запобігло протистоянню між гілками державної влади та Президентом України, перевело конфлікт між ними з площини протистояння у площину співробітництва, що мало на меті прийняття нового Основного Закону України.

Відзначається, що Конституційний Договір став найважливішою частиною конституційного процесу в Україні, а розроблений раніше Закон ”Про державну владу та місцеве самоврядування в Україні” мав бути імплементований у конституційне поле. Саме цим пояснюється практична цінність цього документу.

Одночасно, в дисертації зроблено висновок, що невиконання положення Конституційного Договору, згідно з яким Президент України визначався главою держави і главою державної виконавчої влади (тобто в Україні визнавалася президентська форма правління) негативно вплинуло на зміст Конституції України 1996 року, оскільки, це положення не було враховано в Основному Законі, незважаючи на те, що у Договорі зазначалося, що сторони повинні його дотримуватися і діятимуть у повній відповідності до нього.

8. Прийнята 28 червня 1996 року Конституція України юридично закріпила змішану президентсько-парламентську форму правління в Україні. В зв'язку з цим, дисертант дійшов висновку, що проведення в Україні в період з 2003 по 2004 рр. конституційної реформи, яка у грудні 2004р. змінила зазначену форму правління на парламентсько-президентську, юридично не сприяло вирішенню проблем щодо організації та функціонування державної влади згідно із згаданою моделлю між Президентом і Прем'єр- міністром, яка, на думку автора, може бути розв'язана як на підставі Закону ”Про Кабінет Міністрів України”, так і через прийняття Закону ”Про Президента України”, в яких чітко має бути визначено механізм розподілу повноважень між главою держави і вищим органом виконавчої влади.

9. При висвітленні проблеми співвідношення принципу народовладдя, організації та функціонування державної влади дисертант обґрунтував наступні висновки. Оскільки згідно зі ст. 5 Конституції України єдиним джерелом влади є народ, основним завданням якого є легітимізація на правовій основі саме організації законодавчої, виконавчої та судової влади на підставі проведення всеукраїнських референдумів і прийняття ним відповідних законів про ці органи, тобто бути суб'єктом законодавчої ініціативи. Між тим, у Конституції України це право народу не передбачено.

Водночас, організація державної влади здійснюється через систему державних органів державними службовцями, а народ реалізувати ці повноваження не може. Отже, організація державної влади повинна бути під постійним контролем народу, а органи державної влади та державні службовці повинні нести відповідальність перед народом за свою діяльність. Проте, до кінця на законодавчому рівні залишається не вирішеною проблема співвідношення принципів народовладдя і державної влади в процесі організації та функціонування останньої. Виходячи з того, що єдиним джерелом влади є народ, на практиці цим і закінчується влада останнього, оскільки ні контролювати своїх представників, ні тим більше відкликати їх в разі невиконання ними своїх програмних положень та повноважень, народ не може.

10. Згідно Основного Закону України, право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповано державою, її органами або посадовими особами. На жаль, це виключне повноваження народу реалізується не ним, а державою, її органами, посадовими особами.

Таким чином, з метою здійснення справжнього народовладдя в Україні в процесі проведення конституційної реформи в сучасний період, необхідно внести відповідні зміни, згідно з якими всі найважливіші питання державного життя повинен попередньо вирішувати народ шляхом проведення референдумів, всенародних обговорень, а контроль за діяльністю органів державної влади має бути постійним, при цьому, обрані посадові особи в разі не виконання своїх обов'язків повинні бути відкликані виборцями. У зв'язку з цим необхідним уявляється прийняття давно очікуваних Законів ”Про всеукраїнський референдум” та ”Про референдум Автономної Республіки Крим та місцевий референдум”, внесення відповідних змін до Закону України ”Про вибори народних депутатів України”.

11. В дисертації вперше розрізняються державні органи та інші органи держави, статус яких окремо визначений у відповідних розділах Конституції України. Це, зокрема, стосується Секретаріату Президента України, який часто перебирає на себе повноваження парламенту та уряду, втручаючись в їх діяльність, порушуючи цим Конституцію України. При цьому його головні управління дублюють діяльність відповідних міністерств, повторюючи ганебну практику ЦК Компартії України, коли саме подібні управління вирішували як повинні працювати міністерства та відомства.

Більш чітко повинен бути визначений в законодавстві і статус такого органу як Рада з питань національної безпеки і оборони при Президентові України, яка, згідно зі ст.107 Конституції України, є лише координаційним органом. Між тим остання приймає рішення, які згідно з Конституцією, відноситься до компетенції Верховної Ради України.

12. Важливим засобом організації державної влади в Україні є система стримувань і противаг складовими якої є баланс гілок державної влади як скоординоване прагнення до їх врівноваження з метою виключення панування будь-якої з них над іншими, а також досягнення оптимальних результатів під час вирішення ними спільних завдань; взаємозалежність цих гілок влади; їх взаємодія в процесі вирішення спільних завдань, які здійснюються всіма гілками влади.

13. Формування представницької форми влади в особі Верховної Ради України на підставі пропорційної системи виборів фактично скасовує персональну відповідальність народних депутатів перед виборцями, (а її в законі ”Про внесення змін до Закону ”Про вибори народних депутатів України” від 7 липня 2005р. не передбачено) оскільки таку відповідальність несе певна партія, а не окремий депутат. Крім того, при згаданій системі ліквідуються виборчі округи, які існували при мажоритарній системі виборів і при яких народний депутат був відповідальний перед виборцями.

14. Пропорційна система виборів в повній мірі виявила свої недоліки, які полягають у тому, що, по-перше, завдяки 3% виборчій квоті до парламенту було обрано велику кількість представників олігархічних кланів, які, прикриваючись народними інтересами, лобіюють власні інтереси і уникають відповідальності, по-друге, виборці не можуть звернутися до конкретного депутата, а лише до місцевих осередків партії.

15. З метою усунення цього недоліку пропонується у майбутньому виборчому законі повернутися до мажоритарно-пропорційної системи виборів, а виборчу квоту для політичних партій підвищити з 3% до 7%, а для виборчих блоків - до 11%. Крім того, необхідно передбачити відкликання обраних депутатів виборцями, якщо останні не виконують передвиборчі програми.

16. Виходячи з того, що до Верховної Ради України фактично обираються в якості депутатів одні й тіж самі особи, пропонується вирішити в законодавчому порядку питання, що Верховна Рада при кожних чергових виборах оновлюється на третину, при цьому обрані депутати можуть виконувати свої повноваження на протязі лише двох каденцій.

17. В процесі організації законодавчої влади вирішальний вплив на її подальшу роботу має коаліційна більшість, яка на основі її утворення після виборів була б дійсно незалежною від впливу Президента України на її формування і діяльність, не зважаючи на те, що в сучасний період вона навряд чи може бути єдиною, оскільки об'єднує різні за своїми політичними програмами партії. З метою подолання цього недоліку вкрай необхідним уявляється в першу чергу невідкладно прийняти Закони ”Про парламентську коаліцію більшості” та ”Про парламентську опозицію”, в яких були б передбачені взаємні права і обов'язки коаліційної більшості та опозиції, і це стало б практичним проявом впровадження системи стримувань і противаг.

18. Ефективне функціонування єдиного законодавчого органу державної влади - Верховної Ради України залежить від якості проектів законів, яка є неможливою без чіткого визначення предметів відання та повноважень всіх комітетів, виваженого Регламенту парламенту, високої кваліфікації народних депутатів, які працюють в органах Верховної Ради. Зокрема, Закони ”Про комітети Верховної Ради України” та ”Про тимчасові та слідчі комісії Верховної Ради України” давно не піддавалися змінам і доповненням, що безпосередньо впливає на діяльність в цілому парламенту, тому в дисертації робиться висновок, що необхідна нова редакція цих законів, яка б в повній мірі відповідала б змінам, що внесені до Конституції України.

19. В процесі висвітлення функціонування виконавчої влади дисертант дійшов висновку про доцільність розв'язати наступні проблеми: по-перше, вкрай необхідно продовжити в сучасний період адміністративну реформу; по-друге, підвести надійну правову базу під організацію та функціонування державної виконавчої влади шляхом внесення відповідних змін до Законів ”Про Кабінет Міністрів України” і ”Про місцеві державні адміністрації”; по-третє, докорінним чином вдосконалити добір і розстановку висококваліфікованих управлінських кадрів, зокрема, на посади міністрів, перш за все, виходячи з рівня їхньої кваліфікації, знання основ наукової організації управлінської діяльності, вміле поєднання знань і кваліфікації досвідчених кадрів з недостатнім досвідом практичних знань у молодих службовців.

20. Виходячи з того, що в дисертації сформульована пропозиція впровадження розробки Єдиної державної програми економічного, соціального і культурного розвитку України, яка б об'єднувала основні показники програм, перелічених у Конституції, доцільно було б, щоб з її положеннями були ознайомлені громадяни України, що дало б народові можливість знати її зміст, а законодавчому органу - здійснювати постійний контроль за виконанням цієї програми.

21. Важливу роль у справі функціонування державної влади відіграє система стримувань і противаг, ефективність якої виявляється лише в тому випадку, коли компетенція всіх органів державної влади включає в себе як виключні повноваження, так і спільні, саме за допомогою яких і будується механізм взаємодії і взаємозалежності гілок влади. Зважаючи на це, зроблено висновок, що дієвість системи стримувань і противаг у найбільшій мірі виявляє себе у процесі порівняння спільних повноважень законодавчої, виконавчої, у меншій мірі, судової влад та Президента України, які пропонується поділити на три групи: ті, при реалізації яких однією із сторін вимагається застосування відповідних дій іншою стороною; ті, які пов'язані з проведенням виборів, референдумів, народних обговорень; нарешті, ті, що стосуються порядку прийняття та промульгації законів.

22. На жаль, зміни, які були внесені до Конституції України, часто не відповідають вищезгаданому висновку, що призводить до колізії законів. Прикладом цього є невирішена проблема призначення на посаду глав обласних державних адміністрацій, яку одноосібно здійснює Президент України. Будучи органами виконавчої влади на місцях не зрозуміло, кому саме вони підзвітні: Президентові або Кабінету Міністрів України, як ланка виконавчої вертикалі, завдяки чому і виникла проблема більш чіткого розмежування повноважень між Президентом та Кабінетом Міністрів. На думку автора, таке розмежування можливо лише при збалансованості законів, в яких закладені повноваження, властиві не одному главі держави, а й органам державної влади. Тому, уявляється правильним, коли таке розмежування повноважень здійснюватиметься на підставі прийняття взаємостримуючих та врівноважуючих Законів України ”Про Президента України”, ”Про Кабінет Міністрів України”, ”Про місцеві державні адміністрації” та ”Про парламентську опозицію” і ”Про статус коаліційної більшості парламенту”.

23. Існуючий порядок організації судової влади (зокрема призначення суддів та їх обрання парламентом), яка є безпосередньо залежною від Президента України та парламенту, не відповідає всесвітньо визнаним нормам. З метою подолання згаданих недоліків та перетворення судів в дійсно незалежні органи правосуддя, пропонується обирати суддів безпосередньо народом, запровадити інститут мирових суддів, невідкладно ввести в дію інститут присяжних, передбачених Законом ”Про судоустрій України”, змінити існуючу процедуру формування складу Конституційного Суду України.

24. Оскільки на сучасному етапі демократизації держави, суспільства, органів державної влади, побажання політиків не співпадають з їхніми справами, спостерігається падіння довіри народу до всіх інститутів влади, а таке розчарування, перш за все, є ударом по створенню в Україні громадянського суспільства. Єдиним виходом з цього становища є застосування заходів безпосередньої відповідальності всіх без винятку посадових осіб, за свою діяльність, яка повинна відображатися у знятті депутатської недоторканості з депутатів всіх рівнів, персональній відповідальності Президента України, Прем'єр-міністра та міністрів, суддів всіх рівнів на підставі рівності всіх без винятку перед законом та основоположних принципів, які, на жаль, не здобули свого закріплення у Конституції України - суворого дотримання законності та невідворотності покарання за скоєне.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографія:

1. Фрицький Ю.О. Державна влада в Україні: становлення, організація, функціонування / Ю.О.Фрицький. - Дніпропетровськ : Ліра ЛТД, 2006. - 360 с.

Рецензії:

Калюжний Р.А., Горова О.Б. Державна влада: проблеми і перспективи / Р.А. Калюжний, О.Б. Горова // Право України. - 2007. № 10. С. 145-146.

Шумак І.О. Вдале поєднання класичного та інноваційного підходів у конституційному праві / І.О. Шумак // Часопис Київського університету права. 2007. №1. С. 185.

Статті у фахових виданнях з юридичних наук:

2. Фрицький Ю.О. Пропорційна система виборів до Верховної Ради України - оціночний аспект / Ю.О. Фрицький // Право України. - 2006. № 4. - С. 104-107.

3. Фрицький Ю.О. Співвідношення політики і державної влади на сучасному етапі розбудови Української держави / Ю.О.Фрицький // Держава і право : зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 32. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2006. - С. 127-131.

4. Фрицький Ю.О. Сутність влади як філософсько-правової категорії / Ю.О. Фрицький // Наук. вісн. Ужгородського національного університету. Право. - Ужгород. 2006. - Вип. 5. - С. 243-249.

5. Фрицький Ю.О. Особливості статусу та функцій Президента України / Ю.О. Фрицький// Юридична Україна. - 2006. - № 10. - С. 16-20.

6. Фрицький Ю.О. Сутність влади як правової категорії / Ю.О. Фрицький // Наук. вісн. Дніпропетровського держ. університету внутрішніх справ : зб. наук. праць. - 2006. - № 1. - С. 98-101.

7. Фрицький Ю.О. Конституційно-правова відповідальність органів державної влади України та народних депутатів: проблеми і пропозиції / Ю.О. Фрицький // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України : зб. наук. статей. Прикарпатський національний університет ім. В.Стефаника. Вип.17. Івано-Франківськ. 2006. С. 70-76.

8. Фрицький Ю.О. Співвідношення принципу народовладдя і державної влади в Україні / Ю.О. Фрицький // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: зб. наук. праць. Донецький юридичний інститут МВС України. - 2006. - № 3. С. 30-34.

9. Фрицький Ю.О. Закріплення організації та функціонування державної влади в Конституції України 1996 року / Ю.О. Фрицький // Вісник Запорізького юридичного інституту. 2006. № 2 (35) С. 1-11.

10. Фрицький Ю.О. Конституційне визначення джерела державної влади в Україні як основи її організації і функціонування / Ю.О. Фрицький // Наук. праці Одеської національної юридичної академії. Одеса. ”Юридична література”. 2006. Т.5 С. 123-129.

11. Фрицький Ю.О. Подальший розвиток організації і функціонування державної влади в період після прийняття Конституції України і до сучасного етапу проведення конституційної реформи / Ю.О. Фрицький // Наук. вісн. Дніпропетровського держ. університету внутрішніх справ : зб. наук. праць. 2006. № 2. С. 146-154.

12. Фрицький Ю.О. Особливості статусу Президента України, його місце і роль в організації і функціонуванні державної влади в Україні / Ю.О. Фрицький // Вісник Запорізького юридичного інституту. 2006. №3. С. 3-10.

13. Фрицький Ю.О. Правові засади виконавчої влади та її системи в Україні / Ю.О. Фрицький // Наук. вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право. - Ужгород. - Вип. 6. 2006. - С. 92-96.

14. Фрицький Ю.О. Особливості функціонування судової влади як окремої гілки державної влади в Україні / Ю.О. Фрицький // Актуальні проблеми держави і права : зб. наук. праць. Вип. 29. Одеса. ”Юридична література”. - 2006. - С. 271-278.

15. Фрицький Ю.О. Деякі проблеми визначення правового статусу Кабінету Міністрів України / Ю.О. Фрицький // Держава і право : зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 34. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. 2006. - С. 148-152.

16. Фрицький Ю.О. Значення Конституційного Договору між Верховною Радою України та Президентом України ”Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України” для подальшого розвитку організації і функціонування державної влади в Основному Законі України 1996 р. / Ю.О. Фрицький // Часопис Київського університету права. - 2006. - №4. С. 91-96.

17. Фрицький Ю.О. Становлення конституційно-правових засад державної влади в Україні в період 1990-1991 рр. / Ю.О. Фрицький // Науковий вісник Південноукраїнський правовий часопис. Одеський юридичний інститут ХНУВС. 2006. №2. С. 5-8.

18. Фрицький Ю.О. Зміст державної влади в Україні та її легітимність / Ю.О. Фрицький // Вісник Луганського держ. університету внутрішніх справ МВС України. 2007. №4. С. 64-74.

19. Фрицький Ю.О. Деякі проблеми становлення, організації та функціонування державної влади в Україні / Ю.О. Фрицький // Вісник Запорізького юридичного інституту. - 2007. - №2. С. 16-21.

20. Фрицький Ю.О. Конституційно-правові засади становлення державної влади в Україні / Ю.О. Фрицький // Підприємництво, господарство і право. 2007. №3. С. 107-109.

21. Фрицький Ю.О. Парламент України Верховна Рада України та його роль у реалізації законодавчої влади / Ю.О. Фрицький // Право України. 2007. № 7. С. 3-7.

22. Фрицький Ю.О. Принцип поділу влади як основа організації і функціонування державної влади в Україні. / Ю.О. Фрицький // Актуальні проблеми політики : зб. наук. праць. Вип. 30. Одеса. 2007. С. 31-35.

23. Фрицький Ю.О. Передумови визначення статусу Президента України в період 19912007 рр. / Ю.О. Фрицький // Підприємництво, господарство і право. 2007. №7. С. 92-94.

24. Фрицький Ю.О. Деякі питання сутності державної влади, функціонування політичних партій та принципів добору та розстановки службовців державного апарату у працях І.О. Ільїна та К.П. Побєдоносцева / Ю.О. Фрицький // Наук. вісн. Дніпропетровського держ. університету внутрішніх справ : зб. наук. праць 2007. №1. С. 43-50.

25. Фрицький Ю.О. Система стримувань і противаг як засіб організації та функціонування державної влади в Україні / Ю.О. Фрицький // Право і суспільство. Дніпропетровськ. 2009. №2. С. 12-17.

26. Фрицький Ю.О. Функції державної влади та їх здійснення на сучасному етапі реформування української державності / Ю.О. Фрицький // Наук вісн. Дніпропетровського держ. університету внутрішніх справ. 2009. №1. С. 36-45.

Публікації, які додатково відбивають результати дисертації:

27. Фрицький Ю.О., Ішуніна Н.В. Польська реформа самоврядування і громадські організації / Ю.О.Фрицький, Н.В. Ішуніна // Віче. 2002. № 6. С. 34-39.

28. Кампо В.М., Фрицький Ю.О. Конституційна реформа 2003 // Науково-популярний коментар основних проблем / В.М. Кампо, Ю.О. Фрицький // К.: Акад. муніцип. управління. - 2003. - С. 3-17.

29. Фрицький Ю.О. Конституційно-правова відповідальність: проблеми і пропозиції з її розв'язання на рівні вищих органів державної влади і місцевого самоврядування // Організаційні і правові аспекти реформування державної влади на сучасному етапі в Україні / Ю.О. Фрицький // Наук. вісн. Серія ”Право”. К.: Акад. муніцип. управління. - 2005. - Вип. № 1. - С. 41-49.

30. Литвин О.П., Фрицький Ю.О. Конституційне право України. Опорні конспекти з курсу / О. П. Литвин, Ю.О. Фрицький // К.: Акад. муніцип. управління. 2005. С. 70-137.

31. Фрицький Ю.О. Конституційне право України // Навчально-методичні матеріали / Ю.О. Фрицький // К.:Акад. муніцип. управління. - 2005. - С. 1-39.

32. Frickij J. Odpowiedzialnosc konstytucyjnoprawna: problemy i propozycje ich rozwiazania na poziomie wyzszych organow wladzy panstwowej i samorzadu lokalnego Ukrainy / J. Frickij // Casus. Kwartalnik, Krakow, Polska. - 2006. № 40. С. 3-6.

33. Фрицький Ю.О. Конституційне процесуальне право України // Комплекс навчально-методичних матеріалів / Ю.О. Фрицький // К.: Акад. муніцип. управління. 2007. С. 1-20.

Основні положення дисертації доповідались і обговорювались на науково-практичних конференціях і зібраннях:

34. Фрицький Ю.О. Правове регулювання самоврядної реформи територіального устрою Польщі / Ю.О. Фрицький // Застосування норм міжнародного права у внутрішньому правопорядку України : матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. Держава і право : зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. Спецвипуск. К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - 2003. - С. 230-233.

35. Фрицький Ю.О. Функції та механізм Ради національної безпеки і оборони України та форми їх здійснення / Ю.О. Фрицький // Національна безпека України: стан, кризові явища та шляхи їх подолання : матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. К.: Нац. акад. управління. 2005. - С. 210-214.

36.Фрицький Ю.О. Проблемні питання становлення і функціонування органів самоорганізації населення в Україні / Ю.О. Фрицький // Місцеве самоврядування та самоорганізація населення в Києві: стан, проблеми та ризики розвитку : матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. К.: Акад. муніцип. управління. 2006. С. 96-104.

37. Фрицький Ю.О Порівняльно-правова характеристика державної і політичної влади / Ю.О. Фрицький // Стан та перспективи розвитку юридичної науки та освіти : матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. К.: Нац. аграрний ун-т України. 2007. С. 235-239.

38. Фрицький Ю.О. Особливості місця і ролі місцевих державних адміністрацій у системі органів виконавчої влади та їхні взаємовідносини з органами місцевого самоврядування / Ю.О. Фрицький // Актуальні проблеми муніципального управління : матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. К.: Акад. муніцип. управління. 2007. С. 88-89.

39. Фрицький Ю.О. Деякі аспекти правового статусу Президента України / Ю.О. Фрицький // Організаційні і правові аспекти реформування державної влади на сучасному етапі в Україні : матеріали Всеукраїнської науково-теоретичної конференції. К.: Акад. муніцип. управління. 2007. С. 44-49.

40. Фрицький Ю.О. Конституційні засади прав і свобод людини і громадянина України - правова основа їх захисту з боку органів державної влади / Ю.О. Фрицький // Удосконалення діяльності органів внутрішніх справ України з попередження та розкриття злочинів та інших правопорушень : матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. Запорізький юрид. інститут. 2007. ч.2. С. 138-140.

41. Фрицький Ю.О. Вплив обґрунтовано-визначеної форми правління на зміст, організацію та функціонування державної влади в Україні / Ю.О. Фрицький // Вітчизняна юридична наукова спадщина і сучасність : матеріали Міжнародної наукової конференції. Держава і право : зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. Спецвипуск. К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. 2007. С. 181-184.

АНОТАЦІЯ

Фрицький Ю.О. Теоретичні засади державної влади в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.02 - конституційне право; муніципальне право. - Інститут законодавства Верховної Ради України. - Київ, 2009.

Дисертацію присвячено новій, раніше комплексно не дослідженій проблемі, в якій на підставі вивчення праць філософів, юристів, практичних працівників досліджуються питання щодо змісту та особливостей влади, співвідношення державної влади з політичною владою, визначається поняття державної влади її організація та функціонування; досліджуються основні етапи становлення державної влади в Україні після її незалежності; висвітлюються питання організації державної влади та її функціонування.

Ключові слова: влада, державна влада її організація, функціонування, законодавча влада, виконавча влада, судова влада, парламент, уряд, президент.

Фрицкий Ю.О. Теоретические основы государственной власти в Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени доктора юридических наук по специальности 12.00.02 - конституционное право; муниципальное право. - Институт законодательства Верховного Совета Украины. - Киев, 2009.