Державна підтримка розвитку підприємництва в Україні

Спрощене ведення обліку та відносна простота заповнення звітності.

Звільнення від сплати деяких податків та обов'язкових платежів.

Можливість бути платником ПДВ за власним бажанням.

Обмеження по видах діяльності

Обмеження по отриманому прибутку

Обмеження які стосуються кількості найманих працівників.

Негативні нюанси роботи фізичних осіб підприємців з юридичними особами що перебувають на загальній системі оподаткування.

Розмір податку для платників першої та другої групи не залежать від результатів діяльності.



Розділ 3. Державна підтримка підприємництва

3.1 Механізм державної підтримки підприємницької діяльності

Важливою передумовою успішного розвитку підприємництва в Україні має стати створення ефективного механізму державного регулювання підприємництва. Необхідність державного регулювання підприємницької діяльності в умовах трансформації суспільства зумовлена:

важливістю формування ринкової економіки підприємницького типу;

значенням становлення вітчизняного підприємництва для розвитку національної економіки та інших сфер суспільного життя країни;

постійним порушенням рівноваги між сукупним попитом і сукупною пропозицією;

ускладненням відтворювальних процесів;

неспроможністю підприємницьких структур протистояти дисфункціям ринку.

Для здійснення ефективного державного регулювання підприємництва необхідні відповідні механізми.

Механізми державного регулювання підприємництва - це система заходів, розроблених державою, з урахуванням вимог ринку та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності. До цієї системи входять правовий і фінансовий механізми, механізми стимулювання, підтримки, сприяння, контролю; форми та методи реалізації державного регулювання, державні органи та фонди, покликані займатися діяльністю суб'єктів підприємництва.

Державне регулювання здійснюється за допомогою системи норм та заходів, які регламентують поведінку суб'єктів підприємницької діяльності, як використовуючи адміністративні методи впливу (закони, укази, накази, постанови, інструкції, положення тощо), так і через систему економічних методів та регуляторів (податки, ціни, банківські проценти, пільги, санкції та ін.). Воно включає такі складові:

формування правової бази функціонування підприємницького сектору та вироблення важелів адміністративного регулювання діяльності підприємницьких структур з урахуванням специфіки їх розвитку в окремих галузях і сферах національної економіки;

регулювання інституційних змін в економіці, які є факторами формування підприємницького середовища;

створення системи підтримки та стимулювання підприємницької діяльності;

залучення суб'єктів підприємницької діяльності до виконання науково-технічних та соціально-економічних програм, здійснення поставок продукції (робіт, послуг) для задоволення державних та регіональних потреб.

У механізмі державного регулювання бізнесу особливе місце займає його державна підтримка, мета якої полягає у створенні однакових умов для всіх суб'єктів господарювання, зайнятих у сфері підприємництва, а також вирівнювання підприємницьких структур з іншими сферами суспільного виробництва. Держава гарантує нині всім підприємцям (незалежно від вибраних ними організаційних форм підприємницької діяльності) рівні права і створює однакові можливості для функціонування, доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів за умови виконання робіт і поставок для державних потреб.

Особливо такої підтримки потребує дрібний та середній бізнес. Ці форми господарювання в нових умовах виступають структуротворчим фактором економіки. Великі підприємства, які є стрижнем будь-якої галузі, завжди втілюють результати структурних змін, і в цьому розумінні уособлюють стабільний, «консервативний» початок економіки.

Для розвитку підприємництва в Україні були розроблені законодавчі та інші нормативно-правові акти, відповідні норми адміністративного, кредитно-фінансового, трудового, цивільного та інших галузей чинного законодавства, основними з яких є закони України "Про підприємництво", "Про власність", "Про господарські товариства", Господарський та Цивільний кодекси. Адміністративне регулювання підприємництва базується на використанні таких засобів, як державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності, ліцензування, сертифікація та стандартизація, дозволи, квоти, заборони.

Умовою набуття права на здійснення підприємницької діяльності є одержання підприємством акта державної реєстрації, інакше така діяльність визнається незаконною. Реєстрація в Україні проводиться за певним порядком, що становить багатоетапний процес, який складається з процесу реєстрації та після реєстраційної процедури. З метою спрощення процедури державної реєстрації підприємницьких структур запроваджується новий підхід до її здійснення за принципом "єдиного вікна".

Відповідно до чинного законодавства України деякі види підприємницької діяльності підлягають обов'язковому ліцензуванню.

Процедури отримання ліцензій, в залежності від виду діяльності розглянуто в таб. 2.

Таблиця 2 - Процедури отримання ліцензій

Назва процедури отримання ліцензій	Вид діяльності
за заявницьким принципом	надають для здійснення таких видів діяльності, які не пов'язані з небезпекою та не потребують володіння спеціальними навиками
за дозвільним принципом	поширюється на більшість видів господарської діяльності. Підприємство може отримати ліцензію за умови подання документів, які підтверджують його спроможність провадити певний вид господарської діяльності відповідно до вимог ліцензійних умов
за конкурсом	надають для здійснення таких видів діяльності, які пов'язані з використанням обмежених ресурсів, за умови, що до органу реєстрації надійшло кілька заяв.

Перелік видів господарської діяльності, які підлягають ліцензуванню, визначено Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності".

Сертифікацію та стандартизацію як засоби адміністративного регулювання використовують для забезпечення захисту національного споживача й товаровиробника від неякісної продукції. Обов'язковій сертифікації підлягають як імпортні, так і вітчизняні товари.

До основних факторів формування підприємницького середовища належать:

політика роздержавлення і приватизації;

конкурентна політика;

впровадження інституту банкрутства,

санація підприємств.

Важливим формотворчим фактором становлення підприємницького середовища є конкурентна (антимонопольна) політика держави, яка спрямована на запобігання монопольній діяльності, на її обмеження та припинення, на розвиток цивілізованої конкуренції. Основу конкурентної політики держави становить антимонопольне законодавство, представлене законами України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", "Про захист економічної конкуренції". ЇЇ метою є захист інтересів споживачів і суспільства в цілому від негативних наслідків монопольної діяльності конкретних суб'єктів господарювання. Як засоби антимонопольного регулювання використовують:

обмеження на встановлення вищого рівня цін і тарифів, запровадження граничних нормативів рентабельності;

декларування зміни цін;

установлення стандартів і показників якості для товарів і послуг;

регулювання місткості ринку;

використання державних замовлень і контрактів;

розподіл ринків;

тарифне регулювання імпорту та експорту товарів.

Одним із формотворчих факторів, які сприяє формуванню підприємницького середовища в Україні, є інститут банкрутства - загальний інструмент підприємницької політики, який виявляє неефективну діяльність підприємницьких структур, їхню неспроможність розраховуватися з державою та кредиторами, гарантуючи захист інтересів останніх і розробляючи заходи для запобігання банкрутству.

Основна мета інституту банкрутства - не ліквідація підприємства, а задоволення вимог кредиторів і держави. Тому банкрутство є дієвим засобом державного регулювання, за допомогою якого вирішуються проблеми економічних відносин між різними суб'єктами ринку, формується система захисту державою інтересів кожного та створюється підприємницьке середовище на цивілізованих засадах.

3.2 Державна політика підтримки підприємництва

Державна політика підтримки підприємництва - це сукупність (комплекс) пріоритетних народногосподарських підходів і рішень, які визначають основні напрями і форми правового, економічного та організаційного сприяння розвитку підприємництва з урахуванням інтересів держави та суб'єктів господарювання.

Під державною підтримкою необхідно розуміти, з одного боку, державне регулювання цього сектору економіки, що передбачає насамперед свідоме формування державними структурами правових, економічних та організаційних умов становлення і розвитку підприємництва, а з іншого - створення стимулів, використання матеріальних і фінансових ресурсів, які залучаються у сферу підприємництва на пільгових засадах або безоплатно.

Історичний досвід переконує, що дієвою політика стає тоді, коли ґрунтується на об'єктивно діючій системі економічних законів з урахуванням різних інтересів суспільства і передбачає багатоваріантність і свободу вибору. Складовими державної підтримки та розвитку підприємства є: цілі, основні принципи, напрями, заходи та інструменти здійснення цієї політики.

Основними цілями державної підтримки підприємництва є:

забезпечення зростання внутрішнього валового продукту за рахунок діяльності суб'єктів підприємницької діяльності;

залучення суб'єктів підприємства до розв'язання соціально-економічних проблем на державному і регіональному рівнях;

удосконалення структури суб'єктів підприємництва;

підвищення технологічного рівня виробництва підприємницьких структур;

заохочення розвитку суб'єктів підприємницької діяльності у пріоритетних галузях і на територіях пріоритетного розвитку;

створення нових робочих місць, зменшення безробіття;

сприяння максимальній самореалізації громадян у підприємницькій діяльності;

формування соціального прошарку власників і підприємців.

Реалізація зазначених цілей забезпечується шляхом підтримки суб'єктів підприємництва за такими основними напрямами:

формування нормативно-правової бази;

удосконалення податкової та фінансово-кредитної політики;

забезпечення інформацією;

сприяння впровадженню технологій та інновацій;

стимулювання зовнішньоекономічної діяльності;

підготовка та перепідготовка кадрів.

Основними принципами державної політики підтримки та розвитку суб'єктів підприємництва є:

системність та комплексність механізмів державного регулювання розвитку суб'єктів підприємницької діяльності;

цілеспрямованість та адресність підтримки суб'єктів підприємництва шляхом вибору пріоритетів та концентрації ресурсів для їх реалізації;

рівноправний доступ суб'єктів підприємництва усіх форм власності до матеріально-сировинних, фінансових та інших ресурсів.

Важливою умовою формування і здійснення політики державної підтримки підприємництва є визначення суб'єктів і об'єктів відповідної державної політики. Конструктивною є концепція багатосуб'єктності політики. Суб'єктами, що виробляють державну політику підтримки та розвитку підприємництва, мають бути працівники, зайняті у підприємництві, а також підприємці через їхні громадські об'єднання, профспілки та державні організації. Безальтернативність виконання державою функцій підтримки підприємництва диктує необхідність створення спеціального державного органу, який повинен реалізувати цю функцію.

На сучасному етапі розвитку України суттєвим елементом державної підтримки розвитку підприємницької діяльності, особливо його нормативне-правового забезпечення, має стати дерегулювання, тобто адміністративна реформа. Термін "дерегулювання підприємництва" з'явився в Україні на початку 1998 р. після Указу Президента України "Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності". Така адміністративна реформа являє собою сукупність заходів, спрямованих на зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність, усунення правових, адміністративних, економічних та організаційних перешкод для її розвитку. На практиці це означає:

спрощення порядку створення, реєстрації та ліквідації суб'єктів підприємництва;

скорочення переліку видів підприємницької діяльності, які підлягають ліцензуванню та патентуванню, потребують одержання сертифікатів та будь-яких інших дозволів на здійснення підприємництва;

обмеження кількості перевірок та права контролю за діяльністю суб'єктів підприємництва для зменшення тиску контролюючих органів;

спрощення процедури митного оформлення вантажів у процесі здійснення експортно-імпортних операцій;

забезпечення послідовності та стабільності нормативно-правового регулювання підприємництва.

Інституційні засади державної підтримки підприємництва включають: наявність організаційної структури; наявність ринкової інфраструктури; інформаційно-консультаційне забезпечення підприємництва; кадрове забезпечення; науково-методичне забезпечення; моніторинг державної підтримки. Організаційна структура державної підтримки підприємництва перебуває поки що на стадії формування. Центральним органом, який нині забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері розвитку й підтримки підприємництва, є Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва. Головним завданням цього комітету є формування підприємницької політики, а передусім - узагальнення практики застосування законодавства з питань підприємницької діяльності та її ліцензування, опрацювання пропозицій, спрямованих на його вдосконалення. Також комітет сприяє розвиткові малого підприємництва, системи його консультативної та інформаційної підтримки та готує пропозиції щодо впровадження та вдосконалення механізмів фінансово-кредитної підтримки підприємництва і його зовнішньоекономічної діяльності, координує систему підготовки й перепідготовки кадрів та ін. Вагомий внесок у розроблення законодавчих і нормативних актів регулювання підприємництва здійснюють комісія Верховної Ради України з питань економічної реформи та управління народним господарством, відділ з питань власності й підприємництва Кабінету Міністрів України, управління розвитком недержавного сектору Міністерства економіки України, недержавні об'єднання - спілки, асоціації, навчальні центри тощо.

Розвиток підприємництва потребує створення розвинутої системи інформаційно-консультаційного забезпечення та інфраструктури, що підтримує її діяльність. Основним елементом такої системи має бути мережа регіональних інформаційно-аналітичних центрів, які в майбутньому інтегруються в єдину інформаційну систему. Головними завданнями регіональних інформаційно-аналітичних центрів мають бути:

забезпечення доступу підприємців до інформації (правової, нормативно-довідкової, маркетингової, науково-технологічної, комерційної тощо) у процесі як створення, так і функціонування підприємств;

надання консультаційних послуг з питань стану ринку, кон'юнктурного аналізу, управління підприємством, участі у виставках, підготовки кадрів;

інформування органів державної влади про стан справ у сфері підприємництва та тенденції його розвитку.

З метою створення ефективної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для підприємницької діяльності в межах системи державної підтримки бізнесу здійснюється цілий комплекс заходів: навчання основ теорії та практики підприємництва у сфері державної освіти, включаючи загальноосвітню, професійну, середню спеціальну та вищу освіту; забезпечення перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів через розвинуту мережу центрів перепідготовки; сприяння залученню окремих категорій населення до підприємницької діяльності.

Сприяння розвитку підприємництва в Україні неможливе без його науково-методичного забезпечення, що передбачає: проведення комплексу наукових досліджень, пов'язаних із проблемами розвитку підприємництва, зокрема малого та середнього, визначення найбільш ефективних форм та методів підтримки такого бізнесу; розробку та впровадження нових підходів і методів щодо проведення аналізу та прогнозування розвитку цього сектору економіки; вивчення світового досвіду з питань формування державної політики сприяння розвитку підприємництва. Особливу роль має відіграти запровадження постійного моніторингу державної підтримки підприємництва та механізмів регулювання діяльності у цій сфері, що дасть змогу відстежувати зміни та напрями його розвитку як на державному, так і на регіональному рівнях, а також своєчасно застосовувати важелі державного регулювання з метою поліпшення економічного клімату для здійснення господарської діяльності підприємницьких структур.

Державна підтримка підприємництва крім нормативно-законодавчого та інституціонального сприяння використовує також і функціональні (цільові) форми та методи, які умовно можна поділити на такі складові: матеріально-технічна; науково-технічна (інноваційна) та фінансово-інвестиційна підтримка; податкове регулювання та сприяння самофінансуванню бізнесу; зовнішньоекономічне регулювання та захист національних підприємств; екологічне регулювання бізнесу.

Ситуація в Україні з погляду задоволення потреб та створення умов для розвитку інноваційної складової підприємництва є досить неоднозначною. З одного боку, існує об'єктивна необхідність у створенні, реалізації та масовому поширенні нових технологій, і для цього є певні передумови (науково-технічний потенціал, накопичені розробки, висококваліфікована робоча сила), а з іншого, - діють серйозні гальмівні чинники, зокрема:

брак інноваційного венчурного капіталу;

низький технологічний рівень виробництва, особливо в галузях переробної, легкої, харчової промисловості та у сфері послуг;

брак попиту на нові розробки як наслідок неінновативно орієнтованої та неконкурентно-насиченої економіки.

Ринок інновацій, що лише зароджується в Україні, характеризується скороченням як пропозиції, так і попиту на всі різновиди інноваційних продуктів: винаходи, корисні моделі, промислові зразки, технології, "ноу-хау" тощо. У нашій країні досі не створено реальних діючих механізмів державної підтримки, ухвалені нормативно-правові акти не мають послідовного та комплексного характеру, питання механізму передачі інновацій у сфері підприємництва залишається практично неврегульованим.

Виходячи з вище наведеного, можна сказати ,що воно в Україні має великі резерви і великі перспективи, адже нема іншого способу становлення і зміцнення держави, окрім розвитку ринкової економіки, яка ґрунтується насамперед на підприємницькій діяльності, особистій ініціативі, що й дає кожному можливість самореалізації і самоутвердження.



3.3 Фінансові важелі державної підтримки розвитку підприємницької діяльності

Важливою складовою державного регулювання підприємництва, сприяння розвитку ініціативної, самостійної діяльності виступає використання фінансових важелів впливу на ділову активність бізнесу. До складу фінансових важелів відносяться:

податки;

політика ціноутворення;

бюджетні витрати;

кредитно-грошове регулювання.

Специфікою використання фінансових важелів є непрямий характер впливу. Держава не обмежує свободу вибору підприємця, а намагається його зацікавити до прийняття певних рішень, зорієнтувати прогностичну діяльність. Крім того, фінансова і кредитно-грошова політика держави може бути спрямована на розв'язання соціальних проблем: створення нових робочих місць у підприємницькому секторі, участь підприємців у загальнодержавних та регіональних соціальних програмах.

Основні цілі фінансових важелів:

запобігання зростанню цін;

стримування або стимулювання виробництва певних товарів;

вилучення додаткових коштів для державного бюджету;

запобігання значній диференціації доходів.

Держава зацікавлена в розвиткові підприємницького сектора, особливо тих видів діяльності, в яких є гостра потреба. Це можуть бути ті види підприємництва, завдяки яким досягається розв'язання серйозних проблем економічного і соціального розвитку суспільства - збереження і примноження інтелектуального потенціалу, зайнятість населення, задоволення конкретних потреб у певних видах продукції та послуг.

До складу фінансових важелів регулювання підприємництва відносять:

податкову й фінансово-кредитну політику, в тому числі встановлення ставок податків і відсотків із державних кредитів, податкових пільг;

ціни і правила ціноутворення;

цільові дотації;

валютний курс;

розмір економічних санкцій.

Особливу роль у розвитку підприємництва займає система оподаткування, рівень податків, податкові пільги, форми фінансового сприяння становленню та розвитку підприємництва. Політика щодо оподаткування підприємництва повинна бути такою, щоб підприємцям вистачало власних фінансових ресурсів або недержавних капіталів (використання різноманітних форм взаємофінансування, спільних кас, партнерська допомога підприємців, залучення інвестицій приватних осіб тощо). Система втілює досить складне утворення законодавчих і нормативних актів, які регулюють взаємовідносини між державою і підприємцем.

Система оподаткування будується за принципами обов'язковості; економічної доцільності; соціальної справедливості; поєднання інтересів держави, регіонів, підприємств і громадян.

Реалізація таких принципів забезпечує державі надходження коштів до бюджетів і державних цільових фондів. За таких умов поєднуються інтереси держави і підприємницького сектора. Високі податкові ставки створюють для держави і підприємців ряд проблем (адже вони здатні підірвати зацікавленість підприємців у розвитку своєї справи). Одночасно можлива умова, що при застосуванні більш високих ставок податків держава одержить менше податкових надходжень до бюджету.

Нижча податкова ставка збільшує кількість об'єктів оподаткування, залучаючи дедалі більшу кількість підприємців. І навпаки: зростання податків викликає згортання діяльності у частини підприємців внаслідок збитковості їхньої справи. Податковий тиск змушує підприємця шукати прогалини в податковому законодавстві або використовувати різні схеми ухилення від податків. Це може відбутися шляхом створення фіктивних фірм, свідомого заниження цін та використання товарообмінних операцій, використання фіктивної документації.

З боку держави фінансова підтримка підприємництва в Україні здійснюється здебільшого через такі фонди: Український фонд підтримки підприємництва, Державний інноваційний фонд, Фонд підтримки фермерських (сільських) господарств та ін. Фінансова підтримка в різних її формах має надаватися на засаді селективної структурної і фінансової політики. Перевагу матимуть суб'єкти господарювання, які працюють у пріоритетних напрямах економіки, зайняті випуском експортної або імпортозамінної продукції; агропромислові утворення нового типу; інноваційні підприємства та підприємства, які створюють нові робочі місця. Особливе місце серед фінансових важелів належить державному кредитуванню підприємництва, що має цільовий та пільговий характер. Насамперед державний кредит надається на конкретні цілі, визначені в державних економічних програмах, і є значно вигіднішим порівняно з приватними кредитами для підприємницьких структур і за величиною відсоткової ставки, і за вимогами щодо забезпечення кредитів, і за термінами та порядком їх здійснення. Водночас існує ще одна форма державної підтримки - надання гарантій. Деякі державні органи стають гарантами приватних фірм, тобто ручаються за них на певну суму коштів, на яку, відповідно, фірми й можуть отримати кредит у комерційних банках.

Для стимулювання підприємництва в Україні необхідно внести суттєві зміни в порядок надання державних кредитів та гарантій, розширити форми кредитування, забезпечити їх доступність. Відтак основними заходами держави у сфері фінансово-кредитної підтримки мають стати:

надання допомоги підприємцям у формі стартового капіталу;

лібералізація процедур надання позик;

стимулювання комерційних банків, інших кредитних установ і організацій щодо фінансування підприємництва;

запровадження системи гарантованих цільових позик під підприємницькі проекти.

Позики можуть видавати місцеві комерційні банки під гарантію існуючих і створюваних фондів підтримки бізнесу.

У світовій практиці державного кредитування підприємництва використовуються такі основні форми позик:

позики, що повертаються у разі успіху і надаються як допомога на впровадження інновацій;

пільгові позики, коли держава як активний посередник між підприємством та фінансовою установою бере на себе значну частину виплати відсотків, полегшуючи цим для підприємств умови отримання банківських кредитів;

позики, що видаються на створення підприємства або на започаткування бізнесу, фізичним та юридичним особам, котрі вперше розпочинають підприємницьку діяльність;

позики цільового спрямування на виконання підприємницьких проектів;

позики на закупівлю необхідного обладнання та устаткування;

позики лізингового характеру тощо.

Головними джерелами зміцнення фінансової бази державної підтримки підприємництва можуть бути:

цільових коштів із бюджетів відповідного рівня (не менше 5 % дохідної частини відповідного бюджету);

фінансової діяльності регіональних фондів підтримки підприємництва, зокрема малого (доходи від надання кредитів, а також доходи від випуску та розміщення цінних паперів, у тому числі регіональних позик);

пайової участі державних органів фінансової підтримки підприємництва у фінансуванні регіональних програм та інвестиційних проектів;

іноземної допомоги, яка може здійснюватися у різних формах.

Фінансово-інвестиційна підтримка розвитку підприємництва здійснюється за рахунок:

застосування дотацій, субсидій, субвенцій;

державні й місцеві замовлення;

надання позик і гарантій державними та регіональними органами;

сприяння розвитку фінансово-промислових груп;

фінансова підтримка загальнодержавних фондів та регіональних фінансових інститутів.

Важливою умовою для розвитку підприємництва в Україні є використання зарубіжного досвіду.



Висновки

Особлива увага з боку держави приділяється вдосконаленню механізму фінансової підтримки підприємництва (зокрема, наданню державних гарантій, запровадженню системи пільгового кредитування та спрощеної системи оподаткування і т. ін.), що може бути ефективним за умови більш широкого використання недержавних джерел фінансування.

Розробка механізму ефективної фінансової підтримки розвитку підприємництва потребує особливої уваги. Серед основних чинників, що перешкоджають розгортанню малого та середнього підприємництва в Україні, зазначимо:

надмірний податковий тиск;

слабка стартова матеріально-технічна база;

низька продуктивність праці;

відсутність досвіду і знань у тих, хто розпочинає власний бізнес;

нерозвинутість інфраструктури, необхідної для підтримки та розвитку малого підприємництва;

недостатній рівень по інформованості суб'єктів малого підприємництва щодо потенційних партнерів і конкурентів тощо.

Аналіз світового досвіду свідчить, що в загальних обсягах фінансування малих та середніх підприємств протягом останніх сорока років переважають кредити, що надаються небанківськими установами - кредитними спілками, кредитними кооперативами, товариствами взаємного кредитування та взаємного страхування тощо.

Згадуючи вищесказане дозволяє заключити, що основними напрямами підвищення ефективності функціонування підприємницької діяльності можуть бути:

підвищення якості управління через забезпечення реалізації відповідного законодавства на місцевому рівні при його стабільності протягом 3-5 років;

спрямування зусиль держави на удосконалення чинного законодавства щодо розвитку підприємництва;

зменшення рівня прямої фінансової підтримки підприємництва з боку уряду. Від загального фінансування підприємницької діяльності лише частина його має покриватися державою. З метою підвищення ефективного розподілу фінансових ресурсів фонди підтримки підприємництва повинні бути відокремлені від уряду, що дозволить попереджувати корупцію;

збереження спрощеної системи оподаткування для суб'єктів малого підприємництва та встановлення лише двох видів ставок податку для дрібних торгівців і решти малих підприємств, а також подальшого спрощення податкового обліку.

Вказане вище буде сприяти підвищенню ефективності діяльності малих підприємств. Мале підприємництво характеризується відсутністю достатніх фінансових ресурсів, чому сприяє ціла низка причин: недостатній рівень отримуваного прибутку, відсутність знань та вмінь проводити амортизаційні відрахування, недостатній рівень власних заощаджень та сформованих фондів. Все це зумовлює необхідність розвитку широкої мережі фінансово-кредитної підтримки малого підприємництва. Не кожне мале підприємство спроможне сплачувати досить високі процентні ставки. Комерційні банки, у свою чергу, не поспішають розвивати відносини з малими підприємствами через підвищений ризик неповернення кредитів.

Серйозним бар'єром на шляху ефективної взаємодії банківської системи з підприємницькими структурами є домінування короткотермінових кредитів, адже термін їх повернення здебільшого становить один рік. Такі стислі строки повернення кредиту гальмують перспективні інвестиції в малий бізнес.

Україна як самостійна, незалежна держава гарантує нині всім підприємцям (незалежно від вибраних ними організаційних форм підприємницької діяльності) рівні права і створює однакові можливості для функціонування, доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів за умови виконання робіт і поставок для державних потреб.

Державна підтримка бізнесу здійснюється на основі Закону України «Про підприємництво», в якому зазначається, що з метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва держава: надає земельні ділянки, передає підприємцю державне майно (виробничі та нежилі приміщення, законсервовані й недобудовані об'єкти та споруди, невикористовуване устаткування), необхідні для здійснення підприємницької діяльності.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про підприємництво», сприяє організації матеріально-технічного забезпечення та інформаційного обслуговування підприємців, підготовці і перепідготовці кадрів; здійснює первісне облаштування неосвоєних територій об'єктами виробничої і соціальної інфраструктури з продажем або передачею їх у кредит підприємцям; стимулює за допомогою економічних важелів (цільових субсидій, податкових пільг тощо) модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння нових видів продукції та послуг; надає підприємцям цільові кредити; подає підприємцям інші види допомоги.

Держава законодавчо забезпечує свободу конкуренції між підприємцями, захищає споживачів від проявів несумлінної конкуренції та монополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності. Органи державного управління будують свої відносини з підприємцями, використовуючи: податкову та фінансово-кредитну політику, включаючи встановлення ставок податків і процентів по державних кредитах; податкових пільг; цін і правил ціноутворення; цільових дотацій; валютного курсу; розмірів економічних санкцій; державне майно і систему резервів, ліцензії, концесії, лізинг, соціальні, екологічні та інші норми і нормативи; науково-технічні, економічні та соціальні та регіональні програми; договори на виконання робіт і поставок для державних потреб.



Список використаних джерел

1. Базилюк А.В., Коваленко С.О. Тіньова економіка в Україні / Науково-дослідний ін-т Мінекономіки України. - К., 1998. - 205 с.

2. Ватаманюк З., Панчишин С., Бандера В., Буняк В., Ватаманюк О. Економіка України. Десять років реформ / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка / Зіновій Ватаманюк (ред.), Степан Панчишин (ред.). - Л.: ЛНУ ім. І.Франка, 2001. - 496 с.

3. Геєць В.М., Александрова В.П., Барановський О.І., Близнюк В.В., Богдан І.В. Економіка України: підсумки перетворень та перспективи зростання / Інститут економічного прогнозування НАН України / В.М. Геєць (ред.)-К.: Форт, 2000. - 422 с.

4. Заблоцький Б.Ф., Кокошко М.Ф., Смовженко Т.С. Економіка України: Національна економіка України: Підручник для студ. екон. спец. вузів / Національний банк України; Львівська комерційна академія. - Львів, 1997. ---579 с.

5. Злупко С.М. Економічна історія України: Метод. матеріали для викладачів і студ. ун- ту / Львівський держ. ун-т ім. І.Франка. - Львів, 1996. - 405 с.

6. Кісь Я.І., Педич В.П., Шокалюк О.І. Історія України: Курс лекцій (у запитаннях і відповідях) / Інститут менеджменту та економіки. - Івано-Франківськ, 2002. - 316 с.

7. В. Г. Федоренка , Основи менеджменту: / За науковою ред. проф. В. Г. Федоренка - К.: Алерта, 2007. - 420 с.

8. Гой І. В. Підприємництво /навч. посіб. / І. В. Гой, Т. П. Смелянська К. : "Центр учбової літератури", 2013

9. О. М. Скібіцький, В.В. Матвеев, Л.І. Скібіцька, Організація бізнесу. Менеджмент підприємницької діяльності. Навч. посібник. - К.: Кондор, 2011.

10. А.Ф. Мельник, Національна економіка : навч. посіб. / А.Ф. Мельник, А.Ю. Васіна, Т.Л. Желюк, Т.М. Попович ; за ред. А.Ф. Мельник. - К.: Знання, 2011. - 463 с.

11. Гриньова В.М., Новікова М.М., Державне регулювання економіки: Підручник. - К.: Знання, 2008. - 398 с. - (Вища освіта XXI століття).

12. Варналій З.С., Сизоненко В. О.,Основи підприємницької діяльності: Підруч. для учнів 10-11 кл. загальноосвіт. шк., ліцеїв та гімназій / 3. С. Варналій, В. О. Сизоненко.- К.: Знання України, 2004.- 404 с.

13. С. М. Чистов , Державне регулювання економіки: Навч. посібник / С. М. Чистов, А. Є. Никифоров, Т. Ф. Куценко та ін.- К.: КНЕУ, 2000. - 316 с.

14. Стеченко Д.М., Державне регулювання економіки: Навч.посібник. - К.:МАУП,2000.-176с.

15. Стельмащук А.М., Державне регулювання економіки. Навчальний посібник. - Тернопіль: Астон, 2001. -362с.

16. Смовженко Т.С., Державна політика сприяння розвиткові підприємництва: Монографія / Інститут регіональних досліджень НАН України. - Львів: Вид-во ЛБІ НБУ, 2001.

17. Ю.В.Ніколенко , Основи економ. теорії: Підручних у 2-х кн.. Кн..2:/ Ю.В.Ніколенко та ін.; - 2-ге вид. Перероб. і доп. - К.: Либідь, 1998.-272с.

18. І.Михасюк, А.Мельник,М.Крупка, З.Залога. Державне регулювання економіки. - ЛНУ ім.Франка, Львів: “Українські технології”, 1999. - 640с.

Размещено на Allbest.ru

...