Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

• 1. Поняття складу злочину та його кримінально-правове значення
• 2. Елементи складу злочину, їх зміст, ознаки та органічна єдність
• 2.1 Об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона як елементи складу злочину
• 2.2 Обов'язкові й факультативні ознаки складу злочину
• 3. Види складів злочину
• 4. Кваліфікація злочину, поняття її значення та види
• 5. Співвідношення злочину і складу злочину
• 6. Співвідношення кваліфікації і складу злочину
• 7. Склад злочину як підстава кримінальної відповідальності
• Рекомендована література


1. Поняття складу злочину та його кримінально-правове значення

Склад злочину - це сукупність установлених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак, притаманних даному, конкретному злочину, описаному в диспозиції Особливої частини КК. Це визначення можна звести до більш лаконічного, сказавши, що склад злочину - це сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, що відтворюють певне суспільно небезпечне діяння, яке визнається злочином.

Визначення поняття складу злочину вказує на те, що:

1. Ознаки складу злочину встановлюються лише кримінальним законом, ні в якому іншому законодавчому акті ознаки злочину міститися не можуть (крім випадків прямо і безпосередньо визначених кримінальним законом у так званих нормах із бланкетними диспозиціями, наприклад, у ст. 203 КК - заборонені види господарської діяльності визначаються в постановах Уряду, у ст. 286 КК - правила безпеки руху затверджуються Кабінетом Міністрів України і т. ін.).

2. Склад злочину утворює лише певна кількість встановлених кримінальним законом ознак, тобто склад злочину може бути лише там і тоді, де і коли є повна сукупність ознак злочину, які встановлені законом.

Склад злочину - це завжди повна сукупність його ознак. Не може бути неповного складу злочину. Неповність чи відсутність хоча б однієї із ознак, встановлених чи передбачених законом для певного злочину, стверджує відсутність цього злочину, тобто такого злочину немає, не існує.

Найчастіше порушується кримінальний закон тоді, коли непевно і неповно встановлюються всі ознаки складу злочину, і дуже часто вироки про засудження скасовуються за відсутністю в діях особи складу злочину.

3. Тільки вся сукупність установлених кримінальним законом ознак може характеризувати певні суспільно-небезпечні дії як злочин.

Ніякі інші державні органи чи посадові особи не можуть видавати кримінальні закони, а тому і не можуть (не правомочні) встановлювати ознаки складу злочину. А це означає, що визнавати ті чи інші суспільно небезпечні дії злочином можна лише тоді, коли ці дії містять всі ознаки складу злочину. Тобто, вчинення особою будь-яких суспільне небезпечних дій, які, не містять всіх ознак, встановлених кримінальним законом, означає, що в її діях складу злочину немає. А відсутність в діях особи складу злочину означає, що вона злочину не вчинила.

Поняття злочину і поняття складу злочину тісно пов'язані між собою, але не тотожні, тому що по-різному відображають суттєві ознаки одних і тих самих явищ суспільного життя - злочинів.

У понятті злочину розкривається його соціально-політичний зміст як суспільне небезпечного діяння, що, посягає на суспільні відносини, котрі охороняються кримінальним законом. Воно охоплює лише найбільш характерні і суттєві ознаки, притаманні кожному злочину, вказує на найбільш важливі соціальні і правові властивості злочину, через які останній відрізняється від інших правопорушень. Поняття злочину конкретизується в кримінальному праві у формі окремого складу злочину, що виступає своєрідною мірою злочину.

Поняття злочину відповідає на питання, що є загальним для всіх злочинів, а поняття складу злочину - чим відрізняється один злочин від іншого. При цьому поняття злочину є формою, а поняття складу злочину - змістом.

Функції складу злочину, як одного з найбільш важливих інститутів, такі:

1) фундаментальна;

2) процесуальна;

3) розмежувальна;

4) гарантійна.

Фундаментальна функція складу злочину полягає в тому, що він є законною, єдиною, необхідною та достатньою підставою кримінальної відповідальності.

* Законною підставою кримінальної відповідальності склад злочину виступає тому, що його ознаки описані в законі і більш ніде.

* Єдиноюпідставою, бо іншої підстави просто не існує. Інша поведінка особи, що не містить складу злочину, не може бути підставою до кримінальної відповідальності.

* Необхідною підставою, тому що склад злочину виступає необхідною умовою кримінальної відповідальності. Без встановлення складу злочину кримінальна відповідальність виключається.

* Достатньою підставою, тому що інших підстав кримінальної відповідальності не передбачено.

Процесуальна функція складу злочину полягає в тому, що саме встановлення складу злочину визначає межі його розслідування.

Розмежувальна функція складу злочину полягає в тому, що саме за допомогою складу злочину відмежовується один склад злочину від іншого, злочинна поведінка від незлочинної.

Гарантійна функція складу злочину полягає в тому, що особа, яка вчинила суспільне небезпечне діяння, повинна нести відповідальність саме за той злочин, який вона вчинила. Точне встановлення складу злочину є гарантією забезпечення законності та дотримання прав громадянина.



2. Елементи складу злочину, їх зміст, ознаки та органічна єдність

2.1 Об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона як елементи складу злочину

Всі ознаки складу злочину за їх особливостями поділяють на чотири групи, які характеризують злочин з чотирьох його боків:

а) ознаки, які характеризують об'єкт злочину, його суспільну спрямованість на заподіяння певної суспільне небезпечної шкоди;

б) ознаки, які характеризують зовнішній прояв злочину -дію чи бездіяльність, а також обставини їх вчинення (місце, час, знаряддя і т. ін.);

в) ознаки, які характеризують діяча- його вік, осудність, громадянство, посадовий стан тощо;

г) ознаки, які характеризують злочин з внутрішнього боку - психічне ставлення злочинця до своїх дій та їх наслідків, спонукання до вчинення цих дій, а також його емоційний стан тощо.

Ознаки, які характеризують злочин з якогось одного боку, називаються елементом складу злочину. Такими є:

1. Об'єкт злочину - ті ознаки, які характеризують злочин з боку його суспільної спрямованості на заподіяння шкоди в сфері відповідних суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом. Ознаками об'єкту злочину є;

а) важливість та цінність суспільних відносин, поставлених під охорону кримінального закону;

б) тяжкість заподіюваної злочином шкоди у сфері цих суспільних відносин - пошкодження, вразливість об'єкта;

в) предмет - матеріальна річ, злочинним впливом на яку заподіюється суспільне небезпечна шкода в сфері тих суспільних відносин, що існують з приводу цієї речі.

Ознаки, зазначені у пп. а) і б), є обов'язковими ознаками об'єкту злочину.

2. Об'єктивна сторона злочину - це ознаки, які характеризують зовнішній прояв злочину, ті зміни в оточуючому суспільному середовищі, які призводять до вчинення злочину, а також саме діяння, подію вчинення злочину. Такими ознаками є:

а) дія - тобто суспільно значима поведінка особи, яка складається з рухів, а також використання машин, механізмів, властивостей речовин (отрути, зброї та ін.), температури, фізіологічних процесів і т. ін.;

б) бездіяльність - тобто невиконання особою своїх юридичних обов'язків;

в) злочинні наслідки - ті наслідки, які мають характер суспільно небезпечної шкоди і мають вид порушення чи знищення суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом;

г) причинний зв'язок - між дією чи бездіяльністю і тими злочинними наслідками, які настали;

д) місце, час, спосіб, обстановка вчинення злочину та використані для вчинення злочину знаряддя.

Ознаки, зазначені у пп. а) і б), є обов'язковими ознаками об'єктивної сторони злочину.

3. Суб'єкт злочину - це фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність.

а) фізична особа - тільки фізичні особи визнаються суб'єктами злочину, оскільки лише вони є кримінально-відповідальними;

б) вік особи - досягнення встановленого кримінальним законом віку, з якого починається кримінальна відповідальність:

- загальна дієздатність - з 16 років;

- виключна дієздатність - з 14 років;

в) осудність - здатність особи усвідомлювати та оцінювати суспільне значення своєї дії чи бездіяльності або керувати ними;

г) спеціальні ознаки суб'єкта (спеціальний суб'єкт):

- громадянство;

- посадова особа;

- військовослужбовець;

- фах;

- особа, що відбуває покарання у виді позбавлення волі;

- особа, що підлягає призову на строкову військову службу;

- працівник транспорту;

- член виборчої комісії;

- родинні відносини (батьки, діти).

Ознаки, зазначені у пунктах а), б) і в), є обов'язковими ознаками суб'єкта злочину.

4. Суб'єктивна сторона - це ознаки, які характеризують злочин з його внутрішнього боку:

а) вина. Відповідно до ст. 23 ККУ виною є „ психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченого цих Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності”.

б) умисел. Умисел поділяється на прямиф та непрямий. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

в) необережність. Необережність поділяється на злочинну само-впевненність та злочинну недбалість.

Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення. Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), хоча повинна і могла їх передбачити.

г) мотив злочину - внутрішні спонукання, які є усвідомленою дійсною чи гаданою потребою;

д) мета злочину - ідеальні зміни в оточенні суб'єкта, яких він намагається досягнути вчиненням злочину;

Суд, виходячи із сукупності об'єктивних та суб'єктивних підстав кримінальної відповідальності, засуджує особу не тому, що вона здається суду небезпечною, а тому, що в її діях є склад передбаченого законом злочину.

Пленум Верховного Суду України у своїх постановах постійно вимагає, щоб суди, розглядаючи кримінальну справу, найуважніше з'ясовували наявність в діях особи складу злочину. Так, у постанові від 26 грудня 2003 р. № 15 «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень» Пленум вказав на необхідність у кожній справі з'ясовували всі фактичні обставини, у тому числі службовий стан і коло повноважень особи, обвинуваченої у перевищенні влади або службових повноважень, її поведінку до вчинення злочину, мотив, мету і характер вчинених дій, їх зв'язок зі службовим становищем притягнутої до відповідальності особи та наслідками, що настали. У постанові від 22 грудня 2006 р. № 10 «Про судову практику у справах про хуліганство» Пленум вказав, що у постанові про притягнення як обвинуваченого і в обвинувальному висновку повинні бути зазначені дії обвинуваченої особи, наслідки її дій, а також кваліфікуючі ознаки складу злочину з обов'язковою вказівкою цих ознак.



2.2 Обов'язкові й факультативні ознаки складу злочину

Залежно від юридичного значення ознак для кожного окремого складу злочину ці ознаки поділяються на:

1) Обов'язкові (необхідні), тобто такі, які притаманні всім без винятку злочинам - без жодної такої ознаки не може бути жодного складу злочину.

Необхідними, обов'язковими для всіх і кожного складу злочину є такі ознаки:

а) ознаки об'єкта;

б) дія чи бездіяльність;

в) вік та осудність;

г) вина - умисел чи необережність.

Обов'язкові ознаки - це мінімум ознак, які характеризують всі елементи складу кожного окремого злочину.

Практичне значення обов'язкових ознак для складу злочину полягає в тому, що відсутність будь-якої з них у будь-якому випадку виключає склад будь-якого злочину, а отже, виключає і кримінальну відповідальність.

Наприклад, заподіяння суспільне небезпечної шкоди (знищення майна вогнем) неосудною особою означає, що такі дії не мають суб'єкта як обов'язкової ознаки складу злочину, а отже, і немає підстав притягати таку особу до кримінальної відповідальності.

2) Факультативні, тобто такі ознаки, які притаманні тільки деяким складам злочину, вони є не в усіх, а лише в тих складах, де вони вказані законодавцем.

Ці ознаки необов'язкові для всіх злочинів, але для тих, у законодавчому визначенні яких вони зазначені, вони є обов'язковими.

Наприклад, фізіологічний афект у складі злочину вбивства - ст. 116 ККУ, мета отримання наживи в складі злочину проституції - ст. 303 ККУ і т. ін.

Такими ознаками є:

1) предмет злочину;

2) місце, час, знаряддя, спосіб;

3) мотив, мета, емоції.

Отже, факультативні ознаки складу злочину теж обов'язкові, але обов'язкові не для всіх, а лише для деяких складів злочинів, в яких ці ознаки позначені в законі.

склад злочин кримінальний



3. Види складів злочину

Класифікація окремого складу злочину має важливе значення для відокремлення окремого складу, що в результаті допомагає правильно кваліфікувати злочинне діяння. В теорії кримінального права існує класифікація складу злочину за певними ознаками:

- залежно від способу описання злочину в законі;

- за ступенем суспільної небезпечності (тяжкості);

- від особливостей конструкції і моменту закінчення злочину.

Залежно від способу описання злочину в законі розрізняють склад злочину:

-простий;

-складний;

Простий склад злочину містить опис ознак одного суспільно небезпечного діяння, що посягає на один об'єкт, вчиняється однією дією і характеризується однією формою вини ( наприклад, склад крадіжки, передбачений ч. 1 ст. 185 ККУ).

Складний склад злочину характеризується наявністю:

* двох і більше безпосередніх об'єктів (наприклад, склад розбійного нападу - ст. 187 ККУ);

* двох форм вини - складної (змішаної) (наприклад, склад умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке потягло за собою смерть потерпілого - ч. 2 ст. 121 ККУ);

* двох або більше дій, що утворюють об'єктивну сторону складу злочину (викрадення, привласнення, вимагання офіційних документів, штампів чи печаток або заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання особи своїм службовим становищем - ст. 357 ККУ);

* Різних способів учинення злочину або настанням різних наслідків (наприклад, ст. 111 ККУ - державна зрада передбачає ряд дій: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України).

За ступенем суспільної небезпечності (тяжкості) розрізняють склад злочину:

- основний;

- кваліфікований;

- особливо кваліфікований;

- з пом'якшуючими обставинами.

Основний (простий) склад злочину містить основні ознаки злочину без обтяжуючих ( кваліфікуючих) та пом'якшуючих обставин. Наприклад крадіжка, тобто таємне викрадення майна.

Кваліфікований - це склад злочину з обтяжуючими обставинами (кваліфікуючими ознаками), тобто такими, що обтяжують покарання і впливають на кваліфікацію. Це, наприклад, склад злочину, що описаний у ч. 2 ст. 185 ККУ (крадіжка вчинена повторно або за попередньою змовою групою осіб).

Особливо кваліфікованим є склад злочину з особливо кваліфікуючими обставинами, тобто такими, які надають злочину особливої суспільної небезпечності. Наприклад, склад злочинів, що описані у частинах 3 - 5 ст. 185 КК (крадіжка, поєднана з проникненням у житло, вчинена у великих розмірах, учинена у особливо великих розмірах або організованою групою).

Склад злочину з пом'якшуючими обставинами (привілейований) - це склад злочину з обставинами, що значною мірою знижують суспільну небезпеку даного виду злочину і відповідно караність за нього. Наприклад, умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання.

Залежно від особливостей конструкції і моменту закінчення злочину розрізняють склад злочинів:

- матеріальний;

- формальний;

- усічений;

Матеріальний склад злочину - це юридичний склад, що передбачає наслідки як обов'язковий елемент його об'єктивної сторони. Отже, об'єктивна сторона матеріальних складів злочинів завжди включає: а) принаймні, два обов'язкових елементи - діяння та наслідки; б) принаймні, один зв'язок між обов'язковими елементами - причинний між діянням та наслідками. Типовими прикладами матеріальних складів злочинів є юридичні склади всіх вбивств, тілесних ушкоджень, основний склад перевищення влади або посадових повноважень. Очевидно, до матеріальних складів треба віднести і юридичні склади так званих деліктів створення небезпеки, в яких своєрідним наслідком, відокремленим від власне діяння, є загроза (небезпека) настання «реальних» наслідків.

Формальний склад злочину - це юридичний склад, який не передбачає наслідки як обов'язковий елемент об'єктивної сторони. Отже, обов'язковим елементом об'єктивної сторони формального складу будь-якого злочину завжди є діяння, до якого законодавець при створенні юридичного складу злочину певного виду може «додавати» як обов'язкові й інші (крім наслідків) елементи об'єктивної сторони, наприклад, спосіб, час, обстановку . Типовими прикладами формальних складів злочинів є шпигунство, одержання хабара, незаконне перетинання державного кордону.

Іноді в літературі поряд із формальними та матеріальними складами злочинів подаються як окремий вид і так звані усічені склади злочинів. Очевидно, це не зовсім правильно. Підставою виділення усічених складів злочинів як окремого різновиду дійсно є певні особливості, але вони не пов'язані з обов'язковістю чи необов'язковістю в межах відповідних юридичних складів певних наслідків. У даному разі ці особливості полягають в іншому, а саме: певні склади злочинів законодавець конструює таким чином, що закінченим злочином визнається діяння, яке за своїм загальним кримінально-правовим змістом є попередньою злочинною діяльністю. Типовим прикладом усіченого складу злочину є юридичний склад розбою. Він відрізняється від складів крадіжки чи грабежу тим, що переносить момент закінчення злочину з фактичного заволодіння майном на напад із метою такого заволодіння, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства.

Отже, в юридичному складі розбою закінченим злочином визнається діяння, яке за своїми загальними кримінально-правовими ознаками є, по суті, замахом на злочин.

Отже, усічений склад злочину - це юридичний склад, в якому момент закінчення злочину пов'язується з вчиненням діяння, що за своїм загальним кримінально-правовим змістом є попередньою злочинною діяльністю. У такому розумінні усічений склад є окремим різновидом формального складу злочину, оскільки підстава його виділення відрізняється від підстави поділу складів злочинів на формальні, матеріальні та формально-матеріальні.



4. Кваліфікація злочину, поняття її значення та види

Правильна кваліфікація злочинів - необхідна умова забезпечення законності в боротьбі зі злочинністю. В свою чергу неправильна кваліфікація веде до порушення прав і законних інтересів як держави, так і окремих громадян, перешкоджає нормальному здійсненню правосуддя, підриває авторитет органів розслідування і суду, а в кінцевому підсумку - авторитет держави. Така кваліфікація може призвести до притягнення невинного до кримінальної відповідальності або призначення винному покарання, що не грунтується на законі. Точно так помилкова кваліфікація може призвести до необгрунтованого звільнення винного від відповідальності або відповідного покарання. Тому вирок суду, що грунтується на неправильній кваліфікації, підлягає зміненню або скасуванню.

Як уже зазначалося, кожен злочин має безліч ознак, однак далеко не всі вони враховуються при кваліфікації. При кваліфікації необхідно в конкретному діянні встановити ті юридично значущі об'єктивні і суб'єктивні ознаки, шо входять до складу конкретного вчиненого злочину. Причому склад утворює тільки вся сукупність передбачених законом ознак. Відсутність хоча б однієї з необхідних ознак свідчить про відсутність у діянні особи складу конкретного злочину.

Кожен злочин, як і будь - яке інше діяння людини, завжди виявляється як певна єдність об'єктивного і суб'єктивного. Причому об'єктивні ознаки будь - якого злочину завжди виступають у єдності з його суб'єктивними ознаками. Сам же процес кваліфікації виражається в послідовному встановленні точної відповідності об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта і суб'єктивної сторони вчиненого злочину об'єкту, об'єктивній стороні, суб'єкту і суб'єктивній стороні складу злочину, закріпленого законом.

Основу правозастосовницької діяльності органів правосуддя у боротьбі зі злочинністю складає кваліфікація злочинів.

Кваліфікацією злочинів називається застосування тієї правової норми, яка найбільш повно містить в собі ознаки вчиненого особою злочину.

Теорія кваліфікації злочинів почала розвиватися зовсім недавно. Перші праці на цю тему були надруковані лише після другої світової війни. Насамперед слід відзначити працю професора А.А. Герцензона «Кваліфікація злочинів».Кваліфікацію злочинів А.А. Герцензон визначав як встановлення відповідності конкретного діяння ознакам того чи іншого складу злочину, передбаченого кримінальним законом. Таке визначення поняття кваліфікації злочинів взагалі можна визнати правильним. Воно відображає основну сутність кваліфікації - встановлення відповідності ознак вчиненого діяння ознакам складу злочину, описаного в законі. Але воно правильне лише як загальне і орієнтовне. Головний недолік цього визначення в тому, що воно не вказує на ту кримінально-правову норму, яка є єдиною, що повинна бути застосована у цьому випадку саме до цього діяння. Цей недолік робить поняття кваліфікації злочинів малопридатними для практики.

У подальшому найбільший внесок у розвиток теорії кваліфікації злочинів зробив академік В.М. Кудрявцев. Кваліфікація злочинів, на думку В.М. Кудрявцева, є встановлення та юридичне закріплення точної відповідності між ознаками вчиненого діяння та ознаками складу злочину, передбаченого кримінальним законом. На відміну від професора А.А. Герцензона академік В.М. Кудрявцев точніше визначає ту норму, яку необхідно застосувати при кваліфікації злочину.

Так само як і В.М. Кудрявцев визначають поняття кваліфікації злочинів професори А.Ф. Зелінський, Б.А. Куринов і С.А. Тарарухін. Але й таке визначення цієї норми незадовільне, оскільки і воно неконкретне, неоднозначне, не виключає застосування неналежної норми, тобто не виключає помилки. Воно не враховує детальної конкретизації і диференціації кримінально-правових норм, що відображають прагнення законодавця до диференціації кримінальної відповідальності.

Глибинною сутністю кваліфікації злочинів є встановлення всіх ознак певних злочинів і додатково ще однієї ознаки цього певного, конкретного діяння і складу злочину, що його передбачає. З цього випливає, що необхідна і єдина для кваліфікації норма відрізняється від інших подібних більшістю ознак, вона повніше описує ознаки певного злочину.

Oзнаки вчиненого діяння. В цьому і полягає юридична сутність кваліфікації злочинів. Визначити з багатьох подібних найнеобхіднішу норму буває складно, що призводить до помилок. Щоб їх уникнути, Пленум Верховного Суду України змушений майже у кожній постанові про практику застосування законодавства про відповідальність за окремі види злочинів вказувати судам на необхідність посилити увагу до кваліфікації злочинів.

У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» від 25 грудня 1992 р. вказується, що «суди допускають помилки при кваліфікації дій винних осіб, відмежуванні одних злочинів від інших, вирішенні питань про наявність або відсутність кваліфікуючих ознак та призначенні мір кримінальних покарань».

У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про хуліганство» від 22 грудня 2006 р. № 10 зазначається, що «деякі суди як хуліганство кваліфікують дії осіб, які вчинили злісне чи особливо злісне хуліганство, кримінальне каране хуліганство розцінюють як дрібне хуліганство і, навпаки, до кримінальної відповідальності притягують осіб, які вчинили дрібне хуліганство. Допускають інші помилки при кваліфікації дій винних».

Для кваліфікації мають значення не всі ознаки конкретного діяння, а лише ті з них, які визначають його кримінально-правовий зміст, тобто є ознаками складу злочину. Перелік ознак діяння, які враховуються при кваліфікації, обмежений законом, рамками складу злочину. Але за межами складу злочину перебуває чимало інших ознак, обставин, які мають кримінально-правове значення - соціальна характеристика особи - суб'єкта злочину, склад його сім'ї, стан здоров'я, професія, певні обставини вчинення злочинного діяння тощо. Згідно з цим у кожному злочині можна виділити такі групи ознак:

1) вся сукупність ознак і властивостей злочину;

2) ознаки і властивості, які мають значення для вирішення кримінальної справи по суті;

3) кримінально-правові ознаки - ознаки складу злочину.

Аналіз кримінально-правових особливостей усіх ознак вчиненого діяння свідчить, що для його кваліфікації вирішальне значення мають не всі, а лише деякі ознаки злочину. При відмежуванні, наприклад, викрадення зовсім не використовуються ознаки суб'єктивної сторони, оскільки цими ознаками викрадення не відрізняються від суміжних складів злочину. Всі відомі способи викрадення чужого майна вчинюються лише навмисно і з корисливих мотивів. Причому умисел усіх викрадачів лише прямий, оскільки викрасти чуже майно, без бажання заволодіти ним неможливо.

Так само і умисне вбивство, відповідальність за яке передбачають статті 115 і 116 ККУ, відрізняються одне від одного лише однією ознакою - наявністю чи відсутність сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого. Неналежне дослідження цієї ознаки призводить до того, що вбивство у стані сильного душевного хвилювання кваліфікується за ст. 115КК, а діяння, передбачене ст. 115 ККУ, - за ст. 116 ККУ.

Аналіз практики кваліфікації злочинів свідчить, що чим загальніше визначені окремі ознаки злочину, чим важче їх конкретизувати, тим більше помилок припускається при виявленні, оцінці і використанні цих ознак. Так, наприклад, кримінальне каране хуліганство у ч.1 ст. 296 КК визначене такими занадто загальними ознаками, як «умисні дії, що грубо порушують громадський порядок і виражають явну неповагу до суспільства».

У літературі вже зазначалося, що таке визначення ознак конкретного злочину невдале, оскільки майже всі навмисні злочини мають такі ознаки. Принаймні явна неповага до суспільства характерна для масових безпорядків (ст. 294 ККУ), групового розбою (ч. 2 ст. 187 ККУ), групового зґвалтування (ч. З ст. 152 ККУ) та багатьох інших складів злочинів. Тому буває занадто складно відмежувати хуліганство від злочинів проти особи. У судовій практиці найбільшу кількість помилок виявлено саме при розмежуванні хуліганства і злочинів проти особи.

Взагалі весь процес кваліфікації злочинів, як вважає академік В.М. Кудрявцев, за своєю сутністю полягає в послідовному відмежуванні кожної ознаки вчиненого діяння від ознак інших, суміжних злочинів. Всі ознаки складу злочину виконують відмежувальну роль і призначені головним чином для цього. Кожна ознака злочину, описаного в законі, відокремлює певний злочин від інших або відмежовує злочин від інших правопорушень.

Найбільшу складність становить кваліфікація діянь, які спрямовані на один і той самий безпосередній об'єкт посягання і які утворюють низку послідовних, пов'язаних між собою дій.

Кваліфікація злочинів полягає у встановленні зв'язку між ознаками вчиненого діяння і ознаками, викладеними у законі як ознаками певного складу злочину. Це зв'язок між окремим (вчинене діяння) і загальним (кримінально-правова норма). Сутність кваліфікації полягає в правильному визначенні і встановленні цього зв'язку. У процесі кваліфікації злочину ознаки складу злочину, передбаченого законом, порівнюються з ознаками діяння, вчиненого певною особою. При повній ідентичності цих ознак можна зробити висновок про правильне застосування певної кримінально-правової норми, про правильну кваліфікацію діяння.

У літературі визнається, що основою кваліфікації є склад злочину, тобто сутність встановлених кримінальним законом ознак окремого, певного виду діяння (вбивства, грабежу, зґвалтування, хуліганства тощо).

Головним у кваліфікації злочину є завдання і результат - встановити наявність складу злочину у вчиненому діянні, тобто визначити підставу кримінальної відповідальності.Але кваліфікація злочину не є кримінальною відповідальністю і не є її підставою. Кримінально-правова кваліфікація - це засіб реалізації кримінальної відповідальності. Кваліфікація злочину конкретизує кримінальну відповідальність, встановлює її межі, визначає сутність. Кваліфікація злочину є конкретною та єдиною формою реалізацї кримінальної відповідальності.

Конкретність кваліфікації діяння полягає у застосуванні конкретної кримінально-правової норми - частини чи пункту певної статті кримінального закону. Кваліфікація злочину має вигляд посилання на конкретну кримінально-правову норму - ч. 1 ст. 140, ч. 2 ст. 117, ч. 2 ст. 168 ККУ та ін. Конкретність кваліфікації діяння полягає також у тому, що кваліфікація не може бути загальною. Кримінальна відповідальність не тільки особиста (персоніфікована), але вона завжди конкретна, чітко визначена.

Найбільшою мірою кримінальна відповідальність конкретизується саме кваліфікацією злочину, яка значною мірою визначає сутність, зміст і обсяг обвинувачення.

В.М.Кудрявцев ще в 1963 р. запропонував виділяти офіційну танеофіційну кваліфікацію. Тобто, залежно від того , хто здійснює кваліфікацію.

Офіційна (легальна) кваліфікація - це кваліфікація, що здійснюється у кримінальних справах уповноваженими на те державними особами. Результати такої кваліфікації закріплюються в процесуальних документах (постановах, ухвалах, вироках) і мають обов'язковий характер.

Неофіційна кваліфікація - це відповідна правова оцінка, що дається науковцями у наукових статтях, монографіяхз, навчальних посібниках тощо. Така кваліфікація не має обов'язкового характеру, відображає лише позицію автора, але може враховуватись суб'єктами офіційної кваліфікації.

У правозастосовчій діяльності правильна кваліфікація виступає необхідною умовою дотримання законності, забезпечення конституційних прав і свобод людини і громадянина, законних інтересів юридичних осіб, відправлення справедливого правосуддя у кримінальних справах. Щодо закріплення результатів кваліфікації злочинів у процесуальних документах правозастосовчих органів, то вони потребують докладнішого розгляду.

Основні форми закріплення кваліфікації злочинів у процесуальних документах. Форм три:

а) виклад фактичного складу злочину; б) формула кваліфікації; в) юридичне формулювання звинувачення. До них додається ще один елемент процесуальних документів, що має відношення до кваліфікації злочинів - її обгрунтування.

Виклад фактичного складу злочину - обов'язковий атрибут будь-якого процесуального документа. Особливе значення він має в таких процесуальних документах, як постанова про притягнення як обвинуваченого, обвинувальний висновок, вирок. Такий виклад обов'язково має містити конкретне описання поведінки особи та інших юридичних фактів, які в системному поєднанні утворюють фактичний склад злочину. При цьому конкретне описання не повинно зводитися до натуралістичного відтворення окремих деталей, особливо, в справах про статеві злочини. Водночас воно не повинно містити абстрактних юридичних формулювань, безпосередньо вжитих у кримінальному законі, бо в такому разі це буде не виклад фактичного складу злочину, а юридичне формулювання звинувачення.

Формула кваліфікації - друга обов'язкова форма закріплення кваліфікації злочинів у процесуальному документі. По суті, вона є відповіддю на запитання, поставлене перед судом у п. 2 ст. 324 КПК: чи має (це) діяння склад злочину, і якою саме статтею кримінального закону він передбачений? Щоб формула кваліфікації була «правильною відповіддю» на це запитання - з урахуванням зроблених раніше теоретичних висновків - вона мас включати:

1. Обов'язкове посилання на статтю (частину, пункт статті) Особливої частини кримінального закону, що містить основну («специфічну») частину того юридичного складу злочину, який відповідає встановленим фактичним обставинам.

2. Обов'язкове посилання на конкретні частини відповідних статей Загальної частини КК та на статтю (частину, пункт статті) Особливої частини кримінального закону - якщо в межах кваліфікації злочинів встановлена відповідність фактичних обставин «особливим» юридичним складам злочинів, тобто юридичним складам попередньої злочинної діяльності та окремих видів співучасті у злочині.

3. Обов'язкове окреме посилання на статті (частини, пункти статей) Особливої частини КК - якщо в межах кваліфікації злочинів встановлена відповідність фактичних обставин кільком різним юридичним складам злочинів і при цьому, принаймні, два з них мають інкримінуватись особі (це має місце при такій формі множинності злочинів, як їх сукупність).

4. Поєднання другого і третього випадків.

Таким чином, формула кваліфікації завжди передбачає посилання на статтю (частину, пункт статті) Особливої частини кримінального закону. В окремих випадках це посилання доповнюється посиланням на статті Загальної частини КК - таке поєднання статей Загальної і Особливої частин кримінального закону у формулі кваліфікації відображає факт вчинення особою готування до злочину, замаху на злочин та (або) факт вчинення злочину в якості підмовника, організатора чи пособника. Нарешті, у випадку сукупності злочинів формула кваліфікації передбачає окреме посилання на статті (частини, пункти статей) Особливої частини кримінального закону - таке посилання відображає факт вчинення особою кількох злочинів, що мають різні юридичні склади.

Юридичне формулювання звинувачення є, по суті, юридичною «розшифровкою» формули кваліфікації. Якщо формула кваліфікації містить лише посилання на статтю (частину, пункт статті) Особливої частини кримінального закону, така «розшифровка» зводиться до відтворення тих положень, які відображають «специфічну « частину відповідного юридичного складу злочину. У випадках наявності у формулі кваліфікації статей Загальної частини КК - певні положення цих статей узгоджуються з відповідними положеннями статей Особливої частини кримінального закону таким чином, щоб відобразити в юридичному формулюванні звинувачення специфіку «особливого» юридичного складу злочину в цілому. Нарешті, якщо у формулі кваліфікації зафіксовано сукупність злочинів, кожний з юридичних складів цих злочинів «розшифровується» окремо. При цьому до юридичного формулювання звинувачення мають включатися не всі із зазначених положень кримінального закону, а лише ті, які безпосередньо кореспондують із встановленими юридичними фактами.

Для прикладу зробимо юридичну «розшифровку» тих формул кваліфікації злочинів, які по кожному із згаданих вище випадків наведені першими: 1) ч. З ст. 185 КК - крадіжка, вчинена з проникненням у житло; 2) ч. 2 ст. 17 та ч. З ст. 185 КК - замах на крадіжку, вчинену з проникненням у житло; 3) ч. 4 ст. 187 та п. 2(7) ст. 115 КК - розбій, поєднаний з спричиненням тяжких тілесних ушкоджень та умисне вбивство, вчинене з корисливих мотивів; 4) ч. 4 ст. 187 та ч. 2 ст. 17, п. 2(7) ст. 115 КК - розбій, поєднаний з спричиненням тяжких тілесних ушкоджень, вчинений з проникненням у житло за попереднім зговором групою осіб та замах на умисне вбивство, вчинене з корисливих мотивів.

Останній приклад свідчить, що може бути певна розбіжність між формулою кваліфікації злочину та юридичним формулюванням звинувачення. Воно має включати не лише ті обтяжуючі обставини, які зумовлюють кваліфікацію злочину (в наведеному прикладі вони передбачені ч. 2 ст. 187 КК), а й усі інші обтяжуючі обставини, передбачені в даній статті (в наведеному прикладі це розбій, вчинений за попереднім зговором групою осіб).

Отже, юридичне формулювання звинувачення - це відтворення тієї частини юридичного складу злочину, яка в цілому розкриває його специфіку. По суті, ця форма закріплює у процесуальному документі висновок відповідного правозастосовчого органу про те, який саме конкретний злочин (злочини) вчинила особа.



5. Співвідношення злочину і складу злочину

Поняття злочину і складу злочину є категоріями теорії кримінального права, що тісно пов'язані між собою, на підставі чого і виникає питання про їх співвідношення.

Хоча проблеми складу злочину досліджувалися багатьма науковцями як в радянській, так і в сучасній теорії кримінального права, але, на жаль, криміналісти в своїх працях приділяли і приділяють вивченню проблеми співвідношення злочину і складу злочину небагато уваги. Здебільшого робилась лише спроба виявити деякі відмінності поняття складу злочину від поняття злочину.

Слід зазначити, що на необхідність вивчення проблеми складу злочину саме на основі співвідношення злочину і його складу вказувалось як в радянській, так і в сучасній науці кримінального права. Як слушно зазначав Я. М. Брайнін, зміст і значення складу злочину можна зрозуміти лише на основі загального визначення злочину, що його дає теорія кримінального права. На це вказували не лише вітчизняні, а й іноземні вчені, зокрема, чехословацький криміналіст Ф. Полячек стверджував: «Щоб прийти до правильного розуміння співвідношення загального поняття злочину, передбаченого в загальній частині кримінального кодексу, і складу злочину, передбаченого в особливій частині кримінального кодексу, необхідно з'ясувати суть загального поняття «злочину».

Я.М. Брайнін, який здійснював дослідження переважно проблем складу злочину, вважав, що поняття злочину і складу злочину тісно пов'язані між собою, але їх не можна ототожнювати, так само як і не можна їх протиставляти одне одному.

У радянській теорії кримінального права пануючою була думка, що загальні поняття злочину і складу злочину не є ідентичними. Різниця між ними пояснювалася окремими теоретиками по-різному. А.А. Піонтковським, наприклад, різницю між зазначеними поняттями бачив у тому, що матеріальне поняття злочину як суспільно небезпечного діяння розкриває соціально-політичний зміст будь-якого злочину, в той час як склад злочину - це юридичне поняття про окреме суспільно небезпечне діяння.

А.А. Герцензон бачив різницю в тому, що «перше з'ясовує істотні ознаки, які характеризують будь-який злочин (суспільна небезпечність, протиправність, караність), і тим самим визначає підставу кримінальної відповідальності. Друге з'ясовує необхідні умови кримінальної відповідальності, конкретизує суспільну небезпечність діяння». Я.М. Брайнін вважав, що поняття злочину і складу злочину слід аналізувати в порівняльному плані не тільки як видові поняття, тобто як поняття конкретного злочину і поняття конкретного складу злочину, а й як загальні поняття. Такий аналіз дасть можливість з'ясувати різну службову роль загальних понять злочину і складу злочину. їх порівняльний аналіз допомагає побачити різні конструктивні особливості цих понять як відображення загальних рис конкретних явищ. Різниця між загальним поняттям злочину, що його подавало радянське кримінальне законодавство, і загальним поняттям складу злочину за теорією кримінального права визначається різною службовою роллю, яку здійснюють ці поняття в діяльності прокурорсько-слідчих і судових органів. Загальне поняття злочину розкривало матеріальний зміст злочину в умовах тогочасного суспільства. Службова роль його полягала в тому, щоб правильно орієнтувати практичних працівників у загальній оцінці злочину як суспільно небезпечного явища. Загальне поняття злочину є абстрагованим поняттям про конкретний злочин, тому в цьому понятті містяться ті ознаки, які властиві конкретному злочину. І навпаки, в кожному окремому злочині є всі ті ознаки, які зазначені в загальному понятті злочину (суспільна небезпечність, протиправність і т. д.), але в окремому злочині вони виступають у конкретному вираженні.

Загальне поняття складу злочину вказує на ті загальні умови, яким має відповідати кожний склад злочину. Тим самим загальне поняття складу злочину розкриває його службову роль в обґрунтуванні кримінальної відповідальності. Зазначені відмінності між загальними поняттями злочину і складу злочину є в поняттях конкретного злочину і конкретного складу злочину.

Істотні відмінності між загальним поняттям злочину і загальним поняттям складу злочину є також в їх конструкції, яка зумовлена різною службовою роллю цих понять.

Загальне поняття злочину підкреслює найбільш істотну особливість злочину як суспільного явища - його суспільну небезпечність. Тому законодавче визначення загального поняття злочину містить лише конкретну характеристику цієї особливості злочину, яка визначає, що суспільна небезпечність злочину полягає в посяганні на суспільний або державний лад, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права громадян, правопорядок як об'єкти злочину. Загальне поняття злочину не має іншої мети, крім цієї, і тому його конструкція не містить яких-небудь інших характеристик (ознак), наприклад, винності, протиправності тощо. Теорія кримінального права в разі конструювання загального поняття злочину не обмежується тим, що зазначає суспільну небезпечність як найважливішу ознаку злочину, але вносить у поняття злочину такі ознаки, як винність, протиправність і караність.

Зовсім іншу мету має загальне поняття складу злочину. Тому і конструкція цього поняття зовсім інша. Склад злочину, як зазначав А.А. Піонтковський, є правовим поняттям про злочин. Як сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак злочину склад злочину є підставою кримінальної відповідальності за конкретний злочин.

Треба зазначити, що радянська наука кримінального права надавала виняткового значення загальному вченню про склад злочину, враховуючи його важливу роль в обґрунтуванні кримінальної відповідальності.

Я.М. Брайнін розглядав поняття злочину виключно у зв'язку з поняттям складу злочину і з єдиною метою більш глибокого розкриття таким шляхом змісту загального поняття складу злочину. Вчений не погоджувався з А.Н. Трайніним, який заявив, що в науці спостерігаються спроби поглинання проблем вчення про злочин загальним вченням про склад злочину. А.Н. Трайнін писав, що з праці у працю переходить явна «окупація» території вчення про злочин вченням про склад злочину, яке дедалі більше поширюється. Але, як вважає Я.М. Брайнін, не може йтися про будь-яку «окупацію» загального вчення про злочин загальним вченням про склад злочину. Кожне з цих вчень має свій власний об'єкт.

Вчення про злочин визначає в основному природу злочину, досліджує причини злочинності і методи боротьби з нею, аналіз законодавче поняття злочину і розкриває його правовий зміст. Загальне вчення про склад злочину вивчає це поняття з точки зору тієї ролі, яку воно відіграє як сукупність об'єктивних і суб'єктивних умов кримінальної відповідальності в її обґрунтуванні. Загальне вчення про злочин цікавиться соціальним обличчям суб'єкта злочину, оцінкою ступеня його суспільної небезпечності, пов'язуючи таке вивчення, головним чином, з дослідженням причин і умов, що сприяють вивченню злочину. Загальне вчення про склад злочину, яке є частиною загального вчення про злочин, вивчає ознаки суб'єкта злочину як юридичного поняття: осудність, вік та ін. У такому вивченні немає жодного ототожнення чи протиставлення вчення про склад злочину і вчення про злочин. Необхідність суворої систематизації і розмежування проблем, що належать до вивчення загального поняття злочину і загального поняття складу злочину, визнається всіма вченими-криміналістами.

Вихідним моментом з'ясування співвідношення понять складу злочину і злочину є законодавче визначення злочину. Щодо злочину склад злочину є похідним поняттям. Тому зміст поняття складу злочину і його елементів може бути правильно з'ясований лише на основі загального визначення поняття злочину, що існує в кримінальному законодавстві й у національній кримінально-правовій теорії.

Злочин і склад злочину - це соціально-правові явища і поняття. На думку Н.Ф. Кузнецової, вони охоплюють, з одного боку, об'єктивно, незалежно від законодавчої оцінки існуюче суспільно небезпечне діяння, а, з іншого,- його оцінку в законі. Відсутність як матеріальної (соціальної), так і правової сторони рівною мірою виключає наявність і злочину, і його складу.

Значення складу злочину полягає в тому, що він конкретизує, наповнює правовим змістом поняття злочину. Поняття злочину та поняття складу злочину тісно пов'язані між собою, але не тотожні. Вони по-різному відображають суттєві ознаки одних і тих самих явищ суспільного життя - злочинів. У понятті злочину розкривається його соціально-політичний зміст як суспільно небезпечного діяння, що посягає на суспільні відносини, які перебувають під охороною закону про кримінальну відповідальність. Воно охоплює лише найбільш характерні й суттєві ознаки, притаманні кожному злочину, вказує на найважливіші соціальні іі правові властивості злочину, за якими останній відрізняється від інших правопорушень. Поняття злочину конкретизується в кримінальному праві у формі окремих складів злочину, що виступають як своєрідна міра, масштаб злочину. Поняття злочину відповідає на питання, що є загальним для усіх злочинів, а поняття складу злочину - чим відрізняється один злочин від іншого.

Отже, поняття злочину і поняття складу злочину перебувають між собою у співвідношенні форми та змісту. При цьому поняття злочину є формою, а поняття складу злочину - змістом.

На думку М.Й. Коржанського, поняття складу злочину має дещо спільне з поняттям злочину, хоча це різні поняття. Поняття складу злочину є науковою абстракцією, яка містить у собі загальні ознаки, притаманні кожному злочину. Воно не дає уявлення про окремий злочин (наприклад, крадіжку), але абстрактно закріплює ознаки, загальні для всіх злочинів (крадіжок, вбивств, зґвалтувань тощо). Поняття складу злочину і поняття злочину, що наведено у ст. 11 КК, закріплюють у різних формах істотні сторони одного і того самого явища - перше з точки зору його побудови, структури, а друге - з точки зору його суспільно-політичної характеристики.

Поняття злочину розкриває зміст суспільно небезпечного діяння, а склад злочину є мірою, масштабом цього діяння, який застосовується для того, щоб знайти в ньому підстави кримінальної відповідальності чи відхилити її.

Отже, поняття злочину і складу злочину, на думку М.Й. Коржанського, перебувають між собою у співвідношенні форми і змісту: поняття злочину є змістом, а поняття складу злочину - його формою, яка визначена законом як склад злочину. У цьому схожість, єдність та різність цих понять.

За визначенням М.І. Бажанова, В.В. Сташиса і В.Я. Тація, склад злочину необхідно відмежовувати від самого злочину, оскільки вони не збігаються, а лише співвідносяться між собою як явище (конкретний злочин) і юридичне поняття про нього (склад конкретного виду злочину). Злочин - це конкретне суспільно небезпечне діяння, вчинене у певних обстановці, часі й місці, що відрізняється безліччю особливостей від усіх інших злочинів цього виду (наприклад, вчинене вперше, шляхом обману було усунуто охорону, запори знищено за допомогою злому тощо).

Склад же злочину є юридичним поняттям про злочини певного виду (склад крадіжки, убивства, зґвалтування, грабежу тощо), в якому об'єднані найбільш істотні, типові й універсальні їх ознаки. Тому, наприклад, крадіжки, вчинені різними особами, завжди відрізняються тією чи іншою мірою одна від одної своїми особливостями, але склади цих крадіжок є тотожні, однакові.

На підставі цього М.І. Бажанов, В.В. Сташис і В.Я. Тацій роблять висновок, що обсяг ознак злочину і складу злочину є різним. З одного боку, обсяг ознак злочину ширше за обсяг ознак складу, оскільки останній містить у собі лигає найбільш загальні, типізовані, тобто властиві усім злочинам певного виду, ознаки. З іншого,- склад злочину ширший за кожний конкретний злочин, тому що він містить у собі ознаки не одного конкретного злочину, а ознаки всіх злочинів певного виду.

Таким чином, підсумовуючи всі вищевикладені погляди, можна дійти таких важливих висновків:

- проблема співвідношення злочину і складу злочину і досі є однією з нерозроблених і недосліджених питань теорії кримінального права;

- аспекти співвідношення злочину і його складу полягають у тому, що ці поняття тісно пов'язані між собою, але при цьому вони не підлягають ототожненню і протиставленню одне одному;

- одним з аспектів співвідношення цих двох понять є теза про те, що зміст і значення складу злочину необхідно розуміти саме на основі поняття злочину;

- поняття злочину і складу злочину виконують різні службові ролі для правозастосовних органів (органів слідства, прокуратури, суду);

- загальні поняття злочину і складу злочину мають різні конструктивні особливості: поняття злочину складається з таких ознак, як суспільна небезпечність, винність, протиправність, караність; склад злочину, в свою чергу,- це сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак злочину, які є підставою кримінальної відповідальності за конкретний злочин;

- загальне вчення про склад злочину є частиною загального вчення про злочин - у цьому полягає певна співвіднесеність цих понять;

...