Теоретико-прикладні проблеми реформування законодавства України про банкрутство

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 346:347.736(477)

Спеціальність 12.00.04 - господарське право;

господарсько-процесуальне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

ТЕОРЕТИКО-ПРИКЛАДНІ ПРОБЛЕМИ РЕФОРМУВАННЯ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ПРО БАНКРУТСТВО

Джунь В'ячеслав Васильович

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі господарського права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий консультант: доктор юридичних наук, професор Щербина Валентин Степанович, завідувач кафедри господарського права Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Бобкова Антоніна Григорівна, завідувач кафедри господарського права Донецького національного університету (м. Донецьк)

доктор юридичних наук, старший науковий співробітник Замойський Ігор Євгенович, завідувач кафедри спеціально-правових дисциплін Донецького університету економіки і права (м. Донецьк)

доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАН України Опришко Віталій Федорович, декан юридичного факультету Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, завідувач кафедри правового регулювання економіки (м. Київ)

Захист відбудеться 21 травня 2009 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.06 при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 253 (зал засідань Вченої ради юридичного факультету).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий „ 03 “ квітня 2009 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради доктор юридичних наук професор Т.В.Боднар

ВСТУП

Законодавство про банкрутство (термін „банкрутство“ переважно використовується у науковій літературі та законодавстві України, проте як буде висвітлено далі, цей термін неадекватно відображає природу правового феномену, що досліджується) надає суспільству конче необхідний юридичний інструментарій для стабільного функціонування економічної системи, яка базується на засадах ринкової саморегуляції, різних формах кредитування, конкуренції та комерційного ризику автономних виробників продуктів (товарів і послуг). Внаслідок застосування цього законодавства не лише досягається врегулювання конфліктних відносин між неплатоспроможним боржником і його кредиторами, а й відбуваються прогресивні соціально-економічні зміни, які звільнюють простір для ефективного використання наявних у соціумі обмежених ресурсів, виробництва потрібних йому продуктів та їх безперешкодного обороту. Ефективність юридичного інструментарію законодавства про банкрутство визначається реальними або прогнозованими результатами його застосування, а ці результати оцінюються за об'єктивними критеріями економічної і соціальної раціональності. У дисертації на основі інтеграції та узагальнення наявних знань юридичної, економічної та соціологічної теорій про природу, закономірності та ефективність законодавства про банкрутство з'ясовується його оптимальна модель, що становить суть наукового завдання цього дослідження.

Актуальність теми дослідження. Світовий досвід свідчить, що сконструйовані в різних країнах світу моделі законодавства про неспроможність (банкрутство) забезпечують різні потенційні можливості для динаміки прогресивних соціально-економічних зрушень. З'ясування потенціалу відповідної моделі можна здійснити лише на базі всебічно обґрунтованої теорії права банкрутств. Право банкрутств в аспекті дисертаційного дослідження розуміється як термін, що позначає всю цілісність нормативних положень про юридичний механізм, призначенням якого є розв'язання на колективній основі проблеми задоволення вимог сукупності кредиторів неплатоспроможного боржника.

Формування теоретичних основ права банкрутств в Україні має поки що однобічний і поверховий характер. Науковці, які займалися в нашій країні їх дослідженням, обмежувались переважно обґрунтуванням необхідності розширення кола реорганізаційних за своєю природою процедур у законодавство про банкрутство та доцільності його формування на засадах особливого захисту інтересів неплатоспроможного боржника, але уникали дослідження реальної економічної результативності та соціальної ефективності різних моделей законодавства про банкрутство. Поза їх увагою залишались потенційні можливості інструментарію цих моделей для розв'язання гострих соціально-економічних проблем України. Внаслідок браку результатів у доктринальних дослідженнях Верховною Радою України ухвалюються недосконалі акти законодавства про банкрутство, основними недоліками яких є економічна і соціальна необґрунтованість, неврівноваженість прав та інтересів неплатоспроможного боржника і його кредиторів, порушення техніко-юридичних вимог конкурсного за своєю природою провадження у справах про банкрутство. Невирішені проблеми теорії не лише гальмують процес реформування законодавства про банкрутство, а й негативно впливають на практику його застосування. Помилки у судовій практиці стали прямим наслідком недостатнього розвитку теорії конкурсного процесу. Певна однобічність наукових досліджень зумовлена, по-перше, пануванням в українському суспільстві анти-кредиторської ідеології, яка істотно впливає на формування та спектр наукових інтересів, а, по-друге, - обмеженістю методологічного інструментарію у наукових пошуках. В Україні на даний час існує глибокий розрив між запитами нормотворчої та судової практики та пропозиціями доктрини права банкрутств і тому особливого значення набуває актуальність дослідження не лише суто юридичної природи права банкрутств, а й його соціальної сутності та економічних функцій.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах держбюджетної науково-дослідної теми юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу“ (номер теми: 06БФ042-01; номер державної реєстрації: 0106U006631).

Об'єктом дослідження є сукупність правових, соціологічних та економічних закономірностей, що визначально впливають на формування і розвиток права банкрутств та його законодавство.

Предметом дослідження є загальнотеоретичні та прикладні проблеми процесу реформування законодавства про банкрутство.

Мета дослідження полягає у створенні сучасної, всебічно обґрунтованої доктрини права банкрутств, яка має стати теоретичним фундаментом для реформування чинного законодавства України про банкрутство.

Для досягнення зазначеної мети дисертантом поставлені такі завдання дослідження:

з'ясувати не лише юридичну природу права банкрутств, а й виявити, використовуючи міждисциплінарні зв'язки права, соціології та економіки, детермінацію чинників соціального середовища на процес його формування та взаємний вплив цього елемента системи права на еволюцію соціального середовища, а також визначити місце і роль інструментарію права банкрутств у ринковому господарському механізмі;

розкрити потенційні можливості інструментарію права банкрутств в аспекті прискорення позитивних економічних зрушень і прогресивних соціальних змін, з'ясувати на цій основі оптимальну модель законодавства про банкрутство;

сформулювати аксіоматику права банкрутств, тобто сукупність беззаперечних доктринальних положень і висновків, які можуть використовуватися як базовий теоретичний фундамент у подальших наукових розробках;

встановити місце права банкрутств у системі національного права України і дослідити його визначальні правові характеристики;

виявити внутрішньо-системні та зовнішньо-системні зв'язки права банкрутств та обґрунтувати на цій основі оптимальну структуру його законодавства; банкрутство право реформування законодавство

дослідити механізм провадження у справах про банкрутство, з'ясувати його юридичну природу та оптимальну організацію;

виявити оптимальну систему управління процедурами у справах про банкрутство;

з'ясувати оптимальну нормативну модель транскордонної неспроможності у національному законодавстві України про банкрутство на базі міжнародно-правових документів та зарубіжного досвіду;

обґрунтувати необхідність впровадження сучасного понятійно-категоріального апарату і ключової термінології права банкрутств.

Теоретико-методологічна основа проведеного дослідження базується на принципах діалектики як універсального методу пізнання. У дослідженні широко застосовувались формально-логічні процедури та інші гносеологічні методи (аналіз і синтез, абстрагування і конкретизація, системно-структурний та програмно-цільовий підходи, аксіоматика, моделювання, екстраполяція, аналогія), міждисциплінарні методи пізнання гуманітарних дисциплін (аксіологічний, пракселогічний, синергетичний, емпіричний, інституціональний, статистичний, принцип історизму), а також спеціальні методи пізнання юридичних явищ (формально-догматичний, порівняльно-правовий, герменевтичний).

Міждисциплінарний підхід, що базується на синтезі категорій економіки, соціології та юриспруденції, надав можливість з'ясувати об'єктивні функції права банкрутств у господарському механізмі і соціальному середовищі країни та визначити критерії ефективності його інструментарію. Порівняльно-правововим методом виявлено економічну неефективність про-дебіторських моделей законодавства про банкрутство (неспроможність), а на основі категорій економічної теорії права встановлено необхідність реформування законодавства України про банкрутство на засадах про-кредиторської моделі. Оцінка перспектив впровадження цієї моделі у соціальне середовище України дана завдяки використанню цивілізаційного діалектичного методу та категорії правоутворюючих інтересів.

Застосування системно-структурного методу до процесу пізнання права банкрутств дало змогу з'ясувати його сутність, юридичну природу, структуру, системні характеристики і місце в системі права України. Оптимальність понятійно-категоріального апарату права банкрутств встановлено за допомогою синхронічного та діахронічного підходів.

Завдяки використанню системного і програмно-цільового методів, прийому моделювання встановлено оптимальну структуру законодавства України про банкрутство. За допомогою принципів юридичної деонтології, порівняльно-правового та ретроспективного методів визначені засадні положення системи управління процедурами провадження у справах про банкрутство (конкурсного управління).

Комплексне використання сукупності системно-структурного, програмно-цільового та ретроспективного методів, а також прийому алгоритмізації з'ясовано, відповідно, конкурсну природу провадження у справах про банкрутство, його системоутворюючі елементи, оптимальні характеристики конкурсної організації цього провадження та його раціональний алгоритм. Порівняльно-правовим методом та методом спеціально-юридичного аналізу виявлено потребу в доповненні системи права банкрутств в Україні інститутом транскордонної неспроможності і встановлено базовий нормативний документ, необхідний для розроблення цього інституту.

Науково-теоретичною основою дослідження стали праці вітчизняних та зарубіжних науковців у галузі філософії, історії, економіки, загальної соціології і соціології права, теорії права, цивільного та господарського права і процесу, інших галузевих юридичних наук.

Дослідження економічної результативності права банкрутств ґрунтується в цілому на засадних положеннях економічної теорії права, започаткованої лауреатом Нобелівської премії 1991 року з економіки Р.Коузом, який сформулював загальний підхід до економічної інтерпретації будь-якої юридичної системи, а також на працях юристів Р.Познера і В. Тамбовцева, які творчо розвинули цей підхід. Для визначення методологічних стандартів економічної раціональності і регулюючого впливу права банкрутств на динаміку економічного зростання використано аксіоматичні дані і висновки праць вітчизняних та зарубіжних економістів А.Алчіана, В.Бережного, А.Гальчинського, А.Голікова, П.Гохана, Г.Демеєця, В.Джулая, С.Івашковського, Г.Калабрезі, Р.Капелюшникова, Н.Колганової, П.Леоненка, І.Лика, О.Лівшиця, О.Лощихіна, С.Мартинюка, С.Мочерного, Р.Мусієвського, Д.Норта, В.Попова, А.Рубіна, А.Сігалова, В.Сікори, Р.Томаса, І.Топішки, В.Трепелкова, Л.Цимбала, О.Чумаченка, О.Шепеленка, П.Юхименка.

З'ясування чинників соціального середовища, які визначально впливають на процес творення, впровадження і застосування права банкрутств, а також зворотного впливу наслідків застосування законодавства про банкрутство на параметри соціального середовища здійснено на основі застосування цивілізаційного діалектичного методу, опрацьованого істориками М.Данилевським, О.Шпенглером, А.Тойнбі, С.Хантінгтоном, Ф.Фукуямою, С.Кримським, Ю.Павленком,

Ю.Пахомовим, філософом В.Заблоцьким, соціологом М.Вебером, юристами Г.Берманом, Б.Кістяківським, Є.Харитоновим. Крім того, для встановлення різних аспектів соціальної зумовленості та ефективності права банкрутств використовувалися методологічні положення і висновки праць філософа Х.Ортега-і-Гассета, історика В.Панеях, філософів і соціологів права та юристів В.Бачиніна, В.Глазиріна, В.Головченка, К.Жоля, В.Кампа, Г.Кельзена, Д.Керімова, А.Колодія, В.Копейчикова, Т.Кудлай, В.Кудрявцева, В.Лапаєвої, Д.Ллойда, І.Луценка, А.Медушевського, Г.Миронової, В.Мозоліна, В.Нерсесянца, В.Никитинського, О.Петришина, О.Підопригори, В.Погорілка, В.Прозорова, І.Самощенка, О.Сердюка, Дж.Сола, Т.Тарахонич, Ю.Тодики, В.Федоренка, А.Шебанова.

Загальнотеоретичною основою юридичних аспектів дослідження стали праці вітчизняних та зарубіжних юристів різних галузевих напрямів та історичних епох С.Алексєєва, Н.Артикуци, С.Братуся О.Вінник, Г.Гаджієва, Р.Давида, М.Єгорова, К.Жоффре-Спінозі, Д.Задихайла, Г.Знаменського, А.Коваленко, П.Крайнєва, О.Красавчикова, І.Кресіної, Н.Кузнєцової, Х.Кьотца, В.Лаптєва, В.Луця, Т.Мазур, В.Мамутова, В.Манукяна, А.Міцкевича, М.Оніщука, І.Побірченка, О.Подцерковного, І.Покровського, С.Поленіної, П.Рабіновича, В.Райхера, О.Святоцького, В.Семчика, М.Сібільова, О.Скакун, В.Сорокіна, І.Спасибо-Фатєєвої, В.Суслова, Ю.Толстого, Л.Федченка, К.Цвайгерта, В.Цвєткова, Я.Шевченко, Р.Штобера, В.Щербини, О.Ющика, Л.Явича, В.Яковлєва.

Теоретико-прикладне осмислення проблем права банкрутств та шляхів їх розв'язання здійснено на основі праць Л.Ануфрієвої, Р.Афанасьєва, О.Балбекової, М.Балца, Н.Барбашової, С.Баффорда, Л.Башилова, О.Бірюкова, С.Брукса, Е.Васильєва, В.Вітрянського, В.Гайворонського, А.Гольмстена, Б.Грека, Р.Гуда, Г.Джумагельдієвої, А.Жукова, О.Зінченка, С.Зінченка, Дж.Зігеля, В.Ісаченка, С.Казачанського, Р.Калнана, М.Крігер, Г.Ласка, В.Малиги, К.Малишева, С.Міньковського, Е.Нефедьєва, Г.Очкаса, Д.Пайнса, Р.Пенінгтона, О.Перцевої, П.Повара, Б.Полякова, В.Попандопула, Г.Раджака, В.Радзивилюк, Я.Рябцевої, Е.Сгари, О.Середи, Н.Сігала, А.Соренсена, В.Степанова, О.Степанова, О.Сугоняка, С.Тавернайса, Л.Талана, М.Телюкіної, М.Тітова, А.Улінського, Дж.Уєстбрука, Я.Флетчера, В.Хахуліна, М.Хоумана, В.Чернадчука, Г.Шершеневича, С.Ющенка.

Нормативну основу дослідження становлять Конституція України, Господарський кодекс України та Цивільний кодекси України, закони та інші нормативно-правові акти, що регулюють відносини, пов'язані з банкрутством та явищами неплатоспроможності в Україні, іноземне законодавство про неспроможність (банкрутство), міжнародно-правові угоди та документи міжнародних організацій про врегулювання проблем транскордонної неспроможності. У дослідженні також використано нормативно-правові акти Союзу РСР та союзних республік.

Емпіричною базою дослідження стали: 1) рішення Конституційного Суду України; 2) рішення Європейського суду з прав людини; 3) судові акти (ухвали та постанови місцевих господарських (арбітражних) судів, постанови апеляційних господарських судів, Вищого господарського суду України і судової палати у господарських справах Верховного Суду України); 4) дані статистичної звітності Вищого господарського суду України про стан, структуру і динаміку порушених справ про банкрутство за період 1992 - 2006 років; 5) роз'яснення Вищого арбітражного суду України, рекомендації та інформаційні листи Вищого господарського суду України з питань застосування законодавства України про банкрутство; 6) рішення іноземних судів у справах про транскордонну неспроможність; 7) статистичні щорічники України; 8) інформаційні повідомлення Національного банку України; 9) матеріали законопроектних робіт з питань банкрутства; 10) інформаційні матеріали, оприлюднені у ЗМІ, що так чи інакше стосувались теми дисертаційного дослідження; 11) матеріали енциклопедій, довідників та словників.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає у комплексі висунутих здобувачем ідей, доктринальних положень і практичних пропозицій, які у сукупності становлять цілісну концепцію права банкрутств в Україні, що може стати теоретичною основою для реформування чинного законодавства про банкрутство. До кола найважливіших теоретичних положень і висновків, які визначають наукову новизну одержаних результатів дисертаційного дослідження, відносяться наступні.

Вперше:

на основі міждисциплінарного підходу за допомогою положень та висновків економічної теорії права, філософії і соціології права досліджено економічну функцію та соціальну сутність законодавства про банкрутство і з'ясовано, що:

інструментарій законодавства про банкрутство надає суспільству юридичну санкцію на раціональний перерозподіл обмежених ресурсів від неконкурентоспроможних суб'єктів господарювання на ринках товарів та послуг до їх конкурентів з метою найбільш ефективного використання цих ресурсів;

найбільш економічно раціональною є про-кредиторська модель законодавства про банкрутство;

безпосередніми протидіючими чинниками для впровадження про-кредиторської моделі законодавства про банкрутство є значне поширення в суспільстві анти-кредиторської ідеології та панування олігархічного капіталізму;

внаслідок масового застосування законодавства про банкрутство в суспільстві формується соціальний тип ефективного власника і конкурентоспроможного суб'єкта господарювання на ринках товарів і послуг;

обґрунтовується, що за своєю галузевою структурою право банкрутств є цілісним правовим комплексом, який органічно поєднує матеріально-правовий та процесуально-правовий компоненти;

встановлено, що право банкрутств має комплексну публічно-приватну природу, оскільки його правові засоби здійснюють необхідне врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами як у сфері цивільного майнового обороту, так і у сфері наповнення бюджетних фондів та фондів державного соціального страхування;

визначено, що право банкрутств є одним з компонентів національної юридичної системи задоволення вимог кредиторів, який використовується для колективного задоволення індивідуальних вимог сукупності кредиторів неплатоспроможного боржника;

обґрунтовується висновок про те, що пріоритетом функціонального призначення права банкрутств є задоволення вимог сукупності кредиторів неплатоспроможного боржника і лише субсидіарне значення має використання цього правового утворення для відновлення платоспроможності боржника та продовження ним своєї господарської діяльності;

визначено, що право банкрутств як цілісний правовий комплекс має власні системоутворюючі характеристики: предмет і метод регулювання, принципи правового регулювання, тип правового регулювання, правовий режим, понятійно-категоріальний апарат;

обґрунтовано конкурсну природу провадження у справах про банкрутство та універсальність засад конкурсної організації для всіх стадій і процедур цього провадження;

для забезпечення нормального функціонування легального майнового обороту обґрунтовується необхідність в узгодженні приписів права банкрутств із приписами суміжних елементів системи права;

запропоновано нову структуру джерел законодавства про банкрутство в Україні, відповідно до якої матеріальні норми слід розташувати у Господарському кодексі, процесуальні норми - у Кодексі господарського (комерційного) судочинства, а норми про систему управління процедурами провадження у справах про банкрутство - в окремому законі;

обґрунтовується доцільність створення у системі судів господарської юрисдикції окремих судових установ першої інстанції для розгляду виключно справ про банкрутство;

обґрунтовано такі визначальні напрями реформаційного оновлення законодавства України про банкрутство, як:

курс на послідовну заміну кредиторів з індивідуальними вимогами на кредиторів з консолідованими вимогами;

усунення перешкод в обороті майнових активів, які є об'єктами конкурсної маси;

включення до конкурсної (ліквідаційної) маси майнових активів, що належать боржникові або іншим зобов'язаним особам на підставі не лише речових прав, а й права інтелектуальної власності (виключних прав) та зобов'язальних прав;

обґрунтовано необхідність запровадження інституту страхування професійної відповідальності арбітражних (конкурсних) керуючих та запропоновано механізм такого страхування;

обґрунтовується висновок, що ефективність провадження у справах про банкрутство ґрунтується на використанні принципу процесуального плюралізму, який забезпечує гнучкість конкурсної організації провадження за рахунок оптимального алгоритму та багатоваріантності процедурних способів розв'язання проблеми неплатоспроможності боржника;

обґрунтовано необхідність включення у законодавство України про банкрутство інституту транскордонної неспроможності як його складової частини та запропоновано обрати Типовий закон ЮНСІТРАЛ про транскордонну неспроможність як базовий міжнародно-правовий документ для розробки цього інституту.

Удосконалено:

теоретичні положення про структурну організацію права банкрутств: визначено, що поряд з комплексом матеріально-правових норм та нормами провадження у справах про банкрутство (конкурсного процесу) третім структурним компонентом цього сегмента права є комплекс норм про організацію і статус керуючих процедурами провадження у справах про банкрутство (систему конкурсного управління);

теоретичні положення про статус арбітражних (конкурсних) керуючих та систему конкурсного управління;

алгоритм провадження у справах про банкрутство під назвою „єдиний вхід“, що реалізований у чинному законодавстві України, на основі врахування впливу чинників ринку на вартість активів неплатоспроможного боржника.

Дістали подальший розвиток:

теорія конкурсного процесу в частині висновків і положень про юридичну природу та системоутворюючі елементи конкурсного процесу, зміст підстави для його започаткування, категорії процедур, види боржників і кредиторів та підстави для їх класифікації;

теоретичні положення про співвідношення і розмежування конкурсного, позовного, виконавчого процесу та механізму стягнення податкових недоїмок і недоїмок зі сплати внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;

тезаурус ключових термінів права банкрутств: обґрунтовано необхідність суттєвого оновлення юридичної термінології в теорії та законодавстві України на базі термінології сучасних міжнародно-правових документів про транскордонну неспроможність і частково юридичної науки та законодавства Росії дорадянського періоду.

Пріоритет у науковій новизні одержаних результатів дослідження підтверджено оприлюдненими у різний час публікаціями здобувача.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у розширенні методологічного інструментарію до пізнання сутності права банкрутств. Одержані результати дослідження юридичної природи права банкрутств, його економічної ролі та соціальної значимості можуть бути використані у процесі кардинального оновлення законодавства України про банкрутство, а також при формуванні основ правової та соціально-економічної політики органів законодавчої та виконавчої влади, у законодавчій діяльності Верховної Ради України, практиці судів, подальших наукових дослідженнях та в системі юридичної і економічної освіти, зокрема, при підготовці відповідних підручників, посібників та методичних рекомендацій.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою роботою здобувача, усі винесені на захист ідеї та розробки якої вперше оприлюднені автором.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення і висновки, практичні рекомендації дисертації обговорювалися і були схвалені на засіданнях кафедри господарського права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Опубліковані результати дослідження вже частково реалізовані законодавцем, зокрема, задекларовано у законодавстві (частина 7 статті 31 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом“, стаття 90 Закону України „Про банки і банківську діяльність“, пункти 17, 27 статті 7 Закону України „Про страхування“) рекомендації здобувача про необхідність обов'язкового страхування професійної (фінансової) відповідальності арбітражних керуючих та ліквідаторів банку, впроваджено пропозиції щодо включення до конкурсної маси активів неплатоспроможного боржника, які належать йому на підставі зобов'язальних прав та права інтелектуальної власності (стаття 213 Господарського кодексу України), і закріплено в Господарському кодексі України (статті 209 - 215) матеріальні норми права банкрутств. Результати дослідження про транскордонну неспроможність використані у проекті Закону України „Про внесення змін до деяких законів України“ (щодо транскордонної неплатоспроможності), підготовленого Державним департаментом з питань адаптації законодавства Міністерства юстиції України.

Окремі положення і висновки дисертації доповідалися на Всеукраїнському науково-практичному семінарі „Судово-правова реформа: проблеми господарського судочинства“ (23 травня 1995 р., м. Харків), практичній секції Комітету з банкрутства, виконавчого провадження та арбітражного керування „Про банкрутство в Україні: законодавство, судова

практика та перспективи розвитку“ в рамках ІІІ щорічної правничої конференції Асоціації правників України, яка відбулася 6 - 10 червня 2006 року на базі Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, на засіданнях за круглим столом „Правила з транскордонної неспроможності для України: сучасний стан законодавства та перспективи введення“ (3 листопада 2006 р., м. Київ), „Участь держави у процедурах банкрутства“ (18 грудня 2006 р., м. Київ).

Публікації. Основні положення і результати дисертації викладені у двох виданнях монографії „Інститут неспроможності: світовий досвід розвитку і особливості становлення в Україні“, які вийшли друком у 2000 році в Інституті технологій бізнесу і права та в 2006 році у видавництві „Юридическая практика“. Теоретичні положення і результати дисертаційного дослідження викладені також у 33 наукових статтях, опублікованих у наукових провідних фахових журналах та виданнях, включених до переліків, які затверджені ВАК України, у тезах Всеукраїнського науково-практичного семінару „Судово-правова реформа: проблеми господарського судочинства“ (23 травня 1995 р., м. Харків).

Структура та обсяг роботи. Дисертаційна робота складається із вступу, п'яти розділів, поділених на двадцять два підрозділи, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел і переліку скорочень. Загальний обсяг роботи становить 499 сторінок, із них основний текст - 451 сторінка. Список використаних джерел включає 470 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі відповідно до змісту кваліфікаційних ознак обґрунтовується актуальність теми дослідження; визначені об'єкт, предмет, мета та завдання роботи; викладається теоретико-методологічна основа проведеного дослідження, в якому виокремлюються науково-теоретична основа та емпірична база дослідження; формулюються положення, що становлять наукову новизну одержаних результатів; висвітлено їх практичне значення, апробацію і надано відомості про попередні публікації автора дослідження.

Розділ І „Визначення соціальної ефективності права банкрутств“ складається з п'яти підрозділів.

У підрозділі 1.1 „Огляд літератури за темою“ визначається ступінь наукової розробки теми дисертаційного дослідження. Автором дається стислий аналіз усіх дисертаційних та монографічних робіт українських авторів за обраною темою дослідження. В огляді літератури окреслено спектр тематичних напрямів проведених досліджень законодавства України про банкрутство і викладені їх основні результати. Дисертантом наголошується, що загалом проведені наукові дослідження відзначаються вузькістю методологічного інструментарію, який базувався виключно на засадах теорії юридичного позитивізму. Акцентується також на певній

обмеженості тематичного діапазону наукового пошуку в Україні, майже повну відсутність теоретичних напрацювань, в яких би використовувались аксіоматичні дані та висновки економіки та соціології для пізнання природи права банкрутств. В усіх проведених наукових дослідженнях в Україні спостерігається відсутність глибокого осмислення економічної функції та соціальної сутності права банкрутств, зокрема, економічної результативності та соціального ефекту від застосування різних моделей його законодавства. З огляду на сучасні тенденції наукового пошуку робиться висновок про необхідність дослідження феномену банкрутства на основі принципу міждисциплінарних зв'язків гуманітарних наук.

У підрозділі 1.2 „Критерії та методологічні підходи для визначення ефективності права банкрутств“ досліджено об'єктивні критерії для визначення співвідносної раціональності різних моделей законодавства про банкрутство. Здійснено пошук критеріїв для оцінки ефективності права банкрутств у контексті його регулюючих властивостей, оскільки саме вони визначають корисність, соціальну цінність права. Обґрунтовується необхідність оцінки регулюючого впливу права банкрутств в економічному та соціологічному вимірах, оскільки цей сегмент права є компонентом господарського механізму і суттєво впливає на параметри соціального середовища. Виводиться доктринальне положення, що для встановлення економічного результату і соціального ефекту від регулюючого впливу різних моделей законодавства про банкрутство необхідно поєднати пізнавальні стандарти юридичної науки з науковим інструментарієм економіки та соціології. За логікою цього положення вимірниками ефективності права банкрутств мають стати економетричний формалізований стандарт, що матеріалізується в емпіричних даних про зміни в економіці внаслідок застосування тієї чи іншої моделі законодавства про банкрутство, та соціометричний формалізований стандарт, який вимагає врахування правоутворюючих інтересів різних верств населення та соціальних прошарків при оцінці перспектив впровадження певної моделі.

У підрозділі 1.3 „Право банкрутств як елемент господарського механізму“ визначено місце і роль права банкрутств у господарському механізмі. На основі результатів досліджень економічною та юридичною науками сутності та функцій господарського механізму здобувачем робляться висновки, що, по-перше, категорія господарського механізму є „прикордонною зоною“, в межах якої здійснюється взаємозв'язок та взаємодія між правом та економікою, по-друге, право банкрутств, яке є невід'ємною частиною господарського законодавства, становить необхідний компонент державного регулювання економіки і, відповідно, господарського механізму. Логіка цих висновків зумовила необхідність пошуку і визначення тієї теорії економічного аналізу права, яка може слугувати методологічним дороговказом і вимірником регулюючого впливу права банкрутств на економіку.

Для вимірювання економічної результативності альтернативних

моделей законодавства про банкрутство дисертантом обрано методологічні положення і висновки економічної теорії права (Law & Economics), творці якої у 60 - 70-х роках минулого сторіччя здійснили економічний аналіз відносин власності та відповідальності. Ця теорія, на відміну від інших економічних концепцій, ґрунтовно роз'яснила інтеграційний механізм взаємодії економіки та права і, головне, надала методологію для розуміння економічної результативності правового регулювання. Основним методологічним інструментом економічної теорії права є категорія інституції або інституту, і, відповідно, дослідження соціальних та правових явищ ведеться з позицій інституційного підходу. Методологічне значення економічної теорії права для правових досліджень полягає в тому, що ця теорія визначає критерій для перевірки економічної раціональності висунутих моделей законодавства про банкрутство і таким критерієм є рівень закладених у правових моделях стимулів для ефективного використання власниками і підприємцями економічно цінних та обмежених у суспільстві ресурсів. З цих позицій зроблено висновок, що законодавство про банкрутство має розглядатися як інститут, що більш або менш результативно стимулює господарюючих агентів ефективно використовувати обмежені ресурси. Тому оцінка проектів реформи цього законодавства має здійснюватися через критерій наявності чи відсутності зазначених стимулів у запропонованих нормативних інноваціях. Обґрунтовується положення, що законодавство про банкрутство є тим елементом господарського механізму, за допомогою якого усуваються з ринків господарюючі суб'єкти, які не достатньо ефективно використовують обмежені ресурси і, відповідно, не витримують умов конкуренції і зазнають збитків. З цього положення зроблено висновок, що інструментарій законодавства про банкрутство санкціонує раціональний перерозподіл ресурсів на ринках.

За висновком здобувача економічна результативність тієї чи іншої моделі законодавства про банкрутство істотно залежить від рівня закладених у її нормативах обмежень щодо передачі прав боржника на майнові активи. На обґрунтування цього висновку наведено приклади США, Франції, Німеччини та Великої Британії, де за спостереженнями фахівців з економіки та права засвідчено економічну безпорадність про-дебіторських моделей законодавства про банкрутство (неспроможність) і, відповідно, економічну результативність про-кредиторських моделей.

У підрозділі 1.4 „Право банкрутств в економічному вимірі“ з методологічних позицій економічної теорії права проаналізовано на прикладі Союзу РСР та Української РСР результати функціонування економічної системи без регулюючого впливу законодавства про банкрутство, а також економічні наслідки регулюючого впливу про-дебіторських модифікацій законодавства України про банкрутство, починаючи з 1992 року. Прикладом Радянського Союзу та України в його складі наочно засвідчено неможливість функціонування товарної системи господарювання без процедурних механізмів законодавства про банкрутство. Про-дебіторські моделі законодавства України про банкрутство за період 1992 - 2008 років виявили недостатню економічну результативність. Тому дисертант дійшов висновку, що магістральний напрям реформування законодавства України має базуватися на засадах про-кредиторської моделі з мінімальним рівнем обмежень на передачу прав на майнові активи неплатоспроможного боржника.

У підрозділі 1.5 „Соціологічні аспекти права банкрутств“ предметом уваги здобувача є з'ясування можливостей для впровадження у соціальне середовище України економічно раціональної про-кредиторської моделі законодавства про банкрутство. Методологічною основою цього аспекту дослідження обрано цивілізаційний діалектичний метод. В Україні, за висновком здобувача, існують несприятливі соціальні передумови для впровадження про-кредиторських моделей законодавства про банкрутство. Ці передумови зумовлені наявними в суспільстві негативними чинниками, як-то поширення анти-кредиторської ідеології та патерналістської психології серед широких верств населення, панування олігархічного капіталізму, глибинним джерелом становлення яких є євразійська культурна традиція. Безпосереднім протидіючим чинником для формування про-кредиторського законодавства про банкрутство є анти-кредиторська ідеологія, що виражає інтереси товаровиробників, які не витримують умов конкурентного суперництва на ринках. Через конкретно-історичні умови, які склалися в українському суспільстві, вплив цієї ідеології настільки потужний, що дає можливість матеріалізувати її постулати у національну правову систему. Завдяки цьому чиннику в Україні сформовано про-дебіторську модель національного законодавства про банкрутство і створено істотні перешкоди для впровадження раціональної про-кредиторської моделі. Тому, за висновком здобувача, в процесі реформування законодавства України про банкрутство необхідно враховувати особливості менталітету населення і обрати прийнятну для нього модифікацію про-кредиторської моделі. З викладених міркувань реалістичною для впровадження і в той же час достатньо економічно раціональною може бути лише помірна про-кредиторська модель цього законодавства. Визначальною метою реформування законодавства України про банкрутство є впровадження її економічно раціональної моделі на основі збалансування інтересів боржників та їх кредиторів. За прогнозом здобувача, наслідками масового застосування про-кредиторської моделі законодавства про банкрутство об'єктивно стає зміна культурних орієнтирів суспільства і формування у контексті цих змін соціального типу ефективного власника та конкурентоспроможного оператора на ринках товарів і послуг, у тому числі транскордонних.

Розділ ІІ „Теоретичні засади реформування права банкрутств“ складається з п'яти підрозділів.

У підрозділі 2.1 „Сутність та місце права банкрутств у системі права України“ досліджено місце комплексу норм про банкрутство у структурній диференціації права. Підкреслено, що термін „право банкрутств“ позначає цілісність різногалузевих норм про всі аспекти юридичного механізму, чиїм призначенням є вирішення на колективній основі проблеми задоволення вимог сукупності кредиторів неплатоспроможного боржника. Усі норми права банкрутств є функціонально нерозривними, оскільки мають спільні завдання та єдине цільове призначення. Визначено, що норми права банкрутств за змістовним наповненням поділяються на матеріальні та процесуальні, а тому цей сегмент права поєднує різногалузеві нормативні компоненти. За критеріями предмета і методу правового регулювання компонент матеріальних норм права банкрутств належить до галузі господарського права, а за своєю внутрішньою організацією цей компонент поділяється на низку правових інститутів, що дає здобувачу підстави вважати його підгалуззю господарського права. Проблемою, однак, є те, що саме господарське право не має на даний час загальновизнаного галузевого статусу в науковому співтоваристві правників України. Тому місце права банкрутств у системній диференціації права України поки що не можна вважати остаточно визначеним. Компонент процесуальних норм права банкрутств, за висновком здобувача, становить окрему підгалузь у системі господарського процесуального права.

У підрозділі 2.2 „Основні системоутворюючі характеристики права банкрутств“ досліджено суттєві ознаки, що визначають право банкрутств як нормативну систему. Право банкрутств пропонується розуміти як нерозривну нормативну цілісність, якій об'єктивно властиві певна правова природа, а також системоутворюючі характеристики: предмет, метод, функції, тип правового регулювання, правовий режим, принципи, понятійно-категоріальний апарат і ключова термінологія.

Право банкрутств, на думку здобувача, має комплексну публічно-приватну природу, оскільки його інструментарій здійснює необхідне врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами як у сфері господарського майнового обороту, так і у сфері наповнення бюджетних фондів та фондів державного соціального страхування. Тому методологічна основа цього законодавства органічно сполучає метод координації з його засадами диспозитивності, що властиво для приватного права, і метод субординації з імперативним регулюванням, характерним для публічного права.

Обґрунтовується думка, що в чинному законодавстві України про банкрутство неправильно визначені пріоритети правового регулювання, оскільки його пріоритетною метою задекларовано відновлення платоспроможності боржників через застосування процедур санації та мирової угоди. Право банкрутств виникло і використовується саме з метою задоволення вимог кредиторів, бо інакше за логікою речей виходить, що основний сенс в функціонуванні цього сегмента права полягає у захисті неплатоспроможного боржника від його кредиторів. Помилкове визначення законодавцем пріоритетної мети у чинному законодавстві України про банкрутство зумовило закріплення неоптимального співвідношення право

значимих інтересів і порушення рівноваги у використанні методів субординації та координації. На конкретних прикладах проілюстровано, що неправильне використання цих методів призводить до нераціонального вибору судових процедур, правова природа яких різна і вимагає адекватної диференціації критеріїв для їх застосування. Це у свою чергу має наслідками не лише придушення стимулів у господарюючих агентів до раціонального використання економічно цінних ресурсів, а й унеможливлює дотримання стандарту правоутворюючого інтересу, оскільки порушується баланс у захисті юридично значимих інтересів неплатоспроможного боржника та сукупності його кредиторів на користь першого, що є очевидною прикметою соціальної дисфункції права. Тому зроблено висновок, що задоволення кредиторів як основна мета права банкрутств органічно сполучає як приватні, так і публічні інтереси, а відновлення платоспроможності боржників слід визнавати лише субсидіарною метою права банкрутств, яка може бути досягнута чи не досягнута у результаті застосування реорганізаційних процедур.

Обґрунтовується, що право банкрутств вирізняється специфікою типу правового регулювання. Основним засобом правового регулювання у цьому нормативному комплексі є процедура. Процедурний порядок задоволення конкуруючих вимог кредиторів є складним і в той час гнучким засобом регулювання. Цей порядок використовується як процесуально-технологічна форма для застосування інших правових засобів. Ще одним специфічним засобом правового регулювання є мораторій на задоволення вимог кредиторів як особливий вид процесуального імунітету для неплатоспроможного боржника.

Визначено, що необхідною системоутворюючою характеристикою права банкрутств є його правовий режим, що визначає його змістовну спрямованість на переважне обслуговування інтересів неплатоспроможного боржника чи його кредиторів або паритет їх інтересів. У нормативних моделях права банкрутств існують можливості врахування інтересів кредиторів і боржника в діапазоні режимів від максимально „про-кредиторського“ до максимально „про-дебіторського“. Специфікою режиму права банкрутств є сполучення правових засобів (стимулів, обмежень, зобов'язувань тощо) саме для забезпечення пріоритету інтересів однієї або обох сторін провадження у справах про банкрутство. Про-кредиторська модель права банкрутств є найбільш економічно раціональною з точки зору прогнозованих наслідків її можливого впровадження у систему національного законодавства. З огляду на наявні чинники соціального середовища нашої країни помірний варіант цієї моделі обґрунтовується як найбільш реальний для можливого впровадження у національне законодавство України.

У підрозділі 2.3 „Функціональне призначення права банкрутств та концептуальні завдання його реформи в Україні“ розглядаються питання про діапазон функцій права банкрутств з огляду на його місце і роль у регуляторній системі господарського механізму. Обґрунтовується висновок, що основною економічною функцією права банкрутств є забезпечення нормального функціонування майнового обороту в господарській комерційній діяльності (підприємництві) і, відповідно, до цієї функції призначення права банкрутств полягає в усуненні перешкод для комерційного обороту, які виникають через стійку неплатоспроможність окремих його суб'єктів. Функціональне призначення права банкрутств не обмежується лише обслуговуванням комерційного обороту. Держава завдяки застосуванню його процедур має змогу оптимізувати і пришвидшити процес прогресивних соціально-економічних змін у національному середовищі країни. На основі цих положень зроблено висновок, що концептуальним завданням оновлення законодавства про банкрутство є визначення і впровадження в арсенал його процедур якнайширшої гами раціональних способів врегулювання проблеми неплатоспроможності з метою формування масиву конкурентоспроможних на транснаціональних ринках вітчизняних товаровиробників. Іншим важливим завданням реформаційного оновлення визнано необхідність гранично чітко окреслити межі застосування законодавства про банкрутство та суміжні інститути юридичної системи задоволення вимог кредиторів. У зв'язку з цими завданнями визначено конкретні напрями реформування та методологію досліджень.

У підрозділі 2.4 „Принципи права банкрутств“ досліджено основоположні ідеї цього сегмента права. Категорія принципів є необхідною характеристикою системи права банкрутств. Виділено чотири системоутворюючі принципи цього нормативного комплексу, які становлять ідейну основу єдиної концепції права банкрутств. Принципи права банкрутств необхідно враховувати у процесі реформування законодавства про банкрутство.

Підкреслено, що базовим принципом права банкрутств є ідея конкурсу кредиторів. Конкурс - єдино можлива організація провадження, що забезпечує задоволення конкуруючих вимог кредиторів неплатоспроможного боржника на засадах рівності та справедливості. Обґрунтовується продуктивність концепції конкурсу для визначення і впровадження основних процесуальних конструкцій та понять законодавства про банкрутство, таких як конкурсний імунітет, мораторій на задоволення вимог кредиторів (конкурсний мораторій), конкурсна маса, конкурсні кредитори, конкурсні керуючі тощо. Ці конструкції та поняття є необхідними техніко-юридичними елементами, що забезпечують колективний характер задоволення індивідуальних вимог кредиторів у конкурсному процесі. Важливим висновком дослідження є положення про універсальність системоутворюючих елементів конкурсу та їх поширення на всі стадії і категорії процедур провадження у справах про банкрутство.

Другим принципом права банкрутств, що органічно випливає з принципу конкурсу, визначено процедурний порядок задоволення вимог кредиторів. Процедура технологічно реалізує ідею про оптимальну процесуальну форму задоволення конкуруючих вимог сукупності кредиторів

неплатоспроможного боржника на засадах справедливості і раціоналізму. Процедури фактично становлять інструментарій права банкрутств. Тому підкреслено важливе значення розроблення нових процедурних конструкцій та визначено оптимальний порядок їх застосування в конкурсному процесі.

Принцип узгодженості нормативних приписів права банкрутств із суміжними інститутами права гарантує інтеграцію права банкрутств до національної системи права. Обґрунтовується, що важливим напрямом реформи стає гармонізація зв'язків законодавства про банкрутство з іншими нормативними системами. Найбільш актуальними є потреби в гармонізації права банкрутств з правом про працю на засадах конвенцій Міжнародної організації праці та в утворенні окремого виду державного соціального страхування винагороди найманому персоналу підприємства у разі його банкрутства. Інтеграція національного права банкрутств до системи міжнародного правопорядку забезпечується принципом допустимості його інструментарію міжнародно-правовим стандартам.

У підрозділі 2.5 „Понятійно-категоріальний апарат та ключова термінологія права банкрутств“ проаналізовано категорії, поняття і терміни доктрини права банкрутств та їх застосування у чинному законодавстві України. Підкреслено, що істотним недоліком законодавства України про банкрутство є недосконалість його понятійного апарату і особливо ключової термінології, що значною мірою зумовлено некритичним запозиченням іноземної практики. Неточність і архаїзм спеціальних термінів заважають становленню доктрини права банкрутств, суттєво шкодять якості законопроектних робіт і призводять до помилок у судовій практиці. На основі аналізу соціо-правових та лінгвістичних чинників зроблено висновок про необхідність поліпшення понятійного апарату законодавства України про банкрутство на базі термінології міжнародно-правовових документів про транскордонну неспроможність, оскільки ця термінологія є універсальною і найбільш адекватною до сучасного розвитку юридичної науки. Прогнозується, що поліпшення понятійного і термінологічного апарату права банкрутств не лише зміцнить термінологічну дисципліну в наукових дослідженнях, а й за ланцюговою реакцією дасть позитивний імпульс процесам нормотворення і правозастосування.

Розділ ІІІ „Напрями оптимізації законодавства України про банкрутство“ складається з п'яти підрозділів.

У підрозділі 3.1 „Оптимізація системи законодавства про банкрутство“ досліджено структуру джерел цього законодавства. Обґрунтовується, що за змістовним наповненням норми права банкрутств дедалі більш чітко розмежовуються на матеріальні, процесуальні та організаційно-правові. З цього положення зроблено висновок, що вказане розмежування має знайти адекватне відображення в системі законодавства. Підкреслено пріоритет ідеї автора дослідження про оптимізацію системи законодавства про банкрутство на засадах послідовного розмежування і консолідації його матеріальних, процесуальних та організаційно-правових

норм. Ця ідея ґрунтується на сталих канонах систематизації законодавства, які вимагають максимально можливої відповідності між системами права і законодавства, та оптимально враховує потреби судової практики. Запропоновано матеріальні норми включити до Господарського кодексу України, процесуальні - до Господарського (Комерційного) процесуального кодексу України, а норми про систему арбітражного (конкурсного) управління викласти в окремому законі.

У підрозділі 3.2 „Юрисдикційність справ про банкрутство“ з'ясовується оптимальна юрисдикційність справ про банкрутство, тобто визначення ступеня адекватності між об'єктивними властивостями цієї категорії справ бути підвідомчим певним судовим установам і здатністю відповідних судових органів в силу їх природи розглядати справи про банкрутство. Враховуючи суттєві особливості практики їх розгляду (значний обсяг справ, складність процесуального механізму, необхідність системи арбітражного управління для виконання процедур, множина колізійних аспектів тощо) обґрунтовується доцільність створення вузькоспеціалізованих судів з юрисдикцією розгляду виключно справ про банкрутство, але в структурі судів господарської (комерційної) юрисдикції.