Функція захисту в кримінальному судочинстві України: правові, теоретичні та прикладні проблеми
Історичні передумови зародження, становлення та закономірності розвитку функції захисту. Поняття кримінально-процесуальних функцій. Предмет виправдання (реабілітації), практика його застосування. Процесуально-правовий інститут адвокатського розслідування.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | автореферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 28.09.2015 |
| Размер файла | 62,1 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
6) Статтю 315 та п. 4 ч. 1 ст. 358 КПК виключити;
7) Частину 4 ст. 87 КПК викласти у такій редакції: “У суді першої та апеляційної інстанції здійснюється повне фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу”;
8) Частину 1 ст. 106 КПК викласти у такій редакції: “Орган дізнання вправі затримати особу, підозрювану у вчинені злочину, лише у разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити”;
9) Частину 2 цієї статті виключити.
У підрозділі 5.4 “Реалізація захисником прав - передумов доказової діяльності” аналізується реалізація захисником-адвокатом прав, передбачених законодавством. Зокрема, реалізація захисником права на конфіденційне побачення з підзахисним є надзвичайно важливим, а тому обов'язковим засобом - передумовою належного виконання ним своєї захисної функції, у тому числі, в доказовому аспекті. Безперечно, порядок першого побачення захисника з підзахисним вимагає чіткої нормативної регламентації у КПК, а можливо, й має бути предметом судового контролю. Конфіденційність спілкування захисника з підзахисним є, з одного боку, однією з гарантій професійної незалежності захисника, а з другого, - гарантією забезпечення обвинуваченому права доступу до послуг адвоката, які в сукупності входять до числа основних вимог справедливого розгляду справи, сформульованих у прецедентних рішеннях Європейського суду з прав людини.
Використання захисником права ознайомлюватися з матеріалами, якими обґрунтовується пред'явлення обвинувачення, ускладнено прогалинами закону. В законі не регламентовано ні характеру, ні обсягу таких матеріалів. Очевидно, що на цьому етапі провадження у справі захисникові мають надаватися для ознайомлення усі матеріали, на яких ґрунтується обвинувачення.
У підрозділі 5.5 “Участь захисника у доказуванні” визначається, що участь захисника в доказуванні означає здійснення ним процесуальних дій, спрямованих на збирання, перевірку та оцінку доказів при проведенні тієї чи іншої слідчої або судової дії чи їх комплексу органом, у провадженні якого перебуває справа.
Розділ шостий “Адвокатське розслідування” складається з п'яти підрозділів.
У підрозділі 6.1 “Інститут адвокатського розслідування” на основі дослідження чинного в Україні законодавства щодо самостійної роботи захисника-адвоката з доказами у кримінальній справі, аналізу наукових напрацювань в цьому плані, поєднані з аналізом аналогічного законодавства та на основі позицій науковців низки зарубіжних держав (Франції, ФРН, США, Російської Федерації) стверджується, що інститут адвокатського розслідування, як споріднена система правових норм, які регулюють кримінально-процесуальні відносини, пов'язані із його самостійною доказовою діяльністю та мають специфічний, притаманний їм метод правового впливу на ці суспільні відносини, сьогодні є фактом, що відбувся. Нормативне наповнення даного інституту різноджерельне. Як і належить інституту права, його складають норми загального характеру, норми-принципи, норми, що визначають цілі, завдання діяльності захисника у кримінальній справі, його доказові можливості (способи) самостійної роботи з доказами, які об'єднують в єдиний комплекс усі інші норми даного інституту і тим самим забезпечують різносторонній вплив на свою частку суспільних відносин у кримінальному судочинстві. Джерельною базою інституту адвокатського розслідування є Конституція України, КПК України, Закон про адвокатуру України та деякі інші Закони України, чинні в Україні міжнародні договори, рішення Конституційного Суду України, судові прецеденти.
Адвокатське розслідування, як функціональний інститут кримінального судочинства, є похідним від функції захисту і здійснюється в межах її реалізації. Воно здійснюється не поза досудовим слідством чи судовим розглядом справи, а виключно у зв'язку з цими провадженнями та у їх межах. Тому принципово невірно характеризувати його як “паралельне розслідування”. Адвокату-захиснику не обов'язково самостійно збирати докази захисту у кожній справі та у повному обсязі. У справах, у яких з'ясування слідчим (судом) обставин справи здійснюється всебічно, повно та неупереджено, захисник може обмежуватися лише участю у доказуванні та відстоювати свою позицію на наявних матеріалах справи. Проведення захисником самостійних дій по збиранню доказів необхідне лише у випадках неповноти досудового чи судового слідства або коли вони здійснюються з обвинувальним ухилом. Від цих же факторів залежить й обсяг власне адвокатського розслідування як противага цим явищам.
Запровадження адвокатського розслідування як альтернативи офіційному, при якому в обов'язок слідчого входило б збирання обвинувальних доказів, а в обов'язок захисника, - виправдувальних, є неприпустимим тому, що про повноцінний захист тоді б й не йшлося, бо можливості адвоката-захисника щодо збирання доказів у кримінальній справі і державних органів, наділених у цьому плані владними повноваженнями, були, є і завжди будуть неспіврозмірними.
Формулюються наступні правила подання доказів захисником. Перше. Подання захисником та прийняття слідчим доказів має оформлятися “протоколом подання-прийняття доказу”. У тих же випадках, коли є потреба у з'ясуванні походження доказу, порядку його отримання та того, яке значення він має для справи, таке подання слід супроводжувати письмовим “протоколом подання доказу” - процесуальним документом, що адекватно відображає дану процесуальну дію, з викладенням у ньому відповідних пояснень як логічних аргументів подання. Подання захисником доказів у суді першої інстанції та в апеляційному суді, в разі проведення ним судового слідства, має фіксуватися у протоколі судового засідання. При поданні доказів - додатків до апеляції чи касаційної скарги як нових та додаткових матеріалів про це має зазначатися, відповідно, в апеляції (касаційній скарзі). Друге. Слідчий та суд не вправі відмовити захисникові (як і іншим учасникам процесу) у прийнятті доказу та приєднанні його до справи. Третє. Дослідження та оцінка доказу при його поданні на предмет встановлення його належності, допустимості і тим більше достовірності, неприпустимі. Подані і приєднані до справи докази мають досліджуватися та оцінюватися у таких же умовах та у такі ж способи, як усі інші докази, в тому числі ті, що зібрані слідчим та судом.
У підрозділі 6.2 “Запитування і одержання захисником документів” доводиться, що документи мають бути досліджені та приєднані до справи постановою особи, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором, ухвалою (постановою) суду і зберігатись у справі.
Право адвоката-захисника на доступ до будь-якої інформації, корисної для захисту, в тому числі й конфіденційної, та процедуру такого доступу необхідно урегулювати в кримінально-процесуальному законі. У нормах законів про право захисника (адвоката) на запит відповідних документів чи їх копій необхідно передбачити обов'язок адресатів надати запитувані документи чи їх копії у термін, що не перевищує, найбільш оптимально, десяти діб з моменту надходження запиту.
У підрозділі 6.3 “Опитування громадян” аналізується реалізація передбаченого в п. 13 ч. 2 ст. 48 КПК право захисника опитувати громадян. Відзначено, що у законі не визначено ні процедури опитування громадян, ні кола осіб, які можуть бути опитані захисником, ні конкретних прав та обов'язків того, хто опитує, та опитаного, ні доказового значення результатів такого опитування.
Обґрунтовується думка, що опитування адвокатом громадян за своєю гносеологічною суттю аналогічне допитам свідків. Воно має оформлятися відповідно до повноваження захисника в законах (КПК та в Законі про адвокатуру) - протоколом опитування, який обов'язково повинен бути письмовим, а якщо опитування супроводжувалося технічним записом - з відповідним додатком до нього, і в такій формі подаватися слідчому (суду) як окремий самостійний вид доказу захисту. Опитані захисником особи можуть бути в подальшому допитані слідчим (судом) як свідки захисту.
У підрозділі 6.4 “Одержання письмових висновків фахівців з питань, що вимагають спеціальних знань, та інші шляхи залучення у кримінальну справу спеціальних знань” визначається, що в об'єктивному аспекті до поняття спеціальних знань належать знання із будь-якої сфери людської діяльності. Визначення їх структури та меж відноситься до сфери правотлумачення і в кожному окремому випадку здійснюється правозастосовувачем, у нашому випадку захисником-адвокатом. Знання, які захисник (як і слідчий, прокурор, суддя) набуває під час своєї професійної підготовки у вищій школі за фахом юриста, щоб ефективно виконувати свої професійні обов'язки, і які є головною умовою доступу до відповідної професії (ст. 2 Закону про адвокатуру) не повинні розглядатися в кримінально-процесуальному сенсі як спеціальні.
Обґрунтовується, що рецензування висновку експерта має виключно консультативний характер, оскільки воно не включає безпосереднього дослідження об'єктів та матеріалів і ґрунтується лише на логічних судженнях, що базуються на спеціальних знаннях, а тому відповідає саме даній функції спеціаліста в процесуальному праві. Рецензія повинна сприяти судовій оцінці висновку експерта під кутом зору його належності, допустимості та достовірності, а не підмінювати висновок.
Організаційно-правове забезпечення інституту адвокатського розслідування передбачає виведення експертних установ із підпорядкування правоохоронних органів, запровадження в Україні інституту приватного детективу, а науково-методичне - потребує організаційного оформлення адвокатури України, а у її складі - відповідних наукових та науково-методичних установ.
У підрозділі 6.5 “Збирання захисником-адвокатом інших доказів” обґрунтовується, що адвокат-захисник вправі збирати та закріплювати інші види доказів будь-якими іншими шляхами, аби це не порушувало конституційних та інших охоронюваних законом прав, свобод і законних інтересів людини. Він вправі, максимально пристосовуючи свої дії до аналогічних слідчих дій, оглянути загальнодоступні місця, з дозволу власника обстежити його квартиру, склавши про це протокол огляду, план, схему, здійснити фото-, відеозйомку, як додатки до цих документів і у такому вигляді подати їх як докази слідчому (суду) тощо. Не заборонено захиснику-адвокату збирати самому чи отримувати від підзахисних або інших осіб речові докази.
Для збирання і закріплення доказів захисник вправі, а у необхідних випадках повинен залучати фахівців, в тому числі фахівців-криміналістів (а в майбутньому й приватних детективів), щоби, по-перше, забезпечити належний рівень роботи з доказовою інформацією та її носієм, а по-друге, оскільки він в жодному разі не може бути допитаний як свідок, убезпечити перебіг і результат адвокатських дій зі збирання доказів, “автором” яких завжди буде залишатися він - адвокат-захисник, показаннями цих осіб при дослідженні даних доказів у подальшому провадженні справи на досудовому слідстві та в суді.
ВИСНОВКИ
У висновках дисертації відображені результати, що свідчать про вирішення важливої наукової проблеми: на підставі комплексного дослідження сформовано теоретичну концепцію функції захисту в кримінальному судочинстві України та доктринально обґрунтовано вирішення проблем її реалізації в умовах реформування кримінально-процесуального законодавства, а саме:
1. Ідея виокремлення кримінально-процесуальних функцій в правовому, теоретичному та практичному аспектах вперше постала на теренах України (в складі Російської імперії) в середині ХІХ ст. минулого тисячоліття у зв'язку з необхідністю відокремлення судової влади від адміністративної, а функції захисту, на противагу функції обвинувачення (кримінального переслідування). Хронологічно виділено чотири етапи розвитку функції захисту від самих її витоків до сьогодення, залежно від соціально-політичних умов та рівня правового врегулювання.
2. Перший етап (1864 - 1917 рр.) характеризувався перебудовою судового розгляду у змагальний і запровадженням інституту присяжних повірених, а занепад - контрреформуванням кримінально-процесуального законодавства, зупиненням розвитку присяжної адвокатури, допуском до захисту приватних повірених та інших осіб. Крах же завершили відомі події 1917 р.
Другий етап у розвитку функції захисту (1917 - 1960 рр.) розпочався її відродженням та становленням на принципах Статуту 1864 р. (1917 - 1918 рр.). Проте з класових позицій (1919 - 1927 рр.) вона піддалась деформуванню, аж до повного заперечення з огляду на специфічний характер радянського соціалістичного судочинства, особливо в період сталінського терору (1927 - середина 1950 рр.).
Третьому етапу (1960 - 2001 рр.) передувало теоретичне обґрунтування необхідності побудови судового розгляду кримінальних справ на засадах змагальності, а його початком стало законодавче запровадження цього принципу в Основах кримінального судочинства Союзу РСР та в КПК УРСР (1958 - 1961 рр.). Тема кримінально-процесуальних функцій в даний період постала в науці однією із основних, що сприяло їх поступовому розвитку на рівні законодавства та практики його застосування і функції захисту зокрема. Остання свій правовий розвиток одержала у формі розширення прав обвинуваченого на захист, зміцнення повноважень захисника, аж до поширення захисту на досудове слідство (1989 р.) та конституційного закріплення засади змагальності сторін (1996 р.). Нарешті відбувся законодавчий розподіл процесуальних функцій при розгляді справи в суді на обвинувачення, захист та вирішення справи і закріплення цих функцій за рівноправними сторонами та, відповідно, судом (2001 р.).
Четвертий, нинішній етап характеризується теоретичним осмисленням категорії кримінально-процесуальних функцій та функції захисту у їх числі з огляду на відповідність їх базовим європейським та міжнародним стандартам з метою удосконалення кримінально-процесуального законодавства України.
3. Система чинного кримінально-процесуального законодавства та подальший розвиток теорії кримінально-процесуального права і процесу дають підстави розглядати процесуальні функції як закріплені в законі основоположні підсистемні види (частини, компоненти, напрями) кримінально-процесуальної діяльності, що здійснюються різними за процесуальними інтересами суб'єктами (групами суб'єктів) процесу, з метою виконання поставлених перед ними завдань та досягнення визначених законом цілей, а в підсумку, як завдань та цілей кримінального судочинства в цілому. Тож функція захисту - це породжений кримінальним переслідуванням та здійснюваний у відповідності з законом і виражений у формі правових відносин вид (частина, компонент, напрям) діяльності при провадженні у кримінальній справі, що реалізується суб'єктами захисту і спрямований на повне чи часткове спростування обвинувачення, реабілітацію невинного, пом'якшення відповідальності та покарання винного, охорону прав та законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підзахисного, засудженого і виправданого.
Таким чином, поняття функції захисту охоплює наступні структурні елементи його змісту: 1) власне захист, як діяльність, що реалізується у відповідності з законом та виражена у формі правових відносин (роботу у кримінальній справі); 2) суб'єктів цієї діяльності; 3) предмет захисту (діяльності); 4) його завдання та цілі.
4. Захист як категорія права та діяльність уповноважених на його виконання органів держави, інших осіб, має два значення, широке - конституційно-правове та вузьке - кримінально-процесуальне. В широкому значенні ця категорія означає діяльність держави, її органів, громадських організацій, особи, що ґрунтується на нормах Конституції України та інших юридичних актах і спрямовану на запобігання, подолання дійсної чи уявної протиправної шкоди, що загрожує, або уже спричинена правам, свободам, законним інтересам особи, суспільства, держави. В такому розумінні суб'єктами права на захист є будь-які особи (“кожен”). У кримінальному ж судочинстві це поняття охоплює лише діяльність суб'єктів захисту щодо реалізації наданих їм прав та повноважень у процесі здійснення виконуваної ними функції.
5. Для оптимального вирішення проблем, пов'язаних із співвідношенням таких суб'єктів процесу як обвинувачений і захисник щодо їх процесуального становища та для адекватного визначення змісту їх діяльності, методологічно раціонально повернутися до поділу захисту на матеріальний та формальний і, своєю чергою, розглядати його, відповідно, у двох значеннях: 1) широкому, яке включає самозахист та захист за допомогою іншої особи, зокрема, захисника та 2) вузькому, яке означає захисну діяльність захисника.
У зміст захисту у вузькому його значенні входять: 1) доказова діяльність захисника; 2) його діяльність (робота) у правовому (матеріально - та процесуально-правовому) полі справи; 3) надання підзахисному необхідної юридичної допомоги.
6. Враховуючи реальний стан речей та міжнародно-правовий досвід, як захисників до захисту слід допускати лише адвокатів та науковців у галузі права. Близьких же родичів обвинуваченого, його опікунів або піклувальників необхідно наділити статусом його представників. У цьому зв'язку відповідних змін потребує ст. 52, а редакція ч. 2 ст. 44 КПК мала б виглядати так: “Як захисники можуть бути адвокати та особи, які мають науковий ступінь в Україні та/або вчене звання у галузі права”.
7. Захист, на відміну від обвинувачення, має в кримінальному процесі універсальний характер. Захист, в тому числі захист за допомогою захисника, виникає з моменту початку прояву кримінального переслідування особи, діє він до моменту припинення останнього, а в подальшому продовжується або завершується, в залежності від розсуду суб'єктів сторони захисту, у першу чергу обвинуваченого, тобто реалізується на засаді диспозитивності.
З метою розширення захисту та водночас його зміцнення за рахунок вчасного та безперешкодного вступу захисника у справу з самого моменту виникнення у підзахисного права на захист та на усіх стадіях і етапах провадження у справі, чинний нині допускний порядок потребує заміни на явочний.
8. Метою захисту є очікуваний, найбільш сприятливий результат для підзахисного, що досягається при вирішенні кримінальної справи по суті. Оскільки ж кримінально-процесуальний закон чітко визначає види кінцевих рішень у кримінальних справах, сьогодні систему об'єктивних (заданих законом) моделей ідеальних результатів сприятливого для захисту вирішення справи складають: 1) відмова у порушенні справи; 2) закриття справи з реабілітуючих підстав; 3) закриття справи із звільненням особи від кримінальної відповідальності, покарання та/чи його відбування; 4) виправдання за реабілітуючими підставами; 5) кваліфікація діяння за ознаками статті КК, яка передбачає відповідальність за менш тяжкий злочин, ніж той, що ставився у вину, та призначення покарання більш м'якого, аніж запропоноване прокурором чи призначене судом. Для досягнення наведених цілей захисник має довести (з'ясувати, доказати, спростувати) сукупність відповідних фактичних обставин справи. Доведення (спростування) таких сукупностей фактичних підстав прийняття відповідного кінцевого рішення є завданням захисника у кримінальній справі і в той же час предметом, на який спрямована доказова діяльність захисника, тобто предметом захисту. Звідси, предметом захисту у кримінальному процесі є сукупність фактичних обставин справи, а також їх формулювання у вигляді тез захисту і обвинувачення, з'ясування та доказування чи заперечення яких спростовує підозру або обвинувачення, виключає та/чи пом'якшує кримінальну відповідальність підзахисного. Він має декілька видів, підвидів та різновидностей, які відрізняються структурою і змістом елементів, що їх складають, зокрема: 1) предмет виправдання (реабілітації) (п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 6, п. 2 ст. 213, ч. 5 ст. 327 КПК); 2) предмет захисту у справах, що вирішуються за наявності нереабілітуючих особу підстав (п. п. 4, 8 ч. 1 ст. 6, ст. 7-111, ч. 3 ст. 327 КПК); 3) предмет захисту у справах, що вирішуються за наявності нейтральних (процесуальних) підстав (п. п. 6, 7, 9, 10, 11 ч. 1 ст. 6, ч. 3 ст. 282, ч. 2 ст. 276 КПК) і два особливих види: 4) у справах про застосування примусових заходів медичного характеру (ст. 421 КПК); 5) у справах про застосування примусових заходів виховного характеру (ст. 448 КПК).
9. Предмет захисту, передбачений п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 6 та ч. 5 ст. 327 КПК, безпосередньо та в повному обсязі виражається та доказується через формулювання обвинувачення, взяте зі знаком мінус. Отже, скільки і яких є видів предмета доказування, пов'язаних з обвинуваченням, стільки ж і таких самих є видів предмета захисту як предметів спростування.
10. Предмет захисту, пов'язаний із доказуванням чи спростуванням складових елементів об'єкта, об'єктивної та суб'єктивної сторін, суб'єкта злочину, крім суто матеріально-правового аспекту, включає і виключно процесуальний. Він полягає у конкретизації та деталізації цих елементів поза межами кваліфікації досліджуваної події, у зв'язку з втіленням вимог про досягнення істинного знання про цю подію як конкретне одиничне явище об'єктивної діяльності та її опис в основних процесуальних документах (постанові про притягнення як обвинуваченого, обвинувальному висновку, вироку тощо). Без цього кримінально-правові ознаки події неможливо зіставити з доказовими фактами, а отже неможливо обґрунтувати чи спростувати доказами. Ознаки досліджуваної події, таким чином, і зміст інформації, яку містять докази мають бути одного рівня. Лише за такої умови можливо забезпечити, з одного боку, обґрунтованість обвинувачення, а з другого - захист проти даного обвинувачення.
11. Принцип презумпції невинуватості не є припущенням про невинуватість особи доти, доки її вину не буде встановлено вироком суду, який набрав законної сили, і, що цей принцип не є спростовним. Він означає об'єктивний правовий стан особи, згідно якого до набрання обвинувальним вироком законної сили до неї слід ставитися як до невинуватої, і цього принципу, як і усіх інших, можна дотримуватися (або не дотримуватися) і не більше.
12. Правила презумпції невинуватості щодо реабілітації особи за недоведеності її участі у вчиненні злочину та недоведеності вини розповсюджуються (мають розповсюджуватися) не лише на обвинуваченого, а на усіх (“кожного”), тобто, підозрюваного (в усіх процесуальних формах підозри), обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого. Проте вони жодним чином не стосуються захисника обвинуваченого, як інколи вважають. А тому наявність такого принципу не звільняє захисника від обов'язку доказування, спростування обвинувачення.
13. Правовою процесуальною суттю виправдання за недоведеністю участі обвинуваченого є не докази, їх обвинувальна та виправдувальна рівновага, а юридичний, процесуально-правовий факт, передбачений диспозиціями п. 2 ст. 213 та ч. 5 ст. 327 КПК, тобто реальна соціальна ситуація, що склалася при провадженні справи, а саме: 1) не доведено причетності особи до вчинення злочину або 2) не доведено її вину у вчиненні злочину.
14. Предмет захисту у справах, що вирішуються обвинувальним вироком суду із призначенням покарання завжди двохаспектний. Перший аспект - кримінально-правовий, який полягає у спростуванні кримінально-правової кваліфікації вчиненого підзахисним в обвинуваченні та обґрунтуванні власної, з позицій захисту (більш м'якої), і необхідності застосування норм кримінального закону про призначення більш м'якого покарання, аніж запропоноване обвинувачем. Другий аспект - кримінально-процесуальний, доказовий, який полягає в обґрунтуванні обставин-підстав для більш м'якої кваліфікації і міри покарання.
15. Системи обставин, що підлягають встановленню у справах, у яких особа звільняється від кримінальної відповідальності, покарання або його відбування є комплексними - матеріально- та процесуально-правовими. Кожній матеріально-правовій підставі, як правило, відповідає процесуальна (ст. 48 КК - ч. 1 ст. 7 КПК тощо).
Оскільки кримінальний закон передбачає обов'язкові (імперативні) та необов'язкові (дискреційні) види звільнення особи від кримінальної відповідальності, покарання чи його відбування, сторона захисту при обранні того чи іншого його предмету і його достовірного встановлення може в одних випадках вимагати перед судом постановлення адекватного рішення, в інших - лише звертатись до нього з проханням про ухвалення такого (рішення).
16. Предмет захисту у справах, що вирішуються за наявності нейтральних підстав є суто процесуальний. Тому матеріально-правові характеристики діяння, що становили предмет провадження у справі, тут не доказуються і не спростовуються. Достовірно з'ясовується лише процесуальна обставина, як підстава для безумовного закриття справи (факт примирення обвинуваченого, підсудного з потерпілим - п. 6 ч. 1 ст. 6 КПК тощо).
17. Адвокат-захисник є і суб'єктом доказування як з'ясування фактів та обставин кримінальної справи, тобто збирання, перевірки та оцінки доказів, і суб'єктом логічного доказування, тобто оперування доказами-аргументами при обґрунтуванні (спростуванні) тієї чи іншої процесуальної тези. Збирання ним доказів здійснюється у двох формах: 1) у формі участі при проведенні слідчих (судових) дій зі збирання доказів органом, у провадженні якого знаходиться справа; 2) у формі самостійного збирання доказів. Стосовно другої з наведених форм, то захисник вправі самостійно збирати будь-які докази і не лише шляхами (способами) і у формах, передбачених в законі, а й усіма іншими, законом не забороненими.
18. Адвокат-захисник є суб'єктом юридичного обов'язку доказування сприятливих для підзахисного обставин справи та спростування обставин - підстав обвинувачення, оскільки у кримінальній справі він перебуває одночасно у двох ролях (“іпостасях”), і як представник підзахисного, і як самостійний учасник процесу. Саме як самостійного учасника процесу закон зобов'язує його використовувати передбачені в КПК та інших законодавчих актах засоби з метою з'ясування обставин, які спростовують підозру чи обвинувачення, пом'якшують чи виключають кримінальну відповідальність підзахисного (ч. 1 ст. 48 КПК). А тому формулювання даної норми закону, всупереч численним пропозиціям, необхідно залишити без змін.
19. Дослідження чинного в Україні законодавства щодо самостійної роботи захисника-адвоката з доказами у кримінальній справі, аналіз наукових напрацювань в цьому плані, поєднані з аналізом аналогічного законодавства та позицій науковців низки зарубіжних держав (Франції, ФРН, США, Російської Федерації), вивчення правозахисної практики дає підстави для твердження, що інститут адвокатського розслідування, як споріднена система правових норм, які регулюють кримінально-процесуальні відносини, пов'язані із його самостійною доказовою діяльністю та мають специфічний, притаманний їм метод правового впливу на ці суспільні відносини, сьогодні є фактом, що відбувся. Нормативне наповнення даного інституту різноджерельне. Як і належить інституту права, його складають норми загального характеру, норми-принципи, норми, що визначають цілі та завдання діяльності захисника у кримінальній справі, його доказові можливості (способи) самостійної роботи з доказами, які об'єднують в єдиний комплекс усі інші норми даного інституту і тим самим забезпечують різносторонній вплив на свою частку суспільних відносин у кримінальному судочинстві. Джерельною базою інституту адвокатського розслідування є Конституція України, КПК України, Закон про адвокатуру України та деякі інші Закони України, чинні в Україні міжнародні договори, рішення Конституційного Суду України, судові прецеденти.
20. Норми інституту адвокатського розслідування мають універсальний характер в тому розумінні, що вони регулюють цілий напрям та усі види діяльності адвоката-захисника упродовж усього провадження кримінальної справи. Тому цей правовий інститут є не тільки предметним, - він є предметно-функціональним, а отже є інститутом кримінального судочинства.
21. Адвокатське розслідування як функціональний інститут кримінального судочинства є похідним від функції захисту і здійснюється в межах її реалізації. Воно здійснюється не поза досудовим слідством чи судовим розглядом справи, а виключно у зв'язку з цими провадженнями та у їх межах. Тому принципово неправильно характеризувати його як “паралельне розслідування”. Адвокату-захиснику не обов'язково самостійно збирати докази захисту у кожній справі та у повному обсязі. У справах, в яких з'ясування слідчим (судом) обставин справи здійснюється всебічно, повно та неупереджено, захисник може обмежуватися лише участю у доказуванні та відстоювати свою позицію на наявних матеріалах справи. Проведення захисником самостійних дій, спрямованих на збирання доказів, необхідне лише у випадках неповноти досудового чи судового слідства або коли вони здійснюються з обвинувальним нахилом. Від цих же факторів залежить й обсяг власне адвокатського розслідування як противага цим явищам.
Запровадження адвокатського розслідування як альтернативи офіційному, при якому в обов'язок слідчого входило б збирання обвинувальних доказів, а в обов'язок захисника, - виправдувальних, є неприпустимим тому, що про повноцінний захист тоді б й не йшлося, бо можливості адвоката-захисника щодо збирання доказів у кримінальній справі і державних органів, наділених у цьому плані владними повноваженнями, були, є і завжди будуть неспіврозмірними.
22. На сьогодні завершеного (оптимального) правового регулювання інститут адвокатського розслідування, “ядро” якого складають приписи п. 13 ч. 2 ст. 48 КПК поки що не отримав. Пропонується передбачити: 1) відкритість переліку доказів, які вправі збирати захисник; 2) право збирати докази у будь-який не заборонений законом спосіб; 3) довільну форму (процедуру) їх збирання з умовою непорушення прав, свобод та законних інтересів інших осіб; 4) свободу розпорядження зібраними доказами; 5) обов'язок слідчого (суду) прийняти подані захисником докази, приєднати їх до справи та дослідити і оцінити в сукупності з іншими доказами.
23. Подання захисником зібраних доказів за загальним правилом має супроводжуватися “протоколом подання доказу” - процесуальним документом, що адекватно відображає дану процесуальну дію, з викладенням у ньому, у разі потреби, відповідних пояснень як аргументів для подання доказу. Слідчий же повинен скласти протокол прийняття доказу та приєднання його до справи. Подання захисником доказів в суді першої інстанції та в апеляційному суді має фіксуватися у протоколі судового розгляду справи. А подання доказів - додатків до апеляції чи касаційної скарги, як нових та додаткових матеріалів, має знаходити своє відображення, відповідно, в апеляції чи касаційній скарзі.
24. Для удосконалення інституту адвокатського розслідування, й водночас його правового забезпеченням, є необхідність урегулювання суспільних відносин, пов'язаних із самостійним збиранням адвокатом-захисником доказів, у повноцінні процесуально-правові відносини, що означає чітке визначення їх суб'єктів, предмету, взаємних прав та обов'язків суб'єктів, встановлення відповідальності (санкцій) за невиконання та неналежне виконання правозобов'язаним суб'єктом його обов'язків.
25. Організаційно-правове забезпечення інституту адвокатського розслідування передбачає виведення експертних установ із підпорядкування правоохоронних органів, запровадження в Україні інституту приватного детективу, а науково-методичне - потребує організаційного оформлення адвокатури України, а у її складі - відповідних наукових та науково-методичних установ.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
Монографії
1. Попелюшко В.О. Предмет доказування в кримінальному процесі (кримінально-процесуальні та кримінально-правові аспекти) / В.О. Попелюшко. - Острог: Видавництво Національного університету “Острозька академія”, 2001. - 196 с.
2. Попелюшко В.О. “Мала” судова реформа в Україні та захист прав громадян / В.О. Попелюшко. - Острог: Видавництво Національного університету “Острозька академія”, 2003. - 123 с.
3. Попелюшко В.О. Предмет захисту та його доказування в кримінальній справі: Монографія / В.О. Попелюшко. - К.: Прецедент, 2005. - 232 с.
4. Попелюшко В.О. Функція захисту в кримінальному судочинстві України: правові, теоретичні та прикладні проблеми: Монографія / В.О. Попелюшко. - Острог: Видавництво Національного університету “Острозька академія”, 2009. - 634 с. (Рецензії: Лобойко Л.М. Функція захисту в кримінальному судочинстві України: правові, теоретичні та прикладні проблеми / Л.М. Лобойко // Адвокат. - 2009. - №9. - С. 42; Погорецький М.А. Актуальне дослідження функції захисту в кримінальному судочинстві України / М.А. Погорецький // Право України. - 2009. - №10. - С. 280-283; Лук'янчиков Є.Д. Захист в кримінальному процесі України / Є.Д. Лук'янчиков // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. - 2009. - №5. - С. 263-268.)
Навчальні та навчально-методичні посібники
1. Попелюшко В.О. Судовий розгляд кримінальної справи. Навчальний посібник / В.О. Попелюшко. - Острог: Видавництво Національного університету “Острозька академія”, 2003. - 192 с.
2. Попелюшко В.О. Судовий розгляд кримінальної справи: Навчальний посібник / В.О. Попелюшко. - К.: Кондор, 2006. - 234 с.
3. Попелюшко В.О. “Мала” судова реформа в Україні та захист прав громадян. Навчальний посібник / В.О. Попелюшко. - К.: Кондор, 2006. - 236с.
4. Форми кримінально-процесуальних документів : [посібник] / упоряд. В.О. Попелюшко, Л.Я. Стрельбіцька, О.П. Герасимчук; за заг. ред. В.О. Попелюшка. - К.: Прецедент, 2009. - 192 с. (виконаний у співавторстві, особистий внесок дисертанта - 50%).
5. Попелюшко В.О. Проблеми кримінального процесу та захисту у кримінальній справі. Збірник наукових статей : [Навчальний посібник] / В.О. Попелюшко; Укладач: Аврамишин С.В. - Острог: Видавництво Національного університету “Острозька академія”, 2008. - 400 с.
Статті у наукових фахових виданнях
1. Попелюшко В. Протокол судового засідання / В. Попелюшко // Радянське право. - 1987. - № 8. - С. 50-52.
2. Попелюшко В.О. Закриття кримінальних справ з нереабілітуючих особу підстав і співучасть / В.О. Попелюшко // Адвокат. - №3. - 2000. - С. 12 - 13.
3. Попелюшко В.О. До питання про зміст та правовий механізм забезпечення та реалізації права обвинуваченого на захист / В.О. Попелюшко // Адвокат. - 2002. - № 1. - С. 18-21.
4. Попелюшко В.О. Публічність кримінального процесу і захист / В.О. Попелюшко // Адвокат. - 2003. - № 2. - С. 7-10.
5. Попелюшко В.О. Справи приватного обвинувачення: актуальні проблеми, законодавчі парадокси / В.О. Попелюшко // Право України. - 2003. - №4. - С. 98 - 100.
6. Попелюшко В.О. Принцип забезпечення доведеності вини в кримінальному судочинстві / В.О. Попелюшко // Вісник прокуратури. - 2003. - №5. - С. 80 - 83.
7. Попелюшко В.О. Аналогія та забезпечення прав особи в кримінальному судочинстві / В.О. Попелюшко // Актуальні проблеми боротьби та попередження злочинності: [Матеріали науково-теоретичного семінару], (Додаток до журналу “Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України”). - Івано-Франківськ, 2004. - С. 112 - 119.
8. Попелюшко В.О. Поняття захисту у кримінальному процесі / В.О. Попелюшко // Вісник Академії адвокатури України. - К., 2005. - Вип. 4. - С. 87-96.
9. Попелюшко В.О. Крок до визнання вироком суду доказів недопустимими? / В.О. Попелюшко // Актуальні проблеми боротьби та попередження злочинності: Матеріали науково-теоретичного семінару. Додаток до журналу “Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України”. - Івано-Франківськ, 2006. - С. 41-42.
10. Попелюшко В. Чи потрібна істина у кримінальній справі / В.О. Попелюшко // Юридична Україна. - 2006. - № 2. - С. 95-98.
11. Попелюшко В.О. Спеціальні знання в кримінальному процесі та захист / В.О. Попелюшко // Вісник Академії адвокатури України. - К.: Видавничий центр Академії адвокатури України, 2006. - № 3. - С. 71-81.
12. Попелюшко В.О. Чи можливий справжній змагальний судовий розгляд в українському кримінальному процесі / В.О. Попелюшко // Право України. - 2006. - №3. - С. 94-97.
13. Попелюшко В.О. Предмет захисту у кримінальній справі / В.О. Попелюшко // Адвокат. - 2006. - № 4 - С. 18-21.
14. Попелюшко В.О. Державно-правова політика в Україні щодо захисту в кримінальному судочинстві: новітня історія і її уроки / В.О. Попелюшко // Адвокат. - 2006. - № 9. - С.10-16.
15. Попелюшко В.О. Адвокати та близькі родичі як захисники обвинуваченого: проблемні питання / В.О. Попелюшко // Юриспруденція: теорія і практика. - 2006. - №9. - С. 28-35.
16. Попелюшко В.О. Обставини, що пом'якшують кримінальну відповідальність і покарання як предмет захисту / В.О. Попелюшко // Адвокат. - 2007. - №3. - С. 3-7.
17. Попелюшко В.О. Про допустимість доказів у контексті статей 334 та 335 Кримінально-процесуального кодексу України / В.О. Попелюшко // Вісник Верховного Суду України. - 2007. - №11 (87). - С. 41-45.
18. Попелюшко В.О. Вступ адвоката-захисника у справу / В.О. Попелюшко // Адвокат. - 2007. - № 11-12. - С. 3-7.
19. Попелюшко В.О. Презумпція невинуватості за законом, на грані закону та поза його межами / В.О. Попелюшко // Часопис Академії адвокатури України: Електронне наукове фахове видання. - 2008. - № 1. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/e-journals/Chaau/2008-1/08pvopjm.pdf
20. Попелюшко В.О. Стратегія і тактика в судовому розгляді справи / В.О. Попелюшко // Вісник Академії адвокатури України. - К.: Видавничий центр Академії адвокатури України, 2008. - Вип. 12. - С. 96-97.
21. Попелюшко В.О. Функція захисту в кримінальному процесі за часів Російської імперії (1864-1917 рр.) / В.О. Попелюшко // Адвокат. - 2008. - № 5. - С. 28-29.
22. Попелюшко В.О. Функція захисту в кримінальному процесі до входження України та в складі СРСР (1917-1960 рр.) / В.О. Попелюшко // Адвокат. - 2008. - № 6. - С. 4-10.
23. Попелюшко В.О. Функція захисту в кримінальному процесі у пореформенний період та упродовж десятиріччя незалежності України (1960-2001 рр.) / В.О. Попелюшко // Адвокат. - 2008. - № 7. - С. 13-20.
24. Попелюшко В.О. Функція захисту в кримінальному процесі на сучасному етапі / В.О. Попелюшко // Адвокат. - 2008. - № 8. - С. 1-12.
Публікації в інших виданнях та тези доповідей
1. Попелюшко В.О. Скорий суд - неправий суд / В.О. Попелюшко // Юридичний вісник України (ІПБ). - 2001. - №37 (325). - С. 22 - 24.
2. Попелюшко В.О. Цілі та завдання захисника-адвоката у кримінальній справі / В.О. Попелюшко // Кримінальне право України. - 2002. - №2. - С. 36-44.
3. Попелюшко В.О. Ще раз про спрощену процедуру правосуддя / В.О. Попелюшко // Судова реформа в Україні. Проблеми і перспективи [Матеріали науково-практичної конференції], (18-19 квітня 2002 р., м. Харків). - К., Х.: Юрінком Інтер, 2002. - С. 246 - 248.
4. Попелюшко В.О. Право обвинуваченого на захист (зміст, правовий механізм забезпечення та реалізації) / В.О. Попелюшко // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні [Матеріали 13-ї регіональної науково-практичної конференції]. - Львів, 2002. - С. 274 - 277.
5. Попелюшко В.О. Публічність і захист / В.О. Попелюшко // Організація адвокатури і надання правової допомоги в демократичному суспільстві: [Доповіді учасників міжнародної конференції]. - К.: Академія адвокатури України, 2002. - С. 37 - 43.
6. Попелюшко В.О. Пояснення та висловлення своєї думки захисником як засоби доказування у кримінальній справі / В.О. Попелюшко // Тактика, методика, етика захисту та представництва: [Доповіді учасників міжнародної науково-практичної конференції]. - К.: Академія адвокатури України, 2003. - С. 128 - 132.
7. Попелюшко В.О. Виконання вироку, ухвали і постанови суду та захист прав громадян / В.О. Попелюшко // Наукові записки. - Серія “Право”. Вип. 4. - Острог, 2003. - С. 235 - 244.
8. Попелюшко В.О. Понятие истины в УПК / В.О. Попелюшко // Круглый стол на тему “Проблемы нового УПК”; Академія адвокатури, 13.01.04. - Юридическая практика. - №4 (318). - 27 января. - С. 4.
9. Попелюшко В. О. Доказування у кримінальній справі: Логічний аспект / В.О. Попелюшко // Наукові записки. - Серія “Право”. - Вип. 7. - Острог: Вид-во Національного університету “Острозька академія”, 2006. - C. 110-118.
10. Попелюшко В.О. Захист у кримінальному судочинстві / В.О. Попелюшко // Матеріали 12-ї регіональної науково-практичної конференції, 9-10 лютого 2006 р. - Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету ім. Івана Франка, 2006. - С. 450-451.
11. Попелюшко В. О. Классификация доказательственных прав защитника по УПК Украины / В.О. Попелюшко // Эволюция уголовного судопроизводства на постсоветском пространстве: [Материалы международной научно-практической конференции]; В 3-х кн. - К.: Университет экономики и права "КРОК", 2006. - Кн. ІІІ. - С. 79-85.
12. Попелюшко В. О. Особливості предмета виправдання у справах про злочини неповнолітніх / В.О. Попелюшко // Актуальні питання реформування правової системи України: [Зб. наук. ст. за матеріалами IV міжнародної науково-практичної конференції], (1-2 червня 2007 р., м. Луцьк): У 2-х тт./ уклад. Т. Д. Климчук, І. М. Якушев. - Луцьк: РВВ “Вежа” Волинського державного університету ім. Лесі Українки, 2007. - Т. II. - С. 328-332.
13. Попелюшко В. О. Предмет доказування у справах про звільнення особи від кримінальної відповідальності, покарання та його відбування (з позицій захисту) / В.О. Попелюшко // Формування правової держави в Україні. Проблеми і перспективи: [Зб. наук. ст. за матеріалами IX Всеукраїнської наук.-практ. конф.], (13 квітня 2007 року, м. Тернопіль). - Тернопіль, 2007. - С. 279-287.
14. Попелюшко В. О. Кого треба допускати до здійснення захисту у кримінальному процесі? / В.О. Попелюшко // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: [Матеріали XІІІ регіональної наук.-практичної конференції], (8-9 лютого 2007 року, м. Львів). - Львів: Юридичний факультет національного університету ім. Івана Франка. - 2007. - С. 567-568.
АНОТАЦІЯ
Попелюшко В.О. Функція захисту в кримінальному судочинстві України: правові, теоретичні та прикладні проблеми. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2009.
У дисертації здійснено комплексне і системне дослідження правових, теоретичних та прикладних проблем функції захисту у кримінальному судочинстві України від самих її витоків (1864 р.) і дотепер. Автором розкрито поняття функції захисту як категорії кримінально-процесуального права та процесу, структуру та зміст його складових, обгрунтовано її універсальний характер. Запропоновано новий концептуальний підхід до визначення предмета захисту у кримінальній справі та проаналізовано діяльність адвоката-захисника щодо його встановлення та/чи спростування. Обґрунтовано, що адвокат-захисник є суб'єктом обов'язку доказування сприятливих для підзахисного обставин справи і його доказова діяльність здійснюється як у формі участі при проведенні слідчих (судових) дій, так і у формі самостійного збирання та подання доказів. На цій основі висунено і доведено концепцію інституту адвокатського розслідування. Розроблено низку пропозицій та рекомендацій, спрямованих на зміцнення функції захисту у вітчизняному кримінальному судочинстві.
Ключові слова: кримінально-процесуальні функції, функція захисту в кримінальному судочинстві, захист, суб'єкти захисту, предмет захисту, адвокат-захисник як суб'єкт доказування, адвокатське розслідування.
АННОТАЦИЯ
Попелюшко В.А. Функция защиты в уголовном судопроизводстве Украины: правовые, теоретические и прикладные проблемы. - Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени доктора юридических наук по специальности 12.00.09 - уголовный процесс и криминалистика, судебная экспертиза; оперативно-розыскная деятельность. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2009.
В диссертации осуществлено комплексное и системное исследование правовых, теоретических и прикладных проблем функции защиты в уголовном судопроизводстве Украины. Проанализировано законодательное регулирование, практические проблемы применения и научные представления относительно функции защиты от её истоков к теперешнему времени, поэтапно (1864-1917 г.г., 1917-1960 г.г., 1960-2001 г.г., 2001 и до сих пор).
Функция защиты как категория уголовно-процессуального права и процесса исследована с точки зрения содержания её структурных элементов. Предложено различать защиту в широком, конституционно-правовом, и узком, уголовно-процессуальном значении, а последнюю, - защиту с помощью защитника и самозащиту.
Обосновано универсальный характер функции защиты, в отличии от функции обвинения, и определен начальный и заключительный её моменты.
Доказана необходимость замены допускного порядка вступления адвоката в дело как защитника на явочный.
Уточнено понятие цели и задач адвоката-защитника в уголовном деле. Предложен новый концептуальный подход к определению предмета защиты адвоката-защитника в уголовном деле, осуществлена его классификация на три вида (предмет оправдания (реабилитации), предмет защиты по делам, разрешаемым по нереабилитирующим лицо основаниям, нейтральный (процессуальный), их подвиды и разновидности, которые охарактеризованы с точки зрения их содержания и практической реализации.
Обосновано положение о том, что основанием прекращения дела относительно обвиняемого и оправдания подсудимого за недоказанности их участия в совершении преступления являются не доказательства, а юридический факт, в частности процессуально-правовой факт, как урегулированный диспозициями п. 2 ст. 213, ч. 5 ст. 327 УПК социальный факт, реальная социальная ситуация, сложившаяся при расследовании (судебном разбирательстве) дела.
Обосновано, что принцип презумпции невиновности не есть предположением о невиновности лица до тех пор, пока его виновность не будет установлена приговором суда, вступившим в законную силу, и, что этот принцип не есть опровержимым. Он означает правовое положение лица, согласно которого к нему к этому моменту необходимо относиться как к невиновному, и этого принципа, как и всех иных, можно придерживаться (либо не придерживаться) и не более.
Дополнительно обоснованы научные предложения относительно отмены институтов возвращения дела на дополнительное расследование и на новое судебное разбирательство. Получили дальнейшее развитие и обоснование научные идеи о реформировании досудебного следствия, на котором следователь был бы ведомственно-административно и процессуально независимым и исполнял единственную функцию - расследования как установления отвечающих действительности фактов и обстоятельств уголовного дела. Доказана необходимость отмены института судебных поручений.
Доказано, что адвокат-защитник является субъектом доказывания как исследования - выяснения фактов и обстоятельств уголовного дела, и субъектом логического доказывания-оперирования доказательствами - аргументами. Собирание им доказательств осуществляется в двух формах: 1) в форме участия при производстве следственных (судебных) действий; 2) в форме самостоятельного собирания и подачи доказательств. Уточнена характеристика защитника-адвоката как субъекта обязанности доказывания.
Обосновано, что адвокат-защитник (как и иные участники процесса) является субъектом применения уполномочивающих (разрешающих) процессуальных норм. Осуществлено классификацию доказательственных полномочий защитника по критерию степени самостоятельности в их реализации и раскрыто содержание всей системы прав этих групп.
Выдвинуто и доказано концепцию института адвокатского расследования и дана характеристика его источников, предмета и метода правового регулирования. Доказано, что адвокат-защитник вправе собирать любые не запрещенные законом доказательства и любым способом (форме), лишь бы это не нарушало прав и законных интересов других лиц, однако, по-возможности в формах, аналогичных следственным действиям. Обосновано, что адвокатское расследование не является параллельным относительно официального, а проводится в его пределах и только по тем делам и в таком объеме, по которым орган, осуществляющий производство по делу, допускает неполноту, односторонность либо обвинительный уклон, с целью устранения таких явлений и их преодоления. Предложено процедуру (форму) подачи защитником доказательств и обосновано, что орган, осуществляющий производство по делу, не вправе отказать в процессуальном принятии доказательств и приобщении их к делу и обязан исследовать и оценить их в совокупности с другими имеющимися в деле доказательствами.
Дана характеристика способов проведения адвокатского расследования и определена доказательственно-правовая природа полученных результатов. Развиты научные предложения о выведении экспертных учреждений с подчинения правоохранительных органов и воплощения в жизнь в Украине института частного детектива.
Ключевые слова: уголовно-процессуальные функции, функция защиты в уголовном судопроизводстве, защита, субъекты защиты, предмет защиты, адвокат-защитник в качестве субъекта доказывания.
SUMMARY
Popeliushko V.O. Function of defense (counsel) in criminal procedure of Ukraine: legal, theoretical and practical issues. - Manuscript.
The dissertation for obtaining the scientific degree of a Doctor of Legal Sciences in specialization 12.00.09 - Criminal Procedure and Criminalistics, Forensic Examination, Operative-Investigative Activity. - Kyiv National Taras Shevchenko University. - Kyiv, 2009.
Complex and systematic research of legal, theoretical and practical issues of defense (counsel) function in Ukraine's criminal procedure is realized. The research covers the period from 1864 till nowadays. Author reveals the notion of the defense function as category of criminal procedural law and process, structure and contents of its components; its universal character is substantiated. A new conceptual approach to subject-matter of defense in a criminal case is defined, as well as defense advocacy concerning its ascertainment or rebutment is analysed.
It is grounded that counsel for the defendant is a subject of evidential burden of proof favourable for client's merits of the case and that his proving is exercised both in investigative procedures and in self-collecting and self-submission of evidence. Considering this, a conception of the institute of counsel investigation is proposed and obtained. Proposals and recommendations for the function of counsel (of defense) evolvement in Ukraine's criminal procedure are presented.
...Подобные документы
Примусове провадження слідчих дій. Загальне поняття про соціально-економічні гарантії. Історичний аспект кримінально-процесуальних гарантій прав, законних інтересів особи у кримінальному судочинстві. Елементи системи процесуальних гарантій за Тертишником.
реферат [18,7 K], добавлен 10.05.2011Правосуддя як особлива функція державної влади, що здійснюється через розгляд і вирішення в судових засіданнях цивільних справ. Характеристика кримінально-процесуальних відносин, що виникають під час здійснення кримінально-процесуальних функцій.
курсовая работа [51,8 K], добавлен 17.12.2014Характеристика учасників змагального кримінального провадження та їх поділу відповідно до виконуваної функції, згідно з кримінально-процесуальним кодексом України. Розгляд позитивних і негативних тенденцій законодавчого регулювання суб'єктів захисту.
статья [24,5 K], добавлен 17.08.2017Поняття, суб'єкти та об'єкти авторського права. Функції та принципи володіння авторськими правами. Цивільно-правові способи захисту авторських і суміжних прав. Авторський договір і його значення. Правові проблеми захисту інформації в мережі Інтернет.
дипломная работа [104,6 K], добавлен 28.10.2014Цивільно-правовий, кримінально-правовий і адміністративно-правовий спосіб захисту права інтелектуальної власності. Судовий порядок юрисдикційного захисту права інтелектуальної власності. Застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права.
презентация [47,3 K], добавлен 10.05.2019Поняття, форма та зміст скарги в кримінальному процесі. Правова сутність оскарження, умови його використання, правила документального оформлення. Процесуальні особи, рішення, дії чи бездіяльність яких є предметом оскарження. Судовий розгляд скарги.
диссертация [294,7 K], добавлен 23.03.2019Кримінально-процесуальний закон: територіальна дія, ознаки, форма, завдання. Чинність закону в часі, просторі і щодо осіб. Стадії кримінального процесу. Сучасні проблеми застосування кримінально-процесуального законодавства, основні шляхи їх розв'язання.
реферат [34,0 K], добавлен 29.11.2013Система юридичних документів як засобу правового регулювання в кримінально-процесуальному праві. Значення процесуальних документів в кримінальному процесі. Значення процесуальної форми в кримінальному судочинстві. Класифікація процесуальних документів.
контрольная работа [54,0 K], добавлен 11.12.2013Розглядаються питання визначення суб’єктів, які здійснюють функцію захисту у кримінальному провадженні. Досліджуються проблеми встановлення початкового моменту появи таких суб’єктів у провадженні та моменту припинення здійснення ними функції захисту.
статья [24,9 K], добавлен 19.09.2017Обґрунтування та розробка положень, що розкривають зміст і правову сутність інституту апеляційного оскарження судових рішень в кримінальному судочинстві. Дослідження сутності поняття апеляційного перегляду судових рішень в кримінальному судочинстві.
автореферат [52,9 K], добавлен 23.03.2019Аналіз сутності правових гарантій, під якими в юридичній літературі розуміють установлені законом засоби забезпечення використання, дотримання, виконання, застосування норм права. Гарантії нагляду й контролю, правового захисту, юридичної відповідальності.
реферат [29,5 K], добавлен 21.04.2011Поняття, зміст і ознаки функції держави. Поняття "функція держави" Зміст функцій. Ознаки функцій. Еволюція функцій. Класифікація функцій. Внутрішні функції. Забезпечення народовладдя. Економічна функція. Соціальна функція. Екологічна функція. Оборона.
курсовая работа [40,8 K], добавлен 22.07.2008Поняття економічної конкуренції. Нормативно-правові засади її захисту. Зміст державного управління у сфері економічної конкуренції. Організаційно-правові принципи діяльності Антимонопольного комітету України, державне регулювання економічного стану ринку.
курсовая работа [42,8 K], добавлен 20.05.2015Теоретичні питання щодо процесуального статусу підозрюваного і обвинуваченого як суб’єктів права на захист в кримінальному процесі та аналіз практики їх реалізації у кримінальному судочинстві України. Визначення шляхів удосконалення даної проблеми.
курсовая работа [33,6 K], добавлен 28.03.2011Традиційне трактування поняття "менталітет". Цивілізаційний, національний, етнічний та епохальний менталітет. Сутність правового патерналізму. Зміст функції збереження (захисту). Функція щодо упорядкування, стабілізації та консервації правосвідомості.
курсовая работа [34,1 K], добавлен 05.05.2015Дослідження принципів та форм захисту цивільних прав за римським правом. Аналіз співвідношення способів захисту цивільних прав та інтересів. Особливості юрисдикційного захисту прав. Інститут самозахисту, як неюрисдикційна форма захисту цивільних прав.
курсовая работа [57,3 K], добавлен 18.02.2011Вивчення питань становлення та розвитку соціального захисту населення. Обґрунтування основних особливостей соціального страхування та соціальної допомоги населенню. Виявлення основних проблем та напрямків забезпечення соціального захисту населення.
статья [27,2 K], добавлен 22.02.2018Аналіз зарубіжного досвіду кримінально-правового регулювання захисту державної таємниці. Аналіз норм Кримінального кодексу Німеччини. Знаходження оптимальних варіантів напрацювання ефективних механізмів захисту державних секретів в Україні в майбутньому.
статья [21,7 K], добавлен 10.08.2017Еволюція теоретичного визначення поняття та сутності заходів безпеки в кримінально-правовій доктрині. Співвідношення заходів безпеки з покаранням, заходами соціального захисту та профілактики. Аналіз положень кримінального законодавства зарубіжних країн.
автореферат [55,2 K], добавлен 10.04.2009Аналіз сутності, змісту, структури, основних функцій та рівнів соціального захисту. Характеристика сучасних реалій розвитку держави. Переосмислення сутності соціального захисту населення, головні механізми його здійснення, що адекватні ринковим умовам.
статья [20,7 K], добавлен 18.12.2017
