Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

СУДОВИЙ РОЗГЛЯД СПРАВ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРОСТУПКИ

12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Короєд Сергій Олександрович

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному університеті внутрішніх справ, МВС України.

Науковий керівник кандидат юридичних наук, доцент Лошицький Михайло Васильович, Київський національний університет внутрішніх справ, заступник начальника кафедри адміністративної діяльності.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Пєтков Сергій Валерійович, Класичний приватний університет, проректор з міжнародних зв'язків;

кандидат юридичних наук, доцент Кузніченко Сергій Олександрович, Кримський юридичний інститут Одеського державного університету внутрішніх справ, заступник начальника інституту з наукової роботи.

Захист відбудеться 18 червня 2009 року о 1400 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.03 в Київському національному університеті внутрішніх справ (03035, Київ-35, пл. Солом'янська, 1)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ за адресою: 03035, м. Київ-35, пл. Солом'янська, 1

Автореферат розісланий «____» травня 2009 року.

В. о. вченого секретаря спеціалізованої вченої ради А. В. Савченко.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Реформа правової системи в Україні, яка має на меті створення правової держави, поставила перед вченими-юристами серйозні теоретичні проблеми. Однією з таких проблем, яка потребує наукового вирішення, є проблема вдосконалення законодавчого регулювання питань розгляду справ про адміністративні проступки (правопорушення). Тривала правозастосовча практика, пов'язана з притягненням громадян до адміністративної відповідальності виявила переваги і недоліки Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) в частині тих його норм, які визначають порядок провадження у справах про адміністративні проступки, його стадій, і зокрема безпосередній розгляд справ. Усунення цих недоліків сприятиме вдосконаленню механізмів забезпечення законності в діяльності органів адміністративно-деліктної юрисдикції, в системі яких особливе місце займають суди, та посиленню правової захищеності громадян.

Питання розгляду судами справ про адміністративні правопорушення не є новим для юридичної науки, оскільки пов'язане із науковими дискусіями щодо можливості віднесення такої діяльності до правосуддя і виділення у зв'язку з цим особливостей розгляду судами зазначених справ, та тією чи іншою мірою знайшло своє вираження в працях таких науковців, як: В.Б. Авер'янов, А.Б. Агапов, О.П. Альохін, Л.С. Анохіна, О.М. Бандурка, Д.М. Бахрах, Ю.П. Битяк, І.Л. Бородін, Ю.А. Ведєрніков, І.А. Галаган, Є.С. Герасименко, І.П. Голосніченко, С.Т. Гончарук, Є.В. Додін, В.В. Зуй, Д.П. Калаянов, Р.А. Калюжний, Л.В. Коваль, Ю.М. Козлов, Т.О. Коломоєць, В.К. Колпаков, А.Т. Комзюк, О.В. Кузьменко, С.О. Кузніченко, М.В. Лошицький, Д.М. Лук'янець, О.Є. Луньов, О.І. Миколенко, В.І. Олефір, О.І. Остапенко, Ю.С. Педько, В.Г. Перепелюк, С.В. Пєтков, Л.Л. Попов, Н.Г. Салищева, М.Р. Сиротяк, В.М. Скавронік, В.Д. Сорокін, Ю.М. Старилов, М.С. Студенікіна, М.М. Тищенко, Ф.Д. Фіночко, Н.В. Хорощак, О.В. Чекаліна, О.П. Шергін, В.К. Шкарупа та інші, праці яких і стали науковим підґрунтям дисертаційного дослідження.

Проте, вчені-адміністративісти досліджували зазначене недостатньо і лише в аспекті адміністративно-юрисдикційної діяльності або органів адміністративно-деліктної юрисдикції, тобто фрагментарно. З огляду на це, до сьогодні не розкрито поняття та ознаки судового розгляду справ про адміністративні проступки як здійснюваної в процесуальній формі адміністративно-деліктної діяльності судів та повно не охарактеризовано статус суду як органу правосуддя серед інших органів адміністративно-деліктної юрисдикції, а також не досліджено матеріально-правові та процесуальні особливості судового розгляду таких справ, в яких адміністративні протоколи до судів надходять від органів внутрішніх справ. Тому законодавче регулювання процесуального порядку притягнення до адміністративної відповідальності судами має ґрунтуватися на глибокому науковому аналізі цього питання. Наведені вище обставини обумовили вибір теми дисертаційного дослідження, визначають її актуальність та науково-практичну значущість.

Теоретичну базу для цього дослідження, крім праць вищезазначених авторів, склали також праці таких вчених-юристів, як: С.С. Алексєєв, В.М. Горшеньов, Є.Г. Лук'янова, Д.Д. Луспеник, А.В. Малько, Е.М. Мурад'ян, Н.О. Рассахатська, В.О. Рязановський, О.І. Харитонова, С.А. Шатов та інші.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Київського національного університету внутрішніх справ (протокол № 3 від 27.03.2007), розглянута та схвалена відділенням державно-правових наук і міжнародного права Академії правових наук України (2007 рік, № 419). Робота виконана відповідно до пункту 75 Плану науково-дослідних та науково-конструкторських робіт Київського національного університету внутрішніх справ. Її проблематика має безпосереднє відношення до Концепції адміністративної реформи в Україні, запровадженої Указом Президента України № 810 від 22.07.1998).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є визначення правової природи судового розгляду справ про адміністративні проступки як форми реалізації адміністративно-деліктних повноважень судів під час здійснення ними правосуддя в таких справах, етапів судового розгляду, матеріально-правових і процесуальних особливостей розгляду судами цих справ та науково-обґрунтоване вироблення на цій основі пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення національного адміністративно-деліктного законодавства та практики його застосування, яке має забезпечити належне регулювання адміністративно-деліктної діяльності судів в Україні.

Для досягнення поставленої мети були визначені такі основні завдання:

- розкрити сутність юридичного процесу як форми діяльності та місце судового розгляду в ньому, визначити правову природу адміністративного процесу та адміністративно-юрисдикційного провадження, дослідити правову природу провадження у справах про адміністративні проступки, визначити поняття, сутність і властивості судового розгляду зазначених справ;

- визначити місце суду як органу правосуддя серед інших органів адміністративно-деліктної юрисдикції з огляду на його статус і компетенцію та виявити подальші тенденції розвитку адміністративно-деліктних повноважень судів;

- дослідити особливості підготовки судом справ про адміністративні проступки до розгляду, виявити обставини, існування яких робить неможливим закінчення підготовки справ до розгляду та запропонувати шляхи вирішення цих проблем;

- розглянути зміст етапу безпосереднього розгляду судом справи по суті та виробити рекомендації щодо його удосконалення;

- з'ясувати особливості винесення судами конкретних видів постанов за результатами розгляду справ про адміністративні правопорушення по суті;

- розглянути порядок доведення постанов до відома заінтересованих осіб, а також внесення пропозицій щодо усунення причин вчинення правопорушень;

- дослідити правову природу судової адміністративно-деліктної практики та суддівського розсуду в аспекті можливості їх впливу на результати вирішення справ про адміністративні проступки;

- охарактеризувати такі заходи забезпечення судового розгляду справ про адміністративні проступки, як привід порушника до суду та вилучення посвідчення водія до розгляду справи судом в аспекті ефективності їх застосування;

- з'ясувати особливості законодавчого регулювання та недоліки судової практики накладення таких адміністративних стягнень, як арешт і конфіскація, а також застосування усного зауваження та запропонувати шляхи їх виправлення.

Об'єкт дослідження - суспільні відносини, що складаються в процесі судового розгляду справ про адміністративні правопорушення.

Предмет дослідження - судовий розгляд справ про адміністративні проступки.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сучасна теорія наукового пізнання соціально-правових явищ, яка передбачає комплексне застосування ряду загальнонаукових і приватноправових методів, вибір яких обумовлено особливостями об'єкта, предмета, мети і завдань дисертаційного дослідження. При дослідженні питання правової природи судового розгляду справ про адміністративні проступки дисертант спирався на діалектичний метод, що виявилося, зокрема, у широкому використанні окремих парних категорій діалектики (форма і зміст, суть і явище, структура та елемент, причина і наслідок тощо) при дослідженні судового розгляду справ про адміністративні проступки, яке входить до структури адміністративно-деліктного провадження та є формою реалізації адміністративно-деліктних повноважень судів (підрозділ 1.1). Використання формально-логічного методу дозволило провести логічний і мовний аналіз правових норм, зокрема КУпАП та його проекту стосовно судового провадження у справах про адміністративні правопорушення (розділи 1, 2, 3). На основі поєднання формально-логічного методу та методу моделювання дисертантом сформульовані конкретні пропозиції щодо вдосконалення норм законодавства, яке регулює адміністративно-деліктну діяльність судів (розділи 2, 3). Також дисертантом був використаний порівняльний метод, за допомогою якого, по-перше, були виявлені погляди на адміністративну юрисдикцію та місце суду в ній в адміністративно-правовій доктрині зарубіжних країн (підрозділ 1.2), по-друге, порівнювалися норми чинного КУпАП із його проектом, а також з нормами законодавства про адміністративні правопорушення Російської Федерації (розділ 2), а по-третє, порівнювалися закономірності при здійсненні адміністративно-деліктної діяльності судів та інших юрисдикційних органів (підрозділ 1.2). Історико-правовий метод застосовувався переважно для з'ясування генезису виникнення та розвитку адміністративно-деліктних повноважень судів, що дозволило визначити перспективні напрями розвитку адміністративно-деліктної діяльності судів в майбутньому (підрозділ 1.2). Дисертантом використовувався також системний підхід і системно-структурний метод, за допомогою яких судовий розгляд справ про адміністративні правопорушення був досліджений, з одного боку, як стадія провадження у справах про адміністративні правопорушення, а з іншого боку, з точки зору його структури, яка складається з чотирьох взаємозалежних етапів (підрозділ 1.1, розділ 2). Крім того, були використані метод аналізу судової практики (розділи 2, 3) та метод анкетування (розділи 1, 2, 3).

Емпіричну базу дослідження склали матеріали 210 справ про адміністративні правопорушення та 347 постанов Голови Верховного Суду України за результатами перегляду справ про адміністративні правопорушення, більшість з яких надходили на розгляд до судів від органів внутрішніх справ. Також здобувачем було проведено анкетування серед 372 осіб (63 особи є працівниками суду, 251 особа - органів внутрішніх справ і 58 осіб надають правову допомогу) з метою вироблення рекомендацій щодо удосконалення законодавства про адміністративні правопорушення в межах предмету дисертаційного дослідження та визначення обґрунтованості сформульованих в роботі висновків. Також був використаний власний досвід роботи помічником судді місцевого загального суду.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що ця робота є одним із перших в Україні комплексних досліджень сучасного стану наукових поглядів та норм законодавства на правову природу судового розгляду справ про адміністративні проступки як форми здійснення правосуддя в таких справах та особливості статусу суду як органу правосуддя в адміністративно-деліктному провадженні, а також матеріально-правових і процесуальних особливостей розгляду справ про адміністративні проступки судами.

Основними результатами дисертаційного дослідження є низка положень, які характеризуються науковою новизною:

вперше:

- судовий розгляд справ про адміністративні проступки було визначено як судове адміністративно-деліктне провадження, яке є формою реалізації адміністративно-деліктних повноважень судів під час здійснення ними правосуддя в таких справах та формою вирішення адміністративно-конфліктної ситуації, яка виникла внаслідок вчинення адміністративного правопорушення або ж необґрунтованого складення протоколу про його вчинення щодо невинної особи і розв'язати (вирішити) яку покликаний саме суд під час розгляду цієї справи по суті;

- визначено, що при розгляді справ про адміністративні проступки суд виконує, поряд із правоохоронною (юрисдикційною), також й правозахисну функцію, отже, є одночасно органом адміністративно-деліктної юстиції;

- обґрунтовано недоцільність запровадження апеляційного оскарження постанов судів у справах про адміністративні проступки та доведено доцільність залишити раніше діючий порядок їх перегляду;

- доведено, що при винесенні постанови про накладення адміністративного стягнення суд фактично забезпечує інтереси потерпілої особи або публічні інтереси суспільства і держави, а при закритті провадження у справі через відсутність події чи складу адміністративного проступку суд фактично здійснює захист прав особи, щодо якої було необґрунтовано складено протокол про адміністративне правопорушення. Вперше введено поняття судовий адміністративно-деліктний механізм захисту прав потерпілого чи особи, щодо якої було необґрунтовано складено протокол про адміністративне правопорушення або публічних інтересів;

- запропоновано на законодавчому рівні закріпити положення про судовий контроль за застосуванням таких заходів забезпечення провадження, як адміністративне затримання, особистий огляд, огляд речей, вилучення речей та документів, зокрема посвідчення водія, таким чином, щоб цей контроль мав місце не в порядку адміністративного судочинства, а в межах провадження у справах про адміністративні проступки в порядку КУпАП у разі розгляду такої справи судом;

удосконалено:

- положення про статус суду як органу адміністративно-деліктної юстиції (правосуддя) при розгляді ним справ про адміністративні правопорушення та з'ясування його місця серед інших органів адміністративно-деліктної юрисдикції;

- шляхи розв'язання проблем, існування яких робить неможливим проведення підготовки справи про адміністративне правопорушення до судового розгляду (непідвідомчість, неправильне оформлення матеріалів справи, неможливість повідомлення порушника, необхідність витребування доказів тощо);

- порядок з'ясування можливих підстав для повернення матеріалів справи для належного оформлення та витребування додаткових доказів;

- практичні рекомендації щодо розгляду справи у відсутність правопорушника;

- практичні рекомендації щодо застосування адміністративного арешту, конфіскації, вилучення контрафактної продукції, а також усного зауваження;

дістали подальшого розвитку:

- дослідження правової природи провадження у справах про адміністративні правопорушення та його ознак як виду адміністративно-юрисдикційної діяльності;

- вчення про принцип змагальності та його застосування в судовому адміністративно-деліктному провадженні;

- положення про те, що розгляд судами справ про адміністративні проступки є своєрідною і дієвою формою судового контролю за діяльністю органів (посадових осіб), уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення;

- дослідження проблем щодо закінчення строків накладення адміністративного стягнення та уникнення правопорушником на цій підставі відповідальності;

- положення про вплив судової адміністративно-деліктної практики та суддівського розсуду як вихідних правових засад на результати вирішення справ;

- проблемні питання застосування таких заходів забезпечення розгляду справ, як привід порушника до суду і тимчасове вилучення посвідчення водія.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони використовуються:

- у законотворчій діяльності - для вдосконалення законодавства про адміністративні правопорушення, зокрема процесуальних норм КУпАП, які регулюють порядок розгляду і вирішення справ про адміністративні проступки, а також проекту КУпАП (довідка Інституту законодавства Верховної Ради України про реалізацію наукових досліджень від 17.11.2008);

- у правозастосовчій діяльності - для узагальнення та вдосконалення судової адміністративно-деліктної практики, досягнення однакового застосування адміністративно-деліктного законодавства, а також забезпечення повного виконання завдань провадження у справах про адміністративні правопорушення (лист Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності від 23.07.2008);

- у навчальному процесі - при підготовці підручників, навчально-методичних матеріалів із адміністративного права і процесу, а також науково-практичних посібників із рекомендаціями щодо застосування процесуальних норм КУпАП як в адміністративній діяльності органів внутрішніх справ, так й юрисдикційній діяльності судів (акт впровадження результатів дослідження в навчальний процес КНУВС від 20.01.2009).

Особистий внесок здобувача. Наукові положення, розробки, висновки та рекомендації, які виносяться на захист, одержані дисертантом самостійно. У співавторстві опубліковано одну статтю, авторська участь здобувача становить 50 % і стосується обґрунтування особливостей взаємодії працівників ДАІ та суддів під час розгляду ними адміністративних справ про порушення правил дорожнього руху.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися і були схвалені на засіданнях кафедри адміністративної діяльності Київського національного університету внутрішніх справ. Результати дисертаційного дослідження доповідалися на: науково-практичній конференції «Адміністративне право і процес: шляхи вдосконалення законодавства і практики» (м. Київ, 22.12.2006); міжнародній науково-практичній інтернет-конференції «Становлення сучасної юридичної науки» (м. Тернопіль, 29.04.2008); міжнародній науково-практичній інтернет-конференції «Актуальні питання юридичної науки» (м. Тернопіль, 30.09.2008); міжнародній науково-практичній інтернет-конференції «Сучасна юридична наукова думка» (м. Тернопіль, 09.12.2008).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено у чотирнадцяти наукових публікаціях, десять з яких містяться у фахових виданнях, затверджених ВАК України, та чотирьох матеріалах конференцій.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що включають дев'ять підрозділів, висновків, семи додатків, списку використаних джерел (307 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 277 сторінки, з них загальний обсяг тексту - 217 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, її зв'язок з науковими програмами, планами, темами, визначено об'єкт і предмет, мету і завдання дослідження, його методологічну основу, теоретичну та емпіричну базу, окреслено наукову новизну та основні положення, що виносяться на захист, визначено практичне значення отриманих результатів та форми їх апробації.

Розділ 1 «Правова природа судового розгляду справ про адміністративні проступки» складається з двох підрозділів, в яких досліджено сутність судового розгляду справ про адміністративні правопорушення та визначено статус суду як органу правосуддя в системі органів адміністративно-деліктної юрисдикції.

У підрозділі 1.1. «Поняття, сутність та властивості судового розгляду справ про адміністративні проступки» на основі аналізу наукової літератури досліджено сутність юридичного процесу як форми діяльності та місце судового розгляду в ньому, досліджено правову природу провадження у справах про адміністративні проступки, визначено поняття і сутність судового розгляду зазначених справ.

Аналіз рис адміністративно-деліктного провадження дозволив здобувачу визначити, що провадження у справах про адміністративні проступки є одним із конкретних видів адміністративно-юрисдикційної діяльності процесуального характеру, яке здійснюється як в позасудовому, так і судовому порядку. Будучи складовою частиною провадження у справах про адміністративні проступки судовий розгляд цих справ є відносно самостійним процесуальним явищем, існування якого обумовлено специфічним суб'єктом - судом, який здійснює правосуддя (а не управлінську діяльність) в зазначених справах, а також особливим порядком їх розгляду і вирішення у порівнянні з іншими юрисдикційними органами.

Предметом і змістом адміністративно-деліктної діяльності судів, а також формою реалізації їх адміністративно-деліктних повноважень є здійснюваний ними розгляд і вирішення визначених законом справ про адміністративні проступки. Внутрішньою стороною цього судового розгляду є безпосередньо процесуальна адміністративно-деліктна діяльність суду, а зовнішньою стороною виступає її процесуальна форма.

З урахуванням проведеного дослідження зроблено висновок, що встановлений законом порядок розгляду і вирішення судом справ про адміністративні проступки є формою здійснення правосуддя (судочинства) у справах про адміністративні правопорушення і становить адміністративно-деліктний судовий процес.

У підрозділі 1.2. «Місце суду у системі органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні проступки» досліджується місце суду як органу правосуддя серед інших органів адміністративно-деліктної юрисдикції з огляду на його статус як органу судової влади, а також виняткову компетенцію щодо застосування певних видів адміністративних стягнень.

Визначення місця суду серед інших органів адміністративно-деліктної юрисдикції та віднесення цієї діяльності не до управлінської, а до правосуддя проводилося дисертантом через з'ясування співвідношення понять «адміністративна юрисдикція» і «адміністративна юстиція» з огляду на суб'єктів, які здійснюють цю діяльність. Остання є вищою формою здійснення судами адміністративно-деліктної юрисдикції та реалізується у вигляді правосуддя в цих справах.

Належність адміністративно-юрисдикційних відносин до правоохоронних, а адміністративної юстиції - до правозахисної діяльності, на думку дисертанта, ще не означає той факт, що при розгляді судом справ про адміністративні проступки, де суд виступає органом адміністративно-деліктної юрисдикції, він не здійснює правозахисну діяльність і не є одночасно органом адміністративно-деліктної юстиції.

Із аналізу досліджених наукових поглядів визначено, що за своєю правовою природою суд, розглядаючи справи про адміністративні проступки є адміністративно-юрисдикційним органом (органом адміністративно-деліктної юрисдикції) і одночасно органом адміністративно-деліктної юстиції (правосуддя). Такий висновок повністю відповідає місцю суду в системі органів влади і його винятковій компетенції щодо розгляду визначених законом справ про адміністративні проступки. Таким чином повністю заперечується здійснення судами управлінської діяльності під час розгляду ними зазначених справ.

Підвищення значення суду в правовій державі має призвести до часткового позбавлення органів державного управління адміністративно-деліктних повноважень, а тому суд повинен стати основним (але не єдиним) адміністративно-юрисдикційним органом, який розглядатиме справи про адміністративні проступки. При цьому суд обов'язково має розглядати всі «спірні» справи, а «безспірні» проступки можуть залишитися в компетенції інших юрисдикційних органів. Проте виключні повноваження щодо застосування певних видів адміністративних стягнень все рівно мають залишитися за судом. Цю пропозицію також підтримують 54 % опитаних за результатами анкетування.

Розділ 2 «Етапи судового розгляду як однієї зі стадій провадження у справах про адміністративні проступки» об'єднує в собі чотири підрозділи, в яких на основі вивчення юридичної літератури, адміністративно-деліктного законодавства та судової практики комплексно досліджуються процесуальні питання з моменту надходження матеріалів справи на розгляд до суду і закінчуючи винесенням постанови та доведенням її до відома заінтересованих осіб.

У підрозділі 2.1. «Надходження та підготовка справ про адміністративні проступки до судового розгляду» досліджено особливості підготовки справ про адміністративні правопорушення до судового розгляду, виявлені обставини, існування яких робить неможливим закінчення підготовки справ до розгляду та запропоновано шляхи вирішення цих проблем.

Вивчення юридичної літератури і аналіз відповідних норм КУпАП дозволило з'ясувати, що на етапі підготовки справи про адміністративне правопорушення до судового розгляду суддя має перевірити підвідомчість і підсудність справи конкретному суду, ретельно вивчити всі обставини і матеріали справи, яка надійшла на розгляд, перевірити правильність оформлення протоколу та інших матеріалів, попередньо дати оцінку повноті та достовірності наданих матеріалів, за необхідності вжити заходи для їх додаткової перевірки.

Проте статтею 278 КУпАП, що присвячена цим питанням, не врегульовано розв'язання обставин, виникнення або існування яких робить неможливим закінчення проведення підготовки справи до судового розгляду. Тому на основі проведеного дослідження здобувачем було запропоновано шляхи їх вирішення.

Так, зокрема, якщо з'ясується, що суд, який отримав матеріали конкретної справи не має права її розглядати з мотивів непідвідомчості чи непідсудності, тоді він має вирішити питання про направлення матеріалів за підсудністю іншому суду або ж за підвідомчістю іншому органу адміністративно-деліктної юрисдикції шляхом винесення відповідної постанови; у разі недотримання вимог щодо оформлення протоколу та інших матеріалів чи неправильної юридичної кваліфікації дій винного, що перешкоджає або робить неможливим об'єктивний розгляд справи, суд повертає постановою ці матеріали органу (посадовій особі), які склали протокол для належного оформлення чи перекваліфікації дій порушника з метою дотримання процесуальної форми та забезпечення повного з'ясування всіх обставин справи. Результати анкетування (60 % опитаних) також засвідчили правильність цієї позиції.

При цьому зроблено висновок, що повернення судом матеріалів справи для належного оформлення чи перекваліфікації дій порушника фактично є засобом забезпечення законності під час провадження у справах про адміністративні правопорушення до етапу розгляду справи по суті і полягає в тому, щоб не допустити будь-які відхилення від вимог закону в діяльності посадових осіб під час складення ними адміністративних протоколів, а також своєчасно виявити порушення закону при складенні протоколів та вжити заходів щодо їх усунення.

На підготовчому етапі також виникає питання про можливість розгляду справи у відсутність порушника, якого не було доставлено до суду та не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи про адміністративне правопорушення з різних причин. В дисертації здобувачем було обґрунтовано можливість розгляду справи в такому випадку, за що також висловилися 49 % опитаних за результатами анкетування.

Одними з процесуальних дій на цьому етапі також є вирішення питання про витребування необхідних додаткових доказів (документів). У зв'язку з цим на практиці постає питання про можливість направлення справи на додаткову перевірку (додатковий збір доказів) через недостатність в справі доказів (матеріалів). Досліджені підстави для повернення матеріалів справи для належного оформлення (дооформлення) та обставини, пов'язані із необхідністю витребування додаткових матеріалів дають підстави дисертанту для висновку, що необхідність в дослідженні додаткових матеріалів може бути лише підставою для витребування додаткових документів (доказів), а не повернення справи на дооформлення.

У підрозділі 2.2. «Розгляд по суті» розглянуто зміст етапу безпосереднього розгляду судом справи про адміністративне правопорушення по суті та вироблено рекомендації щодо його удосконалення.

Дисертант зазначає, що розгляд справи по суті (безпосередній розгляд) розпочинається саме з оголошення протоколу про адміністративне правопорушення (а не з відкриття судового засідання), оскільки суд переходить до безпосереднього розгляду справи по суті лише після відсутності для цього перешкод, які прямо випливають з попереднього етапу підготовки справи до розгляду.

Здобувач не погоджується із твердженнями науковців про те, що КУпАП не містить вичерпних процесуальних правил, на основі яких можливий повний розгляд справи, та на основі аналізу норм КУпАП і роз'яснень Верховного Суду робить висновок, що судовий розгляд зазначених справ законом врегульовано чітко і без формальностей, що забезпечує достатню процесуальну форму.

Головна мета в діяльності судів на цьому етапі - встановлення фактичних обставин справи і юридична оцінка дій правопорушника в результаті розгляду справи по суті, і, таким чином, реалізація принципу невідворотності відповідальності та виконання попереджувально-профілактичної функції.

На практиці може виникнути ситуація, коли порушник відмовиться давати пояснення. В цьому випадку, враховуючи встановлені статтями 62 і 63 Конституції України презумпцію невинуватості та право на відмову від дачі пояснень, суд зобов'язаний роз'яснити це порушнику та пояснити, що у разі його відмови від дачі пояснень, справу буде розглянуто на підставі наявних матеріалів.

Дисертант пропонує попереджати свідків про кримінальну відповідальність незважаючи на відсутність відповідного положення в КУпАП, адже це не змінює такого процесуального статусу учасника провадження, як «свідок» і не звільняє його від обов'язку казати правду, адже кримінальну відповідальність за дачу свідком завідомо неправдивих показань і відмову від дачі показань не скасовано.

На цьому етапі суд також не позбавлений можливості витребувати додаткові матеріали або надіслати справу на дооформлення. Проте направляти справу саме на додаткову перевірку суд не вправі.

У підрозділі 2.3. «Прийняття рішення» визначені особливості винесення судами конкретних видів постанов та загальні вимоги до них за результатами розгляду судами справ про адміністративні правопорушення по суті.

Вирішення справи про адміністративне правопорушення виражається у винесенні органом (посадовою особою) постанови у справі, в якій дається остаточна оцінка поведінки особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, і в якій компетентний орган офіційно визнає наявність правопорушення, вину порушника, визначає захід впливу.

На основі аналізу юридичної літератури та роз'яснень Верховного Суду України дисертантом були детально розкриті вимоги, яким має відповідати вступна, описово-мотивувальна та резолютивна частини постанови. А також дана розширена характеристика всім трьом видам постанов судів, що виносяться за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення по суті.

Зроблено також висновок, який підтверджується результатами проведеного анкетування (72 % опитаних), що потреби судової практики зумовлюють внесення до КУпАП змін з метою запровадження процедури виправлення в постанові описок та явних арифметичних помилок і порядку перегляду справ за нововиявленими обставинами, що забезпечить швидке виправлення допущених помилок.

У підрозділі 2.4. «Доведення рішення до відома заінтересованих осіб» розглянуто порядок доведення постанов до відома заінтересованих осіб, а також внесення пропозицій щодо усунення причин вчинення правопорушень.

Цей етап характеризується тим, що про ухвалене судове рішення законодавство передбачає повідомлення всіх заінтересованих учасників провадження (раніше також передбачалося повідомлення громадськості).

З огляду на відсутність чіткого регулювання питання оголошення постанови та складення її повного тексту, враховуючи існуючу судову практику, дисертантом пропонується визначити, що суд негайно по закінченню розгляду справи по суті має оголосити про прийняте ним рішення (про накладення адміністративного стягнення, про застосування заходів впливу щодо неповнолітніх, про закриття справи), а вже сам текст постанови з відповідним мотивуванням має виготовити протягом трьох днів. Цей порядок також підтримали 46 % опитаних за результатами анкетування.

Законом передбачені випадки, коли на суд покладається обов'язок вносити у відповідний державний орган, орган місцевого самоврядування чи громадську організацію пропозиції про вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли вчиненню адміністративного правопорушення. Такі пропозиції здобувачем пропонується здійснювати за аналогією з кримінальним процесом окремими постановами, що надасть їм обов'язкового характеру. При цьому із буквального тлумачення статті 282 КУпАП вбачається, що вказана норма передбачає обов'язок вносити відповідні пропозиції лише за умови встановлення причин і умов, які сприяють вчиненню адміністративного проступку. Але оскільки зазначені причини та умови згідно зі статтею 280 КУпАП не входять до обставин, що підлягають з'ясуванню при розгляді справи, тому й обов'язок суду виконувати вимоги статті 282 КУпАП у разі невстановлення цих причин і умов відсутній.

Розділ 3 «Адміністративно-юрисдикційна діяльність судів у справах про адміністративні проступки, матеріали про які надходять від органів внутрішніх справ» складається з трьох підрозділів, в яких на основі вивчення судової практики та юридичної літератури досліджуються матеріально-правові та процесуальні особливості судового розгляду справ, в яких адміністративні протоколи надходять на розгляд до судів від органів внутрішніх справ.

У підрозділі 3.1. «Чинники, які впливають на рішення» досліджено правову природу судової адміністративно-деліктної практики та суддівського розсуду в аспекті можливості їх впливу на результати вирішення судами зазначених справ.

Зазначено, що основне джерело адміністративно-деліктного права - КУпАП не здатен регламентувати адміністративно-деліктну діяльність судів у всіх без винятку випадках. Тому здобувач вважає, що суди повинні мати у своєму озброєнні конкретизовані орієнтири, які дозволяють на підставі правових норм з урахуванням накопиченого досвіду одноманітно, уникаючи помилок, вирішувати справи про адміністративні проступки. Важливим засобом зміцнення законності, посилення охорони прав і свобод громадян, інтересів держави слугує вивчення і узагальнення судової практики, що забезпечує не лише одноманітне застосування законодавства про адміністративні правопорушення, але й вказує на помилки в адміністративно-деліктній діяльності судів та органів внутрішніх справ і сприяє їх усуненню.

Дисертантом також обґрунтовується необхідність використання суддівського розсуду як вихідної правової засади для розгляду конкретних справ про адміністративні проступки та як способу подолання прогалин в праві, що також було підтримано 62 % опитаних за результатами проведеного анкетування.

У підрозділі 3.2. «Особливості забезпечення розгляду» охарактеризовано такі заходи забезпечення судового розгляду справ про адміністративні проступки, як привід порушника до суду, а також вилучення посвідчення водія до розгляду судом щодо нього справи по суті в аспекті ефективності їх застосування.

Дисертант зазначає, що на сьогодні застосування приводу досить обмежене і свого головного призначення він не виконує, тому пропонується в усіх справах про адміністративні правопорушення, присутність порушників при розгляді яких є обов'язковою (стаття 268 КУпАП), покласти обов'язок затримувати їх і доставляти до суду на суб'єктів, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення (працівників міліції) в усіх випадках, в тому числі і при вчиненні правопорушень, передбачених статтями 160 і 160-2 КУпАП (незаконна торговельна діяльність). Адже повноваження здійснювати затримання порушників працівникам міліції вже надано законом і вони лише потребують уточнення в КУпАП.

До засобів забезпечення судового розгляду справ про адміністративні правопорушення здобувач також відносить вилучення посвідчення водія у справах про порушення правил дорожнього руху, санкція за які передбачає позбавлення права керування транспортними засобами на певний строк, до розгляду справи судом. При цьому процесуальні дії щодо вилучення працівниками ДАІ у водіїв-порушників правил дорожнього руху посвідчення на право керування транспортними засобами і передача цього посвідчення до суду разом зі складеним адміністративним протоколом, в якому ще й міститься розписка порушника про роз'яснення йому його прав та час і місце судового розгляду, що дозволяє вирішити справу без його участі, дисертантом було охарактеризовано як особливу форму взаємодії працівників ДАІ та суддів в адміністративно-деліктному провадженні.

Здобувач також зазначає, що на сьогодні суди, розглядаючи справи про адміністративні правопорушення наділені широкими повноваженнями щодо здійснення контролю лише за правильністю складення протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи, проте позбавлені в межах адміністративно-деліктного провадження можливості здійснювати контроль за законністю адміністративного затримання, особистого огляду, огляду речей, вилучення речей та документів тощо. Тому пропонується здійснювати оскарження зазначених заходів забезпечення не в порядку адміністративного судочинства, а в межах адміністративно-деліктного провадження під час розгляду судом справи про адміністративне правопорушення, в якій ці заходи були застосовані.

Статтю 267 КУпАП пропонується доповнити новою частиною, в якій зазначити про неможливість оскарження до суду дій посадових осіб щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення, а також цього протоколу. Це виключить можливість пред'явлення безпідставних позовів про їх оскарження.

У підрозділі 3.3. «Особливості накладення стягнень» з'ясовано особливості законодавчого регулювання та недоліки судової практики накладення таких адміністративних стягнень, як арешт і конфіскація, а також застосування усного зауваження та запропоновано шляхи їх виправлення.

Так, дисертант не може погодитися із науковцями, які заперечують можливість конфіскації предмета, який не є приватною власністю порушника, адже у статті 29 КУпАП чітко зазначено, що конфісковано може бути лише предмет, який є у приватній власності порушника, якщо інше не передбачено законами України. Отже, конфіскація предмета, який не є приватною власністю порушника як раз, на думку здобувача, і є тими «іншими передбаченими законом випадками», які, зокрема, передбачені Митним кодексом України.

За результатами вивчення судової практики здобувач дійшов висновку, що як за розповсюдження контрафактної продукції, так і за торгівлю з рук у невстановлених місцях (незаконну торговельну діяльність) має бути передбачена санкція лише у вигляді конфіскації вилучених предметів торгівлі, що, по-перше, дозволить досягти стовідсоткового виконання таких постанов (оскільки накладені судом штрафи в добровільному порядку сплачують лише 26-27 % оштрафованих осіб), а по-друге, вже сама по собі конфіскація вилученої у порушника продукції є для нього майновою втратою та відповідає меті адміністративного стягнення.

Обґрунтовуючи передчасність скасування адміністративного арешту, дисертант зазначає, що він є дієвим видом адміністративного стягнення і на його заміну ні науковці, ні зареєстровані у парламенті законопроекти не пропонують іншого такого ж дієвого виду адміністративного стягнення, який би належним чином впливав на поведінку правопорушників, виконуючи завдання адміністративного стягнення (стаття 23 КУпАП).

Результати анкетування свідчать, що 40 % опитаних постанову про застосування усного зауваження вважають саме особливим видом адміністративного впливу, а не постановою про закриття справи, якою вона є на сьогодні за законом. Тому для правильного застосування пропонується передбачити, що усне зауваження є особливим видом адміністративного впливу до осіб, звільнених через малозначність вчиненого ними адміністративного проступку від притягнення до адміністративної відповідальності та полягає в офіційному осуді особи, перевиховання якої можливо без притягнення її до адміністративної відповідальності і застосування щодо неї адміністративного стягнення.

судовий розгляд адміністративний проступок

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється у дослідженні правової природи судового розгляду справ про адміністративні проступки та особливостей статусу суду серед інших органів адміністративно-деліктної юрисдикції, етапів судового розгляду та матеріально-правових і процесуальних особливостей розгляду судами цих справ, а також науково-обґрунтоване вироблення на цій основі пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення національного адміністративно-деліктного законодавства та практики його застосування, яке має забезпечити належне регулювання адміністративно-деліктної діяльності судів в Україні. Головними науковими та практичними результатами роботи є такі.

1. Судовий розгляд справ про адміністративні проступки за своєю правовою природою є адміністративно-деліктною діяльністю судів, яку, як основну стадію провадження у справах про адміністративні правопорушення, охарактеризовано як судове адміністративно-деліктне провадження (адміністративно-деліктне судочинство), що є формою реалізації адміністративно-деліктних повноважень судів під час здійснення ними правосуддя в цих справах та формою вирішення адміністративно-конфліктної ситуації, яка виникла внаслідок вчинення адміністративного проступку або ж необґрунтованого складення протоколу про його вчинення щодо невинної особи і розв'язати (вирішити) яку покликаний саме суд, який розглядатиме цю справу.

2. При розгляді справ про адміністративні проступки суд виконує, крім правоохоронної (юрисдикційної), також і правозахисну функцію, тобто є одночасно органом адміністративно-деліктної юстиції. Така правозахисна діяльність суду проявляється насамперед в його можливості, у разі необґрунтованого складення протоколу про адміністративне правопорушення, закрити провадження у справі через відсутність події або складу правопорушення, таким чином захистити права та інтереси невинуватої особи. Водночас, при винесенні постанови про накладення адміністративного стягнення суд фактично захищає інтереси потерпілої особи або інтереси суспільства і держави. Цю діяльність здобувачем охарактеризовано як судовий адміністративно-деліктний механізм захисту прав потерпілого, особи, щодо якої було необґрунтовано складено протокол або публічних інтересів. Крім того, розгляд судами справ про адміністративні проступки є своєрідною і дієвою формою судового контролю за діяльністю органів (посадових осіб), уповноважених складати протоколи про ці правопорушення, що може мати наслідком або повернення матеріалів справи для належного оформлення, або її закриття, забезпечуючи таким чином гарантії законності притягнення до відповідальності.

3. Дослідженням було обґрунтовано необхідність віднесення судів при розгляді ними справ про адміністративні проступки до органів правосуддя, тобто визнано існування судової форми адміністративно-деліктної юрисдикції і спростовано управлінський характер цієї діяльності. При цьому доведено, що за своєю правовою природою суд, розглядаючи справи про адміністративні проступки, є адміністративно-юрисдикційним органом (органом адміністративно-деліктної юрисдикції) і одночасно органом адміністративно-деліктної юстиції (правосуддя).

4. Було обґрунтовано необхідність залишити раніше існуючий наглядовий механізм перегляду постанов судів, який був належною гарантією захисту прав особи, яка притягнута до адміністративної відповідальності, та потерпілого, а також дієвою формою перевірки законності і обґрунтованості прийнятої у справі постанови та оптимальним виправленням допущених помилок. Також доведено помилковість запровадження апеляційного оскарження постанов судів у справах про адміністративні проступки та закріплення положення про остаточність рішень апеляційних судів, оскільки таким чином усунуто Верховний Суд України від перегляду в порядку нагляду прийнятих місцевими та апеляційними судами постанов, скасовано правові підстави для перегляду постанов за нововиявленими обставинами та виправлення в них описок і помилок шляхом їх перегляду самим суддею, а постанови місцевих судів про закриття провадження у справах взагалі не підлягатимуть апеляційному перегляду без протесту прокурора.

5. Погоджуючись із необхідністю повернення матеріалів справи для належного оформлення (дооформлення) чи юридичної перекваліфікації дій порушника (яку суд самостійно здійснювати не вправі) до органу, який їх склав, для виправлення недоліків (переоформлення) протоколу, дисертант не може погодитися із поверненням матеріалів до органів внутрішніх справ для проведення додаткової перевірки, оскільки такі процесуальні дії фактично є самоусуненням суду від виконання покладених на нього юрисдикційних функцій. В цьому разі суд зобов'язаний самостійно витребувати необхідні додаткові матеріали (докази).

6. Для того, щоб винести правильне рішення здобувач пропонує враховувати не лише постанови Пленуму Верховного Суду України, але й рекомендації, які надаються в оглядах юридичної практики, у постановах голів вищестоящих судів у конкретних справах про адміністративні правопорушення та використовувати на підставі положень правової доктрини суддівський розсуд як вихідну правову засаду для розгляду конкретних справ про адміністративні проступки.

7. До заходів забезпечення судового розгляду справ про адміністративні проступки дисертантом було віднесено вилучення посвідчення водія та привід порушника до суду. Так, вилучення працівником ДАІ посвідчення у водія-порушника і передача складеного щодо нього протоколу до суду було охарактеризовано як особливу форму взаємодії працівників ДАІ та суддів, спрямовану на виконання завдань адміністративно-деліктного провадження, що не лише змушує водія-порушника з'явитися до суду і дати свої пояснення, але й забезпечує виконання винесеної судом постанови про позбавлення права керування, тобто ефективну реалізацію принципу невідворотності адміністративної відповідальності. Водночас, примусовий привід осіб до суду не дає запланованого результату, адже в середньому 40 % від прийнятих постанов судів про привід органами внутрішніх справ не виконується, тому дисертант пропонує в усіх справах, участь (присутність) порушників при розгляді яких є обов'язковою, покласти обов'язок затримувати і доставляти їх до суду на суб'єктів, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення (працівників міліції).

8. Для підвищення ефективності діяльності правоохоронних та інших органів, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, забезпечення гарантій законності притягнення до адміністративної відповідальності, а також якнайшвидше поновлення прав невинуватих осіб, щодо яких незаконно було розпочато провадження, пропонується на законодавчому рівні закріпити положення про судовий контроль за застосуванням таких заходів забезпечення адміністративно-деліктного провадження, як адміністративне затримання, особистий огляд, огляд речей, вилучення речей та документів тощо таким чином, щоб цей контроль мав місце в межах провадження у справах про адміністративні проступки в порядку КУпАП, а не за правилами адміністративного судочинства.

9. За результатами вивчення законодавства та судової практики застосування деяких видів адміністративних стягнень дисертант дійшов висновку, що: конфіскація як основна санкція (без накладення штрафу) має бути передбачена за всі правопорушення, пов'язані із розповсюдженням контрафактної (забороненої) продукції, а також за торгівлю з рук у невстановлених місцях (незаконну торговельну діяльність); адміністративний арешт є дієвим видом адміністративного стягнення, який належним чином впливає на поведінку порушників, виконуючи таким чином завдання адміністративного стягнення, застосовується за рішенням суду і не порушує гарантій прав особи, тому питання про його скасування є передчасним; усне зауваження, застосування якого сьогодні є підставою закриття справи, має стати особливим видом адміністративного впливу до порушників, перевиховання яких можливо без притягнення їх до відповідальності.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Короєд С. О. Місце суду в системі органів адміністративної юрисдикції С. О. Короєд // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. - 2007. - № 6. - С. 18-23.

2. Короєд С. О. Перегляд рішень суду в справах про адміністративні проступки / С. О. Короєд // Судова апеляція. - 2007. - № 3 (8). - С. 118-126.

3. Короєд С. О. Реалізація судової влади шляхом провадження у справах про адміністративні проступки / С. О. Короєд // Право і суспільство. - 2007. - № 1. - С. 100-104.

4. Короєд С. О. Адміністративно-деліктна практика судів / С. О. Короєд // Право і суспільство. - 2007. - № 3. - С. 83-88.

5. Короєд С. О. Здійснення судом контролю при розгляді ним справ про адміністративні правопорушення / С. О. Короєд // Право і суспільство. - 2007. - № 4. - С. 65-69.

6. Короєд С. О. Судовий розгляд справ про адміністративні проступки як форма здійснення правосуддя / С. О. Короєд // Судова апеляція. - 2007. - № 4 (9). - С. 111-116.

7. Короєд С. О. Деякі питання підготовки справ про адміністративні правопорушення до судового розгляду / С. О. Короєд // Судова апеляція. - 2008. - № 2 (11). - С. 61-68.

8. Короєд С. О. Вилучення посвідчення водія: заходи забезпечення адміністративного провадження чи незаконні дії працівників ДАІ? / М. В. Лошицький, С. О. Короєд // Право України. - 2008. - № 4. - С. 69-73.

9. Короєд С. О. Окремі процесуальні питання винесення судами постанов про закриття провадження у справах про адміністративні правопорушення / С. О. Короєд // Судова апеляція. - 2008. - № 3 (12). - С. 131-136.

10. Короєд С. О. Адміністративно-деліктні повноваження судів: перспективи розвитку / С. О. Короєд // Держава і право : Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 42. - К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. 2008. - С. 305-310.

11. Короєд С. О. Проблеми законодавчого регулювання адміністративно-юрисдикційної діяльності суду / С. О. Короєд // Адміністративне право і процес: шляхи вдосконалення законодавства і практики : Зб. матер. наук.-практ. конф. (м. Київ, 22 грудня 2006 р.) / Ред. кол. : О. М. Джужа, В. М. Дзюба, С. Г. Стеценко та ін. - К. : Київський нац. ун-т внутр. справ, 2006. - С. 182-186.

...