Юрисдикція органів конституційної юстиції

Засідання Конституційного Суду України вважається правомочним, якщо на ньому присутні щонайменше 11 суддів, а рішення приймається, якщо за нього проголосувало більше половини суддів, які брали участь у засіданні.

Пленарне засідання Конституційного Суду України вважається правомочним, якщо на ньому присутні щонайменше 12 суддів, а рішення приймається, якщо за нього проголосувало не менше 10 суддів.

На засіданнях і пленарних засіданнях Конституційного Суду України головує Голова Конституційного Суду, а за його відсутності -- заступник Голови.

Закон передбачає дві форми звернення до Конституційного Суду України -- конституційне подання та конституційне звернення.

Конституційне подання -- це письмове клопотання до Конституційного Суду України про визнання акта (чи його окремих положень) неконституційним, про визначення конституційності міжнародного договору чи про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України. Конституційним поданням є також звернення Верховної Ради України про дачу висновку щодо дотримання конституційної процедури розслідування та розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту.

Конституційне звернення -- це письмове клопотання до Конституційного Суду України про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав і свобод людини й громадянина, а також прав юридичної особи.

Вимоги до оформлення конституційного подання чи конституційного звернення зафіксовані відповідно у статтях 39 і 42 Закону України "Про Конституційний Суд України".

У конституційному поданні зазначаються:

- повне найменування органу, посадової особи, які направляють конституційне подання згідно з правом, наданим Конституцією України та останнім зазначеним Законом;

- відомості про представника за законом або уповноваженого за дорученням;

- повне найменування, номер, дата прийняття, джерело опублікування (у разі публікації) правового акта, конституційність якого (окремих його положень) оспорюється чи який потребує офіційного тлумачення;

- правове обгрунтування тверджень щодо неконституційності правового акта (його окремих положень) або необхідності в офіційному тлумаченні;

- дані щодо інших документів і матеріалів, на які посилаються суб'єкти права на конституційне подання (копії цих документів і матеріалів додаються);

- перелік документів і матеріалів, що додаються.

У конституційному зверненні зазначаються:

- прізвище, ім'я, по батькові громадянина України, іноземця чи особи без громадянства, адреса, за якою особа проживає, або повна назва та місцезнаходження юридичної особи;

- відомості про представника особи за законом або уповноваженого за дорученням;

- статті (окремі положення) Конституції України або закону України, які мають бути розтлумачені Конституційним Судом України;

- обгрунтування необхідності в офіційному тлумаченні положень Конституції України або законів України;

- дані про інші документи і матеріали, на які посилаються суб'єкти права на конституційне звернення (копії цих документіві матеріалів додаються);

- перелік документів і матеріалів, що додаються.

Конституційне подання, конституційне звернення, документи та інші матеріали до них подаються у трьох примірниках.

Конституційне подання та конституційне звернення, які не відповідають передбаченим Законом України "Про Конституційний Суд України" вимогам або подані суб'єктами, не зазначеними в цьому Законі, чи надані з питань, що не належать до повноважень Конституційного Суду України, не розглядаються.

Суб'єктами права звернення до Конституційного Суду України щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим є Президент України, не менше як 45 народних депутатів України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховний Суд України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

Суб'єктами права на конституційне подання щодо відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України чи тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість, є Президент України та Кабінет Міністрів України; щодо додержання конституційної процедури розслідування й розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту -- Верховна Рада України; щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України -- Президент України, не менше як 45 народних депутатів України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховний Суд України, Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування.

Право на звернення до Конституційного Суду України з питань офіційного тлумачення Конституції України та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав і свобод людини й громадянина, а також прав юридичної особи мають громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи.

Оскільки фізичні особи не наділені правом безпосереднього звернення до Конституційного Суду України з питань відповідності Конституції України законів України та інших правових актів, які стосуються прав і свобод людини й громадянина, особливого значення набуває діяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, який відповідно до Конституції України та Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" від 14 квітня 1998 р. здійснює нормативний контроль за дотриманням конституційних прав і свобод людини й громадянина. Отже, фізичні особи через Уповноваженого з прав людини мають можливість звертатися до Конституційного Суду України за захистом своїх конституційних прав і свобод.

Суб'єктами права конституційного подання щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції України є Президент України і не менше третини народних депутатів конституційного складу Верховної Ради України, а суб'єктом такого права щодо порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції України або законів України в разі дострокового припинення її повноважень Верховною Радою України є Верховна Рада України. Конституційний Суд України не розглядає справ з власної ініціативи.

Відкриття провадження у справі в Конституційному Суді України за конституційним поданням чи конституційним зверненням ухвалюється Колегією суддів Конституційного Суду України чи Конституційним Судом України на його засіданні. Справа, за якою відкрито конституційне провадження, розглядається Конституційним Судом України на пленарному засіданні в порядку та строк, встановлені Законом України "Про Конституційний Суд України". Строк провадження у справах за конституційними поданнями не повинен перевищувати трьох місяців, а за конституційними зверненнями -- шести місяців. У разі провадження за конституційним поданням, яке визнано Конституційним Судом України невідкладним, строк його розгляду не повинен перевищувати одного місяця. Строки конституційного провадження починають обчислюватися з дня прийняття процесуальної ухвали про відкриття конституційного провадження у справі. Дату розгляду справи Конституційним Судом України визначає його Голова.

У разі прийняття Колегією суддів процесуальної ухвали про відкриття провадження у справі в Конституційному Суді України ця справа вноситься його Головою на розгляд пленарного засідання Конституційного Суду України. У разі прийняття Колегією суддів процесуальної ухвали про відмову у відкритті провадження у справі секретар Колегії суддів направляє матеріали Голові Конституційного Суду України для розгляду справи на засіданні Конституційного Суду.

Підставами для відмови у відкритті провадження у справі в Конституційному Суді України є такі:

- відсутність встановленого Конституцією України та Законом України "Про Конституційний Суд України" права на конституційне подання чи конституційне звернення;

- невідповідність конституційного подання чи конституційного звернення вимогам, передбаченим Конституцією України та Законом України "Про Конституційний Суд України";

- непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному поданні чи конституційному зверненні (стаття 45 Закону України "Про Конституційний Суд України").

З метою повноти розгляду справи Колегія суддів Конституційного Суду України під час підготовки справи та Конституційний Суд у процесі провадження у справі мають право:

- витребувати від Верховної Ради України, Президента України, Прем'єр-міністра України, Генерального прокурора України, суддів, органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування, посадових осіб, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, політичних партій та інших об'єднань громадян і окремих громадян необхідні документи, матеріали та інші відомості, що стосуються справи;

- у разі необхідності призначити експертизу у справі й вирішити питання про залучення експертів у конституційному провадженні;

- викликати посадових осіб, експертів, свідків, представників за законом і уповноважених за дорученням, а також громадян, участь яких повинна забезпечити об'єктивний і повний розгляд справи.

Учасниками конституційного провадження є суб'єкти права на конституційне подання і конституційне звернення, їхні представники, а також залучені Конституційним Судом України до участі в розгляді справи органи та посадові особи, свідки, експерти та перекладачі. Неявка з поважної причини учасника конституційного провадження на пленарне засідання або на засідання Конституційного Суду України може бути підставою для відкладення розгляду справи.

Провадження в Конституційному Суді України ведеться, рішення і ухвали приймаються, висновки даються та оприлюднюються державною мовою. Учасники конституційного провадження, які не володіють державною мовою, мають право користуватися послугами перекладача. Про свої наміри користуватися такими послугами вони своєчасно повідомляють Конституційний Суд України.

висновок підготувавши даний розділ я дійшла висновку,що Саме конституційному Суду України надане таке повноваження щодо тлумачення Конституції та законів України.

В правознавстві тлумачення розуміють, як певний процес мислення, який виражається в усній або письмовій формі і має певне значення.

Необхідність тлумачення норм права обумовлена також особливостями зовнішнього оформлення норм права їх мовно логічною і юридичною формою.

2. Основні принципи діяльності Конституційного суду України по тлумаченню конституції України

2.1 Діяльність Конституційного суду України щодо тлумачення Конституції України

В умовах побудови в Україні демократичної, правової держави актуальним завданням державно-правового розвитку є забезпечення правильного застосування норм Конституції України та законів, затвердження законності в усіх сферах життєдіяльності суспільства, гарантування прав і свобод людини і громадянина. Тлумачення правових норм має здійснюватися відповідно певним правилам. Тільки тоді можна розраховувати на успіх, адекватне з'ясування і роз'яснення правових норм.

Необхідність у тлумаченні, як і підстави для його реалізації у Конституційному Суді, полягає в розбіжностях правозастосування, що виникають при цьому як у фізичних, так і юридичних осіб в більшості випадків « суперечок про застосування права».

Існують певні прийоми тлумачення, використання яких сприяє щирому пізнання як букви, так і духу права. Але процес їх вдосконалення в даний час не завершений. У середовищі вчених-юристів до цих пір немає єдиної думки про кількість і способах офіційного та неофіційного тлумачення, їх назв.

Офіційна інтерпретація Конституції і законів України сьогодні зростає до рівня особливої і значущою сфери належного та неналежного правозастосування. І це виділяє Конституційний Суд як спеціального органу держави конституційної юрисдикції в механізмі охорони Конституції і правореалізації, здатного реально впливати на правовідносини в державі та суспільстві.

Питання про межі тлумачення нормативно-правових актів досить гостро в сучасній правозастосовчій діяльності. І якщо інтерпретаційні акти нижчестоящих нормотворчих органів можна оскаржити у вищестоящих органах, то цього практично не можна зробити щодо офіційних тлумачень Конституційного Суду. Це унікальна правова ситуація, коли акти певного органу, в даному випадку єдиного органу конституційної юрисдикції, в національній правовій системі мають особливий статус. Таких можливостей немає ні у президента України, ні в парламенту, акти яких можуть бути оскаржені до Конституційного Суду.

Інтерпретаційна діяльність Конституційного Суду здійснюється в рамках загальних закономірностей тлумачення правових норм - розширювальних, обмежувальних, автентичних, доктринальних, нормативних, казуальних, судових, звичайних і т. п. Внаслідок цього було б актуально зосередити увагу саме на кордонах інтерпретаційної діяльності Конституційного Суду України.

2.2 Судова практика Конституційного суду України

На даний час, наша молода країна переживає дуже важливий та складний період свого становлення. Своєрідним індикатором рівня розвитку країни є кількість судових спорів, а також загальний стан судової системи даної держави.

Перш за все, необхідно зазначити, що завантаженість судових органів в Україні є дуже великою. Це стосується і загальних судів, і спеціалізованих. Існування такої великої кількості судових спорів свідчить про недосконалість українського законодавства, а також про низький рівень правової культури нашого суспільства. Однак, вказані вище негативні явища притаманні майже усім країнам, що розвиваються, до числа яки і належить Україна. Головне у даній ситуації зробити правильні висновки та якнайшвидше подолати перехідний період становлення державності з мінімальними втратами.

У зв'язку із погіршенням фінансової ситуації також окремих суб'єктів господарювання, які здійснюють свою діяльність в Україні, збільшилася відповідно і кількість судових спорів. Так, протягом 2009-2010 років почастішали спори у банківському секторі, у сфері будівництва, тобто у тих галузях економіки, які найбільше «постраждали» від світової фінансової кризи.

Своєрідну активізацію діяльності протягом вказаного вище періоду можна також спостерігати і в Конституційному Суді України. Зокрема, у 2010 році вказаним судовим органом було прийнято кілька дуже вагомих рішень, які суттєво вплинуть на подальше функціонування самої судової системи.

Так, 11 березня 2010 року Конституційним Судом України було оприлюднено рішення у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення термінів «найвищий судовий орган», «вищий судовий орган», «касаційне оскарження», які містяться у статтях 125, 129 Конституції України. Даним рішенням Конституційний Суд України дійшов висновку, що правомірним може бути лише одноразове касаційне оскарження та перегляд рішень судів. Конституційний статус Верховного Суду України як найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції не передбачає наділення його законодавцем повноваженнями касаційної інстанції щодо рішень вищих спеціалізованих судів, які реалізують повноваження касаційної інстанції.

Таким чином, Конституційний Суд України заборонив так звану «повторну касацію», у зв'язку з чим рішення Вищого господарського суду України та Вищого адміністративного суду України є остаточними та оскарженню не підлягають. Таке рішення суду конституційної юрисдикції викликало доволі неоднозначну реакцію у суспільстві та, на наш погляд, замість об'єднання судової системи, ще більше її роз'єднало.

Так, на даний час існує доволі неоднозначна ситуація, оскільки відповідні положення Господарського процесуального кодексу України щодо перегляду Верховним судом України рішень вказаних вищих спеціалізованих судів не скасовані. Отже, діючи згідно з чинним законодавством, Верховний суд України продовжує перегляд рішень вищих спеціалізованих судів. Зважаючи на це, Верховний суд України діє відповідно до чинного процесуального законодавства та ніяким чином його не порушує. Необхідно зазначити, що після прийняття вказаного рішення Конституційним Судом України ВГСУ перестав направляти касаційні скарги до Верховного Суду України, а просто повертає їх заявникам. Незважаючи на це, суб'єкти господарювання почали подавати касаційні скарги безповередньо до Верховного Суду України, який, в свою чергу, витребовує відповідні справи у судів першої та апеляційнеої інстанцій. Так, згідно з даними інформаційного центру ВСУ 22 червня 2010 року падата у господарських справах слухала справу за позовом ТОВ СП "Нібулон" до ДП "Устьдунайводпуть" про стягнення 736 279,89 гривень.

Необхідно зазначити, що не всі судді Конституційного Суду України підтримали вказане рішення. Так, в своїй окремій думці суддя Стецюк П. стверджує, що КСУ взагалі повинен був припинити конституційне провадження по даному питанню, оскільки в Ухвалі від 30 жовтня 2007 року № 59-у/2007 Конституційний Суд України зазначив, що визначення процедури оскарження рішень судів загальної юрисдикції не належить до повноважень Конституційного Суду України, а є предметом законодавчого регулювання (пункт 14 частини першої статті 92 Конституції України). Зміна цієї процедури, прийняття законів, якими вносяться зміни до чинних законів, є прерогативою Верховної Ради України (пункт 3 частини першої статті 85 Конституції України) - єдиного органу законодавчої влади в Україні (стаття 75 Конституції України).

Не згодна з позицією КСУ у даному питанні і суддя Маркуш М., яка зазначила, що Конституційний Суд України втрутився у виключну компетенцію законодавчого органу - Верховної Ради України, яка визначила повноваження Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів законами відповідно до вимог пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України, оскільки у невстановлений законом спосіб (шляхом тлумачення) змінив межі повноважень Верховного Суду України, звузивши їх на відміну від визначених законами, конкретизував конституційні засади у процесуальному законодавстві, а також межі формування специфічних засад судочинства в окремих судових юрисдикціях, що є предметом правового регулювання процесуальних законів, прийняття яких належить виключно до повноважень законодавчого органу - Верховної Ради України (пункт 3 статті 85 Конституції України).

Зважаючи на вище викладене, на даний час ще більш гостро постало питання реформи судової системи. При чому, дана реформа повинна бути проведена у максимально стислі терміни, а також із врахуванням позиції всіх судових інстанцій. Крім того, всі зміни повинні бути проведені не шляхом будь-яких кадрових ротацій, а лише за допомогою прийняття відповідних законів Верховною Радою України.

Так, на даний час на розгляді єдиного законодавчого органу України знаходиться проект Закону України «Про судоустрій та статус суддів», який підготовлений Президентом України. Чи зможе даний законопроект вирішити усі нагальні проблеми судової системи, об'єднати її та стабілізувати - покаже час. Ще одним вагомим рішення Конституційного Суду України було рішення у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

Даним рішенням Конституційний Суд України зазначив, що положення пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України стосовно поширення компетенції адміністративних судів на «спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності» слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.

Таким чином, з моменту прийняття даного рішення земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування є підвідомчими адміністративним судам. Необхідно зазначити, що до прийняття вказаного рішення КСУ дані спори були підвідомчі господарським судам. Відповідно до пункту 15 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України № 04-5/120 від 27.06.2007 року господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, оскільки земля є об'єктом цивільних прав і обов'язків і використовується в господарській діяльності на підставі цивільно-правових угод. До таких справ слід відносити справи, пов'язані із захистом права власності або користування землею, в яких, захищаючи свої цивільні права і охоронювані законом інтереси, беруть участь суб'єкти господарської діяльності. Свою позицію Вищий господарський суду України обґрунтовує тим, що у разі, коли предметом спору є право власності на земельну ділянку або право користування нею, в тому числі відновлення порушеного права третьою особою, яка на підставі рішень владних органів претендує на спірну земельну ділянку, то такий спір є спором про право і незалежно

від участі в ньому органу, яким земельна ділянка надана у власність або у користування, повинен вирішуватися в порядку господарського судочинства.

Загалом, своєрідна «активність» Конституційного Суду України, на нашу думку, нерозривно пов'язана із приходом до влади в країні нової політичної еліти, яка намагається у найкоротші терміни провести судову реформу та стабілізувати судову систему, оскільки це зможе забезпечити політичну та економічну стабільність в країні.

Отже необхідність у тлумаченні, як і підстави для його реалізації у Конституційному Суді, полягає в розбіжностях правозастосування, що виникають при цьому як у фізичних, так і юридичних осіб в більшості випадків « суперечок про застосування права».

Висновок

Можна зробити висновок, що процес захисту прав і свобод громадян шляхом офіційного тлумачення дуже складний і заплутаний, оскільки можливості Конституційного Суду України щодо захисту прав та свобод людини і громадянина певною мірою обмежені встановленими формами конституційного контролю -- абстрактним, факультативним, наданням громадянам правом зверта­тися до Суду лише з представницьких питань офіційного тлумачення Конституції України та законів України. Підстави для їх звернення також обмежені певними умовами, зокрема, наявністю неоднозначного застосування одних і тих самих положень Конституції України чи законів України судами України, іншими органами державної влади. А це звичайному громадянину довести складно, тому-що потребує багато часу та юридичної обізнаності. Але, функція захисту прав і свобод людини шляхом офіційного тлумачення Конституції і законів України Конституційним Судом України, на сьогодні, залишається актуальною і потребує подальшого вивчення і вдосконалення.

В правознавстві тлумачення розуміють, як певний процес мислення, який виражається в усній або письмовій формі і має певне значення.

Необхідність тлумачення норм права обумовлена також особливостями зовнішнього оформлення норм права їх мовно логічною і юридичною формою.

У соціалістичних країнах органи конституційного правосуддя почали утворюватись на початку кризи тоталітарної системи. Вони виникли в 70-х роках в Югославії, а потім в Угорщині, Польщі та ін. У 80--90-х роках цей процес став характерний практично для всіх країн Східної Європи і республік колишнього СРСР. Утворення в них конституційних судів стало певною реакцією на правовий нігілізм, що спостерігався в цих державах. Поступово почала утверджуватися загальновизнана ідея правової держави, в якій визнається і забезпечується верховенство права й конституції, права і свободи людини.

Можна зробити висновок, що процес захисту прав і свобод громадян шляхом офіційного тлумачення дуже складний і заплутаний, оскільки можливості Конституційного Суду України щодо захисту прав та свобод людини і громадянина певною мірою обмежені встановленими формами конституційного контролю -- абстрактним, факультативним, наданням громадянам правом зверта­тися до Суду лише з представницьких питань офіційного тлумачення Конституції України та законів України. Підстави для їх звернення також обмежені певними умовами, зокрема, наявністю неоднозначного застосування одних і тих самих положень Конституції України чи законів України судами України, іншими органами державної влади. А це звичайному громадянину довести складно, тому-що потребує багато часу та юридичної обізнаності. Але, функція захисту прав і свобод людини шляхом офіційного тлумачення Конституції і законів України Конституційним Судом України, на сьогодні, залишається актуальною і потребує подальшого вивчення і вдосконалення.

Таким чином, офіційне тлумачення - особливий вид правової діяльності, що здійснюється в рамках відповідних процедур і спрямованої на охорону Конституції України, забезпечення конституційної законності, стабільності конституційного ладу. Воно впливає не тільки на правотворчість, але на всі форми реалізації права, в тому числі на дотримання, виконання і здійснення правових приписів. Діяльність Конституційного Суду за тлумаченням Конституції і законів України знаходиться в центрі уваги різних політичних сил, структур державного механізму, мають часто протилежні позиції. Необхідність в офіційному тлумаченні з'являється передусім тоді, коли виявляється різне розуміння статей Конституції і законів України вищими органами державної влади, коли виникають розбіжності і конфлікти, складається різна практика. Офіційне тлумачення полягає у подоланні Конституційним Судом невизначеності в розумінні Конституції та законів України, у з'ясуванні їх об'єктивного сенсу і які у них позитивних правових принципів. Інтерпретаційна діяльність органу конституційної юрисдикції має грунтуватися на солідній науковій та інформаційній базі. Вихідною позицією при тлумаченні Конституції України повинно служити визнання її самодостатності як Основного Закону, тобто ресурси розуміння Конституції закладені в ній самій.

Практика діяльності Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України вдосконалюється, розвивається, збагачується. Однак є необхідність її глибокого узагальнення, в тому числі в порівнянні з практикою інтерпретаційної діяльності конституційних судів країн СНД. Облік позитивного досвіду сьогодні вельми важливий для подальшого вдосконалення діяльності Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України.

Слід продовжити наукову розробку даної проблеми. Її дослідження істотно актуалізується у зв'язку з особливостями сучасного етапу державно-правового розвитку України. Необхідний пошук нових методологічних підходів до його інтерпретаційної діяльності з урахуванням створених політико-правових реалій, узагальнення вже накопиченого досвіду

Размещено на Allbest.ru