Юрисдикція органів конституційної юстиції

36

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Офіційне тлумачення конституції та законів України як одна із форм забезпечення судового захисту прав людини і громадянина

1.1 Офіційне тлумачення Конституції та законів України

1.2 Стадії тлумачення Конституції України і законів України

1.3 Офіційне тлумачення Конституції та законів як елемент юрисдикції органів Конституційної юстиції

2. Основні принципи діяльності Конституційного суду України по тлумаченню конституції України

2.1 Діяльність Конституційного суду України щодо тлумачення Конституції України

2.2 Судова практика Конституційного суду України

Висновок

Вступ

Актуальність питань, пов'язаних з інтерпретаційної діяльністю Конституційного Суду України і особливо про встановлені законом межах цієї діяльності, про межах тлумачення правових актів, зокрема, Конституції і законів України. Розкриттю цієї теми і буде присвячена дана робота.

Актуальність теми обумовлена потребами сучасної політико-правової теорії та практики, необхідністю формування ефективної системи конституційної юстиції в Україні. На сьогодні світовою практикою державотворення вироблено чимало різних моделей конституційного контролю, при цьому суттєво різниться не тільки спосіб формування та порядок діяльності, але й юрисдикція відповідних органів державної влади. Конституційне правосуддя є досить новим для України конституційно-правовим інститутом, який, проте, на сьогодні вже органічно увійшов у її правову систему. В умовах реформування всіх сфер суспільного життя, розбудови демократичної, правової держави пошук оптимального обсягу юрисдикції Конституційного Суду України, який би враховував специфіку національної правової системи, конституційну форму правління, передовий зарубіжний досвід у даній сфері видається одним з актуальних напрямків наукових досліджень у державно-правовій сфері.

Мета даної роботи є з'ясування юридичної природи, змісту та обсягу юрисдикції органів конституційної юстиції та формулювання загальних підходів щодо вдосконалення юрисдикції Конституційного Суду України. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні задачі:

– з'ясувати сутність і зміст юрисдикції органів конституційної юстиції;

– удосконалити термінологічну базу за темою дослідження, сформулювати авторське визначення поняття «юрисдикція органів конституційної юстиції»;

– визначити співвідношення поняття «конституційна юрисдикція» із суміжними поняттями, як-то «конституційна юстиція», «конституційний контроль», «конституційне судочинство;

– визначити сучасний стан конституційно-правового регулювання юрисдикції органів конституційної юстиції в Україні та зарубіжних країнах;

– надати загальну характеристику юрисдикції органів конституційної юстиції з урахуванням загальних моделей конституційного контролю, їх національних особливостей та тенденцій розвитку;

– удосконалити наукові підходи щодо класифікації моделей конституційного контролю та їх впливу на обсяг юрисдикції органів конституційної юстиції;

– встановити загальні риси та особливості юрисдикції органів конституційної юстиції в Україні та зарубіжних країнах;

– сформулювати пропозиції щодо внесення змін до Конституції України та Закону «Про Конституційний Суд України», спрямованих на удосконалення юрисдикції Конституційного Суду України.

Об'єктом дослідження є сукупність суспільних відносин, пов'язаних з організацією і здійсненням конституційної юстиції в сучасному світі. Предметом дослідження є юрисдикція органів конституційної юстиції на сучасному етапі розвитку світового конституціоналізму.

1. Офіційне тлумачення конституції та законів України як одна із форм забезпечення судового захисту прав людини і громадянина

1.1 Офіційне тлумачення Конституції та законів України

Однією з найважливіших інституцій правової держави, де діє принцип верховенства права та існує органічна потреба у бе­зумовному додержанні Конституції, є Конституційний Суд. Його утворення в Україні стало кроком на шляху впровадження конституційної законності, підвищення правової культури, розвитку демократичних засад суспільства. На сьогоднішній день дуже широковживаним та актуальним в правовій системі України стало слово „колізія”. Колізії між правовими нормами ведуть до порушення системності правового регулювання і тим самим знижують його ефективність. Як стверджує провідний фахівець у галузі права М. Матузов, законодавчі колізії заважають нормальній, злагодженій роботі правової системи, нерідко порушують права громадян, позначаються на ефективності правового регулювання, стані законності і правопорядку, правосвідомості і правовій культурі суспільства. Вони створюють незручності в правозастосовчій практиці, заважають застосуванню законодавства громадянами. Ось чому особливо актуально стоїть питання їх подолання у законодавстві України. Ефективним способом вирішення проблем юридичних суперечностей є тлумачення, що дає можливість виявити суперечливі і колізійні норми в законодавстві, встановити зв'язок загальних і спеціальних норм, допомагає правильно зрозуміти сферу їх дії, коло осіб, на яких поширюється їх дія, зміст того чи іншого законодавчого терміну. Основними функціями Конституційного Суду України і є вирішення питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України та офіційне тлумачення Конституції та законів України. З появою цього орга­ну громадяни і юридичні особи одержали додаткову конституційну гарантію у захисті своїх прав і свобод. Діяльність Конституційного Суду--важлива передумова зміцнення конституційних основ державності, перетворення Конституції на діюче право. Важливою функцією конституційних судів, в цілому, є захист прав і свобод людини і громадянина, конституційним принципом якої повинно бути верховенство права: верховенство Конституції відносно законів та інших нормативно-правових актів. По суті, для їх захисту, перш за все від сваволі з боку державної влади і створюються конституції. Тому не випадково інституту прав та свобод людини і громадянина приділяється центральне місце в конституціях сучасних держав. Не є виключенням у цьому відношенні і Конституція України. Безперечно, в Україні, як і в будь-якій іншій державі не можна допустити, щоб Конституція як Основний Закон держави існувала сама по собі, а суспільство і держава функціонували по своїх нормах. Держава і суспільство повинні жити відповідно до норм Конституції і діяти в рамках форм і методів, передбачених у ній. Оскільки Конституція є актом, розрахованим на тривалу дію, то в процесі реалізації її норм можлива зміна їх змісту, пов'язана із трансформацією економічних, політичних, соціальних та інших умов життєдіяльності соціуму, істотним поновленням законодавства, що конкретизує норми Основного Закону. Саме Конституційному Судові належить визначати міру такого «перетворення», його характер і наслідки.

В Україні здійснення захисту конституційних прав та свобод людини і грома­дянина Конституційним Судом України прямо не передбачено законом. Однак це не означає, що даний орган взагалі не захищає права і свободи громадян. Забезпечення захисту прав і свобод людини випливає із завдання Конституційного Суду України: гарантувати верховенство Конституції України на всій території держави. Норми щодо прав і свобод людини і громадянина також включені до Основного Закону. Таким чином, забезпечуючи верховенство Конституції України, Конституційний Суд України забезпечує пріоритет її норм щодо прав і свобод над іншими нормативно-правовими актами. Такі повноваження випливають і з тексту присяги судді Конституційного Суду України, в якій судді зобов'язуються «захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина». Повага державою прав людини означає не тільки їх визнання, у тому числі на конституційному рівні, але й реальне перетворення їх у життя. Дійсно, реальне забезпечення прав і свобод людини має велике значення. Але щоб цього досягти, держава повинна дати визначені гарантії, за допомогою яких кожна людина і громадянин могли б використовувати право користуватися своїми правами і свободами. Так, статтями 8 та 124 Конституції України встановлено, що звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. З точки зору дотримання прав і свобод людини і громадянина дуже важливою є процедура правильного застосування законів України всіма суб'єктами конституційно-правових відносин. Конституційному Суду України -- єдиному судовому органу конституційного контролю в Україні надана така можливість -- за допомогою офіційного тлумачення здійснювати контроль за відповідністю Конституції України законів та інших правових актів (відповідно до статей 147, 150). Зазначеними статтями Конституції громадянам встановлена гарантія судового захисту Конституційним Судом, зокрема, шляхом офіційного тлумачення Конституції України та законів України. Адже, Конституція України - це нормативний акт вищої юридичної сили, норми якого у випадку виникнення прогалин, мають пряме, безпосереднє застосування. Відповідно й офіційне тлумачення її норм може переборювати прогалини в законодавстві. У зв'язку з цим мова йде про судову правотворчість. Виступаючи гарантом захисту основних прав та свобод людини і громадянина, закріплених в Основному Законі України, Конституційний Суд України за допомогою загальнообов'язкового роз'яснення положень конституційних норм може попередити потенційну загрозу порушення цих прав. Оскільки при практичному застосуванні того чи іншого положення Конституції або іншого закону іноді виникають складнощі з ви­значенням та з'ясуванням змісту окремих положень правової норми, у зв'язку з чим необхідно керуватися офіційним тлумаченням для правильного та однако­вого його застосування. Раніше тлумачення проводи­лося Верховною Радою України, але це не завжди сприймалося однозначно. Щоб витлумачити правову норму, виходячи із

загальних принципів права і тим самим забезпечити правильність її застосування, не­обхідний незалежний від законодавця висококва­ліфікований орган. Віднині тлумачення Конституції та законів України - виключна прерогатива Консти­туційного Суду України. Тлумачення є обов'язковим для всіх органів державної влади та управління, поса­дових осіб усіх рівнів, а також громадян. Життя не стоїть на місці, воно в одних випадках повільніше, в інших -- швидше, але завжди і безупинно змінює свої форми, оновлюється, а разом зі зміною життя змінюється і традиційне значення термінів, понять, категорій і т.п. Норма права приймається на підставі умов, що існували при її виникненні, але коли вона одержує своє практичне застосування, між прийняттям і застосуванням проходить якийсь час, і вона як би відсувається від цих умов. У зв'язку з цим саме Конституційному Суду України надається певний простір, воля для відшукання істини і надання можливості творчо підійти до тих операцій, що називаються офіційним тлумаченням. Взагалі-то, тлумачення правових норм являється складовою частину процесу застосування права. Термін “тлумачення” (interpretatio) латинського походження і має багато значень. Тлумачення в самому широкому значенні розуміють, як пізнавальний процес, який направлений на пояснення явищ природи або суспільного життя. Більш точніше тлумачення розуміють як пояснення виразів, формул, символів, тощо. В правознавстві тлумачення розуміють як певний процес мислення, направлений на пізнання змісту правових норм і як результат цього процесу, який виражається в усній або письмовій формі і має певне значення. Цей процес направлений на з'ясування значення і змісту термінів і виразів, які викладені в нормативно-правових актах. Необхідність тлумачення норм права обумовлена також особливостями зовнішнього оформлення норм права, їх мовно-логічною і юридичною формою.

Тлумачення в праві у своїх працях досліджували фахівці, які працюють в галузі теорії держави та права, зокрема, М. Тесленко, М. Оніщук, В. Денисенко, Д. Михайлович, А. Заєць, Ю. Тодика, Ю. Власов, М. Селівон. Однак проблематика тлумачення Конституції та законів потребує подальшого опрацювання з метою вдосконалення цього процесу.

Конституція України встановлює границі, що зобов'язують органи законодавчої, виконавчої і судової влади здійснювати свою діяльність у межах повноважень і способом, передбаченими Основним Законом України (стаття 19). У зв'язку з цим важливий той факт, що Конституція України закріпила своєю нормою компетенцію по офіційному тлумаченню, наділяючи тільки Конституційний Суд України правом здійснювати тлумачення -- офіційне тлумачення Конституції України і законів України (пункт 2 частини першої статті 147 Конституції України).

Право давати офіційне і загальнообов'язкове тлумачення для всіх органів державної влади підтверджує велику значимість Конституційного Суду України в здійсненні їм своєї діяльності. Наділення даним повноваженням Конституційного Суду України підтверджує його виняткову прерогативу в цій сфері, і ніякий інший орган державної влади не має право брати на себе цю функцію. Конституція приділяє увагу питанню офіційному тлумаченні Конституції і законів України, маючи на увазі виняткове повноваження Конституційного Суду України, але при цьому не дає визначення цьому поняттю. У Законі України «Про Конституційний Суд України» також не дається нормативного визначення поняття «офіційне тлумачення», а мова йде лише про його підстави. В свою чергу, поняття "офіційне" Тлумачний словник сучасної української мови визначає як, який запроваджується, регулюється, видається урядом, урядовою установою або службовою особою; витриманий відповідно до встановлених правил, формальностей, а поняття "тлумачення", як текст, який містить пояснення, трактування чого-небудь. У статті 93 Закону акцентується увага на практичній необхідності «у з'ясуванні або роз'ясненні, офіційній інтерпретації положень Конституції і законів України». На думку Ю.Н. Тодики, офіційне тлумачення Конституції і законів України -- це діяльність Конституційного Суду в рамках законодавчо встановлених процедур за допомогою апробованих наукою і практикою прийомів і способів по подоланню невизначеності розуміння Конституції і законів України у формі нормативної або казуальної інтерпретації з метою забезпечення конституційної законності і конституційного правопорядку. Виходячи з положень теорії держави і права, аналізу законодавства України, тлумачення Основного Закону Конституційним Судом полягає в подоланні (у рамках установлених законом процедур та на основі використання усіх відомих науці прийомів та способів) неоднозначності в розумінні самої Конституції або правових норм, що співвідносяться з нею, зв'язаному із з'ясуванням або роз'ясненням, офіційною інтерпретацією, з метою забезпечення верховенства Основного Закону та підтримання належного конституційного правопорядку.

Офіційне тлумачення - це роз'яснення змісту і мети правових норм, яке сформульовано в спеціальному акті уповноваженим органом у рамках його компетенції і має юридично обов'язкову силу для всіх, хто застосовує норми, що роз'ясняються. Офіційне тлумачення в Україні надається виключно Конституційним Судом України та реалізується шляхом ухвалення рішення після відповідного судового розгляду про тлумачення тієї чи іншої конституційної норми на звернення зазначених у Кон­ституції суб'єктів. Таке тлумачення завжди є нормативним і загальнообов'язковим. Суб'єктами права на конституційне подання з питань дачі висновку Конституційним Судом України у випадку офіційного тлумачення Конституції та законів України є: Президент України, не менш як сорок п'ять народних депутатів України (підпис депутата не відкликається), Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховний Суд України, Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування. Суб'єктами права на конституційне звернення з цього ж питання, є громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи (статті 41 та 43 Конституції України). Підставами для звернення до Конституційного Суду України про офіційне тлумачення Конституції України та законів України у формах конституційного подання і конституційного звернення є відповідно: практична необхідність у з'ясуванні або роз'ясненні, офіційному тлумаченні положень Конституції України та законів України (ч. 1 ст. 93 Закону У країни «Про Конституційний Суд України») або наявність неоднозначного застосування положень Конституції України або законів України судами України, іншими органами державної влади, якщо суб'єкт права на конституційне звернення вважає, що це може спричинитися або призвело до порушення його конституційних прав і свобод (ст. 94 Закону України «Про Конституційний Суд України»).

По характеру та юридичним наслідкам офіційне тлумачення в теорії держави і права підрозділяється, на казуальне і нормативне. Казуальне офіційне тлумачення -- це тлумачення, що застосовується до конкретного випадку. Його особливістю є те, що воно обов'язково тільки для тих осіб, у відношенні яких воно дається. Відмінною рисою казуального тлумачення Конституційного Суду України є його офіційна загальнообов'язковість (не тільки для конкретних осіб). Офіційне тлумачення Конституційним Судом України дається як нормам закону, конституційність якого перевіряється, так і відповідним положенням Конституції. Найбільша кількість розглянутих Конституційним Судом України справ здійснюється за допомогою казуального тлумачення. Насамперед це стосується спорів про перевірку на відповідність Конституції України законів та інших правових актів. Інтерпретуючи те або інше положення, Конституційний Суд України розкриває зміст установлень, звертається до духу і букви закону, перевіряє відповідність положення, що заперечується, основним принципам, закладеним у Конституції України: про поділ влади, компетенції, розмежуванні предметів ведення і повноважень. І оскільки вся ця аргументація спрямована на вирішення конкретного спору, то сформульовані правові позиції, що виражають право розуміння відповідного конституційного принципу в рішенні Конституційного Суду України, застосовуються не тільки до конкретного випадку, а спрямовані на запобігання неправильного розуміння правових вимог усіх осіб. Таким чином, виражена правова позиція відносно конституційності певного акта або норми є правилом, яким повинні керуватися Верховна Рада України, Президент, судові й інші органи, посадові особи при вирішенні питань у рамках своєї компетенції стосовно до аналогічного по змісту актам, нормам. Нормативне тлумачення -- офіційне роз'яснення, яке, як і норма права, має загальну дію, тобто поширюється на невизначене коло осіб і на необмежену кількість випадків, характеризується державною обов'язковістю. Закріплене законодавцем за Конституційним Судом України право давати офіційне тлумачення (частина друга статті 150 Конституції України) має на увазі, що воно вже саме по собі є нормативним, надається незалежним органом державної влади, здобуває юридичну форму і є загальнообов'язковим.

Закон України “Про Конституційний Суд України” інтерпретаційну діяльність Конституційного Суду пов'язує саме з правозастосуванням, про що свідчить стаття 93 Закону: “підставою для конституційного подання щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів України є практична необхідність…” та стаття 94 Закону: “підставою для конституційного звернення щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів України є наявність неоднозначного застосування…” Саме ж тлумачення правових норм, з'ясування їх змісту залежить від багатьох причин: нечітко сформульовані у тексті норми, їх функції та цілі. На перший погляд Конституція України містить в собі певні норми, які мають певні цілі. Дійсність призводить до появи нових правових актів, які, як правило мають на меті конкретизувати конституційні норми, проте можуть мати й інші цілі, змінюючи закладену в них суть. Тому, коли виникає питання про встановлення змісту закону або окремої правової норми, це означає розкриття внутрішнього вольового змісту правового припису. Тобто завдання тлумачення полягає не у визначенні змісту правового припису, а в розкритті його змісту і його роз'ясненні. Поняття «зміст» Сучасний тлумачний словник української мови визначає як те, про що розповідається, описується, зображується; сутність, внутрішня особливість чогось. Отже, призначення тлумачення, його сутність складаються у виявленні цільової спрямованості закону, а саме, для правильного розуміння загального змісту самої норми велике значення має представлення про її ціль. Тому, ці дві категорії повинні бути основними моментами в процесі тлумачення правових норм. На думку А. Грабовського, межі тлумачення можна з легкістю виявити. Суди повинні засновувати свої рішення на «загальному змісті» законодавства в трьох випадках: неповноти, неясності і протиріччя законів. Випадок протиріччя законів припускає існування декількох узаконень, які так чи інакше передбачають даний випадок, але не погоджених між собою. Завдання судді полягає у визначенні, яке з узаконень повинне бути застосоване до даного випадку. Суд керується загальними правилами застосування законів, ані трохи не відхиляючись від їх буквального значення. Неясність закону обумовлена невдалою редакцією його тексту, що невірно виражає думку законодавця. Завдання суду полягає в поясненні точного змісту закону, тобто в повідомленні йому того обсягу, який він повинний мати відповідно до мети і намірів законодавця. Неповнота закону є результатом невідповідності між логічним розумом закону, наміром законодавця та буквальним значенням тексту. Внаслідок цього багато діянь, очевидно злочинні і підходящі під зміст буквально неповного закону, є непередбаченими в його тексті. Ця недосконалість закону усувається судом за допомогою поширювального тлумачення статті закону.

Наприклад, 25 жовтня 2007 року Конституційний Суд України розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним зверненням громадянина “M” щодо офіційного тлумачення положень частини четвертої статті 50 Закону України “Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ в частині поширення їх дії на працівників військових прокуратур. У зазначених положеннях Закону передбачено, що життя і здоров'я працівників прокуратури підлягають обов'язковому державному страхуванню за рахунок коштів відповідних бюджетів на суму десятирічного грошового утримання за останньою посадою, порядок та умови страхування встановлюються Кабінетом Міністрів України. Громадянин “M” обгрунтовуючи своє прохання, зазначає, що суди України під час розгляду позовів громадян до страхової компанії “N” про виплати страхового відшкодування по державному обов'язковому страхуванню працівників прокуратури не мають однозначної правової позиції щодо застосування частини четвертої статті 50 Закону. Автор клопотання стверджує, що за однакових підстав суди, ухвалюючи свої рішення, посилаються на різні нормативно-правові акти, що призводить до різних правових наслідків. Таким чином, виникає незрозумілість частини четвертої статті 50 Закону ”Про прокуратуру”. Проаналізувавши норми діючого законодавства та норми зазначених нормативно-правових актів Конституційний Суд України визначив, що положення частини четвертої статті 50 Закону поширюються на всіх прокурорів, зокрема й тих, які перебувають на службі у військовій прокуратурі як військовослужбовці. Враховуючи викладене, Суд вирішив, що в аспекті конституційного звернення, положення частини четвертої статті 50 Закону України „Про прокуратуру” в системному зв'язку з частиною п'ятою цієї статті слід розуміти так, що держава гарантує обов'язкове державне страхування прокурорам незалежно від особливостей статусу їх певних категорій. Таким чином, своїм рішенням суд розтлумачив норми Закону та виступив гарантом конституційного права людини і громадянина на судовий захист.

На думку Л.В. Лазарєва правоконкретизуюче значення, нові моменти в розумінні конституційних норм притаманні всім рішенням Конституційного Суду про тлумачення. Офіційне тлумачення не змінює зміст Конституції. Навпаки, шляхом тлумачення Основного Закону зберігається його дійсний зміст. Інтерпретаційна діяльність Конституційного Суду виключає можливість порушення Конституції, відхилення від тексту і її зміни. Там, де інтерпретатор виходить за рамки Конституції, він більше не інтерпретує, а змінює або порушує Конституцію. У зв'язку з цим Конституційний Суд зобов'язаний дотримуватись тієї Конституції, яка є. На основі Конституції Конституційний Суд України приймає рішення, і він не повинний допустити її порушення або зміни.

1.2 Стадії тлумачення Конституції України і законів України

Проаналізувавши Закон України “Про Конституційний Суд України” та Регламент Конституційного Суду України, затверджений рішенням Конституційного Суду України від 5 березня 1997 року, можна зробити висновок, що процес тлумачення Конституції та законів складається з таких стадій.

Першою стадією тлумачення Конституції України і законів України можна назвати встановлення невизначеності в розумінні положень Конституції і законів України, що одночасно є і підставою до розгляду справи в Конституційному Суді України. На даній стадії вивчається текст подання/звернення в Конституційний Суд і прикладені до нього документи. Конституційні подання/звернення повинні відповідати вимогам, передбаченим статтями 38, 39, 42 Закону України «Про Конституційний Суд України». Якщо ж вони не відповідають цим вимогам або подані суб'єктами, що не зазначені в цьому Законі, або з питань, не що відносяться до компетенції Конституційного Суду України, то такі подання/звернення не розглядаються. У цьому випадку мова йде скоріше про техніко-правові і процесуальні моменти подачі подань/звернень. Подання/звернення розглядаються попередньо Секретаріатом Конституційного Суду України на предмет їх відповідності вимогам Закону. За результатами перевірки пропозиції по конституційним поданням/зверненням, оформлені в письмовій формі, направляються керівникові Секретаріату Конституційного Суду України. У випадку їх невідповідності або якщо вони явно не підлягають розгляду в Конституційному Суді, керівник Секретаріату направляє про це письмове повідомлення суб'єктам конституційних подань/звернень. Якщо ж конституційні подання/звернення можуть бути прийняті до розгляду в Конституційному Суді, керівник Секретаріату направляє матеріали справи Голові Конституційного Суду, який після вивчення передає їх для розгляду в одну із колегій суддів Конституційного Суду (§10-12 Регламенту Конституційного Суду України).

Друга стадія тлумачення Конституції і законів України зв'язана з діяльністю судді-доповідача по підготовці справи до слухання. Розподіл конституційних звернень між суддями-доповідачами провадиться рівномірно, з урахуванням їх спеціалізації. Суддя-доповідач всебічно вивчає матеріали справи, зокрема, отримує додатково необхідні матеріали, доручає виробництво перевірок, досліджень, експертиз, консультується з фахівцями, робить запити. Конституційне подання/звернення має бути вивчене суддею-доповідачем у справі протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня схвалення кандидатури судді-доповідача на засіданні Колегії суддів Конституційного Суду України. Зазначений строк може бути продовжений на засіданні Конституційного Суду України за клопотанням судді-доповідача у справі чи секретаря Колегії суддів або за пропозицією Голови Конституційного Суду України. Протягом зазначеного строку суддя-доповідач у справі повинен передати на засідання Колегії суддів Конституційного Суду України проект ухвали про відкриття конституційного провадження у справі або про відмову у відкритті провадження по даній справі. Ця стадія завершується винесенням Колегією суддів процесуальної ухвали про відкриття провадження в Конституційному Суді України або про відмову в його відкритті.

Наступна, третя стадія, складається в розгляді конституційних подань/звернень по-суті щодо необхідності в офіційному тлумаченні і прийняття рішення про відкриття провадження у справі. Якщо на засіданні Конституційного Суду України прийняте процесуальне рішення про відкриття провадження у справі в Суді, це питання вноситься Головою Конституційного Суду України на розгляд пленарного засідання Конституційного Суду. Прийняте Конституційним Судом України на його засіданні процесуальне рішення про відмову у відкритті провадження у справі в Суді є остаточним і оскарженню не підлягає.

Четверта стадія являє собою розгляд справи на пленарному засіданні Конституційного Суду та дискусії суддів для прийняття підсумкового висновку Конституційного Суду України по питанню офіційного тлумачення Конституції України і законів України. На відкритому пленарному засіданні розглядаються представлені суб'єктом права на конституційне подання/зверенення обґрунтування необхідності в офіційному тлумаченні окремих положень Конституції України або законів України, щодо яких було подано конституційне подання/звер­нення. На закритому пленарному засіданні Конституційного Суду України застосовуються спеціальні способи і прийоми тлумачення змісту вказаних правових норм, розробляється, мотивується, розглядається і приймається рішення Конституційного Суду України, у резолютивній частині якого офіційно тлумачаться (роз'ясняються) положення Конституції України або законів України, щодо яких було подано конституційне подання чи конституційне звернення. При цьому офіційне тлумачення законів України передбачає з'ясування питання їх відповід­ності Конституції України (конституційності). Якщо буде встановлено, що закон не відповідає Конституції України, суперечить їй, він визнається неконституційним. Але при цьому Конституційний Суд не бачить, на відміну від законодавця, нових правил, і це означає, що Конституційний Суд не створює прямих джерел права.

Рішення приймаються Конституційним Судом України поіменним голо­суванням його суддів. Пропозиції суддів Конституційного Суду України до проекту рішення голосуються в порядку надходження. Судді Конституційного Суду України не вправі утримуватися від голосування (стаття 63 Закону).

Рішення Конституційного Суду України про офіційне тлумачення має містити такі реквізити: найменування, дату і місце прийняття, номер; персональний склад суддів Конституційного Суду України, які брали участь у розгляді справи; перелік учасників судового засідання; зміст конституційного подання; повну назву поло­ження Конституції України або законів України, які офіційно тлумачаться, з посиланням на дату прийняття, порядковий номер, за яким Верховною Радою України прийнято закон; положення Конституції України, якими керувався Конституційний Суд України, приймаючи рішення; мотивувальну частину; резолю­тивну частину, в якій офіційно тлумачаться (роз'яснюються) положення Консти­туції України та законів України, щодо яких було подане конституційне подання чи конституційне звернення. У разі, якщо при тлумаченні Закону України (його окремих положень) була встановлена наявність ознак його невідповідності Конституції України, Кон­ституційний Суд у цьому ж провадженні вирішує питан­ня щодо неконституційності цього Закону. Обов'язковим в процесі офіційного тлумачення Конституції і законів є зазначення того, що рішення Конституцій­ного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і оскарженню не підлягає. Рішення Конституційного Суду України мотивуються

письмово, підписуються окремо кожним суддею, який голосував «за» або «проти». Суддя має право висловити окрему думку, незалежно від того як він голосував. Окрема думка подається на протязі семи днів після прийняття рішення або висновку. Під окремою думкою мається на увазі офіційно виражена позиція судді, що не збігається з позицією більшості. Загальнообов'язковість офіційного тлумачення Конституції України та законів України Конституційним Судом України прямо передбачена частиною другою статті 150 Конституції України.

Нарешті, остання стадія -- це офіційне оприлюднення рішення Конституційного Суду України. Рішення/висновки Конституційного Суду України офіційно оголошуються головуючим на пленарному засіданні Конституційного Суду України. Це оголошення є офіційним оприлюдненням рішення/висновку Конституційного Суду України, передбаченим статтею 67 Закону України "Про Конституційний Суд України". Рішення і висновки Конституційного Суду України разом з окремою думкою суддів Конституційного Суду України публікуються у "Віснику Конституційного Суду України", в інших офіційних виданнях України та на офіційному сайті Конституційного Суду України.

Так, за період діяльності Конституційного Суду, а саме з 1997-2007 рр. Конституційним Судом розглянуто 72 справи про офіційне тлумачення положень Конституції і законів України, серед них 12 справ за зверненнями громадян.

З питань офіційного тлумачення положень Конституції та інших за­конів за період з 2007 по листопад 2008 рр. Конституційний Суд ухвалив 38 рішень, з них стосува­лися тлумачення положень: Основного Закону - 5; законів - 8; Конституції та законів України - 3; Конституції та Кримінально-процесуального кодексу - 1; серед яких, лише, 2 рішення - за зверненнями громадян у 2007 році. Також, на даний час, а саме, на кінець 2008 року у Суді на розгляді знаходяться 8 конституційних подань щодо офіційного тлумачення положень Конституції та законів України, проте жодного конституційного звернення громадян.

Вищевказана статистика свідчить про, майже, відсутність у громадян обізнаності в можливості реалізації свого права на судовий захист у Конституційному Суді України. Проте, з іншої сторони, незважаючи на тяжкі умови діяльності останнім часом та зміну складу Суду пріоритетним напрямом діяльності єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні завжди був і залишається захист прав і свобод людини і громадянина, зокрема, шляхом офіційного тлумачення Конституції та законів України. Процес офіційного тлумачення досить складний процес, який потребує постійного вивчення і вдосконалення, як суб'єктами тлумачення так і особами, що його потребують. Конституційному Суду в будь-яких умовах при дачі тлумачення необхідно бути дуже обережним у спробах наповнення конституційних положень новим змістом, щоб не допустити зміни сутності Конституції України і не вийти при цьому за межі своїх повноважень. Дуже важливе значення для результативної діяльності та пре­стижу Конституційного Суду є забезпечення виконання його рішень, а у необхідних випадках своєчасне застосування вста­новлених санкцій за невиконання цих рішень. Доцільно було б внести відповідні зміни до Закону України “Про Конституційний Суд України” визначивши санкції і відповідальність, що деталізувало б вже існуючі положення закону про Конституційний Суд, де встановлено, що рішення і висновки Конституційного Суду однаковою мірою обов'язкові до вико­нання, а невиконання рішень та недодержання висновків Консти­туційного Суду зумовлюють відповідальність згідно із законом. Оскільки рішення Суду в багатьох випадках впливають на долю людей то і відповідальність за невиконання цих рішень має бути не теоретичною, а реальною. На думку В.Ф. Погорілко, бажано ввести до Закону України “Про Кабінет Міністрів України”, до Регламенту Верховної Ради України процесу­альні норми щодо виконання рішень Конституційного Суду з відповідними обов'язками цих суб'єктів.

Найчастіше виокремлюють такі стадії:

* звернення до Конституційного Суду суб'єкта права на конституційне звернення про необхідність офіційного тлумачення окремих положень Конституції України чи законів України;

* підготовка суддею Конституційного Суду України матеріалів до розгляду відповідною колегією суддів;

* розгляд колегією суддів матеріалів про необхідність офіційного тлумачення положень Конституції України чи законів України і прийняття відповідної ухвали про відкриття чи відмову у відкритті конституційного провадження;

* підготовка матеріалів і їх розгляд на засіданні чи на пленарному засіданні Конституційного Суду України;

* офіційне оприлюднення рішень і висновків Конституційного Суду України. Назви зазначених стадій подаються в різних редакціях, але їх суть не змінюється. У самостійну стадію офіційного тлумачення Конституції України і законів України необхідно виокремити стадію попереднього вивчення конституційних подань та конституційних звернень і їх розподілу між колегіями суддів. Ця стадія в зазначеному щойно переліку має бути другою. Саме на цій стадії відбувається попередня перевірка на відповідність чи не відповідність конституційних звернень встановленим Законом України “Про Конституційний Суд України” вимогам і саме на цій стадії найчастіше керівником Секретаріату Конституційного Суду України приймається рішення про невідповідність конституційного подання, конституційного звернення вимогам, передбаченим статтями 39 і 42 зазначеного Закону. На сучасному етапі державної розбудови, створення правової держави, забезпечення конституційної законності роль офіційного тлумачення Конституції України і законів України посилюється.

1.3 Офіційне тлумачення Конституції та законів як елемент юрисдикції органів Конституційної юстиції

Створення нового для нашої країни державного органу -- Конституційного Суду України -- безпосередньо пов'язане з прийняттям нової Конституції України. У розділі "Перехідні положення" записано, що "Конституційний Суд України формується відповідно до цієї Конституції протягом трьох місяців після набуття нею чинності". На пленарному засіданні Верховної Ради України 18 жовтня 1996 р. шістнадцять суддів Конституційного Суду України склали присягу. Цей день вважається початком діяльності Конституційного Суду України.

Шлях до цього був тривалий і непростий. В Україні не було власного досвіду в цій справі. Тому наприкінці 80 -- на початку 90-х років минулого століття українська теорія і практика звернулися до досвіду зарубіжних країн у питаннях організації конституційного контролю.

Вперше інститут конституційної юстиції зародився у Сполучених Штатах Америки. Особливість його полягала в тому, що він виник на основі не конституції, а судових прецедентів. Доктрину цього інституту найчіткіше сформулював головний суддя Верховного суду США Дж. Маршалл у відомому рішенні 1803 року у справі Марбері проти Медісона: "Саме судова влада має право і зобов'язана сказати, що є закон". Цей прецедент заклав основи так званої американської моделі конституційного правосуддя, основною рисою якої є здійснення конституційного контролю судами загальної юрисдикції. конституційний суд закон

Пізніше виникла принципово нова, європейська модель, концепцію якої запропонували австрійські вчені Г. Кельзен і К. Ейзенман. її основна ознака полягала в тому, що конституційне правосуддя має здійснюватися не судами загальної юрисдикції, а спеціалізованим органом -- конституційним судом. Впроваджена вона була спочатку в Австрії, Чехословаччині (1920 р.) та Іспанії (1931 p.), а згодом поширилась у багатьох країнах світу.

У соціалістичних країнах органи конституційного правосуддя почали утворюватись на початку кризи тоталітарної системи. Вони виникли в 70-х роках в Югославії, а потім в Угорщині, Польщі та ін. У 80--90-х роках цей процес став характерний практично для всіх країн Східної Європи і республік колишнього СРСР. Утворення в них конституційних судів стало певною реакцією на правовий нігілізм, що спостерігався в цих державах. Поступово почала утверджуватися загальновизнана ідея правової держави, в якій визнається і забезпечується верховенство права й конституції, права і свободи людини.

Питання утворення спеціального контрольно-наглядового органу за додержанням конституції в нашій країні реально постало у другій половині 80-х років у процесі перебудови і демократизації всіх сфер суспільного життя. Верховна Рада УРСР 27 жовтня 1989 р. внесла зміни і доповнення до ст. 112 Конституції України, передбачивши утворення Комітету конституційного нагляду Української РСР. На той час вже існував відповідний комітет на союзному рівні.

Практично ідея утворення Конституційного Суду України була реалізована шляхом внесення змін та доповнень до чинної тоді Конституції (статті 97, 103, 108, ПО, 112, 114-6, 114-9). Конституція регламентувала завдання і порядок формування цього органу, його кількісний склад, вимоги до осіб, що мали обиратися до Конституційного Суду, деякі інші питання. Ця регламентація, проте, виявилась недосконалою.

Повнішою мірою повноваження і структура Конституційного Суду були визначені прийнятим 3 червня 1992 р. Верховною Радою України Законом України "Про Конституційний Суд України". Відповідно до цього Закону основною метою діяльності Конституційного Суду визнавалося забезпечення конституційної законності й верховенства Конституції України. Конституційний Суд України визначався як незалежний орган у системі судової влади, покликаний забезпечувати відповідність законів, інших нормативних актів органів законодавчої і виконавчої влади Конституції, охорону конституційних прав і свобод особи. Він мав здійснювати свої повноваження шляхом розгляду в судовому засіданні відповідних справ, а також давати висновки з питань, передбачених Конституцією України і Законом України "Про Конституційний Суд України".

Зазначений Закон не регулював у повному обсязі процедурні питання здійснення судочинства. Передбачалося, що з цього приводу будуть прийняті окремий закон про конституційне судочинство та Регламент Конституційного Суду України.

Нині статус, завдання, організація, повноваження та порядок діяльності Конституційного Суду України визначаються Конституцією України (розділом XII і окремими статтями інших розділів), Законом України "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996 р. та Регламентом Конституційного Суду України -- актом, що регламентує організацію внутрішньої діяльності Конституційного Суду України відповідно до Закону України "Про Конституційний Суд України".

Конституційний Суд України -- єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні (стаття 147 Конституції України та стаття 1 Закону України "Про Конституційний Суд України"). Це означає, що він є єдиним органом, який уповноважений Конституцією вирішувати питання щодо відповідності конституційним приписам законів та інших нормативно-правових актів, а також дій відповідних посадових осіб (тобто уповноважений здійснювати конституційний контроль).

Завдання Конституційного Суду України (стаття 2 зазначеного Закону) полягає в гарантуванні верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України.

Діяльність Конституційного Суду України базується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, рівноправності суддів, гласності, повноти та всебічності розгляду справ і обґрунтованості прийнятих ним рішень.

До складу Конституційного Суду України входять 18 суддів, по шість з яких згідно з порядком, визначеним законом, призначають відповідно Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України (стаття 148 Конституції України).

Суддею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який на день призначення досяг віку 40 років, має вищу юридичну освіту та стаж практичної роботи за фахом не менше десяти років, володіє державною мовою та проживає в Україні протягом останніх 20 років.

Суддя Конституційного Суду України призначається строком на дев'ять років без права призначення повторно; він вступає на посаду з дня складання ним присяги судді Конституційного Суду України на засіданні Верховної Ради України, яке проводиться за участю Президента України, Прем'єр-міністра України, Голови Верховного Суду України, не пізніше як за місяць після призначення суддею Конституційного Суду України.

Зі складу суддів Конституційного Суду України на спеціальному його пленарному засіданні лише на один трирічний строк таємним голосуванням обираються Голова Конституційного Суду України та два його заступники.

Судді Конституційного Суду України під час здійснення своїх повноважень є незалежними; вони підкоряються лише Конституції України та керуються законами України.

На суддів Конституційного Суду України поширюються гарантії недоторканності. Суддя Конституційного Суду України не може бути затриманий чи заарештований без згоди Верховної Ради України до винесення обвинувального вироку судом і не несе юридичної відповідальності за результати голосування чи висловлювання в Конституційному Суді України та в його колегіях, за винятком відповідальності за образу чи наклеп під час розгляду справ, прийняття рішень і дачі висновків Конституційним Судом України.

Суддя Конституційного Суду України здійснює попередню підготовку питань для їх розгляду Колегією суддів Конституційного Суду України, Конституційним Судом України, бере участь у розгляді справ. З цією метою він має право витребувати від Верховної Ради України, Президента України, Прем'єр-Міністра України, Генерального прокурора України, суддів, органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, посадових осіб, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, політичних партій та інших об'єднань громадян, окремих громадян необхідні документи, матеріали та іншу інформацію з питань, що готуються до розгляду Колегією суддів Конституційного Суду України чи Конституційним Судом України. При цьому ухиляння від дачі пояснень або відмова від надання документів, матеріалів, інформації судді Конституційного Суду України зумовлює відповідальність винних осіб згідно із законом.

Суддя Конституційного Суду України має право публічно висловлювати власну думку з питань, що стосуються провадження в Конституційному Суді України лише тих справ, у яких Конституційним Судом України прийнято рішення чи дано висновок.

Повноваження судці Конституційного Суду України припиняються в таких випадках:

1) закінчення строку призначення;

2) досягнення суддею шістдесятип'ятирічного віку;

3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;

4) порушення суддею вимог про несумісність;

5) порушення суддею присяги;

6) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

7) припинення його громадянства;

8) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;

9) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажання.

Рішення про припинення повноважень судді Конституційного Суду України у випадках, передбачених зазначеними пунктами 1-3, 6-9, приймаються на засіданні Конституційного Суду України, а у випадках, передбачених пунктами 4, 5, -- Верховною Радою України. Повноваження судді припиняються також у разі його смерті.

Принагідно зауважимо, що положеннями Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 8грудня 2004р. положення пункту 26 частини першої статті 85 та пункту 22 частини першої статті 106, які встановлюють повноваження відповідно Верховної Ради України і Президента України щодо призначення по третині складу Конституційного Суду України, доповнені положеннями про їх повноваження щодо звільнення з посад суддів Конституційного Суду України.

Для розгляду питань про відкриття провадження у справах за конституційними поданнями та конституційними зверненнями у складі Конституційного Суду України утворено три колегії суддів Конституційного Суду України, кожна з яких складається з шести суддів.

Організаційні, фінансові, кадрові та інші питання, передбачені Законом України "Про Конституційний Суд України" та Регламентом Конституційного Суду України, вирішуються на засіданнях Конституційного Суду.

Допоміжними органами Конституційного Суду України з питань організації його внутрішньої діяльності є постійні комісії Конституційного Суду України. Нині в Конституційному Суді України утворено чотири таких комісії з питань регламенту та етики, бюджету та кадрів, наукового та інформаційного забезпечення, міжнародних зв'язків.

Організаційне, науково-експертне, інформаційно-довідкове та інше забезпечення діяльності Конституційного Суду України покладається на Секретаріат Конституційного Суду України. Загальне керівництво та організацію діяльності Секретаріату здійснює Голова Конституційного Суду України, а безпосереднє -- керівник Секретаріату. У складі Секретаріату функціонують різні служби, управління, відділи та інші підрозділи.

Кожний суддя Конституційного Суду України має наукового консультанта та помічника, які виконують доручення судді зі справ конституційного провадження.

Згідно з Конституцією України та Законом України "Про Конституційний Суд України" Конституційний Суд приймає рішення та дає висновки у справах щодо таких питань:

- конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим (стаття 150 Конституції України);

- відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України чи тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради для надання згоди на їх обов'язковість (стаття 151 Конституції України);

- додержання конституційної процедури розслідування й розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту (стаття 151 Конституції України);

- офіційного тлумачення Конституції України та законів України (стаття 150 Конституції України);

- відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції України (стаття 159 Конституції України);

- порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції України або законів України в разі дострокового припинення її повноважень Верховною Радою України (пункт 28 статті 85 Конституції України).

До повноважень Конституційного Суду України не належать питання законності актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а також інші питання, що входять віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції.

Закон чітко визначає підстави для визнання правових актів неконституційними повністю чи в їх окремих частинах. До таких підстав належать невідповідність Конституції України, порушення встановленої Конституцією процедури їх розгляду, ухвалення чи набрання ними чинності та перевищення конституційних повноважень під час їх розгляду.

Розгляд матеріалів на колегіях суддів і засіданнях Конституційного Суду України здійснюється зазвичай у формі письмових слухань, а на пленарних засіданнях Конституційного Суду України -- у формі усних та письмових слухань. Форма розгляду визначається Конституційним Судом України.