Правова комунікація в контексті посткласичного праворозуміння

У підрозділі 3.3. "Правові комісиви та моральна відповідальність за емоційно-психологічний стан особи та юридичну безпеку під час комунікації діалогічного типу" йдеться про звичаєво-правові та морально-етичні засади оптимізації правового забезпечення комунікативних підходів до вирішення конфліктних ситуацій у юридичній практиці та правоохоронній діяльності. В основному такими засадами є відповідні комісиви та "неформальні норми" моральної відповідальності.

Комунікативно-правові комісиви - це зобов'язання комунікатора щодо правил побудови правового дискурсу і відповідальність, яка передбачає усвідомлення зобов'язань та покарання за вчинення незаконних комунікативних дій чи бездіяльності проти особи, наслідки порушення обов'язку через незаконне вербальне прийняття на себе чи покладення певних обов'язків на інших осіб, пред'явлення на цій основі надмірних вимог із незаконним подальшим застосуванням санкцій.

Отже, унормування правової комунікації взагалі та у конфліктних ситуаціях, зокрема, потребує встановлення не тільки моральної, а й юридично визначеної відповідальності за наявні та потенційні наслідки вживання форм і засобів комунікації, якщо такі наслідки спричиняють негативний вплив на емоційно-психологічний стан особи. З цією метою до правових комісивів повинні увійти такі складові елементи правової комунікації, як: комунікативні табу, розширені і доповнені усталеними міжнародними нормами заборони, а також семантичний контроль різноступеневих інвектив, що змінюють смислове поле комунікативного акту.

Гарантії юридичної безпеки різних типів комунікантів передбачають як моральну, так і адміністративну та в окремих випадках кримінальну відповідальність.

Автор, підсумовуючи, зазначив, що ефективність комунікативної діяльності в системі правовідносин визначається рівнем реалізації нормативних принципів: справедливості, рівних прав і адекватного обов'язку у створенні симетричних взаємин та формальної толерантності крізь призму юридичної аксіології, що реалізується засобами юридичної семіотики та трактується методами юридичної герменевтики, які максималізують багатоаспектність та неоднотипність комунікативних дій в системі правопорядку.

У плані дієвості нормативного регулювання правової комунікації існує потреба в розширенні компетенції вже наявних інституцій, відповідальних за нормалізацію взаємин у суспільстві, у напрямі контролю галузевих комунікативних дій з метою нівелювання бюрократичного ускладнення останніх та дотримання їхньої законності. Для узаконення чи обгрунтування правомірності комунікативних дій мають бути розроблені відповідні кодекси та правила контролю галузевої комунікації. В ролі суб'єктів створюваного таким чином відгалуження комунікативного права можуть виступати як юридичні особи, так і громадяни та їх об'єднання.

Удосконалення нормативного регулювання комунікативних дій у конфліктних ситуаціях передбачає, на наш погляд, уточнення підстав для диференціації правових наслідків у разі негативного впливу цих дій чи бездіяльності на емоційно-психологічний стан особи (як це, наприклад, запропоновано в роботі щодо встановлення відповідальності за вживання ненормативної лексики, коли міра відповідальності має визначатися за шкалою ступенів вияву інвективності вживаних вербальних та невербальних знаків).

Узгодження та систематизація наявних норм регулювання взаємозв'язків органів правопорядку із населенням є необхідними умовами забезпечення належної протидії ряду форм комунікативної агресії (таких, як тиск, психічне насильство, перевищення влади, погрози, підбурювання тощо).

Утверджувана в процесі розбудови правового суспільства діалогічна модель організації зв'язків державно-адміністративних та правоохоронних установ з громадськістю потребує своєї "симетризації" в плані компенсування відчутного зміщення пріоритетності, створюваної цією моделлю, в бік інтересів установи, порівняно з інтересами громадян; адже така асиметрія викликає відповідні порушення конституційних прав і свобод останніх.

Функціонування правової комунікації потребує визначення не тільки моральної, а й юридичної відповідальності (як адміністративної, так і кримінальної) за наявні та потенційні негативні наслідки вживання форм і засобів комунікації. Правові комісиви мають включати низку комунікативних табу не лише на підставі додержання прав і свобод, але й з метою забезпечення гарантій безпеки професійних інтеракцій.

У розділі 4 - "Засоби масової комунікації як фактор удосконалення правової комунікативної діяльності" зосереджена увага на тому, що в межах сьогоденної правової дійсності все більшої ваги набуває фактор масовизації впливу на характер та ціннісно-регулятивні орієнтири правосвідомості через ЗМІ, телекомунікацію, новітні інформаційні технології та інформаційно-комунікативні мережі.

У підрозділі 4.1. "Правовий аспект масової комунікації та його специфіка в сучасному інформаційному суспільстві" зазначено, що правова комунікація (масова) сформована як засіб трансляції соціально-нормативної інформації, яка програмує правові відносини та праворозуміння у суспільстві і служить створенню синергетичної рівноваги в індивідуальних, громадських та державних намірах, намірах фізичних та юридичних осіб. Відтак правова масова комунікація сприяє зміні комунікативного односпрямованого тиску, удосконаленню взаємозв'язків між усіма інституціями суспільства, програмуванню правотворчої, правотлумачної та правозастосовної діяльності у державі засобами ЗМК.

Зроблені спроби виявити ті ключові особливості, що характеризують масову комунікацію у царині сучасних правовідносин, котрі формуються та розвиваються в умовах становлення інформаційного суспільства.

У підрозділі 4.2. "Суперечності в підходах до нормативізації масової правової комунікативної діяльності та способи їх вирішення" для аналізу дії системи національної правової (масової) комунікації (органів правопорядку з населенням через ЗМІ) було відібрано 29 друкованих видань (1999-2007 pp.) різного спрямування і взято за основу понад 2000 публікацій, основний зміст яких стосувався правової проблематики.

Зауважимо, що провідною темою у мас-медіа є інформація про розповсюдження насильницької поведінки в українському суспільстві. За майже дев'ятирічний період із 6964 випадків, описаних у матеріалах преси, вербальне психологічне насильство скоюється і переплітається як комбінація протиправних дій щодо постраждалих у 1544 сюжетах, що становить 77,2%. Серед різновидів цього насильства (погроза викрадення, інформаційна ізоляція, шантажування, доведення до самогубства, погроза фізичної розправи, образа потерпілої особи, близьких, рідних, друзів, погроза розправитися з дітьми, обмеження у спілкуванні з рідними чи близькими та ін.) переважає погроза фізичної розправи (1034 сюжетів), що становить 66,9% від загальної кількості матеріалів названої проблематики; на другому місці (948 описаних випадків) - 61,4% - вербальні образи потерпілих. Зі спостережень за матеріалами преси на кримінальну тематику можна зробити висновок, що майже у 67% публікацій міститься критика дій правоохоронців, їх непрофесійності і корумпованості. Прикладний аспект розрізнення ускладнений: чи це поширення відомостей (через інформацію або аналітичні публікації) щодо наявності оціночних суджень автора, чи ствердження фактів.

Подолання негативного стереотипу, сформованого у масовій правовій комунікації, закріплюється: через комунікативний конструктивний месидж інформації для опублікування чи передання теле- і радіокомпаніями; на основі принципу презумпції невинуватості з метою усунення факторів, які спричиняють вчинення злочинів (акцент на неминучості покарання, дії Закону у державі, встановленні правових відносин і т. ін.); опублікування оперативної інформації про форми і методи злочинної діяльності окремих осіб ("авторитетів") та злочинних угруповань (з особливим добором матеріалів, які б не популяризували злочинну діяльність, а позбавляли б її перспектив на існування); коментування корупційних дій вищих посадових осіб через публікацію листів читачів, коментарів посадовців та авторитетних правників; раціональна побудова правового дискурсу із суб'єктами масової комунікації: про злочинні діяння, правопорушення, які з їх допомогою можуть бути подолані у суспільстві (ознаки таких діянь, способи фіксування і т. ін., тобто підвищення правової культури громадян та реалізація єдиного підходу до подолання злочинності у результаті спільних дій із населенням); проведення взаємного систематичного моніторингу комунікативних дій ЗМІ на правові теми та діяльності працівників правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю за оцінками населення та преси; побудова правового дискурсу із подальшим визначенням стратегії спільної комунікативної практики.

У підрозділі 4.3. "Правове регулювання комунікативних відносин у сфері використання новітніх інформаційних технологій" розкривається характер масовизації свідомості сучасного суспільства, а в тому числі і його правосвідомості, що зумовлений насамперед розширенням функціонування засобів масової комунікації, ефект яких наразі істотно підсилюється впровадженням інформаційних технологій та комп'ютерної техніки.

Імперативно-регулятивний потенціал правової комунікації у сфері інформаційних технологій - це закріплені прерогативами права і моралі стимули самоорганізації інформаційної, телекомунікаційної взаємодії, що поширюють та утверджують правові цінності через формування індивідуальних інтересів і розумних потреб, інтенцій і обов'язку, свободи і справедливості. Такі стимули мають сприяти формуванню конструктивної правосвідомості у суб'єктів комунікації, їхній схильності до визнання загальнолюдських регулятивних начал.

Основні напрями вдосконалення масової правової комунікації полягають у встановленні чіткого регламенту передбачуваності „психодії" інформації ЗМІ щодо діяльності органів правопорядку; конструктивному використанні основних форм та методів побудови правового дискурсу через засоби масової інформації (на противагу нагнітанню атмосфери страху, паніки, популяризації насильства, правового нігілізму тощо); утвердженні через ЗМІ демократичних підходів до правових комунікативних комісивів (звичаїв), що гарантують соціальний порядок у державі.

Ефективність правового регулювання галузевої масової комунікативної діяльності в правоохоронній сфері істотно залежить від послідовної нормативізації процесу: інформування ЗМІ матеріалами досудового слідства, визнання вини щодо подання та поширення неправдивої інформації у формі "злого умислу", впливу на судові рішення через піар-технології, встановлення відповідальності за розголошення відомостей про особу без її згоди, уточнення правомірних меж (окрім тих, що визначаються режимом секретності) використання та оприлюднення архівних матеріалів, протиправного рекламування. Базовим критерієм такої комунікативності є узгодженість між загальним правом на інформацію та законними приватними інтересами особи.

Сформований сучасним інформаційним простором новий тип комунікативних відносин характеризується, з одного боку, значним зростанням свободи слова, свободи спілкування, а, з іншого, - відомою неадекватністю цивілізованим демократичним процесам, що має свої прояви у майже повній безконтрольності, вседозволеності, хакерстві, протиправних втручаннях у роботу офіційних сайтів та у приватне життя. Відповідно, актуалізується потреба у створенні комплексної системи захисту електронної інформації, яка нормативно регламентує порядок обробки інформації і спрямована на захист інформації від протиправних втручань. Методологія її розробки включає в себе формулювання концепції безпеки інформації, аналіз комунікативних ризиків, визначення вимог до заходів протидії протиправній комунікації та методів захисту від неї.

Подальший розвиток комунікативних відносин та їхнього правового регулювання на основі національних стандартів та міжнародної практики передбачає необхідність дотримання права кожного суб'єкта на рівноправну участь в комунікації та свободу слова; забезпечення державного захисту всіх суб'єктів від спотвореної та недостовірної інформації, одержаної через засоби масової комунікації; захищеність права власності на інформаційні ресурси та інформаційні технології на основі гармонізації та правового захисту приватних і загальносуспільних інтересів; рівноправність та взаємовідповідальність учасників комунікації у формуванні простору інформаційного ринку; відповідальність всіх суб'єктів України за правопорушення під час формування і використання інформаційних ресурсів та технологій; гарантування та створення умов інформаційної безпеки; обмеження права на приватність інформації з метою захисту прав і свобод іншого суб'єкта.



ВИСНОВКИ

1. Рубіж XX та XXI століть відзначається кардинальними змінами світоглядно-методологічних парадигм вже в надрах самої філософської раціональності. Відбувається перехід від класичного схематико-функціонального раціоналізму до комунікативно-дискурсивної філософії людських відносин (при цьому зміст раціоналізуючої діяльності полягає вже не стільки у трансформації природного та суспільного світу шляхом "підлаштовування" реальності під ідеалізовані теоретичні конструкти, скільки у приведенні до розумної гармонії та симбіотичної єдності системи "людина - суспільство - природа"). Відповідним чином, з позицій нової філософської рефлексії переосмислюється і феномен права - його природа, зміст, цільові орієнтири та механізми реалізації.

2. Згадана зміна аналітичних парадигм не є випадковим явищем чи даниною черговому віянню "епістемологічної моди". Вона спричинена демократичними тенденціями в реорганізації самого суспільного буття, в контексті яких право вже не може зводитись до вираження волі владних структур у "апріорній" юридичній нормі, а все більше "знаходить" свої витоки та критерії в самому середовищі людської комунікації. Воно (право) сформоване як комунікативні інтеракції, що виникають на підставі неоднакових намірів суб'єктів, різнотрактувань норм права, правових і протиправних дій та бездіяльності вербального і невербального характеру.

3. Домінувальною у функціонуванні права названа не "низхідна" нормативність (коли юридична норма, будучи зорієнтованою переважно на політико-економічні інтереси "верхів", "спускається" у якості регулятиву всіх підвладних суспільних рівнів та структур), а її "висхідний" різновид, що полягає в орієнтації нормотворчої діяльності на пошук оптимальних принципів комунікативної рівноваги в суспільному житті та "піднесення" цих принципів до рангу юридичного закону. Отже, на відміну від правового позитивізму, що передбачає переважний розгляд феномену права в його суто нормативному існуванні, аналіз права у межах комунікативної філософської парадигми дозволяє поєднати дослідження його феноменологічних особливостей із сутнісними механізмами генезису та функціонування, оскільки суспільна комунікація є одночасно як джерелом формування права, так і об'єктом його застосування.

4. Поняття "правова держава" наповнюється реальним змістом (і, відповідно, перестає бути суто теоретичним конструктом) у міру того, як генерується феномен правового суспільства. Лише в контексті останнього є можливою розбудова правової держави. У свою чергу правове суспільство не може бути продуктом "зовнішнього" адміністративно-силового підпорядкування всіх сфер та рівнів суспільного життя "букві закону"; воно (правове суспільство) є можливим лише як самоорганізована система, в межах якої об'єктивно формується сам "дух закону" як оптимальний спосіб досягнення суспільної рівноваги. При цьому динаміка та спрямованість його самоорганізації найбільшою мірою залежить від ступеня комунікативності підсистем та структурних елементів суспільної архітектоніки; адже у міру посилення взаємодії останніх зростає коефіцієнт їхньої взаємозалежності, що, відповідно, детермінує стан взаємообмеження їхньої свободи та взаємоупорядкування.

5. Узагальнено, що комунікація як фактор сприяння рухові до правового суспільства є, водночас, чинником трансформації "монологічної" системи організації відносин між владою та суспільством до "діалогічної" (в межах якої встановлюються канали двостороннього зв'язку владних структур з населенням), що дозволяє здійснити перехід від "інструментальної" до "комунікативної" моделі прийняття державно-правових рішень. Особливої ваги при цьому набуває правова комунікація як підсистема суспільних комунікативних відносин, в межах якої формуються й реалізуються механізми утвердження ідей та цінностей права як смислових орієнтирів суспільної та індивідуальної свідомості.

6. Зауважено, що спрямованість правової комунікації не може визначатися певними абсолютними (сталими та універсальними) орієнтирами. Останні мають культурно-релевантний характер і змінюються разом з трансформаціями суспільно-правової дійсності, будучи залежними від психолінгвоментальних реалій, комунікативних проблем, міри складності й масовості цієї діяльності тощо. В умовах демократичних перетворень суспільства цільовими пріоритетами здійснення правової комунікації стають ідеї автономізації правосвідомості та формування громадянської правосуб'єктності.

7. Аналіз основних напрямів сучасних досліджень комунікативної природи права та правової комунікації переконує в необхідності створення досить широкої міждисциплінарної дослідницької програми, побудованої в руслі інтегральної парадигми праворозуміння, на підставі якої загальнометодологічні філософсько-правові підходи доповнювалися б відповідною конкретизацією соціокультурних, юридичних, етичних, психологічних, психолінгвістичних, аксіологічних та інших аспектів аналізу комунікативної діяльності. Метою таких досліджень має стати накреслення концептуальних моделей та методик оптимізації цієї діяльності, а також розроблення нормативно-правових засобів її регулювання.

8. Підкреслено, що у міру набуття формами та засобами суспільної комунікації масового характеру посилюється така двоєдина тенденція: з одного боку, спостерігається конституювання комунікації як одного з основних джерел правотворення, а з іншого, - зростає суспільна необхідність правового регулювання самих комунікативних відносин. Останнє передбачає створення виваженої системи комунікативного права, здатної гарантувати реалізацію прав та свобод громадян, а також забезпечувати суспільну рівновагу особистих, громадських, суспільних та державних інтересів у комунікативній сфері.

9. Розгортання системи комунікативного права має базуватися на принципах: а) суверенності суб'єкта як суб'єкта комунікації; б) юридичної рівноправності учасників комунікативного процесу; в) консенсуальності; г) правової гарантованості свободи комунікації в рамках збереження та непорушення комунікативних прав та свобод іншого суб'єкта. Комунікативні права та обов'язки повинні формуватися з урахуванням права особи на інформацію, а також системи правових норм, що передбачають межі правового унормування взаємозв'язків із урахуванням суверенного права особи та її автономності.

10. Одна з фундаментальних складових комунікативного права - право суб'єкта на інформацію (право шукати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію в той чи інший спосіб), як і природне право людини на пошук інформації - на сьогоднішній день є актуальним, однак здебільшого декларативним: практично усі його елементи (за винятком права на спростування недостовірних відомостей у судовому порядку та захист від їх поширення) реально не забезпечуються чинним законодавством. З метою захисту законних прав і свобод, а також встановлення юридичної відповідальності за ненормативну комунікативну діяльність слід встановити релевантні межі права на пошук, використання та поширення інформації. Ці обмеження мають передбачати неприпустимість заподіяння шкоди зазначеними комунікативними діями репутації та гідності суб'єкта.

11. Свого унормування з позиції створюваного нині комунікативного права потребує і сама сфера професійно-юридичної комунікації. При цьому треба враховувати ряд специфічно-галузевих характеристик останньої (зокрема, тяжіння до традиційного формалізму та догматичного консерватизму, детермінованість адміністративною ієрархією, політична заангажованість тощо), котрі ускладнюють налагодження правового дискурсу. Загалом же, нормативні засади такої комунікативної діяльності мають істотно розширити компетенцію вже наявних інституцій, відповідальних за нормалізацію взаємовідносин у правовому суспільстві. Необхідним моментом оптимізації її регулювання є законодавче спрямування державних установ на здійснення контролю комунікативних дій з метою нівелювання бюрократичного ускладнення останніх та дотримання законності.

12. Правомірний діапазон комунікативної діяльності органів правопорядку може бути визначений відповідними комунікативними правовими актами та врегульованими правовими правилами контролю галузевої комунікації. При цьому суб'єктами права на комунікацію можуть виступати не лише юридичні особи й державні органи, а й громадяни та їхні об'єднання. Зокрема, сукупність обмежень структурно-семантичного та тематико-стилістичного характеру може бути покладена в основу Кодексу комунікації працівника органів правопорядку. Законодавчо зафіксовані і поширювані на практику комунікативних актів нормативні обмеження та відповідна система контролю за їх дотриманням матимуть наслідком юридичну відповідальність за додержання комунікативних прав, свобод та обов'язків людини й громадянина; справедливе збалансування їх з інтересами суспільства.

13. Унормування професійно-юридичної комунікації потребує встановлення чітко визначеної відповідальності за наявні та потенційні негативні наслідки застосування форм і засобів такої діяльності. В цьому відношенні правові комісиви повинні містити ряд комунікативних заборон (узгоджених з усталеними міжнародними нормами та диференційованих за ступенями інвективів, що змінюють смислове поле комунікативного акту), комунікативні імперативи.

14. Правове врегулювання комунікативних дій у конфліктних ситуаціях потребує розширення та деталізації правових наслідків у разі негативного впливу цих дій на емоційно-психологічний стан особи. Зокрема пропонується критеріальна шкала встановлення відповідальності за вживання ненормативної та образливої лексики залежно від ступеня вияву її інвективності (СВІ). Останній визначається чотирма базовими параметрами: комунікативною інтенцією, мовними засобами, емоційно-експресивною реакцією та ситуативно-узуальними функціями інвективних слів.

15. Особливої дослідницької уваги та удосконалення потребує правова регламентація взаємозв'язків правоохоронних органів з населенням. Досі не існує єдиної системи норм регулювання даної комунікативної сфери, що викликає відсутність належної протидії таким негативним формам впливу, як психічне насильство, тиск, перевищення влади, погрози, підбурювання, інші види комунікативної агресії; незадовільним є стан унормування дій правоохоронців у екстремальних ситуаціях, кількість яких відчутно зростає в періоди суспільно-політичних криз; а, отже, компенсація цих законодавчих прогалин має стати одним з пріоритетних завдань у згаданому правотворчому напрямі.

16. Оскільки правова комунікація має на меті встановлення верховенства права в суспільстві і, відповідно, нівелювання негативізму та агресії, методи комунікативної діяльності органів системи правопорядку (навіть в екстремальних випадках) повинні насамперед спрямовуватися на пріоритетність консенсуально-правових способів вирішення конфліктних ситуацій перед силовими та на дотримання невід'ємних прав людини й громадянина. В даному плані правове забезпечення врегулювання таких ситуацій доцільно узгоджувати з комунікативними стратегіями пошуку медіуму. комунікативний інтеракція право дискурс

17. Незважаючи на те, що в процесі розбудови правового суспільства модель організації зв'язків державно-адміністративних та правоохоронних установ з громадськістю все більше набуває двостороннього (діалогічного) характеру, вона все ще лишається асиметричною в плані захисту інтересів: акцент у цій моделі поки що зміщено в бік пріоритетності інтересів установи перед інтересами громадян, що створює низку цілком зрозумілих бар'єрів при налагодженні згаданих зв'язків. Отже, об'єктивно стимулюється переосмислення цієї комунікативної моделі в напрямі симетризації та врівноваження інтересів особи з інтересами адміністративних та правоохоронних органів.

18. Дієвим засобом інтенсифікації та раціоналізації розроблення системи комунікативно-правових норм є конструювання теоретичних моделей, що задають ефективні способи (у тому числі й з використанням комп'ютерного програмування) узгодження таких систем з пріоритетними правами та свободами суб'єктів права.

19. Комунікативна діяльність в системі органів правопорядку (як і в системі суспільних правовідносин загалом) є ефективною мірою реалізації в ній нормативних принципів справедливості, рівних прав і адекватного обов'язку у створенні симетричних взаємин та формальної толерантності. Рівень даної ефективності варто, на нашу думку, оцінювати з позицій, принаймні, трирівневої моделі правового комунікативного акту чи дискурсу, яка передбачає аналіз останніх крізь призму юридичної аксіології, що реалізується засобами юридичної семіотики та трактується методами юридичної герменевтики.

20. У плані удосконалення правового регулювання галузевої масової комунікативної діяльності потрібна законодавча нормативізація інформування мас-медіа матеріалами досудового слідства, визнання вини щодо подання та розповсюдження неправдивої інформації у формі "злого умислу", відповідальності за розголошення інформації про особу без її згоди, уточнення правомірних меж використання та оприлюднення архівних матеріалів (оскільки ці межі мають визначатися не лише режимом секретності), а також правомірних меж використання у ЗМК законодавчо неврегульованих продуктів (телевікторини, ігри, продаж, рекламування) тощо. При цьому основним орієнтиром такої нормативізації має бути узгодженість між загальним правом на інформацію та законними приватними інтересами особи.

21. Щодо комунікативних відносин (як офіційних, так і побутових), що здійснюються у сфері використання новітніх інформаційних технологій, актуалізується потреба у створенні комплексної системи захисту електронної інформації від протиправних втручань. Методологія її розробки включає в себе формулювання концепції безпеки інформації, аналіз комунікативних ризиків, визначення вимог до заходів протидії неправомірній комунікації та методів захисту від неї. Концептуальні засади такої системи мають бути реалізовані у нормативному закріпленні законних прав, юридичних обов'язків та визначенні юридичної відповідальності у разі їх порушення.



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗДОБУВАЧА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії

1. Токарська А.С. Комунікація у праві та правоохоронній діяльності. - Львів: ДП "Друкарня УМВСУ у Львівській області", 2005. - 284 с.

2. Токарська А.С. Правові аспекти суспільної комунікації. - Львів, 2008. - 144 с.

Статті у журналах і збірниках,

що входять до переліку наукових фахових видань ВАК України

Токарська А.С. Культура ділового мовлення юриста // Вісник Львів. ін-ту внутр. справ. - 1995. - № 1. - С. 66-69.

Токарська А.С. Калькування як причина деформації лексичних норм у діловому документі ОВС // Вісник Одес. ін-ту внутр. справ. - 1997. - Вип. № 1. - С. 93-97.

Токарська А.С. Мовленнєвий етикет - невід'ємний елемент ділового стилю // Вісник Одес. ін-ту внутр. справ. - 1997. - № 2. - С. 183-189.

Токарська А.С., Онишко Б.Ю. Мовна норма і закон// Вісник Одес. ін-ту внутр. справ. - 1997. - № 3.- С. 182-185 (внесок дисертанта 60 %).

Токарська А.С. Позаструктурні і структурні умови досягнення логічності мовлення у діловому документі // Вісник Одес. ін-ту внутр. справ. - 1997. - № 4. - С. 186-190.

Токарська А.С. Шляхи формування високої духовності і мовленнєвої культури правників // Вісник Львів. ін-ту внутр. справ. - 1999. - № 3 (11). - С. 137-141.

Токарська А.С. Культура ділового мовлення юристів: стан і проблеми // Право України. - 1999. - № 11. - С. 58-61.

Токарська А.С. Юридична лінгвістика: актуальність становлення і перспективи розвитку// Вісник Львів. ін-ту внутр. справ. - 2001. - № 2. -

С. 295-299.

Токарська А.С., Сарвас А.М. Імідж правоохоронця і стратегія зв'язків із громадськістю (PR-технології) // Вісник Львів. ін-ту внутр. справ при НАВС. - 2003. - № 1. - С. 219-228 (внесок дисертанта - 60%).

10. Токарська А.С., Пасєка О., Скиба А. Законодавчі основи діяльності правоохоронних органів і свобода слова // Вісник Львів. ін-ту внутр. справ. - 2003. - № 2. - С. 299-308 (внесок дисертанта - 70% ).

11. Токарська А.С. Юридична лінгвістика - новий напрям у науці // Вісник Луганськ. академії внутр. справ. - 2003. - № 1. - С. 225-230.

12. Токарська А.С. Понятійний апарат до трактування проблем формування культурних стереотипів у підлітковому віці через мову і мислення (на матеріалі ТБ) // Наук. вісник Львів. юрид. ін-ту МВС України. - 2004. -

№ 1. - С. 13-21.

13. Токарська А.С., Глушик Б.Б. До правових проблем комп'ютерної комунікації // Вісник Львів. юрид. ін-ту МВС України. - 2004. - № 2 (1). -

С. 161-184 (внесок дисертанта - 80%).

14. Токарська А.С., Штангрет М.Й. Формування і розвиток комунікативних умінь курсантів у процесі правової підготовки // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених. - Сімферополь. - 2004. - № 6. - С. 142-149 (внесок дисертанта 65%).

15. Токарська А.С. Комунікативна компетентність у співпраці юристів і журналістів // Життя і право. - 2004. - № 2. - С. 83-87.

16. Токарська А.С. Нове праворозуміння професійної правничої комунікації у плюралістичному суспільстві // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених. - Сімферополь - Ялта, 2005. -

Вип. 7. - С. 181-187.

17. Токарська А.С. Комунікативна практика митних служб та способи її нормалізації // Митна справа. - 2005. - № 2. - С. 45-48.

18. Токарська А.С. Подолання проблеми негативного стереотипу органів внутрішніх справ через комунікацію // Право України. - 2005. - № 7. - С. 78-80.

19. Токарська А.С. Комунікативна практика подолання конфліктогенної ситуації у діяльності працівників правоохоронних органів // Вісник Луганськ. академії внутр. справ. - 2005. - Вип. № 3. - С. 192-197.

20. Токарська А.С. Діалог влади із суспільством - концепт нової моделі праворозуміння // Вісник Одес. ін-ту внутр. справ. - 2005. - № 1. -

С. 205-209.

21. Токарська А.С. До постановки проблеми подолання конфліктогенної комунікації у правоохоронній практиці // Право і безпека. - 2005. - № 4. - С. 204-207.

22. Токарська А.С. Поняття ефективності правової комунікативної діяльності // Наук. вісник Львів. юрид. ін-ту. Серія: юридична. - Вип. № 2. - Львів, 2005. - С. 245-251.

23. Токарська А.С. До проблеми генези комунікації // Наук. вісник Львів. юрид. ін-ту. Серія: юридична. - Вип. 1. - Львів, 2005. - С. 340-356.

24. Токарська А.С. Діалог як метод подолання кризових ситуацій у правоохоронній діяльності // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених. - Сімферополь, 2005. - № 8. - С. 216-225.

25. Токарська А.С. Комунікативний підхід до розв'язання кризових ситуацій // Наук. вісник Дніпропетровськ. академії внутр. справ. - 2005. - № 2. - С. 94-97.

26. Токарська А.С. Діагностика неправди у комунікативному правничому процесі // Наук. вісник Львів. держ. ун-ту внутр. справ. Серія: юридична. - 2005. - № 3. - С. 277-284.

27. Токарська А.С. Модель результативності комунікації у правоохоронній сфері // Наше право. - 2005. - № 3. - С. 64-68.

28. Токарська А. С. Комунікативний аспект діяльності ОВС у галузі інформаційних технологій // Південно-український правничий часопис. - 2006. - № 1. - С. 169-174.

29. Токарська А.С. Комунікативний аспект права та правоохоронної діяльності: до постановки проблеми // Право України. - 2006. - № 5. -

С. 146-149.

30. Токарська А.С. Дещо про природу комунікативного права: прагматичні аспекти // Наук. вісник Львів. держ. ун-ту внутр. справ. Серія: юридична. - 2006. - № 1.- С. 345-351.

31. Токарська А.С., Штангрет М.Й. Правове регулювання комунікативної правничої діяльності через засоби масової комунікації // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених. - Сімферополь, 2006. - № 9. - С. 308-313 (Внесок дисертанта - 70 %).

32. Токарська А.С. Міжкультурний аспект комунікативної діяльності юристів // Вісник Львів. націон. ун-ту ім. Івана Франка. Серія: міжнародні відносини . - 2007. - № 20. - С. 162-166.

Статті в інших журналах та збірниках праць

1. Токарська А.С. Методи словесного фальшування у тоталітарній журналістиці // Українська журналістика: формування сучасного обличчя. Серія журналістики. Випуск 18.- Львів: "Світ", 1993. - С. 97-101.

2. Токарська А.С. Реклама і мовна норма // Українська періодика: історія і сучасність. - Львів, 1994. - С. 144-147.

3. Токарська А.С. Тримовний правничий словник і труднощі терміновживання: Тези міжнар. наук. конф. - Львів, 1995. - С. 198.

4. Токарська А.С. Культура ділового мовлення юриста // Економічна безпека України: Вісник Львів. ін-ту внутр. справ. - 1995. - № 1. - С. 66-69.

5. Токарська А.С. Етика правоохоронця: пошуки і знахідки // Міліцейський кур'єр. - 1995. - черв. - С. 2.

6. Токарська А.С. Культура мови як засіб досягнення виховного ідеалу правника // Українська мова як фактор формування національної свідомості молоді. - Львів, 1995. - С. 17-18.

7. Токарська А.С. Деформація змісту ділового тексту: хиби на морфологічному рівні, пов'язані з використанням займенників // Громадянське суспільство і правова держава: Вісник Львів. ін-ту внутр. справ. - 1996. -

Вип. 4. - С. 266-271.

8. Токарська А.С. Мовностилістична практика І. Франка // Матеріали конференції, присвяченої І. Франкові. - Львів: Національний університет "Львівська політехніка", 1996. - С. 78-86.

9. Токарська А.С. „Ніщо не коштує нам так дешево і не цінується так дорого, як ввічливість" // Правоохоронець. - 1996. - № 11. - С. 2, 7.

10. Токарська А.С. Проблеми унормування юридичної термінології // Матеріали 4-ї міжнар. наук. конф. - Львів: Національний університет "Львівська політехніка", 1996. - С. 201-203.

11. Токарська А.С. Типові порушення норми, пов'язані з використанням займенника // Вісник Львів. ін-ту внутр. справ. - 1997. - № 4. - С. 97-99.

12. Токарська А.С. Мовленнєвий етикет - невід'ємний елемент ділового стилю // Вісник Одес. ін.-ту внутр. справ - 1997. - № 2. - С. 183-189.

13. Токарська А.С. Проблеми варіантності у терміносистемі права // Язык. Культура. Взаимопонимание. Материалы междунар. науч. конф. / Под ред.

Т.А. Космеды - Львов: ЛГУ, 1997. - С. 100-101.

14. Токарська А.С. Мова. Культура. Право: Збірник матеріалів міжвуз. студент. наук. конф. / За заг. ред. А С. Токарської. - Львів. ін-т внутр. справ, 1998. - 54 с.

15. Токарська А.С. Система термінолексики цивільного права: становлення і розвиток // Проблеми української термінології: Вісник Львів. держ. ун-ту. - Львів: "Світ", 1998. - № 336.

16. Мова. Культура. Право / Відпов. ред. А. Токарська. - Львів, 1998. - 73 с.

17. Токарська А.С. Духовні обереги нації // Молодь України. - 1999. - листоп.

18. Токарська А.С. Обереги українського духовного відродження [Рец. на: Антологія української духовної поезії. - Львів, 1999] // Вісник Львів. ін-ту внутр. справ. - 1999. - № 3 (11). - С. 214-216.

19. Мова. Культура. Право / Відпов. ред. А. Токарська. - Львів, 1999. -

65 с.

20. Токарська А.С. Нова лексикографічна праця для правників [Рец. на: Словник термінів і понять, що вживаються у чинних нормативно-правових актах України. - К., 2000] // Вісник Львів. ін-ту внутр. справ. - 2000. - № 2. -

С. 210-212.

21. Токарська А.С. Калькування російських правничих термінів в українській мові // Вісник Львів. ін-ту внутр. справ. - 2000. - Вип. 28. -

С. 56-58.

22. Мова. Культура. Право / Відпов. ред. А. Токарська. - Львів, 2000. -

61 с.

23. Токарська А.С. Мовна компетентність працівників правоохоронних органів як ознака професійності [Рец. на: Пащук Р.І., Поліщук Н.М.,

Таран Н. Є. Ділове мовлення правоохоронця. - Луганськ, 2001] // Вісник Львів. ін-ту внутр. справ. - 2001. - № 2. - С. 300 (у співавторстві).

24. Токарська А.С. Мова. Культура. Право // Слово і час. - 2001. - № 3. - С. 78.

25. Токарська А.С. Мова і культура нації / За заг. ред. А. Токарської. - Львів. ін-т внутр. справ, 2001. - 225 с.

26. Мова. Культура. Право / Відпов. ред. А. Токарська. - Львів, 2001. - 67 с.

27. Токарська А.С. Науково-теоретична конференція: вступне слово // Майбутнє працівників правоохоронних органів, юристів крізь призму проблем іміджології: Зб. матеріалів наук.-теор. конф. - Львів, - 2002. - С. 3-4.

28. Токарська А.С. Ділове мовлення юристів: стан і проблеми // Мовознавчі студії (Матеріали конференцій). - Львів: Наукове товариство ім. Шевченка, 2002. - С. 21-27.

29. Токарська А.С. Актуальні ресурси української правничої термінології (проблемні аспекти) // Вісник національного університету "Львівська політехніка". - 2002. - № 453. - С. 383-385.

30. Мова. Культура. Право / Відпов. ред. А. Токарська. - Львів, 2002. -

68 с.

31. Токарська А.С. Комунікативні технології у взаємозв'язках працівників ОВС із засобами масової інформації // Комунікативна компетентність правників та їх зв'язки з громадськістю: Зб. наук. праць / За заг. ред. А.С. Токарської. - Львів, 2003. - С. 7-10.

32. Токарська А.С. Мовленнєвий етикет як основа формування високоморальної особистості (Проблема злослів'я) // Проблеми становлення духовності і моралі молодої людини в сучасних умовах. - Львів. - 2003. -

С. 32-34.

33. Токарська А.С. Комунікативні девіації працівників ОВС із засобами масової інформації // Проблеми й напрямки формування світогляду майбутніх працівників органів внутрішніх справ та забезпечення прав і свобод людини: Міжнар. наук.-практ. конф. - Запоріжжя, 2003. - С. 251-255.

34. Мова. Культура. Право / Відпов. ред. А. Токарська. - Львів, 2003. - 78 с.

35. Токарська А.С. Методи подолання комунікативних бар'єрів у професійному спілкуванні працівників правоохоронних органів // Право і лінгвістика: Матеріали ІІ міжнар. наук.-практ. конф. у 2 част. - Сімферополь-Ялта: Ельіньо, 2004. - С. 129-143.

36. Ортинський В.Л., Токарська А.С. Енциклопедія нового зразка [рец. на кн. "Міжнародна поліцейська енциклопедія: понятійний апарат. Концептуальні підходи. Теорія та практика": у 10 т. / Відп. ред. Ю.І. Римаренко,

Я.Ю. Кондратьєв, В.Я. Тацій, Ю.С. Шемчушенко. - К.: Концерн "Вид. дім. "Ін Юре", 2003] // Життя і право. - 2004. - № 3. - С. 78-80.

37. Токарська А.С. Комунікативна практика ведення переговорів з терористами // Теоретико-прикладні проблеми протидії організованій злочинності та злочинам терористичної спрямованості. - Львів, 2005. -

С. 264-270.

38. Токарська А.С. Правове унормування комунікативної діяльності органів внутрішніх справ у галузі інформаційних технологій // Проблеми застосування інформаційних технологій, спеціальних технічних засобів у діяльності ОВС, навчальному процесі, взаємодії з іншими службами. - Львів, 2005. - С. 118-124.

39. Токарська А.С. Протидія комунікативному насильству і шляхи її вирішення // Кримінальний кодекс України 2001 року: проблеми застосування і перспективи удосконалення (до 5-ї річниці прийняття КК України). - Львів, 2006. - С. 282-284.

40. Токарська А.С. Масовий комунікативний вплив на свідомість підлітків як деонтологічна проблема // Делінквентна поведінка дітей та молоді: сучасні технології протидії: Матеріали міжнарод. наук.-практ. конф. (Одеса, 31 березня - 01 квітня 2006) / За заг. ред. д.ю.н., проф. О.Ф. Долженкова, д.ю.н., доц. В. О. Меркулової. - У 2 ч. - Ч. 1. - Одеса: Одеськ. юрид. ін.-т при Харківському національному університеті внутрішніх справ, 2006. - С. 178-183.

41. Токарська А.С. Комунікативний ресурс у контексті новітньої державної політики // Філософські, методологічні та психологічні проблеми права [Текст]: тези доп. наук.-практ. конф., Київ, 26 січня 2008 р. / редкол.:

Є. М. Моісеєв, О. М. Джужа, М. В. Костицький. - К.: Національний ун-т внутр. справ, 2008. - С. 167-168.

42. Токарська А.С. Термінологічна лексика правової комунікації // Проблеми комплексного підходу до вивчення термінологічної лексики у спеціалізованому вищому навчальному закладі: матеріали міжвуз. конф. - Дніпропетровськ, 2008. - С. 97-100.

43. Токарська А.С. Проблемні аспекти культури правової комунікації юриста // Проблеми культури професійної мови фахівця: теорія та практика: матеріали VІІІ міжнар. наук.-метод. конф. - Донецьк, 2008. - С. 76-79.

44. Токарська А.С. Комунікативні тенденції у контексті новітньої державної політики // Державотворення та правотворення в Україні: проблеми та перспективи: матеріали ІІ звітної наук. конф. - Львів, 2008. - С. 217-220.



АНОТАЦІЯ

Токарська А.С. Правова комунікація в контексті посткласичного праворозуміння. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю: 12.00.12 - філософія права. - Київський національний університет внутрішніх справ. - К., 2008.

Дисертація присвячена філософсько-правовому аналізу комунікативної природи права та механізмів його реалізації, що спричинено демократичними тенденціями у реорганізації суспільного буття. На підставі аналізу взаємозалежності права та комунікації актуалізована потреба розробки та інституалізації особливої галузі права, а саме - комунікативного, що предметною сферою своєї дії охоплює не лише позаправові відносини, а й власну - правову - комунікацію.

У роботі акцентована увага на створенні системи правових норм, які регламентують інтеракції та поведінку суб'єктів комунікативних актів або правових дискурсів. Обґрунтована основа права на комунікацію, яку становлять комунікативні права та обов'язки учасників комунікативного процесу з урахуванням системи правових норм, що передбачають межі правового унормування взаємозв'язків з реалізацією суверенного права особи та її автономності і співвідповідальності за наслідки комунікації. Сформовані принципово важливі максими нормативності правової комунікації, а також визначені гарантії створення дієвого правового механізму для забезпечення стратегічно скоординованої у межах закону галузевої комунікації.

Ключові слова: комунікативний акт, правовий дискурс, правові норми галузевої інтеракції, право на комунікацію, максими правової комунікації, бар'єри комунікативної діяльності, ступінь вияву інвективності.



АННОТАЦИЯ

Токарская А.С. Правовая коммуникация в контексте постклассического правопонимания. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой доктора юридических наук по специальности: 12.00.12 - философия права. - Киевский национальный университет внутренних дел. - К., 2008.

Диссертация является первым в украинской юридической науке комплексным научным философско-правовым анализом коммуникативной природы права и механизмов его реализации, который вызван демократическими тенденциями реорганизации общественного бытия.

Акцентировано внимание на том, что демократические тенденции в реорганизации самого общественного бытия являются свидетельством того, что право уже не может выражать волю власти в "априорной" юридической норме. Все чаще оно находит свои источники и критерии в самой среде человеческой коммуникации. Право сформировалось в результате коммуникативных интеракций, которые возникают из-за неодинаковых намерений субъектов, разночтений норм права, правовых и неправовых действий вербального и невербального типа.

Замечено, что правовое общество не может быть продуктом "внешнего" административного подчинения всех уровней общественной жизни "букве закона". Оно реально лишь как самоорганизованная система, в рамках которой объективно формируется сам "дух закона" как оптимальный способ достижения общественного равновесия.

Указано, что доминирующей в функционировании права становится не "нисходящая" нормативность, а ориентация нормотворческой деятельности на поиск оптимальных принципов коммуникативного равновесия в общественной жизни и "возведения" этих принципов в ранг юридического закона. Таким образом акцентировано внимание на том, что в отличие от правового позитивизма, рассматривающего феномен права в его нормативном существовании, анализ права в рамках коммуникативной философской парадигмы позволяет соединить исследование его феноменологических особенностей механизмами генезиса и функционирования, так как общественная коммуникация является одновременно как источником формирования права, так и объектом его использования.

Исследованы механизмы координации между коммуникативными источниками права и его влиянием на общественную коммуникацию через систему организации правовых отношений, обобщены концептуальные основы правовой коммуникации как одного из главных составляющих формирования демократических правовых отношений и правосознания, а также обоснована идея создания и сформулированы общие принципы и кардинальные направления разработки системы коммуникативного права как самостоятельного института, предназначенного для регулирования как соответствующих общественных отношений, так и деятельности органов государственной власти и правопорядка с целью обеспечения права на коммуникацию.

В работе предложен авторский подход поиска решения проблем оптимизации правотворчества и правового регулирования в отраслевом коммуникативном праве, которое регламентирует профессионально-юридическую и правоохранительную деятельность.

В исследовании акцентировано внимание на создании системы правовых норм, которые регламентируют интеракции и поведение субъектов коммуникативных актов или правовых дискурсов. Осмыслена основа права на коммуникацию, которую составляют коммуникативные права и обязанности участников коммуникативного процесса с учетом системы правовых норм, предусматривающей границы правового нормирования взаимосвязей с реализацией суверенного права личности и её автономности, а также обоюдной ответственности за последствия коммуникации. Проанализированы принципиально важные максимы нормативности правовой коммуникации, а также определены гарантии создания действенного правового механизма обеспечения стратегически скоординированной в рамках закона отраслевой коммуникации.

Ключевые слова: коммуникативный акт, правовой дискурс, правовые нормы отраслевой интеракции, право на коммуникацию, максимы правовой коммуникации, барьеры коммуникативной деятельности, степень проявления инвективности.



SUMMARY

Tokarska A.S. Legal Communication in the Context of the Post-classic Law Understanding. - Manuscript.

The thesis for a Doctor's degree in law sciences speciality: 12.00.12 - Philosophy of Law. - Kyiv National University of Internal Affairs. - Kyiv, 2008

The thesis deals with the philosophic legal analysis of communicative nature of law and mechanism of its realization caused by democratic tendencies in reorganization of the social being itself. On the ground of the analysis of the interdependence of law and communication the need of the development and institualization of the special branch of law - Communicative Law, which covers not only outlaw relations but also its own law communication, is actualizated.

The thesis concentrates attention on the creation of the system of legal norms regulating interactions and conduct of the subjects of communicative acts or legal discourse. There is well-founded basis of right to communication that is communicative rights and obligations of the participants of the communicative process with the consideration of the legal regulations system foreseeing the ranges of the legal regulating of interactions with the taking into account person's sovereign right and its autonomy and mutual responsibility for the communicative consequences. The thesis contains fundamentally important maximums of regulation of law communication, guarantees of creation of efficient legal mechanism for the provision of strategically coordinating within the law of branch communication are determined.

Key words: communicative act, legal discourse, legal regulations of branch interaction, right to communication, maximums of law communication, barrier of communicative activity, level of invectivity occurrence.

Размещено на Allbest.ru

...