Теоретико-прикладні проблеми реформування законодавства України про банкрутство

У підрозділі 3.3 „Визначення кола боржників та кредиторів у законодавстві про банкрутство“ досліджено категорії боржників і кредиторів у справах про банкрутство. Обґрунтовується положення, що такі принципи підприємництва, як комерційний розрахунок та власний комерційний ризик є необхідними економіко-правовими критеріями для визначення кола суб'єктів банкрутства. З цього вихідного положення зроблено висновок, що реформоване законодавство про банкрутство має поширюватися на всіх суб'єктів підприємницької діяльності без жодних винятків. На відміну від них, суб'єкти некомерційного господарювання не мають належних економіко-правових ознак для визнання їх суб'єктами банкрутства.

Обґрунтовується висновок, що важливим напрямом реформи законодавства про банкрутство має стати інституціоналізація кредиторів з консолідованими вимогами та курс на послідовне витіснення ними кредиторів з індивідуальними вимогами. Практичне значення інституту кредитора з консолідованими вимогами полягає в тому, що, по-перше, він не лише звільняє соціально слабкі прошарки населення від обов'язків кредитора з індивідуальними вимогами у справах про банкрутство, а й гарантує задоволення цих вимог, і, по-друге, дозволяє значно спростити спектр та конфліктність відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, оскільки коло останніх значно зменшується.

У підрозділі 3.4 „Майнові активи у законодавстві про банкрутство“ проаналізовано режим різних категорій майнових активів, які можуть використовуватись у провадженні зі справ про банкрутство для задоволення вимог сукупності кредиторів. У новому законодавстві України про банкрутство запропоновано усунути безпідставні правові перешкоди,

по-перше, для відступлення права вимоги кредиторів у справах про банкрутство, по-друге, в обороті деяких категорій майнових активів, включених до ліквідаційної маси. Обґрунтовується необхідність збереження у процедурах банкрутства обмежень або виключень в обороті щодо деяких категорій майнових активів, які зумовлені конфліктом правових титулів на них (правова підстава) або реалізацією принципу соціального захисту у праві (соціально-правова підстава). Аргументується необхідність виключення закріплених у чинному законодавстві України юридичних можливостей для вилучення майнових активів боржника його засновниками, що може бути використано на шкоду інтересів кредиторів. Обґрунтовується доцільність впровадження терміна „конкурсна маса“ для позначення інтегрованої сукупності майнових цінностей, які можуть залучатися в усі процедури, а не лише в ліквідаційну. Підкреслено авторський пріоритет здобувача щодо приписів статті 213 Господарського кодексу України.

У підрозділі 3.5 „Оптимізація управління конкурсними процедурами“ розглянуто проблеми становлення конкурсного управління в Україні (у формі системи арбітражних керуючих), яке, на думку здобувача, становить самостійний інститут у законодавстві про банкрутство. Відзначено, що реформою законодавства України про банкрутство слід послідовно і чітко визначити фігуру керуючого як посадову особу суду і, враховуючи цей статус, закріпити його власну правосуб'єктність для реалізації завдань конкурсного процесу. Адекватне закріплення у законі статусу керуючого значно обмежить можливості поза-правового втручання в його професійну діяльність. Аргументується, що схема взаємовідносин керуючого із судом та сторонами у справі має базуватись на принципах оперативної самостійності керуючого в реалізації мети конкурсного процесу та повної відповідальності керуючого за її досягнення.

Обґрунтовується, що важливим напрямом реформи є розв'язання проблеми гарантій належного виконання керуючими їх професійних функцій. Цю проблему запропоновано розв'язувати шляхом творчого освоєння багатого зарубіжного і наявного вітчизняного досвіду. До кола таких гарантій відносяться правила, які запобігають конфлікту інтересів у призначенні та діяльності керуючих, гарантія фахової компетентності керуючих, гарантії їх професійної незалежності, гарантії забезпечення майнових інтересів боржника та його кредиторів від неправомірних дій керуючих процедурами; нормативна та соціальна інституціоналізація саморегулівних організацій керуючих, здатних не лише представляти і захищати професійні інтереси об'єднаних ними керуючих, а й здійснювати делеговані державою функції органу ліцензування, страхувальника професійної відповідальності керуючих. Підкреслено пріоритет ідеї здобувача щодо запровадження в Україні обов'язкового страхування професійної відповідальності керуючих, яку вже частково реалізовано законодавцем.

Розділ ІV „Напрями оптимізації конкурсного процесу“ складається з п'яти підрозділів.

У підрозділі 4.1 „Визначення оптимальної підстави для порушення справи про банкрутство“ визначається зміст підстави для обґрунтованого відкриття конкурсного процесу. На підставі застосування порівняльно-правового методу зроблено висновок про правильність вибору українським законодавцем концепції практичної або касової неплатоспроможності як основи для порушення конкурсного процесу. Однак зазначено, що передбачений чинним законодавством зміст підстави для порушення справи про банкрутство недостатньо повний. Основною прогалиною у складі підстави для порушення конкурсного провадження є відсутність нормативної вимоги про збіг кредиторів (більше одного) у неплатоспроможного боржника, оскільки конкурсний процес призначено для упорядкованого задоволення вимог усієї сукупності кредиторів. Підкреслено, що в разі браку активів боржника для задоволення всіх конкуруючих вимог у повному обсязі непоодиноким явищем стає преференційне задоволення вимог лише ініціюючого кредитора, що порушує принцип справедливості. Для унеможливлення даної преференції запропоновано передбачити в суміжному законодавстві універсальну норму про можливість звернення стягнення за боргами лише на кошти боржника у готівковій чи безготівковій формах і виключення звернення на інші види майнових активів. За змістом цієї норми кредитор для задоволення своєї безспірної вимоги повинен подавати заяви про порушення справи про банкрутство неплатоспроможного боржника. Запропоновано передбачити право боржника на вибір різних алгоритмів порушеного за його ініціативою конкурсного процесу, проте обрані ним алгоритми мають виключати зловживання боржником його правом на тимчасовий захист від стягнень кредиторів через дію конкурсного мораторію.

У підрозділі 4.2 „Формування конкурсного процесу в Україні“ проаналізовано вплив доктрини на становлення в Україні конкурсної організації провадження у справах про банкрутство. Відзначено, що на даний час бракує теоретичних досліджень природи конкурсного процесу. Наслідком браку доктринальних напрацювань є недостатнє розуміння законодавцем шляхів вдосконалення законодавства про банкрутство. Теоретичні прогалини не лише зумовили виникнення істотних недоліків у нормативному упорядкуванні механізму провадження у справах про банкрутство, а й негативно вплинули на формування судової практики. Так, набули поширення і деякою мірою реалізовані у законодавстві та судовій практиці помилкові погляди про можливість виключення дії конкурсного мораторію на вимоги ініціюючого кредитора, на зарахування зустрічних вимог боржника та одного чи деяких з його кредиторів, на задоволення вимог частини кредиторів у виконавчому провадженні на стадії розподілу коштів, стягнутих з боржника, щодо якого вже порушено справу про банкрутство,

тощо. Обґрунтовується, що теорія конкурсного процесу має стати науковим фундаментом у реформуванні чинного законодавства України про банкрутство. Ядром реформи є становлення конкурсної організації провадження у справах про банкрутство, в межах якого під контролем суду упорядковується на засадах справедливості процес колективного задоволення конкуруючих вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Конкурсна організація має об'єктивні системні властивості, які повинні бути всебічно досліджені та оптимально втілені у законодавстві України про банкрутство. Проаналізовано основні системоутворюючі елементи конкурсного процесу.

У підрозділі 4.3 „Вибір оптимального алгоритму провадження у справах про банкрутство“ досліджено оптимальність процедурного порядку в межах провадження у справах про банкрутство. Визначено поняття алгоритму провадження у справах про банкрутство, яким є система взаємопов'язаних процесуальних дій, що здійснюються за строго визначеними правилами щодо боржника, і після послідовного виконання яких досягається врегулювання проблеми його неплатоспроможності. Порівняльно-правовий аналіз свідчить, що законодавцем України обрано раціональний алгоритм „єдиного входу“. Основним достоїнством цього алгоритму є його гнучкість, оскільки побудований за його лекалами конкурсний процес надає у підготовчій процедурі суду та сторонам реальні можливості і час, щоб обрати найбільш оптимальний процедурний варіант для врегулювання проблеми неплатоспроможності на базі вичерпної інформації про фінансово-економічне становище боржника. Супутніми достоїнствами цього алгоритму є те, що в межах підготовчої процедури можливе одночасне виявлення усього кола кредиторів до неплатоспроможного боржника та інвесторів, які бажають прийняти участь у відновленні його платоспроможності, формування органів кредиторів для участі в механізмі провадження як сторони у справі, а також задоволення вимог усіх виявлених кредиторів, якщо неплатоспроможність боржника мнима.

Конкурсний механізм за алгоритмом „єдиного входу“, реалізований у чинному законодавстві України, потребує серйозної модернізації через необхідність врахування впливу чинників ринку на активи неплатоспроможного боржника. Основний недолік цього механізму - неможливість оперативного прийняття рішення про врегулювання проблеми заборгованості та вплив чинника часу на вартість активів боржника після публічного розголосу про його неплатоспроможність. За висновком здобувача, єдиним засобом врахування ринкових чинників є максимальне скорочення терміну процедури розпорядження майном боржника.

У підрозділі 4.4 „Організаційне вдосконалення конкурсного механізму“ акцентовано увагу на системні недоліки провадження у справах про банкрутство і запропоновано шляхи їх усунення. Відзначено, що ахіллесовою п'ятою процесуального механізму у справах про банкрутство є

брак в опрацюванні статусу процесуальних фігурантів, зокрема, є істотні прогалини у визначенні прав та обов'язків процесуальних фігурантів. Запропоновано надати право звернення до суду для всіх процесуальних фігурантів у разі порушення їх прав і законних інтересів та передбачити форми судового реагування на ці звернення. Констатовано, що в чинному законодавстві України про банкрутство встановлено несправедливий для конкурсних кредиторів порядок виявлення і фіксації їх вимог, чітко не визначено статус поточних кредиторів, не встановлено порядок задоволення тих категорій кредиторів, на вимоги яких не поширюється режим конкурсного мораторію, ігнорується пріоритетність вимог заставних кредиторів у процедурі санації, немає відповіді на проблему конкуренції вимог заставних кредиторів та інших категорій вимог першої черги задоволення. Запропоновано шляхи вирішення цих проблем. Негативно оцінено явища так званого судового активізму у випадках, коли суди призначають конкретну процедуру без клопотання комітету кредиторів, оскільки прийняття цих рішень судом вимагає спеціальних знань, якими судді достатньо не володіють.

У підрозділі 4.5 „Процесуальний плюралізм у конкурсному процесі“ досліджено можливості більш оптимального використання у конкурсному процесі принципу процесуального плюралізму, тобто багатоваріантності шляхів розв'язання проблеми неплатоспроможності боржника. Підкреслено, що цей принцип може бути втілено в організацію конкурсного процесу в різних формах та обсязі. Множина процедурних модифікацій створює гнучкий конкурсний механізм для вибору і застосування оптимального варіанта реструктуризації або ліквідації неплатоспроможних боржників. Гнучкість конкурсного процесу прямо залежить від кола спеціальних алгоритмів для врегулювання проблеми неплатоспроможності. Чим ширше це коло, тим більш оптимальним може бути вибір для розв'язання конкретного випадку неплатоспроможності, ускладненого збігом кредиторів. Тому зроблено висновок, що важливим напрямом вдосконалення конкурсного процесу є пошук його нових раціональних алгоритмів.

Обґрунтовується різна правова природа підготовчих, реорганізаційних та ліквідаційної процедур і у зв'язку з цим запропоновано диференціацію підстав для їх призначення в межах конкурсного процесу.

Відзначено, що законодавцем обрано не зовсім оптимальне коло категорій боржників, проблему неплатоспроможності яких доцільно розв'язувати за правилами спеціального алгоритму, оскільки не враховано нагальної необхідності у конструюванні спеціальних алгоритмів провадження для категорій боржників, які є операторами на товарних ринках із високим ступенем державного регулювання. До таких операторів належать суб'єкти природних монополій, особливо компанії з виробництва, передачі та постачання електричної енергії, оператори телекомунікацій, а також усі види фінансових установ. Спеціальні алгоритми провадження для операторів, які є

продуцентами цих товарів та послуг, мають враховувати особливості режиму посиленого державного регулювання відповідно до вимог оптового ринку електричної енергії та інших ринків, що перебувають у стані природної монополії, ринків телекомунікаційних та фінансових послуг. Режими посиленого державного регулювання для визначених законодавцем ринків товарів та послуг неоднорідні за засобами правового регулювання, оскільки вони відрізняються залежно від об'єктивних характеристик продуктів і послуг та їх значення для суспільства. Тому конструкції спеціальних алгоритмів конкурсного процесу для ринків посиленого державного регулювання мають бути функціонально сумісні з режимом цього регулювання, що не спостерігається на даний час і що є одним із суттєвих недоліків чинного законодавства України про банкрутство. Підкреслено, що функціональна сумісність забезпечується, насамперед, включенням органів державного регулювання та контролю за такими ринками до складу учасників конкурсного процесу.

Розділ V „Напрями упорядкування транскордонних аспектів неспроможності“ складається з двох підрозділів.

У підрозділі 5.1 „Проблематика транскордонної неспроможності та досвід його нормативного упорядкування“ досліджено доктринальні і прикладні проблеми неплатоспроможності боржників, які поширюються за межі національної юрисдикції. Розкрито природу феномена транскордонної неспроможності і висвітлено спектр проблем з його правовим урегулюванням. Визначено, що проблематика транскордонної неспроможності значною мірою зумовлена явищами зростаючої глобалізації світової економіки. Підкреслено, що теоретичне опрацювання цих проблем сформувало відповідну підгалузь науки міжнародного приватного права під назвою транскордонна неспроможність. Завдяки порівняльно-правовому методу зроблено висновок, що в теорії, законодавстві та судовій практиці різних країн сформувалися дві основні моделі для розв'язання проблем транскордонної неспроможності, а саме: „універсальність“ та „територіальність“. Наведено огляд документів міжнародного права про транснаціональну неспроможність, які, за висновком здобувача, мають на даний час переважно регіональний характер, оскільки створюються, як правило, у закритих або напівзакритих економічних системах, що об'єднують країни єдиного або близького цивілізаційного типу.

У підрозділі 5.2 „Вибір нормативної основи для врегулювання транскордонних аспектів неспроможності“ розглянуто питання впровадження в Україні оптимального нормативного механізму транскордонної неспроможності. Відзначено, що у зв'язку зі вступом України до СОТ слід очікувати значне поширення випадків транскордонної неспроможності уже в найближчому майбутньому. З огляду на цю подію зроблено висновок про необхідність розроблення у національному законодавстві України про банкрутство нормативних положень для розв'язання потенційних транснаціональних проблем у практиці його застосування. Основною проблемою розроблення є вибір оптимального міжнародно-правового документа про транскордонну неспроможність для впровадження його визначальних засад у національне законодавство України. За висновком здобувача порівняльно-правовий аналіз свідчить на користь вибору Типового закону ЮНСІТРАЛ про транскордонну неспроможність як базового документа, оскільки йому властиві ознаки універсальності і гнучкості, які необхідні для обслуговування потреб міжнародного комерційного обороту.

У Висновках викладено результати здійсненого дослідження, сформульовані найбільш вагомі теоретичні положення, висновки та практичні рекомендації для розв'язання проблеми реформування чинного законодавства України про банкрутство на наукових засадах. За змістовним наповненням висновки поділено на п'ять частин.

У першій частині висновків виявлено раціональність про-кредиторської моделі законодавства про банкрутство і визначено можливість для впровадження її помірного варіанта у соціальне середовище України. У другій частині з'ясовано системні характеристики права банкрутств як теоретичної бази для реформування чинного законодавства України про банкрутство. У третій частині встановлено оптимальні організаційно-юридичні характеристики законодавства про банкрутство. У четвертій частині визначено системні властивості конкурсного процесу та з'ясовано його оптимальні юридичні характеристики. У п'ятій частині розкрито природу феномена транскордонної неспроможності і запропоновано раціональний спосіб упорядкування транскордонних аспектів банкрутств у національному законодавстві України. Сформульовані пропозиції у своїй цілісності становлять концепцію здобувача для розв'язання проблеми реформування чинного законодавства України про банкрутство.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії (загальним обсягом 29,01 д.а.):

1. Інститут неспроможності: світовий досвід розвитку і особливості становлення в Україні: Монографія. - Львів: Інститут технологій бізнесу і права, 2000. - 180 с.

2. Інститут неспроможності: світовий досвід розвитку і особливості становлення в Україні: Монографія. - Видання друге, виправлене і доповнене. - К.: Юридическая практика, 2006. - 384 с.

Статті у наукових фахових виданнях:

1. Провадження у справах про банкрутство як частина Арбітражного процесуального кодексу України // Збірник рішень та арбітражної практики Вищого арбітражного суду України. - 1995. - № 1. - С. 164 -166.

2. Техніко-юридичні аспекти застосування інституту санації у процедурі банкрутства // Збірник рішень та арбітражної практики Вищого арбітражного суду України. - 1995. - № 3 - 4. - С. 289 - 290.

3. Напрями вдосконалення інституту неспроможності (банкрутства) в

законодавстві України // Право України. - 1995. - № 9 - 10. - С. 12 -14.

4. Спорные вопросы практики применения законодательства о банкротстве // Предпринимательство, хозяйство и право. - 1996. - № 1. - С. 35 - 37.

5. Про проблему транскордонної неспроможності // Право України. - 1998. - № 5. - С. 102 - 104.

6. Про необхідність розширення кола реорганізаційних процедур інституту неспроможності // Право України. - 1999. - № 2. - С. 10 - 14.

7. Про засади реформування процесуального режиму інституту неспроможності // Вісник Вищого арбітражного суду України. - 1999. - № 1. - С. 143 - 147.

8. Система антикризового управління як визначальний напрям реформи інституту неспроможності // Право України. - 1999. - № 4. - С. 88 - 90.

9. Концептуальні завдання реформи інституту неспроможності // Вісник Вищого арбітражного суду України. - 1999. - № 2. - С. 182 - 184.

10. Врегулювання транскордонних аспектів неспроможності в національному законодавстві України // Право України. - 1999. - № 9. - С. 32 - 35.

11. Про доцільність створення спеціалізованих судів для розгляду справ про неспроможність // Вісник Вищого арбітражного суду України. - 2000. -№ 1. - С. 75 - 76.

12. Про принципи та критерії кодифікаційної обробки нормативного матеріалу в сфері підприємництва та інших видів господарської діяльності // Право України. - 2000. - № 7. - С. 23 - 24.

13. Щодо оптимізації механізму врегулювання неплатоспроможності банків // Право України. - 2000. - № 12. - С. 40 - 42.

14. Соціальна детермінація формування і застосування законодавства про банкрутство // Право України. - 2001. - № 12. - С. 55 - 57.

15. Стан та проблеми застосування законодавства про ліквідацію банків у зв'язку з їх неплатоспроможністю, напрями його подальшого вдосконалення // Вісник господарського судочинства. - 2001. - № 4. - С. 152 - 158.

16. Особливості задоволення вимог із зобов'язань щодо сплати обов'язкових платежів у провадженні у справах про банкрутство // Підприємництво, господарство і право. - 2002 - № 1. - С. 3 - 5.

17. Інститут неспроможності у правовому, економічному та соціальному вимірах // Право України. - 2002. - № 8. - С. 16 - 20.

18. Проблеми формування міжнародного законодавства про транскордонну неспроможність // Підприємство, господарство і право. - 2002. - № 9. - С. 65 - 70.

19. Сучасні тенденції розвитку та визначальні риси законодавства про неспроможність // Вісник господарського судочинства. - 2002. - № 3. - С. 155 - 160.

20. Функціональне призначення інституту неспроможності та концептуальні завдання його реформи в Україні // Підприємство, господарство і право. - 2003. - № 1. - С. 10 - 12.

21. Нормативний комплекс про неспроможність як підгалузь господарського права // Вісник господарського судочинства. - 2003. - № 1. С. 139 - 145.

22. До питання про принципи інституту неспроможності // Підприємство, господарство і право. - 2003. - № 4. - С. 21 - 24.

23. Про глосарій інституту неспроможності // Вісник господарського судочинства. - 2003. - № 2. - С. 124 - 128.

24. Проблема визначення та оборотоздатності майнових активів у законодавстві про неспроможність // Вісник господарського судочинства. - 2003. - № 3. - С. 188 - 195.

25. Проблема реалізації засад конкурсу у механізм провадження зі справ про неспроможність // Вісник господарського судочинства. - 2004. - № 1. - С. 316 - 325.

26. Вдосконалення структури провадження у справах про неспроможність: проблемні питання // Право України. - 2004. - № 5. - С. 90 - 94.

27. Проблемні питання вдосконалення організації провадження у справах про банкрутство // Вісник господарського судочинства. - 2004. - № 2. - С. 184 -

28. Проблема закріплення та структурування складових інституту неспроможності // Підприємство, господарство і право. - 2005. - № 3. - С. 7 - 9.

29. Проблема процесуального плюралізму у справах про неспроможність // Вісник господарського судочинства. - 2005. - № 1. - С. 216 - 223.

30. Проблеми вдосконалення конкурсного управління // Вісник господарського судочинства. - 2005. - № 2. - С. 163 - 171.

31. Проблема узгодження законодавства про неспроможність із суміжними нормами трудового права // Право України. - 2005. - № 6. - С. 41 - 44.

32. Проблема врегулювання транскордонних аспектів неспроможності у національному законодавстві України // Підприємство, господарство і право. - 2005. - № 7. - С. 74 - 79.

33. Процесуальні фігуранти конкурсного процесу у світлі судової практики // Вісник господарського судочинства. - 2005. - № 4. - С. 136 - 140. 

АНОТАЦІЇ

Джунь В.В. Теоретико-прикладні проблеми реформування законодавства України про банкрутство. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за

спеціальністю 12.00.04 - господарське право; господарсько-процесуальне право. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2009 р.

Дисертація містить комплексний аналіз теоретичних і практичних проблем реформування чинного законодавства України про банкрутство. Дослідженням встановлено, що оптимальним варіантом реформування має стати розбудова цього законодавства на засадах про-кредиторської моделі як найбільш економічно раціональної. З урахуванням чинників соціального середовища країни з'ясовано можливість для реального впровадження цієї моделі у національну систему права України. Методологічною основою для цих висновків слугували засадничі положення економічної теорії права та цивілізаційного діалектичного методу.

Проаналізовано та визначено системні характеристики права банкрутств як теоретичної основи реформування законодавства України про банкрутство, виявлено оптимальні організаційно-юридичні характеристики обраної про-кредиторської моделі законодавства про банкрутство, встановлено системні властивості конкурсного процесу і його оптимальні юридичні характеристики, визначено раціональний спосіб упорядкування транскордонних аспектів неспроможності в національному законодавстві України про банкрутство.

Ключові слова: банкрутство, неспроможність, конкурсний процес, процедура, неплатоспроможність, ліквідація, реорганізація, боржник, кредитор, конкурсне управління.

Джунь В.В. Теоретико-прикладные проблемы реформирования законодательства Украины о банкротстве. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора юридических наук по специальности 12.00.04 - хозяйственное право; хозяйственно-процессуальное право. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2009 г.

Диссертация содержит комплексный анализ теоретических и практических проблем реформирования действующего законодательства Украины о банкротстве. Сущность указанной проблематики раскрыта с использованием междисциплинарного подхода - положений, выводов и категорий экономической, социологической теорий и общетеоретической юриспруденции. Для познания феномена банкротства избран двухэтапный алгоритм исследования.

На первом этапе проведена проверка альтернативных моделей законодательства о банкротстве (несостоятельности), которые реализованы в различных странах, на их соответствие критериям экономической рациональности и социальной допустимости. Для исследования экономической рациональности моделей законодательства о банкротстве применена методология, аккумулирующая базовые положения и выводы экономической теории права, которая органично интегрировала результаты экономической и юридической наук. Эта методология позволила установить место и роль законодательства о банкротстве в регулятивном механизме экономики и определить объективные критерии для оценки экономической эффективности его альтернативных моделей. Экономической теорией права выявлен необходимый критерий для проверки экономической рациональности различных нормативных моделей банкротства и таким критерием является уровень заложенных в нормативных моделях стимулов для эффективного использования собственниками и предпринимателями ограниченных и экономически ценных ресурсов. Про-кредиторская модель законодательства о банкротстве обоснована в исследовании как наиболее экономически рациональная.

Определены реальные возможности для внедрения про-кредиторской модели в национальную систему законодательства Украины с учетом сущностных характеристик ее социальной среды. Вывод о реальности внедрения про-кредиторской модели законодательства о банкротстве базируется на использовании цивилизационного диалектического метода. Этот метод в отличие от формационного подхода позволяет через призму культуры локальных цивилизаций более глубоко и всесторонне проанализировать взаимодействие различных составляющих общественного процесса, к которым относится и нормативный комплекс о банкротстве. Определено, что для успешного проведения реформы законодательства о банкротстве в Украине необходимо учитывать менталитет ее населения и избрать приемлемую для него модификацию про-кредиторской модели, которая может гармонично сочетать интересы неплатежеспособных должников и их кредиторов. На основе применения цивилизационного диалектического метода установлено, что наиболее реалистической для внедрения и в тоже время достаточно экономически эффективной может быть лишь умеренно про-кредиторская модель этого законодательства.

На втором этапе исследования определены оптимальные юридические характеристики избранной модификации про-кредиторской модели законодательства о банкротстве. В рамках этого этапа установлены производные направления исследования и в зависимости от цели и задач каждого направления применен соответствующий методологический инструментарий.

Исследованием теоретических основ права банкротств установлены его системообразующие характеристики, в частности, функциональное назначение, место и роль в юридической системе удовлетворения требований кредиторов, правовая природа и место в структурной дифференциации права, правовой режим, принципы, понятийный аппарат и ключевая терминология. Определены средства правового регулирования, которые материализуют эти характеристики в единую нормативную систему. Системообразующие характеристики права банкротств составили теоретический фундамент, необходимый для формулирования практических рекомендаций и выводов по реформированию действующего законодательства Украины о банкротстве.

Отдельным направлением исследования определена оптимальная структура законодательства о банкротстве в Украине. Обоснована целесообразность создания в системе хозяйственной юрисдикции специализированных судов с юрисдикцией рассмотрения исключительно дел о банкротстве. Установлен оптимальный круг категорий субъектов банкротства и их кредиторов по этим делам, а также исчерпывающий перечень видов имущественных активов, которые могут быть вовлечены в конкурсный процесс. Определена юридическая природа и оптимальная система управления процедурами по делам о банкротстве (конкурсное управление).

Определена конкурсная природа производства по делам о банкротстве и проанализированы его системообразующие элементы. Обоснованы направления совершенствования конкурсной организации производства по делам о банкротстве: установлены оптимальные основания для возбуждения конкурсного процесса, рациональный алгоритм производства, выявлены и предложены пути устранения системных нестыковок в организации производства, даны рекомендации для оптимального внедрения принципа процессуального плюрализма в конкурсный процесс.

Раскрыта социально-экономическая и юридическая природа трансграничной несостоятельности, определена оптимальная нормативная модель для разрешения трансграничных аспектов банкротства в законодательстве Украины.

Ключевые слова: банкротство, несостоятельность, конкурсный процесс, процедура, неплатежеспособность, ликвидация, реорганизация, должник, кредитор, конкурсное управление.

Dzhun` Viacheslav. Theoretical and Practical Problems of Reforming Bankruptcy Legislation of Ukraine. - Manuscript.

Thesis for the Degree of Doctor in Law, speciality 12.00.04 - Economic Law, Economic Procedure Law. - National Taras Shevchenko University of Kyiv, Kyiv, 2009.

The thesis contains complex analysis of theoretical and practical problems of reforming the current bankruptcy legislation of Ukraine. The research work determines a pro-creditor model of insolvency legislation as the most efficient from the economic point of view and reveals social possibilities for the implementation of the model into the legal system of Ukraine. The methodological basis for the research was the fundamentals of Law and Economics and philosophy of history.

The author researched the system characteristics of insolvency law as theoretical basis for reforming the current bankruptcy legislation of Ukraine. Optimal legal and organization features of the selected pro-creditor model of insolvency legislation were determined and analyzed, including the most expedient mode of regulating the cross-border insolvency in the domestic bankruptcy legislation.

Key words: bankruptcy, insolvency, collective proceedings, procedure, financial insolvency, liquidation, reorganization, debtor, creditor, bankruptcy administration.

Размещено на Allbest.ru